Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічна суть та загальна характеристика витрат на виробництво

1.1 Значення витрат та їх класифікація

1.2 Основні завдання і принципи обліку затрат на виробництво

1.3 Особливості формування собівартості продукції

Розділ 2. Бухгалтерський облік прямих витрат

2.1 Облік матеріальних витрат

2.2 Особливості обліку трудових витрат

2.3 Методи обліку затрат на виробництво

Розділ 3. Методика аналізу і контролю прямих витрат

3.1 Аналіз матеріальних витрат

3.2 Аналіз витрат на оплату праці

3.3 Зниження собівартості продукції і підвищення ефективності виробництва

3.4 Методика контролю прямих витрат на виробництво

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Найбільш важливе питання в системі бухгалтерського обліку є організація виробничого обліку і, перш за все, розрахунок витрат на виробництво кожного виду продукції, яка випускається і їх співставленні з плановою, чи нормативною собівартістю.

В умовах ринкових відносин облік затрат - є одним з найважливіших інструментів управління даними підприємствами.

Необхідність обліку затрат зростає по мірі того, як ускладнюється господарська діяльність підприємства і зростають потреби у підвищенні рентабельності.

Всі фірми, в тому числі і ВАТ «Ватра» щоб втриматись на сучасному ринку постали перед фактом обов'язкового зниження собівартості продукції і одержання максимального прибутку. Цього можна досягти, якщо ввести суворий контроль і аналізувати чіткий облік прямих затрат, оскільки їх частка в собівартості продукції найважливіша.

Слід зазначити, що прямі витрати - це витрати матеріальних ресурсів, які включаються у собівартість прямим шляхом.

Питома вага їх на ВАТ «Ватра» складає 79-82%. Якщо облік прямих витрат зробити більш оперативним, це дасть можливість впливати на більшу частку витрат , а отже зменшувати їх, цим самим збільшувати прибуток.

Метою даної дипломної роботи є висвітлення проблем і завдань сучасного обліку прямих витрат і визначення перспективи його вдосконалення.

Зокрема, в роботі розкриті наступні питання:

Ш завдання і принципи обліку витрат на виробництво;

Ш класифікація затрат за економічними елементами і статтями калькуляції;

Ш облік матеріальних витрат ;

Ш облік трудових витрат;

Ш методи обліку затрат на виробництво;

Ш аналіз матеріальних і трудових витрат;

Ш шляхи зниження собівартості продукції.

Джерелами написання даної роботи послужили: Закон України «Про систему оподаткування», Закон України “Про облік і звітність в Україні”, типове положення з планування, обліку, калькулювання (робіт, послуг) у промисловості, фактичні і планові дані АТ «Ватра».

Методами виконання дипломної роботи були: монографічний, метод проявлення і графічний метод

Розділ 1. Економічна суть та характеристика витрат на виробництво

1.1 Значення витрат та їх класифікація

У відповідності до основних положень про склад витрат виробництва і формування фінансових ресурсів на підприємствах і в організаціях України , затверджених постановою Кабінету міністрів України (КМУ), передбачено групування витрат, що включаються до собівартості продукції за двома ознаками:

а) за економічними елементами;

б) за статтями калькуляції.

Елементи витрат - це відносно однорідний вид витрат, який характеризує використану форму речовини та сил природи.

Витрати, які включаються до собівартості продукції, групуються відповідно до їх економічного змісту за наступними елементами: [20, с.31]

1. Матеріальні витрати (за виключенням з собівартості зворотних відходів);

2. Витрати на оплату праці;

3. Відрахування на соціальні заходи;

4. Амортизація основних засобів;

5. Інші витрат, тобто вартість матеріальних ресурсів, які включаються до собівартості продукції за ціною їх придбання для урахування податку на додаткову вартість, за винятком випадків, коли це передбачено законодавчими актами, націнок або надбавок, комісійних винагород, сплачених постачальницькими і зовнішньоекономічними організаціями; вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги, витрат на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями.

Витрати, пов'язані з транспортною доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних ресурсів і персоналу підприємства, включаються до відповідних елементів (втрати на оплату праці, амортизація, матеріальні витрати).

Класифікація витрат на виробництво за елементами, ми вважаємо використовується з метою:

Ш визначення розміру оподаткованого прибутку;

Ш визначення суми національного доходу держави;

Ш планування витрат (складання кошторисів);

Ш розрахунок різних економічних показників (матеріальності, трудомісткості, структури витрат на виробництво).

Облік витрат на виробництво за економічними елементами дає змогу визначити, що саме витрачається на виробництво продукції ї на яку суму. За економічними елементами складається кошторис витрат у грошовому вираженні.

Ця класифікація дає відповідь на питання, що втрачено на виробництво, але не дає відповіді, з якою метою зроблені витрати. Тому ця класифікація, хоча і має певне значення в економічній роботі, вона повинна доповнюватись класифікацією витрат на виробництво за статтями калькуляції.

Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом продукції (робіт, послуг), при плануванні обліку і калькуляції собівартості продукції ґрунтуються за статтями з урахуванням галузевих особливостей і структури виробництва.

Групування витрат за статтями повинно забезпечувати відокремлення тих витрат, які пов'язані з виробництвом окремих видів продукції і можуть прямо включатись до їх собівартості, а також тих, що збираються протягом місяця на окремих рахунках бухгалтерського обліку, а в кінці місяця розподіляються між окремими видами продукції пропорційно певній базі (заробітній платі, нормативним ставкам, вартості перероблених матеріалів, тощо). З метою забезпечення єдності в плануванні і обліку витрат на виробництво та їх співставленні на інших підприємствах використовується групування витрат за статтями калькуляції.

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (товарів, послуг) або виконані роботи за встановленою номенклатурою затрат з урахуванням місця їх виникнення і призначення. [15, с. 124]

Калькуляції складаються за даними бухгалтерського обліку затрат на виробництво за такими статтями:

1) сировина та матеріали;

2) покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру;

3) паливо та енергія на технологічні цілі.

4) зворотні відходи;

5) основна заробітна плата;

6) додаткова заробітна плата;

7) відрахування на соціальне страхування;

8) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєння виробництва продукції;

9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10) витрати на утримання і експлуатацію обладнання;

11) загальновиробничі витрати (рах. 91 “Загальновиробничі витрати”) поділяються на постійні та змінні.

Змінні - це обслуговування та управління виробництвом, що змінюються прямолінійно до зміни об'єму діяльності. Змінні загальновиробничі розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (заробітної плати ,обсягу діяльності) виходячи з фактичного потужності звітного періоду.

Постійні - це витрати на обслуговування управління виробництвом, що залишаються не змінними, або майже не змінними при зміні обсягів діяльності.

На відміну від класифікації витрат за економічними елементами, класифікація витрат за статтями більш складна.

Кожна з статей носить комплексний характер (за виключенням - основна заробітна плата виробничих робітників і відрахування на соціальні заходи).

Навіть стаття “сировина і матеріали” включає в себе крім елемента “матеріали” і інші елементи (заробітна плата за вантажно-розвантажувальні роботи, витрати, пов'язані з оприбуткуванням матеріалів, амортизація техніки).

Більшість статей калькуляції носить комплексний характер через те, що вони містять у своєму складі різні елементи витрат.

Комплексними статтями витрат є витрати на підготовку і освоєння виробництва, загальновиробничі витрати, адміністративні, витрати внаслідок технічно неминучого браку, інші витрати операційної діяльності.

Для контролю за комплексними витратами відкриваються відповідні рахунки бухгалтерського обліку, а в кінці місяця розподіляються між окремими видами продукції.

По кожні комплексній статті розробляються кошториси за місяць, чи квартал і зіставляються кошторисні і фактичні дані про витрати по тій, чи іншій статті. На підставі відхилень від кошторисних даних роблять висновок про рівень контролю за дотриманням кошторису.

Витрати підприємства за своїм характером різні. Вони можуть бути пов'язані з виробничим процесом безпосередньо, або можуть бути з ним не пов'язані, але з точки зору суспільних потреб є обов'язковими, тобто неминучими.

Разом з тим, слід відмітити, виробничі підприємства можуть займатися не тільки виробництвом та збутом продукції, але і рядом інших видів діяльності, підготовку кадрів, науково-дослідні та інші потреби своїх працівників.

Вся ця діяльність пов'язана з використанням різних речовин та сил природи, тобто пов'язана з витратами.

Для правильного обліку витрат і обчислення собівартості кожного виробництва важливого значення набуває класифікація виробничих витрат:

1. За єдністю складу витрати поділяються на:

а) одноелементні - складаються з одного елемента витрат;

б) комплексні-складаються з кількох економічних показників.

2. Щодо технічного процесу:

а) основні - пов'язані з технологічним процесом виробництва продукції;

б) накладні - пов'язані з організацією, обслуговуванням і управлінням виробництвом.

3. За участю у виробничому процесі:

а) виробничі - пов'язані з виготовленням продукції;

б) позавиробничі - пов'язані з реалізацією продукції.

4. За доцільністю витрачення:

а) продуктивні-передбачені технологією і організацією виробництва;

б) непродуктивні - не обовЃfязкові, які виникають в результаті певних недоліків в організації виробництва, порушенні технологічного процесу.

5. Щодо обсягу виробництва:

а) змінні - витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва;

б) умовно-постійні - витрати, які не залежать від зміни обсягів виробництва.

6. За періодичністю виникнення:

а) поточні - витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду;

б) одночасні - витрати, які виникають не періодично, у міру необхідності їх у виробництві.

7. За місцем виникнення витрати групуються по підрозділах підприємства (цехах, службах, відділах).

8. За економічним змістом витрати поділяються на витрати живої і уречевленої праці. До витрат живої праці належать витрати на оплату праці, нарахування соціального страхування на заробітну плату. До витрат уречевленої праці відносять вартість використаних у процесі виробництва оборотних і основних засобів

9. За способом віднесення на собівартість окремих видів продукції витрати поділяють на:

а) непрямі-належать до двох і більше видів продукції;

б) прямі-належать до одного виду продукції (сировини, основних матеріалів, покупних виробів, напівфабрикатів), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості. Прямі витрати - це суто індивідуальні витрати. Вони залежать від особливостей технології, організації, виду продукції, конкретного виробництва. До прямих витрат належать затрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи.

Більшість основних затрат є прямими. В загальному, прямі витрати можна поділити на прямі матеріальні і прямі трудові.

Майже у всіх виробництвах місце та вага прямих витрат у собівартості продукції дуже значні. Прямі затрати включаються в собівартість продукції бухгалтерськими записами:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 66 “Розрахунки з оплати праці”, 65 “Розрахунки зі страхування”.

Аналітичний облік виробничих затрат ведеться по картках, вільних аркушах, книжках. Облік здійснюється по кожному об'єкту: залишок незавершеного виробництва на початок місяця, витрати за місяць і залишок незавершеного виробництва на кінець місяця.

Слід відмітити, що організація синтетичного і аналітичного бухгалтерського обліку витрат на виробництво може бути успішною, коли головний бухгалтер розробить проект організації обліку, в якому чітко вказується, за якими ознаками побудований синтетичний і аналітичний облік та чітко описано метод збору інформації про витрати і формування собівартості продукції. Класифікація витрат потрібна для ціноутворення: для визначення собівартості продукції, тобто локальних витрат. Важливого значення класифікація витрат набуває в управлінні і, перш за все, для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління.

1.2 Основні завдання і принципи обліку затрат на виробництво

При побудові обліку витрат на виробництво за основу слід приймати змістовну характеристику виробництва, як суспільного явища.

