Одним з найвизначніших факторів, що впливають на особистісне та професійне становлення дитини є взаємними з дорослими, зокрема, в сфері родинного середовища - з батьками - представниками "дорослого" світу, і безпосередніми носіями його життєвих та професійних цінностей. Оскільки саме на особистісному рівні проходить безпосереднє ознайомлення індивіда з моральними нормами, приписами, професійними категоріями і, що найголовніше, перевід їх у внутрішній світ підлітка, в його внутрішні поведінкові регулятори.

Характер взаємовідносин підлітка і дорослого об'єктивно обумовлений віковими особливостями психофізіологічного розвитку підлітка та індивідуальними особливостями дорослого. Комплекс індивідуальних особливостей підлітка і дорослого формує стиль взаємовідносин. Суттєві корективи у взаємини підлітка з дорослими вносять соціально-економічні трансформації сучасного суспільства, зокрема процес формування системи життєвих цінностей. Спостерігається тенденція невідповідності, а іноді і взаємовиключеності ціннісних орієнтацій оновленого суспільства, дорослих - батьків і, безпосередньо, підлітків.

Для з'ясування впливу родинного середовища на професійну орієнтацію підлітка слід нагадати характеристику головних новоутворень цього вікового періоду.

Найважливішими показниками сформованості нового особистісного рівня підлітка є відкриття комплексу уявлень про самого себе (особистого "Я"). Це штовхає підлітка до перегляду свого становища серед однолітків і дорослих; головною умовою формування нової позиції є визнання оточенням його "дорослості". Різна сформованість "дорослості" у підлітків впливає на методи доведення своєї дорослості оточуючим, особливо коли сам ще не впевнений у цьому, є завданням достатньо складним для підлітка. Процес вирішення цього завдання можна означити як діяльність самоствердження. Причому самоутвердитися, домогтися поваги підліток намагається не стільки перед собою" скільки перед важливими для нього людьми з однієї сторони, і з іншої - ствердити себе в навколишньому світі, реалізувати себе в суспільстві.

Прагнення до самоствердження і самовизначення в навколишньому соціальному та професійному середовищі обумовлює характер провідної діяльності на даному етапі онтогенезу. Вона повинна характеризуватися як соціальна при неодмінній умові визнання навколишнім соціумом.

Старшому підлітковому вікові притаманна готовність до діяльності в дорослому житті, що породжує прагнення застосувати свої можливості, усвідомлювати належність себе до суспільства, актуалізуючи потребу у самореалізації.

Правомірним буде стверджувати, що кожний вид стосунків (підліток-дорослий, підліток-одноліток) зберігає для підлітка рівноцінне значення і саме ці відносини змінюють систему внутрішніх взаємодій в сім'ї.

Притаманним для підліткового віку е також те, що самооцінка і оцінка іншого відбуваються за характерними для цього періоду новоутвореннями. Оцінюється перед усім рівень "дорослості".

Активний інтерес до "дорослого" життя і прагнення ввійти в це "доросле" життя складають значною мірою мотиваційну сферу і життєдіяльність підлітка.

Підліток не тільки по-іншому дивиться на дорослих, вперше для дитини певний зміст отримують слова "суспільство", "суспільні стосунки", "професія”, "спеціальність”. Цей новий погляд на дорослих можливо назвати втратою для підлітка самоцінності стосунків в інтимному колі його спілкування, яка знаходить свій прояв в тому, що запити зі сторони навіть найближчих дорослих зберігають тепер свою змістовну функцію лише за умови, що вони включені в більш широку соціальну мотиваційну сферу, в протилежному випадку вони викликають лише "психологічне бунтарство" (24, с.219).

Ми допускаємо, що на даному часовому вимірі розвитку суспільства стосунки підліток-дорослий, особливо підліток-батьки, носять принципово інший характер. Так, згідно соціально-нормативної концепції (Фельдштейн Д. І.), головний зміст соціального розвитку дитини полягає в привласнені суспільної сутності. - рефлексії, самооцінки, самоствердження до самоусвідомлення соціальної відповідальності, інтериоризованих соціальних мотивів, потреби в самореалізації своїх можливостей, суб'єктивного усвідомлення себе самостійним членом суспільства, розуміння свого місця і призначення в ньому" (25, с.147). В основі розвитку особистості розглядається формування її як суб'єкта об'єктивних відносин, що виявляється в різноманітній позиції "Я" по відношенню до суспільства на різних вікових етапах причому формування такої позиції є постійним процесом і одночасно результатом соціального розвитку особистості в онтогенезі. Характер зміни цієї позиції, її місткість залежить як від об'єктивних закономірностей психічного розвитку, умов його протікання в попередній період, так і від реальної ситуації формування на кожному віковому ступені, виступаючи критерієм соціальної зрілості особистості (25, с.144).

Вченими виділені два типи реально існуючих позицій дитини відносно до суспільства, що називаються: "я в суспільстві" і "я і суспільство". Перша позиція, де акцент робиться на себе, відображає (намагання дитини зрозуміти своє "Я" - що таке "Я", і що можу робити. Друга - стосується усвідомлення себе суб'єктом суспільних стосунків (25, с.145). Ці дві позиції закономірно змінюють одна одну протягом всього онтогенетичного розвитку дитини і відповідають двом сторонам діяльності - по опануванню нормами людських стосунків і предметно-практичної діяльності, що відповідає процесам індивідуалізації і соціалізації індивіда.

Існуючи в невід'ємному єднанні, обидві сторони діяльності мають своє функціональне навантаження, свій особливий характер, свою визначену специфічними закономірностями лінію внутрішнього розвитку. свій продукт - результат цього розвитку. В предметно-практичній діяльності дитина засвоює знання, вміння, навички, привласнює людський досвід, що забезпечує переважаюче формування інтелектуальної активності. В діяльності по засвоєнню норм людських стосунків дитина намагається включитися і на певному рівні включається в систему цих стосунків, ніби "примірюючи" себе до суспільства, що забезпечує переважне формування його соціальної активності (25, с.160).

Таким чином, один з найзначніших факторів, що впливають на особисте та професійне ставлення дитини - стосунки з дорослими. Розвиток дитячо-батьківських стосунків на підлітковому етапі онтогенезу обумовлений процесом формування "почуття дорослості".

Сучасна психологія розглядає батьків як найбільш впливову групу "дорослих", стосунки дитини з якими значимі на кожному віковому етапі розвитку підлітка. Соціально-педагогічний, психологічний бік взаємодії можна розглядати у вигляді двох форм відносин: 1 - дорослий-підліток, підліток-дорослий; 2 - дорослий-підлітки; підлітки-дорослі.

Кожна форма цих відносин містить свою систему характеристик дорослого, які об'єднуються в відповідні чинники, що включають когнітивний, емоційний і дійовий аспекти.

Перший чинник включає характеристики дорослого, пов'язані з відношенням "дорослий-підліток". Найбільш значимими тут є наступні характеристики дорослого: знання специфічних психолого-педагогічних особливостей підліткового віку взагалі і даного підлітка зокрема (когнітивний аспект): щиросердечність, правдивість, впевненість у бесіді з підлітками (емоційний аспект); вміння донести свої знання, думки, погляди, впевненість до свідомості підлітка (дієвий аспект). Цей чинник можна позначити як чинник професійної компетентності й високої моральної культури (26, с.50).

Другий фактор об'єднує характеристики дорослого, пов'язані з відношенням "дорослий-підлітки", "підлітки-дорослий". Сюди, перш за все, відносяться такі характеристики дорослого, як знання специфічних психолого-педагогічних особливостей даного колективу (когнітивний аспект); щира повага до підлітків, величезне бажання їх зрозуміти і Їм допомогти (емоційний аспект); розмова "на рівних" (дієвий аспект). Значну роль у процесі такої взаємодії грають і ті характеристики, які викликають позитивне відношення до дорослого зі сторони підлітків. Сюди можна віднести: відомий підліткам престиж дорослого серед його колег, його професіоналізм і компетентність (когнітивний аспект); внутрішню і зовнішню привабливість дорослого (емоційний аспект); вміння адекватно реагувати на запити, пропозиції підлітків (діяльний аспект). Цей чинник можна позначити як чинник " поваги-привабливості^" (27, с.29-30).

У своїй сукупності визначені елементи процесу взаємодії складають психолого-педагогічні основи ефективності діяльності дорослого (вчителя, батьків, вихователя).

Психолого-педагогічні дослідження, які вивчають вплив сім'ї, розглядають, в основному, три напрями: вплив особливостей подружніх стосунків на дитину; міжособистісний взаємозв'язок батьків і дітей; виділення основних типів сімейного виховання і їх структурних компонентів. Треба підкреслити, що в межах названих питань ця проблема достатньо вивчена.

Виховання прийнято розуміти як діяльність по переданню новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування визначених настанов, розумінь, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для розвитку, підготовки до суспільного життя (28, с.54).

Що стосується сімейного виховання, то воно трактується не тільки як цілеспрямована система впливів батьків на дитину, але й як характер поводження з ними. При позначенні різних систем впливів і засобів поводження батьків з дитиною використовуються різноманітні теорії: тактика виховання, стиль виховання, тип виховання та ін. Крім того, визначається ряд понять: батьківське відношення, батьківська позиція, що часто використовуються як синоніми "типу виховання".

Сімейне виховання вирішує ряд завдань: виявляє і розвиває здатності дітей - розумові, фізичні, емоційно-вольові, формує якості, що складають основний зміст внутрішнього світу особи - світогляд, ідейно-політичні, моральні якості; залучає підростаючу людину до різноманітної діяльності, шляхом якої набувається соціальний досвід. Відзначається, що успішність сімейного виховання значною мірою залежить від виховного потенціалу сім'ї - комплексу факторів і умов, які в сукупності визначають її педагогічних можливостей. Серед факторів, що чинять найбільш ефективний вплив на виховний потенціал сім'ї можна виділити: внутрісімейні стосунки (між подружжям, батьками і дітьми); ідейно-політичний і моральний приклад батьків, організація життєдіяльності сім'ї; чисельність і склад сім'ї; рівень педагогічної культури батьків і їх освіченості; ступень відповідальності старших за виховання дітей. Особливе значення мають стосунки між батьками і дітьми, які з одного боку е особистісне відображенням процесу взаємодії між вихователем і вихованцем, з іншої - внутрішня особистісна основа процесу сімейного виховання.

Ми дотримуємося думки, що в основі складових типу, стилю сімейного виховання лежить певне батьківське ставлення до дитини, яке сприяє формуванню новоутворень в психічній діяльності і поведінці дітей. Даний феномен визначається як цілісна система різноманітних почуттів у відношенні до дитини, поведінкових стереотипів, які практикуються в спілкуванні з нею, особливостей виховання і розуміння характеру дитини, її вчинків. При цьому відзначається, що батьківські відношення - це багатомірна освіта, яка включає в себе, щонайменше, три структурні одиниці: інтегральне сприйняття чи знехтування дитини; міжособистісну дистанцію, тобто ступінь близькості до дитини; форму і спрямованість контролю за поведінкою дитини. Причому кожний з трьох вимірів є собою сполученням в різній пропорції емоційного, когнітивного, поведінкового компоненту ставлення людини до людини.

Істотне значення має питання про межі батьківського контролю. Прикладом одного з найбільш "проблемних" варіантів є авторитарний стиль взаємин дорослих і дітей (особливо у підлітковому віці). Він передбачає великий об'єм батьківських правил, вимог, обмежень, що відображаються простими вказівками. Таких батьків відзначає висока зацікавленість у підтриманні батьківського авторитету, як наслідок особливу цінність має "слухняність". Авторитарність батьківського контролю достатньо тісно пов'язана з відсутністю у дитини емпатії, низької самооцінкою, слабкістю внутрішніх моральних устоїв, що супроводжуються орієнтацією на зовнішні вимоги і покарання, труднощі у стосунках з однолітками.

