Моделювання та розробка комп’ютерної системи аналізу і управління на підприємстві надання послуг

Буває і так, що здійснені витрати не зумовлюють одержання доходу. Порядок визнання витрат витратами встановлений ПБО - 16.

Як відомо, текст Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, з яким працювали українські методологи, переведений з англійської мови українською та російською. Порівнявши значення термінів, уживаних в оригіналі й у перекладних текстах, можна припустити, що застосування тільки терміна “витрати” в міжнародних і національних стандартах бухгалтерського обліку пов'язане з неточністю перекладу [87].

На прикладі ВАТ “ЗАлК” виконаємо розрахунок показників економічної ефективності діяльності (табл. 2.13)

Як вибрати найкращий варіант господарської діяльності підприємства? Що є критерієм вибору найкращого варіанта? Якби йшлося про ефективність виробництва одного виду продукції, то критерієм вибору варіанта міг би бути максимум відношення обсягу продукції, що випускається (у натуральному вираженні), до економічних витрат виробництва чи мінімум економічних витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції, що випускається. Оскільки при оцінці економічної ефективності господарської діяльності підприємства результати й витрати виражені в грошовій формі, критерієм вибору може бути одиниця.

Узагальнювальним показником ефективності є відношення:

, (2.6)

де Е - показник економічної ефективності, од.;

V_р - обсяг реалізації продукції, грн/рік;

В - витрати виробництва (бухгалтерські витрати), грн/рік;

П_н - заданий (плановий) прибуток, грн/рік.

Тобто найкращим варіантом діяльності підприємства буде той, у якого показник економічної ефективності буде максимальним (Е = max). При порівнянні двох варіантів кращим варіантом буде той, у якого індекс обсягів реалізації (I_о.р) перевищує індекс економічних витрат виробництва (I_е), тобто

.

Тут: V_р1, V_р2 - обсяги реалізації в базовому і новому періодах, грн/рік;

В₁, В₂ - витрати виробництва в базовому і новому періодах, грн/рік;Таблиця 2.13

Розрахунок пропонованої системи показників економічної ефективності господарської діяльності підприємства ВАТ „ЗАлК” у 2003 році (затратний підхід)

Результати, грн/рік Витрати, грн/рік	Реалізована продукція, Vр	Товарна продукція, Vт	Чиста продукція, Vч	Умовно чиста продукція, Vу.ч
Амортизаційні відрахування, Ва	31,392	31,06	7,88	8,89
Матеріальні та інші витрати, Вм	1,39	1,38	0,35	0,40
Витрати на оплату праці з відрахуваннями, Взп	9,88	9,80	2,49	2,80
Валовий прибуток, П	6,64	6,58	1,67	1,88
Нормативна чиста додана вартість, Вч.д=Взп + Пн	3,97	3,94	1,001	1,18
Бухгалтерські витрати, собівартість, Вб=Взп+Ва+Вм	1,18	1,17	0,29	0,33
Нормативні економічні витрати, Век = Вб + Пн	1,0001	0,992	0,25	0,28

118

П_н1, П_н2 - заданий (нормативний) прибуток у базовому і новому варіантах виробництва, грн/рік.

Узагальнювальний показник економічної ефективності є факторною кратною моделлю, що відображає причинно-наслідкову залежність результату і витрат. Перетворимо цю модель, використовуючи способи формального розкладання й подовження.

Якщо економічні витрати замінити на окремі елементи, кінцева модель у результаті перетворення набуває такого виду:

,

де V - річний обсяг реалізованої продукції, грн/рік; В_а -амортизація, грн/рік;

В_м - матеріальні та інші витрати, грн/рік;

В_зп - витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, грн/рік;

П_н - нормативний прибуток, грн/рік.

Вираз являє собою співвідношення виторгу (валового доходу, обсягу реалізації) з економічними витратами підприємства. Критерієм вибору варіанта господарювання є умова, при якій виторг дорівнює (чи перевищує) економічним витратам товаровиробника. Це умова самооплатності виробництва.

Якщо подати амортизаційні відрахування у вигляді добутку середньозваженої норми амортизації й основних засобів, а матеріальні та інші витрати - добутку річної кількості оборотів оборотних коштів і середнього залишку оборотних коштів, одержимо вираз взаємозв'язку використаних ресурсів:

.

Тут: Н_а - середньозважена норма амортизації, 1/рік;

С_о - основні засоби, грн;

n_об - річна кількість оборотів оборотних коштів, оборотів/рік.

Обґрунтування методу визначення кількості оборотів оборотних коштів. Цей показник відрізняється від коефіцієнта оборотності оборотних коштів, який дорівнює відношенню обсягу реалізації до середнього залишку оборотних коштів.

Ми вважаємо, що останній показник характеризує ефективність використання оборотних коштів і не дорівнює кількості оборотів оборотних коштів. У ньому весь результат - обсяг реалізації - переноситься на ресурс, що витрачається на здійснення матеріальних витрат й оплату праці. Адже в обсязі реалізації містяться амортизація і прибуток, що не стосуються до оборотності оборотних коштів. Отже, при розрахунку кількості оборотів оборотних коштів з обсягу реалізації необхідно відняти амортизацію і прибуток, тобто показник дорівнює відношенню матеріальних та інших витрат і витрат на оплату праці (з відрахуваннями) до вартості оборотних коштів:

.

Обсяг реалізації є результатом кругообігу всіх фінансових ресурсів підприємства, а не тільки оборотних коштів.

Якщо представити витрати живої праці, нормативну (чисту додану вартість) сумою витрат на оплату праці й нормативного прибутку, то справедливим є вираз:

В_зп + П_н = •Ч ,

у якому - коефіцієнт зведення чисельності персоналу до поточних витрат, грн/рік.•чал. Метод його визначення уже викладено в дисертації. Ч - чисельність персоналу, чол.

Матеріальні та інші витрати (В_м) дорівнюють добутку річної кількості оборотів матеріальних витрат (n_об) на їх величину в одному обороті (С_м):

В_м = n_об · С_м .

Таким чином, взаємозв'язок використаних ресурсів у затратному підході може бути представлений математичним виразом:

,

де С_м - частина оборотних коштів, що забезпечує матеріальні та інші витрати (оборотні фонди), грн.

