Психолого–педагогічний супровід як умова компенсування стану психічної депривації у дітей раннього віку

У немовлячому віці починають формуватися любов, симпатія до близьких людей -- мами, тата, братика, сестрички, бабусі, дідуся. У ранньому дитинстві вони набувають нових форм. Дитина намагається отримати від дорослого похвалу, засмучується, якщо нею незадоволень Приблизно із середини 2-го року життя, якщо вона спілкується з іншими дітьми, з'являється почуття симпатії, яке виявляється у співчутті, допомозі, бажанні поділитися солодощами, іграшками. Діти легко переймаються почуттями інших: якщо заплакала одна дитина, цей плач підхоплює й решта дітей.

Одним із найважливіших джерел почуттів півторарічної дитини є оцінка її поведінки дорослими. Похвала, заохочення викликають у неї почуття гордості, демонструючи дорослим свої досягнення, вона намагається заслужити їх позитивну оцінку.

Дещо пізніше, ніж почуття гордості, дитина починає переживати почуття сорому, якщо її дії не виправдовують очікувань дорослих, засуджуються ними. Найчастіше їй соромно, якщо вона неправильно вимовляє слова, помиляється, розповідаючи віршик, тощо. Однак поступово дитина починає соромитися несхвалених дорослими вчинків, коли їй спеціально вказують на них. Іноді почуття сорому може пригнічувати інші спонукання, змушуватиме відмовитися від привабливої іграшки або здійснення важливого вчинку.

Дитина вчиться оцінювати свої і чужі вчинки, однак свідомо управляти поведінкою їй ще важко. Особливо нелегко втриматися від негайного задоволення бажання (з'їсти цукерку), виконати непривабливу дію на пропозицію дорослого (прибрати іграшки). 2--3-річні діти вже вибірково ставляться одне до одного: частіше граються з одним і тим самим однолітком, помічають, якщо хтось із них не прийшов до дошкільного закладу. Свої емоції вони проявляють не лише щодо людей, а й щодо іграшок, тварин.

До старших дітей вони ставляться шанобливо, з радістю відгукуються на їхнє запрошення гратися, до молодших -- ставляться доброзичливо, піклуються про них, беруть під опіку.

Розвиток емоційної сфери дитини, багатство і різноманітність почуттів, які виникають стосовно до інших людей, є суттєвою передумовою формування особистості.

У ранньому дитинстві виникнення самосвідомості пов'язане з відокремленням себе від своїх дій, з усвідомленням своїх бажань. Суттєво змінюється ставлення дитини до світу предметів. Ця зміна обумовлена формуванням у процесі оволодіння суспільно виробленими способами використання предметного ставлення до дійсності (Д. Ельконін). Малюк не просто маніпулює предметами, а діє з ними відповідно до їх призначення, функцій. Засвоєння функцій предметів призводить до відокремлення дії від предмета. Дитина виконує предметну дію в нових умовах і переносить її на інші предмети: починає, наприклад, годувати ляльку не лише своєю, а й чужою ложкою, паличкою; годує не лише свою ляльку, а й інші ляльки, мишку, кішку.

Ускладнюються стосунки дорослого з дитиною. Він і далі ставиться до малюка турботливо і ніжно, але вже діє спільно з ним, оцінює його дії з предметами. У цьому процесі в малюка виникає нове ставлення до дорослого, він порівнює свій результат з його результатами. Дитина ставиться до дорослого, як до зразка для наслідування.

Своєрідною вершиною психічного розвитку 3-річних дітей є поява в них свідомого виявлення себе, свого Я. Це є найважливішим моментом їхнього життя, оскільки саме в цей період відбувається народження особистості. Від змісту, спрямованості виховання залежать її майбутні нахили і характер.

Під час спілкування з людьми, завдяки різним видам діяльності дитина починає точніше фіксувати свої фізичні та психічні стани, відокремлювати їх від усього іншого. Поступово формується уявлення про себе, виникають елементи самосвідомості.

Малюк впізнає себе в дзеркалі, на фотографії, все частіше вживає займенники «я», «мій», «мені». Одночасно він починає усвідомлювати себе відносно незалежним від дорослих, часто його бажання та інтереси контрастують з намірами оточення. Цей перелом у свідомості проявляється у яскраво вираженому прагненні до самостійності («Я сам»), бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. З-річна дитина вимагає поваги до себе, часто негативно реагує на надмірну опіку з боку батьків.

Основними сферами, в яких 3-річні діти прагнуть самоутвердитися, є: предметна діяльність (особливо продуктивна з конкретним наочним результатом); спілкування з дорослим як з доброзичливим помічником, який оцінює дії і вчинки; спілкування з однолітками.

Ділове спілкування з дорослим сприяє успішному розвитку Я дитини. При цьому важливо, щоб її увага акцентувалася не лише на оцінці результату діяльності, а й на тому, хто це зробив («Хороший хлопчик Ромчик! Він так красиво намалював дощик»). Така оцінка є ефективним засобом підвищення суб'єктивної цінності дитини. Негативну оцінку можна висловлювати лише про дії малюка, а не про його особистість («Не можна ображати дівчинку, адже їй боляче, вона плакатиме. Ти ж хороший хлопчик. Я впевнена, що ти більше не ображатимеш діток»).

Розвиток самосвідомості дитини, формування в неї образу Я пов'язані з розвитком мовлення. Становлення уявлень про себе неможливе без засвоєння відповідних понять, що зумовлює збагачення словника. Однією з умов ефективності цього процесу є наочність -- можливість безпосередньо спостерігати об'єкт, який називається конкретним словом. Тому для розвитку уявлень про власну особистість дитині потрібні заняття з моделями (ляльки імітують людей), пізніше -- з однолітками, щоб вона одночасно бачила себе та іншу людину. Для цього може знадобитись дзеркало, фотографії, на яких діти зображені з батьками, однолітками. Отже, у ранньому дитинстві відбувається ускладнення стосунків з людьми, змінюється ставлення до предметів, формується і розвивається уявлення про себе, усвідомлюються власні бажання тощо.

У ранньому віці дитина захоплена не лише близькими людьми і зовнішнім світом, а й власною персоною, постійно досліджує себе. Ще у немовлячому віці, маючи деякі уявлення про частини свого тіла, розглядає пальчики на руках і ніжках, дивиться на животик, статеві органи, може правильно показати, де у неї ніс, око, вухо тощо. Однак уявлень про свій тілесний образ у дитини ще немає, оскільки вона не може узагальнити результати дотикових і зорових вражень. Відчуття болі, коли дитина сильно і незграбно схопить частину свого тіла або вдарить з розмаху ручкою, мало навчило її.

