Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами
Інклюзивна освіта в педагогіці. Соціальна реабілітація та інтеграція дитини з особливостями психофізичного розвитку. Сім'я як суб'єкт і об'єкт соціально-педагогічного впливу. Відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей з особливими потребами.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.09.2012 |
| Размер файла | 203,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Принципово важливо сьогодні визнання усіма фахівцями доведеного вітчизняної і визнаного світовою наукою положення про те, що обмеження в життєдіяльності і соціальній недостатності аномальної дитини безпосередньо зв'язані не з первинним порушенням, а саме з "соціальним вивихом". Подолання соціального вивиху можна здійснити винятково засобами освіти, але не масової й традиційної, а спеціально організованої, особливим образом побудованої і з передбаченням "обхідних шляхів" досягнення тих освітніх задач, що в умовах норми досягаються традиційними способами.
Умови застосування реабілітації засобами освіти за авторами О.Л. Гончарової та О.І. Кукушкиної із Інституту корекційної педагогіки Російської академії освіти
Реабілітація засобами освіти означає:
- на рівні віку - збіг початку цілеспрямованого навчання з моментом визначення порушення в розвитку дитини (з початку перших місяців життя);
- на рівні змісту освіти - висування тих задач, що не включаються в зміст освіти дитини, що нормально розвивається;
- на рівні методів навчання - побудова "обхідних шляхів" навчання, використання специфічних засобів освіти, більш диференційоване, "покрокове" навчання, що не застосовуються в освіті в звичайній ситуації;
- на рівні організації - це особливі форми організації освітнього середовища, що не потрібні дитині, яка нормально розвивається ;
- на рівні меж освітнього простору - максимальне розширення освітнього простору, що означає необхідність постійного цілеспрямованого навчання дитини за межами освітньої установи;
- на рівні тривалості освіти - це пролонгованість процесу навчання і вихід за рамки шкільного віку;
- на рівні підготовки кадрів фахівців для системи спеціальної освіти -
це принципова зміна профілю професійної підготовки вчителя, тобто забезпечення підготовки фахівця з діагностики і подолання "соціального вивиху", корекції розвитку дитини, відновленню порушених зв'язків у різних областях розвитку;
- на рівні визначення кола осіб, що беруть участь у реабілітації засобами освіти - це обов'язкове включення батьків у процес реабілітації засобами освіти і їхня особлива підготовка силами фахівців.
Таким чином, реабілітація засобами освіти означає в загальному виді відновлення дитини з порушенням у розвитку в правах на спадкування культурно-історичного і соціального досвіду; досягнення максимальне можливої для даної дитини інтеграції в суспільство в доступних для нього сферах. Зі сказаного випливає, що глибокою оманою є уявлення про те, що реабілітація засобами освіти має на увазі тільки, чи насамперед, включеність в існуючу освітню систему і доступність загальної освіти в повному обсязі для аномальної дитини.
Реабілітація засобами освіти відіграє особливу роль у системі комплексної реабілітації саме тому, що тільки спеціальна освіта дозволяє здійснити відновлення аномальної дитини в праві на спадкування соціального і культурно-історичного досвіду. Чим краще розв'язується ця задача засобами освіти, тим вище потенційні можливості дитини з порушеннями в розвитку для інтеграції в суспільство, тим більше він підготовлений до дорослого життя, тобто соціально компетентний.
Цілком зрозуміло, що вихованці реабілітаційної установи мають в у процесі освіті особливі потреби, адже всі вони мають первинне порушення в розвитку.
Особливі освітні потреби дітей з порушеннями в розвитку, які, безумовно, мають бути забезпечені в центрі комплексної соціальної реабілітації, принаймні в тому, де застосована „освітня" модель соціальної реабілітації.
1. Первинне порушення в розвитку дитини має бути виявлене якомога раніше.
2. Цілеспрямоване спеціальне навчання має починатися відразу ж після діагностики первинного порушення в розвитку, незалежно від віку дитини.
3. Вчасно мають визначатися всі напрямки розвитку "соціального вивиху", що можуть виникнути в конкретної дитини внаслідок характеру і ступеня первинного порушення, віку, у якому воно наступило; мають бути визначені ролі кожного "вивиху" у соціальному розвитку дитини, характер і зміст спеціального навчання, спрямованого на усунення уже виниклих і попередження нових соціальних вивихів.
4. У зміст навчання мають бути введені спеціальні розділи, що спрямовані на розв'язання задач розвитку дитини, які відсутні у змісті освіти однолітка, що нормально розвивається.
5. Мають бути побудовані "обхідні шляхи" навчання, використані специфічні засоби, що не застосовуються у звичайній освіті.
6. Мають здійснюватися регулярний контроль за відповідністю обраної програми навчання реальному рівню розвитку дитини і для цього мають бути розроблені спеціальні педагогічні "інструменти", технології.
7. Має бути забезпечена особлива просторова і часова організація освітнього середовища.
8. Усі навколишні дорослі мають бути підготовлені і реально брати участь у рішенні освітніх задач за межами освітньої установи, їхні зусилля мають бути скоординовані.
9. Реабілітація засобами освіти не має закінчуватися періодом шкільного навчання. Практично така дитина має потребу в реабілітації засобами освіти протягом усього свого життя, хоча з віком її задачі будуть принципово мінятися.
10. Процес реабілітації засобами освіти має здійснюватися кваліфікованими фахівцями різного профілю, компетентними в рішенні задач корекції розвитку дитини в ході його навчання.
Із вищенаведеного виходе, що освітній принцип соціальної реабілітації дитини полягає в обов'язковому застосуванні освітнього, педагогічного компоненту в будь якому процесі реабілітації, що ставить за мету соціальну адаптацію та інтеграцію дитини з інвалідністю, тобто соціальну реабілітацію.
Загально методологічні підходи, що можуть бути покладені у сучасну модель соціальної реабілітації дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку :
¦ відкритість соціальної реабілітації майбутньому, її динамічність та варіативність, у зв'язку з чим вона має знаходитись у процесі постійного пошуку і зміни, весь час формуючи нові орієнтири й цілі. Принципи відкритостідинамічності та варіативності мають за мету гнучкість "тактики" реабілітації, що виражається в якісному діапазоні її задач (наприклад, обумовленому характером вікового розвитку дитини, динамікою плину захворювання, специфікою актуальної життєвої ситуації в сім'ї тощо), розмаїтості технологій реабілітаційних заходів, що мають буди застосовані. В кінцевому випадку це припускає відмовлення від твердих стереотипів, має на меті пріоритет креативності під час складання програми та реалізації процесу реабілітації;
¦ інтеграція усіх способів освоєння дитиною світу;
¦ особистісно спрямованість процесу реабілітації- вільний розвиток індивідуальності, яка є головним його фактором;
¦ принцип реалістичності - що орієнтує на постановку реально досяжних цілей реабілітації, що виходять із можливостей дитини з вадами здоров'я, об'єктивних соціальних умов тощо (саме цей принцип диктує необхідність строгого індивідуального підходу при проведенні реабілітаційних заходів);
¦ безпосередня участь дитини та її батьків у створенні програми реабілітації, виборі змісту, форми, методів, місця, часу і темпів цього процесу;
¦ принцип гуманізму - ресурсу, що орієнтує на пошук позитивного для подолання „кризових ситуацій", на актуалізацію потенційних можливостей, закладених у людині, що визнає абсолютну цінність людини, дитини, як особистості, його унікальність, право на свободу вибору (цей принцип є загально методологічним, універсальним - адже він підкреслює відсутність скільки-небудь істотних розходжень у підходах до хворої і здорової дитини).
