Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

Оцінювання ризику передбачає виконання ряду етапів. Першим з них є ідентифікація небезпек, результат якої - перелік небажаних подій, що призводять до аварії. Другий етап - це оцінювання імовірності настання аварійної ситуації. На цьому етапі використовуються статистичні дані з аварійності та надійності технологічної системи, застосовуються логічні методи аналізу так званих "дерев подій" і "дерев відмов", а також експертне оцінювання думки фахівців у даній сфері. На заключному етапі аналізу ризику оцінюють впливи наслідків аварії на людей, майно і навколишнє середовище. Оцінювання ризику може бути диференційним і комплексним. Диференційну оцінку пропонується проводити за допомогою одиничних, або часткових показників, які дають характеристику тільки однієї із властивостей безпеки. У той час як комплексну оцінку можна проводити з використанням комплексу показників, що відображають властивості декількох рис безпеки як середовища мешкання людини, так і обладнання або технологічного процесу. При проведенні комплексного аналізу імовірнісних втрат, визначенні оцінювання ризику важливо не тільки встановити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела домінують. При цьому доцільно класифікувати всі можливі втрати за ознакою впливу на діяльність фірми на ті, що визначають і побічні (непрямі). До визначальних втрат можуть бути віднесені такі втрати, які при своєму виникненні безпосередньо впливають на діяльність підприємства, а до побічних ті, вплив яких на фірму здійснюється опосередковано.

Найбільш об'єктивним оцінюванням рівня екологічної безпеки, що об'єднує різні її аспекти (технічний, економічний, екологічний і соціальний), є оцінювання сумарного ризику, під яким розуміють виникнення і розвиток несприятливих природно-техногенних процесів, що супроводжуються, як правило, істотними екологічними наслідками. Нами виділені якісний і кількісний види аналізу ризику, причому результати якісного аналізу служать базовою інформацією для здійснення кількісного аналізу, на основі якого проводиться оцінювання ризику і здійснюється його прогнозування.

В основі концепції управління екологічним ризиком покладено такі принципові положення: повністю виключити екологічний ризик неможливо, завжди зберігається імовірність його виникнення; ризику можна запобігти, знизити або прийняти; управління ризиком, досягнення його результативності передбачає застосування різних за формою, дієвістю законодавчо-правових, організаційно-економічних, техніко-технологічних методів; незалежно від форм вияву екологічного ризику найбільш ефективним є здійснення системних, охоплюючих усі рівні можливих виявів, заходів. Зниження ступеня ризику може відбуватися або зовнішніми, або внутрішніми методами, пов'язаними із зменшенням несприятливого впливу тих або інших чинників на виробництво (превентивні заходи). Екологічний менеджмент відноситься до внутрішніх, а екологічне страхування як до внутрішніх, так і до зовнішніх методів зниження ступеня екологічного ризику. Завданням екологічного менеджменту є запобігання негативному впливу виробництва на навколишнє середовище, а екологічне страхування дозволяє здійснити передачу, перекладення ризику. Це обумовлює можливість їх використання як підсистем управління екологічними ризиками.

Узагальнюючи різні підходи щодо екологічного менеджменту, а також ураховуючи сучасні переконання, можна дати таке визначення: екологічний менеджмент - частина загальновиробничої системи менеджменту, яка спрямована на безперервне вдосконалення екологічних характеристик і реалізує цілі охорони навколишнього середовища при плануванні, проведенні й контролі виробничих дій для забезпечення зниження негативного впливу на навколишнє середовище і з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається. Екологічний менеджмент запропоновано розглядати складовою частиною цілісної системи менеджменту підприємства, у зв'язку з цим він повинен виконувати функції планування, організації, мотивації, моніторингу і контролю.

До завдань, що пов'язані із екологічними ризиками додатково відносяться: оцінювання впливу виробничих процесів на навколишнє середовище; розробка власної екологічної політики; перевірка стану навколишнього середовища в районі розташування підприємства з метою виявлення слабких місць; навчання персоналу питанням охорони навколишнього середовища.

Основною проблемою для практичного застосування екологічного ризику у сфері страхування є початкова різноспрямованість інтересів: з одного боку, виробників із максимізації прибутку, з іншого - суспільного інтересу щодо збереження сприятливого навколишнього середовища.

Методологія аналізу управління екологічними ризиками включала: аналіз політики і програми у сфері охорони навколишнього середовища; розгляд природоохоронних заходів щодо ключових напрямів; визначення фінансових наслідків охорони навколишнього середовища; оцінку поточних і майбутніх витрат на природоохоронну діяльність; аналіз випадків судових розглядів; виявлення джерел екологічних ризиків на підприємстві і визначення інструментів, що застосовуються для їх мінімізації; визначення типу еколого-економічної стратегії підприємств; розробку механізму управління екологічними ризиками.

В результаті дослідження здійснено теоретичне обґрунтування та запропоновано вирішення актуальної проблеми формування ефективного організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками.

1. Основними причинами появи екологічних ризиків є виробнича діяльність, яка формує антропогенні або техногенні зміни природних об'єктів і чинників. Екологічний ризик має розглядатись як можливість втрати контролю за екологічними подіями, що виникають, і завдання збитку навколишньому середовищу й здоров'ю людини, ризик припинення або повного закриття об'єкта з причин екологічного характеру.

2. Теоретичні розробки окремих питань, присвячених дослідженням ризиків і методам їх практичного рішення свідчать, що екологічні ризики або не враховуються зовсім, або має місце однобічний, обмежений підхід до їх визначення. Запропоновано під екологічним ризиком розуміти комплексну величину стану прогнозованої екологічної системи, що перевищує встановлені межі забруднень у довкілля, які спричиняють значне погіршення екологічної обстановки. Екологічний ризик, який характеризується показниками, меншими за нормативні, спростовується регенерацією природних явищ.

3. Екологічні ризики мають бути систематизовані за такими ознаками: джерело виникнення; масштаб впливу; можливість прогнозування і страхування; систематизація за видами діяльності, за можливістю диверсифікації, за ступенем допустимості ризиків, природа екологічного ризику; характер діяльності підприємства; терміновість впливу; вірогідність збитку; вплив на людину.

4. Під управлінням екологічними ризиками потрібно розуміти сукупність методів, що дозволяють виявити й оцінити рівень невизначеності, прогнозувати настання ризикових подій і застосовувати заходи запобігання (зменшення) негативних наслідків з урахуванням соціально-економічних, екологічних аспектів.

5. Основними проблемами, що обмежують можливість прогнозування економічних ризиків і отримання математично коректних моделей є: в аналітичному аспекті - відсутність достовірних і порівняльних даних за галузями і підприємствами; в організаційному аспекті - недооцінювання важливості управління екологічними ризиками на підприємстві; в економічному - нестабільність зовнішнього оточення підприємств; юридичному - певні недоробки в податковій системі й екологічному законодавстві.

