58

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

Організація самостійних занять фізичними вправами

дітей молодшого шкільного віку

ЗМІСТ

фізична вправа молодший школяр

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНИХ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНИМИ ВПРАВАМИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Фізичний стан дітей молодшого шкільного віку

1.2 Вплив рухової активності на організм дитини

1.3 Особливості організації фізичного виховання молодших школярів

1.4 Теоретичні основи організації самостійних занять фізичними вправами

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація дослідження

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО СТАНУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку

3.2 Фізична підготовленість дітей молодшого шкільного віку

3.3 Рівень рухової активності дітей молодшого шкільного віку

РОЗДІЛ 4. ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ПРОВЕДЕНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

4.1 Теоретичне обґрунтування експериментальної методики самостійних занять фізичними вправами молодших школярів

4.2 Ефективність експериментальної методики фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку

РОЗДІЛ 5. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність. На сучасному етапі розвитку країни проблеми здоров'я молоді посіли чинне місце серед низки проблем, які спіткали наше суспільство. Спостерігається зниження рівня фізичного здоров'я населення України, особливо дітей. Відомо, що в сучасних умовах розвитку суспільства значно зростає роль фізичного виховання та спорту для дітей, яке спрямовано на вирішення завдань оздоровлення та гармонійного розвитку підростаючого покоління. Положення це сьогодні надзвичайно важливе, тому що 15% школярів страждають хронічними захворюваннями і вже до четвертого класу 32 % практично нездорові, до восьмого - 47 % , а серед старшокласників їх уже більше 60 % [69].

Молодший шкільний вік - найбільш відповідальний період у процесі формування фізичної культури дитини. Саме у цьому віці закладаються основи культури рухів, успішно засвоюються нові, раніш невідомі вправи і дії, фізкультурні знання, зміцнюється фундамент здоров'я та розвиваються фізичні якості, необхідні для ефективної участі у різних формах рухової активності [128, 131, 132].

Тому не випадково різні аспекти розв'язання проблеми підвищення ефективності фізичного виховання дітей та підлітків розглядаються в роботах багатьох авторів. Удосконаленню системи фізичного виховання школярів присвятили свої дослідження Л.В. Волков [47, 48], О.Д. Дубогай [69, 70], Т.Ю. Круцевич [93, 94], О.С. Куц [97, 98], диференційованому фізичному вихованню - Т.В. Гнітецька [52, 53, 54], Н.В. Москаленко [128], В.В. Веселова [34], самостійним заняттям учнів молодших класів - С.М. Козацька [87].

Дослідження вчених довели, що фізична активність учнів першого і другого класу знижується порівняно з дошкільниками наполовину, а старшокласники 75% усього часу діяльності малорухливі. Обсяг рухової активності більшості дітей є нижчим за вікову норму. Рухову активність школярів протягом дня можна підвищувати за допомогою фізкультхвилинок, рухливих перерв, виконання домашніх завдань з фізичної культури. Проте ці форми роботи є недостатніми для забезпечення необхідного обсягу рухової активності школярів молодшого шкільного віку [130, 131].

Вищенаведені обставини актуалізують проблему пошуку ефективних форм підвищення фізичної активності дітей молодшого шкільного віку. Однією з таких форм є організація самостійних занять фізичними вправами.

У пошуках підходів до організації самостійних занять фізичними вправами дітей варто враховувати особливе значення й привабливість для них ігрової діяльності. Ігри дозволяють розв'язувати комплекс завдань фізичного виховання учнів: задовольняти їхню потребу в русі, навчати володіти своїм тілом, розвивати фізичні якості, розумові здібності [27, 146].

Проте до цього часу проблема розробки та впровадження науково-обгрунтованої системи самостійних занять фізичними вправами з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини залишається не розкритою, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

Об'єкт дослідження - самостійні заняття в системі фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження - вплив самостійних занять фізичними вправами на фізичний стан дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження - обґрунтувати науково-методичні підходи до організації самостійних занять фізичними вправами дітей молодшого шкільного віку.

У процесі дослідження вирішувалися такі завдання:

1. Дослідити проблему зниження рухової активності дітей молодшого шкільного віку.

2. Визначити рівень фізичного розвитку, фізичної підготовленості та обсягу рухової активності дітей молодшого шкільного віку.

3. Обґрунтувати та перевірити ефективність організаційно-методичних умов, які сприяють самостійним заняттям фізичними вправами молодших школярів.

Практичне значення роботи полягає у тому, що на підставі результатів дослідження розроблено та впроваджено у практику фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку систему самостійних занять фізичними вправами.

Структура та обсяг дипломної роботи. Текст дипломної роботи викладений на 56 сторінках комп'ютерного набору і складається зі вступу, 5 розділів, висновків та списку використаних джерел. У роботі використано 158 літературних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНИХ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНИМИ ВПРАВАМИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1 Фізичний стан дітей молодшого шкільного віку

ВІк 6-7 років є критичним періодом в житті дитини, в якому закінчується становлення більшості фізіологічних функцій [9, 17, 47], в результаті чого дитина володіє достатніми фізичними даними для навчання в школі. В той же час цей період є найбільш сприятливим для закладання практично всіх фізичних якостей. Продовжується подальший розвиток та удосконалення рухів; дитина оволодіває все більш складними руховими актами. В цьому віці діти легко виконують рухи з участю великих м'язових груп і з великою амплітудою, однак відчувають важкість при виконанні точних та з малою амплітудою рухів [158].

