Основи економіки

Матеріальні втрати

Військові витрати і військові збитки склали 4 трильйони доларів. Матеріальні витрати досягли 60-70 % національного доходу воюючих держав. Лише промисловість Великобританії і Німеччини виготовила 652,7 тис. літаків (бойових і транспортних), 286,7 тис. танків, самохідних знарядь і бронемашин, понад 1 млн. артилерійських знарядь, понад 4,8 млн. кулеметів (без Німеччини), 53 млн рушниць, карабінів і автоматів і величезну кількість іншого озброєння і спорядження. Війна супроводилася колосальними руйнуваннями, знищенням десятків тисяч міст і сіл, незліченними лихами десятків мільйонів людей.

Геополітичні зміни

В результаті війни ослабла роль Західної Європи в загальносвітовій політиці. Головними державами в світі стали СРСР і США. Великобританія і Франція, незважаючи на перемогу, були значно ослаблені. Війна показала нездатність їх і інших західноєвропейських країн контролювати величезні колоніальні імперії. У країнах Африки і Азії посилився антиколоніальній рух. В результаті війни ряд країн виборов незалежность: Ефіопія, Ісландія, Сирія, Ліван, В'єтнам, Індонезія. На окупованих радянським військом територіях, були встановлені соціалістичні режими. Одним з головних підсумків Другої світової стало створення, на основі Антифашистської коаліції, що склалася в ході війни, для запобігання світовим війнам в майбутньому, Організації Об'єднаних Націй.

У деяких країнах партизанські рухи, що склалися в ході війни, намагалися продовжити свою діяльність і після закінчення війни. У Греції конфлікт між комуністами і довоєнним урядом переріс у громадянську війну. Антикомуністічні озброєні загони ще деякий час після закінчення війни діяли в Західній Україні, Прибалтиці, Польщі. У Китаї продовжилася війна, що тривала там з 1927 року. Фашистська і нацистська ідеології були визнані злочинними на Нюрнберзькому процесі і заборонені. У багатьох західних країнах виросла підтримка комуністичних партій, завдяки їх активній участі в антифашистській боротьбі в ході війни.

Європа опинилася розділена на два табори: західний (капіталістичний) і східний (соціалістичний). Стосунки між двома блоками різко погіршилися вже за кілька років після закінчення війни. Почалася Холодна війна.

87. Порівняйте економічну політику виходу з кризи 1929-1933 рр.,запропоновану Рузвельтом, та економ політику нацистської Німеччини

Сутність політики "Нового курсу" Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Лінія "Нового курсу" передбачала жорстку боротьбу і являла собою певну рівнодіючу багатьох сил: великого бізнесу, банківських кіл, дрібних підприємців, фермерів, профспілок, широких мас працюючих і велику кількість безробітних. Перші дні президентства Рузвельта були ознаменовані екстреними заходами з боку уряду. За умов банківської кризи, що вибухнула (банки банкрутували один за одним), президент оголосив загальні "банківські канікули" до 9 березня й запропонував Конгресу США "Надзвичайний закон про банки". Положення закону доводили, що Рузвельт не пристав на необхідну для багатьох націоналізацію банківської системи. Закон передбачав такі заходи:

1) надання Федеральною резервного системою (ФРС) позик банкам;

2) наділення міністра фінансів повноваженнями, до яких входило право запобігати масовому вилученню внесків;

3)заборону на експорт золота;

4) продаж банкам ФРС облігацій державної позики.

Завдяки введенню таких заходів банки змогли отримати від держави позики під заставу цінних паперів і державних облігацій.

