Організація діяльності ВАТ "Ощадбанк"

Всі недостачі готівки, незалежно від суми (навіть якщо вони погашені при виявленні), списуються у видатки по касі та відображаються в обліку на рахунку нестач та інших нарахувань на працівників банку в розрізі винних осіб.

Недостачі готівки і цінностей, які виникли в результаті розтрат, розкрадання та інших зловживань відшкодовуються винними особами згідно з чинним законодавством.

6. ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ІНОЗЕМНОЮ ВАЛЮТОЮ

Усі операції банків, у тому числі й валютні операції, підлягають ліцензуванню з боку Національного банку України. Банки можуть проводити валютні операції лише після отримання від НБУ Генеральної ліцензії. Тому ліцензію можуть отримувати банки, які є юридичними особами, існують та здійснюють свої операції на території України не менше одного року, з розміром статутного капіталу та власних коштів, які встановлює НБУ. Ці банки повинні забезпечити відповідність своїх установ технічним вимогам, які необхідні: для здійснення валютних операцій, для обслуговування валютних рахунків клієнтів, для встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками, для проведення кредитних операцій на міжнародних грошових ринках, та мати в штаті кваліфікованих фахівців.

Керуючись Положенням про операції з іноземною валютою та Положенням про порядок організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів, затвердженим постановою правління ВАТ «Ощадбанк» від 26.02.2008 р. №62, та на основі Генеральної ліцензії, Ощадбанк проводить валютні операції.

На підставі одержаної в Національному банку України ліцензії Ощадний банк України має право здійснювати такі валютні операції:

1. Ведення валютних рахунків клієнтів. Зарахування валютних надходжень на рахунки резидентів та нерезидентів (включаючи транзитні) та списання сум перерахувань, що передбачені чинним законодавством.

2. Встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:

¦ встановлення прямих і непрямих кореспондентських відносин з іноземними банками - це відкриття банком рахунків самостійно для міжнародних розрахунків в іноземних банках;

¦ розрахунки через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків Національного банку України.

3. Неторговельні операції.

Операції з перерахування валютних цінностей, не пов'язаних із здійсненням розрахунків за експортом та імпортом товарів чи послуг (у тому числі видача готівки для покриття видатків осіб, що виїжджають у закордонні відрядження).

Купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті. Організація роботи та порядок проведення операцій в обмінних пунктах, інкасо готівкової іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті.

4. Операції за міжнародними торговельними розрахунками.

Операції за міжнародними розрахунками, що пов'язані з експортом та імпортом товарів і послуг згідно з вимогами чинного законодавства, інструкцій Національного банку України, Уніфікованих правил та традицій Міжнародної торговельної палати.

5. Операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку.

Купівля та продаж іноземної валюти в готівковій та безготівковій формах за власний рахунок або згідно з дорученням клієнтів (брокерські послуги) на міжбанківському та біржових ринках.

6. Операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку, що здійснюються з резидентами України, та зовнішньому ринку, що здійснюються з нерезидентами України, поділяються на:

¦ пасивні операції - створення валютних резервів в іноземній валюті (приймання депозитів в іноземній валюті, продаж за іноземну валюту цінних паперів, що емітовані резидентами України та номіновані в національній валюті (включаючи власні цінні папери банку), отримання позик в іноземній валюті від інших уповноважених банків;

¦ активні операції - використання створених резервів (надання кредитів в іноземній валюті, придбання за іноземну валюту цінних паперів, що номіновані в національній валюті).

7. Валютні операції на міжнародних грошових ринках.

Депозитні та конверсійні операції (у тому числі і ф'ючерсні, якщо це не заборонено законодавством відповідних країн), які здійснюються з банками чи міжнародними організаціями - нерезидентами України.

8. Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку.

Купівля чи продаж (у тому числі на строк), приймання на депозити, відповідальне зберігання, використання як застава під наданий кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, коли ці операції здійснюються на території України з резидентами України, та з нерезидентами - на зовнішньому ринку.

Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Цим Законом передбачено такі положення:

1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.

4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ - це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

* боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

* рекламацій за поставку неякісної продукції;

* авансових платежів;

* розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.

2. Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.

Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд.

3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

1. одержання акцепту або платежу залежно від угоди;

2. видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;

3. видачі документів на інших умовах.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:

* фінансові - документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи);

* комерційні - документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).

Існує два види інкасо:

ь чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);

ь документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).

У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.

Існує два різновиди документарного інкасо: документи проти платежу та документи проти акцепту.

Техніка розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж.

У другому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризик неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходи щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.

4. Акредитив являє собою угоду, відмежовану від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися.

Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною Торговою Палатою і затверджені в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов акредитива.

Інакше кажучи, документарний акредитив - це грошове зобов'язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.

Банк, який видає зобов'язання, повинен виконати платіж експортеру або забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту.

Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця документарні акредитиви поділяються на:

1. безвідзивні;

2. відзивні

3. непідтверджені;

4. підтверджені.

У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзивні акредитиви, оскільки безвідзивний акредитив може бути змінений чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера.

Непідтверджений акредитив означає, що банк експортера обмежується тільки повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортера перерахує йому відповідну суму.

Підтверджений акредитив - це зобов'язання двох банків (один з яких, як правило, знаходиться в країні експортера, а інший - у країні покупця).

Схема розрахунків за допомогою акредитива така. Після укладення контракту, в якому передбачена акредитивна форма розрахунків, імпортер звертається до свого банку з проханням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив і тим самим гарантує платіж експортеру за умови, що будуть дотримані умови акредитива. Банк імпортера просить банк експортера повідомити останнього про виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива (зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надає тільки банк імпортера.

Банк імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження своє підтвердження акредитива. Підтвердження акредитива банком експортера буде означати, що банк експортера також стає гарантом платежу за акредитивом при дотриманні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного - в країні імпортера, а іншого - в країні експортера).

Після відвантаження товарів експортер повинен подати у зазначений в акредитиві банк документи, що відповідають умовам акредитива (транспортні документи, копії рахунків-фактур та інші).

Документарні акредитиви можуть передбачати подання експортером разом з іншими документами переказного векселя, виписаного постачальником на:

* банк імпортера;

* імпортера;

* інший банк, зазначений в акредитиві.

Якщо документи подані експортером і на думку перевіряючого банку оформлені правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу залежно від того, що передбачено умовами акредитива:

* негайний платіж по векселю;

* відстрочений платіж по векселю;

* акцепт векселя;

* облік векселя.

Ця форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при додержанні останнім умов акредитива і дозволяє до того ж імпортеру отримати короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт чи облік торгового чи банківського векселя. Експортер також може отримати платіж достроково шляхом обліку строкового векселя.

Крім вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резервний, переказний, револьверний та компенсаційний.

Револьверний акредитив - це зобов'язання зі сторони банку-емітента відновити акредитив до початкової суми після того, як він був використаний.

У свою чергу, револьверний акредитив може бути комулятивним та некомулятивним.

Комулятивний - це коли невикористані суми можуть бути додані до наступного чергового внеску.

Некомулятивний - це коли додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться.

Компенсаційний акредитив - це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого, непереказного (базового акредитива) на користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздрібнюється на два простих акредитиви:

* перший, який виставляється від імені зарубіжного покупця на посередника в банку покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник;

* другий, який виставляється від імені посередника в його банку, при цьому бенефіціаром є постачальник.

Вимоги до розкриття інформації про валютні статті балансу регламентує Міжнародний стандарт бухгалтерського Обліку №21 «Наслідки зміни курсів обміну валют», який допомагає банкові визначити політику щодо питань:

¦ який валютний курс необхідно застосовувати до різних операцій і при перерахунку із однієї валюти в іншу;

¦ яка правильна база оцінки валютних залишків;

¦ як необхідно відображати різницю у валютних курсах;

¦ як необхідно визнавати і відображати в бухгалтерській звітності валютні зобов'язання майбутніх періодів.

Банк для проведення своєї облікової політики визначає організацію, методику проведення обліку іноземної валюти, систему запису і механізм контролю.

Стосовно валютних операцій система організації бухгалтерського обліку повинна:

¦ вимірювати і контролювати ризики, притаманні даним операціям, і вказувати рекомендовані рівні та межі прийнятного ризику;

¦ встановити постійну систему внутрішнього контролю;

¦ своєчасно і точно аналізувати операції та інформацію.

Деякі системи бухгалтерського обліку децентралізовані і мають облікові підрозділи, зокрема, операції з іноземною валютою реєструються у валютному відділі та відділі бухгалтерського обліку.

Однією з особливостей нового Плану рахунків бухгалтерського обліку є мультивалютність, яка полягає в тому, що виникнення вимог (активів) або зобов'язань (пасивів) в іноземній валюті відображатиметься на тих самих рахунках, що й гривневого активу чи зобов'язання. Водночас банки можуть проводити розрахунки у валютах різних іноземних держав. Але ця особливість притаманна не всім класам Плану рахунків. Мультивалютність в обліку розповсюджується тільки на монетарні статті активів; зобов'язань та на позабалансові рахунки. Облік на рахунках капіталу, доходів і витрат ведеться тільки в національній валюті.

Як правило, облік іноземної валюти здійснюється з використанням аналітичних і синтетичних рахунків. На синтетичних рахунках облік ведеться тільки в національній валюті. Більш детальними є проведення на аналітичних рахунках, які здійснюються у валюті розрахунків.

