Виховання толерантності у майбутніх соціальних педагогів
Толерантність у майбутніх соціальних педагогів як важлива соціально-педагогічна проблема. Структура, критерії та рівні сформованості толерантності у майбутніх соціальних педагогів, педагогічні умови її формування. Розробка методичних рекомендацій.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.11.2012 |
| Размер файла | 953,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Психолого-педагогічні засоби, які можна використовувати під час реалізації програми: тренінгові заняття, лекції, заняття-практикуми, дискусії, діалоги, рольові та імітаційні ігри, вправи, які передбачають зворотній зв'язок та обмін почуттями, організації рефлексії "зараз і тепер”.
Програма включає в себе цикл з семи занять, кожне з яких має визначену мету й певну організаційну форму.
Використання різних форм дозволяє, включаючи елемент новизни у кожне заняття, підтримувати постійну зацікавленість в учасників роботи та знімати у них ефект емоційної надмірної насиченості від використання тільки однієї організаційної форми у процесі спілкування [150, c.142-144].
С. Щеколдіна пропонує програму тренінгу толерантності, яка спрямована на розвиток уміння керувати своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням і включає когнітивний, емоційно-вольовий та поведінковий компоненти.
Заняття проводяться один раз на тиждень по 1,5 години. На кожному занятті організовується робота учасників тренінгу в парах, трійках, мікрогрупах по 4-6 чоловік, у командах з 8-10 осіб. Учасники тренінгу вивчають себе, набувають особистого досвіду, діляться своїми враженнями.
Особливу увагу С. Щеколдіна приділяє психологічній безпеці учасників тренінгу. Для розв'язання цієї проблеми треба дотримуватися головного правила: недопустимість безпосередньої оцінки людини; при обговоренні того, що відбувається в групі, оцінюється не учасник тренінгу, а тільки його дії та поведінка [211, c.7 - 9].
Б. Ріердон розробила концепцію з толерантного виховання у школі, розвитку цієї якості у педагогів та дітей. "Існує два підходи у формуванні толерантності. Один полягає в тому, що толерантність виступає в якості протиотрути інтолерантності або нетерпимості. Від людей і цілих суспільств потрібне приборкування негативних, агресивних або ворожих реакцій, та на них покладається відповідальність за таке приборкування. Інший підхід до укріплення толерантності полягає у створенні умов, які необхідні для здійснення прав людини та утвердження демократії. У сфері виховання розвиток толерантності означає культивування відносин відкритості, реальну зацікавленість у культурних відмінностях, визнання різноманіття, розвиток здібності розпізнавати несправедливість та здійснювати кроки для її подолання, а також здатність конструктивно вирішувати суперечності та забезпечувати просування від конфліктних ситуацій до примирення та вирішення протиріч” [148, c.26].
Б. Ріердон визначає такі актуальні проблеми педагогіки толерантності: особливості терпимої поведінки у класі, як навчати толерантності і з чого вона складається, запропоновані підходи до навчання різних видів толерантності у початковій школі тощо.
Автор вважає, що заняття з студентами треба присвятити трьом найважливішим цілям освіти: навчити жити в багатогранному світі, навчити конструктивно вирішувати конфлікти, виховувати відповідальність [148, c.189]. На педагога покладається велика надія у культивуванні толерантних ідей у школах, серед вихованців та їх батьків. Крім того, у навчальних закладах повинні бути штатні групи підтримки, які будуть допомагати вчителям самим поводитися толерантно і вчити цього дітей [148, c.176].
Б. Ріердон стверджує, що тема толерантності повинна проходити через усі дисципліни, що вивчаються. Виділено сім зон вивчення толерантності, що можуть стати своєрідним методичним орієнтиром для планування роботи.
1. Толерантність. Отримання фактів та знань про випадки зневаги до людської гідності, про масові прояви нетерпимості, що стали перешкодою для розвитку культури світу.
2. Знайомство. Отримання знань про історію та культуру національностей, що складають місцеве товариство, їх ролі у ньому, і, можливо, про їх представників у школі.
3. Повага до відмінностей. Можливість вивчення різних світових культур. Знайомство як з універсальною природою людини, так і з її розмаїттям, демонстрація при цьому потенційної засади людської солідарності.
4. Розуміння індивідуальної неповторності. Повага та розглядання особливостей людини або групи людей як прояв унікальності кожної особистості та людської гідності. Знання Декларації прав людини.
5. Взаємодоповненість як головна риса відмінностей. Демонстрація того факту, що різні індивідуальні якості людей лише доповнюють одна одну, допомагають переборювати слабкість та роз'єднаність у людському суспільстві. Застосування екологічного принципу різноманітності як джерела сили, що діє на нашій планеті у соціальних та економічних системах.
6. Взаємозалежність як основа спільних дій. Побудова відносин на підставі взаємних домовленостей та поваги один до одного. Концепція "перемога на двох” при розв'язанні конфліктних ситуацій. Розробка погоджувальної процедури, яка враховує інтереси всіх учасників конфлікту. Акцентування на плідності взаємної згоди.
7. Культура миру. Самостійність прийняття демократичних рішень, проведення узгоджувальних процедур та розв'язання конфліктів мирним шляхом; спільне з однокласниками навчання соціальної відповідальності, формування дружнього товариства.
Мета навчання та виховання толерантності включає не тільки засвоєння змісту цінностей толерантності, але й формування всіх необхідних умінь,". які мають відношення до утвердження цінностей людської гідності, а також до утвердження похідних від толерантності цінностей" [148, c.51].
Л. Алексашкіна розкриває "панораму знань”, які містяться у шкільних гуманітарних предметах (історія, література, мова), і пропонує кілька нових підходів у вихованні дітей у дусі толерантності та взаєморозуміння за допомогою цього циклу предметів. Вона вказує на необхідність:
системного підходу до виховання школярів на принципах толерантності та взаєморозуміння: а) від початкових до старших класів; б) у взаємодії всіх предметів;
розкриття різноманітності та суперечності світу, своєрідності історичних шляхів, пройдених народами, їхнього внеску у світову культуру;
роз'яснення антигуманної, антилюдської суті насильства;
виховання школярів майбутніми громадянами своєї Вітчизни, світу, які усвідомлюють значення гуманістичних загальнолюдських цінностей і прав; активно їх захищають.
