Територіальна організація промислового туризму Карпатського суспільно-географічного району та основні напрямки її вдосконалення

Для Карпатського туристичного регіону характерною ознакою є його рекреаційний та ресурсний потенціал з технологіями видобутку, перероблення і зберігання цінних природних ресурсів. Тому більша частина мандрівників приїжджають в регіон як з метою покращення здоров'я, так і бізнес-пропозицій. Багатьом з них було б цікаво зазирнути у виробничий процес значно глибше. Люди захоплюються промисловим видом туризму, намагаються дістати від нього багато психічного і естетичного задоволення та задовольнити своє дослідницьке цікавлення.

У зв'язку із цим постає питання про розвиток промислового туризму на теренах краю, оцінювання його перспективності, ресурсної бази й напрямків. Основу для цього становить потужний промисловий потенціал нафтогазовидобування, перероблення і транспортування; Бурштинської електростанції; шахти Стебницького і Калуського калійних комбінатів; Дрогобицький долотний та автокрановий заводи; Львівський автобусний завод і багато інших. Чисельність екскурсійних груп інколи може сягати і 40 осіб, головним чином учнів старших класів, енергетичного коледжу та студентів місцевих університетів.

Одним з найбільших об'єктів промислового туризму в регіоні є Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» - одне з найстаріших підприємств у газовій промисловості України. Історія його сягає столітнього рубежу, відтоді як в 1910 році біля м. Калуш при пошуковому бурінні на копальнях з видобування калійної солі товариством «Калі» вперше виявлено поклади природного газу. Спочатку природний газ, як паливо, використовували у ліхтарях, що освітлювали вулиці міста Калуша, а в 1933 році розпочалася промислова експлуатація Калуського газового родовища.

Сьогодні це багатогалузеве підприємство, головним напрямом діяльності якого є транспорт та підземне зберігання природного газу. До складу підприємства входять п'ять лінійно-виробничих управлінь магістральних газопроводів - Богородчанське, Долинське, Закарпатське, Одеське та Хустське, Богородчанське виробниче управління підземного зберігання газу, Долинська пересувна механізована колона, Богородчанське тепличне господарство. Тут також створено відповідну соціально-побутову інфраструктуру: бази відпочинку, медичні заклади, об'єкти торгівлі та громадського харчування.

Газотранспортна система підприємства постійно розширюється, збільшуються обсяги експортних поставок. В 1995 році вони перевершили 100 мільярдів кубічних метрів, а в 2005 сягнули 129 мільярдів кубічних метрів (проектна продуктивність експортних газопроводів становить 140 мільярдів м3 газу на рік).

Бурштинська теплова електростанція, яка входить до складу ВАТ "Західенерго", розташована біля міста Бурштина (Івано-Франківської області) на перетині ліній електропередач, що з'єднують Україну з Угорщиною, Румунією, Словаччиною. Збудована у 1965 - 1969 р.р.

Встановлена потужність - 2 400 МВт.

Основне технологічне паливо - вугілля вітчизняних вугільних басейнів, допоміжне - природний газ та мазут. Всі паливні котли обладнані комбінованими пилогазомазутними пальниками.

12 енергоблоків (потужністю по 200 МВт кожний) були введені в експлуатацію в 1965 - 1969 роках. Завдяки вдалому географічному розташуванню і зараз 2-3 енергоблоки постійно працюють на експорт.

З 1 липня 2002 року Бурштинська ТЕС відокремлена від об'єднаної енергосистеми України і працює у складі так званого «Бурштинського острова» і паралельно з об'єднаною енергетичною системою європейських країн (UCTE). Робота в межах «острова» вимагає завантаження до 9 енергоблоків станції, тоді як перед тим на станції працювали не більше 6 енергоблоків.

Приєднання до UCTE відкрило можливості для збільшення експортних поставок електроенергії з України.

Режим роботи електростанції в «Бурштинському острові» вкрай негативно впливає на стан обладнання, оскільки вимагає маневрової роботи станції - частих пусків-зупинок блоків.

Внаслідок такого режиму значно зросла аварійність.

Оригінальним об'єктом промислового туризму на сьогоднішній день є фірма «Тикаферлюкс», розташована в м. Тисмениці Івано-Франківської області. Під час екскурсії по фірмі «Тикаферлюкс» туристи мають чудову нагоду дізнатись про історію її створення, становлення та розвиток, здобуті досягнення та ознайомитись з процесом виробництва хутрових виробів: від переробки сировини у напівфабрикат до їх пошиття. Їм розкажуть, як завдяки новітньому обладнанню, досвіду фахівців та за технологією фірми «MPV - Юкрейн» досягається високоякісна вичинка, пофарбування, стрижка та щипка хутра.

Подальші етапи сортування та підбору хутра, різні технології пошиву, роботу дизайнерського бюро та весь процес перетворення напівфабрикату у готовий виріб можна побачити в цехах скорняжно-пошивного виробництва.

Також відвідувачі зможуть переконатись, що купуючи виріб з торговою маркою «Тикаферлюкс», вони отримають задоволення не тільки від чудової якості, дизайну натурального хутра, бездоганного сервісу, але й від відсутності проблем подальшого догляду. Компанія «Тикаферлюкс» надає можливість зберігати хутрові вироби у міжсезонний період у спеціально обладнаному холодильнику, який розміщено безпосередньо в приміщенні фабрики, де хутро перебуває в ідеальних для нього умовах з підтриманням потрібного температурного режиму та постійною циркуляцією повітря.

Ще один окремий підрозділ компанії - це хімчистка хутрових виробів, де застосовують високотехнологічне обладнання з використанням високоякісних хімікатів.

У демонстраційному залі, який вміщує до 45 осіб, гості зможуть ознайомитись з нагородами, якими була удостоєна фірма протягом більш як 20-річного періоду її існування та за попередньою домовленістю переглянути шоу-показ хутрових виробів.