Швидко розвивається м'язова система. До 9 років інтегральний показник відносної сили основних м'язових груп у дітей досягає приблизно 80% можливого збільшення. Особливо інтенсивно розвиваються м'язові групи, що забезпечують вертикальне положення і ходіння [90, 143]. Треба мати на увазі, що нервово-м'язовий апарат дітей в цьому віці ще недосконалий. Загальна вага м'язів у дітей молодшого шкільного віку часто не досягає і 1/3 ваги тіла, тоді як у дорослих вона складає майже половину ваги тіла. Сама м'язова тканина у дітей в цей час ще значно відрізняється від м'язової тканини дорослої людини. В ній недостатньо білкових і жирових речовин, багато води. Лабільність нервово-м'язової системи досягає норми дорослої людини вже у віці 8-10 років [87]. В розвитку м'язів спостерігається гетерохронізм: одні м'язи в своєму розвитку випереджають інші. В цей період глибокі м'язи спини, що забезпечують позу, відстають в своєму розвитку. Це утворює передумови для порушення постави дітей, тому що хребет в цьому віці вдрізняється великою гнучкістю та нестійкістю основних вигинів - грудного та поперекового. Грудний вигин повністю формується до 7 року життя, а поперековий - до 12- го. Еластичний зв'язковий аппарат, товсті міжхребетні диски та слабко розвинені м'язи спини сприяють деформації хребта. Неправильне сидіння за партою, носіння ваги в одній руці, наявність осередків хронічної інфекції, що знижує загальний життєвий тонус, можуть викликати розвиток порушень постави, плоскостопість та ін., що в свою чергу відбивається на стані здоров'я дитини. В цілому скелет дітей молодшого шкільного віку високо еластичний, тому порушення гігієнічних правил може привести до його деформації [2, 3, 4, 9].

Розвиток серцево-судинної системи у школярів молодшого шкільного віку проходить відносно рівномірно. Значна частота серцевих скорочень (у восьмирічних 90-92 удари в 1 хв.), отже, і більш швидкий кровообіг добре забезпечує тканини необхідними речовинами. Це сприяє відносно високому рівню роботоздатності [46, 195].

З віком ЧСС спадає: у новонароджених вона складає в спокої 135-140 уд./хв., в 7 років - 85-90 уд./хв. Для дітей є характерним нестійкий ритм серцевої діяльності. Він підлягає значним коливанням під впливом внутрішніх і зовнішніх подразників [153, 156].

Організм дітей підвищення навантажень (збільшення потужності, тривалості і числа повторів вправ, зменшення інтервалів відпочинку) переносить важче, ніж організм дорослих. У дітей при напружених фізичних вправах максимальна ЧСС знаходиться в оберненій залежності від віку: чим молодша дитина, тим ЧСС вища [60].

Особливості кровообігу у дітей, як в спокої так і при м'язовій роботі тісно пов'язані з обміном речовин. Більш висока інтенсивність енергетичного обміну, відносно більше споживання кисню (на 1 кг маси тіла) пред'являють до серця дітей значні вимоги. Тому серце у дитини, як в умовах спокою, так і при м'язовій діяльності працює напруженіше, ніж у дорослих [46, 60].

З ростом і розвитком організму збільшується обсяг легенів. Вага обох легень до 8-11 років дорівнює 395 г. Ріст легенів відбувається в основному не за рахунок збільшення числа альвеол, а за рахунок зростання їх обсягу [80].

З віком змінюється загальна місткість легенів, яку складають залишковий обсяг і ЖЄЛ, причому залишковий обсяг збільшується менше, ніж ЖЄЛ. Загальна місткість легенів до 10 років складає 2,2-3,1 л., тобто половину величини дорослих.

У дітей однакове з дорослими м'язове навантаження супроводжується великим посиленням зовнішнього дихання, споживання кисню. Діти характеризуються меншими можливостями посилення зовнішнього дихання і споживання кисню при роботі. У дітей 7-8 років хвилинний об'єм дихання при напруженій роботі може збільшуватися в порівнянні з даними спокою до 10-12 разів (до 50-70 л/хв), а у дорослих до 15-18 разів ( до 100-150 л/хв).

Ріст і формування організму, ефективність його взаємодії із зовнішнім середовищем багато в чому залежить від розвитку нервової системи, і головним чином, її ведучого відділу - кори великих півкуль головного мозку.

Головним змістом в розвитку вищої нервової діяльності в цьому періоді є подальше удосконалення досягнутого в попередньому віковому періоді. Закінчується формування тканин головного мозку. Інтенсивно розвиваються асоціативні волокна кори головного мозку, що утворює сприятливи умови для інтенсифікації інтелектуальної діяльності дітей молодшого шкільного віку. Підвищується здатність вільно концентрувати увагу. В цьому віці у дітей мають перевагу процеси збудження, що пов'язане з недостатнім розвитком лобних часток кори великих півкуль [49].

Молодший шкільний вік примітний вдосконаленням вищої нервової діяльності. В цей період зростає сила і рухливість нервових процесів, посилюється внутрішнє гальмування, внаслідок чого взаємодія процесів збудження і гальмування характеризується більшою урівноваженістю, ніж у дошкільнят. Встановлено, що такі види внутрішнього гальмування, як умовне і згасання, виробляються значно швидше, ніж у дітей 5-7 років.

В молодшому шкільному віці підвищується здатність утворювати умовнорефлекторні зв'язки. Рефлекторні реакції у дітей часто носять розлитий характер. Це результат вираженої іррадіації збудливого процесу. Унаслідок того, що сила внутрішнього гальмування ще недостатня, диференціювання виробляються важче, ніж у дорослих. При сильних діях у дітей відносно швидко розвивається позамежне гальмування [142].

В молодшому шкільному віці активно розвивається мовна функція, посилено формуються мислення, здатність користуватися поняттями, абстрагованими від дії, удосконалюються взаємозв'язок першої і другої сигнальних систем, внутрішня мова, здатність обдумувати "про себе" вчинки. Словесна інформація стає більш конкретною і повною. Посилюються тимчасові зв'язки між словами як подразниками і руховою функцією. Завдяки цьому підвищується здатність до більш різноманітного і глибокого словесного вираження своїх рухів.

Фізичне виховання і спортивне вдосконалення сприяють більш тонкій взаємодії сигнальних систем і розширюють вплив мови і мислення на рухову функцію [125].

В останні роки все частіше йде мова про фізичний стан організму не тільки як про абстрагований соціальний феномен, але і як про властивість особистості. В системі фізичного виховання акцентуються його механізми і ефекти впливу на розумовий розвиток та розширення пізнавальної інформативності, удосконалення почуттів і соціальної поведінки, моральності й духовності.

Вирішення питання фізичного вдосконалення та зміцнення здоров'я дітей ефективно шляхом комплексного розв'язання педагогічних, медичних та соціальних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей дитини в різні вікові періоди [70].