Суттєве значення для формування на основі отриманих знань власних позицій і переконань школярів мають такі педагогічні прийоми:
розгляд названих вище питань як на загальному, глобальному "макрорівні”, так і на "мікрорівні” - на близькому учням матеріалі навколишньої дійсності;
використання у навчанні актуальної сучасної інформації, яка викликає в учнів особливий інтерес, почуття причетності до подій, що відбуваються у світі;
створення проблемних, альтернативних ситуацій, які вимагають від учнів вибору, прийняття рішення, вміння обґрунтувати свою точку зору [2].
Серед педагогічних технологій, які найбільш точно орієнтовані на розвиток толерантності особистості як ціннісної орієнтації та унікальної якості Н. Асташова виділяє ті, що, по-перше, є особистісно-орієнтованими, по-друге, мають діалогічну підставу, по-третє, є рефлексивними, по-четверте, емоційно насиченими і, по-п'яте, створюючими імітаційний простір [184, c.224].
За роки незалежності на основі Конституції України було визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з державною програмою "Освіта” ("Україна ХХІ століття”) [56].
Одним із головних пріоритетів освіти в Україні проголошене національне виховання. Ідеї виховання толерантності у прийдешніх поколінь реалізуються в напрямках громадянського та патріотичного виховання.
Сутністю громадянського виховання, згідно з "Концепцією громадянського виховання особистості" в умовах розвитку української державності, є формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині змогу відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя. У світлі цього особливе місце посідають ідеї виховання толерантності в майбутніх поколінь. На досягнення такої мети спрямовані такі завдання: формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толератного ставлення до інших культур і традицій; вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства; активне попередження тенденції до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, месіанських налаштованостей [82, c.5].
Одне з важливих місць у змісті громадянського виховання займає формування культури міжетнічних стосунків, що розцінюється як реалізація взаємозалежних інтересів етносів та народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру та толерантності [82, c.6].
Важливим у реалізації системи громадянської освіти та виховання є формування емоційно-ціннісного компонента громадянської культури особистості, що включає такі аспекти: усвідомлення цінності прав людини, почуття власної гідності, гуманізм, здатність до компромісу, лояльне ставлення до влади та законослухняність. На наш погляд, названі якості є складовими такого інтегративного показника, як толерантність. Саме толерантна людина, поважаючи себе, свою Батьківщину, гідна сприймати світ у його розмаїтті.
Ідеї виховання толерантності у дітей і молоді співвідносяться з напрямками патріотичного виховання.
Було розроблено і затверджено "Національну програму патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства" (1999 р.), яка спрямована на поліпшення патріотичного виховання громадян України [113].
Програма має на меті затвердження в масовій свідомості громадян історично притаманних українському народові високих моральних цінностей, наслідування кращих зразків вітчизняної та світової духовної спадщини. На цьому тлі особливого звучання набуває діяльність з упровадження в суспільну свідомість переваг здорового способу життя, толерантної, безпечної поведінки й формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості.
Державні програми, такі як "Діти України”, "Українська родина” та інші, що спрямовані на роботу з дітьми та молоддю, також орієнтовані на формування у підлітків і молоді розуміння пріоритету гуманних стосунків між людьми, між членами кожної родини, між собою та взагалі в суспільстві [112, 50].
Особливе місце в контексті аналізу офіційних документів цього напряму відведено питанням адаптації та інтеграції в українське суспільство національних меншин, депортованих народів. Україна як європейська держава органічно стає на шлях збереження ідентичності та створення умов подальшого розвитку мовних, культурних, соціальних і духовних цінностей окремих етнічних груп у межах національних держав.
Одним із пріоритетних напрямів державної політики на сучасному етапі є забезпечення гармонійного співіснування осіб різних національностей, що проживають на території України.
Можемо констатувати наявність певних традицій, що були закладені в системі освіти України щодо виховання толерантності у дітей і молоді в роки незалежності.
З'явилися дослідження та розробки в плані формування толерантності особистості школяра, учня, студента тощо.
О. Грива займається проблемою формування толерантності у дітей та молоді в умовах полікультурного середовища. Представлені розробки автора щодо формування толерантності у дітей і молоді, моделі виховання толерантної особистості та соціально-педагогічної підготовки фахівців до роботи в умовах полікультурності. Враховуючи характер соціально-педагогічної технології, особливості полікультурного середовища України та специфіку соціальної роботи з дітьми і молоддю, автором були запропоновані такі технології: "Виховання толерантної особистості в умовах полікультурного суспільства”, "Формування культури гуманних відносин засобами сімейного виховання”, "Виховання толерантності в профілактиці негативних явищ у полікультурному середовищі”, "Створення позитивних комунікативних установок у підлітків”, "Формування толерантності в підлітковому середовищі як спосіб профілактики конфліктів на національному ґрунті”, "Міжнародний фестиваль творчості дітей країн-членів Організації Чорноморської Економічної Співдружності в "Артеці”.
Автором також запропонована модель соціально-педагогічної підготовки спеціалістів із формування толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурності [50, 45].
Особливо нас зацікавив у практичній роботі тренінг комунікативних установок для старших підлітків, що розробила О. Грива [53]. Програма складається з шести занять тривалістю три години.
Програма побудована на принципі поступовості, поетапності: кожен подальший етап повинен логічно витікати з попереднього. На першому етапі відбувається переосмислення себе, уточнення образу "Я”, на другому етапі відбувається вироблення й закріплення ефективного типу відносин з самим собою і навколишнім світом.
О. Тодоровцева при вирішенні проблеми формування толерантності майбутніх учителів у процесі професійної підготовки, розробила програму та методичне забезпечення спецкурсів "Педагогіка толерантності: сутність, історія й перспективи розвитку”; "Педагогіка і психологія толерантності в роботі з сім'ями”, практикуму "Навчаємося педагогіки толерантності" [183].
Цікава робота Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6, у якій в 2000 році розпочали (як майданчик Інституту проблем виховання АПН України) експериментально-наукову діяльність з проблеми "Теоретичні та методичні засади педагогіки толерантності”. Створено програму, яку затверджено лабораторією морального та естетичного виховання Інституту проблем виховання АПН України. Центр виховної роботи школи розробив шляхи реалізації педагогіки толерантності та ненасилля, а також систему організації роботи школи в дусі вимог цієї педагогіки.
