Аналіз фінансового стану Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу ім. Комінтерну

96

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1 Теоретично-методологічні основи аналізу фінансового

стану підприємства

1.1 Значення та необхідність аналізу фінансового стану підприємства

1.2 Інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства

1.3 Методика визначення коефіцієнтів фінансового аналізу

Розділ 2 Організація роботи по аналізу фінансового стану Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу ім. Комінтерну

2.1 Аналіз динаміки складу і структури актів і пасивів підприємства

2.2 Аналіз руху грошових коштів

2.3 Аналіз фінансової стійкості підприємства

Розділ 3 Розробка напрямків фінансової стабілізації Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу ім. Комінтерну

3.1 Розрахунок механізму фінансової стабілізації

3.2 Розроблення і складання фінансових бюджетів підприємства з метою фінансової стабілізації

3.3 Розрахунок моделі стійкого економічного росту підприємства

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. В умовах переходу до ранкової економіки питання пов'язані з аналізом фінансового стану підприємства мають важливе практичне значення. Визначення умов діяльності підприємства, напрямків покращення його фінансового стану та перспектив розвитку безпосереднього пов'язанні з проведенням фінансового аналізу.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи підприємства є перешкодою його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів. Виходячи з цього питання дослідження фінансового стану Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу Ім.. Комінтерну є важливим для забезпечення його роботи в ринкових умовах.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології та інструментарію проведення аналізу фінансового стану підприємства є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим, практика потребує використання різноманітних ефективних засобів аналіз фінансового стану підприємства з метою підвищення ефективного його розвитку. До найбільш складних проблем даної теми відносяться:

- аналіз формування структури фінансових активів підприємства;

- оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості;

- аналіз використання не оборотних і оборотних активів підприємства;

- розробка засобів зменшення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Ці питання стосовно діяльності об'єкта дослідження розглядаються в роботі.

Мета і задачі роботи. Метою дипломної роботи є проведення аналізу фінансового стану Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу Ім.. Комінтерну на основі використання відповідних методів дослідження з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарської діяльності. Дослідження проводиться з метою розробки рекомендацій і пропозицій направлених на покращення господарської діяльності об'єкта. До основних задач дослідження відносяться:

1. Проведення аналізу формування і використання фінансових ресурсів підприємства.

2. Оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості.

3. Аналіз структури та динаміки капіталу підприємства.

4. Оцінка стану та напрямків погашення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Методи дослідження. До основних методів аналізу що використовується в роботі відносяться внутрішній та зовнішній аналіз. Використовується вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової діяльності об'єкта дослідження. Особлива увага звертається на методи оцінки платоспроможності Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу Ім.. Комінтерну.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає три розділи. Перший розділ присвячено дослідженню методики аналізу фінансового стану підприємства. Другий розділ присвячено аналізу фінансового стану Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу Ім.. Комінтерну, досліджуються питання пов'язані з формуванням і використанням його активів, забезпечення платоспроможності підприємства його ліквідності та іншим. В третьому розділі містяться пропозиції і рекомендації щодо покращення фінансової діяльності Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу Ім.. Комінтерну. Такі пропозиції обґрунтовуються відповідними розрахунками.

Характеристика об'єкта дослідження. Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод Ім.. Комінтерну має свій баланс, який є складовою частиною балансу свого засновника АСК «Укррічфлот», свої фонди та обігові кошти. Предметом діяльності філії є: виконання всіх видів ремонтів, суднобудування, машинобудування, розвиток науки і техніки.

Огляд джерел що використані в роботі. В роботі використання нормативні документи України періодична література, навчальні посібники, а також матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність об'єкта дослідження. В роботі використовують наукові розробки таких авторів: Павлова Л.М., Лялин В.О., Родіонова В.М., Стаянов Е.А., Бланк І.А.

Розділ 1 Теоретично-методологічні основи аналізу фінансового

стану підприємства

1.1 Значення та необхідність аналізу фінансового стану

підприємства

Для того, щоб оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, необхідно здійснити фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання - визначити якісно фінансовий стан, з'ясувати можливості підвищення ефективності функціонування підприємства за допомогою раціональної фінансової політики; оцінити напрями розвитку підприємства, виходячи з потреби у фінансових ресурсах.

Метою оцінки фінансового стану є надання оцінки результатам господарської діяльності підприємства за певний період та певну дату.

Тобто, фінансовий стан визначає результативність, діяльності та спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Фінансовий стан може бути стійким, нестійким та кризовим. Здатність підприємства своєчасно здійснювати платежі та фінансувати свою діяльність на принципах розширеного відтворення свідчить, про його задовільний фінансовий стан [3, с.48].

Головною метою фінансового аналізу є своєчасне з'ясування і виправлення недоліків у фінансовій діяльності та виявлення резервів покращання фінансового стану підприємства і його платоспроможність [9, с.150].

При цьому необхідно розв'язати наступні завдання:

1) на підставі вивчення причинно-наслідкового взаємозв'язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконанню плану з надходженням фінансових ресурсів та їх використанню з метою покращання фінансового стану підприємства;

2) надати прогноз можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарювання і наявності власних та позикових ресурсів;

3) розробити конкретні заходи, спрямовані на більш ефективне використання фінансових ресурсів та зміцнення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану повинен дати відповідь на два запитання: перше - чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності і друге - чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобов'язання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації в зв'язку з недостатністю ресурсів [19, с. 14].

Саме тому інформація, яку надає баланс і звіт про фінансові результати, містить наступні дані:

- розмір капіталу і майна підприємства в абсолютних показниках (балансовий підсумок);

- структура капіталу і майна (баланс);

- зміни власного капіталу протягом звітного періоду;

- розміри отриманого прибутку або понесених підприємством збитків протягом звітного періоду [20, с. 40].

Аналіз фінансової звітності здійснюють, перш за все, працівники фінансово-економічної служби підприємства для виявлення та усунення проблем, розробки та прийняття рішень, щодо підвищення ефективності виробничо-збутових операцій, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення платоспроможності фінансової стійкості підприємства, а також для забезпечення планових фінансових показників і зобов'язань перед кредиторами та інвесторами.

Аналіз фінансової звітності проводиться також аудиторами з метою підтвердження звітності і визначення правильності обчислення і вчасної сплати податків. Аудитори на основі фінансового аналізу роблять офіційний висновок про фінансовий стан підприємства, який включається до річного звіту, що подається зовнішнім користувачам.

Фінансова звітність підприємств, зареєстрованих на фондовій біржі, аналізується спеціалістами-аналітиками цих бірж, оскільки від стану справ підприємства залежить ціна його акцій на біржі. Великі інституційні інвестори - банки, страхові компанії, різноманітні спеціалізовані фонди - мають у своєму штаті професійних аналітиків, які постійно спостерігають за змінами показників у фінансовій звітності підприємств, що їх цікавлять.

Банки, що обслуговують підприємства, також постійно знаходяться в курсі фінансових справ свого клієнта і ретельно аналізують показники балансу, звіту про фінансові результати та інших звітів. Банківські аналітики спостерігають за станом кредитоспроможності, наявністю, що гарантують повернення у встановлений термін отриманих позик і кредитів.

Спеціалізовані консультаційні фірми, що надають своїм клієнтам інформацію про фінансовий стан підприємств і здійснюють оцінку перспектив їх розвитку, також систематично спостерігають за станом господарської діяльності підприємств використовуючи фінансову звітність і публікують або надають таку інформацію за досить високу плату. Це стосується також і довідково-кредитних фірм, які в результаті вивчення показників фінансової звітності складають висновки про платоспроможність підприємства і надають їх своїм клієнтам або разовим користувачам за певну плату [21, с. 80].

Така інформація цікавить підприємців, які або звертаються до спеціалізованих фірм, або отримують фінансові звіти від фірм-контрагентів і ретельно їх вивчають. Підприємців цікавить, в першу чергу, надійність і кредитоспроможність контрагентів, тобто питання про те, в яких розмірах фірма може нести відповідальність за своїми зобов'язаннями і що її партнер отримає у випадку ліквідації (банкрутства), а також чи зможе контрагент своєчасно погасити свою заборгованість [19, с. 86]

Таким чином, аналізом фінансових звітів займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники та інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки - для оцінки умов кредитування та визначення ступеню ризику, податкові органи - для виконання плану надходження коштів для бюджету тощо. Відповідно до цього аналіз поділяється на внутрішній та зовнішній [24, с. 45].

Рис.1.1. Аналіз господарської діяльності підприємства

Зовнішній фінансово-економічний аналіз призначений для так званих зовнішніх споживачів (контролюючі органи, органи управління, податкові органи, банки, фондові та товарні біржі, інші ділові партнери підприємства, у тому числі, і насамперед, кредитори та потенційні інвестори підприємства). Призначення аналітичних матеріалів зовнішнього аналізу визначається виходячи із специфічних потреб перелічених споживачів: контроль за діяльністю підприємства, визначення податкового потенціалу, міри ліквідності та ризику при інвестуванні коштів, перспектив своєчасного повернення боргів. Зовнішній аналіз з огляду на це має досить загальні об'єкти дослідження, а саме: динаміка прибутку і рентабельності, ліквідність, платоспроможність, динаміка зміни структури капіталу за джерелами його формування [40, с.80].

Зовнішній фінансово-економічний аналіз орієнтований на публічну, зовнішню офіційну бухгалтерську та статистичну звітність. Його основними інформаційними джерелами виступають насамперед бухгалтерський баланс підприємства (річний, квартальні), звіти про фінансові результати (річний, квартальні), звіт про фінансово-майновий стан підприємства, документи податкової звітності. Це відкрита звітна інформація, звідси максимальна відкритість результатів аналізу. Для проведення аналізу на основі публічної звітності існує багато типових методик, оскільки вихідна інформація уніфікована відповідними стандартами бухгалтерського, податкового і статистичного обліку та звітності. Природно, число аналітичних задач, їх складність обмежені даними цієї досить небагатої інформаційної бази[6, с.33].

Внутрішній (управлінський) фінансово-економічний аналіз - глибший і більш комплексний, оскільки він ґрунтується не тільки на даних публічної звітності, а й на використанні усіх доступних джерел облікової та поза облікової інформації, включаючи первісні документи, а також матеріали нерегламентованого, так званого управлінського обліку. Такий аналіз призначений головним чином для використання керівництвом підприємства при прийнятті рішень з управління його фінансовими ресурсами. З метою збереження комерційної таємниці результати внутрішнього аналізу захищаються від проникнення у розпорядження сторонніх, зовнішніх споживачів інформації.

Як аналітичні задачі у внутрішньому (управлінському) аналізі фігурують складніші об'єкти аналізу (наприклад, глибоке обґрунтування бізнес-планів, вивчення впливу структури витрат на виробництво на рентабельність підприємства, вплив на рентабельність оборотності оборотних коштів та амортизаційної політики, оптимальність з точки зору максимізації прибутку інвестиційних портфелів, вплив роботи окремих структурних підрозділів підприємства на загальні результати діяльності підприємства та їм подібні). Вимоги до кваліфікації економістів-аналітиків, які займаються таким аналізом, звичайно вищі, бо тут практично немає набору стандартних рекомендацій з техніки аналітичної роботи, а міра придатності результатів аналізу для використання керівництвом підприємства залежить насамперед від того, наскільки розвинене аналітичне мислення економістів, наскільки вони володіють загальними методами і прийомами аналізу.

Як зовнішній, так і внутрішній фінансово-економічний аналіз диференціюються за призначенням результатів на поточний (ретроспективний) аналіз, оперативний аналіз і перспективний аналіз [15, с. 96].

Поточний фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення світового періоду (місяць, квартал, рік); як основні завдання поточного (або ретроспективного, бо вивчається діяльність підприємства за час, що минув) аналізу виступають: об'єктивна оцінка результатів фінансово-господарської діяльності, виявлення невикористаних резервів, недоліків у роботі, їх винуватців, накреслення шляхів мобілізації виявлених резервів. Такий аналіз є одним із засобів стратегічного управління діяльністю підприємства. Для методики поточного аналізу найхарактернішим прийомом є порівняння досягнутих результатів з плановими параметрами і виявлення факторів, що спричинили відхилення від них. Необхідно підкреслити, що саме поточний аналіз в аналітичній практиці є провідним, найповнішим і що він, з одного боку, використовує, вбирає в себе матеріали оперативного аналізу, а з другого боку, виступає базою перспективного аналізу [14, с. 45].

Оперативний аналіз здійснюється повсякденно, він наближений за часом до моменту здійснення певних економічних процесів, що відбуваються в ході фінансово-господарської діяльності підприємства, виступає знаряддям оперативного управління нею. Особливістю проведення оперативного аналізу є використання не звітної, а оперативної інформації - первісних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контролю, спостереження, рапортів, нарядів тощо. З цією особливістю пов'язана відносна наближеність результатів аналізу, що, втім, не знижує їх цінності як бази для прийняття оперативних рішень з метою підвищення якості роботи підприємства.

Перспективний аналіз базується на вивченні різноманітних явищ у сфері фінансово-економічної діяльності з метою прогнозування на майбутнє. Використовується як база для прогнозування обсягів реалізації продукції, витрат на виробництво, рентабельності, вибору варіантів інвестування фінансових ресурсів. Особливість перспективного фінансово-економічного аналізу - використання даних про роботу підприємства за минулий (досить тривалий) час, але під кутом зору майбутньої діяльності цього підприємства.

1.2 Інформаційне забезпечення аналіз фінансового стану

підприємства

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма № 1);

- звіту про фінансові результати (форма № 2);

- звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

- звіту про власний капітал (форма № 4);

- дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді „ноу-хау”. Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства[26, с.101].

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як а певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу[31, с. 55].

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

- оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

- оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

- прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних[24, с.80].

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводиться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток[42, с. 300].

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємства.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил[28, с.40].

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку[26, с. 100].

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

- мету фінансових звітів;

- їх склад;

- звітний період;

- якісні характеристики та принципи, якими слід керувати під час складання фінансових звітів;

- вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній даних про:

підприємство;

дату звітності та звітний період;

валюту звітності та одиницю її виміру;

відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

облікову політику підприємства та її зміни;

аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

консолідацію фінансових звітів[22,с. 108];

припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

обмеження щодо володіння активами;

участь у спільних підприємствах[45, с. 80];

виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

переоцінку статей фінансових звітів;

іншу інформацію.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в наданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Для фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану[38, с. 25].

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принцип автономності підприємства[25, с. 90].

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємства припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємство повинне в процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства[31, с. 130].

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли стримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами[29, с. 180].

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу. Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму №3 „Звіт про рух грошових коштів” та форму №4 „Звіт про власний капітал” та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій після складання балансу, то вони раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності[44, с. 108].

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно за складання фінансових звітів, будь-який змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість визначати відмінності ведення бухгалтерського обліку, які використовуються самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів[26, с. 77].

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності.

Під час складання звітності необхідно намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності.

Порівнюючи П(С)БО 1 з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №250, з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України №139 з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання

Методологічні відмінності попередніх інструкцій полягають передовсім у тому, що:

- якісні характеристики фінансової звітності розглядались з позицій такого користувача звітів, як держава;

- не використовувалась принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над формою;

- принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності використовувалась частково й непослідовно.

1.3 Методика визначення коефіцієнтів фінансового аналізу

Аналіз може виконуватися як управлінським персоналом даного підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки в основному базується на загальнодоступній інформації. Проте прийнято виділяти два види фінансового аналізу: внутрішніми зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Інформаційна база такого аналізу набагато ширше і включає будь-яку інформацію, що циркулює усередині підприємства і корисну для прийняття управлінських рішенні. Відповідно розширюються і можливості аналізу. Зовнішній фінансовий аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми обличчями для підприємства і тому що не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований[20, с. 65].

Результати аналізу дозволяють зацікавленим особам і організаціям приймати управлінські рішення на основі оцінки поточного фінансового положення і діяльності підприємства за попередні роки.

Деталізація процедурної сторони методики аналізу фінансового стану залежить від поставлених цілей, а також різних факторів інформаційного, тимчасового, методичного, кадрового і технічного забезпечення. Аналітична робота може проводитися в два етапи:

попередня чи оцінка експрес-аналіз фінансового стану;

деталізований аналіз фінансового стану[24, с. 80].

Метою експрес-аналізу є наочна і проста оцінка фінансового положення і динаміки розвитку підприємство. Одним з ванних прийомів аналізу звітності є ”читання” форм звітності і вивчення абсолютних величин, представлених у цих формах. „Читання” звітності, чи простої ознайомлення з нею, дозволяє зробити висновки про основні джерела залучення засобів підприємством, напрямках їхнього володіння, основних джерелах отриманої підприємством за звітний період прибутку - основних джерелах де-ніжних чи засобів чистих оборотних активів, застосовуваних методах обліку і змінах у них, організаційній структурі підприємства і напрямках його діяльності, дивідендної політики і т.д. Однак ця інформація, незважаючи на всю її значимість для прийняття управлінських рішення не дозволяє оцінити динаміку основних показників діяльності компанії, її місце серед аналогічних підприємств країни і світового ринку. Це досягається за допомогою використання прийому зіставлення аналізованих даних у часі. Тут можна виділити цілу підгрупу прийомів:

- складання порівняльних таблиць за два останніх роки з виявленням абсолютного і відносного (у відсотках) відхилення за основними показниками від-парності;

- числення відносних відхиленні показників у відсотках балансового року за кілька років (як правило, за п'ять чи десять останнього років);

- числення показників за ряд років у відсотках до якого-небудь підсумкового показника (наприклад, до підсумку балансу, обсягу реалізованої продукції)[26,с. 200].

Широко використовуваним прийомом аналізу звітності є вивчення спеціальних коефіцієнтів, розрахунок яких заснований на існуванні визначених співвідношень між окремими статтями звітності. Ці коефіцієнти, називані фінансово-оперативними показниками, становлять великий інтерес для економістів, оскільки, по-перше, дозволяють визначити те коло зведень, який важливий для користувачів фінансової звітності з погляду прийняття рішень; по-друге, надають можливість глибше оцінити положення даної звітної одиниці в системі господарювання і тенденції його зміни. Великою перевагою коефіцієнтів є також і те, що вони згладжують негативний вплив інфляційних процесів, що можуть істотно створювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим утрудняти їхнє зіставлення в динаміку цей метод найбільш зручний у силу його простоти й оперативності. Його суть полягає в зіставленні розрахованих за даними звітності коефіцієнтів із загальноприйнятими стандартними коефіцієнтами, среднеотраслевими чи нормами відповідними коефіцієнтами, обчисленими за даними діяльності підприємства за попередні роки. Зміст експрес-аналізу полягає в доборі невеликої кількості найбільш істотних і порівняно нескладних у численні показників і постійне відстеження їхньої динаміки[28, с. 99].

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з погляду короткотермінової і довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану - ліквідність і платоспроможність підприємства, т. е., здатність вчасно й у повному обсязі розрахунки по короткострокових зобов'язань.

Говорячи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням термінів погашення, передбачених контракту. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, вимагаючи негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі засобів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості[23, с. 55].

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове положення як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилкової, якщо в поточних активах значна питома вага приходиться на неліквіди і прострочену дебіторську заборгованість.

Оцінка ліквідності і платоспроможності може бути виконана з визначеним ступенем точності. Зокрема, у рамках експрес-аналізу платоспроможності звертають увагу на статті, що характеризують готівка в касі і на розрахункових рахунках у банку. Це і зрозуміло: вони виражають сукупність наявних коштів, тобто майна, що має абсолютну цінність. Ці ресурси найбільш мобільні, вони можуть бути включені у фінансово-господарську діяльність у будь-який момент, тоді як інші види активів нерідко можуть включатися лише з визначеним тимчасовим станом. Мистецтво фінансового керування саме і полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму засобів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності, - у швидких активах. Таким чином, (чим значніше розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим більшою імовірністю можна затверджувати, що підприємство має у своєму розпорядженні достатні засоби для поточних розрахунків і платежів. Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне - засоби можуть надходити на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, деякі види активів при необхідності легко перетворюються в готівку [43, с. 240].

У найбільш акцентованому виді ступінь ліквідності підприємства може бути виражена коефіцієнтом покриття, що показує, скільки гривень поточних активів (оборотних коштів) приходиться на одну гривню поточних зобов'язань (поточна короткострокова заборгованість). За умови виконання підприємством зобов'язань перед кредиторами його платоспроможність з відомим ступенем-точності характеризується наявністю засобів на розрахунковому рахунку[36, с. 20].

З позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємства характеризується структурою джерел засобів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Яких, або єдиних нормативів співвідношення власного і притягнутого капіталу не існує. Проте поширена думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика - не менш 60%. Умовність цього ліміту очевидне, наприклад, високорентабельне чи підприємство, що має високу оборотність оборотних коштів, може дозволити собі відносно високий рівень позикового наситила.

Результативність і економічно доцільність функціонування перед прийняття виміряються абсолютними і відносними показниками. Розрізняють показники економічного ефекту й економічної ефективності[28, с.96].

Економічний ефект - показник, що характеризує результат діяльності. Це абсолютний, об'ємний показник. У залежності від рівня керування, галузевої приналежності підприємства як показники ефекту використовують показники валового національного продукту, національного доходу, валового доходу від реалізації, прибутку і т.п.

Основним показником беззбитковості роботи підприємства є прибуток. Однак по цьому показнику, узятому ізольовано, не можна зробити обґрунтовані висновки про рівень рентабельності[12, с. 100].

Економічна ефективність - відносний показник, що порівнює отриманий ефект із чи витратами ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту. Такий показник уже можна використовувати в просторово-тимчасових зіставленнях. Найбільш загальну оцінку рівня економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого і власного капіталу.

У рамках експрес-аналізу доцільно використовувати наступну послідовність взаємозалежних і нескладних за структурою кількості показників таблиць:

- господарські засоби підприємства і їхня структура (містить такі чи показати, як величина господарських, засобів в оцінці нетто, основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти, власні оборотні кошти);

- основні засоби підприємства (приводяться вартісна оцінка основних засобів, у тому числі активної їхньої частини по первісній і залишковій вартості, частка орендованих основних засобів, коефіцієнти зносу і відновлення);

- структура і динаміка оборотних коштів підприємства (приводиться укрупнене угруповання другого розділу балансу, а також ряд специфічних показників, таких, як величина власних оборотних коштів, їхня частка в покритті товарних запасів і ін.);

- основні результати фінансово-господарської діяльності підприємства (обсяг товарообігу, прибуток, рентабельність, рівень валового доходу, рівень витрат звертання, фондовіддача, вироблення, показники оборотності);

- ефективність використання фінансових ресурсів (містить показники: усього фінансових ресурсів, у тому числі власних, притягнутих ресурсів, рентабельність авансового наситила, рентабельність власного капіталу й ін.).

Експрес-аналіз може завершуватися висновком про чи доцільність необхідності більш заглибленого детального, аналізу фінансових результатів і фінансового положення[40, с. 80].

Деталізований аналіз фінансового стану - більш докладна характеристика майнового і фінансового положення суб'єкта, що хазяює, результатів його діяльності в минулому звітному періоді, а також можливостей розвитку суб'єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика[36, с. 45].

У загальному виді програма проведення заглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства виглядає в такий спосіб.

1. Побудова аналітичного балансу - нетто.

2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу.

2.1. Оцінка майнового положення і структури капіталу.

2.2. Аналіз фінансового положення:

оцінка ліквідності;

оцінка фінансової стійкості.

3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності:

3.1. Аналіз оборотності.

3.2. Аналіз рентабельності.

4. Розробка заходів щодо поліпшення фінансового стану підприємства. Перш ніж приступити до проведення аналізу, необхідно в стиснутому виді дати визначення основних показників, що будуть використанні при розрахунку коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства.

Активи - це вартість засобів, якими володіє підприємство. Активи розподіляються на поточні активи (оборотні активи) і нерухоме майно [29, с. 50].

Поточні активи - це засоби, призначені для короткострокового використання і, що звертаються в грошову готівку в план господарського циклу, що не перевищує один рік. Поточні активи відбиваються в другому розділі банків, називаються інакше оборотним коштами чи оборотним капіталом[37, с. 18].

Ліквідні активи (легкореалізовані активи) - це такі активи, які можна швидко перетворити в кошти. Ліквідні активи дорівнюють поточним активам за винятком товарно-матеріальних запасів. Ліквідні активи показують в другому розділі активної частини балансу. Насамперед це кошти, включаючи коротко.

Власні поточні активи - це величина поточних активів за винятком короткострокових зобов'язань. Інакше кажучи, власні поточні активи складають величину поточних активів, що залишається після погашення всіх короткострокових зобов'язань. Власні поточні активи називають іноді робочим капіталом: обережний інвестор завжди стежить за тим, щоб підприємство в який він вкладає кошти, мала значні власні поточні активи. Крім того для розширення виробництва важливо, щоб власні поточні активи цього року були більше, ніж у попередньому.

Власні поточні активи називають також власними оборотними чистим капіталом.

При проведенні аналізу ступінь агрегированнія інформації вибирає аналітик. Найбільш загальне угрупування відповідає розділам балансу. Активи розділяються на ліквідні активи, товарно-матеріальні запаси, нерухоме майно. Пасиви - на позикові засоби (короткострокові зобов'язання) і власний капітал[21, с. 80].

Безсумнівно, що аналіз фінансового стану повинний проводитися на основі балансу нетто, очищеного від регулюючих статей. Однак і цього недостатньо. Діюча в даний час звітна форма в окремих випадках відносить синтетичні рахунки до розділів балансу недостатньо коректно. Таким чином, перш ніж проводити аналіз фінансового стану підприємства, варто сформувати аналітичний (придатний аналіз) балансу.

Перелік процедур перетворення звітної форми балансу в аналітичний баланс залежить від конкретних умов. Цей перелік не можна заздалегідь визначити на усі випадки. Кожен аналітик у відповідності зі своєю кваліфікацією і досвідом вирішує цю проблему по-своєму. Важливо, щоб були поправлені показники, що найбільше істотно спотворюють реальну картину. Приведемо деякі рекомендації:

- необхідно зменшити загальну суму капіталу (валюти балансу) на величину збитків, записаних в активній частині балансу. Одночасно зменшити на ту ж суму власний капітал;

- виключити з загальної суми капіталу (валюти балансу) величину „Витрат майбутніх періодів”. На цю же суму необхідно зменшити розміри власного капіталу і матеріально-виробничих запасів;

- збільшити розміри і матеріально-виробничі запаси на суму податку на додаткову вартість по придбаних цінностях;

- виключити із суми і матеріально-виробничих запасів вартість товарів відвантажених. На цю же суму необхідно збільшити розміри дебіторської заборгованості[44, с. 50].

Розділ 2 Організація роботи по аналізу фінансового стану

Херсонського суднобудівного-судноремонтного заводу

ім. Комінтерну

2.1 Аналіз динаміки складу і структури активів і пасивів

підприємства

Відокремлений підрозділ „Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод ім. Комінтерну” є госпрозрахунковим господарчим суб'єктом, який само фінансується, у формі філіалу Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот”, який являється її організаційною ланкою в суднобудівній промисловості.

Філія „Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод імені Комінтерну” має свій баланс, який є складовою частиною балансу свого засновника - АСК „Укррічфлот”, свої фонди та обігові кошти, користується правами, визначеними Роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 28.07.94 р. №02-5/492 „Про участь у арбітражному процесі відокремлених підрозділів юридичних осіб” із змінами та доповненнями до 24.04.1999 року.

Офіційне найменування заводу „Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод імені Комінтерну - філія АСК „Укррічфлот”. Скорочена офіційна назва „Херсонський ССРЗ ім. Комінтерну - філія АСК „Укррічфлот”.

Філія здійснює функції від імені Компанії відповідно до її статутних напрямів діяльності та окремо віднесених до її компетенції функцій. Свої відносини з юридичними і фізичними особами філія будує на договірних засадах відповідно до делегованих Компанією повноважень керівнику філії.

Діяльність філії спрямована на подальший її розвиток, одержання прибутку на вкладений капітал, задоволення соціально-економічних потреб членів трудового колективу.

Метою діяльності філії є:

забезпечення виконання зобов'язань Компанії по виконанню положень міжнародного кодексу умов безпечного мореплавства (МКУБ);

забезпечення потреб Компанії та інших споживачів в послугах та продукції судноремонту, суднобудування та машинобудування, створення умов для розвитку конкуренції і забезпечення управління економічними методами.

Предметом діяльності є:

- виконання всіх видів ремонтів, суднобудування, машинобудування з урахуванням потреб Компанії, а також виконання послуг промислового характеру на сторону;

- виконання комплексу робіт та послуг по забезпеченню та підтриманню відповідного технічного стану флоту;

- організація і здійснення робіт по обслуговуванню та нагляду за рятувальними і протипожежними засобами;

- виконання проектно-конструкторських робіт, розвиток науки і техніки;

- організація і здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів, пасажирів;

- агентування та фрахтування річкового та морського вантажного торгового флоту;

- виготовлення продуктів харчування;

- здійснення будівельно-монтажних робіт на будівництві об'єктів промислового та соціального призначення;

- здійснення підйому затонулих плавзасобів і поразка їх в металобрухт;

- торгово-закупівельні операції та торгово-посередницька діяльність;

- інші роботи та послуги з метою успішного вирішення завдань;

- зовнішньоекономічна діяльність, проведення експортно-імпортних операцій як в Україні, так і за її межами;

- інші види діяльності, що не суперечать чинному законодавству України і на які одержана ліцензія.

Аналіз фінансового стану підприємства починають з вивчення складу і структури майна за даними балансу. У його складі виділяються оборотні (мобільні) та необоротні (іммобілізовані) кошти. Визначається динаміка структура майна[26, с. 94].

Матеріально-технічна основа процесу виробництва на будь-якому підприємстві - це основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки початкове формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюються за безпосередньої участі фінансів, за допомогою яких утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, що опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.

У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних засобів кількісно збігається з вартістю основних фондів. У подальшому, по мірі участь основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна частина, що дорівнює зносу, переноситься на готову продукцію, а друга - виражає залишкову вартість діючих основних фондів[11, с. 300].

Частина вартості зношених основних фондів, перенесена на готову продукцію, по мірі її реалізації поступово накопичується у грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд формується за рахунок щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів.

Для виробництва продукції підприємству необхідні оборотні виробничі фонди, які включають виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, тара тощо), залишки незавершеного виробництва і видатки майбутніх періодів. Спожиті у процесі виробництва оборотні фонди вступають у сферу обігу вже у товарній формі (у вигляді готової продукції на складі та при відвантаженні), яка потім по мірі реалізації готової продукції переходить у грошову (грошові кошти при розрахунках, грошові кошти в касі підприємства та на його рахунках у банку).

Поєднання оборотних фондів і фондів обігу в одному понятті „оборотні кошти підприємства” ґрунтується на економіці сутності оборотних коштів, покликаних забезпечити неперервність усього відтворювального процесу, у ході якого фонди обов'язково проходять як стадію виробництва, так і стадію обігу.

Особливу увагу при вивченні стану і структури оборотних активів підприємства приділяють аналізові стану запасів і витрат, аналізовані стану розрахунків з дебіторами та аналізові руху грошових коштів[14, с. 45].

Аналіз стану запасів і витрат. Під час вивчення величини і структури запасів і витрат основну увагу слід приділити виявленню тенденції зміни таких елементів: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція й товари.

У процесі аналізу стану запасів і витрат необхідно: по-перше, встановити забезпеченість підприємства нормальними перехідними запасами сировини і матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції й товарів; по-друге, виявити зміни і непотрібні запаси.

Для характеристики стану запасів і витрат необхідно порівняти фактичні залишки за аналізований період з нормативом, розрахованим на підприємстві.

Аналіз стану розрахунків з дебіторами. Наявність дебіторської заборгованості характеризує стан розрахункової дисципліни і серйозно впливає на стійкість фінансового стану підприємства[45, с. 80].

До нестабільності фінансового стану підприємства, зростання дебіторської заборгованості призводить недотримання договірної та фінансової дисципліни. У цьому зв'язку до завдань аналізу включаються виявлення розмірів і динаміки невиправданої заборгованості та причини її виникнення або зростання.

Аналіз руху грошових коштів. У деяких країнах зараз надається перевага звітові про рух грошових коштів як інструментові аналізу фінансового стану фірми. Це дозволяє більш об'єктивно оцінити ліквідність фірми і спрогнозувати рух грошових коштів.

Звіт про рух грошових коштів - це звіт про зміни фінансового стану підприємства, складений на основі вивчення потоків грошових коштів. Напрямки їхнього руху слід згрупувати за такими видами: господарська (операційна), інвестиційна та фінансова сфери діяльності.