Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Становлення дитячої особистості у 8-9 років (дівчатка)

ПЛАН

ВСТУП

І. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ДІТЕЙ (ДІВЧАТОК) МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Розвиток самосвідомості

1.2 Формування особистості дитини в початкових класах

1.3 Психологічні особливості дівчаток молодшого шкільного віку

ІІ. МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Адаптованість дівчаток в колективі

2.2 Психологічні особливості взаємин дівчаток початкової школи

2.2 Профілактика конфліктних виявів у міжособистісних стосунках дівчаток

ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність. Уявлення про розвиток особистості дитини складалися в науці під впливом набагато більшої кількості різноманітних теорій, ніж це характерно для пізнавальних процесів і дитячого мислення, причому в поглядах представників різних теоретичних систем було набагато більше розбіжностей і протиріч, ніж у позиціях тих, хто дотримувався різних поглядів на природу пізнавальних процесів. Це не могло не позначитися на стані теоретичних досліджень особистості дитини, тому що у своїй основі вони спираються на відповідні теорії особистості дорослої людини. Своєрідні уявлення про те, як з'являється, розвивається і змінюється особистість дитини, склалися в руслі психодинамічного (психоаналіз і теорія рис), соціодинамічного (теорія ролей і теорія соціального навчання), інтеракціоністського (теорія соціальної взаємодії) і гуманістичного (теорія самоактуалізації і теорія пошуку сенсу життя) напрямків.

Означена проблема -- одна з найактуальніших у сучасній соціально-педагогічній науці, її вагомість підтверджується в державних освітянських документах, передусім у Національній доктрині освіти в Україні в ХХІ столітті. У цьому та інших документах підкреслюється, що ключовими концептуальними та ціннісними орієнтирами сучасної дошкільної освіти є соціальний розвиток особистості як суб'єкта культури, її самодетермінація в становленні спільності "дитина" -- "соціум".

Висловлена багатьма вченими дефініція поняття "особистість" дає нам змогу розглядати її як двосторонній процес взаємодії людини і соціального середовища, тобто включення її в систему суспільних відносин через засвоєння соціального досвіду, а також самостійного відтворення цих відносин, у ході яких і відбувається формування неповторної, унікальної особистості. Науковці відзначають, що оптимальна інтеграція людини із соціумом визначається не тільки генетично переданою інформацією, але й стає можливою внаслідок набутих знань і досвіду (Б. Ананьєв, Л. Божович, І. Зязюн, С. Козлова, І. Кон, О. Кононко, В. Котирло, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Л. Піменова, В. Чудновський та ін.).

Об'єкт дослідження: особистісний розвиток дівчаток.

Предмет дослідження: взаємовідносини дівчаток у колективі.

Мета дослідження: виявити вплив групових відносин між дівчатками на процес становлення дитячої особистості (дівчаток).

Гіпотеза: виховання у школі та сім'ї, стосунки в колективі, як необхідна умова становлення дитячої особистості, залежать від статусу школяра та авторитетності педагога.

Завдання:

1. Проаналізувати систему взаємовідносин дівчаток у колективі.

2. З'ясувати типові вияви міжособистісних стосунків у дівчаток.

3. Провести дослідження впливу різних чинників на становлення особистості дитини.

І. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ДІТЕЙ (ДІВЧАТОК) МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Розвиток самосвідомості

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6--7 до 10--11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах.

Нижня межа цього вікового періоду (6--7 років) пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра.

Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ -- результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей (такої, яка успішно або не успішно навчається, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У молодшому шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я-концепцію -- сукупність настанов щодо себе.

Школа сприяє самостійності учня, його емансипації від впливу батьків, надає йому широкі можливості для вивчення навколишнього (фізичного і соціального) світу. Дії школяра, порівняно з діями дошкільника, набувають набагато важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений сам відповідати за себе. У молодшому шкільному віці вже оцінюють інтелектуальні, соціальні й фізичні можливості дитини.

Унаслідок цього школа стає джерелом вражень, на основі яких починається розвиток самооцінки дитини. Тут її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і стають публічними. Це ставить перед необхідністю прийняти дух оцінного підходу, який з тієї пори пронизуватиме все життя.

На думку Л. Виготського, саме в молодшому шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання учня про результати навчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.).

Учні молодших класів передусім усвідомлюють і оцінюють у собі якості, які характеризують їх як школярів. Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями). Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, учень початкової школи повторює лише те, що чув про себе від дорослих.

Для формування ставлення до свого «Я» дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну на уроках.

Для самооцінки молодшого школяра властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Учень творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення школярем себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.

У роботі з молодшими школярами важливо враховувати їх оптимізм, здатність бачити в собі передусім добре, високу самооцінку. Щоб їх прагнення зберегти позитивний Я-образ, право на високу самооцінку не перетворилося на гальмо розвитку особистості, не стало джерелом необґрунтованих домагань, слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують (оцінка, ставлення тощо), та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. За значного розходження між прагненнями молодшого школяра бути схожим на образ-взірець і його поведінкою, яка має егоїстичне спрямування, але недостатньо засуджується оточенням, у нього поступово формується ілюзорна, далека від об'єктивного уявлення про себе, значно завищена самооцінка. Вона провокує хибні способи його самоствердження серед однолітків, чинить опір педагогічним впливам, дезорієнтує його. Саме тому велике значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи, у процесі адаптації до систематичного навчання.

Ще однією особливістю самооцінки учнів молодшого шкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях учень отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про учня, а й негативну загальну самооцінку.