Один з центральних моментів, пов'язаних з особливостями батьківського контролю - дисциплінарний, його сутність - приведення якостей особистості дітей у відповідність з батьківською уявою. Але, хоча серед найрозповсюдженіших засобів, до яких вдаються батьки, зустрічаються покарання і заохочення, це не гарантує ефективності виховних впливів. Не менш значимі почуття, які переживає дитина: страху перед покаранням, провини, сорому, т. т. застосування деякого "психологічного контролю" (29, с.85). В цьому контексті доречно проаналізувати вплив стилю сімейних відносин на формування особистості підлітка.

Підлітки із родин з демократичним стилем відносин частіш виявляють колективну спрямованість, для них характерне дійове співчуття, відповідальність, самооцінка вчинків. Вони доброзичливі, в той же час вимогливі до себе і однокласників. Наявність таких позитивних якостей в підліткові пов'язана, як видно з практики, з тим, що і в родині переважають доброзичливість, довіра, взаєморозуміння. Тут дитина - повноправний член сімейного колективу, її прилучають до справ дорослих, з нею рахуються, радяться, з повагою відносяться до його думки. Але й підліток в такому випадку цінує думку батьків.

Серед підлітків із родин з авторитарним стилем спілкування багато дітей з егоїстичною спрямованістю (більш 60%), їм майже не притаманні такі якості як емпатичність, комунікабельність. Вони чи агресивні, чи замкнуті (відлюдкуваті), частіше, ніж діти з першої групи порушують дисципліну, завжди і у всьому шукають користь в першу чергу для себе.

Підлітки із родин з ліберальним стилем відносин схильні до вседозволення, до порушення дисципліни, до непослуху. Батьки впевнені у тому, що їх дитина краща за інших, відмовляються бачити його недоліки і у. випадку непристойних вчинків зі сторони підлітка всю провину перекладають на школу, громадськість. У таких дітей різко завищена самооцінка, вони, як правило, ростуть егоїстами. При зіткненні з дійсністю у підлітка виникає маса конфліктних ситуацій, в яких його "ставлять на місце", що супроводжується з боку підлітка скандалами, звинуваченнями інших і т.п. У таких дітей з'являється брехливість, бажання будь-яким шляхом висунутися з середовища. У батьків же не стає ні сил, ні засобів, щоби задовільнити всезростаючі потреби підлітка. Неправильне виховання визначається у даному випадку також непохитною впевненістю батьків у істинності своїх уявлень про потреби і запити дитини, в своїй педагогічній непогрішності. В даній ситуації дитина начисто несамостійна. Все за нього вирішують і роблять батьки. Зростає невпевненість в собі, в своїх можливостях і вчинках, виявляється страх самостійності, інфантильність. Такий підліток не може постояти за себе, для його поведінки типова "загубленість".

Діти зі змішаним і ситуаційним стилем стосунків поводяться по-різному: вони можуть бути агресивними, егоїстичними, замкнуті, але можуть вміло і швидко орієнтуватися в моральних ситуаціях. Все це наслідок схильності батьків, з одного боку, до засвоєння нових форм взаємовідносин з дітьми - їх стосунки характеризуються егалітарністю, а з другої - у таких родинах зберігаються ще декотрі пережитки авторитарних взаємовідносин. Деформації в підлітковому виходив! і розвитку спостерігаються й через небажання батьків вникати в інтереси підлітків. За нашими даними, на нерозуміння дорослими інтересів підростаючого покоління вказали біля 35% підлітків. А інтереси підлітків найрізноманітніші: вони стосуються сьогодні не тільки моди, танців/музики, але й питань політики, історії, дійсності і майбутнього нашого суспільства. Щоби розібратися у всьому цьому різноманітті, їм потрібна допомога дорослих. Якщо ж підтримки і допомоги немає, моральні принципи підлітків формуються на основі випадкових вражень, що призводить в кінцевому підсумку до. розпаду духовності, моральних мутацій.