В аналітичному обліку облік операцій на валютних рахунках ведеться у двох оцінках: у валюті за номіналом і в гривнях за офіційним курсом НБУ. При зміні курсу залишки на валютних рахунках переоцінюються.

Різниця між активами і зобов'язаннями у відповідних валютах називається валютною позицією банку. Валютна позиція визначається як за балансовими розрахунками, так і враховуючи суму позабалансових вимог і зобов'язань в іноземній валюті. Якщо сума залишків на рахунках активу і зобов'язань у конкретній валюті збалансована, то валютна позиція банку називається закритою.

Відкрита валютна позиція банку виникає в тому разі, якщо є різниця між залишками коштів в іноземній валюті, що формують активи і зобов'язання. При відкритій валютній позиції банк може як отримати додаткові прибутки, так і зазнати збитків у разі зміни обмінних курсів валют. Коли сума зобов'язань в іноземній валюті перевищує суму валютного активу, така відкрита позиція називається короткою (Пв > Ав) і банк може зазнати збитків при зростанні обмінного курсу. Якщо ж сума активів перевищує суму зобов'язань, то при цій ситуації виникає довга відкрита валютна позиція {Пв < Ав) і збитки можуть бути спричинені банкові при зменшенні обмінного курсу.

На валютну позицію банку впливають такі операції:

¦ купівля-продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, у тому числі строкові операції (на умовах форвард, спот та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

¦ одержана та сплачена іноземна валюта у формі доходів, витрат та нарахованих процентних доходів і витрат;

¦ надходження коштів в іноземній валюті до статутного капіталу;

¦ погашення безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

¦ купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

¦ інші обмінні операції з іноземною валютою.

Залежно від типу обмінної операції перерахунок у гривневий еквівалент може здійснюватись у декілька способів:

¦ за ринковим курсом при купівлі-продажу іноземної валюти за гривню;

¦ за офіційним курсом при обліку доходів (витрат), отриманих (сплачених) в іноземній валюті, внесків у статутний капітал в іноземній валюті на дату підписання установчого договору, купівлі (продажу) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту на дату оформлення митної декларації; при купівлі однієї іноземної валюти за іншу на рівні вартості проданої.

Зв'язок між операціями у двох різних валютах здійснюється за такими рахунками:

3800 Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів

3800 АП Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів

Призначення рахунку: технічний рахунок для відображення позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів. Рахунок використовується для обліку коштів за операціями, які здійснюються у двох різних валютах. Проведення виконуються за датою валютування.

За дебетом рахунку проводиться вартість іноземної валюти, яка збільшує коротку або зменшує довгу відкриту валютну позицію.

За кредитом рахунку проводиться вартість іноземної валюти, яка збільшує довгу або зменшує коротку відкриту валютну позицію.

3801 АП (контррахунок) Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів

Призначення рахунку: технічний рахунок для обліку гривневого еквівалента позиції щодо іноземної валюти та банківських металів, яка обліковується за рахунком «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів». Проведення виконуються за датою валютування.

За дебетом рахунку проводяться еквіваленти сум іноземної валюти, які збільшують довгу або зменшують коротку відкриту валютну позицію.

За кредитом рахунку проводяться еквіваленти сум іноземної валюти, які збільшують коротку або зменшують довгу відкриту валютну позицію.

Ці рахунки дозволяють визначити валютну позицію банку без сумування активних і пасивних рахунків в іноземній валюті.

Аналітичний облік за рахунком №3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів» ведеться за кодами валют в іноземній валюті та в гривнях, а за рахунком №3801 «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти та банківських металів» -- лише в гривнях за видами валют.

Обидва рахунки є активно-пасивними і забезпечують взаємозв'язок між валютами. Залишки за цими рахунками взаємозакриваються і на загальну суму (валюту) балансу не впливають. Операції в іноземній валюті, які не впливають на валютну позицію, обліковуються в гривневому еквіваленті за офіційним курсом.

Переоцінка валютних статей балансу здійснюється

¦ монетарні активи та зобов'язання в інвалюті повинні переоцінюватися при зміні валютного курсу

¦ переоцінка проводиться на суму різниці у валютних курсах;

¦ дохід або збиток від переоцінки повинен показуватися у Звіті про прибутки і збитки і, таким чином, впливати на капітал.

При зміні курсу валюти в бік зменшення гривневого еквівалента проведення складаються навпаки. При закритій валютній позиції підсумок переоцінки дорівнює нулю. При відкритій валютній позиції банк перебуває в зоні ризику.



