Економічний аналіз

Експрес-аналіз бухгалтерської звітності

Виходячи з поставлених завдань та інформаційної бази розрізняють експрес-аналіз і деталізований (поглиблений) аналіз фінансового стану.

Основна мета експрес-аналізу - загальна оцінка майнового стану господарюючого суб'єкта, обсягу і структури залучених ним засобів, його ліквідності та платоспроможності, виявлення основних тенденцій їх зміни.

Експрес-аналіз проводиться за даними фінансової звітності, а отже, орієнтований в основному на зовнішніх користувачів (покупців, кредиторів, інвесторів, акціонерів, постачальників). Такий аналіз здійснюється, як правило, в три етапи

1.Проводиться перевірка показників бухгалтерської звітності за формальними і якісними ознаками, наявність усіх необхідних форм і додатків.

2. Встановлюється характер змін, які мали місце в періоді, що аналізується, у складі засобів підприємства та їх джерел.

3. Здійснюється розрахунок та оцінка динаміки ряду відносних показників (коефіцієнтів), які характеризують фінансовий стан господарюючого суб'єкта.

Для проведення експрес-аналізу характерні обмеження щодо обсягу досліджуваних показників. Розрахунки при цьому є не стільки складними, скільки рутинними. Саме тому з метою ефективного проведення експрес-аналізу, скорочення часу для розрахунку показників доцільно використовувати персональні комп'ютери, зокрема програму Microsoft Excel.

Експрес-аналіз може завершуватися висновком про доцільність чи необхідність більш глибокого і детального аналізу фінансового стану підприємства.

Аналіз активів та пасивів підприємства

Аналіз фінансового стану починається з оцінки активів і пасивів балансу. Як відомо, в активі балансу в узагальненому грошовому вираженні показані стан і розміщення засобів підприємства, в пасиві - джерела їх утворення.

За П(С)БО основні елементи фінансової звітності, що безпосередньо пов'язані з оцінкою фінансового стану, трактуються наступним чином:

Д актив - це ресурс, контрольований підприємством у результаті минулих подій, від якого очікується надходження майбутніх економічних вигід підприємству;

Д зобов'язання - теперішня заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття ресурсів із підприємства, які втілюють у собі майбутні економічні вигоди. Зобов'язання - це зовнішня заборгованість суб'єкта господарювання, тобто зобов'язання перед банками, державою, постачальниками та працівниками;

Д власний капітал - залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань. Власний капітал - це внутрішня заборгованість (зобов'язання) суб'єкта господарювання перед його власниками.

Зобов'язання підприємства за його балансом характеризуються статутним, власним та залученим капіталом, а також довгостроковими і поточними зобов'язаннями та короткостроковими кредитами банків.

Оцінку складу і структури активів та пасивів підприємства на підставі даних балансу проводять одним із наступних способів:

1. без попередньої зміни стану балансових статей;

2. формування порівняльного аналітичного балансу шляхом агрегування деяких однорідних за складом елементів балансових статей;

3. додаткове коригування статей балансу на індекс інфляції з наступним їх агрегуванням в необхідних аналітичних розрізах.

Порядок проведення другого етапу аналізу фінансового стану наступний:

1. Загальне ознайомлення з даними балансу. Оцінюється зміна валюти балансу, формується уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни у складі майна та джерелах його утворення, встановлюються зв'язки між різними показниками. Характеристику про якісні зміни в структурі засобів та їх джерел можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу. Для цього визначається питома вага окремих статей активу та пасиву балансу в загальному підсумку (валюті) балансу, розраховуються суми відхилень в структурі основних статей балансу порівняно з попереднім періодом.

Загальна сума валюти балансу поділяється на складові, що дозволяє Зробити попередні висновки про характер зрушень у складі активів, джерелах їх формування та взаємну обумовленість. Так, в процесі аналізу зміни у складі необоротних і оборотних засобів розглядаються у взаємозв'язку зі змінами в поточних і довгострокових зобов'язаннях підприємства.

Один із творців балансоведення М.О. Блатов рекомендував досліджувати структуру і динаміку активів та пасивів підприємства за допомогою порівняльного аналітичного балансу.

Порівняльний аналітичний баланс можна отримати із вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його відповідними показниками структури і динаміки, що характеризують статику та динаміку фінансового стану підприємства. Цей баланс фактично включає показники як горизонтального, так і вертикального аналізу.

Розглянемо аналіз структури та динаміки майна і джерел його утворення (табл. 9.5) відповідно до даних Додатку 1.

Аналізуючи структуру балансу, тобто майна і джерел його утворення, можна зробити висновок, що збільшилася валюта балансу на 6370,5 тис. грн. (на 18,39 %). Це зумовлено зміною в структурі майна і джерел його утворення. Так, збільшилася вартість необоротних активів на 2358,8 тис. грн. (на 16,36 %), оборотних активів з 20222,2 тис. грн. до 24195,1 тис. грн., тобто на 3972,9 тис. грн.