На підставі закону про надзвичайний стан в Історії США вперше була змінена концепція бюджетної політики, тобто держава свідомо пішла на перевищення витрат над доходами. Припинився обмін банкнот на золото, яке зрештою остаточно вилучили з обігу. Щоб уникнути гіперінфляції, держава вжила заходів для закупівлі золота у населення за ціпами, що перевищували курс долара стосовно золота

Поряд зі зростанням державного контролю над банківською системою посилювався контроль над біржею і ринком цінних паперів. У 1933--1934 роках, незважаючи на критику з боку ділових кіл, було прийнято кілька законів, які регулювали випуск цінних паперів, у результаті чого було:

1) встановлено контроль над випуском акцій (у разі випуску компанією акцій усі її директори несли персональну відповідальність за випуск);

2) передано контроль над ринком цінних паперів до спеціально створеної комісії, членів якої призначав Президент;

3) обмежувалося використання банківського кредиту в операціях на біржі;

4) заборонялися будь-які маніпуляції з цінними паперами;

5) вводився щорічний звіт корпорацій, зареєстрованих на біржі.

Двома найважливішими законами першого терміну президентства Ф. Рузвельта (1933---1936), що вплинули на подальший розвиток економіки США, можна вважати закон про відновлення національної промисловості (НІРА) і закон про регулювання сільського господарства (ААА), ухвалені на початку 1933 року.

"Велика депресія" 1929---1933 років далася взнаки й на господарському житті Німеччини через "прив'язку" економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припинення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб).

Нездатність уряду Веймарскої республіки ефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу до влади НСДАП.

Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер

Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господарства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою -- світове панування.

Така стратегія визначила форми і методи виведення країни з кризи, суттю яких стає тотальна мілітаризація народного господарства. Прихід до влади уряду на чолі з Гітлером спонукав швидке й рішуче проведення політики встановлення "нового порядку", за умов якого економічний, військовий потенціал Німеччини буде максимізований, і країна відродить колишню міць і вплив.

"Новий порядок" ґрунтувався на низці принципів і заходів, що визначали основу і сутність економічної політики фашизму. До них слід віднести:

8) примусове картелювання промисловості;

9) ліквідація свободи торгівлі та вільних ринків;

10) контроль над цінами і заробітною платою;

11) централізований адміністративний розподіл трудових і матеріальних ресурсів;

12) жорстке обмеження управлінських функцій та управлінської свободи підприємців;

13) прагнення максимальної самозабезпеченості всіма ресурсами (продовольством і сировиною);

14) протекціоністська (меркантилістська) зовнішньоторговельна політика.

88. Порівняйте особливості методології кейнсіанства та неолібералізму та їх підходів до вирішення макроекономічних проблем

30рр. 20ст. виникає новий напрям в економічній теорії - "регульована економіка", засновником якого був Джон Мейнард Кейнс.

В подальшому цей напрям і одержав назву кейнсіанство.

Кейнсіанство - напрям в економічній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.

Вчення Кейнса було своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці раніше.

Кейнс визнав, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії - теорію державної регульованої економіки.

В докейнсіанській економічній теорії, зокрема, неокласицизмі переважав мікроеконмоічний підхід (аналіз економіки з точки зору окремих господарських одиниць). Умови процвітання окремого господарчого суб'єкта ототожнювалися з умовами зростання та процвітання країни в цілому. На відміну від цього кейнсіанство віддає перевагу загальноекономічним умовам відтворення.

Кейнс зробив спробу розглянути капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями - споживання, нагромадження, заощадження, зайнятість, інвестиції - тобто величинами, які визначають рівень і темпи зростання національного доходу.

Аналізуючи ці народногосподарські величини він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежність та пропорції між ними, цим було покладено початок тому напряму в економічній науці, який називається макроекономічним (макроекономіка). Таким чином, теорія Кейнса та його послідовників - макроекономічна.

Сміт та неокласики, зокрема, Маршал, Пігу та Кларк досліджували економічні проблеми буржуазного суспільства з боку пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєднання для отримання максимальної продуктивності).

Основна ідея: пропозиція породжує свій власний попит.

Кейнс на І-ше місце висунув проблему ефективного попиту. На його думку сучасний рівень виробництва або національного дохода залежить від ефективного попиту, тобто платоспроможного попиту. А тому основна увага в кейнсіанстві приділяється проблемі реалізації тому, що на думку кейнсіанців неузгодження у сфері попиту - це основна перешкода для раціонального використання ресурсів, головна причина порушень процесу відтворення.

