Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

інвестування промисловий туризм карпатський

1.4.2 Метод моделювання розповсюдження важких металів у ґрунтах на базі теорії нейромережі

На території Рогатинського району Івано-Франківської області, де проводились дослідження, найбільш поширені трансформовані ґрунти - так званий культурний шар, в якому є сліди людської діяльності: будівельне сміття, бита цегла, уламки бетону, глиняні черепки, дерево. Культурні шари в містах - це об'єкти геологічного та історико-археологічного вивчення. Але в них зосереджені також хімічне, механічне, радіаційне, біологічне забруднення. Тому культурні шари повинні вивчатися як екологами, так і ґрунтознавцями.

У деяких містах культурні шари за багато століть існування досягли великої потужності - в Києві - 36 м, Лондоні - 25 м, Москві - 22 м, Парижі - 20 м. Головною відмінністю культурного шару від природних грунтів є його неоднорідність по вертикалі й площі розповсюдження. У верхніх його шарах багато органіки, яка змінюється з глибиною [42].

Для насипних ґрунтів характерне також ущільнення, що погіршує повітряний обмін, пригнічує діяльність ґрунтових мікроорганізмів і призводить до азотного голодування зелених насаджень. Насипні ґрунти через велику кількість уламкового матеріалу характеризуються підвищеною дренажністю, що призводить до порушення водно-теплового режиму і погіршення живлення рослин, особливо дерев. Багато шкоди функціонуванню паркових фітоценозів завдає спалювання листя. Це порушує основний геохімічний цикл - повернення поживних речовин у ґрунт.

Але найгірше ґрунти справляються з токсичними хімічними елементами -- Hg, As, Cu, Pb, F, Mn та іншими, які накопичуються поблизу промислових джерел викидів, а також поступово розповсюджуються по площі всього ґрунтового покриву. Сірка і хлориди підкислюють ґрунти, а сода, аміак і сполуки магнію -- олужують. Під впливом кислотних опадів відбувається заміщення основних катіонів на іони водню й алюмінію та переміщення заміщених катіонів в ґрунтовому профілі. У ґрунтах із рН нижче 5,0 підвищується мобільність Al, As, Cu, Cd та інших.

Деякі мікроорганізми ґрунтів можуть перетворювати солі важких металів в інші форми -- розчинні або нерозчинні, тим самим впливають на порушення трофічних зв'язків, іноді до повного усунення з ґрунту безхребетних. Негативно впливають на ґрунти нафтопродукти, феноли, радіонукліди, пестициди. Надлишки мінеральних добрив, особливо на приватних ділянках і дачах, швидко розповсюджуються по території, різко погіршуючи умови розвитку зелених насаджень. Значне навантаження ґрунтів транспортом і населенням приводить до значного ущільнення: при нормі 10 кг/м2 воно зростає в місцях активного відпочинку до 30-40 кг/м2 і сягає глибини 30 см. Це значно знижує якість ґрунтів.

Як же відбувається формування хімічного забруднення грунтів?

Для території України характерне формування системи “повітряні викиди в атмосферу - осідання на поверхні ґрунту”. Динамічна рівновага концентрації аерозолів металів і радіонуклідів у приземному шарі забезпечується високою швидкістю їх осідання. У результаті на поверхні та в верхній зоні ґрунтів ( до глибини 0,1 - 0,3 м ) формуються високі концентрації металів і радіонуклідів - ареали техногенних змін геохімічного поля, які негативно впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності людей. Всі ці особливості необхідно враховувати при екологічному та техніко-економічному оцінюванні техногенно-трансформованих ґрунтів.

Багатьма науковцями запропоновано кілька методичних підходів до оцінювання екологічного стану через коефіцієнти, але усі вони залежать від повноти аналітичного матеріалу, який характеризує ступінь геохімічної вивченості тої чи іншої території. Чим більше аналізів ґрунтів, води, повітря, рослинності ми маємо, тим точніше можемо оцінити екологічний стан ландшафту. Процес екологічного оцінювання сучасного екологічного стану завершується складанням цілого комплексу комп'ютерних (електронних) еколого-техногеохімічних карт як за окремими компонентами довкілля і окремими елементами-забруднювачами, так і синтетичної (інтегральної) карти. Серед показників такого оцінювання виділяють коефіцієнти концентрації або аномальності хімічних елементів, кларки концентрації, сумарні показники забруднення і т. д. Середній вміст елементів у земній корі (літосфері) називають кларком. Але в кожному регіоні, залежно від геологічної будови, типу ґрунтів, географічної зональності та інших чинників, будуть свої, характерні тільки для цього регіону, середні вмісти того чи іншого елемента. Такий середній вміст називають регіональним фоном. Він може бути більшим за кларк, а може бути і меншим.

Таким чином, тільки ті вмісти елементів, які перевищують кларк, а потім і фон, можуть бути аномальними, а, значить, і шкідливими для нормального розвитку геоекосистем.

Аномальний вміст речовини у ґрунті визначають за формулою [7]

де: - середній вміст того чи іншого елементу у земній корі (кларк ),

- середній вміст елемента у ґрунті (регіональний фон елемента).

Тобто, щоб елемент вважався аномальним, необхідно, щоб його вміст відповідав умові

Сі > Cк + Сф

У формулу (1.5) входить невідома величина - вміст певного елемента у ґрунті для даної території. Для визначення значень у будь-якій точці вибраного району необхідно отримані результати досліджень апроксимувати певною математичною залежністю

де Х і Y- координати точок відбору проб.

Аналіз існуючих способів апроксимації - метода найменших квадратів [17], групового врахування аргументів [21] та за допомогою нейромереж [30] показав, що найбільшої уваги заслуговує спосіб функціонального наближення до (1.6) з використанням теорії нейромереж.

У загальному випадку сформовану задачу (1.6) можна звести до реалізації деякого складного функціонального багатомірного перетворення. В результаті відображення необхідно забезпечити ним формування адекватних вихідних сигналів відповідно до всіх прикладів навчальної вибірки і зі всіма можливими вхідними сигналами, які не ввійшли до навчальної вибірки. Друга умова значно ускладнює формування навчальної вибірки. В загальному випадку ця задача не розв'язана, але в кожному конкретному випадку можна знайти її часткове вирішення.