Фізичний розвиток і здоров'я дитини необхідно розглядати у взаємозв'язку з інтелектуальною та соціальною активністю, формуванням його особистості та індивідуальності.

Рухові можливості дитини залежать від особливостей розвитку ряда психічних функцій: м'язово-рухових відчуттів та сприйнять, сприйняття простору, сенсомоторних процесів, пам'яті, миcлення, уваги [26].

У молодших школярів дуже розвиненно сприйняття. Однак велику роль в їх сприйнятті, як і в дошкільному віці, продовжує грати імітація, особливо при оволодіванні вправами. Це пояснюється тим, що у учнів початкової школи все ще переважує діяльність першої сигнальної системи: вони швидше та легше сприймають образи зовнішніх предметів, ніж слова.

Більш інтенсивно,ніж відчуття, сприйняття та пам'ять в молодшому шкільному віці розвивається мислення. Діти 6 років приходять до школи, як правило, з достатньо сформованим образним мисленням, що є важливою основою навчання. Вони мислять конкретними категоріями і при рішенні задач спираються на ознаки, що сприймаються наочно, поступово переходячи до наступної більш високої стадії процесів мислення - оперуванню узагальненням та абстрагуванням. Навчання в молодших класах формує вміння та прагнення самостійно міркувати та робити висновки, порівнювати та аналізувати факти, находити деталі та загальне, встановлювати прості закономірності. Ці інтелектуальні можливості молодших школярів можуть бути використані під час навчання фізичним вправам. Звісно, що усвідомлене виконання вправи та його окремих елементів на стадії формування рухового навика має первісне значення. Від того, як в цей процес включені інтелектуальні функції, залежить точність та швидкість засвоєння рухів [70, 127].

В молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток вольових процесів та вольових якостей. Для виховання волі необхідно, щоб учні отримували вправи достатньо важкі, що потребують застосування свідомих вольових зусиль, але разом з тим доступні. Систематичне збільшення труднощів привчає до вольової напруги, виробляє наполегливість, витримку, самовладання [26,131, 144].

1.2 Вплив рухової активності на організм дитини

Фізична активність - складова частина здорового способу життя. Вона трактується як діяльність індивідуума, направлена на досягнення фізичної досконалості, і характеризується конкретними якісними і кількісними показниками. Поняття “фізична активність” в більшій мірі відображує соціально мотивоване відношення людини до фізичної культури [28]. Звісно, що мета фізичної освіти відбивається також в досягненні певного рівня фізичної активності. На думку В.К. Бальсевича, фізична активність людини повинна розглядатися як головна сфера формування фізичної культури особистості [20].

Поняття “рухова активність” визначається як будь-який рух тіла, що роблять скелетні м'язи, в результаті якого відбувається достовірне збільшення енергетичних витрат вище рівня основного обміну.

Н.А. Аршавський вважає, що “життям організму, його зростом і розвитком править рухова активність”. Згідно його теорії про “енергетичне правило скелетних м'язів”, розвиток і функціональне благополуччя дитячого організму знаходиться в прямій залежності від об'єму рухової активності дитини [15, 65]. Ще у минулому столітті в літературі було показано шкідливий вплив малорухомого способу життя школярів на їх здоров'я (розвиток короткозорості, неврозів, порушень постави і сколіозів, головної болі та ін.) [67].

Вплив рухової активності на організм, що розвивається, полягає також у створенні енергетичної основи для зростання та розвитку, діяльності морфофункціональних систем, а також у благотворній стимулюючій дії на формування психічних функцій. Ці положення у сукупності забезпечують і оздоровчий ефект фізичних вправ [37].

В теперішній час доведена недостача фізичних навантажень школярів, що несприятливо відбивається на їх розвитку і стану здоров'я [67, 94,128].

Потреба дитини в рухах виявляється в організованих (різні види фізичного виховання і спорту) і неорганізованих (спонтанна м'язова діяльність) формах рухової активності. Для забезпечення всебічного гармонійного розвитку дітей, укріплення їх здоров'я необхідно, щоб рухи були оптимальними за різноманітністю, кількісними і якісними параметрами кожного з них [52, 65].

Протягом життя рухова активність людини має різне значення. В дитячому віці вона визначає нормальний зріст і розвиток організму, найбільш повну реалізацію генетичного потенціалу, підвищує опірність захворюванням. Саме в цей період зросту організм найбільш чутливий до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища, в тому числі і до обмеження рухової активності [34].

Руховий дефіцит за мірою небезпеки для здоров'я можна прирівнювати до голодування. При гіпокінезії знижуються стійкість організму, його здібність до врівноваження з середовищем, що змінюється. В основі цих змін лежать зсуви, які відбуваються на клітинному рівні, в тому числі і зміни активності деяких ферментів - природних каталізаторів обмінних процесів. Зайва вага школярів також пов'язана з гіпокінезією [39, 119].

“Рухове голодування” і відсутність загартування в кінцевому результаті знижують роботоздатність, ведуть до подальшого розладнання реактивності організму, створюють сприятливі умови для захворювань [78, 107].

Багато авторів вважає, що обмеження рухового режиму школярів є однією з ведучих причин розвитку різних відхилень в здоров'ї дітей [4, 87, 88, 125].

Унаслідок гіпокінезії відбуваються структурні зміни в органах і системах. Виникає та звана “атрофія від невикористання”. Зрозуміло, що цей процес у першу чергу стосується скелетних м'язів і м'язів серця. Це пов'язане з тим, що при гіпокінезії головний удар наноситься по м'язовій системі. Зниження функції м'язових волокон приводить до зменшення постійного рівня стимуляції синтетичних процесів в працюючому органі. Знижується продукція метаболітів і активність ферментів, які активізують процеси в функціонуючому органі. Виникає переваження процесів катаболізму над процесами анаболізму. Внаслідок цього зменшується м'язова сила [57, 65, 100].