Успішність навчання школярів та їхні уявлення про себе взаємопов'язані. Успіхи в навчанні сприяють розвитку самооцінки молодшого школяра, а самооцінка впливає на рівень успішності через механізми очікувань, домагань, мотивації та впевненості у своїх силах. Низька самооцінка підриває впевненість у своїх силах і формує низький рівень домагань і очікувань, а низька успішність знижує самооцінку. Становище таких учнів серед ровесників, як правило, буває проблематичним для них. Завдання вчителя полягає в залученні дітей із заниженою самооцінкою до різноманітних видів діяльності, що допоможе їм набути впевненості у власних силах.

Включення учнів у різні види діяльності (навчальну, суспільно корисну, виконання рольових функцій у класі тощо) має відбуватися на основі поступового ускладнення завдань і забезпечення їх доступності. Непосильні завдання та пов'язаний з ними неуспіх можуть завдати самооцінці дитини значної шкоди.

Для самооцінки молодших школярів властива також несамокритичність. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. За спостереженнями психологів, самоусвідомлення особистості, без якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомі вольові процеси, відбувається опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності.

Важливою складовою самосвідомості є рівень домагань. У молодшому шкільному віці він залежить від успіху дитини в навчальній діяльності, а також від становища в системі стосунків з однолітками. Для школярів, які добре вчаться, мають авторитет серед однолітків, характерний високий і водночас реалістичний, не завищений рівень домагань. Непоодинокими є випадки значних індивідуальних відхилень у самооцінці та рівні домагань молодших школярів, трапляється й істотна відмінність між самооцінкою учнів різних класів.

Знання індивідуальних особливостей самооцінки молодших школярів є однією з найважливіших передумов ефективності педагогічного керування їхньою соціально значущою активністю в процесі навчання та виховання. Розвиток емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе, результатом якого є певна самооцінка, відбувається через відображення нею реальних зв'язків з навколишнім світом, які існують лише завдяки активності особистості. При цьому важливо врахувати, що самооцінка як структурний компонент Я-образу дитини, певний ступінь її емоційно-ціннісного ставлення до себе є постійно діючим мотиваційним фактором у процесі життєдіяльності особистості. Тому, спрямовуючи активність учня, надаючи їй соціальної значущості, можна впливати не тільки на сферу його свідомості, а досягти гармонізації розвитку підростаючої особистості загалом.

У процесі формування в учнів початкових класів правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти пізнають себе в діяльності, яку виконують. А для правильного розуміння себе, осягнення джерел свого успіху в навчанні їм необхідно навчитися бачити себе з боку. Тому вже в молодших класах рекомендується спрямовувати увагу дітей на те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для досягнення успіху.

На формування правильного самоусвідомлення впливає також спільна діяльність, що дає змогу учневі відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, школяр бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

Правильна самооцінка стимулює навчальну активність молодших школярів, їхнє прагнення поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог учителя. Внаслідок створення сприятливої моральної атмосфери у школі, чуйного і водночас вимогливого ставлення до дитини вчителів і батьків, позитивного досвіду школяра у навчальній діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе як суб'єкта навчання, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає змінювати зовнішні обставини свого розвитку. За позитивного спрямування дитячої активності це є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприяє формуванню потреби у постійному самовдосконаленні.

1.2 Формування особистості дитини в початкових класах

Емоційно-вольова сфера. Діти цього віку вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають уміннями керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, більш врівноваженими.

Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи i невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, сприймання телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).

Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які, в свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів i розуміння їх виявлення в інших людей (Н.С. Лейтес, П.М. Якобсон). Для молодших школярiв загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афектних станів, якi мають місце, є передусім розходження між домаганнями i можливостями їх задовольнити, прагненням більш високої оцінки своїх особистiсних якостей i реальними взаємостосунками з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.

Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-які приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.

Розвиваються почуття симпатії, вiдiграючи важливу роль у формуванні малих груп в класі та стихійних компаній. Життя в класi виступає як фактор формування у дітей моральних почуттiв, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості i недооцінювати їх у своїх однолітків. З віком вони стають більш самокритичними.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення i виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати власнi потреби з вимогами вчителя тощо.

Поступове обмеження дитини як суб'єкта імпульсивної поведiнки відкриває можливості її розвитку як суб'єкта вольової поведiнки, здатного довільно регулювати власнi психічні процеси та поведінку.

Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвiдомлення обов'язків, розуміння необхідності їх виконання.

Воля в цьому віці характеризується нестійкістю в часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. В цей період у дiтей формуються такі вольові риси характеру як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

Ефективність формування вольових якостей залежить передусім вiд методів навчально-виховної роботи.

Характерологічні особливості.

Характер у цьому віці лише формується, тому імпульсивність поведінки, капризність, впертість спостерігаються на кожному кроці. Зумовлено це передусім недостатньою сформованістю вольових процесів. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їх темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

Наряду з цим більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у вираженні своїх почуттів та ставлень.

Самооцінка.

Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується передусім внаслідок досягнутих успіхів та невдач у попередній діяльності. Коли в учбовій діяльності дитини невдач більше чим успіхів, i цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію до поширення i на інші види діяльності.

1.3 Психологічні особливості дівчаток молодшого шкільного віку

Встановлено, що дівчатка народжуються більш зрілими. Їхній організм більше підготовлений до життя та адаптації, вони випереджають у розвитку хлоп­чиків на 3-4 тижні, завдяки чому швидше набувають корисних умінь та навичок. Вони раніше починають відчувати настрій батьків, активніше реагують на ласкаві звертання, оскільки краще зафіксовують вирази обличчя, міміку та певні рухи дорослих, і навіть намагаються маніпулювати ними для реалізації своїх бажань.

У дівчаток до 13 років зберігається певна пластичність мозку, тобто у функціонуванні ділянок півкуль немає вираженої спеціалізації (вона з'являється пізніше). Можливо, саме з цим пов'язана краща адаптація їх і до школи, успішне входження у шкільне життя. У дівчаток досить терпиме ставлення до форми та змісту навчальної роботи та вимогливе -- до соціальних проявів (якщо підняла руку, то хоче, щоб її обов'язково спитали, ображається, якщо не вислухали). їм дуже важливо, щоб їх не перебивали, уважно вислухали, не відволікаючись при цьому на інших дітей чи якісь справи.

Навчання вимагає старанності, зосередження уваги, дисциплінованості з перших кроків. За психофізіологічними параметрами ці вимоги ближчі до жіночих. Саме цьому дівчатка спочатку досягають кращих успіхів у навчанні, ніж хлопчики.

У перших-других класах у дівчаток вище шкірна чутливість, тобто їх більше дратує тілесний дискомфорт і вони більш чуйні на дотик, погладжування. Ігри дівчаток частіше опираються на ближній зір: вони розкладають перед собою свої "багатства" - ляльок, ганчірочки - і грають в обмеженому просторі, їм досить маленького куточка.

Стратегія навчання й у дитячому садку, і в школі найчастіше розрахована на дівчаток. Навчають і дівчаток, і хлопчиків частіше жінки: вдома - мама й бабуся, у дитячому садку - вихователька ("вусатий нянь" - це, на жаль, практично повсюдно нездійсненна мрія), у початковій школі - учителька.

Якщо попросити дітей намалювати дорогу в дитячий садок, то хлопчики частіше малюють транспорт або схему, а дівчатка себе з мамою за ручку. І навіть, якщо дівчинка намалює автобус, то з віконця обов'язково вона сама визирає: з довгими віями, щічками й бантиками.

Фахівці відзначають, що й час, необхідний для входження в урок - період впрацьовування - у дітей залежить від статі. Дівчатка звичайно після початку заняття швидко набирають оптимальний рівень працездатності. Учителі бачать це по зверненим до них очам і будують урок таким чином, щоб найважча частина матеріалу припала на пік працездатності. Але орієнтуються вони по дівчатках. Хлопчики ж розгойдуються довго й на вчителя дивляться рідко. Але от і вони досягли піка працездатності. А дівчатка, навпаки, вже почали утомлюватися.

У дівчаток у дошкільному й молодшому шкільному віці звичайно краще розвинена мова, часто вони сильніші за хлопчиків фізично, їхній біологічний вік (навіть при однаковому так називаному "паспортному" віці) вищий. Вони відтискують хлопчиків фізично й "забивають" їх у мовному плані. Але їхні відповіді більш одноманітні, і, очевидно, їхнє мислення більш однотипне.

З раннього дитинства дівчат орієнтують на міжособистісні стосунки, на інших людей. Завдяки цьому в них розвивається висока чутливість до стосунків і очікувань інших, особливо до думки значущих людей. Дівчатка швидко розуміють, що чекає від них конкретний учитель, яка поведінка схвалюється. Високо розвинута здатність до соціальної адаптації підштовхує дівчат на те, щоб відповідати моделі поведінки, яку прямо чи опосередковано заохочує вчитель. Для здібних дівчат типовою є наступна поведінка: коли вони потрапляють у групу, клас, то не поспішають демонструвати свої вміння, а спочатку уважно придивляються до того, що схвалює чи не схвалює вчителька, як поводяться інші діти. Дівчинка легко адаптується до прямих і опосередкованих вказівок.

Дівчата менш схильні до асоціацій в навчанні, складніше співвідносять новий матеріал з уже наявним. А тому їм ближчий неспішний, розмірений темп подачі нового матеріалу. Їм необхідна достатня кількість повторень для кращого засвоєння матеріалу.

Дівчата краще навчаються з опорою на наочність. А тому у викладанні в переважно дівочих класах необхідне використання великої кількості наочного матеріалу, навчання з опорою на зорову пам'ять (у хлопців краще розвинуте абстрактне мислення, а тому вони менше потребують наочності).

Дівчата добре розв'язують однотипні задачі, гірше - нові, добре діють за аналогією. Тому для дівчат необхідна велика кількість типових завдань, що полегшують маніпулювання отриманими знаннями.

Шкільні вимоги націлені на ретельність виконання завдань, у них велика частка виконавської роботи і мала - творчості. Усе це ставить у більш вигідне становище дівчаток, оскільки жінки зазвичай краще виконують завдання не нові, а такі, що вимагають ретельності й наполегливості.

Увагу дівчат і осмислення ними інформації посилює емоційність подачі навчального матеріалу, тому у викладанні для дівчат важливий рух від емоцій до логічного осмислення. Емоційності вимагає й оцінка будь-якої виконаної роботи з визначенням перспективи.

Дівчата воліють спочатку налагодити спілкування, а потім діяти: як правило, задають питання для встановлення контакту з дорослими. Тому в класах з домінуванням дівчат важливим є використання на уроці групових форм роботи з акцентом на взаємодопомогу.

Спеціальні дослідження показали, що у хлопчиків спеціалізація правої півкулі мозку відносно просторових функцій, просторово-тимчасової орієнтації, а виходить, і краща організація тих видів діяльності, де необхідно просторове мислення, є вже в шість років, тоді як у дівчаток її немає навіть до тринадцяти.

Психологи вважають, що жінки (і дівчатка) перевершують чоловіків у мовних завданнях. Навіть споконвічно немовні завдання вони можуть вирішувати мовним способом.

ІІ. МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Адаптованість дівчаток в колективі

Еволюція жіночої статі відбувалася шляхом відбору на адаптованість до довкілля. Тож і маленькі її представниці швидше звикають до нових приміщень, колективів (хоча існують і індивідуальні особливості), швидше виробляють життєво необхідні стереотипи, що спрощує їхню навчальну діяльність.

Наші Катрусі та Оленки здебільшого віддають перевагу іграм у приміщенні -- у замкнутому просторі. На вулиці вони намагаються обмежити простір гри, будуючи різні будинки, хованки. Вдома їм цікаво споруджувати "халабуди" зі стільців та ковдр, гратися в кутках кімнат, моделюючи реальне житло в мініатюрі. При цьому кожна дрібничка в цьому житлі виконує певну функцію. На погляд дорослого це просто клаптики паперу, обгортки від цукерок, кришечки від пляшки.., а для дівчинки конкретні важливі "обіграні" речі. Тож не поспішаймо все це викидати. Запитаймо спочатку в доньки, чи можна це робити.

З іграшок дівчатка віддають перевагу ляльковим будиночкам, візкам, коробочкам, сумочкам, в які можна щось скласти. Побачивши у подружки іграшку, яку не наважиться просити батьків купити, дівча довго потім про неї згадує. Кращу успішність дівчаток у навчанні можна пояснити частково і тим, що їх ще до школи привчають до старанності, ретельності та виконання дрібної роботи: помити посуд, попрасувати хоча б ганчірочки, ляльковий одяг, перебрати крупи, квасолю, вишити серветку. Ось і виходить, що до малорухливої, копіткої, не завжди цікавої, навчальної праці за письмовим столом дівчатка морально і фізично підготовлені значно краще, ніж хлопчики.

Готуючи дітей до школи, варто приділяти цьому увагу, оскільки такі, на перший погляд, дрібниці і незначні справи допомагають краще адаптуватися до вимог школи. Проте це не виключає необхідності творчих завдань на розвиток уяви, вміння осмислювати та оцінювати явища, вчинки, дії. Творча складова -- важливий компонент у будь-якій роботі.

У кожній справі дівчатка мають навчитися знаходити за допомогою та підтримкою дорослих творчий елемент. Це вміння допоможе їм подолати рутинність навчального процесу.

Поведінка дівчаток у садку, в школі відрізняється від поведінки хлопчиків і частіше схвалюється педагогом (зрозуміло, що існують і винятки, коли все відбувається навпаки). Під час заняття дівчинка вдивляється в обличчя педагога, шукаючи підтвердження правильності своїх думок, очікує схвалення. Дорослий досить високо оцінює їхню "уважність" і часто ставить їх у приклад.

2.2 Психологічні особливості взаємин дівчаток початкової школи

Важливим елементом у людських взаєминах протягом усього життя є психічні контакти і спілкування. Потреба у контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування - це величезний дар набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв'язок з іншими людьми через масові засоби комунікації й безпосередні контакти на вулиці, у театрі й кіно.

Дефіцит спілкування, дружніх відносин викликає ускладнення і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина - найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся.

Вік 8--9 років - це період полової гомогенізації: наслідування і прихильності хлопчиків до батька, а дівчаток до матері. Іноді перехід до цього етапу відбувається швидко і зміна прихильностей дитини особливо разюче. Клас розбиваються на два табори-хлопчиків і дівчаток, зрада своєму таборові засуджується і нехтується. Хлопчики грають у військові ігри. Дівчатка у своєму колі обговорюють перших романтичних героїв, моди, ведення господарства, віддають перевагу ліричній літературі, особливо зближаються з матір'ю і при сприятливих з нею відносинах довіряють їй свої таємниці, більше тягнуться до вчительок, можуть колективно закохатися у вчителя-чоловіка. І для хлопчиків, і для дівчаток це період формування оцінки себе як представника визначеної статі.

Останнім часом усе чистіше приходиться спостерігати в дівчаток цього віку хлопчачий агресивний стиль поведінки, очевидно, тут позначаються й акселерація, і деякий зсув статевих ролей.

Правила поведінки школярів, єдині для хлопчиків і дівчаток. У школі до них пред'являються однакові вимоги. Вони мають однакові права й обов'язки. Але це, зрозуміло, зовсім не означає, що диференційований підхід до морального виховання хлопчиків і дівчаток зайвий. Навпроти, для успішного морального виховання молодших школярів недостатньо знати загальні цілі й умови цього виховання, мало враховувати тільки вікові особливості дітей. Важливо уявляти собі особливості полового розвитку дітей у цьому віці, вважатися з деякими розходженнями в розвитку особистості хлопчиків і дівчаток.

Діти рано починають усвідомлювати полові розходження. Вже у віці 2,5--3 років вони можуть задавати питання про причини фізичних розходжень хлопчиків і дівчаток. З віком інтерес до тілесних особливостей чоловіків і жінок, до особливостей їхніх взаємин, до проблеми народження дітей росте, і він цілком природний, як і багато інших інтересів.

Властива дівчинці здатність до наслідування дозволяє їй рано вибрати визначений зразок поведінки. Спочатку вона імітує деякі зовнішні ознаки поведінки тієї людини, яку вибирає як зразок для наслідування, потім відбувається більш глибоке "прирівнювання" себе до особистості людини-зразка. При цьому дитина запозичає не тільки зразки не яким дій і зовнішні відмітні ознаки, але і такі складні якості особистості, як доброта, м'якість, чуйність або рішучість, мужність, стійкість. З ранніх років зразком для наслідування дівчатка вибирають маму.

У дошкільному віці в сюжетно-рольових іграх дівчатка відтворюють різноманітні людські взаємини в родині, на роботі, у дворі і т.д. Дитина відтворює в грі і деякі специфічні взаємини дорослих: матері і батька, чоловіки і жінки, дорослого і дитини. Про цьому необхідно пам'ятати вихователям, тому що ці взаємини дорослих впливають на розуміння дитиною його приналежності до тієї або іншої статі і "вибір" їм відповідного типу поведінки.

Батьки, і особливо мати, з перших днів появи дитини на світло, найчастіше самі того не усвідомлюючи, по-різному спілкуються із сином або дочкою. У перші шість місяців матері звичайно доторкаються до синів значно частіше, ніж до дочок, але через півроку картина міняється: хлопчиків починають відучувати від зайвої пестливості, а дівчинкам дозволяють проводити біля матері набагато більше часу.

Вже в дошкільному дитинстві відбувається нагромадження дівчинкою знань про типово жіночі ролі, про фізичне розходження чоловіка і жінки, про розходження в їхній поведінці, про їхні взаємини, про найбільш важливі якості особистості. У цей час у дитини формується почуття полової приналежності і починають виявлятися характерні форми поведінки, пов'язані з "роллю" жінки.

Прийшовши до школи, дівчатка поводяться несміливо, непевно; вони більш тихі і стримані, вимогливі до себе й інших. Дівчатка поза будинком, у новій ситуації губляться, тримаються обособлено тоді, коли поруч немає близьких або подруги. Вони воліють спілкуватися в маленьких групах, по два-три чоловіка.

Багато дівчаток насторожено відносяться до хлопчиків. Почувається не острах, але, скоріше, деяка недовіра до хлопчиків, чекання агресивності з їх боку. У той же час дівчатка виявляють цікавість до хлопчиків і до їхніх занять. До кінця першого півріччя школярки вже знають усіх хлопчиків свого класу не тільки на прізвище, але і по імені. Хлопчики, за деяким виключенням, знають лише деяких дівчаток.

Досвід спільної діяльності в молодших школярів ще обмежений, особливо за межами спілкування на уроках, екскурсіях, прогулянках і т.п. Часом між ними виникають конфлікти. При цьому в дівчаток скарг більше, ніж у хлопчиків. Вони скаржаться не тільки на хлопчиків, але й один на одного, і часто по дрібницях. Аналіз цих конфліктів показує, що в їхній основі лежить не якась навмисна відчуженість або ворожість хлопчиків і дівчаток друг до друга. Найчастіше це просто перенос чисто хлоп'ячих форм спілкування в сферу спілкування з дівчинками.

Спілкування молодших школярів характеризується великою кількістю рухів та жестів. Діти ще не можуть лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто переходять з однієї теми на іншу. Емоційність у їхньому спілкуванні не відіграє важливої ролі. Діти це не мають навичок самоконтролю. Часто у їх голосі відчувається впевненість у собі, але вона одразу зникає, коли у розмову вступає доросла людина.

2.3 Профілактика конфліктних виявів у міжособистісних стосунках дівчаток

Дівчатка рідше вдаються до кулаків. їм це не личить: і плаття заважає, і волосся, і немає такої вправності, як у хлоп'ят, і прийомів боротьби не знають. Вони щипаються або дряпаються. Їхня "зброя" -- плітки, сварки.

Дівчаткам важко утриматися, щоб не розповісти про те, що почули, навіть коли й знають, що розкривають чиюсь таємницю. З іронією можуть ставитися до різних вигадок, які вважають далекими від реальності й такими, що суперечать їхньому практицизму в діях та з'ясуванні стосунків. Дівчатка діють тишком, стиха. Вони більш потайні. Дорослим у відносинах з ними варто дотримуватися відкритості, намагатися вивчити їхній світ, зрозуміти проблеми.

Дівчатка чутливіші як до заохочень, так і до покарань, гостріше реагують на приниження гідності. Саме ранній розвиток емоційної сфери зумовлює у них підвищену чутливість. Різкі, необдумані, спонтанні, емоційно забарвлені висловлювання негативного характеру на їхню адресу можуть призводити до стресу і навіть шоку.

Дівчинка може надовго запам'ятати образу й нагадати про неї через роки, коли ви вже давно про це забули. Дівчинка може надовго запам'ятати образу й нагадати про неї через роки, коли ви вже давно про це забули. Т

Для дівчаток молодшого шкільного віку характерні такі типи виходу з конфліктних ситуацій.

Перший варіант - коли одна із сторін виправдовує себе, або погоджується із претензією, але тільки у даний момент. Цей прийом найчастіше використовує «співбесідник».

Другий варіант - конфронтація - несприятливий та малопродуктивний спосіб розв'язання конфлікту, коли ніхто не бере до уваги позиції іншого. Єдиним позитивним моментом конфронтації є те, що експериментальна ситуація дозволяє побачити слабкі і сильні сторони іншого, зрозуміти інтереси. Частіше таким варіантом користуються хлопці. Дівчата рідко вдаються до цього варіанту.

Третій варіант - примус. Це тактика прямолінійного розв'язування того варіанту завершення суперечки, який влаштовує ініціатора. Найчастіше до примусу вдаються дівчатка, які впевнені у своєму абсолютному впливові та владі. Цей вихід із конфлікту є найнесприятливішим для збереження стосунків.

Психологи розробили методику проведення конструктивної суперечки, яка може бути використана у розв'язанні особистих стосунків. Так, розвиток конструктивної суперечки повинен мати 3 чисті й послідовні фази.

Перша фаза - вступна. Той, хто постраждав у конфлікті, повинен сказати, що хоче сперечатися або заперечити: “Я хочу з'ясувати те-то і те-то, чому ви вчинили так або не зробили того?”

Друга фаза - середня (власне суперечка). Говори по суті суперечки, а не “навколо”. Обов'язково відреагуйте на висловлене непорозуміння, критику. Відкладіть свою думку конкретно і чітко.

Третя - заключна, коли приймається рішення з питання, що викликало протиріччя. Визнай свою помилку або доведи протилежне. Знайди в іншого що-небудь приємне.

Результати суперечки можуть розв'язати ситуацію або завести у глухий кут. Але в тому і в іншому випадку суперники повинні на заключній фазі підбити підсумки для себе і один для одного.

Розрізняють 4 частини заключної фази, які мають позитивне і негативне значення для учасників.

Отже, вже сам факт знання, що таке конкретність суперечки, включення у неї, чесна боротьба надають суперечці розуму, іронічності відносно себе, без чого міжособливе спілкування та особисті відносини утруднюються. Результат суперечки дає можливість оцінити інформаційну користь спілкування, емоційний стан, єдність, відмінність стосунків.

Увага до психологічних особливостей дівчаток позитивно позначається на ефективності їхнього співробітництва у колективі. Знання відмінностей психології статей у спілкуванні просто необхідні.

IV. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Дослідження впливу соціальних чинників на становлення особистості дитини

Рисунковий тест «Неіснуюча тварина»

Матеріал: аркуш паперу, набір фломастерів. Дітям пропонувалося: "Придумай і намалюй неіснуючу тварину і назви його неіснуючим ім'ям". Далі можна уточнити, що небажано брати тварину з мультиків, тому що воно вже кимось придумано. Вимерлі тварини теж не підходять.

Проаналізуємо отримані результати:

Малюнок Сабіни М. (див. додаток 1.) Говорить про нормальну самооцінку, тенденції до рефлексії, роздумів. Випробуваний не людина дії, що лише незначна частина задумів реалізується на практиці. Нерідкі нерішучість, боязнь активних дій. Часто не сприймає думку оточуючих, буквально не чує. Прагнення уникнути критики, не приймати її. Обгрунтованість, обдуманість, раціональність прийняття рішень, опора на значиму інформацію. Прагнення уникнути контакту з дійсністю. Виражений страх, прагнення захиститися від людей, реально мають можливість накласти заборону або обмеження, тобто проти старших за віком, батьків, вчителів. Колірна гамма малюнка вказує на тривожність. Нейтральне уявлення про своє "Я" або про своє становище в світі. Низькі творчі здібності (дитині ніколи займатися творчістю), всі сили йдуть на збереження й підтримку свого становища.

Основні характеристики.

По середній лінії - нормальна самооцінка.

Голова вліво - тенденція до рефлексії, роздумів. Нерідкі нерішучість, боязнь активних дій.

Відсутність вух - зацікавленість в інформації, значимість думки оточуючих для себе.

Широка опорна частина фігури - грунтовність, обдуманість, раціональність прийняття рішень, опора на перевірену інформацію.

Частини над рівнем фігури - (шипи) + сильне штрихування - страх чи тривога захист від людей.

Відсутність очей, штрихування, заповнення контуру, жирна лінія, похмурі кольори малюнка - дуже високий рівень тривожності.

Тварина нейтральна (не має явно виражених ознак агресивності) - символізує ставлення до свого "Я", уявлення про своє становище у світі.

Існуюча фігура (цифра) замість неіснуючого тварини - низькі творчі здібності.

Назва - поверхнево-звукове (легкодумство).

Кольори - незадоволеність положенням у школі.

Проаналізуємо малюнок Наташі Н. (Додаток 1)

Самооцінка нормальна. Тенденція до рефлексії, роздумів. Випробувана не є "людина дії", лише незначна частина задумів реалізується. Нерідкі нерішучість, боязнь активних дій. Прислухається до думки оточуючих. Легкість виникнення страхів і побоювань, недовіри. Виражена вербальна агресія, в більшості випадків захисна: огризається, захищається, грубить у відповідь на засудження і осуд. Випробувана цінує раціональне начало. Обгрунтованість, обдуманість прийняття рішень, опора на суттєву і значущу інформацію. Нестандартність при прийнятті рішень, самостійність, не банальність. Прагне, щоб його помітили, оцінили. Пасивний захист проти батьків і старших, як проти людей, які можуть накласти заборону, обмеження. Високий рівень загальної енергії. Прагнення підкреслити своє "Я". Вербальна агресія (агресія словом) - грубить, огризається. Досить високий рівень творчих здібностей у поєднанні з легковажністю

Малюнок Даринки С. (Додаток 1)

Хрюмсатий. Для неї зараз більше значимо те, що в минулому, самооцінка адекватна. Оскільки тварина дивиться на малюнок, тобто на "себе", можна зробити висновок про егоцентризм. Ніжки тварини при наближенні до землі звужуються, причому одна нога трохи довше іншої, здається, що тварина злегка похитнулася в бік і стоїть зараз на одній нозі. Таке нестійке, безпідставне положення тварини свідчить про поверховості суджень, легковажність у висновках. Очі у тварини не тільки винесені високо над головою, але також два додаткових ока знаходяться на долонях. У всіх очах жирним штрихуванням промальовані зіниці й вії. Це говорить про візуальної системи сприйняття інформації і про істероїдно-демонстративні манері поведінки. Велика кількість вовни свідчить про виражену сексуальність. Гострі ніжки, велике, кругле пузо, овальна шия і вугласте, з нерівними контурами, у вигляді квадрата обличчя з трикутним носом і зубастим перекошеним ротом показують, що тварина, незважаючи на сприятливе минуле і спокійне сьогодення, особливо не прагне до свого майбутнього і невдоволене сьогоденням. Таке враження, що майбутнє тварину не влаштовує, очі, що підносяться над головою, разом з розведеними в сторони руками з додатковими очима, намагаються побачити щось таке, що дуже потрібно тварині, що воно шукає, але поки розгледіти не може.

Малюнок Марини К. (Додаток 1)

Фендвік. Малюнок знаходиться у правому нижньому кутку - занижена самооцінка, невпевненість у собі, пригніченість, нерішучість. Думає про своє майбутнє. Закрита тварина, тому що голова складається з двох частин, а над головою височать два роги. Це свідчить про неоднозначне сприйнятті світу, про шизоїдний тип особистості. Мабуть, на якомусь етапі життя щось трапилося. Було гармонійне, безпроблемне дитинство, тому що гладкі контури ніг, але потім незграбний, трикутний корпус. Зараз у неї роздоріжжя, тому що вона роздвоїлася. Щось вибирає для себе, але, в той же час гармонія відновлена, тому що голова тварини намальована плавними лініями. Великі очі з промальовуванням райдужки, що переходять великий, витягнутий ніс, означають тривогу. Бантики на ріжках свідчать про допитливість. Те, що єдиною прикрасою голої тварини є розташовані на самому верху малюнка бантики показує, що своїм зовнішнім виглядом і "іміджем" тварина як би захищається від оточуючих, є беззахисною і вразливою, боїться навколишньої дійсності. Замість ніг тварина закінчується все більш і більш тонким хвостом. Це веде до того, що вона взагалі не має під собою ніякої підстави. Можна зробити висновок про імпульсивність прийняття рішень, а також про незацікавленість в опорі на логіку й значиму інформацію. Швидше за все це правопівсферна, мрійлива тварина. Про це свідчить також те, що праве око більше лівого, а також по діагоналі права частина голови і права щелепа більш виражені.

Малюнок Галі С. (Додаток 1)

Sala. Завищена самооцінка, прагнення в майбутнє, тому що все тіло рішуче прагне вгору. Надає значення в основному своєму тілу. Оскільки все тіло спрямовано вгору і лише хвіст злегка торкається землі - абсолютно не має ніякої опори (поверховість суджень, легковажність у висновках, імпульсивність прийняття рішень). Дуже багато бачить попереду, можливо, сподівається на свою зовнішність, але так, щоб бачила, що щось її - такого немає. Єдина з усіх тварин, хто вже летить, тобто щось вже в житті у неї відбувається. Рясне штрихування означає підвищену увагу до сексуальної сфери. На відсутність інтелектуального життя і надання великого значення своєму тілу вказує те, що голова за розміром є абсолютно таким же колом, як і чотири кола, з яких складається тулуб. Крила і кігті на маленьких лапках означають чуттєвість. Великі вуха свідчать про пріоритет аудіального сприйняття інформації. Звичайне штрихування в смужку говорить про шаблонність сприйняття дійсності.

У характеристиках, які дають тваринам тестовані, можна простежити наступні тенденції.

Незважаючи на те, що більшість "тварин" підтверджує гіпотезу про регресивному розвитку підростаючого покоління, на щастя, трапляються й винятки, що не піддаються загальної тенденції. Але все залежить від того, з якої точки зору на це дивитися. Іноді буває так, що саме виключення з правил, саме ті люди, які відрізняються від нічим не примітного більшості, і є відображенням часу, і вивчення саме цих людей може дозволити виявити ті тенденції, які, в подальшому, вплинуть на більшість.

Дослідження самооцінки дітей по тесту «Драбинка»

Пропонується намалювати на аркуші паперу або вирізати драбинку з 10 сходинок. Тепер покажіть її дитині та поясніть, що на самій нижній сходинці стоять найгірші (злі, заздрісні і т.д.) дівчатка, на другій сходинці - трохи кращі, на третій ще краще і так далі. А от на самій верхній сходинці стоять най-най розумні (хороші, добрі) дівчатка. Важливо, щоб дитина правильно зрозумів розташування на сходинках, тому можна її про це перепитати. А тепер запитайте, на якій сходинці стояла би вона сама? Нехай намалює себе на цій сходинці або поставить лялечку. Ось ви і виконали завдання, залишається зробити висновки.

Самооцінка починає розвиватися вже в ранньому дитинстві. Часто ми чуємо: "Ти вже така велика, а читати так і не навчилася!" Батьки не замислюються над тим, що саме з їх оцінок, в першу чергу, і складається думка дитини про себе; це потім, у шкільному віці, вона навчиться сама оцінювати свої можливості, успіхи і невдачі. Саме в родині дитина дізнається, чи люблять його, чи беруть таким, яким він є, супроводжує йому успіх або невдача.

Активність, винахідливість, бадьорість, відчуття гумору, товариськість, бажання йти на контакт, - ось ті якості, які властиві дітям з адекватною самооцінкою. Вони охоче беруть участь в іграх, не ображаються, якщо виявляються переможеними.

Пасивність, помисливість, підвищена ранимість, уразливість часто властиві дітям з заниженою самооцінкою. Вони не хочуть брати участь в іграх, тому що бояться виявитися гірше за інших, а якщо брати в них участь, то часто ображаються. Іноді діти, яким дається негативна оцінка в сім'ї, прагнуть компенсувати це в спілкуванні з однолітками. Вони хочуть завжди і скрізь бути першими і беруть близько до серця, якщо це їм не вдається.

При завищеній самооцінці діти в усьому прагнуть бути краще за інших. Часто від такої дитини можна почути: "Я - самий кращий (сильний, красивий). Ви всі повинні мене слухати ". Він часто буває агресивний з тими дітьми, які теж хочуть бути лідерами.