В основі розв'язку задачі функціонального наближення (1.6) лежить теорема Хехт-Нільсена, яка доводить можливість апроксимації експериментальних даних функцією багатьох змінних достатньо загального вигляду за допомогою двошарової нейромережі з прямими повними зв'язками. Така мережа має n нейронів у вхідному шарі, 2n+1 нейрон в прихованому шарі з наперед відомими функціями активації (наприклад, сигмоідальними ) і m нейронів у вихідному шарі з невідомими функціями активації.

Ця теорема є неконструктивною, оскільки вона визначає тільки представлення будь-якої багатовимірної функції кількох змінних за допомогою нейромережі фіксованого розміру. Невідомими залишаються характеристики функції активації прихованого шару та вид функції активації нейронів вихідного шару.

На практиці вимоги теореми Хехт-Нільсена до функцій активації задовольняють таким чином. В нейронах прихованого шару використовують сигмоідальні функції, а для нейронів вихідного шару вибирають лінійні функції активації. В процесі навчання індивідуально для кожного нейрона визначають його параметри.

На рис. 1.2 показано нейромережу для функціонального наближення до залежності (1.6).

Рисунок 1.2 - Схема нейромережі для апроксимації залежності (1.6)

Основною складовою нейромережі є нейрон, який має таку математичну модель:

де - вага (weight) синапса; Sі - кількість нейронів в і-тому шарі; - вхідний сигнал r-го нейрона; - значення зміщення (bias).

Зміщення подібне до ваги синапса , але має одиничний вхідний сигнал (рис. 1.2).

Рівняння (1.7) можна об'єднати в одне векторно-матричне

де W(і) - матриця ваг синапсів розміром SіSі-1.

Сигнал j - го нейрона перетворюється функцією активації у вихідний сигнал нейрона , або у векторній формі .

На виході - го шару мережі отримуємо векторну величину

Рівняння (1.8) є математичною моделлю і-го шару нейромережі.

При створенні архітектури нейромережі розрізняють вагові вхідні матриці і вагові матриці шару, що є з'єднувальною ланкою між двома шарами. Для вхідних матриць використовують позначення IW(1,1), а для вихідних матриць шару - LW(і,і-1), де і-номер шару, а і-1 - номер векторного входу для і-го шару.

Математична модель нейромережі, що показана на рис. 1.2, може бути описана такою системою рівнянь:

Якщо із рівнянь (1.9) і (1.10) вилучити проміжну змінну, то отримуємо рівняння, яке апроксимує функціональне перетворення .

Вихідними функціями активації є лінійна функція, яка, наприклад, в середовищі MatLab, позначається як purelin, тобто

Функції активації вибирають як сигмоідальну, вихід якої змінюється в межах [-1;1]. В середовищі MatLAB вона позначається як tansig. Наприклад, якщо використовувати функцію tansig, то рівняння (4) набуде такого вигляду:

Тепер математична модель нейромережі в термінах системи MatLAB буде такою:

Основна ідея щодо нейромереж полягає в тому, що параметри і необхідно відрегулювати так, щоб мережа із заданою точністю апроксимувала функціональне перетворення . Це досягається шляхом навчання нейромережі.

Для навчання нейромережі-апроксиматора (1.11) застосовують алгоритм зворотного поширення похибки [37].

В алгоритмі зворотного поширення похибки обчислюється вектор градієнта поверхні похибки, що приводить до різних обчислювальних схем, таких як метод спряжених градієнтів, метод Ньютона, Левенберга-Маркуардта та ін [9].

Одна із проблем, що може виникнути під час навчання нейромережі, - це неприйняття. Суть цієї проблеми в тому, що мережа може бути досить добре навчена на навчальній послідовності, тобто середньоквадратичне відхилення між виходом мережі і експериментальними даними має дуже мале значення, але, коли нові дані представлені, що не входять до навчальної послідовності, похибка стає великою. Один із способів усунення неприйняття - це збільшення розмірності нейромережі. Інший спосіб - це регуляризація мережі [30]. Дослідження показали, що регуляризація значно зменшує несприйнятливість мережі, але при цьому зростають затрати часу на її навчання.

З точки зору усунення несприйнятливості більш ефективними є радіальні мережі [37], які, на відміну від мереж зі зворотним поширенням, вимагають більшої кількості нейронів.

Основою радіальних мереж є функція radbas (Radial Basis Neuron)

Сигнал n є скалярним добутком величини на мережеве зміщення , де - вектор вхідних величин, який інтерпретується як матриця-рядок, а матриця-рядок ваг нейрона. Отже,

де функція позначається як dist і означає добуток матриці-рядка на матрицю стовпець .

Функція radbas(n) має одиницю, коли її вхід - нуль, тобто нейрон працює як детектор, що видає одиницю кожного разу, коли вектори і ортогональні.

Радіальна мережа для апроксимації результатів експерименту показана на рис. 1.3. Вона складається із двох шарів - прихованого і вихідного. Виходом прихованого шару є величина , яка генерується функцією radbas

де через позначено функцію dist . Вектор зміщення і вихід dist поелементно перемножуються, так що на виході першого шару отримуємо вектор .

На виході другого шару (вихідного) як функцію активації взято лінійну функцію - purelin(), тобто

В роботі [12] проаналізовані можливості різних нейромереж як апроксиматорів залежностей типу (2). За основу такого аналізу було взято точність відтворення нейромережею функціональних залежностей . Нами проведений аналіз нейромереж з врахуванням неприйняття нейромережі, тобто мережа навчалась на заданих вузлах апроксимації; потім обчислювались значення функції у вузлах, які не співпадають з навчальними вузлами. У результаті такого аналізу виявлено, що найкращою є узагальнена регресійна нейромережа, яка належить до класу радіальних нейромереж.

