Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

У 1658 році галицький староста граф Андрій Потоцький (він же -- фундатор міста Станіслав) збудував замість дерев'яного кам'яний замок за проектом італійського інженера Франсуа Корасіні. Цитадель площею 1,7 гектара мала трикутну форму, підземні склади амуніції, продовольства, арсенал, була обведена ще двома лініями оборони. І ...впала майже без бою у 1676 році на третій день облоги турецькими військами відомого в історії полководця Ібрагім-паші. Коменданта Лахоцького, котрий здав замок, за наказом короля скарали на смерть. Турки ж підірвали укріплення, і їх уже більше не відновлювали. Невблаганний час, стихії та війни камінь за каменем руйнували замок. Донедавна на поверхні ґрунту лишалися тільки руїни так званої Шляхетської вежі та каплиці святої Катерини.

Таким міг би бути сумний фінал. Але кілька років тому реставрацію Галицького замку включили до державної програми «Замки України». Шляхетська вежа уже практично відновлена за кресленнями Корасіні, тут планують облаштувати музей оборони. Передбачається, що частину експонатів надасть Львівський історичний музей, а стіни вежі прикрасять батальними полотнами з фондів Львівської картинної галереї. Буде також відновлено західний оборонний мур та каплицю. А під шатром вежі облаштують оглядовий майданчик.

З Галицької гори відкривається прекрасний вид на більшу частину території Національного заповідника. На півдні -- Княжа гора в Крилосі, на півночі здіймається над рівниною пам'ятка історії та архітектури XII століття церква святого Пантелеймона. За Осмомисла на Княжій горі було збудовано величний кам'яний Успенський собор. Фундамент собору розкопала у 1936 році археологічна експедиція Наукового товариства імені Т. Шевченка під керівництвом Ярослава Пастернака. Детальні обміри фундаменту показали, що за розмірами (32,5х37,5 метрів) собор лише на півтора метра в ширину та довжину менший від знаменитої Софії Київської. У притворі собору археологи виявили кам'яний саркофаг із тлінними останками Ярослава Осмомисла.

Сьогодні фундамент собору відкритий для огляду. Адміністрація заповідника втілює проект консервації та музеєфікації фундаменту собору та збудованої в XV столітті на залишках його південної стіни каплиці святого Василія. Поряд з фундаментом стоїть пам'ятка архітектури XVI століття, діюча церква Успіння Пресвятої Богородиці. У цьому храмі зберігається Крилоська чудотворна ікона Божої Матері.

Нагромадження культових споруд на Крилоській горі має історичне пояснення. Втративши роль столиці, Галич тривалий час залишався духовним центром. З 1303 по 1415 рік (з невеликою перервою) саме тут була резиденція Галицьких митрополитів, пізніше єпископів. А з 1807 по 1944 рік на Крилоській горі була літня резиденція митрополитів. У відреставрованих Митрополичих палатах нині розташований Музей історії давнього Галича з обширною експозицією археологічних знахідок. На другому поверсі музею відвідувачі можуть побачити багатющу колекцію взірців флори та фауни Прикарпаття.

Потрапивши в Крилос, мандрівник неодмінно захоче напитися -- з Княжої криниці. Це невичерпне джерело з цілющою водою, до якого прикладалися вустами князі та ратники перед битвами, від якого здобували силу немічні. А південніше відкривається легендарна Галичина могила -- курган із залишками поховання знатного воїна в човні. Дослідники сходяться на думці, що це могила князя чи вождя -- засновника міста.

Храм покровителя лікарів

Храм святого Пантелеймона на Виноградній горі в селі Шевченкове -- єдина білокам'яна церква княжої доби. Він був збудований у 1194 році князем Романом Мстиславовичем. Це монументальна хрестобанна церква з взірцями білокам'яної різьби, рисунками та графіті на стінах. За довгих вісім століть споруда зазнала не одне руйнування та відбудову, зберігає сліди різних архітектурних стилів. Фактично автентичною залишилася лише частина західного порталу церкви. Проте дбайливі реставратори майже відновили її первісний вигляд.

Тривалий час, від другої чверті XV століття споруда використовувалася як римо-католицький костел святого Станіслава, і лише у 1991 храм переосвятили в греко-католицький та повернули йому первісну назву.

Святий Пантелеймон у християнському пантеоні вважається покровителем воїнів, лікарів та врожаю. Відтак, адміністрація заповідника, на балансі якого знаходиться ця діюча церква, спільно з Івано-Франківською єпархією УГКЦ виношує ідею щорічно проводити тут 9 серпня, в день святого Пантелеймона, урочисті богослужіння для лікарів з церковним благословенням студентів-медиків.

Державний заповідник «Ґорґани» створений у 1996 р. на площі 5344,2 га. У заповіднику під охороною перебувають унікальні природні ландшафти та екосистеми Довбушанських Ґорґан - найнедоступнішого, найвисокогірнішого й найбільш кам'янистого хребта Скибових Ґорґан.

Комплексне рекреаційно-туристичне освоєння територій в околі природоохоронних об'єктів області перебуває на початковій стадії через відсутність цільового інвестування та непоінформованість європейських інвесторів про туристичний потенціал цього унікального, майже не зміненого людиною, куточка Європи.

Івано-Франківщина характеризується як одна з етнічно найоднорідніших областей України, частка українців становить 94,7 % від усього населення. Завдяки цій обставині та периферійному положенню області відносно центрів геополітичної активності Центрально-Східної Європи, на Івано-Франківщині впродовж багатьох століть зберігаються автохтонні традиції народної української культури, у тому числі традиції славнозвісної гостинності українців, обов'язковими елементами якої є щедре частування й шанобливе ставлення до бажань гостя.

У етнографічних районах краю процвітають різні види художніх народних промислів і ремесел (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, кераміка, ткацтво, вишивання, лимарство, боднарство, сироваріння тощо). Колоритний барвистий одяг, оригінальна музична та пісенна культура гуцулів становлять неабиякий інтерес і є здобутком української та світової культури.

Гуцульський і бойківський архітектурні стилі відзначаються високою естетичністю та гармонійним поєднанням з довкіллям. Дерев'яні гуцульські й бойківські церкви, ґражди, малі архітектурні форми відомі в усьому світі. Визначним центром гуцульського мистецтва є Косів. І зарубіжні, і вітчизняні туристи вважають за необхідне відвідати знаменитий косівський ярмарок та придбати для себе мистецькі вироби. Популярними серед туристів є Коломия, Верховина, Болехів.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс.

