Психологічні особливості самосприймання студентської молоді

Психологічна характеристика розвитку особистості студента. Проблема діагностики самосвідомості та її складових у студентів. Методика знаходження кількісного вираження рівня самооцінки. Віковий аспект сприймання студентом самого себе. Рівень самоповаги.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 04.03.2012
Размер файла 300,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Психолого-педагогічний факультет

Кафедра психології

Дипломна робота

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОСПРИЙМАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

студентки ІІ курсу

групи ПП-2

Волчкової Марії Іванівни

Науковий керівник

кандидат психологічних наук,

доцент О.Г. Коваленко

Полтава 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Самосприймання студентів як психологічна проблема

1.1 Психологічна характеристика розвитку особистості студента

1.2 Проблема самосвідомості та її складових

1.3 Особливості самосприймання студентів

1.4 Проблема діагностики самосвідомості та її складових у студентів

1.5 Особливості дослідження самосприймання студентської молоді

Розділ 2. Методичні засади дослідження самосприймання студентської молоді

2.1 Огляд і обґрунтування вибору методик

2.2 Методика «Хто Я?» (за М.Кун, П.Макпартленд; модифікація Т.В.Румянцевої)

2.3 Методика знаходження кількісного вираження рівня самооцінки (за С.А.Будассі)

2.4 Дослідження самооцінки в двох варіантах (за Л.Д.Столяренко)

2.5 Методика діагностики самоактуалізації особистості (за О.В. Лазукіним; в адаптації Н.Ф. Каліной)

2.6 Методика дослідження самовідношення (МІС; Р.С.Пантєлєєва)

2.7 Шкала самоповаги Розенберга

Розділ 3. Хід і результати психологічної діагностики самосприймання студентської молоді різного віку

3.1 Організація емпіричного дослідження

3.2 Особливості самооцінки студентів різного віку

3.3 Віковий аспект сприймання студентом самого себе

3.4 Особливості самоактуалізації студентів

3.5 Особливості самовідношення студентів

3.6 Рівень самоповаги студентів

Висновки та рекомендації

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В теорії і практиці вдосконалення нашого суспільства однією з найважливіших є проблема цілеспрямованої підтримки становлення особистості. Людина має виховуватись не просто як носій певної суми знань, а, перш за все, - як громадянин України, соціально активний її будівничий, і водночас, творець самого себе як людина із сформованими моральними установками, інтересами, високою культурою праці і поведінки. Вирішення цього завдання вимагає здійснення психолого-педагогічних досліджень, які розкривали б закономірності розвитку людини як цілісної особистості, формування її соціальних настановлень, ціннісних орієнтацій тощо.

В останні десятиріччя все більше увага дослідників звертається до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становлення самосвідомості особистості. Загальна проблематика самосвідомості особистості посіла значне місце у теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І.С. Кона, К. Роджерса, С.Л. Рубінштейна, В.В. Століна, І.І. Чеснокової, Т. Шибутані, К. Юнга, В.О. Ядова та інших.

Існує декілька підходів до визначення сутності та структури самосвідомості, а окремі її компоненти були предметом численних досліджень, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. У працях вітчизняних і зарубіжних психологів (Н.Є. Анкудінова, В.Г. Асєєв, О.О. Бодальов, Л.І. Божович, Є.А. Бондаренко, В.П. Левкович, Г.І. Ліпкіна, П.Р. Чамата, Р. Бернс, К. Блага, М. Шебек, А. Валлон) представлені теоретичні положення про співвідношення та взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників становлення свідомості і самосвідомості особистості, генезис самосвідомості, її складових.

Однією з актуальних проблем сучасної психологічної науки є проблема самосприймання молоді. Ця тема достатньо складна, включає дослідження ряду аспектів, а саме: вікові психологічні особливості студентської молоді, соціологічні проблеми освіти і виховання, вплив колективу, сім'ї та інше.

На сучасному етапі розвитку вікової психології, проблема самосприймання особистості студентського віку є мало дослідженою. Загалом, студентський вік психологи (зокрема, І.С. Кон, В.П. Петрунек, Л.Н. Таран, М.В. Савчин, Л.П. Василенко та інші) розглядають як юнацький, який варіюється між 14 та 20 роками. О.В. Винославська, на противагу, виділяє чіткі межі студентського віку - 16 - 23 років, тобто вік, придатний для навчання та здобуття особистістю певних знань, вмінь та навичок. Не можна не погодитися із думкою О.В. Винославської про те, що другий період юності, на який припадає студентський вік, має специфічні закономірності і являє собою важливий етап у розвитку особистості.

К.Д. Ушинський вважав, що період життя людини від 16 до 22-23 років є найбільш вирішальним: «Тут саме завершується період утворення окремих низок уявлень, і якщо не усі вони, то значна частина їх групуються в одну мережу, досить широку, щоб надати вирішальну перевагу тому чи іншому уявленню у напрямі думок людини та її характері» [40, с. 441].

Актуальність роботи полягає у тому, що від того, якою є самосвідомість та самосприймання сучасної молоді, залежить її майбутнє і майбутнє суспільства в цілому. Тому дослідження цієї проблеми є дуже актуальним на сучасному етапі.

Тема дипломної роботи - «Психологічні особливості самосприймання студентської молоді».

Об'єкт дослідження - самосвідомість студентської молоді.

Предмет дослідження - самосприймання студентської молоді.

Мета дипломної роботи - на основі аналізу об'єкта дослідження виявити та охарактеризувати особливості самосприймання студентської молоді.

Гіпотеза - процес формування самосприймання студентської молоді обумовлюється їхнім віком.

Виходячи з мети та гіпотези дипломної роботи, поставлено такі завдання:

Розглянути і узагальнити психологічні особливості самосприймання та самосвідомості студентської молоді.

Дібрати комплекс методик для дослідження самосприймання студентської молоді.

Виявити вікові особливості сприймання студентом самого себе, визначити особливості самоактуалізації студентів, простежити особливості самооцінки студентів різного віку.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні положення наукової психології про сутність особистості, закономірності її становлення та розвитку (Б.Г. Ананьєв, Г.С. Костюк, Р. Мей, В.М. Мясищев, А.В. Петровський, К.Д. Ушинський); загальнопсихологічні теорії свідомості та самосвідомості особистості (І.С. Кон, В.В. Столін, С.Л. Рубінштейн, К. Юнг); теорії розвитку самосвідомості в онтогенезі (К. Бернс, М.Й. Боришевський, І.С. Кон); положення про сутність самосприймання та самосвідомості особистості (Б.Г. Ананьєв, Р. Бернс, О.В. Винославська, І.С. Кон, В.І. Носков, О.Г. Спіркін, І.І. Чеснокова та ін.); положення про структуру та диференціацію стосунків у студентських групах (О.В. Винославська, О. Душоткін, Л. Уманський та ін.); уявлення про вплив факторів ціннісних орієнтацій на процес формування самосвідомості студентської молоді (I.Д. Бех, Б.С. Круглов, В. Кіпень, Ж.О. Омельченко, М.А. Скок, О.В. Соколов та ін.); положення про вплив професійного самовизначення на формування особистості студента (І.В. Дубровіна, В.І. Носков, В.Т. Лісовська, В.В. Столін, ін.).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань, досягнення мети, нами було використано загальнонаукові методи теоретичного рівня: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та метод узагальнення науково-теоретичних даних. При емпіричному дослідженні самосприймання було застосовано такі методи і методики, як спостереження, тест «Хто Я?» (М. Кун, Т. Макпартленд; модифікація Т.В. Румянцевої); діагностика самоактуалізації особистості (А.В. Лазукін в адаптації Н.Ф. Каліної); знаходження кількісного виразу рівня самооцінки (по С.А. Будассі). З метою кількісної і якісної інтерпретації та узагальнення результатів емпіричного дослідження використано методи статистичної обробки даних.

Емпірична база дослідження. Дослідження проводилось в Полтавській державній аграрній академії. У дослідженні взяли участь всього 200 студентів з першого, другого, третього й четвертого курсів факультету економіки та менеджменту.

Наукова новизна дослідження. Оскільки у сучасній віковій та соціальній психології проблема самосприймання студентської молоді не достатньо вивчена, наукова новизна нашого дослідження полягає у поглибленні та подальшому розвитку наукових уявлень стосовно проблеми психологічних особливостей самосприймання студентів.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні знань про особливості розвитку людини юнацького віку; у розкритті особливостей самосприймання та самосвідомості студентської молоді, а також у обґрунтуванні певних теоретичних підходів до розгляду цієї проблеми.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дипломної роботи складає 144 сторінки. Кількість використаних літературних джерел складає 60 найменувань.

Розділ 1. Самосприймання студентів як психологічна проблема

У цьому розділі подано аналіз закономірностей розвитку самосвідомості у студентському віці, зокрема психологію юнацького віку і формування самосвідомості; теоретичні моделі структури та функцій самосвідомості; прогнозування й планування життєвого шляху як один із напрямків становлення самосвідомості в юнацькому віці; особистість як спрямованість у майбутнє; цінності, які визначають сенс існування студента.

1.1 Психологічна характеристика розвитку особистості студента

Молоді, в тому числі студентській, належить особлива роль у суспільстві, адже саме її представники сьогодні - це керівники держав, урядів, науковці, економісти, юристи і т. д. - те покоління, яке буде творити історію завтра. Тож, не дивно, що у процесі формування особистості студентського віку, головною проблемою дослідження стає проблема самосприймання та самосвідомості людини юнацького віку. Докладно цю проблему у своїх працях розглядали такі психологи: О.В.Винославська, В.І.Носков, І.С.Кон, Л.М.Балабанова, Ю.О.Самарін, М.О.Скок, В. І. Астахова та багато інших дослідників.

Одне з перших визначень поняття «молодь» було дано в 1968 р. В.Т.Лісовським: "Молодь -- покоління людей, що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні і інші соціальні функції; залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років" [21, с.34].

Пізніше більш повне визначення було дане І. Коном: "Молодь -- соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тим і іншим соціально-психологічних властивостей. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури і властивих даному суспільству закономірностей соціалізації" [18, с. 15].

Процес становлення соціальної зрілості молоді, вибір нею життєвого шляху відбуваються у всіх основних сферах життєдіяльності особи, реалізовуючись за допомогою навчання і виховання, засвоєння і перетворення досвіду старших поколінь. Основними соціально-психологічними регуляторами цього процесу і одночасно показниками положення молоді в суспільстві і в структурі історичного процесу розвитку виступають ціннісні орієнтації, соціальні норми і установки. Вони визначають тип свідомості, характер діяльності, специфіку проблем, потреб, інтересів, очікувань молоді, типові зразки поведінки.

Молодість -- це шлях в майбутнє, який вибирає сама людина. Вибір майбутнього, його планування -- характерна риса молодого віку; він не був би таким привабливим, якби людина наперед знала, що з ним буде завтра, через місяць, через рік.

У віковій психології молодість характеризується як період формування стійкої системи цінностей, становлення самосвідомості і формування соціального статусу особи.

По перше, необхідно зазначити, що у сучасній віковій психології часто поняття студентського віку заміняється на юнацький вік (згідно з віковими характеристиками вітчизняної психології). Тож, насамперед, ми розглянемо поняття «студент».

Термін «студент» має латинське походження і в перекладі українською мовою означає людину, що старанно працює, учиться, тобто оволодіває знаннями [8, с. 65].

Завдяки спільному виду діяльності - навчанню, спільному характеру праці студенти утворюють певну соціально-професійну групу, провідною функцією якої є набуття відповідних знань та умінь у галузі обраної професії, навичок самостійної творчої діяльності.

Другий період юності, на який припадає студентський вік, має специфічні закономірності й являє собою важливий етап у розвитку особистості. У цей період відбувається становлення фахівця, формування його світогляду, ідеалів, цінностей, переконань. Студентські роки молодої людини, на думку О.В. Винославської, слід розглядати не тільки як підготовку до майбутньої професійної діяльності, але й як першу сходинку до зрілості [8, с. 65].

Студента як людину певного віку і як особистість можна розглядати у трьох іпостасях [8, с. 65]:

соціальний, яка обумовлена належністю студента до певної соціальної (академічної) групи і виявляється через виконання ним функцій майбутнього фахівця;

психологічний, що являє собою єдність психічних процесів, станів і таких властивостей особистості, як характер, темперамент, спрямованість, здібності, від яких, власне, й залежить протікання психічних процесів та виникнення психічних станів;

біологічний, що включає в себе тип нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, соматичний тип, психомоторику, фізичний стан тощо.

Це означає, що дослідження якостей і можливостей студентів, їх вікових та особистісних особливостей слід проводити в усіх зазначених напрямах.

Ю.О. Самарін виділив ряд характерних рис та протиріч соціально-психологічного характеру, що мають місце у розвитку студентської молоді. У цей період молода людина здійснює вибір професії, оволодіває нею і починає випробовувати себе в інших сферах життя, самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно самостійність суджень і дій. У цьому віці на основі синтезу наявних знань, життєвого досвіду, самостійних міркувань і дій формуються світогляд, етичні та естетичні погляди. Багато які з них переходять зі сфери теоретичних уявлень у сферу практичних здійснень (кохання, шлюб, створення власної сім'ї). Однак, у зв'язку із матеріальною залежністю від батьків виникає економічне протиріччя між різноманітністю бажань і можливістю їх задоволення [33, с. 127].

Поєднання роботи з денною формою навчання створює ще одне протиріччя - надзвичайний дефіцит вільного часу, який позначається як на якості навчання, так і на сімейних відносинах, і який в кінці кінців призводить до зниження інтенсивності інтелектуального та емоційного життя.

Наступне протиріччя, на думку Ю.О.Самаріна [33, с. 128], хронічна нестача часу на переробку постійно зростаючого потоку інформації. Знаннями ж, за його словами, стає тільки та інформація, яка була засвоєна.

Існує ще одна особливість психічного розвитку студентів: якщо в середній школі навчання і виховання завжди випереджають розвиток, то у вищому навчальному закладі розвиток студентів іноді випереджає навчання і особливо виховання.

Для другого періоду юності типовим є максималізм і категоричність оцінок. Американський психолог, Р. Мей вважає [26, с. 262], що переситившись вченою мудрістю своїх знань, студенти часто відчувають потребу якимось чином «вибрикнути». «Навряд чи вдається утримати їх, - пише він, - але можливо підказати, куди направити свою бунтарську силу. Імовірно, на якомусь етапі кожна молода людина відчуває бажання повстати, заявити про себе, як незалежну особистість, навіть якщо це дорого обійдеться їй та оточуючим. Це говорить лише про життєву силу, що рветься назовні, енергію і потенційні можливості, про творче багатство інстинктивних потягів» [26].

Самооцінка ж студентів є досить суперечливою і часто нереалістичною. Вона здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» і реального «Я». Разом з тим, образ ідеального «Я» ще не ствердився і може бути випадковим, а реальне «Я» сприймається нечітко. Все це викликає внутрішню невпевненість у собі, що часто супроводжується зовнішньою різкістю.

Дослідження показали, що в другий період юності розвиток таких важливих процесів, як пам'ять, мислення, увага відбуваються нерівномірно. Особливо помітні «спади» та «підйоми» у розвитку мислення та пам'яті. «Підйоми» у розвитку мислення припадають на вік 20, 23 і 25 років. «Спади» спостерігаються у 22 і 24 роки. У розвитку пам'яті «підйоми» спостерігаються у 18, 23 і 24 роки, «спади» - на 22 і 24 [8, с. 66].

У віці від 18 до 21 року рівень уваги стабільний, пізніше коливання виражені більш інтенсивно. 19, 22 і 25 років є оптимальним віком розвитку інтелекту. Ця суперечливість не може позначитися на успіхах у навчанні. Так, у 18-річному віці студент може запам'ятати досить великий обсяг навчальної інформації, але не зможе здійснити розумову переробку всього отриманого матеріалу, оскільки мислення в цей час відстає від пам'яті [8, с. 66].

Важливою проблемою у розвиткові студента є адаптація першокурсників до навчання у вищих навчальних закладах. Різка зміна багаторічного стереотипу роботи, до якого звикли юнак чи дівчина (динамічного стереотипу, за І.П. Павловим) у школі, іноді призводить, до нервових зривів та стресових ситуацій [8, с. 66].

Студентська молодь належить до такого вікового етапу, як юність. Юність - (англ. the youth/ the younger/ adolescence; нім. Jugend f=; угор. ifjъsбg; рос. юность) - це період від 16 до 21 року - від отримання паспорту до здобуття всіх громадянських прав (право бути обраним у вищі органи влади) [6, с. 24]. Від підліткового віку і від молодості період юності відокремлює скоріше не біологічна, а соціальна межа. В юнацькому віці відбувається складний процес отримання громадянської і психологічної зрілості, оволодіння всією системою суспільних прав і обов'язків дорослої людини. Поряд з розвитком громадянської самосвідомості починається становлення професійної самосвідомості (вибір спеціальності), сексуальної самосвідомості (практичне оволодіння нормами сексуальної моралі), формується індивідуальний стиль життя [6].

У вітчизняній науці прийнято розглядати юність як самостійний період розвитку людини, її особистості та індивідуальності. І.С. Кон визначає юність у межах 14-18 років, зазначаючи при цьому, що перехід від дитинства до дорослості звичайно поділяють на два етапи: підлітковий вік (отроцтво) та юність (ранню і пізню). Однак хронологічні межі цих вікових груп часто визначають зовсім по-різному. Наприклад, у вітчизняній психіатрії вік від 14 до 18 років називається підлітковим, в психології ж 16-18-річних вважають юнаками Але частіше їх звужують до 15-17 років, і тоді юнацький вік фактично співпадає зі старшим шкільним віком, з періодом навчання у старших класах середньої загальноосвітньої школи. [26, с. 6-7].

Юність розглядається як фаза переходу від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема статевого, дозрівання, а з іншого - досягнення соціальної зрілості [26, с. 7].

Юнацький вік - період, який історично сформувався найпізніше, його необхідність диктується ускладненням соціального життя і тих вимог, які сучасні розвинені суспільства ставлять до рівня професійної освіти і особистісної зрілості своїх дорослих членів. Внаслідок цього юнацький вік не є повністю усталеним, люди в 15-17 років навіть в одній країні можуть опинитись в різних соціальних умовах розвитку [41, с. 15].

Юнацький вік - дуже відповідальний етап розвитку у житті людини, у ранній юності, коли завершується морфофункціональне дозрівання організму, відбуваються суттєві зміни його особистості, психологічне та соціальне дорослішання. Згідно з періодизацією, прийнятою у віковій фізіології, юнацький вік у дівчат починається в 16 років, у хлопців - у 17 років. [18, с. 10].

Під віковими особливостями розуміють характерні для того чи іншого періоду психологічні особливості, що мають тенденцію до прояву в поведінці всіх представників даного вікового етапу. І.В.Дубровіна зазначає, що основним особистісним новоутворенням юнацького віку є психологічна готовність до самовизначення та процес формування цього новоутворення.

Дані досліджень вчених дозволяють стверджувати, що у старшому шкільному віці, наприклад, формується не саме самовизначення - особистісне, професійне (ширше - життєве), а психологічна готовність до нього, що передбачає [41, с. 116]:

1. Сформованість на високому рівні психологічних структур, насамперед самосвідомості.

2. Розвиненість потреб, що забезпечують змістовну наповнюваність особистості, серед яких центральне місце займають моральні установки, ціннісні орієнтації і тимчасові перспективи.

3. Становлення передумов індивідуальності як результат розвитку й усвідомлення своїх здібностей і інтересів кожним старшокласником.

Самовизначення - центральне питання у ранньому юнацькому віці. Усвідомлення свого місця у майбутньому, своєї життєвої перспективи Л.І. Божович вважала центральним моментом психічного та особистісного розвитку в цьому віці. [6, с. 23].

Ціннісні орієнтації - це елементи структури особистості, що характеризують змістовну сторону її спрямованості. У формі ціннісних орієнтацій у результаті визначення цінностей фіксується істотне, найбільш важливе для людини. Ціннісні орієнтації - це стійкі, інваріантні утворення моральної свідомості - основні його ідеї, поняття, „ціннісні блоки" [25, с. 189], компоненти світогляду, що виражають суть моральності людини, а виходить, і загальні культурно-історичні умови й перспективи. Зміст їх мінливий і рухливий. Система ціннісних орієнтацій виступає „згорнутою" програмою життєдіяльності і служить підставою для реалізації визначеної моделі особистості.

У ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже сприятливий для утворення ціннісних орієнтацій як стійкої якості особистості, що сприяє становленню світогляду студентів, їх ставленню до оточуючої дійсності.

Розглядаючи у цілому особливості формування ціннісних орієнтацій у студентському віці, вчені стверджують, що цей необхідний та важливий елемент особистісної структури повністю сформований лише у однієї третини юнаків та дівчат. У третини дітей юнацького віку ціннісні орієнтації лише тільки починають формуватись і не можна стверджувати, що вони перетворились на стійку якість особистості [19, с. 4].

Перспективу у часі, як план уявлень про майбутнє життя, автори розглядають як одну з центральних у студентському віці інстанцій, що опосередковує діяльність людини, що впливає на зміст та функціонування мотиваційно-потребової сфери особистості [37, с. 7].

У студентів найбільш часто зустрічаються мотиви, пов'язані із власною особистістю; достатньо великий відсоток становлять мотиви саморозвитку. Мотивація, пов'язана з майбутньою професійною діяльністю і роботою, виражена слабо. Таким чином, найбільш характерною є мотивація, направлена на власну особистість, власне Я. Друге місце займає мотивація спілкування, і нарешті третє місце належить діловій мотивації, пов'язаній з реалізацією учбових та інших задач. [36, с. 55 ].

1.2 Проблема самосвідомості та її складових

Психологічне вивчення самосвідомості має давню і багату історію, починаючи з праць В. Джемса та І.М. Сєченова. Значення такого вивчення пов'язане з вельми важливою роллю самосвідомості у структурі особистості та детермінації її соціального буття. В індивідуально-психологічному плані проблема самосвідомості розглядалась у працях В.В.Століна, І.І.Сарджвеладзе, А.А.Налчаджяна, О.Б.Орлова, К.Т.Соколової, П.Р. Чамати, Р.Бернса, Ж.Лакана, К.Роджерса, К.Хорні, К.Юнга та інших. В соціально-психологічному аспекті проблему самосвідомості розробляли Ф.Зимбардо, І.С.Кон, В.А.Ядов, Т.Шибутані, П.Бергер, Т.Лукман та інші.

Свідомість молодої людини є особливо сприйнятливою, здатною переробляти і засвоювати величезний потік інформації. У цей період розвиваються критичність мислення, прагнення дати власну оцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального рішення. Разом з тим в цьому віці ще зберігаються деякі установки і стереотипи, властиві попередньому віку. Це пов'язано з тим, що період активної ціннісно-творчої діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної, творчої діяльності, неповною включеністю молодої людини в систему суспільних відносин [42, с. 111].

Соціальна зрілість є цілісністю усвідомлення і реалізації в діяльності особи її основних соціальних і психологічних якостей і властивостей. Також потрібно враховувати відношення особи до своїх потенційних можливостей. На цьому рівні дослідження можна прослідкувати, коли у людини з'являються власні погляди і відносини, які для нього характерні вимоги, оцінки і самооцінки. Ймовірно, багато помилок у вихованні молоді визначаються тим, що дорослі прагнуть вирішувати окремі питання (професійної підготовки, моральної стійкості, уміння дотримуватися законів і інші), не сформувавши головного: уміння розмірковувати над непростими проблемами сучасного життя і діяти в ній, орієнтуючись на загальнолюдські цінності і своє власне вдосконалення.

Самосвідомість - це усвідомлення людиною себе як особистості: своєї діяльності, стосунків з іншими людьми, власних дій та вчинків, їх мотивів, цілей, розумових, моральних, фізичних якостей тощо [38, с. 15].

Експериментальні дослідження, в яких вивчалися особливості прояву самосвідомості у різні вікові періоди розвитку, були проведені С.Д.Максименком, М.Й.Боришевським, Т.І.Гаваковою, В.О.Горбачовою, Л.В.Долинською, В.К.Котирло, О.І.Кульчицькою, Г.І.Ліпкіною, О.Г.Подоляк, Л.С.Сапожниковою, Х.М.Василькевич та іншими.

До самосвідомості входять три компоненти: пізнавальний, емоційний та вольовий. Пізнавальний компонент включає самовідчуття, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінку тощо. Емоційний компонент - це самопочуття, які характеризують усвідомлювані переживання людини. Під вольовим компонентом самосвідомості розуміють самовладання, саморегуляцію поведінки і діяльності, самодисципліну, самоконтроль, тобто все, що є результатом активності особистості [44, с. 534].

Невід'ємною частиною самосвідомості особистості є самооцінка. У психологічних дослідженнях самооцінку розглядають у двох значеннях: як процес самооцінювання, та як відносно стійке і сформоване уявлення дитини про себе, тобто як продукт багаторазового і різноманітного оцінювання себе. Об'єктом самооцінки можуть бути різноманітні сторони особистості: особливості побудови та перебігу діяльності, її результати, поведінка і взаємини, наявні здібності, інтереси і потреби, особливості характеру, темпераменту, інтелекту тощо. Основними вимірами самооцінки є ступінь адекватності, стійкість та висота [43, с. 36].

Із самооцінкою тісно пов'язані такі психологічні утворення як рівень домагань і соціальні очікування. Особливу роль соціальні очікування відіграють у розвитку та формуванні взаємин у сім'ї, у групах, групових формах поведінки, ціннісних орієнтаціях (Н.Л. Коломінський, А.К. Єрофеєв, В.К. Горбачевський, Л.В. Бородіна та ін.) [24, с. 17].

Самооцінка тісно пов'язана з рефлексією, що розглядається у вітчизняній психології як багатоаспектне і багаторівневе особистісне утворення. Рефлексія як аналіз власної діяльності, своїх вчинків і якостей, які в них проявляються, “обслуговує” становлення самооцінки як здатності суб'єкта аналізувати свій внутрішній світ і на цій основі формувати відповідні регуляторні системи [23, с. 88].

Сфера особистісних цінностей визначає основні смисложиттєві орієнтації та настановлення - як усвідомлювані, так і неусвідомлювані індивідом. Цінності є одними з найважливіших регуляторів поведінки людини. В них фіксується особлива значущість тих чи інших предметів (матеріальних або ідеальних) для конкретної особистості [27, с. 117].

Оскільки орієнтація на ту чи іншу систему цінностей обумовлює характер розвитку особистості, цілеспрямоване формування ціннісного ставлення до дійсності посідає одне з найважливіших місць в системі виховання дітей.

Цінність, як значущість для суб'єкта певної сторони діяльності і змісту образу “Я” визначає [11, с. 41]: 1) спрямованість суб'єкта на певну діяльність або її сторони; 2) відповідний спрямованості зміст уявлень про своє “Я”; 3) виокремлення в свідомості певного предметно-діяльного змісту.

Цінність - це відображені суб'єктом ланки його існування, через які відбувається виокремлення (а на певних етапах - усвідомлення) ним самого себе, власного “Я”. Так, в одних дітей їх “Я” виділяється через цінність для них ставлень інших людей, для других - через цінність спілкування, для третіх - через цінність пізнавальної діяльності, для четвертих - через цінність доброго виконання завдання, для п'ятих - через цінність правильного виконання вимог дорослих. Таким чином, в цінності відбувається “синтез” двох сторін: об'єктивно-змістової (сторони діяльності, які набувають особистісного смислу) і суб'єктивно-змістовної (уявлення суб'єкта про себе через ставлення до певної сторони дійсності, певних об'єктів).

На думку деяких дослідників, ціннісно-орієнтаційний портрет сучасного студента виглядає приблизно так: "Головне в житті - це міцне здоров'я, сім'я - це необхідне джерело морально-психологічної підтримки. Любов та спілкування з друзями прикрашає життя. Матеріальне забезпечення дає впевненість у собі, своїх силах. Що стосується творчості, пізнання і досягнень, що заслуговують суспільного визнання - це не завжди вдається, але було б бажано. Задоволення приємні, але на них сьогодні не вистачає часу та грошей. Абсолютно впевненим можна бути тільки в одному - сьогодні треба розраховувати тільки на свої сили, здібності та можливості" [34, с. 130].

Соціологічні дослідження ціннісних орієнтацій студентської молоді останнього десятиліття переконують, що у свідомості сучасної молоді (в тому числі і студентської) формується тип особистості, характерний для західного суспільства - особистості, яка в першу чергу цінує себе і вважає, що її діяльність, успіх у житті і т. п. залежать в першу чергу саме від неї [1, с. 72].

1.3 Особливості самосприймання студентів

Останнім часом помітно зростає інтерес до вивчення студентства як одного з визначальних етапів життєвого шляху. Важливо зрозуміти, які психологічні механізми сприяють розвиткові активної молодої людини як унікальної особистості, досягати контролю над життєвими обставинами, бути діяльною, продуктивною і щасливою.

Дослідженню студентського віку в сучасній психології присвячено багато праць. Однак існують великі розбіжності щодо розуміння суті розвитку в юності, меж та головних новоутворень цього періоду життя людини. На думку багатьох дослідників таким новоутворенням даного віку є ідентичність. Ідентичність - це результат самоусвідомлення та самовизначення свого "Я" [17, с. 158]. Кінцевим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про себе.

Розглянемо, по-перше такі визначення як «самоусвідомлення» та самооцінка.

Самоусвідомлення - це усвідомлення і оцінка людиною своїх дій та їх результатів, думок, почуттів, моральності та інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе та свого місця в житті [35, с. 115].

Самооцінка - це є "певне ставлення до себе: до своїх якостей, можливостей, фізичних (та духовних) сил" [35, с. 115].

Самооцінка - це особистісне судження про особисту цінність, що виражається в установках, властивих індивідові [31, с. 4].

Отже самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття особистої цінності і позитивного ставлення до всього, що входить до сфери її "Я". Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе самого, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.

Можна виділити кілька джерел формування самооцінки, які набувають різної значимості в процесі становлення особистості. Для юнацького віку є актуальним порівняння з іншими людьми. Групи однолітків відіграють як в дитинстві, так і в студентському віці дуже важливу роль, особливо для розвитку ідентифікації та формування установок. Періодом виникнення свідомого "Я", як би поступово не формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий та ранній юнацький вік [29, с. 9].

Як було зазначено в попередньому підрозділі, до поняття «самосприймання» включені такі елементи, як самоставлення та ставлення до інших.

На адекватній самооцінці, а отже - на самоставленні базується, на думку багатьох авторів, соціальний інтелект (В. Куніцина, Р. Ульріх, Н. Кудрявцева) [45, с. 8]. Самоставлення, яке виявляється прийняттям чи неприйняттям себе як цілого, самоповагою і почуттям гідності, визначає великою мірою характер взаємин і взаємодій, здатність до встановлення близьких довірливих стосунків із людьми.

На рівні свідомості самоставлення виявляється в поведінці і діяльності як загальне, глобальне почуття „за” і „проти” самого себе у формі самоповаги, аутосимпатії, самоінтересу, близькості до самого себе, очікуваного ставлення інших. На рівні підсвідомості працюють механізми психологічного захисту „Я”, самоцінності (компенсація, прикрашання, захист від самозаперечення), які набувають особливої ролі за умови негативного самоставлення внаслідок фізичного каліцтва, відсутності визнання оточуючих людей, переживання статусу „відкиненого”, яке провокує деструктивну поведінку, сприяє деформації особистості [5, с. 110].

Порушення цих функцій може призвести до почуття пригніченості, неповноцінності, які тягнуть за собою страх спілкування з іншими. Часто такі люди через низьку самооцінку надто узагальнюють кілька випадків, коли їх відкинули, і забувають про позитивні моменти в налагодженні стосунків. Вони не знаходять у себе таких якостей, які, на їхню думку, приваблювали б інших, а тому інші перестають приваблювати їх.

Ставлення до себе тісно пов'язано зі ставленням до інших. Д. Янг дефекти цього феномену об'єднав під загальною назвою „Кластер «Недовіра»”: „Більшість хронічних самотніх страждають від глибокої недовіри до себе з боку інших людей. Вони вважають, що інші люди самолюбиві, турбуються лише про себе, прагнуть використовувати у своїх цілях всіх інших людей” [31, с. 582].

Відсутність позитивного ставлення до людей, на якому базуються мотиви аффіліації та допомоги, може сприяти виникненню маніпулювання, коли інших сприймають не як суб'єктів, а як об'єкти для досягнення власної мети. Такий тип стосунків Н. Сарджвеладзе називає суб'єкт-об'єктним ставленням до людей [7, с. 12]. Інших тут розглядають як об'єкти споживацького, інструментального, маніпулятивного й утилітарного підходу. У поведінці спостерігаємо тенденцію впливу на іншого, маніпулювання його свідомістю і поведінкою, нав'язування йому своїх думок, тобто „асиміляція” іншого, контроль його вчинків і „заволодіння” ними тощо.

Маніпулювання може базуватися на егоїзмі, який стає основою деструктивного спілкування. Егоїстична центрація на власній персоні й позиції, яку вона займає, виявляється у висуненні на перший план своїх інтересів і цілей на шкоду інтересам партнера. Приниження партнера дає певну психологічну вигоду, оскільки допомагає краще виглядати на його фоні. Егоїсти вважають прийнятними агресивні форми поведінки, вони мстиві [4].

Порушені соціальні зв'язки можуть супроводжуватися у ставленні до інших ворожістю, агресивністю, потенційною конфліктністю, жорстокістю, байдужістю і, в найгіршій ситуації, асоціальністю. В. Куніцина писала: „Агресивна поведінка, агресивність як риса особистості привносять у спілкування риси деструктивності, роз'єднують людей і тримають їх у напрузі, залишаючи після себе довгий шлейф прикрості та дискомфорту” [32, c. 408].

Існують і складніші детермінанти порушень соціальних зв'язків, які базуються на декількох простіших особистісних утвореннях. Серед них можна виокремити сором'язливість, ригідність, аномію та емоційну ізоляцію [46, с. 188].

Таким чином, можна констатувати, що є очевидною необхідність вивчення не тільки окремих характеристик самосвідомості та самосприймання, але й їх взаємозв'язку й взаємовпливу в процесі розвитку особистості.

1.4 Проблема діагностики самосвідомості та її складових у студентів

В останні десятиріччя все більше увага дослідників звертається до однієї з центральних проблем психології розвитку особистості - до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становлення самосвідомості та самосприймання особистості студента. Загальна проблематика самосвідомості особистості посіла значне місце в теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І. Кона, К. Роджерса, С. Рубінштейна, В. Століна, З. Фрейда, І. Чеснокової, Т. Шибутані, К. Юнга, В. Ядова та інших.

Існує декілька підходів до визначення сутності та структури самосвідомості. Окремі її компоненти були предметом численних досліджень, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. У працях вітчизняних і зарубіжних психологів (Н. Анкудінова, В. Асєєв, Р. Бернс, К. Блага, О. Бодальов, Л. Божович, Є. Бондаренко, А. Валлон, Г. Ліпкіна, М. Шебек) розглянуто теоретичні положення про співвідношення та взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників становлення свідомості й самосвідомості особистості, генезис самосвідомості, її складових.

Предметом експериментального вивчення зазвичай є окремі сторони самосвідомості, зокрема, самовизначення і самооцінка рівня інтелекту, емоційного стану, особистісних властивостей (Л. Божович, В. Вольф, С. Куперсміт, Г. Ліпкіна, А. Петровський, Є. Савонько, К. Ханлі, С. Юлдашева та інші). У цей же час є багато незрозумілого стосовно характеру зв'язків окремих компонентів самосвідомості, її внутрішніх структурних особливостей.

Суттєвою особливістю значної кількості досліджень є їх зосередження на двох вікових категоріях. По-перше, це численні вивчення процесу становлення самосвідомості в дітей дошкільного віку, а, по-друге, це дослідження свідомості й самосвідомості в юнацькому віці.

Забезпечення розвитку свідомості та самосвідомості студентів перших курсів є дуже складним завданням для психолога. Його складність визначається низкою чинників, серед яких провідними є такі: недостатня розробленість теоретико-методологічних моделей, придатних для їх застосування у вирішенні практичних завдань; майже повна відсутність методичних розробок та психологічних технік з цієї проблеми; недостатнє розуміння важливості цього завдання з боку педагогів та батьків, які першочергово зосереджені на проблемах навчання та формування навчальної діяльності [38].

Зрозуміло, що недостатній рівень розвитку самосвідомості, а саме: слабка диференційованість образу "Я", неадекватність самооцінки та негативне змістове наповнення ціннісних орієнтацій є несприятливим фактором загального розвитку особистості [45, с. 9]. У цей же час проведені багатьма психологами дослідження показали, що недоліки в розвитку компонентів самосвідомості тісно пов'язані з виникненням феноменів дезадаптації та тривожності, емоційною нестійкістю, порушенням форм соціальної поведінки та комунікації [45]. Окрім того, перелічені недоліки розвитку самосвідомості в студентському віці стають підґрунтям виникнення низки порушень подальшого особистісного розвитку, почасти різних форм девіантної поведінки.

Практично всі психологи визначають ранню юність як критичний період формування самосвідомості і розглядають розвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку. У юнацькому віці (15 - 17 років), у рамках становлення нового рівня самосвідомості, відбувається формування відносно стійкого уявлення про себе. До 16-17 років виникає особливе особистісне новоутворення, яке в психологічній літературі позначається терміном самовизначення [28, с. 10]. Цій проблемі присвячено чимало досліджень зарубіжних психологів. Вони концентрують увагу, в основному, на двох групах питань. У роботах В. Астахова [2], Л.Божович [6], С. Рубінштейна [30], І. Чеснокової [42], А. Соколова [35], А. Спіркіна [38] в загальнотеоретичному та методологічному аспектах проаналізовано проблеми становлення самосвідомості в контексті загальної проблеми розвитку особистості. В іншій групі досліджень розглядаються спеціальні питання, в першу чергу пов'язані з особливостями самооцінки, її взаємозв'язок з оцінюванням оточуючих.

Роботи Л. Божович дають багато для розуміння психологічної природи самовизначення [6]. По-перше, вона показує, що потреба у самовизначенні виникає на певному етапі життя - на межі старшого підліткового віку і ранньої юності, і обґрунтовує необхідність виникнення цієї потреби логікою особистісного і соціального розвитку підлітка. По-друге, потреба у самовизначенні розглядається як потреба у формуванні певної смислової системи, в якій об'єднуються уявлення про світ і самого себе, формування цієї смислової системи передбачає пошук відповіді на одвічну проблему смислу свого особистого існування; по-третє, самовизначення нерозривно пов'язане з такою важливою характеристикою старшого підліткового та раннього юнацького віку, як спрямування у майбутнє; і, нарешті, по - четверте, самовизначення передбачає вибір професії.

І. Дубровіна вносить уточнення в проблему самовизначення як центрального моменту раннього юнацького віку. Результати її досліджень [41] дозволяють стверджувати, що основним психологічним новоутворенням раннього юнацького віку слід вважати не самовизначення як таке (особисте, професіональне, ширше - життєве), а психологічну готовність до самовизначення, яка передбачає: а) сформованість на високому рівні психологічних структур, в першу чергу самосвідомості; б) розвиненість потреб, які забезпечують змістовну наповненість особистості, серед яких центральне місце посідають моральні засади, ціннісні орієнтації і тимчасові перспективи; в) становлення чинників індивідуальності, як результат розвитку і усвідомлення своїх здібностей та інтересів кожним [41]. Водночас психологічна готовність увійти в доросле життя і зайняти в ньому гідне місце передбачає не завершені в своєму формуванні психологічні структури і якості, а визначену зрілість особистості, тобто сформовані психологічні утворення і механізми, які забезпечують їй можливість (психологічну готовність) безперервного зростання як нині, так і в майбутньому.

У дослідженнях психологів, політологів, соціологів знаходять своє відображення і проблеми, пов'язані із такою соціально-психологічною групою, як студентська молодь. Аналіз соціологічних досліджень, проведених наприклад, у різні роки протягом останніх 20-25 років, дозволяє зробити висновки, що ціннісні орієнтації сучасних студентів зазнали певних змін.

Наприклад, деякі соціологи 80-х років відзначали, що отримання вищої освіти було однією з головних життєвих цінностей студентської молоді того часу [13, с. 21].

Так, дослідниця Л.М. Крючкова відмічала, що 68% студентів Мелітопольського інституту механізації сільського господарства і Одеського технологічного інституту, опитані в процесі соціологічного дослідження, віддали пріоритет набуттю знань з обраної спеціальності. Ці дані були підтверджені результатами вибіркового дослідження 1657 студентів різних міст СРСР (Москва, Алма-Ата, Архангельськ, Іркутськ, Владивосток, Рига, Свердловськ, Харків, Фрунзе) у 1986 році [20, с. 21-22].

Сучасні українські студенти також не заперечують важливості освіти у житті, хоч соціологів хвилює той факт, що для більшості опитаних - 87% (дослідження лабораторії соціальних досліджень і політичного аналізу кафедри політології Донецького національного університету; опитано 1460 чоловік у 22-х ВНЗ 4-х освітніх регіонів України - Донецька, Харкова, Криму і Львова) гарна освіта - лише одна з багатьох умов успіху у житті. Дехто з респондентів упевнений, що сучасна освіта - "це диплом", "кірочка", які більшою мірою потрібні формально, а ніж реально для життя (9%), "це система, створена суспільством для формування людини за заданими нормами" (10%), "це те, що коштує (у плані витрат) досить дорого, а цінується (у плані доходів) досить дешево (17%)", "це набір наукових понять і моральних положень, які суспільство вимагає засвоїти (32%)" [14, с. 10].

Разом з тим, більшість студентів розуміють значення освіти у сучасному світі, вказують на те, що це процес постійного, індивідуального вдосконалення, у ході якого величезне значення має особиста творчість (59%); сучасна людина має бути знавцем своєї справи і гарним професіоналом (42%) [14, с. 10].

Результати опитування, проведеного Центром соціологічних досліджень МДУ ім. М.В. Ломоносова серед студентів університету та інших вузів, також показують (при збереженні в цілому ціннісної орієнтації на отримання вищої освіти) зміну мотивів отримання вищої освіти, інтересів, життєвих стратегій студентської молоді.

Серед мотивуючих чинників отримання освіти (стати високоосвіченою, культурною людиною, бути матеріально забезпеченим, мати професію, працювати за кордоном, не служити в армії і т. д.) пріоритетне місце зайняв мотив "досягнути успіху у житті". Таким чином, сучасний російський студент, на думку російських соціологів, стає більш практичним, що проявляється у прагненні за допомогою освіти краще влаштуватися у житті, досягти матеріального благополуччя, високого соціального положення. На посилення прагматичного мотиву при отриманні освіти вказують багато соціологів, підкреслюючи, що основним фактором, який стимулює до отримання вищої освіти, стає матеріальний [12, с. 14].

Студенти петербурзьких вузів (в досліджені, проведеному у 2001 році, взяли участь 1070 студентів із 5-ти вищих навчальних закладів Петербургу, які навчаються за гуманітарними спеціальностями) вважають, що матеріальне благополуччя - це не шматок хліба з маслом, а міфологізоване життя вищого класу. Серед матеріальних цінностей, на які вказали студенти, названі: квартири, побудовані за власним дизайном; декілька автомобілів на родину; заміські вілли; триповерхові будинки на березі озера; кожний десятий хотів би мати особистий будинок в Сочі або в Криму взагалі, кожний сьомий - у Франції, США, Японії, Швейцарії, Іспанії [10, с. 91].

Дослідники з прикрістю відзначають, що в молодіжному середовищі втрачають значення моральні цінності, високі християнські ідеали, натомість основним девізом життя стають поради, зроблені свого часу Н. Рокфеллером: "Не бійтеся великих витрат, бійтеся маленьких доходів" та Дж. Морганом: "Те, що не можна зробити за гроші, можна зробити за великі гроші" [10, с. 92].

На жаль, значне зростання питомої ваги матеріального фактору у ціннісних орієнтаціях просліджується і в середовищі української студентської молоді. На цей факт з тривогою вказує український дослідник М.А. Скок [34, с. 130].

Якщо цінність "матеріальне забезпечення життя" у 1983 році посідало в опитуваннях студентів 17-те місце, то у 1998 році вона перемістилася на 4-те. У суспільстві виникає ситуація, коли люди свою діяльність спрямовують лише на досягнення матеріальних благ. Формується споживацька психологія, домінуючими рисами характеру людей, в тому числі і студентської молоді, стають заздрість, егоїстичність, корисливість, прагматизм. Така ситуація вимагає подальшого наукового аналізу, розробки конкретних рекомендацій з метою удосконалення виховної роботи серед підростаючого покоління, студентської молоді, повернення на чільне місце в ієрархію ціннісних орієнтацій особистості загальнозначущих моральних цінностей [2, с. 65].

Соціологи відзначають, що загальна оцінка студентами України стану системи вищої освіти на сучасному етапі має досить суперечливий характер. 64% студентів впевнені, що у вузах України можна одержати високоякісну освіту, не гіршу, ніж у вищих навчальних закладах Заходу. Але разом з тим студентська молодь не задоволена тим, що система освіти зберігає в певній мірі адміністративно-командний характер, в якій студент позбавлений права голосу, навчання стандартизоване, що не надає можливості враховувати індивідуальні потреби і можливості студентів (63%) [1, с. 56].

Результати соціологічних досліджень свідчать, що серед студентської молоді значно падає престиж наукової діяльності. Якщо раніше в шкалі життєвих цінностей навчання вона займала третє місце, то тепер - 24-те. Більше 80% респондентів-студентів українських вузів вважають, що вища школа не сприяє розвитку здібностей молоді, не прилучає до надбань культури [7, с. 18]. Разом з тим, соціологи відмічають, що "падіння інтересу до науки у світогляді студента компенсується позитивним відношенням до релігії, яка мала не значну цінність у світоглядних установках попередніх молодих поколінь" [7].

Дані щорічних опитувань "Викладач очима студентів", які проводяться у вузах України, свідчать, що думка студентів про своїх викладачів бажає бути кращою. Великого значення студенти надають професійним якостям наставників (ерудиція, знання предмета, уміння подати матеріал), особистісним (чуйність, зовнішні дані). Високо оцінюються також такі якості, як шанобливе ставлення і вияв зацікавленості саме до них. Разом з тим студенти майже байдужі до того, наскільки авторитетним, популярним є викладач у наукових колах, громадсько-політичній сфері [1, с. 61].

Все менше студентів хочуть приймати участь у суспільному житті. За даними щорічних опитувань студентів вузів України на першому курсі великого значення громадській роботі надають 21% студентів, а на четвертому - лише 8,4%. Майже половина всіх студентів на четвертому курсі не має жодного громадського доручення, а з 50% тих, хто їх має, з захопленням і цікавістю працювали лише 4,2%. 20% респондентів призналися, що виконують громадську роботу формально. Без сумніву, недоліком виховної роботи є той факт, що першокурсників часто навіть не запрошують прийняти участь у громадсько-суспільній діяльності. 30% першокурсників в анкетах вказали, що хотіли б брати участь в ній, але їм цього не пропонували [9, с. 168]. В колах студентської молоді знижується престиж такої цінності як робота. Лише 8% респондентів підтримують твердження, що робота - це найбільш цінна частина життя і без неї життя втрачає сенс [9]. Кожний сьомий опитаний студент (14%) вважає, що найбільш цінним є життя поза роботою, а робота - це вимушена необхідність. Правда, 78% опитаних впевнені, що однаково цінні для людини і робота, і життя поза роботою [9].


Подобные документы

  • Самосприймання студентів як психологічна проблема; вплив соціальних факторів на формування самосвідомості молоді, її складові і діагностика: характеристика і специфіка розвитку особистості студентського віку; аналіз і оцінка результатів дослідження.

    курсовая работа [100,8 K], добавлен 13.01.2011

  • Сутність дослідження рівня домагань у сучасній психології. Самооцінка. Механізми формування самооцінки в молодшому підлітковому віці. Характеристика основних методик психологічної діагностики рівня домагань та його зв'язку з самооцінкою особистості.

    курсовая работа [162,7 K], добавлен 04.02.2015

  • Актуальність проблеми виховання майбутнього фахівця з вищою освітою. Мета, завдання та зміст виховання студентської молоді. Особливості розвитку моральної свідомості студентів. Специфіка психологічних механізмів, критерії та етапи формування особистості.

    контрольная работа [25,2 K], добавлен 16.05.2011

  • Проблема самооцінки та її розвитку у психології. Психологічний аспект вивчення самооцінки як наукового феномену. Дослідження особливостей структури самооцінки в учнів старшого шкільного віку. Особливості адекватності самооцінки у курсантів-студентів.

    курсовая работа [347,7 K], добавлен 10.01.2016

  • Дослідження процесу становлення самоповаги старших дошкільників як інтегрованої та узагальненої характеристики особистості. Вивчення психологічних закономірностей та умов ефективного розвитку самоповаги у дітей 4-6 років. Опис рівнів розвитку самоповаги.

    автореферат [40,9 K], добавлен 20.03.2014

  • Проблема самооцінки у вітчизняній і зарубіжній психології. "Я-концепція" особистості - психологічна категорія. Фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку. Діагностика самооцінки молодших школярів. Рекомендації вчителю по роботі з дітьми.

    курсовая работа [124,1 K], добавлен 20.02.2011

  • Самооцiнка як компонент самосвiдомостi, що мiстить поряд зi знанням про себе власну оцiнку своїх здiбностей, моральних якостей i вчинків. Визначення системи методик в діагностиці рівня самооцінки студентів-психологів. Самооцінка в розвитку особистості.

    дипломная работа [216,7 K], добавлен 09.07.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.