Самопізнанню дитини сприяє споглядання себе у дзеркалі. Вона бачить відображення у ньому, впізнає знайомі предмети. їй доводиться мати справу з двома образами: образ у дзеркалі, який не можна взяти в руки, і доступний для рук образ реального предмета. Дитина б'є рукою по склі, дивиться на іграшку, яка відображається, заглядає за дзеркало. Знову дивиться в дзеркало і розглядає реальну іграшку, яка лежить на реальній підлозі. Бере свою іграшку, і на цьому дослідження закінчується. Дитина ще не усвідомлює, що в дзеркалі було її відображення, оскільки ще не відчуває власного образу.

Дитина відкриває себе у дзеркалі після 1,5, а іноді - після 2-х років. Упізнавання свого зображення у дзеркал і відбувається із запізненням, якщо дорослі спеціально не навчають дитину сприймати своє відображення.

Відкриваючи себе у дзеркалі, малюк дивиться в очі своєму відображенню. Його погляд напружений. Він спрямовує його на різні частини обличчя, переймаючись питанням «хто це?». Усвідомлення того, що саме він відображений у дзеркалі, що він дивиться на себе, приголомшує його. Тільки потім малюк починає переживати радість :і приводу свого відображення.

Діти відкривають своє відображення досить рано, тому що дорослі постійно спонукають побачити і зрозуміти його у дзеркалі. До того як дитина побачить себе у ньому, вона вже розуміє малюнки у книжечці як зображення реального предмета. У малюка з'являються найрізноманітніші ігри, які стосуються розуміння свого відображення у дзеркалі. Діти засвоюють ідентичність відображення і своєї зовнішності. Коли наприкінці 3-го року життя вони дивляться у дзеркало, то переживають нове непорозуміння, нове занепокоєння, ніби по-новому прагнуть усвідомити його глибину. Адже тепер вони піднялися ще вище у розумовому розвитку. У дітей виникають нові питання: «Якщо я тут, то хто ж там? ». Поступово знову переконуються, що все-таки в дзеркалі також вони.

Нерідко діти починають перед дзеркалом робити гримаси, можуть одягати на себе різноманітний одяг (татову шапку, рукавички, мамин капелюшок і шарфик) і знову дивитися на себе у дзеркало. Ці дії започатковують новий етап самоідентифікації -- ототожнення себе з власним образом через відображення у дзеркалі. За допомогою дзеркала дитина отримує змогу формувати своє уявлення про себе теперішнього (тут-і-зараз).

Розумінню особливостей перших уявлень дитини про себе допомагає аналіз сприймання нею своїх зображень у кіно. Переглядаючи кінострічку, де вона знята, дитина легко згадує ситуацію, учасником якої була. 2-річні діти відразу впізнають дорослого, свої іграшки. Однак власне зображення сприймають як образ іншої, невідомої їм дитини. У 2,5 року вона вже впізнає себе, та зовсім не так, як дорослий. Дорослий бачить себе у минулій ситуації. У малюка це відображається значно складніше. Малюк розуміє, що це він, але не ось цей, якого можна доторкнутися, а якийсь інший. Відбувається подвоєння Я: ніби існує він сам та інший він -- у кіно. З часом дитина дивиться на своє зображення у кіно і починає схвильовано стежити за всіма діями, які вона виконувала колись і тепер це пам'ятає, як своє минуле. Отже, дитина піднялася у своєму розвитку ще на сходинку, пам'ятає себе у момент знімання кіно, і кінокадри по-справжньому нагадують про це. За допомогою кінокадрів дитина отримує змогу згадувати про себе у минулому, радісно переконуватися в своїй пам'яті і формувати уявлення про себе в період, що минув.

Дитина цікавиться усіма способами підтвердження свого Я: своїми руками, ногами тощо. Вона співвідносить власні дії і результати цих дій: піднявши великий палець ноги, сміється: «Мій пальчик пустує», ніби одухотворяючи частини свого тіла. Виокремлення і психічне одухотворення частин тіла -- один зі способів пізнання себе. її цікавить навіть власна тінь, з якою часто грається, стежить за подовженням і скороченням. Зникнення тіні хвилює дитину, оскільки вона розширює уявлення малюка про себе. Це відбувається лише під час гри.

Отже, дитина починає знайомитися з власним образом наприкінці 2-го року життя. Стосується це спочатку зовнішнього вигляду, потім -- внутрішнього світу. У цей час вона ще не впізнає себе у дзеркалі, на фотографіях, кінострічках, зосереджує увагу на зображеннях інших людей. Упізнавання себе на фотографії і кінострічці складніше в цьому віці, ніж упізнавання в дзеркалі. Радикальні зміни щодо цього відбуваються лише з середини 3-го року життя.

Особливості депривації психічного розвитку в ранньому віці

Спілкування немовляти з дорослими протікає самостійно, поза якою-небудь іншій діяльності і складає провідну діяльність дитини даного віку і має велике значення для загального психічного розвитку дитини. Увага і доброзичливість дорослих викликають у дітей яскраві радісні переживання, а позитивні емоції підвищують життєві тонус дитини, активізують його функції. Соціальна ситуація загального життя дитини з мамою приводить до виникнення безпосередньо-емоційного спілкування (по Д.Б. Ельконіну) або ситуативно-особового спілкування (по М.І. Лісієм) дитини і матери в дитячому періоді. Для цілей спілкування дітям необхідно навчитися сприймати дії дорослих, і це стимулює формування у немовлят перцептивних дій в зрительном, слуховому і інших аналізаторах. Засвоєні в соціальній сфері ці придбання починають потім використовуватися і для знайомства з наочним світом, що приводить до загального значного прогресу когнітивних процесів у дітей.

Небезпечні для повноцінного розвитку малюка симптоми госпіталізму можуть виникнути при ранній розлуці (приміщенні дитини в лікарню) і навіть в сім'ї. Рідкісні короткочасні і недостатньо емоційно насичені контакти з дорослими створюють «дефіцит спілкування». Так буває, коли рідні приділяють дитині недостатньо тепла і уваги, в ситуації соціального і економічного неблагополуччя або коли дитина виявляється неприйнятою мамою (небажана вагітність, невідповідність його підлоги очікуваному). Важкими (для взаємодії з ними) виявляються немовлята, що відносяться до так званої групи риски за біологічними, медичними показниками і діти, що знаходяться в установах інтернатного типу.

Поведінка таких дітей в перші місяці характеризується так званим синдромом «дефіцитарності ключових сигналів». Діти починають посміхатися в пізні терміни, причому усмішки стерті, невиражені. Потреба в спілкуванні виявляється пізніше, а само спілкування відбувається більш мляво, комплекс пожвавлення виражений слабо і розвивається насилу, в його склад входять менш різноманітні прояви, він швидше затухає при зникненні активності дорослого.