Що стосується джерел утворення господарських засобів, то збільшилася сума власного капіталу на 7524,9 тис. грн. і зменшилася сума зобов'язань на 1154,4 тис. грн. Щодо змін у структурі активів, то зменшилася питома вага необоротних активів на 0,71 п.с, і відповідно збільшилася питома вага

оборотних активів на 0,62 п.с. і витрат майбутніх періодів на 0,09 п.с. У структурі джерел засобів також відбулися зміни, зокрема питома вага власного капіталу зросла на 6,58 п.с, і відповідно зменшилась питома вага зобов'язань на 6,58 п.с.

Отже, при аналізі порівняльного балансу, оцінюються зміни питомої ваги величини необоротних І оборотних засобів у вартості майна, співвідношення темпів зростання власного і залученого капіталу, а також співвідношення темпів зростання дебіторської і кредиторської заборгованості. При цьому ознаками "нормального балансу" є:

1) валюта балансу в кінці звітного періоду збільшилася в порівнянні з початком. Зменшення (в абсолютному вираженні) валюти балансу за звітний період засвідчує, як правило, скорочення підприємством обсягів господарювання, що може спричинити його неплатоспроможність. Встановлення факту згортання господарської діяльності потребує проведення детального аналізу його причин: скорочення платоспроможного попиту на товари, роботи, послуги даного підприємства; обмеження доступу на ринок сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Аналізуючи збільшення валюти балансу за звітний період, необхідно враховувати вплив переоцінки основних засобів, дію інфляційних факторів тощо;

2) темпи приросту оборотних активів вищі, ніж темпи приросту необоротних активів;

3) власний капітал підприємства перевищує залучений і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростання залученого капіталу;

4) темпи приросту дебіторської і кредиторсько заборгованості врівноважують один одного.

2. Аналіз структури і динаміки активів. Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та раціональності вкладення фінансових ресурсів в активи. Від того, які кошти (власні чи залучені) вкладені в необоротні і оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, а, отже, і фінансовий стан підприємства.

В процесі функціонування підприємства, величина активів та їх структура постійно змінюються. У зв'язку з цим у процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити зміни в їх складі, структурі і оцінити їх.

Оцінюючи перший розділ активу балансу, необхідно враховувати, цц-

Д наявність в складі підприємства нематеріальних, активів, значна частка приросту нематеріальних активів в зміні загальної величини необоротних активів характеризує: обрану підприємством стратегію як інноваційну, так як вкладаються кошти в патенти, ліцензії, іншу Інтелектуальну власність. Детальний аналіз ефективності використання нематеріальних активів є дуже важливим для керівництва підприємства. Проте за даними бухгалтерського балансу він не може бути проведений. Для нього потрібні дані із форми № 5 та внутрішня облікова інформація;

Д якщо виробничі основні засоби і незавершене будівництво складають найбільшу частку в необоротних активах, то це може свідчити про орієнтацію на створення матеріальних умов для розширення основної діяльності підприємства (при цьому, необхідно враховувати вплив переоцінки вартості основних засобів);

Д за певних умов збільшення частки таких елементів як незавершене будівництво та довгострокова дебіторська заборгованість може негативно вплинути на ефективність діяльності підприємства, так як вказані активи не беруть участі у виробничому обороті;

Д наявність довгострокових фінансових вкладень вказує на інвестиційну спрямованість підприємства; за умови визнання підприємства платоспроможним необхідно вивчити склад і структуру фінансових вкладень, оцінити їх ліквідність і доцільність.

У процесі подальшого дослідження необхідно проаналізувати зміни за кожною статтею оборотних активів балансу, враховуючи, що аналіз і склад структури оборотних активів повинен бути спрямований не на констатацію процесів, що відбуваються, а на вивчення можливостей підприємства ефективно працювати на самофінансуванні. Формуючи висновки за результатами аналізу, аналітик враховує, що:

1) збільшення грошових коштів на рахунках у банку свідчить, як правило, про зміцнення фінансового стану. їх сума повинна бути такою, щоб забезпечити погашення всіх першочергових платежів. Наявність значних залишків грошових коштів протягом тривалого часу може бути результатом неправильного використання оборотних засобів. Грошові кошти повинні швидко залучатися в оборот для отримання прибутку шляхом розширення свого виробництва або здійснення інвестиційних вкладень;

2) при вивченні структури запасів основну увагу доцільно приділити тенденціям змін таких елементів оборотних активів як виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція і товари. Збільшення питомої ваш виробничих запасів може свідчити про:

Д нарощування виробничого потенціалу підприємства; прагнення за рахунок вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом Інфляції;

Д нераціональність обраної господарської стратегії, внаслідок якої значна частина оборотних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути невисокою. Наявність менших за обсягом, але більш рухливих запасів означає, що менша сума готівкових ресурсів знаходиться у запасах зростання, а їх накопичення свідчить про спад ділової активності підприємства;

3) зростання дебіторської заборгованості не завжди оцінюється негативно. Якщо підприємство розширює свою діяльність, то зростає число контрагентів і, як правило, дебіторська заборгованість. З іншої сторони, підприємство може скоротити обсяги реалізації продукції, тоді дебіторська заборгованість зменшиться. Необхідно відрізняти нормальну та прострочену заборгованість. Наявність останньої створює фінансові труднощі, так як підприємство буде відчувати нестачу фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати тощо, що призводить до уповільнення оборотності засобів. Тому кожне підприємство зацікавлене в скороченні строків погашення платежів. У процесі подальшого аналізу вивчаються динаміка, склад, причини і терміни дебіторської заборгованості.