Таблиця 3

Бухгалтерські проводки, які необхідно повести при здійснені операцій в іноземній валюті

№	Зміст проводки	Дт	Кт	Примітка
1.	купівля іноземної валюти	1003	3800	на суму в національній валюті за курсом НБУ
		3801	1003	на суму в національній валюті за курсом банку
2.	продаж іноземної валюти	3800	1003	на суму в національній валюті за курсом НБУ
		1003	3801	на суму в національній валюті за курсом банку
3	Якщо результат від опреції з купівлі -продажу іноземної валюти позитивний	3801	6204	на суму доходу
4.	Якщо результат від опреції з купівлі -продажу іноземної валюти негативний	6204	3801	на суму збитків
Облік операцій на поточних валютних рахунках ведеться за загальними правилами
5.	Видача інвалюти готівкою на відрядження за кордон відображається	2600	1001	на суму видачі
6	перерахунок за кордон постачальникові коштів обліковується	2600	1500	на суму переказу
7.	оплата за розрахунково - касове обслуговування в іноземній валюті	2600	3800	на суму необхідну для розрахунку в іноземній валюті
7.1	на суму інвалюти на гривневий еквівалент	3801	6110	на суму відповідного гривневого еквівалента

7. ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

Банк здійснює операції з цінними паперами відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про державні цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів», постанов Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, постанов, інструкцій та нормативних документів Національного банку України та інших нормативно правових актів, що регламентують випуск та обіг цінних паперів.

Депозитарна діяльність з державними цінними паперами, що допущені до обігу в Національній депозитарній системі, регламентується Положенням про депозитарну діяльність НБУ, затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.02.2002 р. №61.

ВАТ “Ощадбанк” має багаторічний досвід роботи на ринку цінних паперів та здійснює діяльність на фондовому ринку на підставі Ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку серії АБ №218398 від 20.06.2005р. на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів:

- діяльність по випуску та обігу цінних паперів;

- депозитарна діяльність зберігача цінних паперів.

ВАТ “Ощадбанк” надає повний спектр послуг на фондовому ринку, передбачений чинним законодавством України, та здійснює наступні операції:

- операції з облігаціями:

купівля-продаж облігацій за дорученням клієнта;

андеррайтинг корпоративних облігацій;

підтримка котирування в торгових системах;

- операції з векселями:

купівля-продаж векселів за дорученням клієнта;

врахування векселів;

авалювання векселів;

інкасування векселів;

доміціляція векселів;

- операції з акціями:

купівля-продаж акцій за дорученням клієнта;

ВАТ «Ощадбанк» надає послуги зберігача цінних паперів. За дорученням клієнта банку (депонента) Ощадбанк (зберігач) відкриває та веде рахунки клієнтів у цінних паперах, зберігає їх. Протягом всього терміну дії відповідного договору банк здійснює обслуговування операцій за цим рахунком

Клієнтам фахівці банку надають наступні інформаційні та консультаційні послуги:

· щодо кон'юнктури ринку, умов обігу цінних паперів та іншу інформацію, необхідну клієнтові;

· пов'язані з переміщенням цінних паперів, якщо ці послуги відповідно до чинного законодавства України можуть надаватися клієнтом;

· передати Депозитарію повноваження, які надані клієнтом щодо занесення до реєстру власників іменних цінних паперів як номінального утримувача, у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Клієнтові протягом п`яти днів після подання документів згідно чинного законодавства України відкривається в Ощадбанку рахунок у цінних паперах.

Банком здійснюється ведення рахунку у цінних паперах відповідно до порядку, у визначені терміни та строки, які можуть можуть бути скорочені додатковими угодами.

Банк один раз на рік звітує перед клієнтом, надаючи йому без стягнення плати за усним або письмовим запитом:

· виписку про стан рахунку у цінних паперах станом на останній робочий день звітного квартала;

· виписку за операціями за рахунком у цінних паперах за попередній місячний період в останній робочий день звітного місяця;

· виписку про стан рахунку у цінних паперах після виконання операції за рахунком;

· інші виписки та/або інформаційні довідки, звіти згідно з Положенням про депозитарну діяльність

Ощадбанк чітко дотримується взятих на себе зобов'язань і випадку отримання від депозитарію, реєстроутримувача або емітента інформації стосовно цінних паперів, які обліковуються на рахунку депонента у цінних паперах, передає відповідну інформацію депоненту у термін не пізніш ніж 5 (п'ять) робочих днів.

ВАТ «Ощадбанк» не здійснює операцій з цінними паперами у випадку виявлення порушень вимог подання, заповнення розпорядження та захисту інформації, яка потрібна для здійснення цих операцій зберігачем, або якщо виконання цього розпорядження буде суперечити чинному законодавству України.

Банк, діючи в інтересах клієнта, не здійснюватиме жодних дій та не надасть жодної інформації щодо цінних паперів, що належать клієнтові, або інформації щодо нього без відповідних розпоряджень Депонента, крім випадків, прямо передбачених законодавством України.

У разі висловлення бажання щодо закриття рахунку клієнт має подати письмову вимогу.

Клієнт на першу вимогу може отримувати від спеціалістів банку:

· повну інформацію щодо цінних паперів, які йому належать;

· письмово вимагати негайну відміну свого розпорядження, якщо воно ще не було виконане;

· вносити свої пропозиції щодо укладання додаткових угод та надання інших послуг, які передбачені чинним законодавством.

Послуги хранителя і реєстратора цінних паперів.

1. Послуги банку як хранителя цінних паперів:

· Відкриття і введення рахунків клієнтів в цінних паперах;

· Зберігання і облік акцій, облігацій, державних цінних паперів;

· Перереєстрація прав власності на цінні папери, зокрема при виконанні умови;

· Знерухомлення документарних цінних паперів, що дозволяє проводити операції з цінними паперами в бездокументній формі;

· Оформлення і облік заставних операцій з цінними паперами депонентів;

· Консультування і проведення комплексних структурованих операцій з цінними паперами;

· Допомога депонентам в реалізації прав, закріплених за ними як за власниками цінних паперів;

· Клірингові операції (поставка проти оплати) по операціях з цінними паперами;

· Інформаційне обслуговування депонентів щодо стану рахунку в цінних паперах;

· Отримання доходів по цінних паперах, які враховуються у хранителя, з подальшим переліком на рахунки власників цінних паперів.

2. Послуги для емітента цінних паперів:

· Послуги «Генерального хранителя» для емітентів, це дозволить клієнту зменшити витрати на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

· Переведення випуску цінних паперів з документарної форми випуску в бездокументну;

· Представлення інтересів клієнта в депозитарії;

· Виплата доходів по цінних паперах.

3. Послуги хранителя для інститутів сумісного інвестування, інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній.

Обслуговування інвестиційних фондів, реалізація сумісних проектів з компаніями по управлінню активами.

4. Послуги хранителя недержавних пенсійних фондів (НПФ)

Обслуговування недержавних пенсійних фондів, реалізація сумісних проектів з компаніями по управлінню активами і адміністраторами НПФ

5. Переваги обліку цінних паперів в депозитарній системі:

· забезпечення високого рівня безпеки при зберіганні цінних паперів;

· надання максимально можливого спектру послуг;

· індивідуальний підхід до клієнтів, високий професіоналізм;

· комплекс послуг хранителя і торговця цінними паперами;

спрощення процедури інвестицій вільних грошових коштів в найперспективніші цінні папери провідних Українських підприємств. Для відкриття рахунку у цінних паперах юридична особа-резидент подає Зберігачу такі документи:

копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав це свідоцтво (довідку);

копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав це свідоцтво (довідку);

копію статуту засвідчену нотаріально або печаткою юр. особи з пред'явленням оригіналу;

копію установчого договору засвідчену нотаріально або печаткою юр. особи з пред'явленням оригіналу;

копію документа, що підтверджує призначення на посаду осіб, які мають право діяти від імені юр. особи без доручення;

довіреність розпорядників рахунку у цінних паперах, видану та підписану керівником юридичної особи і засвідчену печаткою цієї юридичної особи, якщо розпорядником рахунку не є керівник цієї юридичної особи;

довідку про ідентифікаційний код платника податків;

картку із зразками підписів не менше двох розпорядників рахунку у цінних паперах та відбитком печатки юридичної особи, затверджену керівником та головним бухгалтером (бухгалтером) юридичної особи (якщо посада головного бухгалтера передбачена штатним розписом юридичної особи) і засвідчену нотаріально.

Ксерокопії паспортів та ідентифікаційних кодів розпорядників рахунку завірені цими розпорядниками.

Анкету рахунку у цінних паперах, що оформлюється згідно з встановленим зразком. При наявності в анкеті рахунку у цінних паперах даних про керуючого рахунком або уповноважену, від імені власника, особу, депозитарній установі додатково мас бути надана анкета цього керуючого рахунком або цієї уповноваженої особи з інформацією про обсяг їх повноважень.

Анкету клієнта згідно з нормами Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, та дані про фізичних осіб, що є власниками істотної частки (10% і більш) у клієнта та мають прямий або опосередкований вплив на нього, а також осіб, що мають право давати обов'язкові для юридичної особи вказівки або можуть іншим засобом визначати його рішення (реальних власників) і одержують економічну вигоду від діяльності юридичної особи.

Розпорядження на відкриття рахунку у ЦП (за формою зберігача)

Усі документи, що розмішуються більш як на одній сторінці, повинні бути надруковані з двох сторін одного аркуша або прошиті та скріплені печаткою юридичної особи.

Для відкриття рахунку у цінних паперах укладають договір.