Враховуючи тенденції сучасної моди та використовуючи передові технології, на підприємстві щороку створюють нові колекції, оригінальні та різноманітні не тільки за моделями, але і за кольорами та видами хутра. На сьогоднішній день це не тільки жіноча колекція та головні убори, але і чоловічі та дитячі вироби, іграшки, аксесуари, хутрові покривала для домашнього інтерьєру. Детальніше ознайомитись з асортиментом продукції всі бажаючі можуть у салоні-магазині, який приємно вразить своєю вишуканістю. Керівництво фірми виходило з того, що перебуваючи у курортній зоні, фірмовий магазин має бути візиткою для гостей. Тут можна безпосередньо придбати або замовити вироби, які сподобались, отримати професійну консультацію спеціалістів.

Як підприємство суто європейського стилю, «Тикаферлюкс» випускає продукцію невеликими партіями, тим самим забезпечує покупцеві його індивідуальність, а в більшості випадків і ексклюзивність у його виборі.

Пріоритет інтересів клієнтів - головний принцип фірми.

Оригінальними об'єктами промислового туризму, якими є народні промисли, славиться Буковина, Прикарпаття і Закарпаття. Мистецтво виготовлення і зберігання вина, з можливістю дегустувати, притаманне для закарпатських виноробів. А свято вина завжди збирає велику кількість місцевих та закордонних туристів.

4.1 Територія Карпатського туристичного регіону

У Карпатський туристичний регіон України (рис. 4.8) входять чотири області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, в межах яких простягається гірська система Українських Карпат. Українські Карпати пролягають з північного заходу на південний схід майже на 270 км від витоків правих приток Сяну (права притока Вісли) та лівих приток Дністра до верхньої течії річки Сучави, що впадає на території Румунії у Сірет - ліву притоку Дунаю. Ширина гірської системи близько 100 - 120 км.

Середня висота Карпат становить близько 1000 м, а максимальна - 2061 м (г. Говерла), г. Піп Іван - 2026 м, г. Петрос - 2020 м.

Усі вони розташовані в межах найвищого масиву Українських Карпат - у Чорногірському хребті, який простягається територією Івано-Франківської та Закарпатської областей на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу [56, с. 72]. Інша частина Карпат належить Румунії, Словаччині, Польщі та Угорщині.

На формування меж Карпатського туристичного регіону, крім природно-географічного поділу території, суттєво впливає й група суспільних чинників, які враховують:

- природно-ландшафтні особливості реґіону;

- етнокультурні особливості;

- сучасні особливості адміністративно-територіального устрою земель регіону;

- спільність історичного розвитку від найдавніших часів до другої третини XX ст.

- остаточного включення земель реґіону до складу Української республіки;

- ментальне відчуття спорідненості населення та однакову систему життєвих стереотипів і цінностей;

- прикордонне політико- і транспортно-географічне положення;

- схожі проблеми трансформації господарського комплексу в сучасних макроекономічних умовах.

На основі природно-ландшафтних, етнокультурних та адміністративно-територіальних особливостей устрою земель реґіону у 1999 р. було прийнято рішення про інтеґрацію державних, громадських і підприємницьких зусиль Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей з метою розбудови цілісного конкурентоспроможного рекреаційно-туристичного комплексу Карпатського реґіону.

На підставі багатосторонньої угоди між цими областями їхні спільні інтереси в сфері туризму почала представляти спеціально створена інституція - Рада з туризму Карпатського реґіону.

На сьогодні Карпатський туристичний регіон, з огляду на своє унікальне рекреаційно-географічне положення на східному прикордонні Європейського Союзу, розробляє масштабні маркетингово-інформаційну та інфраструктурно-інвестиційну стратегії, спрямовані на перетворення краю в один із основних осередків стійкого туризму та збереження природної й етнокультурної спадщини на Європейському континенті (рис. 4.8).

4.1.1 Закарпатська область

Площа території Закарпатської області становить 12,8 тис. км2 (2,1 % території України) (рис. 4.9) [38]. Гірські хребти рівнобіжними дугами витягнуті з північного заходу на південний схід. Гребені хребтів переважно широкі, з округлими вершинами. Хребти розділені зручними для заселення улоговинами. Влітку середня температура повітря тут становить плюс 21 °С, а взимку мінус 4 °С.

Основний карпатський хребет - Верховинський Водороздільний з висотами 800-2000 м - розділяє басейни Дунаю і Дністра. Тут є найвища вершина області (а також України) - г. Говерла (2061 м). Південніше від Водороздільного хребта тягнеться Полонинський хребет з типовим середньогірським рельєфом. Тут переважають вершини 1200-1500 м. Схили круті, лісисті, місцями на схилах трапляються скелясті прірви. Ці гори славляться буковими та смерековими лісами, багатими субальпійськими луками. На південний захід від Полонинського хребта височіють Вулканічні Карпати з вершинами 700-900 м.

Передгірська низовинна територія Закарпаття відноситься до північно-східної частини Середньодунайської низовини (Закарпатська низовина) з висотами 100-120 м і незначним нахилом поверхні до р. Тиси. Найнижча точка області є в районі села Руські Геївці Ужгородського району (101 м над рівнем моря).

Закарпаття - найбільш гірська область України. Близько 80 % її території входить до складу Карпатської гірської системи. Наймальовничіші високо- й середньогірні масиви Карпат: Верховинський хребет, Чорногора, Ґорґани, Свидовець, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати відмежовують область від решти території України, що додає самобутності багатовіковій традиційній культурі населення цього гірського краю.

Річки області належать до басейну Дунаю. Найбільші - Тиса і Латориця. Розвинутий водний туризм (гірський рафтинг, кайякінг тощо). Загалом на території області серед смарагдових лісових шат протікає 9429 річок і потоків, у тому числі 147 річок довжиною понад 10 км.

Закарпаття вважається одним із найзалісненіших реґіонів не лише України, а й сусідніх країн Європи. 52 % території області вкривають низинні, передгірні та гірські ліси. І майже половина з них - це унікальні екосистеми дубово-букових і хвойних карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються лише з метою розвитку екологічного туризму.

Закарпаття охоплює тепліші південно-західні схили Карпат, на яких рослинний покрив у польодовиковий період формувався дещо по-іншому, ніж на північно-східних, холодніших схилах. На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір'ях - дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800-1000 м над рівнем моря - букові, на висоті до 1300-1500 м - хвойні (ялиця біла, ялина). Державний лісовий фонд області становить 694 тис. га (у породному складі переважають твердолистяні (64,4 %) ліси). А вінчають гірський ландшафт субальпійські та альпійські луки - полонини.

