Економічний аналіз

1) в умовах безперервного виробництва визначається як добуток календарних днів року і тривалості доби (24 год.) без урахування часу, який необхідний для проведення ремонту і технічних зупинок, якщо ці зупинки не входять до норми роботи техніки;

2) в інших випадках визначається як можливий плановий фонд роботи обладнання з урахуванням режиму роботи, тривалості ремонтів, вихідних святкових днів тощо.

Аналіз використання виробничої потужності проводиться за даними планового і звітного балансів виробничих потужностей.

Баланс виробничої потужності розраховується за формулою:

де ПН, ПК - відповідно потужність на початок і кінець періоду;

По - збільшення потужності за рахунок проведення оргтехзаходів; Пр - збільшення потужності за рахунок реконструкції діючого виробництва; ПБ - збільшення потужності за рахунок будівництва нових і розширення діючих засобів; ПАС - зміна потужності у зв'язку зі змінами асортименту, внаслідок зміни трудомісткості; ПВ - зменшення потужності у зв'язку з вибуттям засобів.

На підставі проведених розрахунків за балансом виробничої потужності визначаються зміни. Потім оцінюється ступінь використання виробничих потужностей за наступними коефіцієнтами:

· загальний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового обсягу виробництва продукції до середньорічної виробничої потужності підприємства;

· інтенсивний коефіцієнт, який розраховується як відношення середньодобового випуску продукції до середньодобової виробничої потужності;

· екстенсивний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового фонду до розрахункового фонду робочого часу, прийнятого при визначенні виробничої потужності.

У процесі аналізу вивчається динаміка цих показників. При цьому підвищення рівня даного показника сприяє збільшенню виробництва продукції і зменшенню її собівартості.

Якщо в процесі аналізу ступеня використання виробничої потужності коефіцієнт завантаження сягав менше 0,5-0,6, необхідно дослідити причини такого стану і розробити заходи для його виправлення, Однак не потрібно вимагати і повного використання основних засобів, так як підприємство повинно мати резервні потужності, які забезпечують його стійку роботу і можливість швидко задовольнити короткострокові додаткові потреби ринку. Більш того, резервні потужності в окремих галузях народного господарства необхідні як засіб забезпечення надійності та безперервності роботи багатьох інших підприємств і навіть регіонів. В першу чергу, це стосується підприємств енергопостачання, зв'язку, транспорту.

3. Аналіз наявності та ефективності використання нематеріальних активів

Однією зі складових необоротних активів господарюючого суб'єкта є нематеріальні активи.

Нематеріальні активи - це актини, які не мають матеріально-речової форми або матеріально-речова форма яких не мас суттєвого значення для їх використання у господарській діяльності; що вис гупають як інтелектуальна власність, довгострокові майнові права, гудвіл; які забезпечують його власнику (власникам) певний прибуток протягом тривалого періоду - більше одного року або операційного циклу. Нематеріальні активи включають придбані патенти, ліцензії, прана на товарні знаки, на користування землею, корисними копалинами, брокерські місця, ціну фірми, гудвіл, ноу-хау, програмне забезпечення та інші активи, які не мають матеріально-технічної основи.

Нематеріальні активи є новим об'єктом, спостереження, обліку, аналізу й управління в господарській практиці. Питома вага нематеріальних активів в загальній величині активів вітчизняних господарюючих суб'єктів в порівнянні із зарубіжними надзвичайно низька. Наявність нематеріальних активів у складі майна характеризує обрану господарюючим суб'єктом стратегію як інноваційну.

Для цілей аналізу та оцінки нематеріальних об'єктів використовується система економічних показників, що характеризують стан і динаміку об'єкта. який вивчається. Для управління господарюючим суб'єктом особливе значення мають показники ефективності використання нематеріальних активів, які відображають ступінь їх впливу на фінансові результати та фінансовий стан.

Аналіз нематеріальних активів починається з оцінки їх динаміки в Розрізі класифікаційних груп, тому що вони неоднорідні за своїм складом, характером використання в процесі виробництва, за ступенем впливу на фінансові результати та результати господарської діяльності.

За наявності звітних даних за декілька періодів проводиться трендовий аналіз, тобто розраховують абсолютні та відносні відхилення щодо попередніх періодів, а також визначають середні відхилення. Аналіз обсягу та динаміки нематеріальних активів можна представити у вигляді наступної таблиці 12.25.

За даними таблиці можна зробити висновок, що підприємство активно використовує в своїй діяльності нематеріальні активи. У звітному періоді питома вага нематеріальних активів у валюті балансу збільшилася на 0,3 пункти порівняно з минулим, а вартість нематеріальних активів в звітному періоді склала 3210 грн., що на 50,7 % більше, ніж у базовому періоді.

Аналіз і оцінка структури нематеріальних активів здійснюється за видами, джерелами надходжень, термінами корисного використання, ступенем правової захищеності, рівнем ліквідності та ризику вкладень капіталу в нематеріальні активи, напрямами вибуття тощо (рис. 12.7).

За результатами проведених розрахунків при формуванні висновків потрібно враховувати, що сприятливий вплив на фінансовий стан здійснює підвищення частки засобів в об'єктах інтелектуальної власності.

Для аналізу структури нематеріальних активів за строками корисного використання складається таблиця, в якій нематеріальні активи ранжуються за роками протягом 10 років і більше. Чим вища частка нематеріальних активів з більш тривалим терміном використання, тим більший економічний ефект, отриманий господарюючим суб'єктом.

Проводячи аналітичне дослідження, необхідно мати на увазі, що необґрунтоване зростання нематеріальних активів призводить до зменшення оборотного капіталу, зниженню поточної ліквідності та уповільненню оборотності капіталу.

