Вплив природних та соціально-економічних умов на функціонування національного природного парку "Гомільшанські ліси"

Заплавні луки розповсюджені у заплавах усіх річок району, де вони використовуються як сіножаті і пасовища. Для справжніх лук, що займають середньозволожені ділянки, характерні тонконіг, лисохвіст, костриця, пирій, з різнотрав'я - конюшина, жовтець. На більш сухих ділянках заплави формуються остепнені луки, де домінують дрібні злаки й дрібна осока, на перезволожених - болотні луки (крупно злакові і крупноосокові). На засолених ґрунтах формуються засолені луки, що мають у своєму складі солонцювато-солончакові рослини.

Степи на території району розорані і майже не збереглися. Лише подекуди на схилах балок або по узліссях можна зустріти невеликі ділянки степової рослинності, але вона, як правило, сильно видозмінена під впливом господарської діяльності людини.

Особливу групу складають бур'яни, що ростуть повсюдно: на полях (осот, будяк, пирій); на засмічених місцях, поблизу людського житла і в місцях, витоптаних худобою ( полин звичайний, лопухи, лобода, чистотіл); уздовж доріг, на ущільнених ґрунтах (кульбаба лікарська, спориш , різні види подорожника). Бур'яни витривалі щодо зовнішнього впливу (перепадів температури, заморозків, посух), швидко розвиваються спроможні утворити кілька поколінь на рік.

На рослинність району впливає функціонування Зміївської ТЕС. В результаті згорання викопного палива, що використовується для отримання електроенергії утворюються такі продукти як двоокис сірки та двоокис азоту. Для багатьох видів рослин (соя, помідори, овес) суміш цих газів викликає ураження листя рослин. Викиди ТЕС впливають на вміст ряду мікроелементів (Zn, Cu, Cd, Cr, Ni) в рослинах, що ростуть поблизу.

Значний вплив на рослини має також автотранспорт. Збільшується концентрація кадмію в рослинності вздовж доріг, який потрапляє в трофічний ланцюг, абсорбуючись корінням або листям. Основним джерелом забруднення свинцем є двигуни внутрішнього згорання, тому в кормовій траві, що проростає вздовж доріг, може міститись достатньо свинцю, щоб загрожувати здоров'ю пасовищних тварин [15].

Найбагатший тваринний світ лісів Зміївщини. Тут живуть хижі ссавці - куниця, борсук, лісовий тхір, горностай, вовк, а також лисиця і ласка. Гризуни у лісах представлені такими видами як білка, лісова соня, лісова миша, полівки.

Для лісу дуже корисні комахоїдні ссавці: кроти, їжаки, землерийки. У лісі можна зустріти більше десяти видів летючих мишей [9].

Крупні копитні звірі представлені трьома видами: лось, козуля і кабан. Козуля зустрічається у багатьох лісах, навіть байрачних.

Ліс від гори до низу заселений птахами. На землі гніздяться солов'ї, дрімлюги, вівчарики. Дупла дерев займають шпаки, дятли, синиці, сови, одуди. У кронах дерев гніздяться ворони, іволги, денні хижі птахи - чорні шуліки, яструби, орли-могильники. У деяких птахів у лісі лише житло, а харчуються вони на відкритому просторі полів.

Із амфібій, що живуть у лісі, найцікавіша і найхарактерніша деревна жаба, або квакша. У лісах водяться і деякі плазуни: гадюка, мідянка, веретільниця.

Тваринний світ степів представлений великим тушканчиком, ховрахами, полівками, хом'яками, сліпаком та іншими гризунами. Живуть у степах також заєць, лисиця, їжак, ласка та інші ссавці; деякі амфібії; з птахів переважають жайворонки, щеврик польовий [9].

Тваринний світ водойм Зміївського району представлений болотною черепахою, вужами; поширені ставкова і озерна жаби, звичайний і гребінчастий тритони. У водоймах живуть такі види риб: плотва, карась, лящ, лин, сом, щука та інші.

Водойми дають притулок комплексу водно-болотних птахів: качкам, журавлям, куликам, крячкам. Більшість з них є об'єктами спортивного полювання, а витрачені свинцеві кулі з мисливських рушниць є джерелом свинцевого забруднення. У заростях прибережних рослин перебувають і ссавці: водяна полівка, видра, мишка-малюк.

Тваринний світ сильно змінився під впливом господарської діяльності людини. Розорювання цілинних земель спричинило колись зникнення диких коней-тарпанів, степових антилоп-сайгаків. Із птахів зникли степові орли, журавлі-красені, хохітва та інші види. Рідко гніздяться гуси і лебеді. Разом із цим людина сприяла розселенню птахів у степову зону. Лісові полезахисні смуги, створені у степах, освоїли сірі славки, горлиці, сороки та інші корисні комахоїдні та хижі птахи.

Населені пункти стали звичним місцем перебування ряду тварин. Тільки у населених пунктах зустрічаються міська і сільська ластівки; живуть коло людей горобці, стрижі, галки. Із ссавців поряд з людиною живуть сірий пацюк і домова миша. На околиці населених пунктів заходять ласки, тхори, їжаки, лісові й польові миші.

Національний природний парк (НПП) „Гомільшанські ліси”, розташований на території Зміївського району Харківської області. На території парку представлений увесь складний комплекс рослинності, що є характерним для долини Сіверського Донця лісостепової зони: нагірні діброви, соснові та дубово-соснові ліси піщаної тераси, заплавні луки та ділянки степової рослинності. Сюди ж входять заплавні ліси, ділянки із рештками болотяної рослинності, а також водяна та прибережно-водяна рослинність.

Починаючи з 1914 року, при заснуванні Біологічної станції Харківського університету, ця територія стає цінним резерватом рідкісних, реліктових та ендемічних видів рослин та тварин, багато з яких занесені до Червоної книги України.

У 70-80-х роках вченими Харківського університету проводилася велика робота з вивчення цього природного комплексу, в ході якої було виявлено місцезнаходження рідкісних видів.

Це унікальний лісовий масив, що являє собою різновікову нагірну діброву на підвищенні правого берега р. Сіверський Донець з ярами та балками; до нього прилягають заплавні луки великої площі. Ліси національного природного парку являють собою один з найкращих старих дібровних масивів на Лівобережжі України. Особливий рельєф правого берега Донця, що створений завдяки рісвюрмській ерозії, став одним з рефугіумів для рослин під час льодовикового періоду. Тому ця ділянка вважається за одну з реліктових в Україні та відрізняється великим ступенем флористичного розмаїття та високою концентрацією рідкісних видів, реліктів пліоценової флори.

Глибокі яруги мають своєрідний мікроклімат і вкриті суходолами та вологими луками.

У анотованому переліку рідкісних рослин налічується 132 види. До категорії рідкісних віднесено 37 видів рослин нагірних дібров, 34 види борової тераси, 31 вид заплавних лук та 30 видів степових ценозів. З загального переліку 26 видів рослин занесено до Червоної книги України [14].

Ліси на правому березі Донця належать до типу сухих та сухуватих кленово-липових дібров; на дні та по схилах яруг розповсюджені свіжі і навіть сирі кленово-липові діброви, в яких зустрічається біля 50 видів деревних та чагарникових порід. Ліс високого бонітету складає біля 500 га віком 100-130 років, мають місце окремі 200-300-річні дерева. Цікаві у ботанічному відношенні високі стрімкі схили до Донця. Ця територія заслуговує на охорону як еталон типової старої пристепової діброви. Під покривом лісу добре розвинений покров з переважанням типових дібровних елементів, серед яких зустрічаються рідкісні та зникаючі види: хвощ великий, цибуля ведмежа аконіт дібровний (ендем басейну Дінця), вороняче око, актея колосиста, любка дволиста, костриця висока.

На правому березі Дінця ліс межує з різними за розміром галявинами та ярами, на яких сформувався трав'яний покрив лучних степів. Найбагатша на такі угруповання лощина, що простягається від "Нижніх вітряків" повз окремі квартали Гомільшанського лісництва. Добре збереглися лучні степи і у "Зайцевім яру". Це місце відзначається також і тим, що на північному його схилі, в осичнику, є місце, де росте рідкісний вид флори України костриця шорстколиста.

Ліси на піщаній терасі Донця за характером рослинності та місцерозташуванням відносяться до пристепових борів та суборів, сильно остепнених. В бору половину площі займають середньовікові насадження, є ділянки, де сосна сягає 100-річного віку. В суборах крім сосни зустрічаються дуб черещатий, береза бородавчаста, зрідка - береза пухнаста; осика та крушина ламка ростуть у знижених місцях. У трав'яному покриві мають місце представники флори більш північних лісів та степів. На піщаній терасі в бору можна зустріти цікаві озера, наприклад, по берегах оз. Борового збереглися куртини сфагнуму з рідкісною комахоїдною рослиною росичкою.

Відповідно до результатів багаторічних досліджень Л.М. Горелової флора природного парку нараховує близько 800 видів судинних рослин. До категорії рідкісних з цього числа віднесені 113 видів, з яких 23 входять у Червону книгу України, і розділені за ступенем рідкісності на 4 групи: 0 - види, що очевидно зникли (не відзначалися на даній території протягом тривалого часу); 1 - види, що знаходяться під загрозою зникнення (1-2 місцезнаходження з поодинокими екземплярами); 2 - рідкісні види (такі, що зустрічаються спорадично з низькою чисельністю популяцій, або з достатньою чисельністю популяцій, але в 2-3 місцезнаходженнях); 3 - види, чисельність популяцій яких скорочується.

Такі види рослин з Червоної книги як лісові орхидні: любка дволиста і коручка чемерицевидна, що зустрічаються дуже нечасто поодинокими екземплярами або з низькою чисельністю популяцій. З рідкісних видів особливо цікавий аконіт дібровний як найвужчий ендем у нашому регіоні - ендем басейну Сіверського Донця. Ці види на межі переходу в 1 групу рідкісності.

Окремо треба відзначити цибулю ведмежу. На території діброви відомо три місцеперебування, де цей вид домінує в асоціації вологого типу дібров.

Степові ділянки на території парку мають сильно змінений характер внаслідок багаторічного використання їх під пасовища. У місцях, незручних для випасу, збереглися типово степові злаки (ковила волосиста, вівсюнець Шелла, пирій середній і пирій волосистий), а також деякі види степового різнотрав'я.

Більшість з цих видів рослин у 60-і роки зростали масово і були звичайними видами. До цього часу чисельність їхніх популяцій скоротилася внаслідок господарського використання місць їхнього зростання.

У порівнянні з порушеними ділянками лісових, лучних і степових фітоценозів трохи краща ситуація спостерігається з представниками водних фітоценозів, що входять до 3 групи рідкісності. Сальвінія плаваюча, латаття біле є рідкісними видами для України, але у водоймах парку їхня чисельність за останні роки помітно не знизилася, хоча великі рекреаційні зони вздовж обох берегів Дінця завдають істотної шкоди їх популяціям.

На території масиву мешкає низка рідкісних та зникаючих видів тварин, що занесені до Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги. Серед них особливе місце посідають комахи [14]. Ряд Бабки налічує 12 рідкісних видів. Твердокрилі на території парку нараховують більше 50 видів, які мають статус рідких. Серед перетинчастокрилих, є також багато видів, які належать до рідкісних видів та зустрічаються на території парку. Але крім рідкісних видів на території парку зустрічається багато комах, які належать до категорії "вид, що прикрашає природу". По-перше це стосується метеликів, які належать до родин ведмедиць, бражників та інших.

Різноманіття біотопів даного природного комплексу сприяє розвитку різних видів наземних хребетних тварин. Тут зустрічається близько 20 видів земноводних та плазунів, з яких найцікавіші - різнокольорова ящірка та деревна жаба - квакша. З птахів трапляються майже всі види, притаманні лукам, лісам, болотам. Серед представників тропічної фауни тут зустрічається рибалочка голубий, бджолоїдка, сиворакша (стала дуже рідкісною), вивільга. Нажаль, зникли орли-беркути, але де-не-де трапляються на гніздуванні орел-могильник, орел-карлик, яструб-тювик. У кронах дерев, дуплах та штучних гніздівлях ще трапляються канюк, чорний шуліка, сіра сова, вухата сова, хатній сич, голуб-синяк, мухоловки строката і білошия, дятли, пищуха, болотяна гаїчка, довгохвоста синиця, горихвістка та інші види. Витоптування підстилки у лісі та випас худоби завдає чималої шкоди птахам, що гніздяться на землі - вільшанці, дрімлюзі, вівчарикам, лісовому щеврику. У заплаві зрідка гніздяться лиски, комишниці, чайки, баранчики, з качок - шилохвіст нерозень, попелюх та чернь білоока, пірникози. Над плесами ширяють річкові крячки мартини; багато ластівок-берегівок, що будують нори у стрімких берегах Дінця. Часто можна зустріти чапель: сіру, велику білу та руду, що живляться та старицях заплави. Існує велика колонія сірої чаплі - у різні роки тут нараховувалося до 100 гнізд. З журавлеподібних зустрічаються сірий журавель та деркач.

З ссавців тут зустрічається 12 видів кажанів, в тому числі рідкісний вид - вечірниця мала; 4 види комахоїдних; 7 видів хижих (в тому числі норка, видра, борсук, горностай, ласка), 10 видів гризунів та 3 - копитних [14].

Серед ландшафтів даного району велику цінність представляє урочище Хомутки, розташоване на лівому березі Донця поблизу Коробових Хуторів. Це своєрідні рослинні асоціації заплавного лісу з найрідкіснішими за віком та висотою деревами та багатими луками. Є дуже мальовнича затока Косач - дійсний рай для водоплавних птахів. У цих місцях звичайно трапляються чирянки великі, крижні, бугайчик, комишниці. Саме тут розташована колонія сірої чаплі.

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЯ ТА ОХОРОНА ПРИРОДНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ТА ПРИРОДНО-АНТРОПОГЕННИХ КОМПЛЕКСІВ ЯК ІНТЕГРАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ЗМІЇВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Природно-територіальні комплекси (ПТК)

В ландшафтному відношенні територія Зміївського району належить до лісостепової та степової зон Лівобережної частини України. В лісостеповій зоні виділяють Середньоросійську та Лівобережно-Дніпровську провінції, в степовій - Лівобережно-Дніпровську та Донецько-Донську. Передостання в районі не представлена [5].

Всі природні комплекси (ПТК) поділяються на три групи: межирічні, долинні, балково-долинні [4].

Межирічні ПТК. Рівнини лесові, піднесені і відносно вирівняні на нижньо-середньоміоценовій основі, з чорноземами типовими та реградованими, світло-сірими і сірими ґрунтами, з кленово-липово-дубовими лісами і сільськогосподарськими угіддями на місці широколистно-дубових лісів та лучних степів розміщені на вододілі річок Мжа і Уди (рис. 2.1). Поселень в цьому комплексі небагато, оскільки це вододіл і ґрунтові води залягають глибоко. Значна площа цих ПТК розорана, що спричинює посилення вітрової та водної ерозії, зниження родючості ґрунтів.

На основі ландшафтної карти [5] графічним способом визначення площ (з допомогою палетки) визначено площу для даного межирічного ландшафту. Для визначення площі необхідно прикласти палетку до об'єкту на карті, площу якого потрібно визначити. Підрахувати кількість цілих квадратиків ц, що потрапляють в область об'єкту, та кількість частинок квадратиків ч. Площу оючислюють за формулою 2.1.



S = (ц + ) • 400 (2.1)

де S - площа об'єкту, що визначається;

400 - площа одного квадратика палетки (га).

Для даного ландшафту площа становить

S = (5 + ) • 400 = 4800 (га).

Показник ландшафтної неоднорідності (F) визначають за формулою:

F= ·100% (2.2)

де S - площа кожної ділянки, яку займає певний ПТК;

S - загальна площа Зміївського району.

Для даного ландшафту він складає

F = ·100% = 8,5%

Рівнини лесові відносно вирівняні, розчленовані ярами і балками на нижньо-середньоміоценовой основі, з чорноземами типовими, звичайними і реградованими, рідше з сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами, з сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравно-типчаково-ковильних степів, рідше на місці широколистно-дубових лісів приурочені до вододілів річок Сіверський Дінець, Мжа та Уди. В цьму комплексі розташовані такі села як Таранівка, Беспалівка, Пасіки. І тут має місце розорювання земель, що призводить, як вже зазначалося, до посилення вітрової та водної ерозії. Змитий ґрунт потрапляє в річки і підвищує їх мутність, спричинює обмілення річок. Через використання застарілої важкої сільськогосподарської техніки на полях відбувається ущільнення ґрунту, що призводить до посилення поверхневого стоку і виникнення водної ерозії на схилах, до застою води на рівнинах, збільшення енергозатрат на обробку полів і в кінцевому результаті до зниження родючості ґрунтів, врожайності і якості продукції.

Їх площа за 2.1 дорівнює:

S = (56 +) • 400 = 38600 (га).

Показник ландшафтної неднорідності для даної ландшафтної одиниці за формулою 2.2 становить

F = ·100% = 33,6%.

Ці ландшафти розміщені на вододілах річок Сіверський Дінець, Уди, Мжа, Берестова (остання протікає за межами Зміївського району). Їх стійкість залежить від природного та антропогенного впливу. Така відносна вирівняність цих ландшафтів та наявність родючих чорноземів стала причиною розорання земель для сільськогосподарського використання. В результаті інтенсивного випадіння опадів відбувається водна ерозія, змив верхнього родючого шару гумусу. Таким чином збільшується кількість змитих або еродованих ґрунтів, а відтак зменшується їх родючість, падає врожайність.

Вздовж річкових долин, які зазвичай терасовані та відрізняються різноманітністю гірських порід та рельєфу розміщуються долинні ПТК. До долинних ПТК відносяться рівнини лесові, розчленовані балками і ярами, із западинами на алювії неогенових терас, з чорноземами типовими середньогумусними, вилуженими, чорноземами звичайними сердньогумсними, з сільськогосподарськими угіддями на місці широколисто-дубових лісів, лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, рідше з сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами під кленово-липово-дубовими лісами. До цих комплексів приурочені такі села як Константівка, Лазуківка. Їх площа за формулою 2.1 складає

S = (11 + ) • 400 = 8 400 (га).

Тоді коефіцієнт ландшафтної неоднорідності за формулою 2.2 такий

F = ·100% = 7,3%.

До долинних ПТК відносяться також рівнини лесові, розчленовані балками і ярами, із степовими блюдцями на алювії давньочетвертинних терас, з чорноземами типовими середньогумусними, чорноземами звичайними середньогумусними, вилуженими, рідше з чорноземами опідзоленими й реградованими, з сільськогосподарськими угіддями на місці широколистно-дубових лісів, лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, іноді під кленово-липово-дубовими лісами. До них приурочені села Скрипаї, Шелудківка. За формулою 2.1 обчислюємо площу

S = (31 + ) 400 = 19 000 (га).

Для цього ландшафту за формулою 2.2 коефіцієнт неоднорідності:

F = ·100% = 16, 6%.

Ландшафти цього типу також знаходиться у сільськогосподарському використанні, але те, що вони розташовані на лівих пологих берегах річок Сіверський Дінець та Мжа робить їх більш стійкими до зовнішнього впливу за рахунок відсутності схилових процесів.

Рівнини лесові, плоскі із западинами на алювії молодих четвертинних терас, з чорноземами типовими, залишковослабкосолонцюватими, чорноземами типовими середньогумусними і звичайними середньогумусними, сільськогосподарськими угіддями на місці лучних і різнотравно-типчаково-ковилових степів, рідше з лучно-болотними солонцюватими ґрунтами і болотяно-різнотравно-осоковою рослинністю під косовицями також є долинними ПТК. Тут розташовані с.м.т. Комсомольське, с. Нова Єгорівка, с. Лиман. Вони на території Зміївського району займають площу за формулою 2.1

S= (21 + ) • 400 = 14 400 (га)

Коефіцієнт їх неоднорідності складає за формулою 2.2

F = · 100% = 12,5%.

Природному функціонуванню цих ландшафтів заважає наявність техногенного елементу - Зміївської ТЕС. Забруднення атмосфери продуктами згорання викопного палива, що використовується для отримання електроенергії, зокрема двоокис сірки та двоокис азоту негативно впливають на структуру і характер функціонування ландшафту, що наглядно проявляється на такому структурному елементі як рослини. Для багатьох видів рослин (соя, помідори, овес) вплив суміші цих газів викликає ураження листя, знижує швидкість транспірації та швидкість фотосинтезу. Крім того значна частина с. Лиман та с. Нова Єгорівка в даний час знаходиться у підтопленому стані, навіть у зимовий межений період. Внаслідок підняття рівня ґрунтових вод і вимивання солей відбувається засолення ґрунтів, що є причиною проростання галофітної рослинності.

Долинними ПТК рівнини дрібнохвилясті на молодих четвертинних піщано-мулистих відкладах, з чорноземами супіщаними, дерновими підзолистими і дерновими розвинутими піщаними ґрунтами, іноді із пісками слабозадернованими, із сільськогосподарськими угіддями, вигонами, сосновими і сосново-дубовими лісами. До цих ландшафтів приурочені с.м.т. Зідьки, с. Чемужівка, с. Черемушне, с. Курортне. Визначимо їх площу за фоормулою 2.1

S = (3 + ) • 400 = 7600 (га).

Для них коефіцієнт неоднорідності за формулою 2.2 складає

F = ·100% =6,6%.

Дані ландшафти складають борові тераси річок Сіверський Дінець та Мжа. Зведення цих лісів може призвести до пилових бурь, вітрової ерозії, оскільки збільшиться швидкість вітру, понизиться рівень ґрунтових вод і збезлісена місцевість буде відрізнятися сухістю від суміжних територій.

Рівнини плоскі і слабохвилясті, піщано-глинисті на голоценовому піщано-мулистому алювії заплави з лучно-чорноземними солонцюватими, іноді болотними ґрунтами і торф'яниками, із злаково-різнотравною, болотно-різнотравною рослинністю під сінокосами, вигонами, частково розорані, іноді під лісами з дуба та вільхи чорної також відносяться до долинних ПТК. До них приурочені м. Зміїв, с. Черкаський Бішкін, с. Соколово. За формулою 2.1 визначимо їх площу

S = (9 + ) • 400 = 12 200 (га).

Коефіцієнт неоднорідності визначаємо для них за формулою 2.2

F = ·100% =10,6%.

Ці ландшафти використовуються в сільському господарстві як вигони та косовиці. В результаті такого використання відбувається ущільнення ґрунту, що є оптимальними умовами для розвитку бур'янів (полину, копиви, лободи та ін.). Косовиця включає зрізання рослин, шуми, ущільнення ґрунтів колесами, вібрацію, забруднення ґрунту і повітря паливно-мастильними матеріалами і вихлопами, загибель і поранення тварин. На скошених луках сонячне проміння, вітер і опади неопосередковано впливають на ґрунт. Випас худоби супроводжується ущільненням ґрунту, удобренням його виділеннями домашніх тварин, знищення і ушкодження наземних, а іноді і підземних частин трав'яної рослинності.

Балково-долинні ландшафти прорізують усі інші. Їх площа складає (за формулою 2.1)

S= (0 + ) • 400 = 9 800 (га).

Коефіцієнт неоднорідності для балково-долинних ПТК обчислимо за формулою 2.2

F = • 100 % = 8,5 %.

На схилах балок, незакріплених рослинністю, в результаті водної ерозії утворюються вимоїни, а потім яри. Схилові процеси спричиняють змив ґрунтів, зниження їх родючості.

Таким чином ландшафтна стійкість або період відносного спокою ландшафту, при якому спостерігається зворотність процесів і часових змін його структури, залежить від зовнішнього впливу, тобто природних і антропогенних факторів. В ландшафті все взаємопов'зано, тому поширення одного компонента може привести до порушення всього ландшафту. Тому в процесі господарської діяльності необхідно враховувати особливості функціонування певного типу ландшафту, адже вже значна частина природних комплексів перетворилася на антропогенні, деякі знищені. В результаті порушується екологічна рівновага. Для її підтримки необхідно створювати природно-заповідні об'єкти.

Для збереження, розширення, відтворення і охорони єдиної системи з природним станом ландшафтів та інших природних комплексів та інших природних комплексів, унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, що сприяють зменшенню, попередженню і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на довкілля розроблена Державної програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки.

В Зміївському районі є природні комплекси, що потребують охорони. Уже існуючі об'єкти і території природно-заповідного фонду у районі такі: НПП "Гомільшанські ліси", заказниками місцевого значення „Прогін”, „Мохначанський ліс”, „Скрипаївський” та численими пам'ятками природи. НПП „Гомільшанські ліси” має площу 14 314,76 га, на якій зберігається ландшафт нагірного вікового дубового гаю: окремі екземпляри дуба черешчатого мають вік 200-300 років і є пам'ятками природи [1]. Деякі види тварин і рослин занесені до Червоної книги України. На території заказника проводяться заходи по збереженню та відтворенню лісів, видового та кількісного складу фауни.

"Прогін" - державний ентомологічний заказник місцевого значення (його площа 6 га). Зберігає ділянку на схилі балки біля с. Нижній Бішкін, яка являє собою острівець типчаково-ковильного степу з місцями проживання земляних бджіл (евцери, рофіти), джмілів, метеликів (махаон, подалірій, поліксена) та інших комах. Деякі з них занесені до Червоної книги України.

"Мохначанський ліс" - лісотипологічна пам'ятка природи, де ростуть дуби черешчаті, середній вік яких 160 років. Під кронами коронних деревостоїв на заповідній лісовій ділянці росте велика кількість рідкісних рослин, які зараз знаходяться під загрозою зникнення. На організованих тут стаціонарних базах вже багато років проводяться наукові дослідження, студенти Харківської сільськогосподарської академії ім. Докучаєва проходять учбову практику.

"Скрипаївський" - державний лісовий заказник (площа 27 га), розміщений біля с. Скрипаї. Це найбільш старі лісові насадження, що дійшли до нас через багато років. В першій половині минулого століття в часи військових поселень, солдати Чугуївського гарнізону, за наказом командування, висаджували в пісок бирьки з насінням. Посадка бирьок продовжувалася із року в рік і тяжка праця увінчалась успіхом. На другій терасі Сіверського Дінця, незабаром, зашумів молодий ліс, а рух сипучих пісків було призупинено. Ця ділянка соснового лісу називається "Аракчеївським" [1].

Східчатий зсув на схилах Монастирської гори (с. Гайдари). Великий багатощабельний зсув на схилі, зверненому до Сіверського Дінця, утворився внаслідок зсуву великих мас пород по глинам зміївського горизонту берекської світи, які в багатьох місцях оголюються.

Озеро Лиман. Найбільше озеро Харківської області (довжина 7,5-9 км, ширина - 3 км.). Розміщене на однольосовій терасі Сіверського Дінця. В минулому являло собою водойму з солонуватою водою. В наслідок будівництва Зміївської ТЕС на його місті створене прісноводне водосховище, рівень якого підтримується штучно за рахунок перекачки з Сіверського Дінця. Дно піщане, замулене, місцями торфянисте. По берегам зутрічається багато солопчака [9].

Ділянка вікового соснового лісу на боровій терасі р.Мжа біля Артюхівки. В найбільшій мірі збереглися обриси лісів цього типу і може розглядаються як ландшафтний еталон.

Колонія сірих чапель біля с.Коропове. На високих дубах, осинах у старому пойменому лісі розміщено близько сотні гнізд сірої чаплі, рідкої для нашої місцевості.

Основні проблеми заповідних територій повязані з діяльністю Зміївської ТЕС, ВАТ „Балцем”, АТ „Хімпром”, які формують техногенний фон цієї території. Тому зберегти у первозданному виді ландшафти досить важко.

Перспективним є розширення екомережі за рахунок біологічного заказника „Горіла долина” та орнітологічного „Сухий лиман”.

2.2 Дослідження природно-антропогенних комплексів (ПАК)

ПАК виникли в результаті активної взаємодії природи і господарської діяльності людини. Вони утворилися на основі природних комплексів шляхом цілеспрямованого їх перетворення з урахуванням інтересів господарської діяльності та об'єктивних потенційних можливостей ландшафту, а також естетичних потреб і норм, існуючих в суспільстві.

Мільков Ф.Н. (1973 р.) класифікує антропогенні ландшафти за їх змістом [16]. Ця класифікація враховує відмінності в найбільш важливих структурних частинах антропогенних комплексів: сільськогосподарські комплекси, лісові, водні, промислові та селітебні комплекси.

Сільськогосподарські ландшафти - найбільш розповсюджені серед антропогенних комплексів території Зміївського району, де сільськогосподарські угіддя розташовані на місці широколисто-дубових лісів, луків, різнотравно-типчаково-ковилових степів. Умовно с/г ландшафти можна поділити на польові, садові і лучно-пасовищні ландшафти [16].

Кучерявий В.П. (2001 р.) виділяє в свою чергу категорії ландшафтів, для яких характерна певна функція, яку вони виконують на міській території: урбанізовані, індустріальні, деваставані, рекреаційні, комунікаційні стрічкові та агрокультурні ландшафти [17].

Оброблювані поля, плодові сади, луки і пасовища відрізняються один від одного своїм екологічним станом і ступенем саморегуляції. Ці ландшафти довгий час підлягають одному й тому ж господарському використанню, а багаторазово повторюваний вплив людини на ландшафтні комплекси у формі різних типів їх господарського використання викликає в них формування стійких генетичних рис.

Польовий тип ландшафту характеризується щорічною оранкою ґрунтового шару з внесенням в нього добрив і створенням штучних агрофітоценозів. Ґрунти тут значно відрізняються від первинних. Наприклад, в орних дерново-підзолистих ґрунтах відбувається посилення дернового і послаблення і підзолистого процесу [16]; у лісостепу при вирубці лісів і наступному розорюванні темно-сірі ґрунти набувають ознак, притаманних чорноземам.

Польові ландшафти або ландшафти полів переважно зайняті зерновими та просапними агробіоценозами і розташовані на межирічних та долинних ландшафтах річок Сіверський Дінець, Мжа, Уди, Берестова. Тут розташовані поля колективних сільськогосподарських підприємств КСП „Донецьке” (с. Нижній Бішкін), КСП „Україна” (м. Зміїв), КСП „Скрипаївське” (с. Скрипаївське) В результаті обробки ґрунтів відбувається ущільнення ґрунту, або їх розрихлення, зрізання і пошкодження рослин, забруднення пестицидами і т.д.

Особливість угруповань польових культур (агрофітоценозів) як рослинних угруповань полягає в короткочасному їх існуванні. Агрофітоценози - примусово реґульовані, угруповання рослин висівних і бур'яну.

Садковий тип ландшафту - багаторічний тип культурних фітоценозів [16]. Вони найменш розповсюджені в Зміївському районі. Садові насадження є на заході м. Зміїв (с. Пролетарське) на правому березі р. Мжа у нижній течії. Цей тип відрізняється від лісокультурних комплексів менш вираженою саморегуляцією і глибокою антропогенною перебудовою ґрунту, що викликана її постійною обробкою, внесенням добрив, поливом.

Лучно-пасовищний тип ландшафту. Найбільш цінні у кормовому відношенні заплавні луки складають переважну групу урочищ заплавного типу місцевості, куди окрім луків входять і урочища заплавних лісів, і низинні болота, і озера-стариці. Лучно-пасовищні приурочені до заплав річок Сіверський Дінець (поблизу сел Черемушне, Задінецьке), Мжа (с. Чемужівка, с. Артюхівка), Уди (с. Водяне, с. Петрищеве).

Довгий час існування луків підтримується систематичними сінокосами і випасом худоби. Можна сказати, що сінокосіння і випас - регулююче начало луків, хоча ступінь саморегуляції у них самих значно вище, ніж у польового чи садового типу ландшафтів і близька, певно до природного степового типу [15].

В акультурному стані знаходяться великі площі луків і степових пасовищ. Вони поросли чагарниками, заболочені і закупинені, вкриті травостоєм низької якості. Між тим луки і степові пасовища - важливий вид кормової бази тваринництва. При використанні техніки, вона негативно впливає на тварин. Механізоване сінокосіння призводить до загибелі птахів, що гніздяться на землі, а також деяких тварин, зокрема зайців. На сильно зволожених луках тиск машин на ґрунт призводить до його ущільнення і зниження урожайності трав. Випас худоби також супроводжується ущільненням ґрунтів, крім того він удобрюється виділеннями домашніх тварин та розповсюдження насіння ряду видів рослин, продавлюються нори ссавців [18].

Створення с/г ландшафтів викликає появу небажаних супутніх явищ та ландшафтних комплексів. Із розорюванням та інтенсивним випасом худоби пов'язано виникнення сільськогосподарської (землеробної та пасовищної) водної та вітрової ерозії, що супроводжується інтенсивним змивом і видуванням ґрунтів, утворенням вимоїн та ярів. Новим антропогенним явищем, яке не було характерне для незайманих лісостепу і степу, стали пилові бурі. Для польових зрошувальних ландшафтів супутнім явищем є вторинне засолення ґрунтів та заболочення.

Характерними для Зміївського району лісокультурні ландшафти, тобто штучні насадження. Вздовж полів насаджені полезахисні смуги, що сповільнюють швидкість вітру, накопичують вологу, утримують сніг, а також захищають посіви від викидів автотранспорту. Добре прижилися сосни, висаджені півсторіччя тому на пісках борових терас. З часом ці насадження набули тих рис структури в чагарниковому, трав'яному і наземному покриві, а також ґрунтів, які характерні природному типу лісу.

Серед агрокультурних ландшафтів Кучерявий В.П. виділяє гідроморфні ландшафти - ландшафти рік, озер і ставків [17]. В межах району води водних об'єктів використовуються для господарських потреб населення та промисловості, а також виконують рекреаційні функції. Найяскравішим прикладом є озеро Лиман, яке використовується як прісне водосховище для Зміївської ТЕС і як місце відпочинку для населення.

Ландшафти промислових зон колгоспів, радгоспів являють собою урбанізовані вкраплення у сільськогосподарські ландшафти: тваринницькі комплекси (КСП „Червоний Велетень”), птахофабрики (с. Бірки), овочефабрики (с.м.т. Комсомольське).

Комунікаційні стрічкові ландшафти - специфічна форма антропогенного ландшафту, що розвивається у зв'язку з будівництвом, благоустроєм і озелененням залізниць і шосейних доріг.

Є в Зміївському районі і девастанові, що представлені кар'єрними виїмками та відвалами в зоні видобутку будівельних матеріалів, зокрема піску (кар'єр з видобутку піску в с.м.т. Зідьки).

Рекреаційні ландшафти також мають місце в районі і представлені зонами відпочинку „Есхар”, „Мохнач”, „Коробів Хутір”, „Якубіно” та інші, що приурочені до берегів р. Сіверський Дінець, зона відпочинку „Озеро Лиман” на березі однойменного озера та інші. Це організовані зони відпочинку з налагодженим побутом, але є неорганізовані стихійні зони по берегах Сіверського Дінця, Мжі, Уд.

Селітебні ландшафти - антропогенні ландшафти населених місць: міст і сіл з їх забудовами, вулицями дорогами і парками [17]. За ступенем перетворення селітебні ландшафти поділяються на міські і сільські антропогенні ландшафти. В Зміївському районі лише одне місто - Зміїв, два селища міського типу (с.м.т. Зідьки та с.м.т. Комсомольське) та 74 сільських населених пунктів(с. Таранівка, с. Скрипаї, с. Благодатне).

Іноді в антропогенних ландшафтах невеликого міста і великого села досить важко знайти суттєві відмінності. В цілому, однак, сільські ландшафти відрізняються менш глибоким перетворенням природного середовища у порівнянні із міськими.

Сільські селітебні ландшафти. Із виникненням села завжди відбувається докорінна перебудова природного ландшафту, що існував на його місці. В першу чергу змінюється рослинність та пов'язаний з нею тваринний світ. На селітебних землях навіть найменшого степового села не зустрінеш ні ковилу, ні ховраха, навіть якщо вони розповсюджені на близьких околицях. Через деякий час посилюється змив ґрунтів, на схилах з'являються яри - змінюються ґрунти та форми рельєфу.

Сільські населені місця розміщуються в залежності від природних, історичних, економічних факторів. Всередині крупного фізико-географічного регіону географія та „морфологія” сільських селітебних ландшафтів тісно пов'язані з типами місцевості. Одні з них малопридатні для розміщення сіл і тому бідні ними. Наприклад, плакорний тип місцевості в лісостеповій та степовій зонах для яких характерне глибоке залягання рівня ґрунтових вод (с. Лазуківка), а такі як схиловий тип місцевості з його близькістю до річної води і близьким заляганням ґрунтових вод густо заселені (с. Соколове, с. Водяне, с. Нижній Бішкін).

В залежності від типу місцевості, до якого належить село, визначається його контур і внутрішня структура, тобто співвідношення і просторове розміщення дворів та інших будівель, городів, садів, вулиць, доріг. На схиловому типі місцевості переважають лінійно витягнуті вздовж балок і рік села (с. Борова, с. Черемушне), що непомітно зливаються в один суцільний ряд; на плакорному типі місцевості - дрібні більш-менш компактні поселення біля ставків на вершинах балок (с. Константівка).

Із усіх структурних частин сільських селітебних ландшафтів лише двори (будівлі) належать до техногенних комплексів, при вивченні яких природні ландшафти розглядаються як палеогеографічна основа. Всі інші структурні частини - городи, сади, вулиці, дороги належать до категорії сучасних ландшафтних комплексів антропогенного типу рельєфу цих частин в більшості випадків походить від природних ландшафтів, і вони утворюють або рід, або вид природного сімейства урочищ. Своєрідні землі городних урочищ. Вони удобрені і незважаючи на інтенсивне використання відрізняються високою родючістю.

Міські ландшафти. Природні умови м. Змієва відрізняються своєрідністю. Ґрунти вкриті асфальтом і каменем. Рослинність зосереджена на площах парків і скверів. В місті багато штучних форм рельєфу. Це виямки вздовж доріг на крутих схилах, засипані відходами балки та яри, а також різного роду штучні підняті, насипні комплекси.

Хоча в районі лише одне місто, дуже близьким до міського типу ландшафтів є с.м.т. Комсомольське. Більша частина ґрунтів вкрита твердим покриттям. Рослинність також приурочена до парків і скверів.

Отже, переважаючим типом ПАК є сільськогосподарські. В зв'язку з цим необхідно вжити заходів щодо вдосконалення ведення сільського господарства. Таким чином, фоном для діяльності людини є ландшафт, і, навіть, змінений під антропогенним впливом, він буде здійснювати свій вплив [19]. Звідси випливають такі задачі - вміти читати ландшафт, розкриваючи його внутрішні і зовнішні зв'язки, та зберегти ландшафт, раціонально використовуючи його, покращуючи, перетворюючи, але не руйнуючи.

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПИВУ ПРИРОДНИХ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ФАКТОРІВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ „ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ”

екологічний забруднення довкілля природний

3.1 Сутність та стан вивчення впливу природних та соціально-економічних факторів на функціонування національних природних парків

Об'єктом дослідження даної роботи є національний природний парк „Гомільшанські ліси”.

Предметом вивчення є вплив природних та соціально-економічних факторів на функціонування парку.

Метою роботи є визначення зазначеного впливу на функціонування НПП „Гомільшанські ліси”.

Для досягнення цієї мети використовується комплекс фізико-географічних методів.

Збереження зникаючих видів рослин і тварин, підтримання екологічної рівноваги в умовах значного антропогенного тиску на природні комплекси є завжди актуальною проблемою, оскільки життя і здоров'я людей в значній мірі залежить від продуктивності функціонування природних комплексів.

Проблемами раціонального використання лісів, їх збереження, забезпечення виконання ними природоохоронних, санітарно-захисних функцій займаються багато науковців.

Проблемами лісового господарства Львівщини переймається начальник відділу лісового господарства ДЛГО „Львівліс” С. Брик; М. Пилипів присвятив свою статтю санітарному стану лісів ДЛГО „Львівліс” та перспективам використання сучасних засобів лісозахисну. Проблеми рекреаційного природокористування в умовах національного природного парку „Соколівські Бескиди” (м. Сколе, Львівська обл.) турбують Коханця М., Крамарця В., Ткачика В. та ін. [20].

Г. Парчук розглядає території природно-заповідного фонду України як елементи Пан-Європейської мережі, а Крижанівська О. розглядає установи природно-заповідного фонду як осередки екологічної освіти та виховання. Роль природно-заповідних територій в охороні біорізноманіття оцінюють Андрієнко П., Онищенко В.

Ряд науковців займаються вивченням проблем національних природних парків: „Карпатського” (Кислюк О., У. Абрам'юк), „Вижицького” (Коржик В.), „Гуцульщина” (Пророчу В.), „Синевир” (Держипільський Л., Дербак І.), „Подільські Товтри” (Кагало К.); природних заповідників: „Горгани” (Кисляк В., Клімук Ю., Олексів Т.), „Дніпровско-Орельський” (Палієнко Ю.), „Казантипський” (Литвиненко Н.), „Мис Март'ян” (Маслов І., Крайнюк К., Саркіна І.).

В основному всі дослідження стосуються природно-запоідних територій західної та південної України. Це зумовлено в першу чергу природними умовами, а саме - біологічним та екосистемним розмаїттям у порівнянні із східною Україною. Крім того зосередження у цій частині держави значної кількості промислових підприємств та інших об'єктів господарської діяльності є причиною порушення екологічної рівноваги природно-територіальних комплексів, або їх знищення, заміну природних комплексів на антропогенні.

Проте залишилися такі „острівці”, що заслуговують на те, щоб бути заповідними територіями. В свою чергу в процесі функціонування вони не лише зберігатимуть рідкісні рослини і тварини, а й підтримуватимуть екологічну рівновагу території. Особливу увагу необхідно звернути на природно-заповідні території, що зберігали б лісові комплекси, оскільки вони є тією зеленою фабрикою, яка відновлює живильну силу відпрацьованого повітря, підтримують кисневий баланс, мають санітарно-гігієнічне і цілюще значення. Таким комплексом є горбиста правобережна місцевість з густим листяним лісом, заплава із петляючим по ній Сіверським Дінцем, невеликими озерами, протоками, лівобережна тераса із сосновим бором.

При виборі місць улаштування національних природних парків критеріями служать їх винятковість, неповторність, типічність, характерність для природної зони, яку вони представляють [21].

Вперше опис природи, образно названий серед науковців „Харківською Швейцарією”, з'явився в 1913 році. З того часу вчені віддано працювали над збереженням найкращих дубових реліктових лісів віком 100-140 років. В 70-і роки, завдяки принциповій позиції вчених ХНУ ім. Каразіна - Л. Горєлової, І. Кривицького, О. Лисецького, Т. Догадінової, О. Вовк, знову постало питання про збереження на Харківщині степових, лісових, лучних, болотних та інших угрупувань, як резерватів генетичного фонду рослин і тварин.

Рішенням облвиконкому від 3 грудня 1984 року за № 562 був створений ландшафтний заказник місцевого значення „Гомільшанська лісова дача” площею 9 092 га. А в 2004 році Указом Президента України „Про створення національного природного парку „Гомільшанські ліси” від 06.09.04 № 1047/2004” з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних лісостепових комплексів долини р. Сіверський Дінець, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення колишній ландшафтний заказник місцевого значення перетворився на об'єкт, що офіційно перебуває під охороною держави.

Національний природний парк "Гомільшанські ліси" (далі - НПП "Гомільшанські ліси" або НПП) створений на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області. Загальна площа НПП "Гомільшанські ліси" складає 14 314,8 га, у тому числі - 3 377,3 га, що надаються у постійне користування, та 10 937,5 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів [22].

НПП "Гомільшанські ліси" є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Правові засади функціонування НПП "Гомільшанські ліси" визначаються Конституцією України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Про власність", "Про наукову і науково-технічну діяльність". Лісовим кодексом України, іншими законами України, підзаконними актами та цим Положенням [23].

НПП " Гомільшанські ліси" є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки у відділенні Держказначейства України, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням, штампи, бланки, емблему, що реєструються в установленому порядку.

НПП „Гомільшанські ліси” знаходиться в підпорядкуванні Державного комітету Лісового господарства України (далі -- Держкомлісгосп), оперативне управління здійснює Державне лісогосподарське об'єднання "Харківліс" (далі -- ДЛГО "Харківліс").

Ділянки землі та водного простору, які надаються НПП в постійне користування, з усіма природними ресурсами та об'єктами - вилучаються з господарського використання і надаються НПП у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Право користування землею оформлюється відповідними документами.

Межі НПП встановлюються в натурі (на місцевості), наносяться на планово-картографічні матеріали органів Держкомзему на місцях та землекористувача, обов'язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.

На території НПП у визначених місцях встановлюються необхідні державні інформаційні та охоронні знаки затвердженого зразка, зокрема межові знаки.

Юридична адреса: 63436 Харківська область, Зміївський район, с.Задонецьке, вул.Курортна, 156.

Основними завданнями НПП "Гомільшанські ліси" є:

- збереження цінних природних комплексів та об'єктів на його території, підтримання та забезпечення екологічної рівноваги в регіоні;

- науково обґрунтоване ведення лісового господарства;

- проведення науково-дослідних робіт по вивченню природних комплексів та їх зміни в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

- створення умов для організованого відпочинку, екскурсій та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням встановленого режиму охорони його природних комплексів та об'єктів;

- проведення екологічної освітньо-виховної роботи тощо.

Функціональне зонування території НПП "Гомільшанські ліси" здійснюється на підставі Проекту організації його території, що затверджується в установленому порядку Міністерством охорони навколишнього природного середовища (далі - Мінприроди).

З метою забезпечення охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об'єктів НПП "Гомільшанські ліси" його територія поділяється на такі функціональні зони:

- заповідна зона;

- зона регульованої рекреації;

- зона стаціонарної рекреації;

- господарська зона.

Згідно з функціональним зонуванням та з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей комплексів та об'єктів на території НПП "Гомільшанські ліси" встановлюється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання його природних ресурсів.

Заповідна зона -- призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів НПП.

На її території забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на її природні комплекси й об'єкти, а саме:

- будівництво споруд, шляхів, лінійних та (інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю НПП, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін домашніх тварин поза спеціально встановленими для цього маршрутами, пересування механічних, гужових та інших транспортних засобів (крім транспорту НПП), за винятком шляхів загального користування, проліт літаків і гелікоптерів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією НПП "Гомільшанські ліси" та інші види шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;

- геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву, гідрологічного та гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відшарувань, застосування хімічних засобів боротьби з шкідниками і хворобами рослин і лісу, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, збирання насіння, квітів, очерету, випасання худоби, відлов і відстріл диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;

- мисливство, рибальство, завезення нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково-обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів для виконання наукових досліджень;

- користування моторизованими плавучими засобами будь-якого класу, крім, тих, що перебувають в підпорядкуванні адміністрації НПП і використовуються в установленому порядку.

Для охорони, збереження й відтворення корінних природних комплексів, проведення наукових досліджень та виконання інших завдань у заповідній зоні, відповідно до Проекту організації території НПП "Гомільшанські ліси", охорони відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, допускається:

- збір колекційних та інших матеріалів, пов'язаних із веденням наукових досліджень, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи;

- виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів внаслідок антропогенного впливу;

- здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідності, спорудження у встановленому порядку будівель, та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед парком завдань;

- стоянка й проїзд транспорту НПП;

-у разі термінової необхідності, за клопотанням НТР НПП в заповідній

зоні з дозволу Мінприроди можуть проводитись роботи, пов'язані з ліквідацією осередків шкідників і хвороб або недопущенню їх появи, а також розробка вітровалів, буреломів і сніголамів;

-у виняткових випадках можуть проводитись санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних деревостанів та влаштування протипожежних розривів, лише на підставі наукового обґрунтування і погодження з Мінприроди.

Зона регульованої рекреації - призначена для короткострокового відпочинку та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць.

На території зони регульованої рекреації забороняється:

- будівництво промислових та інших споруд, не пов'язаних з діяльністю НПП;

- розробка корисних копалин, кар'єрів, забір ґрунту;