Івано-Франківська область розташована в центральній частині Карпатського реґіону. Площа області становить 13,9 тис. км2 (2,3 % площі України). Щільність заселення краю сягає 105 осіб/км2.

Івано-Франківська область має пряме залізничне сполучення з центральним та східним регіонами України, що забезпечує домінування в структурі туристичних потоків внутрішніх туристів. Основними транзитно-туристичними осями області є дві автомагістралі регіонального значення, що зв'язує Івано-Франківськ з найбільшими промислово-адміністративними центрами реґіону - Львовом та Чернівцями.

Перша з них - це головна транскарпатська автомагістраль південно-східної половини Карпатського реґіону держави. Через Яблуницький перевал магістраль зв'язує Івано-Франківськ з Румунією, Угорщиною і Словаччиною; крім того, ця магістраль сполучає між собою найпопулярніші гірські курорти обох макросхилів Карпатської дуги: Яремче, Татарів, Яблуницю (Івано-Франківщина), Ясіня, Кваси, Рахів (Закарпаття). З кінця 1990-х pp. обидві автомагістралі перетворюються у потужні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки на рівні, наближеному до європейських стандартів.

Дорожньо-транспортна інфраструктура внутрішньо-обласного значення також достатньо розвинута. Щільність автомобільних доріг становить у середньому по області 0,53 км/км2, при цьому в передгірній частині області щільність автошляхів у 2,2 раза більша, порівняно з гірськими районами. Мережа доріг дає змогу охопити кільцевими екскурсійно-туристичними маршрутами понад 2/3 природних та історико-культурних атракцій області.

Івано-Франківщина володіє багатою історико-культурною спадщиною. На її території взято під охорону держави 3,5 тис. пам'яток історії та культури. Серед них всесвітньо відома церква Св. Пантелеймона під Галичем (XII ст.), церква Святого Духа з мистецьким іконостасом у Рогатині (XVI ст.), Манявський Скит (XVII ст.), дерев'яні гуцульські та бойківські храми. В області є 5 міст, що згадуються в давньоруських літописах. Серед них Тисмениця (1143), Снятин (1158), Тлумач (1213), Коломия (1240). А найдавнішим є Галич, перша згадка про який датується 898 роком. Саме це місто стало столицею могутнього Галицького князівства і Галицько-Волинської держави, і саме від нього походить історична назва західного реґіону України - Галичина. На базі пам'яток княжого Галича діє національний заповідник "Давній Галич".

Область має значну туристично-оздоровчу базу. Туристичні послуги надають 29 туристичних підприємств. Понад 100 об'єктів (готелі, турбази, санаторії, пансіонати) можуть одночасно прийняти 14 тис. відпочиваючих. В області 5 курортних місцевостей, де діють 11 санаторіїв. Для курортного оздоровлення використовуються кліматичне лікування, мінеральні ванни. Найвідоміші з курортів: низькогірні - Косів, Татарів, Яремче, середньогірний Ворохта і бальнеогрязевий передгірний курорт Черче.

Яремче має славу туристичної столиці Українських Карпат. В цій місцевості розташувався туристичний комплекс “Буковель”, котрий включає в себе гірськолижні траси різної категорії складності, обладнані підйомниками, 25 двоповерхових котеджів, ресторан, бар, сауну, лижну школу, пункти прокату спорядження, медпункти, рятувальну службу, п'ять систем осніження, системи освітлення трас, місця для паркування автомобілів тощо.

Ці рекреаційні заклади об'єднані єдиним архітектурно-планувальним рішенням, загальною просторовою композицією і організацією обслуговування.

Оскільки комплекс «Буковель» розташований в Карпатах, в місці з ідеальними умовами для розвитку гірськолижного відпочинку, то основним профілем діяльності комплексу є обслуговування туристів, які захоплюються гірськими лижами та іншими видами зимового відпочинку. Однак «Буковель» працює цілий рік. Влітку також пропонується багато різноманітних послуг, котрі забезпечують гарний відпочинок та оздоровлення.

Туристичний комплекс «Буковель» збудований кілька років тому на голому місці, а вже зараз він приймає тисячі туристів, надаючи різноманітні послуги як зимою, так і літом, водночас розробляючи нові проекти та вдосконалюючи інфраструктуру.

На сьогоднішній день збудовано гірськолижну інфраструктуру для комфортного відпочинку на трасах «Буковелю» близько 5000 осіб одночасно. Збудовано 20 км гірськолижних трас, з яких 95 % облаштовано снігонапилювальними системами. Всі траси облаштовані системами безпеки.

Витяги та гірськолижні траси обладнано на трьох горах, що оточують комплекс. На гору Буковель ведуть два 750-метрові витяги - бугельний і двокрісельний з транспортною потужністю 700 чол./год. Дві двокілометрові траси шириною 120-150 м з перепадом висот 210 м розраховані на любителів та початківців. Крім того, на схили Буковеля можна піднятися з допомогою двох мультиліфтів довжиною 280 і 250 м. Незначний перепад висот дозволяє тут освоювати ази гірськолижного спуску.

Двокрісельний витяг довжиною 2300 м і транспортною потужністю 1000 осіб/год. веде на гору Бульчиньоха (1455 м), яка має довгий пологий схил. Траса від верхньої станції на цій горі тягнеться на 2,5 км і не відзначається складністю. Інший витяг, бугельний, на 1000 м, веде до середини спуску, на кілометровій трасі можуть кататися новачки.

А от траса з гори Чорна Клева (1241 м) призначена лише для досвідчених гірськолижників та спортсменів. Її довжина приблизно чотири кілометри, перепад висот понад 340 м. На Чорній Клеві встановлено чотирикрісельний витяг довжиною 1700 м, його потужність 2400 осіб/год.

