Оцінка конкурентоспроможності підприємства в сучасних умовах (ТОВ "Сілікатчик", м. Дніпропетровськ)

4. гіпотетичний зразок являє собою середнє значення параметрів групи виробів. Застосовується, коли інформації з конкретного зразка-аналогу недостатньо. Фактично мова йде про аналіз потреби, який може й не існувати, тому ця оцінка повинна розглядатися як орієнтовному й підлягає подальшому уточненню;

5. група аналогів, відібраних з погляду узгодження, класифікаційних параметрів зразка й оцінюваної продукції. з яких вибираються найбільш представницькі, а потім прогресивні вироби, що мають найкращу перспективу для подальшого розширення обсягу продаж. Застосовується, якщо порівняння проводиться для визначення ціни товару на конкретному ринку.

Параметри аналізованої продукції оцінюють шляхом зіставлення з параметрами бази порівняння.

Порівняння проводиться за групами технічних та економічних параметрів. При оцінюванні використовують диференціальний і комплексний методи.

Диференціальний метод оцінювання конкурентоспроможності заснований на використанні одиничних параметрів аналізованої продукції й бази порівняння та їхньому зіставленні.

Аналіз результатів:

- при оцінюванні за нормативними параметрами одиничний показник може мати тільки два значення - 1 або 0. Якщо аналізована продукція відповідає обов'язковим нормам і стандартам, показник дорівнює 1, якщо параметр продукції в норми й стандарти не вкладається, то показник дорівнює 0;

- при оцінюванні за технічними й економічними параметрами одиничний показник може бути більший або дорівнювати 1, якщо базові значення параметрів установлені нормативно-технічною документацією, спеціальними умовами, замовленнями, договорами.

Диференційний метод дозволяє лише констатувати факт конкурентоспроможності аналізованої продукції або наявності в ній недоліків порівняно з товаром-аналогом. Він може використовуватися на всіх етапах життєвого циклу продукції, особливо при її порівнянні з гіпотетичним зразком. Він не враховує впливу на перевагу споживача при виборі товару вагомості кожного параметра.

Комплексний метод оцінювання конкурентоспроможності ґрунтується на застосуванні комплексних (групових, узагальнених та інтегральних) показників або зіставленні питомих корисних ефектів аналізованої продукції й зразка.

Аналіз результатів: якщо хоча б один з одиничних показників дорівнює 0 (тобто продукція за яким-небудь параметром не відповідає обов'язковій нормі), то груповий показник також дорівнює 0, що говорить про неконкурентоспроможність даного товару на розглянутому ринку.

Аналіз результатів:

а) отриманий груповий показник характеризує ступінь відповідності даного товару існуючої потреби по всьому на бору технічних параметрів; чим він вищий, тим у цілому повніше задовольняються запити споживачів;

б) основою для визначення вагомості кожного технічного параметра в загальному наборі є експертні оцінки, одержані за результатами ринкових досліджень, попитів споживачів, семінарів, виставок зразків;

в) у випадку труднощів, що виникають при проведенні ринкових досліджень, а також з метою спрощення розрахунків і проведення орієнтовних оцінювань з технічних параметрів може бути обрана найбільш вагома група або застосований комплексний параметр - корисний ефект, що надалі бере участь у порівнянні (для підвищення точності оцінки необхідно врахувати вплив на його величину ергономічних, естетичних та екологічних параметрів).

Груповий показник за економічними параметрами обчислюють на підставі визначення повних витрат споживача на придбання й споживання (експлуатацію) продукції.

Якщо аналіз проводиться по декількох зразках, інтегральний показник конкурентоспроможності продукції по обраній групі аналогів може бути розрахований як сума середніх показників по кожному окремому зразку.

Змішаний метод оцінювання являє собою поєднання диференційного й комплексного методів. При змішаному методі оцінювання конкурентоспроможності використовується частина параметрів, розрахованих диференціальним методом, і частина параметрів розрахованих комплексним методом.

Для багатоменклатурної продукції пропонується визначати інтегральний показник конкурентоспроможності.

Часовий фактор f(t) відображає залежність рівня конкурентоспроможності від життєвого циклу товару, зміни переваг споживачів у випадку появи на ринку можливих новинок.

Стимулюючий фактор f(s) - функція відносини обсягу продаж у грошовому вираженні до витрат на стимулювання збуту. Він залежить від споживчих властивостей товару, його ціни, якості стимулюючих коштів і витрат на них порівняно з конкурентами.

Відзначаючи взаємозв'язок і взаємозалежність споживчих властивостей і вартості товару, як головних напрямів маркетингової діяльності з забезпечення конкурентоспроможності продукції в довгостроковому періоді, варто підкреслити, що підвищення споживчих властивостей товару на шкоду його вартісним характеристикам неминуче веде до негативного результату.

Завданням маркетингової служби підприємства є розроблення товару з оптимальними показниками споживчих властивостей і продажної ціни продукції при максимальному використанні стимулюючих коштів і коригуванню діяльності з метою дотримання параметрів нормативно-кон'юнктурного коефіцієнта й тимчасового фактора

Серед проблем якості оцінювання конкурентоспроможності підприємства окремо виділяються особливості оцінювання конкурентоспроможності персоналу.

Оцінювання рівня конкурентоспроможності різних об'єктів - дуже складна робота, тому що:

- по-перше, у конкурентоспроможності фокусуються всі показники якості й ресурсомісткості роботи всього персоналу по всіх стадіях життєвого циклу об'єктів;

- по-друге, у цей час відсутні міжнародні документи (за аналогією зі стандартизацією інших об'єктів) по оцінюванні конкурентоспроможності різних об'єктів;

по-третє, наприклад, у практиці підприємства технічна, економічна, кадрова, соціальна політика не орієнтовані на забезпечення конкурентоспроможності різних об'єктів.

Для оцінювання конкурентоспроможності складних об'єктів масового виробництва або дорогих й унікальних об'єктів варто застосовувати розглянуті раніше наукові підходи, принципи й методи. Конкурентоспроможність простих і недорогих об'єктів доцільно визначати на підставі експертної оцінки або пробних продаж нового товару.

Специфічні принципи оцінювання конкурентоспроможності конкретних об'єктів формулюються в кожному конкретному випадку, виходячи зі складності, особливостей і важливості об'єкта.