інклюзивний педагогіка психофізичний дитина сім'я
3. Реабілітаційний супровід дітей з особливими потребами та їх родин у ході інтегрованого/інклюзивного навчання
Реабілітаційний супровід здійснюється реабілітологом і передбачає кілька взаємопов'язаних сфер діяльності, спрямованих на підтримку здатності дитини справлятися зі специфічними завданнями в ході навчального процесу, консультування та спрямування педагогів і інших учасників команди, облаштування середовища, зокрема:
1. Визначення рівня і динаміки фізичного розвитку та рівня засвоєння рухових, орієнтаційних, комунікативних та інших навичок стосовно вимог навчального процесу і школи та надання конкретних рекомендацій щодо їх розвитку у середовищі школи, вдома та в громаді,
2. Надання інформації та порад вчителям, адміністрації школи та батьками стосовно конкретних потреб учнів з особливими потребами щодо їх переміщення, режиму рухової активності, рівня та способу організації необхідної допомоги, а також сприяння розвитку максимальної самостійності учнів з особливими потребами,
3. Надання рекомендацій щодо підбору і пристосування адаптивного обладнання, організації транспортування, обладнання робочого місця та навчального середовища учнів з особливими потребами в навчальному процесі, позашкільній діяльності, екскурсіях, поїздках та інших організованих формах активності.
4. Вказівки щодо безпосередніх реабілітаційних вправ, занять, процедур та способу життя задля підтримання учнями з особливими потребами їх самопочуття, оптимального рівня функціонування та навичок здорового способу життя.
3.1 Відмінності розвиткута навчальної діяльності дітей з особливими потребами в процесі навчання
Діти з особливими потребами. Діти з особливими потребами мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими вадами. Залежно від типу порушення в Україні згідно з критеріями Міністерства освіти і науки виокремлюють такі категорії дітей:
• з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);
• з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);
• з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);
• з мовленнєвими порушеннями;
• з порушеннями опорно-рухового апарату;
• зі складною структурою порушень (розумововідсталі і сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);
• з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом. Розрізняють:
• вроджені розлади, спричинені порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністю груп крові матері дитини, шкідливим впливом на плід генетичних факторів, інтоксикацій, інфекцій, травм, впливом медичних препаратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин;
• набуті порушення, зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та в наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо).
Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.
Діти з порушеннями опорно-рухового апарату
Порушення опорно-рухового апарату виникають внаслідок певного захворювання, що призвело до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), внаслідок травми, ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, милицями, паличками чи ходунцями.
Травма хребта
При деяких важких переломах хребта стається ушкодження спинного мозку, який відповідає за рухову активність кінцівок, внаслідок чого відбувається їх параліч. Хребет може бути зламаний у різних місцях, тож наслідки травми, залежно від того, яка частина спинного мозку ушкоджена і якою мірою, можуть бути різними. Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у людини уражена нижня частина тіла і ноги, а також частина внутрішніх, тазових органів. Тетраплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, внаслідок цього руки й ноги у людини повністю або частково позбавлені чутливості та рухливості.
Дитячий церебральний параліч (ДЦП)
Виникає внаслідок порушення у тій частині мозку, яка відповідає за контроль і координацію роботи м'язів. Часто це трапляється під час пологів через кисневу недостатність або в перші місяці життя дитини. Це не прогресуючий стан, який не може передаватися іншим людям.
ДЦП характеризується неспроможністю повною мірою контролювати координацію рухів і м'язову силу. Залежно від того, який відділ мозку уражено, можуть виникати різкі м'язові напруження (спазми), мимовільні рухи, характерна «танцююча» хода. Крім того,можуть виникати аномальні відчуття і сприйняття, порушення зору, слуху і мовлення, напади, затримка в розумовому розвитку. Діти з ДЦП можуть відвідувати звичайний заклад освіти:дитсадок чи школу, і вчитися разом з усіма. Залежно від ступеня та характеру порушення дітям із ДЦП потрібно створювати для навчання певні умови: безбар'єрне середовище для тих, хто пересувається на візку; пристосування для письма або малювання, якщо у дитини спостерігають розлади моторики тощо. З учнями школи обов'язково потрібно провести бесіду (і не одну) на цю тему, запросити до класу експертів -- молодих інвалідів, які зможуть переконливо розповісти про своє життя, проблеми, відповісти на запитання і показати наочні матеріали.
Гіперкінези -- мимовільні рухи тіла або кінцівок, які властиві людям з дитячим церебральним паралічем (ДЦП) і можуть виникати також у людей з пошкодженням спинного мозку.
* Якщо ви бачите людину з гіперкінезами, не слід відверто звертати увагу на її рухи.
• Під час розмови не відволікайтеся на мимовільні рухи, оскільки можете пропустити щось важливе.
• Пропонуйте допомогу, не привертаючи загальної уваги.
• Не бійтеся суперечити людині з гіперкінезами,побоюючись змусити її хвилюватися. Позиція «тільки не хвилюйся» призведе до втрати часу.
• Спокійно висловлюйте свої аргументи, навіть коли бачите, що ваш співрозмовник нервує.
Загальні рекомендації
• Необхідність користуватися інвалідним візком--це, як не дивно, спосіб більш вільного пересування (якщо немає технічних перешкод/бар'єрів). Водночас,в наших умовах, коли практично всі будівлі, в тому числі і школи, не облаштована пандусами і ліфтами, людині на візку потрібна допомога, щоб подолати численні бар'єри.
• Якщо ви хочете допомогти дитині на візку, запитайте у батьків або фахівців, що потрібно робити, і дійте чітко за інструкціями, особливо, якщо ви допомагаєте їй подолати сходи. Деякі інваліди, котрі пройшли спеціальні тренінги, можуть самостійно або за мінімальної допомоги долати сходи. Але це подібно до екстремального спорту і завжди небезпечно. Коли йдеться про дітей, допомога необхідна практично завжди, а помічникам потрібен інструктаж.