Аналіз структури вибуття нематеріальних активів здійснюється за наступними напрямами (причинами):

· списання після закінчення строку служби;

· списання раніше встановленого строку служби;

· продаж (уступка) виняткових прав;

· безкоштовна передача нематеріальних активів.

Резюме.

Аналіз ефективності використання основних засобів та нематеріальних активів характеризується багаторівневістю та проводиться в декілька етапів.

1. етап. Аналіз забезпеченості основними засобами.

Аналіз використання основних засобів починається з оцінки забезпеченості підприємства основними засобами. Для цього потрібно вивчити динаміку обсягу, складу і структури, технічний стан основних засобів за їх кваліфікаційними групами.

2 етап. Аналіз ефективності використання основних засобів.

Загальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є фондовіддача.

Детальний аналіз використання виробничого обладнання передбачає перевірку забезпеченості підприємства обладнанням, повноту його використання.

Аналіз використання виробничої потужності проводиться за даними планового і звітного балансів виробничих потужностей.

Контрольні питання.

1. Розкрити значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання основних засобів та нематеріальних активів.

2. Охарактеризувати етапи проведення аналізу ефективності використання основних засобів.

3. Перерахувати показники, що використовуються для аналізу ефективності використання основних засобів.

4. Сутність аналізу використання обладнання.

5. Порядок аналізу виробничих потужностей.

Аналіз використання матеріальних ресурсів (СРС)

План.

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу використання матеріальних ресурсів

2. Методика аналізу використання матеріальних ресурсів

2.1. Аналіз забезпеченості матеріальними ресурсами.

2.2. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів

2.3. Аналіз матеріаломісткості продукції.

Ключові слова та поняття: матеріальні ресурси, сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати, матеріаловіддача, матеріаломісткість, сировиномісткість, паливо місткість.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

· охарактеризувати значення, завдання та основні етапи аналізу використання матеріальних ресурсів;

· аналізувати забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами;

· проводити аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів;

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу використання матеріальних ресурсів

Необхідною умовою виробництва продукції є забезпечення його матеріальними ресурсами: сировиною, матеріалами, паливом, енергією, комплектуючими, напівфабрикатами тощо.

У процесі споживання матеріальні ресурси трансформуються в матеріальні витрати. У загальній сукупності витрат витрати на виробництво займають, як правило, найбільшу частку, що свідчить про високу матеріаломісткість продукції. Відповідно виробнича діяльність підприємства та її результати залежать від ефективної організації постачання і раціонального та економного використання матеріальних ресурсів.

Мета аналізу використання матеріальних ресурсів полягає у визначенні забезпеченості підприємства всіма видами матеріальних ресурсів, пошуку резервів більш раціонального їх використання і зниження матеріаломісткості продукції, що в свою чергу призведе до підвищення ефективності виробництва за рахунок раціонального використання ресурсів. Основні завдання, об'єкти та етапи аналізу використання матеріальних ресурсів наведено на рис. 12.8.

Джерела інформації для аналізу використання матеріальних ресурсів наведені в табл. 12.29.

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу використання матеріальних цінностей. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного бухгалтерського обліку (за інформацією по рахунках 23, 25, 26, 36 і т.д.). Прогнозний аналіз виробництва та реалізації продукції застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень.

2. Методика аналізу використання матеріальних ресурсів

2.1 Аналіз забезпеченості матеріальними ресурсами.

З переходом до ринкових умов господарювання докорінно змінюється система постачання матеріальних ресурсів. Суттєво розширюється зона вибору контрагентів ринку сировинних ресурсів.

У ході аналізу забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами необхідно;

1) перевірити розрахунок потреби в матеріальних ресурсах; оцінити забезпеченість потреби джерелами покриття, зокрема виявити ступінь забезпечення потреби в матеріальних ресурсах договорами на їх постачання (за строками, обсягами та асортиментом партій, якістю матеріалів тощо), обґрунтованість договорів та їх фактичне виконання;

2) визначити відповідність фактичної забезпеченості товарними запасами плановій потребі, враховуючи обсяг і склад неліквідів, обсяг списаних втрат;

3) виявити зниження обсягу виробництва у зв'язку з недостатньою забезпеченістю матеріальними ресурсами, причини виникнення понаднормових запасів.

Важливим фактором забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами є правильність розрахунку потреби в них, раціонально організоване матеріально-технічне постачання (вибір постачальників, форм поставок і систем розрахунків).

Планування потреб у ресурсах здійснюється на підставі наукових методів. Методи визначення потреби в матеріальних ресурсах - це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, необхідної для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. У практиці планування матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва та споживання матеріалів.

Потреба в матеріальних ресурсах визначається враховуючи потреби окремих їх видів для основної та іншої діяльності підприємства, а також запасів, матеріальних ресурсів, необхідних для нормального функціонування, на кінець періоду:

де МРі - загальна потреба підприємства в і - тому виді матеріальних ресурсів; МРіj - потреба і-того виду матеріальних ресурсів на j-й вид діяльності (на виконання виробничої програми, на приріст незавершеного виробництва, на ремонтно-експлуатаційні потреби, на виготовлення інструменту та спеціального оснащення, на дослідні та експериментальні роботи тощо); МРі3 - необхідні для нормального функціонування підприємства запаси і - того виду матеріальних ресурсів на кінець періоду.

В основу розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах покладено нормативи та норми їх витрачання, норми складських запасів.

