Особливості буддизму

Ордени ченців діють за особливими статутами, мають суворо централізовану структуру. Очолюють їх генерали, генеральні магістри, яким підпорядковані провінціали (провінціальні пріори), магістри, а магістрам - абати і ковегауальні пріри. Над усіма ними главенствує генеральний капітул - зібрання керівників різних рангів, яке відбувається раз на кілька років. Ордени підпорядковані безпосередньо Папі Римському, в якій би країні вони не перебували. Одним з перших серед них в орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст, Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом користувався він у Х-ХІ ст. Нині бенедиктинці існують у країнах Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання.

Нині існує майже 180 чернечих орденів. Об'єднуючи майже півтора мільйона ченців, вони відіграють важливу роль у здійсненні політики Ватикану, місіонерській діяльності.

Монахи, як служителі культу, повинні жити виключно з милостині, їсти раз на день, відмовитися від шлюбу, власності, голити вуса, бороду, волосся голови; носити одяг жовтого кольору (ознака нижчих, "нечистих" каст) - вільну безрукавку, що переходить у широку спідницю й покривало на лівому плечі, залишаючи праве плече оголеним. До братства монахів не приймали рабів, солдатів, злочинців, боржників. Чернечий статус був суворим. Щоби стати монахом, слід було скласти відповідну обіцянку, яка зумовлювала ступінь чернечих звань, дотримуватися суворої дисципліни, коритися старшим за віком членам громади, постійно поринати в медитацію.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є латиський канон, Це - "Трипі така" ("Три кошики мудрості").її частинами є "Віная-пітака" (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'ята книг - "Сутта-пітака". Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди.

Даосизм

Даосизм як одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю виник приблизно одночасно з конфуціанством (VII ст. до н.е.), а як цілісна релігійно-філософська система склався в IV--III ст. до н.е. Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-цзи («Стара дитина»), хоч багато синологів (китаєзнавців) сумніваються, що така особа існувала насправді. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим. «Цзи», щоправда, означає і «філософ».

Особливості релігійно-філософської системи даосизму. У релігійно-філрсофській системі даосизму окреслилося дві тенденції: філософська, що згодом розвинулася в неодасизм, і релігійна, що охоплювала алхімію, демонологію, лікувальну практику. Провідна ідея його полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо підкоряються не Небу, а всезагальному закону -- дао -- невидимому, всюдисущому закону природи, суспільства, поведінки людини, який є невіддільним від матеріального світу, управляє ним. Дао є об'єктивною силою. Порушення його вносить дисгармонію. Особливо це помітно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао. Дао -- не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не персоніфіковане, але передує всім особам. Дао ніхто не створював, навпаки -- воно першоджерело всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче, Дао присутнє всюди і у всьому. Це -- загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття. Його неможливо сприймати безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, -- це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Людині важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а з певного часу його сутність розкрита для людей мислителями, вони мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави. У політичному сенсі дао є вищим законом управління державою. Воно є і найвищим моральним законом, основою моральності людини.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, що виявляються через доброчесність. Там, де вона є, діє дао; хто доброчесний, той виконує закон дао. Внаслідок пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, злиття її з природою. Все ненормальне, що виявляється в природі (посуха, повені, непогода тощо), є наслідком порушення її гармонії. Несправедливість, суспільний розлад -- теж порушення гармонії, але в суспільстві. Усунути їх можна тільки внаслідок дії дао. Втручання людини у світову гармонію неприпустиме. Вона повинна дотримуватися принципу «недіяння». Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке віддає людину владі стихійного розвитку подій. Людина, яка спромоглася з'єднатися з дао, може перемогти смерть. Таким є даоське вчення про безсмертя.

Даосизм тривалий час фігурував лише як філософська концепція. Ідея дао більш-менш точно відображала все-загальний зв'язок явищ і предметів об'єктивного світу, наблизилась до розуміння причинності, закономірностей віту. Але дао тлумачили і як духовну першооснову речей. Тому філософію даосизму не можна віднести ні до матеріалізму, ні до ідеалізму.

Невиразною в даосизмі є й ідея надприродного. Тому він для сучасників Лао-цзи релігією не був, став нею через 500 років після смерті Лао-цзи. Даосизм як релігія -- зовсім інша сутність, ніж філософський даосизм. Перетворившись на релігію, він виробив свою анімістичну систему, міфологію, розбудував фетишизм і магію на основі культової практики, яку використовувало конфуціанство.

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юй-хуан. Він, за міфологією, добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав в усьому людям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом. Юй-хуан стежить за дотриманням справедливості, чинить суд над усіма. Все, до чого доторкнувся він і його послідовники, є безсмертним, священним.

Важливою в лаоському пантеоні є богиня Західного неба Сіван-му, яка проживає в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де нема життя. Вона володіє персиковими садами, що дають плоди раз на три тисячі років. Це -- плоди безсмертя. Всі, хто перебуває в її палаці, -- безсмертні. Сіван-му уособлює жіноче начало -- інь, її чоловік -- князь Сходу Дун Ванчун -- ян. У Сіван-му раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, Ідея безсмертя і вічної молодості, довголіття є однією із стрижневих у даоському віровченні.

Людина вважається об'єктом впливу 33 тисяч духів, який потрібно скерувати на довголіття. Цьому служать численні талісмани, замовляння, ворожіння, а також спеціальні фізичні вправи, системи дихання, норми харчування, які містять раціональний досвід.

Безсмертя теж є темою даоської міфології. У ній ідеться про безсмертних святих, земне життя яких було сповнене дивами. Вони знали магічні засоби безсмертя, таємні формули і заклинання, що й забезпечило їм перетворення на вічних духів.

Оскільки панівною релігією в Китаї було конфуціанство, до даосизму офіційне ставлення в різні часи було різним. Він знав і державну підтримку, і гоніння. Був він й офіційною ідеологією кількох династій. Нерідко служив платформою таємних сил, що виступали проти існуючих суспільних порядків. Безсумнівним є його вплив на розвиток філософського мислення, духовного життя Китаю.

Громади даосів діють у різних країнах світу, є вони і в Україні, зокрема в Києві.

Історія православної місії в Китаї веде свій відлік з 1684 року, відколи полонені китайською армією на чолі зі священиком Максимом Леонтьевим були повезені в Пекін і заснували там російську громаду і духовну місію. Вже в 1696 році в Пекіні була побудована церква в ім'я Святої Софії, котру при чому називали також і Миколаївською, в честь ікони Святого Миколая Чудотворця, яку там благоговійно зберігали.

З початку 18 століття до 1917 року в Китай було спрямовано 20 духовних місій. За цей час на китайську мову були перекладені і видані багато богослужбових книг. У 20 столітті в Китаї нараховувалося вже 10 тисяч православних віруючих і понад 100 храмів.

У 1900 році під час повстання іхетуаній у Пекіні було убито 222 православних християнина, котрих згодом було прославлено як мучеників.У Шанхаї в період 1920-30 pp. було відкрито 12 православнх церков. В 1949 році в Харбіні, що став домом для багатьох емігрантів з Росії, було 23 православних храми та близько 140000 віруючих.

У 1966 році, на початку культурної революції, всі православні парафії були закриті, але потім, у жовтні 1966 року, один храм (Покрова Богородиці) було дозволено відкрити. У 1954 році за політичних причинами була скасована Російська духовна місія в Китаї, у власності якої знаходилися і всі православні храми. А 50 років тому, 23 листопада, Священний Синод РПЦ, за узгодженням з китайською стороною, прийняв рішення про дарування автономії Китайській православнії церкві. Архімандрит Василь (Шуан) був рукоположений у єпископа Пекінського, однак після його смерті в 1962 році Китайська Церква залишилася без предстоятеля.

Сучасний стан

На сьогоднішній день на всій території Китаю існує лише 12 православних церков і жодного православного священика (останній помер у 2003 році). Проживає, за різними оцінками, від 7 до 15 тис. православних. Неможливість відновити ієрархію Китайської Церкви пояснюється китайськими законами і позицією китайського уряду. Лише громадянин Китаю може бути священиком чи єпископом, при цьому в Китаї немає семінарій, а отримати дозвіл на виїзд для навчання досить складно.

Православ'я не належить до релігій, які офіційно визнаються урядом Китаю, що ще більше ускладнює існування Церкви. Періодично російські священики приїжджають служити у Китай, але через цю діяльність нерідко опиняються за ґратами або депортуються. У зв'язку з відсутністю ієрархії у Китайській Церкві на початку 1990-х автономія була призупинена і КПЦ була тимчасово канонічно підпорядкована напряму Патріарху Московському.

На початку 2000-х завдяки дипломатичним домовленостям між російським і китайським урядом становище православних трохи поліпшилось. Кілька китайських студентів стали навчатись у російських духовних школах. Дещовідрізняєтья ситуація у Гонконзі, де через інше законодавство, православні можуть діяти вільно. Там існує дві парафії - у юрисдикції Московського і Константинопольського Патріархату. Останній не визнає виключної юрисдикції Російської Церкви над територією Китаю, але окрім парафії у Гонконзі інших общин не має.

Філософія бойового мистецта

З чого починається навчання кун-фу? Звичайно, насамперед, з вчителя. Якщо ви прийшли навчатися в монастир, то хтось з ченців повинен узяти на себе відповідальність за вашу посвяту. Це перша й основна з буддійських практик, а відповідно до канонів Шаоліню заняття кун-фу не віддільні від практики дхарми (буддійське поняття про духовне вдосконалення). «Прийняття притулку» не просто якийсь ритуал -- це наче «пропуск» у щирі ворота Шаоліню, долучення до справжньої традиції. Перш ніж дати вам знання та енергію, учитель повинен переконатися у вашому стійкому намірі морального й духовного вдосконалення. Без такого благословлення вважається, що практика кун-фу буде довгою й безуспішною, до того ж неможливо буде освоїти складніші розділи. Адже кун-фу в Шаоліні -- наслідок буддійської практики, а не навпаки. Але цей обряд докорінно відрізняється від аналогічних в іншихрелігійних традиціях. Виконання його не заперечує належність до інших традицій, але вимагає повного усвідомлення й щирості на своєму шляху до очищення свідомості. Притулок також називають «Три коштовності», тобто необхідно усвідомити своє непротиріччя трьом основним установкам буддійського вчення: Будді -- як загальному ідеалові добра та справедливості, великому Вчителю цього світу, джерелу світла та натхнення; Дхармі -- як унікальній практиці духовного перетворення й порятунку від страждань; і Сангхе -- як єдиному співтовариству всіх живих істот, що йдуть шляхом світу та жалю. Звичайно, кун-фу займаються не лише буддисти і ритуал посвяти зараз більше формальний, але усі викладачі бойових мистецтв у Шаоліньскій долині та багато учнів вважають своїм обов'язком знайти вчителя-ченця в самому монастирі. Але не всі ченці в Шаолфні займаються кун-фу. Вони поділяються на дві групи: одні з них називаються Веньсени («культурні» ченці), які займаються тільки буддійськими практиками, а друга -- Вусени («бойові» ченці), хто власне й займається кун-фу.

Синкретизм буддизму і сінтоїзму в Японії

Релігійна ситуація в Японії ї відрізняється надзвичайною строкатістю, наявністю мисленних течій і традицій. Це, перш за все, сінто -- національна релігія японців, традиційні школи буддизму, християнство, яке вперше проникло в Японію в II пол. XVI ст., нові соціальні релігійні рухи. Крім перелічених течій за межами органі:

релігійних груп зберігається багато народних вірувань, які беруть свій початок з давнини. Все це дає право назвати Японію "живим музеєм релігій". Сінтоїзм, або сінто. шо в перекладі з японської означає "шлях богів", є найдавнішою релігією японців, що бере свій початок в анімістичних і тотем і стичних уявленнях. Такі вірування були притаманні людині, що не знала об'єктивних законів природи, яка стояла на такому щаблі суспільного розвитку, коли відбувалося одухотворення всього існуючого в світі, обожнення явищ природи тощо. Все, що мало незвичайну силу, що не могло бути зрозумілим людським розумом, розглядалося як щось надприродне і божественне, являлося предметом поклоніння і позначалося як "камі" або "мікото" -- "божество".

Камі було не злічити. Стверджують, що сінтоїстських божеств вісім мільйонів. За світоглядом японців, вони жили повсюди -- в небесах, на землі і у морі. У кожної місцевості був свій камі - "хазяїн". Кожна скеля, водоспад або багатолітнє дерево також називалося "камі". Божествами вважалися деякі тварини. Від богів, за уявленнями японців, багато в чому залежало існування кожного індивідума, і через те вони і поважалися. З часом окремі розрізнені уявлення і створені на їх основі культи -- культ природи і культ предків, віра в різного роду магічні сили і забобони, багато первісних шаманських і чаклунських обрядів -- оформилися в міфи, об'єднані однією сюжетною лінією, де з відносною послідовністю пояснювалося, яким чином виникло все існуюче в світі. Вони і склали офіційну сінтоїстську ідеологію, на якій базується національна релігія японців, що не має чітко вираженого і зафіксованого зведення догм. Основні міфи сінто доне, гщ до нашого часу дві пам'ятки давнини, твори VIII ст,- Кодзікі" ("Записки про справи давності", 712 р.) і "Ніхонгі", або "Ніхонські".

Давньояпонські міфи повідомляють, що історія Японії, походження її національних божеств і населення повязані зі списом, який опустив в воду і потім вийняв бог Ідзанагі, що спустився з неба разом зі своєю дружиною Ідзанамі. Рідина, що впала з вістря спису, загусла, і утворилася суша -- острів Оногоро, тобто "самозагустілий . на який ступили божества і створили інші острови, що склали Японський архіпелаг. Створивши Японію, божества Ілзанагі та Ідзанамі почали інші діяння. На землі з'явилися гори і ліси, моря і озера, а також ряд божеств (камі). Боги, яких створили на світ Ідзанагі та Ідзанамі, стати "володарями" морів і рік, місцевостей і явищ природи. Після смерті Ідзанамі, що загинула при народженні божественного вогню, засмучений Ідзанагі рушив за дружиною до країни мертвих, але втік звідти, злякавшись скверни. Щоб позбавитися її, він здійснив обряд очищення, в ході якого народив велику кількість богів. Коли Ідзанагі обмив лице, то з очей і носа народилося три боги: сонця, місяця і вітру. З лівого ока з'явилася богиня сонця Аматерасу, тобто "Велика богиня, що сяє на небі" і стала покровителькою сінтоїстського пантеону.

Таким чином в давній міфології описана поява основних божеств сінтоїстської релігії.

Через відсутність власного етичного вчення, що передбачає певні моральні заповіді, норми правильної поведінки або попередження гріха, сінто не можна назвати релігією в тому значенні, в якому ми звикли говорити про християнство, іслам чи буддизм.

Примітивний сінто був народженний обожненням природи і саме він виховав в японцях увагу до природи, вміння насолоджуватися її безмежною мінливістю, радіти її багатогранній красі.

Сінто не вимагає від віруючих щоденних молитв -- досить лише присутності на храмових святах і приношень за виконання обрядів. В побуті віруючі сінто виявляють себе лише релігійним ставленням до чистоти. Оскільки бруд в них ототожнюється зі злом, очищення є основою всіх обрядів. Острівне розташування сприяє довговічності національних традицій. В цьому Японію часто порівнюють з Англією. Але Корейська протока, що відділяє країну вранішнього сонця від Азіатського материка, приблизно в шість разів ширша від Jla- Манша. Протока сприяла тому, що Японія ніколи не була захоплена чужоземними військами. Країну вранішнього сонця довгий час минали походи завойовників. Але наступ з-за морів все ж відбувся -- за чотирнадцять століть до американської окупації і за сім століть до спроб Хубілая звести через протоку плавучий міст для своєї кінноти. Але це був наступ не військ, а ідей, причому мостом, по якому на японські острови потрапила цивілізація Індії та Китаю, слугував буддизм. Серед подарунків, що прислав правитель Кореї в 552 p., в Японію вперше потрапило зображення Будди. БуддистськІ сутри стали для японців першими підручниками ієрогліфної писемності, книгами, які прилучили їх до стародавньої цивілізації Сходу.

Буддизм прижився на японській землі як релігія знаті, тоді як сінто залишався релігією простолюдинів. Вислови сінто були зрозуміліші народу, ніж буддизм з його роздумами про круг причин, тобто про те, що день сьогоднішній є наслідком дня вчорашнього і причиною для завтрашнього. Середній японець сприйняв лише поверневий шар буддистської філософії, перш за все ідею непостійності і недовговічності всього сущого (стихійні лиха, яких зазнала острівна країна, сприяли такому світобаченню).

Сінто і буддизм... Важко уявити собі більш разючий контраст. З одного боку язицький культ обожнення природи і шанування предків, з іншого -- обгрунтоване віровчення зі складною філософією. Здавалось, між ними неминуча непримирима боротьба в якій чужа сила повинна або цілком поглинути місцеву, або навпаки, бути відкинутою саме через свою складність.

Але не сталося ні того, іншого. Японія розчинила свої двері перед буддизмом. Дві зовсім не схожі релігії мирно вжилися і продовжують існувати.«Проповідники буддизму змогли примиритися з вісьмома мільйонами місцевих святих, оголосивши їх втіленнями Будди. А для сінто, який одухотворює і наділяє святістю все. шо є в природі, було ще легше назвати Б дт одним з численних проявів божества. Замість релігійних війн склалося щось схоже на союз двох релігій. У сільських общин ввійшло в традицію будувати сінтоїстські і буддистські храми в одному місці -- вважалося, що сінто надійніше захистить Будду від місцевих злих духів. Таке сусідство дивує іноземців і збиває з пантелику, адже важко відрізнити сінтоїстський храм від буддистського. Характерна ознака сінтоїстського храму -- торій, який схожий на ворота з двома поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом Японії, бо це один з небагатьох зразків суто японського зодчества, що існував до іноземних впливів. В своєму початковому значенні слово "торій" перекладається як "сідало". Він ставиться перед храмом на згадку про легенду, яка розповідає, як Аматерасу образилася на свого брата і сховалася в підземній печері. Характерна ж ознака буддистського храму -- статуї. Саме буддизм вперше возвеличив в Японії мистецтво скульптури. Ще одна відмінність храмів -- доріжки до святині. Дорога до сінтоїстського храму завжди встелена дрібним камінням, в якому грузне нога. Таке незручне для пішоходів покриття має своє релігійне значення. Ці камінчики примушують людину думати лише про те, що в неї під ногами, і виганяють з її свідомості всі інші думки, тобто готують її до спілкування з божеством. До буддистського ж храму ведуть звивисті доріжки з пласких камінних плит.

Відрізняється і поведінка відвідувачів перед храмом. Якщо, стоячи перед храмом, вони плескають в долоні -- це означає, що хочуть привернути увагу богії сінто. Коли ж мовчки нахиляють голову до cкладених перед грудьми долонями -- це звертання до Будді?

Більшість віруючих японців сповідують, одночасно дві релігії -- сінто і буддизм. Так скраво виражене проповідування двох релігій навряд чи можна знайти в будь-якій іншій країні. Чим же пояснити таке співіснування богів? Як могли вони знайти місце в душі кожного японця, щоб мирно співіснувати? Відповісти на не можна так: завдяки своєрідному поділу праці. Сінто залишив за собою всі радісні події людського життя, віддавши буддизму події сумні. Якщо народження дитини або весілля відмічають сінтоїстськими церемоніями, то похорони і поминки предків відбуваються за буддистеькими обрядами.

Новонародженого японця несуть спочатку в сінтоїстський храм, щоб показати його місцевому богу. Коли проходить певний час і вважається, що небезпека дитячої смертності вже минула, дитину знову приводять туди. Обряд цей зберігся до сьогодні як свято "сім-п'ять-три". Пятнадцятого листопада кожного року семирічних, п'ятирічних і трирічних дітей в усій Японії вдягають, як ляльок, в яскраві кімоно (дівчаткам до того ж рум'янять щічки і роблять високі старовинні зачіски) і дарують льодяники в вигляді стріл, що символізують довге життя.

Шлюб -- також монополія сінто. Весною і восени, особливо в т.зв. щасливі дні, біля кожного храму сінто обов'язково можна побачити молодят, сватів і родичів.

Сінто залишив за собою і всі місцеві общинні свята, пов'язані з явищами природи, а також церемонії, якими потрібно починати яку-небуть важливу справу, наприклад: оранка чи жнива, а в наші часи -- початок будівництва хмарочоса або спуск на воду танкера-гіганта.

Події і ритуали, пов'язані із смертю - монополія буддизму. Похорон, поминки, нагляд за кладовищами - це джерела прибутку буддистських храмів. Єдине народне свято - пов'язане з буддизмом - «бон» - поминальний день. Його відмічають в середині літа, причому роблять це весело, щоб уутішити пращурів, душі яких, за легендою, повертаються і побачитися з рідними. Існує звичай згадувати кожного померлого свічкою пускають в плавучому паперово ліхтарику вниз за течією річки. Багатьох віруючих дивує релігійна байдужість японців. Тут не почуєш, щоб на Будду або інших богів посилалися в своїх промовах державні діячі. Не дивлячись на величезну кількість храмів, всі молитви зводяться до трьох речень: Хай обминуть хвороби. Хай збережеться спокій в сімї. Хай щастить у справах.

Ці три моліггвн вимовляються не звертаючись до певної релігії, а просто як життєве замовляння.А священник для японців -- не наставник, як, скажімо, для католиків, а лише особа, що виконує на замовлення відповідні обряди. Завдяки своєрідному сусідству сінтоїзму, буддизму і конфуціанства, коли жодне із світобачень не переважало над іншими, не виключало їх абсолютно і остаточно, в свідомості японців глибоко укорінилася ідея терпимості. В їх духовному житті завжди залишалося місце для діалогу. Кожна система вірувань або поглядів розглядалася як шлях до вершин мудрості, духовної досконалості, внутрішнього прозріння. Людина мала право випробувати будь-який з таких шляхів. На відміну від заходу, Японія майже не знала переслідувань єретиків, придушення будь-яких плідних ідей через те, що вони суперечать деяким священним книгам або їх наступному тлумаченню.

Буддійська етика - це не якісь довільні стандарти, винайдені людьми, для своїх конкретних потреб. Вони також не встановлені якою-небудь вищою істотою. Закони і звичаї людського суспільства не лежать в основі буддійської етики. Наприклад, форма одягу, що підходить для одного клімату може бути непридатною в іншому. У цьому випадку, одяг є питанням прийнятого звичаю й ніяким чином не відноситься до етики. Дотепер штучно створені людьми звичаї постійно плутають із етичними принципами, які незаперечні й незмінні.

Буддійська етика базується не на мінливих звичаях людського суспільства, а на незмінних законах природи. У Буддизмі етичні цінності є невід'ємною частиною природи і незмінним законом причини й наслідку (карми). Той факт, що буддійська етика ґрунтується на законах природи, робить її принципи корисними й прийнятними для сучасного світу. Те, що буддійський звід правил поведінки був сформульований більш, ніж 2500 років тому, не применшує його непіддатну часу сутність.

Моральність у Буддизмі призначена для того, щоб практичним чином привести до кінцевої мети - справжнього щастя.

На буддійському шляху до звільнення кожна істота вважається відповідальною за своє щастя й горе. Кожному доводиться самостійно трудитися для свого звільнення, через розуміння й зусилля. Порятунок у Буддизмі - це результат власного духовного розвитку людини і ніхто інший не може його нав'язати або надати.

Місія Будди полягала в тому, щоб розповісти істотам про природу життя й дати їм пораду як поводитися, для досягнення власного щастя й блага інших.

Отже, буддійська етика - це не заповіді, яким примушують слідувати людей. Будда дав знання про ті умови, які є сприятливими і приводять до тривалого блага для себе й інших. Замість того, щоб називати поганих людей "ганебними", "порочними", "знехтуваними", "нічого не вартими" і "нечестивими", він просто говорив: "Ти робиш дурні вчинки, адже вони приводять до страждання для тебе й інших".

Теорія буддійської етики знаходить практичне вираження у формі різних правил. Ці правила або рекомендації є нічим іншим як орієнтирами, що показують, куди ми повинні рухатися, на шляху до кінцевого порятунку. Хоча багато правил виражаються в негативній формі, не слід вважати, що буддійська моральність складається тільки в уникненні поганого, без здійснення гарних учинків.

Моральність у всіх правилах можна виразити трьома простими принципами: "Не робити ніякого зла, бути прихильним до умілих учинків, очищати свій розум. Таке вчення всіх Будд."

У Буддизмі розмежування між гарним і поганим проводяться дуже просто: всі вчинки, що кореняться в жадібності, ненависті й невіданні, що відбуваються від егоїзму, формують небезпечне помилкове поняття існування "Я" (душі). Такі вчинки вважаються такими, що призводять до поганих наслідків, недотепними й дурними. їх називають Akusala Kamma.

Всі ті вчинкн. які засновані на щедрості, доброзичливості й мудрості,

а важаються гарними - Kusala Kamma.

Критерій гарного і поганого застосовується до вчинків фізичного тіла, мови й думок.

Буддійська моральність, заснована на намірі або вольовому рішенні. "Карма - це намір" - говорить Будда. Вчинки самі по собі не вважаються гарними або поганими, а "тільки намір і думки роблять їх такими". Проте, у буддійській етиці не вважається, що людина має право робити дурні вчинки, за умови, що її наміри є благими.

Зв'язок між задумом і вчинком у тому, що думка перетікає в дію на фізичному рівні, що є її продовженням. Неможливо скоїти вбивство з добрим серцем, тому що позбавлення життя - це зовнішній прояв стану розуму, у якому переважає відразу злість, ненависть або жадібність.

Вчинки - це згустки думок, подібно краплям дощу, які є згустками пари. Реальні дії виникають із тих вчинків, які вже були зроблені в таємних і безмовних куточках серця.

Людина, що зробила аморальний вчинок, фактично заявляє, що вона невільна від недотепних станів розуму. Точно так само, якщо людина має чистий і незаплямований розум, що не містить брудних думок і почуттів, то вона нездатна до аморальної поведінки.

У буддійській етиці визнається об'єктивність моральних цінностей. Інакше кажучи, кармічні наслідки вчинків проявляються, відповідно до природного закону карми, незалежно від відношення до вчиненої дії самого індивідуума або суспільства. Наприклад, пияцтво має кармічні наслідки. Це дурний вчинок, адже він породжує нещастя як для самої людини, так і для оточуючих.

Кармічний плід пияцтва буде виявлятися, неважливо, що думає про нього суспільство або сам п'яниця. Переважна думка й погляди в принципі не занадто відходять від того факту, що пияцтво - це об'єктивно поганий вчинок. Тільки психологічні, соціальні й кармічні наслідки дії роблять його моральним або аморальним, а точки зору тих, хто його оцінює, не враховуються. Тому, хоча й визнається етична відносність, вважається, що вона не може похитнути позиції [загальнолюдських] цінностей.

Щасливе або нещасне життя є наслідком умілих (kusala) або недотепних (akusala) учинків.

Здійснення вмілих учинків породжує заслугу (punna), що є якістю, яка очищає розум. Неприборканий розум має схильність потрапляти під контроль дурних тенденцій, що приводить людину до здійснення поганих учинків і потраплянню в біду.

Заслуги очищають розум від дурних тенденцій жадібності, ненависті й невідання. Жадібний розум заохочує в людині пристрасть, бажання накопичувати й запасатися. Розум, що ненавидить, приведе до відрази й злості. Неосвічений розум робить людину обплутаною жадібністю й ненавистю, а також змушує вважати, що ці три корені недотепної карми є вірними й цінними. Недотепні вчинки породжують ще більше страждань і зменшують можливість для людини вивчати й практикувати Дхамму.

Заслуги важливі для нашого руху по життєвому шляху. Вони пов'язані з тим. їло добре й корисно для себе й інших, а також можуть сприяти очищенню розуму. У той час, як накопичене людиною матеріальне багатство можна втратити через злодійство, потоп, пожежі, конфіскації й т.ін., благо заслуг слідує за нами від одного життя в інше і його не можна втратити, хоча заслуги можуть бути вичерпані, якщо істота не робить нових зусиль щодо їхнього нагромадження.

Людина буде відчувати щастя в сьогоденні й майбутньому, завдяки прояву заслуг.

Заслуга - це найбільший помічник: вона постійно створює можливості. Маюча заслуги людина буде мати успіх у будь-якому починанні, у напрямку якого вона прикладає зусилля. Якщо вона хоче зайнятися бізнесом, то зустрінеться з потрібними партнерами й друзями. Якщо вона хоче стати студентом, йому призначать стипендію й нададуть підтримку викладачі. Якщо така людина прагне до просування в медитації, вона зможе зустрітися із кваліфікованим учителем, що направить його по шляху духовного розвитку.

Завдяки скарбниці заслуг, збудуться мрії. Саме заслуги дозволяють людині переродитися в небесному світі, і забезпечують необхідні умови й підтримку в досягненні Ніббани.

Є декілька "родючих полів" для одержання заслуг, які приносять щедрі результати людині, що "засіває" свої благі справи на таких "полях". Подібно тому, як один з видів ґрунтів може дати кращий урожай, ніж інший (наприклад, чорнозем і кам'янистий ґрунт), так і гарний вчинок, зроблений на благо окремих особистостей, створює більше заслуг, ніж зроблений на благо інших. У ці "родючі поля" заслуг входять Сангха або праведники, мати, батько й нужденні. Гарні вчинки, спрямовані на цих людей, виявляться різними шляхами й принесуть прекрасні плоди.

Будда вчив десяти вмілим учинкам, які варто робити, щоб прожити щасливе й мирне життя, а також розвинути знання й розуміння. Десять умілих учинків такі:

- Безкорисливе жертвування

- Моральна поведінка

- Культура розуму, розвиток розуму

- Повага

- Допомога іншим людям

- Поділ заслуг з іншими людьми

- Радість, при здійсненні гарних учинків іншими

- Проповідь і викладання Дхамми

- Слухання Дхамми

- Виправлення своїх поглядів

Здійснення цих десяти вчинків приносить благо не тільки собі самому й тим, на кого вони спрямовані, але й оточуючим. Моральна поведінка приносить благо всім, з ким людина вступає в контакт. Культура розуму приносить спокій іншим людям і надихає їх на практику Дхамми.

Повага породжує гармонію в суспільстві, а допомога робить кращим життя гтодей. Якщо людина ділиться заслугами з іншими, то це значить, що вона піклується про благо цих людей. Радість, при здійсненні іншими гарних учинків, надихає їх на нагромадження ще більших заслуг. Викладання й слухання Дхамми є важливими факторами як для вчителя, так і для слухача, і сприяє життю обох, відповідно до Дхамми. Виправлення своїх поглядів дозволяє людині показати іншим, наскільки прекрасна Дхамма. У Дхаммападі Будда вчив:

Якщо людина зробила добро, нехай робить його знову і знову. Нехай вона бажає робити добрі вчинки, Адже нагромадження заслуг - радісно.

Дхаммапада, 118

Не думай легковажно про добро: "Воно не прийде до мене".

Адже й глечик наповнюється від падіння крапель. Розумний наповнюється добром, навіть потроху накопичуючи його.

Дхаммапада, 122

Є десять недотепних (поганих) учинків, яких людям варто уникати. В основі цих учинків лежить жадібність, ненависть і невідання. Ці дії приносять страждання не тільки іншим, але й, у першу чергу, самому собі, як у цьому житті, так і в наступних. Коли людина знаходить розуміння закону карми й усвідомлює, що недотепні вчинки приносять погані наслідки, вона буде практикувати Правильне Розуміння й стане уникати вчинення подібних дій надалі.

Є три вчинки тіла, які, з погляду закону карми, вважаються недотепними. Це (1) убивство живих істот, (2) грабіжництво (злодійство) й (3) недозволені статеві зв'язки. Ці вчинки тіла відповідають першим трьом Правилам Поведінки, яким люди повинні слідувати.

Наслідками вбивства для того, хто його скоїв, буде зниження тривалості життя, погане здоров'я, постійне засмучення, через розлуку з коханими й життя в постійному страху.

Дурні наслідки злодійства - це бідність, жебракування, розчарування й залежність від інших у засобах до існування.

Погані наслідки недозволених статевих відносин - це означає мати велику кількість ворогів, бути об'єктом ненависті й жити з такими чоловіками й дружинами, з якими ви зовсім не хочете разом жити.

П'ять дій мови, що є з погляду карми недотепними, такі:

(1) неправда,

(2) наклеп і плітки,

(3) груба мова,

(4) марнослів'я

(5) легковажна балаканина.

Крім неправди, всі інші дурні вчинки мови можна розглядати як частину четвертого Правила Поведінки.

Дурні наслідки неправди для людини, що скоює цей вчинок такі, що її саму будуть сварити й паплюжити, їй перестануть довіряти, а також вона набуде неприємного зовнішнього вигляду.

Поганий результат наклепу - це безпричинна втрата друзів. ? езультатом грубої мови є нетерпимість оточуючих по відношенню ДО ЦІЄЇ - дини й грубий голос.

Неминучим плодом безглуздих розмов є вроджені відхилення органів тіла й мова, на яку ніхто не звертає уваги.

Три недотепних вчинки, які здійснює розум, такі: (1) жадібність, тобто сильне бажання, особливо відносно чужої власності, (2) недоброзичливість і (3) помилкові погляди. Ці три вчинки відповідають трьом корінням пороку: жадібності, ненависті й невіданню.

Порушення П'ятого Правила, іцо полягає в уникненні застосовувати оп'яняючі засоби, не тільки приводить до здійснення цих трьох дурних вчинків розуму, коли людина перебуває в стані сп'яніння, але також і в інших поганих учинках, чинених тілом і мовою.

Небажаний ефект жадібності - це невиконання власних бажань.

Наслідки недоброзичливості - це потворність, численні хвороби й володіння нестерпним характером.

І, нарешті, наслідками помилкових поглядів є володіння сильними бажаннями, дурість, тупість, хронічні захворювання й погані думки.

Людині необхідно робити гарні вчинки й утримуватися від поганих. Якщо поганий вчинок уже зроблений, необхідно усвідомити, де це відбулося й прикласти зусилля більше так не поводитися. Таке щире значення каяття, й тільки в такий спосіб людина може просуватися по благородному шляху до Звільнення.

Молитви, заради прощення, є марними, якщо по їхньому закінченні людина робить дурний вчинок знову й знову. Хто ще може "змити гріхи", як не сама людина? Це повинне початися з усвідомлення, що є прекрасним очисним засобом.

По-перше, людина усвідомлює природу зробленої провини й об'єм нанесеної шкоди. Далі вона усвідомлює, що вчинок є недотепним, завдяки чому вчиться й приймає рішення не робити його знову. Потім, людина робить якнайбільше гарних учинків, на благо постраждалої сторони й інших людей. Так плоди поганого вчинку перекриваються потоком гарних справ.

У Буддизмі вважається, що спокута й виправлення доступне для всіх здійснюючих погане. Це стає можливим особливо через усвідомлення й Правильне Зусилля.

Схилятися до переконання, що людина може "змити" свої погані вчинки якимось "чудесним" способом - це не просто забобон, а думка, особливо шкідлива для духовного розвитку людини. Через неї вона так і залишиться неосвіченою і внутрішньо самовдоволеною. Це помилкове переконання може насправді принести більше шкоди, ніж наслідки поганогоо вчинку, яких людина так боїться.

Розум очищає доброзичливість, що стає потужною силою, яка випромінює добро на благо інших.

У сучасному світі матеріальний добробут та інтелектуальний розвиток досягли значного рівня. Хоча варто визнати, що розподілені вони нерівномірно, у нас цілком достатньо інтелектуалів, блискучих письменників, талановитих : в. філософів, психологів, учених, релігійних діячів, прекрасних поетів і ^чих світових лідерів. Але, незважаючи на наявність всіх цих інтелектуалів, у . часному суспільстві немає справжнього миру й безпеки. Мабуть, чогось не вистачає. Людству не вистачає саме духовності й доброзичливості (доброї волі).

Сама по собі матеріальна вигода не може принести тривале щастя й мир людям. Для того, щоб принести мир іншим людям і встановити мир на планеті, необхідно спочатку створити його тверду основу у своєму власному серці.

Справжній шлях досягнення миру полягає у слідуванні порадам Будди.

Для практики доброзичливості, варто спочатку прийняти благородний принцип ненасильства і завжди бути готовим перебороти егоїзм та показати іншим справжній шлях. Не слід вести цю боротьбу через катування фізичного тіла, оскільки пороки утримуються не в тілі, а в розумі.

Ненасильство - це більш ефективна зброя проти зла, ніж помста. Істинна сутність помсти полягає в збільшенні пороків.

Щоб практикувати доброзичливість, людина повинна бути вільною від егоїзму. Більша частина любові в цьому світі концентрується на самому собі, тобто це любов, спрямована на самого себе або пошук своєї власної вигоди.

"Чоловіка люблять не через любов до нього, чоловіка люблять через любов до себе. Батьки люблять дітей не через любов до дітей, а через любов до себе. Люди люблять богів не через любов до богів, а через любов до себе. Один любить іншого не через любов до нього, а через любов до себе"

Будда вчить іншої любові. Будда стверджував, що нам необхідно навчитися практики безкорисливої любові, що дозволить підтримувати реальний мир і, в той самий час, дасть можливість трудитися, для досягнення власного порятунку. Це називається альтруїстичною любов'ю, де не визначається той, хто любить.

Подібно самогубству, що вбиває на фізичному рівні, егоїзм вбиває духовний прогрес. У Буддизмі доброзичливість не є емоційною або егоїстичною. Це почуття, що виходить із очищеного розуму, після знищення ненависті, заздрості, жорстокості, ворожості й злості. Будда вчить, що доброзичливість (metta) - це найбільш ефективний спосіб підтримки чистоти розуму й очищення атмосфери, забрудненої думками. Така любов, яку практикує Бодхисаттва. Любов Будди або Архата чиста, оскільки вона не розрізняється між тим, кого люблять і тим, хто любить.

Слово "любов" використовується для опису ряду почуттів, які відчувають люди. Буддисти проводять розмежування між егоїстичною любов'ю (рета) і чистою альтруїстичною (karuna, metta). Акцент, що робиться на тваринному потязі особин однієї або різних статей одного до іншого, істотно підірвав саму концепцію почуття дружелюбності до інших істот.

У вченні Будди говориться, що є кілька різних видів почуттів, які підпадають під загальне визначення "любов". По-перше, вона може бути егоїстичною й безкорисливою. Любов можна назвати егоїстичною, якщо людину цікавить тільки вигода, яку вона може одержати для самої себе, і їй немає справи до потреб і почуттів партнера. Ревнощі звичайно є симптомом такої любові. З іншого боку, людина відчуває безкорисливу любов, якщо вона віддає всю себе на благо іншог о. Така любов батьків до дітей.

У відносинах один до одного люх-: часто відчувають суміш егоїстичної та безкорисливої любові. Наприклад, хоча батьки жертвують багато чим заради своїх дітей, вони чекають чогось у відповідь, тому тут присутні аспекти як егоїзму, так і безкорисливості.

Інший вид любові тісно пов'язаний з попереднім - це любов між братами або друзями (Maitri, Mitra). У якомусь розумінні й цю любов можна назвати егоїстичною, тому що вона спрямована тільки на певних людей і не охоплює інших.

Ще однією категорією є сексу альна любов, у якій партнери притягаються один до одного, через фізичну привабливість. Це вид любові, що найбільшою мірою експлуатується сучасними засобами розваги і в нього входить все, починаючи із захоплень у підтітковому віці й закінчуючи найскладнішими відносинами між дорослими.

На більш високому рівні, ніж перераховані, перебуває любов, спрямована на всіх (metta). Ця любов, що покриває всіх живих істот, є найбільшою чеснотою, висловленою Буддою. Наприклад, великий Будда відрікся від свого королівства, родини й задоволень, щоб у нього була можливість знайти шлях до звільнення людства від існування в стражданні. Для досягнення Просвітління, Будді довелося боротися незліченну кількість життів. Звичайна істота вже давно б прийшло в зневіру, але Будда був не таким. Саме із цієї причини його називали милосердним.

Безмежна любов Будди простиралася не тільки на людей, але й на всіх інших живих істот. Вона не була заснованою на почуттях або егоїзмі, це любов без меж і без розмежування.

На відміну від інших видів любові, любов, спрямована на всіх, ніколи не приведе до розчарування або незадоволеності, тому що вона не чекає нагороди й навіть не визначає того, хто любить. Вона створює більше щастя й задоволення. Ті, хто розвиває любов, яка охоплює всіх, також розвивають спільну радість і безпристрасність. Так ці люди досягнуть високого рівня.

У книзі "THE BUDDHA' ANCIENT PATH" високоповажний Пьядассі Тхера пише: "Любов - це активна сила. Будь-який вчинок люблячої людини відбувається з незаплямованим розумом, спрямованим на допомогу, підтримку, наснагу, на те, щоб зробити шлях інших легшим, м'якшим й більш підготовленим до подолання страждань, досягнення вищого блаженства."

"Шлях розвитку любові полягає в тому, щоб ретельно розглянути шкоду, принесену ненавистю, і переваги того стану, при якому ненависть відсутня. Також у цей шлях входить ретельний розгляд, відповідно до дійсності й карми, того, що насправді немає об'єктів для ненависті, що ненависть - це дурний спосіб мислення, який породжує більше й більше темряви та перешкоджає правильному розумінню. Ненависть накладає обмеження, а любов звільняє. Ненависть зв'язує, а любов дає свободу від пута. Ненависть породжує жаль, а любов приносить умиротворення. Ненависть приносить хвилювання, а любов заспокоює. Ненависть розділяє, а любов поєднує. Ненависть робить людей черствими, а любов зм'якшує. Ненависть заважає, а любов допомагає. Таким чином, завдяки належному вивченню й розгляду наслідків ненависті й благ любові, варто розвивати любов".

У Каранія Метта Сутте (СН 1.8) Будда роз'ясняє природу буддійської юбові: "Як мати готова ризикувати життям, захищаючи свою дитину, єдину дитину, так потрібно розвивати безмежне серце стосовно всіх істот. З доброю волею до всього всесвіту, розвивайте безмежне серце: угорі, унизу, і всюди навколо, без обмежень, ворожості або ненависті."

Ми повинні бути вдячні навіть ворогам, якщо вони вказують нам на помилки й слабості.

Ми робимо справжні акти добродійності, якщо віддаємо, не очікуючи чого- небудьвзамін і, завдяки цьому зменшуємо власні егоїстичні бажання.

Суть добродійності полягає в тому, щоб віддавати, не очікуючи чого-небудь замість. Якщо людина очікує якихось матеріальних благ, в обмін на свій дарунок, то вона робить не щедрий вчинок, а простий обмін. Щедра людина не повинна створювати в інших почуття того, що вони перебувають у боргу перед дарувальником. Також не слід використовувати подарунки як засіб управління людьми, що їх одержують. Не потрібно навіть очікувати подяки, тому що багато з людей просто забудькуваті й зовсім не обов'язково є невдячними.

Справжній акт добродійності є чистим і не містить якої-небудь фальші. Він не створює зобов'язань між дарувальником і одержувачем.

Добродійна діяльність схвалюється у всіх релігіях і є благим вчинком. Тим, у кого досить засобів на життя, варто подумати про інших і направити свої пожертвування туди, де вони потрібні. Серед людей, що займаються добродійністю, є такі, хто використовує її, з метою залучити інших до своєї релігії або політичної партії. Подібний акт, чинений з прихованим мотивом залучити людей, не можна назвати щирим благодійним вчинком.

Ті, хто перебувають на шляху духовного росту, повинні намагатися зменшити свій егоїзм і сильне бажання одержувати більше й більше. їм варто зменшити надмірну прихильність до власності, що, при відсутності усвідомленості, може поневолити їх і породити жадібність. Те, чим вони володіють, варто використати на благо й щастя інших, а саме тих, хто їм дорогий і тих, хто бідує.

Роблячи пожертвування, варто виконувати цей вчинок не тільки тілом, але також серцем і розумом. У кожному акті пожертвування повинна бути присутньою радість.

Варто розрізняти звичайний акт добродійності й пожертвування, як воно описується в Буддизмі (dana). Займаючись звичайною добродійністю, ми повинні подавати з жалю й доброти, коли усвідомлюємо, що хтось потребує допомоги, а ми самі здатні її запропонувати. При здійсненні dana, ми жертвуємо, з метою розвитку щедрості як однієї із чеснот, а також з метою зменшити егоїзм і жадібність. Але більш важливим є те, що це пожертвування відбувається з розумінням мети зменшити й потім повністю знищити ідею про душу (вічну сутність), що є причиною жадібності, спраги наживи й страждань.

Людина використовує мудрість, коли згадує, що щедрість - це дуже важлива якість, яку кажний буддист повинен практикувати. Вона є першою досконалістю (paramita), яку Будда практикував в численних життях до Просвітління. Людина також практикує dana, в знак вдячності до прекрасних якостей і достоїнств Трьох Цінностей.

Ми можемо пожертвувати різні речі. Можна давати матеріальне: їжу ним, гроші й одяг бідним. Також можна жертвувати наші знання, уміння, енергію й зусилля на ті справи, які приносять благо іншим. Якщо друг ; трапив у лихо, ви можете дати йому гарну порада й зі співчуттям вислухати його. Ми можемо уникати вбивства живих істот, і завдяки цьому вчинку, дарувати життя беззахисним істотам, які, в противному випадку, були б убиті.

Також можна пожертвувати іншим орган свого тіла, для пересадження, наприклад очі, серце, нирку, кров і т.ін. Ті, хто хочуть практикувати цю чесноту або ті, хто спонукуваний великим жалем чи турботою про інших, повинні бути також готовими пожертвувати своїм життям.

У попередніх народженнях, Бодхісаттва багаторазово віддавав частини свого тіла, заради інших. Він також жертвував своїм життям, заради порятунку й збереження життів інших. Так велика була його щедрість і жаль.

Але найбільшим свідченням величезного жалю Будди є його безцінний подарунок людству - вчення (Дхамма), що звільняє істот від страждань.

Для буддистів вищим дарунком є дарунок Дхамми. Такий подарунок має величезну силу змінювати життя. Коли об'єктивна людина одержує Дхамму й починає щиро практикувати цю Істину, вона не може не змінитися. Такі люди відчують велике щастя, спокій і радість серцем та розумом. Будучи жорстокими, вони стають милосердними. Будучи мстивими, вони починають прощати. Завдяки Дхаммі, ті, що ненавидять, знаходять здатність до жалю, жадібні стають щедрими, а неспокійні - більш умиротвореними. Спробувавши Дхамму, людина відчуває щастя не тільки тут і зараз, але й у майбутніх життях.

релігійний буддизм конфуціанство

2. Основні напрями буддизму

У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової практики. Це хінаяна («вузький шлях спасіння»), або індо-південний і південно-східний буддизм; махаяна («широкий шлях спасіння»), або дао-буддизм (далекосхідний буддизм); ваджраяна, або тантраяна (центральноазіатський буддизм).

v Перший напрям -- хінаяна -- тісно взаємопов'язаний з раннім буддизмом. Він визнає Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Головним у ньому є особисте спасіння, що вважається досяжним лише через відхід від світу, тобто прийняття чернецтва.

Вони уникають філософсько-космогонічних спекуляцій; дотримуються догматів первісного буддизму, що написані мовою палі; визнають Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Основний акцент вони роблять на особистому спасінні, що може бути досягнуте тільки через відхід від світу, тобто за умови прийняття чернецтва. Хінаяна поширена, головним чином, у тих країнах, куди мігрувало населення Східної Індії -- Шрі-Ланки. З часом у хінаяні з'явився складний урочистий культ (наприклад, поклоніння "зубу Будди"), набули значного поширення масові паломництва до святих місць і т. ін.

За межами Індії хінаяна поширилася лише там, куди проникли індійські поселенці (Південна та Південно-Східна Азія). У країнах цих регіонів -- М'янмі, Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці -- буддизм сприймається як високорозвинена індійська культура, спроможна задовольнити всі верстви населення.

v Другий напрям -- махаяна (від санскр. -- "велика колісниця", або "широкий шлях" спасіння) -- визнає можливість спасіння не лише для ченців, а й для мирян, якщо якщо той дотримується обітниць духовної досконалості, читає молитви, творить заклинання, отримує допомогу з боку ченців і обдаровує їх, надає милостиню бідним. Ченці прискорюють спасіння людей культовими заходами бодхісатв (від санскр. -- той, чиєю сутністю є знання). Вони можуть безпосередньо втручатися у долю кожного на основі милосердя до живих істот, змінювати їхню карму на більш сприятливу.Подолавши аскетичні крайності хінаяни, махаяна легше адаптувалася до нових умов і вийшла далеко за межі Індії (на Далекий Схід). Другий напрям буддизму -- основа багатьох місцевих тлумачень і течій буддизму.

v Третій напрям -- ваджраяна, або тантраяна, сформувався на початку II тис. н.е. Він практикує шлях йоги під керівництвом духовного наставника -- гуру. Кожний гуру має свою методику використання системи йоги для очищення думок. У ламаїзмі, що виник на основі вчення Цзонхави (1357--1419), такі духовні наставники називаються переродженцями, або живими богами. Ламаїзм -- це ієрархічна церковна система, що дублює світську державну ієрархію, встановлену Чингісханом.