В цілому кейнсіанство спричинило суттєвий вплив як на економічну теорію і всю сучасну економічну науку в цілому, так і на економічну політику значної частини країн світу.

Виникнувши в 30рр. кейнсіанство займало провідні позиції в економічній теорії та політиці провідних країн світу та протязі 40рр.

В цей же час відбувається формування неолібералізму, течії в неокласичному вченні, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і, отже про початок нового етапу в його розвитку.

На відміну від консервативного напряму, неолібералізм є напрямом, що претендує на створення повної соціальної картини суспільства, визначення основних принципів його функціонування. Поряд з декларуванням принципу економічної свободи та невтручання держави в економіку, сучасний неолібералізм проголошує принцип соціальної справедливості, тобто не обмежує роль держави фікцією охоронця ринкових відносин, а визнає за нею право організатора соціального життя суспільства, щоправда в межах економічних можливостей суспільства. За державою закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, як умови нормального розвитку економіки. Політичної доктриною неоліберальної теорії стає ідея сильної держави - організатора конкурентно-ринкових відносин та міцної економіки.

Теоретичне обгрунтування цієї доктрини по-різному здійснювалося представниками німецької, англійської, французької, американської шкіл неолібералізму.

Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що, базується на неокласичній методології і відстоює принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що в найбільшій мірі сприяє економічному росту і забезпечує пріоритетне положення суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм зводить до організатора та охоронця побудованої на класичних засадах економіки. Держава повинна забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де вони відсутні. Функції держави по відношенню до соціальної сфери неолібералізм розглядає в зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяти її розвитку.

Неолібералізм представлений цілим рядом шкіл, серед яких найбільш значними є лондонська (Ф. Хайек), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л.Ерхард), паризька (М. Алле).

89. Загальна характеристика основних факторів розвитку суспільств Західної цивілізації у 1950-80 рр.

Унаслідок соціально-економічних перетворень у Західній Європі у 50-80 р 20ст. відбулася модифікація ринкової системи від традиційного капіталізму вільної й недосконалої конкуренції до соціально зорієнтованого ринкового господарства.

Характерними рисами та змістовими ознаками соціально ринкового господарства є:

- формування нової моделі (змішаної економіки) на засадах поєднання економічно прогресивних та соціально гармонізованих рис ринкової та планової моделей економіки;

- визнання принципів трудової етики ідеологічним і культурним обґрунтуванням соціально зорієнтованого ринкового господарства (працьовитість, скромність, відповідальність, ініціативність). У подальшому відбувається модифікація ідеологічно-культурного базису методом залучення рис суспільства масового споживання: екстравагантності, лінощів тощо;

- рівноправність та взаємовигідність відносин між суб'єктами-носіями (соціальними верствами) праці, інтелекту і капіталу;

- збереження базисного статусу і подальший розвиток інституту приватної власності;

- тенденція до обмеження руйнівних форм монополізації та збереження конкуренції, механізмів ринкового ціноутворення як важливих елементів підприємницької економіки;

- інтеграція й утвердження державного регулювання у первинній моделі ринкового господарства: законодавча діяльність, фіскальна політика (оподаткування), державні витрати, держпідприємництво;

- масове виробництво споживчих товарів, доступних усім верствам населення (зростання частки зарплати у ВВП, участь робітників у прибутках компаній і корпорацій, розвиток системи довгострокового кредитування тощо);

- досягнення соціальної згоди в суспільстві на основі соціальних програм, рівних економічних прав і стартових можливостей.

90. Післявоєнна стабілізація фінасово - грошової сфери. План Маршалла та Бреттон-Вудська угода

Від останньої третини XIX ст. до початку 1930-х років, за винятком років Першої світової війни, існувала міжнародна валютна система, відома як золотий стандарт. Вона передбачала практично фіксовані валютні курси, бо межі відхилень їх від монетного паритету були незначними.

Фактор війни підірвав фінансово-грошову сферу та інвестиційну складову націон. економік європ. цивілізаціі. Німеччина пограбувала 70% промисловості окупованих країн, до цієї країни вивозили сировинні, паливні запаси нафти, металу, вугілля, продовольства. Це було серйозним бар'єром на шляху відродження економік.

Стабілізувати фінасово-грошову сферу та її інвестиційну складову національних економік європейської цивілізації був покликаний план Маршалла, ініційований урядом США. Ця країна прагнула активної участі в перебудові міжнародних економічних відносин відповідно до потреб мирного часу.

План Маршалла названо на честь держ секретаря США Джорджа Маршалла.

Серед причин виникнення плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного екон відродження Зах Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнар товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торгов потоків; брак америк валюти ("доларовий голод") для подолання товарного дефіциту; брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Зах Європи (загострення "холодної війни" між США і СРСР).

План Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація екон співпраці. Допомогу надавали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом "Про взаємну безпеку".

Стосовно процесу відродження Європи план Маршалла передбачав тимчасове припинення дії принципів екон лібералізму (на чотири роки). Передбачалося зосередитися на виконанні таких завдань: модернізація інфраструктури, збільшення обсягів виробництва, більш рівномірний розподіл важкої індустрії, раціоналізація виробництва в с/г та легкій промисл, грошова і фінансова стабілізація. Принцип плану передбачав, що Європа має перебрати на себе ініціативу його реалізації в життя.

Реалізація плану Марш мала низку наслідків.

1.новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

2. створено умови для модернізації індустріального й с/г обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах націон економік Зах Європи.

3. на стабільний рівень було виведено темпи виробництва продукції, полегшилися внутрішньоєвроп розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

4. відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття європ ринку збуту для США і Канади,

5. розпочалося відновлення європ середнього класу - гаранта політ стабільності і сталого розвитку.

6. було усунено загрозу комунізму для Зах Європи.

У 1944р. було створено МВФ(між нар. валютний фонд). МВФ розпочав функціонування у 1947 року. Метою діяльності МВФ було сприяння розвитку міжнар торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотривалих дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах.

Під час підписання "бреттон-вудської" угоди 1944р було утверджено створення стабілізаційного фонду в межах МВФ. Тоді ж було прийнято рішення про заснування міжнародної інвестиційної організації, яка дістала назву "Міжнародний банк реконструкції та розвитку" (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого було надання довготермінових позик для реконструкції зруйнованих війною економік, а в подальшому -- сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Бреттон-Вудська валютна система була побудована на теоретичних положеннях кейнсіанства (концепція введення інститутів наднаціонального регулювання, надання долару статусу резервної валюти).

Багато років ця система працювала досить ефективно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу перетворили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок - швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р.Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів.

91. Інтернаціоналізація виробництва та інтеграція господарських систем у 50-80-ті роки ХХ ст. Початок глобалізації

Період 50--70-х років XX ст. у розвитку світового господарства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які першою чергою позначилися на структурних конструкціях економічних систем національних економік провідних країн світу.

Розглядаючи структурні зміни у світовому господарстві, слід наголосити низку моментів. Після Другої світової війни світове господарство складалося з економічно розвинених країн, держав соціалістичного табору та країн, що розвиваються.

Основними факторами розвитку світового господарства було розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвітнього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Серед найважливіших ознак розвитку світової системи господарства, а також економічної думки в період 1950-1970-х років слід назвати інтеграційні процеси національних економік Зах Європи. Швидкі темпи екон зростання доповнюються курсом на органічну інтеграцію в єдиний західноєвропейський простір.

В 1957 році в Римі було підписано договір про створення Європ-го Екон-го Співтовариства (ЄЕС), який підписали ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Мета об'єднання створити спільний ринок, забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення Західної Європи. Для цього передбачалося:

- ліквідувати митні бар'єри й обмеження для ввозу і вивозу товарів і капіталів;

- сприяти пересуванню людей;

- проводити єдину торговельну політику стосовно третіх країн;

- усунути перешкоди руху капіталів європейського інвестиційного банку.

Євроатом, створений 1957 року, мав координувати розвиток атомної енергетики.

Паралельно із євроінтеграційними процесами у 1950--1960-х роках розроблялися теорії екон інтеграції. Серед їхніх фундаторів насамперед відзначимо Дж. Вайнера, Дж. Міда, Р. Ліпсі. Здебільшого ці вчені зосереджуються на проблемах митних союзів, економії на масштабах, конкуренцією та технічним прогресом. Вже з 1970 років внутрішньоєвроп. інтеграційний процес доповн. глобалізацій ним, у межах якого спостер активізація діяльності транснаціональних корпорацій, посилення впливу між нар. економ. Організацій

92. НТП і НТР як фактори розвитку світової системи господарства та її підсистем у 50-80-ті роки ХХ ст. Аналіз НТР в економічній думці

Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес НТП. Істотні зміни в техніці охопили технологічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлінський види господарської діяльності. У цей період з'явилися обчислювальні системи, інтенсивно розвивалося виробництво персон комп'ютерів.

Серед інших факторів НТП слід назвати такі:

- з'являються науково-виробничі комплекси -- територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;

- основнми стають - модернізація, автоматизація виробничих процесів;

- зростають капітальні вкладення в освіту, професійну підготовку, науку, медицину.

Підґрунтя усвідомлення державою власної ролі як локомотиву НТП закладали провідні вчені, зокрема Ростоу. Він зазначав, що саме держава має стимулювати НТП, перебравши на себе турботу щодо організації фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, здійснення експериментальних і ризикових у комерційному плані проектів.

НТП супроводжується багатьма факторами, що справляють вплив на суспільний розвиток, сукупність яких зумовила дві форми науково-технічного прогресу: еволюційну та революційну.

Еволюційна форма НТП -- порівняно помірне вдосконалення традиційних науково-технічних основ виробництва, тоді як революційна засвідчує високі темпи в короткі проміжки часу.

Саме революційна форма НТП стає вирішальною у 50--70-х роках XX ст., бо забезпечувала вищий ефект, великі масштаби й пришвидшені темпи розвитку націоньних економік європ цивілізації, США та Японії порівняно із довоєнним періодом. Ця форма НТП втілюється в науково-технічній революції. Зазначимо, що термін "науково-технічна революція" вперше вжив Дж. Бернал у своїй праці "Світ без війни"

НТР -- складова науково-технічного прогресу, серцевиною якого, власне, є прогрес науки і процес відтворення техніки, зокрема створення нової техніки в глобальних масштабах.

До Другої світової війни відбулося дві загальні (глобальні) технічні революції: перша (кінець XVIII -- початок XIX ст.) була складовою промислового перевороту й ознаменувалася поширенням та застосуванням парового двигуна, робочих машин і формуванням машинобудування, а друга (кінець XIX-- початок XX ст.) пов'язувалася з такими процесами, як механізація й електрифікація виробництва. Початок (або перший етап) третьої хвилі НТР припав на 1950--1970-ті роки.

Під впливом науки виникає новий напрям НТП -- автоматизація, за якої застосування технічних засобів призводить до часткової або повної заміни участі людини. У машинобудуванні з'явилася нова галузь -- виготовлення автоматизованих засобів виробництва, що були покликані пришвидшити й модернізувати матеріальне виробництво. Такі системи дістали назву гнучких автоматизованих систем (ГАС), а перші їх складові елементи з'явилися вже у 1950-х роках-- це насамперед верстати із числовим програмним управлінням, а згодом -- створення роботів і комп'ютеризація. Вирішальним значенням ГАС була їхня спроможність швидко перевлаштовувати виробництво, переводити його з одного виду продукції на інший, тобто структурна перебудова, яка стала типовою для НТР.

Найхарактерніші особливості НТР 1950---1970-х років, слід вказати такі:

- революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії. Зрушення в цих науках відкрили перспективи розв'язання проблем, які вимагають комплексного вирішення економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем);

- розвиток прикладних наук;

- оптимізація взаємодії науки та виробництва ;

- запровадження гнучких автоматизованих систем (ГАС), основою яких стало виникнення верстатів із числовим програмним управлінням; створення роботів; комп'ютеризація;

-- запровадження автоматизованих систем управління (АСУ тощо.