Загалом в області нараховується 415 об'єктів природно-заповідного фонду держави сумарною площею 1,54 тис. км2. Серед них: міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати", Карпатський біосферний резерват, Карпатський НПП, НПП "Синевир", 38 заказників державного та місцевого значення, 349 пам'яток природи, 22 пам'ятки садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища тощо.

Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 p., з 1992р. входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа заповідника становить 57 880 га. Також входять шість відокремлених масивів та ботанічні заказники державного значення "Чорна Гора" і "Юлівська Гора". Вони розміщені на території Рахівського, Тячівського, Хустського та Виноградівського районів Закарпатської області в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представлені найкраще збережені карпатські екосистеми, які є сховищами для багатьох рідкісних, а також тих, що зникають, видів рослин і тварин. У заповіднику є 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку.

Майже 90 % його території вкрито лісами. Тут представлений весь комплекс висотної поясності Українських Карпат - від ділянок передгірних лук та дібров до альпійського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами.

На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат. Кожен із заповідних масивів (Чорногірський, Марамороський, Свидовецький, Кузійський, Угольсько-Широколужанський і Долина нарцисів), що входять до складу Карпатського біосферного заповідника, вирізняється своїми характерними, неповторними природними об'єктами. Рельєф високогір'я Чорногорського хребта носить сліди давнього зледеніння з характерними льодовиковими формами - мальовничими карами та троговими долинами. Марамороський заповідний масив - Рахівські гори (відроги Марамороського кристалічного масиву), що лежать на південь від Чорногори. Масив складений з твердих кристалічних порід, що зумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властиві глибокі міжгірні долини, льодовикові цирки, численні скелясті гребені та вершини (найвища точка - г. Піп Іван Марамороський, 1938 м). Через такий рельєф Марамороську частину Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами.

Свидовецький заповідний масив, як пише в своєму путівнику Йосип Гілецький, охоплює найвищу частину Свидовця з вершинами Велика (1881 м) й Мала Близниці (1567 м), розлогими масивами пралісів і величними субальпійськими луками з розсипами едельвейсів, льодовиковими цирками і карами. За рейтингом туристичної популярності цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі.

Кузійський заповідний масив охоплює південні відроги Свидовецького хребта з панівними вершинами Кимпа (1091 м) і Полянський (1094 м). Тут, на окремих скельних виходах, збереглися осередки тиса ягідного - реліктової рослини, яка дійшла до нас з дольодовикової епохи.

Угольсько-Широколужанський заповідний масив - найбільша частина Карпатського біосферного заповідника й водночас найбільший осередок букових пралісів у Європі. Південна частина масиву розташована у Пекінській зоні вапнякових стрімчаків з добре розвинутим карстом. Тут представлені найрізноманітніші підземні карстові об'єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. На території заповідного масиву їх понад 30, серед яких і найбільша печера Українських Карпат - "Дружба", сумарна довжина ходів якої становить близько кілометра. У печері "Молочний камінь" знайдено стоянку стародавньої людини періоду пізнього палеоліту. А серед надземних вапнякових утворів виділяється унікальний природний міст, відомий під назвою Кам'яного. Для території масиву властиві оригінальні геоморфологічні утвори - вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад 70 м. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється різноманіттям живих об'єктів.

Заповідний масив "Долина нарцисів" розташований у Хустсько-Солотвинській долині на терасі р. Тиси біля с. Кіреші (Хустський район). Це унікальний ботанічний об'єкт, в якому охороняється останній в Європі рівнинний осередок нарцису вузьколистого.

Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосферному заповіднику двома невеликими за площею заказниками "Чорна гора" та "Юлівська гора", які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта. Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат деревостанами зі скельного, багатоплідного, бургундського видів дуба. Тільки у цих масивах заповідника поширені рідкісні види тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.

Біосферний заповідник "Східні Карпати" - це єдиний у світі цілісний тристоронній біосферний резерват у межах Польщі, Словаччини й України, утворений у 1992 р. (українська частина ввійшла у 1998 р. за спеціальним рішенням ЮНЕСКО). Українська частина біосферного заповідника "Східні Карпати" має площу 58 587 га і складається із "Ужанського" НПП, розташованого у верхів'ях долини річки Уж, та РЛП "Надсянський". Ужанський національний парк безпосередньо межує зі словацьким національним парком "Полонини" та польським "Бещади". А ландшафтний парк "Надсянський" межує з польським регіональним ландшафтним парком "Долина Сяну".

Ужанський НПП створений у 1999 р. на площі 39 159 га. Втім, заповідні резервати "Стужиця" площею 331,8 га і "Тиха" площею 14,9 га існували на території сучасного парку ще з 1908 р.

Парк розташований на Південному схилі Східних Карпат, його територія простягається уздовж верхів'я р. Уж (притоки р. Тиса) і має видовжену форму довжиною 45 км і шириною 3-18 км. Найвищими вершинами є: г. Стінка (1092 м), г. Кременець (1214 м), г. Мала Равка (1303 м), г. Канчова (1111 м), г. Черемха (1133 м), г. Велика Семенівка (1091 м), г. Розсипанець (1107 м), г. Кінчик (1251 м) та г. Ополонок (1133 м). Басейни трьох великих річок - Дністра, Сяну та Тиси - сходяться разом у межах території парку на Ужоцькому перевалі (855 м). Саме тут проходить Європейський вододіл між Балтійським та Чорним морями.

У селах Ужок, Стужиця, Жорнава, Сіль є мінеральні джерела. Ця вода насичена діоксидом вуглецю з великою кількістю бору. Зазвичай, її широко використовують тутешні мешканці. Цікава територія парку і в спелеотуристичному плані - біля села Княгиня є малодосліджені карстові печери.

