Чуттєві та раціональні форми пізнання

- забороняється висовуватися з вікон, ставати на підвіконня, відкривати самостійно вікна, самостійно вмикати електрообладнання, викидати з вікон будь-які предмети чи речі, штовхатися чи гратися, брати книги зі стелажів;

- під час знаходження в бібліотеці забороняється вживати їжу;

- в разі погіршення стану здоров'я, хвороби та будь-яких інших обставин чи особливостей самопочуття негайно повідомляти про це бібліотекаря;

- у випадку травми негайно звертатися до бібліотекаря;

- під час навчальної діяльності дотримуватися правил особистої гігієни.

Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях:

- у разі виникнення пожежі або загоряння необхідно тим, хто знаходиться на даний момент у бібліотеці під керівництвом бібліотекаря один за одним залишити приміщення;

- в разі несправності електричних пристроїв, що перебувають під напругою, слід негайно повідомити про це бібліотекаря;

- у разі нещасного випадку терміново повідомити бібліотекаря.

Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. Це діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Законодавство про працю містить норми і вимоги з техніки безпеки і виробничої санітарії, норми, що регулюють робочий час і час відпочинку, звільнення та переведення на іншу роботу, норми праці щодо жінок, молоді, гігієнічні норми і правила тощо. Загальний нагляд за додержанням норм охорони праці покладено на прокуратуру, спеціальний -- на професійні спілки. Контроль за безпекою праці здійснюють також державні й відомчі спеціалізовані інспекції.

Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року прийняла Закон України „Про охорону праці» . Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Специфічною особливістю українського Закону, що регламентує правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій робітникам. Вперше в історії держави робітникам було надано право відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для їхнього здоров'я і життя. Розширено права робітників у соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку пошкодження їх здоров'я на виробництві. Передбачається нова система фінансування охорони праці, формування системи страхування від нещасних випадків і профзахворювань, посилюється централізація планування. Договірне регулювання з питань охорони праці поставлено на високий рівень, передбачається значна участь громадських інституцій у цьому процесі. З позицій законодавчої регламентації прав і гарантій робітникам у сфері охорони праці та їх забезпечення Закон України „Про охорону праці» та нормативно-правові документи щодо його реалізації одержали високу оцінку експертів Міжнародної організації праці.

В навчальних закладах на самопочуття, стан здоров'я людини впливає мікроклімат робочих приміщень, який визначається дією на організм людини температури, вологості, рухомості повітря і теплового випромінювання. Робочий мікроклімат, як правило, відрізняється значною мінливістю, нерівномірністю по горизонталі та вертикалі, різноманітністю сполучень температури, вологості, рухомості повітря, інтенсивності випромінювання залежно від особливостей технології виробництва, кліматичних особливостей місцевості, конструкцій споруд, організації повітрообміну із зовнішнім середовищем.

Мікроклімат виробничих приміщень - це сукупність параметрів повітря у виробничому приміщенні, які діють на людину у процесі праці, на його робочому місці, у робочій зоні.

Для того, щоб користуватися ресурсами та приладами бібліотеки важливо запам'ятати «Вимоги безпеки під час роботи в бібліотеці» та «Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях» . Також важливими являються «Вимоги безпеки під час роботи в бібліотеці» .

Висновки

Людина здатна суб'єктивно засвоювати, усвідомлювати буття. Знання -- це відображення в свідомості людини реального світу, його закономірностей. Іноді даний термін тлумачиться лише як результат суб'єктивного засвоєння світу, іноді він містить у собі і сам результат, і шлях його досягнення. В найбільш загальному вигляді пізнання розглядається як взаємодія суб'єкту (того, хто пізнає) і об'єкту (того, що пізнається). Пізнання є процесом отримання і розвитку знання, його постійне поглиблення, поширення і удосконалення. Воно здійснюється у різних формах: буденний досвід людей; гра; міфологія; релігія; філософія; наука; мистецтво.

Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія) -- це розділ філософії, який досліджує процес пізнання в його цілісності, тобто загальні механізми і закономірності людської пізнавальної діяльності. Звичайно, гносеологія акцентує увагу на вивченні однієї форми пізнання -- науковому пізнанні. Предметом гносеології як філософської дисципліни стають: процес досягнення істинного знання; способи доведення істини; структура, форми і методи пізнавальної діяльності. Гносеології притаманний методологічний плюралізм, відсутність обмежень на використання будь-яких методів і прийомів пізнання, прагнення використовувати ті з них, які виявляються найбільш ефективними в даній пізнавальній ситуації. До них відносяться: філософські методи (діалектичний, герменевтичний, феноменологічний та ін.); загальнонаукові методи (структурно-функціональний, системний, імовірнісний та ін.); загальнологічні прийоми (аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання та ін.) тощо.

В процесі пізнання фактично використовуються усі здібності людини. Найважливіші серед них: почуття («живе споглядання» ) і розум (мислення, раціональне). Безпосередній, первинний зв'язок людини з оточуючим світом здійснюється за допомогою почуттів. Чуттєве пізнання реалізується у трьох основних взаємопов'язаних формах: відчуття, сприйняття, уявлення. Відчуття, як найпростіша форма чуттєвого досвіду, відображає в свідомості окремі сторони і властивості предметів, внутрішні стани організму. Відчуття є компонентами більш складного чуттєвого образу -- сприйняття. Сприйняття -- це цілісний образ предмету, синтез окремих відчуттів. Оперування сприйняттями здійснюється в рамках уявлень. Уявлення -- це узагальнений чуттєвий образ предмету, який впливав на органи чуття в минулому, але не сприймається в даний момент. Розрізнюють уявлення пам'яті, уяви та ін. Пізнавальна роль чуттєвих даних вагома, але їх неприпустимо абсолютизувати, як це робив сенсуалізм (Ф. Бекон, Дж. Локк та ін.). На відміну від чуттєвого, раціональне пізнання пов'язано зі світом опосередкованого, тобто використовує посередників, якими є слова, жести, знаряддя та ін. Формами раціонального пізнання є поняття, судження, умовиводи. Поняття виражає загальні ознаки і зв'язки предметів, абстрагуючись від решти їхніх властивостей. Будь-яке поняття є результатом узагальнення і абстрагування, який зафіксований у дефініціях. Судження -- це форма мислення, яка виражає зв'язок понять у вигляді речення, яке характеризує предмети, тобто щось стверджує або заперечує про них. Умовивід оперує судженнями і поняттями, переходить від одних з них до інших, демонструючи цим протікання мислиневого процесу. Пріоритетність ролі розуму, мислення і одночасно приниження значущості чуттєвого пізнання декларував раціоналізм (Р.Декарт, Г.Лейбніц та ін.). Почуття і мислення знаходяться в тісній єдності один з одним. З одного боку, чуттєві дані завжди подані в людському пізнанні лише в тих або інших раціональних формах, а з іншого -- наше мислення користується мовою -- системою чуттєво сприйманих знаків.

Важливим засобом осягнення дійсності є феномен «розуміння» . Для герменевтики -- впливового напрямку сучасної західної філософії -- проблема розуміння і його співвідношення з пізнанням є ключовою. Герменевтика стверджує, що пізнання істини можливе лише в процесі діалогу по-різному мислячих людей. Але будь-який діалог вимагає розуміння і взаєморозуміння. Саме розуміння характеризується як процес пошуку смислу (предметного змісту), укладеного автором в той або інший текст. Розуміння є «реальний рух в смислах» (Г.Гадамер), бо зрозуміти можна тільки те, що має смисл. Його необхідною умовою є діалог особистостей, текстів, культур, а способом здійснення -- мова.

Безпосередньою метою пізнання є істина. Історія філософії являє різні розуміння і відповідно різні визначення істини. Істина -- це знання, відповідне дійсності, яке співпадає з нею (класична концепція істини або теорія кореспонденції, відповідності). Істина -- логічна несуперечливість знання, узгодженість частин знання, які складають істину, між собою (теорія когеренції, узгодженості). Істина виражається зведенням теоретичних знань до емпіричних фактів (позитивізм). Істина -- це плід прийнятої згоди вчених між собою (конвенціоналізм). Істина -- корисність знання в досягненні поставленої людиною мети (прагматизм).

Певне поєднання рис кореспонденції, когеренції і прагматизму демонструє марксистське розуміння істини. Її основні ознаки такі:

-об'єктивність. Зміст істини обумовлений властивостями об'єкту, що вивчають, рівнем практики і не залежить від волі і свідомості суб'єкту пізнання;

- процесуальність. Істина досягається не відразу, а поступово. Тому запроваджують поняття абсолютного і відносного в істині («абсолютна істина» і «відносна істина» ). Відносна істина виражає мінливість знання, його поглиблення, уточнення, яке кінцевою метою має досягнення абсолютного знання. Абсолютна істина розуміється двояко: як елемент знання, який не може бути спростований в майбутньому (так звані «одвічні істини» -- факти) і як гносеологічний ідеал, тобто повне вичерпне знання дійсності, до якого прагне пізнання;

- конкретність. Будь-яке істинне знання завжди визначається і в своєму змісті, і в своєму використанні умовами місця, часу та іншими специфічними обставинами, які пізнання повинно враховувати.

Слід підкреслити що об'єктивна, абсолютна, конкретна і відносна істини -- це не різні види істини, а характерні особливості одного і того ж істинного знання.

Список використаної літератури

1. Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика. -- М., 1991. - С. 5-99, 132-167, 185-198, 263-279.

2. Андрос Е.И. Истина как проблема познания и мировоззрения. -- К., 1984. - С. 3-58, 83-136.

3. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович... Горлач (заг.ред.). -- 2.вид., перероб. та доп. -- Х.: Консум, 2000. -- 672с.

4. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. -- 2-е вид.,перероб.і доп. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 221с.

5. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). -- 3.вид., перероб. та доп. -- Х.: Прапор, 2004. -- 735с.

6. Білодід Ю. Філософія: Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

7. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. -- 2. вид., стер. -- К.: Либідь, 2002. -- 408с.

8. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. -- К.: Знання, 2000. -- 724с.

9. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). -- К., 2002. -- 315с.

10. Воронкова В. Філософія: Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД «Професіонал, 2004. -460 с.

11. Горский Д.П. О критериях истины. (К диалектике теоретического знания и общественной практики). // Вопросы философии. -- 1998, - № 2. - С. 28-39.

12. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). -- 5. вид., стер. -- К.: Вікар, 2005. -- 516с.

13. Загадка человеческого понимания. -- М., 1991. -- 352 с.

14. Ільїн В.Філософія: Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К.: Альтерпрес. -2002. - Ч.1: Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

15. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. -- К.: Книга, 2005. -- 525с.

16. Петрушенко В. Філософія: Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

17. Сморж Л. Філософія: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

18. Кирильчук В.Т. Філософія: Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

19. Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Эпистемо-логия культуры. (Введение в обобщенную теорию познания). -- К., 1993. - С. 3-83.

20. Лекторский В.А. Объект, субъект, познание. -- М., 1980. -- 323 с.

21. Лобастов Г.В. Так что же есть истина? // Филос. науки. -- 1991. -- № 6. - С. 47-61.

22. Ойзерман Т.И. К вопросу о практике как критерии истины. // Вопр. филос. - 1987. - № 10. - С. 98-112.

23. Ойзерман Т.И. Принцип познаваемости мира. // Филос. науки. -- 1990. - № 10. - С. 3-12.

24. Хабермас Юрген. Познание и интерес. // Филос. науки. -- 1990. -- № 1. -С. 88-99.

25. Хайдеггер М. О сущности истины. // Филос. науки. -- 1989. -- № 4. - С. 88-104.

26. Хазиев B.C. Философское понимание истины. // Филос. науки. -- 1991. - № 9. - С. 54-60.

27. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

28. Філософія: Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.

29. Шевченко B.I. Концепція пізнання в українській філософії. -- К., 1993. - 168 с.

30. Ярошевець B.I. Людина в системі пізнання. -- К., 1996. -- 208 с.

Размещено на Allbest.ru