Рисунок 1.3 - Радіальна нейромережа для апроксимації залежності (1.6)

Рис. 1.3 відображає результати апроксимації залежності (1.6) за допомогою радіальної нейромережі. На вхід мережі подавались координати точок відбору проб, які були зведені до безрозмірних величин, за такими формулами:

де: , - координати - тої проби, ;

, - мінімальні значення координат та ;

, - максимальні значення координат та .

N - кількість проб відбору.

Як навчальна послідовність, використовувались значення концентрацій міді у ґрунті, які визначались за результатами аналізу проб з координатами , . Величини , також були приведені до безрозмірного вигляду

Останнім етапом побудови моделі є перевірка її на адекватність, суть якої є перевірка отриманої моделі на придатність для розв'язку задачі за кінцевим результатом. Як критерій адекватності використано коефіцієнт кореляції [21]

,

де , - отримані за моделлю і дійсні значення концентрацій міді (у відносних одиницях) в i - тій точці. Граничне значення коефіцієнта кореляції, коли дорівнює одиниці (рис. 1.4, а). Для випадку, що розглядається, , що свідчить про високий ступінь збіжності експериментальних значень до значень , які отримані відповідно до моделі (рис. 1,4, б).

Зміна концентрації міді (у відносних одиницях) як функції координат х, у показана на рис. 1.4, в, із якого видно, що просторова поверхня має яскраво виражені піки, а це свідчить про неоднорідність розподілу міді у ґрунтах Рогатинського району.

Навчена узагальнена радіальна нейромережа дає можливість визначити концентрацію міді у ґрунті для будь-якої точки Рогатинського району. Для цього необхідно за топографічною картою місцевості визначити її координати і за формулами (1.14) і (1.15) обчислити безрозмірні значення координат і , які є входом нейромережі. На її виході отримаємо концентрації міді у безрозмірних одиницях. Використавши формулу (1.16), визначаємо вміст міді у ґрунті у розмірних одиницях (мг/кг). Отримане значення дає можливість за формулою (1.5) визначити аномальний вміст міді у будь-якій точці Рогатинського району.

Рисунок 1.4 - Результати математичного моделювання вмісту міді у ґрунтах Рогатинського району

Рисунок 1.4 - Результати математичного моделювання вмісту міді у ґрунтах Рогатинського району

Розроблений метод є значно економніший від раніше використовуваних і його можна використати для визначення аномального вмісту у ґрунтах і інших елементів таких як Pb, As, Hg, F, Mn. Він дає можливість автоматизувати процес картографічного моделювання шляхом побудови дійсних значень ізоліній концентрацій, а не їх середніх значень. При цьому кількість таких ліній необмежена. Це дає можливість отримати точніші, а отже і об'єктивніші еколого-техногеохімічні карти.

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ В КАРПАТСЬКОМУ СУСПІЛЬНО ГЕОГРАФІЧНОМУ РАЙОНІ

2.1 Історія становлення промислового туризму

Туризм - це динамічне, орієнтоване на споживача, явище. Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави, що стимулює пошук нових рішень і напрямів у цій галузі. Одним із них є промисловий туризм, для організації якого потрібно незначних витрат, а ефективність від його діяльності може бути більшою від раніше відомих видів.

Промисловий туризм зосереджений у промислових регіонах і має за мету ознайомлення з індустріальними ландшафтами, з витворами індустріальної архітектури, відвідування працюючих виробництв для задоволення пізнавальних, професійних, ділових інтересів. Індустріальні ландшафти - це ландшафти, що виникли на індустріальному етапі розвитку суспільства і формуються внаслідок впровадження науково-технічних досягнень та інженерних рішень свого часу, структурно-функціональних особливостей технологічних циклів та їх територіальної організації, тобто відображають всю суму того, що можна назвати індустріальною культурою.

Організація туристичних екскурсій на діючі виробництва та промисли може стати значною підмогою в розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечити додаткові надходження до місцевого бюджету. Від слова «криза» нарешті почали втомлюватися. Це гарна втома, яка змушує шукати нові, нестандартні технології виживання в економіці - ті самі інновації, про які в нас так багато й самовіддано говорили до кризи. Найцікавіші рішення, як правило, є між дисциплінами, між традиційними нішами діяльності, які на перший погляд здаються безглуздими. Вважають, що не можна, наприклад, місту в рівній мірі розвивати промисловість і туризм. Це несумісні сфери, які заважають одна одній. Але непередбачуваний розвиток швидкомінливого світу доводить, що прориви в розвитку треба шукати саме в поєднанні непоєднуваного. Один із яскравих доказів цього - це промисловий туризм у Західній Європі.

Промисловий туризм, хоча й не посідає домінуючих місць на світовому туристичному ринку, проте за кордоном уже чітко зайняв свою певну нішу. Наприклад, екскурсії на підприємства добувної промисловості, зокрема, в шахти, копальні, кар'єри здійснюються в багатьох країнах. Шахтний туризм поширений у Польщі (шахти Вєлічка та Бохні), Швеції (залізорудні шахти м. Кірина), Естонії (сланцеві шахти Кохтла-Нимме), Норвегії (мідна копальня Ророс), Чехії (срібна копальня Кутна-Гора), Словаччині (золоторудна шахта Банска Штявница), Росії (в Хібінах, Солікамську, Воркуті), Чилі (мідна копальня Чукікамата), ПАР (алмазні шахти Кімберлі), Австралії (золоті шахти м. Теннант Крік), Фінляндії.

Старовинна Копальня солі "Вєлічка" (Польща) є єдиним гірничим об'єктом у світі, діючим з часів середньовіччя. Її оригінальні виробки (коридори, експлуатаційні камери, озера, свердловини) загальною довжиною 300 км розташовані на 9 рівнях, що сягають глибини 327 м та ілюструють усі етапи розвитку гірничої техніки протягом різних історичних епох.

Експлуатація солі на родовищі, що утворилося близько 15 млн років тому (кайнозойська ера), триває тут безперервно від другої половини XIII ст. Територія копальні разом з полем Сулкув (на сході) і шахта Барич (на заході) має довжину близько 10 км (із заходу на схід) та ширину від 0,5 до 1,5 км (з півночі на південь).