За даними соціологічних досліджень різних контингентів населення (в тому числі дітей і підлітків), виявлено прямий зв'язок фізичної активності з різними захворюваннями серцево-судинної системи. Внаслідок зниження фізичної активності різко зменшується навантаження на серцево-судинну систему. Особливу роль тут відіграє фактор суттєвого зменшення “кисневого запиту” при систематичному скороченні енерговитрат. Зменшення “кисневого запиту” і запиту на субстрати окислення приводить до зниження функціональних можливостей кардіореспіраторної системи. Діяльність серцево-судинної системи стає менш “економною”. Це проявляється у лабільності, прискоренні серцевих скорочень, зниженні систолічного об'єму крові і сили серцевих скорочень у стані спокою. Змінюється регуляція кровообігу: сильно підвищується ЧСС при незначних фізичних навантаженнях. При гіпокінезії відбуваються певні зміни функції судинного русла і тонусу судин. Знижується систолічний і підвищується діастолічний тиск [46, 65].

Отже, при недостатній фізичній активності у людини відбуваються дуже серйозні порушення з боку серцево-судинної системи, які можна кваліфікувати як загальну детренованість, розвиток вираженої ортостатичної нестійкості, зниження функціонального потенціалу, а на пізніших етапах - атеросклеротичні зміни серця і судин [57, 130].

При низькому рівні фізичної активності спостерігаються розлади і порушення нормальної структури ланок лімфатичного русла, зміни водно-сольового обміну [65].

На великий відсоток порушень постави у дітей шкільного віку указують багато авторів. Вони вважають, що попередження сколіозу, профілактика і лікування порушень постави до теперішнього часу залишається однією з актуальних проблем шкільної гігієни [101, 102, 155].

Одна з основних причин відхилень в поставі полягає в обмеженні рухового режиму дітей і недостатньої уваги до фізичного виховання.

Захворюваність школярів в умовах гіпокінезії в 2 рази вище, ніж у їх одноліток з нормальним рівнем фізичної активності. Що пов'язане зі зниженням загальної неспецифічної резистентності. Крім того, гіпокінезія в дитячому і підлітковому віці є фактором ризику розвитку серйозних порушень здоров'я в подальшому. Існують точки зору щодо зв'язку між станом здоров'я дорослої людини і руховою активністю в дитячому віці [6, 131].

При дефіциті рухової активності знижується стійкість організму до застуди та дії хвороботворних мікроорганізмів, знижується стійкість організму до перегрівання, охолодження, недостатку кисню [135].

Для вирішення задач оздоровчої спрямованості необхідна організація раціонального рухового режиму. В літературі останніх років обговорюється питання про величину рухової активності, яка необхідна для нормальної життєдіяльності в різні вікові періоди. Під нормою рухової активності в дитячому віці визнана така величина, яка повністю задовольняє біологічні потреби в рухах, сприяє можливостям підростаючого організму, сприяє його розвитку і зміцненню здоров'я.

Адекватні навантаження сприяють активізації фагоцитозу (отже, і підвищенню імунітету), а надмірні - його пригнічуванню, що співпадає зі зниженням цілого ряду інших життєво-важливих функцій організму.

Задача оптимізації рухової активності дітей - сприятливий вплив на зростаючий організм, зміцнення здоров'я, підвищення роботоздатності підростаючого покоління. Ведучими критеріями оптимізації є задовільнення біологічної потреби в рухах, відповідність функціональних можливостей системам організму, що нерівномірно розвиваються, з урахуванням умов навколишнього середовища [104].

В роботах багатьох авторів доведено, що при заняттях фізичними вправами в організмі школяра виникають реакції, які отримали назву моторновісцерольних рефлексів, тобто імпульси з працюючих м'язів, які адресовані внутрішнім органам. Ці реакції виражені настільки сильно, що дозволяють розглядати фізичні вправи як підойму, що діє через м'язи на рівень обміну речовин і діяльність важливіших функціональних систем організму [63, 66, 74, 75, 105].

Звісно, що м'язова діяльність є одним з найсильніших впливів на функції і структури і, насамперед, на опорно-руховий апарат людини, зміни, які безпосередньо виявляються в перетворюванні форм тіла.

Безпосередній вплив тренування на нервово-м'язову систему виявляється крім морфологічних змін, в збільшенні сили, швидкості рухів, спритності, витривалості, в підвищенні роботоздатності. Підвищення роботоздатності пов'язано з покращенням функціональних систем організму, з удосконаленням нейрогуморальних механізмів регуляції рухової і вегетативної функцій [19, 78].

Дослідженнями Зарічанської Л. та Завацької Л. [76] визначено, що для підвищення рухової активності молодших школярів і формування у них потреб до систематичних занять фізичною культурою рекомендовано використовувати:

механізм формування звичок поведінки, який передбачає введення в діяльність дітей систематичного виконання індивідуальних завдань з фізичної культури і перевірки їх результатів;

оцінку результатів фізичної активності, яка повинна фіксувати зрушення, що відбуваються під впливом систематичних занять;

емоційний фактор і враження від відвідування спортивних чи інших фізкультурних заходів;

наслідування позитивних прикладів фізичного вдосконалення від батьків, ровесників;

врахування інтересів і бажань учнівпід час вибору видів фізичних вправ, що сприятиме отриманню позитивних емоцій від фізичної активності.

Один із резервів удосконалення рухового режиму - розробка наступності всіх форм фізичного виховання. При цьому позаурочний час може бути використано для закріплення набутих на уроці фізкультури рухів, знань, умінь та навичок, самостійного виконання підготовчих, імітаційних вправ, що, у свою чергу, полегшує засвоєння техніки нових рухів на уроці фізкультури.

Важливе завдання - сформувати інтерес до самостійної рухової діяльності. Необхідно забезпечити фізкультурну орієнтацію дитини нарівні зі спортивним відбором.

1.3 Особливості організації фізичного виховання молодших школярів

Перехід з дитячого садка у школу супроводжується значними зниженнями рухової активності дітей (приблизно на 50%), тобто суттєвою “ломкою” способу життя дітей. Навчальні заняття в основному пов'язані з необхідністю тривалого обмеження рухів і зі статичними напруженнями, в результаті чого обсяг рухової діяльності зменшується [69, 70, 78, 145, 156].

На сьогоднішній день між турботою про духовний зріст дитини і його фізичний розвиток, існує певна диспропорція. В той час, коли розумовому розвитку школярі приділяють по 10-12 годин на день, фізичному вихованню виділяється 2-3 години на тиждень [69].

На сьогоднішній день особу актуальність набувають дослідження, які спрямовані на вивчення організації фізичного виховання в молодших класах [68, 106, 127, 129, 143].

