Кулінарна етнологія

Прибалтійські кухні

Прибалтійські кухні -естонська, латиська і литовська - мають ряд загальних рис, обумовлених подібністю природних умов і історичного розвитку народів Прибалтики.

Прохолодне, дощове літо, суглинково-піщані ґрунти, соснові, дубові ліси, великі луги і болота, близькість моря, наявність повноводних рік і великих озер - усе це разом узяте сприяло тому, що основною харчовою сировиною для народів Прибалтики здавна були жито і ячмінь, бруква і капуста, горох і коноплі (як менш теплолюбні і найбільш невибагливі зернові і городні культури), гриби і лісові ягоди (в основному чорниця, брусниця і журавлина) і риба (салака, балтійський оселедець, снеток, налим і щука).

Достаток незручних для землеробства, напівзаболочених, напівзарослим чагарником і покритих валунами земель у сполученні з вологим кліматом, що сприяє швидкому відновленню травостою, послужило підставою для використання цих земель не під ріллі, а під пасовища і створило можливість розвитку молочного тваринництва. З XVІІІ в. у Прибалтиці, майже на 100 років раніш, ніж у Росії, у культуру була введена картопля, і вміст ще більш розширився розвиток свинарства, картопля поряд зі свинячим салом і молочними продуктами стає основним продуктом у національних стравах народів Прибалтики.

Що ж стосується впливу історичних умов на формування прибалтійської кулінарії, те тут загальним моментом був вплив німецької кухні, що є протягом шести століть кухнею панівних класів у Прибалтиці. Хоча естонська, латиська і литовська кухні лише частково сприйняли склад страв німецької кухні, але зате багато в чому засвоїли її технологію і загальну смакову спрямованість. Звідси переважно відварні, а не смажені, прісні, а не пряні і гострі страва в прибалтійських кухнях, де як приправи найчастіше виступає олія, вершки, молоко, сметана.

Достаток круп'яних, картопляних, борошняних і інших крахмал містких страв, наприклад киселів, хлібних супів, кондитерських виробів з картопляного борошна, а також уживання свинячих ковбас і використання пива як компонент у ряді страв - інша загальна риса, властива всім прибалтійським кухням і також історично в значній мірі обумовлена впливом німецької кулінарії.

У той же час поряд із загальними рисами естонська, латиська і литовська кухні - кожна окремо - мають і свої національні риси, тісно зв'язані з особливостями їхнього історичного розвитку.

Естонська кухня як кухня фінно-угорского народу була близька до фінської кухні й у цілому більш "морська" - у ній рибні страва з морської риби (салаки) грають набагато більш значну роль, чим у латиській і тим більше литовської кухнях. Крім того, естонська кухня випробувала вплив не тільки німецької, але і шведської кухні: майже сторіччя (XVІІ-XVІІІ вв.) територія Естонії належала Швеції.

Латиська кухня, якщо судити про неї по міській кулінарії, найбільш онімечена, якщо ж судити про неї по селянських стравах, особливо латгальским і курземским, вона зберегла найбільш древні, самобутні риси.

Литовська кухня, близька у своїх джерелах до давньої руської полоцької кухні, потім довгий час розвивалася сумісно з польською і сприйняла в неї не тільки технологічні навички, але і значний асортимент страв, але при цьому одночасно збагатила і польську кухню своїми національними стравами. Литовська кухня відрізняється більшою близькістю до слов'янських кухонь, а не до німецького. Вона ж і найменш "морська" із усіх прибалтійських кухонь, скоріше виражена "лісова", т е. у більшому ступені використовує дарунки лісу, чим моря звідси в литовській кухні велике число страв з пернатої й особливо червоної дичини (кабанячого і лосиного м'яса) а також широке використання меду і ягід.

Усі відзначені загальні риси національних кухонь народів Прибалтики, так само як і найбільш характерні розходження між ними, не вичерпують, зрозуміло, всіх особливостей національної кулінарії латишів, естонців * і литовців, але допомагають краще зрозуміти те особливе місце яке займають прибалтійські кухні в ряді різних кулінарних напрямків.

Естонська кухня

Естонська кухня найбільше повно зберегла до наших днів свої специфічні національні риси, що склалися до кінця XІ - початку XX в.

Треба відразу ж підкреслити, що і харчова сировина, і технологія, і композиційні прийоми естонської кухні прості настільки, що їх можна було б розглядати як спрощені, якби в самій послідовності витримування цієї простоти не полягала її основна своєрідність.

З харчової сировини самими характерними для естонської кухні є риба, молоко, сметана, вершки, пісна і беконна свинина, м'ясні субпродукти, картопля, капуста, горох, бруква, причому молоко і картоплю завжди виступають як обов'язкові компоненти гнітючого більшості страв, сполучаючись майже з усіма використовуваними в естонській кухні продуктами, у тому числі з такими, з якими вони не сполучаються в жодній іншій національній кухні (наприклад, молоко з горохом і рибою, картопля як компонент кондитерського виробу), при цьому співвідношення і технологія цих незвичайних сполучень такі, що вони в остаточному підсумку дають смачну страва.

Що ж стосується технології, те естонська кухня яскраво виражена "відварна". Овочі, м'ясо, риба, яйця, гриби - усе це переважно вариться. Це, звичайно, не виходить, що в естонській кухні відсутні смажені страва. Вони маються, але в незначній кількості, тому що належать до запозиченого. Знає естонська кухня і процес обсмажування, але застосовується він украй рідко, головним чином як допоміжний. До того ж обсмажування по-естонськи відбувається в чи ний молочно-борошняному середовищу (а не на олії) - страва виходять півсмаженими - піввареними, без характерних ознак смажених продуктів (без запаху олії і зовнішньої твердої обсмаженої скоринки).

До цього треба додати, що відварювання в естонській кухні ведеться тільки в рідкому середовищі (інші види відварювання - на пари, у водяник і парова лазня - використовуються). Однак, змінюючи середовище для відварювання (вода, квас, молоко, молочно-борошняна, молочно-зметана і молочно-яєчна суміш) і температуру відварювання (грубний жар, духовка), а також зміни часу і послідовність закладки продуктів, що відварюються, естонські кулінари досягли відомої розмаїтості в смаку відварної їжі.

Це розмаїтість, звичайно, дуже відносне оскільки естонська кухня вкрай слабко і неохоче , використовує приправи і пряності. Зі смакових приправ уживаються крім молока, вершків і сметани в чистому виді ще так називаний "кастмед" - молочні і молочно-сметанні підливи, що супроводжують майже кожне естонське м'ясне, овочеве і рибне страва (у підливу для рибних страв уводять терте рибне чи оселедцеве філе). Що ж стосується власне пряностей, то крім цибулі вживаються ще кріп, майоран, кмин як специфічні естонські і зрідка петрушка, селера, причому у вкрай малих дозах і в строго визначені, конкретні страва: кріп - у салаку, майоран - у кров'яні ковбаси, кмин - у сир, петрушка, селера - у м'ясні супи, та й то далеко не в усі. Гнітюче ж число страв готують зовсім без пряних добавок і приправ.

У результаті чого досягається своєрідність смаку естонських страв? Насамперед , у результаті відзначеної вище зміни середовища для відварювання. Потім у результаті деяких незвичайних сполучень харчової сировини (риба зі свинячим салом, яблука з бичачою кров'ю, горох з молоком); збереження чистого, без домішок, природного смаку харчової сировини, що зобов'язує використовувати самі свіжі, самі якісні продукти, і, нарешті, завдяки молочному присмаку, оскільки молоко в тім чи іншому виді присутній у всіх чи, принаймні , у більшості естонських страв - від м'ясних до солодких включно, будь те чи компонент основа, чи ж молочна підлива.

Таким чином, смакова гама естонської кухні дуже обмежена, але в той же час винятково цільна і певна - вона підкреслено прісна, її смак м'який, ніжний, стриманий, її основний аромат - молочний, переважний навіть у рибних і солодких стравах.

Простий і склад естонського столу. Як і у всіх прибалтійських народів, в естонців зокрема помітну роль грають холодний стіл молочні і м'ясні супи, кашкоподібні овоч-зернові страва, риба у всіх видах і ситні, утримуючі завжди борошно, крупи і крохмаль, солодкі страва.

Разом з тим холодні страва займають в Естонії менше місце, чим у литовців і латишів. Естонський холодний стіл не вимагає в цілому тієї тривалої по часу технології приготування, якою характерні латиський і особливо литовський з їх складними і дорогими рулетами з м'яса, дичини з їх копченостями з домашнього птаха, ковбасними виробами і домашніми сирами. В естонський "кюльм лауд" звичайно входять чорний щільний естонський чи хліб сепик (сірий хліб), маринована кілька чи оселедець, оселедець зі сметаною чи картоплею і копчена салака, молоко, кисляк, к а м а , у більш складному і багатому варіанті - с ю л ь т (холодець), чи бекон, відварна шинка, кисло-солодкий житній хліб, л е и в а, а в а т с д о (житньо-картопляний рулет) і знов-таки незмінне молоко чи кисляк, а також вершкова олія і круті яйця.

З страв гарячого столу, що став домінувати лише з початку XX в., чималу роль грають супи, особливо молочні, по числу і розмаїтості яких естонська кухня перевершує інші. Так, є молочно-тістяні, молочно-круп'яні, молочно-овочеві, молочно-рибні, молочно-грибні, молочно-яєчні, молочно-пивні і навіть молочно-молочні супи (тобто з молока і молочних продуктів), причому усі вони готуються з прісного молока на відміну від молочно-кислих супів середньоазіатської і закавказької кухонь. У перерахований асортимент молочних супів не ввійшли ще солодкі супи, де молоко також присутнє, але вже не як основу , а лише одного з компонентів.

З немолочних супів найбільш поширені картопляні, капустяні і горохові, що готуються з невеликим додаванням свинячого сала, звичайно копченого, а не солоного.

Що ж стосується власне м'ясних супів, то вони не оригінальні ні за своєю технологією, ні по складу - м'ясо відварюється в них звичайно одним шматком, а нем'ясна частина складається з картоплі, чи капусти гороху і якої-небудь крупи, найчастіше перлової, з додаванням невеликої кількості інших овочів - чи брукви моркви.

Цибуля петрушку кладуть не завжди й у дуже помірних дозах. Смак і аромат супів створюється не присмачують із пряностями, а в результаті введення в їхній склад копченого м'яса (баранини, шинки), чи солонини до печеного сала (бекону). Тому в естонських м'ясних супах украй рідко використовується парне м'ясо. Особливий характер естонських м'ясних супів виявляється також і в тім, що м'ясна частина складається не із м'яса, а із субпродуктів: саме м'ясо в Естонії завжди вважалося занадто гарним і дорогої продуктом, щоб використовувати його в супи, і воно завжди призначалося тільки для других страв.

Незважаючи на те що свинина поширена в естонській кухні, вона порівняно рідко використовується в супах як самостійний компонент, а найчастіше виступає у виді смакової добавки до субпродуктів, наприклад до баранячим, яловичим, причому лише в капустяні і горохові супи, та й то в невеликих кількостях - 200-250 м на страво для чотирьох чоловік.

Чимале місце в раціоні займають борошняні вироби і круп'яні страва. До числа перших відносяться естонські національні види хліба з житнього і ячмінного борошна з додаванням різних складних заквасок чи інших продуктів (картоплі, меду), від чого ці види хліба здобувають зовсім особливі смак (присмак) і консистенцію. Такі кисло-солодкий хліб, естонський житній із крутого тіста, картопляний хліб, ячмінний хліб, сеппик (сірий хліб), лейваватск (житньо-картопляний рулет на конопельній олії), медвяний хліб. До цих видів борошняних виробів належать і естонські пироги - пирукад , що готуються з житнього тесту і більш схожі не на власне пироги, а скоріше на начинки, обгорнені порівняно товстої тістяною оболонкою і, що випікаються у виді овальних чи короваїв буханців, оскільки начинка складає три чверті усього виробу. Начинки також досить значно відрізняються від начинок росіян пирогів: наприклад, риба використовується в них зі свинячим салом, шинка з ячмінною кашею і яйцями, м'ясо з конопельним насінням у співвідношенні 1:1.

З круп'яних страв самими характерними для естонської кухні є так називані складені чи змішані круп'яні, овоч-круп'яні й овочеві каші, подібні з латиськими путрами, але трохи відрізняються від них і складом і відсутністю процесу заквашування, і певною сталістю своїх комбінацій Так, тангу пудер є сумішшю вівсяної і гречаної крупи, мульги пудер - сполученням перловки і картоплі, мульги капсад - перловки і капусти, Кама - з'єднанням борошна гороху, бобів, жита ячменя і вівса.

Як і інші естонські страва, змішані каші варять на прісному чи молоці його додають після приготування. А страва з Ками являють собою просто механічну суміш борошна і чи молока кисляку без усякої теплової обробки.

