Організація патопсихологічного дослідження

Дослідження типових патологічних психологічних характеристик мислення хворих на неврастенію. Загальні уявлення про мислення особистості. Аналіз динаміки мислення особистості при неврастенії. Методологічні основи патопсихологічного дослідження хворого.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.09.2010
Размер файла 125,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ЗМІСТ

  • ВСТУП
  • РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
  • 1.1 Загальні уявлення про мислення особистості
    • 1.2 Патологічні зміни мислення при захворюванні на неврастенію
    • 1.3 Динаміка мислення особистості при неврастенії
  • РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ МИСЛЕННЯ У ХВОРИХ НА НЕВРАСТЕНІЮ
    • 2.1 Методологічні засади проведення патопсихологічного дослідження
    • 2.2 Основні принципи і методи патопсихологічного дослідження
    • 2.3 Організація впровадження патопсихологічного дослідження
  • РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВИВЧЕННЯ ПАТОЛОГІЧНИХ ЗМІН МИСЛЕННЯ ПРИ НЕВРАСТЕНІЇ
  • 3.1 Психологічні характеристики хворих на неврастенію
    • 3.2 Обґрунтування методів та методик дослідження
    • 3.3 Порівняльний аналіз отриманих даних
    • ВИСНОВКИ
    • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
  • ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Аналіз різних форм патології розумової діяльності є найбагатший матеріал, що показує правомірність визнання специфічності людського мислення. Дані експериментально-психологічних досліджень переконливо показують, що до мислення варто підходити, як до однієї з форм діяльності (Л. С. Виготський, П. Я. Гальперин, А. Н. Леонтьев, С. Л. Рубінштейн).

Аналіз розладів мислення проводився в поняттях сучасних домінуючих психологічних концепцій. Проблема мислення виник як предмет психології на початку 20-х рр. нашого століття у вюрцбургській психологічній школі.

Психологічний аналіз мислення полягав у з'ясуванні законів асоціації, по яких складні ідеї або образи створюються з елементарних. Один з основоположників асоціативної психології А. Бен відводить асоціаціям по подібності основну роль у мисленні. Хоча уведення В. Вундтом у психологію експериментального методу було, безумовно, прогресивним фактором в історії психологічної науки, однак психологічні дослідження, проведені їм і його послідовникам, проводилися на основах асоціативної психології.

М. Еббінгауз, Г. Мюллер, Т. Ципен - найбільші представники експериментальної психології того часу - вважали, що універсальним законом є закони асоціації. Так, поняття судження, умовиводи характеризуються як асоціації представлень. Інші представники експериментальної асоціативної психології вважають, що мислення зводиться до актуалізації асоціацій.

Репродукція ідей стала наріжним каменем асоціативної теорії мислення. Саме мислення розглядається як похідна функція від інших психічних функцій: пам'яті, уваги. На подібних концепціях ґрунтувалися роботи психологічної лабораторії психіатричної клініки найбільшого німецького психіатра Е. Крепеліна.

Ці положення асоціативної психології визначили багато в чому дослідження в області патології мислення. Порушення мислення виводилися з порушень інших функцій. Намагалися показати, що в основі порушення мислення лежало порушення так званих передумов інтелекту: пам'яті, уваги. Так, наприклад, порушення розумової діяльності хворих епілепсією порозумівалося порушенням комбінаторних здібностей (Е. Крепелін, К. Гельброннер, М. Я. Серейський), нестійкістю уваги (В. П. Осіпов).

Сутність порушення мислення сенільних хворих зводиться до порушення пам'яті, порушенню здатності утримувати сприйняте (В. А. Гіляровський, М. О. Гуревич, С. Г. Жислін і ін.).

При поясненні порушень розумових процесів, при травмах мозку ряд авторів (Р. Я. Голант, М. О. Гуревич, В. А. Гіляровський, Р. С. Повицька) схилялися до думки, що в цих випадках інтелектуальні порушення настають через розлад уваги.

Деякі німецькі психіатри вважали, що в основі психічних захворювань лежить недостатність "первинно даної духовної структури". На думку И. Берце, у якого ця теорія найбільше чітко представлена, такою первинною структурою є "тонус свідомості" (активність "я"), що при шизофренії виявляється порушеною ("гіпотонія свідомості"). "Гіпотонія свідомості", сама по собі не виявляється і пізнавана лише інтуїтивним шляхом, визначає всю психопатологічну симптоматику, у тому числі і порушення мислення.

До цієї характеристики примикають і погляди Г. В. Груле, що визначив порушення мислення при шизофренії як порушення "напруженості", в основі якої лежить порушення активності особистості. З цими положеннями солідаризується И. Берингер, висуваючи концепцію про слабості "інтенціональної дуги", що є причиною порушень мислення хворого шизофренією, і Е. Штранський, що говорить про "інтрапсихичну атаксію" хворих.

Порушення мислення трактуються як вторинні, як прояв порушень особою "активності", "інтенції" психіки. У статті, присвяченій психології шизофренії (в ІX томі "Керівництва" Бумке), Г. В. Груле висунув у метафоричній формі положення (надовго визначило хід досліджень, що стосується характеристики мислення шизофренії) про те, що машина залишається інтактною, але вона погано або зовсім не керована. Розумові операції, спрямовані на практичні дії, у хворого шизофренією збережені, пам'ять і увага його не порушені, однак він не в змозі синтезувати окремі, самі по собі правильні умовиводи.

Однієї з прикордонних галузей знань, що входять у медичну психологію, є патопсихологія, що вивчає розлади психічної діяльності за допомогою психологічних методів.

Винятково важливого значення набуває патопсихологічний метод у вивченні розладів мислення. За допомогою патопсихологічних досліджень удається розкрити механізми порушення психічної функції, що відповідають виділеним клінічним симптомам і синдромам розладів мислення; виділити ті ланки (фактори) мислення, що розуміється як результат діяльності складної функціональної системи, випадання яких приводить до якісно своєрідних варіантів патології цієї системи в цілому.

При цьому вихідною позицією радянських патопсихологів (Б. В. Зейгарник, 1962, 1976; С. Я. Рубинштейн, 1972; Ю. Ф. Поляків, 1973, 1978) є розуміння процесу мислення як рефлекторно обумовленої діяльності всупереч розповсюдженим у закордонній психології представленням про мислення як про уроджену здатність, що лише перетерплює розвиток в онтогенезі.