Ще один тип неправильного виховання, характерний для даної групи відносин, сполучений з емоційною холодністю, байдужістю, а часом і жорстокістю батьків щодо дитини. Все це виливається в несправедливі зауваження, необгрунтовані докори, приниження підлітка, що дає потяг у останнього до невпевненості у собі, лякливості. В той же час у нього з'являється нездоланний потяг до ласки. У даному випадку велика ймовірність сформувати раниму, сприйнятливу до чужих бід, але таку, що не вміє постояти за себе, особистість. Однак результати дослідження свідчать також, що емоційна холодність батьків може сприяти й формуванню дуже жорстокої людини. Швидше всього, чималий відсоток підліткової жорстокості дає тільки ця категорія підлітків.

Є й інші типи неправильного виховання: невтручання дорослих у справи підлітків, бездоглядність з боку батьків за поведінкою і вихованням своїх дітей через надмірну зайнятість батьків на. роботі або їх пиятику і аморальний уклад життя, чи соціальної невлаштованості, чи виховання підлітка в неповній сім'ї. У такому випадку сподівання підлітка залишено напризволяще. Вихідці з подібних родин опиняються в надто сумнівних компаніях, які ведуть аморальний спосіб життя.

Раніше, характеризуючи особливості підліткового віку, ми підкреслювали особливу важливість потреби підлітків в спілкуванні: з однолітками, батьками, вчителями. Однак ця потреба в родині реалізується слабо. Як показують результати багатьох досліджень, особисті спостереження автора, зближенню батьків з дітьми, тісному їх спілкуванню перешкоджають, в першу чергу, характер укладу життя, відсутність психолого-педагогічних знань, гострий дефіцит часу. В яких сім'ях духовні зв'язки в спілкуванні частенько підмінюються матеріальними клопотами: головне дитину нагодувати, одягнути. Діти у таких родинах живуть в атмосфері постійного духовного голоду. Не бачачи зі сторони батьків співчуття, співпереживання, уваги до свого внутрішнього світу, підліток починає поступово байдужіти, що виявляється в відношенні до близьких, друзів.

Позиція надмірного замилування може сформувати у дитини при повній відсутності самобутності надмірну самовпевненість, високу думку про свою особу.

У тих же сім'ях, де володарює спокій і щастя, де стосунки між батьками гармонійні, будуються на основі щирої любові І поваги, діти, досягаючи зрілості, відрізняються щиросердністю і глибиною мислення. Вони постійно прагнуть до навчання, до оволодіння знаннями.

Коли ж батьки постійно незадоволені дитиною, критикують і ганьблять її, вважають у всьому винною, дитина у відповідь на такі стосунки починає здійснювати зухвалі вчинки, виявляти непослух. У глибині її серця завжди живуть гнів і образа, вона зростає руйнівничою, емоційно нестійкою. Якщо батьки надмірно пестять і оберігають дитину, задовільняючи кожну його примху, поводяться як з немовлям, не рахуючись з її віком, перешкоджають самостійності, то тим самим обмежують її розумову і фізичну активність, діти зростають лінивими, соціальне незрілими, не спроможними глянути в обличчя реальному життю.

Якщо фінансові труднощі не впливають на позицію батьків щодо дітей, то діти зростають працелюбними, емоційно спокійними, скромними. Та коли низький рівень життя позначається на сімейному кліматі і з дому йде любов, батьківська доброта, то діти почувають себе нещасними, закинутими, на майбутнє дивляться песимістично, з почуттям розчарування і горя.

Як справедливо відзначав А.В. Петровський: "В кожній сім'ї об'єктивно складається визначена, далеко не завжди усвідомлена система виховання" (30, с.48). Тут мається на увазі і розуміння мети виховання, "кумир сім'ї". Особливий аспект - егоїстичне виховання (31, с.180). По ряду моментів з "гіперпротекцією" можна співвіднести симбіотичне і авторитарно-симбіотичне відношення. При цьому останнє займає нейтральну позицію, тобто авторитарний контроль супроводжується позитивним відношенням і близькою міжособистісною дистанцією і відповідно, може бути сприятливим для розвитку дитини.

Нам уявляється, що всі три компоненти мають однакове значення для вироблення певного типу виховання і між ними існує тісний взаємозв'язок. Так неадекватне відношення чи необ'єктивне уявлення неминуче виявиться на застосованих формах впливу і т.п.

