Особливості психологічної діагностики агресивності молодших школярів

Поняття агресії, її класифікація. Концепція інстинктивної агресії і концепція змушуючої сили. Причини виникнення агресії у дітей, особливості формування. Емпіричні дослідження та аналіз психологічних особливостей молодших школярів, схильних до агресії.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.01.2012
Размер файла 308,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра практичної психології

Кваліфікаційна робота

Особливості психологічної діагностики агресивності молодших школярів

Черкаси - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Агресивність як психологічна проблема дітей

1.1 Поняття агресії та її класифікація

1.2 Теоретичні концепції вивчення агресії

1.3 Причини виникнення агресії у дітей

РОЗДІЛ 2. Формування агресії та особливості її прояву у дітей в початковій школі

2.. Особливості формування дитячої агресії

2.2 Прояви агресії у дітей

2.3 Психологічні особливості молодших школярів, схильних до агресії

2.4 Методи діагностики агресії у дітей

2.5 Тренінгове заняття з метою корекції агресивності у дітей

2.6 Використання корекційно-психологічних вправ і ігор для зниження агресії молодших школярів

2.7 Аналіз емпіричного матеріалу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Почастішання агресивних проявів є сьогодні однією з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства. Агресія, в якій би формі вона не виявлялася, є поведінкою, направленою на спричинення шкоди або збитку іншій живій істоті. З давніх часів людство виявляло цікавість до феномена агресії. І у наш час агресія є предметом активних науково-практичних досліджень.

Агресивна поведінка зустрічається у більшості дітей. Проте у деяких дітей агресивна поведінка стає стійкою характеристикою особи. У результаті у дитини виникають складнощі з самореалізацією, особистісним розвитком, спілкуванням з оточуючими людьми. Дитина з агресивною поведінкою створює масу проблем не тільки оточуючим, але і самій собі. Незріла дитяча психіка не в змозі співволодіти з фрустуючими впливами без грамотної допомоги дорослого.

Нині в суспільстві посилюються агресивні тенденції. Оскільки агресія починає проявлятися ще в дитинстві, актуальною стає проблема психологічної діагностики агресивності у молодших школярів. агресивності у молодших школярів. У дослідженні нами розглянуті різні аспекти проблеми агресії, агресивності і агресивної поведінки, зокрема: поняття агресії, її найважливіші характеристики, теорії агресії, види і компоненти;

специфіка і причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку, індивідуальні відмінності в прояві агресії.

Обєкт дослідження - агресивність як психологічний феномен.

Предмет дослідження - специфіка діагностики агресивності у молодших школярів.

Мета: дослідити особливості психологічної діагностики агресивності молодших школярів.

Відповідно до мети дослідження були сформовані такі завдання:

1) проаналізувати наукову літературу щодо проблемами психологічної діагностики агресивності молодших школярів;

2) розглянути поняття агресивності та причини її виникнення;

виявити особливості формування дтячої агресивності;

дослідити психологічні особливості молодших школярів, схильних до агресії;

проаналізувати емпіричні дослідження.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні того, що діагностика агресії у молодших школярів буде ефективна, якщо вона буде мати комплексний характер.

Для реалізації поставлених мети і завдань та перевірки гіпотези були застосовані такі методи дослідження:

загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та систематизація;

методи емпіричного дослідження ( спостереження, бесіда, опитування).

Мета і завдання курсової роботи обумовили її структуру, яка складається з вступу, трьох розділів, списку вкористаних джерел та трьох додатків.

РОЗДІЛ 1. Агресивність як психологічна проблема дітей

1.1 Поняття агресії та її класифікація

Слово «агресія» має коріння в латинській «adgradi» («ad» - «на», «gradis» - «крок»), тобто наступати. Тлумачний словник сучасної російської мови С.І.Ожегова дає наступні визначення: «агресія - це відкрита неприязнь, що викликає ворожість». Словник французької мови П.Роберта визначає агресію як «напад на індивіда з використанням сили». «Оксфордський словник англійської мови» - як «неспровокований напад на індивіда». Виходячи з смислу цих визначень, можна зробити висновок, що в сучасній мові слово «агресія» використовується в значенні, близькому до первинного.

Однією з актуальних проблем, яка стоїть перед педагогами, є проблема агресивності дітей. Психологи-дослідники дедалі більше приділяють уваги вивченню самого феномена агресії, агресивним проявам і тенденціям поведінки, питанням профілактики агресивності.

Нерідко трапляється, що обділені професійною педагогічною турботою саме ті діти, які найперше її потребують. Це, як правило, агресивні діти, які постійно стикаються з проявами неповаги до себе в сім'ї брутальністю, тобто діти зі складною долею, педагогічно занедбані, нерідко з фізичною та розумовою відсталістю. “Важким” дітям насамперед найбільше потрібно уваги, турбота про їхнє емоційне здоров'я і психолого-педагогічна допомога.

Оскільки ж ефективність виховання значною мірою зумовлена впливом соціального довкілля вивчення особистості має супроводжуватись діяльністю педагога з корекції впливу цього середовища (сім'ї, ставлення до дитини в групі).

В.С. Сухомлинський категорично заперечував такий шлях виправлення, як виставлення назовні недоліків з надією, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її.

Таке виховання вражає самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини. Тому в роботі з агресивним дітьми необхідно використовувати такі засоби психологічного впливу на дитину, які б не викликали в них реакції внутрішнього опору на дії педагога.

Необхідно пам'ятати, що дуже часто серед агресивних дітей помічається низький рівень інтелектуальних здібностей, неуважність, слабка пам'ять: вони занадто повільні, або, навпаки, дуже імпульсивні. А тим часом наявність відхилень у психічному розвитку часто стає причиною сильних перевантажень дітей, емоційного дискомфорту, конфліктних стосунків з батьками, педагогами, втрати інтересу до навчання.

В психології тема агресії і агресивності постійно знаходиться в полі зору учених і практиків. Існує велике число теоретичних концепцій, що пояснюють ці феномени, проводяться численні експериментальні дослідження, багато психотерапевтичних шкіл, стикаючись з проблемою агресивної поведінки, розробляють техніку її корекції. Проте, за влучним виразом Г. Кауфмана, «ми стоїмо ще на зовсім невідомому грунті».