Враховуючи положення Конвенції про права дитини, старшокласники розробили Концепцію діючої моделі учнівського самоврядування "Шкільна родина”, кодекс прав дитини у школі: всі діти мають право на власну думку; всі діти мають право на освіту; кожна дитина має право навчатися в чистих кабінетах; особлива турбота про дітей молодшого віку; всі діти мають право на відпочинок; всі діти мають право на любов і піклування; діти мають право на об'єднання; кожна дитина має право знати минуле; всі діти мають право на інформацію; всі діти мають право на проведення шкільного конкурсу "Хто кращий? ” - вияв кращого класного колективу за певними показниками [58, c.39].
Проблемі виховання толерантності приділяють значну увагу у багатьох країнах. Стан моралі у суспільстві вимагає удосконалення і нового підходу до процесу виховання учнівської молоді, спонукає шукати і розробляти нові форми та оптимальні методи роботи з дітьми. Виховання учнівської молоді на ідеях толерантності, взаєморозуміння є однією з актуальних проблем державної політики України, освіти, педагогічної науки. Тому зарубіжний досвід виховання толерантності може бути дуже корисним і у вітчизняній практиці.
Висновки до першого розділу
Актуалізація проблеми толерантності на сучасному етапі розвитку суспільства зумовлена гострою ситуацією глобальної кризи, зміною системи міжнародних відносин, стрімким розвитком комунікацій, урбанізації, перебудови соціальних структур. За умови інтеграції України в світову спільноту питання виховання молоді в координатах толерантності, поваги до багатоманітності світу виходять на одне з провідних місць.
Дослідженням встановлено існування різних підходів до трактування поняття "толерантність" у різних культурах; проаналізовані еволюційно-біологічний, політичний, етичний, психологічний, педагогічний аспекти толерантності.
Ми розглядаємо толерантність як моральну якість особистості, що характеризує терпиме ставлення, повагу, сприйняття та розуміння інших людей, незалежно від їхньої етнічної, національної або культурної приналежності; інших поглядів, характерів, звичок; різних культурних груп чи їхніх представників, різноманітних форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Толерантність - це єдність у різноманітті.
Здійснено ретроспективний аналіз стану проблеми формування толерантності студентів у педагогічній теорії та практиці. З'ясовано, що процес реформування системи освіти, проголошення принципів гуманізму, індивідуалізації навчання та виховання, особистісного розвитку звернули увагу сучасних дослідників на вивчення феномену толерантності в педагогічній науці.
Структура толерантності як цілісне особистісне утворення включає такі складові: когнітивну, аксіологічну, інструментальну. Основними показниками виявлення і сформованості означеної якості у людей студентського віку є пізнавальний, почуттєвий, поведінковий. Толерантна вихованість особистості може характеризуватися трьома рівнями: високим (активним), середнім (активно-ситуативним) і низьким (пасивним).
Розділ 2. Організація експерементального дослідження
2.1 Педагогічні умови формування толерантності у майбутніх соціальних педагогів
Наше дослідження пов'язане з виявленням педагогічних умов формування толерантності майбутніх соціальних педагогів. Без урахування специфіки особистості вихованців неможливо говорити про дієвість педагогічних засобів, проектувати виховні стратегії, передбачати їх результативність. Очевидно, що характер діяльності педагога повинен визначатися специфікою віку людини. Тому необхідно з'ясувати особливості студентів як вікової категорії.
Молодість, у вікових межах якої перебуває переважна більшість студентства, - період, коли людина досягає піку у своєму фізичному розвитку. Вона знаходиться у розквіті сил, енергії, здоров'я, здатності до відтворення потомства та витривалості. На цей час людина оволодіває стійкою статевою ідентичністю, сформованими формами статевої активності.
У цей період розвитку активно збагачується психологічний досвід, відбувається включення людини у всі види соціальної активності та оволодіння багатьма соціальними ролями. Як визначає Щотка О.П., розвиток особистості молодої людини визначається перш за все особливостями сімейного та професійного контексту. Одночасно з налагодженням близьких стосунків та утворенням сім'ї молодь розбудовує образ власної професійної кар'єри та активно спрямовується на досягнення професійного успіху. На думку Левінсона [цит. за 11, с.46], щоб повністю стати дорослою, молода людина, як чоловік чи жінка, повинна вирішити чотири завдання, що виникають у процесі розвитку: пов'язати мрії з реальністю; знайти наставника; забезпечити собі кар'єру; налагодити інтимні стосунки. Зробивши свій перший професійний вибір, молода людина переходить у фазу професійного розвитку, яка називається фазою адепта і часто пов'язується із навчанням у вищій школі.
На думку Ананьєва Б.Г., розвиток одних і тих же психофізіологічних функцій людини має двохфазний характер. Перша фаза - загальний, фронтальний прогрес функцій у ході дозрівання і ранніх еволюційних змін зрілості (в юності, в молодості та на початку середнього віку). У цій зоні, на яку і припадає період навчання у вищій школі, спостерігається пік тієї чи іншої функцій в найбільш загальному стані. Друга фаза (спеціалізація функцій щодо певних об'єктів, операцій діяльності та більш-менш значних по масштабу сфер життя) настає лише на найвищому рівні функціональних досягнень у першій фазі і "накладається" на неї [1, с.127].
Молодість - важливий етап розвитку розумових здібностей. З особливостями мисленнєвих процесів, розвитком операцій мислення пов'язане і сприймання навчальної інформації. Тому важливо враховувати значення логічної побудови та продуманої структури навчачльних дисциплін.
На думку Перрі [цит. за 11, с.55], у процесі навчання студентське мислення виходить на рівень власної позиції в судженнях. Спочатку юнак опирається на прості альтернативи, потім формується здатність виявляти толерантність до точок зору, які суперечать одна одній, і, нарешті, формується здатність брати на себе відповідальність за вибір власних цінностей, поглядів і власного способу життя. На основі формування інтелектуальних здібностей формується новий тип ставлення до світу, нова система цінностей, нове ставлення до себе.
Молода людина стає перед необхідністю пристосування того, що дано минулим, до можливостей та вимог прийдешнього, завдяки чому набуває здатності успішно вирішувати життєві, сімейні та професійні суперечності.