Процес виробництва являє собою процес поєднання живої праці з засобами виробництва. Так як цей процес відбувається безперервно, то він вимагає і безперервних затрат засобів праці і предметів праці.

Використані у процесі виробництва різні речовини та сили природи для виготовлення нового продукту праці формують таке поняття як “витрати”.

Витрати - це виражені в грошовій формі затрати, обумовлені витрачанням різних видів економічних ресурсів (сировини, матеріалів, праці, основних засобів) в процесі виробництва [20.с.13].

Також використовують поняття затрати. Затрати - це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировина, матеріали і засоби праці, будівельні споруди, машини у формі амортизації), що переносять свою вартість на заново створений продукт [28,с.170].

В зарубіжній літературі поняття “затрат” часто поєднують з поняттям “витрат”.

Вартість затрат є складовою частиною вартості продукції.

Грошовий вираз суми витрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартості.

Собівартість - це грошовий вираз безпосередні витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції, виконаних робіт і наданих послуг.[20, с. 438]

Витрати виробництва - це сукупність затрат праці на виробництво продукції, які утворюють її вартість, а собівартість продукції складає частину цієї вартості (c+v).

В умовах товарного виробництва витрати виробництва виступають у вартісній, грошовій формі. Загальні витрати на виробництво становлять вартість виробничого товару.

Витрати виробництва (ціна витрат) - ціна витрати виробництва по змісту ціни виробництва (c+v+p).

Ціна виробництва (ціна витрат) - ціна, яка необхідна, щоб товар поступав на ринок. На практиці порад з терміном “витрати виробництва” використовують поняття “затрати на виробництво”.

Затрати на виробництво відрізняються від витрат виробництва не тільки практично, але й теоретично [28,.с.14]. Затрати на виробництво мають відношення до процесу виробництва в загальному, не залежно від його закінчення і характеру зв'язку затрат з виробничою продукцією [10,с.50] Витрати виробництва, як і собівартість означають завершення виробничого процесу.

Витрати виробництва і собівартість продукції виражають ту частину витрат, яка відноситься до готової продукції. В той же час, витрати виробництва і особливості - різні рівні абстракції.

Витрати на виробництво як на макрорівні, так і на мікрорівні повинні мати однакові утримання і тому зміна величини витрат виробництва безпосередньо впливає на їх рівень.

Останнім часом виникає думка про те, що склад собівартості повинен вирівнюватись: чим вищий рівень виробництва і управління, тим більше затрат повинно включатись в собівартість.

Тому в собівартість, в першу чергу, слід включити затрати, які за своїм економічним змістом є витратами виробництва. Сукупність витрат суспільства на виробництво продукції визначається із своєї вартості продукції.

Витрати виробництва на рівні підприємства є частиною суспільних витрат виробництва (Рис. 1.1.).

Від суспільних витрат слід відрізняти собівартість продукту, яка у вартісному вираженні відображає лише ті витрати, які робить конкретна господарська система: підприємство, цех, бригада.

В умовах ринкових відносин витрати виробництва дорівнюють вартості виготовленого продукту. Вони є сумою вартості витрачених на виробництво продукту засобів виробництва.

Ринкові відносини визначають важливе знання показника собівартості, як економічної категорії. Цей показник є одним з найбільш важливих в управлінні економічними параметрами господарства. В цьому показникові знаходять відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, науково-технічний прогрес. Це один з найбільш важливих інструментів ведення господарства.

Рис. 1.1. Розподіл суспільних витрат.

Визначення собівартості в економічній літературі прийнято називати “калькулюванням”. Собівартість характеризує всі сторони виробничої діяльності господарської ланки. Також вона тісно пов'язана з рівнем цін на використання сировини і матеріалів, палива, енергії, з рівнем цін на випущену продукцію [31,с.86].

Собівартість продукції - системний показник, який характеризує всі сторони діяльності виробничих підприємств і, в кінцевому рахунку, результати їх роботи, відображає не тільки процеси виробництва, а й процеси розподілу продукції. Головна функція собівартості - це встановлення затрат на виробництво. [16, с.256]

Собівартість відображає виробничі відносини на підприємстві, а також відображає в грошовій формі частину суспільних витрат і включає величину затрат на витрачені матеріали, заробітну плату, паливо, енергію, знос основних засобів. Значення показника собівартості в управлінні господарством дозволяє визначити цільову функцію (мету) обліку витрат виробництва (Рис.1.2.).

Рис. 1.2. Цільова функція бухгалтерського обліку витрат на виробництво.

З цього випливає, що з даних бухгалтерського обліку повинно бути видно: скільки, яких ресурсів було витрачено на виробництво, їх натуральні та вартісні параметри, характеристика перетворення речовини та сил природи у новий продукт праці, кількісні і вартісні характеристики нового продукту праці.

Не зважаючи на різноманітність видів схем виготовлення продукції, облік затрат на виробництво і на складних промислових підприємствах можна подати як процес, який, на нашу думку, складається з наступних етапів:

Ш облік формування елементів затрат за центрами первинного використання ресурсів виробництва (речовин і сил природи) і за ознаками (прямі, або непрямі затрати);

Ш облік розподілу та перерозподілу елементів затрат за напрямками у відповідності до особливостей технології та організації виробництва;

Ш зведення затрат за проміжними та кінцевими центрами витрат;

Ш облік визначення сукупної собівартості продукції;

Ш облік собівартості окремих видів продукції;

Ш облік одиниць виміру окремих видів продукції.

Облік затрат на виробництво потрібен для визначення суспільних затрат і одержаних результатів. Його дані використовуються в рахунках національного доходу, величини чистої продукції, при співставленні міжгалузевих балансів.

До витрат виробництва, які включаються в собівартість продукції, належать витрати:

Ш пов'язані з освоєнням виробництва продукції;

Ш безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати по контролю за виробничими процесами та якістю продукції, що випускається;

Ш пов'язані з використанням природної сировини;

Ш пов'язані з удосконаленням технології і організації виробництва, підвищенням якості продукції та інших її експлуатаційних властивостей, які здійснюються в ході виробничого процесу;

Ш пов'язані з винахідництвом та раціоналізацію;

Ш по обслуговуванню виробничого процесу;

Ш по забезпеченню нормальних умов праці і техніки безпеки;

Ш пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природного призначення;

Ш пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;

Ш пов'язані з передбаченим чинним законодавством України, набором робочої сили з урахуванням втрат на оплату випускникам середніх професійно-технічних училищ і молодим фахівцям, які закінчили вищий навчальний заклад, вартості проїзду до місця роботи;

Ш додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом;

Ш по перевезенню працівників до місця роботи і в зворотному напрямку за невідпрацьований на виробництві час (оплата щорічних відпусток, компенсація за не використану відпустку);

Ш відрахування на державне соціальне страхування і до фондів: Пенсійного, для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (соціального захисту населення);

Ш на обов'язкове страхування майна підприємства в складі виробничих основних фондів і окремих категорій працівників, передбачених діючим законодавством;

Ш оплата послуг банків і кредитно-фінансових установ;

Ш витрати на гарантійне обслуговування та ремонт виробів, на які встановлені гарантійні строки служби;

Ш витрати, пов'язані із збутом продукції;

Ш витрати на утримання приміщень, які надаються безкоштовно підприємствам громадського харчування, або використовуються підприємством самостійно для обслуговування трудових колективів, включаючи амортизаційні відрахування, витрати на освітлення, опалення, водопостачання;

Ш витрати на відшкодування основних виробничих фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на їх повне відновлення і капітальний ремонт;

Ш витрати на оплату основної і та додаткової заробітної плати;

Ш податки, збори та інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством України (відрахування на ремонт і утримання автомобільних шляхів тощо).

Всі ці витрати відносяться на собівартість продукції.

В собівартість продукції не включається:

Ш затрати і витрати, які відносяться на рахунок фінансових результатів діяльності підприємства (нестачі понад норми відповідного природного убутку, збитки по операціях з тарою, економічні санкції, штрафи, пені неустойки);

Ш витрати, які здійснюються за рахунок прибутків, залишених в розпорядженні підприємства (затрати на фінансування науково-дослідницьких проектів і технологічних робіт, затрати капітального будівництва нових об'єктів, на функціонування приросту оборотних засобів).

Облік витрат на виробництво є однією з найважливіших ділянок в роботі бухгалтерії.

Положення (стандарти)бухгалтерського обліку 16 “Витрати” визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про підприємства та їх розкриття у (бухгалтерській) фінансовій звітності.

Витрати відображають в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів, або збільшенням зобов'язань.

Облік затрат на виробництво базується за наступним принципом:

1. Облік затрат здійснюється на основі відповідних документів, які підтверджують здійснення цих витрат;

2. Облік затрат ведеться по періодах їх здійснення незалежно від часу оплати витрат;

3. Перелік витрат, які відносяться до процесу виробництва, регламентуються певним нормативом - Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Перед обліком витрат на виробництво поставлені такі важливі завдання:[45, с.28]

1. постійний контроль за правилами і нормативами використання сировини, матеріалів, палива, електроенергії, витрат на оплату праці, а також витрат на обслуговування виробництва і управління;

2. встановлення непродуктивних витрат і витрат у виробництві з метою попередження їх виникнення;

3. зведення затрат по місцях їх виникнення ї в цілому по підприємстві;

4. правильне розмежування затрат між незавершеним виробництвом і готовою продукцією.

5. своєчасне і точне визначення і віднесення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції;

6. вірогідне відображення і визначення фактичної собівартості виготовленої продукції;

На кінець можна сказати, що одним з основних завдань обліку витрат на виробництво є визначення фактичної суми витрат на виробництво по елементах і статтях затрат та здійснення контролю за виконанням плану по зниженню собівартості. Для цього потрібно своєчасний і точний облік цих виробничих затрат, який забезпечував би правильне віднесення їх на відповідні види виробів. Інвентарний поточний облік витрат по місцях виникнення затрат, повсякденне виявлення відхилень від встановлених норм, причин і винуватців цих відхилень, повинен задовольняти вимоги оперативного управління виробництвом.

1.3 Особливості формування собівартості продукції

Відкрите акціонерне товариство “Ватра” - комплекс механізованих і автоматизованих виробництв, які забезпечують вагому кількість випущених світильників для промислових та побутових приміщень.

Основною продукцією ВАТ “Ватра” - є широка гама світильних приладів для освітлення промислових будівель, шахт, об'єктів, а також спортивних та культурно-масових заходів, вулиці міст, сіл, адміністративних і теплових приміщень.

На сьогоднішній день ВАТ “Ватра” виробляє більше 70 різновидів промислових, або культурно-побутових світильників, майже 100 типорозмірів пускорегулюючих апаратів.

Основні мотиви ВАТ “Ватра”- одержання прибутку. Станом на 2001 рік він складав 2670 тис. Грн. Ця мета досягається лише тоді, коли продукція, яку виробляє ВАТ “Ватра”, буде повністю задовольняти потреби юридичних і фізичних осіб за якісними характеристиками. Дане підприємство, не зважаючи на глибоку економічну кризу охопило всі сфери діяльності в Україні, зберегло обсяги виробництва в порівнянні з 1999 р. на 100,1% (таблиця 1.1.)

Щоб досягти високих доходів спеціалісти “Ватри” домоглися високого дизайну продукції, знижуючи енергозатрати, трудомісткість, значно розвинули служби маркетингу.

Таблиця 1.1.

Результати виробничої діяльності на ВАТ ”Ватра” за 1999р.

Показники	2001 р.	2000 р.	В % 99
1.Обсяг виробництва а) у порівняльних цінах	35832	35474	100,1
2. Прибуток	2670	2320	115
3.Собівартість продукції	33162	33154	100,0

Процес виробництва на ВАТ ”Ватра” включає в себе виготовлення окремих виробів, наступну їх обробку, збір у вузли, готові вироби. Складність виробничого процесу визначається кількістю виготовлених виробів, деталей, вузлів, вимагає точності їх виготовлення, розбіжностями і номенклатурою використаних матеріалів, рівнем і характером спеціалізації цехів, всього заваду.

Технологічний процес на ВАТ “Ватра” ділиться на окремі стадії: заготівельну, обробну і збиральну. На заготівельній стадії метал проходить обробку, його розрізають на заготовки і передають на теплу, холодну штампування. На цій стадії в ливарних цехах отримують різні відливки деталей. Всі відливки через склад заготовок, або з цеху виготовлення передаються на наступну обробку.

На обробній стадії заготовки підлягають механічній, термічній і гальванічній обробці, де в результаті чого отримують готові деталі. Після обробки деталі надходять на комплектуючі склади готових виробів. Звідси вони поступають на збір вузлів, деталей, всіх світильників. Після кожної стадії, крім останньої, отримують напівфабрикати (заготовки і готові деталі), які необхідні підприємству.

При цьому, поряд з обчисленням собівартості готових виробів виникає необхідність враховувати затрати і проводити калькуляцію собівартості окремих напівфабрикатів даного виробництва.

На побудову виробничого обліку і порядку нарахування фактичної собівартості готової продукції, впливає використання деталей і вузлів у виробах. В залежності від використання всі деталі і вузли, з яких збирають світильники, можуть поділятися на оригінальні, які використовуються для одного виробу і загальні, або уніфіковані, які використовуються при збиранні декількох видів продукції.

Затрати на оригінальних деталях можуть відноситися в момент їх виникнення на конкретний вид продукції. По загальних деталях і вузлах заздалегідь відомо їх подальше використання. При цьому витрати обліковуються окремо і калькулюють їх собівартість. Потім проходить списання вартості цих деталей і вузлів на ті вироби, в склад яких вони ввійшли.

ВАТ “Ватра” характеризується довгим виробничим циклом, де проміжок часу від моменту запуску матеріалів у виробництво і здавання готової продукції на склад вираховується місяцями. Для нормальної і ритмічної роботи необхідно мати постійні виробничі переділи у вигляді незакінченої обробки деталей і напівфабрикатів з різними ступенями готовності, це призводить до необхідності групувати затрати за місяць і розподіляти між готовою продукцією і залишками незавершеного виробництва.

Для ВАТ ”Ватра” характерне індивідуальне виробництво, в якому виготовляються одиночні екземпляри виробів. Для даного типу випущеної продукції при малому обсязі випуску окремих виробів, велика довгота виробничого циклу, яка призводить до росту незавершеного виробництва.

Норми витрат розробляються менш точно. Також на ВАТ ”Ватра” цехи спеціалізуються по технологічному принципу. При технологічній спеціалізації організовуються цехи: заготівельні (лиття, пресування), обробні (механічні, термічні, гальванічні, збиральні).

Для виготовлення світильників потрібні різні матеріали: метал, лаки, фарби та інші. Передача деталей та заготовок на наступну стадію обробки може проходити безпосередньо з цеху в цех, або через міжцехові склади напівфабрикатів.

Особливості технології організації виробництва на “Ватрі” визначається необхідністю групування затрат: за місцем їх виникнення -цехами, відділами, по видах продукції, замовленнях, по калькуляційних статтях витрат, економічних елементах затрат.

Важливого значення для організації виробництва набуває структура апарату управління підприємством.

На ВАТ “Ватра” вищим управлінським органом є загальні збори акціонерів, ревізійна комісія і правління призначається загальними зборами .

Виробнича структура ВАТ “Ватра” включає в себе виробничі підрозділи, їх спеціалізацію та розміщення залежить від розміру підприємства, складності випуску продукції. Структура і кількість апарату управління цехом також визначається масштабами та характером виробництва.

Основою формування структури “Ватри” є виробничий процес. Він являє собою сукупність основних і допоміжних операцій. Важливою структурною одиницею є виробничі заводи-підрозділи, які виконують визначну частину виробничого процесу (основного, допоміжного).

За характером своєї діяльності всі заводи ВАТ “Ватра” поділяються на основні і допоміжні.

Допоміжні заводи підготовлюють продукцію, характерну для даного підприємства.

Основні заводи випускають продукцію з використання напівфабрикатів виготовлених в допоміжних заводах. В свою чергу, основні заводи поділяються на завод “Ватра-металопласт”, завод “Ватра-світлоприлад”, завод “Ватра-посвіт”, завод “Ватра-аппарат”.

Завод “Ватра-металопласт” - здійснює відливку деталей з металу, пластмаси, механічну обробку, обробка і підготовка деталей до покриття для виробів культпобуту і світлотехніки. Деталі заводу “Металопласт” поступають на завод “Ватра-світлоприлад” і завод “Ватра-посвіт”, які виробляють вироби культпобуту і промислового призначення. Завод “Ватра-світлоприлад” включає в себе заготівельне і складальне виробництво, штампування, зварювання, механічну обробку деталей, їх покриття, складання світильників. Завод “Ватра-посвіт” включає дільницю обробки скла, покриття і складання виробів культурно-побутового призначення.

Отримані деталі від заводу “Ватра-металопласт” поступають на дільницю гальванопокриття, де їх покривають під нікель, цинк і мідь, лакують, шліфують, фарбують. Готові вироби відправляють на склад готової продукції.

Останнім самостійним підрозділом є завод “Ватра-аппарат”, який займається випуском пуско-регулюючих апаратів різної потужності. Також важливе значення займають допоміжні заводи. Серед них завод “Ватра-техмаш”; підприємство “Ватра-техсервіс” транспортний відділ, складальне господарство. Завод “Ватра-техмаш” здійснює проектування, виготовлення, оснащення інструменту, спеціального технічного обладнання.

У транспортному відділі здійснюється забезпечення транспортних перевезень вантажів всіх підрозділів акціонерного товариства.

У складальному господарстві відбувається забезпечення, зберігання і облік матеріальних ресурсів.

Важливим є підприємство “Ватра-техсервіс”, де відбувається організація і безпосереднє виконання комплексу робіт по ремонту, обслуговуванню і модернізації обладнання, тепло-електрового устаткування мереж, систем, охорона навколишнього середовища, ремонт будівель промислового і побутового призначення.

Завод “Ватра-техсервіс” включає ремонтно-механічне і ремонтно-енергетичне виробництво.

Ремонтно-механічне виробництво - обслуговування механічної частини обладнання і транспортних засобів.

В кошторис вартості витрат ремонтно-енергетичного виробництва включаються витрати власного виробництва, вартість покупної енергії. Витрати допоміжного виробництва ведуться по структурних підрозділах, по стаття калькуляції та кошторисах витрат.

На структуру підприємства, його заводи великий вплив мають різні виробничо-технічні і організаційні фактори, важливими з яких, на нашу думку, є:

1). галузева приналежність підприємства;

2). масштаб виробництва;

3). тип виробництва і рівень спеціалізації;

4). рівень механізації, автоматизації виробництва.

ВАТ ”Ватра” в процесі своєї діяльності здійснює матеріальні і грошові затрати на розширення основних фондів і оборотних засобів виробництва і реалізацію продукції.

Найбільш питому вагу на ВАТ “Ватра” займають витрати на виробництво - 33162 тис. грн.

Витрати на виробництво - це затрати уречевленої праці підприємства на виробництво і збут продукції.

Затрати на виробництво складаються із грошового вираження затрат, пов'язаних з використанням сировини, матеріалів, палива, енергії.

Також велику частині на підприємстві ВАТ “Ватра” займають прямі витрати - це ті, які включають в собівартість продукції прямим шляхом (Рис.1.3.).

Рис.1.3. Питома вага матеріальних витрат на ВАТ “Ватра”

Узагальнюючи це питання, можна сказати, що облік прямих витрат потрібно зробити оперативним. Це дасть можливість впливати на витрати, збільшуючи при цьому прибуток, конкурентноздатність, зменшуючи собівартість продукції.

Велике значення також має використання комп'ютерної техніки. За її допомогою можна оперативно визначати ефективність прямих витрат і впливати на результати роботи ВАТ “Ватра”. Це робить весь облік і, в тому числі, облік прямих витрат достовірним та ефективним.

Розділ 2. Бухгалтерський облік прямих витрат

2.1 Облік матеріальних витрат

До прямих витрат на виробництво належать матеріальні затрати.

Матеріальні затрати - це сума витрачених на виробництво сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії. Матеріальні витрати на виробництво є найбільш суттєвими.

До них належать:

Ш витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

Ш витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

Ш витрати некапітального характеру;

Ш витрати на обслуговування виробничого процесу;

Ш витрати, пов'язані з управлінням виробництвом.

Майже на кожному підприємстві матеріальні затрати займають велику частину. Їх питома вага становить 75 - 80 %. Велику частину займають матеріальні затрати і на ВАТ “Ватра” (Рис. 2.1.).

Цим визначається необхідність особливо точного контролю та обліку за раціональним використанням сировини і матеріалів у виробництві, оскільки економія матеріальних затрат суттєво знижує собівартість продукції і потребу в ресурсах.

Відмінність між статтею калькуляції і економічним елементом в частині матеріальних затрат полягає в тому, що в статтю калькуляції включається лише вартість матеріалів, що використовуються у виробництві, а в економічний елемент включаються матеріали для інших потреб, пов'язаних з виробництвом.

Економісти вважають, що ведення обліку матеріальних затрат лише за однією калькуляційною статтею є недоліком, оскільки втрачається контроль за складовими цієї статті.

Отже, відправним моментом побудови обліку матеріальних витрат є їх класифікація та оцінка. На основі класифікації та оцінки формуються номенклатури-цінники. Основою побудови обліку матеріалів є їх кількісно-якісна характеристика, тому обов'язковими є показники кількості і якості у первинних документах у момент передачі їх у виробництво.

Під випуском матеріалів на виробництво розуміють їх споживання безпосередньо в процесі виробництва. Відпуск на виробництво сировини, матеріалів, напівфабрикатів на ВАТ “Ватра” здійснюється на основі оформлених документів, у яких зазначаються їх вага, обсяг, площа або кількість відповідно до діючих норм витрат.

Основними документами для оформлення відпуску матеріалів на виробництво на ВАТ “Ватра” є лімітно-забірні карти, вимоги, накладні. За лімітно-забірними картками відпускаються матеріали, на які встановлені ліміти.

Ліміт на відпуск матеріалів на виробництво встановлюється на основі діючих норм витрат матеріалів і виробничих програм з урахуванням залишків матеріалів.

Встановлені ліміти відпуску матеріалів змінюються у зв'язку із зміною умов виробництва, уточненням обсягів незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей.

Матеріали понад ліміт видаються по вимозі із штампом “понад ліміт”. На ВАТ “Ватра” щомісячно в цехах або в обчислювальних центрах складають відомості-звіти про витрачання матеріалів на виробництво по кожному номенклатурному номері. Для цього використовуються дані про надходження, витрачання та повернення матеріалів із цехів з обліком їх залишку на початок і кінець місяця. Списання використаних матеріалів на відповідні рахунки синтетичного і аналітичного обліку витрат на виробництво здійснюється на підставі первинних документів та відомостей-звітів цехів. В централізованій бухгалтерії складають відомості розподілу сировини і основних матеріалів або відповідні машинограми.

На основі первинних документів використання матеріалів оформляється в залежності від напрямку затрат наступними бухгалтерськими проводками: Дт 23 “Виробництво” - Кт 201 “Сировина та матеріали”.