При обліку операцій з цінними паперами використовуються такі балансові рахунки:

№1410 "Облігації внутрішньої державної позики, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж";

№1411 "Інші боргові державні цінні папери центральних органів державного управління, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж";

№1412 "Боргові державні цінні папери місцевих органів державного управління, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж";

№1418 "Нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж";

№1420 "Облігації внутрішньої державної позики, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на інвестиції";

№1426 "Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на інвестиції"";

№3110 "Боргові державні цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку на продаж";

№3116 ""Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами у портфелі банку на продаж";

№3118 ""Нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж";

№3119 "Прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж":

№3190 ""Резерв під знецінення державних цінних паперів у портфелі банку на продаж";

№3210 "Боргові державні цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку на інвестиції";

№3218 ""Нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції"";

№3290 "Резерв під знецінення державних цінних паперів у портфелі банку на інвестиції";

№3541 "Дебіторська заборгованість за розрахунками за цінними паперами для банку";

№3641 " Кредиторська заборгованість за розрахунками за цінними паперами для банку".

8. ВНУТРІШНЬОБАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

Внутрішньобанківські операції - операції банку, що не пов'язані з виконанням доручень клієнтів.

Основними завданнями обліку основних засобів і нематеріальних активів є: правильне і своєчасне документування і відображення операцій за рухом основних засобів, контроль за зберіганням основних засобів, правильне і своєчасне нарахування амортизації.

До основних засобів належать: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар та інше. Придбані або створені основні засоби зараховуються в баланс банку за первісною вартістю, яка включає усі витрати, що пов'язані з придбанням, доставкою, установкою і веденням їх в експлуатацію. Для обліку основних засобів використовуються рахунки:

4400 «Основні засоби»,

4409 «Знос основних засобів»,

4430 «Капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом і за не введеними в експлуатацію основними засобами»,

4431 «Обладнання, що потребує монтажу».

Основні фонди - матеріальні цінності, якими володіє або користується установа банку не менше одного року з моменту введення їх в експлуатацію і вартістю не менше 200 гривень, яка поступово зменшується у зв'язку з фізичним і моральним зносом. Основні фонди мають фізичну форму. До складу основних фондів також входять капітальні витрати (тобто витрати на будь-яке поліпшення, модернізацію, реконструкцію).

Нематеріальні активи - фізично неіснуючі засоби довгострокового користування. До них відносяться програмне забезпечення, авторські права, товарні знаки та інше.

Основними задачами обліку основних фондів і нематеріальних активів є:

· Правильне і своєчасне документування і відображення операцій руху основних фондів і нематеріальних активів;

· Контроль збереження основних фондів і нематеріальних активів;

· Правильне і своєчасне нарахування амортизації.

Наказом керівництва банку призначається відповідальна особа (особи), яка відповідає за цілісність основних фондів і нематеріальних активів, і з якою укладається договір про матеріальну відповідальність. Наказом керівника банку визначається склад постійно діючої комісії. В обов'язки якої входить прийом, вибуття, передача й інші операції банку з основними фондами і нематеріальними активами.

Аналітичний облік основних засобів ведеться в інвентарних картках, які реєструються в інвентарній книзі. Записи в інвентарній книзі здійснюються за кожним предметом окремо.

Кожному інвентарному об'єкту присвоюється відповідних інвентарний номер, який проставляється в предметі, в інвентарній книзі та в інвентарній картці. Ці номери зберігаються за об'єктом на весь період його знаходження в банку. Інвентарні номери об'єктів, що вибули, не можуть бути присвоєні іншим об'єктам, що надійшли в банк.

У бухгалтерському обліку основні засоби і нематеріальні активи оцінюють і відображаються за первісною вартістю (вартістю придбання).

В первісну вартість включаються всі витрати, пов'язані з придбанням, транспортуванням, монтажем у введенням у дію основних фондів, а також суми непрямих податків, держмита, реєстраційних зборів і інших витрат, які безпосередньо пов'язані з веденням в експлуатацію об'єкта. При самостійному виготовленні основних фондів в первісну вартість також включається сума оплата праці особам, що виготовляли дані засоби.

У процесі експлуатації основних фондів і нематеріальних активів їхня первісна вартість може збільшуватися внаслідок переобладнання, модернізації, модифікації, реконструкції й інших істотних удосконалень.

Процес поступового перенесення вартості основних фондів і нематеріальних активів у період їхнього корисного використання на витрати банку називається амортизацією.

Амортизація об'єктів основних фондів чи нематеріальних активів, накопичено з моменту введення об'єкта в експлуатацію, називається зносом. Різниця між первісною вартістю і зносом називається балансовою вартістю.

Амортизація основних фондів в фінансовому обліку нараховується щомісяця прямолінійним методом, виходячи з терміну корисного використання, встановленого на кожну групу основних фондів:

1 група - будинки, споруди - 20 років;

2 група - машини й устаткування (комп'ютерне, для пластикових карток, охоронно пожежне, системи кондиціонування, ксерокси і т.п.) - 4 роки;

3 група - транспортні засоби - 6 років;

4 група - інструменти, прилади, інвентар (меблі) - 4 роки;

5 група - інші основні засоби - 6 років.

Нематеріальні активи підлягають щомісячній авторизації, яка нараховується прямолінійним методом. На кожен нематеріальний актив встановлюється індивідуальний термін корисного використання, який визначається банком самостійно, виходячи з наступних критеріїв:

· Досвід роботи банку з подібними активами;

· Сучасними тенденціями в розвитку програмних продуктів;

· Експлуатаційними характеристиками;

· Тощо.

Термін корисного використання нематеріального активу затверджується наказом керівника банку.

Термін корисного використання капітальних витрат по орендованих основних фондах розраховується, виходячи з терміну лізингу (оренди) цих основних фондів відповідно до умов договору.

Термін корисного використання об'єкта основних фондів і нематеріальних активів може переглядатися в залежності від зміни економічних вигод у процесі його експлуатації, що оформляється відповідним наказом банку.

З метою проведення балансової вартості основних засобів і нематеріальних активів використовуються дані прайс-листів, заключна оцінка вартості основних засобів і нематеріальних активів незалежними експертами, а у випадках переоцінки нерухомого майна або у випадках, визначених чинним законодавством - використовується оцінка професійного оцінювача. У разі потреби переоцінки одного або кількох об'єктів, на ту ж дату переоцінюються всі об'єкти даної групи. Індекс переоцінки визначається як:

Ip = Rs/Os, де

Ip - індекс переоцінки;

Rs - справедлива вартість;

Os - залишкова вартість.

При цьому об'єкти групи нематеріальних активів підлягають подальшій щорічній переоцінці.

Дані переоцінки у фінансовому обліку не впливають на дані в податковому обліку.

Переоцінка основних фондів і нематеріальних активів у податковому обліку здійснюється за методикою розрахунку, передбаченою Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Для відображення переоцінки в бухгалтерському обліку застосовуються рахунки 4-го класу та рахунки 5100 і 5101.

Інвентаризація проводиться банком в обов'язковому порядку перед складанням річного звіту. Основні засоби реєструються в інвентаризаційних описах. Після звіряння даних обліку з даними обліку встановлюються розбіжності причини яких встановлюються. На основні засоби, що не придатні для використання інвентаризаційні комісії складають окремі інвентаризаційні описи., які використовуються для складання актів на списання. Результати інвентаризації відображаються у протоколі засідання інвентаризованої комісії. Протокол має бути розглянутий і затверджений керівником банку в 5-денний строк.

Затвердженні результати інвентаризації відображаються в обліку та звітності того місяця, в якому проведена інвентаризація. Основні засоби, що виявлені у надлишку підлягають оприбуткуванню: Дт 4400 Кт 6499 «Інші небанківські операційні доходи». Вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) необоротних активів списується на витрати звітного періоду до встановлення осіб, які мають відшкодувати нестачі чи витрати: Дт 7490, 4409 Кт 4400, одночасно Дт 9610 «Борги банків, які списані у збиток» Кт 9910.

Після встановлення осіб, які мають відшкодувати збитки сума відшкодування зараховується до дебіторської заборгованості та доходу звітного періоду: Дт 3552 Кт 6499 одночасно Дт 9910 Кт 9610.

З метою контролю та аналізу стану дебіторської і кредиторської заборгованості обліку грошових коштів за операціями з матеріальними і нематеріальними активами відокремлений від обліку руху самих активів. Розрахунки з дебіторами і кредиторами проводяться окремо.

9. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ УСТАНОВИ БАНКУ

Аналіз діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної роботи. Без правильної організації аналітичної роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській системі в цілому) Національний банк України не зможе визначити:

· основні напрями грошово-кредитної політики;

· прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни;

· висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому;

· виконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об'єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.

Суб'єктами аналізу виступають як самі комерційні банки, так і Національний банк, аудиторські фірми, реальні та потенційні клієнти. У зв'язку з цим виокремлюють різні напрями та критерії аналізу:

1. для акціонера - можливість одержати максимальні дивіденди на вкладений капітал;

2. для підприємства - спроможність банку швидко проводити розрахунки, надавати якісні послуги;

3. для фізичної особи - надійно зберегти свої збереження, захистити їх від інфляції та отримати певну величину доходу.

Разом з тим методика аналізу балансу має бути єдиною для порівняння одержаних результатів. Для цього застосовується загальновідома система рейтингу CAMEL та інші.

Метою аналізу є визначення фінансового стану та результатів діяльності банку, доцільності та перспектив подальшої його діяльності.

Завданнями аналізу є:

· визначення джерел, якості і стійкості банківських доходів;

· дотримання всіх вимог щодо ліквідності;

· підтримання стану адекватності і достатності капіталу;

· порівняння фінансового стану і результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків;

· узагальнення результатів аналізу і підготовка рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на покращення діяльності окремого банку.