6. Як підсистеми управління екологічними ризиками доцільно використати методи й інструменти екологічного менеджменту й екологічного страхування. Екологічний менеджмент має розглядатись як частина загальновиробничої системи менеджменту, що направлена на безперервне вдосконалення екологічних характеристик і реалізує цілі охорони навколишнього середовища (уникнення і зниження навантаження на природу) при плануванні, проведенні та контролі виробничих дій для забезпечення зниження негативного впливу на навколишнє середовище і для підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається.

7. Основними чинниками, що впливають негативним чином на екологічну ситуацію в Україні і на Прикарпатті є структурна деформація економіки, стан оновлення виробничих фондів, недостатнє бюджетне фінансування для відновлення основних виробничих фондів природоохоронного призначення, відсутність стимулів у підприємств щодо природоохоронних заходів.

5.3 Природоохоронні заходи щодо впливу твердих побутових відходів на довкілля у Прикарпатському регіоні

В умовах структурної перебудови економіки України, впровадження нових способів, методів та форм господарювання призведе до зростання кількості сучасних промислових та продовольчих товарів для населення і, відповідно, до зростання утворення твердих побутових відходів (ТПВ). Проблема впливу ТПВ, які формуються у містах і селищах, є доволі складною у більшості регіонів України, зокрема Прикарпаття, з його природоохоронними, рекреаційними та санаторно-курортними територіями і пов'язана з переважанням населення у промислово-міських агломераціях (до
75 %).

В загальному плані ТПВ притаманним є комплекс факторів негативного впливу на навколишнє середовище (НС):

- забруднення поверхневого стоку;

- забруднення ґрунтів та, у подальших наслідках, харчового ланцюга;

- забруднення порід зони ненасиченої фільтрації ( зони аерації ) і ґрунтових (іноді напірних артезіанських) водоносних горизонтів;

- виділення токсичних (в т.ч. так званих тепличних) газів, які забруднюють приземний шар атмосфери, негативно впливаючи на стан біосфери та безпеку життєдіяльності (БЖД) людини.

Звалища побутових відходів утворюють високий ступінь ризику для здоров'я населення, що мешкає поблизу цих звалищ, адже вони є місцями розмноження комах, гризунів, бродячих тварин, що переносять збудників інфекцій. Полігони ТПВ є найсприятливішим середовищем для розвитку домашньої мухи (Мusса domestіса), яка активно переносить бактеріальні забруднення з відходів на їжу людини та предмети побуту. Також у такому середовищі гарно почуваються пацюки, які є носіями збудника інфекційного захворювання - лептоспірозу. За даними експертів ВООЗ, незадовільний стан цієї галузі комунальної гігієни призводить до захворюваності на інфекційні та інвазійні хвороби, а фінансові витрати за 2-3 роки дорівнюють загальній сумі витрат, потрібних на капітальні заходи щодо організації раціонального очищення населених пунктів

Проте, незважаючи на значну кількість публікацій на тему природоохоронних заходів щодо впливу ТПВ на довкілля та безпеку життєдіяльності, ця проблема залишається ще не повністю вирішеною і тому потребує подальших наукових досліджень.

Прикарпатський регіон (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.) має розвинуту структуру міст і селищ (загальна кількість 136), які переважно розташовані у басейні р. Дністер, що характеризується активним взаємозв'язком поверхневих і підземних вод.

Даний фактор обумовлює підвищену вразливість водоносних горизонтів Прикарпаття техногенному забрудненню з поверхні, в тому числі під впливом полігонів ТПВ. Значна розчленованість рельєфу Прикарпаття сприяє також прискореному руху забруднень ґрунтів, в тому числі в зонах впливу полігонів ТПВ. Аналіз даних моніторингу поверхневих і підземних вод (Держводгосп, Держгеолслужби Мінприроди) свідчить, що в умовах гірсько-складчатих структур Прикарпаття водно-екологічний вплив полігонів ТПВ може підсилюватися завдяки сейсмо-тектонічному тріщиноутворенню та утворенню в їх межах систем “прискореної“ фільтрації. В цілому сучасний стан поводження з ТПВ у структурі більшості промислово-міських агломерації (ПМА) можна визнати таким, який вже сформував складну еколого-техногенну проблему, в першу чергу, водно-екологічного напряму.

Таблиця 5.1 - Відомості щодо кількості міст та селищ ПМА Прикарпаття на 1 січня 2010 року за даними ОДА

№	Адміністра-тивна одиниця	Площа, тис. км2	Кількість міст та селищ	Чисельність населення, тис. осіб
				загальна	міст та селищ	% населення міст та селищ
1	Львівська	21,8	78	2550	1548	60,7
2	Івано-Франківська	13,9	39	1380,7	596,4	43,2
3	Чернівецька	8,1	19	904,4	379,3	41,9
Всього	43,8	136	4835,1	2523,7

Незадовільний стан геологічного і суміжних з ним середовищ у зоні впливу полігонів і неорганізованих звалищ пов'язаний з тим, що місця видалення відходів не відповідають санітарно-гігієнічним нормам і експлуатуються без застосування превентивних і надійних заходів ізоляції їх від підземних вод. З атмосферними водами від звалищ відходів у ґрунти потрапляє велика кількість забруднювальних речовин, які потім надходять до підземних (особливо ґрунтових) вод і у відкриті водойми, що призводить до забруднення джерел водопостачання населення. Крім того, внаслідок розчеплення органічних речовин відходів, особливо тих, що легко загнивають, утворюються гази з неприємним запахом (аміак, сірководень, індол, скатол, меркаптани), які забруднюють атмосферне повітря. Ці негативні прояви впливають на утворення гідрохімічної небезпеки, а також небезпеки забруднення атмосферного повітря.

Значну небезпеку утворюють фільтрати, тобто розчини, що утворюються внаслідок розчинення солей відходів атмосферними опадами і конденсаційною вологою, які фільтруються до ґрунтового покриву, забруднюючи породи зони аерації і підземні, особливо, ґрунтові води. З фільтратами в геолого-геоморфологічне середовище потрапляють солі натрію, калію, кальцію, магнію, а також хлориди, кислі карбонати, сульфати тощо. Крім того, у відходах тривалий час зберігаються бактерії та мікроорганізми, що можуть викликати інфекційні захворювання. Проникнення фільтратів до горизонтів ґрунтових вод може спричинити розповсюдження і потрапляння цих мікроорганізмів до питного водопостачання, що утворює ризик для здоров'я населення.

На наш погляд, на методичному рівні, зону екологічного впливу полігону ТПВ на НС доцільно розглядати як складну природно-техногенну геосистему (ПТГС), де головним депонуючим елементом щодо забруднень є геологічне середовище (ГС). Таким чином, провідною системою ПТГС “полігон ТПВ-НС” є техногенно-геологічна система (ТГС) “полігон ТПВ-ГС”. Здається, що даний підхід дозволяє більш вірогідно типізувати полігони ТПВ за їх екологічним впливом на НС, бо його головними чинниками є забруднення ґрунтів і формування фільтратних вод, які по суті є міграційно здатним високотоксичним забруднювачем. Підвищенню забруднюючого впливу полігонів ТПВ в умовах Прикарпаття сприяє їх розташування у понижених формах рельєфу з неглибоким заляганням рівня ґрунтових вод, еродованими водотривкими шарами та підвищеним поверхневим стоком. В окремих випадках такі ділянки розташування полігонів ТПВ перебувають в умовах тимчасового або стійкого підтоплення, що підсилює їх негативний ековплив. Крім того, в останні роки, внаслідок глобальних змін клімату, збільшується кількість опадів, що активізує поверхневий стік та процеси підтоплення, які погіршують екологічний стан значної кількості полігонів ТПВ Прикарпаття.

Без сумніву, темпи накопичення ТПВ на Прикарпатті, як і в усій Україні та світі, в останні роки стрімко зростають. За існуючими даними, в ПМА держави щорічно формується біля 35 млн м3. ТПВ, в т.ч. на Прикарпатті ? 3,0 млн м3.

Таблиця 5.2 - Стан природної захищеності підземних вод Прикарпаття від забруднення з поверхні

№	Адміністративна одиниця	Рівень захищеності підземних вод, % території *
		Захищені (ЗПВ)	Умовно захищені (УЗ)	Незахищені (НЗ)
1	Львівська	10	28	62
2	Івано-Франківська	10	8	82
3	Чернівецька	50	4	46
Середні показники в Україні	40	24	36

* за критеріями ВСЕГІНГЕО (проф. В. М. Гольдберг, 1986р.).

Головний комплекс екологічних впливів полігонів ТПВ Прикарпаття, як свідчить проведений аналіз, пов'язаний з розташуванням більшості міст і селищ в межах річкових долин, де поверхневі і підземні води мають мінімальну захищеність від забруднення з денної поверхні.

Якщо оцінити показник уразливості підземних вод КУПВ забрудненням як зворотний показник захищеності, то можна запропонувати таку залежність:

КУПВ = (УЗ% + НЗ%) / ЗПВ

де ЗПВ, УЗ, НЗ - відсоток території області з захищеними, умовно захищеними та незахищеними підземними водами.

Показники уразливості підземних вод Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей, складуть, відповідно, 9,0; 9,0 та 1,0 (по Україні КУПВ?1,5), тобто в регіоні Прикарпаття ТПВ здатні сформувати високий водно-екологічний ризик.

Слід відмітити, що такі первинні і доволі ефективні заходи поводження з ТПВ, як попереднє сортування або компактування, практично відсутні, обсяги утилізації також незначні. Все це обумовлює зростання екотехногенних навантажень як на існуючі полігони ТПВ, так, доволі часто, виникнення стихійних звалищ. За існуючими даними, кількість облаштованих полігонів ТПВ не перевищує 10 % від їх загальної кількості, що може свідчити як про нагромаджений, так і зростаючий негативний вплив полігонів ТПВ на БЖД більшості ПМА України, а також і населення прилеглих територій.

В умовах Прикарпаття формуванню екоризиків у зонах впливу полігонів ТПВ можуть сприяти такі фактори:

- наявність депресій водозаборів, в межах яких відбувається прискорена низхідна гідрогеофільтрація і підвищена міграція забруднень з ґрунтів та порід зони аерації;

- розвиток ерозійних, просадкових та інших екзогенних геологічних процесів, які погіршують захисну здатність ГС та еколого-геологічного станів ТПВ.

Розв'язання проблем поводженням з відходами ґрунтується на застосуванні організаційно-методичного підходу, що потребує:

- здійснення системного аналізу екологічних проблем, що утворюються на території міст;

- групування міст за рівнем техногенно-екологічних навантажень на геолого- геоморфологічне середовище;

- картографування об'єктів з підвищеним екологічним ризиком і техногенно-екологічних навантажень на геолого-геоморфологічне середовище;

- створення системи моделей чинників та екологічних наслідків надрокористування на території міст;

- проведення поглибленого екологічного аудиту місць видалення відходів.

В той же час, досвід окремих ПМА (м.м. Івано-Франківська, Дніпропетровська, Києва) дозволяє розробити єдиний концептуальний підхід до вирішення проблемних питань поводження з відходами як сукупності складових:

- орієнтація на мінімізацію небезпечного впливу на навколишнє середовище;

- врахування місцевих природних та соціально-економічних умов;

- регулярний облік матеріальних потоків відходів;

- недопущення знищення відходів, що мають ресурсну цінність.

Сутність концептуального підходу до розв'язання проблем відходів на території техногенно навантажених міст Прикарпаття полягає в застосуванні комплексної еколого-економічної стратегії сталого управління твердими побутовими відходами, яка має ґрунтуватись на таких основних аспектах:

1) соціально-екологічному - забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності населення в результаті формування й підтримання безпечного стану геологічного і суміжних з ним середовищ;

2) ресурсно-економічному - отримання економічного ефекту на основі реалізації комплексу технічно-технологічних заходів з підвищення ефективності використання сировинних і енергетичних ресурсів і оптимізації вторинного ресурсокористування.

Таким чином аналіз екологічного впливу ТПВ на безпеку життєдіяльності міст і селищ та зберігання рекреаційного потенціалу Прикарпаття дозволяє також зробити висновок, що в сучасних умовах оздоровлення економіки регіону може сформуватися дворівнева проблема: збільшення відходів - з одного боку, та зростання екологічних вимог щодо поводження з ними - з іншого. Уявляється, що першочерговими заходами щодо зниження ризиків БЖД цього походження можуть бути наступні:

- впровадження маловідходних та безвідходних (енергозберігаючих) технологій;

- утилізація та знешкодження ТПВ за еколого-небезпечними технологіями.

Беручи до уваги переважно еколого-геологічний (водно-екологічний) вплив полігонів ТПВ, їх подальша реконструкція або будівництво, на нашу думку, повинна враховувати техногенні зміни річкових басейнів та басейнів підземних вод. В першу чергу це стосується регіонів Прикарпаття, Закарпаття, зон живлення водоносних горизонтів, зони активного водообміну, в межах якої формуються основні ресурси прісних підземних вод.