Концепція Форда--Тейлора--Друкера -- концепція пром перевороту, що пояснює характер розвитку масових ринків у розвинених національних економіках повоєнного часу за рахунок низки чинників, а саме:

--розширення зайнятості в працемістких поточно-конвеєрних процесах галузей масового виробництва із високими заробітками працівників;

--розширення споживчого кредиту сім'ям зі зростаючими потребами в товарах тривалого користування.

Значною помилкою П. Друкера можна вважати те, що він залишив новому масовому поточно-конвеєрному виробництву і суспільству масового споживання стару назву -- "індустріальна система", що стирало принципову межу між добою НТР і фабрично-заводським виробництвом початку XX ст.

На відміну від концепцій НТР американських авторів, європ концепції 1950--1960-х років створювалися за умов жорстких повоєнних класових зіткнень та конкуренції дешевих америк. товарів. Основною лінією всіх концепцій стає ідея розвитку виробництва завдяки ускладненню техніки й запровадження автоматизації.

Однак зазначимо, що фабрично-заводська концепція НТР, що абсолютизувала значення капіталів і роль чиновника-технократа, не розкривала сутності глобального перевороту в матеріальному виробництві, що стався у 50--70-ті роки XX ст. Саме цей переворот створив нове виробництво і замінив панування капіталу на панування знань.

Ж. Фурастьє, Ф. Штернберг, Р. Арон, Ж. Еллюль, які розглядали НТР 1950--1970-х років як другу хвилю розвитку автоматизації, складнішої техніки, підвищення продуктивності праці.

Загалом теорії перелічених авторів орієнтували масові організації на необхідність контролю за перебігом НТР, найгострішій критиці було піддано конвеєрну технологію, що дегуманізує і декваліфікує працю.

93. Особливості змішаних ринкових систем та їх розвиток у 50-80-ті роки ХХ ст.

Змішана економіка, сформована у 1950-- 1960-х роках в усіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки. У відмінностях моделей змішаної економіки залежно від країни та групи країн простежувалися певні особливості.

Так, у групі, до якої входила більшість країн Зах Європи, переважав неоетатистський варіант змішаної економіки. Його характерними рисами були націоналізація як головний шлях утворення державного сектора, система впливів держави на приватне підприємництво з метою пришвидшення його науково-технічної перебудови, а також комплекс соціальних завдань, що їх мала вирішувати держава. Найяскравіше цей варіант був реалізований у Франції.

Тенденція до конвергенції, тобто вибудовування змішаних систем, поступово згладжує рівні розвитку країн західного світу й відкриває шлях до тривалого зростання і матеріального процвітання. При цьому важливими елементами екон досягнень європ цивілізації стають фактори технологічного, наукового, політичного і соціального характеру. Найважливішими серед них вважали: використання запозичених американських методів управління і технологій; прогрес екон науки та її сприяння створенню ефективної стратегії екон зростання; політичні й інституціональні фактори, й насамперед прагнення політичних керманичів відтворити світову систему вільного обміну і монетарної стабільності, створення системи змішаної економіки, за якої ринкова економіка поєднувалася з політикою екон управління, інтенсифікацію процесу економ та політичної інтеграції.

94. Корпоративні форми господарств та їх наукове обґрунтування у 50-80-ті роки ХХ ст.

Корпорація -- це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства. З інституці-ональної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий "пучок контрактів". Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин -- акціонерів.

У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структуризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій

Холдинги становили надутворення і ставали власниками акцій інших корпорацій, а отже, своєрідною формою регулювання всієї корпоративного співтовариства.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950--1960-х роках нового антимонопольного типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними.

Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.

95. Економічне зростання 50-60-х років ХХ ст. Економічне диво Німеччини та Японії

Темпи збільшення світового промислового виробництва стає безпрецедентним явищем у світовій історії. Вочевиднився перелом основних тенденцій економічної динаміки, що мали місце впродовж попередніх двох десятиліть. "Старі" промислові країни досягли апогею тривалого повоєнного періоду -- швидкого економічного зростання. Що стосується пояснення феномена економічного зростання у повоєнний період, то за гіпотезою вчених економістів передбачалося, що тривала стагнація, зумовлена депресією та світовою війною, відкрила нові можливості зростання з боку як пропозиції, так і попиту.

І справді, рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання.

Резерв робочої сили стає тим чинником, що підтримує економічне зростання цього періоду.

Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація.

Однією з найуспішніших економік повоєнного періоду, економічне зростання в якій набуло вражаючих темпів, стала економіка Німеччини. Прискорений економічний розвиток цієї країни та вихід її на 2-ге місце в світі у 1950-х роках назвали "економічним дивом". Основними чинниками реформування економіки слід вважати такі:

1)відбувається поновлення основного капіталу за участі держави та мінімальних видатків на ВПК. Держава використала кошти від прибутків великих корпорацій, податок па прибуток яких у перші повоєнні роки становив 90--94 %, а на військові потреби витрачалося всього 5--6 % державного бюджету;

2)виникає можл розвитку невоєнних галузей

3) Німеччина отримувала гуманітарну допомогу від США, насамперед у вигляді споживчих товарів на суму 2,5 млрд дол.

Основою "економічного дива" послугувала реформа Людвіга Ерхарда і дістали назву реформ Л. Ерхарда.

Сутність реформи зводилася до перетворення Західної Німеччини з країни із жорстко регулятивною економікою на країну розвиненого ринкового господарства.

Завдання реформи -- створення умов для розвитку вільної, конкурентоспроможної економіки та підвищення життєвого рівня населення. Сам процес модернізації було розпочато з грошової реформи 1948 року, основним завданням у руслі якої стало вилучення з ринку знеціненої грошової маси. Починаючи від 1949 року в Німеччині було проведено реформи щодо сприяння розвитку виробничої сфери.

Успішний приклад економічного поступу та зростання демонструвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на екон лідера Південно-Східної Азії.

Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала невтішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску промислової продукції у 3 рази; руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Японії гостро постала проблема браку природних ресурсів для відновлення економіки та неможливості придбання їх.

Найважливішими аспектами повоєнного відновлення економіки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще одне (поряд із німецьким) економічне диво.

Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу (форма монополії )-- закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року.

Екон зростанню Яп сприяли й такі чинники:

- низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % націон доходу);

- низький рівень (порівняно зі США та Зах Євр) зароб плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США). Отже, японському "економічному диву" передовсім сприяла модернізація інституці-онального середовища. Визначаючи особливості "японського дива", слід звернути увагу на особливі форми відносин праці та високий рівень капіталовкладень у націон доході. Японія інвестувала в господарство близько третини валового національного продукту.

96. Неокейнсіанські (Р. Харрод, О. Домар), неокласичні (Р. Солоу Дж. Мід) та неоінституціональні (С. Кузнець) теорії екон зростання

Велику роль у формуванні неокейнсіанства та у створенні теорій макроекономічної динаміки і зростання відіграли англ Рой Харрод (20ст) та американець О. Домар. Вони незалежно один від одного створили моделі екон динаміки і зростання, які в силу своєї методологічної спорідненості і однакових висновків прийнято об'єднувати в єдину модель -Харрода-Домара. Методологія Х-Д була близькою до методології Дж. М. Кейнса. Вона передбачала:

- дослідження макроекон показників (сукупний попит, сукупн доход, сукупні заощадження, сукупні інвестиції);

- розуміння пріоритетності проблеми забезпе-чення ефективного сукупного попиту;

- визнання нездатності зрілої ринкової економіки до саморегулювання та обґрунтування необхідності держ регулювання.