Існує групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

1) оцінки фінансової стійкості;

2) оцінки ділової активності;

3) оцінки ліквідності;

4) оцінки ефективності управління.

Оціночні показники являють собою коефіцієнти, що розраховуються на основі даних балансу комерційного банку та звіту про прибутки і збитки. Національний банк України рекомендує при визначенні узагальнюючої оцінки фінансового стану банку використовувати загальновідому систему «CAMEL».

Основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, є:

· коефіцієнт надійності;

· коефіцієнт фінансового важеля;

· коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;

· коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;

· коефіцієнт мультиплікатора капіталу.

Показники ділової активності банку у частині пасивів це:

· коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів;

· коефіцієнт активності залучення строкових коштів;

· коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів;

· коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи;

· коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель.

· У частині активів це такі коефіцієнти:

· коефіцієнт рівня дохідних активів;

· коефіцієнт кредитної активності;

· коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери, асоційовані і дочірні підприємства (через пайову участь);

· коефіцієнт (частка) інвестицій у цінні папери і пайову участь у дохідні активи;

· коефіцієнт проблемних кредитів.

Ліквідність комерційного банку -- це можливість і здатність банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами і різними контрагентами в аналізованих періодах. Ліквідність балансу як ступінь покриття зобов'язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням насамперед обов'язкових економічних нормативів Національного банку України.

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (у тому числі дохідних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарської фінансової діяльності банку, а під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за масою невисокий, не може характеризувати рівень окупності. Тому рівень ефективності управління банком необхідно визначати поряд з віддачею прибутком ще і доходом.

Таблиця 4

Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що характеризують ліквідність балансу банку

Система рейтингу банків CAMEL отримала назву відповідно до назви її компонентів:

«С» (Capital adequacy) -- адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

«A» (Asset quality) -- якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

«М» (Management) -- менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю і виконання встановлених законів і правил;

«Е» (Earnings) -- надходження або рентабельність; оцінка рентабельності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

«L» (Liquidity) -- ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов'язань.

Деякі компоненти системи CAMEL можна оцінити за даними звітності, наданої банком в НБУ, а деякі вимагають проведення перевірок на місцях для більш точної оцінки. Таким чином, оцінка банку за даною системою є безперервним процесом.

Фахівці розглядають капітал як основний засіб захисту коштів вкладників. Банк із міцним капіталом може витримати значні втрати без ризику для вкладів своїх клієнтів. Для оцінки достатності капіталу органи нагляду використовують головним чином коефіцієнтний аналіз.

Під час розрахунку коефіцієнтів використовують поняття «капітал», який складається з:

* оплаченої частини акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку, а також загальних або передбачених законом резервів (основний капітал);

* інших видів капіталу, що також можуть бути використані при розрахунку коефіцієнта (додатковий капітал). До них належать резерви переоцінки вартості основних коштів, загальні резервні відрахування на покриття можливих у майбутньому збитків за кредитами, а також різного роду боргові інструменти, що мають субординований статус відносно інтересів вкладників.

Один з головних напрямів банківського нагляду -- визначення якості активів, що передбачає виявлення таких із них, які не можуть бути стягнені або реальна вартість яких нижча зазначеної в банківській звітності. Для цього здійснюється ряд заходів:

* інспекторська перевірка на місці;

* класифікація проблемних кредитів, що заснована на аналізі можливості їх повернення (робиться інспекторами, що мають достатню кваліфікацію для здійснення оцінки кредитів та інших видів кредитних інструментів);

* установлення кількісного (об'єктивного) рейтингу загальної якості активів банку відповідно до системи CAMEL, оцінка достатності резервних відрахувань банку на покриття збитків за кредитами;

* перевірка банківської установи на місці інспекторами, спеціально підготовленими для проведення кредитного аналізу (оцінки кредитів) з метою одержання оцінки діяльності банку.

Третім компонентом системи рейтингу CAMEL є управління. Як правило, управління оцінюють в останню чергу, оскільки при цьому узагальнюють інші важливі компоненти аналізу. Зрозуміло, що методи управління оцінюються суб'єктивно, і для цього не можна використовувати коефіцієнтні показники (як по інших компонентах системи CAMEL).

Оцінювати управління починають з вивчення ефективності роботи банку. Банки з якісним управлінням мають адекватний розмір капіталу, достатню якість активів, достатні надходження і належний рівень ліквідності. Не менш важливо, оцінюючи методи управління, проаналізувати банківську політику і його організаційну структуру, включаючи систему контролю. Політика банку визначає основні напрями банківської діяльності (наприклад, надання кредитів, участь у валютно-фінансових операціях, управління ліквідністю) і, таким чином, є основою для прийняття управлінських рішень менеджером банку.