В цілому виконаний аналіз стану екобезпеки полігонів ТПВ міст та селищ Прикарпаття та їх впливу на БЖД дозволяє сформулювати такі рекомендації щодо першочергових природоохоронних заходів:

1) удосконалення системи моніторингу зон впливу полігонів ТПВ, в т.ч. з використанням технологій ДЗЗ та ГІС;

2) удосконалення обліку обсягів та складу ТПВ, впровадження їх первинного сортування та утилізації на підприємствах міст та селищ з метою використання як вторинних сировинних ресурсів;

3) еколого-технологічна реконструкція полігонів ТПВ, в т.ч. обладнання системами водно-екологічного захисту (нагірні водоперехватні канави, фільтраційні екрани та завіси);

4) розробка та реалізація програм з урахуванням вимог та положень міжнародних стандартів серії ISO, Водної Рамкової Директиви ЄС 2000/60/ЄС, Директиви Європейського Парламенту 2000/76/ЄС;

5) оцінка рівня ризиків транскордонного екологічного впливу полігонів ТПВ Карпатського регіону на р.р. Дністер, Західний Буг, Тиса, у басейнах яких розташовані чисельні промислово-міські агломерації, відбувається закриття значної кількості нерентабельних шахт та кар'єрів переважно шляхом затоплення з активізацією підтоплення полігонів ТПВ прилеглих міст та селищ (м.м. Калуш, Стебник, Трускавець та ін.);

6) сприяння підвищенню рівня екологічної культури населення міст.

Як антропогенний процес, сучасна технологія формування твердих побутових відходів у процесі функціонування міст та селищ має тенденцію до збільшення негативного впливу на безпеку життєдіяльності та довкілля в цілому. Запровадження розроблених нами природоохоронних заходів дасть можливість скоротити кількість твердих побутових відходів шляхом їх переробки, вести контроль за станом полігонів, зменшити вплив на навколишнє середовище та збільшити площі природоохоронних та рекреаційних територій.

5.4 Наукові напрямки оптимізації процесу інвестування промислового туризму з урахуванням екологічних факторів

Екологічні проблеми в туристичній сфері, які на сьогоднішній день яскраво проявляються в такому напрямку як промисловий туризм, є наслідком відсутності ефективної політики екологізації цієї галузі діяльності. Закинуті шахти військового комплексу, Чорнобильська атомна електростанція, ряд збанкрутілих підприємств стають сьогодні об'єктом туристичного попиту. Використання цих об'єктів без попереднього оцінювання їх екологічного стану, не врахування взаємовідносини людини, суспільства і природи, охорони навколишнього природного середовища, що є гострою і актуальною проблемою сучасності, призводить до негативних наслідків [45].

Урбанізація, індустріалізація, зростаючий ритм життя зумовлюють гостру потребу у відновленні фізичних і психологічних сил людини. Тому все більшим попитом починають користуватись різні види туризму. Розвиток туризму і рекреації збільшує споживчий ринок послуг, сприяє розвитку соціальної інфраструктури. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність вивчення антропогенно-туристичного впливу на навколишнє середовище. Дослідження екологічних проблем туристично-рекреаційного обслуговування населення має важливе прикладне значення. Туризм повинен бути екологічно орієнтованим на довготривалу перспективу, економічно життєздатним, а також відповідати етнічним і соціальним інтересам місцевих громад. Необхідність розвитку екологічно орієнтованого туризму як одного з важливих принципів стійкого екологічно безпечного розвитку суспільства в цілому - основна складова процесу інвестування в туристичну галузь, особливо в новий напрям - промисловий туризм.

Інвестиційна привабливість підприємницьких структур, які спеціалізуються на розвитку промислового туризму, в першу чергу вимагає оперативного визначення екологічного стану на вибраній території чи об'єкту. Встановлення критерію оцінювання соціально-еколого-економічної результативності інвестиційної діяльності в сфері туризму, який би встановлював відповідність нормативним екологічним показникам компонентів навколишнього середовища. Встановлював інвестиційну привабливість проекту на перспективу з врахуванням екологічної складової.

Ефективним шляхом вирішення проблем екологічного розвитку у сфері промислового туризму є активізація інвестиційної діяльності з метою фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих технологій, проведення заходів для збереження довкілля. Важливу роль у цьому процесі відіграє оцінювання екологічної ситуації території, її прогноз та управління з метою збереження навколишнього середовища, природних ресурсів та їх раціональне використання, зменшення антропогенного навантаження на довкілля та екологізація підприємницької діяльності.

Забруднення ландшафтів від різноманітних джерел техногенного впливу призводить до комплексної трансформації їх біогеохімічних та екологічних параметрів. Оцінити ці зміни кількісно, тобто визначити екологічний стан того чи іншого компоненту екосистеми (ландшафту) або її в цілому, можна аналізуючи геохімічні коефіцієнти, або сумарні показники забруднення. Різними авторами запропоновано кілька методичних підходів до оцінювання екологічного стану через коефіцієнти, але усі вони залежать від повноти аналітичного матеріалу, який характеризує ступінь геохімічної вивченості тої чи іншої території. Чим більше аналізів ґрунтів, води, повітря, рослинності ми маємо, тим точніше можемо оцінити екологічний стан місцевості, що є досить важливим для об'єктивного грошового оцінювання земельної ділянки. Серед показників такої оцінки виділяються коефіцієнти концентрації, кларки концентрації, сумарні показники забруднення і т. д. Розрахунки цих кількісних показників дозволяють оцінити ступінь екологічних змін довкілля, який може бути: нормальний (сприятливий), задовільний, напружений, складний, незадовільний, передкризовий, критичний і катастрофічний [55].

В кожному компоненті ландшафту (ґрунтах, воді, повітрі і т.д.) можна знайти велику кількість різних хімічних елементів, які до певних концентрацій не є шкідливими для людини, а навіть корисними, необхідними. Значною мірою це пов'язано з тим, що грунти є головним «депо» природних та техногенних надходжень хімічних елементів та сполук. Середній вміст елементів у земній корі (літосфері) називають кларком. Такі ж кларки розраховані для ґрунтів, води і т. д. Але в кожному регіоні, залежно від геологічної будови, типу ґрунтів, мінералогічного складу підстиляючих порід, географічної зональності та інших чинників, будуть свої, характерні тільки для цього регіону, середні вмісти того чи іншого елементу. Такий середній вміст називають регіональним фоном. Він може бути більшим за кларк, а може бути і меншим.

Таким чином, тільки ті вмісти елементів, які перевищують кларк, а потім і фон, можуть бути аномальними, а значить і шкідливими для нормального розвитку геоекосистем.

Аномальний вміст Са визначають за формулою [55]

Са = Сі - Сф - Ск

де: Сі - вміст елемента в досліджуваному компоненті ландшафту;

Сф - його природний фон;

Ск - кларк елементу.