Вище вже згадувалося, що з усіх прибалтійських кухонь естонська є найбільш рибної. Рибні страва складають у ній не тільки велику частину в порівнянні з м'ясними й овочевими, але і найбільше ретельно й оригінально розроблені. Для їхнього готування застосовуються більш складні технологічні прийоми, чим для готування м'ясних страв.

При цьому є розходження у використанні риби в приморських (північних і західних) і (східних) районах Естонії. Камбалу, салаку, балтійський оселедець, сирть, вугра використовують у приморських частинах республіки. На сході Естонії в Чудского озера і у внутрішніх районах, у Виртсъярва, рибні страва готують зі снетков, ряпушки, йоржів, щуки. Як правило, рибно-молочні і рибно-овочеві супи роблять з риби з білим, безкісткової філе - переважно з камбали, тріски, сига. Супи з риби з капустою у виді виключення роблять із щукою. Звичайно ж щука, лин, окунь, оселедець, салака йдуть на другі страва, хоча із салаки в приморській Естонії іноді роблять і рибно-молочні супи. Зі снетков, ряпушки, йоржів роблять супи, попередньо чи пров'яливши висушивши їх, причому з кожної породи окремо, не змішуючи їх. З цієї ж дрібної риби і із салаки готують, крім того, запіканки (калаворм), запікаючи рибу хоча й у масі у виді пудингу, але цілком. До таких запіканок додають звичайно свиняче сало і кріп, пересипаючи кубиками сала і дрібно нарізаним кропом шари риби, що додає всьому страву оригінальний смак.

Чимале місце на естонському столі займає копчена, сушена і в'ялена риба. В'ялена і сушена риба йде в основному на готування супів, копчена почасти використовується для других гарячих страв.

Копченню піддають в основному салаку, ляща, сирть, вугра. Як правило, в естонській національній кухні пре-міняється гаряче копчення. Виключення робиться для сирти (балтійського рибця), яку коптять холодним копченням. У деяких національних стравах використовується також балтійський лосось (лох) у злегка посоленому виді.

Більше інших видів риб в естонській кухні вживається все-таки салака і кілька. Цю рибу відварюють, використовують різні супи, роблять з її запіканки, млоять у горщиках, заливаючи молоком, чи сметаною яєчно-молочною сумішшю, і навіть жарять.

Цікаво відзначити, що в рибних стравах естонської кухні відносно мало використовується цибуля, що є незамінним компонентом у всякій іншій рибній кулінарії. Це порозумівається нелюбов'ю естонців до пряної сировини, небажанням "загострювати" гаму рибних страв. Тому естонська кухня знайшла інший спосіб, точніше способи, нейтралізації специфічного рибного запаху. Сюди відноситься копчення, в'ялення і сушіння риби і наступне використання цього, уже нейтралізованого сировини в гарячих стравах. З іншого боку, для безпосередньої нейтралізації запаху свіжої риби застосовуються молоко, сметана, свиняче сало, яєчні жовтки і білки як своєрідні поглиначі (адсорбенти). Пряності ж відіграють незначну роль. Характерно, що до риби частіше додають ніжний і м'який як пряність кріп, а не гостра цибуля. Не випадково в Естонії вирощується напівгостра, близький до солодких сортів цитауська цибуля, набагато більш ніжна, чим бесоновська, ростовський і стригуновська, що використовується в російських і білоруських рибних стравах. Така цибуля добре сполучається з молоком, не викликаючи смакового дисонансу, і це обов'язково варто враховувати, готуючи рибно-молочні страва по естонській рецептурі.

Таким чином, простота естонської технології в даному випадку дала можливість одержувати рибні страва з більш оригінальним, незаяложеним смаком, що удало відбиває загальний напрямок естонської кулінарії, і внесла істотну розмаїтість у міжнародний Рибний стіл.

Кілька слів варто сказати про естонський рибний суп. Насамперед його не можна називати юшкою. Рідкі рибні страва естонської кухні є саме супами, оскільки на відміну від російської юшки в їхній склад входять крупи і різноманітні овочі (картопля, бруква морква, капуста), а з рідин - вода і дуже часто молоко, а у випадку його відсутності зметана підбілка Крім того, до рибних супів завжди підмішується борошно. У порівнянні з рибними стравами естонські м'ясні страва не оригінальні. У м'ясних других стравах переважає пісна (нежирна, м'ясна) свинина, досить широко використовується телятина, уживається також баранина, особливо бараняча солонина, злегка прокопчена, і значно рідше і менше - яловичина і курятина На відміну від литовської кухні естонська народна кухня майже не знає страв з гусятини, так само як і дичини (деяким виключенням є заячина).

М'ясо, призначене для другого, відварюють або в супах, або просто в невеликій кількості води, або в кашках, а потім подають з гарніром з окремо відварених овочів, найчастіше з чи картоплею чи капустою же з бруквою і морквою. Правда, естонська кухня використовує такий метод повільного відварювання великих шматків м'яса (не менш 1 -1,5 кг) у невеликій кількості окропу в чавунному товстостінному посуді, що дає можливість одержувати м'ясо з прекрасним, повним смаком, із природним ароматом і приємною консистенцією, що сполучить відому щільність з гарною просмаженістю, ніжністю і "сдобністю", що звичайно позбавлене супове м'ясо. Таке м'ясо - по-естонськи "ахьюли-ха", тобто "грубне м'ясо", - варять або в духовці, або безпосередньо в печі на вугіллях. Воно використовується як для других страв, так і в холодному виді звичайно з відварным картоплею.

Відварне м'ясо й відварні овочі, приготовлені окремо, поєднуються в страво найчастіше за допомогою рідкої молочної підливи. Композиція і склад таких страв завжди довільні, тому вони не мають власних назв. У той же час овоч-зернові страва, де склад і пропорції строго визначені, мають власні назви, наприклад мульги капсад, мульги п у д е р. Ледь півдесятка естонських м'ясних страв названі власними іменами - тухлинотт, киллатухлид, картулипорсс і макскастмесс. Однак у них м'ясо складає лише третина обсягу, інше приходиться на картоплю.

До м'ясних страв відносяться також сюльты пальтены, характерні взагалі для всіх прибалтійських кухонь. Сюльты - це естонські студні, що у на відміну від росіян студні готують не з ніжок, а з голів і хвостів тварин (свинячих, телячих, баранячих), причому завжди окремо з кожного виду м'яса (тільки з поросячьїх хвостів, тільки зі свинячих голів, Тільки з телячих голів і т.д. ). Вони мають більш щільну консистенцію й інший смак.

До складу естонських студнів входить язик, що ще більш підвищує їхню цінність і смакові достоїнства. Як і у всякій національній кухні, в естонській використовується лівер, в основному в супах, за винятком самої коштовної частини - печінки, з якої готують другі страва. Як і телятину, печінку можна приготувати швидко, за кілька хвилин, відварюючи її в сметанно-вершковому соусі. При цьому виходить півварене-півжарене м'ясо приємної консистенції і смаку. Тому і печінка і телятина високо цінуються в естонській кулінарії, страва з них належать до улюбленого.

Овочі в естонській кухні не використовуються самостійно, якщо не вважати овочевих каш - бруквяної, капустяної, горохової, а також єдиного овочевого страва - овочів у молочному соусі.

Але навіть і ці страва служать лише гарнірами до відварному м'яса, допомагають у такий спосіб різноманітити м'ясний стіл, але не є самостійною подачею.

Зате овочі складають значну частку у всіх видах супів, у змішаних крупяно-овочевих і крупяно-овоще-м'ясних стравах, у рибних запіканках і почасти в солодких стравах (наприклад, морквяний пиріг, ревенева гущавина).

Незалежно від того, чи відварюють овочі чи цілком перетворюють у пюреподібну масу (що буває набагато частіше), їх обов'язково присмачують салом, олією, сметаною і молоком, а також молочною підливою. Набагато рідше їх заправляють цибулею, кропом, кмином.

На першому місці по вживанню стоїть картопля, на другому - капуста і горох, потім бруква і морква.

Буряк використовується рідко, головним чином у буряковий салат.

Що ж стосується солодких страв, то в їхній асортимент входять головним чином хлібні супи, киселі з чи вершками молоком, фруктові гущавини переважно з ревеня і яблук, а також з журавлинної і брусничної кашок (сік цих ягід разом з гущавиною, з додатком невеликої кількості чи цукру меду і злегка закислі).

Загальні для всієї Прибалтики борошняні солодкі страва -сніжки, солодкі каші зі збитими вершками - також широко вживаються й в Естонії.

Велике значення в естонському десерті має кава Однак його, як правило, уживають поза обіднім столом, у проміжках між основними прийомами їжі з кондитерськими виробами - печивом і здобними булками зі збитими вершками.

Латиська кухня

Латиська кухня протягом багатьох сторіч зазнавала впливу від інших національних кухонь. Територія Латвії тривалий час входила до складу різних держав. Це, природно, не могло не сприяти деякому впливу на латиську кухню кулінарії інших народів.

Так, у Північній Латвії, Видземе, об'єднаної з Південною Естонією в Лифландію, був помітний вплив естонської молочної кухні, у Західній Латвії, Курземе (Курляндії), довгий час, що входила в склад німецьких земель, а потім існувала як самостійна держава, що панує був німецький вплив, що проявилося в пристрасті до копченого м'яса і сала. Нарешті, Східна Латвія - Латгалія (Ифлянти), що входила до складу слов'янських земель, випробувала завжди сильний вплив литовської і білоруської кухонь.

І все-таки в латиській кухні можна виділити загальні для більшості латиських народів страва, що і складають, так сказати, основу латиської національної кулінарії. Сюди відносяться страва холодного столу, путри, кисломолочні вироби й у першу чергу домашні сири (типу бакштейн і так називані яєчні). У цьому переліку відсутні супи, солодкі страва, не виділені гарячі другі.

Дійсно, супи не одержали самостійного розвитку в латиській кухні. Вони або аналогічні естонськими - молочні, або схожі на німецькі - картопляні і круп'яні, або ближче коштують до литовських - капустяно-бурякові. З цієї причини перші страва латиської кухні не включені в рецептурну частину.

Що ж стосується класичних національних других гарячих страв, то вони обмежуються в основному путрами. Путри - це овоч-зернові кашки з додаванням сала, копченого чи м'яса риби, а також кисломолочних продуктів (докладний опис путр дано в рецептурній частині).

У латиській кухні на відміну від естонської, що використовує в основному свіже молоко і вершки, широко міняються й окремо й у складі гарячих страв кисломолочні продукти - кисляк (скабс пиенс), сироватка сметана, сир і кислуваті сири. Їй властиві також закислення зернової сировини, його солодження і збраживання - звідси в латиській кухні кислі вівсяні і горохові киселі, що підквашиваються ще кисляком чи додатком до вівсяної гущавини кислим брусничним соком. Таке стародавнє страво зветься путельс.

Однак застосування цих справжнє національних латиських страв у сучасній кухні обмежено. Їхнє місце вже порівняно давно зайняли страва, запозичені з німецької кухні, особливо це стосується м'ясного і рибного столу.

Справа в тім, що м'ясний гарячий стіл до кінця XІ у був украй слабко розроблений у селянській кухні, обмежувався, як і в естонців, стравами з відварних субпродуктів, що згодом, на початку XX в., одержали деяку подальшу розробку, поповнилися придатними до них національними гарнірами (див. у рецептурній частині, наприклад, кидас - фляки). Інші ж м'ясні страва - смажені й відварні ковбаси, котлети, клопсы (відбивне м'ясо) - були запозичені з німецької кухні і не придбали національних латиських рис. Як і естонці, латиші стали використовувати не стільки свіже, скільки копчене м'ясо і сало. На цій основі і були створені прості супи з чи горохом буряком і копченим чи м'ясом же просто копчене м'ясо (варіант - домашні ковбаси) з відварними овочами чи путрою. Таким чином, гарячі страва не одержали оригінального розвитку в латиській кухні.

Латиський стіл фактично на двох третин складається з холодних страв - бурякового салату, м'ясної і рибної закусок, яєць, сирів, сиру і кисляку.

Холодний стіл латиської кухні формувався під впливом різних факторів. Насамперед під впливом умов селянського (в основному батрацького) господарства і побуту, коли, по-перше, батрак одержував свою платню в поміщика натуральними продуктами (жито, солод, картопля, сало, яйця, оселедець) і коли, по-друге, ранні польові роботи (від сонця до сонця) і в зв'язку з ними відсутність часу для готування їжі, а також її обмежений раз і назавжди визначений асортимент змушували латиського селянина обмежуватися в буденності готовою їжею, що давало натуральне господарство, - хлібом, кисляком зі знятого молока чи сироватки (жир знімався на мизі для виготовлення олії, сметани, незбиране молоко йшло на сир і сири), а у свята - яйцями, шматком сала, домашнім сиром і оселедцем.