• Візок слід котити повільно, оскільки він легко набирає швидкість і несподіваний поштовх може призвести до втрати рівноваги.
• Завжди переконуйтесь у доступності місць, де заплановані заходи: наприклад, екскурсія. Заздалегідь поцікавтесь, які можуть виникнути проблеми і як їх можна подолати. Розкажіть про них, щоб батьки (чи сама дитина) могли прийняти рішення.
• Пам'ятайте: допоміжні засоби мають бути справними і під рукою.
• Подбайте аби там, де є бар'єри (сходи, двері, пороги тощо) були люди, готові прийти на допомогу. Потурбуйтесь і про те, щоб особа на візку могла дотягнутися до речей, які їй потрібні (наприклад, до книг чи наочних посібників).
Діти з порушенням зору
Порушення зору може мати різний ступінь -- від тотальної сліпоти, що зустрічається рідко (10%); часткової сліпоти, коли людина не може розрізняти колір і форму, але може бачити світло, до незначного зниження зору. За певної підготовки, яку діти з порушенням зору починають отримувати ще в дошкільному закладі, вони досить вільно і самостійно орієнтуються, пересуваються. Існує безліч засобів і технологій, що допомагають людям із порушенням зору бути самостійними: від простого диктофона і годинника,«що розмовляє», до міні-комп'ютера, який дає змогу орієнтуватися на місцевості.
Загальні рекомендації
• Намагайтеся надати інформацію в тому вигляді, в якому її хотіла б отримати дитина, яка не бачить або бачить погано. Якщо у вас немає змоги перевести інформацію в потрібний формат (шрифт Брайля -- рельєфно-крапкова системи для письма і читання, крупний шрифт -- 16- 18 та більших кеглів, дискета чи диск , щоб прочитати її за допомогою комп'ютера зі звуковою програмою, аудіо касета), віддайте її в тому вигляді,в якому вона є: це однаково краще,аніж нічого.
• Якщо ви збираєтеся читати вголос дитині, яка не бачить, спочатку попередьте про це. Говоріть нормальним голосом. Не пропускайте інформацію, якщо вас про це не попросять і не замінюйте читання переказом.
• Якщо ви знаходитесь із дитиною, яка не бачить,у новому приміщенні, опишіть коротко, де ви перебуваєте. Наприклад: «У центрі класу (аудиторії), приблизно за шість кроків від тебе, праворуч і ліворуч --- ряди парт, дошка -- попереду». Або: «Ліворуч від дверей, при вході, -- шафа». Зверніть увагу на наявність «небезпечних» предметів. Уникайте розмитих визначень та описів, які, зазвичай, супроводжуються жестами, виразами на кшталт: «Склянка знаходиться десь там на столі, це біля тебе...». Намагайтеся бути точними: «Склянка посередині столу», «Стілець праворуч від тебе».
• Завжди називайте себе та інших співрозмовників, а також усіх присутніх, і тих, хто вийшов чи повернувся до приміщення. Не забувайте озвучувати свої жести та написи.
• Намагайтеся передати словами те, що часто висловлюється мімікою і жестами -- не забувайте, що звичний жест «там...» людина, яка не бачить, не зрозуміє.
• Коли ви спілкуєтесь із групою таких дітей, не забувайте щоразу називати того, до кого ви звертаєтеся. Не змушуйте співрозмовника говорити в порожнечу:якщо ви пересуваєтеся, попередьте його.
• Дізнайтеся, чи потрібно попереджати дитину, про перешкоди під час руху (сходи, двері тощо). Якщо ви помітили, що вона збилася зі шляху або попереду неї є перешкода, не керуйте її рухом на відстані, підійдіть і допоможіть повернутися на правильний шлях. Якщо не встигаєте підійти, голосно попередьте про небезпеку.
• Коли спускаєтесь або підіймаєтеся сходами, ведіть її боком до них. Пересуваючись, не робіть різких рухів.
• За столом можна пояснити, що і де знаходиться на тарілці, використовуючи принцип циферблату. Наприклад: «На 12 -- шматок сиру, на 3 -- салат, на 6 -- хліб».
• Необхідно навчити дитину орієнтуватися у приміщенні закладу (до моменту, доки дитина не запам'ятає всі маршрути; у випадку якихось змін її слід супроводжувати); надавати, якщо це можливо, навчальні матеріали в інших форматах (шрифтом Брайля, крупним шрифтом, на аудіо касеті); дати можливість використовувати звукозаписуючі прилади і комп'ютери.
• Неслід забувати про те, що все написане має бути озвучено. Крім того, у приміщенні та на подвір'ї потрібно передбачити, аби всі наявні перешкоди виділялися контрастними кольорами (крайні сходинки, двері тощо).
Діти з порушеннями слуху
Статистикою встановлено, що приблизно у 10% людей є різноманітні порушення слуху. Серед причин порушення слуху -- пологові травми, інфекційні захворювання, наслідки застосування деяких медикаментів, запальні процеси. Частковою компенсацією порушення слуху може стати слуховий апарат. Існують методики виховання глухих і дітей зі зниженим слухом у звичайних умовах, які дають їм змогу розвинути мовленнєве спілкування та мовленнєвий слух, успішно навчатися у звичайних школах, отримувати вищу освіту у вузах. У дитячому садочку школі необхідно враховувати тим, аби вона отримувала інформацію у повному обсязі: звукову інформацію потрібно обов'язково дублювати зоровою.
Загальні рекомендації
• Деякі діти можуть чути, але сприймають окремі звуки спотворено. У цьому випадку говоріть трохи голосніше й чіткіше, добираючи необхідний рівень звучання. Іноді достатньо лише понизити висоту голосу,оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти.
• Починаючи розмрву, приверніть її увагу. Якщо слух дитини дозволяє, назвіть на ім'я, якщо ні -- злегка покладіть руку на плече або поплескайте -- але не різко. Під час розмови дивіться на неї. Не затуляйте своє обличчя: дитина має стежити за |гого виразом та вашим артикуляційним апаратом. Говоріть чітко й рівно. Не потрібно занадто виділяти щось, надто гучно говорити, кричати, особливо на вухо.
• Якщо вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати своє речення. Використовуйте жести. Переконайтеся, що вас зрозуміли. Не соромтеся про це запитати. Якщо ви не зрозуміли, попросіть дитину повторити або записати те, що вона хотіла сказати. Але уникайте при цьому навіть натяку на поблажливість.
• Якщо ви повідомляєте інформації), яка містить номер, правило, формулу, технічний або інший складний термін, адресу -- запишіть її. У деяких випадках потрібно запитати, чи не буде простіше листуватися. За такої форми спілкування речення мають бути простими.
