Размещено на http://www.allbest.ru/

Космінська О.А.

Житомирський педуніверситет

Проблема учнівського самоврядування на сучасному етапі розвитку школи

Соціально-економічні зміни, які відбуваються сьогодні у всіх сферах життя, охоплюють широкий спектр відношень суспільства і особистості. З одного боку, ці відношення стають більш жорсткими і потребують конкурентоздатності всіх суб'єктів, які беруть в них участь, з іншого - сприяють вільному вибору та самореалізації людини на основі адекватного вибору способів розв'язання певних соціальних проблем. В зв'язку з цим виникла нагальна потреба у формуванні особистості, яка змогла б розв'язувати як щоденні, так і масштабні завдання, що забезпечують не просто виживання, а прогрес нації. Такою наукою управління для учнів є участь у шкільному самоврядуванні.

Вчителі загальноосвітніх шкіл зазначають зростання труднощів в роботі з учнями, особливо з підлітками і старшокласниками: продовжує спадати інтерес до навчання, знижується якість успішності, зростають злочинність та кількість аморальних вчинків, які здійснюють школярі. Стало особливо відчутним взаємне відчуження учнів і вчителів. На зміну товариським дискусіям часто приходить нетерпимість до протилежної думки.

Останнім часом посилюються прямі й непрямі атаки на колективізм, а в умовах переходу до ринкової економіки робиться ставка на формування в учнів індивідуалізму, розпалювання власницьких пристрастей як засобу стимулювання підприємницької діяльності: героєм дня замість “творця” став “ділок”. Руйнуються основи колективізму, товариськості, взаємодопомоги.

Інтереси учнів та соціально-педагогічна ситуація, що склалася, обумовлюють необхідність співробітництва педагогічних колективів шкіл з різними неформальними об'єднаннями школярів. Існування педагогічних стереотипів у взаємодії вчителів і учнів призводить до конфліктів, іноді до учнівських страйків. Діти намагаються щось змінити, включитися в реформаторські процеси в школі, створити органи шкільного самоврядування й співврядування, які б забезпечили захист прав учнів і вчителів.

За таких умов підлітки шукають захисту від суспільства в самоорганізаціях. З цього приводу існують найрізноманітніші погляди, виникають дискусії серед спеціалістів, які займаються проблемами школи й молоді. Але очевидно те, що тільки створивши для школярів широке поле можливостей для самореалізації, орієнтуючи їх на досягнення соціально корисної мети, індивідуальної і суспільної, усуваючи певні сучасні проблеми з їх життя, мікро- і макросередовища, організації самоуправління відводять їх від асоціальних форм поведінки.

Учнівське самоврядування сьогодні багато обговорюють, вкладаючи різний зміст в його тлумачення. Частина педагогічних працівників вважає самоврядування - свого роду грою дітей “в дорослих”. За таких умов діти привчаються робити, як “дорослі”: проводять засідання, виступають з доповідями, організовують заходи... Від дорослих їх відрізняє лише одне - все, що вони роблять, придумано та заздалегідь вирішено не ними, а дорослими. Скажемо прямо: це не самоврядування. Школярі, виявляючи “самостійність” за таким сценарієм, не набувають досвіду, необхідного для їх участі в управлінській діяльності, не звикають до реальної відповідальності за свої дії. Вони нагромаджують інший “досвід”: звикають до того, що можна називатись “відповідальними”, але фактично ні за що не відповідати. Справжнє ж самоврядування передбачає наявність реальних прав його органів, а не лише обов'язки і відповідальність за свою роботу.

Немає сумніву, що учнівський колектив за будь-яких умов не інертна маса, а сила, що певним чином реагує на цілі і цінності виховання. Однак в існуючій багаторічній практиці учні часто залишаються об'єктом маніпуляцій, які досягали мети тільки і у звітах відділів народної освіти. Важливо створити умови для реальної, а не фіктивної участі самих учнів в організації своєї діяльності, реалізації їх права на фантазію і творчість у виборі форм досягнення поставлених цілей, відповідальність за отримані результати. Разом з цим необхідно заохочувати учнів до відкритого, демократичного обговорення справ школи, критичну оцінку дій своїх товаришів і педагогів.