Розвиток емоційної сфери характеризується бідністю і невиразністю переживань. Дефіцит емоційного спілкування приводить до того, що дитина і в другому півріччі свого життя прагне до ласки, вираженої в примітивній формі фізичного контакту, і не приймає пропонованої йому співпраці.

Діти уникають зорового і емоційного контакту з дорослим, напружуються і відстороняються, коли їх беруть на руки. Із-за слабкої чутливості до відношення дорослого до певної міри гальмуються розвиток пізнавальної діяльності немовлят, оволодіння ними наочними маніпуляціями і, кінець кінцем, їх загальний психічний розвиток. Впродовж дитинства у дітей не формується позитивне самовідчуття, переживання своє значущості для навколишніх дорослих, відвертість людям і навколишньому світу.

Особовою освітою в дитячому віці виступає активність. Активність - частково природжена якість, але її прижиттєвий розвиток відбувається під впливом соціальних чинників і у вирішальному ступені залежить від спілкування дитини з людьми, що оточують його, і наочним миром. Результати дослідження, проведеного Лісієм і групою її співробітників (1986 г.) свідчать про те, що у вихованців будинку дитини частіше спостерігається пасивна позиція, відсутність упевненості в собі, вимогливості до тих, що оточують, затримки в становленні суб'єктивного відношення до самого собі і сповільнений і неповноцінний розвиток активності як особового новоутворення.

Угорський педіатр Е.Піклер вважає таку поведінку дітей украй небезпечною: надалі у них повністю відсутня ініціатива, вони лише охоче репродукують і виконують завдання по інструкції. Таких дітей характеризує не тільки відсутність вольових проявів, але і безособове відношення до дорослого.

Провідною лінією психічного розвитку в дитячому віці виступає спілкування дитини з дорослим, тому відсутність або недолік повноцінного емоційно-особового спілкування в перовому півріччі, в другому півріччі затримує своєчасне становлення потреби в співпраці з дорослим і ситуативно-діловому спілкуванні.

Таким чином, перший рік життя має фундаментальне значення для всього подальшого розвитку дитини. Характерні зміни поведінки з боку дорослого (менша чутливість до сигналів дитини, домінування, дефіцит залученості в спілкування, емоційна усунутість) і з боку дитини (скороченість і ослаблена сигналів, менша чуйність на соціальну поведінку дорослого, понижена ініціативність) з високою вірогідністю можуть привести до порушень взаємодії в системі «мати-немовля», відхиленням і змінам в ході і темпах розвитку дитини.

1.3 Теоретичний аналіз психологічних підходів до проблеми становлення особистості дитини в деприваційних умовах виховання

Вперше ідея негативного впливу на розвиток дитини ранніх порушень у стосунках із матір'ю, деприваційних умов виховання була обґрунтована в теорії об'єктних відносин, авторами якої є вчені британської психоаналітичної школи Д.В. Вінніккот, М. Малер [2]. Центральне поняття цієї теорії - поняття об'єкту - включає в себе всі значущі елементи навколишнього середовища дитини, головним серед яких є мати або фігура, що її заміщає. Джерелами нормального психічного розвитку дитини визначаються встановлення сприятливих стосунків, досвід ранніх взаємостосунків із дорослими (до 3-х років), які потім дитина переводить у внутрішній план. Процес виникнення стійких й інтегрованих образів себе та інших людей є досить складним і безпосередньо залежить від материнського терпіння, вміння знайти баланс між автономією та близькістю, необхідний дитині на кожному етапі її розвитку. Порушення стосунків у діаді мати-дитина стають важливим фактором формування особистісних розладів, які характеризуються непостійністю у взаємодії з оточуючими, поганим емоційним контролем, імпульсивністю, схильністю до агресивних зривів. Д.В. Вінніккот вважає, що довготривала розлука з матір'ю в період раннього дитинства (до 4-х років) безпосередньо впливає на розвиток особистісного розладу у дитини [2].

Інша дослідниця цього напрямку М. Малер, також визначає особливу роль стосунків із матір'ю у процесі психічного розвитку дитини та вперше звертає увагу на взаємне пристосування, взаємопогодження дитини й матері, процеси, спрямовані на з'єднання в одну систему двох особистостей: дитини й матері, котра опосередковує всі взаємини дитини із предметним і соціальним світом. Розуміючи розвиток індивіда як здатність до близькості з об'єктом і незалежність від нього (процес відділення - індивідуалізації), вчена виділила етапи розвитку об'єктних відносин: аутизм, симбіоз, стадія сепарації-індивідуалізації [2]. На «симбіотичній стадії» поступово формується первинна матриця недиференційованих відносин, яка стає основою процесів диференціації Я на наступних стадіях. На стадії сепарації-індивідуалізації дитина починає усвідомлювати свою самостійність і незалежність, формує внутрішню репрезентацію себе, котра відрізняється від репрезентації матері. Це дозволяє дитині функціонувати незалежно від матері, в той же час вона прагне до приємної міжособистісної взаємодії із нею. Індивідуалізація - це процес побудови дитиною своєї унікальної ідентичності, сприйняття своїх власних індивідуальних характеристик. При цьому стосунки з материнською фігурою, її любов та турбота підтримують зусилля дитини по досягненню сепарації й індивідуалізації, сприяють диференціюванню перцептивної, афективної й когнітивної сфер досвіду дитини, становленню її ідентичності. Отже, М. Малер розуміє розвиток індивідуума як розвиток здібності до близькості з об'єктом і залежності від нього. Умовою цього явища є достатня ступінь постійності об'єкту на початкових етапах розвитку.

В межах теорії інтерперсональних відносин розглядаються інтерперсональні (врахування психічної реальності кожного учасника взаємодії) стосунки як такі, що визначають психічний розвиток дитини. Основою нормального психічного розвитку дитини визначаються надійні й емоційно задовільні стосунки з батьками в дитинстві. Г. Саллівен зв'язує різні форми психічної патології із незадовільними інтерперсональними відносинами на різних етапах розвитку. Вчений на відміну від своїх британських колег вважає, що можлива компенсація раннього травматичного досвіду при умові встановлення сприятливих і стабільних стосунків на більш пізніх етапах розвитку [10].

К. Хорні, одна з найбільш ярких прихильників цього напрямку, вводить поняття «базисна тривога» та описує фактори середовища, тобто деприваційні фактори, до яких відносить пряме та непряме домінування, нестабільність поведінки, недолік поваги до індивідуальних потреб дитини, теплоти, родинну ворожу атмосферу, гіперпротекцію тощо. Вчена вважає важливим для особистісного розвитку дитини задоволення її основної потреби - потреби в безпеці. Якщо ж ця потреба не задовольняється, наприклад, у разі відторгнення, розриву або послаблення емоційного зв'язку з батьками, то у дитини розвивається первинна тривожність, яка з часом переростає в амбівалентну настанову «базальної ворожості»: дитина залежить від батьків, любить їх і в той же час спитує до них неприязнь, що стає основою невротичного конфлікту та суттєво деформує розвиток дитини. Якщо ж дитина знаходить любов, захищеність, повагу, тепло тощо, то її конфлікти не є неминучими [9].

Інший представник цього напрямку Е. Еріксон розробив ряд положень відносно індивідуальної взаємодії дитини з батьками, використовуючи терміни «базова довіра-недовіра до світу» [11]. Вчений вважає, що в перший рік життя у дитини розвивається параметр соціальної взаємодії, позитивним полюсом якого є довіра, а негативним - недовіра. Ступінь почуття довіри у дитині до оточуючого світу, до інших людей та самої себе, що є необхідним для нормального розвитку особистості дитини, насамперед залежить від міри турботи про неї. Якщо її недостатньо, то у дитини виробляється недовіра, підозрілість до світу та людей. Основним переживанням таких дітей стає «ворожість світу в ставленні до неї». Ці негативні наслідки позбавлення батьківського піклування (материнської любові) Е. Еріксон називає «базовою недовірою до світу» дитини. Разом із тим, він як і Г. Саллівен та К. Хорні, заперечує фатальність впливу раннього досвіду на наступний розвиток і вказує на те, що діти, котрі були позбавлені материнського тепла та любові, можуть стати нормальними дорослими при умові, що цей дефіцит був скомпенсований на наступних етапах.

Теоретики концепції прихильності Дж. Боулбі, Р. Спітц вважають джерелом розвитку дитини в ранньому віці виникнення у неї прихильності до матері, що описується як вроджена потреба людини до створення близьких, теплих, заснованих на любові зв'язків із іншими людьми. Формується вона у дитини на першому році її життя завдяки ранньому досвіду емоційних стосунків із батьками, в першу чергу матір'ю, котрий може бути різним і відповідно мати різні якісні наслідки. Так, позитивний досвід сприяє виникненню у немовляти почуття захищеності, що сприяє активному пізнанню оточуючого світу, інтелектуальному та особистісному розвитку. Негативний досвід, такий як емоційна відчуженість об'єкта прихильності, небажане розлучення з ним стає причиною різних форм емоційних порушень і проблем, таких як депресія, емоційна неприязнь, агресія, гнів, неспокій.

Р. Спітц виявив у своїх дослідженнях значне відставання в когнітивному, моторному, емоційному розвитку немовлят дитячих будинків [2, 10]. Описує таких дітей вчений як пасивних, апатичних, емоційно в'ялих, хворобливих. Ці розлади психічного розвитку, причиною яких є порушення афективного взаємозв'язку між матір'ю та дитиною, отримали назву «госпіталізм» або аналітична депресія, тобто депресія, в основі якої лежить недолік емоційного зв'язку. Взаємозв'язок матері та немовляти вчений розглядає як складний невербальний процес, який впливає як на немовля, так і матір та включає афективний діалог, котрий є більшим, ніж прихильність до матері дитини та її зв'язок із нею.

Сучасні дослідження феномену госпіталізму виявили широкий спектр його проявів у дітей-сиріт, таких як порушення навичок спілкування, небажання встановлювати контакти з оточуючими, різноманітні депресивні реакції, спонтанність у діяльності, тривожність, агресія до себе та інших, соматичні розлади, розумова відсталість тощо. Ці порушення психічного розвитку отримали назву «реактивні розлади прихильності» та розглядаються як психіатричний діагноз.

Роботи Р. Спітца вплинули на Дж. Боулбі, який розширив основні положення концепції прихильності [1]. Вчений вводить поняття «робочої моделі», тобто моделі, на основі якої відбувається взаємодія дитини з матір'ю. Робоча модель включає в себе модель себе та близької людини (я - іншій), при цьому сприйняття себе визначається тим, як мене сприймає об'єкт прихильності. Глибинна пам'ять зберігає образи та зразки поведінки з близькими людьми, котрі постійно повторюються в ситуаціях взаємодії з іншими людьми. Узагальнений досвід стосунків із матір'ю являє собою стійкі та ригідні схеми поведінки, перебудова яких стає можливою лише при наявності нового, довгого досвіду інших позитивних стосунків із іншими оточуючими.

Дж. Боулбі вводить поняття «сепарація», що трактується як ситуація довготривалого розлучення дитини з матір'ю або іншими людьми, що її заміщують. Вчений виділяє три стадії реакції на розлучення з матір'ю: протест, відчай та відсторонення. На стадії протесту дитина відмовляється змиритися зі своїм відділенням. На другій стадії, котра починається через декілька часів або діб після першої, дитина втрачає надію та стає тихою. На третій стадії дитина починає пошук нового об'єкту прихильності. Дж. Боулбі описує два виду прихильності: первинну - прихильність до матері, котра дає дитині почуття безпеки, надійність і визначає специфіку вторинної - встановлення стосунків із іншими людьми. Діти, у яких зв'язок із матір'ю був ненадійний або втрачений, виростають невпевненими в собі, агресивними, нездатними до глибоких стосунків із оточуючими.

Підкреслюючи негативність ефекту ранньої та тривалої розлуки з матір'ю у розвитку дитини, Дж. Боулбі вводить поняття синдром “афективної тупості”, сутністю якого є активне неприйняття дитиною самої себе, самозаперечення, нездатність до дружби й любові, відсутність відчуття спільності з іншими людьми, нехтування собою та іншими. Найчастіше все це знаходить свій вираз та розрядку в агресії, що проявляється або на зовнішньому рівні (задирикуватість, брутальність, гнів, обурення тощо), або на внутрішньому (озлобленість, недоброзичливість, готовність “дати здачу”). Дж. Боулбі також підкреслює можливість компенсації деприваційних розладів при створенні відповідних для цього умов.

Й. Лангмейєр, З. Матейчек, які розробили концептуальний апарат теорії депривації розвитку, вели поняття психічної депривації, сутність якого вбачають у виділенні психічного стану, який виникає в результаті таких життєвих ситуацій, де суб'єктові не надається можливість для задоволення основних (життєвих) психічних потреб достатньою мірою та протягом тривалого часу [6]. В якості таких вони визначили потреби дитини в багатому стимулами емоційному середовищу, в диференційованості відносно стійких зовнішніх стимулів, коли зрозуміли правила та є впевненість у емоційному зв'язку з матір'ю, в можливості автономного функціонування. Залежно від того, чого конкретно позбавлена дитина, виділяють такі види депривації: сенсорна, пов'язана зі зменшенням кількості сенсорних стимулів; когнітивна, внаслідок якої втрачається можливість розуміти, передбачати та регулювати те, що відбувається ззовні; емоційна - при нестачі інтимних емоційних зв'язків або втраті їх, і соціальна, пов'язана з обмеженими можливостями засвоєння автономної соціальної ролі. Нагромадження різноманітних видів депривації призводить до нівелювання індивідуально-неповторної психоструктури особистості. Найчастіше дитина-сирота зазнає одночасно декілька типів депривації, які тісно переплітаються між собою.

В вітчизняних теоріях розвитку, авторами яких є Л.С. Виготський, М.І. Лісіна, В.С. Мухіна, Є.Т. Соколова та інші також взаємодії дорослого з дитиною відводиться центральна роль в становленні особистості. При цьому депривація розглядається вітчизняними дослідниками як порушення або несформованість у дитини специфічно людської потреби у спілкуванні.

Згідно культурно-історичній концепції Л.С. Виготського [2, 3], розвиток відбувається в процесі інтеріоризації культурно-історичного досвіду й соціальних стосунків, при цьому дорослий виступає для дитини в якості носія цього досвіду й найважливішого джерела розвитку. Тільки в постійному контакті з дорослим можлива інтеріоризація як основний механізм розвитку. Крім того, цей контакт сприяє формуванню в дитині потреби в прихильності до близького дорослого. Вчений трактує затримки розвитку як результат депривації спілкування й контактів із зовнішнім світом, оточуючими.

Однією з центральних ідей Л.С. Виготського є визначення важливішою умовою розвитку дитини соціальну ситуацію її розвитку - «систему стосунків між дитиною певного віку та соціальною дійсністю». Девіантна турбота перетворює соціальну «ситуацію розвитку» для дитини в «ситуацію неможливості», сприяє виникненню у неї загальної напруги та на цьому фоні тяжких афективних станів. Таке розуміння повністю співпадає з положеннями теорії об'єктних відношень.

Погляди Л.С. Виготського знайшли свою розробку в концепціях інших вітчизняних психологів, які також розглядають дитинство як результат соціогенезу взаємодії дитини та дорослих. Так, В.М. Мясищєв [7] визначає головною умовою нормального розвитку особистості - багатство стосунків із оточуючим світом і підкреслює необхідність дослідження ситуацій, які треба розглядати в якості найбільш значущих джерел депривації для конкретної особистості.

М.І. Лісіна [5], визначаючи ведучу роль соціальних факторів в психічному розвитку дитини, розглядає в якості важливіших умов особистісного розвитку задоволення потреби у спілкуванні, стосунки з батьками, їх ставлення та ініціативні звернення. Вчена вважає, що батьки з самого початку життя немовляти відносяться до нього як до особистості, завдяки чому він відкриває для себе суб'єктивність самого себе та дорослого. Вихідним пунктом формування образу себе та дорослого стає спілкування з дорослим, який постає в якості особливого об'єкту активності. Відсутність значимого дорослого або дисфункціональні стосунки з ним знижує здатність дитини до інтеріоризації, емоційного розвитку, тобто гальмує розвиток особистості. Отже, відмічається схожість поглядів М.І. Лісної із положеннями концепцій М. Малер.

В концепції В.С. Мухіної в якості механізмів розвитку особистості виділяються ідентифікація та відокремлення, що є дуже близьким до теорії об'єктних відношень. Ідентифікація «відповідає» за соціалізацію, тобто присвоєння індивідом своєї людської сутності, а відокремлення - за індивідуалізацію, тобто формування та пошук власної індивідуальності. Депривація основних потреб дитини, що наявна в умовах сирітського закладу, викликає у неї стан фрустрації та призводить до викривлення розвитку особистості та структурних компонентів самосвідомості. Крім того, вчена розглядає сам факт вступу дитини до навчально-виховного закладу закритого типу як болісну подію в її житті. Підвищена тривожність, загострення механізмів самозахисту, пригніченість, страх перед новими умовами життя в режимі депривації характерні для дітей-сиріт. Подібні психічні стани перекривають властиву дітям зацікавленість ефектом новизни, створюють труднощі адаптаційного періоду [7].

Є.Т. Соколова [8] вважає здатність до любові та прихильність родовою сутністю людини та основою її нормального психічного розвитку. Якщо ж розвиток цієї здатності по певним причинам блокується, то виникають різні особистісні розлади, грубі порушення самосвідомості в якості яких виступають дисгармонія у процесі становлення образу Я, відхилення в самооцінці, що шкодить психічному здоров'ю особистості.

Спільним для вітчизняних дослідників є визначення важливості власної активної діяльності дитини для розвитку. З цього положення безпосередньо виходить необхідність активної позиції дитини, її осмислення власної діяльності та себе в ній для нормального психічного розвитку.

Висновки

Отже, під психічною депривацією розуміємо психічним стан, що виник у результаті таких життєвих ситуацій, де суб'єктові не надається можливості для задоволення деяких його основних (життєвих) психічних потреб у достатній мірі і протягом досить тривалого часу.

Виховання в дитячих будинках і розлука з батьками викликають нерідко серйозні порушення в розвитку дитини. Виховання в дитячих установах відразу перетворилося в модель деприваційних ситуацій, тоді як сімейне виховання було проголошено єдиним надійним захистом від депривації.

Психологічні причини деривації в сім'ї: емоційна незрілість і відхилення характеру, невротичні і психічні розлади, розумова ретрадація, відставання і дефекти органів почуттів у батьків, небажані діти.

Перший рік життя має фундаментальне значення для всього подальшого розвитку дитини. Характерні зміни поведінки з боку дорослого (менша чутливість до сигналів дитини, домінування, дефіцит залученості в спілкування, емоційна усуненість) і з боку дитини (скороченість і ослаблена сигналів, менша чуйність на соціальну поведінку дорослого, понижена ініціативність) з високою вірогідністю можуть привести до порушень взаємодії в системі «мати-немовля», відхиленням і змінам в ході і темпах розвитку дитини.

Вперше ідея негативного впливу на розвиток дитини ранніх порушень у стосунках із матір'ю, деприваційних умов виховання була обґрунтована в теорії об'єктних відносин, авторами якої є вчені британської психоаналітичної школи Д.В. Вінніккот, М. Малер. Центральне поняття цієї теорії - поняття об'єкту - включає в себе всі значущі елементи навколишнього середовища дитини, головним серед яких є мати або фігура, що її заміщає. Й. Лангмейєр, З. Матейчек, які розробили концептуальний апарат теорії депривації розвитку, вели поняття психічної депривації, сутність якого вбачають у виділенні психічного стану, який виникає в результаті таких життєвих ситуацій, де суб'єктові не надається можливість для задоволення основних (життєвих) психічних потреб достатньою мірою та протягом тривалого часу.

Спільним для вітчизняних дослідників є визначення важливості власної активної діяльності дитини для розвитку. З цього положення безпосередньо виходить необхідність активної позиції дитини, її осмислення власної діяльності та себе в ній для нормального психічного розвитку.

Розділ II. Експериментальна частина дослідження родинної депривації у ранньому віці

2.1 Методика дослідження родинної депривації у ранньому віці

Дослідження проводилося у Рівненському міському Будинку дитини та у ДНЗ № 52. Спостереження та методика проводилися на 23 дітях з Будинку дитини та 22 вихованцях ДНЗ № 52, віком 2 - 3 роки.

Наше дослідження складалося з двох етапів:

1 етап. Ознайомлення із міським Будинком дитини, з напрямами роботи цього будинку, програмами обліку дітей, правилами прийому дітей у цей заклад.

З 2001 року у будинку дитини головним лікарем працює В'ячеслав Анатолійович Кобилянський - лікар вищої категорії з організації охорони здоров'я. На сьогодні Рівненський будинок дитини в системі охорони здоров'я Рівненської області та міста Рівне є пріоритетним закладом по роботі а дітьми-сиротами та дітьми, котрі позбавлені батьківського піклування. У Рівненському будинку дитини створена комп'ютерна база даних, де, починаючи з початку діяльності цього закладу, є всі дані про дітей, які тут виховувались. Розроблена і втілена в роботу програма обліку дітей, яка дає можливість отримати інформацію стосовно вихованців за будь-який період часу.

У Будинку дитини діють чітко встановлені правила прийому дітей. Діти приймаються відповідно до розпоряджень голів міських та районних державних адміністрацій. З лікувально-профілактичних закладів діти поступають у Будинок дитини тільки у випадку, якщо були залишені батьками без належно оформлених документів. Сюди ж поступають діти, які виявлені міліцією, службою у справах неповнолітніх. Окрім категорії дітей-сиріт, у Будинку дитини створені реабілітаційні групи, до складу яких приймаються і діти, котрих батьки поміщають сюди за направленнями від невролога, психіатра чи сурдолога. Після досягнення дітьми трирічного віку адміністрація закладу повідомляє батьків цих дітей про необхідність забрати їх на подальше виховання додому.

Як заклад медико-соціального захисту, Рівненський міський Будинок дитини проводить роботу за такими напрямами:

* медико-педагогічна корекція дітей-інвалідів;

* соціально-психологічна допомога сім'ям, де виховуються діти-інваліди, сім'ям, в яких виховуються усиновлені діти;

* реабілітаційна допомога дітям з патологією центральної нервової системи, мови, слуху, психіки, опорно-рухового апарату;

* профілактично-лікувальна робота з дітьми Будинку дитини;

* психологічна адаптація та депривація дітей при поверненні в сім'ю.

На сьогодні найбільш актуальним для діяльності Будинку дитини є питання реабілітації дітей, тобто надання дітям з різноманітною вродженою чи набутою патологією спеціальної медичної й педагогічної допомоги у поєднанні з психологічною, логопедичною й дефектологічною корекцією.

2 етап нашої роботи ми здійснювали з метою аналізу даної проблеми, тобто порівняння особливостей психічного розвитку дітей, що виховуються в умовах родинної депривації та дітей, що виховуються в нормальних сім'ях для реалізаціх поставленоїх мети ми використовували методику «Гном» .

Вивчення дитини в динаміці проводиться вподовж року і включає в себе обстеження рівня нервово - психічного розвитку, спостереження за дитиною в природному середовищі, на заняттях, в процесі ігрової діяльності, обговорення особливостей її розвитку з батьками та педагогами, врахування умов виховання в сім'ї, її статі та індивідуальних особливостей. Діагностичний метод, який використовується для аналізу нервово - психічного розвитку дутей раннього віку - це активне, динамічне спостереження за за розвитком з метою раннього виявлення порушень та надання кваліфікованої допомоги.

Методика ГНОМ (графік нервово-психічного обстеження малечі)

Методика проведення: Методика ГНОМ дає можливість якісної оцінки психічного стану дитини на момент обстеження. Для дітей віку немовляти тести помісячні, для дітей старших року тести складені з інтервалом у три місяці життя, а для дітей 2-3 років з інтервалом у півроку. Батькам або вихователям пропонується відзначати « + »чи « - »життєві прояви дитини відповідно до схеми.

Схема обстеження немовляти

І. Вегетативно-інстинктивна сфера, її відображення в психічних процесах.

Установлення ритму «сон - пильнування».

- Терміни формування: а) норма; б) затриманий.

- Характеристика ритму: а) норма; б) особливий ритм («сови», «жайворонки» та ін.); в) відсутність ритму; г) динаміка ритму.

Сон, його характеристика і порушення: а) норма; б) гіпосомнія; в) гіперсомнія; г) інверсія (удень більше спить, уночі - пильнує); д) ритм «сови»; є) ритм «жайворонка»; є) порушення засинання (описати які); ж) неглибокий сон з частими пробудженнями; з) стереотипії у сні (багаторазове повторення руху); і) пароксизмальні стани (порушення подиху, втрата свідомості, судоми) у сні; ї) ритуальність сну.

Динаміка сну.

Формування самовідчуття

- Реакція на голод: а) норма; б) відсутність реакції; в) гіперчутливість; г) амбівалентне ставлення (хоче їсти, але не їсть, можуть бути блювотні рухи).

- Реакція на мокру білизну: а) норма; б) відсутність реакції; в) гіперчутливість; г) перекручена реакція.

- Реакція на маніпуляції з дитиною (сповивання, гімнастика, удягання, купання): а) норма; б) відсутність реакції; в) гіперчутливість. Динаміка формування самовідчуття.

Формування функції «харчування - виділення» Смоктальний рефлекс: а) норма; б) знижений («мляві смок-туни»). Динаміка рефлексу: а) норма; б) затриманий (довго не може навчитися ссати, надалі - жувати, кусати, довго зберігаються смоктальні рухи); в) регресивна поява рефлексу.

- Процес годівлі: а) норма (активно, наївшись, сама кидає смоктати, насильно годувати не вдається); б) анорексія (швидко перестає їсти, насильно нагодувати не вдається); в) булімія (немає почуття насичення, продовжує ссати навіть тоді, коли їжа випливає із рота і носа); г) їжа у сні; д) інверсія диференціювання їстівних і неїстівних предметів;д) звична блювота; є) вибірковість у їжі. Динаміка процесу годівлі.