Аналогічно відображається і витрачання палива, запасних частин, малоцінних і швидкозношуваних предметів.

На ВАТ “Ватра” використовують ряд синтетичних рахунків відповідно з діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Для обліку витрат основного виробництва використовують рахунок 23 “Виробництво”. На основі цього рахунку проводиться розрахунок собівартості продукції основного і допоміжного виробництв. Для випуску продукції основного виробництва ВАТ “Ватра” несе відповідні матеріальні затрати. В процесі виробництва доводиться проводити розрахунок собівартості різних видів продукції.

Облік витрат матеріалів не завжди відображає дійсне споживання сировини, матеріалів у виробництві, оскільки на кінець звітного періоду в цехах можуть бути залишки невикористаних матеріалів, отриманих зі складу.

У виробництвах, де матеріали використовуються при виготовленні кількох видів продукції, фактичні витрати їх на окремі види продукції визначаються за встановленим коефіцієнтом і пропорційно нормативним витратам - на фактичний випуск продукції, пропорційно кількості або масі виробленої продукції, пропорційно прямим витратам матеріалу або іншими методами.

Якщо облік і списання матеріалів на виробництві ведеться за твердими обліковими цінами, то списуються відповідні суми транспортно-заготівельних витрат або відхилення фактичної собівартості матеріалів від облікової (суми визначаються за середнім відсотком цих витрат, вартість списаних матеріалів за обліковими цінами множиться на середній відсоток і ділиться на 100).[32,с.562]

Для обліку матеріальних витрат вигідним є їх відношення до майбутнього продукту праці.

Також на ВАТ “Ватра” розробляються норми матеріальних витрат. Вони включають:

v норми затрат сировини і основних матеріалів;

v норми затрат напівфабрикатів на одиницю продукції;

v норми затрат палива і енергії на технологічні цілі встановлюються на одиницю продукції по кожному технологічному процесу.

Норми матеріальних затрат бувають: БРУТТО - включають норму обов'язкових відходів; НЕТТО - це чисті затрати сировини і матеріалів, палива і енергії.

Норми затрат розробляються спеціалістами по технології виробництва. Вони відображаються у нормативних картках. Нормативні картки складаються на кожен вид продукції, затверджуються керівником підприємства.

Вони передаються у нормативне бюро або в плановий відділ ВАТ “Ватра” і служать для попереднього контролю. Однак, необхідним є і платіжний контроль, бо відпуск матеріалів, сировини зі складів заводам ще не є їх кінцевим витрачанням, а розглядається лише, як внутрішнє переміщення товарно-матеріальних цінностей. При відсутності засобів автоматизації обліку дані про витрачання матеріалів оформляються ручним способом. Всі первинні документи формуються за напрямками витрачання матеріалів.

На ВАТ “Ватра” для кожного заводу, виходячи з умов виробництва, застосовується конкретний метод обліку використаних для виробництва матеріалів.

Застосовують такі основні методи виявлення відхилень від норм:

Ш документування відхилень від норм;

Ш облік розкрою за партіями;

Ш інвентарний метод.

Метод документування відхилень від норм застосовується для виявлення відхилень, що виникли через зміну одного виду матеріальних ресурсів іншими, а також внаслідок понаднормативного випуску матеріалів. Суть цього методу полягає в тому, що заміна, а також понаднормативний відпуск, оформляється спеціальними документами, а відпуск в межах норм оформляється на основі лімітно-забірних карт.

Відпуск матеріальних цінностей за сигнальними документами проводиться тільки з дозволу керівника підприємства, головного інженера.

Метод обліку розкрою за партіями матеріалів передбачає виявлення відхилень від норм за кожною партією матеріалу, що розкроюється і застосовується у разі розкрою високоякісних листових сталей, дорогоцінних і дефіцитних матеріалів.

З метою підвищення коефіцієнта використання матеріалів і посилення контролю за їх витрачанням на виробництво доцільно організувати розкрій матеріалів у заготівельних цехах підприємства. На кожну партію матеріалу, що розкроюється відкривається облікова картка, в якій, за даними технологічних карт розкрою, зазначається скільки і яких заготовок має бути одержано в результаті розкрою тієї чи іншої партії матеріалу, а також кількість відходів.

Для визначення результатів розкрою фактично отримана кількість заготовок зіставляється з нормативною. Витрата матеріалу за нормами визначається шляхом множення кількості одержаних заготовок на встановлену норму витрат матеріалу. Порівнянням кількості фактично витраченого матеріалу з витратами за нормами визначається економія чи перевитрати. Аналогічний контроль здійснюється щодо відходів.

Метод розкрою за партіями дає можливість визначити фактичні витрати матеріалів і відхилення від норм, їх причини та винуватців, виявити недоліки і технології розкрою в нормуванні витрат матеріалів, списувати витрачені матеріали і відхилення від норм за напрямами призначення.

У разі неможливості або недоцільності застосування методу обліку розкрою за партіями застосовується інвентарний метод відхилення від норм. При цьому методі відхилення виявляються для кожного виду матеріалів в розрізі окремих виконавців, дільниць або бригад в цілому за зміну, доходу за допомогою інвентаризації шляхом співставлення фактичних витрат сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів з нормативами на фактичний випуск.

При цьому методі виробництво характеризується послідовним перетворенням сировини в готову продукцію.

Для виявлення фактичних витрат, першого числа місяця проводиться інвентаризація невикористаних матеріалів, які знаходяться у виробництві, на основі даних інвентаризації і даних надходження матеріалів на виробництво визначаються фактичні витрати, які зіставляються з нормативними витратами для визначення відхилень від норм.

За даними поточного обліку складаються рапорти і місячні звіти виробничих підрозділів про використання сировини, матеріалів, палива на виробництво із зазначенням причини економії або перевитрат, спрямованих на зниження витрат. На основі даних обліку складаються звіти про відхилення від норм у використанні сировини, матеріалів, палива на виробництві.