Характерна риса морального розвитку в цьому віці - посилення свідомих мотивів поведінки. Разом з тим спеціалісти в галузі вікової психології та фізіології відзначають, що здатність людини до свідомої регуляції своєї поведінки у 17-19 років розвинута не у повній мірі. Нерідко трапляються невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких не завжди найкращі мотиви. У юнацькому віці бажання і устремління розвиваються раніше, ніж воля та характер. Через нестачу життєвого досвіду студентська молодь інколи плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою тощо. Юність - пора самоаналізу та самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом співставлення ідеального "я" з реальним. Тут існує одна із суперечностей розвитку особистості, бо ідеальне "я" ще не вивірене, і може бути випадковим, а реальне "я" іще всебічно не оцінене особистістю. Ця суперечність, згідно з твердженням А.В. Петровського, може викликати внутрішню невпевненість у собі, супроводжується іноді зовнішньою агресивністю, розв'язністю чи почуттям власної неповноцінності. Часто спостерігаються зрушення у настрої студентів - від захвату у перші місяці навчання до скептичного при оцінці вузівського режиму, викладання та ін.
Розвиток мотиваційної сфери відбувається у трьох напрямах: збагачення соціальної мотивації, поява нових мотивів, пов'язаних із професійною діяльністю та батьківськими ролями; зміни у співвідношенні та змісті основних мотиваційних тенденцій як відображення розкриття людиною нових сторін життя; становлення самосвідомості, як головний процес, який забезпечує усвідомлення змісту мотиваційної сфери та процесу формування мотиву. Характерна для молодості умотивованість майбутнім, причому чим більш зріла у соціальному плані молода людина, тим більше в неї устремлінь, спрямованих на майбутнє.
Однією з домінуючих потреб є потреба в досягненнях. Вона переживається людиною як прагнення до успіху, змагання із самим собою за успіх, прагнення до покращення результатів у будь-якій справі, за яку береться людина. Потребу в досягненнях стимулює пошук людиною таких ситуацій, у яких вона може відчувати задоволення від досягнення успіху. Але зворотною стороною цієї потреби є потреба в униканні неуспіху. Продовжує активно розвиватися потреба у домінуванні, яка виявляється у прагненні людини впливати на інших людей бути авторитетним, переконувати.
Активна взаємодія з різними соціальними утвореннями, а також сама специфіка навчання у вузі сприяють формуванню у студентів активної життєвої позиції, зміцненню їхніх зв'язків з іншими соціальними групами суспільства. На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Видимими рисами цього процесу є завершення освіти, трудова активність, суспільна робота, відповідальність перед законом, можливість створити сім'ю та виховувати дітей. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої людини оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей.
Згідно із О.П. Щоткою, час навчання у вузі можна умовно розділити на два основних етапи: молодші курси, коли відбувається адаптація студента-новачка до навчального закладу, діяльності у вищій школі, і старші курси (починаючи з третього) - основний етап професійного самовизначення студента, як майбутнього спеціаліста. На першому етапі відбувається корінна ломка уявлень, звичок колишнього школяра, пов'язана з необхідністю змінювати і перебудовувати свою поведінку і діяльність, "входити" у нові умови. Головною метою для студента на цьому етапі є оволодіння способами і прийомами навчально-професійної діяльності.
Багато в чому формування особистості майбутнього спеціаліста залежить від соціально-психологічних особливостей студентських колективів. Одне із провідних місць у молодому віці посідає проблема формування особистості. Як відзначає Мусатов С., саме у цей період людина перебуває у психологічно складному процесі активної соціалізації - включення в самостійну суспільно-трудову діяльність. Молода людина активно вибирає майбутню професію, включається в "створення власного середовища розвитку" (за виразом Б.Г. Ананьєва). Вагому роль у цьому процесі відіграє характер студентського колективу, який впливає на формування у студентів ставлення до майбутньої професії, товаришів, педагогів. Вуз для студента є не лише навчальною організацією. Це також і певна соціальна практика. Колектив студентів як елемент суспільної структури - те конкретне соціальне середовище, де майбутній спеціаліст формується як особистість, де він вступає у взаємодію з іншими студентами. Мікросередовище, тобто коло найближчого спілкування кожного члена групи, має велике значення. Від громадської думки залежать деякі соціально-психологічні установки членів групи, а спільність інтересів є одним із мотивів утворення малих груп у колективі [3, с.54-56].
Дослідження студентської молоді фіксують, що до III курсу спостерігаються пожвавлення і поглиблення системи міжособистісних відносин у групі, підвищений інтерес до життя інших студентських груп.
Петровський зазначає, що на I курсі мікрогруп, що складаються з двох-трьох осіб, об'єднаних приятельськими, дружніми взаєминами ще небагато, тоді як на III курсі майже кожен належить до такої мікрогрупи. У той же час виникають проблеми утворення сім'ї. Трапляється, що "особисте" затуляє собою всю решту справ. Однак, хоча на старших курсах пошук друга життя і відіграє велику роль, але, за даними Петровського, інтимні стосунки нерідко сприяють підвищенню бажання навчатися, робочому настрою, творчій активності. Як правило, після деякого затишшя сімейні пари не випадають з колективу і не відсторонюються від спільних справ, хоча кількість безпосередніх міжособистісних і міжгрупових контактів серед членів студентських груп старших курсів дещо скорочується [5, с.70].
Гострішою стала проблема правопорушень в останні роки. Статистика фіксує зростання їх кількості і серед осіб із середньою спеціальною та вищою освітою. Шебанова С. пов'язує даний факт, зокрема, із негативними тенденціями у спілкуванні молоді на рівні концентрованої конфліктно-негативістської субкультури [10, с.31]. Так, використавши метод вільних описів і проаналізувавши твори студентів, вона виявила, що у багатьох молодих людей відбувається злам ідеалів та втрата їх особистісного сенсу. У ряді випадків це призводить до глибокої перебудови всієї сукупності особистісних смислів, які драматично виявляються у явищах втрати себе, сенсу існування, зміні напряму пошукової активності. Проаналізувавши "образ Я", як інтегральне утворення в структурі самосвідомості, дослідниця встановила дві негативні тенденції: з одного боку - поширену позицію відкидання норм і правил поведінки, вираження егоцентричної спрямованості, яка виявляється у прагненні до лідируючої позиційна основі демонстрації фізичної сили. А з іншого боку - позицію людей, що не звикли брати на себе відповідальність, які ждуть турботи про себе від інших, тобто пасивно-споживацька, яка виявляється у втраті особистісного сенсу існування, зниженні уваги до особистісної сфери спілкування [10, с.34].
З психолого-педагогічних позицій трактуємо педагогічні умови як обставини, від яких залежить і за яких відбувається процес формування толерантності у студентів.
Ось, наприклад, О. Скрябіна (2000 р., Росія), аналізуючи педагогічні умови формування комунікативної толерантності, пропонує упровадити конативний (поведінковий) критерій, який передбачає безпосередню активну участь студентів у взаємодії, у конкретних вчинках:
прагненні безперечно приймати індивідуальність іншого (не прагнути переробити, перевиховати партнера, зробити його зручним);
відсутності агресивності, консерватизму та категоричності в судженнях та оцінках людей;
умінні пристосуватися до характерів, звичок, фізичних та психічних особливостей партнера;
умінні знаходити спільну мову з різними людьми (відсутність "мовного шаблону”; здатність до емпатії; прагнення до конструктивної комунікації - діалогу; конгруентність вербальної та невербальної мови; природність у спілкуванні з людьми (здатність залишатися самим собою) [163].
П. Комогоров (2000 р., Росія) виявляє педагогічні умови, які сприяють формуванню толерантності у міжособистісних стосунках студентів вищих навчальних закладів. Виділяє такі педагогічні умови:
формування ціннісних орієнтацій;
знання про сутність та історичні форми толерантності;
формування вмінь та навичок толерантної взаємодії;
формування настанови на толерантність [79].
О. Ашихміна (2004 р., Росія) в якості педагогічних умов виховання толерантності у студентів вищих навчальних закладів виділяє такі:
підвищення рівня інформованості про сутнісні та змістові характеристики толерантності; про особливості вивчення цієї категорії у рамках різних галузей знань, розвитку та становлення в педагогіці;
формування толерантності в особистій системі цінностей студентів та її перетворення у регулятивний принцип їх професійної та непрофесійної діяльності;
формування вмінь та навичок толерантної міжособистісної взаємодії;
формування настанови на толерантність, що складається із здатності та емоційно-вольової готовності індивіда до рівноправного діалогу з іншими, доброзичливого розуміння партнерів у спілкуванні;
використання лекційних, дискусійних, ігрових форм, тренінгів в навчально-виховній роботі [6].
На основі аналізу зарубіжної й вітчизняної теорії і практики виховання толерантності студентської молоді нами визначені умови ефективного впливу виховної роботи на цей процес: зорієнтованість позааудиторної роботи на розвиток толерантності як якості особистості студентів; створення в освітньому закладі толерантного виховного простору; реалізація виховного процесу на засадах діалогічного підходу; формування у студентської молоді позитивних установок щодо себе та оточуючих людей.
Розглянемо кожну з означених умов.
Зорієнтованість позааудиторної роботи на розвиток толерантності як якості особистості студентів
У психолого-педагогічній літературі існує багато підходів до визначення поняття "позакласна або позааудиторна робота". Одні дослідники називають її діяльністю педагогів, батьків та студентів, яку організовує навчальний заклад у вільний від уроків час [210, c.10], інші - різноманітною освітньою й виховною роботою [40] або "заняттями, що проводяться в позаурочний час" [26, c.6].
Форми такої роботи надзвичайно різноманітні. Найчастіше виокремлюють індивідуальну, гурткову (або групову), масову (у деяких дослідників вона називається фронтальною) форми роботи [40, 91].
Зауважимо, що немає спеціальних педагогічних методів, які використовувались би у процесі формування толерантності. Але відомі усім педагогам методи можуть успішно використовуватися для розвитку толерантності у випадку, якщо педагог спостерігає та коригує процес виконання індивідуальних завдань (розвиваючи толерантність до об'єктів діяльності) та групової взаємодії (толерантність до суб'єктів спілкування).
Отже, для формування толерантності у підлітків старшого віку недостатньо культивувати відповідні реакції чи проповідувати певні цінності, оскільки цінності не проповідуються, а виростають з умов життя. Учні повинні не тільки засвоїти толерантні норми, а навчитися самостійно мислити на ці теми.
В процесі виховання толерантності використовують моральні дилеми. У кожної людини згодом накопичується певний досвід толерантної поведінки, уявлення, які не дозволять надалі поводитися нетолерантно.
Для розвитку толерантності як якості особистості також корисно створювати виховні ситуації, у процесі яких особа стоїть перед необхідністю вирішити певну проблему.
Про необхідність створення проблемно-пошукових ситуацій у процесі виховання пише М. Яновська. Вона вважає, що проблемно-пошуковий стимул припускає педагогічне моделювання емоційно-значущих для людей словесних й ігрових завдань, обґрунтованих на активному пошуку правильних моральних рішень у ситуації зацікавленого спілкування.
Автор класифікує форми створення проблемно-пошукових ситуацій і виділяє з них такі:
1. Аналіз проблемних питань, їх обговорення.
2. Аналіз моральних конфліктних ситуацій.
3. Створення уявлюваних ситуацій морального вибору, близьких життєвому досвіду особи.
4. Аналіз думок однолітків.
5. Аналіз суперечливих висловлювань.
6. Розбір етичного змісту прислів'їв, приказок, афоризмів.
7. Етичні дилеми [215, с.36].
Українська дослідниця О. Грива вважає, що навчання толерантності містить у собі серію вправ, ігрових методик та психолого-педагогічних тренінгів.
Розглянемо докладніше тренінг як форму виховання. У "Психологічного словнику" соціально-психологічний тренінг визначається як "галузь практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні" [138, с. 19].
Будь-який тренінг важко розглядати з позиції формування якоїсь однієї, "вирваної" з контексту, навички, тому є необхідність розглянути загальну сферу можливостей його впливу на особистість учасника. Серед цих можливостей групових форм роботи виділяють: розширення поля соціального бачення й діапазону інформаційних каналів, загострення комунікативної спостережливості; навчання розуміння невербального спілкування (пози, міміка, жести), аналізу й прогнозу поведінки партнерів; оволодіння способами встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування (як сприятливих, так і несприятливих); навчання оптимізації поведінки в конфліктних, напружених проблемних ситуаціях, а також відпрацювання способів ефективного розуміння себе й інших; посилення можливості позитивного впливу на оточення; розширення діапазону творчих здібностей; навчання "вирівнювання" свого емоційного стану і стану партнера, підвищення емоційної стабільності й зниження напруги, дискомфорту, невпевненості; сприяння зростання стійкості в стресових ситуаціях та загальної життєвої витривалості; активізація процесу самопізнання та самоактуалізації особистості; корекція Я-концепції кожного учасника в напрямку зростаючої адекватності.
