Психологічні особливості самосприймання студентської молоді

На вищі місця в шкалі ціннісних орієнтацій підіймаються цінності "заробіток" і "службова кар'єра". Причому 75% студентів випускних курсів і 90% першого, впевнені, що саме заробіток і кар'єра визначають становище людини у суспільстві. Але цінність праці як шляху досягнення високого становища в суспільстві, визнають лише 41,6% студентів-старшокурсників і 26,3% першокурсників [9, с. 169].

Соціально-економічні, політичні проблеми, що існують в українському суспільстві, певна криза системи ціннісних орієнтацій, що проявляються у деформації суспільної свідомості, формують у деяких представників студентської молоді бажання жити і працювати за кордоном. 32% респондентів вказали, що хотіли б поїхати за кордон на деякий час, щоб заробити грошей (для порівняння -24% студентів петербурзьких вузів в якості мотиву отримання освіти також назвали працю за кордоном [39, с. 16]), 17% хотіли б там навчатися, кожний п'ятий (21%) мріє про туристичну поїздку за кордон. Але мабуть найбільше, що повинно непокоїти не лише викладацький склад, що працює із студентською молоддю, а й урядові кола - це те, що кожний четвертий студент (23%) прагне назавжди покинути Україну. Не важко передбачити, яке майбутнє може чекати країну, яку будуть масово залишати кращі представники студентської молоді.

Студенти різних регіонів колишнього СРСР по-різному відносяться до такої цінності як здоров'я. Так, на думку деяких дослідників [12, с. 16], серед українського студентства ця цінність посідає мало не домінуюче становище (притому, що ще 20 років тому у пенсіонерів вона займала лише четверте місце серед термінальних цінностей). Соціологи пояснюють таку ситуацію зростанням екологічних проблем, в тому числі пов'язаних з наслідками аварії на ЧАЕС. Серед студентської молоді московських вузів (дослідження було проведено восени 2002 року лабораторією соціологічних досліджень Московського енергетичного інституту; в опитувані прийняти участь 1459 респондентів із більше ніж 10-ти технічних, гуманітарних, творчих вузів Москви) лише 36,4% респондентів бажають у вільний від навчання час займатися спортом [15, с. 76]. Студентами деяких вузів Петербургу турбота про власне здоров'я також не визнається пріоритетною ціннісною орієнтацією. Респонденти відмічають, що якщо у школі спортом займалися до 80% з них, то у вузі не більше 10-15% опитаних [15].

Ця ситуація не може не викликати стурбованості, адже, за свідченнями вузівських лікарів, здоровими є лише 68% студентів першого курсу; кожний п'ятий (21%) першокурсник має послаблене здоров'я, потребує спеціальної медичної профілактики; 11% студентів першого курсу - серйозно хворі [15, 77].

Естетичні орієнтації різних груп студентів також досить різні. Сучасні студенти, в порівнянні з попередніми поколіннями студентської молоді, менше люблять читати художню, науково-популярну та іншу літературу, майже не відвідують театри, музеї, виставки. Правда, наприклад, деякі представники російського студентства (дані опитування студентської молоді Москви) після рангової позиції "спілкування з друзями" віддають перевагу читанню літератури у вільний час (51,8%) [20, с. 71]. Серед студентів-гуманітаріїв деяких петербурзьких вузів російською класикою захоплюються лише 27% респондентів; 34% - прочитують за рік менше 10-ти творів, 6% студентів взагалі у вільний час не читають.

Найбільш популярними сучасними авторами петербурзькі студенти вважають: В. Пелевіна (32,8%), А. Солженіцина (30%), Д. Граніна (17%), А. Марініна (14,3%), також Б. Ахмадуліну, А. Вознесенського, Є. Євтушенко, В. Аксьонова та ін. Майже кожний четвертий студент не зміг назвати прізвище жодного сучасного автора [20, с. 71]. Показовими для рівня культурної компетентності сучасної студентської молоді є результати опитування по тесту "Хто були ці люди?", проведеного серед студентів деяких московських вузів. Опитуваним пропонувався список приблизно з 30-ти імен, в який були включені відомі російські та зарубіжні вчені, письменники, режисери, актори, музиканти, державні діячі. Аналіз отриманих результатів говорить про низьку ерудицію більшості сучасних студентів (82,2% з них не знають, наприклад, хто такий Л. Собінов, 74,5% - Г. Флобер, 72,2% - Б. Кустодієв, 76,6% -Б. Брехт та ін.) [20].

Знайомство з художньою літературою не є актуальним для українських студентів, так як більшість половини з них в анкетах відповіли, що не люблять читати і не читають. А ті, хто це любить робити у вільний, час читають детективи, фантастику, книжкові "серіали" [21, с. 76]. Не втішає і той факт, що сучасне студентство не цікавиться мистецтвом, а ті, які у вільний час знайомляться з ним чи займаються певним видом, роблять це для зняття втоми, а не для естетичного розвитку [21, с. 76]. Втратила вагу така цінність, як творчість [21, с. 129]. В шкалі цінностей, що відображають організацію вільного часу, мотиви, пов'язані з мистецтвом (класична музика, література, театр, образотворче мистецтво, художня самодіяльність) займають останнє місце [34, с. 128].

Базовими цінностями високого рангу залишаються сім'я, вірні друзі, любов. 74% юнаків і 92% дівчат українських вузів на питання "Що є головним мотивом вступу до шлюбу?" назвали любов, потім спільні інтереси і матеріальну зацікавленість [21, с. 74]. "Орієнтація на сім'ю пояснюється тим, що для багатьох сім'я сьогодні - це важливе джерело морально-психологічної підтримки, позитивних емоцій для збентеженої сучасними подіями особистості. Сім'я - єдиний інститут, який більш-менш зберігся поміж зруйнованих інституцій суспільства" [21, с. 130].

1.5 Особливості дослідження самосприймання студентської молоді

В зарубіжній психології як аналог поняття "особистісне самовизначення" виступає категорія "психосоціальна ідентичність", розроблена і введена в науковий обіг американським вченим Еріком Еріксоном [22]. Центральним моментом, крізь призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є "нормативна криза ідентичності". Термін "криза" використовується тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли паралельно загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості. Вона опиняється перед двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша -- до негативного напрямку. Слово "нормативний" означає, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з оточуючим світом, а все разом визначає почуття ідентичності.

Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, на думку Е. Еріксона, є формування почуття ідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого "Я". Юнак повинен відповісти на питання "Хто Я?" і "Який мій подальший шлях?" У пошуках особистої ідентичності людина вирішує, які дії є для неї важливими, і виробляє певні норми для оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей. Цей процес пов'язаний також з усвідомленням особистої цінності і компетентності.

Важливим механізмом формування ідентичності стають, як стверджує Е. Еріксон, послідовні ідентифікації дитини з дорослими, які складають необхідну базу розвитку психосоціальної ідентичності в підлітковому віці [22, с. 48]. Почуття ідентичності формується у підлітка поступово; його джерелом слугують різні ідентифікації, корені яких ведуть в дитинство. Підліток вже намагається виробити єдину картину світосприйняття, в яких всі ці цінності, оцінки повинні синтезуватися. В ранній юності індивід прагне до переоцінки самого себе у відносинах з близькими людьми, суспільством в цілому -- в фізичному, соціальному та емоціональному планах. Він напружено працює, щоб висвітлити різні грані своєї Я-концепції і стати, нарешті, самим собою, бо всі попередні способи самовизначення видаються йому непридатними [43, с. 72]. Пошук ідентичності може відбуватися по-різному. Один із способів вирішення цієї проблеми полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після рольового експериментування та моральних пошуків починають просуватися в напрямку певної цілі. Інші зовсім можуть оминути кризу ідентичності. До таких відносяться ті, хто беззаперечно сприймає цінності своєї сім'ї і обирає шлях, визначений батьками. Деякі молоді люди у пошуках ідентичності зустрічають значні труднощі. Нерідко ідентичність здобувається лиш після тривалих випробувань, численних спроб і помилок. У багатьох випадках людині так і не вдається досягнути міцного відчуття особистої ідентичності.

Головною небезпекою, якої, на переконання Е. Еріксона, повинна уникнути молода людина в цей період, є розмивання відчуття свого "Я" внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості спрямувати своє життя в потрібне русло. Важливого значення у процесі формування ідентичності мають ціннісні орієнтації. Це елементи структури особистості, які характеризують змістовий бік її спрямованості. В формі ціннісних орієнтацій в результаті надбання цінностей фіксується вагоме, найважливіше для людини.

Для вивчення рівня диференційованості образу ”Я” особистостей студентського віку використовується методика Г.М. Прихожан з дослідженням додаткових параметрів самооцінки та рівня домагань.

Проведене Г.М. Прихожан дослідження показало, що 72,5 % студентів мають високу самооцінку (з них 45% мають дуже високу, але слабодиференційовану самооцінку, 27,5 % - високу і добре диференційовану самооцінку), 20 % - середню, 7,5 % - низьку; дуже низької самооцінки нами не виявлено [29, с. 38].

На основі факторного аналізу ним було показано, що найбільш вагомими шкалами для студентів є: зовнішність, авторитет у ровесників, та характер. Вони забезпечують особистості психологічний комфорт, що допомагає і іншим видам діяльності, зокрема, навчальній.

Для рівня домагань студента першого курсу найбільш вагомими стають такі шкали: умілі руки, розум, характер. Ці шкали віддзеркалюють ті якості, яких, на думку студентів, їм ще не вистачає, але, які забезпечать їм повноцінний розвиток.

Для дослідження особливостей образу “Я” психологом додатково було використано методики “Запитання” та “Невизначена розповідь” [29, с. 39]. Ці методики давали інформацію за такими параметрами: сфери життєдіяльності, якій дитина надає перевагу, рівень усвідомлення себе, зміст образу “Я”, його структурованість і ступінь стійкості. За показниками рівня структурованості образу “Я” та ступеню стійкості було виділено три рівні. Високий рівень характеризується наявністю однозначних переваг. Ситуативний вибір переваг - результат низького рівня структурованості, тобто кожного разу дитина змінює свій вибір. До середнього рівня структурованості образу “Я” ми віднесли студентів, які при повторних відповідях частково змінювали характер обґрунтування.

Було встановлено, що 17 першокурсників з 25 надають перевагу сфері діяльності (“діянню”), а 8 студентів - сфері взаємин. Випадків переваги пізнавального ставлення виявлено не було. Крім того, були студенти, які зовсім не виділили себе з довкілля, що свідчить про низький рівень усвідомлення і структурованості образу “Я” [29].

У студентів, які усвідомлюють своє “Я” через діяльність, (середній рівень усвідомлення себе) має місце недостатність адекватності образу “Я”, тобто в людини ніби відсутня спрямованість на власну особистість.

Студенти, які усвідомлюють себе через сферу взаємин, (високий рівень усвідомлення себе), навпаки, досить уважні до себе і їх уявлення про себе можна вважати адекватними реальному образу “Я”.

Особливості самооцінки тісно пов'язані з характером уявлень студента про себе. Особистість оцінює себе і свої можливості в залежності від того, через яку сферу життєдіяльності вона виділяє себе, своє “Я”: студенти, які виділяють себе через сферу діяльності, різко завищують свою самооцінку; у студентів, які виділяють себе через сферу взаємин, самооцінка виявляється або заниженою, або адекватною (що трапляється набагато рідше). Особливості ж самоконтролю пов'язані з характером змісту образу “Я”: студенти, які виділяють себе через сферу взаємин, краще контролюють свої дії, ніж ті студенти, які виділяють себе через сферу діяльності.

Аналіз змістових характеристик ціннісних орієнтацій студентів проводили з використанням методу факторного аналізу.

Виявилось, що термінальні цінності можна виразити через чотири фактори, кожен з яких може бути представлений через набір певних цінностей, що дозволяє угрупувати цінності у відповідності до представлення того чи іншого фактора. Таким чином, можна отримати чотири групи цінностей, аналіз яких дозволяє встановити психологічний зміст виявлених факторів.

Високі показники за першим фактором (надалі Ф1) відповідають типу духовно спрямованої особистості. Основними цінностями даного типу є творчість, пізнання, щастя інших, свобода, впевненість в собі. Це творча особистість, спрямована на пізнання себе і оточуючої дійсності, особистість врівноважена, яка знає собі ціну, але небайдужа і до проблем інших [29, с. 41].

Високі показники за другим фактором (надалі Ф2) відповідають соціальному типу особистості. Для цього типу основними цінностями є продуктивне життя, розвиток, які відбуваються через взаємодію з оточенням - сім'єю (щасливе сімейне життя), друзями (наявність добрих і вірних друзів), соціальними групами (суспільне визнання). Під продуктивним життям тут розуміється розвиток особистості через сферу її взаємин [29].

Високі показники за третім фактором (надалі Ф3) відповідають значущості для особи таких цінностей, як цікава робота (в нашому випадку, це навчання як основний вид діяльності студента), матеріально забезпечене життя, краса природи і мистецтва, розваги, життєва мудрість. Цікаво, що життєва мудрість виражається лише через третій фактор (із навантаження 0,56). Тому даний тип особистості можна охарактеризувати, як життєву мудрість, або “вміння жити”. Для представника даного типу основними цінностями є його робота (такі студенти вже знають, що якщо будуть добре вчитись, то будуть мати добру роботу), яка, окрім значного інтересу, дає ще й матеріальні засоби для життя; поза роботою (навчанням) він надає переваги відпочинку на природі, одержанню певного естетичного задоволення, а також розвагам. Інакше кажучи, це людина, яка живе для отримання особистого задоволення, спрямована на себе, на задоволення своїх елементарних потреб [29].

І, нарешті, на основі факторного аналізу ціннісних орієнтацій студентів можна виділили фактор, який Г.М. Прихожан назвала “приземленість”. Цей фактор позитивно корелює зі шкалами “активне діяльне життя” та “здоров'я” і негативно - зі шкалою “любов” [29, с. 42].

Отже, на основі запропонованої методики, виділені чотири типи особистості студентського віку можна умовно представити, як дві групи [29]:

1) особистості, спрямовані на розвиток духовності (Ф1 - спрямованість на творчість та пізнання, та Ф2 - спрямованість на розвиток сфери взаємин, яка забезпечує позитивний розвиток особистості);

2) особистості, спрямовані на себе (Ф3 - спрямованість на задоволення особистих потреб, Ф4 - спрямованість на матеріальну сферу життєдіяльності).

Зіставлення змістовних компонентів “Я-реального” та “Я-ідеального” дозволяє виділити провідні потреби, які задають напрямок розвитку особистості студента, а саме:

1) потреба безумовної любові. Коли людина відчуває себе любленою і прийнятою значимими дорослими (батьками, вчителями) такою, якою вона є, не відчуває себе самотньою, вона хоче любити у відповідь, приносити радість іншим. У неї формується позитивне сприйняття самої себе, відчуття власної гідності;

2) потреба свободи, можливості та заохочення проявляти власну ініціативу. Для повного та повноцінного розвитку своєї особистості людина потребує надання їй значимими дорослими достатньої свободи у проявленні власної ініціативи, виявленні своїх можливостей; для неї є необхідною віра батьків, вчителів у її здібності, їх вміння підтримувати та надихати її починання, радіти її успіхами. Це все стає джерелом ініціативності студента, його самостійності, розкриття його здібностей, талантів;

3) потреба мудрого авторитету дорослих (педагога) та контролю з їх боку. Студента необхідно оберігати від небезпек, яких він не усвідомлює, вчити його розуміти і приймати ті обмеження, які накладає реальність на життя, на здійснення бажань, вчити його розуміти, поважати потреби інших людей. Це стає джерелом формування у студента самоконтролю.

Загальний розвиток самосвідомості особистостей студентського віку відбувається за трьома основними напрямками. По-перше, це змістовна диференціація образу “Я”. Окрім того, студенти стають спроможними змістовно та реалістично розгалужувати “Я-реальне” та “Я-ідеальне”. По-друге, суттєво змінюється характер самооцінки. Від загальної синкретичної оцінки себе, притаманної дошкільникам та молодшим школярам, значна частина студентів вже стає здатними до диференційованої самооцінки за окремими параметрами. По-третє, змінюється функціональна роль ціннісних орієнтацій у системі регуляції поведінки та діяльності і їх змістовне наповнення. Ціннісні орієнтації втрачають безпосередньо стимулюючу функцію і набувають значення смислоутворюючого підґрунтя мотивації у різних сферах спілкування та діяльності.

Експериментальні дані Г.М. Прихожан показали, що провідним чином, найбільш поширеними вадами у розвитку самосвідомості студента є низький рівень диференційованості образу “Я”, неадекватність самооцінки та ціннісних орієнтацій, які виконують мотивуючу функцію щодо учбової діяльності дитини та її спілкування. Встановлено прямий кореляційний зв'язок між рівнем розвитку компонентів самосвідомості та загальною адаптованістю дитини до вищого навчального закладу і навчальною успішністю, та зворотний кореляційний зв'язок між ціннісними орієнтаціями та акцентуаціями характеру особистості студента.

Висновки до першого розділу

Теоретичний аналіз наукової літератури дозволяє зробити такі висновки:

По-перше, межа переходу від підліткового до юнацького віку дуже умовна і за різними схемами періодизації припадає на різний вік. У схемі вікової періодизації онтогенезу юнацький вік було визначено як 17-21 рік для юнаків і 16-20 років для дівчат. Психологи розходяться у визначенні вікових меж юності. У західній психології взагалі переважає тенденція до об'єднання отроцтва та юності у єдиний віковий період, що називають періодом дорослішання (аdolescence), змістом якого є перехід від дитинства до дорослості, а його межі можуть сягати від 12-14 до 25 років. Саме цей період називають віком студентської молоді, оскільки в цей період молода людина формується на рівні самосвідомості, у професійному та ціннісно-орієнтаційному напрямі.

Тож, юнацький вік (на який припадає період студентства) охоплює період розвитку дитини з 15 до 25 р. Основними новоутвореннями даного вікового періоду виступають: відкриття „Я", розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей; поява життєвого плану, установка на свідому побудову власного життя, професійне самовизначення. Провідним видом діяльності стає навчально-професійна діяльність.

По-друге, центральним психічним процесом юнацького віку - є розвиток самосвідомості. Вона у цьому віці тісно пов'язано з такими факторами, як самооцінка, професійне самовизначення, ціннісні орієнтації тощо.

По-третє, самосприймання складається з двох провідних компонентів: ставлення людини до себе та ставлення до інших людей. Основними механізмами формування «Я-образу» є: аналіз власного внутрішнього світу, порівняння себе з іншими, приписування бажаних якостей, привласнення думки інших про себе, аналіз власних вчинків.

Узагальнюючи матеріали розділу, слід зазначити, що загальна проблематика самосвідомості та самосприймання особистості посіла значне місце в теорії психології завдяки працям психологів Р. Бернса, У. Джемса, І. Кона, К. Роджерса, Е. Еріксона, С. Рубінштейна, Г.М. Прихожан, В. Століна, В. Ядова та інших. Тож, основними елементами формування самосвідомості та самосприймання студента є: соціально-психологічна студентська група, самооцінка та ідентифікація, ціннісні орієнтації, підготовка до професійного самовизначення тощо. Усі ці складові взаємопов'язані між собою.

На думку Е. Еріксона, молода людина повинна уникнути в період розвитку своєї самосвідомості розмивання відчуття свого "Я" внаслідок розгубленості, сумнівів у можливості спрямувати своє життя в потрібне русло. Важливого значення, як показала методика, у процесі формування ідентичності особистості студента мають ціннісні орієнтації.

Для вивчення рівня диференційованості образу ”Я” особистостей студентського віку ми розглянули методику Г.М. Прихожан, яка досліджувала додаткові параметри самооцінки та рівень домагань особистості студентського віку. Аналіз результатів дослідження дозволив виділити декілька груп студентів. Це, зокрема, такі групи: а) студенти з високим рівнем диференційованої самооцінки і високим рівнем домагань; б) студенти з високим рівнем недиференційованої самооцінки і дуже високим рівнем домагань; в) студенти з середнім рівнем домагань і середнім рівнем слабодиференційованої самооцінки; г) студенти з високим рівнем домагань і низьким рівнем самооцінки.

Розділ 2. Методичні засади дослідження самосприймання студентської молоді

У цьому розділі подано огляд методик для дослідження самосприймання, самооцінки студентів різного віку. Обґрунтовано їх вибір. З метою репрезентативності кількісного виразу самооцінки розглянуто декілька методик самооцінки. Приділено увагу самоактуалізації особистості студента, самовідношенню та самоповазі.

2.1 Огляд і обґрунтування вибору методик

Щоб дослідження будь-якого явища було об'єктивним і його результати підлягали подальшому використанню, необхідно паралельно використовувати ряд взаємодоповнюючих методів та методик. Крім того, складно знайти єдину методику для дослідження такої складової самосвідомості людини як самосприймання. Тому у дослідженні ми зосередили увагу на таких особливостях студентів, як самооцінка, уявлення про себе, самоактуалізація, самовідношення, самоповага.

Для дослідження вищезгаданих аспектів використовували спостереження, а також такі методики:

методика «Хто Я?» (за М. Кун, П. Макпартленд; модифікація Т.В. Румянцевої);

методика знаходження кількісного вираження рівня самооцінки (за С.А. Будассі);

дослідження самооцінки в двох варіантах (за Л.Д. Столяренко);

методика діагностики самоактуалізації особистості (за О.В. Лазукіним; в адаптації Н.Ф. Каліной);

методика дослідження самовідношення (МІС; Р.С. Пантєлєєва); шкала самоповаги Розенберга.

2.2 Методика «Хто Я?» (за М.Кун, П.Макпартленд; модифікація Т.В.Румянцевої)

Вербальний, проективний тест Куна «Хто Я?» тестує властивості особистості, тут розглядаються шкали: самооцінка, комунікативне, матеріальне, фізичне, діяльне, перспективне, рефлексивне Я. Тест використовується для вивчення змістовних характеристик ідентичності особистості. Питання «Хто Я?» напряму пов'язане з характеристиками власного сприймання людиною самої себе, тобто з її образом «Я» або Я-концепцією.

Інструкція до тесту.

«Протягом 12 хвилин вам необхідно дати якомога більше відповідей на одне питання, що відноситься до вас самих: «Хто Я?». Постарайтеся дати якомога більше відповідей. Кожну нову відповідь починайте з нового рядка (залишаючи деяке місце від лівого краю листа). Ви можете відповідати так, як вам хочеться, фіксувати всі відповіді, які приходять до вас в голову, оскільки в цьому завданні немає правильних або неправильних відповідей.

Також важливо помічати, які емоційні реакції виникають у вас в ході виконання даного завдання, наскільки важко або легко вам було відповідати на дане питання».

Коли клієнт закінчує відповідати, його просять провести перший етап обробки результатів - кількісний:

«Пронумеруйте всі зроблені вами окремі відповіді-характеристики. Зліва від кожної відповіді поставте його порядковий номер. Тепер кожну свою окрему характеристику оцініть за чотиризначною системою:

*«+» - знак «плюс» ставиться, якщо в цілому вам особисто дана характеристика подобається;

*«-» - знак «мінус»- якщо в цілому вам особисто дана характеристика не подобається;

*«±» - знак «плюс-мінус» - якщо дана характеристика вам і подобається, і не подобається одночасно;

*«?» - знак «питання» - якщо ви не знаєте на даний момент часу, як ви точно відноситеся до характеристики, у вас немає поки певної оцінки даної відповіді.

Знак своєї оцінки необхідно ставити зліва від номера характеристики. У вас можуть бути оцінки як всіх видів знаків, так і тільки одного знаку або двох-трьох.

Після того, як вами будуть оцінені всі характеристики, підведіть підсумок:

* скільки всього вийшло відповідей,

* скільки відповідей кожного знаку».

Інтерпретація результатів тесту

Аналіз самооцінки ідентичності. Самооцінка є емоційно-оцінною складовою Я-концепції. Самооцінка відображає відношення до себе в цілому або до окремих сторін своєї особи і діяльності. Вона може бути адекватною та неадекватною. Адекватність самооцінювання виражає ступінь відповідності уявлень людини про себе об'єктивним підставам цих уявлень. Рівень самооцінки виражає ступінь реальних, ідеальних або бажаних уявлень про себе. Самооцінка ідентичності визначається в результаті співвідношення кількості оцінок «+» і «-», які вийшли при оцінюванні кожної своєї відповіді піддослідним (клієнтом) на етапі кількісної обробки.

Самооцінка вважається адекватною, якщо співвідношення позитивно оцінюваних якостей до негативно оцінюваних («+» до «-») складає 65-80% на 35-20%.

Адекватна самооцінка полягає в здатності реалістично усвідомлювати і оцінювати як свої достоїнства, так і недоліки, за нею стоїть позитивне відношення до себе, самоповага, прийняття себе, відчуття власної повноцінності.

Також адекватна самооцінка виражається в тому, що людина ставить перед собою реально досяжні і відповідні власним можливостям цілі і завдання, здатна брати на себе відповідальність за свої невдачі і успіхи, упевнена в собі, здатна до життєвої самореалізації.

Упевненість в собі дозволяє людині регулювати рівень домагань і правильно оцінювати власні можливості стосовно різних життєвих ситуацій.

Людина з адекватною самооцінкою вільно і невимушено поводиться серед людей, уміє будувати відносини з іншими, задоволений собою і оточуючими. Адекватна самооцінка є необхідною умовою формування упевненої полорольової поведінки.

Розрізняють неадекватну завищену самооцінку - переоцінку себе суб'єктом і неадекватну занижену самооцінку - недооцінку себе суб'єктом. Неадекватна самооцінка свідчить про нереалістичну оцінку людиною самої себе, зниженні критичності по відношенню до своїх дій, слів, при цьому часто думка про себе у людини розходиться з думкою про неї у оточуючих.

Самооцінка вважається неадекватно завищеною, якщо кількість позитивно оцінюваних якостей по відношенню до негативно оцінюваних («+» до «-») складає 85-100%, тобто людина відзначає, що у неї або немає недоліків, або їх число досягає 15% (від загального числа «+» і «-»).

Люди із завищеною самооцінкою, з одного боку, гіпертрофовано оцінюють свої достоїнства: переоцінюють і приписують їх, з іншого боку, недооцінюють і виключають у себе недоліки. Вони ставлять перед собою вищі цілі, ніж ті, яких можуть реально досягти, у них високий рівень домагань, не відповідний їх реальним можливостям.

Людина із завищеною самооцінкою характеризується також нездатністю приймати на себе відповідальність за свої невдачі, відрізняється зарозумілим відношенням до людей, конфліктністю, постійною незадоволеністю своїми досягненнями, егоцентризмом. Неадекватна самооцінка своїх можливостей і завищений рівень домагань обумовлюють надмірну самовпевненість.

Самооцінка вважається неадекватно заниженою, якщо кількість негативно оцінюваних якостей по відношенню до позитивно оцінюваних («-» до «+») складає 50-100%, тобто людина відзначає, що у неї або немає достоїнств, або їх число досягає 50% (від загального числа «+» і «-»).

Люди із заниженою самооцінкою зазвичай ставлять перед собою нижчі цілі, ніж ті, яких можуть досягти, перебільшуючи значення невдач. Адже низька самооцінка покладає неприйняття себе, самозаперечення, негативне відношення до своєї особи, які обумовлені недооцінкою своїх успіхів і достоїнств.

При заниженій самооцінці людина характеризується іншою крайністю, протилежній самовпевненості, - надмірною невпевненістю в собі. Невпевненість, часто об'єктивно не обґрунтована, є стійкою якістю особи і веде до формування у людини таких рис, як покору, пасивність, «комплекс неповноцінності».

Самооцінка є нестійкою, якщо число позитивно оцінюваних якостей по відношенню до негативно оцінюваних («+» до «-») складає 50-55%. Таке співвідношення, як правило, не може тривати довго, є нестійким, дискомфортним.

Використання знаку «плюс-мінус («±») » говорить про здатність людини розглядати те або інше явище з двох протилежних сторін, говорить про ступінь його врівноваженості, про «зваженість» його позиції відносно емоційно значущих явищ.

Можна умовно виділити людей таких типів: емоційно-полярного, урівноваженого і такого, що сумнівається.

До людей емоційно-полярного типу відносяться ті, хто всі свої ідентифікаційні характеристики оцінюють тільки як ті, що їм подобаються або не подобаються, вони зовсім не використовують при оцінюванні знак «плюс-мінус».

Для таких людей характерний максималізм в оцінках, перепади в емоційному стані, відносно їх можна сказати «від любові до ненависті один крок». Це, як правило, емоційно-виразні люди, у яких відносини з іншими людьми сильно залежать від того, наскільки їм людина подобається або не подобається.

Якщо кількість знаків «±» досягає 10-20% (від загального числа знаків), то таку людину можна віднести до урівноваженого типу. Для них, в порівнянні з людьми емоційно-полярного типу, характерна велика стрессостійкість, вони швидше вирішують конфліктні ситуації, уміють підтримувати конструктивні відносини з різними людьми: і з тими, які їм в цілому подобаються, і з тими, які у них не викликають глибокої симпатії; витриманіше відносяться до недоліків інших людей.

Якщо кількість знаків «±» перевищує 30-40% (від загального числа знаків), то таку людину можна віднести до типу, що сумнівається. Така кількість знаків «±» може бути у людини, що переживає кризу в своєму житті, а також свідчити про нерішучість як рису вдачі (коли людині важко приймати рішення, він довго сумнівається, розглядаючи різні варіанти).

Наявність знаку «?» при оцінці ідентифікаційних характеристик говорить про здатність людини переносити ситуацію внутрішньої невизначеності, а значить, побічно свідчить про здібність людини до змін, готовності до перемін.

Даний знак оцінки використовується людьми достатньо рідко: один або два знаки «?» ставлять тільки 20% обстежуваних.

Присутність трьох і більше знаків «?» при самооцінці припускає наявність у людини кризових переживань.

В цілому використання людиною при самооцінюванні знаків «±» і «?» є сприятливою ознакою хорошої динаміки консультативного процесу.

Люди, що застосовують дані знаки, як правило, швидше виходять на рівень самостійного вирішення власних проблем.

Статева (або гендерна) ідентичність - це частина індивідуальної Я-концепції, яка походить від знання індивідом своєї приналежності до соціальної групи чоловіків або жінок разом з оцінкою і емоційним позначенням цього групового членства.

Особливості статевої ідентичності виявляються:

* по-перше, в тому, як людина позначає свою статеву ідентичність;

* по-друге, в тому, на якому місці в списку ідентифікаційних характеристик знаходиться згадка своєї статевої приналежності.

Позначення своєї статі може бути зроблене:

* безпосередньо,

* побічно,

* бути відсутнім зовсім.

Пряме позначення статі - людина указує свою статеву приналежність в конкретних словах, що мають певне емоційне наповнення. Звідси можна виділити чотири форми прямого позначення статі:

* нейтральне,

* відчужене,

* емоційно-позитивне,

* емоційно-негативне.

Форми прямого позначення статі

Форми позначення	Приклади	Інтерпретація
Нейтральне	«Чоловік», «жінка»	Позиція рефлексії
Відчужене (дистанційне)	«Людина чоловічої статі», «Особина жіночої статі»	Іронія, ознака критичного відношення до своєї статевої ідентичності
емоційно-позитивне	«Приваблива дівчина», «веселий хлопець», «фатальна жінка»	Ознака ухвалення своєї привабливості
емоційно-негативне	«Звичайний хлопець», «неприваблива дівчина»	Ознака критичного відношення до своєї статевої ідентичності, внутрішнє неблагополуччя

Наявність прямого позначення статі говорить про те, що сфера психосексуальності в цілому і порівняння себе з представниками своєї статі зокрема є важливою темою самоусвідомлення, що приймається внутрішньо.

Непряме позначення статі - людина не указує свою статеву приналежність прямо, але його статева приналежність виявляється через соціальні ролі (чоловічі або жіночі), які він вважає своїми, або по закінченнях слів. Непрямі способи позначення статі також мають певне емоційне наповнення.

Спосіб позначення	Приклади позначення ідентичності
	чоловічий	жіночий
Соціальні ролі	«Друг», «приятель», «чоловік», «брат», «син», «отець», «студент»	«Подруга», «приятелька», «дружина», «сестра», «дочка», «студентка»
Через закінчення	«добрий», такий, що «уміє робити», «я пішов»	«добра», така, що «уміє робити», «я пішла»

Наявність непрямого позначення статі говорить про знання специфіки певного репертуару статево-рольової поведінки, яка може бути:

* широкою (якщо включає декілька статевих ролей),

* вузькою (якщо включає тільки одну-дві ролі).

Наявність і прямого, і непрямого варіантів емоційно-позитивного позначення своєї статі говорить про сформованість позитивної статевої ідентичності, можливе різноманіття ролевої поведінки, прийнятті своєї привабливості як представника статі, і дозволяє робити сприятливий прогноз щодо успішності встановлення і підтримки партнерських взаємостосунків з іншими людьми.

Відсутність позначення статі в самоідентифікаційних характеристиках констатується тоді, коли написання всього тексту йде через фразу: «Я людина яка...». Причини цього можуть бути наступними:

1.відсутність цілісного уявлення про порольову поведінку на даний момент часу (недолік рефлексії, знань);

2.уникнення розглядати свої порольові особливості через травматичність даної теми (наприклад, витіснення негативного результату порівняння себе з іншими представниками своєї статі);

3.несформованість статевої ідентичності, наявність кризи ідентичності в цілому.

При аналізі статевої ідентичності також важливо враховувати, на якому місці тексту відповідей містяться категорії, пов'язані зі статтю:

* на самому початку списку,

*в середині,

*в кінці.

Це говорить про актуальність і значущість категорій статі в самосвідомості людини (чим ближче до початку, тим більше значущість і ступінь усвідомленості категорій ідентичності).

Як виявляється рефлексія при виконанні методики «Хто Я?»?

Людина з розвиненішим рівнем рефлексії дає в середньому більше відповідей, ніж людина з менш розвиненим уявленням про себе (або більш «закрита»).

Також про рівень рефлексії говорить суб'єктивно оцінювана самою людиною легкість або трудність у формулюванні відповідей на ключове питання тесту.

Як правило, людина з розвиненішим рівнем рефлексії швидше і легше знаходить відповіді, що стосуються її власних індивідуальних особливостей.

Людина ж, що не часто замислюється про себе і своє життя, відповідає на питання тесту з натугою, записуючи кожну свою відповідь після деякого роздуму.

Про низький рівень рефлексії можна говорити, коли за 12 хвилин піддослідний може дати тільки дві-три відповіді (при цьому важливо уточнити, що він дійсно не знає, як можна ще відповісти на завдання, а не просто перестав записувати свої відповіді через свою скритність).

Про достатньо високий рівень рефлексії свідчить 15 і більше різних відповідей на питання «Хто Я?».

Аналіз часового аспекту ідентичності необхідно проводити, виходячи з посилки, що успішність взаємодії людини з тими, що оточують припускає відносне унаслідування його минулого, сьогодення і майбутнього «Я». Тому розгляд відповідей людини на питання «Хто Я?» повинно відбуватися з погляду їх приналежності до минулого, справжнього або майбутнього часу (на основі аналізу дієслівних форм).

Наявність ідентифікаційних характеристик, відповідних різним часовим режимам, говорить про часову інтегрованість особи.

Особливу увагу необхідно звернути на присутність і вираженість в самоописі показників перспективної ідентичності (або перспективного «Я»), тобто ідентифікаційних характеристик, які пов'язані з перспективами, побажаннями, намірами, мріями, що відносяться до різних сфер життя.

Наявність цілей, планів на майбутнє має велику значущість для характеристики внутрішнього світу людини в цілому, відображає часовий аспект ідентичності, направлений на подальшу життєву перспективу, виконує екзистенціальну і цільову функції.

При цьому важливо враховувати, що ознакою психологічної зрілості є не просто наявність спрямованості в майбутнє, а деяке оптимальне співвідношення між спрямованістю в майбутнє і прийняттям, задоволеністю сьогоденням.

Переважання в самоописі дієслівних форм, що описують дії або переживання в минулому часі, говорить про наявність в сьогоденні незадоволеності, прагненні повернутися в минуле через його більшу привабливість або травматичності (коли психологічна травма не опрацьована).

Домінування в самоописі дієслівних форм майбутнього часу говорить про невпевненість в собі, прагненні людини піти від труднощів теперішнього моменту через недостатню реалізованість в сьогоденні.

Переважання в самоописі дієслів теперішнього часу говорить про активність і свідомість дій людини.

Для консультування по питаннях браку і сім'ї найбільш важливо, як відбивається в ідентифікаційних характеристиках тема сім'ї і подружніх відносин, як представлені справжні і майбутні сімейні ролі, як вони оцінюються самою людиною.

Так, однією з основних ознак психологічної готовності до браку є віддзеркалення в самоописі майбутніх сімейних ролей і функцій: «я майбутня мати», «буду хорошим батьком», «мрію про свою сім'ю», «буду все робити для своєї сім'ї» і так далі.

Ознакою ж сімейного і подружнього неблагополуччя є ситуація, коли одружений чоловік або заміжня жінка в самоописі ніяким чином не позначають свої реальні сімейні, подружні ролі і функції.

Питання «Хто я?» логічно пов'язане з характеристиками власного сприйняття людиною самого себе, тобто з його образом «Я» (або Я-концепцією). Відповідаючи на питання «Хто я?», людина вказує соціальні ролі і характеристики-визначення, з якими вона себе співвідносить, ідентифікує, тобто вона описує значущі для неї соціальні статуси і ті риси, які, на її думку, пов'язуються з нею.

Таким чином, співвідношення соціальних ролей і індивідуальних характеристик говорить про те, наскільки людина усвідомлює і приймає свою унікальність, а також наскільки їй важлива приналежність до тієї або іншої групи людей.

Відсутність в самоописі індивідуальних характеристик (показників рефлексійної, комунікативної, фізичної, матеріальної, діяльної ідентичностей) при вказівці безлічі соціальних ролей («студент», «перехожий», «виборець», «член сім'ї», «росіянин») може говорити про недостатню упевненість в собі, про наявність у людини побоювань у зв'язку з саморозкриттям, вираженій тенденції до самозахисту.

Відсутність же соціальних ролей за наявності індивідуальних характеристик може говорити про наявність яскраво вираженої індивідуальності і складнощі у виконанні правил, які походять від тих або інших соціальних ролей.

Також відсутність соціальних ролей в ідентифікаційних характеристиках можливо при кризі ідентичності або інфантильності особи.

За співвідношенням соціальних ролей і індивідуальних характеристик стоїть питання про співвідношення соціальної і особистісної ідентичностей. При цьому під особовою ідентичністю розуміють набір характеристик, який робить людину подібною самому собі і відмінною від інших, соціальна ідентичність же трактується в термінах групового членства, приналежності до більшої або меншої групи людей.

Соціальна ідентичність переважає у разі, коли у людини спостерігається високий рівень визначеності схеми «ми - інші» і низький рівень визначеності схеми «я - ми». Особова ідентичність переважає у людей з високим рівнем визначеності схеми «я - інші» і низьким рівнем визначеності схеми «ми - інші».

Успішне встановлення і підтримка партнерських взаємин можливе людиною, що має чітке уявлення про свої соціальні ролі і приймає свої індивідуальні характеристики. Тому одним із завдань подружнього консультування є допомога клієнтові в усвідомленні і ухваленні особливостей своїх соціальної і особистої ідентичностей.

Особливості аналізу представлених в ідентичності сфер життя. Умовно можна виділити шість основних сфер життя, які можуть бути представлені в ідентифікаційних характеристиках:

1.сім'я (стосунки рідні, дитячо-батьківські і подружні відносини, відповідні ролі);

2.робота (ділові взаємини, професійні ролі);

3.навчання (потреба і необхідність отримання нових знань, здатність мінятися);

4.дозвілля (структурування часу, ресурси, інтереси);

5.сфера інтимно-особистих стосунків (дружні і любовні стосунки);

6.відпочинок (ресурси, здоров'я).

Всі ідентифікаційні характеристики можна розподілити по запропонованих сферах. Після цього співвіднести скарги, що пред'являються клієнтом, формулювання його запиту з розподілом характеристик ідентичності по сферах: зробити висновок щодо того, наскільки представлена сфера, що відповідає скарзі в самоописі, як оцінені дані характеристики.

Прийнято вважати, що характеристики самого себе, які людина записує на початку свого списку, в найбільшій мірі актуалізовані в його свідомості, є більшою мірою усвідомлюваними і значущими для суб'єкта.

Невідповідність теми скарги і запиту тій сфері, яка представлена більш опукло і проблемно в самоописі, говорить про недостатньо глибоке саморозуміння у клієнта або про те, що клієнт не відразу вирішив розповісти про те, що його дійсно хвилює.

Фізична ідентичність включає в себе опис своїх фізичних даних, зокрема опис зовнішності, хворобливих проявів, пристрастей в їжі, шкідливих звичок.

Позначення своєї фізичної ідентичності має пряме відношення до розширення людиною меж усвідомлюваного внутрішнього світу, оскільки межі між «Я» і «не-Я» першопочатково проходять по фізичних межах власного тіла. Саме усвідомлення свого тіла є провідним чинником в системі самоусвідомлення людини. Розширення і збагачення «образу Я» в процесі особового розвитку тісно пов'язано з рефлексією власних емоційних переживань і тілесних відчуттів.

Діяльна ідентичність також дає важливу інформацію про людину і включає в себе позначення занять, захоплень, а також самооцінку здатностей до діяльності, самооцінку навиків, умінь, знань, досягнень. Ідентифікація свого «діяльного Я» пов'язана зі здатністю зосередитися на собі, стриманістю, зваженістю вчинків, а також з дипломатичністю, умінням працювати з власною тривогою, напругою, зберігати емоційну стійкість, тобто є віддзеркаленням сукупності емоційно-вольових і комунікативних здібностей, особливостей наявних взаємодій.

Аналіз психолінгвістичного аспекту ідентичності включає визначення того, які частини мови і який змістовний аспект самоідентифікації є домінуючими в самоописі людини.

Іменники:

* Переважання в самоописі іменників говорить про потребу людини у визначеності, постійності.

* Недолік або відсутність іменників - про недостатню відповідальність людини.

Прикметники:

* Переважання в самоописі прикметників говорить про демонстративність, емоційність людини.

* Недолік або відсутність прикметників - про слабку диференційованість ідентичності людини.

Дієслова:

* Переважання в самоописі дієслів (особливо при описі сфер діяльності, інтересів) говорить про активність, самостійність людини.

*Недолік або відсутність в самоописі дієслів - про недостатню впевненість в собі, недооцінці своєї ефективності.

Найчастіше в самоописі використовуються іменники і прикметники.

Гармонійний тип лінгвістичного самоопису характеризується використанням приблизно рівної кількості іменників, прикметників і дієслів.

Під валентністю ідентичності розуміється переважаючий емоційно-оцінюючий тон ідентифікаційних характеристик в самоописі людини (дана оцінка здійснюється самим фахівцем).

Різниця загального знаку емоційно-оцінювального тону ідентифікаційних характеристик визначає різні види валентності ідентичності:

* негативна - переважають в цілому негативні категорії при описі власної ідентичності, більше описуються недоліки, проблеми ідентифікації («непривабливий», «дратівлива», «не знаю, що сказати про себе»);

* нейтральна - спостерігається або рівновага між позитивними і негативними самоідентифікаціями, або в самоописі людини яскраво не виявляється ніякий емоційний тон (наприклад, йде формальне перерахування ролей: «син», «студент», «спортсмен» і т. д.);

* позитивна - позитивні ідентифікаційні характеристики переважають над негативними («весела», «добрий», «розумний»);

* завищена - виявляється або в практичній відсутності негативних самоідентифікацій, або у відповідях на питання «Хто Я?» переважають характеристики, представлені в пречудовому ступені («я кращий за всіх», «я супер» і т. д.).

Наявність позитивної валентності може виступати ознакою адаптивного стану ідентичності, оскільки пов'язано з наполегливістю в досягненні мети, точністю, відповідальністю, діловою спрямованістю, соціальною сміливістю, активністю, упевненістю в собі.

Останні три види валентності характеризують неадаптивний стан ідентичності. Вони пов'язані з імпульсивністю, непостійністю, тривожністю, депресивністю, ранимістю, невпевненістю в своїх силах, стриманістю, боязкістю.

Дані психолінгвістичного аналізу, проведеного фахівцем, зіставляються з результатами самооцінювания клієнта.

Можна умовно знайти відповідність між знаком емоційно-оцінювального тону ідентифікаційних характеристик і видом самооцінки ідентичності, яка говорить про те, що людина, яка виконує методику «Хто Я?», використовує типові для інших людей критерії емоційної оцінки особових характеристик (наприклад, якість «добрий» оцінюється як «+»). Ця відповідність є хорошим прогностичним знаком здатності людини до адекватного розуміння інших людей.

Наявність розбіжностей між знаком емоційно-оцінювального тону ідентифікаційних характеристик і видом самооцінки ідентичності (наприклад, якість «добрий» оцінюється людиною, як «-») може говорити про існування у клієнта особливої системи емоційної оцінки особових характеристик, яка заважає встановленню контакту і взаєморозумінню з іншими людьми.

Відповідність видів валентності та самооцінки

Види валентності ідентичності	Види самооцінки ідентичності
Негативна	Неадекватно-занижена
Нейтральна	Нестійка
Позитивна	Адекватна
Завищена	Неадекватно-завищена

Особливості оцінювання рівня диференційованості ідентичності. Як кількісна оцінка рівня диференційованості ідентичності виступає число, що відображає загальну кількість показників ідентичності, яке використовувала людина при самоідентифікації.

Число використовуваних показників коливається у різних людей найчастіше в діапазоні від 1 до 14.

Високий рівень диференційованості (9-14 показників) пов'язаний з такими особистісними особливостями, як товариськість, упевненість в собі, орієнтування на свій внутрішній світ, високий рівень соціальної компетенції і самоконтролю.

Низький рівень диференційованості (1-3 показники) говорить про кризу ідентичності, пов'язаний з такими особистісними особливостями, як замкнутість, тривожність, невпевненість в собі, труднощі в контролі себе.

Шкала аналізу ідентифікаційних характеристик

Включає 24 показники, які, об'єднуючись, утворюють сім узагальнених показників-компонентів ідентичності:

I. «Соціальне Я» включає 7 показників:

1.пряме позначення статі (хлопець, дівчина; жінка);

2.сексуальна роль (коханець, коханка; Дон Жуан, Амазонка);

3.учбово-професійна рольова позиція (студент, вчуся в інституті, лікар, фахівець);

4.сімейна приналежність, що виявляється через позначення сімейної ролі (дочка, син, брат, дружина і т. д.) або через вказівку на стосунки в рідні (люблю своїх родичів, у мене багато рідних);

5.етнічно-регіональна ідентичність включає в себе етнічну ідентичність, громадянство (російський, татарин, громадянин, росіянин і ін.) і локальну, місцеву ідентичність (з Ярославля, Костроми, сибірячка і т. д.);

6.світоглядна ідентичність: конфесійна, політична приналежність (християнин, мусульманин, віруючий);

7.групова приналежність: сприйняття себе членом якої-небудь групи людей (колекціонер, член спілки).

II. «Комунікативне Я» включає 2 показники:

1.дружба або коло друзів, сприйняття себе членом групи друзів (друг, у мене багато друзів);

2.спілкування або суб'єкт спілкування, особливості і оцінка взаємодії з людьми (ходжу в гості, люблю спілкуватися з людьми; умію вислухати людей).

III. «Матеріальне Я» має на увазі під собою різні аспекти:

* опис своєї власності (маю квартиру, одяг, велосипед);

* оцінку своєї забезпеченості, відношення до матеріальних благ (бідний, багатий, заможний, люблю гроші);

* відношення до зовнішнього середовища (люблю море, не люблю погану погоду).

IV. «Фізичне Я» включає в себе такі аспекти:

* суб'єктивний опис своїх фізичних даних, зовнішності (сильний, приємний, привабливий);

* фактичний опис своїх фізичних даних, включаючи опис зовнішності, хворобливих проявів і місцеположення (блондин, зростання, вага, вік, живу в гуртожитку);

* пристрасті в їжі, шкідливі звички.

V. «Діяльне Я» оцінюється через 2 показники:

1.заняття, діяльність, інтереси, захоплення (люблю розв'язувати задачі); досвід (був в Болгарії);

2.самооцінка здатності до діяльності, самооцінка навиків, умінь, знань, компетенції, досягнень (добре плаваю, розумний; працездатний, знаю англійський).

VI. «Перспективне Я» включає 9 показників:

1.професійна перспектива: побажання, наміри, мрії, пов'язані з учбово-професійною сферою (майбутній водій, буду хорошим вчителем);

2.сімейна перспектива: побажання, наміри, мрії, пов'язані з сімейним статусом (матиму дітей, майбутня мати і т. п.);

3.групова перспектива: побажання, наміри, мрії, пов'язані з груповою приналежністю (планую вступити в партію, хочу стати спортсменом);

4.комунікативна перспектива: побажання, наміри, мрії, пов'язані з друзями, спілкуванням;

5.матеріальна перспектива: побажання, наміри, мрії, пов'язані з матеріальною сферою (отримаю спадок, зароблю на квартиру);