Звичка, що виробилася таким чином, до холодного столу, принаймні в сніданок і в денний час (вечеря майже завжди була гарячим - з путрой), одержала надалі розвиток у заможного селянина і міського бюргерства під впливом шведської і німецької кухонь з їхній надзвичайно розвитим і багатим холодним столом (Smorgasbordet, Kalte Tafeln, Feіnkost), в асортимент якого вже в XVІІІ в. і навіть раніше входили складні по складу різноманітні ковбасні вироби, зельцы, шинки (вестфальский окіст), рулети, паштети.

Це напрямок усе більш закріплювався в латиській кухні в міру росту добробуту латиської національної буржуазії і стало основним до кінця XІ в., коли закусочний стіл під впливом російської кухні поповнився ще і рибними виробами як із солоної, так і копченої риби, а також овочевими закусками - салатами й особливими : овочевими запіканками в тесті, що готуються по типі м'ясних рулетів. Такі овочеві капусники і морквяники j одержали поширення й у народі, оскільки були цілком доступні до цього часу і бідняцького середовища. До входження Латвії до складу Росії (початок XVІІІ в.) селяни і батраки не знали городничества.

Багато овочів узагалі не були відомі в Латвії, наприклад огірки, що спочатку називалися там "російським яблуком".

Улітку під час польових робіт їли до 5-6 разів у добу, тому що щораз обмежувалися хлібом, кисляком, холодною овочевою закускою з невеликим додаванням крутих яєць і чи сала оселедця.

До початку XX в. латиський холодний стіл, увібравши в себе і частково переробивши у своєму дусі шведський і німецький стіл, став більш різноманітним і цікавим. Він збагатився такими стравами, як м'ясні і м'ясо-яєчні паштети, запечені в тісті (див. "заячий сир"), солона оселедець і томлена в яєчно-молочному середовищі риба в сполученні з ковбасними виробами, різноманітними холодними овочевими закусками - салатами і запіканками в тесті. До цього переліку треба ще додати значну частину ] солодких холодних страв німецької кухні - хлібні супи, фруктові гущавини на крохмалі, киселі, пивні супи, сніжки, шарлотки і т.п..

Поряд і в сполученні з кисломолочними продуктами, особливо із сирами, такий холодний стіл ставав різноманітним і якоюсь мірою , звичайно, компенсував власне кажучи відсутність національного гарячого столу.

Смакову гаму латиської кухні визначають, як уже говорилося, кисломолочні (кисляк, сметана, сир, домашні сири) і копчені продукти. Надзвичайно характерно для неї також широке використання яєць і притім у дуже значних кількостях як компоненти всіх холодних закусок, у м'ясо-яєчних паштетах, у рибних- стравах, в овочевих запіканках, у сирих (яєчні сири, де сир вариться разом зі збитими яйцями) і в солодких стравах (наприклад, у яєчних кашах і в чисто яєчних стравах типу ґоґоль-моґоль).

Холодний стіл визначив і набагато менш прісний, чим в естонській кухні, склад їжі. Латиської кулінарії властиво широке використання солоного і маринованого оселедця і копченої риби (вугра, салаки), а також цибулі, що у натуральному виді входить у набір холодного столу. У Східній Латвії в молочні страва обов'язково додають кмин за прикладом литовської кухні. Сало, копчене м'ясо, холодні м'ясні закуски викликали вживання гірчиці. Таким чином, смакову гаму латиської кухні можна вважати помірковано кислувато-солонуватої.

Недолік рідких гарячих страв у раціоні в якомусь ступені компенсується значним уживанням кава.

Що ж стосується кондитерських виробів латиської кухні, то вони запозичені з німецької і перероблені. Популярністю користаються в Латвії бісквіти і піскові тістечка, у той час як в естонській кухні переважає молочно- і масляно-здобне тісто, а не яєчно-здобне.

Литовська кухня

Говорячи про литовську кухню, не можна не сказати про двох ніколи виниклих різних напрямків, що по-своєму позначилися на її розвитку. Ще в XІ - XVІІІ вв. склалася кухня привілейованих литовських станів (вельможества і шляхти) - так називана стародавня литовська чи старолитовська кухня, розвиток якої потім перервалося. До другої половини і навіть до останньої третини XІ в. відноситься початок кухні литовського селянства, фактично не зв'язаної з традиціями старолитовської кухні. Саме ця новолитовська національна кухня має багато загальних рис з кухнями інших народів Прибалтики.

Що ж стосується історично сформованої старолітовської кухні, то вона відрізняється від прибалтійських кухонь як своїми технологічними принципами, так і комбінаціями харчової сировини. Однак було б неправильно скидати її з рахунка на цій підставі. Варто врахувати, що цілий ряд створених нею страв ввійшов у міжнародну кухню ще в XІ в. як литовські страва. Такі, наприклад, литовський борщ, литовські пельмені (колдунай), литовські гусячі пиріжки й ін. Ці старолітовськие страва сильно відрізняються по своїй смаковій гамі і технології від страв литовської селянської кухні. Старолітовськая кухня являла собою своєрідний сплав запозичень з росіянки, литовської, а згодом і польської кухні, доповнених східним (татарським) і західноєвропейським (німецьким) впливом.

Це складне переплетення різнорідних кулінарних тенденцій залишалося в той же час литовським у тім змісті, що воно базувалося в основному на місцевій, традиційній литовській харчовій сировині, але одночасно не було національним, оскільки було пристосовано KO смакам, потребам і можливостям литовської знаті, литовського вельможества, багатонаціонального по складу, що розташовує незліченними багатствами. Звідси рясність старолитовської кухні, її відома витонченість у технології і часом надмірності в числі компонентів, що входять до складу окремих страв (такий наприклад, старолитовський борщ, суп гусячий жемайтський і ін.).

У XІV-XVІ вв. Литовська держава являла собою одне із самих могутніх утворень у Східній Європі, мало складну і розгалужену державну структуру, володіло розвитими міжнародними зв'язками, особливо тісними зі східними державами - Золотою Ордою, Кримом, Оттоманською імперією. Не тільки можливості торгового обміну з цими державами й одержання відтіля пряностей і іншої специфічної східної харчової сировини, але і тривале і систематичне проживання в Литві при великокнязівському дворі татарських ханів (у тому числі Тохтамыша ІV) і мурзів, вигнаних з Орди, і переселених із Криму кримських татар і караїмів з XІ в., а також входження так званих львівських вірменів у литовське військо й охорону великого князя - усе це створювало широкі можливості для впливу східної кухні на старолитовську кухню вельможеської знаті і привело зрештою до запозичення східної кулінарної технології і до застосування її до іншої харчової сировини. Так, на основі долмы виникли і поширилися голубці з капусти, свинини, грибів і сметани (замість виноградних листів, баранини, кураги, гранатового соку і курдючного сала), а використання технології готування мусак привело до появи таких старолітовських страв з риби, як щука з кислою капустою, щука з хроном і ін. Деякі страва були цілком запозичені зі східної кухні (пельмені, хинал).

З іншого боку, велике значення мало те, що Литовська держава на двох третин складалося з росіян і білорусів. Таким же приблизно по складу було і вельможество, що сформувалося значною мірою з нащадків питомих князів. І це впливало на формування столу тодішньої литовської знаті і шляхти.

Нарешті, власне литовський внесок у старолитовську кухню складався головним чином у насиченні її продуктами лісу - в основному звіроловства і бортництва, звідси широке поширення в старолитовської кухні страв з червоної дичини (вепра, лосини, оленини, ведмедини), а також з болотної водоплавної і лісової дичини. Частка цих продуктів у загальному складі страв була дуже значної, причому в широкому вживанні було не тільки свіже м'ясо, але головним чином солонина, в'ялена і копчена дичина. У цьому відношенні дуже показово те, що Литва вже в XІV-XVІ вв. експортувала в'ялену дичину і копчену кабанину в Німеччину й інші країни Західної Європи. Шинка з дикого кабана приймалася в литовській скарбниці замість грошових внесків у XV в. - настільки висока був ступінь якості і схоронності цих продуктів.

Ще більше поширення одержали в старолитовської кухні продукти бортництва - мед і вироби з нього (браги, медки, пряники і т.д. ). І це не дивно. За словами середньовічного літописця, литовським медом "пробавлялася вся Німеччина, Британія й найвіддаленіші країни Європи". Про значення меду в литовському побуті говорить хоча б те, що Литва була єдиною державою Європи, де здавна існувала медяна данина й особливе бортне право, і бортні братерства (суспільства). Медом литовці заміняли монету.

Усі ці складові частини старолитовської кухні перетворилися протягом XVІІ - XVІІІ вв. у єдиний сплав, приєднавши у цей період також ряд рис польської кулінарії, тому що в XVІ-XVІІІ вв. Литовська держава входила до складу Речі Посполітої.

З ліквідацією Польщі і Литви як самостійної держави наприкінці XVІІІ в. і з поступовим зникненням того соціального шару, що був основним споживачем страв старолітовськкої кухні, цей напрямок у литовській кулінарії фактично більше не розвивалося. Створені ними страва в значній мірі ввійшли до складу польської кухні, а пізніше частково були включені навіть у міжнародну кухню, де перетерпіли сильні зміни убік спрощення в основному за рахунок скорочення числа компонентів і в результаті заміни специфічної литовської сировини звичайним (замість веприни - свинина, замість конини і ведмедини - яловичина, замість меду - цукор і т.д. ).

Оскільки литовська селянська кухня аж до середини XІ в. була вкрай примітивної і власне кажучи базувалася винятково на продуктах натурального господарства, те прямої зв'язку її зі старолітовськкою кухнею фактично не існувало і між ними не виникло чіткої наступності, хоча деякі страва частково й у більш спрощеному виді ввійшли згодом до складу литовської національної кухні.

Якщо литовська селянська кухня що й успадкувала Від старолітовськкої, так це соління і копчення м'яса (як дичини, так і особливо свинини і гусятини). Найбільше поширене було копчення в Західній Литві, причому копчення не тільки м'яса, але і риби. Литовська коптильна справа відрізнялася не стільки технікою копчення, що у Литві, як і у всій Прибалтиці залишалася примітивної (коптили в клунях і клунях) і не змінювалася протягом століть, скільки застосуванням багатого асортименту коптильної сировини - різноманітних деревних пород, що маються в литовських лісах (червоний, скельний і звичайний дуб, чорна і сіра вільха, ясен, в'яз, граб, ліщина, яловець), і створенням на цій основі навичок у складанні вишуканих коптильних сумішей. Разом з тим весь патріархальний, неквапливий уклад життя литовського села сприяв виробленню і збереженню повільних, поступових, "ніжних" форм копчення, що продовжувалося часом протягом декількох днів. Усе це разом узяте і привело до створення специфічного смаку литовських копчених виробів.

Збереглося в новолитовській кухні і вживання меду, хоча і не настільки часте, як колись.

Що стосується технології, то в ряді страв новолитовської кухні зберігся гусакоподібний вид закладки і запікання продуктів, розвитий у старолітовській кухні. В іншому ж новолитовська кухня має більше відмінностей від старолітовськой, чим подібності з нею.

Вона відрізняється, по-перше, простотою харчових комбінацій, а часом і повною їхньою відсутністю, що особливо яскраво виявляється в застосуванні в їжу частіше напівфабрикатів і готових харчових виробів (ковбас, солонини, сала, полотков, сиру, сметани, кисляку, олії), чим готових гарячих страв. Ця тенденція ще більш підсилилася з появою картоплі на столі литовського селянина. Гарячий отварной картопля, подана з перерахованими вище м'ясними і молочними виробами-напівфабрикатами, створював не тільки можливість різних комбінацій, але і винятково добре гармоніював саме з зазначеним асортиментом продуктів.

Саме широке застосування картоплі і створення на його основі картопляних, картопляно-овочевих і картопляно-круп'яних страв, яких не знала старолітовськая кухня, складають другу серйозну відмінність новолитовської кухні від старолітовськой.

Незважаючи на всю нескладність і чітку відмінність від старолітовськой кухні, новолитовська кухня не є монолітної - вона помітно підрозділяється нажемайт-с к у ю (тобто західнолитовськую) инадзукскую й аукштайтскую (восточнолитовскую). У західнолитовській кухні відоме місце займає копчена риба, крім того, зберігається, хоча і надзвичайно рідко, уживання конини в старих національних стравах, чого * зовсім немає у восточнолитовской кухні.

Незважаючи на те що довгий час Жемайтия була саме такою областю Литви, де найбільше ревно зберігалися національні традиції, западнолитовская кухня в цілому зазнала впливу від відоме німецької як у складі уживаної харчової сировини (наприклад, введення в раціон привізних продуктів - начебто кава) так і почасти в технології (уживання меленого м'яса, готування страв типу рулетів і паштетів) і майже цілком у рецептурі кондитерських виробів.

У цілому ж для новолитовської кухні характерно поряд з перевагою в ній закусок (що підкреслюється вкрай незначним уживанням супів) широке застосування картопляно-м'ясних, картопляно-молочних і картопляно-яєчних других гарячих страв. Інші овочі і крупи застосовуються в набагато меншому ступені. З них свого роду національними литовськими є ячмінь (перлова і ячна крупа), капуста, кольрабі, ріпа, бруква і морква, горох. Технологічні принципи готування новолитовських гарячих страв не відрізняються особливою оригінальністю - вони зводяться до чи відварювання до запікання уже відварених чи напіввідварених м'ясо-овочевих і м'ясо-круп'яних страв.

Уживання солонини і копчених виробів зі свинини, домашнього птаха, риби в якості не тільки власне закусок, але й основи столу привело до того, що всі супровідні ці вироби картопляні, овочеві і круп'яні страва готують прісними, найчастіше зовсім без солі. Що ж стосується застосування пряностей, то в литовській кухні воно відносно більш поширено, чим в інших прибалтійських, хоча й обмежується в основному майораном, кмином, петрушкою, цибулею, кропом, причому кмин і майоран є національними пряностями. З привізних пряностей у страва старолітовськой кухні й у кондитерські вироби вживаються чорний перець, запашний (ямайський) перець, лимонна цедра, мускатний горіх.

англійська кухня

У кулінарії англійці довгий час так само прихильні традиціям, як і багато в чому іншому. День англійців протягом століть починався з яєчні зі смаженим беконом, помідорами, грибами, сосисками і кров'яною ковбасою і найчастіше починається так і сьогодні, особливо по вихідним.

Найперша кулінарна книга, що дійшла до нас, була написана в 1390 році за наказом Річарда II. Деякі рецепти з цієї кулінарної книги, "The Forme of Cury».

На жаль, сучасні знання про середньовічну кухню почерпнуті в основному з непрямих джерел: з державних і церковних положень і книгах про етикет і поведінку за столом. Докладнішу картину можна скласти на основі розповідей і віршів того часу, таких як, "розповіді Кентерберійські" Джеффрі Чосера.

ОСНОВНІ ПРОДУКТИ

Основним продуктом харчування в середні віки був хліб, хоча залежно від району країни варіювалися види зерна для його виготовлення. Якість хліба залежала і від доходу сім'ї. Найм'якіший і біліший хліб виходив з пшениці, яку вирощували на добре зораному і удобреному ґрунті, що було по засобах тільки власникові маєтку, господареві великих земельних угідь.

Найпоширеніший вид хліба, «суржик» (“maslin”) випікався з суміші озимої пшениці з житом. Темний хліб пекли тільки з житньої муки. Хліб з ячменю і вівса був більше поширений на півночі Англії, де клімат холодніший і сирий. Часто в муку додавали незернові рослини, особливо в роки неврожаю. Боби, горох і навіть жолуді ставали компонентами дешевих сортів хліба.

Ось основні види хліба, що виготовлявся в Англії:

Білий хліб

“Pandernain” або “paynemaine” - хліб кращої якості, випікався з двічі або тричі просіяної муки.

“Wastel” - хліб високої якості, з ретельно просіяної муки.

“Cocket” - був декілька дешевше за два попередні сорти. Приблизно з 1500 року замість великого буханця почали випікати маленькі хлібні кульки розміром з долоню, які називалися «matichets».

Інші види хліба

“Cheat bread” - хліб з цілісної пшениці, з якої вибиралася пшениця крупного помелу.

“Tourte” (або “trete” / “treet”) - також відомий під назвою «чорний хліб».

Містив разом з мукою лушпиння від зерен і, можливо, використовувався для тренчеров - «страв» з хліба (див. нижчий).

“Maslin”, “mesclin” або “miscellin” - так називався хліб з суміші пшениці і іржі.

До складу “Horse bread “ входили горох, квасоля, а також будь-які зернові, які були в наявності.

Пекли також дешеві сорти хліба «зі всякого зерна»: хліб з висівок (до складу якого входили, зокрема пшеничні висівки), а на півночі і заході Англії - різноманітні види ячмінного хліба і вівсяних коржиків, які і понині називаються «старовинними» назвами: “havereakes” або “clapbread”.

Представники спроможніших станів вживали чорний хліб (хліб з житньої муки), головним чином, як тарілки (званих тренчери): великі буханці хліби, зазвичай випечені дні чотири тому, нарізалися крупними скибами, в середині скиби робили невелике поглиблення, в яке потім клали їжу. Обід простої людини складався з одного або двох таких "страв" - тренчеров; знатній вельможі подавали цілу стопку. Після обіду тренчери збирали в корзину і роздавали біднякам.

Звичайний або підсмажений хліб використовували в основному як інгредієнт для приготування інших страв. Хлібні крихти додавали в соус і в заварний крем для густини. Імбирний пряник в ті часи робили з присмачених спеціями хлібних крихт, змішаних з медом. Прикрашали пряник листям самшиту. Інші види пирогів і булочок, по суті, були різними видами хліба: злегка підсолоджену випічку з додаванням спецій.

Жителі сіл в основному самі пекли собі хліб. У містах діяли професійні пекарні, що часто «славляться» своїм обдурюванням. У 1267 році був виданий королівський наказ, що узаконює ряд державних заходів по перевірці цін на хліб, щоб уникнути грабіжницьких націнок. Ввести ці заходи в дію варто було чималої праці, особливо на сільських ринках, проте пекарі, викриті в порушенні нового порядку, нещадно каралися. Строгість покарання, проте, виправдовувалася тим, що згодом навіть самі мало імущі могли дозволити собі купити хліб - один з основних продуктів харчування.

Риба була таким же важливим продуктом харчування, як і хліб. Римська католицька церква, що об'єднувала все населення Англії, ухвалила, що по п'ятницях і до пізнього вечора по суботах і середовищах забороняється вживати м'ясо; м'ясо, яйця і молочні продукти, також заборонялися на час Поста. Таким чином, половину днів в році слідувало істи рибу.

Служителі церкви мали ще більше обмежень в своєму раціоні. По так званому «Закону Святого Бенедикта» всім ченцям, за винятком тяжкохворих, заборонялося споживання «м'яса чотириногих тварин». Проте, починаючи з 13-го століття, ці обмеження ставали все менш і менш строгими і до кінця 15-го століття дотримувалися лише під час офіційних прийомів.

Рибні продукти для бідного населення обмежувалися солоним або маринованим оселедцем. Протягом літа англійські риболовецькі судна доставляли багатий улов морської риби, яка потім прямувала в численні артілі для переробки. Соління і маринування були єдиною можливістю зберегти рибу для подальшого продажу у віддалених від моря місцевостях.

Сушена тріска (вона ще називалася «в'яленою»), тверда, як дошка була єдиним «морським делікатесом» для мало імущих англійців, що живуть далеко від побережжя. Лондонцям і жителям східних районів країни вдавалося спробувати також устриці і інші морепродукти, які до того ж і коштували там недорого.

Влітку, після Поста, простий народ різноманітив свій раціон річковою рибою з місцевих водоймищ. У багатшого стану був достатньо широкий вибір і морської риби, включаючи знайомі нам і зараз камбалу, пікшу, скумбрію, а також екзотичні різновиди риби. У їжу вживали навіть тюленів, а також так звану «королівську рибу», китове і дельфінове м'ясо, осетрину - все це доставлялося для короля, який віддавав надлишки своїм підданим. Популярними продуктами харчування були також краби і лобстери.

У річках водилася безліч різноманітної риби: лосось, форель, харіус, лящ, лінь. Звичайним явищем в садибах заможних англійців були ставки, в яких розводили коропів (що вважалося великою розкішшю) і щук (на відміну від коропа, щука «делікатесом» не вважалася). З Шотландії і Ірландії везли ще один делікатес - маринованого лосося, англійського.

Як ми бачимо, вибір риби був достатньо широким, щоб забезпечити всі «рибні дні» в році. Проте англійці і на цьому не зупинялися: «рибою» вважали навіть морських качок і птахів-буревісників, оскільки, як говорили, вони «народжені в морі», а про бобри, які тоді водилися в Англії, говорили, що у них «риб'ячі хвости»!

Оскільки разом з рибою в їжу уживалося дуже багато солі, були винайдені різні соуси, які подавалися до солоної або маринованої риби. Соус з підсмаженої петрушки вже тоді була одним з улюблених гарнірів.

В середні віки вівчарство отримало велике розповсюдження, тоді як розведення великої рогатої худоби ставало не так популярно. Кіз тримали як джерело молока і м'яса. Слово “mutton” («баранина») бере початок з мови нормандців. Баранина була другим по популярності м'ясом після яловичини, але і яловичина, і баранина («червоне м'ясо») поступалися «білому м'ясу» - телятині і козлятині, з яких виходила ситніша печеня.

Порося було «резервним запасом» кожного селянина, оскільки міг сам здобувати собі корм в лісі впродовж всього року, а також міг сам захистити себе від ворогів. Домашні свині в ті часи більше були схожі на диких кабанів, проте мали м'ясо, відповідне для засолки або для приготування бекону, - весь м'ясний запас бідняка на зиму. З нутрощів готували кров'яний пудинг і кров'яну ковбасу, а сало вживали, намазуючи на хліб, або як жир для приготування їжі.

На відміну від свиней, корови і кози не могли самі себе прогодувати взимку, тому корм для худоби був постійною проблемою. Худобину зазвичай вирощували до зими, а взимку пускали на забій (за винятком племінних тварин і дійних корів і кіз). Коров'ячі боки, козині і баранячі окости йшли на засолку і копчення, як і свинина.

Свіжа молода баранина використовувалася для жаріння, старішу зазвичай відварювали. Дорослі тварини в ті часи були менші розміром і давали значно менше м'яса, чим нинішні спеціально виведені і відгодовані породи худоби.

Свійська птиця вважалася винятковою власністю Нормандських королів і знаті. Браконьєри жорстоко каралися нанесенням каліцтва або стратою. Тоді як охота на диких буйволів, кабанів і оленів залишалася привілеєм аристократів, з початку 13-го століття бідняки дістали можливість полювати на зайців і кроликів. Оленів і буйволів з часом ставало все менше. В той же час кабани у великій кількості водилися аж до часів династії Тюдоров. Холодець з кабанячої голови довгий час залишався традиційним різдвяним стравам феодалів. Шматки підсмаженої оленини і м'ясні піроги вважалися делікатесом для почесних гостей, а «нутрощі» - печінка і легені - йшли на піроги для мисливців і інших гостей, що сидять в «нижній» (менш привілейованою) частині столу.

Свійська птиця, перната і водна дичина були широко поширені, особливо серед духівництва, яким вирішувалося є тільки м'ясо «двоногих» тварин.

Окрім соколиного полювання на дичину аристократи часто наймали спеціально навченого птахолова або ж домовлялися про постачання дичині з місцевим торговцем. Вони також нерідко тримали власні голубник і пташник для розведення фазанів, куріпок, курнув, качок і гусаків, яких спеціально відгодовували. Селяни теж тримали кури і, крім того, нерідко полювали на диких птахів.

У середньовіччі існували значно більше різновидів птаха, що споживається. На банкетах і святкуваннях подавали лебедя або павича, прикрашаючи ними центральну частину столу для почесних гостей. Ще одним святковим стравам було м'ясо дрохви. Відгодовані для подібних торжеств птахи важили до 11-12 кг - при такій вазі вони ледве могли літати!

Серед інших поширених видів дичина була журавель, чапля звичайна (особливо молоді особини), біла чапля, чайка, кроншнеп, перепелиця, сивка, бекас, чорний дрізд (найдорожча з «малих птахів»), чайка, дрізд, випь, зеленушка. Страва з птахів готували у всіх заможних будинках, як миряни, так і духівництво. За святковим столом подавали не менше 20 страв з різних птахів!

У спроможних сім'ях вважалося, що свіже молоко належить пити тільки дітям і людям похилого віку. В той же час повсюдними улюбленими ласощами (з корисністю якого, проте, сперечалися лікарі) були густі сливки - прості або сирні - з полуницею або без неї. Масло вважалося шкідливим для дорослих, якщо вживати його пополудні, хоча дітям масло давали і на сніданок, і на вечерю.

Втім, до приготованих молочних страв було зовсім інше відношення. З молока робили гарячі напої: «поссет» (у гаряче молоко додавали прянощі і створаживали його вином) і «кодл» (суміш вина або пива з яйцями, молоком і цукром). Окрім напоїв з молока готували супи-пюре і дуже смачний заварний крем. Із сливок готували м'який густий вершковий сир (називався він “ruayn” або “rewain”), а з нього, у свою чергу, - чизкейки (сирні піроги), дуже схожі на наших нинішніх, але подавали їх в основному до м'ясних страв.