• Не забувайте про середовище, що вас оточує. У великих або багатолюдних приміщеннях складніше спілкуватися з людьми, які погано чують. Не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте перехідні фрази на кшталт: «Добре, а тепер нам слід обговорити...».
• Дуже часто глухі люди використовують мову жестів. Необхідність перекладача залежить від ситуації та людей, які спілкуються.
Участь перекладача дає змогу:
• підвищити якість спілкування;
• уникнути непорозумінь під час розмови;
• економити час;
• учасники розмови вільніше й повніше висловлюють свої думки. Кілька порад під час роботи з перекладачем.
• Завдання перекладача -- полегшити спілкування. Під час розмови звертайтеся безпосередньо до співрозмовника, який не чує, а не до його перекладача. Не кажіть: «Запитай у нього...», «Скажи їй...». Керуючись своєю професійною етикою, перекладач має перекладати все, в тому числі й те, що не стосується вашої бесіди, наприклад, коментарі та сторонні телефонні розмови, і вам не бажано просити перекладача не робити цього.
• Не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Вам краще запитати про це під час першої зустрічі. Якщо дитина володіє цією навичкою, потрібно дотримуватися кількох важливих правил:
• з десяти слів добре прочитуються лише три;
• потрібно дивитися в обличчя співрозмовникові і говорити чітко та повільно, використовувати прості фрази та уникати зайвих слів.
• Не намагайтеся надмірно чітко вимовляти слова -- це змінює артикуляцію і створює додаткові труднощі; потрібно використовувати вираз обличчя, жести, рухи тіла, якщо хочете підкреслити або прояснити зміст сказаного.
Діти з порушеннями мовлення
Порушення мовлення можуть бути різноманітними -- слабкий голос, афазія (втрата спроможності користуватися словами і фразами як засобом висловлювання думки внаслідок різних уражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення у дітей внаслідок недорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль кори головного мозку), заїкання, нечітке мовлення та ін. Головне, будьте терплячими, розмовляючи з дитиною, яка має такі проблеми.
Загальні рекомендації
• Не Ігноруйте дитину, якій складно говорити. Не намагайтеся прискорити розмову. Будьте готові до того, що розмова з нею потребуватиме більше часу. Не перебивайте, не квапте і не виправляйте її.
• Дивіться в обличчя, підтримуйте візуальний контакт. Не думайте, що ускладнення мовлення -- показник низького рівня інтелекту, і що дитина, яка має мовленнєві порушення, не може зрозуміти вас.
• Спочатку намагайтеся ставити такі запитання, які передбачають короткі відповіді або відповідні рухи голови (так, ні).Не вдавайте, що зрозуміли, якщо це не так. Повторіть те, що ви зрозуміли і не соромтеся перепитати те, чого не зрозуміли. Якщо вам знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити слово повільніше, можливо, по буквах.
• Якщо у вас виникають проблеми у спілкуванні, запитайте, чи не хоче ваш співрозмовник використовувати інший спосіб -- надрукувати, написати.
Синдром Дауна -- це порушення хромосомного коду, пов'язане з розладами у розвитку, коли у клітині з'являється 47 хромосома. Дитина, яка народилася із синдромом Дауна, має характерну зовнішність -- обличчя монголоїдного типу, дещо менший череп, інколи -- непропорційно короткі кінцівки. Синдром Дауна означає, що малюк розвиватиметься повільніше, ніж його однолітки і пізніше проходитиме загальні етапи розвитку. Йому буде важко вчитися, але він зможе робити більшу частину того, що роблять усі інші діти: ходити, говорити, читати і писати. У різних людей із синдромом Дауна різні розумові здібності, різні поведінка і фізичний розвиток. Кожен -- унікальна особистість,як і будь-яка інша людина. Вони можуть набагато краще розвинути свої здібності, якщо живуть вдома, в атмосфері любові, якщо в дитинстві вони навчаються за програмою ранньої допомоги, якщо отримують спеціальну освіту, медичне обслуговування і відчувають позитивне ставлення оточення. За дотримання цих умов особи із синдромом Дауна порушують один із основних стереотипів -- що всі вони неспроможні зрозуміти іншу людину і не можуть навчатися. Зараз в Україні існують спеціальні заклади та організації, які допомагають батькам виховувати дітей із синдромом Дауна.
* Через відмінності у можливостях дітей із синдромом Дауна, для батьків і вчителів важко встановити правила навчання таких дітей. Необхідно висловлювати конкретні, а не абстрактні концепції, навчати поступово, постійно повторюючи пройдений матеріал.
Аутизм
Аутизм виявляється приблизно в 10-15 випадках на 10000 новонароджених. Причини аутизму невідомі. Нині вчені досліджують імовірні причини -- неврологічні порушення і біохімічний дисбаланс. Психологічні фактори не впливають на виникнення аутизму. Хлопчики страждають від цього захворювання частіше, ніж дівчатка. При аутизмі порушення розвитку суттєво впливає на вербальне і невербальне спілкування та соціальну взаємодію. Зазвичай, він чітко проявляється у дітей до трьох років. Часто спостерігається здатність дитини спілкуватися, розуміти мовлення, гратися і взаємодіяти з іншими людьми. Аутичні діти дуже різняться за інтелектом, можливостями і поведінкою. Деякі з них не говорять, мовлення інших обмежене і часто містить фрази і монологи, які повторюються. При аутизмі легшої форми діти можуть говорити на деякі теми, але у них спостерігаються труднощі абстрактного мислення. В аутичних дітей може виникнути нестандартна реакція на сенсорну інформацію, наприклад: голосний шум, світло,певні продукти, тканини, речі.
Існують програми, спрямовані на покращення поведінкових, соціальних, комунікативних, освітніх здібностей дітей з аутизмом, розвиток побутових навичок.Поведінкові та комунікативні проблеми, які ускладнюються послабленим інтелектом, потребують допомоги' і боку професіоналів, які отримали спеціальну підготовку з навчання аутичних дітей. Програма освіти має бути послідовною і передбачуваною. Діти з аутизмом краще засвоюють матеріал і менше ніяковіють, коли інформація подається як на вербальному, так і на зоровому рівнях.Спілкування з іншими дітьми також важливе, оскільки воно помагає навчатися від оточуючих зразків мовлення, спілкування та моделей поведінки. Щоб вирішити проблеми, пов'язані з засвоєнням шкільних дисциплін, необхідно створювати програми для батьків, які б допомогли продовжити навчання дитини і вдома.
Загальні рекомендації
• Використовуйте доступне мовлення, висловлюйтесь точно та лаконічно.
• Якщо вам потрібно пояснити щось складне, розподіліть інформацію на частини.
• Уникайте словесних Іптампів і образних висловів, якщо ви не впевнені у тому, що дитина їх знає. Не використовуйте сарказм і натяки.
