Роль уваги у навчальній діяльності молодших школярів

Увага як один з ключових компонентів серед психічних процесів людини, один з вирішальних аспектів навчальної діяльності. Поняття уваги і основні форми вияву уважності. Експериментальне дослідження розвитку уваги молодших школярів та аналіз результатів.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.08.2009
Размер файла 121,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра психології

Курсова робота

Роль уваги у навчальній діяльності молодших школярів

Роботу виконала студентка

ІІІ курсу факультету ПВПК

групи ПК-31

Цибулька І.П.

Науковий керівник -

кандидат психологічних наук

Кізь О.Б.

Тернопіль - 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми

1.1 Аналіз проблеми в історичному аспекті

1.2 Поняття про увагу

1.3 Властивості та види уваги

Розділ 2. Увага молодшого школяра: методичний аналіз проблеми

2.1 Увага молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

2.2 Розвиток уваги у школярів

2.3 Неуважність та її причини

Розділ 3. Експериментальне дослідження розвитку уваги

молодших школярів

3.1 Основні критерії вихованості уваги

3.2 Якісний і кількісний аналіз результатів

3.3 Авторські пропозиції

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Психологи і фізіологи здавна намагалися з'ясувати механізми, які визначають вибірковість процесів збудження і лежать в основі уваги. Однак ці спроби часто мали описовий характер, фізіологічні основи уваги глибоко не вивчалися.

Так, природу уваги розглядали як результат рухового пристосування. Це означає, що до складу уваги входить м'язовий, руховий елемент. Згодом увага стала незмінним структурним компонентом психолого-педагогічної науки.

Як вітчизняні так і зарубіжні вчені Й. Гербарт, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський, П.К. Анохін, Г. Уолтер та ін. намагалися зрозуміти суть уваги як психічного процесу. Разом з тим, К.Д. Ушинський, С.Л. Рубінштейн, В.І. Страхов тощо, характеризували увагу з боку психолого-педагогічної науки.

Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що увага є одним з ключових компонентів серед психічних процесів людини. Також увага є одним з вирішальних аспектів пізнавальних процесів молодшого школяра.

Об'єктом роботи є навчальна діяльність молодшого школяра.

Предмет роботи - роль уваги молодшого школяра в розвитку його пізнавальних процесів.

Мета курсової роботи - охарактеризувати увагу як один з вирішальних аспектів навчальної діяльності.

У зв'язку з поставленою метою, нами були сформульовані завдання:

· здійснити комплексний аналіз проблеми на теоретичному та практичному рівні;

· з'ясувати поняття уваги;

· охарактеризувати методичний аспект проблеми;

· виявити рівень уваги учнів початкових класів;

· узагальнити результати дослідження в авторських пропозиціях.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

1.1. Аналіз проблеми в історичному аспекті

Увагу розуміли як результат обмеження обсягу свідомості. Й. Гербарт вважав, що увага залежить від сили нового уявлення та від того, як воно співвідноситься зі старими уявленнями. Гамільтон вказує, якщо одне уявлення інтенсивне, то воно витіснить інші. Опоненти цієї теорії підкреслюють невизначеність поняття інтенсивного уявлення.

Увагу вважали результатом емоцій. Вчені стверджували, що мати приємне або неприємне відчуття, ідею і бути до них уважними - це одне й те саме. Не тому уявлення інтенсивне, що воно зосередило на собі нашу увагу, а тому, що увага і є вираженням інтенсивності та цікавості уявлення. Ця теорія набула особливого розвитку в англійській асоціативній психології. Згідно з її положеннями емоція зумовлює виникнення уваги, але вона не становить сам процес уваги.

Теорія апперцепції німецьких учених внесла низку поправок до теорії уваги. Так, Й. Гербарт вказав на той факт, що апперцептивна увага зумовлена виникненням відповідних спогадів.

Вчені припускали, що за своєю природою увага є підсиленням нервового збудження. Джерело виникнення цієї нервової подразливості кожен із них пояснював своєрідно. Так, у Е. Мюллера - це результат вольового утримання уявлення, за Леманом - наслідок рефлекторного припливу крові до місця подразнення.

Окремі психологи розглядали увагу як вплив волі на розуміння, вважали її суто духовною активністю.

Отже, шукаючи пояснення природи уваги, вчені намагалися йти суто психологічним шляхом. Так, гештальтпсихологи стверджували, що спрямованість і обсяг уваги цілком визначається законами структурного сприймання, інші дотримувалися позицій «емоційної» теорії, а третя група обстоювала моторну теорію уваги [5].

Однак поступово вчені дійшли висновку, що суто психологічно пояснити природу уваги не можна, потрібно шукати фізіологічну основу. Окремі з них розуміли її як нервове пригнічення. Сутність останнього полягає в тому, що фізіологічні процеси, які лежать в основі одного уявлення, пригнічуються фізіологічними процесами інших уявлень.

Вітчизняні психологи і фізіологи пояснюють фізіологічні механізми уваги з погляду взаємодії основних нервових процесів - гальмування і збудження, що відбуваються у корі головного мозку. Увага вирізняє предмет (об'єкт) серед багатьох інших. Фізіологічно це означає, що збуджуються одні нервові центри і гальмуються інші. Діє встановлений І.П. Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси збудження, що виникають в одних ділянках мозку, спричинюють процеси гальмування в інших ділянках.

Згідно з цим законом увага пов'язана з оптимальним осередком збудження, який виникає під впливом раніше згаданих факторів. Вдаючись до образного порівняння, І.П. Павлов зазначав, якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б у думаючої свідомої людини, як її великими півкулями пересувається щораз інша за формою і величиною химерно неправильних обрисів світла пляма, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш чи менш значною тінню. Ця «світла пляма» відповідає оптимальному осередку збудження кори головного мозку, що перебуває в стані руху і переміщення, а «затінена» - ділянкам, що перебувають у стані гальмування. В ділянках кори головного мозку, що перебувають у стані оптимального збудження, створюються найсприятливіші умови для пізнавальної і творчої діяльності, підвищення її продуктивності. У педагогічній практиці вчитель, знаючи, як виникає осередок оптимального збудження, може організувати відповідні умови для його утворення [6].

Ідея осередку оптимального збудження була надто узагальненою, щоб задовольнитися таким поясненням.