Тобто, щоб елемент вважався аномальним, необхідно, щоб його вміст відповідав умові

Сі > Сф + Ск

Кларки елементів нам відомі, а фон розраховують, виходячи з конкретного фактичного матеріалу.

Дослідження, які ми проводили в Рогатинському районі Івано-Франківської області на виконання теми, затвердженої обласною радою на створення географічної інформаційної системи екологічного моніторингу, дали нам можливість відібрати проби та проаналізувати вміст свинцю в ґрунтах (табл. 5.2) і визначити регіональний фон та аномальний вміст цього хімічного елемента. На його основі ми розробили рекомендації щодо перспектив використання даної території в рекреаційних цілях, видобування мінеральної води, а також визначили інвестиційну привабливість даної території за екологічними показниками.

Хоча ґрунт і має деякі особливості біологічного самоочищення -- розщеплює і мінералізує відходи, які в нього потрапили, однак механізм такого самоочищення внаслідок його перевантаження (фізичного, хімічного, механічного) порушується, що призводить до деградації.

Для насипних ґрунтів характерне також ущільнення, що погіршує повітряний обмін, пригнічує діяльність ґрунтових мікроорганізмів і призводить до азотного голодування зелених насаджень. Насипні ґрунти через велику кількість уламкового матеріалу характеризуються підвищеною дренажністю, що призводить до порушення водно-теплового режиму і погіршення живлення рослин, особливо дерев.

Фоновий вміст Сф характеризує 2/3 від загальної кількості проб, а аномальним важається вміст, що перевищує фон у 3 рази: Ca = 3 Cф.

Для Pb він дорівнює: 3,42 х 3 =10,3

Таблиця 5.3 - Визначення фонового вмісту (Сф) свинцю (Pb) у ґрунтах на прикладі Рогатинського району Івано-Франківської області

Характерні інтервали вмісту Pb, мг/кг
0 - 1	1 -5	5 - 10	10 - 20	20- 30	30 - 40	40 - 50	50- 75
1	2	3	4	5	6	7	8
0,9 0,6 0,8 0,7 0,3 0,8 0,5 0,4 0,6 0,9 0,9 0,8 0,1 0,2 0,9	3,6; 3,4; 1,2; 1,6; 2,3; 1,9; 1,7; 1,3; 1,4; 1,6; 1,2; 1,9; 1,2; 1,1; 1,3; 1,9; 2,2; 1,3; 2,3; 2,2; 4,7; 1,9; 4,6; 4,9; 2,4; 4,3; 2,1; 1,4; 2,3; 3,1; 3,6; 2,1; 2,1; 1,2; 1,3; 1,2; 2,4; 1,3; 1,6; 4,3; 3,4; 4,5;	5,9; 6,7; 7,1; 5,4; 9,8; 9,8; 6,1; 9,6; 8,1; 6,3; 5,7; 5,4; 9,3; 9,7; 6,5; 8,6; 7,3; 6,5; 5,4; 8,6; 8,1; 8,3; 7,1; 6,9; 9,8; 9,9; 7,4; 4,6;	12,1; 18,7; 12,9; 16,4; 11,4; 17,45; 13,6; 16,9; 14,8; 19,4; 12,1; 17,3; 13,3; 16,4; 17,8; 18,9; 15,9; 46,4; 12,2; 15,4; 15,3; 14,4; 16,9; 15,4; 11,8; 12,7; 13,7; 13,4; 15,6; 12,3; 10,6; 14,2; 17,9; 18,7; 12,8; 17,1; 14,1; 15,4; 10,8; 14,1; 18,6; 12,1; 10,3; 16,4; 12,1; 15,7; 16,2; 18,7; 19,1; 12,8; 14,8; 13,4; 16,4; 17,1; 15,4; 10,4; 12,1; 18,9; 12,4; 16,7; 15,4; 11,6; 14,1; 16,4; 13,6; 12,8; 14,2; 15,6; 10,2; 12,7; 17,8; 11,4; 11,5; 12,1; 10,8; 11,9; 15,6;	24,3 29,3 29,3 20,1 24,6 27,9 26,8 21,4 27,9 29,5 20,4 29,6 26,1 28,3	39,2; 39,1; 39,6; 35,4; 33,6; 30,8; 34,5; 33,4; 22,1; 39,7; 33,6; 35,4; 39,6; 33,6; 33,4; 32,2; 39,8; 34,6; 36,4; 36,4; 38,4; 35,4; 33,6; 36,1; 34,3; 33,6; 34,6; 30,4; 32,1; 31,6;38,4	49,2 40,5 41,6	60,1 54,3 64,3 66,4 64,5 70,1 54,3 72,3

Але найгірше ґрунти справляються з токсичними хімічними елементами -- Hg, As, Cu, Pb, F, Mn та іншими, які накопичуються поблизу промислових джерел викидів, а також поступово розповсюджуються по площі всього ґрунтового покриву. Сірка і хлориди підкислюють ґрунти, а сода, аміак і сполуки магнію -- олужують. Під впливом кислотних опадів відбувається заміщення основних катіонів на іони водню й алюмінію та переміщення заміщених катіонів у ґрунтовому профілі. У ґрунтах із рН нижче 5,0 підвищується мобільність Al, As, Cu, Cd та інших.

Деякі мікроорганізми ґрунтів можуть перетворювати солі важких металів в інші форми -- розчинні або нерозчинні, тим самим впливають на порушення трофічних зв'язків, іноді до повного усунення з ґрунту безхребетних. Негативно впливають на ґрунти нафтопродукти, феноли, радіонукліди, пестициди. Надлишки мінеральних добрив, особливо на приватних ділянках і дачах, швидко розповсюджуються по території, різко погіршуючи умови розвитку зелених насаджень. Значне навантаження ґрунтів транспортом і населенням приводить до значного ущільнення: при нормі 10 кг/м2 воно зростає в місцях активного відпочинку до 30-40 кг/м2 і сягає глибини 30 см. Це значно знижує якість ґрунтів. Всі ці особливості необхідно враховувати при екологічних дослідженнях ґрунтового покриву території та техніко-економічних і екологічних оцінюваннях промислового туризму.

Рекомендації

Для території України характерні формування «повітряні викиди в атмосферу -- осад на поверхні ґрунтів». Динамічна рівновага концентрацій аерозолів металів і радіонуклідів в приземному шарі забезпечується високою швидкістю їх осаду (до 1 см/с). В результаті на поверхні і в верхній зоні ґрунтів (до глибини 0,1-0,2-0,3 м) формуються високі концентрації металів і радіонуклідів -- ареали техногенних змін або аномалій геохімічного поля, які негативно впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності людей, оскільки здатні суттєво погіршити їх біогеохімічний баланс.