Вимоги до проведення тренінгу:
1. Озброєння учасників тренінгу системою понять, необхідних для психологічного аналізу своєї особистості, групи й соціально-психологічних ситуацій.
2. Об'єктивація своїх і формування позитивних комунікативних настанов.
3. Пізнання своїх сильних і слабких сторін у взаємодії з іншими людьми.
4. Розуміння себе як особистості й пошук засобів особистісного розвитку, зняття внутрішніх конфліктів і напруги.
5. Розвиток навичок рефлексії та зворотного зв'язку.
6. Формування вмінь організації оптимального спілкування, конструктивного розв'язання конфліктів, емоційної та поведінкової саморегуляції, психологічного аналізу ситуацій.
Ефективним методом виховання толерантності є ділові та рольові ігри. Гра має велике значення у вихованні, навчанні й розвитку учнів як засіб психологічної підготовки до розв'язання життєвих ситуацій. Виникнення ігрового інтересу пов'язане із задоволенням від спілкування; від демонстрації своїх можливостей як гравців; з азартом від очікування непередбачених ситуацій і послідовним їх розв'язанням під час гри; необхідністю приймати рішення в складних і часто невизначених умовах; швидким з'ясуванням наслідків ухвалених рішень.
Виділяються такі структурні компоненти гри як процесу:
а) ролі, що виконують учасники;
б) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;
в) ігрове застосування предметів, тобто заміщення реальних ситуацій ігровими, умовними;
г) реальні стосунки між учасниками;
д) сюжет (зміст) - дійсність, умовно відтворена у грі.
Феномен гри полягає в тому, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости у навчання, виховання, творчість, терапію, модель типу людських стосунків [206, с.50 - 51].
Створення в освітньому закладі толерантного виховного простору
Серед чинників формування соціально-педагогічної практики виділяють рівні: мікрорівень, мезорівень та макрорівень.
Мікрорівень - конкретні умови життя, оточення людини. Це сім'я, родинно-сусідське суспільство, середовище друзів, класний колектив, вуличне співтовариство, педагогічний колектив. На цьому рівні забезпечується розвиток нормативно-ціннісної сфери особистості. Особистість засвоює ціннісні настанови, у тому числі й ті, що мають значення для існування в полікультурному середовищі: цінність іншої особистості, цінність культури, принципи толерантності тощо. На цьому ж рівні відбувається формування соціального статусу і репутації особистості та продуктивні умови спілкування [76, c.14].
Толерантний простір характеризується єдністю всіх суб'єктів навчального процесу і форм організації їх стосунків, які, з одного боку, є основним компонентом педагогічної етики, а з іншого - підставою, зразком морального виховання учнів. Під толерантним середовищем ми розуміємо організацію та реалізацію взаємостосунків усіх суб'єктів навчального та виховного процесів, які побудовані на принципах толерантності та спрямовані на ділове, безконфліктне спілкування й моральне виховання студентів.
І. Пчелинцева у своєму дослідженні "Побудова толерантного середовища в освітянському просторі вищого навчального закладу" (2006 р., Росія) відзначає, що толерантне середовище ґрунтується на гуманістичних, моральних цінностях, створює умови для розвитку інтерсуб'єктного процесу освіти на тлі актуальних перетворень особистості і саме є умовою гуманістичної освіти, що розвиває та виховує толерантну особистість з адекватною самооцінкою, яка активно опановує та перетворює навколишній світ; відкриту та вільну, з високо розвинутими механізмами самоідентифікації, що виражають окремі духовні та культурно-історичні цінності [144].
Особиста роль у формуванні толерантного простору належить педагогам, від їхнього особистісного потенціалу, професійних знань та навичок, від переконань, поглядів залежить ефективність, продуктивність спілкування та спільної діяльності. Студенти переймають від педагога не тільки манеру поведінки, але й уявлення про цінності, переконання, філософію життя.
Реалізація виховного процесу на засадах діалогічного підходу
Толерантність є важливою частиною структури взаємодії з людьми різних культур, поглядів, позицій і орієнтацій.
Л. Байбородова розробила типологію взаємодії: діалог, співробітництво, опіка, придушення, індиферентність, конфронтація, конфлікт.
До позитивної толерантності належать перші три типи взаємодії.
У діалозі виявляється індивідуальність і визнаються особливості іншого, тому що тільки діалогова взаємодія допускає рівність позицій у спілкуванні. У структурі діалогової взаємодії переважають емоційний і когнітивний компоненти, які можуть бути охарактеризовані через високий рівень емпатії, почуття партнера, вміння сприймати його таким, яким він є, відсутність стереотипності в сприйнятті інших; гнучкості мислення, а також через вміння бачити свою індивідуальність, адекватно сприймати й оцінювати свою особистість. Характеристика діалогової взаємодії є фундаментом толерантності та рівнем толерантних переконань.
Другий тип взаємодії - співробітництво - припускає спільне визначення мети діяльності, її планування, розподіл сил та засобів на підставі можливостей кожного. Це рівень толерантної поведінки, який можна охарактеризувати такими ознаками: контактність, доброзичливість (відсутність агресії, у тому числі й самоагресії), довіра, мобільність дій, ввічливість (чемність), терпіння, соціальна активність, вміння прийти на допомогу.
Опіка є видом взаємодії, яка співвідноситься з поняттям толерантності. Під опікою розуміємо піклування, яке не принижує почуття власної гідності людини, це природна норма суб'єкта й об'єкта. Опіка може бути тільки тоді, коли обидві сторони сприймають одна одну і терпляче одна до одної ставляться. Цей рівень толерантних стосунків характеризується такими ознаками: емоційна стабільність, високий рівень емпатії, екстравертність, соціальна активність, вміння прийти на допомогу.
Усі ці ознаки характеризують людину вільну від догм, стереотипів, страхів, прагнення пригнічувати оточуючих.
Такі типи взаємодії, як придушення, індиферентність, конфронтація і конфлікт пов'язані з поняттям толерантності, але з негативними її проявами [130].
В умовах сучасної цивілізації найбільш оптимальна форма толерантності: розширення особистого досвіду та критичний діалог. Людина може побачити в іншій позиції, в іншій системі цінностей, у чужій культурі не те, що є ворожим, а те, що може допомогти їй у розв'язанні проблем, важливих не тільки для неї, але й для багатьох людей, інших культур. Така форма толерантних стосунків сприяє особистому розвитку, тому що критичний діалог надає змогу подивитися на особисту позицію з іншого боку.
Духовний діалог, для якого властиве глибоке розуміння сутності проблеми, високий рівень культури взаємодії. Питання, що розглядаються, - це широке коло істин, які глибоко проникають у світ особистості.
Можливий сенсотворчий діалог, який активно включає учасників у пошук сенсу, в процес визначення системи індивідуальних ціннісних орієнтацій і особистісних якостей.
Має велике значення рефлексивний діалог, який дозволяє оцінити власний потенціал і визначити лінії зворотного зв'язку "учасники-ведучий”.
Мотиваційний діалог визначає інтерес до проблеми, можливо, і до самої діалогової технології.
Для учасників суб'єктно-змістовного спілкування може бути привабливим самореалізуючий діалог, призначення якого, насамперед, в утвердженні особистості, повноцінній самопрезентації й самовираженні.
Ось правила взаємостосунків при діалозі.
1. Психологічне налаштування на актуальний стан співрозмовника й особистий актуальний психічний стан (тут і зараз). Урахування почуттів, бажань і фізичного стану, які партнер зазнає в цей момент.
2. Неоцінюване сприйняття особистості партнера, апріорна довіра до його намірів.
3. Сприйняття партнера як рівного, що має право на особисту думку й особисте рішення.
4. Змістом спілкування повинні бути не прописні істини та догми, а проблеми і невирішені питання.
5. Персоніфікація - презентація своїх та чужих бажань [184, с.238].
До діалогічних форм виховання відносять дискусію.
Дискусія - рівноправне обговорення педагогами й студентами запланованих справ і найрізноманітніших проблем. Вона виникає, коли перед людьми стоїть запитання, на яке кожен з самого початку має свою відповідь. У ході дискусії люди формулюють нову відповідь на поставлене запитання, яка задовольняє всі сторони. Результатом дискусії може бути загальна згода, краще розуміння, новий погляд на проблему, спільне рішення.
Формування у студентів позитивних настанов стосовно себе та оточуючих людей.
Зміни в соціальній, політичній, економічній, професійній галузях нашого життя призвели до радикальних змін у поведінці, поглядах на існування, стратегії й тактиці досягнення основної мети. Мислення, емоції та поведінка тісно переплітаються і зазнають взаємовпливів. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття дійсності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують.
С. Бондирєва, Д. Колєсов відмічають, що будь-який процес, явище мають безліч якостей, що необхідно оцінити. Без такої оцінки неможливо вибрати найкращий спосіб поведінки: людина або не знає, як необхідно діяти, або діє навмання. Будь-яка оцінка базується на порівнянні (зіставленні властивостей або рис) об'єкта, що оцінюється. Нова оцінка завжди має в собі деякі компоненти попередніх оцінок і тому має властивість наступності.
У процесі оцінки об'єкта (явища) ми спочатку шукаємо аналогію, а потім риси відмінності. Характер оцінки має пряме відношення до толерантності та інтолерантності. Ми завжди толерантні до того, що оцінюємо позитивно, а те, що ми оцінюємо негативно, нам не подобається; і ставимося ми до нього інтолерантно. Зазначимо, що толерантність або інтолерантність конкретні: немає людини, яка абсолютно до всього ставиться толерантно, як не існує людини, яка є інтолерантною до всього. А отже все залежить від правильної оцінки явища або об'єкта [27, c.48].
Одним із критеріїв толерантності людини є сформованість у неї вміння правильно оцінювати цей об'єкт або явище. Взаємозв'язок оцінних суджень про об'єкт із толерантним / інтолерантним ставленням ми представляємо у такій схемі що зображена на Додатку Г.
Існують природна толерантність, коли людина завжди виявляє толерантність у різних ситуаціях, й надбана (завдяки відповідному вихованню), коли толерантність визначається сформованими в індивіда настановами, звичками, світоглядом.
Провідну роль у формуванні толерантності особистості відіграють емоційні переживання. Як стверджують психологи, серед розмаїття людських емоцій величезний виховний потенціал має почуття радості. В. Сухомлинський з цього приводу писав: "Однією з найбільш тонких і ювелірно чистих справ у технології педагогічної творчості є створення в духовному житті кожної дитини і шкільного колективу гармонії радощів" [177, c. 195].
Зазначимо, що вплив позааудиторної роботи на виховання толерантності студентів буде ефективним лише за дотримання педагогічно доцільних умов її організації. Водночас слід ураховувати, що тільки комплексне забезпечення обгрунтованих педагогічних умов дає змогу успішно виховувати толерантність.
2.2 Організація і проведення експеременту
Під час експериментальної роботи ми врахували, що основна мета експерименту полягає у перевірці теоретичних положень, підтвердженні робочої гіпотези та більш широкому і глибокому вивченні теми дослідження. Тому експеримент вважається одним із головних способів одержання нового педагогічного знання. Експеримент - це дослідження педагогічного процесу шляхом внесення в нього принципово важливих змін у відповідності з поставленими завданнями та висунутою гіпотезою, що дає змогу розкрити відношення між явищами, що вивчаються, і описати їх якісно та кількісно. Суттєвою ознакою експерименту виступає активне втручання дослідника в об'єкт педагогічного пошуку [152, c.77].
Формувальний експеримент включав організаційний, основний та підсумковий етапи.
На організаційному етапі передбачався такий зміст роботи: ознайомлення студентів з метою, завданнями та змістом експерименту; аналіз планів виховної роботи; розробка методики проведення позааудиторної роботи; визначення учасників експерименту, проведення інструктажу та забезпечення необхідними методичними матеріалами; визначення рівня сформованості толерантності студентів на початковому етапі експерименту.
На основному етапі дослідницької роботи упроваджувалася програма експериментального дослідження, яка включала в себе тренінг на розвиток толерантності.
На підсумковому етапі передбачено проведення кінцевого заміру рівня сформованості толерантності в студентів експериментальної та контрольної груп; аналіз, систематизація та узагальнення результатів експерименту; зіставлення теоретичних положень із практичними результатами експерименту; інформування педагогічних працівників про підсумки експериментальної роботи.
Експериментальна програма була складена з урахуванням вікових та психологічних особливостей осіб студентського віку. У ній подано основний обсяг знань про толерантну культуру поведінки, вміння, якими повинні володіти вихованці для повноцінного життя в суспільстві, ВНЗ, сім'ї. В основі програми - концентричний принцип складання: від розділу до розділу зміст толерантних норм ускладнюється, глибше розкриваються стосунки між людьми, розширюється діапазон застосування набутих знань у різноманітних життєвих ситуаціях, які вимагають прояву толерантного ставлення до людини. Програма також базується на принципах варіативності, поступовості, системності, логічної послідовності подання матеріалу.
На нашу думку, мета виховання толерантності - формування в усіх учасників виховного процесу потреби і готовності до конструктивної взаємодії з людьми й групами людей незалежно від їхньої національної, соціальної, релігійної належності, поглядів, світогляду, стилів мислення й поведінки.
Працюючи над проблемою виховання толерантності в міжособистісному спілкуванні, проаналізували програми психологічних тренінгів із виховання толерантності, які пропонують Г. Погодіна, О. Грива, С. Щеколдіна, К. Фопель, Г. Солдатова, Л. Шайгерова, О. Шарова. Ми створили свою програму з виховання толерантності, яку застосовували у роботі.
Мета програми: виховання студентів спеціальності Соціальна педагогіка в дусі терпимості, формування толерантності як важливої риси сучасної особистості. Вона включає в себе 4 заняття кожне з яких має визначену мету і певну організаційну форму. (Додаток Д)
Однією із методичних особливостей занять була діалогічність їх проведення. Ми з повагою ставилися до думок студентів, не нав'язували своїх, а приховано корегували їх погляди через систему проблемних запитань і альтернативних висловлювань. Спрямовуючи думки учасників на аналіз та осмислення повсякденної реальності, допомагали їм самостійно дійти істини, вибрати толерантні шляхи вирішення проблеми. Діалогічний метод занять породжував різноманітність суджень. Головним тут було те, щоб учасник відчув себе носієм індивідуального, властивого тільки йому вибору, ставлення до людини.
Психолого-педагогічні засоби, які використовували під час реалізації програми: тренінгові заняття, лекції, заняття-практикуми, дискусії, діалоги, рольові та імітаційні ігри, розв'язання моральних дилем; аналіз проблемних ситуацій, ігрових вправи, що передбачали зворотній зв'язок та обмін почуттями.
Особливе місце в нашій програмі посідає соціально-психологічний тренінг толерантності, який ґрунтується на активних методах групової праці. Тренінг був організований на таких принципах:
1. Активності. Учасники тренінгу були учасниками спеціально організованих дій: програвали та обговорювали рольові ситуації, спостерігали за поведінкою учасників, виконували вправи.
2. Творчої (дослідницької) позиції. Під час тренінгу в групі створювалися виховні ситуації, коли учасникам необхідно було знайти розв'язання проблеми, виявити свої особистісні ресурси.
3. Партнерського спілкування. Організація суб'єкт-суб'єктних відносин передбачала врахування інтересів усіх учасників взаємодії.
4. Об'єктивації (усвідомлення) поведінки. У процесі занять поведінка учасників переходила з емоційного рівня на рівень усвідомлення конкретної ситуації.
Подобные документы
Структура, функції естетичної культури особистості. Закономірності розвитку структурних компонентів естетичної культури особистості. Оптимізація процесу формування естетичної культури соціальних педагогів. Створення педагогом естетичних умов для навчання.
дипломная работа [2,2 M], добавлен 19.11.2012Аналіз стану основних напрямів здорового способу життя дітей та молоді в Україні. Обґрунтування необхідності професійної підготовки соціальних педагогів як суб’єктів формування здорового способу життя в умовах загальноосвітнього навчального закладу.
статья [22,5 K], добавлен 31.08.2017Соціально-педагогічні особливості інтуїції та її характерні риси в процесі наукового пізнання. Аналіз рівня сформованості педагогічної інтуїції у студентів та професійних педагогів. Комплекс вправ, націлених на розвиток педагогічної уяви та інтуїції.
дипломная работа [490,9 K], добавлен 17.06.2012Визначення критеріїв та показників сформованості толерантності майбутніх учителів музики. Розгляд методів їх діагностики: анкетування, проективної методики семантичного диференціалу, бесіди, педагогічного спостереження, аналізу результатів діяльності.
статья [476,2 K], добавлен 31.08.2017Дослідження сутності понять "толерантність", "міжетнічна толерантність". В вікові особливості міжетнічної толерантності молодших школярів. Компоненти готовності майбутніх учителів початкових класів до виховання міжетнічної толерантності молодших школярів.
статья [26,5 K], добавлен 14.08.2017Аналіз проблеми формування пріоритетних гуманістичних цінностей у майбутніх вихователів до дітей з особливими потребами. Формування цінностей і толерантності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів у процесі дослідницької діяльності.
статья [264,5 K], добавлен 05.10.2017Аналіз розвитку у студентів педагогічних спеціальностей здатності вирішувати проблеми як важливої складової професійної компетентності. Дослідження якостей та умінь, які необхідно розвивати у майбутніх педагогів для вироблення у них критичного мислення.
статья [22,5 K], добавлен 06.09.2017Формування деонтологічної компетентності майбутніх педагогів під час педагогічної практики. Розгляд системи морально-етичних принципів, необхідних вчителю для виконання своїх професійних обов’язків. Етичні категорії деонтологічної компетентності.
статья [48,0 K], добавлен 13.11.2017Розкриття сутності понять "культура", "екологія", "екологічна свідомість". З'ясування ролі екологічної свідомості особистості. Складові професійної готовності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до екологічного виховання дошкільників.
статья [28,8 K], добавлен 24.04.2018Аналіз стану проблеми формування економічних знань у психолого-педагогічній літературі. Роль засобів комп’ютерних технологій в формуванні економічних знань у майбутніх інженерів-педагогів. Формування комп’ютерних, економічних і технічних дисциплін.
автореферат [51,3 K], добавлен 24.03.2009