Встановлено, що рухова активність учнів 1-3 класів скорочується в порівнянні з дошкільниками приблизно в 2-2,5 рази. А рухи, як відомо, є природною, біологічною потребою живого організму. Обмеження м'язової діяльності не лише затримує фізичний і розумовий розвиток дитини, погіршує стан здоров'я, але й призводить до того, що в майбутньому учень не може оволодіти життєво необхідними навичками [133, 134].

М'язове голодування не лише небезпечніше, ніж кисневе або харчове, але розпізнати його, і тим більше виправити становище набагато складніше, ніж задовольнити потребу в повітрі та в їжі [28].

Зміна розпорядку життя, що зв'язана з початком навчання в школі, як і незавершений ще процес формування рухового апарату, потребує обережності при дозуванні фізичних навантажень молодших школярів. Обмеження стосуються вживання силових вправ, тренувальних навантажень на витривалість і часу проведення окремих занять [20, 21, 23, 139].

Дослідники пропонують декілька показників ефективності процесу фізичного виховання:

- підвищення рівню фізичного стану, яке характеризується як комплексними показниками, так і результатами в окремих тестах;

- покращення стану здоров'я дітей, зниження кількості гострих респіраторних захворювань протягом року, зниження кількості хронічних захворювань;

- формування мотивації до занять фізичною культурою, вибір певного виду спорту (або фізичних вправ), систематичне відвідування організованих занять, або самостійні заняття [5, 109, 151].

З метою підвищення ефективності впливу фізичного виховання на розвиток організму школярів у наш час вченими ведуться пошуки нових підходів до складання навчальних програм і планування [97]; визначаються результативніші форми організації діяльності школярів та ведуться пошуки методичних прийомів і засобів, що активізують інтерес учнів до уроків фізичної культури і формують потребу й уміння самостійно займатися фізичними вправами [22, 47].

Принцип оздоровчої спрямованості зобов'язує спеціалістів з фізичної культури і спорту так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну, і розвиваючу функцію. Це означає, що за допомогою фізичного виховання необхідно:

- удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його роботоздатність і опірність несприятливим впливам;

- компенсувати нестачу рухової активності, що виникає в умовах сучасного життя [51, 93].

Дослідниками [91, 93] виявлено значущий рівень взаємозв'язку (коефіцієнт кореляції від 0,541 до 0,897) показників фізичного здоров'я дітей та підлітків з результатами у рухових тестах, що характеризують максимальну силу, швидкість, швидкісно-силові здібності та загальну витривалість. Це передбачає можливість підвищення рівня здоров'я дітей як у системі урочних, так і позаурочних форм занять, шляхом впливу на провідні сторони фізичної підготовленості засобами фізичного виховання.

Дослідження, спрямовані на вивчення підвищення ефективності організації процесу фізичного виховання у молодших класах, набувають особливої актуальності, оскільки саме в 6 - 10 років закладається фундамент здоров'я людини, формується його ставлення до фізичної культури. Вік від 6 до 10 років є сприятливим для закладення практично всього спектру фізичних якостей, які реалізуються у фізичній активності людини. Якщо такого закладення у цей період не відбулося, то час для формування рухової та фізіологічної основи майбутнього потенціалу людини можна вважати безповоротно втраченим [14, 68, 69, 70, 85, 127, 129, 131].

В ”Положенні про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи [25] вказується, що систему обов'язкових форм організації фізичного виховання школярів складають: уроки фізичної культури; фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (гімнастика до занять, фізкультурні хвилинки на уроках, ігри і фізичні вправи на перервах, щоденні фізкультурні заняття в групах продовженого дня); щомісячні дні здоров'я та спорту; обов'язкові для школи форми позакласної спортивно-масової роботи (заняття в гуртках фізкультури, групах загальної фізичної підготовки і спортивних секціях, спортивні змагання, туристичні походи); позашкільна спортивно-масова робота (за місцем проживання учнів, заняття в ДЮСШ); самостійні заняття школярів фізичними вправами в сім'ї.

Проте не всі діти займаються спортом, більшість обмежує свою рухову активність, що негативно відбивається на їх здоров'ї і руховій підготовленості [25].

Дані літератури показують, що шкільні форми занять не забезпечують повністю ні необхідного обсягу рухової активності (сьогодні традиційній урок фізичної культури забезпечує, у середньому, до 20% необхідної тижневої рухової активності учнів), ні бажаного тренуючого ефекту, який обумовлює у процесі навчання необхідний приріст рухових якостей та функціональних можливостей організму [21, 22, 72, 97, 125, 130].

Ряд авторів (В.М. Платонов [164], О.Д. Дубогай [68, 69] та ін.) відзначають також, що двох уроків фізичного виховання на тиждень дуже мало для стимуляції розвитку організму та збереження високої роботоздатності; немає умов для досягнення кумулятивного ефекту - ні тренувального, ні оздоровчого. Тому неможливо не тільки покращити стан здоров'я та підвищити рівень тренованості, але часто не вдається зберегти їх хоча б на колишньому рівні та запобігти зниженню.

Збільшення рухової активності дітей є важливою проблемою не тільки для України, але і для розвинутих зарубіжних країн. Аналіз навчальних програм з фізичного виховання свідчить, що на заняття з фізичної культури в Австрії, Німеччині, Великобританії, Японії, США відводяться три уроки на тиждень. Крім обов'язкових занять проводяться міжшкільні змагання, факультативні заняття, рекреаційний спорт, інші форми спортивно-оздоровчої роботи [18, 91, 148].

Наукові дослідження доводять, що більшість дітей, молоді та дорослого населення України не дотримуються здорового способу життя, що приводить до різноманітних захворювань [12, 109, 144].

Такий стан зумовив ухвалення найважливіших державних документів, спрямованих на зміцнення здоров'я населення та формування здорового способу життя.

У галузі фізичного виховання введено у дію Закон України «Про фізичну культуру та спорт» [77], Державну програму розвитку фізичної культури і спорту в Україні [63], Цільову комплексну програму «Фізичне виховання - здоров'я нації», у яких відзначені основні завдання - зміцнення стану здоров'я населення та виховання соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя.

Але навіть за найсприятливіших умов на практиці загальноосвітня школа не в змозі забезпечити необхідний обсяг рухової активності, тому фактична спеціально-організована рухова активність обмежується 3 - 4 годинами на тиждень у основної маси школярів, що складає 30% гігієнічної норми [69, 73].

Отже, дослідження, проведені за останні роки науковцями І.О. Аршавський [15], Р.Масауд [119], Л. Гнітецький [56], В. Добринський [67], О. Міщенко [125] та ін.) свідчать про наявність певного зв'язку між руховою активністю та здоров'ям, доводять, що рухова активність може бути визначена, по-перше, як фактор, що сприятливо впливає на ріст та розвиток організму, по-друге, як один з об'єктивних показників функціонального стану організму.

Тому на сьогоднішній день пріоритетними стають не просто фізичний розвиток школяра, придбання їм різних вмінь і навичків, а формування фізичної культури особистості, вихованя потреби в здоровому способі життя, орієнтування на свідоме укріплення здоров'я шляхом щоденних занять фізичними вправами. [57, 117, 124, 136].

1.4 Теоретичні основи організації самостійних занять фізичними вправами

У молодшому шкільному віці необхідно викликати у дитини інтерес до розширення діапазону своїх фізичних можливостей за рахунок оволодіння основами техніки фізичних вправ, способів їх виконання і дій. Розвиток рухових координацій - одна з направленостей фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку [20].

Кращою організаційно-методичною формою занять фізичними вправами визнається секційна. Однак за її допомогою можна охопити не більш 25% школярів [25].

Залучення дитини та школяра до систематичних фізичних вправ залежить, насамперед, від оточуючого середовища - батьків, друзів, школи, нарешті, держави, суспільства та від їхнього ставлення до фізичного виховання і спорту. Серед безлічі факторів, які впливають на ставлення оточуючих і суспільства до цієї проблеми, на формування індивідуального підходу до занять, вирішальну роль відіграють соціально-економічні умови і, насамперед, життєвий рівень населення, житлові умови, наявність у країні і у даній місцевості спортивної бази, кадрів, необхідного інвентаря, а також розподіл вільного часу дитини [16, 57].

На відміну від організованих, самостійні заняття позбавлені постійного спостереження педагога і контролю лікаря, які використовують свій досвід і можливості інструментальних методів обстеження для своєчасної корекції величини навантаження в занятті і запобіганню перевантажень організму. Тому такі заняття повинні грунтуватись на реакції організму на фізичні навантаження [5, 24, 28].

У молодшому шкільному віці починається формування інтересів і нахилів до конкретних видів фізичної активності, виявляється специфіка індивідуальних моторних виявів, схильність до тих чи інших видів спорту. А це створює умови для успішної фізкультурно-спортивної орієнтації школярів [20].

Однією з складних проблем є визначення змісту програми навчання самостійним заняттям. В загальнопедагогічних дисциплінах особлива увага приділяється аналізу, сукупності дій та операцій, здійснення яких в конкретних умовах дозволяє ефективно реалізувати мету в тій або іншій діяльності. Серед них суттєве значення мають самостійний контроль і оцінка, програмування власних дій, самостійне прийняття рішень у відповідальних ситуаціях. Без сумнівів, що перелічені фактори необхідно враховувати для організації ефективного навчання самостійної діяльності.

Безсумнівно, практичне значення мають диференційовані навчальні завдання, з урахуванням рівня пізнавальних здібностей школярів, знайомство дітей з історією предмету, показ результатів їх практичного значення демонстрація застосування придбаних знань і навиків у житті [108].

Багато уваги приділяється формуванням “самостійних” вмінь, і, в першу чергу, індивідуальним завданням. В цьому плані ефективни засоби диференційованої оцінки успіхів учнів, які мають різні здатності, і засоби складання індивідуальних характеристик учнів.

В молодшому шкільному віці основна робота з фізичного виховання проводиться у школі. Та без участі батьків проблеми формування повноцінного фізичного потенціалу молодшого школяра - підґрунтя його майбутнього фізичного здоров'я - вирішити неможливо [25].

В цьому зв'язку аналіз науково-методичної літератури свідчить про те, що зараз намітилось два шляхи рішення проблеми. Перший з них - збільшення обсягу занять фізичною культурою в режимі навчального дня за рахунок введення додаткових годин на цей предмет у школі. Другий шлях, який, звичайно, не викючає перший, - навчання учнів вмінню самостійно займатися фізичними вправами у позашкільний час. Однак це найбільш важка задача. Але вона уявляється нам перспективною ще тому, що сприяє розкриттю творчих можливостей учнів, оскільки потребує від них методичних знань, розуміння предмету “фізична культура”, вмінь застосовувати свій досвід в конкретних умовах].

Для рішення цієї задачі необхідно обґрунтувати зміст і методику формування вмінь самостійно займатися фізичними вправами в процесі фізичного виховання.

Дослідження, що були проведені В.В. Маркеловим, Б.В.Вяткіним, Н.А.Висотською та ін. за даними А.П.Безкопильного [25], показують, що звичайна навчальна мотивація підвищує результати навчання самостійності і розвиває рухові здібності більш значно у “слабких” дітей. Ігрова і змагальна - у “сильних”. Як основна форма організації занять рекомендуються індивідуальні завдання і виконання навчальних задач групами учнів.

К.Г. Плотніков вважає домашні завдання з фізичної культури складовою частиною процесу навчання і одним з ефективних засобів формування навиків самостійної роботи.

В числі методичних засобів можна відзначити такі, як аналіз змісту домашніх завдань, докладний інструктаж учнів, оцінку самостійної роботи. Проте дослідник не приділив достатньо уваги аналізу самостійної роботи. Це дало би можливість точніше визначити статус домашніх завдань, в тому числі набір засобів, послідовність рішення задач.

В.Стакіоне, Є. Бразі, за даними А.П. Безкопильного [25], теж виявили ефективний вплив домашніх завдань на покращення фізичної підготовленості учнів другого класу. Визначени заохочувальні мотиви проявлення фізичних можливостей в процесі ігрової діяльності школярів.

Разом з тим аналіз літератури показав, що є невелика кількість робіт, що розглядають питання про формування у дітей шкільного віку навиків самостійних занять. В дослідженнях Андреєвої О.В. [5] представлені дані про зміст, структуру і організацію самостійних занять фізичною культурою учнів 10-12 років, запропонован спосіб комплексної оцінки навчання учнів вмінням самостійно займатися фізичною культурою.

Нажаль, вчителя фізичної культури не мають в повному обсязі науково обґрунтованих рекомендацій і матеріалів по системі організації домашніх занять, недостатньо розроблена методика формування знань на уроках фізичної культури.

Найважливішим чинником у фізичному вихованні дитини молодшого шкільного віку є формування особистого відношення дитини до фізичного тренування, виховання активного ставлення до свого здоров'я, міцності тіла і загартування. Ось чому дуже важливо втілювати серед школярів цього віку різноманітні форми та засоби занять фізичними вправами [137, 141, 149, 155]. Одночасно з цим очевидна необхідність простого і ефективного контролю за станом здоров' я дітей і для визначення навантажень, раціональних засобів фізичної підготовки, співвідношень інтенсивності і обсягів навантаження. Частіше всього з цією метою використовують педагогічні тести або контрольні вправи, які представляють собою стандартизовані за змістом, формою і умовами виконання рухові дії. За їх допомогою виявляють поточний рівень розвитку окремих фізичних якостей, оцінюють темп їх розвитку, міру технічної і тактичної підготовленості як окремих дітей, так і цілих груп; визначають недоліки засобів, що використовуються, методів навчання і форм організації; складають найбільш обґрунтовані індивідуальні і групові плани занять [116, 117, 121, 153].

Один із напрямків сучасної концепції фізичного виховання спрямований на те, щоб домогтися більш високих результатів фізичної підготовленості на основі реалізації принципово нових підходів, засобів, технологій, де головним є не процедура “натаскування” на руховий результат, а складна робота з формування щиро зацікавленого відношення до процесу самовдосконалення, створення умов для оволодіння способами удосконалювання своєї тілесності. Завдання полягає у тому, щоб зробити активну рухову діяльність більш осмисленою, цілеспрямованою, найбільшою мірою відповідною індивідуальним особливостям кожного, хто займається. Необхідно акцентувати увагу на елементах, які сприяють формуванню у школярів грамотного відношення до себе, свого тіла, мотиваційної сфери, усвідомлення необхідності зміцнення здоров'я, ведення здорового способу життя, фізичного удосконалення [116, 121].

Першу інформацію про користь чинників здорового способу життя діти чують від батьків. У період дошкільного і молодшого шкільного віку авторитет дорослих настільки високий, що дитина сприймає усі вказівки батьків у вигляді догм. Якщо в родині загальна атмосфера й уклад відповідає проголошеним і діючим правилам, діти діють,як правило, методом наслідування і повторюють режим життя батьків. Це дотримання гігієнічних норм, режиму харчування, рухової активності, відношення до шкідливих звичок [7, 52, 56, 64, 81].

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

Для вирешення поставлених завдань були використані наступні методи дослідження:

1. Аналіз та узагальнення літературних джерел Вивчення спеціальної літератури дозволило сформулювати проблему, визначити ступінь актуальності питань, які були розв'язані у ході дослідження, теоретично обґрунтувати мету та завдання роботи, проаналізувати з позиції даних, що є у літературі результати, отримані у ході власних досліджень.

2. Хронометрування. Реєстрація діяльності дитини проводилася з метою визначення добової рухової активності. Для цього ми використовували Фремінгемську методику [91]. Кожен досліджений (або його батьки) записував в таблицю ту кількість годин, яку він витратив на діяльність різного рівня фізичної активності.

Фремінгемська методика дозволяє кількісно і якісно визначати добову рухову активність на основі хронометражу добової рухової діяльності різного характеру з реєстрацією інтенсивності кожного виду фізичних зусиль.

Уся рухова активність людини розподіляється на п'ять рівнів: базовий, сидячий, малий, середній та високий. Для кожного рівня є відповідні види фізичної активності.

Для виявлення кількісного значення різних за інтенсивністю видів рухової активності використовуються вагові коефіцієнти фізичної активності.

3. Антропометричні методи. На підставі загальноприйнятих та рекомендованих в літературі антропометричних методів досліджень [84, 95, 119] визначали: масу (кг) та довжину тіла (см), окружність грудної клітки (ОГК) (см), динамометрію (кг).

Отримані результати порівнювалися з середньовіковими нормативами дітей 7 - 9 років.

4. Педагогічне тестування. Педагогічне тестування здійснювалося з використанням державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України для дітей 7 - 8-річного віку, тестів для оцінки силової, швидкісної та швидкісно-силової витривалості [91]. На підставі проведеного педагогічного тестування визначали рівень розвитку рухових якостей. Педагогічне тестування проводилося з урахуванням рекомендацій даних у літературі [92, 110, 111, 112, 113, 114].

У дослідження були включені такі тести:

- біг 30 м (с);

- згинання і розгинання рук в упорі лежачи (кількість разів);

- стрибок у довжину з місця (см);

- кут у висі (с);

- присідання за 30 с (кількість разів);

- біг на місці за 15 с (кількість ударів однією ногою);

- нахил сидячи (см);

Оцінювання рівня розвитку фізичних якостей досліджуваних проводилося за п'ятибальною шкалою, що пропонується у державних тестах і нормативах оціки фізичної підготовленості населення України [61].

5. Педагогічний експеримент. Педагогічний експеримент полягав у визначенні ефективності розробленої методики самостійних занять фізичними вправами з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку. У процесі його проведення вивчався рівень фізичного розвитку, фізичної підготовленості та рухової активності.

6. Методи математичної статистики. За допомогою методів математичної статистики здійснювалася обробка отриманих в ході експерименту результатів, порівнювалися показники обох груп, що дозволило зробити остаточні висновки проведеного дослідження.

2.2 Організація дослідження

Дослідження були проведені в загальноосвітній школі м.Суми (НВК № 3). У дослідженнях брали участь 159 учнів 1-3 класу: 1 клас - разом 65 учнів (29 хлопчиків і 36 дівчат), 2 клас - 35 учнів (20 хлопчиків і 15 дівчат), 3 клас - 59 учнів (29 хлопчиків і 30 дівчат).

