Основи економіки

13. Община як центр соціальної і господарської організації первісного суспільства

Центром соціальної і господарської організації первісного суспільства була община. Община- універсальна форма соціальної організації та пройшла кілька етапів у процесі своєї еволюції. В общині були сконцентровані основні соціально-господарські, культурно-релігійні, сімейно-побутові та багато інших проблем розвитку суспільства. М. Зібер у праці * Нариси первісної економічної культури* розкрив значення общинних форм господарства. За своїм змістом *община* характеризує особливі спільноти людей, зокрема, родові, територіальні, господарчі, етнічні,релігійні та ін. При вивченні первісного суспільства зазвичай виділяють три стадії розвитку історичних типів общин: протообщина (первісне людське стадо), ранньопервісна (кровноспорідненні зв'язки), пізньопервісна (територіальні або сусідські зв'язки). До господарських надбань протообщини можна віднести використання найпростіших знарядь праці, вміння користуватись вогнем, виготовляти одяг і будувати помешкання. Для ранньопервісної общини центром обєднання є вже не людське стадо, а якісно нове соціальне утворення первісного суспільства-рід. Під впливом функціонального поділу господарської діяльності і відносин власності спільного ведення господарства в системі сімейних відносин формується така господарська спільнота, як домогосподарство, яке було основною ланкою первісного сус-ва. Для ранньопервісної Рід забезпечував найважливіші економічні, соціальні та ідеологічні функції (захист і розподіл землі, трудова і матеріальна взаємодопомога, шлюбні норми поведінки та релігійне життя), а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, або-реципрокного взаємообміну який зводилася до того, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок скільки міг і отримував з нього скільки йому визначалося. Функціонування реципрокності створює засади соціальної та майнової нерівності в господарстві на рівні роду і домогосподарства. Лідер, голова сімейної групи чи домогосподарства не був власником чи хазяїном вироблених матеріальних благ, які вважаються колективними, але завдяки своїй соціальній ролі -- старшого і компетентного керівника господарської діяльності -- він отримує право розпоряджатися ними. Так виникає якісно новий принцип господарських відносин- принцип редистрибуції. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага общини та надлишковий продукт, вироблені колективно, перерозподіляються з общинного центру, який уособлює голова громади. Крім функції перерозподілу владний центр виконує такі функції, як: функція верховного редистрибутора, політичного адміністратора, організатора громадських робіт, взаємовідносини із сусідами, включаючи міжобщинний обмін, ритуальні акції і т. Ін. На общинно-родовому рівні система редистрибуції поступово стає основним регулятором потоків речей, харчів і послуг між громадами за зосередження певних надлишків у вождя громади. Останнє робить цей процес не контрольованим з боку членів общини, і їм залишається лише вірити в те, що плоди їхньої праці реалізуються на суспільні потреби. Зі створенням такої системи починається формування підвалин експлуататорських відносин, несправедливого, нерівноправного взаємообміну. У період неолітичної революції, при переході від привласню вального до виробничого типу господарства виникає певний тип общини- територіальна, або сусідська. Визначальним чинником об'єднання в ній є територія, що підпорядкована життєзабезпеченню общини. Редистрибуція як централізований благообмін стимулює процес територіально-виробничої спеціалізації, зокрема, зародженню та розширенню ремісничої діяльності, особливо спеціалізованого гончарства, розробки мінеральних покладів, деревини тощо. Підсумком господарської еволюції -- від "неолітичної революції" до появи перших цивілізацій -- було утворення такої системи, яка грунтувалася па нормах генеологічиого (родового) спорінення з елементами соціальної та майнової нерівності, розподіл праці, принципах реципроктного та редистрибуційного обміну, надобщинних формах управління, сакралізації та спадковості влади.