Оцінювання конкурентоспроможності персоналу варто здійснювати, входячи з його конкурентних переваг, які бувають зовнішніми по відношення до персоналу та внутрішніми. Зовнішня конкурентна перевага персоналу визначається конкурентоспроможністю організації, в якій працює конкретний робітник або фахівець. Якщо організація має високий рівень конкурентоспроможності, то персонал має добрі зовнішні умови для досягнення високого рівня конкурентоспроможності. Внутрішні конкурентні переваги персоналу можуть бути спадкоємними й придбаними. Тільки винятково обдаровані люди менше залежать від зовнішніх умов.

Установлюються такі умови оцінки експертами якості персоналу: якість відсутня -- 1 бал; якість проявляється дуже рідко -- 2 бали; якість проявляється не сильно й не слабко -- 3 бали; якість проявляється часто -- 4 бали; якість проявляється систематично, стійко, наочно -- 5 балів.

Застосування системного аналізу у методиці оцінки конкурентоспроможності організації є сучасною проблемою наукового та практичного характеру.

Сьогодні відсутня загальноприйнята методика оцінювання конкурентоспроможності організацій. При цьому підходи до оцінювання конкурентоспроможності не можуть бути однаковими для стадій стратегічного й тактичного маркетингу. На стадії стратегічного маркетингу як першої стадії життєвого циклу товарів (просторовий аспект) і першої функції управління (часовий аспект) розробляються нормативи конкурентоспроможності на тривалий період, а на стадії тактичного маркетингу виконуються роботи з матеріалізації у виготовлювача й реалізації на ринку стратегічних нормативів конкурентоспроможності. Тому при вимірі конкурентоспроможності організації на стадії стратегічного маркетингу пріоритет повинен віддаватися динамічному підходу, прогнозуванню майбутніх станів у сьогоденні через минуле.

У теоретичному плані проблема досягнення конкурентоспроможності різних об'єктів в умовах вітчизняної економіки перебуває в цей час майже на недостатньому рівні.

У промислово розвинутих країнах діють різні методики оцінювання конкурентоспроможності фірм і компаній. Ці методики мають не описовий, а конкретно-економічний, кількісний характер.

Недоліки підходів і методик оцінювання конкурентоспроможності організацій-виробників полягають в наступному:

- апробовані у світовій практиці підходи й методи оцінювання конкурентоспроможності організаційвиробників не відображають вплив на них або застосування наукових підходів до управління (менеджменту), насамперед, системного, комплексного, відтворювального, нормативного й ін. Так, кожний підхід до оцінки конкурентоспроможності розроблений не для всіх однорідних підприємств, а для одного-двох. Один підхід до оцінки враховує резерви у використанні факторів виробництва. Інший - вартість конкретних факторів виробництва в конкретній країні. Третій - ефективність використання потенціалу. Четвертий - ефективність виробничо-збутової діяльності. П'ятий - зусилля в сфері підвищення якості.

Промислово розвинутим країнам порівняно з Україною, значно легше, тому що:

а) вони легко можуть використати науково-виробничий і ресурсний потенціал інших країн;

б) можуть тримати секретні патенти й ноу-хау, щоб бути монополістами в даній сфері;

в) у них налагоджені ринкові механізми (насамперед законодавча основа, інфраструктура), які «автоматично» викинуть за борт неякісні товари (у США щорічно закривається близько 25% малих фірм);

г) крім стратегічного маркетингу й менеджменту у вузах промислово розвинутих країн вивчають методи прогнозування, дослідження операцій, математичної статистики й ін.

З методичної точки зору, неправомірно визначати узагальнюючий (інтегральний) показник конкурентоспроможності організації множенням індексів конкурентоспроможності товарної маси (всіх товарів організації) і відносної ефективності організації, тому що ці показники тісно корелюються один з одним. Очевидно, що будь-який показник ефективності залежить від обсягу продаж і доданої вартості, а останні, у свою чергу, прямо пропорційно залежні від конкурентоспроможності товарів організації (за умови сумлінної її оцінки).

За методикою оцінювання конкурентоспроможності організації російський дослідник Р.А. Фатхутдінов пропонує [78]:

- рівень конкурентоспроможності вважати як середню величину за показниками конкурентоспроможності конкретних товарів на конкретних ринках;

- окремо аналізувати ефективність діяльності організації, виходячи з конкурентоспроможності й ефективності кожного товару на кожному ринку;

- окремо вважати показник стабільності функціонування організації;

- прогнозувати названі три комплексні показники мінімум на 5 років.

Конкурентоспроможність аналізованого об'єкта (товару, послуг) бажано вимірювати кількісно, що дасть можливість управляти її рівнем. Для вимірювання конкурентоспроможності аналізованого підприємства необхідно мати якісну інформацію, що характеризує корисний ефект даного об'єкта й об'єктів конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати за життєвий цикл об'єктів.

Корисний ефект - це віддача об'єкта, інтегральний показник як система використовуваних у конкретних умовах часткових показників якості об'єкта, що задовольняють конкретну потребу. Інакше кажучи, корисний ефект - це сукупність властивостей об'єкта, які використовуються для виконання конкретної роботи конкретним споживачем, якість - це потенційний корисний ефект для декількох груп споживачів. Корисний ефект використання об'єкта конкретним споживачем, як правило, менший від інтегрального показника якості об'єкта. Наближення цих показників один до одного за величиною приводить до розуніфікації об'єкта й збільшення витрат у сферах виробництва й відновлення. Значний розрив між інтегральним показником якості об'єкта та його корисним ефектом призводить до недовикористання корисних можливостей об'єкта, що теж погано. Тому доцільно проектувати (розроблювати, формувати) об'єкт із корисним ефектом для конкретних умов, що дорівнює 0,8-0,9 інтегрального показника якості. Тоді в одних умовах буде повністю або частково використовуватися набір одних потенційних параметрів об'єкта, в інших - набір інших параметрів.

Корисний ефект об'єктів можна вимірювати в натуральних одиницях, грошовому вираженні або в умовних балах (корисний ефект об'єктів, що характеризуються декількома, доповнюючими один одного, найважливішими параметрами). Основні методи прогнозування корисного ефекту: нормативний, експериментальний, параметричний, експертний.

Корисний ефект - це одна сторона об'єкта - товару. Іншою його стороною є сукупні витрати за життєвий цикл об'єкта, які, як правило, обов'язково потрібно понести, щоб одержати від об'єкта корисний ефект.

