Вередування та впертість дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ І. Вередування дітей дошкільного віку

1.1 Причини виникнення вередування

1.2 Шляхи подолання вередування

Розділ ІІ. Впертість дітей дошкільного віку

2.1 Причини виникнення впертості

2.2 Шляхи подолання впертості

Розділ ІІІ. Дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Із проблемою дитячого вередування та впертості стикаються майже всі батьки. Перший, а тому найважчий «пік вередування» припадає на вік від 2 до 5 років. Звісно, всі сім'ї більш або менш успішно, набиваючи купи ґуль і псуючи нерви, намагаються впоратись з цими проблемами, але більшість батьків не знають, як правильно їх вирішувати і як правильно долати ці поведінкові явища. В цьому і полягає актуальність обраної мною теми.

Практично всі батьки знають про проблеми, пов'язані з перехідним віком у дітей. Але мало хто підозрює, що таких критичних періодів в житті дитини буде декілька і перший наступає в три роки. Цю кризу ще називають кризою упертості коли дитина починає усвідомлювати і проявляти своє я.

В три роки дитина починає усвідомлювати себе як окрему особу, чого не було раніше. До цього вона була як би невідємна від своїх батьків, особливо від мами. Ось тут то і з'являються капризи, впертість, негативізм, агресивність. Це дуже важкий для батьків період. Дитина може закочувати істерики. Навіщо вона це робить ? Вона перевіряє з одного боку себе, на що вона здатна, а з другого боку - пізнає міру дозволенного: як далеко в своїх вимогах їй дозволять зайти батьки ?

Останнім, перш за все, необхідно запастися терпінням. Пригнічувати силою різні прояви кризи трьох років не можна у жодному випадку. Можна спровокувати у дитини розвиток невпевненості в собі. Потрібно допомогти малюку подолати цей важкий період. Йому не можна говорити тільки "не можна", йому обов'язково потрібно говорити "можна". Маленькому чоловічку важко пережити напругу, пов'язану з суцільними заборонами. Потрібна альтернатива - є щось, неприступне раніше, а де те, що дозволяється тепер, коли малюк "виріс" ?

У віці 3-5 років малюк проходить перебудову, у процесі якої набуває

нового досвіду під назвою «Я сам», починає більше розуміти, гостріше переживати емоційні конфлікти.

Саме в цей час і з'являються перші справжні капризи, що так лякають батьків. Доти покладлива дитина раптом ніби забуває всі інші слова, крім «ні» та «не хочу», стає примхливою й норовливою, завзято відмовляється виконувати вимоги. І поводиться вона при цьому, на наш погляд, вкрай негарно: кричить, верещить, тупоче ногами, плаче, жбурляє все, що трапиться під руку, падає на підлогу. Причому все це може відбуватися не лише вдома, а й на вулиці, на очах у багатьох співчуваючих.

Отже, вередлива дитина - джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, постійно збудженим, через що з ним уникають контактувати однолітки. До того ж, таке явище як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання.

Проблему походження і профілактики вередування та впертості досліджували чимало вчених (А.І. Баркан, А.І. Захаров, Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, Л.Ф. Островська, В.М. Піскун, Г. Рукавишнікова).

Батькам, вихователям і вчителям важливо знати, якими ж зовнішніми виявами характеризується вередливість та впертість, у чому причина їх виникнення, як запобігти перетворенню їх на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати ці явища.

Об'єктом роботи поведінка дітей дошкільного віку.

Предмет роботи - вередування та впертість малюка.

Мета роботи - узагальнити та проаналізувати впертості та вередування результатом дослідження дітлахів молодшого дошкільного віку, та визначити шляхи їх подолання.

Завдання роботи:

- аналіз впертості та вередування дітей молодшого дошкільного віку;

- визначення шляхів подолання таких поведінкових явищ, як вередування та впертість.

Розділ І. Вередування дітей дошкільного віку

1.1 Причини виникнення вередування

В «Українському педагогічному словнику» вередливість тлумачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необґрунтованому опиранні вказівкам, порадам і вимогам дорослих, у прагненні наполягти на своєму. Вона є різновидом невротичної реакції, яка характеризується, здавалося б, безпричинною дратівливістю і порівняно швидким переходом невдоволення з одного об'єкта на інший. У дошкільнят і молодших школярів вередливість переважно супроводжується такими зовнішніми проявами, як плач і надмірна хаотична рухова активність, а відтак може зумовлюватися фізіологічними причинами та неправильним вихованням.

Фізіологічні причини є об'єктивними. До них можна віднести:

- негативні впливи на нервову систему дитини захворювань, перенесених матір'ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період певної категорії ліків;

- ускладнені пологи, зокрема застосування щипців;

- захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиками, застосування наркозу;

- незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале);

- перевтома, виснаження нервової системи та всього організму;

- спадкова нервозність;

- адаптаційний період, різка зміна звичного стереотипу життя;

- нетривалий фізіологічний дискомфорт;

Розглянемо деякі з названих причин докладніше. Під час хвороби організм дитини мобілізує свої сили, спрямовуючи їх на виживання. Ця внутрішня боротьба виснажує нервову систему малюка, від чого він до всього байдужіє або стає надмірно дратівливим.

У такий момент досить навіть незначного подразника, щоб вивести дитину з рівноваги, викликати сльози. Отже, коли вона хворіє, з нею слід поводитися з особливою увагою, дозволяти їй те, що забороняється за звичайних умов, наприклад, кілька днів не вчити уроки, не робити ранкової гімнастики тощо.

У цей період потрібно намагатися не провокувати бурхливих виявів незадоволення малюка: не готуйте страв, яких він не любить, не залишайте його самого, не вимикайте на ніч світло, якщо він боїться темряви. У разі затяжного захворювання дитині набридає одноманітність оточення, лікувальні процедури. Тоді примхи малого слід розцінювати як неусвідомлену форму протесту чи своєрідний спосіб «розважитися», змінити обстановку.

Не менш складний і реабілітаційний період. Тому не варто після хвороби раптово змінювати розпорядок дня дитини, що склався за цей час. Треба чітко нормувати режим її праці й відпочинку. Неприпустимо, щоб виснажена хворобою дитина інтенсивно вивчала новий матеріал (заняття з англійської мови, музична школа), намагаючись надолужити прогаяне, бо перевантаження організму призводить, як правило, до ускладнень, нервових зривів і навіть певних психічних порушень, першим симптомом яких і стає вередливість. До того ж під час хвороби дитини треба суворо дозувати і контролювати застосування ліків, і, по можливості, надавати перевагу гомеопатичним засобам лікування.

Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів, і в період адаптації до нового режиму, нових умов життя (наприклад, коли дитина починає відвідувати дитсадок, вступає до першого класу, коли повертається до школи чи в дитсадок у вересні після тривалих канікул). Це можна спостерігати в дітей і наприкінці тижня, навчальної чверті або навчального року. В даному разі причина вередливості - перевтома. Вередливість може зумовлюватися перенесеним стресом, який є наслідком виснаження нервової системи.

Тут важливо знайти способи зменшити нервове напруження і розумове навантаження: збільшити час перебування дитини на свіжому повітрі, збагатити її раціон вітамінами, надати у разі потреби своєчасну психологічну допомогу. 23, с. 109

Нервозність, успадкована від батьків, - небезпека подвійна, оскільки в таких сім'ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати, їх характеризують підвищена тривожність і страхи, вони втрачають самоконтроль через найменші дрібниці. У таких випадках допомогти може лише кваліфікований дитячий психолог, який працюватиме і з малюком, і з його батьками.

У здорової дитини вередування може бути пов'язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Так, малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратівливість. Тож досить нагодувати дитину - і вона заспокоїться. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати або розбудили, коли він ще не виспався. Отже, складаючи режим дня дитини, слід подбати про достатню тривалість нічного сну, а для дошкільнят і ослаблених дітей бажано передбачити ще й денний сон.

З народної мудрості відомо: після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, тривалі вияви позитивних емоцій, перегляд «гостросюжетних» мультфільмів, завелика кількість яскравих малюнків на виставці тощо забирають у малюка багато енергії. А це призводить до нервового виснаження й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації - покласти дитину спати.

Здорові, енергійні діти часто вередують через брак рухової діяльності і необхідність тривалий час займатися одноманітною нецікавою справою.

Причинами роздратування можуть також бути занадто теплий або затісний одяг, значні перепади атмосферного тиску, наближення негоди, задушливе повітря в кімнаті тощо.

Досвідчений педагог завжди може зрозуміти, чому дитина вередує, й усунути або принаймні пом'якшити дію об'єктивних чинників.

Примхливість, спричинена фізіологічним дискомфортом, - нормальне явище, яке можна спостерігати в усіх дітей без винятку і яке не становить загрози, якщо дорослі вчасно на нього реагують. Проте, якщо дозволити йому укорінитися, перетворитися на звичний стереотип поведінки, боротися з цим буде надзвичайно складно. 19, с. 88

Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:

- копіювання поведінки іншої людини.

- неправильна спрямованість родинного виховання.

- тривале перебування дитини сам на сам з непосильними для неї проблемами.

- невміння розподілити час та організувати своє дозвілля.

- відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації.

- прагнення привернути до себе увагу.

- спроба розважитися.

Найлегше усунути вередливість, що виникла як наслідок копіювання поведінки іншої особи. Це відбувається, коли в дитини не сформовано критичне ставлення до власних і чужих дій, а натомість дуже розвинена схильність запозичувати, привласнювати елементи поведінки інших людей, які їх чимось приваблюють. У цьому разі досить провести з малюком роз'яснювальну роботу.

Прорахунки у родинному вихованні різноманітні. Деякі запопадливі батьки намагаються виконати будь-яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю раптом виконують не відразу або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози тощо).

Якщо внаслідок таких дій малюк отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим та дратівливим.

Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу й вимог освітнього закладу, особливо шкільного. Кожний малюк повинен мати не лише права, а й обов'язки, а отже, має звикати до періодичних вмотивованих відмов на деякі свої прохання. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне.

На формування хибного стилю виховання в сім'ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі часто прагнуть оберігати його від усього складного чи небезпечного. 24, с. 61

Намагаючись компенсувати фізичні страждання, відсутність товариства однолітків, хвору чи хворобливу дитину оточують надмірною турботою, виконуючи кожне її бажання. Поступово дитина починає сприймати свій стан як привілей, а іноді навіть вдається до симуляції, щоб його не втратити. Важливо, щоб батьки і педагоги вміли поєднувати розумну турботу з вимогливістю і створювали умови для творчої, конструктивної діяльності дитини.

Дослідження, проведені психологами та педагогам в сім'ях та освітніх закладах різного ступеня, показують, що за правильного підходу педагога вередливі діти поступово змінюються. Проте, якщо сім'я продовжує дотримуватися хибної лінії виховання, а вихователь (няня, гувернер) чи вчитель, тривалий час застосовують систему виховання, спрямовану на подолання вередливості, то в 96 випадках зі 100 дитина демонструє два протилежні типи поведінки: вередливість і нестриманість у спілкуванні з батьками та спокійну врівноваженість у присутності педагога. Інший варіант, коли різні дорослі одночасно виховують дитинурізними методами, в результаті чого прищеплюють їй різні моральні цінності.

Це дезорієнтує малюка і може призвести до невротичної реакції, зокрема до вередування. До аналогічних наслідків призводить швидка зміна типу виховання: якщо дитину до певного часу виховували одними методами, а потім раптово за певних обставин (розлучення батьків, переїзд, народження ще однієї дитини тощо) стиль виховання змінюється.

Під оболонкою вередування іноді може ховатися розгубленість дитини перед непосильною роботою чи надмірними вимогами. Прагнення різних учителів гімназій і ліцеїв навчати дітей, спираючись на «зону найближчого розвитку» (за Л.С. Виготським), як і бажання батьків виховати дітей вундеркіндами, повинно бути в розумних межах. Небезпечно позбавляти малят радощів дитинства, бо все це позначатиметься на їхньому здоров'ї.

Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже, нервує і вередує. Набридає дорослим своїми примхами і малюк, не здатний організувати своє дозвілля. Структурування навчального часу та організація дозвілля - серйозна проблема у виховній практиці.

Нерідко трапляється, що дитина не може знайти продуктивного способу самоствердження в сім'ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Іноді ж досить порадити малюкові прийнятний для нього спосіб ствердження власного «Я», спрямувати його на конструктивну діяльність, і проблема зникає автоматичне. Отже, і в сім'ї, і в освпгніх закладах на першому місці має стояти завдання - допомогти дитині знайти себе. 22, с. 79

Вередування можуть бути способом привернути до себе увагу дорослих членів сім'ї, якщо особисті турботи поглинають увесь їхній час. Батькам варто частіше замислюватися над розподілом свого часу. До цієї ж категорії примх належить капризування через ревнощі дитини до брата чи сестри, яким дорослі, на її думку, приділяють більше уваги. У цьому разі батьки повинні подумати про усунення конкуренції за право на увагу.