Поблизу нижніх станцій підйомників розташовані прокатні пункти, котрі обладнані камерами схову, роздягалками, душовими кабінами, санвузлами, ski-сервісними центрами. В прокаті є:

- гірські лижі (всього понад 2000 комплектів);

- сноублейди Salomon;

- шоломи Salomon;

- бігові лижі (ROSSIGNOL, понад 30 комплектів, для класичного та вільного ходу );

- сноуборди (Salomon, Rossignol, понад 200 комплектів, з яких 70 комплектів підліткові);

- сноутюби (SUNKID (Австрія) - надувні камери з пластиковим дном - 40 шт., з яких 20 шт. - дитячі);

- сноумобілі (двомісні).

На території комплексу є лижна школа, де кожен може знайти для себе відповідну групу і курс навчання. Тут працюють досвідчені інструктори, котрі розробляють індивідуальні програми навчання для кожного.

Найкращим місцем для дітей до дванадцяти років є дитячий майданчик загальною площею 4000 кв. м. З дітьми працюють інструктори, які навчають їх елементарної техніки катання на лижах. Завдяки уважному догляду за дітьми на майданчику, батьки можуть спокійно кататись і не хвилюватись за своїх майбутніх лижників.

Туристичний комплекс ”Буковель” пропонує чудовий літній відпочинок. Це можливість не тільки гарно відпочити, а й оздоровитись. Цьому сприяє чистота повітря, зелені хвойні ліси, багата рослинність, мінеральна вода ”Буковель”. Можна покупатись в озері з чистою прохолодною водою, отримати гарну гірську засмагу.

Влітку до послуг туристів : оглядові підйомники, екскурсії та походи, гірські велосипеди, більярд, дартс, пейнтбол, роллерпарк, дитяча ігрова кімната.

Туристичний комплекс ”Буковель ” пропонує своїм гостям ряд екскурсій для ознайомлення з пам'ятками історії, культури, архітектури, релігії та природи Івано-Франківщини.

“Яремче - візитка Карпат” - екскурсія містом: Камінь Довбуша, Яремчанський водоспад на річці Прут, гуцульський сувенірний ринок.

“Музей писанки” (Коломия) -- відвідання єдиного у світі музею писанкового розпису, традиції якого збереглися ще з дохристиянських часів. Сам музей має форму писанки висотою близько 14 м. Тут відображено історію виникнення писанки, техніки її розпису, інструментарій, композиції орнаментальних мотивів.

“Верховина-Криворівня” - відвідування музею музичних інструментів та гуцульського побуту, музею І. Франка, хати-гражди. Ознайомлення з місцями, де було відзнято славнозвісний фільм ”Тіні забутих предків”.

“Яремче - Ворохта” - комбінована екскурсія: до вищеописаної екскурсії “Яремче - візитка Карпат” додається екскурсія Ворохтою - спортивною столицею Прикарпаття, а саме - катання на найдовшій в українських Карпатах канатно-крісельній дорозі (2000 м + 2000 м): чудові краєвиди всіх найвищих карпатських гір - двотисячників (Говерли, Петроса, Піп Івана), а також огляд комплексу трамплінів. За бажанням можна покататись на конях, сфотографуватися в гуцульській одежі.

“Таємниці Древньої Галичини” - екскурсія Галичем, якому вже понад 1100 років, під час якої можна почути історії літописного міста і ознайомитись з сучасним Галичем, помилуватися красою Дністровських круч та залишками Старостинського замку.

“Рогатин - колиска Роксолани” - екскурсія на батьківщину славнозвісної красуні Насті Лісовської, яку Європа 500 років тому знала як дружину могутнього султана Туреччини Сулеймана ІІ Пишного. Відвідання пам'ятки історії ХІV ст. -- дерев'яної церкви Святого Духа.

Для розвитку промислового туризму в області є як рекреаційні об'єкти, з їх архітектурними витворами індустріальної культури, так і багато промислових об'єктів.

За даними обласної адміністрації у промисловості області налічується 1600 підприємств, які у загальноукраїнському виробництві мають значний відсоток (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1 - Питома вага виробництва найважливіших видів промислової продукції в загальноукраїнському виробництві (станом на І кв. 2009 р.)

Види продукції	Відсотки
Нафта сира	15,1
Електроенергія	4,7
Етилен	100
Поліетилен	100
Пальта і напівпальта, шуби з хутра натурального	34,3
Килими та покриття текстильні для підлоги ін. (тафтингові, з волокон різних видів)	100
Деревина, уздовж розпиляна чи розколота, завтовшки більше 6 мм	7,9
Плити деревостружкові необроблені	41,4
Первинна переробка нафти	6,2
Шпалери	2,6
Пластмаси у первинних формах	28,5

4.1.4 Чернівецька область

Чернівецька область (рис. 4.12) [41] має площу 8,1 тис. км2 , а сама розташована в трьох природних зонах:

- лісостеповій - Прут-Дністровське межиріччя;

- передгірській - між Карпатами та р. Прут;

- гірській - Буковинські Карпати.

Клімат області помірно континентальний, середньорічна температура коливається від плюс 8 °С на північному сході до плюс 3 °С на південному заході області. Загальна площа лісів складає 258 тис. га. Переважають хвойні (49,5 %) і твердолистяні (46,2 %) насадження. Основними лісоутворюючими породами є ялина, бук, ялиця і дуб. Територією області протікає 75 річок довжиною понад 10 км. Найбільшими з них є річки Дністер (290 км), Прут (128 км) і Сірет (113 км).