• Викладаючи новий матеріал, розповідайте все крок за кроком. Надайте дитині можливість усвідомити кожен крок після пояснення. Якщо необхідно, використовуйте ілюстрації. Будьте готовими повторити кілька разів. Не зневірюйтесь, якщо вас з першого разу не зрозуміли.
• Ставтеся до дітей із затримкою у розвитку таксамо, як і до їхніх однолітків, обговорюйте з ними ті самі теми.
Деякі діти з затримкою у розвитку прагнуть догодити співрозмовнику і кажуть те, що, як їм здається, хочуть від них почути. Тому, щоб досягти достовірної інформації, ставте запитання на тему, яка вас цікавить, кілька разів, перефразовуючи їх.
Діти з труднощами у навчанні
Така форма порушення певною мірою прихована. У дітей спостерігаються труднощі концентрації уваги, запам'ятовування, пригадування та відтворення інформації, але не з самим процесом мислення. Досить часто такі люди мають дуже високий рівень інтелекту. Порушення пам'яті трапляються досить часто і є дуже різноманітними. З ними пов'язані функціональні обмеження слуху, мовлення, навчальних здібностей, уваги, організованості, координації, сприйняття та інтеграції інформації, гнучкості мислення тощо.
Відповідно, можна спостерігати різні ознаки проблеми:
* зі сприйняттям тексту (дислексія: дитина не сприймає друкований текст і не здатна трансформувати його у слова, Дислексію мають 5-10% населення);
• порушення в опануванні письма (дисграфія);
• труднощі опанування правил орфографії (дисорфографія);
• неспроможність сприймати інформацію на слух (або зорово);
• прямолінійне, негнучке сприйняття.
Коли ви розумієте, що дитина не сприймає інформацію в певній формі, запропонуйте іншу (не може читати -- поясніть словами; якщо не сприймає на слух -- запишіть тощо). Якщо вам складно виявити це -- запитайте. Будьте відвертими зі своїм співрозмовником.
Порушення уваги з гіперактивністю
Порушення уваги з гіперактивністю пов'язують з мозковою дисфункцією, яка спостерігається досить часто (5-10% усього населення).
Основні рекомендації щодо навчання дітей з порушенням уваги:
• Розпорядок життя класу має бути з чіткими правилами, розкладом та добре сформульованими письмовими завданнями, написаними чіткими літерами.
• Краще, коли робоче місце для дитини з порушенням уваги відведено за першою партою (поруч зі столом учителя, але подалі від відволікаючих факторів).
• Вказівки мають бути короткими і чіткими, повторюйте їх кілька разів.
• Розклад має складатися з урахуванням обмеження здатності дитини концентруватися та сприймати матеріал.
• Усі завдання слід перевіряти.
• Керування поведінкою -- основа навчання. Обговорення поведінки з дитиною у поєднанні зіншими педагогічними методами дає позитивні результати.
* Заохочуйте дітей з порушенням уваги, оскільки самооцінка має для них величезне значення. Відзначайте успішні приклади доречних дій та виконання навчальних завдань. Попросіть дітей вести щоденник, в якому вони записуватимуть події, що допомогли їм відчути себе впевненіше.
Діти з порушенням ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Часто такі розлади пов'язані з психічними захворювання та розладами центральної нервової системи. Людський мозок контролює сприйняття (зір, слух),пам'ять, мислення, мовлення, рівновагу, виникнення і прояв почуттів, дихання тощо. Будь-яка із цих функцій та їх синхронна робота можуть бути порушені внаслідок психічного захворювання. На сьогодні головна
Причина виникнення таких розладів ще недостатньо вивчена, але відомо багато обставин, що провокують початок хвороби, покращують або погіршують перебіг психічного захворювання.
Ознаками психічних захворювань є:
• виникнення різко виражених змін у повсякденній поведінці (надмірність або відсутність сну, апетиту,неуважність, загальмованості або надмірна збудженість, що не була притаманна людині раніше);
• ускладнення мислення та спілкування;
• манія, нав'язливий стан (настирливі й нічим не виправдані спроби розпочати якусь діяльність, що не підходить до місця та часу, домінування певної ідеї тощо);
• негативізм, у тому числі відмова від допомоги;
• зловживання алкоголем і наркотиками;
• тривала депресія;
• ілюзії та галюцинації;
• неспроможність впоратися зі щоденними справами;
• раптові зміни настрою тощо.
Найбільш поширеними психічними захворюваннями є маніакально- депресивний психоз та шизофренія.
Маніакально-депресивний психоз -- періодичні зміни настрою (від сильного збудження й ейфорії до пасивності та пригніченості).
Шизофренія -- це загальна назва групи психозів, за яких стан характеризується аномальним мисленням, поведінкою та емоціями.
Поведінка, ступінь розладу психіки таких людей може варіюватися, залежно від форми, характеру перебігу та індивідуальних особливостей особистості.
Тому неможливо описати «типову поведінку шизофреніка», окреслити остаточний перелік симптомів.
Важливо знати, що хронічне психічне захворювання завжди проявляється хвилями: загострення -- це наростання, або «атака» хвороби, а ремісія -- сприятливий період, коли лише незначні коливання стану і певні дивні вчинки відрізняють хвору людину від здорової.
Психічні порушення -- це не те саме, що затримка у розвитку. Люди з психічними розладами можуть відчувати емоційні розлади або збентеження, які ускладнюють їм життя. У них може бути свій особливий, мінливий погляд на світ. Не слід думати, що люди з психічними порушеннями обов'язково потребують додаткової допомоги і специфічного ставлення до них Ставтеся до осіб з психічними порушеннями як до особистостей. Не варто робити передчасні висновки на основі досвіду спілкування з іншими людьми з такою ж формою інвалідності. Не варто думати, що люди з психічними порушеннями більше за інших схильні до насильства. Це міф. Як і те, що люди з психічними порушеннями мають проблеми в розумінні, або вони нижчі за рівнем інтелекту, ніж більшість людей. Побутує помилкова думка і про те, що люди з психічними порушеннями не здатні працювати і вчи^тися. Вони можуть виконувати багато обов'язків, які потребують певних навичок і здібностей.
Не думайте, що люди з психічними порушеннями не знають, що для них добре, а що -- погано. Якщо людина із психічними порушеннями засмучена або відчуває стрес, запитайте її спокійно, що ви можете зробити, аби допомогти їй. Можливо, потрібно буде зв'язатися з кимсь із її близьких (батьками, якщо йдеться про дитину).
Епілепсія -- це наслідок порушення центральної нервової системи, причини якого остаточно не з'ясовані. Інколи епілепсія передається спадково, а також може бути спричинена травмою голови. Практично в кожній школі можуть бути діти, в яких стаються епілептичні напади. Це трапляється в однієї дитини із сотні. Вони виникають внаслідок порушення мозкової діяльності.
Тіло дитини починають зводити судоми, в цей момент вона не контролює себе. Напади можуть статися у будь-який період доби. Під час нападу епілепсії -- раптового й відносно короткочасного -- може спостерігатися втрата свідомості, падіння та судоми, які проявляються в напруженні всієї мускулатури, часто із закиданням голови і прикусом язика, потім, протягом 1-2 хвилин, спостерігається здригання мускулатури. Дитину необхідно покласти на горизонтальну поверхню, розстібнути комір сорочки та поясок і стежити, щоб вона не прикусила язика. Для цього необхідно між верхніми і нижніми зубами помістити щось тверде, наприклад, ложку, ручку тощо. Іноді діти не можуть пригадати, що з ними сталося, не розуміють, де вони, що відбувається. Родичі або лікар зобов'язані поінформувати шкільний медперсонал і педагогів про наявність нападів у дитини та пов'язані з цим обмеження. Якщо немає особливих вказівок, дитині з епілепсією має бути дозволено брати участь у всіх спортивних і масових заходах, що проводяться у навчальному закладі.
Не обов'язково, що напади є наслідком епілепсії, але якщо час від часу вони стаються, можна говорити про епілепсію.
Більшість дітей з епілепсією мають приймати ліки. Педагоги можуть їм допомогти, нагадуючи про те, що час випити пігулки. Важливо також пояснити школяра^ що таке епілепсія, що вона не заразна і як поводитися, коли у людини трапляється напад.
3.2 Загальні рекомендації щодо адаптації дітей з особливими потребами у навчально-виховному закладі
Найважливіше -- створити загальну атмосферу. Якщо до такої дитини ставитися як до звичайного школяра (з певними особливими потребами), то таке ставлення передається й іншим учителям та однокласникам дитини. Діти надаватимуть посильну допомогу і учень з особливими потребами почуватиметься вільно, а ставлення однокласників до спеціальних архітектурних умов та обладнання буде бережливішим і вони довше залишатимуться в хорошому стані.
Необхідно залучати дитину з особливими потребами до всіх видів діяльності (освітньої та позакласної). При цьому необхідно сформувати в однокласників ставлення до неї як до рівної і, водночас, як до людини, якій буває потрібна допомога та підтримка.
Цей настрій у класі залежить від учителів та адміністрації школи.
На думку педагогів шкіл, у яких вже навчаються такі учні, це є головною умовою комфортного навчання в загальноосвітній школі дітей з особливими потребами.
Адаптації для дитини з порушенням опорно-рухового апарату
До школи прийшла дитина, яка користується інвалідним візком, милицями чи просто повільно ходить. Як можна облаштувати шкільну будівлю так,щоб дитина почувалася комфортно?
Вхід
Вхід до будь-якої школи, зазвичай, починається зі сходів, що є суттєвою або навіть нездоланою перешкодою для дітей з порушенням опорно-рухового апарату, які використовують під час пересування інвалідний візок, палички, милиці чи інші засоби. Для того, щоб ці діти змогли потрапити до школи, необхідно продублювати сходи пандусом.Пандус має бути пологим (ухил 1:12), щоб дитина на візку могла самостійно підійматися і спускатися ним. Щоб цього досягти, необхідно враховувати такі вимоги: ухил пандуса (відношення довжини проекції похилої ділянки (L) до висоти підйому (Н) має бути не менше 12).
Пандус складається з трьох частин: горизонтальної Площини на початку пандуса;
• похилої поверхні пандуса;
• горизонтальної площини в кінці пандуса.
Ширина пандуса має бути не меншою 90 см. Необхідними атрибутами пандуса є бортик, що огороджує, та поруччя. Поруччя встановлюються по обидва боки пандуса на висоті 70 і 90 см. Для дітей молодших класів -- 50 см. Найзручнішими є поруччя круглого перерізу (з діаметром не менше 3 і не більше 5 см). Довжина поруччя має бути більшою за довжину пандуса на 30 см з кожного боку .Якщо архітектура будівлі не дає змоги побудувати правильний пандус (наприклад, вузькі сходи), то можна зробити відкидний пандус. В цьому випадку дітям з особливими потребами знадобиться стороння допомога. Якщо пандус спрямований убік, двері мають відчинятися у протилежний від пандуса бік, щоб дитина на візку не скотилася вниз. Можна обладнати вхід дзвоником, щоб попередити про прихід охорону.
Внутрішній простір
Уздовж коридорів (по всьому периметру) бажано зробити поруччя, щоб дитина, яка погано ходить, могла рухатися школою, тримаючись за них.
Ширина дверей має бути не менше 85-90 см, інакше людина на візку не проїде. Для того, щоб дитина на візочку змогла піднятися на верхні поверхи, у шкільній будівлі має бути передбачений хоча б один ліфт (можливо, доступ до нього доведеться обмежити для інших учнів), однак, не у всіх школах це можливо зробити. Тому, по можливості, слід переносити заняття для класів, у яких навчаються діти з особливими потребами, на перший поверх.
Хороший вихід -- встановлення на сходах підйомників. Однак, і ліфти, і підйомники -- дороге обладнання, і поки що не кожгіа школа може собі це дозволити. Ще одним вирішенням проблеми пересування сходами дитини з особливими потребами може бути організація чергування старшокласників/батьків/волонтерів, які по черзі допомагатимуть учневі на сходах. Якщо в коридорі є телефон-автомат, його слід повісити нижче, щоб дитина, яка користується інвалідним візочком, могла ним скористатися.
Роздягальня
У роздягальнях дітям з особливими потребами в разі необхідності можна виділити зону, відокремлену від проходів, і обладнати її бильцями, лавочками і гачками для сумок, одягу тощо.
Їдальня
У їдальні варто передбачити окрему непрохідну зону для учнів-інвалідів. Ширину проходів між столами для вільного пересування на інвалідному візку рекомендується збільшити до 1,1 м. Також бажано, щоб столи у їдальні знаходилися недалеко від буфетної стійки. Водночас не варто розміщати дітей з особливими потребами окремо від решти однокласників.
Бажано, щоб дітям з особливими потребами допомагали співробітники їдальні, чергові старшокласники. В окремих школах, де навчаються діти з особливими потребами, побутує практика приносити сніданки всьому класові безпосередньо у класні кімнати. Це,звісно, не відповідає санітарно-гігієнічним нормам, проте сприяє зближенню дітей.
Туалет
У шкільних туалетах варто передбачити одну спеціалізовану туалетну кабінку для дітей з особливими потребами, які мають порушення опорно-рухового апарату, в тому числі і тих, які користуються інвалідними візками.