НПП "Синевир" створений у 1989 р. на площі 50,3 тис. га. Парк розатований у верхів'ях долини р. Тереблі з унікальними середньогірними ландшафтами Ґорґан, смерековими масивами, численними потічками та озерами на чолі з найкоштовнішою "перлиною" Українських Карпат - озером Синевир. Не менш мальовничими заповідними урочищами парку є гірське озеро Озірце на північно-східному макросхилі г. Гропа, а також олігогрофні (з випукло-сферичною поверхнею) болота Глуханя та Замшатка. Рослинність і тваринний світ парку вражають своїм багатством - тут охороняється понад 10 тис. вищих судинних рослин, а також 43 види ссавців, 91 - птахів, 7 - плазунів, 12 - земноводних, 24 - риб, більше І0 000 видів безхребетних організмів.

Рекреаційні зони названих об'єктів природно-заповідного фонду Українських Карпат - "золоте дно" для цільового інвестування в розвиток транскордонного екологічного, сільського зеленого, пригодницько-екстремального й екзотичного туризму. В околі об'єктів природно-заповідного фонду з їх рекреаційною інфраструктурою є передумови для відродження ліцензованого міжнародного мисливського туризму з огляду на близьке сусідство Закарпатського краю з державами Європейського Союзу.

Закарпаття - багатонаціональний край. Тут з давніх часів у тісному сусідстві проживають українці (80,51 % від усього населення області), угорці (12,08 %), румуни (2,56 %), росіяни (2,47 %), цигани (1,12 %), словаки (0,45 %), німці (0,28 %) - за матеріалами перепису України 2002 р.

У гірських районах на північному сході області мешкає етнічна група лемків, гори на сході області заселяють гуцули. Давні традиції добросусідства створюють особливу атмосферу дуже гостинного ставлення селян до туристів, що є ще однією вагомою запорукою перетворення краю на найколоритніший осередок міжнародного туризму в Центрально-Східній Європі.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс.

Закарпатська область розташована на крайньому заході України і межує з Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Румунією. Проте Закарпаття - це найунікальніша в природно-географічному та історико-культурному планах область заходу України. Закарпаття має стійкий імідж одного з найпривабливіших і найпрестижніших туристичних регіонів держави (в Україні за туристичною привабливістю і престижністю відпочинку область поступається лише АР Крим). Найважливішою особливістю Закарпаття є те, що це найзахідніша область України й єдина серед областей держави, що межує одразу з чотирма країнами Центральної Європи: Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією. Сумарна протяжність державного кордону України в межах області становить 467,2 км, у тому числі: з Румунією - 203,9 км, Угорщиною - 133,1 км, Словаччиною - 97,6 км та Польщею - 32,6 км. Ця особливість перетворює Закарпаття на транскордонний "полюс" притягання туристичних потоків із Заходу й Сходу, Півночі й Півдня Європейського континенту. У Закарпатській області перехрещуються 4 важливі міжнародні автотранспортні магістралі, що сполучають Європейський Союз з Україною, Росією, державами Центральної Азії. Магістралі, що розходяться з обласного центру, з'єднують його з Братіславою, Прагою, Будапештом, Києвом, Москвою. Налагоджене пряме міжнародне автобусне сполучення з містами Словаччини (Міхайловце, Гуменне, Пряшів, Кошіце) та Угорщини (Ніредьгаза). З початком XXI ст. ці автомагістралі перетворюються у міжнародні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки. Область має залізничне сполучення практично з усіма столицями Південної і Центральної Європи. Протяжність залізничної колії становить 1132,9 км, з яких 922 км електрифіковано.

Розвитку транскордонного туризму (передусім транзитного) сприяє найбільш розгалужена в Україні мережа митних переходів. Така "відкритість" прикордонної області для міжнародних туристичних потоків - одна з основних передумов становлення Закарпаття як привабливого курортно-туристичного реґіону європейського масштабу. Стан розвитку внутрішньообласної дорожньо-транспортної інфраструктури також варто оцінювати як достатньо сприятливий. Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 3,6 тис. км, з яких 87 % мають тверде покриття. Незважаючи на гірський рельєф та відсутність великих міст, щільність автомобільних доріг державного, обласного та місцевого значення становить у середньому по області 0,27 км/км2. Це, по-перше, зумовлює щорічне нарощення туристичних потоків самодіяльних мото- й автотуристів.

По-друге, дає змогу охопити екскурсійно-туристичними маршрутами практично всі найцікавіші історико-культурні та природні атракції області, й передусім самобутні пам'ятки старожитньої сакральної і сільської архітектури та мальовничі карпатські резервати природи, регіональні ландшафтні та національні природні парки.

З іншими реґіонами України Закарпаття з'єднують високогірні карпатські перевали (від 931 м до 1014 м над рівнем моря): Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Верецький і Воловецький. Вони є головними авто-туристичними коридорами гірської системи Українських Карпат.

Закарпаття - це одна з найбагатших пам'яток історії та культури України. На державному обліку перебувають 1839 пам'яток археології, історії та монументального мистецтва, у тому числі середньовічні замки і руїни давніх фортифікацій, самобутні шедеври дерев'яної архітектури закарпатського стилю, палаци і старовинні ландшафтні парки.

Туристичною "візитівкою" Закарпаття є 8 замків та самобутні дерев'яні храми, аналогів яким немає в інших реґіонах України. Кожен із дерев'яних храмів (особливо барокового і п'ятизрубного типу) Закарпаття XVII-XIX ст. - це музей народного мистецтва, де зосереджені древній живопис, різьба по дереву, вишивки, художні вироби, старожитні пам'ятники писемності і книгодрукування.

Центральне місце в туристичному комплексі Закарпатської області займає стаціонарна оздоровча рекреація. Вона реалізується через створення висококонкурентного курортного турпродукту, що за оздоровчим ефектом і різноманітністю комплексу послуг майже не поступається найкращим курортним стандартам Німеччини, Угорщини, Польщі та Франції. Розвинута мережа санаторно-курортних комплексів, туристичних баз, унікальні мінеральні джерела та термальні води, понад 400 видів яких уже досліджено, а також краса карпатської природи приваблюють туристів та відпочиваючих у будь-яку пору. Санаторії, будинки відпочинку і пансіонати області одночасно можуть приймати до 4000 відпочиваючих.

Розвідано понад 30 видів корисних копалин, представлених 150 родовищами. Це, зокрема, нетрадиційні для держави поліметали, перліти, цеоліти, ліпарити, поклади баритових руд, каоліну та інших. Здійснюється видобуток кам'яної солі, мармурового вапняку, доломіту, тощо. Рекреаційні ресурси області становлять 5,2 % об'ємного і 5,1 % вартісного потенціалу природних ресурсів рекреації України. В їх комплексі 75 розвіданих і 38 занесених до Кадастру мінвод України типів мінеральних вод з дебітом 3,3 тис. м3 на добу, які є унікальними і відповідають водам типу «Єсентуки» та «Боржомі».

В області є сприятливі умови для організації зимового туризму та гірськолижного спорту, період проведення яких триває з кінця листопада до середини березня. Гірськолижні траси обладнано 29 канатними дорогами протяжністю від 200 м до 1400 м. Поряд з розміщенням у турбазах, у гірськолижних центрах краю (Драгобрат, Пилипець, Красія, Воловець, Міжгір'я, Подобовець) активно розвивається приватний гостьовий сектор - агропансіонати й оселі сільського зеленого туризму.

Закарпатська область відома як один з найпрестижніших куточків лікування та відпочинку людей. Утім, незважаючи на позитивні зрушення в розвитку туристичного комплексу Закарпаття, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на нижчому, порівняно зі світовими стандартами, рівні. Власне ця обставина пояснює той факт, що туристичне господарство краю дотепер орієнтується на східний (російський) ринок споживачів, а не на західного клієнта. Тому на найближчу перспективу потрібно звернути увагу не на збільшення кількості рекреаційних об'єктів і їх потужностей, а на налагодження конкуретноспроможного ринку рекреаційних послуг шляхом модернізації наявної відпочинкової інфраструктури та поширення нових видів туризму, зокрема промислового.

4.1.2 Львівська область

Площа території Львівської області становить 21,8 тис. км2, а протяжність з півночі на південь складає 250 км (рис. 4.10) [40]. Така витягнутість зумовлює природну зональність ландшафтів: поліських - з хвойними лісами і болотами, подільських і передгірських - з широколистяними лісами і степовими ділянками, карпатських - з гірськими лісовими просторами. Крім того, територією Львівщини пролягає головний європейський вододіл, що розмежовує басейни Балтійського і Чорного морів. Завдяки вододільному розміщенню на Львівщині беруть початок одні з найбільших річок Центрально-Східної Європи: Дністер (басейн Чорного моря) і Західний Буг (басейн Балтійського моря).

На півдні області простяглися мальовничі гірські ландшафти Українських Карпат з абсолютними висотами до 1405 м. Центральна частина області розташована на Подільській височині. Її західними відгалуженнями виступають горбогір'я Розточчя й Опілля. Північна частина краю лежить на низовинній пологохвилястій Буго-Стирській рівнині.

В області висока лісистість налічено понад 400 об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема заповідник "Розточчя", національні парки Яворівський і "Сколівські Бескиди", 23 заказники, 240 пам'яток природи, 55 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва.

Розточчя - це крайнє північно-західне відгалуження Подільської височини, що представляє собою горбисту гряду. На території Розточчя розташовано два рекреаційно-екотуристичні об'єкти - заповідник "Розточчя" та Яворівський НПП. Рельєф району складається з горбистих пасем та окремих горбів заокруглених обрисів. Максимальна висота - 393 м. Розточчя горбогірною смугою простягається на 60 км від Львова до кордону з Польщею. Ширина цієї смуги коливається в межах 5-25 км. Горбогір'я крутим уступом обривається до північного сходу.

Визначальним чинником унікальності природи Розточчя є його географічне розташування. З одного боку, район межує з Прикарпаттям, а з іншого - з Поліссям і належить до лісостепової зони.

Теренами Розточчя з боку Карпат проходить межа поширення ялини, ялиці і бука, а з боку Полісся - сосни. Змішуючись з типово лісостеповими породами, наприклад, дубом, ці види формують унікальні за складом лісостани. Такі угруповання з бука, дуба і сосни в межах України трапляються лише на Розточчі. Серед лісів найбільш поширеними є букові, меншою мірою - дубово-соснові угруповання, а також дубові, соснові, вільхові, ялицеві та інші лісостани. НПП "Сколівські Бескиди" створений у 1999 р. на площі 35 684 га в межах Дрогобицького, Сколівського і Турківського районів. Межі парку в основному збігаються з межами природних ландшафтів і проходять вододільними хребтами та руслами річок. Національний природний парк "Сколівські Бескиди" розташований у межах районів Верхньодністровських та Сколівських Бескидів, займає їх північні макросхили. Основні хребти простягаються з північного заходу на південний схід і розчленовані верхів'ями численних потоків.

До парку повністю або частково ввійшли кілька раніше створених заповідних територій: лісовий заказник загальнодержавного значення "Сколівський", ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Зелемінь" (частково) та місцевого значення "Майдан", заповідні урочища "Дубинське", "Сопіт", "Журавлине".

Різноманітність ландшафтів Сколівських Бескидів визначається особливостями тектонічної та геологічної будови. У північній частині парку формуються ландшафти крайового низькогір'я, подекуди вкриті залишками ялицево-букових лісів. Численними допливами Стрию вони розчленовані на невеликі за площею низькогірні хребти. У місцях виходу твердих пісковиків поширені скельні утворення, взяті під охорону як геологічні пам'ятки природи. Значну частину парку займають середньогірні ландшафти зі смерековими та смереково-ялицево-буковими лісами. Вони відзначаються відносно великими абсолютними висотами - до 1100-1200 м, стрімкістю схилів і найбільшою залісненістю. Долини потоків, які течуть у зоні поширення ямненських пісковиків, мають вигляд мальовничих ущелин. Одна з них - долина р. Кам'янка - охороняється як геоморфологічна пам'ятка природи.

Територія парку розташована в околицях популярних гірських курортних місцевостей України, таких як: Східниця, Сколе, Славське. Існують потенційні можливості для розвитку екотуризму з екостежками на мальовничі карпатські вершини гір Парашка, Кремінна, до водоспаду "Кам'янка". Популярною також є мережа екотуристичних маршрутів в околицях гірського курорту Славське до вершин гір Магура, Тростян, Татарівка.

Надсянський реґіональний ландшафтний парк створений у 1997 р. в Турківському районі на площі 19 428 га. Він безпосередньо межує з польським регіональним ландшафтним парком "Долина Сяну". Обидва ландшафтні парки включені у міжнародний польсько-словацько-український біосферний заповідник "Східні Карпати". Ландшафтний парк розміщений на висоті 650-950 м над рівнем моря. Гребені гір вкриті численними тріщинами. Найвищі серед вершин - г. Сянковська Кичера (850м), г. Кичерка (769м) і г. Вершок (815 м).

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс.

Площа Львівщини становить 3,6 % території України. За розмірами вона займає 17-те місце серед областей держави. За щільністю населення - 127 осіб на км2 - Львівщина посідає четверте місце у країні (після Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей). За розміром Львівська область прирівнюється до таких держав як Ізраїль або Кувейт. Це найбільша й економічно найрозвинутіша область Карпатського реґіону. Львівщина - це один з найбільших туристичних регіонів України, який має унікальні пам'ятки історико-культурної спадщини. В області зосереджено 1/4 всієї історико-культурної спадщини України. На території області знаходяться 7 курортів, два національні парки ("Сколівські Бескиди" та "Яворівський") і близько 4000 пам'яток історії та культури під охороною держави (понад 2 тис. охоронних об'єктів розташовано у Львові; історико-архітектурний ансамбль його центральної частини у 1998 р. внесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО). Такою кількістю й розмаїттям пам'яток історії, археології, архітектури та монументального мистецтва не може похвалитися жодна інша область України.

Щороку історико-культурні пам'ятки Львівщини приваблють туристів з усієї України та з-за кордону: у 2004 р. екскурсійними послугами скористалося близько 170 тис. гостей області, з 1996 р. має місце тенденція стабільного зростання туристично-екскурсійного потоку.

Львів зазвичай називають "містом музеїв". Численних туристів приваблюють у це стародавнє гостинне місто історико-архітектурні комплекси різноманітних архітектурних стилів XII-XIX ст., унікальні зібрання й колекції, що зберігаються в Національному та Історичному музеях, Картинній галереї, Музеї історії релігії та Арсеналі - музеї старовинної зброї. З унікальними колекціями порцеляни і фаянсу, меблів і ткацтва, прикладного та декоративного мистецтва можна ознайомитися в Музеї етнографії та художнього промислу. Провідне місце в структурі туристичного комплексу Львівщини займає санаторно-курортне лікування та відпочинок. У Львівській області діє 269 підприємств, ліцензованих на організацію іноземного, зарубіжного, внутрішнього, масового й оздоровчо-спортивного видів туризму, а також проведення екскурсійної діяльності.

Однією з головних передумов розвитку туризму та рекреації у прикордонних районах є розбудова, облаштування наявних та введення в дію нових прикордонних переходів.

Нині вздовж автошляхів міжнародного і регіонального значення, які активно використовуються туристами, формується розгалужена інфраструктура приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки на рівні, наближеному до європейських стандартів.

Залізничні колії на території області простягаються на 1292,2 км, з яких 818 км електрифіковані. У Львові сходяться залізничні маршрути з 9 різних напрямків. Львівська залізниця обслуговує 7 західних областей України.

Львів є одним з найважливіших повітряних портів України. Він сполучений міжнародними повітряними лініями з Варшавою, Торонто, Манчестером, Франкфуртом-на-Майні, аеропортами Росії, Кавказу, Середньої Азії, з головними містами України. Плани щодо модернізації та оновлення Львівського аеропорту передбачають збільшення його пропускної потужності у 5-6 разів. Реалізація цього проекту дасть можливість аеропорту регулярно приймати найбільші пасажирські та вантажні літаки, одночасно обслуговувати до 6 пасажирських рейсів.

Популярним центром екотуризму є НПП "Сколівські Бескиди" з екостежками на мальовничі карпатські вершини гір Парашка, Великий Верх, Кремінна, до водоспаду "Кам'янка". Популярною також є мережа екотуристичних маршрутів в околицях гірського курорту Славське до вершин гір Магура, Тростян, Татарівка. Значним потенціалом туристичного розвитку володіє львівська частина міжнародного польсько-словацько-українського біосферного резервату "Східні Карпати".

Стаціонарний відпочинок у Бескидському туристичному районі Львівщини урізноманітнюється насиченою туристично-екскурсійною програмою. На вибір клієнта пропонується до двох десятків туристичних походів та екскурсій. Найпопулярнішими серед гостей львівських Карпат стали комбіновані автобусно-пішохідні екскурсії:

- у Львів - архітектурну "перлину" України;

- до бюветів цілющих мінеральних вод найвідоміших в Україні курортів - Трускавця, Моршина і Східниці;

- у міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати", НПП "Сколівські Бескиди", НПП "Синевір";

- селами етнографічного краю Бойківщини з оглядом пам'яток народної архітектури XVIII-XIX ст. і музею "Бойківщина" у Турці;

- у середньовічний гірський Гошівський монастир і до "Скель Довбуша";

- до Урицьких скель з руїнами давньоруської фортеці "Тустань".

Таким чином, на туристичному ринку Карпатського реґіону Львівська область репрезентована цілим спектром висококонкурентних турпродуктів усіх видів (літніх і зимових) активного гірського туризму й стаціонарної гірської рекреації та культурологічного, релігійно-паломницького, сентиментального, воєнно-екстремального та промислового туризму. Для цього область має значні паливно-енергетичні ресурси. Це родовища газу, нафти, кам'яного вугілля, що розробляється в частині Львівсько-Волинського вугільного басейну на півночі області. Область має родовища пальних сланців, калійної солі, сірки, гіпсу, будівельних і вогнетривких глин, мергелю, вапняків. Обличчям господарського комплексу області завжди було машинобудування, представлене виробництвом приладів, верстатів і устаткування для металообробки (Львівський завод фрезерних верстатів), нафтопромислового устаткування (Дрогобицький машинобудівний завод), сільськогосподарських машин («Львівсільгоспмаш»), автобусів (Львівський автобусний завод), автонавантажувачів і автомобільних кранів (Дрогобицький завод автомобільних кранів), поліграфічного устаткування (Ходорівський завод поліграфічних машин), конвеєрів («Конвеєр» -- м. Львів), телевізорів, ізоляторів (Львівський ізоляторний завод), апаратури зв'язку (Львівське ПО факсимільно-телеграфної апаратури). Серед підприємств інших галузей варто виділити «Нафтопереробний комплекс «Галичина» (Дрогобицький НПЗ).

Сільське господарство області спеціалізується на виробництві зерна, цукрового буряка, льону, картоплі, овочів і плодово-ягідних культур.

За видами і формами туристичного обслуговування, характером територіальної організації галузі та наявним потенціалом розвитку модерної туріндустрії Львівщина займає провідну позицію не лише в Карпатському реґіоні, а загалом й у рейтингу туристично найпопулярніших реґіонів України та Центрально-Східної Європи оскільки в області існують сприятливі соціально-економічні передумови організації і розвитку промислового туризму. Аналіз рекреаційної інфраструктури дає підстави для високої оцінки перспективності та економічної доцільності перетворення Львівщини у туристично-оздоровчий реґіон загальноєвропейського значення.

4.1.3 Івано-Франківська область

Івано-Франківщина є батьківщиною оспіваних у «Слово о полку Ігоревім» князя Ярослава Осмомисла і княгині Ярославни, дівчини-патріотки з Рогатина, що увійшла в історію під ім'ям Роксолани і як дружина султана відіграла значну роль у політичному житті Туреччини XVI ст. Тут народились керівник опришківського руху Олекса Довбуш, сподвижник Богдана Хмельницького Семен Височан, письменники Іван Вагилевич, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович, Марійка Підгірянка, мистецтвознавець Святослав Гординський, композитор Анатолій Кос-Анатольський, художники Ярослав Пстрак та Василь Касіян, скульптори Михайло Бринський та Григорій Крук, провідні діячі національно-визвольного руху Дмитро Вітовський та Степан Бандера - найбільший націоналіст за всю історію України, Великий Українець і проголошений народом Герой України [39].

Тут бували і працювали Іван Франко, Михайло Грушевський, Денис Січинський, Олександр Олесь, Богдан Лепкий, Олекса Новаківський, Михайло Коцюбинський, Максим Рильський. 1919 року, коли Станіслав був столицею ЗУНР, тут в різний час побували Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Євген Коновалець.

Івано-Франківська область простяглася з північного заходу на південний схід уздовж орографічної осі Українських Карпат (рис. 4.11). Вона межує з Львівською, Тернопільською, Чернівецькою та Закарпатською областями. На крайньому півдні впродовж 50 км межа області є державним кордоном України з Румунією. Межа із Закарпаттям, що проходить по Карпатському хребту, протягом століть, до 1945 року, теж була кордоном -- то з Угорщиною, то з Чехословаччиною. Поряд із Закарпаттям, це найвисокогірніша область України. Близько 43 % її території складають гірські масиви, наймальовничішими серед них є: Чорногора, Ґорґани, Гриняви, Чивчини. Не менш строката область і в етнографічному плані. Вона складається з самобутніх етнографічних районів Опілля, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. Їх мешканці найповніше зберегли національний давньоукраїнський колорит з багатою матеріально-духовною культурою, а також низку самобутніх відмінностей в обрядах, народній архітектурі, одязі, побуті, мистецьких ремеслах, що привертає неабияку увагу туристів. Завдяки мальовничій ландшафтно-етнографічній строкатості, Івано-Франківщина має сформований імідж одного з найпопулярніших туристичних реґіонів України. Туристичному руху в області притаманні такі специфічні риси: масовість, активність, молодіжність, помірна цінова політика туробслуговування. Ці риси вигідно вирізняють Івано-Франківщину на туристичному ринку Карпатського реґіону.

За характером рельєфу область поділяється на три частини: рівнинну, передгірську і гірську. Рівнинна частина розташована на північному сході і прилягає до Дністра. Тут розташований обласний центр - м. Івано-Франківськ (255 м над рівнем моря). Передгірську частину області складають горбисті передгір'я висотою 400-600 м. Гірська частина області зайнята Східними Карпатами, що поділяються на масиви Чорногора, Ґорґани, Гриняви, Чивчини. У Чорногірському хребті (на межі з Закарпаттям) підноситься найвища гора України - Говерла (2061 м).

Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка, з середньою температурою січня мінус 5 °С; літо тепле, з середньою температурою липня плюс 18 °С. У Карпатах клімат більш суворий і змінюється з наростанням висоти. Середні температури тут на 3-5 °С нижчі, ніж у передгірській зоні. На схилах Карпат сніг лежить до п'яти місяців, що сприяє розвиткові гірськолижного спорту. Річки в значній частині мають гірський характер, утворюють каскади й водоспади, надаються до водного туризму. Найбільші річки Дністер і Прут (р. Прут бере початок на території області, з-під Говерли).

Поряд із Закарпаттям, Івано-Франківщина - найлісистіша область України. Лісовими масивами вкрито 41 % території області. У рівнинній частині переважають листяні, в передгірській - хвойні ліси. Серед хвойних порід переважає ялина, яку місцеве населення називає смерекою. На висотах понад 1500 м починаються субальпійські луки (полонини).

Понад третина лісового фонду області - унікальні екосистеми передгірних та гірських дубово-букових і ялинових (смеречники) карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються для розвитку екологічного туризму.

На території області є 147 об'єктів природно-заповідного фонду. Серед них значні за площею гірськолісові резервати "Садки", "Джурджівський", "Княждвірський", "Скит Манявський", найбільший у реґіоні Карпатський НПП та НПП "Гуцульщина". Карпатський НПП створений у 1980 р. на площі 50,3 тис. га. Національний парк охоплює верхів'я річок Прут і Чорного Черемошу з г. Говерлою і включає 12 паркових лісництв, земельний фонд селянських спілок, а також землі селищних та сільських рад - Яремчі, Микуличина, Кремінця, Ворохти, Яблуниці. Основне завдання парку полягає у збереженні природи східного макросхилу Українських Карпат, його гірських і долинно-річкових ландшафтів, цінних історичних, архітектурних та етнографічних пам'яток. Карпатський національний парк є одним з основних рекреаційних районів Карпатського реґіону та України. Кліматичні та географічні умови парку сприятливі для відпочинку й оздоровлення. Тут створена потужна матеріально-технічна база рекреаційного обслуговування.

Природними рекреаційними ресурсами виступають м'який клімат, лісові масиви, водні рекреаційні ресурси, лікувальні мінеральні води, численні природоохоронні об'єкти, історико-культурні пам'ятки. Рельєф території та тривалість снігового покриву сприятливі для розвитку різних видів гірськолижного спорту. В літньо-осінній період відпочиваючим пропонується цікава туристично-екскурсійна програма.

З метою ознайомлення з природними екосистемами і геологічними та геоморфологічними пам'ятками у парку прокладена широка мережа екотуристичних маршрутів: ботанічний, зоологічний та географічний на г. Брескул (1910 м), ландшафтний на г. Говерлу (2061 м), ботанічний та ландшафтно-географічний на г. Піп Іван (2020 м), загально-краєзнавчий на "Скелі Довбуша" та багато інших.

НПП "Гуцульщина" створений у 2002 р. на площі 32,271 тис. га (у тому числі 7606 га надані НПП у постійне користування). Національний парк розташований у Покутсько-Буковинських Карпатах на території Косівського адміністративного району, де найвиразніше і найповніше збереглися прадавні самобутні промисли, традиції і звичаї гуцулів. Ця територія відзначається великою історико-культурною цінністю, зокрема, тут щорічно відбувається всесвітній Гуцульський фестиваль. Унікальні ландшафтні комплекси й гірські екосистеми (23 пам'ятки природи) органічно поєднані з колоритним етнокультурним середовищем та багатими рекреаційними ресурсами.

Рельєф парку складений низкою низькогірних та середньогірних хребтів, що простягаються паралельними пасмами з північного заходу на південний схід. Найвища вершина парку - г. Ґреґіт (1472 м) - її схили вкриті кам'яними розсипами-ґреґотами. На окремих хребтах, зокрема на Сокільському, виступають скелі висотою 20-40 м, які є популярним місцем тренувань туристів та альпіністів.

Територією парку протікають численні річки й потоки.

Найбільші з них - Черемош, Рибниця, Лючка, Пістинька. У гірській місцевості та при виході з гір річки утворюють перекати і водоспади, які місцеве населення називає "гуками" через гуркіт, який вони створюють. Гірські водоспади та плеса річок виступають зонами масового відпочинку населення краю та численних рекреантів. На Черемоші існують всі умови для розвитку водного туризму. В урочищі Лебедин на висоті 650 м розташована "перлина" Гуцульщини - озеро Лебедине, мальовниче плесо якого в обрамленні смарагдових гір вабить до себе екотуристів з усіх куточків країни.

Серед рослинності парку переважають лісові екосистеми, на які в горах припадає 60 %, а в передгір'ях близько 24 % території НПП. Основні лісоутворюючі породи гір - бук, смерека (ялина), дуб, ялиця, граб. У низинній частині переважають листяні ліси, переважно дубові. Під Ґреґотом та Ігрецем збереглися смерекові праліси, а на хребтах Сокільський і Каменистий - букові праліси з домішкою ялиці та явора.

На території НПП "Гуцульщина" розташовані численні туристичні бази, бази відпочинку, санаторії. У забудові рекреаційних споруд використано елементи народної гуцульської архітектури, які органічно поєднуються з ландшафтами, створюючи шедеври архітектурно-паркового мистецтва.

Для потреб екотуризму адміністрацією парку маркується розгалужена мережа еколого-пізнавальних стежок, серед них найпопулярніші такі: на хребет Брусний, на гори Клифу, Рокиту, Михалків, на хребет Каменистий, в урочище "Дубина".

У Галицькому районі, на базі регіонального ландшафтного парку, у 2004 р. створено Галицький національний природний парк, до складу якого частково входить ландшафтний заказник місцевого значення «Річка Лімниця» з водоохоронною смугою вздовж берегів шириною 100 м. Це - одна з найбільш характерних для області гірських річок. Вона є цінним джерелом чистої питної води в даний час і на перспективу, має сприятливі умови для життя, нересту і розвитку цінних видів риб - рибця, морени, гірської форелі, а також примноження цінних хутрових звірів та водоплавних птахів. На всій протяжності долина річки Лімниці цінна в естетичному та рекреаційному відношенні. Однак річка потерпає від значного антропогенного навантаження, береги її засмічені побутовими та промисловими відходами, мають місце непоодинокі випадки миття машин в ріці, забору гравію та інші порушення заповідного режиму.

Велику цінність щодо надбання індустріальної культури мають історичні сакральні споруди. Тут, окрім збережених чи відновлених пам'яток (храм святого Пантелеймона XII ст., церква Різдва Христового XIII-XVIII ст., Успенська церква XVI ст., літописні Галичина могила та Княжа криниця), є ще фундаменти 14 церков XII-XIII ст., залишки печерних монастирів, фортифікаційних споруд тощо.

Галицький, а по-іншому Старостинський замок уперше згадується в літописах під 1114 роком. Очевидно, за словами заступника генерального директора заповідника Ярополка Клюби, в XII-XIII століттях тут була міцна дерев'яна цитадель. Вона слугувала для оборони княжої пристані на Дністрі. Тим часом археологічні розкопки показують, що ця гора була освоєна ще в перші століття нашої ери (можливо, фракійцями). У 1947 році тут знайшли справжній скарб -- понад 600 срібних арабських дирхем IX-XI століть, що підтверджує: Галич був не лише адміністративним, а й значним торговельним центром середньовіччя.

У середині XIV століття, після того як Польща та Литва поділили між собою галицькі землі, дерев'яний замок повністю відбудовують. Галич разом із замком кілька разів переходив від одного центральноєвропейського монарха до іншого. Нарешті, 1387 року Галицько-Волинська держава, заснована твердою рукою князя Романа Мстиславовича та перетворена у 1253 році його сином Данилом у Руське Королівство, перестала існувати. Галич на чотириста років відійшов до Польщі та став центром староства. Замок перетворюється в резиденцію Галицького старости (звідси назва «Старостинський»), тут же розташовувалися суди. Упродовж XV -- першої половини XVII століття цитадель витримала не одну облогу, і лише в 1649 році її взяли війська Богдана Хмельницького.