Дослідження змін структури активів підприємства дозволяє отримати важливу інформацію. Так, збільшення частки оборотних активів у манні може свідчити про:

Д формування більш мобільної структури активів, яка сприяє прискоренню оборотності коштів підприємства;

Д вилучення частини оборотних активів на кредитування споживачів готової продукції, товарів, послуг підприємства, дочірніх підприємств та Інших дебіторів, що засвідчує про фактичну мобілізацію цієї частини оборотних засобів із виробничого процесу;

Д згортання виробничої бази;

Д викривлення реальної оцінки основних засобів внаслідок існуючого порядку їх бухгалтерського обліку тощо.

Для того, щоб зробити точні висновки про причини змін пропорцій у структурі активів, необхідно провести більш детальний аналіз розділів і окремих статей активу балансу, зокрема, оцінити стан виробничого потенціалу підприємства, ефективність використання основних засобів і нематеріальних активів, швидкість обороту оборотних активів тощо Детальний аналіз складу і руху активів можна провести, використовуючи дані Приміток до річної фінансової звітності (форми №5).

3. Аналіз структури пасивів підприємства проводиться за даним балансу.

Оцінка змін, які відбулися в структурі джерел, може бути різною з позиції інвесторів і з позиції підприємства. Для інвесторів ситуація більш надійна, якщо частина власного капіталу у клієнта більше 50 %, що виключає високий фінансовий ризик. Підприємства, як правило, зацікавлені у наявності залучених коштів. Отримавши позикові кошти під менший відсоток, ніж рентабельність підприємства, можна розширити обсяги виробництва, підвищити прибутковість власного капіталу.

Залучення позикових коштів в оборот підприємства - нормальне явище, що сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану за умови, якщо кошти не заморожуються на тривалий час в обороті та своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що призводить до виплати штрафів, застосування санкцій і погіршення фінансового стану.

При внутрішньому аналізі фінансового стану необхідно вивчити динаміку та структуру власного та залученого капіталу, з'ясувати причини зміни окремих складових і дати оцінку цим змінам за звітний період.

На співвідношення власного і залученого капіталу впливають фактори, обумовлені внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності господарюючого суб'єкта і вибраної ним фінансової стратегії:

Д різниця величин відсоткових ставок за кредит і ставок на дивіденди. Якщо відсоткові ставки менші ставок на дивіденди, то потрібно збільшити частку залученого капіталу, і навпаки;

Д розширення чи скорочення діяльності господарюючого суб'єкта на зниження чи збільшення потреб у залученні коштів;

Д накопичення надлишкових або маловикористовуваних запасів, недіючого обладнання, матеріалів;

Д вилучення коштів на створення сумнівної дебіторської заборгованості, що спричиняє збільшення додатково залученого капіталу.

3. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття "платоспроможність" і „ліквідність" взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так І перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити ЇЇ в майбутньому.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство невзмозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові їх вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми борг)'. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на його взаємовідносини з контрагентами (покупцями та постачальниками товарів і послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Ось чому аналізу ліквідності надається важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в міру того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності1, і розташованими в порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків, і проводиться в наступній послідовності.

1. Побудова балансу ліквідності.

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на наступні групи.

Високоліквідними і найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в будь-який час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій, тобто вони мають абсолютну ліквідність. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, адже немає впевненості в строках їх надходження. Наступними активами за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі запаси, які можна продати або використати в погашення заборгованості. Необоротні активи підприємства, як правило, не передбачають реалізовувати або ліквідувати, тому, що за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської діяльності. Відповідно такі активи відносяться до четвертої групи - важколіквідні активи.

Групування зобов'язань підприємства за строками їх погашення наведено в таблиці 9.9.

Найбільш термінові - це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Поточні зобов'язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року.

Постійні зобов'язання, це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.

Побудуємо баланс ліквідності підприємства за даними Додатку 1 (табл. 9.10).

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки наведених груп активів і зобов'язань.

Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні співвідношення:

А1? П1,А2 П2, ? А3 ?П3. А4 ?П4 (9.1)

У разі, якщо одна або декілька нерівностей системи мають протилежний знак порівняно з оптимальним варіантом, ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Порівняння найбільш ліквідних коштів (А1) і швидколіквідних активів (А2) з найбільш терміновими зобов'язаннями (П1) і короткостроковими пасивами (П2) дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими і постійними пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (чи неплатоспроможність) підприємства на найближчий проміжок часу до моменту, що розглядається. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Фактичне співвідношення на початок аналізованого періоду за даними табл. 9.10:

554,6 ? 5100,5

4438.8 ? 3284.0

15228,8 ? 0

14421.5 ? 26261,3

Враховуючи те, що перша нерівність має протилежний знак, ніж в оптимальному варіанті, ліквідність балансу на початок періоду не може бути абсолютною.

Фактичне співвідношення на кінець аналізованого періоду

578,1 ? 5642.4

6741,5 ? 1587.9

16875,5 ? 0

16780,3 ? 33786,2

Перша нерівність не виконується і має протилежний знак, ніж в оптимальному варіанті, ліквідність балансу на кінець періоду також не є абсолютною. Але незважаючи на це, виконання четвертої нерівності свідчить про дотримання підприємством мінімальної умови фінансової стійкості, наявність власних оборотних активів.

На більшості підприємств не виконується перша умова нерівності (9.1). Як правило, це викликано двома причинами: по-перше, недоцільністю при високій інфляції утримувати в складі активів значну частку високоліквідних активів, тобто грошей і короткострокових пінних паперів (зі строком погашення до одного року), так як вони знецінюються в першу чергу. Тому є сенс переводити їх в інші, більш захищені від впливу інфляції види активів, тобто запаси сировини, матеріалів, палива, в устаткування, будівлі і споруди; по-друге, в умовах високої інфляції підприємствам невигідно своєчасно погашати кредиторську заборгованість, так як за рахунок неї виникає непряме кредитування підприємства.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому можна визначити загальний показник ліквідності за формулою:

(А1 * ПВа1 + А2 *ПВа2 + А3 * ПВа3) / (П1 *ПВп1 + П2 + ПВп2 + П3 * ПВп3), (9.2)

де ПВа та ПВп - питома вага відповідних груп активів та пасивів в їх загальному підсумку.

2. Розрахунок та оцінка показників ліквідності

Позитивна зміна показників ліквідності, наведених в табл. 9.11, - збільшення їх значення.

Наведемо деякі пояснення до значення і сутності показників ліквідності:

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) показує, скільки гривень оборотних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо оборотні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, то підприємство вважається ліквідним.

Цей показник має особливе значення для оцінки підприємства покупцями, інвесторами, кредитними установами; залежить від галузі виробництва, виду діяльності, тривалості виробничого циклу, структури запасів, форм розрахунку з покупцями тощо.

У літературних джерелах рекомендоване значення коефіцієнту покриття є різним - більше 1,0; 2,0; 2,5. Якщо коефіцієнт буде дорівнювати 1,0, то підприємство у разі погашення поточної заборгованості повинно припинити функціонування, так як у нього не буде оборотних засобів для продовження процесу виробництва, ведення поточної діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що ресурси підприємства повинні бути не менш як вдвічі більше від існуючої поточної заборгованості, так як лише в такій ситуації воно зможе при повному погашенні заборгованості продовжувати функціонувати.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (коефіцієнт "критичної оцінки", проміжний коефіцієнт ліквідності) характеризує, яка частина зобов'язань може бути погашена не лише за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних надходжень за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги). Зазначимо, що вірогідність результатів розрахунків залежить від якості дебіторської заборгованості (строків утворення, фінансового стану боржника тощо). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити умови для загрози фінансової стійкості підприємства. Отже, проводячи аналіз за допомогою цього коефіцієнту, слід звертати увагу не тільки на числове значення показника, але й на якість дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена активами, що мають абсолютну ліквідність. Нормативні значення цього показника, наведені при різних методиках, повинні дорівнювати або бути більшими 0,2; 0,5; 0,7.

Чому, відповідно до нормативних значень, достатньо погасити тільки четверту або п'яту частину поточної заборгованості?

На практиці незначна вірогідність того, що всі кредитори підприємства в один і той же час вимагатимуть повернення поточної заборгованості. Тому, якщо підприємство в короткостроковому періоді здатне погасити 20-25 % поточної заборгованості, це вважається нормальним рівнем ліквідності.

В умовах інфляції доцільно частку грошових коштів в активах зменшувати практично до нуля, так як гроші знецінюються в першу чергу. Цей коефіцієнт і Його нормальні величини, вказані у відповідній економічній літературі, мають значення, як правило, тільки в умовах низькоінфляційної, збалансованої економіки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на даний час реально може знаходитися в межах зазначених нормальних обмежень тільки для підприємств, які займаються посередницькою діяльністю в основному торгівельно-закупівельного, біржового та фінансового характеру. У підприємств виробничої сфери, навіть якщо вони мають нормальний фінансовий стан, визначений за коефіцієнтом покриття, величина коефіцієнту абсолютної ліквідності близька до нуля.

В окремих джерелах" рекомендуються нормальні обмеження цього показника для підприємств реального сектора економіки на рівні 0,05-0.10. Більш значна частка грошей та поточних фінансових інвестицій може свідчити про неефективність управління цими активами.

На коефіцієнт абсолютної ліквідності в основному повинні звертати увагу банки при видачі короткострокових кредитів в незначній сумі на короткий термін, які зацікавлені у поверненні кредитів та відсотків за ними в грошовій формі та своєчасно.

Оцінка надійності визначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомої ваги оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства. Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного та постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання. Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майні підприємства. Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби та виробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках і грошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.

Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в оборотних активах визначається як відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в складі оборотних активів.

Величина робочого капіталу і спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями особливо цікавить керівництво підприємства і кредиторів, які надають короткострокові кредити (банки, постачальники).

В таблиці 9.12 показані зміни в структурі й обсязі робочого капіталу. Наведені дані використовуються для оцінки приросту зменшення робочого капіталу і контролю ліквідності підприємства.

Перевищення оборотних активів над поточними зобов'язаннями показує спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями, а також наявність чи відсутність надійного фінансового "тилу" у вигляді фінансових ресурсів.

Як видно з таблиці 9.12, на кінець періоду фінансовий стан підприємства з точки зору його ліквідності поліпшився. Робочий капітал підприємства збільшився на 5127,3 тис. грн., в той час як його зобов'язання зменшилися на 1154,4 тис. грн. Відбулися зміни в структурі робочого капіталу, а саме зростання розрахунків з покупцями, збільшення грошових коштів і запасів.

Хоча розглянуті показники ліквідності й відіграють важливу роль в аналізі платоспроможності підприємства, вони мають певні недоліки:

Ш статичність - показники розраховуються на підставі балансових даних, що характеризують майновий стан підприємства на певну дату і, відповідно, одномоментні. Звідси і необхідність аналізу їх за декілька періодів;

Ш можливість завищення значень показників ліквідності через включення до складу оборотних активів так званих "мертвих" статей, наприклад, неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей;

Ш мала інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і платежів, а саме це і є одним із завдань аналізу платоспроможності;

Ш можливість завищення показника за рахунок "неліквідної" дебіторської заборгованості. Оскільки значна частка дебіторської заборгованості - прострочена, деяка її частина є заборгованістю, маловірогідною для стягнення, яка може буде зовсім непогашена, можна зробити висновок, що на практиці сума заборгованості покупців збільшується в балансі саме через низьку платіжну дисципліну. Однак і таке зростання дебіторської заборгованості мас сприятливий вплив на величину показників ліквідності. Через це для того, щоб підвищити об'єктивність аналізу показників ліквідності, необхідно провести попереднє дослідження, що дозволить в певній мірі оцінити "якість" дебіторської заборгованості. І перш за все слід оцінити склад і строки виникнення заборгованості; з'ясувати, чи не об'єднані в одній статті види заборгованості, що мають значні розбіжності в строках виникнення;

4. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Фінансова стійкість відображає збалансованість засобів та джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного і залученого капіталу підприємства, темпів нагромадження власних засобів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Основне завдання аналізу фінансової стійкості полягає у визначенні спроможності підприємства протистояти негативній дії різних факторів (зовнішніх, внутрішніх та непередбачуваних), що впливають на його фінансовий стан. При вирішенні цього завдання необхідно дати відповідь на наступні запитання:

1) наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування;

2) як змінюється рівень цієї незалежності;

3) чи відповідає співвідношення активів та джерел утворення майна підприємства завданням його діяльності?

Результатом аналізу фінансової стійкості підприємства повинен бути висновок щодо його спроможності здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток в умовах економічної самостійності, а також вірогідність збереження такого стану підприємства.

Як правило, аналіз фінансової стійкості проводиться в наступній послідовності:

1. Загальна оцінка фінансової стійкості передбачає визначення:

Ш стійкості капіталу;

Ш ресурсної стійкості;

Ш стійкості управління.

Дослідження структури пасиву балансу дозволяє встановити одну з можливих причин фінансової стійкості (нестійкості) підприємства. Так збільшення частки власного капіталу за рахунок будь-якого із джерел сприяє посиленню фінансової стійкості підприємства. При цьому наявність нерозподіленого прибутку може розглядатися як джерело поповнення оборотних засобів і зниження рівня поточної кредиторської заборгованості.

Особлива роль аналізу структури капіталу при оцінці фінансової стійкості зумовлена його функціями: статутний та додатковий капітал підприємства дає змогу організовувати процес виробництва продукції, застосовувати прогресивні технології, висококваліфіковану робочу силу, посилити власні позиції на ринку. Крім того, розмір власного капіталу забезпечує довіру партнерів підприємства (як інших підприємств, так і банків), що визначає можливість отримати від них фінансові вкладення у разі необхідності для усунення дій несприятливих факторів. Якщо обсяг власного капіталу невеликий, то кредитори мають певний підприємницький ризик. Власний капітал відіграє роль "буферу", захищає підприємство від банкрутства.

Окрім власного капіталу господарська діяльність підприємства підтримується зобов'язаннями. Використання зобов'язань впливає як на ступінь ризику, так і на дохід підприємства.

Аналіз ресурсної стійкості як складової фінансової стійкості повинен охоплювати такі аспекти:

Ш зміст і рівень співробітництва підприємства з суб'єктами ринкової інфраструктури (пІдприємствами-постачальниками ресурсів, банками, споживачами продукції);

Ш ступінь інтегрованості підприємства у системі виробничих відносин;

Ш залежність діяльності підприємства від стану економіки країни в цілому;

Ш спроможність підприємства до залучення коштів;

Ш контроль грошових потоків.

Аналіз організаційно-функціональної стійкості (стійкості управління) проводиться з точки зору адекватності організаційної та виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі.

Фінансова залежність чи співвідношення між власним капіталом підприємства і його зобов'язаннями -- це ключ до фінансової стабільності і надійності підприємства, з одного боку, і до інтенсивності використання капіталу та рентабельності в цілому - з іншого.

//. Визначення типу фінансової стійкості підприємства.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел формування запасів, що отримується у вигляді різниці між величиною джерел формування та вартістю запасів. При цьому мається на увазі забезпеченість запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

Для характеристики джерел формування запасів застосовується кілька показників, які відображають ступінь охоплення різних нидів джерел:

1. Наявність власних оборотних засобів визначається за формулою:

Нв = Ф 1 Р 380 + Ф1 Р 430+Ф1 Р 630 -Ф І Р 080, (9.5)

де Нв - наявність власних оборотних засобів.

2. Наявність довгострокових джерел формування запасів визначається шляхом збільшення наявних власних оборотних засобів на суму довгострокових зобов'язань:

де НД - наявність довгострокових джерел формування.

3. Показник загальної величини джерел формування запасів дорівнює сумі власних оборотних засобів, довгострокових джерел та короткострокових зобов'язань:

де НЗ - загальна величина джерел формування.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості джерелами їх формування:

1) Надлишок (+) або недостача (-) власних оборотних засобів:

де Зв - вартість запасів.

2) Надлишок (+) або недостача (-) довгострокових джерел формування.

3) Надлишок (+) або недостача (-) загальної величини джерел формування запасів.

Забезпеченість запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансовий стан за ступенем його стійкості. Можливе виділення чотирьох типів фінансової стійкості.

1. Абсолютна стійкість фінансового стану характеризується тим, що сума власних оборотних засобів перевищує вартість запасів господарюючого суб'єкта. При цьому спостерігається надлишок власних оборотних засобів або рівність суми власних оборотних засобів та запасів.

2. Нормальна стійкість фінансового стану, при якій гарантується платоспроможність господарюючого суб'єкта, при ньому вартість запасів господарюючого суб'єкта менша або дорівнює сумі довгострокових джерел формування.

При абсолютній і нормальній стійкості фінансового стану спостерігається високий рівень доходності та відсутність порушень платіжної дисципліни.

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан характеризується тим, що зберігається можливість відновлення платоспроможності за рахунок поповнення власного капіталу та збільшення власних оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів.

Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування, надлишком або рівністю загальної величини основних джерел формування запасів та вартістю запасів; порушеннями фінансової дисципліни, збоями в надходженні грошових коштів на поточний рахунок, зниженням прибутковості діяльності.

Якщо ці умови не виконуються, то спостерігається тенденція до погіршення фінансового стану.

4. Кризовий фінансовий стан (господарюючий суб'єкт знаходиться на межі банкрутства), коли грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не в змозі покрити навіть кредиторської заборгованості та прострочених позик.

Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування та загальної величини основних джерел формування запасів.

Фінансова стійкість може бути відновлена шляхом поповнення джерел формування запасів (збільшення кредитів, позик), оптимізації їх структури, обґрунтованого зниження рівня запасів тощо.

Комплексна оцінка фінансової стійкості підприємства проводиться шляхом розрахунку наступних відносних показників.

Наведемо пояснення до значення і сутності окремих показників фінансової стійкості:

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує питому вагу власного капіталу в загальній сумі балансу. Щодо рівня залученого капіталу існують різні, іноді суперечливі судження. Найбільш поширеною є думка, що питома вага власного капіталу мас бути достатньо високою, на рівні 50 %. Вважається, що в підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають більше коштів, оскільки воно з більшою імовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Наприклад, японським корпораціям навпаки, властива висока питома вага залученого капіталу (майже 80 %). Оскільки джерелами формування ресурсів підприємств в Японії в основному є банки, то високий рівень концентрації залученого капіталу свідчить про рівень довіри до корпорації з боку банків, а отже, про її фінансову надійність.

Для промислових підприємств України вважається, що питома вага власного капіталу має бути достатньо високою, так як ним мають покриватися всі необоротні активи підприємства й ті оборотні активи, які забезпечують безперебійну діяльність.

Коефіцієнт фінансової залежності. Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення питомої ваги залучених коштів у фінансуванні підприємства. Його величина, рівна 1 (100 %), показує, що власники повністю фінансують своє підприємство. Керуючись оптимальною питомою вагою власного капіталу в 50 %, можна визначити оптимальне значення коефіцієнта фінансової залежності як 2,0.

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу. Величина цього показника суттєво залежить від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Він показує частку власного капіталу, яка вкладена в поточну діяльність, а яка капіталізована.

Коефіцієнт співвідношення залученого та власного капіталу (фінансування). Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Він показує скільки залученого капіталу припадає на 1 гривню власного. Нормальне значення - < 1,0. У світовій практиці вважається, що якщо значення цього коефіцієнта досягає одиниці, то співвідношення між залученим і власним капіталом наближається до критичного рівня. Значення даного коефіцієнту залежить від галузевих особливостей і рівня інфляції. На підприємствах галузей з швидкою оборотністю засобів, наприклад у торгівлі, громадському харчуванні, харчовій промисловості, значення цього коефіцієнта більше; у металообробці, машинобудуванні - нижче. Крім того, на підприємствах сільського господарства, будівництва в зв'язку із сезонним характером та епізодичним, дискретним залученням позикових коштів, величина коефіцієнта може значно змінюватися у межах одного звітного періоду.

Значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу залежить від галузевих особливостей і рівня інфляції.

Збільшення коефіцієнта структури фінансування необоротних активів свідчить про підвищення рівня фінансування необоротних активів за рахунок довгострокових джерел, відповідно про зростання Інвестиційної активності підприємства.

Зміна коефіцієнту довгострокового залучення позикових коштів може бути охарактеризована наступним чином: збільшення характеризує підвищення інвестиційної активності за рахунок залучення довгострокових кредитів. Якщо коефіцієнт зменшується, то можна зробити зворотний висновок.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами визначається як відношення власних оборотних активів до всіх оборотних активів і показує, яка частина оборотних активів забезпечується власними джерелами фінансування.

Аналізуючи структуру капіталу особливу увагу необхідно звернути на розмір резервного капіталу, за допомогою якого можна розрахувати коефіцієнт страхової стабільності підприємства. Він показує суму капіталу зарезервовану підприємством на кожну гривню вартості майна (коефіцієнт страхування бізнесу), вартості власного капіталу (коефіцієнт страхування власного капіталу), вартості внесків засновників до статутного капіталу (коефіцієнт страхування статутного капіталу).

Коефіцієнти страхування порівнюються з нормативом згідно чинного законодавства. Наприклад, у господарських товариствах резервний капітал створюється у розмірі, встановленому статутними документами, але не менше 25 % статутного капіталу.

Залежно від мети аналізу та потреб користувачів Інформації можуть бути розраховані й інші співвідношення.

5. Аналіз ділової активності підприємства

Засоби господарюючих суб'єктів знаходяться у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидше відбувається кругообіг, тим більше продукції підприємство може виготовити та реалізувати при сталому їх розмірі. Сповільнення оборотності, потребує додаткового вкладення засобів та може спричинити погіршення фінансового стану підприємства.

Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект виражається, передусім, у збільшенні обсягу випуску продукції та суми прибутку без додаткового залучення фінансових ресурсів.

Крім того, збільшення швидкості обороту відображає підвищення економічного потенціалу підприємства, оскільки дозволяє вивільняти частину оборотних засобів для власних потреб (зокрема, для розвитку виробництва).

Оцінити наскільки ефективно підприємство використовує: свої ресурси (засоби) дозволяє аналіз ділової активності, оскільки саме цей показник зумовлює платоспроможність, фінансову стійкість та стабільність діяльності господарюючого суб'єкта.

Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності с рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності тощо.

Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності. Так як розмір річного обороту залежить від швидкості оборотності засобів, тому з розмірами обороту та, відповідно, із оборотністю пов'язана величина умовно-постійних витрат: чим швидший оборот, тим менше на кожен оборот припадає сума цих витрат.

Аналіз ділової активності проводиться у кілька етапів, що здійснюються у певній послідовності.

1. Загальна оцінка ділової активності як за якісними критеріями, так і за допомогою кількісних показників.

До якісних показників включають: розмір ринку збуту продукції, наявність продукції, що експортується, репутацію підприємства тощо.

Кількісними абсолютними показниками ділової активності є обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), прибуток, розмір активів, що тісно пов'язані між собою.

В процесі дослідження проводиться співставлення темпів зміни розміру прибутку, обсягу реалізації та активів. Оптимальним вважається наступне співвідношення (9.11), що у світовій практиці отримало назву "золоте правило економіки":

Дане співвідношення означає наступний причинно-наслідковий зв'язок:

Ш якщо темпи зростання обсягу продаж (доходу) і прибутку більше темпів зростання активів, то ефективність використання активів збільшується;

Ш якщо темпи зростання прибутку є більшими за темпи зростання обсягу продажу, це може бути результатом зниження собівартості;

Ш якщо темпи зростання прибутку більше темпів зростання активів, а темпи зростання обсягу продаж - менші, то підвищення ефективності використання активів відбувалося тільки за рахунок зростання цін на продукцію (роботи, послуги);

Ш якщо темпи зростання прибутку і обсягу продаж більші темпів зростання активів, то відбувається підвищення ефективності діяльності підприємства.

Необхідно враховувати, що при здійсненні вкладень в нові технології, технічне переоснащення, можуть виникнути відхилення від цього правила (9.11), так як значні капітальні вкладення можуть окупитися і принести вигоду лише через певний період часу, в перспективі.

2. Розрахунок та оцінка показників ефективності господарської діяльності. Ці показники вимірюються одним із способів: витратним, ресурсним або доходним. Порядок їх розрахунку наведено в темі 10.

3. Комплексна оцінка ділової активності

Показники ділової активності дозволяють оцінити ефективність використання власних засобів підприємством і виражаються в оцінці оборотності активів підприємства.

Оборотність активів може оцінюватися:

Ш швидкістю обороту - кількістю оборотів, що роблять за період, який аналізується, активи підприємства або їх складові;

Ш періодом обороту - середнім строком, за який повертаються грошові кошти, що вкладені у господарську діяльність підприємства.

На швидкість обороту впливають наступні фактори:

· обсяги діяльності підприємства;

· галузь економічної діяльності:

· тривалість виробничого циклу;

· кількість та різноманітність видів ресурсів, які споживаються;

· географія постачальників;

· система розрахунків за продукцію (роботи, послуги);

· платоспроможність клієнтів;

· якість банківського обслуговування;

· темпи зростання виробництва та реалізації продукції;

· облікова політика підприємства;

· кваліфікація менеджерів;

· інфляція тощо.

Загальна оборотність активів (коефіцієнт оборотності активів) - є узагальнюючим показником оборотності і характеризує швидкість обороту всього майна підприємства за балансом. Коефіцієнт оборотності активів прямо пропорційний обсягу продаж та зворотно пропорційний сумі активів, що використовуються. Вимірює загальну оборотність, чи інтенсивність використання активів.

Необхідно пам'ятати, що з точки зору оцінки, активи представляють собою неоднорідну групу і це відображається на якості та ступені інформативності коефіцієнта, що розглядається.

Підтримання ділової активності підприємства передбачає прискорення оборотності оборотних активів. Цей показник характеризує швидкість обороту (кількість оборотів за період) всіх оборотних активів підприємства (як грошових, так і матеріальних) і дозволяє проаналізувати можливість вивільнення їх з господарської діяльності та визначити напрями більш ефективного використання.

Збільшення швидкості оборотності оборотних засобів можливе як за рахунок удосконалення технології, автоматизації виробництва, так і за рахунок скорочення часу обертання: налагодження постачання та збуту, прискорення розрахунків та документообігу.

Суму вивільнених (додатково залучених) оборотних активів внаслідок зміни їх оборотності можна визначити, помноживши фактичний одноденний оборот з чистого доходу (виручки) за звітний період на різницю показників оборотності (у днях) звітного та базового періодів, тобто на кількість днів прискорення (сповільнення) оборотності.

Якщо підприємство залучає додаткові позикові кошти (кредити, позики, кредиторська заборгованість), це означає, що при такій швидкості обороту генерується недостатня кількість грошових засобів для покриття витрат та розширення діяльності.

Після визначення оборотності оборотних активів доцільно визначити оборотність окремих їх складових (запасів, грошових засобів).

Коефіцієнт оборотності запасів іноді називають показником інтенсивності використання запасів. Якщо даний коефіцієнт позитивний (вищий середнього галузевого показника), це означає, що підприємство не має надлишків неліквідних запасів, які потребують додаткового фінансування. Надлишкові запаси, звісно є непродуктивними, і представляють Інвестиції з низьким чи нульовим доходом. Висока оборотність запасів є також свого роду підтвердженням названого вище коефіцієнту поточної ліквідності. економічний аналіз виробництво ринок

Крім того, можна проаналізувати ефективність використання виробничих запасів. Коефіцієнт оборотності запасів розраховується відношенням чистого доходу до вартості виробничих запасів.

Коефіцієнт оборотності грошових коштів визначається відношенням чистого доходу до середнього залишку грошових коштів за даними балансу та характеризує швидкість обороту грошових коштів. Потрібно відмітити, що в умовах інфляції величина цього коефіцієнту може бути значною, так як підприємствам недоцільно накопичувати і тривалий час зберігати грошові кошти, їх необхідно як найшвидше вкладати в матеріальні оборотні або в основні засоби. І чим вище інфляція, тим, як правило, більше значення цього коефіцієнту. Його особливість полягає в тому, що порівняльні оцінки на підставі цього показника можуть здійснювати сі., якщо рівень інфляції стабілізується.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує швидкість обороту власного капіталу, збільшення коефіцієнту свідчить про підвищення оборотності, зростання ділової активності. Якщо показник надто високий, це означає значне перевищення рівня продажу над власним капіталом і призводить до собою залучення додаткових (кредитних) засобів, що, в свою чергу, може сильно підірвати позиції власників підприємства і надати кредиторам можливість більшою мірою брати участь у формуванні фінансової політики підприємства.

Якщо показник оборотності власного капіталу не забезпечує його окупність, то даний коефіцієнт оборотності свідчить про нераціональність структури частини власних засобів і ставить під сумнів доцільність використання власних засобів на підприємстві. При зниженні рентабельності власного капіталу необхідне адекватне збільшення оборотності.

Оборотність власного капіталу показує ефективність використання активів, які формуються за рахунок власного капіталу.

Коефіцієнт оборотності коштів в розрахунках характеризує розширення або скорочення комерційного кредиту, наданого підприємством. В умовах неплатежів значення цього коефіцієнта буде досить високим. Крім того, цей коефіцієнт можна розрахувати як для поточної дебіторської заборгованості, так і для довгострокової. Такі показники визначаються відношенням чистого доходу до відповідного виду дебіторської заборгованості. Якщо коефіцієнт збільшується, можна зробити висновок про підвищення оборотності відповідного виду дебіторської заборгованості, зниження розміру комерційного кредиту, що надає підприємство своїм контрагентам.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості характеризує збільшення або зменшення комерційного кредиту, що надається підприємству контрагентами.