Нині на Буковині під охороною перебуває 286 заповідних територій та об'єктів, у тому числі 7 заказників і 8 пам'яток природи загальнодержавного значення, а також 136 пам'яток природи, 40 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення. Загальна площа природно-заповідного фонду Чернівецької області займає 56 389,5 га, що становить 6,9 % території області. Цей показник майже вдвічі перевищує загальнодержавний. Серед геолого-геоморфологічних атракцій Буковини найвідомішими для екотуристів є печера Довбуша, скелі "Кам'яна багачка" та "Чорний Діл", відслонення "стінки" Дністровського каньйону біля сіл Василів і Звенячин. Велетенські гіпсові печери краю - Попелюшка, Буковинка-1 та Буковинка-2 мають виняткове значення для популяризації масового спелеотуризму. До складу державних заказників входять ландшафтні заказники у Лужках, Стебнику, Цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові заказники Лунківський та Петровецький. До пам'яток природи державного значення відносяться урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка, Баламутівська, Шилівський ліс, Тисовий яр. У 2001 р. у Буковинських Карпатах (у трьох гірських районах області - Путильському, Вижницькому, Сторожинецькому та Сучавському повіті Румунії) завершилася реалізація проекту TACIS "Міжнародна екологічна мережа Карпат", мета якого - розбудова просторової екомережі для збереження біотичного й ландшафтного різноманіття цієї колоритної частини Карпат. Основним екотуристичним репрезантом Буковинських Карпат є Вижницький національний парк. Вижницький НПП створений у 1995 р. на площі 7928,4 га з метою охорони низькогірних ландшафтів Буковинських Карпат. Охоплює Вижницьке і Берегометське (частково) лісництва Берегометського держлісгоспу. Парк лежить у межиріччі Черемошу й Сірету, басейни яких ділять його майже порівну, в адміністративних межах Вижницького району. Східна, сіретська, частина парку має більш згладжені контури гірських пасем, ширші долини його приток - Сухого та Стебника, меншу кількість відшарувань геологічних відкладів та кам'янистість. При середніх для всього парку висотах пасем 750-1000 м над рівнем моря абсолютні висоти русла Сірету сягають 470-500 м, а русла Черемошу - 340-390 м.

Західна, черемоська, частина парку в басейні річок Великої та Малої Виженки розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут поширені стрімкі схили з частими виходами на денну поверхню геологічних відкладів, мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини. У парку для потреб екотуристів створена мережа пізнавальних стежок, якими охоплено найцікавіші природні атракції району. Адміністрація парку надає великого значення розвитку сільського зеленого туризму, основними центрами якого є поселення Вижниця і Виженка.

В етнографічному плані Чернівеччина - це чи не найунікальніший край України, в якому поєднані історичні долі Північної Буковини та Північної Бессарабії. Цей клаптик української землі внаслідок свого геополітичного становища тривалий час перебував у складі інших держав. Після занепаду княжої Галицької держави землі сучасної Чернівецької області потрапили під владу Угорщини. Згодом, у середині XIV ст. тут виникло Молдовське князівство, яке невдовзі стало васалом Туреччини. У кінці XVIII - на початку XIX ст. ці землі входили до складу Австро-Угорської (Буковина) та Російської (Бессарабія) імперій.

Така складна історична доля не могла не вплинути на етнографічні особливості місцевих мешканців. Архітектура, побут, говірки, повір'я, традиції, вбрання, господарські навички мешканців гірських районів Буковини досі помітно відрізняються від етнокультури корінних мешканців рівнинної бессарабської частини області. Але з давніх-давен у національному складі населення цих земель домінували українці - нащадки білих хорватів. Зараз їх частка становить 75 %. Серед основних національних меншин у краї проживає досить багато представників братніх сусідніх народів: частка румунів становить 12,5 % від усього населення області, а молдован - 7,3 %. Багато також в області росіян (4,1 %), а серед них - субетнічної групи старообрядців, які переселилися в цей релігійно толерантний край через державні репресії з боку уряду Російської імперії.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс.

Чернівецька область розташована на південному заході України і межує з Румунією (протяжність кордону - 226,4 км) та Молдовою (протяжність кордону - 178 км). Це найменша область нашої держави, її площа становить всього 8,1 тис. км2 (1,3 % території України). Область має чітко виражений аграрний характер, частка сільського населення сягає 60 %, сільськогосподарська освоєність території також складає 60 %; розораність загальної площі - 43 % . Щільність населення становить 117 осіб на км2. Транспортна мережа області досить добре розвинена. Залізничне, автомобільне та повітряне сполучення з'єднує Чернівці з містами Румунії, Молдови, Росії, Польщі, Болгарії. Протяжність залізничних шляхів складає 421 км. Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 2862 тис. км, з яких 84 % мають тверде покриття. Незважаючи на гірський рельєф та відсутність великих міст, щільність автомобільних доріг державного, обласного та місцевого значення становить у середньому по області 0,35 км/км2.

Чернівецька область входить до Єврореґіону "Верхній Прут" (поряд з Єдинецьким та Бельцьким повітами Румунії), що значно активізувало міжнародні туристичні потоки між областю та її південно-європейськими сусідами. У рамках проекту розбудови інфраструктури єврореґіону розроблені й прознаковуються міжнародні туристичні маршрути Буковинськими Карпатами і Бессарабією з виходом на територію Румунії та Молдови.

Туристичний комплекс області ґрунтується на багатих природних та історико-культурних рекреаційних ресурсах і розвинутій відпочинковій інфраструктурі.

Мінералогічні ресурси Чернівецької області мають родовища хлоридно-натрієвих, сульфатно-сірководневих, залізистих та інших мінеральних вод, а також мінеральні грязі. Буковинсько-Карпатський туристичний район охоплює гірські й передгірські Путильський, Вижницький, Сторожинецький, Глибоцький і Герцаївський райони західної частини області. Це основний туристичний район Чернівеччини, де зосереджено близько 65 % її сумарного рекреаційного потенціалу. Галузями спеціалізації району виступають усі види гірського туризму, а також етнічний і пізнавально-екскурсійний туризм. Туристичним "ядром" Буковинських Карпат є Вижницький НПП (у межах Вижницького адміністративного району). Середня щільність залюднення району порівняно невисока - 67 осіб на км2. Господарі гірських агроосель національного парку щедро забезпечують своїх гостей екологічно чистими продуктами власного господарства: молоком, сиром, яйцями, городиною, хлібом домашньої випічки, а також дарами лісу: грибами, медом, ягодами, лісовими горіхами.

Ландшафтні ресурси Буковинських Карпат і Подністров'я активно використовуються для організації відпочинкового, активного, пізнавального й екологічного туризму.

Бессарабсько-Подністровський туристичний район охоплює височинні Кіцманський, Заставнівський, Хотинський, Новоселицький, Кельменецький і Сокирянський райони, що тягнуться широкою (30-50-кілометровою) смугою у північній і східній частинах області. Це економічно найрозвинутіша частина краю із складною багатогалузевою структурою господарства. Тут розташований обласний центр - Чернівці - та інші промислові центри краю, що є перспективною базою для становлення промислового туризму в області. Промисловий потенціал області представляють 246 промислових підприємств, серед яких підприємства харчопереробки, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, машинобудування, ремонту та монтажу машин і устаткування, легкої промисловості, виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, обробки деревини та виробництва виробів з деревини, крім меблів, виробництва іншої неметалевої, мінеральної продукції.

Цікавим об'єктом промислового туризму у Чернівецькій області можуть бути загадкові білі кулі, що височіють на вершині хребта Томнатик (1565 м), що неподалік найпівденнішого села Гуцульщини - Сарату. Великі кулеподібні споруди мали військове призначення. На північному, західному та східному схилах гори, недалеко від білих куль, є ще група цілком закинутих або відносно збережених будинків колишнього військового гарнізону. Всі споруди можуть бути успішно задіяні в туристичній сфері як об'єкти промислового туризму.

Утім, незважаючи на позитивні зрушення в розвитку туристичного комплексу Буковини, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на нижчому, порівняно зі світовими стандартами, рівні.

Спільними рисами турпродукту всіх районів Карпатського реґіону є можливість поєднувати (комбінувати) власне відпочинок з промисловим туризмом за специфічними для конкретної місцевості напрямками. Найактивніше рівнинні терени (Мале Полісся, Розточчя, Опілля, Гологори, Вороняки, Передкарпаття, Хотинська височина тощо) відвідуються у літній період. Це пов'язано з часом масових відпусток і канікулярного дозвілля дітей і студентської молоді, а також з «піком» масовості вік-ендового відпочинку. Саме у цей час максимально задіяна нічліжна і гастрономічна база рівнинних районів реґіону. Другий максимум відвідуваності цих територій припадає на перехідні сезони: весняний і осінній. Весною це пов'язано з пожвавленням приміського вікендового агроекотуризму, восени - з пожвавленням інтересу мешканців міст до традиційних збиральницьких промислів українського народу (заготівля лісових ягід і грибів).

Натомість, гірські території реґіону мають два різко виражені «піки» відвідуваності. Перший припадає на зимовий період, коли Карпати приваблюють гостей лижними трасами, різдвяною обрядовістю, веселими народними гуляннями, красою справжньої зими, яку не вдається відчути у містах. Другий максимум триває з другої декади червня до кінця серпня - період наймасовіших відпусток і активного гірського туризму, пізнавальних екотуристичних мандрівок, просто відпочинку посеред величі зелених карпатських краєвидів. Але круглорічно у Карпатських здравницях відбуваються різноманітні симпозіуми, наукові конференції, ділові зустрічі. Для промислового туризму нема залежності від погодних умов та пори року. У будь який час відвідувачам раді народні умільці, власники домашніх музеїв та народних промислів.

РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОГО ТУРИЗМУ КАРПАТСЬКОГО СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО РАЙОНУ

Співробітництво між промисловістю й туристичною сферою тільки починається, але воно має стати вигідним обом сторонам. Залучення в туристичну мережу діючих заводів і фабрик, створення реєстру пам'яток промислової архітектури, осередків народних промислів, виявлення та облаштування для відвідування історичних промислових ландшафтів сприятиме формуванню нового іміджу Карпатського краю, надасть додаткових можливостей у плані залучення туристів.

Перспективи цього нового виду туризму для нас очевидні. Залишається на державному рівні створити «Програму розвитку промислового туризму в Україні», а також внести відповідні зміни і доповнення до закону України «Про туризм». Популяризація промислового туризму може значно допомогти у вирішенні економічних, соціальних та екологічних питань країни.

Звичайно, самого лише розуміння перспективності промислово-туристичної галузі не достатньо. У цій справі, як і в багатьох інших, нічого не можна зробити без значних інвестицій. Одним із перспективних механізмів її розвитку може стати створення кластерів - об'єднань різних підприємств, таких як банки, страхові компанії, готелі, ресторани, кафе, виробники сувенірної продукції і власне туристичні фірми. Шляхом створення подібного об'єднання можна забезпечити фінансування та виконання навіть дуже амбіційних проектів у туристичній галузі, які за інших обставин для кожного окремого учасника були б неможливі.

Таким чином, якщо рухатися в напрямі розвитку промислового туризму, який все активніше набирає обертів як у світі (зокрема, в Китаї, Німеччині, США, Росії, Австралії тощо), так і в сусідніх із Карпатським краєм регіонах, то у нас є всі шанси стати одним з лідерів промислово туристичної галузі в країні, а її промисловий комплекс - справді візитною карткою держави.

Отже, для того щоб реалізувати промислово-туристичний потенціал України, необхідно вирішити такі завдання:

1) розробити теоретичні засади та принципи промислового туризму;

2) інвентаризувати та створити кадастр об'єктів промислового туризму;

3) впровадити та розвинути нормативну базу для охорони та заповідання промислових ландшафтів;

4) створити анімаційні програми на виробничих підприємствах;

5) досліджувати можливості більшого використання в оздоровчих цілях природних ресурсів (нафти, солі, озокериту та ін.);

6) здійснити розробку турів промисловими містами;

7) створити «Програму розвитку промислового туризму в Україні»;

8) внести зміни і доповнення до закону України «Про туризм».

Старі зачинені шахти, покинуті заводи, терикони та інші сліди колись бурхливого розвитку промисловості давно вже стали одним із символів України, що вказує на занепад великої кількості підприємств і цілих міст. Але зараз в цих знову майже депресивних через фінансову кризу регіонах з'явилася та починає поширюватися ідея перетворення їх на туристичні місця. Занедбані українські підприємства, можливо, колись стануть не менш популярним місцем відвідування, ніж гори чи море.

5.1 Промисловий туризм: екологічний напрям

Антропогенне навантаження, яке здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристичні ресурси, породжує основні передумови виникнення екотуризму та екологізації його видів. Це навантаження зростає пропорційно темпам росту індустрії туризму завдяки його масовості. Стає очевидним протиріччя між задоволенням туристичного попиту і раціональним використанням туристичних ресурсів. Сьогодні антропогенне навантаження і його деструктивні наслідки спостерігаються практично у всіх секторах світової туристичної індустрії, особливо промислового туризму.

У міру зростання глобалізації світового господарства зростають і негативні зміни в географічній оболонці Землі, зокрема: зміни клімату, деградація ґрунтів і земель, руйнування екосистем і зменшення біорізноманіття, забруднення повітря, води, ґрунтів і рослинності, природні та техногенні лиха і катастрофи, неконтрольований приріст населення та посилення нерівності у соціально-економічному розвитку, продовольча безпека і наростання загрози здоров'ю населення, обмеженість запасів енергії та інших видів природних ресурсів.