Дослідження здійснювалося чотирма етепами.

Перший етап передбачав аналіз науково-методичної і спеціальної літератури, побудову програми досліджень.

Другий етап був націлений на вивчення показників фізичного розвитку, фізичної підготовленості, визначення обсягу рухової активності дітей молодшого шкільного віку.

Третій етап передбачав обробку експериментальних даних, розробку й обґрунтування нормативів фізичної підготовленості. Було розроблено науково обгрунтовану систему самостійних занять фізичними вправами, що сприяє підвищенню рівня рухової активності, фізичної підготовленості молодшого шкільного віку.

На четвертому етапі було проведено педагогічний експеримент, після якого було визначено ефективність експериментальної методики шляхом порівняння показників фізичного стану організму дітей на початку експерименту з показниками, одержаними після експерименту. Потім було проведено узагальнення результатів дослідження, формулювання висновків та оформлення роботи.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОГО СТАНУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку

Одним з основних показників стану здоров'я є фізичний розвиток, який характеризується комплексом соматометричних та соматоскопічних показників.

При оцінці морфологічного статусу реєструвались такі показники: довжина, маса тіла, окружність грудної клітки. Для оцінки рівня фізичного розвитку використовувались антропометричні індекси, які характеризують взаємозв'язок між різними антропометричними показниками: ОГК/зріст, масо-зростовий індекс Кетле, життєвий та силовий індекси.

Середньостатистичні значення морфологічних параметрів фізичного розвитку обстежених дітей дають уявлення про стан фізичного розвитку дітей різних віково-статевих груп та його відповідність віковим нормам.

Дослідження фізичного розвитку дітей, проведені нами, свідчать, що обстежені учні є однорідними за показниками довжини тіла, окружності грудної клітки.

Необхідно відзначити, що показники маси та зросту з 8 до 9 років різко підвищуються у хлопчиків і у дівчат.

Порівняння антропометричних параметрів виявило, що хлопчики 9 років мають рівень фізичного розвитку вище середнього за індексом Кетле. В інших віково-статевих групах випробуваних величини середніх значень маси тіла залежно від їхнього зросту були на середньому рівні (розподіл на рівні показників фізичного розвитку відбувався за рекомендаціями Т.В.Петровської [154]). Водночас, показники індекса ОГК/зріст хлопців 9 років і дівчат 8 та 9 років знаходяться на рівні нижче за середній . Це вказує на диспропорційність у побудові тіла досліджуваних.

Аналіз показників фізичного розвитку хлопчиків за індексами приводить до висновку, що більшість досліджених дітей 7 та 8 років відносяться до групи середнього рівня. У хлопчиків 7 років цей показник складає 62,3%, 8 років - 61,5% (за індексом Кетле) і 67,5%, 69,2% відповідно (за індексом ОГК/зріст). Велика кількість хлопчиків 8 та 9 років мають рівень фізичного розвитку вище середнього за індексом Кетле: 8 років - 30,8%, 9 років - 41,4%. Проте процент дітей, які мають рівень нижче середнього є досить високим. Так, у хлопчиків 7 років ця кількість складає 18,2% за індексом Кетле і 16,9% за індексом ОГК/зріст, 8 років - 19,3%, за індексом ОГК/зріст, 9 років - 48,3% за індексом ОГК/зріст.

Більшість обстежених дівчат 7 та 8 років мають середній рівень фізичного розвитку за показниками обох індексів: 7 років - 55% і 60%, 8 років - 76,2% і 56,1% відповідно. Спостерігається великий процент дівчат 9 років, що мають високий та вище за середній рівні за індексом Кетле (12,5% і 31,5% відповідно). Треба відзначти, що багато обстежених дівчат мають нижче за середній та низький рівень фізичного розвитку: у дітей 7 років - 32,5% за індексом Кетле і 32,5% за індексом ОГК/зріст; 8 років - 19% і 42.9% відповідно; 9 років - 75% за індексом ОГК/зріст.

Співставлення результатів фізіологічних тестувань показує незначну перевагу хлопчиків над дівчатами практично за всіма морфо-фізіологічними показниками.

Середньостатистичні значення ЧСС та АТ обстежених дітей відповідали віковій нормі для молодших школярів [91]. У результаті досліджень було виявлено тенденцію до зниження ЧСС як у хлопчиків, так і у дівчат від 7 до 9 років, що пояснюється особливостями вікового розвитку організму дітей у цей період.

Артеріальний тиск у молодшому шкільному віці значною мірою залежить від темпів зростання скелета у довжину та розвитку серцево-судинної системи. Систолічний та діастолічний тиск закономірно підвищується з віком, паралельно зі збільшенням розмірів та маси тіла, однак, як свідчать дослідження Р.А. Калюжної [82], відносно плавне підвищення тиску у школярів уповільнюється у віці 8 - 9 років. Подібну тенденцію відзначено і у наших дослідженнях. Так, АТ у хлопчиків 7 років - 95/ 59 мм рт.ст, 8 років - 98/62 мм рт.ст., 9 років - 100,/ 66 мм рт.ст; у дівчат відповідно - 96/60 мм рт.ст, 97/ 64 мм рт.ст, 100/ 66 мм рт.ст.

Важливим показником зовнішнього дихання є ЖЄЛ, яка визначається для характеристики функціональних можливостей системи дихання дітей в стані спокою. Порівнюючи одержані нами фактичні показники з показниками, які одержали в своїх дослідженнях Шиян О.В і Борейко М.М. [29], можна зробити висновок, що величина зовнішнього дихання наших досліджених в середньому співпадає з даними дослідників.

Життєвий індекс показує відношення ЖЄЛ до маси тіла обстежуваного та побічно свідчить про функціональні можливості системи зовнішнього дихання. Обстежені дівчата 7 та 9 років мають середній рівень життєвого індексу, за методикою Апанасенка Г.Л. [8] (норма для дівчат - 51 - 60 мл/кг), а хлопчики 7 та 9 років - нижче середнього рівня (відповідно 55,48 мл/кг, 54,08 мл/кг) при нормі 56 - 65 мл/кг. Лише хлопчики 8 років мають середній рівень життєвого індексу, а дівчата 8 років - рівень вище середнього.