Економічна криза у державі, незбалансованість економічних процесів викликає стан постійної соціальної напруженості.

Н. Ю. Максимова зазначає, що безпритульні діти не мають належного рівня життєвої компетенції, не готові до життя в суспільстві; мають неточні превентивні знання, викривлений особистісний розвиток: агресивні, емоційно нестійкі, імпульсивні, егоцентричні; не мають навичок самоаналізу, відрізняються низьким рівнем самоповаги; ці діти не вміють приймати рішення, планувати свої дії та нести за них відповідальність. Але за даними М. Ю. Кистяковської (1970 р.) їх моторний розвиток у багатьох випадках швидший та успішніший, ніж у дітей, які виховуються у сім'ях [3, с. 14].

Діти вулиці значно важче піддаються вихованню, оскільки життя на вулиці пропонує їм ціннісні орієнтації кримінальної субкультури, діти знаходяться в афективному стані, виявляють реакції протесту [64, с. 64 - 66]. В. Є. Виноградова-Бондаренко [35, с. 30] визначає такі особливості формування особистості та фізичного розвитку дітей вулиці: неврівноваженість, легка емоційна дратівливість, істеричність; фізичне виснаження, кволість, недокрів'я, нервово - м'язова та судинно - рухова збудливість, нічне нетримання сечі, неспокійний сон, млявість, підвищена вразливість до температурних коливань, статеві хвороби. Однак діти вулиці мають переваги у психічному розвитку, оскільки позбавлені більшості деприваційних впливів, хоча відрізняються хворобливістю та моральною занедбаністю, девіантною поведінкою.

Існують окремі дослідження щодо особливостей деприваційного впливу на дітей залежно від їх віку. Щодо безпритульних дітей у 20-х роках ХХ століття М. І. Левітіною (псевдонім - Маро) [5, с. 18] доведено: чим раніше неповнолітній стає безпритульним, тим важчий та незворотніший характер безпритульності він дістає.

Розглядаючи процес виховання депривованих дітей у контексті оволодіння ними соціальною компетентністю як виконанням сукупності просоціальних ролей слід відзначити, що найнезворотніші проблеми наступної реалізації чекають їх у сфері сімейних стосунків. Г. С. Красницька вважає, що в уявленні дітей-сиріт найчастіше формується дві моделі сім'ї: позитивна і негативна. Позитивна модель відображає радісний емоційний стан дитини, очікування свята; дитина ідеалізує свій сімейний досвід, не може його конкретизувати і, звичайно, не наповнює побутовими дрібницями. Не звертаючи уваги на аморальність батьків, неблагополучність родини, діти часто сумують за живими батьками, намагаються їх розшукати і повернуться до них. Негативна модель сімейних стосунків містить конкретний зміст того, чим не повинен володіти чоловік, дружина, мати, батько, якими не повинні бути їх стосунки з дітьми і між собою. Така група дітей зрікається батьків і не прагне їх наслідувати, але мріє (коли виростуть) змінити їх, допомогти їм виправитися, стати кращими. Досвід деяких закладів свідчить, що підтримка зв'язків дітей з кровними батьками значно змінює як соціально - емоційний розвиток дитини, так і батьків або родичів [28, с. 53].

Наслідки безпритульності також знаходять своє відображення у формуванні акцентуацій характеру. Є. І. Захарченко [19, с. 87] виокремлює деякі типи акцентуацій, характерних для сиріт.

Так, відсутність емоційної близькості з батьками, жорстоке ставлення, фізичне насильство провокує формування у дитини збудженого типу акцентуації, для якого характерним є пригнічений стан, підозрілість, корисливість, схильність до агресії, жорстокості. Підозрілість, як загострена риса характеру, відповідає застрягаючому типу акцентуації. Неадекватне вирішення кризи довіри призводить до дистимічного і тривожного типу акцентуації, що супроводжується репресивністю, страхами, загостреним почуттям власної неповноцінності. Постійна нестача уваги призводить до потреби зацікавити дорослого. Через неволодіння адекватними просоціальними методами привертання уваги, безпритульні вимушені вдаватися до брехні, фантазій, "гри на публіку", що відповідає демонстративному типу акцентуації. Одночасно відсутність соціальних контактів викликає замкненість, відчуження, емоційну холодність (інтровертована акцентуація). Відсутність батьків як еталона поведінки в поєднанні з нестачею морального виховання та соціального досвіду формують нестійкий і конформний типи акцентуацій характеру в сиріт.

Н. Ю. Максимовою визначені особистісні новоутворення, які перешкоджають процесу соціалізації та виховання дитини:

- Феномен "смислового бар'єру" - дитина ніби не розуміє (не чує) те, що їй говорять. Проявляється стосовно певної людини або певної вимоги.

- Феномен "афекту неадекватності" - стійкий негативний емоційний стан, що виникає як реакція на неуспіх у діяльності і характеризується або ігноруванням факту неуспіху, або небажанням визнати себе його винуватцем.

- Феномен "розрізненості стосунків" - неадекватність уявлень про свої стосунки у домінуючих сферах з реальним змістом [64, с. 15].

Отже, особливості особистості безпритульних дітей, викликані впливом різноманітних деприваційних факторів зумовлюють появу принципово нових механізмів регуляції поведінки дитини без сім'ї, які дозволяють їй пристосуватися до життя в певних умовах. Слід зауважити, що це не відхилення від психічної норми або хвороба, просто ці діти більше ніж інші вимагають для свого нормального розвитку більше зусиль.

Розглядаючи психологічні особливості дітей без сім'ї, слід зауважити, що вони створюють перешкоду на шляху реалізації цілей педагогічної взаємодії. Аналізуючи найпоширеніші психічні відхилення дітей залежно від віку, педагоги - практики розробили пріоритетні напрямки соціально -педагогічної реабілітації дітей у притулку [10, с. 23].

Пріоритетні напрямки виховної і корекційної роботи з дітьми вулиці:

· 3 - 9 років - Робота з емоційною сферою (подолання страхів), психокорекція агресивної та імпульсивної поведінки, корекція тривожності, індивідуальна робота

· 9 - 13 років - корекція агресивної поведінки; заняття, які формують позитивний образ "Я"; профілактика суїцидів

· 13 - 18 років - корекція агресивної поведінки; заняття, які формують позитивний образ "Я"; соціально - психологічний тренінг спілкування.

Потрібно також ноголосити на необхідності попереднього вивчення особистості дитини для реалізації виховних завдань лише на особистісно орієнтованих гуманістичних засадах.

Для молодої людини яка тільки робить кроки в доросле життя, про положення якої можна говорити як про ускладнене, характерні постійні фрустрації. Стани фрустрації приводять до напруженості, внаслідок чого безпритульна дитина демонструє неконструктивну поведінку, елементами якої можуть бути:

1) агресія;

2) репресія - пригнічення бажань та витіснення їх у підсвідомість;

3) ескапізм - уникнення травмуючої ситуації;

4) регресія - примітивізація поведінки;

5) раціоналізація - спроба виправдати свою поведінку надуманими засобами;

6) сублімація - переключення активності з первинної проблеми, у вирішенні якої йому не поталанило, на діяльність іншого роду, де досягається успіх, навіть і уявний;

7) проекція - перенесення неусвідомлених мотивів поведінки на пояснення поведінки другого;

8) аутизм - самозамикання особистості, її відмежування від спілкування та активної діяльності.

Результати моїх психодіагностичних досліджень та індивідуального консультування під час проходження переддипломної практики в Хмельнтцькому благодійному фонді "Карітас" дозволяють виділити кілька основних типів психологічних особистісних деформацій.

Прояв цих типів на поведінковому рівні залежить від різних, значущих для них ситуацій.

1. Ситуація залежності - при спілкуванні безпритульної дитини з людиною, від якої залежить її подальша доля.

2. Ситуація невизначеності - ситуація, в якій у безпритульної дитини відсутня необхідна інформація для її подолання та прийняття рішення.

3. Ситуація тиску - ситуація, у якій на безпритульну дитину застосовують психологічний тиск у зв'язку з необхідністю вибору саме тих варіантів рішень, що пропонуються.

4. Ситуацій байдужості - ситуація, в якій очікування допомоги не оправдовується або ігнорується.

Кожна з цих ситуацій проявляється:

- у спілкуванні з працівниками відповідних соціальних служб;

- у процесі прийняття рішення,

- у конфлікті, що може протікати у конструктивній або деструктивній формах [29, c. 12].

Нами було розглянуто на практичних заняттях трьох клієнтів благодійного фонду Карітас: їх поведінку у ситуаціях байдужості, невизначеності, тиску та байдужості, яка привела їх в фонд.

Ігор - переживає відчуття самотності і на консультаціях психолога йому досить важко було відкритися. Тривалий період ведення "подвійного" життя залишив глибокі душевні переживання, що й спричинило Ігореву самотність та відчуженість, своєрідну відстороненість. Під час бесіди на тему "Чому люди стають самотні". психолог підвела Ігоря до розуміння , що людина істота соціальна і потребує спілкування. Тому, щоб позбутися самотності потрібно перш за все навчитися товаришувати і розвивати в собі позитивні якості свого характеру, що дасть можливість товаришувати з добрими і порядними людьми. Психолог створила приємну і теплу обстановку, що дозволило Ігореві дещо відкритися і не відмовлятися від допомоги.

Андрій - має дуже занижену самооцінку і високий рівень тривожності, що створювало проблеми у спілкуванні особливо з протилежною статтю. Під час виконання вправи "Я з хорошої сторони" Андрій довго не наважувався зізнатися самому собі, що у нього є такі риси характеру як - доброта, жалісливість, бажання турбуватися про когось. Він ніби зі сторони зміг побачити себе нового і побачити свої позитивні риси. Він погодився з тим, що їх необхідно розвивати. Андрій виявив бажання отримати освіту і це поставив для себе як перспективну на близьке майбутнє мету. Її успішне досягнення дозволить клієнту повірити у себе і свої можливості.

Ірина - дуже замкнена дівчина і під час індивідуальної консультації довго не могла розговритися. Як зясувалося, що це вже як звичка, що виникла в наслідок такого способу життя. На індивідуальній консультації відбулася бесіда-сповідь яка дозволила виявити причини замкнутості і Ірина виявила бажання змінюватися. Рекомендовані психологом психокорекційні заняття з метою формування комунікативних вмінь.

Однією з форм виховної роботи з дітьми вулиці є вулична соціальна робота. В Україні вона вже отримала досить широке поширення.

Вуличні соціальні працівники працюють не тільки і не стільки у своїх кабінетах. Їхніми робочими місцями є вокзали, парки, дискотеки, заклади для проведення вільного часу молоддю чи просто вулиця. Крім того, вони працюють з родичами, учителями, найближчим оточенням своїх клієнтів. Таким чином, створюються умови для молоді, що не має можливості чи бажання офіційно звернутися по допомогу, скористатися послугами компетентного фахівця.

Головною умовою вуличної соціальної роботи є створення для молодих людей, що мають різні проблеми, можливості користатися послугами фахівців, що професійно покликані їм допомагати. Допомога припускає не тільки підтримуючі бесіди і консультації, але й надання приміщення, у якому можна відпочити, пережити важкий час чи провести вільний, що і забезпечує благодійний фонд "Карітас".

В фонді "Карітас" працюють за такими видами вуличної соціальної роботи:

за місцем проживания, що припускає роботу з усіма категоріями підлітків і молоді в одному місті, мікрорайоні, зокрема охоплено мікрорайони Виставка та Зарічанська;

робота спрямована на конкретну цільову групу -- безпритульних дітей та дітей із кризових сімей, що можуть вийти на вулицю.;

соціально - педагогічинй супровід під час подальшого навчання безпритульної дитини (ПТУ, професійні курси, учнівство тощо)

Форми вуличної соціальної роботи, які розглядаються в "Карітасі":

психосоціальна профілактика;

соціально - правові та соціально - педагогічні консультації;

надання допомоги у вирішенні проблеми місця проживання;

-- кризова інтервенція -- надання допомоги у розв'язанні конкретної кризової ситуації;

інтенсивна підтримка, орієнтована па досягнення визначеної мети;

індивідуальні та групові заходи (педагогіка вільного часу);

соціальне посередництво (між клієнтом й членами його родини, клієнтом й представниками різних державних установ тощо);

співробітництво зі школами, державними установами, службами з метою вирішення проблем клієнта.

Важливою складовою виховної соціальної роботи є процес встановлення контакту з молодою людиною. Досвід показує, що через контакт з окремими особами соціальний працівник може встановити мережу контактів, що дозволить йому створити умови для індивідуальної і групової роботи, проведення заходів.

Тактика соціального працівника при встановленні контакту може бути наступаюча або очікувальна. Використання тієї чи іншої тактики визначається особистими якостями соціального працівника, специфікою оточення, поводженням клієнта тощо.

В "Карітасі" здійснюється індивідуальна виховна робота. Сутність індивідуальної роботи полягає в консультуванні і соціальному супроводі молодих людей відповідно до їхнього соціального стану, потреб, поглядів, інтересів і можливостей.

Дуже часто спостерігаються протиріччя між допомогою, яку треба отримати молодій людині і тим, що реально можна зробити -- цілями, що ставить перед собою підліток; потенціалом особистісного розвитку (знання, уміння, компетенція); вимоги до підлітка з боку родини, школи, ровесників; реальними можливостями вирішення ситуації; стану на ринку праці, наявність потрібних навчальних закладів.

Непогодженість перерахованих вище позицій може привести до невдач у роботі з підлітками і молоддю, тому початок соціально - педагогічної підтримки полягає у визначенні й аналізі бажань, об'єктивних можливостей клієнта і навколишнього середовища, можливостей надання допомоги. Потім випливає розробка плану надання допомоги і самодопомога.

Очевидно, що індивідуальна робота соціального працівника з клієнтом є тривалою. Це принципово в тім аспекті, щоб зрозуміти, що вулична соціальна робота -- це не "соціальна пожежна команда", а довгостроковий цілеспрямований соціальний супровід клієнта чи групи клієнтів.

Групова робота здійснюється в "Карітасі" і за її допомогою можна побачити не тільки проблеми кожного її члена, але і можливості їхнього вирішення. І, важливо мати можливість скористатися приміщенням для проведення групової роботи. Для ХОБФ "Карітас" це приміщення на базі Греко - Католицької церкви.

Переваги групової роботи різнобічні. Однією з причин об'єднання у неформальні групи є потреба підлітків оточити себе людьми з подібними інтересами та захопленнями, такими, що шанобливо ставляться до позиції кожного члена групи. Приналежність до групи додає молодій людині відчуття захищеності й комфорту і дуже важлива для підлітків із неблагополучних сімей. У групі молода людина одержує визнання своїх умінь, переконань тощо, чого їй так не дістає у сім'ї. Приналежність до групи може позитивно позначитися на розвитку особистості, диктує новий стиль поводження, нові навички спілкування, що можуть позитивно позначитися на комунікативних здібностях молодої людини, зокрема, доповнити існуючий досвід спілкування в родині і школі у майбутньому.

Група дає додатковий досвід проведення вільного часу, участі у масових заходах, тобто формує додаткові соціальні навички.

Групову роботу в ХОБФ "Карітас" соціальні працівники організовують завдяки організації: спортивних заходів, навчання корисним навичкам, неформальних зустрічей, гуртків за інтересами, подорожей тощо.

До роботи з громадськістю належить інформування про проблеми молоді в мікрорайоні, доповіді, виставки, робота із засобами масової інформації. Партнерами соціального працівника "Карітасу" є батьки і родичі, центри зайнятості, відділи у справах сім'ї та молоді, соцзабези, міліція, установи соціальної, культурної, освітньої сфери.

Отже, головним напрямком виховної діяльності соціального працівника є превентивна робота з молоддю. Консультації та підтримка молодих людей, які цього потребують, при вуличній роботі стають більш інтенсивними і якісними, тому що соціальний працівник не тільки слухає про проблеми клієнта, але і сам бачить їхній прояв. Важливо, що вулична робота здійснюється на тій стадії, коли молода людина ще не усвідомила своїх проблем, або усвідомила, але соромиться до кого-небудь звернутися. Тобто, вулична соціальна робота дозволяє розв'язувати проблеми молоді на ранніх стадіях їхнього існування.

Щодо системного підходу, варто запам'ятати головне: людина розглядається як активна особистісна система, залучена до соціальної системи міжособистісних взаємин більш високого порядку. Соціальний працівник у цьому випадку стає частиною системи сім'ї. Робота соціального працівника із сім'єю починається із вивчення всієї системи її соціальних зв'язків, де діють не тільки сім'я, але і школа, сусіди, родичі та інші.

2.3 Соціально - педагогічний супровід безпритульних