14. Господарська діяльність в первісній історії Укр. Трипільська куль-ра та її значення

Як свідчать археологічні дані, на території сучасної України були виявлені пам'ятки буття найдавніших людей, що з'явилися в Європі близько 1 млн років тому. Ці залишки виявлено на Закарпатті, Наддніпрянщині, Житомирщині та в Криму. Світове значення має відкриття видатної пам'ятки духовного життя прадавнього населення України--- Кам'яної Могили, завдяки якій ми маємо змогу з'ясувати чимало питань життєдіяльності, способу мислення, світосприйняття та духовності первинних спільнот людей, починаючи ще від палеоліту й аж до епохи бронзи. На українських землях знайшли відображення фактично всіх археологічних періодів. У добу палеоліту основу діяльності наших давніх земляків становить мисливство, поряд з яким існували збиральництво та рибальство. За ознаками видів діяльності господарство мало привласшовальї-шй характер. Пам'ятки палеоліту були знайдені у так званих стоянках -- "стійбищах", що свідчило вже про тривалий час перебування в них людей, які вміли виготовляти кам'яні знаряддя праці. Формою соціальної та господарської організації виступала переважно родова громада. У період неоліту виникає принципово нива форма діяльності -- відтворювальна, передусім землеробство та скотарство. Люди переходять до осілих форм життя. Основою людських спільнот виступає вже не лише родова община (кровна спільність), а й сусідська (територіальна спільність).На сьогодні в межах України виявлено близько 700 поселень та окремих місцезнаходжень неолітичної епохи. Визначено досить строкатий етнокультурний склад населення цієї доби -строкатий як за рівнем культурно-економічного розвитку окремих племен, так і за їхнім походженням. Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII--НІ тисячолітті до и.е.). Першим дослідником цієї культури був чеський археолог В. Хвойка, життя і наукова діяльність якого була пов'язана з Києвом. На початку XX ст. в селі Трипіллі на Київщині він проводить розкопки і виявляє пам'ятки стародавньої культури, що отримала назву "трипільська".Трипільське суспільство було суспільством землеробів і досягло високого рівня розвитку та стояло на порозі цивілізації. Археологічні розкопки трипільських поселень (Майданецьке, Тальянки, Доброводи та ін.) засвідчують, що чисельність населення в них налічувала від 3 до 10 тис. осіб. Ці поселення розташовувалися на площі 200--400 га, тому їх по праву можна вважати протомістами.. Однак досягти рівня цивілізації трипільцям так і не вдалося через певні вади економіки та природні негаразди, що спіткали суспільство наприкінці IV тисячоліття до н.е.Екстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселення, а згодом виснаження трипільцями усіх придатних для господарської системи чорноземів Правобережної України. Ці події, що сталися близько 5 тис. років тому, знаменували занепад і зникнення трипільської культури. її значення для стародавньої історії України в тому, що саме з нею пов'язана остаточна перемога відтворювальиого господарства па українських землях у IV тисячолітті до н.е. Подальше поширення відтворювального господарства у степовій та лісовій зонах вимагають піднесення ролі скотарства.

15. Передумови і умови становлення господарства ранніх цивілізацій

В історичному процесі розвитку первісного суспільства та його господарської сфери в 4-3 ст. до н. е. відбувається формування і розвиток ранніх цивілізацій. Ранні цивілізації- це первісні, первинні й автохтонні стійкі соціокультурні системи для обєднання людей на основі духовно-культурних , господарських, суспільно-політичних форм та їх цінностей. Головним для них є розвиток цілісних суспільно-природних утворень, в яких людина є органічним та невідокремленим складником. Становлення цивілізації- це системний процес, що передбачає взаємозумовну трансформацію економічної, соціально-політичної і культурної субсистем їз відповідним підвищенням демографічного потенціалу і формування нової територіально-поселенської структури автономного соціального організму навколо ранньоміського центру-столиці. Передумови виникнення цивілізації визначає сукупність чинників, які закладають початок і об'єктивну можливість процесу становлення цивілізації. До основних належать: перехід до стійкого осілого способу життя, розвиток зелеробних форм господарства, зростання чисельності населення в місцях високопродуктивних форм привласню вального та виробничого господарств і, як наслідок, надмірна концентрація та розселення його на нові господарські території, домінування в господарській сфері суспільства виробничих форм ведення господарства, виробництво додаткового натурального продукту.

Становлення найдавніших цивілізацій- це ті обставини, наявність яких визначає забезпечення та успішне завершення процесу становлення основ цивілізації. Суть категорії становлення полягає в переході від однієї визначеності буття до іншої. Серед основних чинників переходу є:

Поява в сусп.. верстви людей, що не задіяні безпосередньо у сфері виробництва, але виконують важливі функції з організації та регулювання суспільної життєдіяльності в общинах; поява в процесі суспільного розвитку складної ієрархічно організованої соціально-політичної системи на основі суспільного поділу праці, наслідком якого є відокремлення соціально-професійних груп; успішна реалізація процесу становлення основ цивілізації передбачає і зміну форми натурального додаткового продукту, що сконцентрований в руках знаті.

16. Розвиток господарської сфери суспільства Месопотамської цивілізації. Закони Хамурапі про явища і процеси господарського життя

Месопотамія-територія, що розташовувалась між двома річками -Тігр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межріччя. Зародженню господ діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість грунтів, особливо для розвитку землеробства;2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що забезпечувало провідну роль у розвитку міжнар торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів (олово,залізо)], що сприяло розвитку різних ремесел. На території Месопотамії з VII по IV тисяч до н.е. відбувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку III тисяч до н.е. утворюються перші невеликі держави Давній Шумер. Екон основою цієї першої цивілізації було високопродуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією іригаційного землеробства. Ця технологія вимагала зрошування землі (спорудження гребель, системи сполучених каналів, колодязів та іп.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління та нагляду. У ролі керівників, ініціаторів і координаторів колективних дій виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. З одного боку, різниця між шумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни. Але технології, пов'язані з поданням води вимагали організованих зусиль міського населення. Замість обробітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, шумери переділили зрошувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кілька сот, а може, і в кілька тисяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні іригаційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Глиняні таблички з одного давньошумерського міста оповідають про те, що землю і врожай у цьому місті було поділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброблялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жителями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне користування .Наприкінці ПІ тисяч до н.е. внаслідок завоювання міст давнього Щумеру утворюється стійке централіз державне утворення -- Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вавилоні. В істор розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). Закони Хаммурапі свідчать про розвинутість екон відносин та відповідне екон мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Численні закони свідчать про розвиток товарно-грошових відносин, тенденцій зародження ринкового господарства та намагання влади їх обмежити. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, землею. Але був заборонений продаж службових наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Закони Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали відстрочку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додаткових %. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (1-2 роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Орендарі сплачували ЗО--50 % врожаю за землю, за сад -- 2/3 врожаю тощо. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10-- 20 років). Можна зробити узагальнення про те, що закони Хаммурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та інституту приватної власності, проте були спрямовані на гальмування їх розвитку і зростання ролі держави, формування традиційних підвалин східного суспільства та його соціальної стабільності

17. Розвиток господарства в Давньому Єгипті та його відображення в пам'ятках економічної думки

За археологічними свідченнями, найдавніші поселення землеробів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Державний апарат складався з 3 основних ланок: центрального, номового і місцевого. Очолював центральне управління країною цар. Природнокліматичні умови місцевості були особливо придатні для сільськогосподарського виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих грунтів дозволяв отримувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуванням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське використання яких було можливим лише за умови створення зрошувальної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Споруджувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення річкової долини і злагоджені дії усіх номів (общин) для того, щоб підтримувати систему в порядку та постійно розширювати. З найдавніших часів спочатку номи, а потім державна влада виконували цю об'єднавчу функцію. Держава об'єднувала господарські дії сільських спільнот для будівництва зрошувальних систем, і це перетворювало вже сформовану общинну трудову повинність індивідів спільно здійснювати господарську діяльність у державну трудову повинність. Саме через суспільні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільських землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисячоліття до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпорядкованості населення і його залучення в систему державного господарства, Тут руйнуються община з її традиціями колективного землекористування і встановлюється панівна роль державного господарства з ознаками адміиістративно-комапдної системи . Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у "Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централізованої влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функціонування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централізованої системи управління, що порушує сувору регламентацію господарського життя та необхідності відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та іригаційних систем, ідеться в таких документах, як "Речення Іпусера" (XVIII ст. до и.е,) і "Пророцтво Нефертіті" (XV ст. до н.е.).Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгипту (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності, юридичні акти) відображають особливості організації господарської діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите па вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби та майстри). Розподіл та перерозподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади.У господарському житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком (не-джес). Мірою вартості виступає зерно (функції грошей -- загального еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисячоліття до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господарської системи. Земельні ділянки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, переходили в їхню особисту власність. Соціально-економічними наслідками формування особистої власності процес ожебрачешія землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів державної скарбниці. У 1 тис до н.е. Стародавній Єгипет перетворюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Західної Азії.

18. Визначте спільні риси і відмінності господарств Месопотамії, Давнього Єгипту, Кріто-Мікенської цивілізації

Ранні цивілізації давньосхідного типу виникли в умовах неоліту і ранньої бронзи і визначалися колективними формами виробництва.

Ранні цивілізації Стародав Сходу виникли на базі племен як ранньокласові міста-держави (номи), де правляча верхівка в особі спадкової знаті виконувала організ-господарські та релігійно-культові функції. Поступово номи об'єднались у великі централізовані військово-політичні держави, що мали форму східної деспотії (повного безправ'я населення перед державою). Селянство залишалось основною продуктивною силою. Існувала територ сусідська землеробська громада, екон відносини всередині якої характер володіння громади на землю; приватна власність сім'ї на житло, рухоме майно і присадибну земельну ділянку, користування орною землею громади та спільне користування іншими угіддями.

B історії господарства ранніх цивілізацій виділяють три періоди. У 1му (1ша пол III тис. до н. e.) господарство розвивалося в межах окремих номових міст-держав. Крито-мікенстка цивілізація пов'язана з цивілізаційним устроєм життя суспільств на острові Крит та містах Мікени.

B історії Месопотамії це Шумерська цивілізація, в історії Єгипту - додинастичний період. Земля належала державі. Ранньодержавні органи влади виконували соц-екон, адміністр-політичні, військові та культурні функції, регулювали господарську діяльність. Прості селяни були особисто вільними і правоспроможними. У держ-громад секторі основними екон суб'єктами були селянське домогосподарство та землеробська громада.

У другому періоді - впродовж III тис. до н. e. - в умовах бюрократ-централіз монархій (Месопотамії, у Єгипті) основними суб'єктами господар стали держ та умовно-службові земельні господарства. Держава була верховним власником і розпорядником усієї землі, води та іриґаційної системи. Держава регулювала і контролювала виробництво та розподіл не лише додаткового, а й необхідного продукту, поведінку та спосіб мислення громадян. Селяни-общинники перетворилися на державних землеробів. Вони працювали як наймані робітники на царських і храмових землях, використовуючи знаряддя праці власника, отримували продукти харчування та предмети домашнього вжитку. В крито-мікенській цивілізації палацове господарство виступало як центр суспільно-господарської цивілізації і як чинник залежності. Залежність суспільства від палаців проявлялась і в розвитку земельних відносин, палац виступає верховним землевласником землі усіх категорій населення.

Третій пер (кін II тис. до н. e. - поч I тис. до н. e.) це криза ранньокласової соц-екон системи, базованої на централіз управлінні виробництвом та перерозподілі матеріальних благ. У Месопотамії, Єгипті державно-редистрибутивна система перешла у державно-приватновласницьку. Держава залишалася верховним власником землі Одночасно відбувався процес відокремл. власності від влади. У житті крито-мікенськрї цивілізації важливу роль відігравали і господарські функції владних осіб, на чолі владної системи управлянні стояв цар, чиновники виконували різноманітні функції. Провідними галузями для мікенського суспільства були землеробство, рибальство, гончарство, вирощування зернових культур, винограду та оливи. Для давнього Єгипту землеробство, скотарство, розведення рогатої худоби, вирощування зернових культур. Для Месопотамії скотарство, землеробство.

Становлення ранніх цивілізацій західної моделі розвитку відповідає періодові раннього залізного віку. Їх основою були пізньо-первісні суспільства землеробства з окремими домогоспод-ми як самостійними соц-екон одиницями. Вирішальним фактором стало масове використання залізних знарядь праці, що сприяло зростанню землеробства, продуктивності праці та додаткового продукту. За умови верховної власності на землю короля (князя) селяни сплачували ренту-податок і виконували трудові повинності. Важливе значення мало стягування з підкорених народів данини.

19. Порівняйте особливості формування Східної та Західної цивілізації в осьовий час та дайте їм ("осьовому часу", Східній та Західній цивілізації) загальну характеристику

Цивілізаційний підхід до вивчення історії економіки передбачає насамперед вивчення людини як невід'ємного складника еволюції суспільства і людства в цілому. Такий аналіз, виконаний з позицій цілісності суспільства, передбачає при цьому вивчення окремих суспільств як певних основ тієї чи іншої цивілізації. Саме тому вивчення основ формування сучасних світових цивілізацій варто почати з аналізу осьового часу, який, на думку К. Ясперса, припадає на 800--200-ті рр. до н. е. За його словами, саме в цей період відбувся найрізкіший поворот в історії, з'явилася людина сучасного типу.

У цей час відбувається багато незвичайного: на Сході і Заході зароджуються філософські вчення, в центрі уваги яких -- проблема сенсу індивідуального існування, взаємовідносин людини і світу, людини і божества, людини і соціуму, людини до людини, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття та саму себе, а також свої межі.

Поява світових, принципово космополітичних релігій, насамперед пов'язана з формуванням імперських структур, виникненням великих і відносно стабільних держав, багатоетнічних за своїм складом, які в осьовий час стають для відповідних цивілізаційних регіонів певною нормою стабільного існування (це, зокрема, імперія Маур'їв в Індії, імператорські династії Чжоу, Цинь і Хань в Китаї, нарешті, Римська імперія).

Осьовий час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу, який пов'язують із різноманітними сферами життєдіяльності людини, що нарешті визначила себе як індивід.

В осьовий час відбулося також відкриття того, що пізніше почали називати розумом і особистістю: те, що досягається окремою людиною, не стає загальним надбанням, людина відкрила у собі витоки, які допомогли їй піднятися над собою та над усім світом.

Ці зрушення супроводжувалися певними, досить глобальними, змінами в господарській сфері, які зазвичай пов'язують з переходом до так званого залізного віку. Такий перехід не визначався лише поширенням заліза, а й мав системний характер, означав принципову модернізацію основних знарядь праці, зокрема сільськогосподарського реманенту, ремісничого обладнання, виробничих процесів тощо, яка не завжди була пов'язана із застосуванням заліза.

У політичній системі відбуваються важливі зміни в уявленнях щодо відносин між політичною сферою та трансцендентним порядком, тобто таким, що не спирається на досвід, а спирається на духовне зростання, постійне вдосконалення. Обожнюваний раніше монарх, який вважався втіленням як космічного, так і земного порядку, був замінений світським правителем, який мав нести відповідальність перед певним вищим началом (Богом). Це породжувало уявлення щодо підзвітності як правителя, так і суспільства вищому авторитетові: Богові, Божественному законові та ін. За таких умов правитель міг бути покликаний до відповідальності за наслідки своєї діяльності.

Певних змін та трансформацій зазнала і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державною владою-власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило у вигляді предметів необхідного вжитку. Така власність поступово відокремлюється від влади, хоча остання й зберігає у своїх руках власність на основні засоби виробництва -- землю та воду.

Поява індивідуальних форм власності безпосередньо пов'язана з індивідуальною трудовою діяльністю людини.

На зміну існуючої раніше системи самореалізації людини (індивіда) приходить більш високий рівень індивідуальної творчої основи людини. В суспільній свідомості утверджуються ідеї самоцінності окремої людини, розуміння місця та ролі її в суспільстві залежно від особистих здібностей, можливостей та рішучості.

У соціально-економічному плані осьовий час пов 'язаний з появою недержавних форм власності, а в суспільному -- з визначенням самоцінності людини. Завершення осьового часу тісно пов'язане зі створенням світових імперій та світових релігій.

Усі ці зміни відбуваються одночасно у трьох точках первісних цивілізацій -- Китаї, Індії (Схід) та у Середземномор ї (Захід), незалежно одне від одного.

Осьовий час поклав початок двом основним сучасним цивілізаціям -- Східній та Західній, кожна з яких увібрала в себе певні риси попередньої історії суспільств вищеназваних регіонів великих стародавніх культур. Слід зауважити, що зміни на Сході були значно менші ніж на Заході. Проте до осьового часу ці регіони прийшли з уже сформованими суспільними інститутами -- державою, владою, власністю. Поява їх була тісно пов'язана з тими змінами форм господарської діяльності, що відбувалися в різних варіаціях у різних регіонах світу.

Східна цивілізація сформувалась значно раніше, ніж в Європі і була ізольована від зовнішніх впливів. Саме це і сформувало основні відмінності між Східною та Західною цивілізаціями. По-перше, відрізнялись суспільні відносини: на сході вони були переважно стано-кастовими (Індія: вже з народження людина належала певній касті), системою суспільного рабства, а на заході закладалися основи демократії та аристократії. Хіба що в Давньому Римі населення поділялось на патриціїв (привілейованих) та плебеїв. Право власності на сході надавалось вищим станам населення, а загалом - належала царю-деспоту. У Древній Греції та Римі право власності часто мали окремі домогосподарства, а інколи і раби. До речі, на сході, рабство не мало першочергового значення у виробництві, в той час як на заході - навпаки. Особливо в Давньому Римі, де рабами були плебеї - іноземці, ті хто не були корінними римлянами. Основну частину робочої сили становили саме раби. Спільними факторами було, наприклад, переважання сільського господарства над ремеслом, підвищення ролі міст, як центру не лише адміністративного, а й економічного. А оскільки, спільним є те, що утворення цивілізацій належить осьовому часу, то у Західній та Східній цивілізаціях відбувалось становлення людини як особистості, посилювався розвиток філософських вчень, в центрі яких була саме людина. (+/- див.24пит. )

20. Господарська система Давньої Індії в осьовий час та її відображення в "Артхашастрі"

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від встановлення буддизму -- першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господ розвиток. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці, які значно полегшили не лише емлеробство, а й спорудження іригаційних споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, шо, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгівлю.коні та деякі інші товари. Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає "Артхашастра" (IV ст. до Р.Х.), екон трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І-го. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підіймається питання про екон роль держави, активізацію її втручання у господарське життя, зміцнення держ апарату. Серед функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Обґрунтовувалася ідея держ землеволодіння. Цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби зобов'язувалися сумлінно платити податки. Стосовно іригаційних споруд, то в трактаті зазначалося, що їх дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою права власності. Торгівля також була важливого статтею доходів скарбниці, а тому у трактаті велику увагу приділено організації нагляду за торгівлею, розвиткові міжнар торгівлі, заохоченню купців, які імпортують іноземні товари та експортують царські. У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв -- брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. З розвитком товарного обміну зростає й спеціалізація окремих громад, або родин, та чи інша форма господ діяльності (землеробство, скотарство, різні види ремесла, будівництво, торгівля) закріплюється за родинами, з покоління в покоління передаються секрети майстерності. Виникають групи купців, лихварів, суддів, чиновників, філософів та ін. Майнові та професійні відмінності окремих груп населення нерідко (зокрема в даному випадку) закріплювалися у закрито-станових кастах. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабоволодіння, визначається неможливість рабства для аріїв. Знайдемо тут і рекомендації щодо обмеження рабства, зокрема заборону продажу дітей до 8 років; звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство; визнання вільними дітей, народжених рабинею від господаря, а також її самої і т.д.

21."Гуань-дзи" як пам'ятка економічної думки Давнього Китаю та її зв'язок з реформами Цинь Шихуана (259-210 рр. до н.е.)

В VI - III ст. до н.е. у Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективного економічного трактату "Гуань-Цзи". Ідеї його містять в собі деякі протиріччя, але окремі з них заслуговують на увагу і сьогодні. У трактаті чітко проводиться думка про необхідність стабільного розвитку економіки, а також твердиться, що тільки там "в поселеннях царює спокій", де ціни на хліб регулюються. Для регулювання економіки в цілому автори трактату проповідують створення в державі запасів хліба, введення пільгових кредитів землеробам, заміну податків безпосередньо на залізо і сіль посередніми, тобто розповсюдити податки на товари, що виробляються з їх використанням.

Неважко помітити утопічність ідеї авторів "зробити державу багатою і народ задоволеним" шляхом більш рівномірного розподілу національного багатства без "збагачення" купців і особливо лихварів. Таким чином, автори трактату "Гуань-Цзи" виявляли турботу про селян, пропонували обмежити їх обов?язкову трудову повинність, захистити їх від спекулянтів і лихварів.

Можна вважати, що їдеї реформи Цинь Шихуана в основі мали погляди авторів колективного трактату "Гуань-Цзи". Реформи Цинь Шихуана запроваджувались у життя надзвичайно жорсткими методами, що викликало невдоволення населення і призвело до зміни династії.

Адміністративна реформа дала імператору можливість стати повновладним володарем країни. Відповідно до неї всю імперіїо було поділено на 36 округів на чолі з губернаторами, які своєю чергою поділялися на повіти з повітовим начальством, а вони -- на волості, кожна з яких складалася з десятків сільських громад. Усіма цими адмініслратавно-територіальними одиницями керували спеціальні чиновники, яким надавались адміністративні, фіскальні, судові та поліцейські повноваження. Чиновники контролювали один одного, забезпечуючи вертикальне підпорядкування керівників адміністрати вних одиниць, а тим самим і повновладдя імператора.

Соціальною реформою стало запровадження "Табеля про ранги", за яким перші сім рангів могли мати простолюдини, а з восьмого рангу їх надавали чиновникам за службу. Найвищими були 19--20 ранги, їх представникам надавалося право на "кормління" (забезпечення власних потреб) за рахунок відповідних територій та їх населення. Спадкові ранги, що існували до цього часу, були ліквідовані (імператор не зробив винятку навіть для власних синів і братів), їх заступили титули знатності, які імператор надавав за заслуги перед державою.

Законодавча реформа впровадила єдине досить жорстке законодавство, особливо кримінальне. Прості люди мали виступати заручниками, й у випадку злочину крім злочинця каралася вся його родина. Особливо жорстоко карали тих, хто висловлював невдоволення політикою Цинь Шихуана: знищували не лише зухвальця, а й населення цілої округи, до якої той належав. В імперії було запроваджено кругову поруку, тотальне стеження, заохочувалися доноси. Імператор провів уніфікацію мір і ваги, запровадив єдину монетну систему, що суттєво зміцнило економічні зв'язки всередині країни.

За земельною реформою селяни отримали від держави у користування земельні наділи, за що мали платити податки. При цьому існуюча доти форма оподаткування "з урожаю" була замінена на поземельну. Цинь Шихуан звелів скласти земельний кадастр, для чого зобов'язав підданих повідомити, скільки в кого є орної землі.

22. Господарська система Давньої Греції та її відображення у працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля

Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полісах --- містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям. економічні зв'язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх домашньому ("ойкісному" -- від давньогр. "ойкос" -- дім) господарстві. . На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували та Інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Ремесло вже виникає, але також виключно для забезпечення власних родинних потреб.Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господарської діяльності як складових ойкісного господарства. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в більшості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма правління, а влада вже з VIII ст. до Р.Х. належала аристократії. Основа цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважливіше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних зем-левласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками великих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.

Палким прихильником економічного устрою давньої Спарти, законів Лікурга, був Ксенофонт (444--354 рр. до Р.Х.) -афінський аристократ, філософ, автор трактатів "Економікос" ("Домобудівництво") та "Кіропедія", в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального (ойкіспого) господарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма. Водночас Ксено-фонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєдпується із землеробством. Визнавав він і важливість та корисність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метків.Платон (428/427--348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах "Держава" та "Закони". У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку відповідно до власних здібностей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке "здатне говорити" на відміну від робочої худоби. Отже, поділом праці Платон пояснює і соціальний поділ суспільства. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.У "Законах" Платон змалював ще один проект ідеальної держави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліпше відповідала тогочасній добі, передбачаючи запобігання надмірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускаючи право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, можливість передачі землі у спадок тощо. Проте, як і раніше, він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, засуджував лихварство.Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Арістотеля (384--322 до н.е.) -- найвидатнішого мислителя давнини. У своїх працях "Політика" і "Нікомахова етика" він, як і Платон, виклав проект "найліпшої держави". На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки "законами природи". Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга -- у приватному.Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хре-матистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, включаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допомогою грошей до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початкове авансованої суми грошей, -- до хрематистики. Аналогічно тлумачить давньогрецький мислитель і функції грошей. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Арістотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарським підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченого.

23. Еволюція поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму

Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234--149 рр. до н. е.) "Землеробство", де він змальовує зразкове на його погляд господарство, поєднує риси натурального і товарного господарства.

Катон описує зразкове на його погляд господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропагуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з власного господарства, для чого він пропонує мати у маєтку зарості верби. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання (годувати найдешевшою їжею, одяг надавати один раз на рік, а старий, зношений, відбирати, щоб зробити з ганчір'я ковдри). Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати. Необхідно, щоб рабів було небагато, а у жнива краще найняти робітників, що буде дешевше, ніж утримувати зайвих рабів упродовж року. Такі порали відповідали принципам натурального ведення господарства, але, кажучи про вибір маєтку, який слід придбати, Катон наголошував на необхідності мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом -- споживачем продукції вілли. Пропонує він також надавати перевагу у виробництві товарних видів продукції -- винограду та оливкам. Отже, вілла Катана-- це поєднання натурального господарства (забезпечує потреби маєтку) та спеціалізованого, орієнтованого на реалізацію основної частини виробленої продукції.

Зовсім інакше було організовано виробництво у великих господарствах (більше 250 га, іноді й більше 1000 га) -- латифундіях-сальтусах, які набули поширення на півдні Апенінського півострова, а також у Північній Африці та Галлії. Зазвичай такі господарства або займалися скотарством, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орендарям -- колонам. Плата за землю мала натуральний характер (1/3 від врожаю тих чи інших культур), а господарі звільнювалися від витрат на придбання рабів, їх утримання та організацію нагляду. Така система організації господарства дістала назву колонату.

Поява колонату тісно пов'язана зі зміною ситуації в рабовласницькому господарстві. Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку рабів ціни на них зростають; їх вже не можна заставити працювати методами простого примусу. В таких умовах раба слід берегти, зацікавити у підвищенні продуктивності його праці. Цікаво, що зміна методів експлуатації рабів простежується у працях відомих римських авторів, які писали свої трактати з питань організації сільськогосподарського виробництва. Так, Катон Старший ще не каже про економічне стимулювання праці рабів, для нього раб -- це знаряддя праці, що розмовляє. Мало того, він радив жорстко та безжально ставитися до рабів, "виснажувати їх працею, люто карати за найменшу провину, ставитися до них набагато гірше, ніж до робочих тварин... Хворих тварин слід лікувати, а старих і хворих рабів -- продавати, звільняючись від них, як від непотрібного старого воза" [11, с. 83].

* Але вже у Марка Теренція Варрона (116--27 рр. до н. е.) у трактаті "Про сільське господарство" йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Слід, казав він, створити умови, за яких раб може щось нагромадити, тоді він буде краще працювати. Він зазначає, що раби краще працюють, якщо "господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою худобу тощо" [Там само]. Пропонував він також на великих сільськогосподарських роботах використовувати найманих робітників.'

* Нарешті, Луцій Юній Колумелла (І ст. до н. е.), який у своїй 12-томній праці "Про сільське господарство" зосередив досвід агрономів як римських, так і грецьких, розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, в тому числі й стосовно рабів та підвищення продук- тивності їх праці. Зокрема, він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, більш рівномірно розподіляти рабів між різними видами робіт, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. Він стверджував, що головною метою ведення господарства є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то треба передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи працю останніх як більш продуктивну.

Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові. Пекулій полегшував перехід до нового статусу -- вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновідпущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судновласниками.

До середини II ст. н. е. головними фігурами у сільському господарстві стають великий землевласник та колон. Колон, як і пекуліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; їх, так само як і пекулістів, не можна було продати без землі. Власне, колонат поступово перетворюється у систему відносин, які набувають рис особистої залежності.

24. Порівняльна характеристика суспільств Східної та Західної цивілізацій та їх підсистем в осьовий час

Соціальна структура східного суспільства була стратифікованою. Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники.Усі члени суспільства були підпорядкованні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землі й води, -- була держава та деспот-цар. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі. Найвищим і єдиним власником залишався верховний правитель (цар). І громад земля, і земля окремої родини, і княжий уділ -- усі ці земельні володіння належали окремим особам. Особливості східної економіки породжували й своєрідну форму фінансово-екон взаємин між власником базових засобів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосереджуються у царській скарбниці. Тобто доходи давньосхідної скарбниці можна визначити як "ренту-податок", інакше кажучи, одночасно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натур-ії, а також у вигляді праці. Основою господарства західних країн на відміну від Сходу стала індивід власність на базові засоби виробництва -- передусім землю. Суспільна та індивід власність -- були чітко відокремлені і забезпечені відповідними законо-давчими актами. Тобто влада була відокремлена від власності. Відмінного є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості. Водночас екон зв'язки за умов панування натур господарства були досить вузькими, господ життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх домашньому господарстві. На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господ відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держ управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували та інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господ зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобувалися шляхом обміну на власну продукцію. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав сусп поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господ діяльності. Власник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.

25. Загальна характеристика підсистем суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя та їх зв'язок з господарською системою

Середньовіччя -- цс період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії наприкінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочинаються наприкінці XV ст.

Феодальну економіку характеризують такі ознаки пiдсистем суспiльства:

У соцiальнiй сферi

-- панування великої земельної власності класу феодалів;

-- своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового користування;