1. У грунтах повинна бути деяка кількість важких металів, необхідних для росту рослин. Якщо їх концентрація перевищує визначений рівень, починають розвиватися процеси накопичення (забруднення), що веде до погіршення якості грунтів - табл. 5.4 [42]. Після визначення рівня забруднення грунтів намічають заходи щодо їх подолання. При надходженні в грунти доз важких металів, що не обумовлюють перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК), рекомендується проведення профілактичних заходів та здійснення моніторингу стану грунтів і рослин. У таких випадках, коли в грунтах і в деяких рослинах перевищуються ГДК та існує небезпека для здоров'я людей, рекомендується застосовувати меліоративні, агродинамічні, селекційні заходи та розробляти організацію раціонального використання забруднених земель.

2. Для зменшення рухомості важких металів і переходу їх до фітоценозів кислі грунти вапнують, лужні гіпсують, використовують фосфорні і органічні добрива, вносять іонообмінні речовини (цеоліти, гранули полістиролу, кремнійорганічні сполуки), підбирають рослини, які найменш вбирають важкі метали, наприклад - льон, конопля. Найбільш забруднені грунти відводять під заліснення.

Таблиця 5.4 - Екологічні норми валового вмісту важких металів у грунтах, мг/кг

	Pb	Cd	Zn	Cu	Ni	Hg
Рівень вмісту
Дуже низький	<5	<0,05	<15	<5	<10	<0,05
Низький	5-10	0,05-0,10	15-30	5-15	10-20	0,05-0,10
Середній	10-35	0,10-0,25	30-70	15-50	20-50	0,10-0,25
Підвищений	35-70	0,25-0,50	70-100	50-80	50-70	0,25-0,50
Високий	70-100	0,50-1,00	100-150	80-100	70-100	0,50-1,00
Дуже високий	100-150	1-2	150-200	100-150	100-150	1-2
Рівень забруднення
Низький (ГДК)	100-150	1-2	150-200	100-150	100-150	1-2
Середній	150-500	2-5	200-500	100-150	150-300	2-5
Високий	500-1000	5-10	500-1000	150-250	300-600	5-10
Дуже високий	>1000	>10	>1000	>500	>600	>10

3. Соціальні результати іноді мають свій прояв не відразу, а через лаг. Крім того, вони формуються опосередковано, через рослинний та тваринний світ, а останні - на людину через продукти споживання. Запропонований комплекс заходів на основі оцінювання екологічної ситуації заданої території або об'єкта, значно покращить інвестиційну привабливість екологічно орієнтованих підприємницьких структур.

4. Нами пропонується визначити критерій оцінювання соціально-еколого-економічної результативності інвестиційної діяльності в сфері туризму за формулою

Ке = Ет х Еек,

де Ет - абсолютна економічна ефективність інвестицій в ресурсний потенціал [5];

Еек - екологічний коефіцієнт, який функціонально залежить від ступеня екологічних змін довкілля і може приймати значення від “0“, коли екологічний стан критичний або катастрофічний і до “1“ - нормальний (сприятливий).

Запропоновані заходи екологічного розвитку туристичних структур дозволяють визначити їх потенціал, який забезпечує досягнення цілей підприємства в майбутньому з урахуванням екологічної складової.

Оптимальним варіантом інвестування туристичної галузі буде такий проект, який відповідає вимогам критеріїв оцінювання соціально-еколого-економічної ефективності.

Створення сприятливого інвестиційного клімату в туристичній сфері та активізація інвестиційної діяльності всіх господарських суб'єктів потребують вирішення завдань якісної зміни підходів до становлення промислового туризму в цілому, його адаптації до ринкових умов. Тому концепція розвитку промислового туризму повинна повною мірою враховувати екологічні чинники, критерії, вимоги, стандарти й обмеження. Вона повинна базуватися на всебічній екологізації природо-, ресурсо- і енергозберігаючих безвідходних технологій та екологобезпечної організації виробничих процесів.

ВИСНОВКИ

У монографії розроблений новий напрям туристичної діяльності - промисловий туризм. На прикладі Карпатського суспільно-географічного району України досліджено теоретичні і методологічні основи його становлення, виділено та охарактеризовано головні чинники та запропоновано основні шляхи розвитку промислового туризму.

На основі аналізу світового досвіду сформульовано наукові визначення промислового туризму. Розроблена його класифікація за напрямками залежно від мотивації людей до подорожі, а також концептуальна інформаційна кадастрова система об'єктів промислового туризму. Обґрунтовано сутність народних промислів як різновиду об'єктів промислового туризму.

Карпатський регіон розташований в центрі Європи. Через нього проходять різноманітні зв'язки. Його непогана транспортна доступність є сприятливим чинником для залучення контингенту відпочиваючих не тільки зі східних регіонів, але й з західних країн. Карпати можуть служити своєрідним полігоном для дислокації центрів міжнародного бізнесу, що буде стимулювати розвиток промислового туризму за пізнавальним, науковим, комерційним, діловим та іншими напрямками.

Мальовничі ландшафти, рельєф, кліматичні умови створюють сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Карпати - єдиний регіон України, умови якого придатні для розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів. Природний потенціал рекреації органічно доповнюється багатим арсеналом пам'яток історії, культури, архітектури, що є теж привабливим для іноземних туристів як для відпочинку, так і оздоровлення, духовного збагачення. На території регіону є пам'ятки історії та культури, найстарші з яких розташовані в районі Дністра та Закарпаття. На території чотирьох областей взято під охорону понад 6 тисяч пам'яток архітектури IX -XIX століть. Багато з них колись мали промислове значення, забезпечували людей засобами проживання. Таким чином, оцінювання туристичного потенціалу території, з врахуванням наявного природного, географічного, економічного, наукового і технічного потенціалу є важливими об'єктивними передумовами розвитку промислового туризму в регіоні. А це значні капіталонадходження, тісні зв'язки з іншими державами і основне - створення широкої мережі робочих місць для місцевого населення.

Розроблена та запатентована методика оцінювання екологічного стану ґрунту на основі теорії нейромережі з метою визначення безпеки туристичної діяльності.

Важливу роль відводиться промисловій екскурсії, завдяки її наочності, дохідливості, емоційності екскурсія є надзвичайно ефективною формою передачі знань екскурсантам, сприяє міцному засвоєнню наведених фактів, робить сильний вплив на формування духовного обличчя людини.

Також нами визначений та пропонується критерій оцінюванняки соціально-еколого-економічйної результативності інвестиційної діяльності в сфері туризму, який встановлює інвестиційну привабливість проекту на перспективу з врахуванням екологічної складової.

Окрім історико-географічного, екологічного, бальнеологічного, мінералогічного, геоботанічного видів туризму, Карпатський край може запропонувати потенційним туристам знайомство із своїм промисловим комплексом, що є одним із найстаріших в державі, а за деякими параметрами й унікальним. Важливу роль тут повинні відіграти промислові екскурсії, якщо керівники вітчизняних підприємств усвідомлять власну вигоду і відкриють двері для туристів (що поки що спостерігається вкрай рідко), а турагенти перестануть побоюватися відсутності попиту на подібні послуги.

Таким чином, однією з головних функцій промислового туризму є підняття іміджу самого підприємства - власна реклама.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаменко О. М. Екологічне картування О. М. Адаменко, Г. І. Рудько, Л. М. Консевич. - Івано-Франківськ: Полум'я, 2003. - 584 с.

2. Безуглий В.В. Регіональна економічна і соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець // Навч.посібник. Вид. 2-ге, доп., перероб. - К.: ВЦ «Академія». - 2007. - 688 с. (Альма-матер).

3. Білявський Г. О., Бутченко Л. І. Основи екології [Навч. посіб.] / Г. О. Білявський, Л. І. Бутченко. - К.: Лібра, 2006. - 368 с.

4. Бокс Дж. Анализ временных рядов: Прогноз и управление / Дж.Бокс, Г. Дженкинс [Пер. с англ.]. - Вып. 2. - М.: Мир, 1974. - 197 с.

5. Борисова В. А. Екологізація підприємницької діяльності.: Наукова монографія / В. А. Борисова. - Суми: “Довкілля”, 2004. - 128 с.

6. Вержбицкий В. М. Основы численных методов: учебник для вузов / В. М. Вержбицкий. - М.: Высшая школа, 2002. - 840 с.

7. Виноградов А. П. Среднее содержание элементов в земной коре / А. П. Виноградов // Геохимия. - 1962. - № 7. - С. 555-557.

8. Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії) / Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. - Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, "Редакція гірничої енциклопедії", 2009. - 296 с.

9. Гилл Ф., Мюррей У., Райт М. Практическая оптимизация. / Пер. с англ.-М.: Мир, 1985. - 509 с.

10. Гладкий В. Н. Городской кадастр и его картогра-фогеодезическое обеспечение./ Освищер Л.Я. и др.// Обзорная информация ВНИИТЭИ Агропром. - М., 1992- 56 с.

11. Горбійчук М. І. Індуктивний метод побудови математичних моделей газоперекачувальних агрегатів природного газу М. І. Горбійчук, М. І. Когутяк, Я. І. Заячук Нафтова і газова промисловість. - 2008. - № 5. - С. 32 - 35.

12. Горбійчук М. І., Когутяк М. І., Ковалів Є. О. Ідентифікація статичних характеристик технологічних об'єктів на базі нейромереж / М. І. Горбійчук, М. І. Когутяк, Є. О. Ковалів // Вимірювальна та обчислювальна техніка в технологічних процесах. - 2002. - № 9 (том 2) . - С. 139 - 145.

13. Горбійчук М. І. Метод синтезу математичних моделей рівня води у р. Дністер залежно від погодних умов / М. І. Горбійчук,
О. В. Пендерецький // Науковий вісник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. - 2010. - № 1(23). - С. 160 - 170.

14. Грабовецький Б. В. Солеварні промисли Прикарпаття в період Київської Русі / Б. В. Грабовецький // Київська Русь: Культура, традиції. - К., 1982.

15. Гриб А. Гончарі / А. Гриб // Віл. Життя.- 1974.- 3 лют.

16. Данченко А. С. Народные мастера [Електронний ресурс] / А. С. Данченко.- К: Рад. школа. Серія «У світі прекрасного, 1982. - 128 С. - Режим доступу: http://tarlitus.narod.ru/texsts/Danchenco.htm.

17. Ермаков С. М. Математическая теория оптимального эксперимента / С. М. Єрмаков, А. А. Жиглявский. - М.: Наука, 1987. - 320 с.

18. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм”: за станом на 18.11.2003 р. № 1282-IV/ Верховна Рада України. - Київ: КНТ, 2005. - 448 с.

19. Ивахненко А. Г. Индуктивный метод самоорганизации сложных моделей / А. Г. Ивахненко. - К.: Наукова думка, 1981. - 296 с.

20. Ивахненко А. Г. Помехоустойчивость моделирования: монография /А. Г. Ивахненко, В. С. Степашко - Киев: Наук. думка, 1985. - 216 с.

21. Ивахненко А.Г. Справочник по типовым программам моделирования / А. Г. Ивахненко, Ю. В. Коппа, В. С. Степашко и др. - К.: Техника, 1980. - 184 с.

22. Іван Вах. До історії дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині / Іван Вах. // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С. 66-69.

23. Іванишин М. По білому яйці воскові взори : Посібник з писанкарства / М. Іванишин. - Львів: Гердан Графка, 2006. - 95 с.

24. Казаков В. Л. Техногенний туризм у системі природокористування. Екологія і раціональне природокористування / В. Л. Казаков, Т. А.Казакова, О. Й. Завальнюк Зб. наук. праць Сумського держ. пед. ун-ту. - 2006. - 244 с.

25. Казакова Т. А. Екскурсії в шахту - перспективний напрямок розвитку техногенного туризму. Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та ландшафтознавства Т. А. Казакова Мат. II міжнар. наук. конф., м. Кривий Ріг. - 2005. - с. 124-127.

26. Каурова А. Д. Организация сферы туризма: уч. пособие А. Д. Каурова- СПб.: Издательский дом Герда, 2004. - 320 с.

27. Конституція України : за станом на 28 червня 1996 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Інформаційно-видавниче агентство “ІВА”, 1996. - 117 с.

28. Корн Г. Справочник по математике для научных работников и инженеров / Г. Корн, Т. Корн; пер с англ. И. Г. Абрамовича, А. М. Березмана, И. А. Вайнштейна и др. под ред. И. Г. Абрамовича. - М.: Наука, 1970. - 720 с.

29. Кравців B. C. Концептуальні основи перспективного розвитку рекреаційної індустрії в Карпатах / В. С. Кравців, П. В. Жук // Економіка України. - 1993. - №12. - С. 57 - 62.

30. Круглов В. В. Искусственные нейронные сети. Теория и практика / В. В. Круглов, В. В. Борисов. - М.: Горячая линия - Телеком, 2001. - 382 с.

31. Леоненков А. Нечеткое моделирование в среде MatLab и fuzzyTech.

32. Мазур Ф. Ф. Соціально-економічні умови розвитку рекреаційної індустрії (на прикладі Карпатського регіону): навч. посібник / Ф. Ф. Мазур. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 96 с.

33. Манюк В. В. Проблема збереження геологічних пам'яток природи Дніпропетровщини та їх використання для краєзнавства та потреб туризму / В. В. Манюк // Туристично-краєзнавчі дослідження. - К.: ЧП Кармаліта, 1999. - Вип. 2. - 656 с.

34. Горбань А. Н. Нейроинформатика / А. Н. Горбань, В. Л. Дунин-Барковский, Кидрин А. Н. и др. - Новосибирск: Наука. Сибирское предприятие РАН, 1998. - 296 с.

35. Олійник Я. Б. Географія: Україна і світ. / Я. Б. Олійник, П. Г. Шищенко, А. В. Степаненко, П.О. Масляк. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во «Знання», КОО. - 2008. - 456 с.

36. Освищер Л. Я. Земельный кадастр стран Западной Европы, США и Канады. / Л. Я. Освищер и др. Обзорная информация ВНИИТЭИ Агропром. - М., 1992. - 56 с.

37. Осовский С. Нейронные сети для обработки информации : пер. с польського / С. Осовский. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 344 с.

38. Офіційний сайт Закарпатської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.carpathia.gov.ua

39. Офіційний сайт Івано-Франківської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.if.gov.ua/

40. Офіційний сайт Львівської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.loda.gov.ua/

41. Офіційний сайт Чернівецької обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.oda.cv.ua

42. Пендерецький О. В. Екологія Галицького району О. В. Пендерецький Монографія. - Івано-Франківськ: Нова зоря, 2004. - 198с.

43. Пендерецький О. В. Географія народних промислів Західної України як об'єктів промислового туризму /О. В. Пендерецький // Науковий збірник КНУ імені Тараса Шевченка. Економічна та соціальна географія. - 2010. - № 1 (61). - с. 122 - 128.

44. Пендерецький О. В. Дослідження водних стоків р. Дністер і прогнозування її паводків О. В. Пендерецький Методи та прилади контролю якості. - 2008. № 20. - С. 93 - 97.

45. Пендерецький О. В. Екологічні аспекти розвитку промислового туризму в нафтогазовидобувних регіонах України О. В. Пендерецький Науковий вісник ІФНТУНГ. - 2009. - Вип. № 4 (22). - С.148 - 152.

46. Пендерецький О .В. Концептуальна інформаційна кадастрова система об'єктів промислового туризму / О. В. Пендерецький // Науковий збірник КНУ ім. Тараса Шевченка. - 2010. - № 8. - С. 59 - 64.

47. Пендерецький О. В. Промисловий туризм в Україні: стан, перспективи розвитку / О. В. Пендерецький // Український географічний журнал. - 2010. - № 3. - С. 48 - 51.

48. Пендерецький О. В. Сіль туризму / О. В. Пендерецький // Науковий збірник КНУ імені Тараса Шевченка. Географія туризму. - 2010. - № 6. - С. 158 - 161.

49. ПАТЕНТ на винахід № 92971 Україна, (51)МПК(2009) G01N33/00. Спосіб прогнозування техногенного забруднення повітря, ґрунтів, водних горизонтів / Пендерецький О.В., Горбійчук М.І. ; заявник і патентовласник Івано-франківський національний технічний університет нафти і газу; заявл. 25.11.2010 ; опубл. 27.12.2010, Бюл. № 24. 5 с.

50. Патент на винахід № 9253 Україна, (51)МПК(2009) G01N 33/24 G01N 5/00. Спосіб визначення концентрації важких металів у ґрунті Пендерецький О. В., Горбійчук М. І., Шуфнарович М. А. ; заявник і патентовласник Івано-франківський національний технічний університет нафти і газу; заявл. 10.08.2010 ; опубл. 10.11.2010, Бюл. № 21.

51. Перович Л. М. Кадастр нерухомості: Монографія Л. М. Перович, Л. Л. Перович, Ю. П. Губар - Львів: Львівська політехніка. - 2003. - 120 с.

52. Рогач И. М. Минеральные воды Карпатского рекреационного региона И. М. Рогач. - Ужгород, 1994. - 169 с.

53. Руденко В. П. Потенциал естественных ресурсов Украинских Карпат и Подоли / В. П. Руденко. - Черновцы, 1987 .

54. Рудько Г. І. Конструктивна геоекологія / Г. І. Рудько, О. М. Адаменко. - К.: ТОВ „МАКЛАУТ”, 2008. - 320 с.

55. Рудько Г. І. Екологічний моніторинг геологічного середовища / Г. І. Рудько, О. М. Адаменко, Львів: видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. - 245 с.

56. Рутинський М. Й. Туристичний комплекс Карпатського регіону України навчальний посібник / М. Й. Рутинський, О. В. Стецюк. - Чернівці: Книги - XXI, 2008. - 440 с.

57. Рутковская Д. Нейронные сети, генетические алгоритмы и нечеткие системы : пер. с польск / Д. Рутковская Д., М. Пилинський, Л. Рутковский. - М.: Горячая линия, 2004. - 452 с.

58. Сергеева Т. К. Экологический туризм: учебник. Т. К. Сергеева. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 360 с.: ил.

59. Слободян О. Пістинська кераміка / О. Слободян - Косів: Колір-друк, 2004. - 152 с.

60. Смаль І. В. Географія туризму та рекреація: словник-довідник / І. В. Смаль. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. - 208 с.

61. Ивахненко А. Г. Справочник по типовым программам моделирования / А. Г. Ивахненко, Ю. В. Коппа, В. С. Степашко и др.; под ред. А. Г. Ивахненко. - К.: Техника, 1980. - 184 с.

62. Ступень М. Г. Теоретичні основи державного земельного кадастру. Навчальний посібник / М. Г. Ступень і ін. - Львів: Новий світ-2000, - 2003. - 336 с.

63. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії: навчальний посібник / О. Г. Топчієв. - Одеса: Астропринт, 2001. - 560 с.

64. Тютюнник Ю. Г. Охрана и заповедание индустриальных ландшафтов / Ю. Г. Тютюнник // География и природные ресурсы, 2006. - 203 с.

65. Химмельблау Д. Анализ процессов статистическими методами : пер. с англ. В. Д. Скаржинского / Д. Химмельблау. - М.: Мир, 1973. - 957 с.

66. Чуев Ю. В. Прогнозирование количественных характеристик процессов Ю. В. Чуев, Ю. Б. Михайлов, В. И. Кузьмин. - М.: Советское радио, 1975. - 400 с.

67. Шевчук В. Я. Екологічний аудит : навчальний посібник / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. - К.: Вища школа - 1996. - 204 с.

68. Mattsson H. Real Estate Planing as Scientific Subject //Kart of Plan, vol. 59.-Oslo. - 1999. - P. 253 - 257.

69. Sevatdal H. Real Estate Planing. An Applied Academic Subject //Kart of Plan. - 1999. - Vol. 59. - P. 258 - 266.

70. Swedish Land and Cadastral Leqislation . - Stockholm - 1998. - 330 p.

Размещено на Allbest.ru