Причини тут можуть бути різні, тому єдиного рецепта розв'язання подібної проблеми не існує.

Дитина може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. При цьому малюка не обходить, які наслідки - позитивні чи негативні - спричинять його дії. Якщо урізноманітити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично.

Як резюме зауважу: появі примх легше запобігти, аніж потім виправляти педагогічні помилки. Тому треба вчасно визначати тривожні симптоми, а не втішатися хибною думкою, що все це - вияв оригінальності, обдарованості й тонкої натури малюка. Не можна перевиховати дитину, не усунувши причину вередливості. Залякування та покарання також неприпустимі, оскільки вони розхитують і без того травмовану нервову систему вихованця. Отже, лишається єдиний спосіб, що його визначив П.І. Ковалевський: правильне, розумне, людяне і досить суворе виховання, здатне цілковито нейтралізувати цю ваду і дати суспільству гідного громадянина.

1.2 Шляхи подолання вередування

В цій частині роботи будуть розглянуті шляхи подолання дитячої вередливості. Отже, по-перше, спробуйте якомога точніше прочитати і проаналізувати послання дитини, яке закладене в його сьогохвилинному або довгограючому вередуванні. Постарайтеся не відноситься до капризів дитини як до чергової спроби помучити вас. Уявіть собі інопланетянина, який погано володіє земною мовою і намагається донести щось до вашої свідомості. Пам'ятайте, що положення дитини ускладнюється ще і тим, що у неї, на відміну від інопланетянина, немає "рідної мови", якою вона володіла би абсолютно вільно.

По-друге, прочитавши послання, слід виразно повідомити дитині, як саме її зрозуміли, і що збираєтесь зробити із цього приводу. Якщо нічого не планується робити, то про це теж обов'язково слід повідомити і роз'яснити причину. Наприклад: "Я прекрасно розумію, що ти втомився, і дуже співчуваю тобі. Але до зупинки йти ще два квартали, а коляски у нас немає. Отже доведеться йти як йшли. Я абсолютно упевнений в тому, що ти зможеш дійти".

Якщо дитина, перервавши діалог, схоче поправити або внести якісь доповнення, слід уважно вислухати її і обов'язково похвалити за проявлений конструктивізм. Наприклад: "Молодець, що пояснив. Зараз мені стало набагато ясніше, що саме тебе турбує. Тепер нам буде легшим справитися з цим".

Ніколи не заперечуйте дитині, якщо вона говорить про свій стан. Вона краще знає, що саме відчуває. Не підміняйте її власну чутливість своєю. Надалі це може привести до дуже неприємних наслідків, коли дитина, що вже підросла, орієнтуватиметься на батьків або однолітків у пошуках відповіді на питання "що я зараз відчуваю ?". Зрозуміло, що отримана відповідь не матиме ніякого відносини до справжніх відчуттів дитини.

Поширеною помилкою батьків є підбір варіантів для вередуючої дитини, коли їй залишається тільки в буквальному розумінні ткнути пальцем у найбільш зручний пункт списку: (Ти що, втомився ? Може у тебе головка болить ? А може, живіт ? А може, тебе бабуся образила ? Ти печиво хочеш ?). Зрозуміло, що і в цьому випадку йтиметься не про дійсне послання дитини, а про найвигіднішу пропозицію. Отже, проаналізувавши ситуацію, в ствердному тоні повідомте дитині плід ваших роздумів і дайте їй можливість погодитися з вами або заперечити вам.

По-третє, потрібно вчити дитину висловлювати свої відчуття словами, а не вередуванням. Для цього є один єдиний спосіб - батьки самі повинні говорити про свої відчуття у присутності дитини.

Далі, для профілактики дитячих капризів і боротьби з вже розвинутою емоційною нестійкістю велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім'ї, що беруть участь в догляді за дитиною.

В строгих і в демократичних сім'ях діти достатньо легко пристосовуються до існуючих правил, якщо ці правила єдині і підтримуються всіма членами сім'ї. Справа в тому, що там, де ніхто не сміє взяти ложку, поки не почав їсти дідусь, і там, де всі у будь-який час їдять руками з великої каструлі, яка завжди стоїть на плиті, цілком може вирости спокійна, емоційно стійка дитина. 22, с. 83

Але якщо мама щось дозволяє, а тато це ж саме забороняє категорично, а у бабусі все залежить від настрою, а у дідуся - від стану здоров'я, а у дядька - від відміток, які дитина отримала в школі і все це відноситься до чого-небудь одного, наприклад, до того, чи можна стрибати на дивані - саме проти такого "плюралізму" часто, вередуючи, протестують діти. В сім'ї, де багато народу і декілька виховних позицій, має сенс влаштувати своєрідний "круглий стіл", на якому шляхом компромісів виробляється єдиний стиль виховання і раз і назавжди розв'язується, чи можна стрибати на дивані, штовхати кішку і т.д. Іноді щоб уникнути подальших різночитань, на основі досягнутих угод має сенс навіть скласти підсумковий письмовий документ, в якому будь-який охочий зможе при необхідності уточнити, як же поступати в тому або іншому випадку.

Також, вкрай необхідна послідовність в твердженнях і вимогах, що пред'являються дитині одним і тим же членом сім'ї. Як би ні мінявся у вас настрій і обставини, але, якщо вже ви щось заборонили маленькій дитині, то хай це буде "не можна". Якщо вже дозволили, то до кінця слід терпіти всі наслідки. Якщо ви сказали при виході на прогулянку, що сьогодні нічого не купуватимете, то дотримуйтеся цієї позиції.

Не дивлячись на всі вередування, єдина ваша поступка - це теж послання. Від дорослих до дитини. І текст цього послання такий: "Іноді при якихось (не зовсім ясних) обставинах вередуваннями від мене можна добитися того, чого ти хочеш". Отримавши таке послання, дитина неминуче намагатися це робити. А завзятості дитині не позичати.

Чим може допомогти при вередуванні фахівець ? В першу чергу, проконсультуватися з фахівцем з приводу дитячих вередувань необхідно батькам дітей, страждаючих тим або іншим соматичним або неврологічним захворюванням.

Саме такі діти особливо потребують правильної і послідовно вживаної методики виховання, яка в цьому випадку, поза сумнівом, повинна вироблятися індивідуально і враховувати можливості дитини.