Конкурентоспроможність об'єктів, по яких неможливо виміряти їхній корисний ефект або сукупні витрати за життєвий цикл, можна визначити на підставі їхньої експериментальної перевірки в конкретних умовах споживання, за результатами пробних продаж або із застосуванням експертних та інших методів.

В практичних розрахунках на сьогодні відомі такі підходи до дослідження (оцінки) конкурентоспроможності підприємств, а саме:

- Функціональний або заснований на теорії ефективної конкуренції. В його основі лежить оцінка чотирьох групових показників або критеріїв конкурентоспроможності, їх поділяють за наступними групами:

1) показники, які характеризують ефективність виробничої діяльності: витрати на одиницю продукції, фондовіддача, рентабельність товару, продуктивність праці;

2) показники, що характеризують фінансовий стан підприємства: коефіцієнт автономії, платоспроможності, абсолютної ліквідності, оборотності оборотних коштів;

3) показники, що характеризують ефективність збуту та просування товару на ринок за допомогою реклами та стимулювання: рентабельність продажу, коефіцієнт затовареністю готовою продукцією, коефіцієнт завантаження виробничих потужностей, коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту;

4) показники конкурентоспроможності товару, що характеризують здатність товару задовольняти потреби споживачів відносно до його призначення за ціною та якістю.

За даним методом найбільш конкурентоспроможними є ті підприємства, де краще організована робота всіх структурних підрозділів, ефективність роботи яких оцінюється ефективністю використання ресурсів. Такий підхід оцінки конкурентоспроможності охоплює всі найбільш важливі оцінки господарювання підприємства, виключаючи дублювання окремих показників та дозволяє швидко отримати картину стану підприємства на галузевому ринку.

- Якісний. Сутність даного методу полягає у дослідженні конкурентоспроможності продукції підприємства, яка впливає на його загальну конкурентоспроможність на ринку, поступово на основі одиничних, групових та інтегральних показників. Завершується процес оцінки визначенням коефіцієнту конкурентоспроможності продукції. Даний метод передбачає оцінку рівня конкурентоспроможності продукції як інтегрального результату дії широкого спектру чинників, таких як: продукт, ціна, канали збуту, реалізація, рівень потенціалу управлінських структур, персоналу тощо. Проте, треба зазначити, що тільки аналізу рівня конкурентоспроможності продукції недостатньо для формування остаточного висновку про конкурентоспроможність підприємства в цілому.

- Теорії конкурентних переваг. Метод передбачає встановлення характеру переваги підприємства у порівнянні з конкурентами та дає можливість визначити позицію підприємства на ринку. Відправною точкою даного методу є визначення частки ринку підприємства. Далі визначають ринкову нішу, освоєння якої дає можливість підприємству збільшити сферу свого впливу, порівнюючи потенціал ринку з обсягом продажу товарів. Для цього використовують показник концентрації, який характеризує загальну частку перших (найбільших) організацій на певному ринку. Використання даного методу ускладнюється відсутністю достатнього обсягу інформації, яка не завжди є достовірною та вчасною.

- Матричний. Метод розроблено Бостонською консалтинговою групою (США). В його основі лежить аналіз конкурентоспроможності з урахуванням життєвого циклу товару. Сутність оцінки полягає в аналізі матриці, побудованої за принципом системи координат у лінійному масштабі. По горизонталі відображаються темпи змін (зростання-скорочення) кількості продаж, по вертикалі - відносна частка товару, що пропонується підприємством на ринок. За даним методом найбільш конкурентоспроможними є підприємства, які займають значну частку на ринку, що швидко зростає. Використання даного методу ускладнюється відсутністю достовірної інформації щодо обсягів реалізації товарів.

- Бенчмаркінговий. Метод полягає в тому, щоб на основі дослідження виявити переваги та недоліки лідуючих підприємств і використати їх у своїй діяльності. Однак, застосовані заходи не завжди є сприятливим для всіх, оскільки треба враховувати власні комерційні особливості.

- Факторний. В якості факторів, що характеризують конкурентоспроможність підприємства й виступають аргументами рівняння регресії, виступають наступні показники фінансового стану: коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт платоспроможності, коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів, коефіцієнт маневреності власного капіталу, коефіцієнт оборотності активів, а також рентабельність власного капіталу. Даний метод дозволяє здійснити порівняльну оцінку конкурентоспроможності підприємства за набором фінансових показників надійності підприємства з достатнім ступенем імовірності, використовуючи розрахунки інтегральних показників конкурентоспроможності.

- Теорії рівноваги підприємств та галузі. Зводиться до того, що в умовах рівноваги, коли у виробника не існує стимулів для переходу в інший стан, і він досяг вже максимально можливого обсягу виробництва та збуту при незмінному характері попиту й рівні розвитку техніки на даному ринку, кожний з факторів виробництва використовується з однаковою й одночасно найбільшою продуктивністю.

- Структурний або за ринковими позиціями підприємства. Полягає у знаннях рівня монополізації галузі, тобто концентрації виробництва й капіталу, бар'єрів для підприємств, що вступають на галузевий ринок. Основними перешкодами на шляху нових конкурентів є: економічність великомасштабного виробництва, ступінь диференціації продукції, абсолютні переваги у витратах у вже існуючих підприємств, розмір капіталу, необхідний для організації ефективного виробництва.

Таким чином, необхідність оцінки конкурентоспроможності підприємства обумовлена тим, що виробник може самостійно оцінити свою реальну й потенційну здатність проектувати, виготовляти, реалізовувати, економічно й матеріально забезпечувати, обслуговувати виготовлену продукцію. За допомогою прогнозів можна визначати ефективність роботи підприємства на перспективу при сталих темпах розвитку.

Отже, розглянуті підходи кардинально відрізняються, за своєю сутністю та базою формування показників конкурентоспроможності, їх використання може бути зручним та доцільним в різних ситуаціях залежно від специфіки галузі та досліджуваного об'єкта.

В основі методики оцінки конкурентоспроможності підприємства методом, базованим на теорії ефективної конкуренції, застосованим в дипломному дослідженні, лежить оцінка чотирьох групових показників або критеріїв конкурентоспроможності:

1. В першу групу об'єднані показники, що характеризують ефективність управління виробничим процесом : економічність виробничих витрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організація праці на виробництві.