Значний внесок в аналіз фізіологічних механізмів уваги зробив відомий російський фізіолог О.О. Ухтомський. Розробляючи принцип домінанти, він доводив, що збудження розподіляється у нервовій системі нерівномірно, і кожна інстинктивна діяльність, як і умовно-рефлекторна, може викликати в нервовій системі осередки оптимального збудження, які відрізняються від рухомого осередку оптимального збудження підвищеною збудливістю та стійкістю. Ці осередки вчений назвав домінантами. Під назвою домінанти О.О. Ухтомський розуміє більш чи менш стійкий осередок підвищеної збудливості центрів, чим би він не був зумовлений, до того ж збудники, що надходять в інші осередки, спричинюють підсилення збудження в домінанті. Гальмування, яке виявляє домінантний осередок серед усіх інших збудників центральної нервової системи, зумовлює скерованість свідомості на певний об'єкт, викликає відволікання від усього іншого [21].

Стійкість домінанти виникає за умов підсилення її збудженнями в інших ділянках. Утворення такого осередку залежить не тільки від сили об'єктивних подразників, а й від потреб організму, від інтересу та досвіду закріпленого в пам'яті.

В останні 30 років нейрофізіологи продовжували пошук нейрофізіологічних систем, які лежать в основі вибіркової діяльності тварин і людини. Вихідним для сучасного дослідження механізмів уваги є той факт, що вибірковий характер перебігу уваги пояснюється загальною активацією діяльності мозку, яка забезпечує перехід від пасивного стану до активного і пов'язана зі збудженням ретикулярної формації. Показником активації мозку є його електричні потенціали. Вони вимірюються електроенцефалограмою. Прикладом їх можуть бути ритмічні електричні кіркові потенціали високої і низької частоти (дельта-ритми спання, альфа-ритми дифузного стану тощо). В перехідний період помітна десинхронізація - поява високочастотних та низькоамплітудних нерегулярних коливань.

Отже, вибірковість уваги людини залежить від стану активності кори, для якого характерний оптимальний рівень збудливості. Механізми, що підтримують тонус кори, пов'язані з різними структурами неспецифічних систем мозку (гіпоталамічна система, гіпокамп тощо). Ретикулярна формація - відносно автономна нервова тканина, розташована в стовбурі мозку та підкіркових ділянках. Ретикулярна формація є фільтром, який відсіває малозначущі сигнали. Вона пов'язує кору головного мозку зі стовбуром двосторонніми зв'язками і має не тільки загальне активаційне, а й селективне значення. Розрізняють волокна ретикулярної формації, спрямовані від стовбура до кори, і волокна, які починаються майже в усіх ділянках кори (особливо в лобовій і скроневій ділянках мозку) та йдуть до стовбура головного мозку і до рухових ядер спинного мозку.

Вихідна ретикулярна формація доводить імпульси до кори головного мозку і лежить в основі біологічно зумовлених форм активації (пов'язаної з обміном речовин, елементарними потягами організму). На це вказав відомий фізіолог П.К. Анохін, виявивши, що існують окремі частини вихідної ретикулярної формації, які активізують різні біологічні системи та чутливі до фармакологічних засобів. Так, уретан блокує бадьорий стан і веде до виникнення сну, але не викликає блокади захисних рефлексів на біль, аміназин не впливає на бадьорість, але блокує больові захисні рефлекси.

Низхідна ретикулярна формація відіграє істотну роль у забезпеченні вибіркового активізуючого впливу на ті види діяльності, які формуються за участю кори головного мозку. Ці впливи найбільше стосуються фізіологічних механізмів вищих форм уваги.

Групи нейронів, розташовані в гіпокампі, реагують на будь-які зміни подразників різних сенсорних систем і навіть на ритм їх дії. З огляду на це вчені пропонують називати ці клітини «нейронами новизни» або «клітинами уваги», які модифікують стан активності кори та регулюють її готовність до дії. Особливо це стосується тварин. У людини провідну роль у регуляції активного стану відіграють лобові ділянки мозку. Так, англійський фізіолог Г. Уолтер показав, що кожний стан активного чекання зумовлює у цих ділянках особливі повільні електричні коливання, які він назвав «хвилями чекання».

Як показали спостереження нейрофізіологів, подразнення ділянок мозкової кори викликають низку змін в електричній діяльності ядер стовбура та стимулюють орієнтувальний рефлекс. Таке загальне пожвавлення та вибіркові реакції, спрямовані на ознайомлення із зазначеними вище змінами, І.П. Павлов визначив як «орієнтувальні рефлекси», або образно - рефлекси «Що таке?». Ці рефлекси особливі, бо їм притаманні такі властивості, як «звикання» і «пробудження» та реагування на дію умовного подразника. У людини таким сигналом може бути слово, яке викликає явища готовності та очікування дії сигналу. Зважаючи на ці особливості орієнтувального рефлексу, можна сказати, що він пов'язаний не тільки із загальною, генералізованою активацією організму, а й із диференційованим, вибірковим характером дії (наприклад, «звикання» до однієї висоти звуку та «пробудження» від будь-якої зміни висоти звуку).

У комплекс реакцій орієнтувального рефлексу входять вияви його в ефекторній, моторній частині. Доказом цього є поява електричних явищ у м'язах тієї руки, якою суб'єкт має реагувати і знає про це. Все це ще раз підтверджує думку про вибірковий характер орієнтувального рефлексу та про наявність у комплексі орієнтувальних реакцій установки.

Вчені припускають, що мимовільна увага пов'язана з загальними, генералізованими формами неспецифічної активації мозку. Людина має можливість зробити стан активації більш стійким, перетворити його на основу стійкої та напруженої уваги. Під впливом мовленнєвої інструкції, уміння сформулювати мету може виникати сильна і до того ж вибіркова орієнтувальна реакція, створюватися домінантний осередок збудження. Є підстави стверджувати, що довільна увага пов'язана не тільки з підвищенням загального рівня активації мозку, а й з вибірковістю активації неспецифічних систем мозку [6].

Велике значення для організації уваги має вироблення динамічних стереотипів. Коли суб'єкт, виконуючи будь-яке завдання, не допускає неуважності, у нього відносно легко формується оптимальний осередок збудження. Динамічний стереотип неуваги важко змінити.

1.2. Поняття про увагу

Увага - це зосередженість діяльності суб'єкта в певний. У момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо. Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного перебігу психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі по собі, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об'єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як зазначає С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі присутній момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень з інтересом ставиться до математики, вона ніби в полон бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над виконанням математичних задач [5].

Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, які діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над перебігом їх.

Як самостійну форму психічної діяльності увагу розглядає П.Я. Гальперін. Він дотримується гіпотези про те, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, що в цій діяльності вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.

Довільна увага є увагою планомірною. Це - контроль за дією, що відбувається на підставі виробленого плану, вирізнених критеріїв та способів їх використання.

Мимовільна увага також являє собою контроль, але такий, який обмежується тим, що є у предметі, ситуації, тим, що «саме по собі впадає в око». Зміст діяльності такої уваги становить те, що відображається сприйманням або мисленням, пам'яттю або почуттям.

Увагу як дію контролю можна формувати. Для цього потрібно не просто поставити завдання, а й навчити перевіряти його виконання на основі певних критеріїв у конкретному напрямі та послідовності. Розпочинати слід з організації контролю як зовнішньої дії, дії, що виконується в матеріальній або матеріалізованій формі. А потім дія контролю, шляхом поетапного опрацювання, доводиться до розумової, узагальненої, скороченої та автоматизованої форми, коли вона, власне, і перетворюється на акт уваги [2].

Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регулювання діяльності та поведінки людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою ставитися до об'єкта та плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцного засвоєння його. Згідно з поглядами К.Д. Ушинського, увага - це ті єдині двері нашої душі, через які, безумовно, проходять усі об'єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю [12].

1.3. Властивості та види уваги

Увага - це динамічний перебіг пізнавальних процесів: Вона не має власного змісту, а також продукту, але має специфічні властивості. Властивості уваги досліджувалися під керівництвом М.Ф. Добриніна, І.В. та В.І. Страхових, Ф.М. Гоноболіна. Особливий інтерес становить розгляд уваги на основі діяльнісного (П.Я. Гальперін) та особистісного (І.В. Страхов, В.І. Страхов) підходів [6].

Часто в підручниках поняття уваги розкривається через такі важливі властивості цього явища, як спрямованість та зосередженість свідомості людини. Під спрямованістю розуміють насамперед вибірковий (селективний) характер свідомої діяльності. Вибірковість виявляється не тільки в доборі потрібної діяльності чи потрібного об'єкта, а й у більш-менш тривалому зберіганні їх у свідомості. Вибірковість дістає свій вияв у сприйманні, моторних процесах, мисленні, почуттях тощо.

Зосередженість як властивість уваги означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не стосуються діяльності, що становить предмет уваги суб'єкта. Це утримування уваги на одному об'єкті або на одній діяльності та абстрагування від усього іншого. Наприклад, учень займається конструюванням. Він цілковито поринув у справи, не помічає, як плине час, не реагує на звертання до нього, бо він навіть і не чує їх. У цьому разі кажуть про велику силу зосередженості його уваги. Фізіологічною основою зосередженості уваги є сила осередку оптимального збудження і відповідна сила гальмування, що виникла внаслідок індукції та сприяє концентрації збудження в робочих ділянках мозку.

Із зосередженістю пов'язана інтенсивність, або напруження, уваги. Вона оцінюється електроенцефалографічним методом. Чим менший інтерес у людини до діяльності, тим більше впливають на неї інші подразники. Загальмувати їхню дію людині важче, а тому увага її буде напруженішою.

Зосередженість та інтенсивність уваги об'єднують, називаючи таку властивість концентрацією уваги. Концентрація уваги є умовою успішного виконання діяльності в тому разі, якщо вона поєднується з іншими властивостями, наприклад, з обсягом, розподілом уваги.

Стійкість - це властивість, яка полягає у тривалому утриманні уваги на предметі чи якійсь діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги. Отже, стійка увага - це тривала, висококонцентрована увага. Ця особливість характеризується часом, впродовж якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість. Особливо важливим є вміння зберігати стійкість уваги за несприятливих умов, коли діють різні відволікаючі подразники.

Стійкість уваги залежить від особливостей об'єктів, на які вона спрямована. Так, підвищують стійкість уваги такі об'єкти, які можна сприймати з різних сторін, і навпаки, одноманітні об'єкти не сприяють підтриманню уваги. Стійкість уваги підтримується поступовим ускладненням об'єкта сприймання, мислення або почуттів. Проте складний об'єкт, що не відповідає пізнавальним можливостям учнів, швидко викликає втому і знижує увагу до себе.

Стійкість уваги залежить не лише від особливостей об'єктів, а й від активності особистості. Увага може бути стійкою, коли суб'єкт надає об'єктові чи діяльності важливого значення, коли ставиться до них з інтересом і виявляє практичну або відповідну пізнавальну активність, веде пошукову роботу в розв'язанні перцептивних та мисленнєвих завдань.

Коливання (флуктуації) уваги - це періодична короткочасна мимовільна зміна напруження уваги до певного об'єкта або діяльності. Це короткочасне та мимовільне підсилення або послаблення уваги, пов'язане зі зміною збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль.

Стійка увага може зберігатися впродовж 10-15 хвилин, а короткочасні послаблення уваги не мають значення для діяльності, вони дають змогу зробити маленьку перерву в зосередженості. Отже, тимчасове зниження уваги є короткочасним і необхідним відпочинком, воно непомітне і не руйнує стійкості уваги, але дає змогу зберегти її до певної діяльності протягом 45 хвилин і більше.

Згідно з даними інженерно-психологічних досліджень, флуктуації уваги можна розглядати як процес самонастроювання сенсорних систем, що забезпечують регулювання «пропускної здатності» їх. Вчені пов'язують виникнення коливань уваги зі стадіальністю її зосередженості (включення в роботу, досягнення зосередженості, а потім її коливання, що долаються шляхом вольових зусиль, зниження зосередженості та працездатності при підсиленні втоми).

Стан, протилежний стійкості, називається нестійкістю уваги і виявляється в її відвертанні, або відволіканні, іншими об'єктами, тобто в зміні під їх впливом спрямованості діяльності людини. Чим менш стійка увага, тим частіше і легше вона відволікається другорядними для певної роботи зовнішніми і внутрішніми чинниками, внаслідок чого така робота тимчасово або й зовсім припиняється. Відволікають увагу ті самі агенти, що її мимовільно привертають: раптові, сильні, різкі, динамічні зовнішні подразники, а також різкі зміни стану організму.

Чим менш розвинена особистість, тим сильнішою є відволікаюча дія побічних подразників. Тому треба дбати про усунення всього, що може відволікати увагу дітей під час уроку (відчинення дверей, шум у коридорі тощо). Різні засоби унаочнення, які невчасно з'являються в полі зору учнів, відвертають їхню увагу від того, про що говорить учитель. Нестійкість уваги виникає в умовах непосильної, важкої, нецікавої та невмотивованої діяльності.

Якщо учень виявляє нестійку увагу, вчитель має з'ясувати причину. Вона може бути зумовлена зовнішніми обставинами, умовами, в яких навчається школяр, невихованістю його уваги або недисциплінованістю. У першому випадку слід дбати про поліпшення умов та методики викладання, у другому - тренувати властивості уваги, у третьому - впливати на особистість школяра з метою підвищення почуття відповідальності та дисциплінованості.

У всіх видах свідомої діяльності необхідно розрізняти основні, домінуючі процеси, які становлять предмет уваги людини, і «тло», що складається з тих процесів, доступ яких у свідомість ще закритий, але в потрібний момент вони можуть перейти в центр уваги і стати домінуючими. Відповідно прийнято розрізняти обсяг, розподіл та переключення уваги.

Обсяг уваги - це кількість об'єктів, які сприймаються одночасно з достатньою чіткістю. Обсяг уваги визначається низкою чинників, насамперед особливостями сприйманих об'єктів. Непов'язані між собою предмети сприймаються у кількості від 12 до 14.

С.Л. Рубінштейн підкреслював, що в навчальній діяльності слід зважати на особливості обсягу уваги школярів і не переобтяжувати їхню свідомість другорядною інформацією. Вчитель, пояснюючи певне питання, має показати учням внутрішні зв'язки між викладеними думками, що сприятиме розширенню у них обсягу уваги.

Обсяг уваги залежить від досвіду та практичної діяльності людини. Обсяг уваги в учня, що починає читати, дуже малий, але під час опанування техніки читання, набуття досвіду читання художньої літератури збільшується й обсяг уваги, необхідний для цієї діяльності.

На обсяг уваги впливає суть поставленого завдання. Якщо перед учнем поставити завдання перевірити свою самостійно виконану роботу і знайти помилки, то учень намагатиметься розширити обсяг уваги. Якщо ж звузити завдання (наприклад сказати, щоб учень відшукав помилки у словах з ненаголошеними «е» і «и»), то він обмежить свою увагу лише словами з такими орфограмами.

Обсяг сенсорної уваги вивчається за допомогою приладу Є.О. Мілеряна, який називається тахістоскопом ( від гр. «тахісто» - швидко, «скопео» - дивитись). Цей прилад являє собою екран з віконечком, у якому досліджуваному на короткий час демонструють літери або цифри, фігури, слова тощо. Кількість елементів поданого на екрані матеріалу, яку назвав досліджуваний, є показником обсягу його уваги.

Відволікання уваги треба відрізняти від її переключення, під яким прийнято розуміти довільну зміну людиною спрямованості своєї уваги з одного об'єкта на інший. Тут людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, сама спрямовує свою увагу на нові об'єкти відповідно до змінених умов її роботи. Потреба переключати увагу виникає в багатьох випадках, наприклад у роботі водія машини, педагога, який проводить урок у класі, шахіста, що грає з кількома партнерами. В основі зміни спрямованості уваги лежить переміщення в корі головного мозку осередку оптимального збудження.

Переключити увагу легше, якщо між попередньою і наступною діяльністю є зв'язок, якщо попереднє завдання виконане, якщо об'єкт наступної діяльності цікавить людину. Важче переключити зосереджену увагу з одного об'єкта на інший, якщо до наступного об'єкта або діяльності людина не має інтересу.

Не рекомендується часто змінювати зміст і види роботи у процесі навчальної діяльності, якщо це викликає труднощі у школярів. У разі втоми та під час одноманітної роботи переключення уваги є корисним і необхідним.

У переключенні уваги яскраво виявляються індивідуальні особливості людини. Уповільненість або швидкість переключення уваги залежить від рухливості основних нервових процесів (збудження та гальмування), проте вправляння у переключенні уваги може підвищити його показники.

Розподіл уваги виявляється як одночасна увага до двох або кількох об'єктів та одночасне виконання дій з ними чи спостереження за ними.

Розподіляти увагу можливо й необхідно, у житті це потрібно повсякчас, а деякі професії вимагають неодмінного розподілу уваги (водій, пілот, учитель). Учитель одночасно стежить за класом і дає пояснення. Розподіл уваги необхідний і школяреві. Наприклад, він слухає пояснення вчителя і стежить за тим, що він показує (карту, картину), або слухає й одночасно робить записи.

Уміння розподіляти увагу виробляється в практичній діяльності. Дві роботи тільки тоді можна успішно виконувати, якщо одна з них настільки засвоєна або легка, що не потребує зосередженої уваги, людина виконує її вільно, лише трохи контролює і регулює. Часто буває так, що в центрі уваги людини - лише одна основна діяльність, а друга займає порівняно малу частину уваги, вона перебуває не в центрі уваги, а на периферії. Отже, при розподілі уваги вона концентрується здебільшого на одній діяльності, основою якої є певний осередок збудження в корі великих півкуль, а друга діяльність забезпечується менш збудженими в цей момент ділянками кори. З огляду на це неможливо розподілити увагу між такими видами діяльності, які потребують участі одних і тих самих аналізаторів. Наприклад, неможливо бути однаково уважним водночас до двох музичних творів. Важко бути уважним до двох видів розумової діяльності.

Важко розподіляти увагу, якщо об'єкти уваги дуже складні. Успішніше відбувається розподіл уваги у разі поєднання розумової та моторної діяльності. Основною умовою успішного розподілу уваги є високий рівень засвоєння принаймні одного виду суміжних діяльностей.

Розподіл уваги залежить від ступеня її зосередженості. Якщо один з об'єктів викликає глибоко зосереджену увагу, її важко розподіляти на інші об'єкти.

Вміння розподіляти увагу можна розвивати, виконуючи методично правильно відповідні вправи. Здатність людини до розподілу уваги залежить від її віку, рівня розвитку особистості та індивідуальних особливостей [18].

Властивості уваги слід розглядати як складну ієрархічну систему. Так, усі властивості уваги вважають виявами зосередженості уваги або поділяють на три види: інтенсивність, широту (обсяг та розподіл) і переключуваність (єдність стійкості та динаміки).

Види уваги класифікують передусім за особливостями об'єктів. Залежно від того, належать вони до зовнішнього світу (наприклад, різні предмети сприймання) чи ними є наші відчуття, уявлення пам'яті, думки, переживання тощо, вирізняють зовнішню (перцептивну, сенсорну) увагу і внутрішню.

На сьогодні більше вивчена зовнішня увага. Вона зумовлена структурою зовнішніх подразників, що впливають на людину, або «структурою зовнішнього поля». Ці подразники визначають напрям, обсяг та стійкість уваги суб'єкта за умови, що подразник відрізнятиметься від інших за силою, інтенсивністю дії. У разі, якщо дія подразників у певний час урівноважена, жоден із них не домінує, виникає коливання уваги. Напрям зовнішньої уваги змінюється під впливом новизни об'єктів та їх структурної організації. Важко сприйняти велику кількість предметів, якщо вони розкидані, представлені без будь-якого порядку, і навпаки, ми легко це зробимо, якщо вони будуть організовані в певні структури.

Внутрішня увага суб'єкта пов'язана зі структурною організацією його діяльності. Увага індивіда може бути прикутою до потреб, що діють як мотиви, до мотивів, якщо вони усвідомлюються, якщо індивід намагається виробити мету, спланувати її виконання, прийняти рішення тощо. Під час діяльності увага може переноситись на уявлення пам'яті, думки, почуття, які індивід переживає, виявляючи певне ставлення до своєї діяльності. У процесі діяльності внутрішня увага може бути більш і менш напруженою. Це залежить від досвіду суб'єкта, від складності мети, яку він ставить перед собою, тощо.

У діяльності, природно, зовнішня і внутрішня увага чергуються. Вони гальмують одна одну, наприклад, важко зосереджено думати про щось суб'єктивно важливе й одночасно виконувати креслення складних рисунків. Внутрішня увага сприяє підвищенню ефективності сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Моральний, розумовий та естетичний розвиток особистості неможливий без формування внутрішньої уваги.

За формою організації вирізняють колективну, групову та індивідуальну увагу.

Колективна увага означає зосередження уваги певної групи індивідів на одному об'єкті. Наприклад, учні зосереджено слухають розповідь учителя. Якщо більшість учнів класу уважно працюють, це позитивно впливає й на тих школярів, яким важко виявляти організовану увагу.

Групова увага полягає у зосередженні уваги групи в умовах роботи в колективі. Прикладом є увага школярів під час лабораторних робіт або розв'язування задач, підібраних відповідно до можливостей окремих груп учнів. Організовувати роботу групами важко, бо групи відволікають одна одну.

Індивідуальна увага полягає у зосередженні суб'єкта на своєму завданні.

Учитель має завжди чергувати, узгоджувати види уваги учнів, дбати про перехід від одного виду до іншого.

За характером цільового спрямування та за рівнем вольових зусиль вирізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Мимовільна увага виникає незалежно від наміру та мети людини. Російський психолог Є.М. Соколов виявив і дослідив механізм формування такої уваги. На думку вченого, у центральній нервовій системі утворюється «нервова модель» стимулу або ситуації. Раптова зміна характеристик подразника призводить до виникнення невідповідності між інформацією, що надходить, та уявленнями. Це зумовлює орієнтувальний рефлекс та на його основі - мимовільну увагу.

Мимовільна увага виникає внаслідок зовнішніх причин, тобто особливостей подразників, що діють на нас, а також внутрішніх спонукань, спрямованості особистості.

Оскільки орієнтувальний рефлекс є біологічною реакцією, то в процесі виникнення його спрацьовує «закон сили». Він полягає в тому, що відповідна реакція буде залежати від інтенсивних змін стимулу. До таких змін зовнішніх причин належать сила і раптовість дії подразника. Наприклад, виразне мовлення вчителя чи раптова зміна темпу мовлення, інтонації здатні викликати і підтримувати увагу.

Факторами, що зумовлюють мимовільну увагу, є також новизна, незвичність та контрастність подразника. Так, мимовільну увагу викличе у школярів поява серед них нового учня, нові види наочності на уроці.

Викликає увагу рухливість об'єкта, а також початок та припинення дії подразника. З огляду на це рекламу роблять «стрибаючою». Інколи корисно розпочати урок, не чекаючи абсолютної тиші в класі.

Крім зовнішніх причин, мимовільну увагу зумовлюють і внутрішні спонукання. Так, увага пов'язана з загальним станом людини, з її настроєм, переживаннями, потребами, інтересами. Особливо дійовий чинник активізації мимовільної уваги становить пізнавальна потреба, елементарними формами якої є зацікавленість, допитливість. Чим сильніша пізнавальна потреба, тим частіше зміни у стимулі (ситуації) викликатимуть мимовільну увагу. Загальнопсихологічними умовами побудови уроку, на якому пробуджується і підтримується мимовільна увага на основі пізнавального інтересу, є змістовність матеріалу, своєрідність форми викладу, організаційних форм, методів роботи.

Довільна увага полягає у свідомому спрямованому і регульованому зосередженні уваги, яке зумовлене потребами діяльності. Таку увагу називають активною і вольовою. Психологічний зміст довільної уваги пов'язаний з виробленням мети діяльності та вольовим зусиллям.

Відомий психолог У. Джеймс писав, що головний подвиг волі полягає у спрямованості свідомості на непривабливий об'єкт. Виникнення такої здатності пов'язане з розвитком і вдосконаленням спеціальних фізіологічних механізмів. Саме лобові ділянки кори великих півкуль програмують і коригують поведінку людини відповідно до тих завдань, які ставлять перед нею життя та діяльність.

Довільна увага, будучи цілеспрямованою, виступає як спрямованість людини на кінцевий результат діяльності. Людина, виробивши мету, передбачає кінцевий результат, планує способи його досягнення, здійснює контроль за процесом діяльності. Увага регулює напруження в реалізації того чи іншого етапу діяльності, але виявляє в кожному з них свою специфіку. Увага спрямована на активний пошук, на аналіз інформативних ознак та на ретельне планування діяльності.

Велику роль відіграє увага у прогнозуванні, або антиципації. На основі однієї інформативної ознаки досвідчений спеціаліст відшукає інші. Ступінь розвитку здатності до передбачення зумовлюється професійним досвідом. Досвідчений педагог, готуючись до уроку, завжди передбачає труднощі, які можуть виникати у школярів, намагається запобігти появі їх.

За участю уваги відбуваються процеси оцінювання, порівнювання та корекції. Особливу роль виконує контрольна функція уваги.

Таким чином, довільна увага керує психічною сферою людини при розв'язуванні різноманітних практичних та теоретичних завдань. Підтримання стійкої довільної уваги залежить від багатьох умов, зокрема від усвідомлення обов'язку щодо виконання певної діяльності. Усвідомлення школярем свого обов'язку добре вчитися викликає у нього довільну увагу в навчальній діяльності тоді, коли щось відволікає від учіння.

Підтриманню довільної уваги школярів сприятиме постановка вчителем перед ними конкретних завдань (наприклад, слухати відповіді учнів та фіксувати помилки у використанні правил з певної теми, готуватися до правильних відповідей).

Добре організований процес роботи, виконання домашніх завдань теж викликає готовність бути уважним. До того ж варто пам'ятати про негативну дію побічних подразників (телевізійні передачі, гучна музика тощо). Однак не слід домагатися й абсолютної тиші, коли учень виконує уроки. Згідно з поглядами російського фізіолога І.М. Сєченова такі умови не сприяють підвищенню ефективності розумової праці. Спеціальні дослідження свідчать про те, що слабкі подразники не руйнують вольової уваги, а навпаки, підсилюють її (наприклад, приємна тиха мелодія, шум вітру, хід годинника тощо).

Найпотужнішим спонукальним чинником уваги є пізнавальний інтерес, інтерес до знань та учіння. Цей інтерес справляє вирішальний вплив на всю психічну діяльність. Саме він сприяє переростанню довільної уваги у післядовільну. Основні особливості її полягають у тому, що воля відходить на задній план, а її функції замінює інтерес. Під його впливом збільшується вибірковість уваги. У такому стані післядовільна увага схожа на мимовільну, її можна зруйнувати сильнодіючим подразником, що свідчить про підвищення порога орієнтувального рефлексу. Післядовільній увазі властива економність, вона є оптимальною для виконання різних видів діяльності. Примусово викликати її не можна: шлях до післядовільної уваги лежить через захопленість справою.

Регулятивна та контрольна функції уваги відіграють важливу роль у діяльності тоді, коли вони своєчасно активізуються. Для реалізації мети діяльності дуже важлива своєчасна, а інколи й випереджувальна активізація уваги. Кожен учитель знає, як важко викликати увагу збуджених після перерви школярів. У зв'язку з синхронізацією уваги розрізняють передувагу - стан підвищеної готовності свідомості до виконання завдання, до включення у роботу. Передувага може виникати мимовільно та під впливом інструкції. Цей стан може перейти у стан випереджувальної уваги, що передбачає цілеспрямований пошук та відбір інформативних ознак, результатів діяльності, планів здійснення мети, оптимальних методів її досягнення. Протилежним явищем до випереджувальної уваги є запізніла увага. Ця увага пасивна, виникає повільно, часто - примусово [6].

Отже, всі види уваги залежать від потреб, інтересів, цілей, цінностей особистості, які скеровують увагу, визначають її напрям, глибину та стійкість.

РОЗДІЛ 2. УВАГА МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА: МЕТОДИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

2.1. Увага молодших школярів як психолого-педагогічна проблема

У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник вже здобувши знання про правила поведінки на уроці, може, порушувати їх (голосно сказати щось іншому учневі), заважаючи іншим учням, але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки (М.П. Задесенець, Т.М. Лисянська) [7].

Слабкість довільної уваги і занадто розвинена мимовільна увага в молодших школярів можуть спричинитися до лінощів і слабовілля. Довільна увага спостерігається, особливо в учнів 2-4 класів, тоді, коли безпосередній інтерес не захоплює дітей. Якщо для дошкільника потрібні сильні емоційні фактори, щоб зосередитися на певній діяльності, то для старших достатньо буває інколи тільки усвідомлення важливості завдання. З цього, звичайно, не можна робити висновку про те, що не слід турбуватися про емоційні фактори під час організації діяльності учнів цього віку. Слід зважити і на загальну нестійкість, легке відволікання їх уваги, яке спостерігається тим більше, чим менше цікавий об'єкт, на якому концентрується увага.

Розвиток довільної уваги в молодших школярів здійснюється успішно, якщо створюються умови для їх цілеспрямованої роботи, за яких вони привчаються керуватись самостійно поставленою метою. Розвиток довільної уваги в дітей іде від керування цілями, які ставлять дорослі, до реалізації цілей, які ставлять учні, від постійного контролю дій учня вчителем до контролю дитиною своїх однокласників, а потім і до самоконтролю (М.Ф. Добринін, М.С. Горбач, М.М. Лила, І.В. Страхов та ін.).

З віком учнів початкових класів зростає обсяг і стійкість їх уваги. Стійкість і продуктивність уваги в учнів третіх класів зростає у порівнянні з першокласниками на 33%, а діапазон індивідуальних відмінностей має тенденцію з віком учнів звужуватись, відповідно обсяг уваги зростає на 45%, а діапазон індивідуальних відмінностей з віком дітей має тенденцію також до звуження (В.О. Волошина). Нестійкість уваги є однією з причин невстигання в школі. Причиною нестійкості уваги в молодшого школяра буває недостатня його розумова активність, зумовлена як недосконалими методами навчання, так і рівнем його готовності до учбової діяльності, неперебореними труднощами в навчанні, станом здоров'я.

Увага молодших школярів тісно пов'язана із значущістю для них навчального матеріалу (М.Ф. Добринін). Усвідомлення учнями необхідності, важливості його засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Увага залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед ними. Діти із захопленням працюють над тим, що є нелегким, але доступним для них. Увага молодших школярів значною мірою залежить від уміння вчителя організовувати їх учбову діяльність у класі так, щоб охопити нею всіх учнів. Увага учнів залежить не тільки від згаданих внутрішніх чинників та методів і способів навчання, а й режиму роботи школярів. Так, за даними дослідження П.Д. Білоуса, В.С. Компанця та ін., стійкість уваги під кінець уроку знижується. Протягом навчання вона також змінюється. Правда, її можна стимулювати різними засобами, але варто пам'ятати, що тут поряд з позитивним існує і негативно-розумова втомлюваність молодших школярів.

Серед молодших школярів є діти з дефіцитом уваги, тобто нездатні довго зосереджуватись на об'єктах навчального предмету. Для багатьох таких дітей характерна ще і гіперактивність. Це діти, які нездатні на протязі навчального часу сидіти, як переважна більшість дітей і тому постійно одержують зауваження від учителя. Така комбінація ознак у американських психологів визначається синдромом дефіциту уваги і гіперак-тивності (СДУГ). Діти з таким синдромом, як правило, погано встигають з багатьох предметів з тієї причини, що не приділяють достатнього часу на учіння. Для таких дітей необхідний особливий індивідуальний підхід, як у класі, так і вдома. Суть його в тім, щоб зменшити кількість та інтенсивність факторів, які відволікають дитину, підвищити якість пояснень і чіткість постановки конкретних завдань. Необхідно спрямувати зусилля батьків, учителів, шкільних психологів на формування у таких дітей упевненості в самому собі та у самоповазі. Без клопіткої індивідуальної роботи з таких дітей можуть вирости замкнуті люди з делінквентною поведінкою (Г. Крайг та ін.) [12].

2.2. Розвиток уваги у школярів

Л.С. Виготський простежив генезу вищих механізмів уваги, запропонувавши для цього експериментально-генетичний метод. Він передбачає створення ситуації, коли дитина постає перед необхідністю оволодіти своєю увагою за допомогою зовнішніх стимулів-засобів. Здійсненням цього завдання займався О.М. Леонтьєв, котрий розробив функціональну методику подвійної стимуляції для дослідження опосередкованих процесів уваги (гра в запитання та відповіді за типом гри у фанти з забороною «так-ні не говоріть, біле-чорне не купуйте»).

Л.С. Виготський виходив з того, що культурний розвиток уваги розпочинається у ранньому віці. Цей розвиток має соціальний характер. Дитина мірою вростання в соціальне середовище, у процесі пристосування до цього середовища розвиває та формує довільну увагу. Витоки цієї уваги перебувають поза особистістю дитини. Сама по собі органічна, або натуральна, увага ніколи б не призвела до виникнення довільної уваги. Остання формується завдяки тому, що люди, які оточують дитину, за допомогою певних стимулів та засобів спрямовують її увагу, керують її увагою, тобто дають дитині в руки ті засоби, на підставі яких вона в подальшому оволодіває своєю увагою за таким самим типом.

О.М. Леонтьєв, розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, писав, що розвиток зовнішньої опосередкованої уваги йде швидше, ніж розвиток її загалом, а тим більше - «натуральної» уваги. В шкільному віці настає перелом у розвитку уваги. Зовнішня опосередкована увага поступово стає внутрішньою опосередкованою.

Співвідношення між довільною і мимовільною увагою змінюється на користь довільної, починаючи з дошкільного віку. Максимального розвитку довільна увага досягає у шкільному віці, а згодом указане співвідношення виявляє тенденцію до зрівнювання. Ця тенденція пов'язана з тим, що в процесі свого розвитку система дій із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.

Загальна послідовність культурного розвитку уваги, згідно з поглядами Л.С. Виготського, полягає в тому, що розвиток уваги дитини після її народження потрапляє у складну ситуацію подвійної стимуляції. З одного боку, речі, предмети і явища привертають до себе увагу своїми властивостями, а з іншого - увагу дитини спрямовують відповідні стимули-вказівки дорослих, якими є слова. Поступово дитина сама починає користуватися словом і звуком як засобом-інструкцією, тобто звертати увагу дорослих на цікавий для неї об'єкт.

З перших тижнів після народження дитини виявляються орієнтовні реакції, що становлять основу мимовільної уваги.

На другому році життя дитина здатна виявляти увагу, спрямовану на об'єкти мовленнєвими інструкціями дорослих.

У ранньому та дошкільному віці інтенсивно розвивається мимовільна увага.

Поступово зростають можливості дитини у виявленні довільної уваги. Так, з 4-5 років дитина здатна виявляти увагу під впливом більш складних словесних інструкцій, у 5-6 років діти виявляють елементарні форми довільної уваги під впливом самоінструкції, стимульованої зовнішніми засобами.

З приходом дитини до школи довільна увага прогресує. Формування навичок навчальної діяльності відбувається під впливом виявлення школярем регулятивної функції уваги. Через недосконалість гальмівних механізмів, що є основою здійснення регулятивної функції уваги, далеко не всі молодші школярі володіють своєю увагою. Внаслідок підвищеної збудливості їм не вдається виявляти стійкість довільної уваги. У цьому плані збільшуються можливості школярів 9-10 років.

Однією з особливостей довільної уваги молодших школярів є низький рівень її вибірковості, диференційованості. Так, старанний молодший школяр намагається охопити все пояснення вчителя, не розрізняючи у ньому суттєве і другорядне. Учні молодших класів майже на одному рівні фіксують і основне, і другорядне.

Удосконалення механізмів уваги детермінує розвиток її властивостей: стійкості, концентрації, переключення, розподілу та обсягу. Якщо в молодших школярів є інтерес до об'єкта або предмета, ступінь зосередженості уваги на ньому може бути високим. Але тривалість зосередженого стану в учнів невелика.

Навчання створює умови для формування у школярів навичок переключення та розподілу уваги. Учні третього класу вже вміють розподілити увагу на зміст завдання, на свою поставу під час письма та на пояснення вчителя. На тлі вікових тенденцій розвитку уваги в молодших школярів виявляються індивідуальні відмінності. Вони стосуються продуктивності уваги залежно від провідної ролі певного виду та властивостей уваги, від динаміки виявлення їх упродовж дня, піків активності уваги в цьому проміжку часу.

Правильна побудова навчального процесу сприяє виробленню не тільки навичок спрямування своєї уваги на досягнення мети, а й звички акуратно та сумлінно виконувати завдання. Зовнішня регуляція уваги школярів, систематичний контроль старших породжують в учнів здатність до саморегуляції та самоконтролю, що є водночас і моментом особистісного самотворення.

2.3. Неуважність та її причини

Психолог В.І. Страхов підкреслював, що увага походить від утворених властивостей особистості і разом з тим є опорною властивістю, яка впливає на формування інших властивостей особистості, що виявляються в діяльності та у взаєминах людей.

Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, то увага стає закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю. Уважність - це складне утворення, що визначається спрямованістю особистості, системою її ціннісних орієнтацій. Такі орієнтації зумовлюють напрям уваги людини. Уважність формується в діяльності. Так, педагогічна діяльність формує стійку, здатну до розподілу і переключення увагу. Уважна людина вирізняється спостережливістю, вона повніше і точніше сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж неуважна людина.

Уважність людини виявляється і як моральна риса. Ідейна спрямованість, світогляд, переконання - ці властивості особистості визначають, що стає центром уваги людини. Увагу, повагу, чуйність щодо інших людей учитель має постійно виховувати у школярів. Бажано вчити дітей орієнтуватися у виразі обличчя, очей, у мовленні людини, щоб на основі дрібних деталей поведінки вони могли, наприклад, здогадатися про горе, відчай іншої людини. Виховуючи уважність у школярів, учитель дбає про формування в них товариськості, дружби, почуття колективізму.

Отже, уважність як риса особистості має дві форми вияву. Одна з них пов'язана з постійною увагою до зовнішньої ситуації, виявляється у вмінні бачити зміни, організовувати свою роботу відповідно до мети діяльності.

Друга форма уважності спрямована саме на людину в процесі спілкування з різноманітною метою, під впливом різних почуттів та " емоцій, різноманітних потреб. Уважність до людей означає уміння розуміти їх та на основі цього гуманно ставитися до них, відгукуватись на людські переживання, виявляти емпатію.

Історичні джерела свідчать, що нашим пращурам були властиві такі загальнолюдські цінності, як глибока повага до інших народів, взаємодопомога і взаємовиручка, терпимість. Українське національне виховання пройняте народними настановами, пов'язаними з релігійними правилами милосердя - голодного нагодувати, хворого відвідати, невільника викупити, померлого поховати тощо.

Ставлення вчителя до учня як до суб'єкта, який має своєрідний досвід, коло потреб, переживань, ідеалів та мрій, дасть змогу глибше зрозуміти причини неуспішності в навчанні, недисциплінованості школярів і оптимальними методами коригувати ці недоліки. Досить часто у шкільній практиці трапляється, що вчитель виявляє достатню увагу до свого трудового процесу, до своїх обов'язків, однак йому бракує відповідної уваги до своїх вихованців. Він не розуміє їхніх станів, потреб, поведінки. Навпаки, досить чутливий до душі школяра вчитель, з позитивним емоційним ставленням до учнів, може бути байдужим до виконання своїх обов'язків навчати.

Готуючись стати вчителем, необхідно пам'ятати, що у його особистості розглянуті дві форми уважності мають становити єдине ціле.

Увага посідає помітне місце в структурі особистісних властивостей. У ній дістають вияв орієнтаційні цінності особистості. Від організованості особистості залежить організованість уваги (її стійкість, переключення та розподіл).

При вивченні індивідуальних особливостей уваги учнів перед дослідником стоїть завдання об'єктивно відтворити картину реально існуючих особливостей. При цьому доцільно розглядати увагу як складну ієрархічну систему, організаційним чинником якої є мета діяльності. З огляду на це у характеристиці уваги особистості враховують рівень розвитку цієї системи (мимовільна, довільна регуляція своєї поведінки), співвідношення різних видів уваги, окремі особливості уваги.

Одні учні виявляють більшу здатність до зосередженої та концентрованої уваги, інші - до розподілу або переключення, учні можуть відрізнятися й обсягом уваги. Індивідуальні особливості уваги є результатом виховання особистості. Вони пов'язані з мотивацією діяльності, вмінням працювати, зі спрямованістю особистості в цілому та рівнем її інтелектуального розвитку.


Подобные документы

  • Особливості розвитку уваги у дітей молодшого шкільного віку в різних видах діяльності. Психологічні прийоми розвитку властивостей уваги молодших школярів в ігровій діяльності. Практичні поради для розвитку властивостей уваги в учнів початкової школи.

    курсовая работа [601,9 K], добавлен 19.12.2013

  • Розкриття фізіологічних основ уваги у підходах зарубіжних та вітчизняних учених. Дослідження психолого-педагогічних засад розвитку довільної уваги у дітей. Класифікація, види та форми вияву уваги. Вправи для успішного розвитку уваги молодших школярів.

    курсовая работа [414,2 K], добавлен 09.03.2015

  • Тлумачення уваги в історії психологічної думки. Особливості розвитку уваги молодших школярів. Ясність і виразність змістів свідомості. Переключення та розподіл уваги. Сприйняття величини, спостережливості. Формування уміння порівнювати, аналізувати.

    курсовая работа [640,1 K], добавлен 04.04.2014

  • Увага як особлива форма психічної діяльності. Особливості орієнтувального рефлексу. Відволікання уваги, неуважність, причини розсіяності. Основні властивості уваги, її види, функцїї. Розвиток навиків навчальної діяльності. Аналіз фізіологічних механізмів.

    контрольная работа [115,2 K], добавлен 04.06.2013

  • Поняття уваги як психічного процесу, її види та фізіологічні основи. Експериментальне вивчення рівня розвитку уваги учнів старшого шкільного віку, розробка методик: Тест Бурдона в модифікації Рудника, дослідження вибірковості уваги (тест Мюстенберга).

    курсовая работа [435,1 K], добавлен 21.07.2010

  • Увага, як основний компонент розумової працездатності. Сутність поняття успішності учнів. Теоретико-практичне виявлення зв'язку між розвитком уваги та успішності в учнів. Рекомендації до роботи психолога у розвитку уваги учнів, як передумови успішності.

    курсовая работа [161,7 K], добавлен 04.02.2015

  • Увага як складова пізнавального процесу: визначення, функції, види і властивості; її особливості і розвиток в процесі учбової і виховної діяльності. Формування уваги у школярів 1-3 класів на уроках математики, урахування індивідуальних особливостей.

    курсовая работа [151,0 K], добавлен 12.01.2011

  • Поняття мовлення та його психофізіологічні основи. Особливості розвитку мовлення молодших школярів. Експериментальне вивчення рівня розвитку мовлення школярів молодших класів в процесі навчання. Аналіз результатів дослідження, висновки та рекомендації.

    курсовая работа [159,4 K], добавлен 21.07.2010

  • Теоретичний аналіз проблеми мотиву та мотивації у підходах зарубіжних та вітчизняних учених. Характеристика мотивації в структурі учбової діяльності молодших школярів, її експериментальне дослідження. Корекція мотивів учбової діяльності молодших школярів.

    дипломная работа [358,8 K], добавлен 20.09.2009

  • Дослідження поняття уваги, яка з позицій системної психофізіології розглядається не як самостійний психічний процес, а як відображення міжсистемних відносин діяльності, які забезпечують ефективність цієї діяльності. Теорії фільтра. Експерименту Трейсман.

    контрольная работа [131,9 K], добавлен 08.03.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.