Робота під землею завжди була небезпечною і ризикованою. Щороку майже кожен десятий працівник гинув або був травмований. Все це стало причиною крайньої релігійності гірників. Здавна будь-яка робота розпочиналася молитвою, тому під землею будували каплиці. У соляних копальнях деревина не боїться вологи, ніколи не гниє, а тільки вбирає сіль. Завдяки цьому дерев'яні хрести та ікони збереглися до сьогоднішніх днів. Після подій 1697 p., коли під час пожежі згоріла одна з каплиць, королівська комісія заборонила зберігати у них ікони та різьбу з матеріалів, що легко займаються. З того часу бере початок традиція різьблення солі. Різьбу виконували гірники, а найвідомішою з них вважається каплиця св. Кінги.

У світі існує досвід встановлення природоохоронного режиму для окремих ділянок кар'єрів і навіть цілих кар'єрів за умови, що вони є виключно важливими об'єктами геологічної історії Землі. Наприклад, у Німеччині, в Нижньому Гарці створено заповідник у зв'язку з важливим стратиграфічним і палеонтологічним значенням девонських порід, що тут відслонюються. У Франції за ініціативою професора геології Жака Гоше заповідано кар'єр поблизу м. Ліона з подальшим його обладнанням і створенням геологічного музею. Хрестоматійними прикладами збереження та заповідання індустріальної спадщини стали стара промислова зона Манчестера (Великобританія), металургійний центр Берслаген (Швеція), музей Орсе (Франція), промисловий парк Лоуелл (США), парк Дуйсбу'рг-Норд (Німеччина), Нижньотагілський державний музей-заповідник гірничозаводської справи Середнього Уралу (Росія).

Найактивніше сьогодні промисловий туризм розвиває Китай, зокрема, в місті Шанхаї - «колисці» сучасної промисловості цієї країни. Тут його орієнтують на бізнес-мандрівників (підприємців-промисловців), студентів, пенсіонерів - колишніх працівників підприємств міста тощо. І оскільки, як і за все в країні, за розвиток цього виду туризму взялася якнайактивніше влада, то не викликає сумніву, що невдовзі саме промисловий туризм стане новою «візитною карткою» Шанхаю.

На території України серед геологічних пам'яток природи загальнодержавного значення цікавими об'єктами є Одеські катакомби - система давніх підземних виробок, печер і тунелів, Скелі МОПРа у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, що являють собою ділянку узбережжя річки Інгулець, де відслонюються скелі порід протерозою, серед яких переважають залізисті кварцити і сланці; перші згадки про них відносяться до 1781 p., що поклало початок відкриттю залізних руд Криворіжжя та інші.

У світі користуються попитом екскурсії на великі заводи та фабрики, де туристів знайомлять з функціонуванням промислових комплексів, технологією та історією створення певної продукції, наприклад, популярним є ретротур на колишній металургійний завод у Чикаго, де туристи дізнаються про важку працю металургів у XIX ст.

Серед українських аматорів промислового туризму можна назвати Донецький та Карпатський край. Відомий спеціальний тур до соляної шахти м. Соледару (Донецька обл.). Екскурсія триває 1,5-2 години. Спуск і підйом із шахти здійснюється в клітці (ліфті) на глибину 300 м. Пропонований маршрут шахтою становить близько 700 метрів, включаючи зворотну дорогу до стовбура. У переліку обов'язкових вимог є дотримання правил техніки безпеки, а також затверджені фізіологічні обмеження щодо стану здоров'я туристів. Екскурсія проводиться з екскурсоводом. Чисельність однієї групи не перевищує 20 осіб.

Практика проведень екскурсій на промислові об'єкти існує і в м. Кривий Ріг. Наприклад, під час проведення II Міжнародної наукової конференції з проблем антропогенної географії та ландшафтознавства (5-8 жовтня 2005 р.) було проведено дві екскурсії - до Південного гірничо-збагачувального комбінату та до Північного гірничо-збагачувального комбінату. Проведено екскурсію на шахту «Батьківщина» - найглибшу залізорудну шахту Європи, де екскурсантів було опущено на горизонт глибиною 1315 м.

За підкласами промислових ландшафтів запропоновано виділяти гірничо-промисловий і фабрично-заводський туризм [25]. Аналогічну класифікацію можна застосувати і до індустріального туризму. Цікавою є диференціація міст за придатністю до індустріального туризму, в основу якої можна покласти критерій різнорідності об'єктів промислового туризму. Зокрема, було виділено монофункціональні міста, тобто міста, в яких існують умови для розвитку одного напрямку туризму - або гірничо-промислового (до них можна віднести міста Марганець, Токмак, Червоноград, Олександрія, Торез та інші) або фабрично-заводського (представлений переважно у великих містах типу Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва), а також поліфункціональні міста, де ймовірний розвиток обох напрямків, (прикладами є Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк).

Як приклад об'єкта гірничо-промислового туризму можна навести відомий ще з XVIII ст. рудник шахтного видобування кам'яної солі у нинішньому селищі міського типу Солотвин Тячівського району на Закарпатті. Здавна, ще за часів Австро-Угорщини, тут добували сіль. Свого часу медики помітили, що шахтарі, перебуваючи тривалий час у копальнях, не страждали на захворювання органів дихання, тому виробки рудника певний час використовували для лікування таких захворювань, а озеро Кунікунда славиться цілющими властивостями і за певними параметрами перевершує оздоровчі властивості курортів Мертвого моря.

В цьому напрямку потребують додаткового вивчення калійні шахти м. Стебника Львівської області, соляні шахти м. Калуша Івано-Франківської області (Домбровський кар'єр). Розсоли калійних родовищ полімінеральні, мають унікальні лікувальні властивості.

Важливими передумовами для розвитку промислового туризму є те, що в Україні створено і функціонують всесвітньовідомі промислові підприємства. Промислові регіони є потужним осередком фінансових ресурсів, що можуть бути використані як для розвитку потужної матеріально-технічної бази, проведення інтенсивної рекламної кампанії, так і для створення атрактивних закладів культурного та пізнавального характеру, до того ж у промислових центрах зосереджуються освітні та наукові заклади, де можливе створення наукових розробок, які стосувалися б промислового туризму. Слід також зазначити, що основна ідея промислового туризму - подолання негативного ставлення до промислових міст, ознайомлення людей з надбаннями індустріальної епохи, показ кращих витворів індустріальної цивілізації.

Не тільки виробництво товарів, а й виробництво послуг можна перетворити на шоу без шкоди для виробничого процесу. Треба тільки захотіти - передбачати в цьому пряму вигоду.

Що необхідно для організації промислового туризму? Як показує практика інших країн, фінансові витрати на організацію туристичних маршрутів по діючих підприємствах порівняно невеликі. Інша справа - робота зі старими, кинутими майданчиками. Тут потрібен спеціальний інвестиційний проект з перетворення їх у видовищну національну спадщину. Адже якщо процес не можна зупинити, то його треба очолити. Цим принципом здавна користуються багато успішних політиків, бізнесмени і навіть цілі народи. Але в обох випадках потрібен ресурс, який у нас поки що у великому дефіциті. Це здатність найрізноманітніших інтересів кооперуватися в одному проекті. Перший крок у промисловому туризмі - це кооперація між міськими та регіональними органами влади, місцевої бізнес-еліти, місцевими знавцями-краєзнавцями та туристичними компаніями. Ось воно, ідеальне поле для державно-приватного партнерства, про який у нас теж прийнято багато говорити.

Промисловий туризм - це справжній інструмент маркетингу території, системної роботи місцевих співтовариств з просування її інтересів для залучення інвесторів, туристів чи потенційних жителів. Адже маркетинг - це філософія місцевого розвитку, найкраще допомагає там, де панує економічна депресія і не видно стандартних виходів із ситуації.

2.2 Природні об'єкти промислового туризму українських Карпат

Для розвитку Карпатського регіону пріоритетним і надалі залишається освоєння туристичного потенціалу, збільшення його різновидностей і напрямків для задоволення потреб мандрівників, рекреантів, науковців, спортсменів та інших різноманітних споживачів. Можливості цього краю необмежені для тих, хто цінує його природу і оберігає довкілля для нащадків.

З урахуванням наявних у Карпатському регіоні природного, економічного, наукового і технічного потенціалів, а так само його історичних і географічних особливостей, стратегічна мета перспективного розвитку території полягає в тому, щоб на основі оптимального використання природи, матеріально-технічних, інтелектуальних та трудових ресурсів створити ефективну туристичну систему, яка забезпечить матеріальний добробут місцевому населенню і екологічну безпеку краю.

Чотири області Карпатського регіону займають загальну площу 56,6 тис. км2, де проживає близько 6,5 млн. осіб, мають надзвичайно вигідне географічне положення, яке в поєднанні з багатою природно-ресурсною базою і значним трудовим потенціалом сприяло нарощуванню промислових потужностей та сільськогосподарського виробництва. Як результат - ігнорувались соціальні пріоритети, екологічні блага та рекреаційні цінності регіону, що призвело до формування структури господарського комплексу, в якому домінуючу роль відіграють природоексплуатуючі галузі матеріального виробництва. На сьогоднішній день у гірських районах проживає близько 1,3 млн осіб, приблизно 20 % усього їх населення, з них третина - на висоті 500 м над рівнем моря і вище [54, с. 185]. Гори створюють специфічні, надзвичайно складні умови для проживання та господарювання, особливо у сільському господарстві, тому тут вкрай гострою є проблема зайнятості і, як наслідок, низький рівень матеріального добробуту гірських жителів. Ослабленню цих та інших негативних процесів, розширенню сфер зайнятості та розвитку інфраструктури регіону сприятиме впровадження в краї промислового туризму, (табл. 2.1), з відповідною організацією обслуговування, де може бути задіяне місцеве населення.

В Карпатському регіоні налічується понад 800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів, запаси яких достатні для щорічного оздоровлення більше 7 млн. осіб. Сумарний дебет їх складає 57,5 тис. м3/добу. Але сьогодні рівень їх використання не перевищує 15 %.

Розвідані також значні запаси лікувальних грязей та озокериту [54, с. 184]. Ці ресурси, в поєднанні із сприятливими кліматичними умовами, служать природною базою для розвитку санаторно-курортної справи в регіоні, а також об'єктами промислового туризму для ділового, пізнавального та наукового напрямків [47, с. 50].

Таблиця 2.1 - Перелік природних об'єктів промислового туризму українських Карпат

За фізико-хімічними особливостями мінеральні води регіону відносять до таких основних бальнеологічних груп:

- мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей, лікувальна дія яких зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот і метан містяться в них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки в незначних кількостях. Води виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені й використовуються на курортах Трускавця (Львівська область);

- вуглекислі води, лікувальна дія їх зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100 % усіх газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені й використовуються на курортах "Поляна", "Квітка полонини" (Закарпатська область);

- сірководневі або сульфідні, фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню й гідросульфідіонів). Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами на Прикарпатті. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридно-натрієві води. На базі цінних питних, лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи вивчені й використовують також курорти Любень-Великий (Львівська область), Синяк (Закарпатська область), Черче (Івано-Франківська область);

- залізисті, арсенисті або арсенові з високим вмістом мангану, алюмінію, міді. Лікувальна дія зумовлена одним або кількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. Ці рідкісні води вивчені й використовуються у санаторії «Гірська Тиса» (Закарпатська область);

- бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин, їх виявлено та використовують на курортах Трускавця та Східниці (Львівська область), родовища типу "Нафтуся". Бромні підземні води знайдено в Карпатах, де їх використовують як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іонно-сольовим складом чи іншими біологічно активними компонентами.

Територіальний розподіл бальнеологічних ресурсів підпорядкований закономірностям тектоніко-гідрогеологічної будови регіону. У зонах тектонічних порушень води вміщують значну кількість розчиненої вуглекислоти. Залишки вулканічного тепла, під впливом якого змінюються породи, створюють вуглекислий газ, який насичує під тиском підземні води. Основні ареали поширення мінеральних вод на досліджуваній території зосереджені в межах вузьких смуг (зон прогину Складчатих Карпат, Передкарпаття й Закарпаття).

Найбільша кількість джерел і свердловин мінеральних вод зосереджена на Закарпатті (51 % від загальної чисельності). На Закарпаття припадає також 64 % загального дебету цих вод. За багатством виходів мінеральних вод в області, передусім, виділяються гірські райони (найголовніший - Свалявський), де зосереджено 61,4 % джерел Закарпаття, на передгірну зону Закарпаття припадає 31,4 % кількості джерел, а низинна зона є відносно бідною на виходи мінеральних вод [52].

До бальнеологічної групи хлоридно-натрієвих вод і розсолів входять води околиці Солотвинського солерудника в долині річки Теребля.

Різноманітними є закарпатські вуглекислі мінеральні води. Їх чисельність обумовлена наявністю в надрах гірських складчастих систем, до яких належать і Українські Карпати. На Закарпатті є надра вуглекислих мінеральних вод типу Боржомі (у Свалявському районі, найбільш важливі серед них: Полянське, Новополянське, Голубинське джерела, а також пробурені на курорті Шаян), Єсентуки (Шаянське родовище, поблизу селищ Хустського, Перечинського, Міжгірського районів), Нарзан і типу Наугейм (Німеччина). Поблизу села Пасіка видобувають вуглекислу воду високої мінералізації, яка є аналогом унікальної мінеральної води Зубер-3 польського курорту "Криниця". Ця вода містить високу кількість йоду, фтору і брому.

Більшість мінеральних вод належать до холодних (плюс 20 0C), виявлені так само і термальні води, які можна використовувати для лікування: селище Нижній паросток - плюс 38 0С, а на території санаторію "Шаян" плюс 47 0С, біля м. Ужгорода - плюс 60 0С.

У курортному господарстві області найефективніше використовується група вуглекислих мінеральних вод типу „Боржомі" (у Свалявському районі, зокрема Полянське, Новополянське, Голубинське родовища), типів „Єсентуки" і „Нарзан" (Шаянське родовище, джерела Хустського, Перечинського, Міжгірського й Рахівського районів). За вуглекислими мінеральними водами регіону місцеве населення закріпило народні назви „кваси" та „буркути".

Мінеральні води Передкарпаття територіально приурочені до двох смуг: на стику гір і передгір'я (Розлуч, Східниця, Трускавець, Моршин, Тисів, Спаське, Суходіл, Петранка, Надвірна, Делятин, Шешори) та в зоні контакту Передкарпатського прогину і Російської платформи (Немирів, Шкло, Любінь Великий, Розділ, Коршівка, Городенка). Особливу групу складають слабомінералізовані води з великим вмістом органічних речовин. До них відносяться: унікальна вода "Нафтуся", яка традиційно пов'язана з Трускавецьким і Східненським курортами, а також мінеральні води деяких джерел Шкло, Моршин та інші. У Передкарпатті поширені сульфідні води (Немирів, Любінь Великий і ін). Наявність середньомінералізованих і високомінералізованих вод належить джерелам Трускавця та Моршина.

Більшість мінеральних вод Передкарпаття містять сірководень. Це води курортів Любінь Великий, Немирів, Шкло і Трускавець, де кількість сірководню складає 50-160 мг/л. У курортному господарстві найефективніше використовуються слабомінералізовані води з високим вмістом органічних речовин типу „Нафтуся" (курорти Трускавець, Східниця) та сульфідні води з високим (50-160 мг/л) вмістом сірководню (курорти Шкло, Немирів, Любінь Великий) [52].

Все ж таки найунікальнішим джерелами, в яких спостерігається найширший спектр видів мінеральних вод, які до всього іншого оцінюються великими запасами і тим, де їх використовують, є найбільш відомі курорти Моршина та Трускавця (табл. 2.2).

Бальнеогрязеві ресурси Карпатського регіону зосереджені, головним чином, у рівнинній і передгірній частині Львівської та Івано-Франківської областей. Їхні сукупні запаси оцінюють на рівні 1402 тис. м3. Активно використовують родовища торф'яних грязей Великого Любеня, Немирова, Шкла, Черча, Костинців, Черешеньки. Найбільше родовище лікувальних грязей розташоване в м. Моршині, його запаси складають 239 тис. м3 [53].

Характерною особливістю санаторно-курортного лікування в Карпатському регіоні є можливість використання озокериту (Бориславське родовище). Озокерит має низьку теплопровідність і велику теплоємність. При переході з розплавленого стану у твердий виділяє значну кількість теплоти, що сприяє лікуванню цілого ряду хвороб.

А можливість багаторазового використання цього природного лікувального засобу дає змогу забезпечити лікувальними процедурами усіх пацієнтів установ санаторно-курортного фонду регіону. За запасами, рівнем видобутку бориславське родовище озокериту найбільше у світі. Слід також відзначити, що за якістю Бориславський озокерит - найкращий. Завдяки застосуванню в медицині про озокерит знають сотні тисяч людей, яким він допоміг позбутися тяжких недуг. Цю індустрію вже зараз необхідно розвивати, зробити привабливою для іноземних туристів, яких необхідно зацікавити поєднанням процесу лікування озокеритом і "Нафтусею" з прекрасними природними мальовничими гірськими ландшафтами. Борислав зацікавить як одне із унікальних місць у цілому світі.

Таблиця 2.2 Запаси лікувальних мінеральних вод Карпатського регіону

Важливими об'єктами промислового туризму виступають соляні промисли України. Географія їх простяглася зі сходу країни на захід, зберігаючи етапи науково технічного розвитку української цивілізації Всі соляні промисли в Україні відігравали значну економічну роль, а також були рушієм науково-технічного прогресу. Тому на сьогоднішній день вони становлять певну зацікавленість науковців і спеціалістів туристичної галузі, особливо такого напрямку як промисловий туризм. У зв'язку з цим для розробки туристичного маршруту на соляні промисли, спочатку необхідно вивчити їх екологічний та техногенний стан з метою створення безпечних умов для екскурсантів.

Унікальні солоні озера Закарпаття відомі не тільки в Україні, але й за її межами. Комплекс лікувальних факторів озера Кунікунда своїми цілющими властивостями не поступається, а за певними параметрами перевершує оздоровчі властивості курортів Мертвого Моря [45]. Це карстове озеро наповнене цілющою водою з вмістом солі в межах 146-200 г/л і підвищеною концентрацією іонів брому. Берег і дно озера вкриті шаром лікувальної грязі аспідно-чорного кольору. Давно було відмічено, що при купанні в солоній воді карстового озера Кунікунда зменшуються болі в суглобах при ревматизмі, захворюваннях хребта, добре лікується псоріаз, легко загоюються рани. Протягом року температура води не опускається нижче 17 °С. Ще в кінці ХIХ-го століття на території сьогоднішньої Закарпатської обласної алергологічної лікарні було відкрито санаторій для лікування суглобів, де у ванни подавалась ропа по дерев'яному жолобу. Здавна, ще за часів Австро-Угорщини, тут видобувають сіль. Свого часу медики помітили, що шахтарі, перебуваючи тривалий час у соляних копальнях, не мали захварювань органів дихання.

До природних об'єктів промислового туризму необхідно віднести і таке явище як соляний карст, що розвивається у товщах кам'яної солі. В середині соляних покладів карстові процеси проходять повільно, що зумовлено незначною циркуляцією підземних вод у слаботріщинуватих і пластичних солях. У приповерхневій зоні вивітрювання і на контурах соляного покладу швидкість циркуляції і карстоутворення можуть бути значними. Активізацію соляного карсту спричинюють і антропогенні фактори. У Солотвинському районі Закарпатської карстової області соляний поклад міоценового віку залягає поблизу денної поверхні. Тут сформувався своєрідний карстовий ландшафт. Активізації соляного карсту під час розробки покладу сприяло його розкриття, підземне добування і систематичний дренаж надсольових вод.

Карст - явища та процеси хімічного і, частково, механічного впливу поверхневих та підземних вод на розчинні гірські породи. Прояви карсту найпоширеніші у вапняках, доломітах, гіпсах, ангідритах, кам'яній і калійній солях. У результаті дії карстових процесів виникають поверхневі та підземні карстові форми рельєфу, карстові порожнини, а також утворюються карстові відклади. Передумовами розвитку карстових процесів є наявність рухомої агресивної води й порова або тріщинна водопроникність розчинних гірських порід. Найрозвинутіший «холодний» карст, який утворюється при температурі рухомої води нижче плюс 20 С. Карст виділяється своєрідним режимом та циркуляцією підземних вод, річок та озер. За потужністю гірських порід, що карстуються, та глибиною закладання підземних карстових порожнин розрізняють карст глибокий і неглибокий. Залежно від ступеня покриття гірських порід, що карстуються, грунтами, пухкими утвореннями або нерозчинними скельними породами виділяють такі типи карсту: задернований, покритий, броньований та похований (викопний). Карст з відсутнім грунтово-рослинним покривом називають голим. З карстовими порожнинами іноді бувають пов'язані поклади корисних копалин (нафти, газу, бокситів, залізних руд). Карст істотно ускладнює інженерно-геологічні умови території. Деякі з карстових порожнин використовують з лікувальною метою (спелеотерапія) і як об'єкти туризму.

Не менш цікавим природним об'єктом промислового туризму є Грязьовий вулкан [88], що в с. Старуня Богородчанського району на Івано-Франківщині. Геологічна пам'ятка природи - єдиний і унікальний не тільки у Карпатському регіоні, але й у світі. Своїм виникненням він зобов'язаний насамперед людям. Понад століття тому тут почали розробляти нафтові та озокеритні родовища. Ґрунтові води, насичені киснем, тепер проникають углиб землі на тисячу метрів, викликають окислення нафти, що й дає той приплив теплової енергії, яка живить вулкан. Вперше вулкан проявив себе у 1977 році після землетрусу в горах Вранча в Румунії та досягав висоти 3 м. Тоді на конусоподібному пагорбі діаметром близько 50 м з'явилися перші кратери, з яких вихлюпувалися рідина, грязі та газ. З того часу вулкан «дихає» через десятки менш активних міні-кратерів і зараз на рельєфі нагадує грязеву пляму. Сьогодні вулкан має 8 кратерів та 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, інколи нафту або її складники. Водночас наявні на території Старунського вулкану озокерит, гарячі грязі, води високої мінералізації володіють цінними лікувальними властивостями. Науковці мають декілька точок зору на причини виникнення цього геологічного дива. За однією з гіпотез, вулкан утворився на так званій антиклінальній складці, тобто випуклій структурі, яка має кілька розломів земної кори. І завдяки певним фізико-хімічним процесам, що проходять на глибині 600-1000 метрів, відбуваються виверження грязей, мінеральної води, розсолів, тут утворюються сполуки свинцю, цинку, є прояви новітньої тектоніки, молодих рухів земної кори. За перших 7 років ця територія піднялася на 1 метр.

Значними нафтогазовими промислами славиться Передкарпаття з минулих століть. Від перших копалень, коли нафту добували відкритим способом, до сучасних глибинних установок, об'єктів переробки і транспортування завжди цікавилися науковці, бізнесмени, спеціалісти державних структур. Місто Борислав - один з перших нафтових центрів світу, де вже протягом більше як півтора сторіччя добувають цю корисну копалину. За цей час видобуток не припинявся ні на день. Перший надзвичайно бурхливий етап пов'язаний з видобутком простими способами неглибокої (до 200 м) нафти. Він продовжувався близько 30 років. Потім були освоєні нафтоносні горизонти на глибині 800, 1000 і більше метрів, відкриті нові родовища в усьому регіоні. Завдяки цьому в регіоні побудовані два нафтопереробні заводи і один газопереробний. Заводи випускають високооктанові бензини, дизельне паливо, мазут, будівельні бітуми та іншу продукцію на основі нафти.

Оскільки Карпатський регіон розташований в центрі Європи і через нього проходять різноманітні транспортні шляхи, то це є сприятливим фактором для залучення контингенту відпочиваючих не тільки зі східних регіонів, але й з європейських країн. Карпати можуть служити своєрідним полігоном для дислокації центрів міжнародного бізнесу, що буде стимулювати розвиток промислового туризму за пізнавальним, науковим, комерційним, діловим та іншими напрямками.

2.3 Географія народних промислів Західної України як об'єктів промислового туризму

На теренах Карпатського краю Західної України, в силу багатьох обставин і особливостей географічного середовища сформувався специфічний побут та спосіб господарювання, збереглась унікальна духовна культура та мистецькі традиції, які втілилися у розвиток народних художніх промислів та домашнього ремесла. З покоління в покоління передавалися таємниці технічної та технологічної майстерності, вдосконалювалися прийоми обробки природних матеріалів. Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів - килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій - створювали речі, які завжди викликали зацікавленість у місцевих та закордонних туристів. Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення, що створює певну специфіку в туристичній сфері [43].

Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин: ковер, килим і коц. Різниця між ними могла полягати в техніці, орнаменті, розмірі й призначенні. Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом: коври й килими походять із центрально- та північно-українських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц - переважно сірий або білий - кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний. Унікальність робіт, полягає в тому, що всі вони рукотворні, починаючи від стриження овець і до останнього стіжка. Майстри пишаються тим, що це екологічно абсолютно чисті речі. Поява наприкінці ХІХ ст. синтетичних барвників, доволі зручних у використанні, стала однією з причин занепаду килимарства. Це спонукало митців подивитися на проблеми художнього текстилю ще й з екологічного боку.

Та найрізноманітнішим і найширше представленим в Україні є гончарський промисел. Кожний район гончарного промислу мав свої локальні художні особливості, що залежали від природних властивостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо. Майже кожен осередок представлений талановитими майстрами гончарами з яскравою творчою індивідуальністю. Їхні вироби - пишно оздоблені глечики, горнята, миски, полумиски, макітри, куманці, лембики, довжанки тощо - служили окрасою українського народного житла, так само, як рушники, обруси, килими.

Наприклад, для народної кераміки Тернопільщини властиві різні форми і своєрідні технічні засоби декорування - розпис, гравірування, гладження, флендрування, заливання, мармурування. Димлений посуд виготовляли в Микулинцях, Заліщиках, Струсові, Скалаті, Устечку, Торському. Посудом з підполивними розписами славилось містечко Буданів. На спеціальні замовлення гончарі цього центру виробляли великі гладуни місткістю близько 350 літрів. Чорний посуд прикрашували рослинним орнаментом, що виконаний технікою гладження.

Ще донедавна чимало гончарів працювало в селі Залісці Збаразького району, та вже простежуються тривожні симптоми - виготовлення чорнолощеної кераміки, якою славилась колись Тернопільщина, сьогодні на грані завмирання. Майстри, які залишились, виготовляють зараз здебільшого неполиваний червоний посуд.

Осередки гончарства виникали історично, відповідно до природного розміщення родовища. Їх назви походять від назв сусідніх селищ. Ці назви сьогодні сприймаються як бренди. Так, наприклад, відома городищинська та плахтянська кераміка, і славнозвісна чорнодимлена кераміка з Гавареччини Львівської області. Чорнодимлена кераміка (випалена за спеціальною технологією - без доступу повітря) виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи. В Україні ХVІІІ - ХІХ ст. вона складала конкуренцію традиційній полив'яній кераміці.

Чорна кераміка виготовляється зі спеціальної глини на гончарному крузі. Традиційний керамічний посуд, як правило, розписується та оздоблюється. Характерним для українського гончарства є поєднання зеленої й коричневої фарб. Мальовані миски, тарелі, тикви, куманці, близнята і дзбанки, а також оригінальні фігурки кіз, баранців, оленів з горщиками на спині для кімнатних квітів мають рослинний або сюжетний орнамент.

Проте, на жаль, уже всіх старих гаварецьких майстрів немає. Створити сучасну школу справжнього народного промислу не вдалося. Причина банальна - відсутність коштів і незацікавлення держави у відродженні і плеканні цього безцінного гаварецького гончарного стилю, самобутнього й неповторного.

У наш час загострення екологічної і духовної кризи, коли брак чистої води й повітря все більше нагадує про себе, змарнувати цю оазу природи і культури, якою є Гавареччина, щонайменше було б безвідповідально. Адже, окрім естетичної, мистецької вартості, гаварецька кераміка має дуже корисні природні властивості - гаварецькі гончарні вироби виготовлені без хімії, вони неполив'яні. Приготовлені страви в гаварецькому посуді є дуже смачними, поживними, корисними. Отже, важливим завданням, що випливає із вищевикладеного, є створення в Гавареччині школи і таким чином збереження осередку народної культури України.

Але потрібно відроджувати не тільки гаварецьку кераміку, але й глиняну іграшку, яворівську дерев'яну дитячу забавку, яка випромінює справжню, природну красу [22].

По всьому слов'янському краю здавна побутував особливий вид глиняної пластики - різноманітні фігурки звірів, птахів з продушинами для свистіння. Це - відгомін древнього культу плодородства, оновлення і відродження природи. Магічним актом заклинання плодородства в час весняних обрядів був свист - як ритуал відганяння злих духів. З плином часу відійшла символіка, а пищики дістали розповсюдження як улюблена дитяча забавка, неодмінний атрибут народного свята.

Ще одним унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць - писанок. Українські писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу. Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства - до Великодня, свята Воскресіння Христового. Залежно від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу. У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки (тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір). В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня свого розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка - одним з культурних символів України [23].