Проаналізуємо стан проблеми учнівського самоуправління в її історичному розвитку, що дозволить отримати відповіді на злободенні питання сьогодення та виключити можливі помилки у її впровадженні у практику роботи сучасної школи.

З перших років свого існування у вітчизняній школі радянського періоду (20-30 рр. ХХ ст.) учнівське самоуправління розглядалось як принцип організації колективу і як умова росту школяра, становлення у учнів психології колективіста, передумова їх свідомої участі у трудовій та творчій діяльності у всіх сферах народного господарства і управління. Ще в документі, який написаний наркомом просвіти А.В. Луначарським, підкреслювалось, що “діти повинні брати участь у всьому шкільному житті. Для цього вони повинні користуватися правом самоуправління... Готуючись стати громадянином держави, вони повинні якомога раніше почувати себе громадянами своєї школи”.

Розглядаючи учнівське самоврядування як один з видів громадського самоврядування А.С.Макаренко вважав його дієвим засобом підготовки підростаючого покоління до життя, праці, активної участі в загальнодержавних суспільних справах.

Педагоги тих років вважали, що форми учнівського самоуправління мають бути обумовлені потребами самого колективу, а не копіювати політичні форми життя дорослих. Так, якщо у А.С. Макаренка самообслуговування було складовою частиною виробничої праці, то у В.Н. Сороки-Росинського воно не виходило за рамки побутової праці, а у С.М. Рівєса і Н.П. Шульмана, які очолювали одеську школу-комуну, всю фізичну важку роботу взяла на себе група старших, найбільш фізично здорових дітей, які з гордістю називали себе “гуртком різноробочих”.

Досвід педагоги багатьох країн світу з цієї проблеми показав, що учнівське самоуправління в школі у межах справ і взаємин дітей, делегування їм учителями частини своїх прав та обов'язків створює широкі можливості для розвитку соціальної відповідальності і активності кожного учня.

Розрізняють соціальний і психологічний аспекти самоуправління. В першому випадку самоуправління розуміється як засіб облаштування суспільного життя по демократичним принципам, і в цьому розумінні воно виступає фактором демократизації суспільства. Психологічний аспект самоуправління пов'язаний з саморегуляцією людини, в т.ч. з психічними процесами. Ми розглядаємо зовнішній аспект - самоуправління в соціальному плані, точніше, шкільне самоуправління і в його рамках учнівське самоуправління.

Сучасна наука і практика намагаються відокремити поняття “самоуправління” і “співуправління”. Частина вчених і практиків вважають, що в школі спочатку потрібно будувати співуправління - спільне управління разом з дорослими, а коли учні навчаться управляти самі, то можливий розвивиток і самоуправління.

Учнівське самоуправління - поняття родове по відношенню до інших форм організації життєдіяльності учнів. Всі ці види можна класифікувати по тому, хто є суб'єктом такої організації діяльності. Якщо колективом клас управляє педагог без будь-якого залучення учнів до справ шкільного життя, то мова йде про авторитарну форму управління; якщо ж учні самі вирішують проблеми щодо становлення та розвитку колективу, то таку форму організації можна назвати демократичною.

Виходячи з вищезазначеного учнівське самоуправління будемо розглядати як демократичну форму організації життєдіяльності учнівських колективів, яка забезпечує розвиток самостійності учнів в прийнятті і реалізації рішень для досягнення суспільно значимих цілей.

Визначення основної рушійної сили процесу розвитку самоуправління пов'язане з орієнтацією на конкретних учнів. Будучи суспільною по своєму направленню, робота органів самоврядування істотним чином залежить від відношення до цілі діяльності кожного учня, наявності у нього мотивів участі в ній. Виникає протиріччя між цілями діяльності колективу, змістом процедури організації і відношенням до них кожної дитини. Умовою розв'язку цього протиріччя і перетворення його в рушійну силу є сформованість групового мотиву дії, яка розуміється як діалектична єдність мотивів членів групи.

Органи самоуправління в школі як важливий компонент виховної системи повинні відчувати себе господарями своєї школи, свого життя і побудови взаємин. Через колективні форми розв'язання важливих проблем життя школи діти оволодівають демократичною культурою. Але самоуправління - це не надання учням можливості робити що завгодно. Це - найвища, найскладніша форма педагогічного керівництва, тому педагоги мають учитися тактовній взаємодії з учнівським самоуправлінням.

Щоб учнівське самоврядування сприяло вирішенню виховних завдань, було реальним, а не фіктивним, педагоги повинні забезпечувати:

· чітке визначення прав та обов'язків органів самоуправління, готовність педагогів поважати їх рішення і пропозиції;

· використання демократичних процедур обрання лідерів та прийняття рішень, можливість учнів самостійно планувати справи, організовувати їх та підводити підсумки;

· здійснення тактовної педагогічної допомоги органам учнівського самоуправління, готовності учителів та адміністрації школи взаємодіяти з ними, повага до реальних прав і обов'язків учнів.

Сучасне учнівське самоврядування повинно бути побудоване на системі таких принципі:

· педагогічне керівництво, яке забезпечує розвиток дитячого самоуправління. На практиці це означає наявність педагога-консультанта щодо кожного органа самоуправління. В класі педагогічне керівництво здійснює класний керівник, на шкільному рівні - закріплені педагогічною радою педагоги.

· предметність діяльності, сутність якого полягає в існуванні органів самоуправління: є діяльність - є орган самоуправління, немає діяльності - немає органа самоуправління, в т.ч. органи самоуправління формуються для організації діяльності в колективі і для колективу.

· єдине планування на основі створення загально шкільного плану виховної діяльності, якого дотримуються і органи самоуправління (замість звичного плану виховної роботи). Цей план є основним механізмом включення в організацію внутрішнього життя школи всіх учасників педагогічного процесу.

· виборність і складовість органів самоуправління: в одні органи його члени будуть обиратися, в інші будуть входити згідно “Положення про структуру і функції органів самоуправління і співуправління”.

· змінність функцій керівництва і підпорядкування терміном в один рік, змінність видів діяльності в ті ж терміни.

· побудова самоуправління знизу вверх: піраміда влади будується знизу вверх, а не навпаки.

· принцип демократизму: участь всіх учнів в системі самоуправління.

· узгодженість дій: розбіжності можуть проявлятися до прийняття рішення, тому необхідно заздалегідь знаходити спільні точки дотику різних ідей, вибудовувати спільне рішення. Після прийняття рішення діє правило обов'язкового виконання рішення всіма учасниками процесу.

Система шкільного самоуправління має три рівні. Перший (базисний) - класне учнівське самоуправління, другий - шкільне учнівське самоуправління, третій - шкільне самоуправління. Вона має реалізувати такі функції: інформаційно-аналітичну, мотиваційно-цільову, планово прогностичну, організаційно-розпорядчу, контрольно-діагностичну та регулятивно-корекційну. Вказані функції впроваджуються протягом одного місяця і потім повторюються знову. Таке циклічне чергування умовно називають робочим управлінським циклом в діяльності органів самоуправління. Його можна представити у такому вигляді:

1. Отримання інформації і її аналіз здійснюються на всіх рівнях шкільного самоуправління: в класних колективах робочі органи самоуправління аналізують діяльність кожного члена колективу і свою власну, в загально шкільних органах учнівського самоуправління проводиться вертикальний аналіз, т.ч. аналіз по кожному напряму окремо і вертикально-горизонтальний - на раді учнів і раді школи. Аналіз доповнюється самоаналізом і навпаки.

2. Мотивація діяльності. Групові мотиви відображають відношення класу не лише до цілей діяльності, але і до її змісту та процедури організації. Тому в різних колективах домінуючим може бути будь-який з соціально-значущих мотивів.

3. Планування. Планування відбувається в класних колективах (класні органи), на загально шкільному рівні (загальношкільні органи самоуправління). Результат плануванря - це відповідь на питання шо робити в класі та школі.

4. Організація, тобто підготовка учнів до діяльності. Педагоги консультанти навчають дітей виконувати інструктивно-методичну роботу. Суть діяльності по організації полягає ще й в тому, щоб підготувати самих учнів, визначити час, відповідальних.

5. Контроль. Здійснюється на рівні самоконтролю і контролю з боку органів учнівського самоуправління. Ціль - отримання інформації про протікання всіх процесів під час організаторської виконавчої діяльності для аналізу і корекції системи.

6. Регулювання і корекція. В загальному це внесення змін у функціонування системи, якщо воно відхиляється від норми, через учнів та керівників тих чи інших органів учнівського самоуправління.

Зміст роботи органів самоуправління визначається виходячи з провідних видів діяльності, характерних для організації позакласної виховної роботи школи: самообслуговування, пізнавальна, художньо-естетична, спортивно-оздоровча і інформаційна діяльність. Дамо їх характеристику.

Самообслуговування - турбота про порядок і чистоту в школі, організація чергування, створення правового поля у внутрішньому житті школи.

Пізнавальна діяльність - інтелектуальний марафон, предметні олімпіади і вечори, різноманітні ігри (КВН, “Що, де, коли?” та ін.), конференції, диспути, консультації (взаємодопомога учням в навчанні), зустрічі з цікавими людьми і т.д.

Художньо-естетична діяльність - свята, конкурси, концерти, виставки, фестивалі, зустрічі. В кожній школі, як правило цей напрям стає провідним.

Спортивно-оздоровча діяльність завжди привертала увагу учнів, якщо вона правильно побудована, тобто відповідає потребам фізичного розвитку і інтересам дітей. Але організація її - справа відповідного органу самоуправління.

Шефська діяльність - це допомога молодшим, турбота про старших.

Інформаційна діяльність - усна чи письмова інформація про життя школи. Ця діяльність набуває особливого значення з появою в школі нових інформаційних технологій, необхідністю привчання учнів до життя в умовах нового інформаційного поля, коли інформація має суттєве значення для прийняття рішення,

Сам процес розвитку самоуправління можна зобразити за допомогою такої схеми (див. схему 1).

З схеми видно, що ядром процесу є мотив групової дії, а також там показані задачі, які повинні розв'язуватись на кожному етапі управлінського циклу. Суттєвий вплив на формування цього мотиву можливий за умови розв'язання визначених задач.

старшокласник самоуправління індивідуальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Схема процесу розвитку учнівського самоуправління

Процес становлення учнівського самоврядування відбувається у декілька етапів, які мають свої особливості.

Джерелом розвитку самоуправління на етапі його зародження є протиріччя між внутрішньою ціллю і індивідуальним мотивом. Ціль, яку ставлять педагоги та вищестоящі органи самоуправління чи сам колектив, тільки тоді перетворюється в груповий мотив на цьому етапі, коли учні бачать, що задоволення їх потреб прямо залежить від її досягнення.

На етапі становлення самоврядування джерелом розвитку виступає протиріччя між ціллю діяльності, яку визначив учнівський колектив і відношенням учнів до її досягнення. Розв'язується воно на основі залучення дітей до подолання труднощів при виборі рішень, які дозволяють досягнути групової мети. В цьому випадку формується груповий мотив, в якому відображається інтегрована думка про те, які форми роботи найбільше сприяють її досягненню.

На етапі самовдосконалення джерелом розвитку є протиріччя між цілями діяльності і відношенням учнів до процедури її організації, в тому числі і до прийняття управлінських рішень. Перспективою цих протиріч є формування мотивів оптимальної організаційної структури колективу.

В цілому ж головне завдання учнівського самоврядування - формування і розвиток соціально актовної, гуманістично спрямованої особистості, з глибоко усвідомленою громадянською позицією, почуттям національної свідомості.

Таким чином, учнівське самоврядування - це не гра в життя, а життя, що насичено інтелектуальною працею, побудоване на законах краси, добра, величезна сила, що спрямована на розвиток самостійності, ініціативи, взаємодопомоги, формування почуття господаря, який відповідає за все.

Сучасний етап розвитку суспільства ставить перед педагогами нові вимоги та виховні завдання, що визначені у провідних державних освітніх документах - Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепції 12-річної загальноосвітньої школи, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті та інших. Серед них першорядне значення надається всебічному розвитку індивідуальності дітей, забезпеченню активної позиції учнів та їх представницьких органів у житті і колективній діяльності. Сьогодні, самоуправління - це демократичний спосіб організації колективного (суспільного) життя учнів.

Размещено на Allbest.ru