Особливо це відноситься до дітей страждаючим пренатальною енцефалопатією і дітям з мінімальними мозковими дисфункціями. Тут правильно підібраний режим життя і виховання дитини може багато в чому ослабити прояви хвороби не допустити погіршення стану і таких грізних ускладнень, як дитячий церебральний параліч. Крім того, фахівець може допомогти батькам визначити причини вередливості дитини і виробити тактику поведінки членів сім'ї яка дозволить відкоректувати небажану поведінку дитини.

Якщо причиною примхливості дитини є внутрішньосімейні конфлікти, то має сенс звернутися до такого методу, як сімейна психотерапія. Навіть короткострокова позитивна сімейна психотерапія, проведена кваліфікованим фахівцем, часто дозволяє істотно поліпшити поведінку дитини і налагодити відносини в сім'ї.

Отже, у висновку до цього розділу слід відзначити, що вередлива дитина є джерелом постійних неврозів, стресових ситуацій та конфліктів, які шкодять як дорослим, так і самій дитині, бо вона стає нервовою та збудженою. До того ж, таке явище як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання.

Що ж стосується шляхів подолання дитячої вередливості, то потрібно спробувати проаналізувати поведінку дитини і виявити ту причину, яка закладена в дитячому вередуванні. А вже згідно того, що виявилось причиною вередливості, будувати стратегію виховного впливу.

Розділ ІІ. Впертість дітей дошкільного віку

2.1 Причини виникнення впертості

Коли дитина наполягає на чомусь не тому, що дуже хочеться, а тільки тому що він цього зажадав, не бажає відступитися від свого первинного рішення, навіть якщо обставини давно змінилися - це впертість.

В чому ж різниця між наполегливістю і впертістю ? Наполегливість - це коли дитина хоче отримати щось і просить про це, добивається цього. Уперта дитина, наполягає на тому, чого йому не так вже і хочеться або зовсім не хочеться, або давно розхотілося. І чим би ви її не спокушали: цукеркою, іграшкою і т.п. - вона не може відмовитися від свого первинного рішення, вимагає, щоб на її думку зважали.

Період впертості - необхідна фаза розвитку, яку проходить дитина в кризові моменти дошкільного розвитку в 1 рік, в 3-4 роки і в 7 років. Самий хвилюючий для батьків період впертості починається приблизно в 1,5 роки і зазвичай закінчується в 3,5-4 роки. 23, с. 91

Напади впертості трапляються і в більш старшому віці - це нормально, дитині властиво мати свою думку і не завжди погоджуватися з вами. В конфлікті між дорослим „треба” і дитячим „хочу” дитина зрощуює свою волю і вчиться не тільки здаватися і підкорятися, але і чинити опір і підпорядковувати, розвиває уміння вигравати.

Так, якщо малюку вже 4 роки, а впертість - звичний для нього спосіб поведінки і реагування, варто задуматися про виховну тактику. Частіше всього, впертість - це захисна реакція на надмірну опіку і авторитарність батьків, спроба захистити свою самостійність, незалежність, своє право на власне життя.

Для того, щоб зрозуміти доцільність слухняності, малюк повинен насолодитися можливістю говорити "ні". Якщо його обмежити в цій можливості, проблема вольової поведінки, як і всі невирішені проблеми, може пнутися за ним до дорослого віку приводячи до інфантильних сплесків необгрунтованої агресивності у відносинах з батьками, власними дітьми і т.д.

Як виникає впертість ? Дитина починає проявляти свою волю вже у віці 3-4 місяців. Частіше всього - це протест проти неприємних або несподіваних дій дорослого: наприклад, він дивиться на іграшки або їсть, а її в цей час відвернули. З віком з'являються нові причини: мама пройшла мимо, не узяла на руки, примушує пити і спати, коли не хочеться.

В кризі одного року слово "ні" стає головним в словнику малюка. Він використовує його всякий раз, коли йому заважають повзати, ходити, чіпати те, що цікаво, нічого не пропонуючи замість того.

Трьохлітній вік називають "періодом впертості". Дитина намагається впливати на батьків, використовуючи нові можливості, - відговорюватися, впиратися, на чомусь наполягати, тікати і т.д. Вона хоче робити так, як вирішила зараз, хоча, можливо потім і передумає. В цей час у дитини починає виникати самозвеличення, прагнення все робити самостійно, але, оскільки вона ще багато чого не уміє, з'являється внутрішня напруга.

Наступна вікова криза - біля 7-ми років, коли дитина вже повністю бажає вийти з-під батьківської опіки, коли хоче взяти на себе відповідальність за свою поведінку і виражає незадоволення і упертість воли батьки його поправляють або на чомусь наполягають.

Чому діти топають ногами і з криками кидаються на підлогу ? Якщо тактика виховання дуже жорстка або, навпаки, м'якотіла, впертість дитини може виражатися в нападах злості. Наприклад, вона падає на землю і кричить "до того, що синіє", топає ногами стає диким і неслухняним. Або скривджено застигає на місці, хмурніє, нічого не говорить, стискає кулаки, може навіть прагнути кого-небудь вдарити.

Діти володіють унікальною завзятістю у відстоюванні своєї позиції, як би нелогічно і безглуздо вона не виглядала. Але зовсім не тому, що у них сильна воля, а тому що діти не можуть перебудуватися і змінити свою позицію. Спонукаюча їх дії потреба дуже сильна і не дозволяє думати ні про щось інше.

Дитина впирається не тому, що їй подобається так поводитися. Просто вона потрапила в конфліктну ситуацію і сама не може і не уміє з нею справитися. Відбувається вибух, який служить для дитини розрядкою або несвідомим пошуком рішення проблеми.

До нападу впертості справа доходить, якщо ми примушуємо дитину робити те, чого вона не хоче. Конфлікту, нападу впертості завжди передує щось, що суперечить волі дитини, його сьогохвилинному бажанню.

Які чинники розвивають дитячу впертість ? Нав'язувати дитині своє готове рішення, думку, точку зору, щоб вона, нарешті, зрозуміла свою незначну роль. Балувати дитину, сліпо обожнювати її, потурати у всьому, щоб вона звикала завжди добиватися свого від батьків, виробивши тактику поведінки - безмежна впертість. Бути гордим, авторитарним і самовпевненим батьком, не визнавати помилок у вихованні, критики і зауважень. Вважати, що всі думки, окрім його власної, неправильні.

Ознаки впертості:

- висока самооцінка;

- недовіра до оточуючих;

- завищений рівень бажань;

- невміння бачити і розуміти свої помилки;

- нездатність перебудовуватися;

- небажання шукати шляху в досягненні своєї мети;

- байдужість до інших.

Важливо пом'ятати, що наші діти - це наше віддзеркалення. Наявність деяких рис вдачі, які ми не помічаємо у себе, у дітей нас дратують і приводять в обурення. Перш ніж ухвалювати вирок своїй дитині, нестерпному, непоправному дурню, придивіться до своїх вчинків, проаналізуйте свою поведінку.

Можливо, це ми, дорослі, показуємо своїм дітям зразок впертості, адже це ми продовжуємо єдину тактику: зламати впертість, настирність своїх нащадків, проявивши при цьому непоступливість і помилкову принциповість. У бунтуючих малюків частіше всього бувають батьки, в мові яких постійно звучать слова заперечення. 24, с. 121

Отже потрібно прислухатися до себе: скільки разів ви говорите "ні", віддаєте розпорядження і накази ? Можливо, дитині легше збунтуватися, ніж виконати всі вказівки і заборони ? Уявимо, що буде з нами, якщо 40 разів на добу до нас стануть звертатися в наказовому тоні, 50 рази - в повчальному і 50 - в звинувачувальному ? Цифри не перебільшені: такі вони в середньому у батьків, діти яких мають найбільші шанси стати невротиками і психопатами.

Також потрібно зауважити, що дитині потрібен відпочинок не тільки від наказів, розпоряджень, домовленостей, похвал, осуду і іншого. Потрібен відпочинок і від яких би то не було дій. Потрібно час від часу розпоряджатися собою повністю - потрібна, коротше, своя частка свободи.

2.2 Шляхи подолання впертості

З попереднього розділу встановлено, що впертість - це своєрідна захисна реакція дитини, протест проти обмеження її самостійності. І, до речі, чим вона сильніша, тим сильніше її Я - основа майбутнього характеру.

Подумайте, якою ціною ви прагнете залишити її в колишніх рамках. І не сподівайтеся, що у разі вашої авторитарної «перемоги» над впертістю малюка вам стане легше жити. Якраз навпаки. Існує ризик отримати безвладну, безліку людину. І дуже скоро доведеться бити на сполох із іншого приводу: дитина зовсім не пристосована до життя, не впевнена в собі, всього боїться, вона несмілива, замкнута, недовірлива, вразлива, не ладить із однолітками і т.д. Скарги такого роду психологи чують майже від половини батьків, які звертаються до них. Причому вік дітей варіюється від 5 до 16 років.

Таким батькам не до того, що коріння інфантилізму їхніх дітей - у цьому першому «піку вередування», коли дорослим вдалося-таки зламати, втиснути в зручні для них рамки свою дитину. А саме ж із дитячого егоїзму надалі формується самоповага, а з впертості - наполегливість.

Тому, так важливо не воювати з впертістю, не «душити» її, а знайти з дитиною спільну мову, поважаючи її особистість. Будь-яка нова вимога чи заборона мають бути насамперед розумні і зрозумілі малюкові. Слід намагатися розмовляти з нею як із рівним, це дуже важливо для становлення характеру. Якщо здається, що дитина усе робить на зло ? Пам'ятаєте, як звучала заборона ? Якщо це було просто «не можна», без будь-якого пояснення, то майже напевно мається справа з впертістю. Адже в цьому віці немає нічого привабливішого, ніж спробувати зробити те, чого «не можна».

Розглянемо шляхи подолання ситуативної впертості.

Дитині неприємно те, що пропонує їй дорослий: вона дійсно не любить молоко, дійсно ще не хоче спати, дійсно хоче пограти саме з цією іграшкою. Можливо, дитина впирається тому, що втомився або погано себе відчуває.

Перш за все слід подумати, чи не можна поступитися або знайти компромісне рішення (наприклад, "випий півчашки молока, а інше залишиш; пограй ще десять хвилин, і підемо спати; давай купимо цю іграшку, коли я отримаю гроші").

В переважній більшості випадків таке рішення знайти можна. Проте бувають випадки, коли поступитися все ж таки не можна. Тоді залежно від віку дитини можна зробити наступне:

1. Пояснити дитині, чому ви не можете зробити так, як вона хоче. Ваше пояснення повинне бути чесним і переконливим. Пам'ятайте, що просторові філософські міркування про недосконалість всесвіту, в якому людина приречена страждати, тут недоречні.

2. Іноді, щоб полегшити стан дитини, зробіть разом з нею те, що вимагається, наприклад, випийте гарячого молока. Бажано визнати вголос, що те, що ви від дитини вимагаєте, дійсно неприємно. ("Я саму в дитинстві терпіти не міг гарячого молока, але якщо ми не будемо його пити, то не видужаємо і не зможемо піти гуляти..."). Але навіть якщо ви вважаєте, що йдеться про нісенітницю, покажіть, що поважаєте право дитини вважати інакше. Повчання типу "чому ти не любиш їсти капусту - адже вона така смачна" безглузді, оскільки про смаки не сперечаються. Можна сказати так: "Я знаю, що ти не любиш капусту. З'їж три ложки - і забудемо про неї. Обіцяю тобі, що на вечерю капусти не буде". Вислови типу "що це за хлопець, який не їсть все підряд" - також не для дітей. Це можна говорити хіба що самому собі, коли доводиться їсти щось несмачне.

3. Іноді дитину можна "підкуповувати": "Закапаємо ці краплі, а потім я тобі дам цукерку". Справа тут, звичайно, не в подкупі, а в тому, що жахлива перспектива гіркоти в роті обіцяє змінитися приємною, солодкою цукеркою.

4. Якщо дитина маленька, можна включити неприємну дію або процедуру в гру: запропонувати дочці, яка категорично відмовляється їсти, погодувати свого не менше впертого ведмедика.

5. Іноді доцільно просто відвернути увагу дитини предметом ("дивись, яка машина проїхала за вікном"), подією ("як славно грають ці собачки") або просто несподіваним поворотом думки ("а до речі, хто ж у нас вчора в лото виграв ?").

6. Іноді допомагає і хід від осоружного: "Тільки не надумай випити це молоко! Інакше мені нічого не дістанеться". Діти чудово розуміють, що це жарт, але молоко блискавично випивається, як тільки ви виходите з кімнати. Можна, повернувшись, здивуватися і поцікавитися, куди ж дівалося молоко. Якщо діти скажуть, що приходив Сірий Вовк, - чудово! Відтепер цей персонаж завжди допомагатиме вам добиватися свого.

Тепер - характерна впертість. Належить серйозна робота над власною поведінкою. Якщо в сім'ї вперта дитина, потрібно протягом одного дня записати, скільки разів віддавались йому різного роду розпорядження, попередження про що-небудь, скільки зробилено зауважень. Попутно відзначається кількість похвал, що дісталися на частку дитини. Чи зверталися до нього з питаннями: "А ти що хочеш ?", "Що збираєшся робити ?". Якщо записів першого роду значно більше - є причини для турботи.

Діти живуть в іншому темпі, ніж дорослі. Для дитини рік життя - це приблизно те ж, що для старших 5-7 років. Тому дорослі часто не встигають помітити, що їх дитина вже виросла з коротеньких штанців і поводитися з нею треба інакше. З кожним роком збільшуються можливості дитини самостійно забезпечити свої життєві потреби, самій визначати свій спосіб життя.

П'ятирічна дитина, скажімо, цілком може вирішити сама:

- що вона їстиме на вечерю (з готових блюд) і в якій кількості;

- чим вона буде займатись у вільний час - малювати, гратися з конструктором або з пластиліном, і що саме збиратиме або ліпитиме;

- яку книжку хоче подивитися;

- кого запросити в гості на день свого народження;

- спати з іграшками або без них;

- куди піти сьогодні погуляти;

- яке плаття або сорочку надіти, яку зачіску зробити і т.д.

Як і доросла людина, дитина має право:

- бути не в дусі;

- мати свої смаки і звички, власну точку зору;

- мати в будинку кут, де вона може підтримувати милий її серцю порядок або безладдя;

- розпоряджатися своїми речами за власним розсудом.

Характерна впертість виникає частіше за все як захисна реакція на надмірну опіку або надмірну авторитарність дорослих - це спроба захистити себе, свою незалежність. Це не повинне лякати. Набагато страшніші люди без власної волі і переконань. Слухняність, зручна для дорослих, - властивість натури, але не вона головна. Набагато цінніше такі якості, як допитливість, самостійність, активність. І чим старше дитина, тим більший ступінь свободи їй необхідний, і ми, дорослі, повинні це розуміти.

Підіб'ємо деякі підсумки.

- період упертості починається приблизно з 18 місяців. Але є діти, які починають впиратися вже в перший рік життя. Як правило, фаза впертості закінчується після трьох років. Випадкові напади впертості в більш старшому віці теж річ цілком нормальна;

- пік впертості приходиться на другий рік життя;

- хлопчики впираються частіше і сильніше, ніж дівчатка.

- напад впертості частіше за все відбувається в першу половину дня.

У фазі впертості напад трапляється у дітей до п'яти разів на день. У деяких - до 20 разів! Якщо діти по досягненні трьох років все ще продовжують часто опиратися, то найімовірніше йдеться про фіксовану впертість. Частіше всього - це результат погоджувальної поведінки батьків. Вони піддалися натиску з боку дитини.

Передбачити, коли відбудеться черговий спалах впертості, можливо не завжди. Найкраща тактика - це надати дитині якомога більше фізичної свободи. Чи так вже погано, якщо під час прогулянки ваш малюк із задоволенням топає по калюжах або зайнятий пошуком корінців в землі ?

Нападу впертості дітей іноді можна уникнути із самого початку. Наприклад, вони не люблять, коли їх переривають під час гри. Не слід надавати дуже великого значення впертості. Прийміть до відома напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину.

Не слід намагатися в цей час що-небудь вселяти малюку. Зауваження, нотації в такій ситуації не мають сенсу. Дитина сильно збуджена і не може майже нічого зрозуміти. Слід бути в поведінці з дитиною настирним. Якщо вже було сказано „Ні”, потрібно залишатися і далі при цій думці.

Діти дуже відчувають настрій батьків, тому потрібно прагнути не показувати дитині свого роздратування, негативних емоцій. Це може усилити напад впертості. Не слід здаватись навіть тоді, коли напад впертості у дитини протікає в суспільному місці. Частіше за все допомагає тільки одне - взяти його за руку і відвести.

На основі вище викладеного можна зробити до цього розділу наступний висновок: впертість представляє собою своєрідну психологічну захисну реакцію дитини, такий собі протест проти обмеження її самостійності. До речі, фахівці відзначають, що період впертості, це необхідна фаза розвитку, яку проходить дитина в кризові моменти дошкільного розвитку. Взагалі, дитина впирається не тому, що їй це подобається. Просто вона потрапила в конфліктну ситуацію і сама не може і не уміє з нею справитися. Відбувається психологічний вибух, який служить для дитини розрядкою або несвідомим пошуком рішення проблеми. До нападу впертості справа доходить, якщо ми примушуємо дитину робити те, чого вона не хоче. Нападу впертості завжди передує щось, що суперечить бажанню дитини.

Дуже важливо не воювати з впертістю, не намагатися придушити її силовими методами, а краще намагатись знайти з дитиною спільну мову, поважаючи її особистість. Будь-яка нова вимога чи заборона мають бути насамперед розумні і зрозумілі малюкові. Слід намагатися розмовляти з дитиною, як то кажуть "на рівних", бо це дуже важливо для становлення характеру.

Розділ ІІІ. Дослідження

Для діагностики рівня упертості дітей у дошкільному освітньому установі й у родині була підібрана методика І. Іофіни. Метою цієї методики є виявлення рівня агресивності дитини. Результати підраховувались в такий спосіб: за кожне твердження ,наскільки воно справедливе стосовно випробовуваній дитині, кожна відповідь становить 1 бал. Результати опитування підраховувалися в такий спосіб: всі бали складалися: хто набере понад п'ятнадцять балів, отже, ці діти занадто уперті і вередливі і з ними потрібно бути обережними - така поведінка до добра не доведе, отже, необхідно зайнятися вихованням малюка; якщо бали були від 7 до 14 - рівень упертості входить у межах припустимого, діти рідко за власним бажанням стають учасниками конфліктів, та цілком здатні захистити себе, коли це потрібно; менш як шість балів - дитина дуже спокійна, вона завжди слухняна, беззаперечно виконує всі вимоги дорослих, воліє не встрявати у бійки.

Рівень упертості та вередливості у дошкільній освітній установі виявлявся разом із вихователем цієї групи. Відповівши на запропоновані затвердження, був з'ясований рівень упертості та вередливості. Результати дослідження у першій молодшії групи, яка була проведена у дошкільній установі відбито у таблиці № 1.