Суттєвий вплив на рівень соціально-педагогічної і психологічної підготовленості не тільки батьків але і дорослих взагалі, здійснюють властивості, якості і індивідуальні особливості особи дорослого.

Дорослий повинен володіти великим об'ємом і високою стійкістю уваги, вміти Я розподілити. З цією властивістю пов'язане і психологічне спостереження щодо підлітків. Воно передбачає вміння відмічати найменші особливості в їхньому настрої і поведінці і бачити за цим суттєве в самій особі підлітка.

Значну роль в спілкуванні відіграють і властивості пам'яті дорослого: не перекручувати ім'я, пам'ятати особисті властивості характеру того чи Іншого підлітка, знати їх потреби і захоплення - все це необхідні передумови хорошого контакту з дітьми.

Мислення є найважнішим пізнавальним процесом, що обслуговує спілкування. У даному випадку мова йде про здатність дорослого аналізувати вчинки і провини підлітків, розкривати їх мотиви, не зачіпляючи при цьому особи підлітка, не вражаючи його гідності.

Проникненню у внутрішній світ підлітка значно сприяє інтуїція, при якій усвідомлення людиною даних виховання здійснюється у вигляді миттєвого мислячого замикання безпосередньо від вихідних даних до результату. При цьому проводить швидка мобілізація минулого досвіду, що допомагає проникнути в суть того чи іншого вчинку чи всієї особистості іншої людини (29, с.47). Мова перш за все йде про емпатичність, що припускає вміння співчувати і співпереживати дитині. Багато в здатності налаштовуватися на іншу людину і вибирати найбільш відповідний обставинам спосіб поведінки залежить від знання не тільки дитини, але перш за все самого себе, від вміння усвідомлена керувати своєю поведінкою у різноманітних ситуаціях взаємодії. А це, як ми вважали, передбачає самоконтроль, самокритичність, самооцінку дорослими своїх вчинків.

В цілому, підсумовуючи наведенні положення, слід зазначити, що для всього підліткового етапу онтогенезу характерна переважна орієнтація на світ дорослих, в якій відображається прагнення до побудови рівноправних стосунків з дорослими людьми. Орієнтація на дорослого набуває дещо іншого характеру, перетворюючись з орієнтації на конкретних дорослих в орієнтацію на визначений соціальний прошарок як частину суспільства, з якою ідентифікує себе підліток. В підлітковий період зростаюча людина виходить на новий рівень стосунків з світом дорослих - стосунки з суспільством як системою соціальних зв'язків, де він повинен знайти своє місце. Дорослий перед усім постає перед дитиною не зі сторони випадкових і індивідуальних якостей, а як носій певних видів суспільної за своєю природою діяльності, що здійснює певні завдання, вступаючи при цьому в різноманітні стосунки з іншими людьми і сам підпорядкований певним нормам.

На стосунки підлітків з дорослими суттєвий вплив здійснюють наступні фактори: - психофізіологічні особливості розвитку дітей підліткового віку, їх індивідуальні риси особистості. Орієнтація на міжособистісне спілкування з дорослими обумовлена важливими психологічними новоутвореннями даного етапу онтогенезу, такими, як формування комплексу уявлень про себе (образ "Я"), самоусвідомлення і самооцінки, що поєднані зі створенням "почуття дорослості". В свою чергу підліткова "дорослість" спонукає до пошуку свого місця в соціальному середовищі, самовизначення і самоутвердження надуманої взаємодії з дорослими і визнання ними підлітка як рівну самоцінну особистість; - індивідуальні особистісні якості дорослого, його знання, вміння та навички спілкування з підлітками, урахування їх психофізіологічних особливостей, розуміння специфіки і важливості даного етапу онтогенезу; - вплив навколишнього соціального середовища на міжособистісні взаємини підлітків і дорослих, зокрема сучасних соціально-економічних перетворень, що обумовлюють трансформацію системи життєвих цінностей суспільства і ускладнюють в багатьох аспектах взаємовідносини підлітків і дорослих.