В умовах автоматизації бухгалтерського обліку щомісячно складається машинограма - відомість фактичного витрачання матеріалів на виробництво. Вона призначена для визначення фактичного витрачання матеріалів на основне виробництво, розрахунку суми відхилень від норми. Фактичне витрачання сировини на виробництво визначається наступним чином: із залишку на початок місяця і поступлення за місяць віднімають залишок на кінець місяця.

Оскільки, як було сказано раніше, матеріальні затрати займають досить велику частку від витрат виробництва, тому організація обліку виробничих запасів на ВАТ “Ватра” має забезпечувати раціональне використання матеріальних ресурсів та зниження матеріаломісткості продукції.

Найефективніше це досягається при функціонуванні автоматичної інформаційної системи обліку з використанням автоматизованого робочого місця бухгалтера, при якій можливе раціональне управління матеріальними ресурсами.

Особливе місце в обліку матеріальних цінностей займає формування вхідної інформації.

Результатом розв'язку задач з обліку матеріальних цінностей є формування відомостей про господарські операції та відображення вихідної інформації (наприклад, відомість надходження матеріальних цінностей, обробна відомість аналітичного обліку, відомість обліку витрат матеріальних цінностей та інші).

Відомість надходження матеріальних цінностей (таблиця 2.2.) призначена для контролю їхнього надходження на склад, а також розрахунків з постачальниками і ходом надходження матеріалів.

Таблиця 2.2

Відомість надходження матеріалів

№ документу	№ супровід-ного доку-менту	Код поста-чальника	Наймену-вання постачаль-ника	Код матеріалу	Наймену-вання матеріалу	Оди-ниця виміру	Кіль-кість	Сума грн.
156	2148	0562	Донецький прокатний завод	1414909	Труба	М	51	8215
174	2413	0634	Бораканський завод	1412904	Лист	М	100	108

Облік витрачення матеріальних цінностей (таблиця 2.3.) за нарядами призначений для відображення матеріалів за виробничими затратами окремо, згідно з нормами, відхилення від норм.

Таблиця 2.3.

Відомість витрачання матеріалів на ВАТ “Ватра”

Код структур-ного підроз-ділу	Код вироб-ничих витрат	Номенк-латурний номер матеріалу	Одиниця виміру	Фактично витрачено	У тому числі	Код причин і винних
				Згідно з нормами	Згідно з відхиленнями
				К-сть	сума	К-сть	сума
2456	1574	1887	кг	1000	1280	100	128	157134
4184	1284	1890	кг	1200	1536	140	179,2	158168
4237	1315	1894	кг	1500	1920	160	204,8	193174

Організація обліку використання матеріальних цінностей залежить від ряду факторів. Зокрема характеру виробництва, видів виробничого устаткування, порядку надання, подання матеріалів на робочі місця.

Витрати матеріалів і напівфабрикатів розподіляються по видах виробленої продукції окремим шляхом, тобто по даних первинних документів.

Відпуск покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів на складальній дільниці здійснюється згідно з виробничою програмою, ступенем застосування їх у вузлах і кінцевої продукції. Видача матеріалів на складання (робоче місце) оформлюється накладною, де перелічуються всі напівфабрикати, що відпускаються на виробництво. У разі виявлення нестачі і браку складається акт, в якому зазначаються їх причини і винуватці.

В умовах ринку застосовуються три оцінки матеріальних цінностей та списання їх на затрати виробництва:

1) ФІФО - це оцінка матеріальних цінностей за їх початковою вартістю. ФІФО - від першої партії до останньої. Це означає, що вартість використаних матеріалів на виробництво визначається, виходячи із ціни купівлі матеріалів від першої до останньої партії.

Облік матеріалів ведеться за окремими партіями надходження матеріалів. Черговість відпуску матеріалів у виробництво співпадає з черговістю їх надходження на підприємство. Спочатку списуються на виробництво матеріали за ціною раніше закупленої партії, а потім пізнішою.

2) ЛІФО - це метод оцінки матеріалів по відновленій вартості (за поточними цінами), виходячи з того, що партія матеріалів, яка надійшла останньою, списується у виробництво першою. Матеріальні цінності, видані зі складу, оцінюються за вартістю останнього придбання, потім - попереднього і т.д.

Тобто ЛІФО - від останньої партії до першої.

3) Середня ціна - визначається, як середньозважена арифметична ціна і кількості матеріалів кожної партії.

Якщо за даними поточного обліку залишки матеріалів, які відображені по ціні фактичного придбання більші від ринкової ціни, то різниця списується на затрати виробництва або на прибуток.

Використання матеріалів у виробництві через недосконалість технології призводить до утворення великої маси відходів. В такій ситуації прийнято з витрат на матеріальні ресурси, що включаються до собівартості продукції, вираховувати вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи являють собою залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції і втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу і тому використовуються з підвищеними витратами.

Зворотні відходи оцінюються:

Ш за зниженою ціною вигідного матеріального ресурсу, якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва;

Ш за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам для основного виробництва;

Оприбуткування відходів оформляється записом:

Дт 201 “Сировина і матеріали”

Кт 23 “Виробництво”.

У спеціальній відомості розподілу відходів показують кількість використаних матеріалів за видами продукції. Маючи кількість відходів та їх вартість, визначаємо процент відходів матеріалів. Знайдений процент необхідно помножити на вартість використаних матеріалів.

Також відходи бувають:

1. Поворотні - це ті, які можна використовувати на підприємстві або реалізовувати на сторону. На їх величину витрачання матеріалів робиться бухгалтерський запис:

Дт 23 “Виробництво”

Кт .201 “Сировина і матеріали”

2. Безповоротні - це ті, які не можна використовувати у виробництві, реалізовувати. Витрачення технологічного палива на підігрів, плавку, випалювання і т.п. обліковується по місцю споживання на основі даних лічильників. На вартість витраченого палива на технологічні цілі складається проводка: