Економічний аналіз

Важливими характеристиками зміни чисельності та структури персоналу є:

а) відносне скорочення приросту чисельності працівників порівняно із зростанням обсягу виробництва та фінансових результатів діяльності;

б) зростання частки робітників у складі промислово-виробничого персоналу як передумова зростання продуктивності його праці.

Зміна питомої ваги робітників спричиняє відповідне зниження (підвищення) продуктивності праці в розрахунку на одного робітника. Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного робітника розраховується способом абсолютних різниць: множенням різниці між фактичною і плановою (або за попередній період) питомою вагою робітників у загальній чисельності на планову (або за попередній період) середню продуктивність праці одного робітника.

Деталізація аналізу структури чисельності персоналу проводиться виходячи з того, що для високопродуктивної праці підприємство мас бути забезпечене основними й допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. У процесі дослідження вивчається співвідношення між основними та допоміжними робітниками, встановлюється тенденція зміни такого співвідношення.

Удосконалення техніки, технології, організації виробництва, особливо обслуговуючих виробництв (механізація навантажувально - розвантажувальних і транспортних робіт тощо), призводить до зміни співвідношення основних і допоміжних робітників. Зростає питома вага основних робітників, а допоміжних скорочується.

Поряд з кількісним вивчається і якісний склад трудових ресурсів, який характеризується загальноосвітнім, професійно-кваліфікаційним рівнями, статево-віковою і внутрішньовиробничою структурами.

Велика увага приділяється аналізу забезпеченості підприємства кваліфікованими кадрами, та надлишку або нестачі працівників у розрізі провідних виробничих підрозділів за професіями та спеціальностями. Періодичний аналіз професійного складу працівників має важливе значення для поліпшення виробничого процесу, дозволяє проводити оперативні заходи, спрямовані на поліпшення професійного складу працівників підприємства.

Аналіз професійного та кваліфікаційного рівня робітників здійснюється шляхом співставлення наявної чисельності за спеціальностями та розрядами з необхідною для виконання кожного виду робіт по ділянках, бригадах і підприємству в цілому. При цьому визначається надлишок або нестача робітників за кожною професією.

Відповідність кваліфікації робітників складності виконуваних робіт визначається на підставі порівняння показників середнього розряду робітників і середнього розряду робіт, які визначаються за періодами

Після оцінки середнього тарифного розряду робітників та середнього тарифного розряду робіт є слідуючи висновки:

1) якщо фактичний середній тарифний розряд робітників нижче за плановий і середній тарифний розряд робіт, то це може призвести до зниження якості продукції (робіт, послуг), зниження її конкурентоспроможності та збільшення собівартості за рахунок додаткових витрат на реалізацію, рекламу, рекламації і, відповідно, зменшення прибутку;

2) якщо середній розряд робітників вище середнього тарифного розряду робіт, то це призводить до непродуктивних виплат (так як робітникам здійснюють доплату за використання їх на менш кваліфікованих роботах, що збільшує собівартість і, відповідно, зменшує прибуток).

Аналіз професійного та кваліфікаційного рівня адміністративно-управлінського персоналу. Кваліфікаційний рівень персоналу залежить від освіти, стажу роботи, віку та інших параметрів, що визначає необхідність аналізу за рівнем освіти (відповідності фактичного рівня освіти кожного працівника посаді, яку він обіймає), віковим складом, стажем безперервної роботи. Визначається зміна у рівні освіти, віковому складі та стажі роботи, причини цих змін; розробляються заходи з підбору кадрів, їх підготовки та підвищення кваліфікації.

Важливим об'єктом аналізу є рух робочої сили. Передумовою зростання продуктивності праці та ефективності виробництва є стабільність складу персоналу. Зміна в складі працюючих за віком, стажем роботи та освітою відбувається внаслідок руху робочої сили.

Зміну чисельності працюючих, пов'язану з їх прийманням і звільненням, незалежно від причин вибуття і джерел поповнення, характеризує показник обороту робочої сили.

Для характеристики руху робочої сили розраховують і аналізують динаміку Наступних показників:

Коефіцієнт обороту з приймання (КОП) - відношення чисельності прийнятих за період (ЧППР) до середньоспискової чисельності працюючих за той же період (ЧПС).

Коефіцієнт обороту з вибуття (звільнення) (КОВ) - відношення чисельності працівників, які видули за період (ЧПВ) до середньоспискової чисельності за той же період (ЧПС).

коефіцієнт плинності (КП) - відношення чисельності працівників, які вибули за період з причин, що характеризують надлишковий оборот (ЧПНО) - за власним бажанням і порушенням трудової дисципліни, до середньоспискової чисельності працюючих за той же період (ЧПС).

Коефіцієнт постійності кадрів (КПК) - відношення чисельності працівників, які пропрацювали весь період (ЧПВП), до середньоспискової чисельності працюючих за той же період:

Аналізуючи рух робочої сили, визначаються причини звільнення працівників (за власним бажанням, через порушення трудової дисципліни, навчання, переїзд на нове місце проживання тощо).

Найважливішим оціночним показником ефективності кадрової політики є коефіцієнт постійності кадрів. Оборот робочої сили, що виник внаслідок суб'єктивних причин, знижує ефективність використання робочої сили у виробництві. Нових робітників необхідно адаптувати до конкретних умов праці на даному виробництві, відповідно виникає потреба у навчанні працівників.

Напруженість у забезпеченості підприємства трудовими ресурсами може бути зменшена за рахунок: зростання продуктивності праці робітників інтенсифікації виробництва, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, запровадження нової, більш продуктивної техніки, удосконалення технології та організації виробництва. У процесі аналізу повинні бути виявлені резерви скорочення потреби у трудових ресурсах у результаті проведення перерахованих заходів.

Показники забезпеченості підприємства трудовими ресурсами ще не характеризують ефективного їх використання і, відповідно, не можуть бути факторами, які безпосередньо впливають на обсяг продукції, що випускається. Випуск продукції залежить не лише від чисельності працюючих, а й кількості затраченої на виробництво праці (яка визначається кількістю робочого часу), від ефективності суспільної праці, її продуктивності. Тому необхідно вивчати ефективність використання робочого часу трудового колективу підприємства.

Аналіз використання робочого часу.

Умовою виконання виробничої програми, раціонального використання трудових ресурсів є економне ефективне використання робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а також за ступенем використання фонду робочого часу.

Аналіз використання робочого часу проводиться за даними статистичної звітності (форма 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу"), балансу робочого часу та оперативного табельного обліку. Інформаційне забезпечення аналізу використання робочого часу протягом дня, що міститься в офіційній статистичній звітності, є недостатнім, бо в ній містяться (наводяться) дані лише про документовані (офіційно зафіксовані) внутрішньозмінні простої працюючих, у тому числі робітників. Тому велике значення для виявлення реальної суми внутрішньозмінних втрат робочого часу мають матеріали обробки разових спостережень, фотографування і самофотографування робочого дня.

При розрахунку балансу робочого часу використовуються як нормативні матеріали, так і дані за попередні періоди (наприклад, неявки з причин хвороби), а також дані табельного обліку явок і неявок на роботу з розшифруванням причин останніх. Баланс робочого часу складається по господарюючому суб'єкту в цілому, кожному виробничому підрозділу та категорії працюючих. У балансі робочого часу розраховуються календарний, табельний, максимально можливий і явочний фонди робочого часу.

У процесі аналізу використання робочого часу виконуються наступні завдання:

· загальна оцінка повноти використання робочого часу;

· виявлення факторів і розміру їх впливу на використання робочого часу;

· з'ясування причин цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу;

· розрахунок впливу простоїв на продуктивність праці та зміну обсягу виробництва.

Використання робочого часу за категоріями робітників оцінюється за допомогою двох показників: середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту з праці.

Перший показник, що характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від наступних факторів:

· кількість вихідних і святкових днів;

· кількість днів чергової відпустки, інших видів відпусток, передбачених законодавством;

· кількість днів непрацездатності;

· неявки на роботу з дозволу адміністрації;

· прогули тощо.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від:

· величини нормативно встановленого робочого тижня;

· часу простою протягом робочого дня (зміни), зафіксованого в обліку;

· часу інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо);

· часу понадурочної роботи (збільшує величину показника) тощо.

Під час аналізу визначаються відхилення фактичних показників від запланованих, проводиться порівняння їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюються конкретні причини можливих відхилень.

Після загальної оцінки повноти використання робочого часу необхідно визначити вплив наступних факторів на зміну фонду робочого часу (ФРЧ)

Д чисельності робітників (ЧР);

Д кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за звітний період (Д);

Д середньої тривалості робочого дня (Т).

Зв'язок між цими показниками можна представити за допомогою мультиплікативної моделі:

ФРЧ = ЧР х Д х Т. (12.7)

Зафіксовані в обліку та виявлені методом вибіркових спостережень внутрішньозмінні простої групуються за причинами, що дає можливість розробити заходи щодо їх скорочення.

Крім того причини втрат робочого часу (цілоденних і внутрішньозмінних) можна встановити порівнюючи плановий і фактичний баланс робочого часу.

Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу).

У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:

1) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції;

2) визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;

3) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат;

4) визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;

5) розраховується заробітна плата робітників в остаточному браку та на його виправлення ;

6) обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заробітної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;

7) визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати (п. 5 / п. 6).

За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається на посилення контролю за внутрішньозмінними втратами робочого часу.

При вивченні використання робочого часу проводиться аналіз організації праці (табл. 12.9).

Викладена методика аналізу використання фонду робочого часу застосовується для господарюючих суб'єктів, які працюють в одну зміну. При двох - і трьохзмінному режимі роботи використовується узагальнюючий показник - коефіцієнт змінності робітників. Він розраховується шляхом ділення загальної чисельності робітників, які фактично працювали, на число робітників, що працювали в найбільшій зміні, тобто визначається скільки змін у середньому за період, що аналізується, працював господарюючий суб'єкт кожен робочий день.

Аналіз продуктивності праці.

Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності пращ є умовою збільшення обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання. Іншими словами, під продуктивністю праці розуміють результативність праці або здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг продукції.

На робочому місці, в цеху, на підприємстві продуктивність праці визначається кількістю продукції, яку виробляє робітник за одиницю часу (годину, день, рік), тобто виробництво продукції за 1 людино-день (1 людино-годину) - виробіток, або кількістю часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції - трудомісткість. Відповідно, існує тісний взаємозв'язок між затратами праці на одиницю виробленої продукції і продуктивністю праці: чим нижче трудомісткість виробництва продукції, тим вища продуктивність праці.

Показники продуктивності праці визначають у:

· натуральних вимірниках - при випуску однорідної продукції, там де виробляють один вид продукції або декілька подібних;

· трудових вимірниках - передбачає вимірювання через трудомісткість окремих видів продукції;

· вартісних вимірниках - найпоширеніші вимірники, які можуть бути використані на будь-якому підприємстві.

У процесі аналізу продуктивності праці вивчаються:

· рівень і динаміка продуктивності праці;

· вплив окремих чинників на зміну продуктивності праці;

· пропозиції і заходи щодо підвищення продуктивності праці.

Аналіз продуктивності праці починають з вивчення її рівня і динаміки оцінки виконання поставленого завдання.

Узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим (РВП). Величина його залежить від виробітку робітників (Вр) їх питомої ваги в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВр) (фактори першого рівня підпорядкування); кількості відпрацьованих ними днів (Д), тривалості робочого дня (Т), середньоденного виробітку робітника (ГВР) (фактори другого рівня підпорядкування). Таким чином, середньорічний виробіток одного працюючого дорівнює:

Враховуючи, що це детермінована функціональна мультиплікативна модель, вплив наведених факторів може бути розрахований способом ланцюгових підстановок, абсолютних різниць тощо.

Проведемо факторний аналіз продуктивності праці за даними табл. 12.10.

Розрахунок впливу факторів на зміну рівня середньорічного виробітку працюючих проведемо способом ланцюгових підстановок. Для цього розрахуємо ряд умовних величин при зміні відповідних факторів:



Проведемо розрахунок абсолютних відхилень за рахунок впливу кожного фактора:

1) питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу:

?РВпв = 7045,04 - 6850,8 = 194,24 (грн.);

2) кількості відпрацьованих днів одним робітником:

?РВд = 6855,36 - 7045,04 = -189,68 (грн.);

3) тривалості робочого дня:

?РВп = 7736,77 - 6855,36 = 881,41 (грн.):

4) середньогодинного виробітку одного робітника:

?РВгв = 7056,8 - 7736,77 = -679,97 (грн.);

Загальна зміна середньорічного виробітку працівників становить:

?РВ = 194,24 - 189,68 + 881,41 - 679,97 = 206 (грн.).

За проведеними розрахунками можна зробити висновок, що фактичний середньорічний виробіток робітника був більший на 206 грн., за плановий. На середньорічний виробіток робітника позитивно вплинули два фактори: зміна питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу та тривалості робочого дня, що збільшило середньорічний виробіток відповідно на 194,24 І 881,41 грн. Негативний вплив мали наступні фактори: кількість відпрацьованих днів одним робітником і середньогодинний виробіток робітника, що зменшили середньорічний виробіток відповідно на 189,68 та 679,97 грн.

Аналогічно аналізується зміна середньорічного виробітку робітника, який залежить від кількості відпрацьованих днів одним робітником, середньої тривалості робочого дня та середньогодинного виробітку.

Чисельні взаємозалежні фактори підвищення показників продуктивності праці можна умовно поєднати в наступні основні групи, які характеризують:

1) удосконалення техніки та технології. До цієї групи факторів входить все, що визначається сучасним науково-технічним прогресом;

2) покращання організації виробництва, раціональне розміщення виробничих сил, спеціалізація підприємства та галузей промисловості, найбільш повне використання наявного обладнання, ритмічність виробництва тощо;

3) удосконалення організації праці, тобто покращання використання живої праці, підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня працівників, зміцнення трудової дисципліни та удосконалення системи заробітної плати, нормування праці та особиста матеріальна зацікавленість всіх робітників тощо.

Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні цитрати робочого часу.

Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові виграти робочого часу).

У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:

1) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції:

2) визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для нього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;

3) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників V собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат:

4) визначається сума заробітної плати робітників за виправленим браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;

5) розраховується заробітна плата робітників її остаточному браку та на його виправлення

6) обчислюється середньоденна заробітна плані як відношення заробітної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;

7) визначається робочий час. витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається на посилення контролю за внутрішньозмінними dbратами робочого часу.

Аналіз фонду заробітної плати.(СРС)

Аналіз використання трудових ресурсів, зростання продуктивності праці необхідно розглядати у взаємозв'язку з оплатою праці. Зі зростанням продуктивності праці створюються реальні передумови підвищення її оплати. При цьому кошти на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її оплати. Тільки за такої умови створюються реальні можливості для нарощування темпів розширеного виробництва.

Аналіз фонду оплати пращ працівників підприємства проводиться у наступній послідовності:

1. Оцінюється структура фонду оплати праці за економічним змістом, джерелами формування, категоріями працівників тощо.

2. Розраховуються абсолютне та відносне відхилення фонду заробітної плати. Порівнюючи фактично нараховану заробітну плату за місяць, квартал,наростаючим підсумком з початку року, за рік і за групами персоналу на підприємстві, а також у цехах, ділянках з плановим (минулим) періодом, визначається абсолютна економія або перевитрати коштів на заробітну плату.

Абсолютна економія (перевитрати) (?ФЗПабс) розраховується при порівнянні фактично використаних коштів на оплату праці (ФЗПф) з базисним фондом заробітної плати (ФЗПб) у цілому по підприємству, за виробничими підрозділами та категоріями працюючих:

Абсолютна перевитрата (економія) фонду заробітної плати всього персоналу, у тому числі промислово-виробничого, без урахування змін обсягу виробництва продукції не дає можливості оцінити ефективність використання коштів на оплату праці.

Оскільки фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу тісно пов'язаний з обсягом виробництва продукції та продуктивністю праці, то визначається відносна економія (перевитрата) фонду заробітної плати. Відносна економія (перевитрата) фонду заробітної плати (?ФЗПвідн) визначається як різниця між фактично нарахованою заробітною платою та базовим її фондом, скоригованими на фактичний темп зростання (зниження) обсягу виробництва та продуктивності праці.

При цьому необхідно враховувати, що коригується тільки змінна частина фонду заробітної плати, яка змінюється пропорційно до зміни обсягу виробництва продукції. Це заробітна плата робітників за розцінками, премії6 робітникам та управлінському персоналу за виробничі результати та сума відпускних, що відповідає частці змінної заробітної плати.

Постійна частина не змінюється при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва (зарплата робітникам за тарифними ставками, заробітна плата службовцям за окладами, всі види доплат, оплата праці працюючих у житлово-комунальному господарстві, соціальній сфері та відповідна до них сума відпускних):

де ?ФЗПвідн - відносне відхилення фонду заробітної плати; ФЗПф - фонд заробітної плати фактичний: ФЗПСК - фонд заробітної плати базовий, скоригований на фактичний темп зміни обсягу виробництва; ФЗПзм та ФЗПпост - відповідно змінна та постійна сума базового фонду заробітної плати; Тз - темп зростання (зниження) обсягу виробництва.

3. Визначають вплив факторів на абсолютне та відносне відхилення ФЗП.

Передусім формування витрат на оплату праці залежить від категорії працюючих, так як оплата праці робітників найбільше підлягає впливу обсягу випуску продукції (при відрядній оплаті праці) або відпрацьованого часу (при погодинній оплаті праці); оплата праці працівників визначається за встановленим посадовим окладом і безпосередньо з обсягом випуску продукції не пов'язана.

Постійна частина фонду заробітної плати залежить від середньоспискової чисельності працівників і їх середнього заробітку за відповідний період часу.

Змінна частина витрат на оплату праці, передусім, залежить від обсягу випущеної продукції. Чим він більший, тим більша нараховується заробітна плата робітникам. Фактор обсягу продукції діє спільно зі структурним фактором, тобто зі зміною частки окремих виробів, що мають більшу або меншу трудомісткість і відповідно оплату за одиницю продукції.

Іншим фактором, що спричиняє вплив на змінну частину оплати праці робітників, є пряма оплата праці за одиницю виробу, яка залежить від трудомісткості одиниці виробу та годинної оплати праці (розцінок, за вироби), що змінюються під впливом науково-технічного прогресу та покращання організації виробництва та праці.

4. Важливе значення під час аналізу використання фонду заробітної плати має вивчення даних про середній заробіток працюючих, його зміну, а також про фактори, що впливають на його рівень. Тому подальший аналіз повинен бути спрямований на вивчення причин зміни середньої заробітної плати працюючих за галузями виробництва, підрозділами, категоріями та професіями.

При цьому потрібно враховувати що середньорічна зарплата робітників залежить від кількості відпрацьованих днів кожним робітником, середньої тривалості робочого дня та середньогодинної заробітної плати.

5. У процесі аналізу необхідно встановити відповідність між темпами росту середньої заробітної плати та продуктивністю праці. Як вже відмічалось, для розширеного відтворення, отримання необхідного прибутку та рентабельності, необхідно, щоб темпи росту продуктивності праці випереджали темпи росту його оплати. Якщо цей принцип не дотримується, то відбуваються перевитрачання фонду заробітної плати, підвищення собівартості продукції та, відповідно, зменшення суми прибутку.

Для оцінки співвідношення розраховують коефіцієнт випередження темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої заробітної плати, приріст середньої заробітної плати на 1 % приросту продуктивності праці чи приріст продуктивності праці на 1 % приросту середньої заробітної плати. Коефіцієнт випередження є співвідношенням індексів продуктивності праці та середньої заробітної плати.

Резюме.

Успішне функціонування економіки підприємства залежить від рівня його забезпеченості економічними або виробничими ресурсами. Виділяють наступні групи економічних (виробничих) ресурсів:

· За складом: матеріальні, фінансові, трудові, природні;

· За походженням: первинні та вторинні;

· За структурою: засоби праці, предмети праці, продукти праці;

· За сферою використання: у сфері виробництва, у сфері обігу.

Першим етапом аналізу використання трудових ресурсів підприємства є оцінка забезпеченості підприємства та його підрозділів трудовими ресурсами та руху робочої сили. Основними об'єктами даного етапу є: склад і структура персоналу, забезпеченість підприємства робітниками, адміністративно-управлінським персоналом, спеціалістами (освітній рівень, кваліфікація, професійний склад), рух робочої сили підприємства.

Умовою виконання виробничої програми, раціонального використання трудових ресурсів є економне ефективне використання робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а також за ступенем використання фонду робочого часу.

Аналіз використання робочого часу проводиться за даними статистичної звітності (форма 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу"), балансу робочого часу та оперативного табельного обліку. Інформаційне забезпечення аналізу використання робочого часу протягом дня, що міститься в офіційній статистичній звітності, є недостатнім, бо в ній містяться (наводяться) дані лише про документовані (офіційно зафіксовані) внутрішньозмінні простої працюючих, у тому числі робітників. Тому велике значення для виявлення реальної суми внутрішньозмінних втрат робочого часу мають матеріали обробки разових спостережень, фотографування і самофотографування робочого дня.

Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності пращ є умовою збільшення обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання.

Аналіз фонду оплати пращ працівників підприємства проводиться у наступній послідовності:

1. Оцінюється структура фонду оплати праці за економічним змістом, джерелами формування, категоріями працівників тощо.

2. Розраховуються абсолютне та відносне відхилення фонду заробітної плати. Порівнюючи фактично нараховану заробітну плату за місяць, квартал, наростаючим підсумком з початку року, за рік і за групами персоналу на підприємстві, а також у цехах, ділянках з плановим (минулим) періодом, визначається абсолютна економія або перевитрати коштів на заробітну плату.

Контрольні питання.

1. Розкрити значення та завдання аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

2. Перерахувати джерела інформації необхідні для аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

3. Розкрити методику аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

4. Сутність та послідовність аналізу руху кадрів.

5. Методика аналізу використання робочого часу.

6 Послідовність аналізу продуктивності праці.

Аналіз ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

План.

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

2. Аналіз наявності та ефективності використання основних засобів

3. Аналіз наявності та ефективності використання нематеріальних активів(СРС).

Ключові слова та поняття: основні засоби, обладнання, виробнича потужність, матеріально - технічна база, фондовіддача, фондоозброєність, фондомісткість, фонд робочого часу обладнання, коефіцієнт використання обладнання.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

· Визначити значення, завдання, етапи та інформаційну базу аналізу основних засобів та нематеріальних активів;

· Аналізувати ефективність використання основних засобів;

· Аналізувати виробничу потужність підприємства;

· Аналізувати наявність та ефективність використання нематеріальних активів.

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

Для здійснення господарської діяльності підприємства необхідні засоби виробництва: будівлі, машини, обладнання, сировина, матеріали, паливо тощо. У сукупності вони складають виробничі засоби промислових підприємств. Виробничі засоби промислових підприємств знаходяться в постійному русі - кругообігу, в процесі якого вони проходять три стадії. Перша стадія - придбання необхідних для здійснення процесу виробництва машин, палива, сировини тощо. Надалі придбані засоби беруть учать у процесі виробництва нового продукту (виробнича стадія). На третій стадії кругообігу вироблений продукт реалізується, підприємству повертаються грошові кошти за реалізовану продукцію (роботи, послуги). Таким чином, з трьох стадій кругообігу перша і третя проходять у сфері обігу, а друга - в сфері виробництва. Залежно від характеру обороту виробничі засоби підприємства поділяються на основні та оборотні.

Стан та ефективність використання основних засобів безпосередньо впливає на виконання виробничої програми підприємства й можливість отримання прибутку. Діяльність промислових та інших підприємств значною мірою залежить від їх забезпеченості основними засобами та ефективності їх використання.

Основні засоби, будучи матеріально-технічною базою виробництва, є фундаментом його удосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом збільшення кількості об'єктів основних засобів (екстенсивний шлях), так і за рахунок підвищення ефективності їх використання (інтенсивний шлях). При цьому економічно виправданим є збільшення часу роботи устаткування, Його повне завантаження, кваліфікований догляд і ремонт тощо.

Мета економічного аналізу ефективності використання основних засобів полягає у визначенні забезпеченості основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі. Завдання, об'єкти, етапи аналізу використання основних засобів і нематеріальних активів наведено на рис. 12.3.

Джерела інформації для проведення аналізу наведено в таблиці 12.15.

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного бухгалтерського обліку (за інформацією на рахунках 10, 11, 12, 13, 15 тощо). Прогнозний аналіз ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень.

Методика аналізу ефективності використання основних засобів повинна враховувати ряд принципових положень:

· функціональна корисність основних засобів зберігається протягом декількох років, тому витрати з їх придбання і експлуатації розподілені в часі;

· момент фізичної заміни (оновлення) основних засобів не співпадає з моментом їх вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що зменшують фінансові результати діяльності підприємства;

· ефективність використання основних засобів оцінюється по-різному залежно від їх виду, належності (власні, орендовані), характеру участі у виробничому процесі, а також призначення.

Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, а й соціально-побутову, культурну, природно-екологічну тощо, ефективність їх використання визначається не лише економічними, а й соціальними, екологічними та іншими факторами.

2. Аналіз наявності та ефективності використання основних засобів

Аналіз динаміки, складу і структури основних засобів.

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Аналіз використання основних засобів починається з оцінки забезпеченості підприємства основними засобами. Для цього необхідно вивчити динаміку обсягу, складу і структури, основних засобів їх технічний стан за класифікаційними групами (див. рис. 12.4).

Для економічного аналізу особливе значення має розподіл виробничих основних засобів основної діяльності підприємства на дві частини: активну і пасивну. До активної частини у більшості галузей промисловості належать машини та устаткування, які безпосередньо взаємодіють з предметами праці. Пасивну частину формують основні засоби, які створюють умови для здійснення виробничого процесу, - будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби. Зростання питомої ваги активної частини є показником прогресивності структури основних засобів, підвищення технічної оснащеності підприємства.

На обсяг, структуру і динаміку виробничих основних засобів впливають такі фактори:

· характер та особливості процесу виробництва (безперервний, дискретний);

· тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

· технологія, рівень спеціалізації і кооперування;

· методи організації виробництва тощо.

При проведенні аналізу динаміки, складу і структури основних засобів необхідно:

1) визначити середньорічну вартість основних засобів і динаміку її зміни за декілька років;

2) виявити причини збільшення вартості основних засобів (збільшення внаслідок переоцінки основних засобів не є позитивною тенденцією, до числа позитивних можна віднести перевищення темпів зростання вартості виробничих основних засобів над темпами зростання вартості невиробничих засобів);

3) зіставити темпи зміни вартості основних засобів з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати вищі темпи зростання порівняно з вартістю основних засобів;

4) виявити тенденції щодо структурних змін в складі основних засобів. Причому до числа позитивних можна віднести:

Д значну питому вагу активної частини основних засобів порівняно з пасивною частиною основних засобів;

Д підвищення темпів зростання активної частини основних засобів порівняно з темпами зростання пасивної частини основних засобів.

Забезпеченість окремими видами машин, механізмів, обладнання, приміщеннями встановлюється шляхом порівняння фактичної їх наявності з плановою потребою, необхідною для виконання програми виробництва продукції.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпеченості підприємства основними виробничими засобами, є фондоозброєність, енергоозброєність та технічна озброєність праці. Показник загальної фондоозброєності праці розраховується як відношення середньорічної вартості основних засобів до середньоспискової чисельності робітників у найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті на інших змінах, використовують ті ж засоби праці). Коефіцієнт енергоозброєності праці обчислюється як відношення енергетичної потужності, що обслуговує виробничий процес, до чисельності робітників, які працюють у найбільшій зміні. Коефіцієнт технічної озброєності праці визначається як відношення вартості виробничого обладнання до середньоспискового числа робітників у найбільшу зміну. У процесі аналізу значення розрахованих показників порівнюється з даними минулих періодів, прогнозними, визначаються напрями їх змін. Крім того, темпи зростання фондоозброєності, енергоозброєності, технічної озброєності порівнюються з темпами зростання продуктивності праці. При цьому бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання цих показників.

Аналіз руху і технічного стану основних засобів.

Важливе значення має аналіз вивчення руху і технічного стану основних засобів, що проводиться на підставі таких показників, як: коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття, коефіцієнт приросту, частка зданих в операційну оренду основних засобів, частка взятих в операційну оренду основних засобів тощо.

Основні показники для аналізу руху і технічного стану основних засобів узагальнено в таблиці 12.18.

Наведені показники і коефіцієнти доцільно розраховувати для всіх виробничих основних засобів, активної їх частини, окремих груп виробничих основних засобів, основних видів обладнання за різні періоди часу.

Аналізуючи отримані результати, необхідно враховувати, що зростання коефіцієнта зносу (і, відповідно, зниження коефіцієнта придатності) може бути зумовлене:

· методом нарахування амортизації, що застосовується;

· придбанням або отриманням від інших господарюючих суб'єктів основних засобів з рівнем зносу більше, ніж в середньому по підприємству;

· низькими темпами оновлення основних засобів;

· невиконанням завдання з введення в експлуатацію основних засобів і їх модернізації.

При цьому, як правило, коефіцієнт зносу не відображає фактичної зношеності основних засобів, а коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточної вартості. Це зумовлено наступними причинами:

1) на суму зносу основних засобів великий вплив здійснює метод нарахування амортизації, що застосовується на підприємстві;

2) вартісна оцінка основних засобів залежить від стану кон'юнктури попиту, а отже, може відрізнятися від оцінки, отриманої за допомогою коефіцієнту придатності;

3) на законсервоване обладнання нараховується амортизація на повне відновлення, однак фізично ці основні засоби не зношуються, а загальна сума зносу зростає.

Особливої уваги заслуговує аналіз технічної і вікової структури основних засобів. Для такого аналізу діюче устаткування необхідно згрупувати за видами, а всередині груп - за тривалістю експлуатації. Як правило, виділяють наступні групи за періодом експлуатації: до З років, 3-7 років, 7-15 років, понад 15 років. ''Для характеристики технічного стану окремих робочих машин, обладнання, інструментів, пристроїв застосовують групування за технічною придатністю: придатне обладнання; обладнання, яке вимагає капітального ремонту; непридатне обладнання, яке необхідно списати. Таке групування дає змогу робити висновки щодо віку устаткування як у розрізі окремих їх видів, так і в цілому по підприємству, перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням і повноту його використання.

Якщо на підприємстві переважає застаріле, зношене фізично і морально устаткування, це негативно відображається на всіх кількісних та якісних показниках його діяльності, знижує потенційні можливості зростання фондовіддачі і, зрештою, рентабельність.

У процесі аналізу технічного стану основних засобів перевіряється виконання плану з упровадження нової техніки, введення в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів. Визначається частка прогресивного обладнання в загальній його кількості та за кожною групою машин і обладнання, частка автоматизованого обладнання тощо.

Аналізуючи організацію та виконання ремонту і модернізації засобів праці, звертають увагу на виконання ремонтних робіт в строк, якість ремонту, його ефективність.

Аналіз ефективності використання основних засобів.

Економічна ефективність функціонування основних засобів є складовою частиною результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Визначаючи економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних засобів; фондоозброєності праці та її продуктивності.

Загальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є виробництво товарної (валової) продукції в розрахунку на 1 грн. їх середньої вартості - фондовіддача.

де ТП - обсяг товарної (валової) продукції; 03 - середня вартість основних засобів за період, що аналізується.

Для аналізу ефективності використання основних засобів використовується також показник фондомісткості, який є оберненим показником до показника фондовіддачі. Фондомісткість показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засобів для виробництва продукції вартістю 1 грн.

Часткові показники застосовуються для характеристики використання окремих видів обладнання та площ (середній випуск продукції на одиницю обладнання, шт./зміну, наприклад, випуск продукції на 1 м" виробничої площі тощо).

У процесі дослідження вивчається динаміка перерахованих показників, проводиться порівняльний аналіз за різними напрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивчення впливу факторів на зміну фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

Аналізуючи ефективність використання основних засобів, фактичний показник фондовіддачі порівнюють з прогнозним, а також з фондовіддачею інших підприємств цієї ж галузі.

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, пов'язані як зі зміною обсягів продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих засобів, зокрема їх активної частини. Важливо вибрати такі фактори, які:

1) прямо пов'язані з рівнем фондовіддачі і характеризують її як з точки зору екстенсивного завантаження (завантаження за часом) знарядь праці, так і інтенсивності їх використання, а також з точки зору їх вартості, яка склалася на ринку;

2) набір факторів повинен містити параметри, які мають кількісну визначеність і можуть бути отримані з даних бухгалтерського обліку (або визначені на їх базі).

Проводячи дослідження, необхідно враховувати, то використання основних засобів визнається ефективним, якщо відносний приріст обсягу продукції або прибутку перевищує відносний приріст вартості основних засобів за аналізований період.

Співвідношення темпів приросту вартості основних засобів і темпів приросту обсягів виробництва дозволяє визначити граничний показник фондомісткості, тобто приріст основних засобів на 1 % приросту продукції. Якщо граничний показник фондомісткості менше 1, мають місце підвищення ефективності використання основних засобів та збільшення коефіцієнта використання виробничої потужності.

Збільшення фондовіддачі призводить до відносної економії виробничих основних засобів і збільшення обсягу продукції, що випускається. Відносна економія основних засобів розраховується як різниця між величиною середньорічної вартості основних засобів звітного періоду і середньорічної вартості основних засобів базового (попереднього) року, скоригованої на збільшення обсягу виробництва продукції.

Запропонована методика факторного аналізу показників фондовіддачі у динаміці може слугувати засобом обґрунтування управлінських рішень у сфері управління ресурсами, вкладеними в основні виробничі засоби підприємства, якщо за період, що аналізується, не спостерігається суттєвої зміни матеріалоємності виробленої продукції. Якщо ж такі зміни мали місце у зв'язку з переходом на випуск іншого асортименту продукції, то формулу для аналізу факторів, що впливають на фондовіддачу, обов'язково необхідно доповнити співмножником Км (коефіцієнт співвідношення матеріаломісткості), прийнявши його значення у базовому періоді за 1, а у звітному - відповідно Км < >1. У такому разі ланцюгових підстановок буде на одну більше, що дасть змогу відокремити фактор зміни випуску продукції у розрахунку на одну машино-годину на зміну як таку, що характеризує саме зміну продуктивності використання обладнання, і таку, що викликана збільшенням (зменшенням) матеріаломісткості продукції, що з рівнем їх використання не пов'язано.

Аналіз використання обладнання.

Вивчивши узагальнюючі показники ефективності використання основних засобів, необхідно провести більш детальний аналіз використання виробничого обладнання.

Насамперед, перевіряється забезпеченість підприємства обладнанням, повнота його використання.

Розрізняють обладнання наявне та встановлене (здане в експлуатацію), обладнання, яке фактично використовується у виробництві, та яке знаходиться в ремонті, резервне. Найбільший ефект досягається, якщо за величиною перші три групи обладнання приблизно однакові.

коефіцієнт використання наявного обладнання:

коефіцієнт використання встановленого обладнання:

При цьому потенціальний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання - це різниця між кількістю наявного та встановленого обладнання, помножена на базовий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання.

Показники ефективності експлуатації обладнання поділяють на дві групи:

Д показники екстенсивного використання (за часом);

Д показники інтенсивного використання (за потужністю).

Показники першого типу характеризують роботу обладнання за часом або за кількістю (охопленням): кількість обладнання; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і обладнання. Показники другого типу пов'язані з його виробітком (випуск продукції за І машино-годину), тобто визначають рівень використання потужності обладнання, його продуктивність.

Вихідними даними при аналізі екстенсивного використання обладнання є баланс робочого часу роботи обладнання.

Баланс часу роботи обладнання визначається за цехами і підприємством в цілому, для чого розраховуються наступні фонди часу:

· календарний фонд часу (ТК) - максимально можливий час роботи обладнання, що дорівнює добутку кількості календарних днів у звітному періоді, кількості годин в добі (24 гол.) кількості одиниць встановленого обладнання. Він поділяється на режимний і позарежимний час:

Д режимний фонд часу (ТР) розраховується як добуток кількості одиниць встановленого обладнання, кількості робочих днів звітного періоду та кількості тривалості робочого дня з урахуванням коефіцієнта змінності:

Коефіцієнт змінності (КЗМ) визначається як відношення суми відпрацьованих верстатозмін до всього встановленого обладнання їв тому числі, що знаходяться в ремонті та резерві:

Коефіцієнт змінності показує, скільки змін пропрацював верстат. Чим вище коефіцієнт змінності, тим більший є випуск продукції".

Д позарежимний час (ТПЗ) включає вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви.

2. плановий фонд (ТП) відрізняється від режимного часом перебування обладнання її плановому ремонті та на модернізації, кількістю планових трат робочого час;

3. фактичний фонд відпрацьованого часу (Тф) - кількість фактично відпрацьованих машино-годин.

Для характеристики використання обладнання за часом застосовуються наступні показники - коефіцієнти використання:

Д календарного фонду часу: КК..ф = ТФ / Тк;

Д режимного фонду часу: КР.Ф. = Тф / ТР;

Д планового фонду часу: КП.Ф = Тф / ТП.

При ньому порівняння різних фондів часу проводиться для вирішення наступних аналітичних завдань:

Д календарного і режимного фондів часу обладнання - дозволяє визначити можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнту змінності;

Д можливого і режимного фондів часу - дає змогу встановити можливості кращого використання обладнання за рахунок зменшення витрат часу на ремонт в робочий час;

Д фактичного і планового календарних фондів - дозволяє встановити ступінь виконання плану із введення обладнання в експлуатацію за кількістю і строками.

Крім того, доцільно визначити питому вагу простоїв в календарному фонді часу роботи обладнання, як відношення величини простоїв та календарного фонду часу:

Зниження показників фондів часу роботи обладнання і збільшення питомої ваги простоїв свідчить про те, що у господарюючого суб'єкта с резерви зростання виробництва. Отже, необхідно посилити контроль за використанням обладнання, з'ясувати причини зниження зазначених показників.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується як показниками виробництва на одну машино-годину, так натуральними і умовно-натуральними показниками, прийнятими в тій або іншій галузі, показниками середньомісячного виробітку продукції з одиниці обладнання або виробничої площі.

Показники інтенсивного використання обладнання розраховуються за планом, фактом, визначається абсолютне відхилення, виявляються причини зміни показників, резерви зростання обсягу випуску. Зниження фактичних показників порівняно з розрахунковими, виходячи з раціонального завантаження обладнання, свідчать про нераціональне завантаження виробничої потужності, втрату можливостей збільшення обсягу виробництва продукції.

Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивності завантаження (КІНТ):

де ГВ1 і ГВ0 - відповідно фактичний і плановий виробіток обладнання за машино-год.

Інтенсивність використання обладнання підприємства вимірюється кількістю виробленої продукції на одиницю обладнання за одиницю часу. На продуктивність одиниці обладнання в свою чергу впливають на такі фактори:

· використання прогресивних технологій;

· застосування сучасних методів організації та управління виробництвом;

· рівень кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Узагальнюючий показник, який комплексно характеризує використання обладнання, - це коефіцієнт інтегрального завантаження (КІНТЕГ), що розраховується як добуток коефіцієнтів екстенсивного (КПФ) та інтенсивного (КІНТ) завантаження обладнання:

Аналіз виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства - максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології та організації виробництва.

Виробнича потужність визначається за потужністю провідних цехів, в і цехах - за провідними ділянками або обладнанням. Провідним вважається обладнання, на якому виконуються основні найбільш трудомісткі операції. Якщо на ділянці або в цеху декілька груп обладнання, то потужність визначається за однією групою, де обробка деталей є найбільш трудомісткою. Виробнича потужність визначається в тих же одиницях виміру, в яких встановлюється обсяг випуску продукції (в натуральних, вартісних вимірниках). При визначенні виробничої потужності використовують максимально можливий фонд часу роботи обладнання, який: