Оцінка конкурентоспроможності підприємства в сучасних умовах (ТОВ "Сілікатчик", м. Дніпропетровськ)

1. Характеристика ФБС і область застосування.

Блоки бетонні для стін підвалів виготовляються відповідно до ДОСТ 13579-78 «Блоки бетонні для стін підвалів» з важкого бетону, а також легкого і щільного силікатного бетонів середньої щільності не менше 1800 кг/м3 і призначені для стін підвалів. Суцільні блоки допускається застосовувати для збірних стрічкових фундаментів. Використовуються при будівництві і ремонті.

Залізобетон - штучний будівельний матеріал, в якому з'єднані в монолітне ціле сталева арматура і бетон.

Бетон - це один з найпоширеніших і важливіших будівельних матеріалів, який виходить шляхом затвердіння суміші в'яжучої речовини, води, заповнювачів і добавок.

1. Види бетонів:

a) По виду зв'язувальної речовини бетони бувають:

- цементні (наприклад ФБС);

- силікатні;

- пoлімepбeтoни та ін.

б) Марка бетону по середній щільності визначається фактичним показником маси бетону в сухому стані в одиниці об'єму зразків (кг/м3), підрозділяються на:

- важкі - об'ємна маса вища 1800 кг/м3, застосовуються в індуcтpіальнoму будівництві;

- легкі - об'ємна маса не перевищує 1800 кг/м3.

За розмірами заповнювача важкі бетони підрозділяють на бетони на крупних заповнювачах (щебінь) і дрібнозернисті (сировина - пісок) бетони.

в) Основною характеристикою бетону є міцність при стисненні, яка визначає марку бетону.

Клас бетону по міцності на стиснення повинен бути не більш В15 і не менше:

В3,5 - для блоків з важкого і легкого бетонів;

В12,5 - для блоків з щільного силікатного бетону.

ТОВ «Сілікатчик» виробляє ФБС марки міцності не менше, ніж М-100.

Також існують класи бетону по міцності на:

- осьове розтягування,

- розтягування при вигині

І характеризуються відповідною міцністю бетонів базового розміру у встановленому проектному віці (як правило - 28 діб).

г) Марка бетону по морозостійкості визначається кількістю поперемінних циклів заморожування і відтавання в різних середовищах, які витримують контрольні зразки без зниження міцності на стиснення у порівнянні з регламентованою (повинна бути не менше 35).

д) Марка бетону по водонепроникності визначається розміром тиску води, при якому не спостерігається її просочування через контрольні зразки.

У випадку зведення будови з бетону, його види і марки визначаються на стадії створення проекту. Для різних елементів будівельної конструкції застосовуються різні види і марки бетонів. Необхідно визначити, для якого конкретно елементу конструкції (фундамент, несучі стіни, внутрішні перегородки, підлоги) вибирається марка бетону.

За аналізований період ТОВ «Сілікатчик» випускало (Таблиця 2.3) наступну номенклатуру ФБС (табл.2.3).

Таблиця 2.3

Номенклатура ФБС у 2006 році

N	Марка	Розміри (мм)	Об'їм	Маса	Клас бетону
		L	B	Н	м3	тн
1	ФБС.24.3.6	2380	300	580	0.41	1.03	ФБС.24.3.6
2	ФБС.24.4.6		400		0.54	1.35
3	ФБС.24.5.6		500		0.68	1.7

Співвідношення річного виробництва кожного виду ФБС графічно представлено на рис.2.15:

Рис 2.15. Співвідношення річного виробництва кожного виду ФБС у 2006 році

Контроль якості продукції

Контроль якості силікатної цегли починається з моменту формування сирцю в цеху, далі кожну партію цегли (автоклав - 16 пачок) приймає ВТК підприємства.

Контроль якості ФБС починається з аналізу поступаючої сировини (показник активності цементу необхідний для визначення правильного дозування складових). Включає візуальну перевірку при заливці бетону у форми, і закінчується перевіркою ВТК при виході з пропарювальної камери.

На вимогу замовника виконується незалежне лабораторне дослідження продукції, з видачею паспорта якості.

Характеристика виробництва продукції

I. Виробництво силікатної цегли полягає в наступному:

А. Підготовка сировинних матеріалів і силікатної маси.

Б. Безпосередньо пресування цегли-сирцю на пресах.

В. Автоклавна термовологістна обробка цегли.

1. Доставка піску і вапна грудкового, що задовольняє ГОСТ 21-1-90, на склад піску і вапна, розподіл по бункерах-накопичувачах.

2. Роздільне об'ємно-вагове дозування піску і грудкового вапна з подальшим сукупним молоттям в млинах, що обертаються, для отримання вапняно-піщаного в'яжучого необхідній активності і дисперсності.

3. Після перемішування в лопатевих мішалках періодичної дії силікатна маса певної вологості, активності і температури витримується в циклічних реакторах (силосах), де відбувається процес гасіння вільного вапна. Час гасіння від 1 до 4 годин залежно від швидкості гасіння вапна.

4. Гашена силікатна маса після додаткового перемішування в стержньовому змішувачі і до зволоження (якщо потрібно) подається на пресування цегли-сирцю з зусиллям пресування 200-300 кг/см2. Сирець спеціальним маніпулятором знімається зі столу преса і пакетується на вагонетки, які збираються в автоклаві для термовологої обробки. По спеціально заданому режиму термовологої обробки через 10-12 годин вагонетки з цеглою з придбаними характеристиками міцності виштовхуються на склад готової продукції.

При виробництві рожевої силікатної цегли при первинному змішуванні грудкового вапна і піску додається 3-6% від маси залізного сурику.

При виробництві рядової силікатної цегли як сировина використовується пісок з більшою часткою органічних включень і другий сорт грудкового вапна, або ж вапняний пил, що додає сірий колір кінцевому виробу.

II. Виробництво ФБС полягає в наступному:

А.Приготування бетонної суміші.

Б.Заливання бетонної суміші у форми з подальшим віброущільненням.

В.Теплова обробка виробів.

1.При позитивній температурі навколишнього середовища сухі складові (цемент, пісок, щебінь) перемішуються між собою, а потім невеликими порціями додається вода до тих пір, поки суміш не придбає необхідну консистенцію.

2.Одержану бетонну суміш заливають у спеціальні сталеві форми, встановлюють залізні петлі, ущільнюють за допомогою вібробулави.

3.Твердіння залізобетонних виробів на заводах при звичній температурі (15...20⁰ С) нераціонально, оскільки дуже тривале (зростання міцності бетону продовжується близько 28 діб.), зменшує оборотність форм, затримує випуск готової продукції. Для прискорення твердіння бетону застосовують теплову обробку. Як відомо, нагрів прискорює хімічні реакції. Підвищення температури бетону активізує взаємодію води і цементу і прискорює твердіння бетону.

Тому за допомогою крана форми переміщають з майданчика в пропарювальну камеру.

4. При пропарюванні ФБС в камерах насичений пар створює теплове і вологе середовище, сприятливе для твердіння бетону. Пропарювання бетону при атмосферному тиску роблять в спеціальних камерах, що герметизуються, допускається пропарювання виробів при 100⁰ С, що ще більш прискорює твердіння бетону.

5. Через 12 -24 години (час залежить від виду блоків: для ФБС-3 - це 12 годин, для ФБС-4 - 18, для ФБС-5 - 24 години) пропарювання при температурі середовища 80 - 100°C вироби набирають 95-100% своєї марочної міцності, еквівалентної 28 добам твердіння в природних умовах.

Аналіз зони господарювання

Аналіз діяльності підприємства показав, що в зону господарювання підприємства потенційно входять більше 50 великих будівельних організацій, не менше 270 дрібних будівельних організацій і 15000 приватних осіб. За аналізований період підприємство охопило як мінімум 32 великі будівельні організації, 156 дрібних будівельних організацій і не менше 7000 приватних осіб тільки у Дніпропетровську і Дніпропетровській області (діаграма рис 2.16). Це основний ринок, з яким працює «Сілікатчик», але за період 2004-2006 покупцями продукції ТОВ були представники і Запорізької, і Харківської, і Донецької областей, а також автономної республіки Крим.

По рівню продажів підприємство займає майже 47% даного сегменту (рис. 2.17).

На даний час ТОВ виявлена незадоволена потреба у ФБС, виробництво яких до певного часу було обмежено кількістю форм.

Рис.2.17. Частка ринку силікатної цегли ТОВ «Сілікатчик» у 2006 році

Рис.2.16. Частка сегментів, обслуговуваних ТОВ «Сілікатчик» у 2006 році

Рівень продажів. За аналізований період (2004-2007 рр.) рівень продажів цегли залишався практично незмінним і склав близько 15 мільйонів умовної цегли щорічно. Стосовно ФБС рівень продажів поступово збільшується с кожним роком - від 1300 шт. у 2004 році до 2650 шт. у 2006 році.

Система ціноутворення. Формування цін на продукцію підприємство виконує на договірних умовах на основі планової собівартості і визначеного підприємством рівня рентабельності.

Значну питому вагу у валових витратах мають:

· матеріали для виготовлення готової продукції;

· енергоносії;

· транспортні витрати.

На підприємстві ведеться котловий метод обліку фактичної собівартості.

При аналізі планових і фактичних даних в розрізі статі витрат по видах продукції, що випускається, встановлені причини відхилення фактичної собівартості від планової:

Стаття «сировина і матеріали» формується відповідно до норм витрати вапна, піску на виробництво силікатної маси, нормами витрат вапна, піску, води на виробництво білої силікатної цегли, а так само сурику на виробництво кольорової силікатної цегли.

Стаття «паливо» формується відповідно до норм витрат на виробництво силікатної цегли вартості 1 Гкал. Пару підприємство одержує з власної котельної.

Стаття «електроенергія» формується відповідно до показників електролічильника і вартості 1 кват/год, що виставляється організацією-постачальником, а потім розподіляються по видах виробництва відповідно до енергопотужності устаткування. У вартість електроенергії входить вартість виробленого одного кват/год електричної енергії з урахуванням витрат з подачі на завод організації-постачальника.

Стаття «заробітна платня» формується по видах виробництва відповідно до планового завантаження працівників і устаткування цехів. На підприємстві існує відрядна форма оплати праці, яка знаходиться в прямій залежності від результатів діяльності підприємства за місяць. Відхилення фактичних даних від планових можливі як у бік збільшення, так і зменшення. Чим більше об'єм виробництва, тим більше одержувана економія, а, отже, прибуток підприємства.

Стаття «нарахування на заробітну платню» формується відповідно до нормативів існуючих нарахувань на заробітну платню. Оскільки напряму залежить від статті «заробітна платня», то має ту ж тенденцію до змін.

Стаття «транспортні витрати» формується відповідно з потребами підприємства у використовуванні транспортних засобів. На балансі підприємства числяться 9 КРАЗов, автокран, 2 бульдозери і т.п. які безпосередньо задіяні в процесі того, що привезе сировини /пісок, вапно, сурик/, чужими транспортними засобами для даних цілей ТОВ не користується.

Так питома вага при виробництві рожевої цегли транспортних витрат вища, ніж білої силікатної цегли, оскільки у вартість транспортних витрат входять витрати по доставці фарбника - сурику з м. Кривий Ріг /суриковий завод/.

Стаття «амортизація» формується відповідно до норм амортизації по видах існуючого устаткування і його первинної вартості.

Стаття «загальновиробничі витрати» формується відповідно до витрат праці фахівців і працівників допоміжних виробництв, з витратами по охороні праці і техніці безпеки, витратами на сторожову охорону, питома вага якої постійно збільшується. На дану статтю здійснюється списання непоправного /остаточного/ браку в процесі виробництва силікатної цегли відповідно до припустимих технологічних втрат, в розмірі не більш 0,4% від випуску, затвердженими директором ТОВ.

Непоправний брак виникає не стільки з вини працівника, скільки пов'язаний з технологією виробництва і залежить від якості використовуваної сировини. Крім того, підприємство постійно здійснює заходи щодо зниження собівартості силікатної цегли і поліпшення його якості з метою завоювання ринку збуту.

Система формування попиту і стимулювання збуту. Ще в 2002-2003 роках ніякими регулярними діями ця система на підприємстві не виявлялася. Реклама носила переважно тимчасовий і випадковий характер. Іноді застосовувався метод просування - прямі продажі, але він теж носив несистематичний, випадковий характер.

У досліджуваний період підприємство стало приділяти збуту набагато більше уваги. На сьогоднішній час, ТОВ проводить участь у виставках, рекламу в ЗМІ, вироблена система знижок для боротьби з сезонними спадами продажів, підприємство націлене на розширення ринку збуту за рахунок роботи з іншими областями.

Тенденції ринку будматеріалів

На думку постачальників стінних матеріалів, в найближчі два-три роки темпи зростання будівництва в Україні збережуться. За повідомленнями Державного комітету статистики в Україні тільки в січні-червні 2006 року введено в експлуатацію 3,19 млн. кв.м житла, що на 10,2% більше в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Будівельний бум продовжує набирати обороти, попит на будматеріали зростає відповідно.

Ринок цегли

Розміри ринку:до 2,6 млрд. штук умовної цегли в рік, з яких 1,64 млрд. шт.- керамічної цегли, в т.ч. 0,15 млрд. шт. - облицювального і 0,93 млрд. шт. - силікатної цегли.

Темпи зростання розмірів ринку: 2-8% в рік.

Стадія життєвого циклу: зрілість.

Число компаній в галузі: близько 500. При цьому керамічну цеглу випускає 451 підприємство, силікатну - 43.

Споживачі: крупні приватні будівельні організації, державні будівельні організації, більше 10 000 дрібних будівельних організацій, приватні особи, велика частка належить великим будівельним державним і приватним організаціям.

Легкість виходу на ринок і виходу з ринку: помірні труднощі при виході на ринок у вигляді жорстких вимог до величини капіталу, необхідного для будівництва заводу мінімально можливого розміру, і необхідність шукати споживачів в межі області, у зв'язку із значним дорожчанням вироблюваної продукції при транспортуванні.

Технології/інновації: використовувана виробнича технологія однорідна і змінюється повільно, більшість підприємств використовує застаріле устаткування, що позначається на якості вироблюваної продукції, а ті організації, що використовують нове сучасне (достатньо дороге) устаткування випускають продукцію на рівень дорожче. Зміни в асортименті продукції можуть привести до серйозних змін в перевагах споживачів і принести значний приріст рівня виробництва.

Економія на масштабах виробництва: висока, у зв'язку з масовістю виробництва, є можливість зниження загальновиробничих витрат на одиницю продукції, і так само економії на оптових закупівлях сировини.

Завантаженість виробничих потужностей: 100% від максимальної. У зв'язку з будівельним бумом в країні, ще в квітні 2005 року в сегменті рядової будівельної цегли ситуація склалася наступна: 60 цеглин (потреба ринку), 1 цегла (пропозиція). З'явилося таке поняття, як дефіцит цегли. Нарощування ж потужностей в даній галузі вимагає великих капіталовкладень і часу, а тому відбувається не так швидко, як того жадається споживачу.

Прибутковість галузі: залежить від попиту. Характер продукції приводить до різкого зниження цін при падінні попиту, проте при стійкому попиті ціни ростуть поволі. Виключеннями, мабуть, є тільки різкі скачки цін в 2005-2006 роках при підвищенні цін на енергоресурси і сировину, а також викликані дефіцитом будматеріалів [29].

Конкурентами ТОВ «Сілікатчик» на ринку цегли в Дніпропетровській області є:

- ВАТ «Дніпропетровський силікатний завод»

- Павлоградський завод силікатної цегли;

- Подстепнянський завод силікатної цегли;

- Криворізький силікатний завод.

- Новоолександрівський цегляний завод

- Магдаліновський силікатний завод

Ринок ЗБВ

Розміри ринку: у грошовому виразі оборот галузі досягає $15 млрд.

У історичному розрізі бетон є досить новим продуктом. Патент на його використовування вперше був виданий всього лише у середині XIX сторіччя. Сьогодні цей продукт досліджений всього на 15 %, і поки не відомо, як поведеться сучасний бетон через 100-150 років. Сам бетон є структурою, що постійно змінюється, в ньому весь час відбуваються різні хімічні реакції.

Необхідно відзначити, що в 2006 році ціни на товарний бетон, і, відповідно ЗБВ виросли на 20-30%. Це пояснюється неодноразовим підвищенням цін на складові компоненти бетону, а також пальнемастильні матеріали, газ, енергоносії, що наклало відбиток на його вартість. Сьогодні складова газу в собівартості цементу - порядка 50 %, а оскільки газ подорожчав, то виросла і ціна на цемент, що, природно, наклало відбиток і на вартість бетону.

Конкурентами ТОВ «Сілікатчик» на ринку ЗБВ в Дніпропетровській області є: Балівський завод залізобетонних виробів ТОВ, Будівельні матеріали та будівництво ВАТ, Будконструкція Нікопольське підприємство ВАТ -Дніпромеханомонтаж, ДЗ МЗБК ВАТ, Мастер-ЖБК ТОВ, Нікопольський завод залізобетонних конструкцій ВАТ,Новомосковський завод ЖБВ-ЕТВ ТОВ.

2.3 Економіко-математична модель розрахунку впливу факторних параметрів продукції та фінансового стану на результативний рівень конкурентоспроможності підприємства

Основні параметри (фактори), які застосовуються при розрахунку порівняльної конкурентоспроможності різних підприємств однієї галузі, та використовуються у практичних розрахунках дипломного проекту, згідно з методологією роботи [20] є наступними (формули (1.1) -(1.5) розділу 1.1):

1) Фактори конкурентоспроможності продукції:

П1 - Відповідність функціональному призначенню;

П2 - Надійність;

П3 - Гарантійний строк користування;

П4 - Ціна;

П5 - Безпека користувача;

П6 - Коефіцієнт новизни;

П7 - Коефіцієнт естетичної привабливості

2) Фактори конкурентоспроможності фірми - виробника:

В-1 - Виробнича потужність;

В-2 - Вартість активних основних фондів;

В-3 - Середній вік обладнання;

В-4 - Рівень прогресивності технології;

В-5 - Фондоозброєність праці;

В-6 - Вартість науково-конструкторських розробок

3) Фактори конкурентоспроможності на ринку реалізації:

Р-1 - Обсяг продажу продукції;

Р-2 - Сегмент цільового ринку;

Р-3 - Прибуток(загальна сума націнок);

Р-4 - Вартість реклами та сервісу;

Р-5 - Витрати на обслуговування або ремонт одиниці продукції;

Р-6 - Витрати споживачів при користуванні продукцією.

Наведеною класифікацією передбачена лише частка найбільш вагомих характеристик(параметрів) об'єктів, що взаємодіють у сфері виробництва та реалізації продукції.

Економіко-математична модель оцінювання конкурентоспроможності ТОВ «Сілікатчик» побудована на основі маркетингового дослідження ринку силікатної цегли та бетонних блоків в Дніпропетровській області та по Україні, в результаті якого, в якості бази порівняння для підприємства ТОВ «Сілікатчик» вибрані наступні підприємства:

- в якості еталона - Криворізький силікатний завод ;

- в якості норматива - Павлоградський завод силікатної цегли ;

Таблиця 2.4

Вихідні дані для оцінювання рівня конкурентоспроможності по ТОВ «Сілікатчик»

В табл. 2.4 наведені вихідні данні для розрахунку конкурентоспроможності підприємства ТОВ «Сілікатчик». В табл.2.4 занесені параметри тільки для тих показників, відносно яких вагомість не дорівнює 0.

В табл.2.4, складеній в „електронних таблицях” EXCEL-2007 проконтрольована сума коефіцієнтів вагомості, яка дорівнює 1,0.

В табл. 2.5, 2.6 наведені розрахунки параметричних індексів, розрахованих згідно алгоритмів в формулах (1.1) - (1.5) та вихідних даних табл.2.4.

Таблиця 2.5

Параметричні індекси споживчої цінності для ТОВ «Сілікатчик»

Як показують результати розрахунку загальних індексів споживчої вартості К_спож (табл.2.5):

а) Значення К_спож для еталонного варіанта (кращий серед конкурентів) значно перевищує значення нормативів на 23,1%:

б) Значення К_спож для ТОВ «Сілікатчик» є вищим за нормативне значення на 24,2%:

г) Значення К_спож для ТОВ «Сілікатчик» на 0,9% вище ніж коефіцієнт споживчої цінності для еталонного (кращого серед конкурентів) варіанта :

Таблиця 2.6

Параметричні індекси економічних витрат для ТОВ «Сілікатчик»

Як показують результати розрахунку загальних індексів економічних витрат К_екон (табл.2.6):

а) Значення К_екон для еталонного варіанта (кращий серед конкурентів) перевищує значення нормативів на 77,8%, тобто підвищення споживчої вартості супроводжується підвищення економічних витрат для її досягнення:

б) Значення К_екон для досліджуємогоТОВ «Сілікатчик» є нижчим за нормативне значення на -39,1%, тобто нижчий рівень споживчої вартості в ТОВ «Сілікатчик» досягається нижчими економічними витратами відносно нормативів:

г) Значення К_екон для ТОВ «Сілікатчик» на - 77% менше, ніж коефіцієнт економічних витрат для еталонного (кращого серед конкурентів) варіанта :

Таким чином, при практичному дорівненні показника споживчої вартості для ТОВ «Сілікатчик» відносно еталону(кращого серед конкурентів) на 0,09% зниження рівня економічних витрат для ТОВ «Сілікатчик» відносно еталону становить - 77%. Тобто продукція підприємства ТОВ «Сілікатчик» на ринку Дніпропетровської області займає нішу „найдешевша продукція з відповідною посередньою споживчою вартістю”.

Як показують результати розрахунку інтегральних показників конкурентоспроможності І_конк (табл.2.5) по ТОВ «Сілікатчик»:

а) Значення І_конк для еталонного варіанта (кращий серед конкурентів) нижче значення для нормативного варіанта на -32,0%:

б) Значення І_конк для фактичного стану ТОІ «Сілікатчик» є вищим за нормативне значення на 100,4%:

г) Значення І_конк для ТОВ «Сілікатчик» на 190% вище ніж інтегральний індекс конкурентоспроможності для еталонного (кращого серед конкурентів) варіанта :

Таким чином, фактичний інтегральний індекс конкурентоспроможності ТОВ «Сілікатчик» :

- більше на 100,4 % більше нормативного по галузі (рівень Павлоградського заводу силікатної цегли );

- більше на 190 % ніж еталон(кращий серед конкурентів) по галузі - по рівню лідера - Криворізький силікатний завод;

Наступним шагом оцінювання конкурентоспроможності є побудова «радару конкурентоспроможності» - багатомірного графічного образу окремих факторів конкурентоспроможності ТОВ «Сілікатчик» відносно нормативу по галузі (Павлоградський завод силікатної цегли) та еталону (Криворізький силікатний завод)

В табл.2.7 наведені розрахункові дані по побудові радару конкурентоспроможності по 12 параметрам.

В табл.2.8 наведені розрахунки координат багатокутників радару конкурентоспроможності для :

- нормативного варіанту;

- еталонного варіанту (відносно нормативів);

- ТОВ «Сілікатчик»(факт - відносно нормативів);

- ТОВ «Сілікатчик»(факт відносно еталону по галузі);

Таблиця 2.7

Багатокутники параметричних індексів

Таблиця 2.8

Координатні параметри багатокутників радару конкурентоспроможності (без врахування коефіцієнтів вагомості параметрів)

На рис.2.18 - 2.21 наведені результати побудови радару конкурентоспроможності параметрів підприємства згідно розрахунків табл.2.7,2.8.

На рис.2.22 - 2.23 наведені результати побудови радару конкурентоспроможності параметрів підприємства, нормованих домноженням на коефіцієнти вагомості параметрів.



Рис.2.18. Зведений радар конкурентоспроможності для ТОВ «Сілікатчик»

Рис.2.19. Радар конкурентоспроможності еталону відносно нормативу галузі



Рис.2.20. Радар конкурентоспроможності для ТОВ «Сілікатчик» відносно нормативів по галузі

Рис.2.21. Радар конкурентоспроможності для ТОВ «Сілікатчик» відносно еталону по галузі

Рис.2.22. Радар конкурентоспроможності для нормованих на коефіцієнти вагомості параметрів ТОВ «Сілікатчик» відносно нормативу по галузі



Рис.2.23. Радар конкурентоспроможності для нормованих на коефіцієнти вагомості параметрів підприємства ТОВ «Сілікатчик» відносно еталону по галузі

Аналіз радарів конкурентоспроможності на рис.2.22 показує, що фактичний стан ТОВ «Сілікатчик» відносно нормативів по галузі має :

- практично однакові рівні конкурентоспроможності по параметрам

П1 - Відповідність функціональному призначенню

П2 - Надійність

П4 - Ціна

П5 - Безпека користувача

П6 - Коефіцієнт новизни

П7 - Коефіцієнт естетичної привабливості

- конкурентні переваги по параметрам

Р-6 - Витрати споживачів при користуванні продукцією

В-3 - Середній вік обладнання

- значний конкурентний програш по параметрам

В-1 - Виробнича потужність

Р-3 - Прибуток(загальна сума націнок)

В-6 - Вартість науково-конструкторських розробок

Р-4 - Вартість реклами та сервісу

- Тобто підприємству для досягнення нормативних показників по галузі необхідно звернути увагу на підвищення рівня науково-конструкторських розробок та рівня реклами і продажного(після продажного) сервісу, а також на підвищення прибутковості за рахунок зниження собівартості продукції при стратегії «Мінімальна продажна ціна на ринку».

Аналіз радарів конкурентоспроможності на рис.2.23 показує, що фактичний стан ТОВ «Сілікатчик» відносно еталона(кращого серед конкурентів) по галузі має :

- практично однакові рівні конкурентоспроможності по параметрам

П1 - Відповідність функціональному призначенню

П2 - Надійність

П5 - Безпека користувача

- конкурентні переваги по параметрам П4 - Ціна

- значний конкурентний програш по параметрам

В-3 - Середній вік обладнання

Р-3 - Прибуток(загальна сума націнок)

В-1 - Виробнича потужність

П6 - Коефіцієнт новизни

П7 - Коефіцієнт естетичної привабливості

Р-6 - Витрати споживачів при користуванні продукцією

В-6 - Вартість науково-конструкторських розробок

Р-4 - Вартість реклами та сервісу

Тобто підприємству для досягнення еталонних показників по галузі необхідно звернути увагу на :

- підвищення рівня науково-конструкторських розробок та рівня реклами і продажного(після продажного) сервісу;

- підвищення коефіцієнтів новизни та естетичної привабливості продукції;

- підвищення виробничої потужності та підвищення прибутковості за рахунок зниження собівартості продукції при стратегії «Мінімальна продажна ціна на ринку»;

- зниження витрат споживачів при користуванні продукцією (зниження експлуатаційної енергоємності та вагових характеристик продукції);

- впровадження нової технології та сучасного класу устаткування.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.1 Основні проблеми оцінювання конкурентоспроможності підприємства в сучасних умовах

Сучасні умови функціонування промислових підприємств перетворюють процес оцінки конкурентоспроможності промислового підприємства (КПП) на самостійну ділянку аналітичної роботи, результати якої можна використовувати як інформаційну базу при ухваленні управлінських рішень із стратегічних питань, при плануванні інноваційної, технічної і продуктової політики, а також при формуванні механізму управління КПП, визначенні резервів конкурентоспроможності і посиленні конкурентних позицій ПП на конкретному ринку.

Сьогодні для успішного функціонування промислового підприємства на ринку оцінка його конкурентоспроможності є об'єктивною необхідністю. Як процес виявлення сильних і слабких місць підприємства вона дає можливість максимального удосконалення його діяльності та виявлення його прихованих потенційних можливостей. Оцінка конкурентоспроможності промислового підприємства (КПП) також є найбільш запитаною процедурою при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності і виході на зарубіжні ринки. Але і в межах внутрішнього ринку підприємства зазнають впливу іноземних конкурентів, що обумовлений посиленням процесу глобалізації. У зв'язку з цим вимоги до процедури оцінки конкурентоспроможності підвищуються.

Питання оцінки КПП розглядалося неодноразово як в окремих наукових публікаціях, так і в фундаментальних наукових працях, зокрема [39]. Але до сьогодні не розроблено уніфікованої методики оцінки конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства.

Показник КПП має на меті віддзеркалення найістотніших підсумків діяльності і потенційні можливості всіх служб і підрозділів підприємства, а також його здатність реагувати на зміни чинників зовнішнього середовища.

Проблемами оцінювання КПП є те, що уніфікованої методики оцінки конкурентоспроможності не існує. Це обумовлено неоднозначністю розуміння самого поняття "конкурентоспроможність", і, поза сумнівом, спричиняє неоднозначність підходів і методик оцінки КПП.

Кількісний підхід до оцінки конкурентоспроможності дозволяє прогнозувати реальні шанси в конкурентній боротьбі в конкретній сфері діяльності і приймати на цій основі найдоцільніші як з економічної, так і стратегічної точки зору рішення.

Як правило, якісні методи оцінки КПП мають низький ступінь математичної формалізації, їх відрізняє трудомісткість реалізації і дискретність оцінки. Вони не дають можливості використовувати оцінку КПП при аналізі і визначенні напряму посилення конкурентних позицій підприємства. Відсутність ефективних методів оцінки, що дозволяють кількісно описати конкурентне становище підприємства, утруднює процес використання цієї важливої характеристики при ухваленні рішень у процесі управління підприємством.

Отже, методики оцінки КПП переважно носять не описовий, а економічний, кількісний характер. Показник КПП віддзеркалює найістотніші підсумки діяльності і майбутні можливості всіх служб і підрозділів підприємства, а також його здатність реагувати на зміни чинників зовнішнього середовища.

Аналіз існуючих методик оцінки КПП дозволяє диференціювати їх на наступні групи:

- матричні методи;

- методи оцінки КПП за ринковою часткою;

- методи, засновані на теорії ефективної конкуренції;

- методи, засновані на теорії фірми і галузі;

- методи, засновані на теорії якості товару (зокрема на теорії маркетингу);

- методи, засновані на аналізі порівняльних переваг.

Зараз найбільш "привілейованими" методами в США (країні, де приділяється найбільша увага питанням конкурентоспроможності) є методи оцінки КПП за ринковою часткою: чотирискладовий показник концентрації CR4 (використовувався з 1968 по 1984 р. Департаментом юстиції США) й індекс Херфіндала-Хершмана (з 1984 по теперішній час). Ця методика дозволяє за характером розподілу часток ринку виділити ряд стандартних станів його суб'єктів: аутсайдери; із слабкою, середньою і сильною конкурентною позицією; лідери. Величина зміни ринкової частки дозволяє визначити певні групи господарюючих одиниць.

Перехресна класифікація розміру часток і їх динаміки дає можливість побудувати конкурентну карту ринку, на підставі якої легко встановити місце досліджуваного суб'єкта в структурі ринку, ступінь домінування на ринку, особливості розвитку конкурентної ситуації.

Критерієм конкурентоспроможності в рамках даної моделі є завоювання найбільшого конкурентного статусу на ринку в процесі конкурентного суперництва.

Широке вживання ринкової частки в оцінці конкурентоспроможності стримується цілями оцінки, оскільки, керуючись часткою ринку, досить складно розробити стратегію підвищення конкурентоспроможності. Вона дозволяє лише об'єктивно зареєструвати ті або інші зміни в конкурентній позиції, але не дозволяє розглянути причини таких змін, тим більше виробити заходи реагування. Крім того, даний показник не відображає всіх вимог, що висуваються до оцінки різними групами користувачів.

Не позбавлена недоліків і решта перелічених вище методик.

Матричний метод, розроблений Бостонською консалтинговою групою, має в основі аналіз конкурентоспроможності з урахуванням життєвого циклу товару (послуги). Сутність оцінки полягає в аналізі матриці, побудованої за принципом системи координат: по горизонталі - темпи зростання/скорочення кількості продажів у лінійному масштабі; по вертикалі - відносна частка товару/послуги на ринку. Найбільш конкурентоспроможними вважаються підприємства, які займають значну частку на швидкозростаючому ринку.

Переваги методу: за наявності достовірної інформації про обсяги реалізації метод дозволяє забезпечити високу репрезентативність оцінки; модель використовується для дослідження взаємозв'язку між діловими одиницями, що входять в організацію, а також їх довгострокових цілей; модель може бути основою для аналізу різних стадій розвитку ділової одиниці (бізнесу) і відповідно до аналізу відмінності її потреб на різних етапах розвитку.

Недоліки методу: виключає проведення аналізу причин і ускладнює розробку управлінських рішень; надмірну увагу приділяє потокам готівки, тоді як для організації не менш важливим показником є ефективність інвестицій. Націлений на суперзростання і залишає без уваги можливості оздоровлення бізнесу, покращання методів управління.

Метод, що використовує як основний підхід оцінку товару/послуги підприємства, послуговується тезою про те, що конкурентоспроможність виробника тим вища, чим вища конкурентоспроможність його продукції. Як показник, що оцінює конкурентоспроможність товару/послуги, використовують співвідношення двох характеристик: ціни і якості. Найбільш конкурентоспроможним є товар, що має оптимальне співвідношення цих характеристик.

Чим вища різниця між споживчою цінністю товару для покупця і ціною, яку він за нього платить, тим вищий запас конкурентоспроможності товару, частка споживача.

Перевага методу: він враховує найважливіший критерій, що впливає на конкурентоспроможність підприємства, - конкурентоспроможність товару.

Недоліки методу: дозволяє отримати вельми обмежене уявлення про переваги і недоліки в роботі підприємства, оскільки конкурентоспроможність підприємства набуває вигляду конкурентоспроможності товару і не заторкує інші аспекти.

Більш повну оцінку конкурентоспроможності підприємства дозволяють одержати методи, що базуються на теорії ефективної конкуренції.

Відповідно до цієї теорії більш конкуретоспроможними є ті підприємства, де найкраще організовано виробництво і збут продукції, ефективне управління фінансами.

Найяскравішим прикладом цього підходу є методика консультаційної американської фірми "D and B", яка використовується для оцінки конкурентоспроможності галузі окремо узятої країни і підприємств усередині цієї галузі.

Предметом аналізу тут виступають три групи показників. До першої групи входять показники, що відображають ефективність виробничо-збутової діяльності підприємств: відношення до чистої вартості матеріальних активів, відношення чистого прибутку до чистого оборотного капіталу. Показники другої групи характеризують стан виробничої сфери підприємства - в основному інтенсивність використовування основного і оборотного капіталу: відношення чистих продажів до чистої вартості матеріальних активів, відношення чистих продажів до чистого оборотного капіталу, відношення чистих продажів до вартості матеріально-виробничих запасів, відношення основного капіталу до вартості матеріальних активів, відношення матеріально-виробничих запасів до чистого оборотного капіталу.

Третю групу складають показники, пов'язані з фінансовою діяльністю підприємств: відношення оборотного капіталу до поточного боргу, період оплати поточних рахунків, відношення поточного боргу до вартості матеріальних активів, відношення загального боргу до вартості матеріальних активів, відношення поточного боргу до вартості матеріально-виробничих запасів, відношення довгострокових зобов'язань до чистого оборотного капіталу.

Незаперечною перевагою цього методу є використовування показників, що дозволяють проводити аналіз роботи підприємства і робити висновки про різні сторони його господарської діяльності. Разом з тим метод не позбавлений недоліків. По-перше, він не враховує диференціацію важливості окремих показників в оцінці, що може призвести до неоднозначності думок про конкурентоспроможність. По-друге, використовування великого числа показників, що нерідко дублюють один одного, ускладнює проведення аналізу ситуації. По-третє, у цьому методі не враховуються прямі показники конкурентоспроможності товару - якість і ціна. Використання непрямих показників характеризує швидше ефективність організації і функціонування системи збуту і просування товару, ніж його реальну конкурентоспроможність.

Як уже зазначалося, якісні методи оцінки КПП мають низький ступінь математичної формалізації, трудомісткість реалізації і дають дискретні оцінки. Вони не дають можливості використовувати оцінку КПП при аналізі і визначенні напряму посилення конкурентних позицій підприємства. Відсутність ефективних методів оцінки, що дозволяють кількісно описати конкурентне становище ПП, утруднює процес використовування цієї важливої характеристики при ухваленні рішень у процесі управління підприємством.

Не зважаючи на те, що кожний з підходів до оцінки КПП використовує специфічний набір засобів, стратегій, прийомів, спрямованих на підвищення об'єктивності оцінки переваг промислового підприємства (ПП) по відношенню до конкурентів, їх реалізація пов'язана з виконанням загальних для них процедур: 1) кількісної оцінки конкурентних позицій ПП в цільових сегментах ринку; 2) вибору конкурентної позиції підприємства, що оптимізує його результати; 3) управління процесом підвищення конкурентоспроможності підприємства. Але можна виділити загальні рекомендації даних процедур, прив'язані до інформаційної бази промислових підприємств.

Метод кількісної оцінки КПП повинен мати своїм базисом наступні методичні положення:

1. Система оцінки КПП має включати як індивідуальні, так і інтегральні показники. Інтегральні показники доцільно використовувати при стратегічному плануванні, при прийнятті рішень, пов'язаних з подальшим розвитком промислового підприємства, оскільки вони дають усереднену характеристику КПП по всіх видах виробничих ресурсів, усій номенклатурі продукції і по всіх видах діяльності. Індивідуальні показники дозволяють оцінити величину резерву підвищення КПП за окремими напрямами і компонентами. Саме на основі даних показників здійснюється процес управління КПП.

2. Склад чинників, що використовуються для оцінки КПП, повинен бути якнайповнішим і відображати істотні ознаки конкуренції, а також потенційні можливості підприємства і вірогідність досягнення результатів у майбутньому. Кожний окремий компонент КПП розкриває існуючі можливості відповідного виду функціональної діяльності і деталізує його за допомогою обмеженого набору чинників, які характеризують найважливіші сторони діяльності підприємства. Сукупний вплив всіх чинників оцінюється за допомогою відповідного окремого показника КПП.

3. Індивідуальні показники КПП з окремих компонентів формуються за допомогою еталонного методу. Перевагою використання еталонного методу є можливість послідовної оцінки конкурентної позиції промислового підприємства на основі зіставлення еталонних (оптимальних) для даного ринку і досягнутих підприємством (фактичних) значень. Для отримання еталонних значень по кожному конкретному компоненту доцільно використовувати наступні методи: аналіз чинника (оцінка кількісних змінних, оптимальний рівень яких можна встановити при врахуванні певних організаційно-технічних і економічних параметрів); непрямий метод (оцінка фактичних показників підприємств - лідерів ринку за даними преси і статистики); експертний метод (оцінка еталонних значень якісних змінних, а також показників, достовірна інформація по яких відсутня).

4. Необхідно виконувати принцип безперервності інформації.

Таким чином, треба резюмувати, що сучасні умови функціонування промислових підприємств перетворюють процес оцінки КПП на самостійну ділянку аналітичної роботи, результати якої можна використовувати в таких напрямах:

- як інформаційну базу при ухваленні управлінських рішень із стратегічних питань, при плануванні інноваційної, технічної і продуктової політики;

- при формуванні механізму управління КПП, визначенні резервів конкурентоспроможності і посиленні конкурентних позицій ПП на конкретному ринку.

3.2 Пропозиції покращання рівня конкурентоспроможності продукції ТОВ «Сілікатчик» на ринку стінових будівельних матеріалів

Проведене в розділі 2 дипломного дослідження оцінювання сучасного рівня конкурентоспроможності підприємства ТОВ «Сілікатчик» показало, що на сучасному етапі підприємству доцільно зайняти на ринку стінових будівельних матеріалів нову інноваційно-технологічну «нішу» - заміна випуску силікатної цегли на випуск нового стінового матеріалу - стінових блоків з пінобетону.

Практичне значення для розвитку виробництва газобетону мали дослідження Ерікссона( Швеція ), започатковані в 1918-1920 р.р. Він запропонував спучувати рухому суміш вапна з тонкоподрібненими кремнеземистими компонентами і домішкою цементу( 10% ) при взаємодії алюмінієвого порошку з розчиненим Са(ОН)₂. Виробництво цього матеріалу, тобто газосилікату, було розпочато фірмою „Ітонг” в 1929р. в шведському містечку Іксхульт на підприємстві з продуктивністю 15 тис. м³/рік. При цьому в основу технології був покладений спосіб тепловологої обробки в автоклавах вапняно-кремнеземистих композицій, запатентований в 1880р. В.Міхаелісом [12].

В подальшому розвиток технології автоклавного газобетону по способу Ерікссона спочатку в Швеції, а потім в інших країнах, пішов двома шляхами. Один шлях привів до початку виробництва газосилікату „Ітонг”. Це ніздрюватий бетон автоклавного твердіння, отриманий із суміші вапна з кремнеземистими добавками, але без цементу. Другий привів в 1934р. до іншого різновиду газобетону - „Сіпорекс”, запропонованим фінським інженером Леннартом Форсеном і шведським інженером Іваром Екслундом, отриманим на основі суміші з портландцементу і кремнеземистого компоненту, але без додавання вапна.

По цим двом напрямкам виробництво газобетону стало розвиватися з середини 30-х років в багатьох країнах. В теперішній час заводи газобетону і газосилікату фірм „Ітонг”, „Сіпорекс”, „Хебель”, „Верхам”, Маза-Хенке”, „Хьоттен” та інших працюють в багатьох країнах світу. В країнах СНД, крім завезеної в 60-ті роки польської технології є діючі розробки галузевих інститутів колишнього Мінбуду СРСР.

Другий напрямок отримання ніздрюватого бетону являє собою змішування водного розчину сировинних компонентів з попередньою підготовленою піною. В залежності від виду в'яжучого і кремнеземистого компоненту матеріали отримали назву пінобетонів, піносилікатів, пінозолосилікатів, піношлаків, гіпсобетонів і т.п. Вперше спосіб отримання пінобетону шляхом змішування розчинів в'яжучих речовин з піною запропонував датський інженер Е.С.Байєр в 1911р. Але практичне виготовлення пінобетону цим способом почалось в 1923-1925 р.р. З того часу було видано велику кількість патентів на способи отримання пінобетону з різних видів мінеральної сировини і з різними піноутворювачами.

Перші дослідження технології і властивостей ніздрюватих бетонів в нашій країні почались в 30-ті роки ХХ ст.. Радянські вчені П.А.Ребіндер, А.А.Брюшков, Б.Н.Кауфман та інші розробили технологію теплоізоляційного пінобетону природнього твердіння і вивчили його властивості. Роботи М.Н.Гендлера, Б.Н.Кауфмана К.І.Шульца та інших на початку 30-тих років сприяли практичному втіленню в будівництво неавтоклавного монолітного пінобетону, отриманого в умовах будівельного майданчика.

Досвід промислового виробництва ніздрюватого бетону неавтоклавного твердіння починається з 30-х років, індустріальне виробництво було покладене в 50-ті роки і використовувалось в багатьох містах Сибіру.

Розвиток виробництва ніздрюватого бетону в Україні, пов'язано з бетоном автоклавного твердінння. Цей напрямок пов'язаний з поставкою в 1960-1962р.р. Польщею технологічного обладнання для десяти заводів в СРСР по виготовленню виробів з ніздрюватого бетону автоклавного твердіння., з яких Луганський комбінат ніздрюватобетонних конструкцій, побудований з використанням такого комплексу обладнання і став першим великим( 180 тис.м³/рік ) виробником ніздрюватобетонних виробів в Україні.

На основі досвіду виготовлення ніздрюватобетонних виробів з використанням польського технологічного обладнання в Україні було побудовано 4 великих спеціалізованих підприємства по виготовленню виробів з ніздрюватого бетону з різною плановою річною продуктивністю:

1) Білгород-Дністровський експериментальний завод ніздрюватих бетонів і виробів потужністю 130 тис. м³/рік;

2) Миколаївський комбінат силікатних виробів потужністю 140 тис. м³/рік;

3) Славутський завод силікатних стінових матеріалів потужністю 180 тис. м³/рік;

4) Сумський завод силікатних стінових матеріалів потужністю 140 тис. м³/рік.

Ці підприємства були розраховані на випуск стінових панелей в індивідуальних формах і визначеної номенклатури дрібних стінових блоків за різальною технологією.

Якщо проаналізувати в цілому розвиток технології ніздрюватого бетону в СРСР, країнах СНД і в Україні, то можна виділити умовно 4 основні періоди:

1) розвиток технології неавтоклавного пінобетону( 1926-1941р.р. );

2) розвиток технології автоклавного пінобетону( 1945-1960р.р. );

3) виробництво автоклавного пінобетону( 1960-1985р.р. );

4) відродження технології неавтоклавного пінобетону ( з 1985р. ) при збереженні виробництва автоклавного ніздрюватого бетону і стрімке нарощування обсягів виробництва( з 1995р. ) неавтоклавного пінобетону з використанням більш ефективних піноутворювачів і спеціальних повітрєзалучуючих домішок.

На сьогоднішній день найбільш відомими великими виробниками ніздрюватобетонних виробів в Україні є наступні підприємства:

1) ВАТ „Обухівський завод пористих виробів” (м.Обухів, Київська обл.);

2) ВАТ „Житомирський завод силікатних виробів”;

3) ВАТ „Білгород-Дністровський експериментальний завод пористих бетонів” ( м.Білгород-Дністровський, Одеська обл. );

4) ТОВ „Силікатобетон” ( м.Суми );

5) ДП МОУ „Одеський завод будівельних матеріалів”.

Крім того, на вітчизняному ринку будівельних стінових матеріалів присутні пористобетонні блоки закордонних виробників за ціною на 50-70% вищою за вироби вітчизняного виробництва. Це засвідчує, що національний виробник неспроможний задовольнити внутрішній попит на блоки з ніздрюватого бетону, як якісно, так і кількістно. Такий стан справ у галузі виробництва ніздрюватобетонних виробів повинен зацікавити внутрішнього інвестора саме тому, що налагодження виробництва пористобетонних блоків не потребує значних коштів і дороговартісної технології. В теперішніх економічних умовах - відсутності значних коштів на реконструкцію( будівництво ) великих профільних виробництв, єдиним правильним виходом може бути організація невеличких міні-виробництв максимально наближених до районів забудови, що зменшує транспортні витрати і створює нові робочі місця для місцевого населення( виконує важливу соціальну функцію ). Особливо актуальним може бути створення виробництва пористобетонних виробів на базі вже існуючих виробництв шлакоблоків, тротуарної плитки( ФЕМів ), бетонних парканів, які у зв'язку із насиченням ринку різноманітними матеріалами і появою нових матеріалів відчувають зниження попиту на власну продукцію.

Існуючі передумови для організації виробництва пінобетонних виробів малими профільними виробниками виглядають наступним чином:

- специфіка роботи незмінна;

- робітники не потребують коштовної перепідготовки, зміни кваліфікації;

- існуючі дозволи відповідають вимогам до умов виробництва;

- наявність інфраструктури;

- під діюче виробництво легше отримати кредитні кошти, необхідні для реорганізації виробництва на базі існуючого;

- наявність постачальників сировини( цементу, піску );

- присутність на місцевому ринку.

Такі передумови будуть відчутними конкурентними перевагами перепрофільованих виробництв перед новоствореними.

В той час, як енергетична складова собівартості інших будівельних стінових матеріалів (цегла, ніздрюватобетонні блоки автоклавного твердіння і т.п. ) найближчим часом буде зростати пропорційно збільшенню вартості енергоресурсів, ніздрюватобетонні блоки неавтоклавного твердіння будуть залишатися конкурентноздатними. З теплотехнічної точки зору, ніздрюватобетонні блоки неавтоклавного твердіння з-поміж інших стінових теплоефективних матеріалів залишаться розумною альтернативою в умовах зміни структури сучасного житлового будівництва - переходу на малоповерхове котеджне і садибне будівництво. Тобто, про доцільність впровадження у виробництво певного стінового матеріалу можна судити за таким собі умовним критерієм доцільності К/Т ( конкурентноздатність/теплоефективність ).

Перспективність виробництва теплоефективних будівельних стінових матеріалів, таких як пінобетонний блок неавтоклавного твердіння, підтверджується також існуванням державної програми розвитку виробництва виробів з ніздрюватого бетону і їх використання у будівництві на період 2005-2011р.р. Державна політика розвитку енергозбереження, складовою якої є підтримка і сприяння розвитку промислового виробництва енергоефективних, теплоефективних будівельних стінових матеріалів, направлена, в першу чергу, на зменшення споживання енергоносіїв, зниження енергомісткості ВВП і підвищення конкурентноздатності національного виробника. Приорітетність державної політики в цьому напрямку є питанням національної безпеки.

Розробники державної програми стверджують, що до 2011р. цегла поступиться позиціями на ринку будівельних стінових матеріалів: з пористого бетону буде будуватися 30-50% висотних споруд і 60-80% малоповерхових.

Пінобетон - це легкий комірчастий бетон, що одержується в результаті твердіння розчину, що складається з цементу, піску і води, а також піни.

Пінобетон створюється шляхом рівномірного розподілу бульбашок повітря по всій масі бетону. У відмінності від газобетону пінобетон виходить не за допомогою хімічних реакцій, а за допомогою механічного перемішування заздалегідь приготованої піни з бетонною сумішшю.

Піна забезпечує необхідний вміст повітря в бетоні і його рівномірний розподіл у всій масі по осередках високоточної форми для пінобетону .

Піну одержують із спеціалізованих піноутворювачів (на біологічній або хімічній основі).

Пінобетон, що одержується за безавтоклавної і безпропарочної технологією, має ряд значних переваг в порівнянні з іншими будівельними стінними і теплоізоляційними матеріалами:

· низька щільність і, відповідно, малі вагові навантаження на перекриття, балки і фундамент;

· низька теплопровідність, що дозволяє зводити будівлі без використання додаткової зовнішньої теплоізоляції, утепляти або теплоізолювати трубопроводи, технологічне устаткування і будівлі, побудовані з традиційних стінних матеріалів, від підвалів до дахів;

· повна екологічна чистота (до складу пінобетону входять тільки екологічно чисті компоненти);

· негорючість і стійкість до відкритого горіння до 2 годин ;

· несхильність гниттю ;

· низьке водопоглинання (пориста структура у пінобетону закрита, на відміну від відкритої пористої структури газобетону або газозолобетону і подібних їм матеріалів), і як наслідок - пінобетон стійкий до змінного заморожування, відтавання, а це додає йому високу морозостійкість ;

· повітропроникність - приміщення "дихає", по параметру "екологічності" пінобетон стоїть на другому місці після дерева ;

· дуже хороші показники звуко- і шумоізоляції ;