вередування впертість дошкільний характер

Таблиця № 1

Прізвище,імя	Вік дитини	Рівень(в балах)	Рівень(у відсотках)
Бабич П.	2,4	7	35
Волощук А.	2,6	6	30
Гуранець А.	3,2	7	35
Дейнека В.	2,9	7	35
Дмитришин М.	3,3	7	35
Зембіцька П.	2,5	7	35
Конова Б.	3,7	15	75
Літвінчук Д.	2,5	7	35
Ляшко М.	2,2	7	35
Месхи А.	2,8	7	35
Мосійчук А.	3,1	15	75
Параниця В.	2,4	7	35
Пінчук М.	3,6	7	35
Прозапас Н.	3,9	7	35
Тищенко М.	2,4	7	35
Хомич Р.	3,8	7	35
Юхимчук І.	3,2	7	35

Під час експерименту були підраховано і з'ясовано, що у першій молодшій групі з 17-ти дітей стоїть на своєму лише 2 дитини.

Результати дослідження з прояву упертості у дошкільній освітньому установі у старшій групі відбито у таблиці № 2. Під час експерименту брало участь 13 дітей старшого віку:

Таблиця №2

Прізвище,імя	Вік дитини	Рівень(в балах)	Рівень(у відсотках)
Волощук Н.	5	7	35
Вабищевич О.	5,2	7	35
Герасимова М.	5	6	30
Данильчук Ю.	5,4	7	35
Жакун Р.	5,3	7	35
Климчик В.	5,2	7	35
Кулинич Є.	5,9	7	35
Мирончик А.	5,5	7	35
Никонець О.	5,3	7	35
Онуфрійчук Г.	5	7	35
Петрович І.	5,7	7	35
Федорчук Б	5,2	15	75

Під час експерименту були підраховано і з'ясовано, що у старшії групі із 13 дітей стоїть на своєму лише одна дитина, що в таблиці № 2.

Потім розкрили особливості поведінки дітей у сім'ї. Діагностику за методикою Іофіні І. зазначали батьки піддослідніх дітей.

Результати підраховувалісь в такий спосіб: за кожне твердження наскількі воно справедливе стосовно їхнього маляти. Кожна відповідь становить 1 бал. Результати методики підраховуваліся в такий спосіб: всі балі складалися: хто набере більше п'ятнадцять балів, отже вони занадто уперті і треба бути обережними - така поведінку до добра не доведе, отже, їм необхідно зайнятися вихованням малюка; чиї бали були від 7 до 14 - рівень упертості входить у межах припустимого, їхні діти рідко за власним бажанням стають учасниками конфліктів, і цілком здатні захистити себе, коли це потрібно; менш як 6 балів - дитина дуже спокійна , вона завжди слухняна, беззаперечно виконує всі вимоги дорослих, воліє не встрявати у бійки.

Потім батькам запропонували описати приклад однієї з проявів упертості. «Моя дитина дуже уперта, він мене не слухає. Щоб змусити його щось зробити необхідно накричати на нього ». ( Мама Рената).

«Моя дочка дуже уперта, вона завжди робить те, що їй хочеться. Вона може вдавати, що не чує мене, чи навіть піти, коли я з нею розмовляю. Якщо починаєш сварити, вона відразу починає плакати».(Мама Ольги)

«Моя дочка - Анна, на вихідних голосно вимагає:

- Хочу на! Гуляти ще! Хочу стрибати!..Вона не чує моїх слів, що час спати, що пішли додому. Анна з вереском падає на підлогу, стукає ногами. Не знаю, що із нею робити».(Мама Анни)

При дослідженні батьків по методиці Іофіни І. Ми розкрили рівні упертості дітей у першій молодшії групи. Це в таблиці № 3

Таблиця № 3

Прізвище, імя	Вік дитини	Рівень(в балах)	Рівень(у відсотках)
Бабич П.	2,4	7	35
Волощук А.	2,6	6	30
Гуранець А.	3,2	7	35
Дейнека В.	2,9	7	35
Дмитришин М.	3,3	12	60
Зембіцька П.	2,5	7	35
Конова Б.	3,7	15	75
Літвінчук Д.	2,5	7	35
Ляшко М.	2,2	7	35
Месхи А.	2,8	7	35
Мосійчук А.	3,1	15	75
Параниця В.	2,4	7	35
Пінчук М.	3,6	7	35
Прозапас Н.	3,9	7	35
Тищенко М.	2,4	12	60
Хомич Р.	3,8	7	35
Юхимчук І.	3,2	7	35

Результати дослідження про особливості проявів упертості та вередливості відбито у таблиці № 3.

Діагностику зазнали і батьки старшої вікової групи. Відповіді батьків досліджувалися і виносились у таблицю № 4.

Таблиця №4

Прізвище, імя	Вік дитини	Рівень(в балах)	Рівень(у відсотках)
Волощук Н.	5	10	50
Вабищевич О.	5,2	7	35
Герасимова М.	5	6	30
Данильчук Ю.	5,4	15	75
Жакун Р.	5,3	7	35
Климчик В.	5,2	7	35
Кулинич Є.	5,9	7	35
Мирончик А.	5,5	7	35
Никонець О.	5,3	7	35
Онуфрійчук Г.	5	7	35
Петрович І.	5,7	7	35
Федорчук Б	5,2	15	75

Отже, у ній стоїть на своєму одна дитина і в одну дитину рівень упертості трішки вище, ніж у дошкільному установі.

Після зробленого були порівняні рівні упертості кожної дитини у сім'ї й у дошкільній освітньому установі за методикою Іофіни І. у першій молодшій віковій групі з 17-ти дітей у дошкільній установі стоїть на своєму 2, а у сім'ї - 5.

З'ясовано, що виявляти упертість та вередливість у ній не насмілюються у дошкільній установі Тищенко Маргарита, Данильчук Юлія не виявляють свого упертості у дошкільній установі, а у сім'ї, навпаки, комизяться. У результаті чого виявили, що у дошкільному закладі діти проявляють упертістьу тричі менше, ніж у сім'ї.

У констатуючому експерименті з'ясовано, що в другій молодшій групі стоїть на своєму 2 дитини на дошкільному установі і п'яти - у ній, а старшої групі - 1 - дитячого садка, 1 - у ній. До чого на другий молодшій комизяться одні й як діти, а старшої різні, що свідчить про тому, що не діти можуть демонструвати своє упертість у дошкільній установі чи сім'ї.

Після діагностик дітей і батьків почалася робота з усунення, згладжування упертості в дітей віком, яка виявляється у дошкільному освітньому установі й у родині. І тому було визначено експериментальна група, що складалася з 5 дітей другий молодшої групи. А дітьми старшої групи проводилася індивідуальна робота психологом.