- Диспептичні розлади: а) запори; б) поноси; в) зригування; г) блювоти; д) румінації (жувачка). Динаміка диспептичних розладів.

- Становлення навичок охайності (інстинктивний період):

а) сигналізує про свої потреби; б) не сигналізує.

Характеристика первинного вегетативно-інстинктивного рівня системи «мати - дитя»: а) заспокоюється на руках у матері;

б) приймає зручну позу; в) пошуковий рефлекс.

Характеристика інстинкту самозбереження: а) норма; б) знижений (немає страху перед сторонніми з 9 до 12 місяців, немає почуття «краю», «висоти», «небезпеки» у відношенні тварин, темряви тощо, не використовує досвід знайомства з гарячим, гострим тощо); в) підвищений (виражені недиференційовані реакції на будь-які подразники). Динаміка формування інстинкту.

Сфера потягів: а) агресивність; б) аутоагресія; в) онанізм; г) інші (трихотіломанія, оніхографія - висмикує волосся, гризе нігті). Динаміка появи і протікання.

II. Увага

- Мимовільна увага: а) здатність до тривалої фіксації погляду; б) нездатність до тривалої фіксації погляду; в) елементи польової поведінки (хаотичне пересування з неможливістю зосередитися).

- Довільна увага (після двох років).

- Надмірна вибірковість уваги. Динаміка функції.

III. Моторний розвиток

Терміни формування

Утримання голови(2-3міс.)

Перевороти (4-5 міс.)

Сидіння: а) пасивне (до 6 міс); б) активне (6-7 міс.)

Повзання (до 8 міс.)

Вставання (у 8 міс.)

Ходьба (9-12 міс, не пізніше 1 року 2 міс.)

Розвиток зорово-моторних координацій: а) тягне ручки до іграшки (2-3,5 міс); б) доторкається до іграшки (3,5-4,5 міс); в) захоплює іграшку (4 міс); г) утримує іграшку (3,5-4,5 міс.)

Характеристика моторики

- Моторна координація: а) спритний; б) неспритний.

- Тонка моторика: а) задовільна; б) недостатня.

- Наявність рухових стереотипів: а) рухи тулуба; б) рухи кінцівок (у тому числі хореатетоїдні рухи (посмикування) пальцями); в) лицьові паракінезії (судоми).

- Рухове занепокоєння (описати, яке).

- Рухова загальмованість (описати, яка).

- Інші розлади, у тому числі кататонічні (ступор). Динаміка моторного розвитку: а) норма; б) затримка; в) випередження; г) «переслоювання»; д) регрес.

Кардинальні моменти розвитку моторики дітей у віці від 1 до 3,5 років:

1 рік: 1) ходить самостійно; 2) при падінні встає самостійно;

3) збирає дрібні предмети, використовуючи великі і вказівні пальці.

1 рік3міс: 1) бігає на «ногах, що заплітаються»; 2) може перевертати сторінки в книзі; 3) намагається їсти ложкою.

1 рік 6міс: 1) забирається на стілець; 2) користується ложкою під час їжі.

1 рік 9 міс: 1) піднімається сходами нагору самостійно; 2) намагається надягати черевики.

2роки: 1) підстрибує на одному місці; 2) складає папір удвічі. 2роки 6міс: 1) балансує на одній нозі 3-5 сек.; 2) складає папір учетверо. З роки: 1) перестрибує через лінію, накреслену на підлозі;

утримує рівновагу, стоячи на одній нозі протягом 7-10 сек.;

защібає ґудзика.

З роки 6 міс: 1) ходить по вузькій дощечці; 2) складає папір по діагоналі.

IV. Сенсорний розвиток

Терміни формування

Фіксація погляду (до 2 міс).

Простежування іграшки: а) горизонтальне (до 3,5 міс); б) вертикальне (до 3,5 міс); в) кругове (до 4,5 міс).

Простежування поглядом невидимої траєкторії (3-4 міс).

Локалізація звуку (до 3,5 міс).

Реакція на звуки: а) норма (прислухається, здригається, шукає джерело звуку); б) відсутність реакції; в) гіперчутливість; парадоксальність.

Упізнавання знайомих облич (до 6 міс.)

Диференціювання тону тих, хто говорить (до 8 міс).

Упізнавання форми предметів (до 1,5 року).

Розрізнення кольорів (до 2,5 років).

Патологічні феномени. 1) Порушення упізнавання знайомих людей, предметів. 2) Ілюзії (зорові, слухові). 3) Галюцинації. 4) Дереалізація, деперсоналізація.

V.Емоційна сфера

Комплекс пожвавлення

- Терміни появи: а) норма (3-3,5 міс); б) з'являється з затримкою; в) немає; г) скорочений.

- Характеристика: а) містить три компоненти (руховий, емоційний, голосовий); б) відсутній руховий компонент (може бути відсутнім у нормі); в) відсутній голосовий компонент; г) відсутня посмішка; д) всі елементи слабко виражені. Динаміка комплексу пожвавлення (від 3 до 6 міс. підсилюються голосовий і емоційний компоненти і поступово зникає руховий).

- Міміка як відображення емоційного стану: а) жива; б) бідна; в) парамімії (невідповідність мімічних проявів змісту емоційного стану); г) вигадлива.

Загальна характеристика емоцій

- Контроль негативних емоцій (4,5 міс).

- Становлення складних емоцій - образа, гнів, подив (8-9 міс.)

- Полярність емоційних реакцій:

а) перевага позитивного полюса;

б) перевага негативного полюса; в)біполярність емоцій;
г) загальна «несформованість» зовнішнього прояву емоцій.

- Труднощі викликання емоційних реакцій.

- Труднощі переключення емоцій.

- Емоційна лабільність (для дітей - норма).

- «Виснаженість» (емоційна реакція виникає, але відразу зникає).

- Синтонність (здатність до співпереживання). Адекватність.

- Парадоксальність.

- Диссиційованість (втрата координації мімічних м'язів). Добовий ритм настрою: а) рівний; б) підвищене занепокоєння: ранком - у вечірній час - при пробудженні і засинанні («ендогенний» добовий ритм для дітей раннього віку - занепокоєння особливо виражене після денного сну) - уночі.

Посмішка

- Терміни формування: а) на комплексний вплив: обличчя дорослого плюс тактильний вплив (1-1,5 міс); б) на «обличчя, що говорить» (1,5-2,5 міс); в) на «обличчя, що не говорить» (3-3,5 міс); г) на іграшку (3,5-4 міс).

- Характеристика: а) норма; б) відсутність посмішки: г) рідкість
прояву.

Психопатологічні феномени

- Дистимії (перемежовані стани примхливості, невдоволення, плачу, «ниття», часто З відштовхуванням і униканням дорослих).