Тут показано, як у формулах при використанні затратного підходу є взаємозалежними ресурси підприємства - основні й оборотні кошти, чисельність персоналу. Затратний підхід дає змогу виявити методи розрахунку коефіцієнтів зведення цих ресурсів, методи зіставлення їх в одному виразі, пояснюють методичні неточності досліджень, що роблять спроби такого зіставлення.

У наших міркуваннях використовуємо прийняті раніше припущення. З метою спрощення викладу матеріалу будемо вважати, що підприємство випускає один вид продукції, усю продукцію буде негайно реалізовано, норма амортизації виражена не у відсотках за рік, а в частках одиниці за рік.

Ресурсний і затратний підходи відрізняються тим, що в першому випадку основний капітал визначається з урахуванням періоду обороту використовуваних фінансових ресурсів, а в другому - враховуються річні витрати виробництва. Це наочно видно, якщо представити математичну модель ефективності, основану на ресурсному підході у вигляді:

.

Для порівняння наведемо моделі, основані на затратному підході:

;

.

Моделі схожі, але наявні розбіжності.

Порівняйте n_об·С_о і Н_а·С_о. Це не одне й те саме. Перший вираз, що представляє добуток річної кількості оборотів фінансових ресурсів на основний капітал, не підлягає економічному тлумаченню, не має економічного змісту, тому що амортизація основного капіталу здійснюється за нормами, взаємопов'язаними з амортизаційним періодом (плановим терміном служби основних фондів і нематеріальних активів). Другий вираз являє собою річні амортизаційні відрахування.

Аналогічно порівняємо n_о·С_об і n_об·С_об. Перший вираз - це добуток річної кількості оборотів фінансових ресурсів на вартість оборотних коштів. Другий вираз - це добуток річної кількості оборотів оборотних коштів на їх величину.

Якщо можна логічно пояснити оборотність фінансових ресурсів у цілому, то оборотність кожного ресурсу, окремо узята за кількістю оборотів цих ресурсів, не підлягає логічному осмисленню. Це зумовлено тим, що загальний оборот грошового капіталу (фінансових ресурсів) відірваний від дійсних, реальних оборотів його окремих складових. Тільки добуток авансованих фінансових ресурсів на швидкість їх обороту дорівнює витратам виробництва.

Зіставлення ресурсного й затратного підходів, їх нестикування дає змогу зробити важливий висновок. При визначенні величини загальних використовуваних фінансових ресурсів (маси грошей), що перебувають у кругообігу підприємства, треба враховувати структуру капіталу, розділити його на основний і оборотний. Пропонуємо зарахувати до оборотного капіталу, крім оборотних коштів, і капіталізований прибуток як джерело витрат, що йдуть на формування фондів економічного стимулювання, створення резерву, виплату дивідендів тощо.

Отже, визначення величини фінансових ресурсів може здійснюватися за рівнянням обміну І. Фишера з певними застереженнями [45, с. 48]. Метод розрахунку фінансових ресурсів підприємства буде розглянутий у третьому розділі дисертації.

Використання запропонованих рівнянь самооплатності виробництва дає змогу побудувати ряд математичних моделей, що відображають причинно-наслідкові залежності часткових показників ефективності діяльності підприємства і дають можливість управляти ефективністю роботи підприємства.

Перша модель:

.

Модель показує причинно-наслідкову залежність амортизаціоємності, матеріалоємності, зарплатоємності і нормативної прибуткоємності продукції (рентабельності продажів). Амортиза-ціоємність продукції (А_е) - відношення амортизації до обсягу реалізації. Матеріалоємність продукції (М_е) - відношення матеріальних та інших витрат до обсягу реалізації. Зарплатоємність продукції (ЗП_е) - відношення витрат на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи до обсягу реалізації. Нормативна прибуткоємність (рентабельність продажів) (Р_нп)- відношення нормативного прибутку до обсягу реалізації.

Отже,

А_е +М_е +ЗП_е + Р_нп 1.

Друга модель:

.

Друга модель установлює причинно-наслідковий зв'язок фондоємності продукції, коефіцієнта закріплення оборотних коштів і нормативної прибутковості.

Нагадаємо, що фондоємность продукції (Ф_е) - відношення основних засобів до обсягу реалізації, коефіцієнт закріплення (К₃) -відношення вартості оборотних коштів до обсягу реалізації.

.

При викладенні матеріалу ми виходимо з висновку, що річна кількість оборотів оборотних коштів дорівнює обсягу реалізації за винятком амортизації і прибутку, поділеному на середній залишок оборотних коштів.

Третя модель характеризує взаємозв'язок часткових показників ефективності: фондовіддачі (Ф_о), матеріаловіддачі (М_о) і продуктивності живої праці (ПП). Продуктивність живої праці (вироблення живої праці) визначається відношенням річного обсягу продукції до чисельності персоналу:

Вважаємо, що затратний підхід до формування математичної моделі ефективності роботи господарюючого суб'єкта є методично більш обґрунтованим, відповідає всім вищевикладеним принципам, може бути основою для виявлення причинно-наслідкових взаємозв'язків основних часткових показників ефективності господарської діяльності.

Використання затратного підходу дає змогу виконати економічне обґрунтування співвідношення продуктивності праці й середньої заробітної плати, виходячи з фінансових можливостей підприємства.

2.5. Удосконалення методів визначення економічної ефективності доданої вартості, виробленої на промислових підприємствах

Серед показників, що характеризують витрати виробництва, виділяють додану вартість. Вона фігурує у статистичній звітності про діяльність підприємств України та її регіонів. Цей показник об'єднує витрати на оплату праці найманих працівників і прибуток, одержаний від реалізації продукції.

У статистичній звітності [112; 115] та поглядах науковців [25] є розбіжності щодо трактування економічної категорії “додана вартість”. Одні вважають її результатом [25], інші - витратами [112], забуваючи при цьому, що термін “додана вартість” означає частину вартості, частину витрат. Серед показників економічної ефективності визначають величину доданої вартості в розрахунку на одну особу [112; 115], або відношення матеріальних та амортизаційних витрат до доданої вартості [25]. У першому і другому випадках порушуються основоположні принципи визначення показників економічної ефективності, якщо взяти до уваги, що додана вартість - це частина вартості продукції, тобто частина економічних витрат виробництва.

Отже, треба з'ясувати сутність економічної категорії “додана вартість” і теоретично обґрунтувати побудову показників її ефективності.

На рівні економіки України розрізняють категорії “валовий внутрішній продукт” та “валова додана вартість”. Валовий внутрішній продукт розраховують як різницю між випуском товарів і послуг та проміжним споживанням. Якщо з валового внутрішнього продукту виключити податки (без субсидій на продукти), одержимо валову додану вартість (табл. 2.14). Проміжне витрачання відображає вартість товарів і послуг, використаних у процесі виробництва (за винятком основних засобів, використання яких враховується як споживання основного капіталу). Для того, щоб одержати чисту додану вартість, треба відрахувати від валової доданої вартості витрати основного капіталу (тобто амортизацію). Чиста додана вартість поділяється на оплату праці найманих працівників, валовий прибуток та інші податки (за винятком субсидій, пов'язаних з виробництвом) (табл. 2.14).

У табл. 2.15, 2.16 наведено величину валової доданої вартості, створеної на підприємствах Запорізької області у 2002 році. За 2003 рік дані ще не опубліковані [112].

Аналіз статистичних даних свідчить, що як валову додану вартість розуміють витрати, які здійснюються учасниками виробництва і розподіляються на амортизацію, оплату праці, прибуток. В економічній літературі пропонується обчислювати залишкову та адитивну додану вартість [25].

Таблиця 2.14

Структура випуску товарів і послуг підприємствами України

у 2003 році

Показники	млн грн	%
1. Випуск 2. Проміжне споживання 3. Валовий внутрішній продукт 3.1. Податки (за винятком субсидій на продукти) 3.2. Валова додана вартість 3.3. Споживання основного капіталу 3.4. Чиста додана вартість 3.4.1. Оплата праці найманих працівників 3.4.2. Інші податки (за винятком субсидій, пов'язаних з виробництвом) 3.4.3. Валовий прибуток, змішаний дохід	627887 363722 264165 28576 235589 39360 196229 119591 3308 73330	100 57,9 42,1 4,6 37,5 6,3 31,2 19,1 0,5 11,6

Таблиця 2.15

Валова додана вартість підприємств Запорізької області

у 2002 році

	Випуск товарів та послуг, млн грн	Проміжне споживання, млн грн	Валова додана вартість, млн грн
Усього - Добувна промисловість - Обробна промисловість - Виробництво та розподіл електроенергії, газу й води	26540 292 14403 2925	17911 186 11591 1855	8629 106 2812 1070

Таблиця 2.16

Випуск товарів та послуг і валова додана вартість підприємств Запорізької області в розрахунку на одну особу

	1996 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.
Випуск товарів і послуг, грн Валова додана вартість, грн	4942 1821	11324 3795	13062 4114	13389 4498

Перша (залишкова) визначає додану вартість як різницю виторгу та вартості проміжного споживання. Розуміємо, що це результати. Друга (адитивна) обчислює додану вартість як витрати, як суму часток, на які вона використовується. Для цілей аналізу пропонуємо застосовувати показник, рівний відношенню витрат проміжного споживання до виробленої доданої вартості [25]. Тобто тепер додана вартість виступає як результат.

На наш погляд, побудова показника ефективності доданої вартості виконана з порушенням основного принципу - витрати мають бути причиною, а результат - наслідком цих витрат. Тобто результати і витрати повинні відповідати одне одному.

У табл. 2.17 показано підпорядкованість економічних категорій доданої вартості на рівні економіки України в цілому, регіону та підприємства. У даній роботі запропоновано методи обчислення економічної ефективності валової й чистої доданої вартості (табл. 2.18).

Таблиця 2.17

Підпорядкованість економічних категорій на рівні національної економіки, регіону, підприємства

Рівень економіки	Рівень регіону	Рівень підприємства
Випуск товарів і послуг	Випуск товарів і послуг	Товарна продукція
Проміжне витрачання	Проміжне витрачання	Матеріальні витрати виробництва
Валова додана вартість	Валова додана вартість	Валова додана вартість
Витрачання основного капіталу	Витрачання основного капіталу	Амортизаційні відрахування
Чиста додана вартість	Чиста додана вартість	Чиста додана вартість
Оплата праці найманих працівників	Оплата праці найманих працівників	Витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби
Валовий прибуток	Валовий прибуток	Валовий прибуток

Таблиця 2.18

Пропоновані показники економічної ефективності доданої вартості

Витрати (причина), грн/рік	Результати (наслідок), грн/рік	Показники економічної ефективності	Критерій
Економічні витрати Ве (бухгалтерські витрати В плюс нормативний валовий прибуток Пн), Ве = В + Пн Нормативна валова додана вартість Вд (амортизаційні відрахування Ва плюс витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби Взп плюс нормативний валовий прибуток Пн), Вд = Ва + Взп + Пн Нормативна чиста додана вартість (витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби плюс нормативний валовий прибуток), Вч = Взп + Пн	Реалізована продукція, Vр Умовно чиста продукція (реалізо-вана продукція мінус матеріальні витрати Вм), Vу.ч = Vр - Вм Чиста продукція (реалізована продукція мінус матеріальні витрати Вм та амортизаційні відрахування Ва), Vч = Vр - Вм - Ва	Економічних витрат Валової доданої вартості Чистої доданої вартості	Е1 Е1 Е1 + Ен.д Е1 Е1 + Ен.ч

При цьому визначено, що валовій доданій вартості (як витратам) відповідає як результат умовно чиста продукція. Її розраховують як різницю між обсягом реалізованої продукції та матеріальними витратами. Чистій доданій вартості (як витратам) відповідає як результат чиста продукція. Вона дорівнює різниці між обсягом реалізованої продукції та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями. Показниками економічної ефективності ми пропонуємо вважати відношення умовно чистої (чистої) продукції до валової (чистої) доданої вартості. Критерієм вибору варіанта є умова, що показник ефективності буде рівним (більше) одиниці (табл. 2.18).

Окремо слід виділити показники економічної ефективності, які характеризують продуктивність валової та чистої доданої вартості. У них весь результат (обсяг реалізованої продукції) переноситься на фактор валової або чистої доданої вартості (табл. 2.18). Але змінюється критерій вибору варіанта. Для показника Е = V_р/В_д критерієм є умова, що Е1+Е_н.д·Е_н.д - нормативний показник економічної ефективності валової доданої вартості (частки одиниці), характеризує відношення нормативних матеріальних витрат до валової доданої вартості.

Для показника Е = V_р/В_ч критерієм є умова, що Е1+Е_н.ч·Е_н.ч - нормативний показник економічної ефективності чистої доданої вартості (частки одиниці). Він характеризує відношення нормативних матеріальних витрат та амортизаційних відрахувань до чистої доданої вартості.

Виконаємо розрахунки показників економічної ефективності доданої вартості на прикладі промислових підприємств ВАТ “Маркохім”, ВАТ “Запоріжтрансформатор”, ВАТ “Дніпроспецсталь”, ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”, ВАТ “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” (табл. 2.19).

Таблиця 2.19

Показники економічної ефективності доданої вартості промислових підприємств у 2003 році

Показники	Символ	ВАТ “Маркохім”	ВАТ “Запоріж-трансформатор”	ВАТ “Дніпро-спецсталь”	ВАТ “Запорізький алюмінієвий комбінат”	ВАТ “Марганецький горнозбага-чувальний комбінат”
Реалізована продукція, тис. грн Умовно чиста продукція, тис. грн Чиста продукція, тис. грн Нормативна валова додана вартість, тис. грн Нормативна чиста додана вартість, тис. грн Показники економічної ефективності: - нормативної валової доданої вартості, одиниці - нормативної чистої доданої вартості, одиниці	Vр Vу.ч Vч Вд Вч Е= Vр/Вд Е= Vу.ч./Вд Е= Vр/Вч Е= Vч/Вч	562805,6 93518,6 80180,6 90308,4 76970,4 6,23 1,03 7,31 1,04	136134,0 37990,0 34149,4 37867,6 34027,0 3,59 1,01 4,0 1,01	360945,0 83958,0 67546,0 75890,0 59478,8 4,75 1,1 6,07 1,13	858556,0 243585,4 216175,4 213450,4 216040,4 3,53 1,001 3,97 1,001	155598,3 96465,3 74268,3 96363,0 74166,0 1,61 1,001 2,09 1,001

146

Ми вважаємо, що додана вартість є частиною вартості продукції, тобто витратами. Треба розрізняти валову та чисту додану вартість. Валова додана вартість включає амортизаційні відрахування, витрати на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні потреби) та валовий прибуток. Чиста додана вартість включає тільки витрати на оплату праці (з відрахуваннями) та валовий прибуток.

Як результат пропонуємо розраховувати, відповідно, умовно чисту та чисту продукцію. Перша дорівнює реалізованій продукції з відрахуванням матеріальних витрат, друга - реалізованій продукції з відрахуванням амортизації та матеріальних витрат.

Показники економічної ефективності валової (чистої) доданої вартості пропонуємо розраховувати як відношення результату до витрат: умовно чистої (чистої) продукції до валової (чистої) доданої вартості. Критерієм вибору варіанта є умова, що цей показник буде більший (рівний) одиниці.

Висновки до розділу 2

У розділі 2 теоретично обґрунтовано науковий підхід до створення моделей оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства.

З цією метою:

1. Розглянуто використовувані на практиці види результату й види витрат. Витрати праці можуть бути представлені у вигляді ресурсів і поточних витрат. У дисертації запропоновано моделі математичної інтерпретації сумарних витрат живої й упредметненої праці в ресурсному і затратному вигляді. Використання цих моделей дає змогу виконати оцінку економічної ефективності роботи підприємств на основі ресурсного і затратного підходів.

2. Економічна ефективність діяльності підприємства оцінюється з погляду досягнення цілей. Єдності в науковій економічній літературі щодо цілей підприємства немає. Існує кілька думок: максимізація прибутку; максимізація добробуту акціонерів; максимізація доданої вартості; випуск продукції, що задовольняє вимогам ринку і споживачів.

3. У дисертації виконано критичний аналіз цих думок, проаналізовано пропозиції щодо формування принципів, що мають бути покладеними в основу побудови узагальнювальних показників ефективності з використанням ресурсного і затратного підходів.

Для побудови математичних моделей оцінки економічної ефективності діяльності підприємства пропонуємо використовувати такі принципи: взаємозв'язок показника із сутністю і дією економічних законів; взаємозв'язок показників економічної ефективності виробництва на рівнях народного господарства і господарюючого суб'єкта; системність; логічна стрункість, взаємозв'язок з частковими показниками економічної ефективності; взаємозумовленість показників при їхній зміні на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці; забезпечення самооплатності виробництва як обмеження змін часткових показників; повний облік витрат і результатів виробництва, їх відповідність один одному в часі й за змістом; охоплення всіх видів діяльності підприємства; наявність критеріїв при визначенні часткових і узагальнювальних показників ефективності; відображення ефективності використання всіх видів витрачених і застосованих ресурсів; спрямованість на досягнення головної (генеральної) мети виробництва, тобто місії організації; логістичний підхід до оцінки ефективності діяльності підприємства; кількісна вимірюваність показників і критерію ефективності; порівнянність порівнюваних варіантів.

4. Ресурсний підхід до побудови показників ефективності передбачає відповідність результатів і витрат ресурсів за один оборот капіталу. Витрати діяльності представлені у вигляді ресурсів. Варто розрізняти витрачувані, авансовані (основні й оборотні кошти і нематеріальні активи) і використовувані ресурси. Вони включають ще капіталізований прибуток (прибуток за один оборот капіталу).

У дисертації запропоновано методи вимірювання суми витрат живої й упредметненої праці в ресурсному вигляді. Ресурсний підхід дав змогу: розробити рівняння обміну авансованих ресурсів, основане на обліку реальних оборотів основних й оборотних коштів; показати причинно-наслідкову залежність часткових показників економічної ефективності господарської діяльності підприємства: фондовіддачі, матеріаловіддачі, продуктивності праці; розглянути систему часткових й узагальнювальних показників економічної ефективності, основану на взаємодії результатів і витрат діяльності, представлених у ресурсному вигляді.

Затратний підхід передбачає, що результати й витрати діяльності будуть представлені за той самий період (за рік). У дисертації на основі взаємодії результатів і витрат сформовано систему часткових і узагальнювальних показників ефективності діяльності. Узагальнювальним показником є перевищення результату (обсягу реалізації) над економічними витратами. Кращим варіантом діяльності буде той, за якого показник ефективності буде більшим. Затратний підхід дає змогу виявити причинно-наслідковий взаємозв'язок основних показників: фондовіддачі (амортизаціовіддачі), матеріаловіддачі, продуктивності, рентабельності продажів.

Уточнено зміст і відмінності категорій “витрати”, “затрати”. “Затрати” стають “витратами” тоді, коли вони здійснені.

Здійснено порівняльний аналіз затратного й ресурсного підходів до оцінки економічної ефективності діяльності підприємства. Показано переваги затратного підходу, тому що він оснований на використанні реальних показників, які застосовують у бухгалтерському обліку.

Ми вважаємо, що додана вартість є частиною вартості продукції, тобто витратами. Треба розрізняти валову та чисту додану вартість. Валова додана вартість включає амортизаційні відрахування, витрати на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні потреби) та валовий прибуток. Чиста додана вартість включає тільки витрати на оплату праці (з відрахуваннями) та валовий прибуток.

Як результат пропонуємо розраховувати відповідно умовно чисту та чисту продукцію. Перша дорівнює реалізованій продукції мінус матеріальні витрати, друга - реалізованій продукції мінус амортизація та матеріальні витрати.

Показники економічної ефективності валової (чистої) доданої вартості пропонуємо розраховувати як відношення результату до витрат: умовно чистої (чистої) продукції до валової (чистої) доданої вартості. Критерієм вибору варіанта є умова, що цей показник буде більшим (рівним) одиниці.

Результати досліджень, основні положення й висновки, викладені в розділі, опубліковані автором в таких у працях [102-106; 109; 113; 114].

РОЗДІЛ 3

ЗАСТОСУВАННЯ РЕСУРСНОГО Й ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

3.1. Соціально-економічне регулювання заробітної плати на промислових підприємствах

Одним з завдань, що дає змогу вирішити економіко-математичну модель взаємозв'язку часткових показників ефективності виробничої діяльності, є управління співвідношенням зміни продуктивності праці та середньої заробітної плати.

Заробітна плата є об'єктивною основою відтворення робочої сили та головним стимулюючим фактором підвищення ефективності виробництва. Стимулюючий вплив заробітної плати у сфері виробництва виявляється через інтерес до її збільшення як джерела підвищення добробуту.

Як об'єктивна основа відтворення робочої сили заробітна плата не залежить безпосередньо від величини виробленого працівником продукту. Її розмір визначає вартість робочої сили, що, у свою чергу, зумовлена вартістю необхідних працівникові та його родині матеріальних і духовних благ і послуг у конкретний період часу при певних природних і суспільних умовах.

Вартість робочої сили існує до початку конкретного процесу виробництва й може змінюватися за інших рівних умов тільки у зв'язку із зміною вартості споживання товарів і послуг. Визначення рівня заробітної плати, більшою чи меншою мірою відповідного вартості робочої сили, - поки не вирішене завдання економічної науки і практики. Ця обставина дає відповідним органам державного управління змогу довільно встановлювати розміри заробітної плати без глибокого наукового обґрунтування й урахування об'єктивно зумовленого рівня потреб працівників, що відрізняються один від одного рівнем розвитку робочої сили й необхідною величиною витрат на її відтворення.

У цей час на державному рівні розраховують мінімальний споживчий бюджет, що є базою для формування соціально гарантованої мінімальної заробітної плати й визначення споживчого мінімуму.

Мінімальним споживчим бюджетом є система соціальних нормативів, що виражають сформоване в суспільстві уявлення про мінімальний суспільно необхідний рівень споживання, який забезпечує задоволення загальних потреб. Його величина відповідає рівню номінального доходу, що дає змогу задовольнити потреби в харчуванні на рівні фізіологічних мінімальних норм споживання, а також мінімальні потреби в одязі, взутті, предметах культурно-побутового призначення та господарського побуту, основних видах послуг. Мінімальна заробітна плата є нижньою межею оплати праці і її державною гарантією. Споживчим мінімумом є той рівень споживання, який беруть за нижню межу матеріальної забезпеченості. Ним є поріг бідності, рівень злиденності. На основі оцінки прожиткового мінімуму визначається мінімум оплати праці, їх кількісні співвідношення являють собою найважливіші соціально-економічні нормативи.

Характерною рисою сучасних трудових відносин є зниження мотивації трудової діяльності унаслідок відсутності дієвої системи оплати і стимулювання праці. Це негативно позначається на використанні ресурсів підприємства, ефективності виробництва в цілому. Вартість робочої сили в Україні залишається низькою порівняно з розвинутими країнами. У розрахунку на 1 годину у 2003 році вона становила 0,43 дол. США, тоді як у Німеччині - 25, Японії і США - 16, Франції - 15,5, Південній Кореї - 7,5 дол. США [132].

Незважаючи на прийняття ряду законодавчих і нормативних актів, система оплати і стимулювання праці в Україні є недосконалою і потребує розробки нових методичних підходів до регулювання оплати праці з урахуванням сучасних умов господарювання, національної політики держави й фінансових можливостей підприємств.

Дослідженню проблем оплати праці приділяли увагу М. Вебер, Л. Ерхард, Д. Макгрегор, Е. Мейо, Р. Форд, В. Данюк, О. Єськов, М. Прокопенко, В. Черняк, А. Чухно, В. Шамота, І. Швець. Однак регулювання оплати праці має потребу в подальшому удосконаленні з урахуванням політики й економічного стану держави, фінансового стану підприємств.

В останній період у всіх галузях матеріального виробництва накреслилась тенденція до зростання доходів, що випереджають продуктивність праці. Потрібне випередження витримується й у народному господарстві України в цілому. Так, якщо реальний приріст ВВП у 2002 році був 4,8% , у 2003 році - 7,9%, на 2004 рік планувалось - 10,5%. Реальний приріст середньомісячної заробітної плати в цей же період, відповідно, був 20,0, 13,6 і 11,7% [116]. Таку тенденцію можна пояснити й обґрунтувати. За останні 12 років в економіці країни відбулися зміни, що зумовили різке зниження витрат на оплату праці. Якщо до 1991 р. у структурі собівартості продукції в промисловості витрати на оплату праці становили до 41%, то в 2004 р. - порядку 8-12%. При цьому треба відзначити, що купівельна спроможність 1 гривні у зв'язку з інфляційними процесами теж знизилася. Тому найважливішим соціальним завданням держави на цьому етапі є збільшення заробітної плати працівників до рівня не нижче від прожиткового.

>-»,

Зростання заробітної плати намагаються обґрунтувати теоретично, припускаючи, що в ринковій економіці попит породжує пропозицію. Тобто на першому місці, на думку авторів публікації, стоїть попит, витрати населення, а вже потім - пропозиція, пов'язана з виробництвом товарів народного споживання, що мають попит. Тільки підвищення попиту є основою зростання економіки. Збільшенням зарплати і пенсій автори пояснюють зростання ВВП в Україні [91].

Важко погодитися з цим твердженням. І от з якої причини. З одного боку зростання заробітної плати необхідне і дійсно зумовить пожвавлення виробництва, тому що зросте попит на товари й послуги. Але давайте подивимося на цю проблему з макропозицій.

Умовно уявимо, що є сума грошей у вигляді заробітної плати і сума грошей у вигляді товарів і послуг. Між ними має бути рівновага. Тепер порушимо цю рівновагу. При зниженні обсягів виробництва в натуральному вигляді відбудеться зростання цін на товари й послуги (при незмінній сумі грошей на оплату праці). При збільшенні заробітної плати і тій самій величині товарів і послуг знову відбудеться зростання цін. Отже, збільшення заробітної плати неминуче пов'язане із зростанням обсягів виробництва.

Заперечення цього положення з посиланням на те, що воно “породжене планово-розподільною соціалістичною системою господарювання“, не є обґрунтованим ні з теоретичного, ні з практичного погляду.

Сьогодні в суспільстві живе міф про значні товарні запаси в Україні. І варто тільки збільшити заробітну плату, відразу ж зросте ВВП. Це оманливе уявлення, викликане грошовим дефіцитом у населення. Якби в людей з'явилися гроші, куди б дівся весь запас, весь достаток [123]. Ми знову спостерігали б ситуацію дефіциту товарів, а не дефіциту грошей. Насправді у Україні в 2003 році порівняно з 1991 роком обсяги виробництва в ряді галузей значно знижені: у сільському господарстві - у 2 рази; у вугільній промисловості - у 1,8 раза (добували 150 млн тонн - стали добувати 80 млн тонн); виробництво металорізальних верстатів зменшилося в 40 разів (скоротилося з 37 тис. до 900); тракторів - у 30 разів (знизилося з 25,1 до 2 тис.); цементу - у 3 рази; тканин - з 1 млн метрів квадратних до 90 тис.; виробництво телевізорів зменшилося у 25 разів [2].

Наведемо приклади, як регулюють витрати на оплату праці в умовах ринкових відносин за кордоном. Показовими і новими щодо цього є системи Скенлона, Раккера, розроблені фірмою “Дженерал моторс” (США) [9].

Система Скенлона базується на розрахунку загального коефіцієнта, який дорівнює відношенню сукупних витрат на робочу силу до вартості реалізованої продукції. Цей коефіцієнт порівнюють з нормативним припустимим значенням. Якщо фактична заробітна плата нижча від припустимої, скоригованої з урахуванням зміни обсягу продукції, виплачується премія, яку поділяють між компанією і працівниками у співвідношенні 25:75 відповідно.

Система Раккера складається з розрахунків, що здійснюються у кілька кроків. Перший крок - визначають чисту продукцію як різницю між ринковою вартістю виробленої продукції і вартістю сировини, матеріалів та послуг, витрачених при її виробництві. Другий крок - розраховують “норму Раккера”, що являє собою величину чистої продукції на кожен долар заробітної плати. Норма, що використовується, має бути середньою за кілька років і залишається стабільною. Третій крок - розраховують коефіцієнт, який дорівнює відношенню фактичних величин чистої продукції до заробітної плати працівників. Четвертий крок - на основі порівняння фактичного коефіцієнта з “нормою Ракера” визначають припустиму величину заробітної плати. П'ятий крок - визначають розмір премії як різницю між припустимою і фактичною величинами заробітної плати. Шостий крок - премію поділяють у співвідношенні 50:50 між робітниками і компанією.

Таким чином, в умовах ринкової економіки за кордоном підприємства погоджують збільшення витрат на оплату праці із зростанням обсягу реалізованої продукції або чистої продукції.

В Україні неодноразово починалися спроби поставити оплату праці в залежність від кінцевих результатів діяльності підприємства.

Кабінет Міністрів України затвердив Постанову «Про регулювання фондів споживання в 1993 р.» (№ 71 від 31.01.1993 р.), відповідно, до якої перевищення розрахункової величини фонду споживання підлягало перерахуванню до бюджету. При цьому додатково з прибутку виплачувався штраф у подвійному розмірі величини перевищення.

Заохочення за результатами роботи за рік і винагороди за вислугу років при розрахунку середньої заробітної плати не враховувалися, однак обмежувалися розмірами двох посадових окладів (тарифних ставок). Розмір фонду споживання був поставлений у відповідність до зміни обсягу виробництва товарної продукції. При збільшенні базисного обсягу на 1% базисний фонд споживання збільшувався на 0,8%. При зниженні обсягу виробництва фонд споживання знижувався за шкалою:

- у діапазоні до 10% - пропорційно до зниження обсягів вироб-ництва - один відсоток за кожен відсоток зниження;

- у діапазоні більше ніж 10% до 20% - 0,75% за кожен відсоток зниження;

- у діапазоні більше ніж 20% до 30% - 0,5% за кожен відсоток зниження обсягів виробництва;

- при зниженні обсягів виробництва більше ніж на 30% коригування базисного фонду споживання нижче цієї границі не робилося.

У 1999 і 2000 роках Кабінет Міністрів України також затверджував “Порядок визначення сум, що повинні вноситися до бюджету підприємствами-монополістами у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці”. Визначення сум, внесених до бюджету у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці, здійснювалося за ставкою оподаткування прибутку (30% від суми перевищення) госпрозрахунковими підприємствами, що складали окремий баланс і мали розрахунковий (поточний) рахунок, включаючи підприємства, яким надавалися пільги в оподаткуванні прибутку, а також підприємства, звільнені від сплати податку на прибуток відповідно до законодавства. Зазначені платежі вносилися до бюджету з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства-монополіста. Перелік підприємств-монополістів, до яких застосувалося у 2000 році і I кварталі 2001 року регулювання фондів оплати праці, був затверджений спільним наказом Мінекономіки, Держкомстату й Антимонопольного комітету від 29 грудня 1999 року № 160/422/16. Склад витрат на оплату праці визначався відповідно до Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Мінстату від 11 грудня 1995 року № 323.

Сума перевищення розрахункової величини фонду оплати праці (витрат на оплату праці) у звітному місяці визначалася підприємством як різниця між фактичним і розрахунковим фондами оплати праці у звітному місяці.

Розрахункову величину фонду оплати праці підприємства у звітному місяці визначали множенням величини базової середньої заробітної плати працівників на чисельність працюючих, індекс обсягів продукції (робіт, послуг) за звітний місяць та індекс інфляції за період з 1 квітня 2000 року до звітного місяця включно.

Базовою середньою заробітною платою вважали середньомісячну заробітну плату працівників підприємства за IV квартал 1999 року, розраховану виходячи з фонду оплати праці всього персоналу і середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за зазначений період.

Після 2001 року примусове регулювання стану фондів оплати праці й кінцевих результатів діяльності підприємств не здійснювалося.

Однак Кабінет Міністрів України Постановою № 683 від 26.05.04р. відповідно до статті 8 Закону України “Про оплату праці” затвердив новий “Порядок визначення сум, що вносяться в державний бюджет підприємствами-монополістами в 2004 році й в І кварталі 2005року в зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці” [99]. Відповідно до цієї Постанови сума перевищення оподатковується податком по ставці 25%. Суму перевищення розрахункової величини фонду оплати праці у звітному місяці підприємство визначає як різницю між фактичним і розрахунковим фондом оплати праці. Розрахункову величину фонду визначають як суму:

1) величини базової середньої основної заробітної плати працівників і частини додаткової заробітної плати, передбаченої пунктами 2.2.1 і 2.2.7 Інструкції із статистики заробітної плати (затверджена наказом Держкомстату від 01.01.01 № 5), помноженої на середньооблікову чисельність працюючих у звітному місяці, на індекс зростання (зниження) обсягів продукції (робіт, послуг) за звітний місяць порівняно із середньомісячним обсягом продукції за попередній рік, на індекс споживчих цін за звітний період порівняно з груднем попереднього року і на частку від розподілу розміру мінімальної заробітної плати у звітному періоді на її середньозважений розмір у попередньому році залежно від кількості місяців;

2) величини фонду базового середнього рівня додаткової заробітної плати, крім її частини, передбаченої пунктами 2.2.2 і 2.2.7 Інструкції, а також інших заохочувальних і компенсаційних виплат працівників, помноженої на середньооблікову чисельність працюючих у звітному місяці, на індекс споживчих цін у звітному місяці порівняно з груднем попереднього року і на частку від розподілу розміру мінімальної заробітної плати у звітному місяці на її середньозважений розмір у попередньому році залежно від кількості місяців [96; 97; 98].

Таким чином, держава частково стримує зростання заробітної плати. Це дещо суперечить заявленій політиці зростання частки фонду оплати праці у валовому внутрішньому продукті.

В умовах ринкових відносин директивне регулювання співвідношення на промислових підприємствах, що випускають продукцію виробничо-технічного призначення, по суті, скасовується. Тепер підприємство певною мірою має у своєму розпорядженні повну самостійність в організації оплати праці. Однак бажання збільшити витрати на оплату праці стикається з обмеженістю фінансових ресурсів. Перехід на ринкові відносини передбачає точну відповідність витрат одержуваним доходам. При відсутності можливості вольовим порядком визначати ціни підприємство змушене впритул зайнятися зниженням фондоємності і матеріалоємності продукції, регулюванням рентабельності продажів. Останнє передбачає соціальне ставлення до прибутковості підприємства. Мета роботодавця - отримати прибуток не нижче від заданого (нормативного) рівня.

Прагнення до максимізації прибутку (при обмежених цінах на ринку) має антисоціальний характер, тому що спрямоване на зниження заробітної плати працюючих до мінімального рівня. Підвищення розміру мінімальної заробітної плати змусило б роботодавців збільшити витрати на оплату праці за рахунок зменшення прибутку. Особливо це стосується тих роботодавців, що отримують прибуток, який перевищує нормативне значення.

Ми вважаємо, що регулювання заробітної плати працівників необхідно здійснювати на основі не тільки соціального та економічного, а й соціально-економічного обґрунтування.

Соціальне обґрунтування передбачає: установлення мінімальної заробітної плати працівника першого розряду, порівнянної з прожитковим мінімумом, встановлюваним в Україні; тарифікацію робітників за професіями і розрядами; встановлення посадових окладів керівників, фахівців і службовців по галузях, спеціальностях і посадах; встановлення прожиткового мінімуму по соціальних категоріях; індексування заробітної плати в умовах інфляції; визначення мінімальної заробітної плати; регулювання ставок оподаткування з метою збільшення заробітної плати; визначення соціальних виплат за рахунок фонду оплати праці і прибутку підприємств; законодавче регулювання оплати праці, контроль за його дотриманням.

Економічне обґрунтування передбачає: визначення мінімального обсягу виробництва, що забезпечує мінімальну заробітну плату персоналу; обґрунтування базисного фонду заробітної плати на основі соціальної бази, тарифних ставок і посадових окладів; планування фонду оплати праці на основі фінансового стану підприємства, дотримання принципу самооплатності виробництва; організацію додаткових виплат і заохочень персоналу; обґрунтування резервів фонду оплати праці для покриття ризиків у виробничо-господарській діяльності.

Соціально-економічне обґрунтування передбачає, що роботодавці мають в обов'язковому порядку забезпечувати соціальні нормативи в оплаті праці стосовно найманих працівників.

Метою дослідження є економічне обґрунтування заробітної плати виходячи з фінансового стану підприємства.

Математичні моделі, що регулюють зарплатоємність продукції в базисному і новому періодах, розроблені з використанням затратного підходу до оцінки ефективності функціонування господарюючого суб'єкта, мають такий вигляд:

де В_зп1, В_зп2 - витрати на оплату праці в базисному і новому періодах, грн/рік;

Г_в1, Г_в2 - валовий дохід у базисному і новому періодах, грн/рік;

А_е1, А_е2 - амортизаціоємність продукції в базисному і новому періодах, частки од.;

М_е1, М_е2 - матеріалоємність продукції в базисному і новому періодах, частки од.;

В_у.пр1, В_у.пр2 - питомі інші витрати в базисному і новому періодах од.;

Р_п.н1, Р_п.н2 - нормативна рентабельність продажів у базисному і новому періодах, частки од.

Розділивши друге рівняння на перше, одержимо вираз для регулювання співвідношення обсягів виробництва і фонду оплати праці:

/ .

Розрахунковий фонд заробітної плати в новому періоді, що базується на врахуванні фінансового стану підприємства, кінцевих результатів його діяльності, пропонується визначати з умов, при яких базисний фонд заробітної плати корегується з урахуванням не тільки зміни обсягів виробництва, а й показників ефективності виробництва (індексу зарплатоємності продукції, обумовленого виразом (3.1):

В_зп2 В_зп1• ; (3.1)

тобто В _зп2 В _зп1 •І_o• І_з, де І_о. - індекс обсягів виробництва

(І_o = ); І_з -індекс зарплатоємності () (формула 3.2).

Такий загальний пропонований підхід дає змогу регулювати співвідношення продуктивності праці і заробітної плати виходячи з фінансових можливостей підприємства.

Щоб визначити значення співвідношення у правій частині нерівності, необхідно дослідити, чи буде змінюватись величина амортизаціоємності й матеріалоємності продукції, а також рентабельності продажів залежно від зміни обсягів виробництва.

Тільки на прикладі амортизаціоємності продукції можна простежити, що цей показник, який дорівнює відношенню амортизаційних відрахувань до обсягу реалізації, буде знижуватися при збільшенні обсягу реалізації в новому періоді. Отже, чисельник виразу (3.2):

І_з = = (3.2)

буде більшім від знаменника. Таким чином, індекс заробітної плати й індекс обсягів виробництва є взаємозалежними.

Якщо складові А_е, М_е, В_у.пр, Р_п.н у базисному і новому періодах не змінюються, то вираз буде дорівнювати одиниці.

Модель значно спрощується, якщо взяти як вихідне положення, що зарплатоємність має залишатися на одному рівні, тобто бути стабільною. Цей рівень можна визначити з рівняння:

1-(А_е+М_е+В_у.пр+Р_п.н).

Таким чином, якщо прийняти, що зарплатоємність продукції залишається постійною величиною, тобто

; ,

то співвідношення індексу заробітної плати й індексу обсягів виробництва буде дорівнювати одиниці.

/ = 1.

Отже, на прикладі ВАТ “ЗАлК” припустимі витрати на оплату праці в новому періоді будуть дорівнювати витратам у базисному періоді, скорегованим на зміну обсягів виробництва:

В_зп2=В_зп1 • = 72729 • (тис. грн). (3.3)

Додаткові витрати, що можуть бути спрямованими на оплату праці, дорівнюють різниці між припустимими витратами на оплату праці та фактичними в базисному періоді:

В_зп = В_зп2 - В_зп1 = 75929-72729 =3200 (тис. грн).

Фактична заробітна плата в новому періоді може бути нижче припустимої. Частину додаткових витрат, що можуть бути спрямованими на оплату праці, можна помістити в резерв премій, який буде виконувати дві функції. По-перше, його можна використовувати як додаткове заохочення за підвищення результативності. По-друге, цей резерв може бути буфером на випадок нестачі коштів у якісь місяці. До кінця року резерв треба використати.

Треба звернути увагу на те, що забезпечення випереджального зростання обсягів виробництва стосовно зростання обсягів заробітної плати не є обов'язковою вимогою, а тільки умовою ефективної роботи підприємства.

Однак ця умова може бути використана при достатньому рівні мінімальної заробітної плати, установлюваної державою. Цей рівень є забов`язанням роботодавця перед найманими працівниками. Побудова механізму регулювання оплати праці залежно від кінцевих результатів потребує оцінки особистого внеску кожного працівника в ці результати. При визначенні рівня мінімальної заробітної плати головним критерієм повинне бути забезпечення прожиткового мінімуму, а ще краще - наповнення споживчого кошика.

Виконаємо аналіз фактичного стану фонду оплати праці й обсягів виробництва на прикладі ВАТ “ЗАлК” (табл. 3.1, 3.2). Дані таблиці свідчать, що у 2003 році індекс заробітної плати відставав від індексу товарної продукції (1,079 < 1,044). З урахуванням зміни обсягів товарної продукції оплата праці могла бути у 2003 році на рівні 72920 тис. грн (формула 3.3). Фактично вона перевищувала цю суму на (78482-75929)= 2553 (тис. грн). Індекси середньої заробітної плати і продуктивності праці по місяцях 2002 і 2003 років не пов'язані між собою (табл. 3.2). для наочності представимо фактичну зміну індексів середньої заробітної плати і продуктивності праці по місяцях 2002 і 2003 років у вигляді рисунка (рис. 3.1). Результати виконаних розрахунків свідчать, що на комбінаті відсутнє науково обґрунтоване регулювання оплати праці. Індекс продуктивності праці у березні 2002 року випереджав, а у квітні 2002 року відставав від індексу середньої заробітної плати. У червні - відставав, у квітні і серпні - випереджав. Аналогічна картина спостерігалася в 2003р. У лютому, квітні, березні, червні, липні індекс продуктивності праці відставав від індексу середньої заробітної плати, в інші місяці - випереджав їх (табл. 3.2, рис. 3.1). Таким чином, на підприємстві не здійснювалося регулювання оплати праці у взаємозв'язку зі зміною обсягів виробництва.