План роботи:

1. Фундаментальна обізнаність із батьками (проведення батьківського зборів, розмов).

Темою батьківських зборів була «Особливості виховання впертої та вередливої дитини дитини у сімї». Мета: дати поняття про впертість, вередливість, причинах, його проявах, шляхах подолання. Програмовий зміст: познайомити батьків із поняттям «упертість», «вередливість», причинами виникнення і можливі шляхи подолання; розвивати морально-вольові якості через ігри, виховувати доброзичливе ставлення про дітей, любов до них.

За тиждень двічі проводилися розмови на цю тему й були розроблені методички на теми: «Як слушно карати дитину», «Як допомогти дитині позбутися упертості та вередливості». Мета всіх розмов: конкретизація у виборі корекції упертості та вередливості. Програмний зміст: вчити підбирати більш правильні методи лікування й прийоми у корекції упертості та вередливості, продовжувати вчити розуміти внутрішній світ дитини; виховувати доброзичливе ставлення до своїх дітей.

2. Фундаментальна обізнаність із дітьми (проведення ігор на об'єднання колективу, занять, розмов).Було проведено 3 заняття.

Заняття № 1. Тема: «Друзі». Програмний зміст: продовжувати навчати дітей правил поведінки в групі; поліпшити мову, увагу, порозуміння; виховувати дбайливе ставлення до оточуючих людей.

Заняття № 2. Тема: «Сонце». Програмовий зміст: продовжувати вчити малювати нетрадиційної технікою: долонькою, продовжувати вчити користуватися серветкою, фарбою; розвивати дрібну моторику рук, пам'ять, мову, увагу; виховувати дбайливе ставлення до рослин, бачити у них прекрасне.

Заняття № 3. Тема: «Світ дитинства». Програмовий зміст: навчати дітей правил поведінки у групі, продовжувати вчити переказувати разом і вихователем; розвивати монологічну і діалогічну форму промови, пам'ять, мислення, увагу.

Після діагностик дітей і батьків розпочалася робота з усунення, згладжування упертості в дітей, яка виявляється у дошкільній установі й у родині. І тому було визначена експериментальна група, що складалася з 5 дітей.

Щоб упертість у дошкільній установі виявлялася менш помітно було обрано ігри, у яких потрібний прояв морально-вольових якостей (сміливість, правдивість, витримка, рішучість, наполегливість, цілеспрямованість, скромність), почуття колективізму, культури поведінки, де дитині доводилося виявляти сміливість, дружелюбність, взаємодопомога. Постійно використовувалися стимулюючі прийоми. З дітьми розглядалися ілюстрації щодо правил поведінки у групі, вдома, у громадському місті. Велася етична розмова, психогімнастика (це гімнастика для психіки, оскільки тут задіяні такі психічні процеси, як увагу, мислення, уяву.) З допомогою психогімнастичнх вправ діти навчаються висловлювати свої емоції, почуття, переживання, і навіть розуміти емоційний стан інших людям.

У цей час проводилась роботь з батьками. Щоб кожен із батьків зрозумів важливість кризи даного віку, провели батьківськи збори на тему: «Особливості виховання впертих та вередливих дітей»,було роздано методички для кожного з батьків, у приймальній кімнаті висіли рекомендації про особливості дітей віку про те, як потрібно справитися з упертістю та вередливістю дитини. Протягом 3 місяців велася робота з батьками: проводились консультації, індивідуальні розмови, тестування. Було запропоновані різні методи і засоби для подоланні упертості та вередливості,такі як психогімнастика, заохочення (словесні, матеріальні) спільні ігри, читання книжок.

Отже, обрана нами методика є ефективною у подоланні упертості в дітей віком дошкільного віку. Усі застосовувані нами методики сприяли гладкому перебігові упертості в дітей віком віку.Саме ігри допомогли батькам дізнатися більше про своїх дітей, зрозуміти їх, визнати їхню цінність, бажання бути ближчими до своєї дитини.

Висновки

Навіть найм'якші, найслухняніші, найспокійніші діти іноді вередують. Впертість і "негативізм" починають розвиватися ще у віці одного року. Але після двох років це досягає нових висот і приймає нові форми. Однорічна дитина суперечить матері, дитина трьох років суперечить сама собі. Вона насилу ухвалює рішення, а потім хоче все перерішити.

Дитина поводиться так, ніби хоче скинути чиєсь ярмо, хоча ніхто не має наміру її подавляти, окрім неї самої. Вона хоче все зробити по своєму, відмовляється від того, що їй раніше подобалось, все робить на зло, у всьому проявляє неслухняність. Хай навіть в збиток власним інтересам. Основне гасло дитини в цей час - "Я сам!".

Усмішка розчулення на обличчях батьків зміняється виразом спантеличеної розгубленості і деякого роздратування. Мало хто знає, що в цей час відбувається важливий для дитини психічний процес: цей перший яскравий вираз свого "Я", це її спроба самостійно віддалитися від матері, видалити психологічну "пуповину", навчитися багато що робити самій і якось вирішувати свої проблеми. Без психологічної сепарації (відділення) від батьків, дитині буде складно знайти себе в цьому житті, виробити механізми психологічної адаптації і гнучкої поведінки.

Цей період природний і закономірний в розвитку дитини. Його ще називають кризою вікового розвитку. Кризи розвитку - це відносно короткі (від декількох місяців до року) періоди в житті, в перебігу яких малюк помітно міняється, підіймається на новий життєвий ступінь. Кризи бувають у віці 1 року, 3 років, 7 та 13 років, оскільки особистість розвивається безперервно. При цьому завжди відбувається зміна періодів: щодо тривалих і спокійних - стабільних і більш коротких, бурхливих - критичних, таким чином, кризи - це переходи між стабільними періодами.

Кризи необхідні. Вони як рухома сила розвитку, своєрідні його сходинки, етапи зміни провідної діяльності дитини. Батьки не повинні лякатися гостроти протікання кризи, це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий прояв дитини в самоутвердженні в новій віковій якості говорить про те, що в її психіці склалися всі вікові новоутворення для подальшого розвитку особи і адаптивних здібностей. І, - навпаки, зовнішня "безкризовість", що створює ілюзію благополуччя, може бути брехливою, свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося відповідних вікових змін. Таким чином, не треба лякатися кризових проявів, небезпечних проблем нерозуміння, що виникають у цей момент у батьків.