Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні засади соціально-психологічного дослідження сім'ї
• 1.1 Визначення сім'ї, її види та особливості сімейних стосунків
• 1.2 Особливості гармонізації психологічного клімату у родині
• 1.3 Специфіка соціально-психологічних аспектів міжособистісних взаємин у подружжі
• 2. Методологічне дослідження соціально-психологічних особливостей сім'ї
• 2.1 Методологія діагностування подружніх відносин
• 2.2 Аналіз результатів дослідження
• 2.3 Основи роботи психолога із подружньою парою та рекомендації щодо оптимізації міжособистісних стосунків
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Кожне суспільство зацікавлене в існуванні міцної, духовно і морально здорової сім'ї як підґрунтя добробуту нації. Це зумовлено тим, що сім'ї надається важлива роль у вихованні підростаючого покоління, забезпеченні економічного й соціального прогресу суспільства, поліпшенні демографічних процесів.

Звичайно, для стабілізації й зміцнення сім'ї необхідні чинники та умови соціально-політичного, економічного, ідеологічного та побутового характеру. На сьогоднішній день розроблені деякі заходи, спрямовані на посилення правової, матеріальної та соціальної захищеності сім'ї - удосконалення законодавчої бази, надання адресної матеріальної допомоги соціально-незабезпеченим верствам населення тощо.

Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Як соціальна група, сім'я розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби - біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.

Таким чином, особливості сім'ї та взаємин подружжя є важливою сферою дослідження психологічної науки. У соціально-психологічному аспекті вчені досліджували сім'ю з різних боків: психологічну сумісність подружжя та емоційну адаптацію у перші роки після укладення шлюбу досліджували М.М. Обозов, Т.М. Трапезнікова, П.М. Якобсон та ін.; фактори, що впливають на задоволеність шлюбом чоловіків та жінок, розподіл ролей у сім'ї вивчали Ю.Е. Альошина, Л.Я. Гозман; вплив ціннісних орієнтацій та шлюбно-сімейних настанов партнерів на майбутню подружню взаємодію вивчався Л.І. Мороз, Ю.Е. Альошиною, Г.М. Дубчак, Т.В. Говорун; дослідженню шлюбно-сімейних взаємин присвячено чимало праць зарубіжних і вітчизняних фахівців, серед яких М.І. Алексєєва, Ю.Є. Альошина, Т.В. Андрєєва, А.І. Антонов, Т.В. Говорун, Л.Я. Гозман, С.І. Голод, В.М. Дружинін, Г. Крайг, В. Кравець та ін.

Незважаючи на достатню кількість наукових праць, у соціально-психологічному аспекті сім'я досліджувалася не надто поширено, тому актуальність теми курсової роботи зумовлена важливістю дослідження особливостей сім'ї як об'єкту соціально-психологічної роботи.

Об'єктом дослідження є сучасна сім'я та взаємовідносини між її членами.

Предметом курсової роботи є специфіка соціально-психологічної роботи з сім'єю.

Метою курсової роботи є розкриття особливостей сучасної сім'ї як об'єкту соціально-психологічної роботи.

Відповідно до предмету, об'єкту та мети дослідження було визначені завдання:

· Дослідження проблеми у науково-психологічній літературі, узагальнення сутності сучасної сім'ї як об'єкта соціально-психологічного дослідження;

· З'ясування соціально-психологічних особливостей функціонування сім'ї на прикладі стабільності шлюбу, подружньої сумісності, задоволеності шлюбом та оптимізації психологічного клімату сім'ї;

· Розкриття діагностики взаємовідносин між подружжям, аналіз та інтерпретація результатів соціально-психологічного дослідження сучасної сім'ї;

· Виокремлення основних шляхів та рекомендацій щодо надання психологічної допомоги родині для оптимізації міжособистісних взаємин.

У процесі написання курсової роботи були застосовані такі методи: аналіз наукової літератури, аналіз і синтез, узагальнення, систематизація, спостереження, експериментальне дослідження та аналіз його результатів.

Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні соціально-психологічних особливостей сучасної сім'ї на прикладі таких характерних ознак, як стабільність шлюбу, подружня сумісність, задоволеність шлюбом, комунікації в родині, сприятливий психологічний клімат тощо.

Практичне значення курсової роботи полягає в: експериментальній перевірці соціально-психологічних особливостей сім'ї на прикладі дослідження комунікацій в сім'ї, задоволеності шлюбом, задоволеності міжособистісними стосунками у родині; узагальненні отриманих результатів та виокремленні шляхів та рекомендацій щодо оптимізації міжособистісних стосунків подружньої пари.

1. Теоретичні засади соціально-психологічного дослідження сім'ї

1.1 Визначення сім'ї, її види та особливості сімейних стосунків

Маючи на меті дослідження особливостей функціонування сім'ї як суспільного інституту, варто вказати на саме визначення сім'ї, її типологію та специфіку міжособистісних стосунків у подружжі.

Сім'я - це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою.

Як зазначає А.Н. Волкова, сім'я - невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям. Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою [10, 13].

Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом. Психологічному аналізові підлягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім'ї; формування готовності до шлюбу й подружніх стосунків; загальні тенденції розвитку сім'ї, особливості шлюбно-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми.

Психологія сім'ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування родини як специфічної малої соціальної групи, умови та механізми її функціонування.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції:

· матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил);

· житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту);

· репродуктивну (продовження людського роду);

· комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрішньо-сімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом);

· виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду);

· релаксивну (організація вільного часу та відпочинку) [3; 10].

Сім'я є також персональним середовищем життя і розвитку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування. А.Н. Волкова виділяє такі особливості сім'ї, які характеризуються параметрами:

· соціально-культурний. Стосується освітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сім'ї визначається повагою до особистості дитини, усвідомленням впливу сімейної атмосфери на її формування, урахуванням цього при спілкуванні;

· соціально-економічний. Означає матеріальну забезпеченість сім'ї, завантаженість батьків на роботі;

· техніко-гігієнічний. Характеризує умови проживання, забезпеченість житлом, особливості способу життя;

· демографічний. Виражається в структурі та чисельності сім'ї [10, 24].

Сім'я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. В її межах формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Проблема дослідження сімейних стосунків не є надзвичайно новою, багато науковців розглядають особливості сімей, але все ж єдиної класифікації, яка повно б охоплювала всі різновиди сімей не існує.

Так, на ствердженням О.І. Бондарчук, розрізняють сім'ї зі сприятливим і несприятливим психологічним кліматом [7, 10].

Сім'ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризуються згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя один до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в сім'ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату - прагнення до спільного розв'язання сімейних проблем, проведення дозвілля при одночасній відкритості сім'ї, її широких соціальних контактах. психологічний подружжя родина

Сім'ї з несприятливим психологічним кліматом характеризуються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім'ї негативно ставляться один до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сім'ї [7, 11].

Залежно від ступеня негараздів розрізняють сім'ї:

· конфліктні, в яких виникають суперечності між інтересами, потребами, бажаннями членів сім'ї, що породжує сильні і тривалі негативні емоції;

· кризові, де потреби та інтереси стикаються особливо різко, оскільки стосуються найважливіших сфер життєдіяльності сім'ї;

· проблемні, що потребують допомоги в конструктивному розв'язанні конфліктів, у подоланні об'єктивних складних життєвих ситуацій (наприклад, відсутність житла і засобів для існування) при збереженні загальної позитивної сімейної мотивації [7, 13].

На думку І.М. Трубавіної, Н.А. Бугаєць, за структурою влади та стилем вихованням дітей розрізняють авторитарні, демократичні та ліберальні сім'ї [25, 42]. Авторитарна сім'я характеризується суворим беззаперечним підпорядкуванням одного з подружжя іншому і дітей батькам. Демократична сім'я заснована на взаємній повазі членів сім'ї, спільному вирішенні всіх важливих питань. У ліберальній сім'ї спостерігається відстороненість, відчуженість членів сім'ї один від одного, байдужість до справ і почуттів іншого.

Залежно від розподілу ролей виокремлюють сім'ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один з членів подружжя є внутрішньосімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні (від фр. еgalіte - рівність), в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей [25, 43].

За ствердженням О.І. Бондарчук, типологія сімей за демографічною ознакою визначається:

· кількістю дітей - багатодітна, середньодітна, малодітна, бездітна, або подружня, сім'я;

· наявністю чи відсутністю шлюбної пари - повна чи неповна сім'я;

· наявністю чи відсутністю у складі сім'ї старших і побічних родичів - складна чи нуклеарна (від лат. nucleus - ядро) сім'я [7, 12-13].

На думку Т.В. Шеляг, розрізняють також сім'ї з різним виховним потенціалом:

· виховально-сильні, тобто зі сприятливою моральною атмосферою сім'ї;

· виховально-стійкі, де створюються загалом сприятливі можливості для виховання, а труднощі, що виникають у сім'ї, і недоліки усуваються за допомогою інших соціальних інститутів, насамперед школи;

· виховально-нестійкі, для яких характерна неправильна виховна позиція батьків (наприклад, надмірна опіка) при відносно високому загальному виховному потенціалі сім'ї;

· виховально-слабкі зі втратою контакту з дітьми і контролю над ними, коли батьки з різних причин (через поганий стан здоров'я, перевантаженість роботою, низький рівень освіти та психолого-педагогічної компетентності) не здатні правильно виховувати дітей, поступившись у своєму впливі групі однолітків [26, 37].

З психолого-педагогічного погляду негативно впливають на становлення особистості дитини сім'ї виховально-слабкі з постійною конфліктною атмосферою, виховно-слабкі з агресивно негативною атмосферою, у яких панують агресивність і жорстокість, маргінальні з алкогольною та сексуальною деморалізацією, правопорушницькі, злочинні, психічно обтяжені.

За стадією становлення Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстіцкіс розрізняють такі сім'ї:

· молоді (до 9 років), для яких істотним у психологічному аспекті є ставлення подружжя один до одного і до спільного сімейного життя;

· середні (10-19 років), які характеризуються стабільними сімейними стосунками, усталеним розподілом ролей, обов'язків, наявністю дітей, що підросли і є відносно самостійними;

· зрілі (понад 20 років), для яких характерне зростання значущості подружніх стосунків, зокрема завдяки набуттю дітьми самостійності і незалежності [28, 48] .

Крім загальноприйнятої класифікації сімей, існують ще інші типи родин. Наприклад, позашлюбна родина («конкубінат») являє собою існуючий, тривалий час юридично не оформлений шлюбний союз чоловіка і жінки з дітьми або без дітей, що не наміряються офіційно закріпити шлюб. Це можуть бути дошлюбні стійкі і тривалі сімейні відносини молодих людей, що може привести, як результат, до шлюбу або виникненню материнської родини, неповної у більшості випадків [6, 81].

Дистантна родина. Це може бути звичайна родина (бездітна, частіше малодітна або багатодітна), у якій життя для чоловіка і жінки проходить окремо через специфіку професії одного або обох шлюбних партнерів. До них можуть відноситися родини моряків, полярників, геологів, нафтовиків, космонавтів, військових, артистів, спортсменів, бортпровідників потягів далекого прямування і представників багатьох інших професій. У середньому число таких родин досягає 4-6% від загальної кількості [8, 122].

Ще одним підвидом сімей є різнорідна родина (соціально-гетерогенна). У такій родині чоловік і жінка мають різний рівень освіти і професійної орієнтації. Фактичні «протипоказання» по благополуччю подружнього союзу компенсуються протягом визначеного часу «показаннями» різних характеристик усієї родини. Кількість таких родин досягає 38%, і в даний час їхнє число росте. Стійкість шлюбу багато в чому визначається позиціями чоловіка і жінки. Для родини характерна відсутність загальних інтересів, нестабільність у підтримці цілісності поглядів, намірів, установок і перспектив, конфліктність. Головними причинами конфліктів у таких сім'ях, на думку Т.В. Лодкіної, часто є ревнощі, підозрілість в обмані [19, 38].

У шлюбі Р. Скіннер, Дж. Клінз виділяють і розглядають досить незалежні рівні відносин: психофізіологічний, психологічний і соціокультурний. Психофізіологічний контакт виходить за рамки безпосереднього сексуального контакту, проявляючись у вигляді різних еротичних ігор: флірту, поцілунків, обіймів, доторкань з метою й без мети сексуального контакту. Тому для психофізіологічного спілкування мають значення не тільки чисто сексуальні характеристики партнерів (тип статевої конституції, статева потенція й т.п.), але й особливості статури, реактивність організму, оформлення зовнішності. Внаслідок цього причиною незадоволеності деякого подружжя є не сексуальний контакт у вузькому змісті слова, а форма еротичних ігор, прояв сексуальної зацікавленості, зовнішність партнера.

Психологічний рівень подружніх відносин має багато спільного з інтимно-сповідною формою дружби й любовних відносин (наприклад, дошлюбними відносинами молодят). Відомо, що головною функцією цих видів міжособистісних відносин є виборчий контакт, що сприяє найбільш повному самовираженню особистості. Психологічна дисгармонія часто виражається у вигляді відчуження шлюбних партнерів, напруженої атмосфери зіткнень і конфліктів особистісного порядку, коли критиці й неприйняттю піддаються особливості темпераменту й характеру партнера [24, 110].

Соціокультурний рівень подружніх відносин дозволяє погодити загальну спрямованість і мотивацію поведінки. Духовне спілкування подружжя дозволяє їм погодити життєві позиції, ціннісні орієнтації, погляди на навколишній світ і своє місце в ньому, інтереси й мотиви соціальної поведінки. Найбільш показовими ознаками духовної гармонії є: високе взаєморозуміння, схвалення життєвої позиції партнера, висока повага до нього як члена суспільства. Причому, на відміну від інших видів подружньої дисгармонії, духовна невідповідність частіше й чіткіше усвідомлюється чоловіками [24, 111].

Отже, особливості сімейних взаємин є як загальними для всіх родин, так і дуже індивідуальними, які трапляються у конкретній сім'ї. Варто вказати, що оскільки сім'я є проекцією суспільства в мініатюрі, то і вирішення її проблем, формування сприятливих сімейних взаємин, виконання нею своїх основних функцій є важливим суспільним завданням, якому повинні бути присвячені науково-психологічні дослідження.

1.2 Особливості гармонізації психологічного клімату у родині

Особливості взаємодії шлюбних партнерів відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сім'ї, тобто на її психологічному кліматі.

За ствердженням О.І. Бондарчук, психологічний клімат сім'ї, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність і життєздатність сімейного колективу загалом [7, 9].

Під соціально-психологічним кліматом родини Т.В. Андрєєва розуміє узагальнену психологічну характеристику родини, що відображає ступінь задоволеності подружжям основними аспектами життєдіяльності родини, загальним тоном і стилем відносин. За даними дослідження вченої виявилося, що найбільших відмінностей благополучні й неблагополучні родини досягають за наступними показниками: задоволеність психологічною атмосферою в родині, задоволеність спілкуванням, наявність психологічної підтримки подружжя [3, 69].

У ході дослідження, проведеного А.Б. Добрович із сімейними парами зрілого віку, встановлено, що жінки більше критичні в оцінці соціально-психологічного клімату родини, ніж чоловіки. Головне для стабільного шлюбу, за оцінками жінок, - справедливий розподіл побутового навантаження між подружжям, повноцінний відпочинок у родині, сексуальна гармонія, взаєморозуміння з дітьми, задоволеність психологічною атмосферою, спілкуванням, дружнє розташування й турбота. У чоловічому ідеалі найважливіший елемент стабільного шлюбу - спільність інтересів, але з дітоцентричним відтінком [14, 61].

Це показник співвідноситься в першу чергу із заохоченням індивідуальних прагнень, у другу - з комфортною психологічною атмосферою й добре організованим дозвіллям і в третю - із сексуальною гармонією.

Отже, образ щасливого шлюбу в чоловіків формується в першу чергу через призму психологічних, сексуальних компонентів шлюбу, у жінок - через побутові, рекреативні, сексуальну й психологічну підструктури шлюбу [14, 62].

Як вказує Т.В. Андрєєва, психологічний клімат у сім'ї передбачає гармонійне спілкування членів родини між собою на різних рівнях (словесному, невербальному, тілесному, умовному), розуміння й прийняття шлюбного партнера та його уявлень, переконань, думок, звичок, індивідуальних інтелектуальних та фізичних особливостей [4, 23].

Відповідно до вищевказаного розкриємо умови успішного сімейного спілкування, виокремлені В.Я. Дружиніним та С.В. Ковальовим:

· відкритість, відсутність у подружжя таємниць один від одного, заборонених тем, можливість відверто висловити свої думки, виявити почуття;

· підтвердження у процесі спілкування позитивного уявлення про себе в кожного з партнерів;

· активний трансактний обмін, постійне обговорення думок, почуттів, вражень;

· ситуативна адекватність, обумовленість форм спілкування подружжя конкретною ситуацією [15; 16].

Вказуючи специфіку успішності спілкування у сім'ї як фактору сприятливого психологічного клімату, варто розглянути і проблеми, які призводять до порушень комунікації та позначаються на всій атмосфері сімейної взаємодії. Так, ми бачимо, що на порушеннях міжособистісних стосунків позначаються й особистісні характеристики подружжя - неадекватна самооцінка, авторитаризм, недостатньо сформовані етично-моральні принципи подружніх стосунків тощо. Подружні комунікації порушує також неадекватне уявлення як про себе, так і про партнера, що зумовлюється, зокрема, гендерними стереотипами («ти - дружина (чоловік), отже, повинна (повинен) ...»).

При цьому науковцями С.Г. Шуман, В.П. Шуман виявлено, що дружини здатні дещо краще розуміти своїх чоловіків, хоча при цьому існують певні похибки в уявленнях партнерів один про одного. Наприклад, дружини схильні переоцінювати життєрадісність, оптимізм і недовірливість чоловіків і недооцінювати їхню здатність переживати почуття провини, чоловіки ж - переоцінювати рівень збудливості і неврівноваженості своїх дружин [27, 45]. Це, безумовно, може істотно вплинути на характер взаємин у сім'ї.

Крім того, вважаємо вартим звернути увагу на труднощі сімейного життя, які значно обумовлюють якість сімейних стосунків та загальний психологічний клімат у сім'ї:

· труднощі взаємного психологічного пристосування; проблеми, що виникають при формуванні взаємин з родичами при рішенні житлової проблеми на першому етапі життя родини;

· проблеми виховання й догляду за дитиною; ведення трудомісткого домашнього господарства - на другому [9, 83].

Поєднання перерахованих труднощів у певні моменти життєвого циклу родини може привести до сімейних криз. У зв'язку з цим безсумнівний інтерес представляють дослідження чеського вченого С. Кратохвіла, що встановив й описав два «критичних періоди» у житті родини [17; 18]. Перший з них, більше інтенсивний, спостерігається між 3-м і 7-м роками існування родини й досягає найбільшої гостроти в період між 4-м і 6-м роками. Друга криза назріває між 17-м і 25-м роками. В обох випадках спостерігається наростання незадоволеності. Провідну роль у випадку першої кризи здобуває фруструюча зміна емоційних взаємин, наростання числа конфліктних ситуацій, ріст напруги (як прояв труднощів у перебудові емоційних взаємин між чоловіками, відбиття побутових і інших проблем); другої кризи - наростання соматичних скарг, тривожності, відчуття порожнечі життя, пов'язане з відділенням від родини дітей [17; 18].

Виявлення кризових періодів у житті родини може мати немаловажне прогностичне значення й сприяти їхньому зм'якшенню або попереджати несприятливі кризові прояви.

Варто вказати, що для оптимізації взаємовідносин у подружжі та формування сприятливого психологічного клімату дуже важливим є спільне бажання членів подружжя до встановлення позитивного психологічного клімату в сім'ї. Також важливе місце займають узгодженість сімейних цінностей та пріоритетів, подружня сумісність у поглядах на життя, ведення господарства, організації спільної трудової та дозвіллєвої діяльності. Крім того, чоловіку й жінці варто висловити свої очікування та домагання до поведінки шлюбного партнера, і вказати, які дії він згоден виконувати для гармонізації відносин.

Вважаємо, що шляхами оптимізації сімейних стосунків є спільне проведення часу, захоплене цікавими справами, знаходження спільних інтересів, підтримання один одного у починаннях, відвідання разом культурно-масових заходів, захоплення новими справами, однаково цікавими для обох. Важливим є встановлення компромісу у розподілі обов'язків у побутово-господарській сфері. Чоловіку варто підтримати жінку, допомогти їй адаптуватися до професійної діяльності, яка була тимчасово припинена в зв'язку із народженням та вихованням дітей. У складних випадках сімейної взаємодії та ускладнення психологічного клімату в сім'ї подружжю варто звернутися до психолога, який допоможе вирішити проблеми та налагодити оптимальні та гармонійні взаємовідносини.

1.3 Специфіка соціально-психологічних аспектів міжособистісних взаємин у подружжі

Предметом соціально-психологічних досліджень сім'ї та сімейних стосунків є багато аспектів родинної взаємодії. Вкажемо на особливості стабільності шлюбу, сумісності партнерів та задоволеності шлюбом у соціально-психологічному аспекті функціонування сім'ї.

До соціально-психологічних характеристик сім'ї також відноситься стабільність шлюбу. О.І. Бондарчук говорить, що основними факторами, які формують стабільність шлюбу, є внутрішні суб'єктивні, тобто психологічні. Насамперед - це подружня сумісність як соціально-психологічний показник згуртованості сім'ї. Відповідно до сучасних уявлень сумісність як здатність подружжя узгоджувати свої дії й оптимізувати взаємини в різних видах спільної діяльності утворює ієрархію рівнів [7, 10].

Багато психологів вважають, що подружня сумісність - найважливіша умова стабільності й благополуччя подружньої пари. Сумісність почасти визначається її дослідниками через задоволеність.

«Сумісність може бути описана в основному двома характеристиками, що включаються в афективний компонент взаємодії: показниками суб'єктивної задоволеності партнером (психологічна ознака) і показниками емоційно-енергетичних витрат індивіда, учасника спілкування (фізіологічна ознака)». При цьому емоційний фон відносин супроводжується деякими емоційно-енергетичними витратами партнерів, що спілкуються» [20, 102].

А.Н. Обозова виділила чотири аспекти подружньої сумісності, необхідність поділу яких, на її думку, обґрунтована відмінностями властивих їм критеріїв, закономірностей і проявів:

1) духовна сумісність - характеризує погодженість цілепокладаючих компонентів поведінки партнерів: установок, ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, поглядів, оцінок, думок і т.д. (основна закономірність духовної сумісності - подібність, подоба духовних поглядів подружжя);

2) персональна сумісність - характеризує відповідність структурно-динамічних особливостей партнерів: властивостей темпераменту, характеру, емоційно-вольової сфери: один із критеріїв персональної сумісності - безконфліктний розподіл міжособистісних ролей. Основна закономірність цього аспекту сумісності подружжя - додатковість структурних характеристик партнерів;

3) сімейно-побутова сумісність - функціональні особливості шлюбних партнерів: погодженість уявлень про функції родини й відповідний уклад, погодженість рольових очікувань і домагання при реалізації цих функцій. Критерій - ефективність виховання дітей;

4) фізіологічна сумісність. «Ознаками фізичної, у тому числі сексуальної, сумісності є гармонія ласк чоловіка й жінки, тілесного контакту, задоволеність від близькості» [20, 103].

Аналізуючи дані, отримані в результаті досліджень вчених С.В. Дармодьохіна і В.В. Єлізарова, маємо змогу виокремити наступні положення:

1. При вивченні подружніх взаємин варто враховувати не тільки сумісність на різних рівнях, але й стадії життєвого циклу родини, тому що кожний з рівнів сумісності має свої особливості на різних етапах розвитку родини;

2. Молода родина характеризується складним процесом адаптації один до одного, що стосується всіх рівнів подружньої сумісності (від переорієнтації життєвих цінностей до змін у структурі характеру);

3. Різні етапи розвитку родини характеризуються різними провідними компонентами взаємодії (наприклад, у період вибору шлюбного партнера - афективний, у період молодого шлюбу - когнітивний і поведінковий тощо);

4. Знання особливостей сумісності на різних її рівнях у подружній парі дозволяє успішно прогнозувати подальший розвиток відносин [13, 14].

До соціально-психологічних особливостей сім'ї відноситься також і фактор задоволеності шлюбом. Задоволеність шлюбом пов'язується й із задоволенням потреб у сімейно-шлюбних відносинах, таких як потреба в спілкуванні, у відкритості, домашній підтримці й інших [5, 134].

Т.В. Андрєєвою було доведено, що задоволеність шлюбом пов'язана зі стажем сімейного життя, із задоволеністю роботою, залежить від кількості й віку дітей, особистісних особливостей кожного члена подружжя та його шлюбного партнера. Проявляються й гендерні відмінності: більше задоволені шлюбом не тривожні чоловіки, що мають достатній прибуток, з більшою соціабельністю (потребують підтримки), схильні до компромісів. На задоволеність жінок впливає ступінь їх власної інтроверсії й зрілість їхніх чоловіків [5, 135].

За визначенням Т.В. Андрєєвої, стабільність і задоволеність шлюбом - це пов'язані поняття, але їх потрібно розрізняти, причому відмінності пов'язані з поділом підходів до вивчення якості шлюбу на соціологічний і психологічний. У руслі соціологічного підходу достатнім показником успішності подружніх відносин є сам факт збереження шлюбу, тобто відсутність розлучення. Ця характеристика одержала назву стабільності шлюбу й широко використовується в різних демографічних, соціологічних і інших дослідженнях [4, 65]. «Стабільність» - найважливіше фундаментальне поняття. У психологічній спеціальній літературі під поняттям «стабільність» звичайно розуміють «міцність», встановлений режим, на противагу конфліктності, критичній ситуації в родині, що завершується розлученням [22, 45]. Ця характеристика має багато переваг (тут практично відсутня проблема виміру, досить знати, розлучене подружжя чи ні). Але є й свої недоліки, найістотніший з яких полягає в тому, що факт збереження шлюбу практично нічого не говорить про те, як подружжя оцінюють свої взаємини, наскільки вони щасливі в шлюбі й т.д.

Так, однією зі спроб систематизувати отримані в різних дослідженнях фактори задоволеності шлюбом можна назвати виділені Т.А. Гурко [12, 15] чотири групи факторів:

1)соціально-демографічні й економічні характеристики родини. Сюди входять такі показники, як величина сукупного сімейного доходу, вік подружжя, кількість дітей у родині й т.д.;

2)характеристики позасімейної сфери життєдіяльності подружжя - професійна сфера, взаємини подружжя з найближчим соціальним оточенням і т.д.;

3)установки й поведінка подружжя в основних сферах сімейної життєдіяльності - розподіл господарсько-побутових обов'язків і збіг установок у цій сфері сімейного життя організація дозвілля;

4)характеристики міжподружніх відносин - емоційно моральні цінності (любов і повага до партнера, загальні погляди й інтереси, подружня вірність й ін.).

Таким чином, до соціально-психологічних аспектів дослідження сім'ї відноситься багато особливостей її функціонування, до яких належать рівні подружніх взаємин, подружня сумісність, стабільність шлюбу, задоволеність шлюбом тощо. Як бачимо, успішність сімейних взаємин значно залежить від багатьох факторів, які варто враховувати у процесі оптимізації сімейних стосунків.

2. Методологічне дослідження соціально-психологічних особливостей сім'ї

2.1 Методологія діагностування подружніх відносин

Теоретично обґрунтувавши соціально-психологічні особливості розвитку сім'ї, варто практично дослідити умови міжособистісних стосунків подружжя та вказати шляхи оптимізації сімейної взаємодії. Для проведення дослідження соціально-психологічних особливостей родини ми обрали 10 сімей, і застосували для цього наступні методики: «Спілкування в сім'ї» (Ю.Є.Альошина, Л.Я. Гозман, Є.М. Дубовська); Тест на рівень задоволеності міжособистісними стосунками у шлюбі (Л.Я. Гозман, Ю.Є. Альошина); «Тест-опитувальник задоволеності шлюбом» (В.В. Столін, Т.Л. Романова, Г.П. Бутенко).

Доцільність використання вказаних методик зумовлюється їх метою та критеріями, які вони діагностують. Розглянемо особливості застосування цих методик та специфіку обробки їх результатів. Методика «Спілкування в родині» призначена для дослідження характеру спілкування між подружжям за шкалами: довірливість спілкування; взаєморозуміння між подружжям; подібність у поглядах подружжя; загальні символи родини; легкість спілкування між подружжям; психотерапевтичність спілкування [1, 79].

Методика включає 48 питань, на які здебільшого даються відповіді 4 типів, що свідчать про повну згоду, повну незгоду та два проміжні варіанти, «Швидше так, чим ні» і «Швидше ні, чим так».

Обробка результатів опитування відбувається у відповіді зі знаком (+/-) перед питанням у ключі. Відповідно до різних знаків бали за кожну відповідь нараховуються або за шкалою «1 - 2 - 3 - 4», або «4 - 3 - 2 - 1».

Всі показники результатів подружжя свідчать про їх думку та оцінку певним сферам сімейного життя. Їх доцільно порівнювати у результатах чоловіка і дружини, визначаючи тим самим загальних стиль спілкування у родині.

Тест на рівень задоволеності міжособистісними стосунками у шлюбі (Л.Я. Гозман, Ю.Є. Альошина) передбачає дослідження особливостей міжособистісних взаємин у родині, визначає рівень задоволеності чоловіка та дружини своїми сімейними стосунками.

Дана методика передбачає відповідь опитуваних чоловіка та дружини на 17 закритих питань, до кожного з яких подаються 4 відповіді - від крайньої межі згоди - до крайньої межі незгоди із кожним конкретним висловом, або за логічним змістом питання.

Обробка даних відбувається шляхом додавання балів відповідей, при чому варіанту а приписується 0, б - 1, в - 2, г - 3 бали. А в питаннях № 1, 4, 6, 8, 9, 12, 14, 16 бали рахуються у зворотному напрямку. Рівень задоволеності міжособистісними стосунками у подружжі варіюється від 0 до 51 (середній бал за вибіркою 60 опитуваних у віці від 21 до 54 років склав 29 балів) [11, 18].

«Тест-опитувальник задоволеності шлюбом» (В.В. Столін, Т.Л. Романова, Г.П. Бутенко) призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також ступеня узгодженості/неузгодженості задоволеності шлюбом конкретної подружньої пари. Опитувальник може застосовуватися індивідуально в консультативній та діагностичній практиці і масово для з'ясування задоволеності шлюбом тієї чи іншої соціальної групи.

Опитувальник є одновимірною шкалою, що складається з 24 тверджень, які належать до різних сфер: сприйняття себе і партнера, думки, оцінки, установки тощо. Кожному твердженню відповідають три варіанти відповіді, які можна трактувати як «однозначно так», «однозначно ні» і проміжний варіант. Під час проведення опитування психолог просить подружжя, щоб вони не зловживали проміжним варіантом відповіді, а намагалися відповідати максимально правдиво [21, 128].

Обробка результатів опитування відбувається у відповідності до ключа із відповідями, що свідчать про найвищу задоволеність шлюбом. Так, відповіді опитуваних свідчать про їх задоволеність шлюбом, а самі бали відповіді розподіляються за такими показниками, як абсолютно неблагополучні сім'ї; неблагополучні сім'ї; швидше неблагополучні сім'ї; перехідні сім'ї; скоріше благополучні сім'ї; благополучні сім'ї; абсолютно благополучні сім'ї. Найменший показник, що свідчить про загальне незадоволення шлюбом у гострій формі - 0-16 балів, а найвищий показник, і відповідно свідчення високої задоволеності шлюбом - 39-48 балів.

Описуючи особливості методологічної основи дослідження, варто вказати, що опитування кожної подружньої пари відбувалося протягом одного дня, приблизно в один і той же час, між 16.00 і 17.30 (після роботи подружжя). Інтерпретація всіх результатів опитуваних відбувалася протягом тижня. Отже, ми описали методологічну основу дослідження, яке має на меті визначення соціально-психологічних особливостей подружніх стосунків.

2.2 Аналіз результатів дослідження

Внаслідок проведення методик для дослідження соціально-психологічних особливостей сімейних стосунків ми отримали результати, які вважаємо вартим розкрити більш детально.

За методикою «Спілкування в родині» нами були проаналізовані такі результати опитування (рис. 2.1.):

Рис. 2.1. Відсоткове відношення опитування сімей щодо їх оцінки спілкування в сім'ї

Таким чином, можемо спостерігати таку загальну картину серед опитаних двадцяти молодих сімей: одна із низьким рівнем спілкування в родині; п'ять - із середнім рівнем спілкування в сім'ї, чотири - мають високий рівень спілкування в родині.

Також хочемо вказати на загальну тенденцію до вищих балів у чоловіків, яка свідчить про їх доброзичливість і про те, що вони не «зациклюються на домашніх сімейних справах». В той же час - жінки отримують менше балів, потому що ставлять більше вимог до свого шлюбного партнера і засмучуються, коли він не виконує їх очікувань. Також, у відповідності до того, як чоловіки коментували власні відповіді, ми з'ясували, що вони чекають від дружини дружніх та коханих стосунків, а жінки вказали на важливість виконання чоловіком зобов'язань матеріального та морального плану.

Взагалі отримані результати свідчать про переважаючий середній (50%) та високий (40%) рівень спілкування та взаєморозуміння серед подружжя. Отримані дані є свідченням оптимального показника розвитку комунікації у сім'ї.

Вкажемо на результати, отримані в ході проведення «Тесту на рівень задоволеності міжособистісними стосунками у шлюбі» (рис. 2.2):

Рис. 2.2. Рівень задоволеності міжособистісними стосунками у шлюбі у подружніх пар зрілого віку

Як помітно із результатів, зображених на рис. 2.2, переважаюча більшість опитуваних подружніх пар (50 %) мають середній рівень задоволеності міжособистісними стосунками у сім'ї.

Також насторожує значний відсоток сімей, які мають низький рівень задоволеності сімейними міжособистісними відносинами (40 %). Такий показник вказує на конфліктність очікувань подружжя одне до одного, на не виконання їх домагань, що може бути частою причиною суперечок в родині. Вважаємо, що дані показники свідчать про важливість надання психологічної допомоги подружнім парам для встановлення оптимальних міжособистісних відносин у родині.

Опитавши подружні парі за допомогою «Тесту-опитувальника задоволеності шлюбом», вважаємо вартим вказати на узагальнені дані (рис. 2.3.):

Рис. 2.3. Результати задоволеності шлюбом серед опитаних подружніх пар

Отже, проаналізувавши ці дані, ми помічаємо, що серед опитуваних сімей: 2 сім'ї - перехідні у задоволеності шлюбом; 2 сім'ї - швидше благополучні; 4 родини - благополучні у задоволеності шлюбом; 2 сім'ї - абсолютно благополучні, в них спостерігається висока задоволеність шлюбом.

Таким чином, ми спостерігаємо таку загальну картину: 20% родин є перехідними у задоволеності шлюбом, 20% опитуваних сімей є швидше благополучними, 40 % сімей - благополучні у задоволеності шлюбом, та 20 % подружніх пар високо задоволені шлюбом (абсолютно благополучні).

Можемо констатувати те, що 60% опитаних сімей мають високий та наближений до високого рівні задоволеності своїми шлюбними відносинами, а 40% сімей мають середній та нижче середнього показники задоволеності шлюбом. Тому варто проводити психологічну роботу з сім'ями для встановлення їх взаєморозуміння та задоволеності одне одним та своїм шлюбом.

2.3 Основи роботи психолога із подружньою парою та рекомендації щодо оптимізації міжособистісних стосунків

Психологічна допомога сім'ї найчастіше подається через типологічне консультування або психотерапію, що спрямовані на вирішення психологічних проблем сім'ї за допомогою структурованого діалогу між консультантом і клієнтом. При цьому під психологічним консультуванням розуміють насамперед вплив, спрямований на корекцію міжособистісних стосунків клієнта в сім'ї. Психотерапія орієнтована переважно на вирішення глибинних особистісних проблем, які коріняться в більшості утруднень клієнта, що виникають у міжособистісних стосунках з іншими членами сім'ї. Залежно від орієнтації психологічної допомоги Ю.Е. Альошина розрізняє такі види психологічного консультування сім'ї: подружнє; спільне - дітей і батьків; батьків з приводу проблем дітей; сім'ї, один із членів якої серйозно хворий (соматично або психічно); тих, хто бере шлюб; тих, хто розлучається [2, 51].

За свідченням З.Г. Кісарчук, консультування класифікують також за тривалістю (разова, короткострокова, тривала) і характером допомоги (просвітницько-рекомендаційна, діагностична, власне психологічна консультація) [22, 31].

Основна мета психолога, який здійснює консультування, - допомогти клієнтові віднайти шляхи і засоби розв'язання проблем, пов'язаних з утрудненнями в міжособистісних стосунках із членами сім'ї.

За свідченням науковців С. Блохи, Е.Г. Ейдеміллера, В.В. Юстіцкіса, для того щоб досягти цієї мети, психолог повинен розв'язати такі завдання:

· розібратися в суті проблеми, допомогти клієнту зняти емоційне напруження, краще усвідомити ситуацію, що склалася, застосовуючи рефлексивне вислуховування клієнта;

· розширити уявлення клієнта про себе, проблемну сімейну ситуацію, навколишню дійсність загалом, у результаті чого він починає по-новому бачити й оцінювати ситуацію, намагається знайти альтернативні варіанти поведінки в ній;

· допомогти клієнтові взяти на себе відповідальність за власний «внесок» у сімейну ситуацію;

· підтримати у клієнта віру в себе, готовність реалізувати виявлені способи подолання сімейних проблем насамперед через зміну власного ставлення до них і власної поведінки [9; 28].

У результаті психолог-консультант створює атмосферу доброзичливої довіри і як компетентніша у проблемі людина (завдяки професійній навченості) допомагає клієнтові віднайти шляхи її вирішення, подолати труднощі сімейного життя.

Психолог Ю.Е. Альошина вирізняє кілька груп методів і прийомів психологічного консультування сім'ї: загальні навички психологічного впливу; неспецифічні прийоми роботи консультанта; спеціальні прийоми і методи психологічного консультування [2, 68].

Загальні навички психологічного впливу пов'язані насамперед з дотриманням правил ведення консультативного прийому на основі етичних і професійних норм і принципів. При цьому вербальна і невербальна поведінка психолога допомагає створити сприятливий психологічний клімат бесіди, конструктивно проаналізувати ситуацію, з'ясувати істинні причини виникнення проблеми, сформувати у клієнта впевненість у дієвості психологічних рекомендацій і бажання скористатися ними.

Неспецифічні прийоми роботи психолога-консультанта припускають використання різних технік і завдань, спрямованих на розв'язання завдань психологічного консультування незалежно від його цілей [2, 69].

Наприклад, домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім'ї протягом певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших членів сім'ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування [7, 62].

Запитання, сформульовані так, щоб відповідь на них припускала зміну позиції клієнта до його проблеми (наприклад, розповісти про сімейні відносини з погляду іншого члена сім'ї), стимулюють розвиток ширшого уявлення клієнта про ситуацію.

Як вказує Ю.Е. Альошина, спеціальні прийоми і методи психологічного консультування спрямовані на розв'язання конкретних завдань сімейного консультування. Так, використання «техніки списків» ґрунтується на тому, що важливим показником сприятливого сімейного клімату є спільне проведення дозвілля, що викликає задоволення членів сім'ї. Завдання консультанта - знайти у подружжя спільні інтереси й орієнтувати їх на виконання загальної справи, обговоривши й усунувши всі можливі перешкоди і труднощі. З цією метою, попередньо пояснивши подружжю, що і навіщо кожний робитиме, психолог пропонує кожному з них записати на окремому аркуші паперу те, що його було б цікаво і приємно робити на дозвіллі [2, 70].

Отримавши від подружжя два списки, консультант намагається знайти спільні справи, які подружжя могло б робити разом найближчими днями, а якщо спільних інтересів практично немає, запропонувати компромісний варіант [7, 63].

Аналогічно застосовують “техніку контрактів”, коли подружжя (або інші члени сім'ї) на окремих аркушах записують вимоги і побажання стосовно один одного.

За свідченням О.І. Бондарчук, схема процесу психологічного консультування передбачає сім фаз:

1. Створення клімату, що забезпечує успішне консультування шляхом вираження психологом позитивних установок на клієнта, переконання його в щирій зацікавленості у вирішенні проблеми і бажанні допомогти;

2. Створення своєрідного «катарсису», який виникає внаслідок того, що клієнтові надається можливість висловитися з проблеми, звільнитися від негативних емоцій;

3. Усунення (по можливості) деструктивного фону через осмислення проблеми і переорієнтацію клієнта на позитивне, що є в цій ситуації;

4. Постановка консультантом діагнозу, тобто з'ясування причини звернення клієнта в консультацію, про що клієнтові не повідомляється;

5. Психолог допомагає клієнту самостійно поставити «діагноз» проблемної ситуації;

6. Клієнт має усвідомити наявні варіанти вирішення проблеми і вибрати один з них. При цьому всі рішення клієнт повинен приймати самостійно, бо тільки тоді він почуватиметься відповідальним за власні вчинки і не відмовиться від прийнятого рішення в разі труднощів, що виникнуть;

7. Закріплення мотивації щодо виконання прийнятого рішення. Ця схема може змінюватися залежно від тривалості і характеру консультування [7, 64-65].

Консультації, що мають власне психологічний характер, пов'язані насамперед з корекцією установок, стосунків, поведінки клієнта. При цьому психолог може використовувати спеціальні техніки (наприклад, елементи психодрами), спрямовані на розширення уявлень клієнта про себе і сімейну ситуацію. У такому консультуванні вирізняють первинний прийом, коли психолог вислуховує скарги клієнта, визначає його проблему за допомогою певних психодіагностичних процедур, а також цілі і завдання подальшої роботи.

На другому етапі консультування клієнт залучається до активного і глибокого осмислення своїх проблем. З цією метою психолог використовує спеціальні вправи і завдання, при виконанні яких з'ясовуються почуття, переживання клієнта, програються різні альтернативні варіанти взаємин клієнта з членами сім'ї з метою підготовки його до змін своєї поведінки [7, 66-67].

На заключному етапі консультування психолог підбиває підсумки виконаної роботи, відзначає досягнення клієнта, заохочуючи його на подальші конструктивні кроки.

У разі потреби (і бажання клієнта) здійснюється психологічна корекція глибинних особистісних проблем клієнта, що спричинили його сімейні труднощі. Механізмами психологічної корекції є базисні та психотехнічні засоби (організація спілкування, моделювання досвіду реальної життєдіяльності, практики нових соціальних стосунків, удосконалення механізмів переживань, відчуття тощо) і спеціальні психотехнічні дії (техніка безоцінного, емпатійного слухання, техніка психодрами та ін.).

Е.Г. Ейдеміллер та В.В. Юстіцкіс вказують, що у сімейній психотерапії існує кілька підходів, найвідомішими з яких є такі:

· психодинамічний, що ґрунтується на аналізі неусвідомлюваних бажань і психологічних проблем, пережитих на ранніх етапах онтогенезу; досягненні інсайту - усвідомлення того, як невирішені проблеми впливають на сімейні стосунки, виникнення неврозів і неконструктивної поведінки членів сім'ї;

· еклектичний, що інтегрує методи і прийоми особистісно-орієнтованої і поведінкової терапії, методи, які ґрунтуються на лікувальному ефекті навіювання (аутогенне тренування, медитація, гіпноз);

· системний, який ґрунтується на припущенні, що причини психологічних проблем і їх вирішення нерозривно пов'язані з характеристиками функціонування сім'ї як цілісної структури [28, 58].

Саме системний підхід, на думку Е. Ейдеміллера, вважається нині одним з найперспективніших, економічно доцільних, терапевтично ефективних напрямків у сімейній психотерапії. Системна сімейна терапія доцільна для родин, члени яких не відчужені один від одного, а об'єднані емоційними й особистісними «симбіотичними зв'язками» [28, 60], що призводять до гострих і хронічних конфліктних стосунків, неврозів, психосоматичних захворювань.

Недоцільно здійснювати системну психотерапію за наявності в сім'ї дітей дошкільного віку; ригідності життєвих установок членів сім'ї, особливо пов'язаних з їх переломним віком; стійких відхилень характеру у когось із членів сім'ї у вигляді істероїдної, епілептоїдної і паранойяльної психопатій; тимчасових психотичних станів [28, 61].

На думку В. Сатір [23], у системній сімейній терапії вирізняють три стадії. Перша стадія - збирання інформації, коли психотерапевт з'ясовує, що власне члени сім'ї хочуть кожний для себе і для сім'ї загалом, як, на їхню думку, має функціонувати сімейна система, визначає поточний сімейний стан з метою виявлення ресурсів, які має сім'я в цей момент; що поки унеможливлює досягнення бажаного стану. На цій стадії члени сім'ї набувають такого досвіду, що може стати моделлю їхньої майбутньої поведінки. Це досягається формуванням у членів сім'ї відчуття впевненості в собі й у терапевті як надійному посередникові; усвідомленням членами сім'ї процесу, у результаті якої вони опинилися у складній сімейній ситуації; встановленням відповідності між відчуттями кожного члена сім'ї і їхнім вербальним вираженням; визначенням точок дотику почуттів, бажань членів сім'ї, способів координації відчуттів і станів, яких вони хочуть досягти [23, 78-80].

На другій стадії - перетворення сімейної системи - психотерапевт допомагає сім'ї набути досвіду, що стане моделлю оптимального сімейного функціонування. Це досягається руйнуванням неконструктивних шаблонів спілкування, встановленням ефективного зворотного зв'язку, показу можливих перспектив розвитку сімейних стосунків, конструюванням нових моделей стосунків членів сім'ї при використанні насамперед техніки психодрами, створенням «сімейних скульптур» та ін.

Третя, заключна, стадія психотерапії зводиться до закріплення позитивних змін, які члени сім'ї виробили на попередніх стадіях [23, 82].

В. Сатір зазначає, що найбільш бажаним результатом сімейної терапії є не просто набуття досвіду спілкування, який сім'я може використовувати для подальшого розвитку, а й розуміння цього досвіду і конкретних прийомів, які використовував терапевт і члени сім'ї для гармонізації сімейних стосунків. З цією метою терапевт робить послідовний і детальний огляд психотерапевтичного процесу, виокремлюючи важливі стадії сімейних змін, засоби і можливості, необхідні членам сім'ї для подальшого розвитку. На цій стадії формуються також практичні навички побудови конструктивних сімейних стосунків [23, 83].