Якщо дитина ставить себе на першу, 2-у, 3-ю сходинки знизу, то в нього занижена самооцінка.

Якщо на 4-у, 5-у, 6-ю, 7-ю, то середня (адекватна). А якщо стоїть на 8-й, 9-й, 10-й, то самооцінка завищена. Але для дітей-дошкільнят завищеною вважається самооцінка, якщо малюк постійно ставить себе на 10-ту сходинку.

У ході тесту брало участь 5 дівчаток молодшого шкільного віку.

Таблиця 1 Результати тестування

Номер	Ім'я дитини	№ сходинки
1	Сабіна М.	3-я сходинка
2	Наташа Н.	6-я сходинка
3	Дарина С.	5-я сходинка
4	Марина К.	9-я сходинка
5	Галя С.	7-я сходинка

Як результат видно що в основному переважає середня самооцінка тобто адекватна.

Емпіричний психологічний експеримент

Експериментальна частина дослідження була організована на базі однієї із шкіл. Дослідженням було охоплено 28 дівчаток молодшого шкільного віку (2 клас).

Мета дослідження: вивчити особливості проявів поведінки дівчаток у конфліктних ситуаціях в молодшому шкільному віці.

Завдання дослідження:

– підібрати відповідний психодіагностичний комплекс;

– провести серію тестувань;

– проаналізувати отримані емпіричні дані;

– зробити узагальнення й висновки.

Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: тестування, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.

Етапи дослідження:

Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.

1. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: рівень конфліктних проявів у особистісних рисах дівчаток визначався за допомогою таких методик: оцінка форм конфліктної поведінки (модифікований варіант Басса-Дарки) (Див. Додаток 2), експрес-діагностика поведінкового стилю в конфліктній ситуації (Див. Додаток 3), визначення домінуючого типу темпераменту (О.Бєлов) (Див. Додаток 4).

2. На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики поводження у конфліктній ситуації та схильності до конфліктів взагалі дівчаток молодшого шкільного віку. Мета даного етапу полягала у визначенні, за допомогою стандартних методик, характерних показників індивідуально-особистісного розвитку дівчаток молодшого шкільного віку, схильних до конфліктних ситуацій.

3. На третьому етапі - заключному - відбувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування підвищеного рівня конфліктності, оформлення матеріалів дослідження.

Практика роботи свідчить про існування певних утруднень, що виникають під час здійснення психодіагностичних досліджень особливостей конфліктності дітей. Це проблеми, пов'язані з добором і вдосконаленням психодіагностичного інструментарію; з організацією та проведенням психодіагностичного дослідження; з інтерпретацією його результатів тощо. Визначені нюанси враховувались нами під час здійснення психодіагностичного дослідження.

Одним зі шляхів визначення схильності до створення та підвищеного емоційного реагування на конфліктні ситуації є опитувальник Баса-Дарки.

А. Басс, що сприйняв ряд положень своїх попередників, розділив поняття агресії і ворожості (які впливають на якісні показники конфліктності у тій або іншій ситуації) і визначив останню як: «...реакцію, що розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей і подій». Створюючи свій опитувальник, який диференціює прояви конфліктності, агресії і ворожості, А. Басс і А. Дарки виділили наступні види реакцій:

1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма - агресія, обхідним шляхом направлена на іншу особу або ні на кого не направлена.

3. Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при щонайменшому збудженні (конфліктність, запальність, грубість).

4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв і законів,сприяє значному посилення конфліктних проявів у поведінці.

5. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.

6. Підозрілість - у діапазоні від недовір'я і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують і шкодять.

7. Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

8. Відчуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить погано, а також розкаяння совісті, що відчуваються ним.

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробовуваний відповідає «так» чи «ні».

При складанні опитувальника використовувалися принципи:

1. Питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.

2. Питання формулюються так, щоб найбільшою мірою ослабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Відповіді оцінюються за вісьма шкалами таким чином:

1. Фізична агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 1, 25, 31, 41, 48, 55, 62, 68,

«ні» =1, «так» = 0: 9, 7.

2. Непряма агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 2, 10, 18, 34, 42, 56, 63,

«ні» = 1, «так» = 0: 26, 49.

3. Роздратування:

«так» = 1, «ні» = 0: 3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72,

«ні» = 1, «так» = 0: 11, 35, 69.

4. Негативізм:

«так» = 1, «ні» = 0: 4, 12, 20, 28,

«ні» = 1, «так» = 0: 36.

5. Образа:

«так» = 1, «ні» = 0: 5, 13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.

6. Підозрілість:

«так» = 1, «ні» = 0: 6,14, 22, 30, 38, 45, 52, 59,

«ні» = 1, «так» = 0: 33, 66, 74, 75.

7. Вербальна агресія:

«так» = 1, «ні» = 0: 7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73,

«ні» = 1, «так» = 0: 33, 66, 74, 75.

8. Відчуття провини:

«так» = 1, «ні» = 0: 8, 16, 24, 32, 40, 47, 54, 61, 67.

Індекс ворожості та конфліктності включає 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) включає шкали 1, 3, 7.

Нормою агресивності, яка завжди є проявом конфліктності, є величина її індексу, рівна 21 плюс-мінус 4, а ворожості - 6,5-7 плюс-мінус 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву конфліктності та агресивності.

Експрес-діагностика поведінкового стилю в конфліктній ситуації

Методика направлена на дослідження стилів поведінки особистості у конфліктній ситуації. Ці стилі поведінки бувають - твердий, залагоджувальний, компромісний, м`який, уникаючий. Те, яким чином поводить себе дитина у конфліктній ситуації може визначити направленість особистості на агресивні дії.