- Дисфорії (зненацька виникаючі стани поганого настрою, що супроводжуються агресивними тенденціями у вигляді агресії, аутоагрессії, найчастіше з прагненням укусити, вщипнути, подряпати, плюнути або боляче вдаритися).

-Гіпоманії (нехарактерна для дитини в звичайний час поява позитивного емоційного полюса з підвищеним відволіканням, переключенням, часто з посиленням мовної активності; у дітей старших двох років - з пустотливістю, клоунадою, нав'язливістю і відсутністю почуття дистанції у спілкуванні з дорослим).

- Депресія (більш-менш стійка рухова загальмованість, неуспішливість, плач, іноді тривога, ажитація).

- Тривога (іноді супроводжується акатизією, нездатністю протягом тривалого часу знаходитися в незмінному положенні, у маленьких дітей часто супроводжується бажанням збирати всіх близьких біля себе).

- Страхи (описати особливості і емоційні етапи. Динаміка емоційного стану протягом життя).

VI. Сфера спілкування

Терміни формування

Фіксація погляду на дорослому (1-2 міс).

Перевага фіксації на людському обличчі (2 міс).

Відгукування (з другого місяця).

Прислухання до мови (з третього місяця).

Повертає голову на людський голос (3-4 міс).

Вимагає уваги (1-3 міс.)

Негативна реакція на маску, динаміка «формального» спілкування (3-6 міс).

Контроль негативних емоцій (4,5 міс).

Поява страху перед сторонніми (до 9-12 міс).

Характеристика спілкування

Уникання людського погляду.

Феномени «псевдоглухоти» і «псевдосліпоти».

Протодіакризис (ставлення до людей як до неживих предметів).

Ставлення до матері: а) упізнає і виділяє матір серед інших людей (до 5 міс); б) симбіотична прихильність; в) відчужує матір; г) ставиться індиферентно (байдуже). Динаміка функції.

Ставлення до інших членів родини (описати особливості).

Диференціація (розрізнення) оточуючих.

Ставлення до перебування на самоті: а) надає перевагу; б) не переносить; в) гострий страх; г) реакція відсутня; д) як довго може знаходитися сама.

Ставлення до сторонніх дітей.

Ставлення до сторонніх дорослих.

«Відходи в себе».

Відсутність дистанції у відносинах з дорослими.

Надмірна товариськість.

Погано переносить корекцію ззовні.

Динаміка спілкування. Описати всі особливості, періоди регресу.

VII. Мова

Терміни появи

Поява перших звуків (2 міс).

Відповідні звуки (до 3,5 міс).

Гуління (3 міс.)

Різноманітні звуки (6-8 міс).

«Період мовчання» (5-6 міс, може не бути).

Перші склади (8 міс.).

Вокалізації при маніпуляціях (7-8 міс).

Перші слона (до одного року).

Фразова мова (до двох років).

Характеристика мови

Наявність імпресивної мови (розуміння зверненої до дитини мови).

Наявність експресивної мови (користування мовою з комунікативною функцією, включаючи вокалізації).

Словотворчість: а) слова-мітки або скорочення; б) неологізми (незвичайні, вигадливі слова); в) римування.

Модульована мова.

Немодульована мова.

Вигадливі інтонації.

Тахілалія.

Брадилалія.

Шепітна мова.

Зайво голосна мова.

Ехолалія (повторення слів, почутих від оточуючих).

Заїкуватість і запинки (описати особливості).

«Доросла» мова з уживанням фраз-штампів.

Мутизм: а) елеквентний; б) тотальний.

Динаміка розвитку: а) відповідна віковим нормам; б) асинхронна; в) регресивна.

VIII. Пізнавальна діяльність, гра

Терміни формування

Зосередження уваги на іграшці, окремих предметах обстановки (2-3 міс).

Рухи рук у бік об'єкта (3-4 міс.)

Захоплення і розглядання іграшки (3-4 міс).

Пошук захованої іграшки (4-5 міс.)

Захоплення другої іграшки (5 міс).

Утримання двох іграшок (6 міс).

Захоплення трьох іграшок (8 міс).

Інтерес до дрібних предметів (8-9 міс).

Ігри з ідентичними ролями (7 міс. - по наслідуванню).

Ігри з неідентичними ролями (до одного року).

Розуміння заборони, дозволу (до 1 року).

Розуміння співвіднесення слів із предметами (10 міс).

Володіння вказівним жестом (11-13 міс).

Характеристика пізнавальної діяльності

Високий пізнавальний інтерес.

Низька пізнавальна активність.

Інтерес до неігрових предметів і абстрактних понять.

Придбання і використання досвіду (навченість).

Стереотипні ігри.

Вигадливі ігри. Динаміка розвитку пізнавальної діяльності:

а) відповідна віковим нормам; б) випереджальна; в) асинхронна;

г) регресивна.

Деякі ключові моменти в розвитку пізнавальної діяльності дітей

І -3,5років.

1рік: 1) Сама тягнеться до іграшки, яка зацікавила, грає з нею. 2) Упізнає на фотографії знайомих дорослих. 3) Грає в ігри з неідентичними ролями. 4) Співвідносить близько 10 слів із предметами.

1 рік 3 міс: 1) Ставить кубик на іншій (після показу). 2) На прохання кладе кілька кубиків у коробку (не всі). 3) Розглядає картинки в книзі. 4) Показує пальцем на предмет, що зацікавив, супроводжує цю дію вокалізацією. 5) «Привласнює» собі іграшки, притискає до себе.

1 рік 6 міс: 1)3 трьох спроб збирає дошку Сегена з трьох блоків. 2) Намагається малювати вкладеним у руку олівцем. 3) На прохання показує на картинці деяких тварин, людей.

4) Виконує підряд два прохання («поклади кубики на стіл» та ін.). 5) Показує на собі не менш двох частин тіла.

1 рік 9 міс: 1) Креслить лінію на папері після показу. 2) Безпомилково збирає блоки в дошку Сегена. 3) За завданням кладе кубики в дві різні ємності, розрізняючи їх і користуючись тільки вербальною інструкцією. 4) Підсуває стілець, щоб дістати предмет, що високо лежить. 5) Показує необхідне зображення на більшості пропонованих йому 10 предметних карт.

2 роки: 1) Намагається малювати коло. 2) Складає розрізану картинку з двох неперевернутих частин. 3) Грає в м'яч. 4) Називає три предмети на сюжетній картинці.

2 роки 6 міс: 1) Вільно малює коло, горизонтальну лінію.

Складає розрізану картинку з двох перевернутих частин.

Будує міст із трьох кубиків. 4) Правильно називає один колір.

5) Називає ім'я, прізвище.