Отже, не випадково дотепер немає загальноприйнятого вичерпного визначення поняття «агресія». Так, наприклад К. Бютнер під агресією розуміє «такі відчуття, які ображають партнера і навіть направлені на його знищення».[20]

А. Басс і А. Даркі розділяють агресію і ворожість, підкреслюючи, що вони не завжди поєднуються і не завжди зустрічаються одночасно. При цьому, описуючи агресію, вони спираються на такі її прояви, як напад, роздратування, вербальна і непряма агресія. [18]

Ворожість з погляду авторів виражається в образливості і підозрілості. Так само заслуговує уваги точка зору авторів, які вважають, що «питання вибору даного визначення дуже складне, оскільки агресія є багатобічним явищем. Тому, щоб підійти до неї науково, потрібно постаратися побачити різні сторони і їх спільні зв'язки, а не намагатися знайти єдине вичерпне визначення».

Проте, не дивлячись на розбіжності щодо визначень терміну, в даний час більшістю приймається наступне визначення: агресія - це будь-яка форма поведінки, націлена на образу або спричинення шкоди іншій живій істоті, що не бажає даного поводження.

Якщо вести мову про агресію дітей, то необхідно визначити і розрізнити поняття «агресія» і «агресивність». В першу чергу М.Д. Левітов відзначає необхідність підкреслити відмінність між агресивною поведінкою тварини і людини: перше поняття залишається суто в рамках біологічних закономірностей, тоді як агресивна поведінка групи людей або однієї людини визначається соціальними суспільно-історичними умовами. Агресивність -- властивість особи, що полягає в готовності і перевазі використання насильних засобів для реалізації своєї мети. [6]

При цьому слід зазначити, що тема «дитячої агресивності» сама по собі довгий час була закрита і тому не отримала належної розробки у вітчизняній психології. Але навіть в тих випадках, коли обговорювалися проблеми дитячої агресивності, їй однозначно приписувалося деструктивне забарвлення. Це позв'язано з тим, що соціально небезпечні наслідки агресивної поведінки, привертаючи до себе особливу увагу, наповнили цей термін лише негативним значенням і привели до заперечення соціально схвалюваної агресії.

Дійсно, якщо розглядати надмірні прояви агресії або розвиток агресивності по типу акцентуації, то такі риси особи, як домінантність, конфліктність, нездатність до соціальної кооперації, можуть викликати негативне відношення.

Проте це ніяк не можна визнати справедливим. По-перше, агресія є невід'ємною динамічною характеристикою активності і адаптивної людини. По-друге, в соціальному плані особа повинна неминуче мати певний ступінь агресивності. В «нормі» вона може виявитися якістю соціально прийнятною і навіть необхідною, оскільки в іншому випадку це приводить до податливості, веденості, конформізму, пасивності поведінки. Тому, ймовірно, доречно розділення на конструктивну і деструктивну агресивність, де тільки остання несе в собі потенціал ворожості, злісності, жорстокості.

На думку Е.Фрома, існують два види агресії - «доброякісна» і «злоякісна». Перша з'являється у момент небезпеки і носить захисний характер. Як тільки небезпека зникає, затухає і дана форма агресії. «Злоякісна агресія» є деструктивною, жорстокою; буває спонтанною і пов'язана із структурою особистості. [19]

Агресія класифікується за наступними видами.

1. По спрямованості на об'єкт

Гетероагресія

спрямованість на оточуючих: вбивства, згвалтування, нанесення побоїв, загрози, образи, ненормативна лексика і т.д.

Аутоагресія

- спрямованість на себе: самобичування аж до самогубства, саморуйнуюча поведінка, психосоматичні захворювання.

2. По появі

Реактивна агресія

є у відповідь реакцією на якийсь зовнішній подразник (сварка, конфлікт і ін.).

Спонтанна агресія

з'являється без видимої причини, звичайно під впливом якихось внутрішніх імпульсів (накопичення негативних емоцій, неспровокована агресія при психічних захворюваннях).

3. По цілеспрямованості

Інструментальна агресія

скоюється як засіб досягнення результату: спортсмен, що добивається перемоги; стоматолог, видаляючий хворий зуб; дитина, голосно вимагаюча від матері, щоб вона купила їй іграшку і ін.

Цільова (мотиваційна) агресія

виступає як дія, мета якої наперед спланована, - нанесення шкоди або збитку об'єкту: школяр, який образився на однокласника і побив його; чоловік, що спеціально нецензурно лає дружину і ін.

4. По відвертості проявів

Пряма агресія

прямує безпосередньо на об'єкт, що викликає роздратування, тривогу або збудження: відкрите хамство, застосування фізичної сили або загрози розправи і ін.

Непряма агресія

звертається на об'єкти, що безпосередньо не викликають збудження і роздратування, але більш зручні для прояву агресії (вони доступні і прояв агресії на їх адресу безпечно): батько, прийшовши з роботи не в дусі, зриває злість на всій сім'ї, незрозуміло за що; мати після конфлікту з сусідкою починає практично без мотиву кричати на дитину і ін

5. За формою проявів

Вербальна

виражена в словесній формі: загрози, образи, зміст яких прямо говорить про наявність негативних емоцій і можливості нанесення морального і матеріального збитку супротивнику

Експресивна

виявляється невербальними засобами: жестами, мімікою, інтонацією голосу і ін. В таких випадках людина робить загрожуючу гримасу, махає кулаком або загрожує пальцем у бік супротивника, голосно вивергає ненормативну лексику

Фізична

пряме застосування сили для нанесення морального і фізичного збитку супротивнику

Дати вичерпне визначення всіх існуючих типів агресії практично неможливо: будь-яке з них буде неминуче або звужувати, або розширювати межі поняття. Більшість визначень агресії суміщає в собі три різні точки зору: позицію зовнішнього спостерігача, позицію суб'єкта агресії, тобто самого агресора, і позицію об'єкту агресії, тобто жертви.

1.2 Теоретичні концепції вивчення агресії

До теперішнього часу різними авторами запропонована безліч визначень агресії, жодне з яких не може бути визнане вичерпним і загальновживаним. Можна виділити основні погляди на вміст поняття агресії:

Інші автори, даючи визначення агресії, прагнуть зробити це на основі вивчення тих, що піддаються об'єктивному спостереженню і зміні явищ, найчастіше актів поведінки.

Наприклад, А. Басс визначає агресію як реакцію, в результаті властивостей якої інший організм отримує больові стимул-реакції, а Е. Уїлсон визначає як фізичну дію або загрозу такої дії з боку однієї особи, які зменшують свободу або генетичну пристосованість іншої особи.

Схожим чином визначає агресивну поведінку і А. Бандура, агресія - це не завжди цілеспрямована реакція одного індивіда, що наносить іншому індивідові фізичний або моральний збиток, а його послідовники Л. Хьюсмен и Л. Ірон: агресією називають поведінку, що має на меті нанесення пошкоджень, або роздратування іншого об'єкту.

Інша група визначень, навпаки, виходить з позиції активності суб'єкта. Дж. Доллард, наприклад, визначає агресію як навмисну дію, направлену на спричинення шкоди певному організму або іншому організму, що його заміщує, А.Л. Берковіц визначає як намір ранити або заподіяти збиток іншому. Д. Зіллманн - як спробу завдати фізичного збитку іншому суб'єктові, який мотивований уникнути цієї дії.

Обидві ці групи володіють одним загальним недоліком: у них відсутній опис соціального контексту агресивної поведінки, а саме зауваження про те, що агресивна поведінка в тій або іншій мірі пов'язана з порушенням соціальних норм. Ще одним недоліком приведених визначень є те, що конкретні дії нібито відриваються від їх мотиву. В результаті, наприклад, такі дії, як невдала спроба вбивства, мрії про биття кого-небудь, не підпадають під визначення агресії, хоча їх агресивний характер очевидний.

В даний час все більше затверджується уявлення про агресію як про мотивовані зовнішні дії, що порушують норми і правила співіснування, наносять шкоду, заподіюючий біль і страждання людям.

Агресією можна назвати цілеспрямовану деструктивну і наступальну поведінку, що порушує норми і правила співіснування людей в суспільстві і завдає шкоди об'єктам нападу (одушевленим або неживим), заподіює фізичний збиток людям або що викликає у них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості тощо). Через цю дію агресора часто вступають в протиріччя з нормами кримінального права, а сам він стає об'єктом кримінально-правової дії.

Таким чином, можна зробити висновок, що визначення агресії, які існують в даний час не є вичерпними, такими, що охоплюють всі грані цього багатобічного явища. Але, не дивлячись на розбіжності в інтерпретації агресії, ідея спричинення збитку (шкоди) іншому суб'єктові (об'єкту) присутній практично у всіх авторів.

Цікавою представляється класифікація С. Фешбаха, який ввів одну важливу змінну в свою класифікацію агресивності - змінну, пов'язану з мотивуванням поведінки. На основі цього критерію виділяє три типа агресивної поведінки: Якщо проаналізувати все різноманіття західних концепцій, в яких вивчалося питання агресії, то можна виділити, мабуть, три, які мають найбільше значення. Перша (психоенергетична модель) включає теорії, в яких агресивність трактується як природжена, інстинктивна властивість індивіда. Основоположником є З. Фрейд. [25]

Концепція інстинктивної агресії

З. Фрейд, засновник психоаналізу, вважав, що джерело людської агресії - перенесення індивідом енергії примітивного потягу до смерті (інстинкт смерті - танатос) з самого себе на зовнішні об'єкти. Цей інстинкт є вродженим, вічним і незмінним.

Звідси і агресивність як невід'ємна властивість людської природи. Культура направляє цю агресивну енергію в прийнятне русло (армія, спортивні змагання), ставить заборони у вигляді законів і моральних норм. І тоді одне з двох - або сублімація цієї енергії, тобто перетворення її у вищі прагнення, що схвалюються суспільством (хірургія, живопис тощо), або придушення і постійний контроль за своєю поведінкою. Тоді виникає незадоволеність культурою, оскільки надмірний контроль над собою заставляє нас відчувати себе не цілком щасливими, навіть якщо все в цілому благополучно.

Нове звучання ця тема отримала завдяки роботам одного з засновників етології К. Лоренца. Етологічная теорія уподібнює агресивність людини агресивності тварин і пояснює це чисто біологічно - як засіб вижити в боротьбі з іншими істотами, як засіб захисту і ствердження себе, свого життя через знищення або перемогу над суперником. У цьому сенсі людина як активний захисник свого життя (і життя родича) біологічно запрограмована на агресивність.

Згідно Лоренцу, природа людської агресивності інстинктивна і виникає з природженого інстинкту боротьби за виживання. Він вважав, що агресивна енергія генерується в організмі спонтанно, безперервно, накопичуючись з часом. І виливається в дію у відповідь на певні сигнали ззовні. Чим більше агресивної енергії накопичилося, тим меншої сили необхідний стимул, аби агресія виплеснулася зовні, коли ж її накопичиться надто багато, агресія може початися і без всякого до того приводу.

Один з найважливіших висновків Лоренца став надбанням культури: всі живі істоти наділені можливістю стримувати, пригнічувати свої прагнення до насильства. І чим сильніше тварина «озброєна» (кігтями, іклами), тим сильніше в ній стримуючий початок. Люди не дуже небезпечні істоти, від природи вони слабо озброєні, але здійснюють значно більше насильства до себе подібним, чим тварини.

Тоді як різні теорії інстинктивної агресії відрізняються в деталях, всі вони схожі за смислом. Зокрема, центральне положення про те, що агресія є наслідком по перевазі інстинктивних, природжених чинників, логічно веде до висновку, що агресивні прояви майже неможливо усунути. Ні задоволення всіх матеріальних потреб, ні усунення соціальної несправедливості, ні інші позитивні зміни в структурі людського суспільства не зможуть запобігти зародженню і прояву агресивних імпульсів. Найбільше, що можна досягти, - це тимчасово не допускати подібних проявів або ослабити їх інтенсивність. Тому згідно з даними теоріями агресія в тій або іншій формі нас завжди супроводжуватиме.

Концепція фрустрації-агресії

Суть даної концепції в наступному: всяка фрустрація створює внутрішню спонуку або мотив до агресії, агресія завжди є результатом фрустрації. Фрустрація - емоційний стан людини, що виникає в разі появи непереборних перешкод на шляху до досягнення бажаної мети, фрустрація - це неможливість задоволення потреби («хочеться, але не можна або неможливо досягти»).

Агресія з'явилася результатом позбавлення організму можливості задовольнити якісь істотні потреби.

Фрустрації здатні накопичуватися, підсилюючи і закріплюючи агресивність людини або формуючи комплекс неповноцінності (це агресія на самого себе); і кінець кінцем агресія випліскується, як правило не на винуватця фрустрації (оскільки він сильніший за вас, він може вас фруструвати), а на тих хто «послабкіший» (хоча ці «слабкі» фактично невинні), або на тих слабких, кого в даний момент назвали «ворогом». Чим більш фрустрована і невротична особа, тим частіше і гостріше здійснюється неадекватна агресивна поведінка.

Фрустраційна концепція агресивності не уникнула зауважень в свою адресу. Основний вогонь критики припав на гіпотезу про жорстку взаємовизначеність самої схеми «фрустрація-агресія».

Було відмічено, що люди досить часто випробовують фрустрацію, але не обов'язково при цьому поводяться агресивно, і навпаки. Прибічники фрустраційої теорії погодилися і дещо видозмінили свою позицію. Представником такої модифікованої форми теорії обумовлення агресії фрустрацією є Л. Берковіц.

По-перше, він ввів нову додаткову змінну, що характеризує можливі переживання фрустрації, що виникають в результаті, - гнів як емоційну реакцію на фруструючий подразник.

По-друге, він визнає, що агресія не завжди є домінуючою реакцією на фрустрацію і за певних умов може пригнічуватися.

Концепція соціального научіння

А. Бандура, провідний прибічник цієї концепції, переконаний, що ми навчаємося агресії не лише тому, що це буває вигідним, але також переймаємо її як модель поведінки, спостерігаючи за іншими людьми. Як і більшість інших соціальних навичок, ми засвоюємо агресивну манеру поведінки, спостерігаючи за діями оточуючих і відзначаючи наслідки цих дій.

Тому істотна увага тут приділяється вивченню впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. І зокрема було доведено, що поведінка батьків може виступати як модель агресії, і що у агресивних батьків зазвичай бувають агресивні діти.

Крім того, названа концепція стверджує, що людина навчається і ефективнішим агресивним діям, чим частіше вона їх використовує, тим досконало стають ці дії. В той же час істотне значення має успішність агресивних дій: досягнення успіхів при прояві агресії може помітно підвищити силу її мотивації, а неуспіх, що постійно повторюється, - силу тенденції гальмування.

Іншим важливим елементом даної концепції є соціальне підкріплення. Під підкріпленням зазвичай розуміється яка-небудь дія, покликана підсилити визначену реакцію.

Якщо говорити про соціальне підкріплення, виділяється словесне і несловесне звернення, контрольоване іншими людьми. Розрізняють позитивну і негативну форму підкріплення.

Окрім сім'ї, повсякденне життя демонструє нам моделі агресивної поведінки через субкультуру і засоби масової інформації.

Значного досвіду агресивної поведінки підлітки набувають в спілкуванні з однолітками. У компанії відбувається взаємне посилення агресивності її членів. Молодіжні неформальні об'єднання, як правило, відрізняються високим рівнем групової солідарності і традиціями жорсткого звернення як з «чужаками», так і з членами своєї групи, що стоять на нижчому «ранговому рівні». У ході свого розвитку територіальні групи підлітків можуть формуватися в бандитських угрупування, що носять назву своїх територій.

Хоча сім'я і субкультура можуть формувати агресію, телебачення представляє нам значний вибір зразків насильства. Дослідження, проведені в США і інших країнах Заходу показали пряму залежність між насильством в кіно і насильством «як в кіно». Смакування насильства і жорстокості на телеекранах особливо згубно впливає на дітей і підлітків. Це обумовлено наступними обставинами:

Когнітивна концепція агресивної поведінки

У розглянутих вище концепціях не враховуються важливі аспекти людського досвіду - емоції і пізнавальна діяльність.

Д. Зільманн довів, що пізнання і збудження найтіснішим чином взаємопов'язані; вони впливають один на одного на всьому протязі процесу переживання досвіду, що приносить страждання, і поведінки.

Таким чином, він сповна виразно вказав на специфічність ролі пізнавальних процесів в посиленні і ослабінні емоційних агресивних реакцій і ролі збудження в когнітивному опосредованні поведінки. Він підкреслював, що незалежно від моменту своєї поведінки (до або після виникнення нервової напруги) осмислення події, ймовірно, може впливати на міру збудження.

Якщо ж розум людини говорить йому, що небезпека реальна, або індивід зациклюється на загрозі і обдумуванні своєї подальшої помсти, то у нього збережеться високий рівень збудження. З іншого боку, згасання збудження є найбільш вірогідним наслідком того, що, проаналізувавши ситуацію людина виявила пом'якшувальні обставини або відчула зменшення небезпеки.

Подібним же чином збудження може впливати на процес пізнання. Зільманн довів, що при дуже високих рівнях збудження зниження здатності до пізнавальної діяльності може наводити до імпульсивної поведінки (агресії).

Відповідно до даних положень відповідним способом навчитися контролювати або усувати імпульсивну агресію представляється вироблення конструктивних або неагресивних звичок у відповідь на сильне збудження (наприклад, провокація).

Концепція змушуючої сили

Суть цієї концепції досить проста: фізичне насильство (сила примусу) використовується як досягнення бажаного тоді, коли вичерпані (або відсутні) інші способи (сила переконання).

У зв'язку з цим Фішбах виділяє інструментальний вид агресії, коли вона використовується як засіб досягнення якої-небудь мети, причому спричинення збитку не є метою, а лише засобом дії.

Отже, існує декілька різноспрямованих теоретичних перспектив, кожна з яких дає своє бачення сутності і витоків агресії.

У західній психології існує значне число теоретичних концепцій, що пояснюють механізми агресивності. Всі вони відображають переконання і емпіричний досвід конкретних дослідників і психологічних шкіл різного часу. Якщо проаналізувати їх різноманіття, то можна виділити, мабуть, п'ять найбільш значимих.

В цій теоріїї приділяється увага вивченню впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивної поведінки. Зокрема було доведено, що поведінка батьків може виступати в якості моделі агресії, і що в агресивних батьків зазвичай бувають агресивні діти. [16; 22]

Крім того, названа теорія стверджує, що людина навчається і більш ефективним агресивним діям: чим частіше вона їх використовує, тим досконаліший стають ці дії. Разом з тим суттєве значення має успішність агресивних дій: досягнення успіху при прояві агресії може помітно підвищити силу її мотивації, а постійно повторюється неуспіх - силу тенденції, гальмування.

Іншим важливим елементом цієї теорії є соціальне підкріплення. Під підкріпленням зазвичай мається на увазі будь-яку дію, покликану посилити певну реакцію.

Якщо говорити про соціальний підкріплення, слід мати на увазі невідчутне підкріплення, словесне і невербальне звернення, контрольоване іншими людьми. Це може бути похвала і догана, посмішка і глузування, дружні і ворожі жести. Розрізняють дві форми підкріплення:

Позитивне підкріплення - це будь-який стимул, який, слідуючи за реакцією, підсилює її чи підтримує на тому ж рівні.

Негативне підкріплення - це стимул, усунення якого підсилює реакцію.

В даний час теорія соціального навчання є однією з найбільш ефективних у передбаченні агресивної поведінки.

Більш того, отримані дослідниками експериментальні дані дозволяють зробити припущення, що агресивне кіно негативно діє тільки на людину, що піддалася агресії і думає про відплату, оскільки деякі його сюжети можуть не тільки призвести до виникнення заміщення переживання, але порушувати і множити надії на помста кривднику, а отже, приводити до посилення агресивної мотивації.[3; 11]

1.3 Причини виникнення агресії у дітей

Передумовами виникнення агресії часто є не тільки фактори, опосередковані особливостями процесу розвитку в онтогенезі та соціалізації, але й ситуативні. До числа таких основних факторів можна віднести наступні:

1. Оцінка іншими людьми. Було встановлено, що присутність інших осіб вже сама по собі може або підсилювати, або гальмувати агресію.

2. Навмисність агресії. Існує точка зору, що для початку агресії нерідко буває достатньо одного тільки знання, що інша людина має ворожі наміри, хоча безпосереднього акту нападу не було. Часто в таких випадках основним запускним стимулом виступає гнів, що виникає як емоційна реакція на плановане насилля. Однак у тих випадках, коли супротивник заздалегідь просить пробачити його за агресивну поведінку, дуже часто гнів не виникає взагалі, і у відповідь агресії не відбувається.

3. Сприйняття агресії. Широке розповсюдження відео- і телепрограм з сюжетами насильства та захоплення ними дітей викликають гостру критику педагогів і соціальних працівників, які вважають, що сцени насильства на екрані і фільми жахів роблять дитину більш агресивними і жорстокими. Однак, як вважають деякі дитячі психоаналітики, ці твердження бездоказові.

У відеофільмах дитина несвідомо реалізує певні свої потреби і відреагує афекти, чому багато в чому сприяють образи героїв фільмів. Тому надмірне захоплення відео та телебаченням виникає тільки в тих дітей, які відчувають труднощі в адаптації до дійсності, і не можуть вирішити їх у реальному житті.

4. Бажання відплати. Агресія часто, особливо в дитячому віці, може виникати як відповідна реакція на неприйнятну поведінку оточуючих, тобто як акт відплати за що-небудь.

Існують також деякі дані, які свідчать про наявність прямої залежності між можливістю здійснити відплату і агресією. Було визначено, що за відсутності можливості відплати рівень агресивної мотивації в результаті фрустрації підвищується, а рівень мотивації гальмування агресії знижується. [12; 9]

Багато століть дитину розглядавали як дорослого, тільки невеликого, слабкого і такого, що не має прав, дітям навіть шили ті ж речі, що і дорослим, тільки меншого розміру.

Про специфіку дитячої психіки заговорили після романів Діккенса - спочатку в площині літератури, де дітям надавали таких рис як: покірливість, доброта тощо. Лише після робіт З.Фрейда, який застосовуючи науковий підхід довів, що на подальшу долю людини впливають події, які сталися в дитинстві, психологію дитячого віку почали серйозно досліджувати. [25]

Це дало поштовх до зміни думки, що дітям не властива агресія і агресивність. На даний час найпоширенішими проявами дитячої агресивності є спалахи дратівливості, неслухняність, надлишкова активність, забіякуватість, жорстокість.

У переважної більшості дітей спостерігається пряма і непряма вербальна агресія - від скарг і агресивних фантазій до прямих образ і погроз.

У багатьох дітей наголошуються випадки змішаної фізичної агресії - як непрямою (руйнування чужих іграшок, псування одягу однолітка, лежачого біля його ліжка і ін.), так і прямої (діти б'ють однолітків кулаком по голові або обличчю, кусаються, плюються тощо).

Така агресивна поведінка завжди ініціативна, активна, а інколи і небезпечна для оточуюючих і тому вимагає грамотної корекції.

Основними причинами проявів дитячої агресивності є:

прагнення привернути до себе увагу однолітків;

прагнення отримати бажаний результат;

прагнення бути головним;

захист і помста;

бажання ущемити гідність іншого з метою підкреслити свою перевагу[25; 7].

РОЗДІЛ 2. Формування агресії та особливості її прояву у дітей в

початковій школі

2.1 Особливості формування дитячої агресії

У перші роки життя дитини цілком залежить від батьків, особливо матері: саме вона дає їй їжу, захист, обслуговує і зігріває відчуттям любові і схвалення. У цей період, більше, ніж в будь-який іншій, дитина шукає батьківської уваги і схвалення своєї поведінки. Прояви агресивності є одним з механізмів привернення уваги і способом досягти своїх цілей. Тому перші прояви агресивності видно у дитини вже на третьому місяці її життя: вона б'є ручками, стукає ніжками, хапає будь-які лежачі в межах досяжності предмети. Ця активність носить чисто інструментальний характер, що виступає засобом досягнення бажаного, як можливість звернути на себе увагу і позбавитися від чого-небудь неприємного, такого, що заважає.[2; 13]

Багато що залежить від реакції дорослих: вони можуть миттєво виконувати всі вимоги дитини, а можуть і не звертати на неї уваги. Цікаво, що обидві ці дороги приведуть до одного результату - дитина виросте надзвичайно агресивною.

Зважаючи на психологічні особливості молодших школярів (діти 7-10 років), слід зазначити, що їм характерні наступні особливості: навчання як провідний і основний вид діяльності, інтенсивний фізичний розвиток, гіперактивність; орієнтація на «значущого дорослого»; засвоєння норм суспільних відносин, дисципліни, поява саморегуляції; формування довільності пізнавальних процесів; поява відчуття відповідальності і співпереживання; значна роль уяви в пізнавальних процесах; потреба в самоутвердженні через учбову діяльність; формування уміння вчитися.[2; 13]

Разом з цим розкриваються і причини агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку. Аналіз літератури по даній темі дозволив виділити комплекс чинників, що провокують виникнення агресивності.

По-перше, це тип відношення батьків до дитини. До формування дитячої агресивності приводять: відкидання, гіперсоціалізація, гіперопіка, насильство в сім'ї, демонстрація батьками агресивного відношення до оточуючих.

Другий чинник - стреси і негативні приклади в соціальному оточенні, третій - індивідуальні особливості дитини. Четверта з можливих причин - перепони реалізації базових потреб дитини - потреби в русі, спілкуванні, увазі. Нарешті, останній чинник - біологічний, пов'язаний з неправильним формуванням головного мозку або захворюваннями.

Можна з упевненістю говорити, посилаючись на дослідження психологів, що основними причинами є особливості виховання, а решта чинників тільки створює передумови до формування агресивності. [2; 4]

2.2 Прояви агресії у дітей

У дітей, як і у дорослих, існує дві форми прояву агресії: недеструктивна агресивність та ворожа деструктивність.

Перша - механізм задоволення бажання, досягнення мети і здатності до адаптації. Вона спонукає дитину до конкуренції в навколишньому світі, захисту своїх прав і інтересів і слугує для розвитку пізнання і здатності покластися на себе. [20; 14]

Друга - не просто злобна і ворожа поведінка, але і бажання заподіяти біль, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки звичайно бувають конфлікти, становлення агресивності як риси особи і зниження адаптивних можливостей дитини. Деструктивність агресії діти починають відчувати вже в ранньому віці і прагнуть управляти нею. Проте у деяких дітей вона, ймовірно, запрограмована біологічно і виявляється з перших днів життя: її найпростішим виразом є реакції люті і гніву. Генетично агресивність пов'язана з Y-хромосомами: учені встановили, що вона особливо властива хлопчикам, що мають при деякій генетичній аберації таку додаткову хромосому.

Для розширення класифікації проявів дитячої агресивності, наведеної вище, можна застосувати схему прояву агресії (за І.А. Фурмановим), де виділено чотири категорії дітей: [27]

1. Діти, схильні до прояву фізичної агресії.

Це активні, діяльні і цілеспрямовані діти, що відрізняються рішучістю, схильністю до ризику, безцеремонністю і авантюризмом. Їх екстравертированість (товариськість, розкутість, упевненість в собі) поєднується з честолюбством і прагненням до суспільного визнання. Зазвичай це підкріплюється хорошими лідерськими якостями, умінням згуртувати однолітків, правильно розподілити між ними групові ролі, захопити за собою. В той же час вони люблять демонструвати свою силу і владу, домінувати над іншими людьми і проявляти садистські тенденції.[27]

Крім того, ці діти відрізняються малою розсудливістю і стриманістю, поганим самоконтролем. Зазвичай це пов'язано з недостатньою соціалізацією і невмінням або небажанням стримувати або відстрочувати задоволення своїх потреб. Вони постійно прагнуть переживати гострі відчуття, а за відсутності таких зачинають нудьгувати, оскільки потребують постійної стимуляції. Оскільки всяка затримка для них непереносна, то свої бажання вони прагнуть реалізувати відразу ж, не замислюючись про наслідки своїх вчинків навіть в тих випадках, коли розуміють, що справа добром не закінчиться.

Агресивні діти діють імпульсний і непродумано, часто не витягують уроків зі свого негативного досвіду, тому і здійснюють одні і ті ж помилки. Вони не дотримуються ніяких етичних і конвенціональних норм, моральних обмежень, зазвичай просто ігнорують їх. Тому такі діти здатні на нечесність, брехню, зраду.[27]

2. Діти, схильні до прояву вербальної агресії

Цих дітей відрізняють психічна неврівноваженість, постійні тривожність, сумніви і невпевненість в собі. Вони активні і працездатні, але в емоційних проявах схильні до пониженого фону настрою. Зовні часто справляють враження похмурих, недоступних і зарозумілих, проте при ближчому знайомстві перестають бути скутими і відгородженими і стають дуже товариськими і балакучими. Для них характерний постійний внутрішньоособовий конфлікт, який спричиняє за собою стани напруги і збудження. [27]

Ще однією особливістю таких дітей є низька фрустраційна толерантність, щонайменші неприємності вибивають їх з колії. Оскільки вони володіють сензитивним складом, то навіть слабкі подразники легко викликають у них спалахи роздратування, гніву і страху. Особливо сильно ці негативні емоції з'являються при будь-яких реальних або уявних применшеннях їх значущості, престижу або відчуття особистої гідності. При цьому вони не уміють і/або не вважають за потрібний приховувати свої відчуття і відношення до тих, що оточують і виражають їх в агресивних вербальних формах.

Спонтанність і імпульсна у них поєднуються з образливістю і консерватизмом, перевагою традиційних поглядів, які відгороджують їх від переживань і внутрішніх конфліктів.[27]

3. Діти, схильні до прояву непрямої агресії

Таких дітей відрізняє надмірна імпульсна, слабкий самоконтроль, недостатня соціалізація потягів і низька усвідомленість своїх дій. Вони рідко замислюються про причини своїх вчинків, не передбачають їх наслідків і не переносять відтяжок і коливань. У дітей з низькими духовними інтересами наголошується посилення примітивних потягів. Вони із задоволенням віддаються плотській насолоді, прагнуть до негайного і невідкладного задоволення потреб, не зважаючи на обставини, моральні норми, етичні стандарти і бажання тих, що оточують. [27]

Непрямий характер агресії є наслідком подвійності їх натури: з одного боку, їм властиві сміливість, рішучість, схильність до ризику і суспільного визнання, з іншої - фемінні риси вдачі: сензитивність, м'якість, поступливість, залежність, нарцисізм (прагнення привернути до себе увагу шляхом екстравагантної поведінки). Крім того, із-за сензитивности хлопці дуже погано переносять критику і зауваження в свою адресу, тому люди, що критикують їх, викликають у них відчуття роздратування, образи і підозрілості.

4. Діти, схильні до прояву негативізму.

Дітей цієї групи відрізняє підвищена ранима і вразливість. Основні риси вдачі - егоїзм, самовдоволення, надмірна зарозумілість. Все, що зачіпає їх особу, викликає відчуття протесту. Тому і критику, і байдужість тих, що оточують вони сприймають як образу і образу і, оскільки мають низьку фрустраційну толерантність і не здатні володіти емоціями, зачинають відразу ж активно виражати своє негативне відношення. В той же час ці діти розсудливі, дотримуються традиційних поглядів, зважують кожне своє слово, і це часто захищає їх від непотрібних конфліктів і інтенсивних переживань. Правда, вони нерідко міняють активний негативізм на пасивний - замовкають і розривають контакт.[27]

Якщо брати за основу рушійні сили, мотивацію агресії, то в одному випадку такий буде демонстрація себе, в іншому - досягнення своїх практичних цілей, в третьому - придушення і приниження іншого.

Класифікація, що будується на цій підставі, виглядає таким чином:

1. Імпульсно-демонстративний тип

Тут у дитини головна мета - продемонструвати себе, звернути на себе увагу. Такі діти надзвичайно яскраво виражають свої агресивні емоції - кричать, голосно лаються, розкидають речі. Їх поведінка направлена на отримання емоційного відгуку від інших: вони активно прагнуть до контактів з однолітками, а, добившись уваги партнерів, втихомирюються і припиняють свої зухвалі дії.

Діти, що відносяться до цієї групи, ігнорують норми і правила поведінки, як в грі, так і поза грою, поводяться дуже шумно, демонстративно ображаються, кричать. Проте їх емоції носять поверхневий характер і швидко переходять в спокійніші стани. Агресивні акти у таких дітей швидкоплинні, ситуативні і не відрізняються особливою жорстокістю, навіть фізична агресія (пряма або непряма) використовується тільки для залучення уваги. [27]

Їх агресія носить мимовільний, безпосередній і імпульсний характер, ворожі дії швидко змінялися доброзичливими, а випади проти однолітків - готовністю співробітничати з ними. Їх дії відрізняються ситуативністю, а найбільш яскраві емоції спостерігаються у момент самих дій і швидко згасають. Такі діти мають вельми невисокий статус в групі однолітків.

Цілком імовірно, діти цієї групи відстають від однолітків загалом психічному розвитку. Їх загострена потреба в увазі і у визнанні не може реалізуватися через традиційні форми дитячої діяльності, і тому як засіб самоствердження і самовираження вони використовує агресивні дії.

Дані психологічних обстежень показують, що діти, що відносяться до імпульсно-демонстративного типа, відрізняються від інших (як звичайних, так і агресивних) наступним показниками: низький рівень інтелекту - і спільного, і соціального; нерозвинена довільність; низький рівень ігрової діяльності.

2. Нормативно-інструментальний тип

До цієї групи входять діти, які використовують агресію в основному як норму поведінки в спілкуванні з однолітками. Тут агресивні дії виступають як засіб досягнення якої-небудь конкретної мети - отримання потрібного предмету, що веде ролі в грі або виграшу у своїх партнерів.

Про це свідчить і той факт, що позитивні емоції вони випробовують після досягнення результату, а не у момент агресивних дій. Діяльність цих дітей відрізняється цілеспрямованістю і самостійністю. При цьому вони завжди прагнуть до позицій, що лідерують, підпорядковувавши і пригнічуючи інших. [27]

На відміну від представників попередньої підгрупи, у них немає спеціальної мети привернути увагу однолітків. Як правило, ці діти і так займають положення тих, що віддаються перевага, а деякі виходять на рівень «зірок». Серед всіх форм агресивної поведінки найчастіше у них зустрічається пряма фізична агресія, яка, втім, не відрізняється особливою жорстокістю. У конфліктних ситуаціях вони ігнорують переживання і образи однолітків, орієнтуючись виключно на власні бажання.[27]

Діти, що відносяться до цієї категорії, добре знають і на словах приймають норми і правила поведінки, але постійно порушують їх. Порушуючи правила, вони виправдовують себе і звинувачують своїх товаришів, прагнучи уникнути негативної оцінки дорослого. Позитивна оцінка дорослого, поза сумнівом, важлива для них. В той же час діти не звертають уваги на власну агресивність, і вважають такий спосіб дії нормальним і єдино можливим засобом досягнення своєї мети.

За результатами психологічного обстеження діти нормативно-інструментальної групи володіють наступними особливостями: високий рівень інтелекту (як спільного, так і соціального); розвинена довільність; хороші організаторські здібності; уміння організувати гру, її достатньо високий рівень розвитку; високий соціальний статус в групі однолітків. [27]

3. Цілеспрямовано-ворожий тип

Сюди відносяться діти, для яких нанесення шкоди іншому виступає як самоціль. Їх агресивні дії не мають якої-небудь видимої мети - ні для тих, що оточують, ні для них самих. Вони випробовують задоволення від самих дій, які приносять біль і приниження одноліткам. Діти даного типа використовують в основному пряму агресію, причому більше половини всіх агресивних актів складає груба фізична дія, що відрізняється особливою жорстокістю і холоднокровністю.

Зазвичай для агресивних вчинків вибирається одна-дві постійні жертви - діти слабкіші, не здатні відповісти тим же. Відчуття провини або розкаяння при цьому абсолютно відсутнє. Норми і правила поведінки відкрито ігноруються. На докори і засудження дорослих вони відповідають: "Ну і що!", "І хай йому боляче". Негативні оцінки тих, що оточують не враховуються. Особливо характерні для таких дітей мстивість і злопам'ятність: вони довго пам'ятають будь-які дрібні образи і, поки не помстяться кривдникові, не можуть перемкнутися на іншу діяльність. Навіть нейтральні ситуації вони розглядують як загрозу і посягання на свої права.[27]

Результати психологічного обстеження дітей цілеспрямовано-ворожого типа, показують: середні показники інтелекту; довільність в цілому відповідає віковим нормам; низький соціальний статус в групі однолітків (зазвичай таких дітей бояться і уникають); рівень розвитку гри також середній, зміст їх ігор часто носить агресивний характер - всі б'ються, мучать або вбивають один одного. У додатку 1 наведено ознаки агресивності дітей.

2.3 Психологічні особливості молодших школярів, схильних до агресії

У молодшому шкільному віці ініціаторами агресії є вже не окремі особи, а угрупування дітей, агресивна поведінка стає все менш спорадичною і все більш організованою. У міру набування навичок конструктивного спілкування змінюється співвідношення між інструментальною і ворожою агресією на користь останньої. Це відбувається тому, що інструментальна агресія поступово замінилася конструктивними способами досягнення мети, а ворожа деструктивність - бажання заподіяти опонентам шкоду і отримати від цього задоволення - залишається незмінною.[17; 21]

Крім того, діти все частіше прагнуть вирішувати проблеми в своєму колі, не вдаючись до допомоги і заступництва дорослих. Формування угрупувань взагалі помітно змінює агресивну поведінку школярів. Перебування в групі дає їм можливість випробувати відчуття комфорту і захищеності, підвищення своїх можливостей. Наслідком цього бувають зникнення страху покарання за прояв агресії, загострене бажання утвердиться в ролі повноправного учасника подій, зайняти в групі гідне місце. Тому жорстокість, руйнівність і інші прояви ворожої деструктивності різко зростають вже серед учнів початкової школи.

Особливо слід зазначити, що для цілого ряду дітей з комунікативними порушеннями (шизоїдних, сензитивних, тривожних і інших) група може бути фантазійною. Не маючи можливостей і навичок спілкування для того, щоб влитися в реальну групу, вони придумують собі уявних товаришів.

Це можуть бути герої книг, мультиплікаційних і ігрових фільмів, телесеріалів і ін. Хлопці за допомогою ідентифікації прагнуть наслідувати поведінку улюблених героїв. Це нерідко диктує їх агресивну поведінку, яка здається оточуючим не цілком адекватною, тим більше що зазвичай такі діти замкнуті і своїми фантазіями ні з ким не діляться. [17]

2.4 Методи діагностики агресії у дітей

Важливими проблемами початкової школи є діагностика і корекція агресивної поведінки. Особливої уваги вимагають діти, у яких агресивність стає інтеграційною характеристикою особи. Їм властиві висока частота агресивних дій, переважання фізичної агресії, недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навичок, понижений рівень довільності, нерозвиненість ігрової діяльності, понижена самооцінка, сприйняття оточення як ворогів і суперників, недовірливість. Проте агресивні діти розрізняються і між собою. У них переважає один з трьох видів агресивності: імпульсивно-демонстративний, нормативно-інструментальний, цілеспрямовано-ворожий. [23]

Шляхи корекції дитячої агресії - гра, зміна середовища, творче самовираження, сублімація через спорт і соціально-схвалювану діяльність, тренінги.

Для діагностики дитини існують критерії агресивності (додаток 2), які для дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку полягають у наступному:

1. Часто (частіше в порівнянні з поведінкою інших дітей, що оточують дитину) втрачають контроль над собою.

2. Часто сперечаються, лаються з дітьми і дорослими.

3. Навмисно дратують дорослих, відмовляються виконувати прохання дорослих.

4. Часто звинувачують інших у своїй «неправильній» поведінці і помилках.

5. Заздрісні і недовірливі.

6. Часто гніваються і удаються до бійок.

Про дитину, у якої протягом 6 і більше місяців одночасно стійко проявлялися 4 критерії, можна говорити як про дитину, що має агресивність як якість особи. Таких дітей можна називати агресивними.[23;17]

Агресивна поведінка дітей і підлітків легко виявляється за допомогою спостереження. Але для підтвердження результатів спостереження психологи застосовують спеціальні методики діагностики агресивності. У додатку Б, В розглянуто методику дослідження агресивності Басса-Дарки та Тест руки (Hand test), які можна застосовувати також і для дітей.[18]

Незалежно від причини агресивної поведінки дитини існує загальна стратегія оточуючих по відношенню до неї:

1. Якщо це можливо, стримувати агресивні пориви дитини безпосередньо перед їх проявами, зупинити занесену для удару руку, позвати дитину.

2. Показать дитині прикрість агресивної поведінки, фізичної і вербальної агресії по відношенню до неживих предметів, а тим більше до живих людей.

3. Встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї.

4. Представити дітям альтернативні способи взаємодії на основі розвитку у них емпатії, переживання.

5. Навчати консультативним способом вираження гніву як природної властивої людині емоції.

Як працювати з дітьми, що проявляють різні форми агресивності? І.В. Дубровина в книзі «Психокоректувальна і розвиваюча робота з дітьми» відзначає: «Якщо психолог приходить до висновку, що агресія дитини не носить хворобливого характеру і не наводить на роздуми про більш важке психічне відхилення, то загальна тактика роботи полягає в тому, щоб поступово навчити дитину виражати своє незадоволення в соціально прийнятних формах».[28]

2.5 Тренінгове заняття з метою корекції агресивності у дітей

Здійснення психологічної корекції агресивної поведінки дітей доцільно починати вже у молодшому шкільному віці. На думку багатьох відомих психологів (М.Й. Боришевського, Я.Л. Коломінського, Л.С. Славіна та ін.), молодший шкільний вік відіграє виключно важливу роль у формуванні та закріпленні основних тенденцій поведінки дітей, у тому числі й агресивних. Тому звертати увагу на агресивні реакції дітей та здійснювати спроби щодо їх коригування необхідно не в підлітковому віці, коли основні стереотипи поведінки вже сформувалися, а саме у молодшому шкільному віці, коли ці реакції ще не набули характеру сталих і закріплених.

Крім того, чим молодша дитина, тим легше на неї впливати і тим ефективніше буде як профілактична, так і корекційна робота з нею.[8; 10]

Корекція агресивної поведінки повинна носити системний, комплексний характер, передбачати опрацьовування кожної характерологічної особливості даної дитини.

По Т.П. Смирновій існує 6 ключових напрямів, в рамках яких необхідно будувати коректувальну роботу:

1. Зниження рівня особистісної тривожності.

2. Формування усвідомлення власних емоцій і почуттів інших людей, розвиток емпатії.

3. Розвиток позитивної самооцінки.

4. Навчання дитини виражати свій гнів прийнятним способом, безпечним для себе і оточуючих, а також реагуванню на негативну ситуацію в цілому.

5. Навчання дитини технікам і способам управління власним гнівом. Розвиток контролю над деструктивними емоціями.

6. Навчання дитини конструктивним поведінковим реакціям в проблемній ситуації. Зняття деструктивних елементів в поведінці.[26]

Ефективним засобом корекції агресивної поведінки є терапія мистецтвом. Вона дає змогу виразити агресивні почуття у соціально прийнятній формі. Малювання, живопис чи ліплення є безпечними засобами зняття напруження. Вихователь пропонує зліпити неіснуючу тваринку.


Подобные документы

  • Природа, структура та види агресії. Феномен, основні теорії, особливості проявів дитячої агресії. Вплив на прояви дитячої агресивності в молодшому шкільному віці. Експериментальне дослідження, діагностика та проявів агресивності у молодших школярів.

    курсовая работа [70,0 K], добавлен 10.11.2010

  • Поняття агресії та агресивності. Психологічна характеристика дітей; чинники, що впливають на розвиток агресивності в молодшому шкільному віці. Емпіричне дослідження прояву агресії у школярів за методикою "Неіснуюча тварина", "Тест емоцій" Баса-Даркі.

    курсовая работа [225,2 K], добавлен 28.05.2012

  • Дитяча агресивність та вікові особливості її прояву. Причини виникнення, психологічні особливості та шляхи усунення агресії в період кризи трьох років, в молодшому дошкільному та в підлітковому віці. Наявність стимулів, що полегшують розрядку агресії.

    курсовая работа [60,5 K], добавлен 27.04.2009

  • Сутність агресії, агресивності. Девіантна поведінка дітей шкільного віку, підлітків. Психологічні та статевовікові особливості прояву агресивності в підлітковому віці. Проведення тестування "Кінетичний малюнок сім’ї", результати. Опитувальник Басса-Дарки.

    курсовая работа [183,0 K], добавлен 08.06.2015

  • Проблема подолання внутрішніх конфліктів та агресивної поведінки у молодшому шкільному віці. Психологічні особливості учнів. Проведення корекційної роботи, спрямованої на подолання агресії. Вивчення рівня тривожності та його впливу на поведінку школярів.

    курсовая работа [441,9 K], добавлен 26.12.2014

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки підлітків. Експериментальне дослідження проблеми агресії у підлітковому віці. Корекційна програма по зменьшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки.

    дипломная работа [325,5 K], добавлен 12.05.2010

  • Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків. Статевовікові та індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці. Експериментальне дослідження та програма психокорекції гендерних відмінностей прояву агресії у підлітків.

    дипломная работа [374,0 K], добавлен 19.10.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.