Література

1. Харчев А.Г. Брак и семья в СССР. - М.: Прогресс, 1980. - 386 с.

2. Ноэм Дж. Психология и психиатрия в США. - М.: Прогресс, 1984. - 327с.

3. Азаров Ю.П. Педагогика семейных отношений. - М., 1976. - 98 с.

4. Родинні взаємини і проблеми виховання дітей // За ред. В. Костіва. - Ів. - Фр., 1995. - 48с.

5. Столин В.В. Самосознание личности. - М.: Просвещение, 1983. - 387 с.

6. Алексєєва М.І., Насонова О.Б. Соціально-психологічні типи сім`ї та виховання дітей // Практична психологія і школа. Доповіді Луцької наукової конференції 11-14 листопада 1992 р. Частина 1. - Київ-Луцьк, 1992. - С.3-12.

7. Боришевський М.Й. Сім`я ростить громадянина. - К.: Політвидав, 1982. - 102 с.

8. Боришевський М.Й. Сім`я ростить громадянина. - К.: Політвидав, 1982. - 102 с.

9. Васютинський В.О. Хлопці та дівчата: статево-рольове виховання у родині // Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Науково-методичний збірник / За ред. Т.В. Говорун. - К.: ІЗМН, 1996. - 168 с.

10. Словарь по этике / Под ред. А.А. Гусейнова и И.С. Кона. - 6-е изд. - М.: Политиздат, 1989. - 447 с.

11. Савчин М.В. Соціальна педагогічна психологія. Навчальний посібник. - Дрогобич: Відродження, 1998. - 208 с.

12. Семья. Социально-психологические и этические проблемы: Справочник / В.И. Зацепин, Л.М. Бучинская, И.Н. Гавриленко и др. - К.: Политиздат, 1989. - 255 с.

13. Основи загальної психології / За ред. Максименка С.В. - К.: НПЦ Перспектива, 1998. - 256 с.

14. Островский Ю.М., Сатановская В.И., Садовник М.Н. Биологический компонент в генезисе алкоголизма. - Минск: Бедарусь, 1986. - 95 с.

15. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. - К.: НПЦ Перспектива, 1998. - 220 с.

16. Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. - К.: Здоров`я, 1990. - 144 с.

17. Орбан Л.Э. Акмеологическая концепция нравственного становления личности: Автореф. дисс. докт. психол. наук. - М., 1992. - 61 с.

18. Родинні взаємини і проблеми виховання дітей // За ред.В. Костіва. - Ів. - Фр., 1995. - 48с.

19. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М. 1976. - 416 с.

20. Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителей. М. 1989.

21. Фельдштейн Д.И. Психология становления личности. М. 1995.

22. Васильков В.Н. Профориентация учащихся школ и ПТУ. - Донецк. - 1995

23. Климов Э.А. Психология профессионального самоопределения. Ростов - на - Дону. - 1998.

24. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения. В 2-х Т. - М., 1983. - 391 с.

25. Фельдштейн Д.И. Психология развития личности в онтогенезе. - М., 1989. - 208 с.

26. Фельдштейн Д.И. Психологические особенности развития личности в подростковом возрасте // Вопр. психол. - 1988. №6. - с.31-81.

27. Фельдштейн Д.И. Психологические закономерности социального развития личности в онтогенезе // Вопр. психол. №6. - С.26-38.

28. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского. - М., 1990.

29. Орбан Л.Э. Становление личности. - М., 1992. - 112 с.

30. Петровский А.В. Дети и тактика семейного воспитания. - М., 1981. - 96 с.

31. Эйдемиллер Э.П., Юстицкий В.В. Семейная Психотерапия. - М., 1989.

32. Воучел Е. Сім`я і рідство // Американська соціологія: перспективи, проблеми, методи. - М.: Прогресс, 1972. - С.163-173.

33. Орбан Л.Э. Нравственное становление подростков (социально - психологический аспект). - К., 1991. - 91 с.

34. Берн Є. Игри, в которые играют люди, люди, которые играют в игры. - Л., 1992.

Размещено на Allbest.ru