В світлі широкого впровадження міжнародної концепції сталого розвитку, яка була прийнята ще в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро в ході конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, роль екологічно сталого туризму стає все більш значущою.

Згідно з визначенням СОТ та Всесвітньої Ради з туризму і подорожей (WTTC), «сталий туризм відповідає потребам як туристів, які відвідують туристичні центри, так і населення останніх; крім того, він передбачає забезпечення та оптимізацію перспектив майбутнього розвитку. Ресурси використовують таким чином, щоб задовольнити економічні, соціальні та естетичні потреби, але при цьому зберегти культурну унікальність, найважливіші екологічні особливості, різноманіття біологічних видів та життєво важливі системи». Це є актуальним та перспективним з точки зору розвитку в країні промислового туризму [45]. Сутність його полягає в тому, що як екскурсійні об'єкти використовують звичайні промислові підприємства, об'єкти народних промислів, де в ролі атракцій постають виробничі цикли, технологічні процеси, результати роботи підприємств, а також наслідки їхнього впливу на навколишнє середовище (у цьому випадку промисловий туризм поєднується з екологічним). При цьому важливим є володіти достовірною інформацією про екологічний стан даних об'єктів і не погіршувати наявної ситуації. Використання цих об'єктів без попереднього оцінювання їх екологічного стану, не врахування взаємовідносини людини, суспільства і природи, охорони навколишнього природного середовища, що є гострою і актуальною проблемою сучасності, призводить до негативних наслідків.

Туризм у наші дні - складова частина великого бізнесу. За оцінками СОТ, доходи галузі складають в цілому біля 2 трлн доларів у рік. При цьому люди починають все частіше замислюватися про екологічні наслідки подорожей. Не випадково Організація Об'єднаних Націй оголосила 2002 р. «Роком екологічного туризму». За визначенням СОТ «Сталий розвиток туризму має задовольняти потреби туристів і країн, які їх приймають, за умови збереження і збільшення майбутніх можливостей, що передбачає таке управління ресурсами, при якому економічні, соціальні та естетичні потреби могли б бути задоволені, в той час як культурна цілісність, важливі екологічні процеси, біорізноманіття та системи життєзабезпечення підтримуються і зберігаються».

Сталий туризм повинен відповідати критеріям соціальної, культурної, екологічної та економічної сумісності. Сталий туризм - це той туризм, який в довгостроковій перспективі, тобто в проекції на сучасне і майбутні покоління, може адаптуватися до конкретних етнічних і культурних особливостей, відповідає вимогам соціальної справедливості, екологічно сумісний, а також доцільний і вигідний в економічному плані.

Серед основних передумов виникнення екотуризму та екологізації традиційних видів туризму провідну роль відіграє наростання протиріч між задоволенням туристичного попиту і раціональним використанням туристичних ресурсів. В основі цих протиріч - антропогенне навантаження, яке здійснюють туристи на природні і культурно-історичні туристичні ресурси.

Екотуризм також включає в себе такі специфічні принципи, які відрізняють його від більш широкої концепції сталого туризму:

- активне сприяння збереженню природної та культурної спадщини;

- залучення місцевих і корінних спільнот до планування, розвитку та здійснення екотуристичної діяльності, яка сприяє підвищенню їх добробуту;

- роз'яснення туристам значення природної і культурної спадщини відвідуваних турцентрів;

- спрямованість на індивідуальних мандрівників і організовані невеликі туристичні групи.

Існують два підходи до виділення екологічного сектора туризму. У першому випадку екотуризм - це такий туризм, головним об'єктом якого є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність проведення межі між природою і традиційною культурою і поряд з природою включають останню в об'єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку ємність поняття «екотуризм» повністю не вичерпується. Широкого поширення набуває туризм з метою відпочинку на природі і територіях, змінених людиною. Це особливо характерно для США та країн Західної Європи (західно-європейська та американська моделі екотуристичної діяльності), де корінних ландшафтів практично не збереглося, а висока потреба спілкування з природою задовольняється населенням на територіях із вторинної квазіприроди. Такий туризм часто відносять до розряду екологічного, а його значення для охорони та відновлення середовища, народних традицій і екологізації економічного розвитку стає в деяких регіонах вирішальним. Як приклад можна навести агротуризм (відвідування ферм і сіл з метою зануритися в атмосферу сільського способу життя). Прихильники другого підходу пропонують розглядати екологічний туризм як приклад (вид) сталого туризму. Можна вважати даний підхід більш виправданим, тому що цей вид туризму ґрунтується й успішно реалізує на практиці головні принципи концепції сталого розвитку, такі як природокористування, не призводить до деградації ресурсів, оскільки для відновлення та охорони останніх використовується частина вигод від його розвитку. При цьому підході об'єкти туризму можуть бути як природного, так і штучного походження, що є основою для формування на теренах нашої держави промислового туризму [47].

Тим не менш, незважаючи на велику кількість опублікованих за останні роки наукових і навчальних робіт, до цього часу не існує єдиного універсального визначення поняття «екологічний туризм». У даний момент вітчизняні та зарубіжні фахівці ніяк не можуть зійтися в думках з приводу концептуального визначення екотуристичної діяльності. Скориставшись великою кількістю сучасних і авторитетних видань з проблематики екологічного туризму, наведемо ряд найважливіших визначень екотуризму, найбільш часто використовуваних у науковій та навчальній практиці.

Екотуризм - це:

1. Туризм, сумісний з екологічними і соціальними вимогами, відповідальний перед природою, сприяє її захисту, підвищує культуру мандрівників, виконує просвітницьку функцію, дбайливо ставиться до традиційних культур і місцевих співтовариств (Є. Ю. Ледовських, Н. В. Моральова, А. В. Дроздов).

2. Туризм, який включає всі форми природного туризму, при яких основною мотивацією туристів є спостереження і долучення до природи (WTO, 2001).

3. Сукупність форм туризму, при яких робиться свідома спроба звести до мінімуму негативний вплив на навколишнє середовище, надати допомогу у фінансуванні охоронних природних територій, створити джерела доходу для місцевого населення (Товариство екотуризму Німеччини, 1995).

4. Цілеспрямовані подорожі в природні території з метою більш глибокого розуміння місцевої культури та природного середовища, які не порушують цілісності екосистем, при цьому роблять охорону природних ресурсів вигідною для місцевих жителів (USA Ecotourism Society, 1994).

5. Відвідування унікальних природних територій, мало порушених господарською діяльністю, що зберегли традиційний устрій життя місцевого населення; підвищення рівня екологічної культури всіх учасників туристичного процесу та підвищення життєвого рівня місцевого населення, дотримання природоохоронних норм і технологій при реалізації екологічних турів та програм (Т. К. Сергєєва).

6. Природно-орієнтований туризм, що включає програми екологічної освіти та просвіти і здійснюваний відповідно до принципів екологічної стійкості (Australian National Ecotourism Strategy, 1992).

7. Подорож, в основі якої лежить турбота про навколишнє середовище і на перший план виходить організація поїздок з обмеженим числом учасників у природні зони з можливим відвідуванням місць, що представляють культурний інтерес з метою реалізації різних проектів охорони і раціонального використання природних ресурсів (Г. С. Гужін, М. Ю. Бєліков, Є. В. Клименко, 1997).

На основі наведених визначень екотуризму зробимо деякі висновки, які можна визначити як основні принципи екотуристичної діяльності:

- цей вид туризму стимулює і задовольняє бажання спілкуватися з природою шляхом цілеспрямованих подорожей в незаймані або малозмінені природні території, представлені у всьому світі, як правило, національними та природними парками, заповідниками, заказниками, пам'ятниками природи та іншими категоріями;

- екотуристична діяльність відрізняється відносно слабким негативним впливом на природне середовище і тому його іноді називають «м'яким туризмом». Саме з цієї причини він став практично єдиним видом використання природних ресурсів у межах особливо охоронних природних територій;

- екотуризм запобігає негативному впливу на природу та культуру і сприяє охороні навколишнього середовища і соціально-економічному розвитку територій;

- екотуризм поєднує дотримування певних, досить жорстких правил поведінки, відпочинку, розваг та екологічної освіти для мандрівників з метою його успішного розвитку;

- екотуристична діяльність має бути вигідною місцевому населенню і не повинна суперечити його інтересам і соціально-економічному розвитку;

- місцеві жителі не лише працюють як обслуговуючий персонал, але і продовжують жити на території, що охороняється, вести колишній уклад життя, займатися традиційними видами господарювання, які забезпечують ощадливий режим природокористування;

- екотуризм сприймається як складова частина індустрії туризму, що виробляє та продає свій турпродукт і отримує від цього прибуток, або як туристична діяльність на природі, що приносить прибуток для збереження природного середовища, а також для поліпшення життєвого рівня місцевого населення;

- основними цілями екотуризму є: екологічна освіта, підвищення культури взаємин людини з природою, вироблення етичних норм поведінки в природному середовищі, виховання почуття особистої відповідальності за долю природи та її окремих елементів, а також відновлення духовних і фізичних сил людини, забезпечення повноцінного відпочинку в умовах природного середовища.

Поряд з тим, щоб створити безпечні умови для мандрівників, врахувати інтереси місцевих громад, а також інформувати їх про наявний екологічний та техногенний стан території і об'єктів, ми пропонуємо запровадити сучасні методи і розробки, запровадження яких допоможе оперативно отримати достовірну інформацію про дані обєкти. Оскільки захист навколишнього середовища вимагає використання способів і методів, завдяки яким можна було точніше і швидше отримати об'єктивну інформацію про забруднення ґрунтів, оскільки вони є головним «депо» природних та техногенних надходжень хімічних елементів та сполук і їх вміст призводить до комплексної трансформації його біогеохімічних та екологічних параметрів, хоча ґрунт і має деякі особливості біологічного самоочищення - розщеплює і мінералізує відходи, однак механізм такого самоочищення, внаслідок його перевантаження (фізичного, хімічного, механічного) порушується, що приводить до деградації, тому нами розроблений та запатентований винахід для вирішення цієї проблеми [50]. Оскільки відомі методи є дуже громіздкі та потребують значного обсягу фактичного матеріалу і не завжди враховують аномальні точки по всій території, що є дуже важливим для оцінювання його екологічного стану, то розроблений метод є значно економніший від уже відомих і його можна використати для визначення аномального вмісту у ґрунтах хімічних елементів у будь якій точці території. Також він дає можливість автоматизувати процес пошуку (картографічного моделювання) шляхом побудови дійсних значень ізоліній концентрацій, а не їх середніх значень. При цьому кількість таких ліній необмежена. Це дає можливість отримати точніші, а, отже, і об'єктивніші еколого-техногеохімічні карти.

Методи теорії нечітких множин і нечіткої логіки (fuzzy-теорії) [50] дають можливість описувати якісні, неточні поняття і наші знання про навколишній світ, а також оперувати цими знаннями з метою отримання нової інформації. Fuzzy-теорія більш природно описує характер людського мислення і хід його висновків, ніж традиційні логіко-формальні схеми. Тому використання математичних засобів для представлення нечіткої початкової інформації дає можливість отримувати моделі, які адекватно відтворюють різні аспекти невизначеності, які постійно присутні при оцінці екологічного стану довкілля. Для цього ми пропонуємо використання методу на основі fuzzy-теорії [50].

Оцінювання поточної екологічної ситуації та екологічного стану довкілля здійснюється за екологічними показниками стану і структури геоекосистем, які необхідно порівняти з нормативними. Ця процедура виконується згідно з міжнародними і державними стандартами серії ISO 14000 на рівні державних установ, підприємств, галузі і територій [50]. Процес оцінювання екологічного стану довкілля здійснюється на основі комплексу комп'ютерних екологотехногеохімічних карт як за окремими компонентами довкілля і за окремими елементами-забруднювачами, так і за інтегральною картою. За допомогою таких карт визначаються зони екологічної небезпеки різного ступеня: сприятливі, задовільні, напружені, складні, незадовільні, передкризові, критичні катастрофічні.

Запровадження розроблених нами методів для оцінювання екологічної ситуації території дає можливість своєчасно інформувати місцевих жителів про стан використовуваної нами території та на дотримання 10 заповідей екотуристів, сформульованих фахівцями Міжнародної Організації Екотуризм (TIES):

1) пам'ятати про уразливість Землі;

2) залишати тільки сліди, забирати тільки фотографії, вбивати тільки час;

3) пізнавати світ, у який потрапив: культуру народів, географію;

4) поважати місцевих жителів;

5) не купувати вироби виробників, що піддають небезпеці навколишнє середовище;

6) завжди дотримуватися лише протоптаних стежок;

7) підтримувати програми з захисту навколишнього середовища;

8) де можливо, використовувати методи збереження навколишнього середовища;

9) підтримувати (патронувати) організації, що сприяють захисту природи;

10) подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.

Часто у сферу екологічного туризму включаються поїздки, пов'язані із задоволенням аматорських, професійних і наукових інтересів, з навчанням і освітою, промисловою і бізнесовою діяльністю, отриманням екстремальних вражень від перебування на техногенно змінених територіях. Отже, об'єктами екологічного туризму можуть бути як природні, техногенні, так і історико-культурні пам'ятки, особливо охоронні території та місця компактного проживання своєрідних етнічних груп населення, які зберегли свої звичаї і традиції, які можуть бути цікаві для рекреантів з інших регіонів і країн.

Туризм повинен бути екологічно орієнтованим на довготривалу перспективу, економічно життєздатним, а також відповідати етнічним і соціальним інтересам місцевих співтовариств. Необхідність розвитку екологічно орієнтованого туризму як одного з важливих принципів сталого екологічно безпечного розвитку суспільства в цілому підтверджено і на міжнародному рівні.

З розвитком екотуризму пов'язана зміна ставлення до навколишнього середовища, зміна моделей природокористування; розвиток екотуризму сприяє охороні природи і культури, соціальному та економічному розвитку. Екологічний туризм є і одним з елементів еколого-просвітницької діяльності. Особливості екотуризму полягають в тому, що він не лише задовольняє бажання спілкуватися з природою, але змушує потенціал туризму служити на благо охорони природи, соціально-економічного розвитку, сприяє підвищенню еколого-освітнього і загальнокультурного рівня відвідувачів.

Для збільшення соціальної значущості екології у всіх сферах життя суспільства: освіти, виробництва, культури, побуту, необхідне створення і масове поширення світоглядної концепції сполученої еволюції суспільства і природи; спираючись на природне прагнення людей до здорового способу життя, сформувати соціально-психологічні установки на виконання високих екологічних стандартів ставлення до природи.

Екологічний туризм є сектором туризму, найбільш близьким до навколишнього середовища. Це виражається в більш тісних зв'язках з багатьма сферами, важливими для сталого розвитку окремих територій і світової системи в цілому. З розвитком екотуризму пов'язані зміна моделей природокористування, він сприяє охороні природи і культури, соціальному та економічному розвитку. Ці елементи утворюють систему і взаємно впливають один на одного.

Збереження цілісності навколишнього середовища є найважливішою передумовою розвитку туризму, оскільки тільки незаймана природа приваблює туристів і сприяє їх повноцінному відпочинку. Руйнування навколишнього середовища рано чи пізно призводить до зникнення в регіоні туризму як галузі економіки. Отже, проблематику в розвитку туризму можна визначити наступним чином: з одного боку, ми не можемо відмовитися від туризму як від економічного чинника, з іншого боку, він несе спільну відповідальність за руйнування нашого життєвого простору.

5.2 Організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками в Карпатському суспільно-географічному районі

Карпатський край унікальний великою кількістю архітектурних, історичних та культурних пам'яток, на які слід звернути увагу як з метою їх збереження, історичної цінності, так і з метою сприяння розвитку внутрішнього та зовнішнього туризму. Проте він характеризується як високим енергетичним промисловим потенціалом, так і високим рівнем забруднення навколишнього середовища. Наявність промислового виробництва є одним із найважливіших чинників, який впливає на появу екологічних ризиків. Тому проблема управління природокористуванням, в тому числі й екологічними ризиками є важливою як у сучасних умовах, так і в перспективі.

На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території - чистота або забруднення вод, повітря, ґрунтів, порядок чи безлад у соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. З розвитком суспільного виробництва, його інтенсифікацією зростає роль організації відпочинку. Для цього необхідно поєднання певних умов та ресурсів, а також вдосконалення методологічних підходів у сфері управління екологічними ризиками, що викликано низькою ефективністю природоохоронної діяльності на підприємствах.

Аналіз формулювань поняття “ризик” та його класифікації дозволяє систематизувати існуючі підходи і сформулювати визначення ризику як імовірність настання небажаної випадкової події; втрати, пов'язані з настанням небажаної випадкової події; небезпека помилкового рішення і втрат; діяльність, пов'язана з подоланням невизначеності; стимул для отримання додаткового прибутку дозволив виявити причини, що обумовлюють її динамічність, відсутність єдиної думки відносно систематизації ризиків. Серед класифікаційних ознак, за якими проведено систематизацію, є: джерело виникнення, масштаб впливу, природа екологічного ризику, вплив екологічного стану та характеру діяльності, терміновість впливу, терміновість виникнення, імовірність збитку, вплив на людину. Класифікація дозволяє стратегічно визначити ефективні напрями зниження екологічного ризику. Аналіз кризових ситуацій, що склалися в екологічній сфері, частота таких ситуацій і їх тягар дають підставу акцентувати увагу на виділенні екологічних ризиків із загальної системи ризиків. У визначенні й оцінюванні екологічних ризиків потрібно виділити ряд особливостей: цей вид ризиків пов'язаний з іншими ризиками; знання, що є на цей час, є недостатніми, для визначення рівня небезпеки; динамічність нормативно-законодавчої бази; розвиток технологій, які призначені для розв'язання екологічних проблем; збільшення активності громадськості щодо захисту навколишнього середовища. Під управлінням екологічними ризиками потрібно розуміти методи, що дозволяють виявляти рівень невизначеності, прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходи щодо запобігання або зменшення негативних наслідків їх реалізації з урахуванням соціально-економічних, екологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Методологія передбачає виявлення основних джерел і чинників екологічної небезпеки (оцінювання ризику); дослідження закономірностей, принципів і основних напрямів подальшого розвитку (прогнозування ризику); визначення найбільш ефективних шляхів скорочення екологічної напруженості.