Використовуючи у своїх дослідженнях психологічні критерії для оцінки досліджуваних явищ, патопсихологія не може виходити із сугубо клінічної систематики розладів мислення. Кваліфікація, систематизація цих розладів у психіатрії і патопсихології проводяться відповідно різним параметрам. Іноді ті або інші варіанти розладів мислення, виділювані психіатрами і патопсихологами, збігаються, однак патопсихології властивий більш загальний підхід до розрізнення тих або інших класів патології мислення, вона нерідко оперує більш широкими поняттями в порівнянні з клінічною практикою.

Найбільш відома та має велике теоретичне і практичне значення систематика розладів мислення Б. В. Зейгарник (1958, 1962, 1976). У своїх дослідженнях патопсихологи користуються набором спеціальних експериментальних методик, кожна з яких відрізняється спрямованістю на визначені ланки в протіканні психічних процесів. У патопсихологічних методиках відтворюються конкретні ситуації. У психологічному експерименті моделюється якась проблемна ситуація, що вимагає свого розкриття, тому що окремі вхідні в цю ситуацію елементи знаходяться в неадекватних співвідношеннях (С. Л. Рубинштейн, 1958). Рішення експериментального завдання зводиться до розкриття взаємин між елементами проблемної ситуації в результаті її аналізу і пошукам адекватного способу приведення складових частин ситуації у відповідність.

У психіатричній практиці патопсихологічне дослідження найбільше часто застосовуються з метою діагностики, експертизи, для контролю ефективності лікування, у процесі реабілітації і психотерапії. Їх використовують і з теоретичною метою. У цих випадках вони проводяться по спеціально розробленій програмі і спрямовані на вивчення якого-небудь недостатньо відомого прояву психічної патології.

Будь-яке психопатологічне дослідження стану хворого, вважав Е. Kraepelіn, є в скороченому виді і психологічному дослідженні. Тактика психіатра при зборі анамнестичних відомостей і виявленні симптомів захворювання передбачає постановку хворому питань, що сприяють виявленню психічних відхилень і особливостей особистісної позиції. Для характеристики психічного статусу психіатри використовують і нескладні експериментально-психологічні прийоми (рахунок від 100 по 7, тлумачення переносного значення прислів'їв, опис сюжетних картинок, передача змісту розповіді). Звичайно, проведення цілісного психологічного дослідження вимагає спеціальних знань і знаходиться в сфері компетенції патопсихолога, однак психіатр повинний знати основні методики патопсихологічного експерименту і вміти інтерпретувати одержувані з його допомогою дані в нозологічному аспекті.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), число неврозів за останні 80 років зросло в кілька десятків разів. Це пояснюється зростаючим темпом життя, що пред'являє до нервової системи людини більш підвищені вимоги.

Важливе значення у виникненні неврозів мають як різні психічні травми службового, сімейного, інтимного характеру, так і несприятливі умови життя в період дитинства - такі, наприклад, як неповна родина, неправильне виховання, сімейні конфлікти і т.д.

Однак однієї психотравми часом виявляється недостатньо для розвитку неврозу. Важливе значення мають і особливості особистості. А вони формуються в процесі виховання в дитинстві і спілкування з навколишніми. Визначене значення має спадковість.

Неправильне виховання в дитинстві може привести до формування особистості з завищеними претензіями, з недооцінкою або повним ігноруванням реальних умов. У таких випадках виникає конфлікт, і це приводить до неврозу.

У ряді випадків розвиток хвороби відбувається тоді, коли організм чим-небудь ослаблений, наприклад після інфекційного захворювання, травми або якої-небудь інтоксикації. Нам нерідко приходилося спостерігати виникнення неврозу після черепно-мозкової травми (контузія, струс головного мозку). Несприятливий вплив на нервову систему робить і зловживання алкоголем, що може з'явитися причиною виникнення неврозу.

Необхідність експериментального дослідження стала особливо очевидної на початку XX в. Так, відомий представник гештальтпсихології К. Левін наполягав на тому, що розвиток психології повинен йти не по шляху збирання емпіричних фактів (шляху, по якому йде і зараз американська психологія), а що вирішальною в науці є теорія, що повинна бути підтверджена експериментом. Не від експерименту до теорії, а від теорії до експерименту - генеральний шлях наукового аналізу. Усяка наука націлена на перебування закономірностей - психологія повинна теж прагнути до перебування психологічних закономірностей. Курт Левін підкреслював це положення. Він говорив про те, що задачею психологічної науки повинно бути навіть не тільки встановлення законів, а пророкування індивідуальних явищ (у термінології Левіна "подій") на підставі закону. Але вони передбачувані тільки при наявності достовірної теорії. Критерієм наукової вірогідності є не повторюваність одиничних фактів, а, навпаки, одиничні факти повинні підтвердити теорію. Такий підхід до об'єкта психологічної науки К. Левин назвав "переходом від арістотелевського мислення до галілеєвського" [17].

Левін указував, що для мислення Аристотеля було характерне твердження, що світ гетерогенний, що кожному явищу властива саме йому іманентна закономірність: дим піднімається догори, тому що він легкий; камінь падає вниз, тому що він важкий. Галілей же установив, що світ гомогенний. Будь-яке окреме явище підкоряється загальним закономірностям. Дослідження повинне виявити ці загальні закономірності й умови, при яких те або інше явище розвивалося. К. Левін вважав, що психологія повинна використовувати галілеєвське мислення. Тому експеримент повинен бути строго продуманий: необхідно створити визначені умови, щоб одержати, вичленувати саме досліджуване явище. Іншими словами, розрізнення арістотелевського і галілеєвського підходів стосовно психологічного дослідження означає перехід від описового методу до конструктивного. Арістотелевський метод у психології полягає в тому, що причина ототожнюється із сутністю досліджуваного явища, у результаті чого наукове пояснення зводиться до класифікації і приводить до виділення середніх статистичних характеристик, у яких переважають оцінні критерії.

Галілеєвський же метод у психології припускає теоретичне пояснення фактів на основі цілісної системи причинних співвідношень. Саме перебування причинних співвідношень дає можливість пророкування одиничних подій. Кожна одинична подія повинна бути осмислена в контексті цілісної ситуації даного моменту. Емпіричний доказ повинний поступитися місцем конструктивно-теоретичному. Психологія повинна вивчати не фенотипи, а генотипи. Експеримент у психології покликаний давати пояснювальну характеристику, а не установлення факту, він повинний пояснити причину, детермінацію людського поводження, того або іншого психічного явища.

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб виявити типові патопсихологічні характеристики мислення хворих на неврастенію.

Предмет дослідження - патологія мислення при неврастенії.

Об`єкт дослідження - патологічні зміни мислення у хворих на неврастенію.

Основними завданнями дипломної роботи є:

1) охарактеризувати методологічні основи патопсихологічного дослідження особистості і зокрема, процесів мислення;

2) охарактеризувати особистісні зміни та динаміку мислення при захворюванні неврастенії;

3) дати характеристику організації патопсихологічного дослідження;

4) виявити типові патологічні зміни мислення хворих на неврастенію.

Патопсихологічне дослідження мають велике значення для ряду загальнометодологічних проблем психології, наприклад для рішення питання про співвідношення біологічному і соціального в розвитку психіки. Дані цих досліджень показують, що порушення особистості не означає "вивільнення" її біологічних інстинктів і потреб, а характеризується насамперед зміною самих людських мотивів і потреб. Установлюється також, що закономірності розпаду психіки не повторюють у зворотному порядку етапи її розвитку.

Дані патопсихологічних досліджень використовуються в психіатрії: як діагностичні критерії; при встановленні ступеня інтелектуального зниження; при проведенні експертизи (судової, трудовий, військової); при обліку ефективності лікування, особливо при використанні психофармакологічних засобів; при аналізі порушень психічної діяльності у випадку шкідливих умов праці; при рішенні питання про відновлення втраченої працездатності.

Патопсихологія використовує експериментальні методи дослідження, основним принципом яких є якісний аналіз порушень психіки як опосередкованої і мотивованої діяльності. Патопсихологічний експеримент надає можливість актуалізації не тільки розумових операцій, але і мотивів хворої людини.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТОПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Загальні уявлення про мислення особистості

Людина живе серед подій, які відбуваються одна за одною або паралельно. Потреби, цілі людини зумовлюють необхідність розібратись у тому, що з чого виходить, як пов'язані між собою події, об'єкти, явища, які їхні властивості детермінують цей зв'язок [9].

На перший погляд здається, що в цьому допоможе досвід, збережений у пам'яті людини. Наприклад, вона запам'ятала за прожитий період певну кількість випадкових зв'язків -- і цього досить для підтримання життєдіяльності, для реалізації своїх потреб та завдань. Але буття складніше, і лише звички та минулий досвід не розв'язують усіх проблем. Це й змушує шукати таку властивість, такий зв'язок, які б допомогли дати відповідь на питання, досягти мети, розв'язати проблему. Скажімо, якщо будувати урок, покладаючись лише на новітню технологію як універсальну та чудодійну, ми не завжди зможемо досягти мети уроку.

Отже, потрібне уважне вивчення, обстеження, аналіз ситуації з метою виявлення таких взаємозв'язків фактів, подій, об'єктів та їхніх властивостей, які необхідні для розв'язання проблем. Пошук істотної для нас ознаки -- непростий, досить своєрідний акт, який виконує мислення. Кожний автор визначає зміст цього поняття, пов'язуючи його з загальним предметом психології -- психічним відображенням дійсності, яка опосередковує життя індивіда. Проте в поясненні предмета психологічної науки "психічне відображення" виступає як недиференційована єдність. Відображення, що здійснюється мисленням, має свої сутнісні і специфічні властивості.

Мислення -- це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця картина світу не дає змоги глибоко і всебічно пізнати його. Зокрема, живе споглядання не спроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань (чуттєвого відображення) до мислення. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв'язки між предметами, подіями і явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові аспекти явищ та різних об'єктів. Так, у фізиці відкриті елементарні частинки або ультрафіолетові та інфрачервоні промені, їх не можна побачити, про них можна тільки мислити [26].

Емпіричне знання містить у собі чуттєві ознаки предметів, явищ дійсності, але там, де цих знань не вистачає, виникає напруження, що є сплавом думки і почуттів. Відправним моментом мислення є постановка запитань: "Що це?", "Чому так?", "Хто винен?", "Що робити?".

Отже, мислення використовує емпіричні знання для міркування і становить трамплін для вищого ступеня відображення світу, що полягає у здійсненні глибинного аналізу, пошуку значущих для індивіда орієнтирів.

Мислення дає знання про істотні властивості, зв'язки і відношення об'єктивної реальності, здійснює у процесі пізнання перехід від явища до його сутності (О. М. Леонтьєв). На відміну від процесів чуттєвого відображення мислення опосередковано відображає дійсність -- через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання, що дістає вираження у слові. Опосередковане відображення дає змогу вийти за межі безпосереднього досвіду.

Мислення є узагальненим відображенням дійсності. Це процес пошуку істотних ознак, властивостей предметів та явищ і зв'язків між ними і водночас характеристик, спільних для однорідних явищ або предметів дійсності. Вирізнені найістотніші ознаки лежать в основі узагальнення, розкривають певну закономірність або тенденцію. Так, психологи, вивчаючи особливості сприйняття людиною дійсності, відкрили таку загальну закономірність, як константність.

Мислення має активний, дійовий і цілеспрямований характер. Виникнення в індивіда відчуттів, сприймань зумовлене зовнішніми чинниками. Ці процеси виникають за безпосередньої дії подразників на органи чуття, незалежно від бажань суб'єкта. Мислення, як правило, актуалізується і спрямовується сутністю та значущістю для суб'єкта проблеми [3].

Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Думка об'єктивується у мові та мовленні. Мовлення є способом, а мова -- засобом вираження думки і формою її існування. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Чим більше продумана думка, тим чіткіше вона буде виражена у мовленні. Враховуючи особливості взаємозв'язку і взаємодії мислення та мовлення, П. Я. Гальперін розглядає формулювання думок уголос, закріплення думки або судження в слові як один із послідовних етапів формування розумових дій. Так, якщо вчитель пропонує учневі думати вголос, це поліпшує контроль за "маршрутами" думки та вдосконалює її.

Особливу роль у процесі взаємодії мислення і мовлення відіграє внутрішнє мовлення. Воно обслуговує думку, сприяє виникненню її і готує до вираження у зовнішньому мовленні.

Наголошуючи на специфічності взаємодії мови і мислення, німецький філософ Й. Діцген зазначав, що мислення відображає світ як художник, а мова служить для цього художника пензлем, яким він змальовує загальну спорідненість усіх речей. Отже, мислення людини не існує поза мовою.

Мислення має соціальну природу. Суспільно-історичний характер мислення пояснюється тим, що виникнення і розвиток його зумовлені суспільними потребами. Суспільний характер має і мета мислення. Наприклад, актуальними для людства є екологічні проблеми планети.

Для розв'язання проблем люди використовують історичний досвід, засвоюють знання, закріплені у слові. У процесі засвоєння знань розвивається і мислення. Отже, мислення є продуктом суспільно-історичного розвитку. Водночас розвиток мислення зумовлює суспільний поступ, виконує роль його детермінанти.

Щоб підготуватися до життя, молоді потрібно опанувати досвід людства, вчитися. Цей досвід певним чином організований і поданий у навчальних планах, програмах, підручниках і посібниках для різних рівнів існуючої в суспільстві системи освіти. Успішне засвоєння досвіду може відбутися на основі активної цілеспрямованої мисленнєвої діяльності, за умови виявлення творчості та самостійності того, хто навчається.

Отже, мислення -- це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.

Визначення мислення, які можна знайти в більшості підручників, охоплюють дві -- три ознаки. О. В. Брушлінський прагне збільшити кількість специфічних рис у визначенні мисленні. Але такий підхід швидше показує предмет дослідження або вказує на відмінність мислення від сприймання. Є й інші підходи до визначення мислення. Наприклад, С. Л. Рубінштейн вважав, що основним предметом психологічного дослідження мислення є його процес, або розгляд цього процесу у плані діяльності. П. Я. Гальперін зазначав, що психологія вивчає не просто мислення і не все мислення, а тільки процес орієнтування суб'єкта при розв'язуванні інтелектуальних задач. О. К. Тихомиров переконаний, що предметом психологічного дослідження мислення є види його: Сутність мислення можна визначити так.

Мислення -- це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв'язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності.

Це відображення відбувається на основі виникнення другосигнальних тимчасових нервових зв'язків з опорою на першосигнальні зв'язки. Тимчасові нервові зв'язки на рівні першої сигнальної системи віддзеркалюють емпіричні знання, у яких істотне і варіативне співіснують. Слово ж вбирає в себе суттєве у характеристиці предметів, явищ і подій, завдяки своїй здатності до узагальнення дає змогу відірватися від дійсності, абстрактно відобразити глибинне в об'єктах буття [20].

На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцій (В. Д. Шадриков).

1. Розуміння. За Г. С. Костиком, процеси розуміння -- це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід. Е. В. Ільєнков зазначав, що зрозуміти явище означає з'ясувати спосіб його виникнення, проаналізувати самі умови виникнення явища, що спричинює утворення понять та розуміння. На думку дослідників, розуміння можна розглядати як одну з форм, властивість або компонент мислення.

2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання -- це вже певний крок до розв'язання проблеми. А розуміння того, що відоме і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв'язання.

3. Цілеутворення. Утворення цілей являє собою процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачувальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальна мета мисленням конкретизується у проміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної та кінцевої мети і є цілеутворюючим процесом, що відбувається у мисленні.

4. Рефлексія. Розглядається як діяльність суб'єкта, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності суб'єкта.

Мисленням називається процес опосередкованого й узагальненого пізнання об'єктивної реальності. Цей процес повною мірою можна назвати вищим пізнавальним, оскільки саме мислення сприяє породженню нових знань, творчості. З іншого боку, порушення різноманітні мислення лежать в основі численних психічних розладів.

Для того, щоб бути правильним і сприяти одержанню вірних знань про об'єктивну реальність, мислення повинно відповідати таким параметрам як: продуктивність, цілеспрямованість, темп (швидкість). Параметр стрункості мислення (асоціативного процесу) виражається в необхідності мислити відповідно до логічних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. Під продуктивністю розуміють вимоги мислити так логічно, щоб асоціативний процес приводив до нових знань. Цілеспрямованість мислення диктує необхідність мислити заради якої-небудь реальної мети. Темпом мислення позначається швидкість протікання асоціативного процесу, що умовно виражається в кількості асоціацій в одиницю часу.

Виділяється кілька видів мислення: наочно-діюче, образне, понятійне і образне. Більш простим й елементарним є діюче мислення, найбільш яскраве уявне в дітей. При наочно-діючому мисленні пізнання реальності відбувається в процесі взаємодії людини з об'єктами і перетворення ситуації, тобто в процесі дій. Використовуючи досвід людина формує уявлення про предмет або явище і може далі опосередковано й узагальнено пізнавати. Іншим є наочно-образний вид мислення. При ньому пізнання об'єктивної реальності відбувається внаслідок перетворення образів сприйняття в образи-уявлення. Більш складними є понятійне й образне мислення, що відносяться до теоретичних видів мислення. При понятійному виді мислення людина виконує дії думаючи (на відміну від наочно-діючого і наочно-образного видів мислення), використовуючи раніше придбані поняття, судження й умовиводи про реальний світ. Образне мислення відрізняється лише тим, що людина маніпулює не поняттями, судженням і умовиводами, а образами [26].

Немаловажними характеристиками розумового процесу є розумові операції: аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація, абстрагування. Кожна з перерахованих операцій сприяє більш глибокому проникненню в суть речей, розуміння внутрішніх зв'язків, а значить більш точному пізнанню реальності. Аналізом називається розумова операція по розчленовуванню предмета на складені елементи. Синтез - побудова цілого з аналітично заданих частин. При операції узагальнення відбувається уявне виділення і фіксація стійких властивостей предметів і явищ (абстрагування) з подальшим їх з'єднанням у визначений клас. Абстрагуванням на відміну від узагальнення позначають тільки операцію виділення і фіксації стійких властивостей предметів і явищ, що у дійсно не існують. Під конкретизацією розуміється розумова операція зворотна узагальненню, тобто з загального визначення поняття виводиться судження про приналежність одиничних речей і явищ визначеному класові.

Поряд з перерахованими вище видами й операціями мислення, виділяють розумові процеси: поняття, судження й умовивід. Поняттям називають процес виявлення істотних ознак предметів або явищ, судженням - процес порівняння двох або більш понять і формулювання на цій підставі якої-небудь думки, умовиводом - висновок, що базується на серії логічних дій. Умовивід, як заключний процес, що приводить до нового знання, може формуватися або за допомогою індукції, або дедукції. При першому способі умовивід робиться виходячи з послідовності загального судження до частки, при другому - від часткового до загального.

1.2 Патологічні зміни мислення при захворюванні на неврастенію

Мислення є складною саморегулюючою формою діяльності. Воно визначається метою, поставленою задачею. Істотним етапом розумової діяльності є звірення одержуваних результатів з умовами задачі і передбачуваних підсумків. Для того щоб цей акт звірення виконувався, людська думка повинна бути активної, спрямованої на об'єктивну реальність. Утрата цілеспрямованості мислення приводить не тільки до поверховості і незавершеності Суджень, але і до того, що мислення перестає бути регулятором дій людини. Однак положення про те, що мислення є регулятором дій, не слід розуміти так, начебто мислення варто розглядати як джерело, як рушійну силу поведінки. Ф.Енгельс говорив: "Люди звикли пояснювати свої дії зі свого мислення, замість того, щоб пояснювати їх зі своїх потреб (які при цьому, звичайно, відбивають у голові, усвідомлюються), і цим шляхом з часом виник той ідеалістичний світогляд, що опанувало розумами особливо з часу загибелі античного світу".

Отже, джерелом людської дії є усвідомлені потреби, що виникли в результаті суспільно-трудової діяльності людини. Потреба, усвідомлена людиною, виступає для нього у виді конкретних життєвих цілей і задач. Реальна діяльність людини, спрямована на досягнення цих цілей і дозвіл даних задач, регулюється і коригується мисленням. Думка, пробуджена потребою, стає регулятором дії; для того щоб мислення могло регулювати поводження, воно повинно бути цілеспрямованим, критичним, особистісно мотивованим.

Не існує мислення, відірваного від потреб, мотивів, прагнень, установок, почуттів людини, тобто від особистості в цілому. Про це говорить С.Л.Рубінштейн [31] у своїй книзі "Про мислення і шляхи його дослідження": "Питання про мотиви, про спонукання аналізу і синтезу мислення взагалі... це власне кажучи питання про джерела, у яких бере свій початок той або інший розумовий процес".

Л.С.Виготський постійно підкреслював, що думка не остання інстанція, що сама думка народжується не з іншої думки, а з мотивуючої сфери нашої свідомості, що охоплює наші потяги і потреби, наші інтереси і спонукання, наші афекти й емоції.

При побудові своєї теорії поетапного формування розумових дій П.Я.Гальперин теж указує на необхідність насамперед формування мотиву до дії.

За останні роки намітився підхід до мислення як діяльності керування пошуком рішення задач. Хоча цей аспект, продиктований кібернетичними дослідженнями, безумовно, виявився плідним для психології мислення, він разом з тим викликав у ряду дослідників однобічний підхід в аналізі процесу мислення; мислення стало розглядатися як аналог роботи електронно-обчислювальних машин. Воно стало зводитися до елементарних інформаційних процесів, до маніпуляції символами. О.К.Тихомиров зауважує: "Якщо поширення кібернетики привело до концентрації уваги на загальній принциповій схемі всякої діяльності, то проблема специфічно людських особливостей діяльності виявилася незаслужено як би відсунутої на другий план".

Тим часом, говорячи про "упереджену" природу людської діяльності, А.Н.Леонтьєв пише, що "особистісний зміст виражає саме його (суб'єкта. - Б.З.) відношення до усвідомлюваних об'єктивних явищ".

Природно, що змінений особистісний зміст повинен зіграти істотну роль у будові і протіканні розумової діяльності.

Зв'язок порушення мислення зі зміною мотиваційної сфери спостерігається при різних формах щиросердечних хвороб. Уже при аналізі того виду патології мислення, що ми називали "перекручуванням рівня узагальнення", ми можемо власне кажучи говорити про порушення мотиваційного компонента мислення. Хворі, у яких відзначалося подібне порушення, спиралися у своїх судженнях на ознаки і властивості, що не відбивали реальні відносини між об'єктами.

Особливо чітко такі порушення виступали при деяких експериментальних пробах, що вимагала виділення і добору ознак, на основі яких можливий синтез і узагальнення (наприклад, при різних варіантах класифікації об'єктів). Приводились способи класифікації подібних хворих, коли ложка могла бути об'єднана з автомобілем "за принципом руху", шафа поєднувався з каструлею, тому що в "обох є отвору". Нерідко предмети поєднувалися на підставі їх забарвлення, розташування в просторі або стилю малюнка. Подібна підвищена полегшена актуалізація формальних асоціацій, неадекватних зближень була виявлена й іншими дослідниками. Так, Ю.Ф.Поляків і Т.К.Мелешко наводять приклад, коли хворої бачить подібність між олівцем і черевиком у тім, що "обидва предмети залишають слід". Описуючи подібні явища, вони пояснюють їх тим, що випадкові, малоймовірні зв'язки актуалізуються в хворих з такою ж частотою, як і зміцнені. Це положення правильне. Випливає, однак, розібратися в тім, що являють собою в психологічному відношенні поняття "істотні", "зміцнені", "значимі" або, навпаки, випадкові ознаки або властивості предметів.

Значимим, істотним є для людини те, що набутило сенсу в його життєдіяльності. Не частота появи тієї або іншої ознаки або властивості предмета робить його значима або істотним, а та свідомість, та роль, що ця ознака зіграла в житті людини. Істотність ознаки і властивості, значимість самого предмета або явища залежать від того, який зміст вони придбали для нього. Явище, предмет, подію можуть у різних життєвих умовах набувати різного сенсу, хоча знання про них залишаються ті ж. А.Н.Леонтьєв прямо вказує, що явище міняється з боку "змісту для особистості".

Разом з тим значення речей, сукупність наших знань про них залишаються стійкими. Незважаючи на те, що особистісна спрямованість і зміст мотивів можуть виявитися різними, основна практична діяльність формує стійкість предметного значення речей [40].

Наше сприйняття світу завжди містить у собі і значеннєве відношення до нього, і його предметно об'єктивне значення. При відомих обставинах превалює те одна, те інша сторона, але обидві вони злиті в гармонійній єдності.

Звичайно, зміна емоцій, сильні афекти можуть і здорову людину привести до того, що предмети і їх властивості почнуть виступати в якомусь зміненому значенні. Однак в експериментальній ситуації, як би вона ні була значима для хворого, об'єкти виступають у своїй однозначній характеристиці. Посуд завжди виступає як посуд, а меблі - як меблі. При всіх індивідуальних розходженнях - різниці в утворенні, при всій різнорідності мотивів, інтересів - здорова людина при необхідності класифікувати об'єкти може. Операція класифікації може проводитися в більш-менш узагальненому плані, але предметне значення об'єкта, з яким людина робить ту або іншу операцію, залишається стійким. Тому ознаки, на підставі яких проводиться операція класифікації, актуалізуючись при цьому властивості предметів носять у відомій мері характер стандартності і банальності. У ряду наших хворих шизофренією ця стійкість об'єктивного значення речей порушилася.

Звичайно, і в них вироблялися загальні з нашими знання про речі і явища. Їх уявлення про світ в основному збігається з нашим. Вони їдять ложкою і як засіб пересування використовують тролейбус; стосовно до виконуваної інтелектуальної задачі - класифікації предметів - ці ж хворі могли віднести ложку до категорії посуду або шафу до категорії меблів, але одночасно з цим ложка могла виступити і як об'єкт "руху". Поряд з актуалізацією звичайним, обумовленим усім минулим життям властивостей, ознак, відносин між предметами і явищами могли оживлятися і неадекватні (з погляду наших уявлень про світ) зв'язку і відносини, що набували сенсу лише завдяки зміненим установкам і мотивам хворих. Та єдність, у яке включалося значення предмета і значеннєве відношення до нього, губилося завдяки зміні в сфері мотивів і установок. Особливо яскраво виступало порушення особистісного компонента в тім виді порушень мислення, що ми охарактеризували як "різноплановість мислення".

Різноплановість мислення. Порушення мислення, позначене нами як "різноплановість", полягає в тім, що судження хворих про яке-небудь явище протікають у різних площинах. Хворі можуть правильно засвоювати інструкцію. Вони можуть узагальнити пропонований їм матеріал; актуалізовані ними знання про предмети можуть бути адекватними; вони порівнюють об'єкти на підставі істотних, зміцнених у минулому досвіді властивостей предметів. Разом з тим хворі не виконують завдання в необхідному напрямку: їхнього судження протікають у різних руслах [3].

Мова йде не про тієї всебічної, властивому мисленню здорової людини підході до явища, при якому дії і судження залишаються обумовленими метою, умовами завдання, установками особистості.

Мова йде також не про ті коливання рівня і змісту суджень, що виникають як результат зміненої динаміки мислення. Як ми говорили вище, при непослідовності суджень хворі на якийсь відрізок часу позбавляються можливості правильно й адекватно міркувати. Однак це не являє собою втрату цілеспрямованості розумової діяльності як такий. Дії хворого адекватні мети й умовам, поставленим експериментатором (наприклад, хворий залишає узагальнений спосіб рішення і починає поєднувати об'єкти на підставі конкретної ознаки), але його дії проводяться в плані класифікації: він поєднує предмети на підставі властивостей, ознак самих предметів. При різноплановості мислення сама основа класифікації не носить єдиного характеру. Хворі поєднують об'єкти протягом виконання того самого завдання те на підставі властивостей самих предметів, то на підставі особистих смаків, установок. Процес класифікації протікає в хворих у різних руслах (табл. 1).

З приведеної таблиці видно, що хворий Г. виділяє групи те на підставі узагальненої ознаки (тварини, посуд, меблі), то на підставі матеріалу (залізні), кольору (картинки пофарбовані в синій і червоний кольори). Інші предмети поєднуються на підставі моральних і загальнотеоретичних уявлень.

Деякі хворі керуються при виконанні завдання особистими смаками, обривками спогадів. Так, хворий В. (параноїдна форма шизофренії), виконуючи завдання "класифікація предметів", намагається утворити групи тварин, рослин, але відразу додає: "Але якщо підходити з точки зору мого особистого смаку, то я не люблю гриби, я викину цю картку. Колись отруївся грибами. А от це плаття мені теж не подобається, воно не витончене, я них покладу убік . А от моряк мені подобається, і спорт я визнаю (поєднує моряка і лижника в одну групу)".

Таблиця 1. Виконання завдання "класифікація предметів" хворим

Предмети, об'єднані хворим у групи

Пояснення хворого

Слон, кінь, ведмідь, метелик, жук і інші тварини

Тварини.

Літак, метелик

Група літаючих (метелик вилучений хворим із групи тварин).

Лопата, ліжко, ложка, автомобіль, літак, корабель

Залізні. Предмети, які свідчать про силу розуму людського (саме-років вилучений із групи літаючих).

Квітка, каструля, ліжко, прибиральниця, пила, вишня

Предмети, пофарбовані в червоний і синій кольору.

Слон, лижник

Предмет для видовищ. Людям властиво бажати хліба і видовищ, про це знали древні римляне.

Шафа, стіл, етажерка, прибиральниця, лопата

Меблі. Ц-група що вимітають пагане з життя. Лопата - емблема праці, а праця несумісна із шахрайством.

Квітка, кущі, дерева, овочі і фрукти

Рослини.

Склянка, чашка, каструля

Посуд.

Таким чином, хворий утрачає мета завдання не тому, що він виснажився, а тому, що виконує класифікацію виходячи то з "особистого" смаку, то кладучи в основу спогад про те, що він "отруївся грибами".

Інший хворий К., описаний нами разом з П.Я.Гальпериним, при класифікації предметів не погоджується віднести собаку в групу виділених їм домашніх тварин: "Я не стану їсти собачину". Спрямованість на об'єктивний зміст дії втрачається, поряд з адекватними судженнями виступає "різноплановий" характер мислення. Подібна різноплановість була виявлена нами при виконанні завдання "виключення предметів".

У результаті одночасного співіснування, переплетення різних аспектів, різних підходів до завдання, судження, визначення і висновки хворих не являють собою планомірного, цілеспрямованого виконання завдання. У розумовій діяльності хворих переплітаються логічні судження, обривки уявлень, елементи спогадів, бажань [31].

Аналогічні порушення мислення відзначала і Г.В.Біренбаум при дослідженні хворих шизофренією. Вона вказувала, що у хворих мислення "тече як би по різних руслах одночасно". Визначаючи цей симптом як обминання сутності, Г.В.Біренбаум відзначала, що хворі часто підмінювали виконання завдання виявленням суб'єктивного відношення до нього (усне повідомлення) [26].

При виконанні будь-якого найпростішого завдання хворі підходили не з позицій, обумовлених конкретною ситуацією експерименту, а керувалися зміненим відношенням, зміненими життєвими установками. При цьому могло і не бути безпосереднього привнесення змісту психопатологічного симптому в експериментальну ситуацію (наприклад, хворий не "вплітав" елементи марення у виконання завдання). Однак поряд з адекватними асоціаціями оживлялися зв'язки, що мають якесь відношення до хворобливих установок хворого, що виступають у даній конкретній ситуації як "вигадливі". Предметне значення речей стає в одній і тій же значеннєвій ситуації хитливим, часом суперечливим.

Подібне неадекватне погоджування не стоїть у зв'язку речей, уявлень виступає тому, що для хворого стає можливим розгляд самих повсякденних речей у неадекватній ситуації аспектах.

Приведені дані характеризуються багатьма клінічними даними. Аналіз історій хвороби хворих, спостереження за їх поведінкою у житті і лікарні виявили неадекватність їх життєвих установок, парадоксальність їх мотивів і емоційних реакцій. Поведінка хворих відхилялася від звичайних нормативів. Порожні інтереси, погляди хворих відступають на задній план перед неадекватними, хворобливими установками. Хворий міг не піклуватися про своїх близький, але він виявляв підвищену заклопотаність із приводу харчового раціону своєї кішки, інший хворий міг залишити свою кваліфіковану професію і, прирікаючи свою родину на позбавлення, займався тим, що цілими днями розставляв речі перед фотооб'єктивом, тому що, на його думку, "бачення в різних ракурсах приводить до розширення розумового кругозору".

Парадоксальність установок цих хворих, значеннєва зміщеність приводила до глибокої зміни структури будь-якої діяльності як практичної, так і розумової. У якості істотного виступало те, що відповідало зміненим парадоксальним установкам хворого. При виконанні експериментальних завдань, що вимагала порівняння і добору ознак, подібна значеннєва зміщеність приводила до неадекватного оперування.

Якщо хворий, що бачив сенс життя в розміщенні предметів перед фотооб'єктивом, класифікував предмети на підставі їхнього розташування на картинках, то вибір такого принципу був для нього осмисленим [26].

У тих випадках, коли хворої захоплений маревними переживаннями, різноплановість мислення виступає чітко й у клінічній бесіді. У ситуації, афективно не насиченої, різноплановість мислення може виступити лише в рудиментарній формі. Однак, як ми бачили вище, вона може чітко виявитися в експериментальній ситуації. У цих випадках значна зміщеність приводить до актуалізації незначущих, "латентних" (С.Л.Рубінштейн) властивостей, що співіснують з адекватними. Мислення позбавляється цілеспрямованості.

У своїй доповіді на XVІІІ Міжнародному конгресі психологів у Москві в 1966 р. "Потреби, мотиви, свідомість" А.Н.Леонтьєв говорив про те, що "засвоєні людиною значення можуть бути більш вузькими або більш широкими, менш адекватними або більш адекватними, але вони завжди зберігають свій об`єктивізований, як би "надособистий характер". Очевидно, в описуваних нами хворих цей "надособистий" характер значень губиться.

Резонерство. Ще більш чітко виступає роль зміненого особистісного відношення в структурі того виду патології мислення, що позначається в психіатричній клініці як резонерство.

Це розлад мислення визначається клініцистами як "схильність до марного мудрування", як тенденція до непродуктивних просторікуватих міркувань. Досліджуючи цей симптом, ми знайшли (1962), що резонерські судження хворих визначаються не стільки порушенням його інтелектуальних операцій, скільки підвищеної афективністю, неадекватним відношенням, прагненням підвести будь-яке, навіть незначне явище, під якусь "концепцію".

Нерідко неадекватні судження відзначаються навіть у хворих, у яких взагалі експеримент не виявляє порушень пізнавальних процесів. Так, хворою психопатією, що у досвіді на піктограму підбирає адекватні зв'язки для запам'ятовування слова "розвиток", малює двох людей, що розходяться в різні сторони, пояснюючи: "Це розлука, розлука приводить до удосконалення, адже розлука це сум, а почуття суму облагороджує людини, знімає його міщанську лушпайку самовдоволення". Інша хвора при пред'явленні прислів'я "Не всі те золото, що блищить", говорить: "Це значить, що треба звертати увагу не на зовнішність, а на внутрішній зміст" - і відразу додає: "Але все-таки я повинна сказати, що з погляду діалектики це не зовсім правильно, адже існує ж єдність форми і змісту, виходить, треба звернути увагу і на зовнішність".

Психологічна характеристика симптому резонерства була предметом спеціального дослідження нашої співробітниці Т.І.Тепеніциною [26]. Як показали результати її дослідження, неадекватність, резонерство хворих, їх багатомовність виступали в тих випадках, коли мала місце афективна захопленість, надмірне звуження кола змислоутворюючих мотивів, підвищена тенденція до "оцінних суджень". Т.І.Тепеніцина [26] пише, що "резонерство виражається в претензійно-оцінній позиції хворого і схильності до більшого узагальнення стосовно дрібного об'єкта суджень".

Розірване мислення виявляється в розриві смислових зв'язків між поняттями за збереження граматичної й синтаксичної форми речення.

Характеризується розпадом логічного ходу вимови зі збереженням здатності складати граматично правильні фрази і пропозиції. Прекрасним літературним прикладом розірваності мислення є безглуздий діалог відповідача і позивача в книзі "Гаргантюа і Пантагрюель" Франсуа Рабле.

Розірваність мислення може виявлятися монологом, коли хворий наодинці із собою або в присутності кого-небудь говорить неспинно довго і безглуздо. При цьому не звертається уваги на реакцію співрозмовника, на те, чи розуміє він сказане, чи слухає взагалі. На відміну від сенсорної афазії розуміння мови оточуючих не порушено. Не страждає також розуміння призначення предметів, до відомого ступеня зберігається здатність до цілеспрямованої предметної діяльності - процеси наочно-діючого мислення протікають на задовільному рівні. Це виражається дисоціацією між зовні упорядкованою поведінкою і можливістю виконувати нехай нескладні трудові операції, з одного боку, і глибокою розірваністю мови,- з іншого. Розірваність мислення може спостерігатися в письмовій мові.

Поряд з монологами розірваної мови - шизофазією, розірваність мислення може виявлятися симптомом „промах-відповідей”. Зустрічаються різні види відповідей. Це можуть бути відповіді, у яких ігнорується зміст питання і відсутні логічні зв'язки в самому висловленні. В іншому варіанті відповідей вимовляються фрази, що самі по собі не позбавлені змісту, однак не знаходяться в логічному зв'язку з питанням, що задається. До проявів розірваності можна віднести, мабуть, і такі відповіді, що даються в іншому логічному аспекті, хоча і знаходяться в плані заданого питання. Основний зміст питання залишається без уваги, зачіпається лише той його аспект, що прямо не формулюється й у кращому випадку тільки припускається. Такого роду зісковзування в іншу логічну площину варто відрізняти від неточних відповідей, обумовлених неуважністю. В останньому випадку головний зміст звичайно виділяється, неточності стосуються мало істотних або тонких деталей.

Психологічну основу розірваності мислення вбачають у явищах зісковзування думки - розпушенні логічних структур і переходах суджень з одного логічного плану в іншій. Це відбувається внаслідок того, що актуалізуються латентні або слабкі зв'язки між поняттями, а істотні, магістральні залишаються на периферії свідомості.

Дисоціація, що виявляється розпадом логічних і збереженням граматичних структур, відбиває розходження між мовою і мисленням. Відомо, що мовні форми (внутрішня структура мови) у ході індивідуального розвитку закладаються багато раніше, ніж здатність до логічного мислення.

Симптом повз-відповідей спостерігається також при істеричних реакціях, але тут він виглядає інакше. Відповідь, неправильний власне кажучи, дається проте в плані поставленої відповіді і до того ж звучить нарочито безглуздо. Так, на прохання повідомити, скільки вийде, якщо два помножити на два, хворий може відповісти по-різному: три, п'ять, сім - неправильно, але завжди на темі завдання і з демонстрацією незнання.

Аутистичне мислення виявляється відірваністю від реальності. Асоціації виникають переважно на основі ідей і уявлень, відчуттів, пов'язаних із хворобою, під час якої переважають внутрішні переживання. Хворі замикаються в собі, тримаються осторонь, майже ні з ким не спілкуються. Відповіді на запитання в них формальні, фантазії співіснують у свідомості з реальністю, бажання сприймаються як дійсність.

Аутистичне мислення виражається в надзвичайній замкнутості, заглибленості у світ власних фантазій, відриві від реальності. Хворі не цікавляться практичною значимістю своїх ідей, можуть обмірковувати думку, що очевидно суперечить дійсності, робити з неї висновки, така ж безглузді, як і вихідна посилка. Пацієнтів не хвилює думка навколишніх, вони небалакучі, потайливі, зате з задоволенням викладають думки на папері, часом списуючи товсті зошити. Спостерігаючи таких хворих, читаючи їхнього запису, можна дивуватися тому, що пацієнти, що поводяться пасивно, говорять безбарвно, байдужо, у дійсності охоплені настільки фантастичними, абстрактними, філософськими переживаннями.

Основні ознаки аутистичного мислення, за Е. Блейлером (1927) такі. По-перше, це алогічне мислення, мислення, для якого логіка або регулярні правила руху думки не є важливими і тим більше обов'язковими.

Аутистичні ідеї знаходяться в грубому протиріччі не тільки з дійсністю, але і між собою, з погляду логіки вони абсолютно безглузді. "Самі суперечливі бажання можуть існувати поряд і одержувати навіть вираження в тих самих аутистичних думках: бути знову дитиною, щоб простодушно насолоджуватися життям, і бути в той же час зрілою людиною, бажання якої спрямовані на високу працездатність, на важливе положення в суспільстві, жити нескінченно довго і замінити одночасно це жалюгідне існування нерваною; мати улюблену жінку і зберегти разом з тим для себе волю дій...". Ігноруються не тільки логічні, але і тимчасові відносини. Аутизм "... перемішує безцеремонне сьогодення і майбутнє. У ньому живуть ще прагнення, ліквідовані для свідомості десятки років тому; спогади, що давно вже стали недоступні реалістичному мисленню, використовуються ним як недавні, може їм навіть віддається перевага, тому що вони менше наштовхуються на протиріччя з актуальністю".


Подобные документы

  • Мислення як один з основних пізнавальних процесів особистості в підлітковому віці. Загальна характеристика підлітка та його пізнавальна сфера, експериментальне дослідження логічного та образного мислення. Порівняльний аналіз отриманих результатів.

    курсовая работа [279,6 K], добавлен 27.03.2012

  • Психологічні особливості профілю мислення особистості. Мислення як особлива форма психічного віддзеркалення дійсності. Характеристика основних факторів, що впливають на розвиток мислення особистості. Теорія детермінізму, поняття інформаційного підходу.

    курсовая работа [59,0 K], добавлен 04.11.2014

  • Наукові підходи до дослідження проблеми мислення. Психологічні особливості мислення як пізнавального процесу. Класифікація видів мислення та їх характеристика. Особливості розвитку мислення у дітей молодшого шкільного віку в процесі засвоєння знань.

    курсовая работа [58,3 K], добавлен 19.03.2015

  • Аналіз проблеми творчого мислення у філософській літературі. Питання про можливість навчання творчості. Теорія особистості Г. Олпорта. Способи боротьби з власними патологічними домінантами. Психологічна структура особистості та особливості її розвитку.

    реферат [39,0 K], добавлен 15.10.2012

  • Теоретичні основи проблеми розвитку мислення школярів. Феномен мислення у психолого-педагогічній літературі. Мислення як один із пізнавальних процесів на різних етапах розвитку школяра. Проблема формування та розвитку критичного мислення у школярів.

    курсовая работа [53,0 K], добавлен 12.05.2014

  • Аналіз даних специфіки ціннісної сфери сучасних підлітків, особливостей розвитку їхнього творчого мислення у різних системах навчання: традиційній та розвивальній Ельконіна-Давидова. Вивчення психологічних підходів до проблеми творчого мислення.

    статья [236,1 K], добавлен 11.10.2017

  • Поняття про мислення, його соціальна природа. Розумові дії, операції та форми мислення. Різновиди та індивідуальні риси мислення. Місце відчуттів, сприймань у пізнавальній діяльності людини. Вплив практики на розумову діяльність. Етапи вирішення проблеми.

    презентация [798,2 K], добавлен 24.09.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.