Наявність матеріальних ресурсів:

1) при функціональному підході: закупівля і виробництво партіями відбувається у вузькоспеціалізованих підприємств, що прагнуть до зниження витрат на одиницю випущеної продукції і товарів, що придбаються. Така політика масових закупок вимагає деяких обсягів запасів, які дозволяють відповідним службам здійснювати політику "оптимальних" закупок в очікуванні, коли служби-споживачі вимагатимуть ці закупки;

2) запаси сировини і матеріалів необхідні при труднощах з постачанням запасів; запаси напівфабрикатів і готової продукції - перед виробничим ризиком (поломки, страйки, брак тощо); запаси кінцевої продукції - при коливаннях обсягів продажу.

Так, величина планової потреби у відповідному виді запасів на виконання основної виробничої програми, на капітальне будівництво та на непромислові потреби (для обслуговування житлового фонду, дитячих та інших закладів) може бути визначена шляхом множення норми витрачання на кількість продукції або обсяг робіт у попередньому періоді.

де Ніj - норма витрат і-го матеріалу на виробництво одиниці j -го виду продукції; Пj - програма виробництва j-ої продукції у плановому періоді; п - кількість найменувань продукції j, на виробництво якої використовується і-й матеріал.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, що використовуються (на деталь, виріб), а також від виробничої програми.

У машинобудівній галузі потребу в матеріалах визначають окремо на певні вироби та в цілому по підприємству.

Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму, включаючи запасні частини. Аналогічно визначають потребу в напівфабрикатах, готових деталях, вузлах, які одержують за кооперативними поставками. Потребу в матеріалах можна розраховувати за допомогою динамічних коефіцієнтів матеріаломісткості продукції по основних її видах або за динамікою випуску продукції і витрат матеріальних ресурсів.

Перевіряючи розрахунки потреб, необхідно з'ясувати чи враховані;

Д зміни у номенклатурі та асортименті призначеної для випуску продукції;

Д зміни норм витрат на одиницю продукції;

Д заходи, спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва і праці.

Потреба в матеріальних ресурсах для створення запасів на кінець періоду визначається у трьох вимірниках;

1) натуральному - для встановлення потреби в складських приміщеннях;

2) грошовому - для виявлення потреби в оборотних засобах, для узгодження з фінансовим планом;

3) днях забезпеченості - для цілей планування і організації контролю. При цьому виробничі запаси розглядаються як частина матеріальних

ресурсів, які не задіяні у виробничому процесі, але їх наявність на підприємстві у передбачених розмірах є об'єктивною умовою ритмічності виробництва.

Після перевірки потреби у матеріальних ресурсах, визначають джерела їх покриття і забезпечення.

Розрізняють два види джерел покриття потреб:

Д внутрішні: очікувані залишки матеріалів з урахуванням незавершеного виробництва на початок періоду, що аналізується; зворотні відходи; власне виробництво матеріальних ресурсів; економія при транспортуванні, зберіганні, впровадженні новітніх технологічних розробок тощо;

Д зовнішні: матеріальні ресурси, що надходять від постачальників за укладеними договорами (контрактами).

Задоволення потреб підприємства в матеріальних ресурсах здійснюється двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним

Реальна потреба у придбанні матеріалів визначається як різниця між загальною потребою у певному виді матеріальних ресурсів і сумою знайдених власних внутрішніх джерел для її покриття. Відповідно, точність визначення внутрішніх джерел обумовлює об'єктивність розрахунку потреби у зовнішніх джерелах. Тому дуже важливо вивчити повноту надходження матеріалів і дати оцінку ступеню задоволення потреби підприємства в них.

Аналіз строків і обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов'язаний із перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси повинні задовольняти потребу підприємства у матеріалах на період між поставками.

При цьому забезпеченість (мінімальний запас у днях) визначається як відношення запасу певного виду матеріалу і денної потреби у ньому матеріалі. Це дає змогу встановити запас окремих видів матеріалів на складі у днях.

Визначаються також інтервали між фактичними надходженнями матеріалів на склад та між поставками за договорами з постачальниками.

Рівень забезпеченості підприємства сировиною і матеріалами визначається шляхом порівняння фактичної кількості закуплених сировини та матеріалів з потребою в них. Необхідно також перевірити відповідність планових потреб у матеріальних ресурсах, що зазначені в договорах, і їх фактичне забезпечення.

Ступінь забезпеченості потреби в матеріальних ресурсах за договорами на їх постачання оцінюється за допомогою наступних показників:

Д коефіцієнт забезпеченості за планом (КЗБ.ПЛ) розраховується як відношення суми за укладеними договорами до планової потреби;

Д коефіцієнт забезпеченості за фактом (КЗБ.Ф) розраховується як відношення вартості фактично поставлених матеріальних ресурсів до планової потреби.

Аналіз наведених коефіцієнтів проводиться за кожним видом матеріалів.

Крім того, аналізуючи забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами, необхідно:

1) оцінити ритмічність поставок: для цього використовуються такі показники як середньоквадратичне відхилення фактичного обсягу поставки по днях (декадах, місяцях) від середнього обсягу поставки; коефіцієнт нерівномірності поставок і коефіцієнт варіації;

коефіцієнт нерівномірності поставок матеріалів (Кнер) визначається за формулою:

де хі - відсоток виконання плану постачання за періодами (днями, декадами, місяцями); ОПП - план поставок за ті ж періоди;

коефіцієнт варіації (КВАР) визначається за формулою:

де ?ОП - відхилення обсягу поставки за періодами від плану; п - кількість періодів, що аналізуються; ОПС - середній обсяг поставки матеріалів за період.

Неритмічна поставка сировини та матеріалів зумовлює простої обладнання, втрати робочого часу, необхідність понаднормових робіт, які оплачуються за підвищеною тарифною ставкою. Все це збільшує собівартість продукції, що випускається, і відповідно, зменшує прибуток підприємства;

2) визначити обсяги та асортимент запасів, що постачаються: негативний вплив фактора недопоставок запасів на зміну випуску продукції вимірюється порівнянням кількості недопоставленого і-того виду матеріалів з нормою його витрачання на одиницю" продукції.

Особливу увагу потрібно звернути на виконання договорів поставок щодо асортименту. Для оцінки виконання договірних зобов'язань за асортиментом розраховують коефіцієнт асортиментності, тобто співвідношення фактичного надходження матеріалів, що не перевищує обумовленого договором, та обсягу договірних зобов'язань. При порушенні асортименту матеріальних ресурсів, що надходять, утворюються наднормові запаси одних видів і нестача інших;

3) проаналізувати якість отриманих від постачальників матеріальних ресурсів: перевіряється відповідність матеріальних ресурсів стандартам і технічним умовам і розраховується коефіцієнт рекламацій, тобто претензій постачальникам за поставку недоброякісних матеріалів. Низька якість сировини й матеріалів є причиною утворення понадпланових відходів, що призводить до зменшення обсягу випуску якісної продукції;

4) оцінити кількісні (вартісні) втрати продукції у результаті недопоставки ресурсів, поганої якості матеріалів, зміни цін на матеріали, простоїв через порушення графіку постачання.

Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

Оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів на практиці аналітичної роботи здійснюється за допомогою системи різноманітних показників:

1) узагальнюючі показники: матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача. питома вага матеріальних втрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів:

2) індивідуальні показники: ефективність споживання окремих елементів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних матеріалів, палива, енергії тощо), а також встановлення зниження матеріаломісткості окремих виробів (питомої матеріаломісткості). Питома матеріаломісткість окремих виробів може визначатися у вартісному, натурально-вартісному та натуральному вираженні.

Матеріаломісткість продукції с узагальнюючим вартісним показником, визначається як співвідношення суми матеріальних витрат до вартості виготовленої продукції і показує, скільки матеріальних витрат припадає на кожну гривню виготовленої продукції. Матеріаломісткість визначає суму матеріальних витрат: зростання матеріаломісткості збільшує суму матеріальних витрат, зниження - зменшує.

Матеріаловіддача - це обернений до матеріаломісткості показник, що характеризує вихід продукції :і кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів і розраховується як співвідношення вартості продукції до суми матеріальних витрат.

Для розрахунку питомої ваги матеріальних витрат в собівартості продукції сума матеріальних витрат ділиться на собівартість виготовленої продукції. Цей показник відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, але й структуру витрат виробництва продукції, тобто чи є воно матеріаломістким.

Коефіцієнт використання матеріалів визначається як співвідношення суми фактичних матеріальних витрат до величний матеріальних витрат. розрахованої виходячи і планових калькуляцій і фактичного випуску та асортименту продукції. Він відображає рівень ефективності використання матеріалів, дотримання норм витрачання матеріалів. Якщо коефіцієнт використання більше І. то це свідчить про перевитрачання матеріалів, якщо менше 1 - про економію матеріальних ресурсів.

Порядок розрахунку узагальнюючих показників наведено в табл. 12.33.

Застосування узагальнюючих показників в аналізі дозволяє отримати лише загальну уяву про рівень ефективності використання матеріальних ресурсів і резерви її підвищення. Більш детальну інформацію забезпечує аналіз індивідуальних показників.

Залежно від специфіки виробництва індивідуальними показниками можуть бути: сировиномісткість - у переробній галузі; металомісткість - у машинобудуванні та металообробній промисловості; паливомісткість, енергомісткість - на підприємствах теплоелектроцентралі; напівфабрикатомісткість - у збиральних виробництвах тощо.

Питома матеріаломісткість окремих виробів може бути розрахована як у вартісному, натуральному так і в умовно-натуральному вираженні. Вартісний показник питомої матеріаломісткості розраховується як відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її ціни. Питома матеріаломісткість у натуральному та умовно-натуральному вираженні вимірюється кількістю витрачених матеріальних ресурсів на один виріб.

У економічній літературі і в практичній діяльності застосовуються також показники параметричної, конструктивної, технологічної, відносної, питомої матеріаломісткості, коефіцієнт використання окремих видів матеріалів.

Питома параметрична матеріаломісткість визначається як відношення матеріальних витрат на одиницю потужності. продуктивною і. вантажопідйомності й вимірюється у вартісних і натуральних показниках (на 1 кВт/год., 1 л. с. тощо).

Однак індивідуальна питома та параметрична матеріаломісткість не відображають вагової характеристики виробів, тому виникає потреба у визначенні конструктивної питомої матеріаломісткості.

Конструктивна питома матеріаломісткість - відношення чистої ваги виробів на одиницю технічного параметру; визначається у натуральному вираженні.

Для удосконалення конструкції виробів можливе застосування прогресивних видів матеріалів, при обробці яких досягається найбільший ефект. Тому розраховується відносна матеріаломісткість, яка є відношенням конструктивної матеріаломісткості до коефіцієнта використання матеріалів на його виготовлення.

Коефіцієнт використання матеріалів доцільно визначати не тільки за всім обсягом випуску продукції (див. табл. 12.33), але й за окремими виробами, вузлами, деталями. У цьому випадку він обчислюється як співвідношення корисного витрачання або чистої ваги деталі, виробу в натуральному вираженні до норми або фактичного витрачання матеріалів, використаних на їх виготовлення.

У табл. 12.34 наведено порядок розрахунку окремих індивідуальних показників ефективності використання матеріальних ресурсів.

Для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів необхідно визначити наступні показники, що характеризують використання матеріальних ресурсів як компоненту оборотних засобів:

· швидкість оборотності (тривалість обороту);

· коефіцієнт оборотності (кількість оборотів);

· коефіцієнт завантаження тощо.

Більш детально це питання розглянуто в темі 9.

Аналіз матеріаломісткості продукції.

Аналіз матеріаломісткості проводиться у наступному порядку:

· розраховується матеріаломісткість продукції за декілька періодів, визначається відхилення, оцінюються зміни;

· аналізується зміна матеріаломісткості за окремими елементами витрат;

· визначається вплив зміни факторів на матеріаломісткість продукції;

· аналізується зміна матеріаломісткості найважливіших видів виробів;

· визначається вплив ефективного використання матеріальних ресурсів на зміну обсягу виробництва.

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріальних ресурсів, наведених в табл. 12.33 і 12.34, порівнюють з прогнозними, вивчають їх динаміку та причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.

Матеріаломісткість продукції перебуває під впливом зовнішніх (незалежних від діяльності підприємства) і внутрішніх (залежних від діяльності підприємства) факторів (табл. 12.35).

Аналіз матеріаломісткості проводиться за адитивною, кратною або мультиплікаційною факторними моделями. Побудова факторних моделей здійснюється на підставі формули визначення матеріаломісткості, причому сама формула не може розглядатись як факторна система.

Отже, на матеріаломісткість спричиняють вплив наступні фактори:

· структура продукції (збільшення частки матеріаломісткої продукції призводить до збільшення загальної матеріаломісткості);

· рівень матеріальних витрат на окремі вироби або питома матеріаломісткість;

· ціни на матеріали;

· відпускні ціни на продукцію.

Тема 8. Аналіз витрат на виробництво продукції

Завдання:

1.Зрозуміти значення і завдання аналізу собівартості продукції;

2.Вивчити основні показники, що використовуються при аналізі витрат на виробництво продукції;

3.Ознайомитися з методикою аналізу витрат на виробництво;

4.Вивчити особливості оперативного аналізу витрат на виробництво;

5.Визначити основні резерви зниження собівартості продукції.

План.

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу витрат на виробництво продукції.

2. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

3. Аналіз структури витрат на виробництво

4. Особливості аналізу прямих та непрямих витрат

5. Оперативний аналіз собівартості продукції

6. Визначення резервів зниження собівартості продукції.

Ключові слова та поняття: витрати, собівартість, елементні витрати, статті калькуляції. Витрати на одну гривню товарної продукції, витратомісткість одиниці продукції.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

· охарактеризувати значення, завдання та етапи аналізу витрат;

· аналізувати суму витрат на виробництво продукції;

· проводити аналіз витрат на одну гривню товарної продукції;

· обраховувати резерви та використовувати їх у виробництві.

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу витрат на виробництво продукції.

Функціонування підприємства в умовах ринкової економіки актуалізує проблему раціонального витрачання ресурсів, докорінного поліпшення управління витратами для забезпечення конкурентоспроможності продукції. Витрати на виробництво продукції, робіт (послуг) є індикатором діяльності підприємства; збільшення витрат може означати як зміни ситуації на ринку, так і недоліки у процесі виробництва.

Витрати підприємства на виробництво продукції, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції. Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання готової продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції, як синтетичний показник, відображає всі сторони господарської діяльності підприємства. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних умовах залежить рівень прибутку.

Чим економніше підприємство використовує матеріальні, трудові та фінансові ресурси при виготовленні продукції, виконанні робіт та наданій послуг, тим ефективніше здійснюється виробничий процес, тим більшим буде прибуток і рівень рентабельності продукції. Отже, собівартість є основним фактором ціноутворення і формування прибутку.

Економічний аналіз витрат на виробництво (собівартості продукції) є важливим інструментом управління витратами, що дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції.

Мета аналізу витрат на виробництво продукції полягає у виявленні можливості раціонального використання виробничих ресурсів, інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів щодо оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень.

Основні завдання, об'єкти та етапи аналізу витрат на виробництво наведено на рис. 13.1.

Джерела інформації, що використовуються при проведенні аналізу витрат на виробництво, наведено в табл. 13.1.

Залежно від існуючого рівня собівартості, конкретних завдань, поставлених адміністрацією, аналіз може проводитися одночасно за всіма або за декількома напрямами, охоплювати весь цикл виробництва або окремі його стадії і процеси. При цьому для досягнення поставленої мети аналіз собівартості продукції повинен проводитися систематично. У результаті інформація про динаміку витрат, фактори їх зміни буде накопичуватися постійно, що забезпечить якість аналізу та підвищить обґрунтованість рекомендацій для керівництва.

Для потреб планування, обліку і аналізу використовують класифікацію витрат за різними ознаками (див. табл. 13.2).

Для досягнення мсти та поставлених завдань аналізу необхідними є його організація на різних етапах життєвого циклу продукції (робіт, послуг); проведення ретроспективного, оперативного та перспективного аналізу (табл. 13.3.)

Для забезпечення достовірності результатів аналізу необхідно привести показники собівартості різних періодів у вигляд, придатний для порівняння. Зокрема, така необхідність з'являється при:

· зміні структури підприємства в результаті злиття з іншими виробничими структурами, виділення окремих структурних частин при здачі їх в оренду, створення спільних підприємств тощо;

· зміні у зв'язку зі змінами в системі економічних відносин складу витрат, які включаються до собівартості продукції, або при віднесенні до неї витрат, які відшкодовувались раніше з інших джерел;

· достатньо відчутному зростанні цін на запаси, виготовлену продукцію, підвищенні заробітної плати, викликаному інфляційними процесами.

Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

На першому етапі аналізу загальної суми витрат на виробництво (див. рис. 13.1) необхідно надати загальну оцінку рівня собівартості, визначити відхилення звітних показників від прогнозних, оцінити їх динаміку, виявити фактори, що вплинули на ці відхилення.

Однак порівнювати можна лише ті показники собівартості, які розраховані за єдиною методикою. Розрізняють наступні види собівартості (табл. 1З.4).

Аналіз динаміки, структури витрат і факторів їх зміни дає можливість своєчасно реагувати на відхилення від нормальних параметрів виробничого процесу, розробити відповідні заходи з недопущення зайвих витрат і втрат, виявити тенденції зміни витрат, розробити заходи для їх оптимізації.

Собівартість одиниці продукції у цілому по підприємству розраховується шляхом ділення загальної собівартості на обсяг виробництва.

Поглиблюючи аналіз витрат на виробництво, необхідно враховувати, що собівартість продукції залежить від рівня ресурсомісткості виробництва (трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості, енергомісткості) та зміни цін на споживчі ресурси в зв'язку з інфляцією.

При цьому для більш об'єктивної оцінки діяльності підприємств і повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необхідно враховувати вплив зовнішнього інфляційного фактору: фактичну кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції потрібно помножити на зміну середнього рівня ціни за кожним видом ресурсів, а отримані результати додати.

Аналіз витрат на 1 грн. продукції.

Узагальнюючий показник собівартості промислової продукції - витрати на 1 грн. продукції. Перевагами використання даного показника є наступні: універсальність - даний показник визначається за всіма галузями та на всіх рівнях управління усувається відмінність у підходах до старої та нової продукції; охоплюється як порівняна, так і непорівняна продукція; з'являється можливість простежити динаміку змін собівартості продукції.

Якщо представити собівартість товарної продукції у вигляді суми добутків собівартості одиниць продукції за кожним видом, що виготовляється, на обсяг виробництва, а вартість продукції - як добуток обсягу виробництва за кожним видом на відповідні ціни, то формула для розрахунку витрат на 1 гри. продукції буде наступною:

де Рв - витрати на 1 грн. продукції (рівень витрат); ВП - вартість продукції; ОВі - обсяг виробництва у натуральних показниках і-го найменування; Сі - собівартість одиниці продукції: Ці - ціна одиниці продукції: п - кількість видів продукції.

Якщо, наприклад, собівартість випущеної продукції склала 70 тис. гри., а її обсяг в цінах реалізації - 100 тне. гри., то витрати на одиницю продукції складуть 0,7 грн. Це означає, що в кожній одиниці випущеної продукції є 30 коті, прибутку і 70 коп. витрат різноманітних ресурсів.

Аналіз витрат на і грн. продукції підприємства проводиться у наступній послідовності:

1) оцінка динаміки витрат на 1 грн. продукції;

2) порівняння з даними інших підприємств, середньогалузевими показниками тощо;

3) виявлення впливу факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. товарної продукції;

4)визначення впливу виявлених факторів на зміну прибутку підприємства.

На зміну рівня витрат на 1 грн. продукції впливають безліч факторів, пов'язаних з формуванням як чисельника, так І знаменника наведеної формули (13.1).

Безпосередньо на зміну рівня витрат на 1 грн. продукції впливають фактори- які знаходяться з ним у прямому функціональному зв'язку, тобто фактори першого рівня:

· зміна структури випущеної продукції: цей фактор впливає на загальну суму витрат через зміну середньої собівартості одиниці продукції у зв'язку зі збільшенням або зменшенням питомої ваги конкретного виду продукції (роботи, послуги). При зростанні питомої ваги продукції, яка має витрати на і грн. нижче, ніж на всю продукцію, величина витрат на гривню продукції в цілому знизиться, і навпаки;

· зміна рівня витрат на виробництво окремих видів продукції: собівартість продукції по суті є сумою витрат на виробництво окремих видів продукції; відповідно, чим меншою є сума витрат на виробництво окремих видів продукції, тим нижчий рівень витрат на 1 грн. продукції, і навпаки;

· зміна цін на використані ресурси: характер впливу цього фактору аналогічний впливу попереднього фактору;

· зміна цін на продукцію: цей фактор здійснює зворотній вплив на рівень витрат на 1 грн. продукції, тобто зниження цін спричиняє збільшення витрат на 1 грн. продукції, і навпаки.

Вплив наведених факторів на зміну витрат на і грн. продукції можна визначити способом ланцюгових підстановок. Для цього необхідно:

1) розрахувати витрати на ігри, продукції при всіх базисних показниках;

2) визначити витрати на 1 грн. продукції, перераховані на фактичний обсяг виробництва та асортимент;

3) розрахувати витрати на 1 грн. продукції, перераховані на фактичну собівартість, тобто фактичний обсяг виробництва за базовими цінами;

4) визначити фактичні витрати на 1 грн. продукції.

Для об'єктивної оцінки результатів роботи підприємства важливо виділити фактори, які залежать і не залежать від результатів роботи колективу. Вирішення цього завдання досягається шляхом вимірювання факторів другого порядку. Зокрема, до факторів, які не залежать від результатів роботи колективу відносяться фактори зміни цін і тарифів на сировину, матеріали, перевезення готової продукції, послуг тощо.

На наступному етапі аналізу визначається вплив факторів, що досліджуються, на зміну витрат на весь обсяг виробництва та на зміну суми прибутку від реалізації:

1) для того, щоб визначити фактичну економію (перевитрачання) на весь обсяг виробництва, необхідно економію (перевитрачання) на 1 грн. продукції помножити на фактичний обсяг виробництва продукції;

2) для того, щоб визначити вплив факторів на зміну суми прибутку від реалізації, необхідно абсолютні прирости (зниження) витрат на 1 грн. продукції за рахунок кожного фактора помножити на фактичний обсяг реалізації, виражений у базисних цінах.

3. Аналіз структури витрат на виробництво

Важливим етапом аналізу витрат на виробництво є оцінка їх структури, що проводиться за такими напрямами:

· аналіз витрат на виробництво за елементами витрат;

· аналіз витрат, згрупованих за їх функціональною роллю у виробничому процесі, тобто за статтями калькуляції;

· аналіз прямих матеріальних і трудових витрат;

· аналіз непрямих витрат.

Аналіз структури витрат дозволяє оцінити матеріаломісткість, трудомісткість, енергомісткість продукції, виявити тенденцію їх змін і вплив на собівартість продукції; своєчасно реагувати на відхилення від прогнозних, нормативних показників собівартості, приймати відповідні управлінські рішення тощо.

Аналіз витрат за елементами. При плануванні і калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням), Групування витрат за елементами необхідне для вивчення матеріаломісткості, енергомісткості, трудомісткості, фондомісткості та встановлення впливу технічного прогресу на структуру витрат.

Склад витрат за економічними елементами регламентує Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (п. 21). Розглянемо їх склад детальніше (див. табл. 13.8).

Аналіз структури витрат за елементами передбачає визначення питомої ваги окремих елементів витрат у загальній сумі витрат і оцінку їх зміни за звітний період. Для наочності використовується аналітична таблиця, у якій перераховуються елементи витрат і відображається їх абсолютна величина та питома вага. Ці дані наводяться окремо: базові (минулого, звітного періоду, прогнозні), фактичні та зміна цих показників за період, що аналізується.

Проаналізуємо структуру витрат підприємства за елементами (табл. 13.9.)

За даними таблиці 13.9 можна дійти висновку, що фактичні загальні витрати були менші за базові на 4 тис. грн. Найбільша зміна відбулася у вартості витрачених на виробництво матеріалів, які зменшилися в порівнянні з базовим періодом на 6 тис. грн.; амортизаційні витрати збільшились на 4 тис. грн. порівняно з базовим періодом; збільшились витрати на оплату праці на 4 тис. грн., а також відрахування на соціальні заходи - на 1 тис. грн. Але структура витрат суттєво не змінилася. Найбільшу питому вагу у структурі фактичних витрат займали матеріальні витрати - 51,95%, а у базисному періоді - 52,83 %.

За результатами аналізу структури витрат за елементами аналітик може зробити наступні висновки:

Д зміна питомої ваги витрат на заробітну плату - характеризує зміни трудомісткості продукції: збільшення питомої ваги таких витрат є наслідком збільшення трудомісткості продукції, і навпаки;

Д зміна питомої ваги матеріальних витрат - визначає зміни продуктивності праці: збільшення питомої ваги матеріальних витрат є наслідком зростання продуктивності праці, і навпаки;

Д зміна питомої ваги амортизаційних відрахувань - характеризує зміни технічного рівня виробництва, амортизаційної політики підприємства.

Таким чином, вивчення структури витрат за наведеними елементами (а при необхідності і за найважливішими їх складовими частинами), а також змін, які відбулися за звітний період, дає можливість оцінити раціональність такої структури та зробити висновок про необхідність і можливість її зміни в напрямі зниження матеріало - або трудомісткості.

Аналіз витрат за статтями калькуляції.

Для контролю і аналізу витрат, поряд з обліком їх за економічними елементами, застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, у розрізі яких обчислюється собівартість продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат і їх зв'язок з технологічним процесом. Дане групування використовується для обчислення витрат за видами виготовленої продукції та місцем їх виникнення (за цехами, ділянками тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування, технологічного процесу, продукції, що виготовляється. Встановлення переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) віднесене до компетенції підприємства та має бути регламентоване його обліковою політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть використовувати такі калькуляційні статті:

Д сировина і матеріали;

Д купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств;

Д паливо і енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата виробничих робітників; додаткова заробітна плата виробничих робітників; відрахування на соціальне страхування;

Д витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції;

Д видати на утримання і експлуатацію обладнання;

Д цехові витрати;

Д втрати внаслідок технічно неминучого браку; супутня продукція (вираховується);

Д інші виробничі витрати.

Аналіз собівартості продукції за статтями є важливою складовою оцінки результатів господарювання підприємства. Його результати дають можливість встановити, за якими статтями є економія, а за якими - перевитрачання, тим самим визначаючи конкретні напрями оптимізації рівня собівартості продукції, подальшого вивчення можливих резервів її зменшення.

Аналіз витрат за статтями калькуляції передбачає визначення абсолютного та відносного відхилення за статтями витрат, порівнюючи фактичні дані з даними за минулі періоди, прогнозними (плановими); обчислення частки кожної статті в загальній сумі витрат, структурних зрушень, що відбулися; надання оцінки змін кожної статті.

У процесі аналізу у першу чергу приділяється увага статтям, за якими були допущені значні перевитрати, непродуктивні витрати та втрати, а також тим, які займають значну питому вагу в собівартості продукції.

Аналітичну цінність для подальшого пошуку резервів економії витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів будуть мати і такі розрахункові аналітичні показники як питома вага витрат за калькуляційними статтями на одну гривню окремо випущеної і реалізованої товарної продукції. Вони розраховуються шляхом ділення суми витрат за кожною статтею на суму товарної продукції відповідно випущеної і реалізованої.

4. Особливості аналізу прямих та непрямих витрат

При управлінні собівартістю продукції важливо враховувати спосіб включення витрат до собівартості окремих видів продукції. За цією ознакою розрізняють прямі І непрямі витрати (див. табл. 13.2).

Аналіз прямих матеріальних витрат.

При аналізі матеріальних витрат необхідно враховувати галузеву належність досліджуваного підприємства. Так. в обробних галузях (зокрема, легкій і харчовій промисловості) питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції є досить значною.

Аналіз матеріальних витрат полягає у порівнянні їх фактичного обсягу з плановим (прогнозним) чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Кількість факторів і методика їх дослідження залежать від особливостей технологічного процесу, а також видів сировини, матеріалів і енергоносіїв, що використовуються.

Загальна сума матеріальних витрат залежить від:

Д обсягу та структури виробництва продукції;

Д рівня матеріальних витрат у собівартості окремих видів продукції.

Фактори зміни обсягу та структури продукції - елементні, які не підлягають деталізації. Зміна рівня витрат на окремі види продукції - складний фактор, що поділяється на фактори другого та третього рівнів.

Рівень впливу кожного фактору на зміну величини матеріальних витрат визначається способом ланцюгових підстановок.

У процесі аналітичного дослідження значна увага приділяється зміні матеріальних витрат за рахунок зміни рівня витрат на окремі види продукції. Для підприємств більшості галузей аналіз цієї зміни полягає у вивченні впливу трьох факторів: норм витрат, ціни, заміни матеріалів (цей фактор виражається у відхиленні норми витрат і ціни матеріалу, який замінює, від норми і ціни матеріалу, який замінюють). На кожен з цих чинників впливають фактори третього рівня:

Д норми витрат: чиста вага виробу, зворотні відходи, безповоротні відходи;

Д ціна: ціна матеріалу, структура, склад матеріалів;

Д заміна матеріалів: норми витрат, ціна матеріалів.

Подальший аналіз спрямований на виявлення причин, що викликали вплив розглянутих факторів, і працівників, з вини яких відбулися ці відхилення. При цьому проявляється специфіка не тільки галузі, що аналізується, але й особливості технології, організації виробництва, а також системи управління.

Відхилення за рахунок нераціонального використання матеріалів виявляють за повідомленнями про зміну норм, відхиленнями від норм, актами про брак тощо; вони можуть виникати через низьку якість і некондиційність матеріалів, неефективні способи виробництва, використання замінників, низьку кваліфікацію робітників, їх недисциплінованість тощо.

Відхилення за рахунок змін цін виникають внаслідок недотримання кошторису витрат на транспортування І зберігання, придбання матеріалів нижчої якості та ін.

Виявлену економію оцінюють позитивно, якщо її досягнуто не за рахунок цінових факторів, застосування застарілих норм або завищення планових витрат.

Вартість матеріалів є складним економічним елементом, що включає в себе як основні матеріали, так і комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливно-енергетичні витрати тощо. За кожним видом матеріалів ведеться порівняння витрат і виявляються причини відхилень.

Аналіз матеріальних витрат, як правило, завершується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

Аналіз прямих витрат на оплату праці.

У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є швидше зростання продуктивності праці, ніж зростання середньої оплати праці.

Загальна сума прямої заробітної плати залежить від:

Д обсягу та структури виробництва продукції;

Д рівня витрат на оплату праці у собівартості окремих видів продукції (залежить від трудомісткості продукції і середньогодинної заробітної плати).

Проводячи аналітичне дослідження, можна визначити розмір впливу на собівартість продукції усіх розглянутих факторів, який визначається як сума добутків зміни собівартості продукції за рахунок кожного фактору на фактичний обсяг виробництва.

Аналіз непрямих витрат.

Проведення аналізу витрат підприємства передбачає вивчення рівня, динаміки і структури загально-виробничих втрат (як правило, відокремлено витрат на утримання і експлуатацію обладнання та цехових витрат), адміністративних витрат підприємства. Ці витрати є; комплексними, складаються з різних елементів, що зумовлює необхідність складання кошторисів для потреб планування, обліку та контролю. Враховуючи, що окремі види витрат не залежать від обсягів виробництва, а інші повністю або частково залежать від його зміни, кошторис непрямих витрат можна представити » наступній формі (табл. 13.11).

У процесі аналізу вивчають динаміку та напрями зміни непрямих витрат, виконання кошторису з кожного виду витрат, визначають відхилення від кошторису та причини відхилень, підраховують непродуктивні втрати, перевіряють обґрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією та незавершеним виробництвом, окремими видами продукції і розробляють заходи по використанню виявлених резервів.

Враховуючи, що не всі види непрямих витрат однаково пов'язані зі зміною обсягу виробництва продукції, аналіз непрямих витрат проводиться окремо за статтями витрат умовно-постійних і умовно-змінних:

Д аналіз умовно-постійних витрат здійснюється шляхом порівняння суми та рівня цих витрат за звітний період у динаміці або з кошторисом. Детально вивчаються причини, які викликали перевитрачання і економію за кожною статтею;

Д аналіз умовно-змінних витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичної величини на 1 гри. продукції (тобто рівня витрат) з кошторисним або базисним рівнем, перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції.

Умовно-зміннІ витрати порівнюють з фактичними в динаміці за декілька звітних періодів і в такий спосіб оцінюють динаміку змін витрат, абсолютну та відносну економію або перевитрачання, виявляють резерви зниження витрат

З огляду на чисельність і різноманітність видів витрат, які входять до складу непрямих витрат, різноманітними є й причини утворення їх відхилень від кошторису. Для їх виявлення використовується як звітна і кошторисна інформація, так і дані первинних документів, аналітичного обліку, нормативної бази, розрахунки та інші джерела інформації.

Відповідно, сума даних витрат, яка припадає на одиницю продукції, залежить від зміни:

Д загальної суми загальновиробничих витрат;

Д бази розподілу.

При перевірці виконання кошторису витрат не можна всю отриману економію піднести на рахунок підприємства, так само як і всі допущені перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат залежить під того, які причини викликали економію або перевитрачання за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов'язана з невиконанням передбачених заходів щодо покращання умов праці, техніки безпеки, підготовки та перепідготовки кадрів тощо.