2. В другу групу об'єднані показники, що відображають ефективність управління обіговими коштами : незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватися за своїми боргами, можливість стабільного розвитку організації в майбутньому.

3. До третьої групи належать показники, що дозволяють отримати уявлення про ефективність управління збутом і просування товару на ринок за допомогою реклами та стимулювання.

4. До четвертої групи входять показники конкурентоспроможності товару та його ціна.

У зв'язку з тим, що кожен з цих показників має різний ступінь важливості для розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації (ККО) , експертним шляхом в роботі [89] були розраховані коефіцієнти вагомості кожного критерію та показника.

Відтак конкурентоспроможність організації може бути визначена методом середньозваженої арифметичної [89]:

ККО = 0,15*ЕО+0,29*ФО+0,23*ЕЗ+0,33*КТ (1.7)

де ККО - коефіцієнт конкурентоспроможності організації;

ЕО - значення критерію ефективності виробничої діяльності;

ФО - значення критерію фінансового становища організації;

ЕЗ - значення критерію ефективності організації збуту та

просування товару;

КТ - значення критерію конкурентоспроможності товару;

Усі вказані критерії, відповідно, можуть бути розраховані таким чином [89]:

ЕО = 0,31*В + 0,19*Ф + 0,4*РТ+ 0,1*П (1.8)

де В - відносний показник витрат виробництва на одиницю продукції;

Ф - відносний показник рентабельності товару;

РТ - відносний показник рентабельності товару;

ПП - відносний показник продуктивності праці;

ФО = 0,29*КА + 0,2*КП + 0,39*КЛ + 0,15*КО (1.9)

де КА - відносний показник автономії організації;

КЛ - відносний показник ліквідності організації;

КО - відносний показник обіговості обігових коштів.

ЕЗ = 0,37*РП + 0,29*КЗ+0,21*КМ+0,14*КР (1.10)

де РП - відносний показник рентабельності продажів;

КЗ - відносний показник затовареності готовою продукцією;

КМ - відносний показник завантаженості виробничих

потужностей;

КР - відносний показник ефективності реклами та засобів стимулювання збуту;

Загалом, алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації передбачає три поступові етапи.

Етап 1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності організації та переведення показників у відносні величини (бали).

Для переведення цих показників у відносні величини здійснюється їх порівняння з базовими показниками, якими можуть виступати :

середньогалузеві показники;

показники конкуруючої організації або організації -лідера на ринку;

показники організації цього ж підприємства, що оцінені за минулі відрізки часу;

З метою переведення показників у відносні величини використовується 15 - бальна шкала. При цьому значення „5 балів” надається показнику, який гірший за базовий, „10 балів” - показнику, яки на рівні базового, „15 балів” - якщо показник більше за базовий.

Етап 2. Розрахунок критеріїв конкурентоспроможності підприємства.

Етап 3. Розрахунок коефіцієнтів конкурентоспроможності підприємства.

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПИТАНЬ З ОЦІНЮВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2.1 Характеристика бази дослідження - виробничого підприємства ТОВ «Сілікатчик» за результатами діяльності у 2004 -2007 роках

Кооператив «Сілікатчик» утворений в 1988 р. У 1989 р. була побудована перша черга масоприготовчої суміші (установка по виробництву силікатної суміші), почалася торгівля сухою вапняною сумішшю. У оренді знаходилося 4 КРАЗа для завезення сировини і устаткування. У 1993 р. була побудована друга черга - автоклавне, пресове відділення. Почався випуск силікатної цегли. У цьому ж році кооператив «Сілікатчик» був реорганізований в Закрите Акціонерне Товариство «Сілікатчик», У вересні 2005г. Закрите Акціонерне Суспільство «Сілікатчик» було реорганізоване в Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Сілікатчик».

В додатку Г наведені основні реєстраційні характеристики ТОВ “Сілікатчик».

На даний момент ТОВ «Сілікатчик» є виробником будівельних матеріалів (силікатна цегла біла, рожева, суха вапняна суміш, залізобетонні вироби (ЗБВ), розчини і бетони).

Статутний фонд ТОВ «Сілікатчик» на час створення підприємства складав 750 грн., на сьогоднішній день складає 31 000 грн, відповідно до правових норм України реорганізації підприємства в Товариство з Обмеженою Відповідальністю.

Згідно статуту підприємство має право здійснювати наступні види діяльності:

виробництво будівельної цегли і керамічної черепиці, бетонних розчинів і сумішей;

виробництво збірних бетонних і залізобетонних виробів;

оптова торгівля недержавних підприємств, окрім споживчої кооперації;

роздрібна торгівля недержавних підприємств, окрім споживчої кооперації;

транспортно-експедиційні послуги по замовленням населення;

зовнішня торгівля недержавних підприємств.

Фактично за період 2004-2007 р.р. підприємство здійснювало виробництво і реалізацію будівельних матеріалів.

ТОВ «Сілікатчик» має сертифікати відповідності, які видані Державним стандартом України:

1. серія ВА № 104694 на виробництво силікатної білої цегли.

2. серія ВА № 104693 на виробництво силікатної кольорової цегли.

ТОВ «Сілікатчик» має торговий патент на здійснення роздрібної торгівлі будівельними матеріалами.

У 1998 р. був побудований і введений в експлуатацію Бетонно-Змішувальний Вузол (БЗВ). У 1999 р. була побудована перша власна котельна на території підприємства. У 2002 році була побудована більш потужна котельна, щоб забезпечити необхідну кількість тепла для виробництва та опалювання приміщень в зимовий час. На даний момент котельна 1999 року не використовується.

Щомісячно йде планування випуску силікатної цегли лицьової / I сорт / в межах 30-40% і рядової / II сорт / 60-70%. Планування силікатної цегли по сортності визначається якістю сировини, що надходить - піску і вапна, і необхідністю використовувати цю сировину для здешевлення продукції, що випускається.

Організаційна структура ТОВ «Сілікатчик» (Рис. 2.1) має вид лінійно-функціональної структури.



Рис. 2.1. Організаційна структура ТОВ «Сілікатчик»

Директор підприємства, а також заступник з комерційних питань надають процесу планування основну увагу, оскільки планування - це запорука успіху підприємства, і не може бути орієнтовано тільки всередину організації. В процесі планування понад усе враховувалися чинники зовнішнього середовища підприємства, такі як постачальники сировини, конкуренти, і, зрозуміло, в першу чергу, споживачі.

Організаційна структура управління підприємства, маючи нижче перераховані особливості, носить «традиційний характер»:

централізована, ієрархічна, стабільна;

чіткий розподіл праці, спеціалізація діяльності;

механізм контролю - адміністративний, централізований.

Існуюча організаційна структура зорієнтована на потокову діяльність і ухвалення стандартних рішень.

Ухвалення всіх рішень на аналізованому підприємстві було прерогативою директора підприємства, який в основному використовував інтуїтивний підхід, який базувався на його власних відчуттях, знаннях і досвіді. Використовування такого підходу виправдовує себе в комплексі з раціональним підходом, оскільки при рішенні проблем і ухваленні рішень враховувалася також думка провідних фахівців підприємства, і навіть найнятих експертів (якщо кваліфікації внутрішніх працівників було недосить, і питання було винятковій важливості). Рішення ухвалювалися на основі як внутрішньої, так і зовнішньої інформації, з урахуванням ризику і вибором з різних альтернатив найкращої.

Контроль над діяльністю підприємства ТОВ «Сілікатчик» носив на момент аналізу адміністративний централізований і спеціалізований по сферах і видах характер. На підприємстві існує жорстка система контролю над виробництвом, яка виражається в системі покарань всіх ланок, включаючи і управлінський апарат. Контроль над рештою сфер діяльності також зосереджений в руках директора, пропозиції фахівців підприємства по удосконаленню розглядалися у міру потреби, ухвала про їх раціональність виносилася в процесі обговорення. В основному виявлення проблем і відповідне корегування діяльності фірми до того, як ці проблеми не переростуть у кризу, здійснювалося успішно.

На підприємстві на момент проведення аналізу існувала авторитарна система управління, розвитку якої сприяли невеликі розміри підприємства. Виконання всіх необхідних для діяльності функцій узяли на себе фахівці управлінського персоналу середньої ланки (головний інженер, головний бухгалтер, начальник по постачанню, головний енергетик і т.д.). Директор підприємства контролює кінцеві результати, а також розробляє курс, яким надалі рухатиметься підприємство, при ухваленні рішень директор керується як думкою провідних фахівців підприємства, що мають відповідну кваліфікацію, так і власним досвідом, інтуїцією підприємця.

Потрібно відзначити також ефективно організовану виробничу сферу діяльності підприємства, використовування сучасних методів організації, чіткий розподіл обов'язків і ,як результат, практично відсутність помилок, браку, перевиробництва.

Аналіз фінансово-економічного стану підприємства і керування його фінансами проводиться на основі його фінансових звітів [83]. Метою фінансових звітів є структурована економічна інформація про фінансовий стан, результати діяльності і зміни у фінансовому стані підприємства, що є корисної для менеджменту підприємства у прийнятті ними економічних рішень.

З 1 січня 2000 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) впроваджені основні форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам, і використовуються при розрахунках фінансового стану підприємства й акціонерного капіталу :

- Форма №1 “Баланс” - звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов'язання і капітал підприємства на встановлену дату [5].

- Форма №2 “Звіт про фінансові результати”, що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередній періоди [6].

У додатку Л приведена динаміка статей балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК” за 2004 - 2007 роки, у додатку М - динаміка статей звітів про фінансові результати за 2004 - 2007 роки. У додатку В наведені результати розрахунку показників фінансового стану підприємства, проведені за алгоритмами роботи [28]. На рис.2.2 - 2.6 наведені результати аналізу динаміки росту статей балансу та зміни в структурі статей активів та пасивів балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК” за 2004 - 2007 роки, виконані за алгоритмами роботи [35].

Як показує аналіз графіків рис.2.2 - 2.6 за 2004 -2007 роки:

- обсяги валюти балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК” зросли з рівня 3,451 млн.грн. (2004) до 4,681 млн.грн. (2007), при цьому темп приросту становив 12,27 % у 2005 році, 4,87 % у 2006 році та 13,21% у 2007 році;

- обсяги власних коштів в балансі ТОВ «СІЛІКАТЧИК” зросли з рівня 2,844 млн.грн. (2004) до 3,898 млн.грн. (2007), при цьому темп приросту становив 7,45 % у 2005 році , 11,91 % у 2006 році та 12,28% у 2007 році;

- обсяги чистого доходу від реалізації продукції ТОВ «СІЛІКАТЧИК” зросли з рівня 5,417 млн.грн. (2004) до 10727,7 млн.грн. (2007), при цьому темп приросту становив 15,81 % у 2005 році, 28,5 % у 2006 році та 33,1% у 2007 році;

- обсяги чистого прибутку після оподаткування ТОВ «СІЛІКАТЧИК” зросли з рівня 0,332 млн.грн. (2004) до 0,478 млн.грн. (2007), при цьому темп приросту становив (-41,39 %) у 2005 році, +79,25 % у 2006 році та + 37,1% у 2007 році;

Важливим етапом аналізу фінансового стану підприємства є зіставлення темпів приросту активів з темпами приросту фінансових результатів - виторгу або прибутку від реалізації продукції.

Так система стійкого розвитку підприємства (у світовій практиці “золоте правило економіки підприємства”) оцінюється співвідношенням темпів росту абсолютних рівнів балансового прибутку (Т^РБ), обсягу реалізації продукції (Т^N) та суми активів балансу (Т^В) [43]:

Т^РБ>T^N>T^B>100% (2.1)

Як показують вищенаведені результати, на в ТОВ "СІЛІКАТЧИК" :

- у 2005 році співвідношення “золотого правила” не виконуються, оскільки темп приросту валюти балансу та темп приросту чистих доходів від реалізації продукції перевищує темпи падіння чистого прибутку.

2005 (темпи приросту)- -41,39% > +15,81% > +12,31% > 0%

- у 2006 роках співвідношення “золотого правила” виконуються, оскільки темп приросту прибутку перевищує темп приросту валюти балансу та темпи приросту чистих доходів від реалізації продукції .

2006 (темпи приросту) - +79,25% > +28,49% > +4,88% > 0%

- у 2007 роках співвідношення “золотого правила” виконуються, оскільки темп приросту прибутку перевищує темп приросту валюти балансу та темпи приросту чистих доходів від реалізації продукції .

2007 (темпи приросту) - +37,1% > +33,1% > +15,21% > 0%

Тобто система розвитку підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” може бути охарактеризована за результатами 2006-2007 року як стійка за класичним «золотим правилом» співвідношення основних показників росту підприємства. Як показує аналіз графіків рис.2.2 -2.6 за 2004 -2007 роки:

- структурна частка необоротних активів в валюті балансу з рівня 76,72% у 2004 році знизилась до рівня 59,6% у 2007 році за рахунок амортизаційного зносу та несвоєчасного відновлення основних засобів;

- в структурі оборотних активів підприємства: 1) структурна частка запасів в валюті балансу з рівня 18,56% у 2004 році зросла до рівня 28,4% у 2007 році; 2) структурна частка дебіторської заборгованості в валюті балансу з рівня 3,45% у 2004 році зросла до рівня 6,84% у 2007 році; 3) структурна частка готівкових грошей в валюті балансу з рівня 0,52% у 2004 році знизилась до рівня 0,29% у 2006 році та піднялась до рівня 4,86% у 2007 році;

Таким чином, падіння структурної частки основних засобів в валюті активів балансу зумовлене у 2004 -2007 роках зростанням структурної частки оборотних запасів, дебіторської заборгованості за відпущену продукцію та грошових коштів на розрахунковому рахунку.

- в структурі джерел (пасивів) підприємства:

1) структурна частка власних коштів в валюті балансу з рівня 82,4% у 2004 році зросла до рівня 83,3% у 2007 році;

2) структурна частка власних оборотних коштів(за мінусом імобілізова-них в необоротних активах) в валюті балансу з рівня 5,7% у 2004 році знизи-лась до рівня 0,9% у 2005 році та зросла до рівня 27,9% у 2007 році;

3) структурна частка кредиторської заборгованості в валюті балансу з рівня 1,7% у 2004 році зросла до рівня 2,1% у 2005 році, знизилась до попереднього рівня 1,7% у 2006 році та зросла до рівня 5,34% у 2007 році;

4) структурна частка довгострокових позик в валюті балансу з рівня 7,4% у 2004 році зросла до рівня 9,6% у 2005 році, знизилась до рівня 2,3% у 2006 році та знизилась до рівня 0,94% у 2007 році;

5) структурна частка поточної заборгованості в валюті балансу з рівня 8,5% у 2004 році зросла до рівня 9,4% у 2005 році та продовжила зростання до рівня 11,8% у 2006 році і 10,44% у 2007 році за рахунок авансових платежів замовників продукції підприємства;

Рис.2.2. - Динаміка змін абсолютних обсягів характерних агрегатів балансу ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2007 роках



Рис.2.3. - Структура активів ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2007 роках

Рис.2.4. - Структура джерел (пасивів) ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2007 роках



Рис.2.5. - Динаміка абсолютних обсягів доходів, витрат та чистого прибутку ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2007 роках

Рис.2.6. - Динаміка структури витрат в ТОВ “СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2007 роках

Як показує аналіз даних, наведених на рис.2.6 , динаміка структури операційних витрат в собівартості виробництва продукції ТОВ «СІЛІКАЧИК” у 2004 -2007 роках характеризується:

- підвищенням структурної частки матеріальних витрат з рівня 47,5% у 2004 році до рівня 51,5 % у 2007 році;

- зростанням структурної частки витрат на оплату праці з рівня 17,7% (12,69%+4,96%) у 2004 році до рівня 17,85% (12,95%+4,90%) у 2007 році.

Як показує аналіз даних, наведених на рис.2.7 -2.13, динаміка показників ліквідності та фінансової стійкості ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 -2007 роках характеризується:

- хронічною нестачею високоліквідних готівкових коштів та відповідними значеннями коефіцієнта моментальної ліквідності на рівні 0,051 (2004 рік) - 0,021(2006 рік) при нормативному значенні не менше 0,25 - 0,3 та різким підвищенням коефіцієнта моментальної ліквідності до рівня 0,308 у 2007 році, що відповідає нормативному діапазону стійких рівнів показника;

- хронічною нестачею високоліквідних та короткострокових готівкових коштів та відповідними значеннями коефіцієнта строкової ліквідності на рівні 0,103 (2004 рік) - 0,490(2007 рік) при нормативному значенні не менше 0,7 - 0,8;

- значеннями коефіцієнта загальної ліквідності на рівні 1,908 (2005 рік), 2,43(2006 рік) та 2, 56 у 2007 році при нормативному значенні не менше 1,25 -2,0, що свідчить про наявність у підприємства великого запасу загальної довгострокової ліквідності баланса.

- позитивною динамікою підвищення рівня коефіцієнту співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей з рівня 0,306 у 2004 до рівня 1,969 у 2006 році, що відповідає стійкому діапазону нормативів (>1,4), та його різкому падінню до рівня 0,54 у 2007 році;

- знаходження показника фінансової незалежності (автономії) у 2004 -2007 роках в діапазоні 0,78 - 0,84, що відповідає вимогам до стійкого функціонування підприємства (коефіцієнт автономії > 0,5) та , одночасно, слабкого рівня застосування фінансового важеля залучених кредитних коштів комерційних банків.

-хронічна нестача джерел покриття запасів (рис.2.13), що характеризується кризовим станом стійкості по покриттю запасів, при цьому весь власний капітал імобілізований в необоротних коштах активів балансу, а для придбання запасів використовується весь залучений та поточний капітал підприємства (кошти в розрахунках).

Як показує аналіз даних, наведених в таблицях додатку Д, динаміка показників ефективності управління активами, ділової активності по оборотності активів та рентабельності роботи підприємства

ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2007 роках характеризується:

- підтримкою рівня зношеності основних засобів за рахунок своєчасного ремонту та оновлення на рівні 0,36 (2004 рік) - 0,48(2007 рік), що дозволяє характеризувати стан основних засобів, як - “середнього рівня зношеності”;

- систематичним підвищенням рівня трансформації активів в виручку від реалізації з 1,57 у 2004 році до рівня 2,29 у 2007 році, що свідчить про інтенсивний характер експлуатації активів та розвитку підприємства;

- систематичним підвищенням рівня фондовіддачі основних засобів в виручку від реалізації з 2,18 у 2004 році до рівня 3,98 у 2007 році, що свідчить про інтенсивний характер експлуатації основних засобів на підприємстві;

- зниженням на 15 - 20% періоду обороту основних агрегатів активів підприємства у 2005 році відносно рівня 2004 року та підвищенням на 30-35% періоду обороту активів у 2006 -2007 роках відносно рівня 2005 року, що свідчить про зниження рівня ділової активності підприємства при зростанні обсягів валюти балансу (рис.2.9);

Рис.2.7. Аналіз ліквідності балансу підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2007 роках



Рис.2.8. Аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2007 роках



Рис.2.9. Аналіз оборотності основних оборотних агрегатів балансу підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2007 роках



Рис.2.10. Аналіз фінансової незалежності підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2007 роках



Рис.2.11. Аналіз рентабельності активів та власного капіталу по чистому доходу від реалізації продукції підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2007 роках



Рис.2.12. Аналіз рентабельності активів та власного капіталу по чистому прибутку підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2007 роках



Рис.2.13. Аналіз фінансової стійкості по покриттю запасів підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” у 2004 - 2007 роках

- постійним зростанням рівня рентабельності власного капіталу по чистому доходу від реалізації продукції з рівня 190,5% у 2004 році до рівня 205,3% у 2005 році, зростання до рівня 235,7% у 2006 році та зростанням до рівня 275,2 % у 2007 році;

- постійним зростанням рівня рентабельності активів по чистому доходу від реалізації продукції з рівня 156,97% у 2004 році до рівня 161,87% у 2005 році, зростання до рівня 198,4% у 2006 році та зростанням до рівня 229,2 % у 2007 році;

- різким зменшенням рівня рентабельності активів по чистому прибутку після оподаткування з рівня 5,11% у 2004 році до рівня 2,6% у 2005 році, зростанням до рівня 3,6% у 2006 році та продовженням зростання до рівня 3,7% у 2007 році, тобто при зростанні валюти активів балансу підприємства, віддача активів є прогресивною, що робить підприємство інвестиційно доцільним для розширення виробництва (рис.2.12);

- різким зменшенням рівня рентабельності власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування з рівня 11,7% у 2004 році до рівня 6,37% у 2005 році, зростанням до рівня 10,21% у 2006 році та продовженням зростання до рівня 12,3% у 2007 році, що робить підприємство інвестиційно привабливим з боку доходності капіталу відносно середньогалузевої норми по виробництву стінових будівельних матеріалів(рис.2.12).

Таким чином, проведена економічна діагностика фінансового стану підприємства ТОВ «СІЛІКАТЧИК” по результатам діяльності за 2004 - 2007 роки показує, що основними проблемами фінансового стану підприємства є наступні:

- ризиково низький рівень строкової ліквідності, що створює проблеми з платоспроможністю підприємства та проблеми своєчасності розрахунків з кредиторами;

- незабезпеченістю джерелами покриття придбаних виробничих запасів, що приводить до їх надмірного об'єму в умовах відсутності необхідних обсягів власних оборотних коштів, вкладених в основні засоби;

- відсутності короткострокових позикових коштів банків при надмірній величині автономності ( відсутність використання фінансового важеля позикових коштів) та їх заміна поточними авансовими платежами покупців продукції, що не є класичними джерелами покриття виробничих запасів;

В Додатку В наведені результати розрахунку інтегрального показника ризику банкрутства Альтмана за даними балансу ТОВ «Сілікатчик» у 2004 -2007 роках.

Згідно наведеним результатам, імовірність банкрутства підприємства ТОВ “Сілікатчик» є незначною.

2.2 Аналіз цінових та нецінових параметрів конкурентоспроможності продукції ТОВ «Сілікатчик»”

Характеристика продукції підприємства

Силікатну цеглу одержують пресуванням зволоженої суміші кварцового піску і гашеного вапна з подальшою обробкою в автоклаві. По механічних властивостях близький до глиняної обпаленої цегли, але менш водо- і жаростійкий. Застосовувався раніше головним чином для кладки надземних частин будівель і споруд. Існує думка, що з силікатної цегли можна будувати тільки нежилі будівлі. Як показує зарубіжна будівельна практика - це не так. Наприклад, споживання силікатної цегли в Німеччині і Фінляндії не тільки не зменшується, а навпаки збільшується. Силікатна цегла і силікатні блоки (каміння) - це група матеріалів так званого автоклавного синтезу. На цей час силікатна цегла готується методом напівсухого пресування з раціонально підібраної суміші кварцового піску, повітряного вапна і води. Відформована цегла піддається обробці в автоклаві - дії насиченої водяної пари при температурі плюс 170-200°C і тиску пари 8-12 атм. В результаті синтезу гідросилікатів утворюється міцний штучний камінь. Силікатна цегла характеризується нижчою питомою ефективністю природних радіонуклідів. Відсоток бою при його вантаженні і транспортуванні на порядок нижчий в порівнянні з керамічною цеглою. Силікатна цегла має правильні геометричні розміри і високу несучу здатність. Високу споживацьку цінність має силікатна керамзитова цегла. Він виготовляється з високим змістом керамзитового піску, що забезпечує унікальні для силікатних матеріалів показники ефективності. По теплопровідності зіставимо з керамічною цеглою. До речі, не слід забувати, що в сучасних багатошарових конструкціях основний опір теплопередачі надає утеплювач, а теплопровідність несучих конструкцій не грає практично ніякого значення. Тому для пристрою несучих конструкцій підійде повнотіла силікатна цегла марки М-150 по ДОСТ 379-95 - традиційна продукція більшості виробників.

Силікатна цегла виробляється широкої колірної гамми, об'ємне фарбування цегли забезпечує його повну «колірну надійність». Дрібні вищерблени і навіть сколи, яких неможливо уникнути при зведенні стін, будуть непомітні. Силікатна цегла з пірамідальною порожнистістю, яка дає можливість економити розчин, значно полегшує працю при кладці стін, адже маса цегли в цьому випадку знижується з 3,8 до 3,3 кг. Має попит і так звана фактурна «колота» цегла, що має вид природного каменя. Різний по колірній гаммі і формі лицьової поверхні, силікатна цегла дозволяє реалізувати різноманітні архітектурні і дизайнерські рішення без збільшення витрат. Відтворює ефект старого замку. Особливо рекомендується для малої архітектури. Може мати дві протилежні декоративні лицьові сторони. Цегла полегшена, з двома «напівдірками» зменшує навантаження будівельної конструкції на фундамент, в той же час характеризується підвищеними теплоізоляційними властивостями. Використовуючи таку цеглу, вдається одержати також економічний виграш; він зменшує витрату сполучного матеріалу і підвищує продуктивність робітника-каменяря. З силікатної цегли легко створити різні конструктивні форми, це багатий матеріал для фантазії. За допомогою навіть стандартної цегли можна одержати фасонну кладку, досягти індивідуальності простого, але такого, щоб запам'ятовувався, фасаду.

Для отримання цегляних стін, відповідних новим нормам теплоізоляції, їх товщина повинна складати немислимі значення в 1,8,2 і більше метрів. Звичайно, таких товстих стін ніхто не будує. Застосовуються тільки багатошарові конструкції з несучою кам'яною або каркасною основою з ефективним утепленням. Якщо не застосовується утеплювач, то стіни зводять з цегли «Теплолюкс», політерма, пористого бетону, блоків з теплоізоляційними вкладишами і інших матеріалів. Модним напрямом в багатоповерховому будівництві стало застосування монолітного залізобетону з подальшим утепленням і обробкою фасаду (у тому числі і цеглою).

Цементно-піщана цегла проста у виготовленні. Її формують з цементно-піщаної суміші методом вібропресування. Марочна міцність такої цегли складає 300-400, а щільність (він важкий) досягає 2000 і вищий кг/м3. Клінкерна цегла також щільна і дуже міцна. З неї будують дороги і мостять тротуари, влаштовують пішохідні і садові доріжки. Готують її методом спікання глиняної маси, але без оскляння поверхні. Ця цегла має марки 400, 700, 1000. Водопоглинання - в межах 4-6%. Морозостійкість - до 150 циклів. Щільність - не менше 1900 кг/м3.

Стала іншою і сама цегла. Так, багатощілинна керамічна цегла великих розмірів, завдяки численним повітряним прошаркам, має низьку теплопровідність, зберігаючи високі характеристики міцності.

Цегла - незамінний матеріал для зовнішньої обробки. Несучі стіни можна зводити з чого завгодно, а після облицьовувати цеглою - це на порядок підвищить капітальність будови. Словом, цегла як основний стінний матеріал померла.

Правда, не можна не відзначити, що стіни з неї в одну, півтори, дві і дві з половиною цегли як і раніше зводять. І зводять достатньо багато. Потім її вкривають утеплювачем і облицьовують плиткою. Але це, швидше, за інерцією. Використовувати її для несучих стін, звичайно, можна. Проблема лише в її якості. Сучасна цегла, на відміну від старовинної, гірша якістю. Дуже крихка, має високий відсоток браку, не говорячи вже про геометрію. Часто вона не витримує заявлену марку міцності. У її тілі безліч тріщин, в які проникає вода, і вона швидко руйнується. Основна причина полягає у відсталій технології її виробництва, яка як і раніше діє на багатьох заводах. Тому важко сказати, скільки простоять дома, збудовані з цегли в радянську епоху. Ще від сили років п'ятдесят, але до сторічного ювілею навряд дотягнуть.

Облицювальна цеглина має лицьову (ложкова) поверхню правильної геометричної форми з рівномірною щільною структурою. Іноді їй додають фактурну поверхню. Дуже поширена облицювальна цегла жовтого піщаного кольору. Може бути одинарною, полуторною і подвійною. Як правило, облицювальна цегла пустотна, семищілинна.

Основні параметри і розміри випускаємої продукції

I. Цегла:

1. Характеристика цегли і область застосування. Силікатна цегла повнотіла застосовується в кам'яних і армокам'яних конструкціях будівель і споруд цивільного, промислового і сільськогосподарського призначення.

2. Види, розміри цегли.

Таблиця 2.1

Вид цегли	Довжина	Ширина	Товщина
1	2	3	4
Цегла одинарна	250	120	65
Цегла потовщена	250	120	88

3. Цегла виготовляється тільки повнотіла.

4. За призначенням виробу розділяються на види:

- рядовий, використовується для кладки зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд;

- лицьовий, використовується для кладки і облицьовування зовнішніх і внутрішніх стін будівель і споруд.

5. Лицьова цегла може виготовлятися кольоровою (рожевою), з добавкою фарбника (сурик) в процентному змісті 3-6% по масі.

6. По середній щільності виробу у висушеному до постійної маси стані підрозділяються на:

- легкі з середньою щільністю до 1450 кг/м 3;

- полегшені з середньою щільністю від 1451-1650 кг/м 3;

- важкі з середньою щільністю більше 1650 кг/м 3.

7. По ефективній сумарній питомій активності природних радіонуклідів вироби підрозділяють на класи застосування:

- 1-й клас: АєФ = 370 Бк кг-1;

- 2-й клас: АєФ = 740 Бк кг-1.

8. По міцності вироби підрозділяють на марки:

- потовщений забарвлений: М-200, М-150, М-125;

- потовщений незабарвлений: М-200, М-150, М-125;

- одинарний забарвлений: М-200, М-150, М-125;

- одинарний незабарвлений: М-200, М-150, М-125.

Цегла лицьова має марку міцності не менше М-125.

ТОВ «Сілікатчик» виробляє цеглу марки міцності не менше, ніж М-150.

9. По морозостійкості цегла підрозділяється на марки 15, 25, 35, 50.

Цегла лицьова має марку по морозостійкості не менше 25.

Номенклатура силікатної цегли

За аналізований період ТОВ «Сілікатчик» випускало (Табл 2.2)

Таблиця 2.2

Номенклатура цегли у 2006 році

Вид	Розмір	Колір	Характеристики	Річна частка виробництва
Лицьовий	Полуторний	Білий	Морозостійкість не менше 25, полегшений, 1-й клас по активності природних радіонуклідів, не менше М-150 по міцності	31,60%
		Рожевий		1,91%
	Одинарний	Білий		2,24%
		Рожевий		1,79%
Рядовий	Полуторний	Сірий		58,32%
	Одинарний			4,14%

Співвідношення річного виробництва кожного виду цегли графічно представлено на рис.2.14:

Рис. 2.14. Співвідношення річного виробництва кожного виду цегли у 2006 році

II. Фундаментно-суцільні блоки (ФБС)