Розміри спеціалізованої кабіни: ширина -- не менше 1,65 м; глибина -- 1,8 м; ширина дверей -- не менше 85 см. У кабіні з одного боку унітазу має бути передбачена вільна площа для розміщення візка (для забезпечення можливості пересідання з візка на унітаз). Кабіна має бути оснащена поруччями, підвісними трапеціями тощо. Усі ці елементи мають міцно кріпитися.
У туалеті варто хоча б одну раковину встановити на висоті 0,8 м від підлоги. Нижній край дзеркала та електричного засобу для сушіння рук, рушник і туалетний папір розміщуються на такій самій висоті. \
Спортивний зал
Діти з особливими потребами мають бути залучені і на уроках фізкультури. Вони можуть виконувати посильні вправи і брати участь у різних іграх разом з однокласниками. Це допоможе їм не відокремлюватися в^ однолітків і виконувати шкільну програму у більш повному обсязі.
Роздягальню, душову і туалет при фізкультурному залі для дітей, які користуються інвалідними візками, необхідно переобладнати.
У душовій кабіні, так само,як і в туалеті, одну кабінку необхідно обладнати так, щоб дитина з особливими потребами могла нею користуватися (ширина дверей має бути не меншою,ніж 85 см; візок має входити у кабінку повністю).
Бажано, щоб у роздягальні всі проходи були не вужчі, ніж 90 см.
Бібліотека
Читальний зал шкільної бібліотеки також бажано обладнати для вільного доступу школярів з особливими потребами: принаймні частину стійки для видачі книг рекомендується переобладнати до рівня не вище 0,7 м.
Книги, що знаходяться у відкритому доступі, картотеку бажано розмістити у межах зони досяжності (протягнутої руки) людини на візку, тобто не вище 1,2 м при ширині проходу біля стелажів чи картотеки не менше 1,1м.
Класні кімнати
Важливо врахувати, що дитині з особливими потребами необхідний додатковий простір для вільного пересування. Мінімальний розмір зони учнівського місця для дитини на візку (з урахуванням розвороту візка) -- 150-150 см. Біля парти варто передбачити додатковий простір для зберігання інвалідного візка (якщо дитина пересідає з нього за стіл), милиць, палички тощо.
Ширина проходу між рядами столів у класі має бути не менше 90 см. Майже такої ж ширини мають бути івхідні двері без порогу. Бажано залишити вільним прохід біля дошки, щоб дитина на інвалідному візку або на милицях могла вільно пересуватися вздовж неї. Дошку слід повісити нижче.
Якщо заняття відбуваються у класі, де дошка або якесь обладнання знаходяться на підвищенні, його необхідно обладнати з'їздом (наприклад, покласти і закріпити похилу дошку з ухилом 1:12). Це можуть зробити і однокласники на уроках праці.
Адаптації для дитини з порушеннями зору
Коли до школи приходить дитина зі зниженим зором, варто пам'ятати, що вона відчуватиме труднощі в орієнтації у просторі. Тому, для комфортного перебування у школі їй необхідна відповідна допомога. На початку навчального року з дитиною потрібно обійти приміщення школи (влаштувати екскурсію) для того, щоб вона запам'ятала місцезнаходження кабінетів і приміщень, якими вона користуватиметься (класів, роздягалень, їдальні тощо). Якщо місцезнаходження цих приміщень зміниться, варто ще кілька разів пройти за новим маршрутом.
Вхід
Крайні сходинки при вході до школи необхідно пофарбувати у контрастні кольори, щоб дитина зі зниженим зором мала змогу орієнтуватися на них. Обов'язково потрібні поруччя по обидва боки сходів на висоті 70 і нішими є поруччя круглого перерізу з діаметром не менше 3-5 см. Довжина їх має бути більшою за довжину сходів на 30 см з кожного боку. Двері також краще зробити контрастного кольору. Якщо двері скляні, то на них яскравою фарбою треба позначити частини, які відчиняються. Задля безпеки всі скляні елементи мають мати яскраві позначення на рівні погляду.
Внутрішній простір
Уздовж коридорів (по всьому периметру) можна зробити поруччя, щоб дитина з порушеннями зору могла орієнтуватися у приміщенні школи, тримаючись за них. Ще один спосіб полегшити орієнтацію у приміщенні школи --використати різноманітне рельєфне покриття підлоги -- зі зміною напрямку змінюється і рельєф підлоги. Це можуть бути кахлі для підлоги чи килимові доріжки різної текстури. Сходи всередині школи, як і при вході, потрібно пофарбувати у яскраві контрастні кольори і обладнати поруччями. Окрім цього можна організувати чергування старшокласників батьків волонтерів, які по черзі супроводжуватимуть дитинусходами.
Необхідно, щоб таблички на кабінетах були написані крупним шрифтом контрастних кольорів (або продубльовані шрифтом Брайля).
Роздягальня
У роздягальнях для школярів з порушеним зором потрібно виокремити зону поодаль від проходів і обладнати її бильцями, лавками, поличками і гачками для сумок, одягу тощо. Бажано, щоб цією зоною користувалися лише ці діти. Необхідно кілька разів провести дитину до цього місця, щоб вона його запам'ятала.
Їдальня
В їдальні у дитини з порушеним зором має бути своє постійне місце, яким користуватиметься лише вона, і, щоб це місце знаходилося близько до буфетної
Стійки. Не варто, щоб діти з особливими потребами сиділи в їдальні окремо від решти однокласників. Бажано також, щоб таким учням допомагали працівники їдальні або чергові. Класні кімнати
Для створення доступного і комфортного середовища у класі рекомендується обладнати індивідуальні учнівські місця та виділити їх рельєфною фактурою поверхні підлоги або килимовим покриттям.
Необхідно звернути увагу на освітлення робочого місця дитина. Написане на дошці слід завжди озвучувати для того, щоб учень міг отримати повну інформацію. Парта дитини зі зниженим зором має розташовуватися в місці, яке визначить офтальмолог (це не завжди перший ряд). Коли застосовується лекційна форма занять, такому учневі доцільно дозволити користуватися диктофоном -- це його спосіб конспектування.
Посібники, які використовуються на різних уроках, мають бути не лише наочними, а й рельєфними чи зі збільшеним шрифтом.
Адаптації для дитини з порушеннями слуху
Головна проблема для таких дітей -- отримання інформації в тому ж обсязі, що й решта учнів. Найкраще, аби дітям цієї категорії у звичайній школі допома гали навчатися сурдопедагоги чи сурдоперекладачі. Але, ймовірніше, до звичайної школи прийде дитина, яка вже володіє навичками спілкування: може говорити, трохи чути і читати по губах. Перед тим, як почати її навчати, з'ясуйте, якими навичками вона володіє, як краще організувати навчальний процес і її спілкування з однолітками. Спілкуючись із дітьми з порушеннями слуху, потрібно говорити дуже чітко (однак, не потрібно кричати), не забувати дублювати сказане (письмово чи перефразовуючи інформацію), особливо якщо справа стосується термінів, правил, інструкцій тощо. Навчальні фільми, по можливості, мають супроводжуватися субтитрами.
Для того, щоб діти з порушеннями слуху краще орієнтувалися, у класі варто встановити сигнальні лампочки, що сповіщатимуть про початок і кінець уроку. Дитину із порушенням слуху краще посадити за першу парту. Місця для тих, чий слух знижений значною мірою, можуть бути обладнані електроакустичними приладами та індивідуальними навушниками.
Загальні рекомендації щодо облаштування території навчального закладу
* Для безпеки і можливості рухатися без перешкод шкільною територією для дітей з особливими потребами, передусім, мають бути рівні асфальтовані або бруковані пішохідні доріжки. Невеликі перепади рівнів слід вирівняти.
Ребра решіток на пішохідних доріжках мають розміщуватися перпендикулярно напрямку руху так щоб щілини між ними не перевищували 1,3 см. У місцях руху пішоходів з тротуару мають бути спеціальні з'їзди з нахилом (як у пандуса, не більш 1:12, ширина -- не менше 90 см).
Дітей з повною або частковою втратою зору необхідно провести територією, щоб вони запам'ятали маршрут і перешкоди. Про перешкоду, перехід тощо можуть попереджати різноманітні фактури поверхневого шару покриття доріжок і тротуарів, рельєфні смуги, яскраві контрастні кольори. Оптимальними для маркування вважаються яскраво-жовтий, яскраво-помаранчевий та яскраво-червоний кольори.
4. Соціально-педагогічний супровід родини яка виховує дитину з особливими освітніми потребами
Кожна дитина по-своєму унікальна і потреби кожної дитини специфічні. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків І родичів, а всі діти разом - неоціненний скарб суспільства, запоруку його майбутньої долі.
Коли народжується неповносправна дитина, більшість сімей переживає емоційні труднощі. Все тіло, розум, серце німіє від слів лікаря, а весь світ навколо починає здаватися незрозумілим і нереальним. Батьки опиняються наодинці зі своїм горем, страхом, злістю, почуттям провини і розпачем.
Народження неповносправної дитини є великим переворотом у житті сім'ї. Це не те, про що мріяли батьки, не те, до чого вони готувалися. Комусь уже відразу в пологовому будинку, а комусь згодом, за декілька місяців, коли З'являться відхилення у розвитку, або нещасний випадок чи хвороба дадуть серйозне ускладнення, лікарі проголосять: «Ваша дитина буде не така, як Інші діти, ваша дитина буде інвалідом...»
Для батьків ці слова прозвучать як вирок смерті усім їхнім очікуванням та мріям. їх дитина не буде найкращою, її розвиток відставатиме від розвитку ровесників: чи зможе вона ходити, бігати? чи буде говорити? чи зможе ходити до школи і вчитись, Як інші діти? їх дитина не буде найгарнішою: викривлене неконтрольованими рухами обличчя, скуте паралічем тіло... І доля її не та, про яку мріялось: неповносправність, з якою доведеться жити усе життя; чи будуть у неї друзі? своя сім'я? професія? чи знайде вона своє місце у світі, суспільстві? і що з нею буде потім, коли батьки постаріють і уже не зможуть турбуватися про неї, коли вони помруть?... І ця дитина не буде гордістю батьків в очах їх родини, друзів --- багато хто з них сприйме її як «нещасний випадок», про який намагатимуться не згадувати в розмові, а може ще і радити відмовитись від неї, здати в інтернат. Кардинально міняється і доля батьків: тепер вони уже на усе життя «прив'язані» до дитини необхідністю турботи про неї...
Подобные документы
Проблеми батьків дітей з особливими освітніми потребами та їх емоційні стани. Завдання та етапи роботи соціального педагога з батьками, кроки їхнього співробітництва. Форми роботи соціального педагога з батьками та оцінка її практичної ефективності.
статья [20,0 K], добавлен 14.08.2017Історичне підґрунтя інклюзивної освіти. Еволюція ставлення суспільства та держави до осіб з психофізичними порушеннями, становлення системи спеціальної освіти. Соціальна та медична моделі порушень. Інклюзивна освіта. Діти з особливими освітніми потребами.
лекция [111,9 K], добавлен 21.09.2019Аналіз психолого-педагогічного супроводу учнів Барвінківського професійного аграрного ліцею, які мають психофізичні особливості. Сутність інклюзивної освіти. Психологічна допомога учням з особливими потребами, адаптація та підтримка з боку батьків.
доклад [15,0 K], добавлен 27.12.2010Концептуальні, змістові та методологічні засади моделі інклюзивної освіти для дітей шкільного віку у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Обґрунтування та експериментальна перевірка можливості інклюзивного навчання дітей з особливими потребами.
доклад [245,7 K], добавлен 09.04.2014Впровадження поняття сенсорної інтеграції у педагогічну науку. Особливості моторики у дошкільнят. Вивчення зарубіжного та українського досвіду в організації корекційних занять з урахуванням рівня розвитку сенсорної системи у дітей з особливим потребами.
статья [26,7 K], добавлен 24.11.2017Аналіз проблеми формування пріоритетних гуманістичних цінностей у майбутніх вихователів до дітей з особливими потребами. Формування цінностей і толерантності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів у процесі дослідницької діяльності.
статья [264,5 K], добавлен 05.10.2017Значення арт-терапії та її роль в соціалізації дітей з особливими потребами, дослідженні форм, структури занять арт-терапевтичної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями. Роль арт-терапія в процесі соціалізації дітей з вадами розвитку.
курсовая работа [42,8 K], добавлен 19.06.2012Характеристика розвитку системи інклюзивного навчання в Україні. Вплив освітньої діяльності на процеси здобуття освіти неповносправними дітьми в країні. Організація першої школи для хлопчиків з порушеннями опорно-рухового апарату у 1865 році в Лондоні.
статья [23,3 K], добавлен 07.02.2018Поняття "інвалід", характеристика дітей з обмеженими можливостями здоров’я, класифікація основних порушень їх розвитку. Наукові підходи та типи інтеграції учнів з особливостями психофізичного розвитку в середовище загальноосвітнього навчального закладу.
реферат [87,9 K], добавлен 26.02.2012Поняття інклюзивного навчання, історія його становлення та розвитку. Психологічна готовність вчителів до інклюзії як умова ефективного навчання дітей з психофізичними вадами. Критерії оцінки даного показника та головні фактори, що на нього впливають.
курсовая работа [201,3 K], добавлен 30.03.2019