Із критикою неокейнсіанської моделі Харрода--Домара розроблення яких розпочалося у 50--60 р XX ст. виступили неокласики Р. Солоу та Дж. Міда. Основи моделі зростання Солоу було викладено в праці "Внесок у теорію економічного зростання" (1956). Згідно зі Солоу, головною вадою моделі Харрода--Домара є те, що в ній проігноровано можливі зміни співвідношення капітальних благ і праці, тобто основною причиною несталості економіки є фіксована величина капіталомісткості, що відображає жорстке піввідношення між працею та капіталом. Головний висновок, до якого схиляється Солоу зводиться до того, що зниження трудомісткості сприятиме зниженню залежності зростання виробництва від зростання пропозиції праці. Саме тому вирішальним фактором економічного зростання у довготривалий період є зростання як втілення технічного прогресу, а не зростання капіталовкладень.

Дослідження представника неоінституціональної С. Кузнеця розглядають у руслі інституціональної теорії економічного зростання. Серед факторів, які справляють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Кузнець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушення у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціональні та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розвиток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів.

Завдяки використанню емпіричних статист даних було виявлено, що внесок капіталу в зростання національного виробництва є відносно незначним.

97. Кризи світової і національних економік у 70-80-ті роки ХХ ст. та їх аналіз у економічній думці. Феномен стагфляції

Новими екон явищами, що характеризували функціон світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XX ст., були: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуалізації й віртуалізації екон відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технолог модернізації; вичерпність традиційних екстенсивних факторів екон зростання; загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафто-газової) кризи розвинених країн. Також у цей період посилювалася роль екологічної складової екон прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернац-іоналізації господарських зв язків та панування транснаціональних корпорацій надавали кризовим явищам характеру глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням екон суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу. Світові економічні кризи 1974--1975 та 1980--1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз -- енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною, що зумовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропозиції. Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило подорожчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972--1973 рр. перевищили зростання їх за період від кіпця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвиненою ринковою економікою за одночасного зростання цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало таке нове екон явище, як стагфляція -- одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція. Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку представників неортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації методологічних засад кейнсіанства. Посилення розмежування в середовищі кейнсіанства наприкінці 60-х -- на початку 70-х рр. XX ст., що було пов'язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіапців, призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму: 1)традиційні кейисіанці, представники старого покоління кейнсіанців ( Семюелсоп, Дж. Тобін, Екклі, Клейн), які за умов теоретич. кризи цього напряму залишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії, 2) поеткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-иноваторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодоксальної кейнсіанської теорії. Утворилось дві течії. Отже, виходячи зі сказаного вище, можна вирізнити дві основні течії у структурі посткейнсіанства: америк. течія або монетарне -- Р. Клауер, А. Лсйонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайптрауб, X. Мінскі; 2)англ течія або калецькіансько-неорікардіанське -- Дж. Робінсон, Н. Калдор,П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крсгель, Дж. Ітуелл.Отже, у 1970-х рр. посткейнсіапство як нове теоретичне відгалуження кейпсіанського напряму зробило спробу оновлення макроекономічної теорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести:

1) власне теорію Дж. М. Кейнса, яка лежала в основі обох напрямів посткейпсіанства;

2)критичне й творче використання ідей монетаризму та неокласичної мікроекономічної теорії американськими посткейнсіанцями; 3)відродження рікардіанства, і передусім методологічних засад його теорії вартості представниками англ посткейнсіанства (Сраффа);

4)використання англ посткейнсіанцями здобутків інституціонального напряму екон теорії, врахову-ючи у власних дослідженнях існування і взаємодію соціальноекон та політичних інституцій;

5)використання наукових ідей макроекономічної теорії й теорії розподілу національного доходу, економіко-математичні методи дослідження польського економіста Міхала Калецького; 6)визнання деякими представниками англ посткейнсіанства (Робінсон) доцільності викорис-тання елементів марксистського аналізу, особливо макроекономічних, загальнорівноважних аспектів теорії суспільного відтворення.

Посткейнсіанські течії об'єднують спільні цілі, якими є:1)теоретичне протистояння неокласичній системі; 2)необхідність завершення кейнсіанської революції; 3)створення нового синтезу макро- та мікроекономіки.Але поряд з цим американське та англійське посткейнсіанство мають певні відмінності та особливості

неоконсерватизм економічний колективізація реформування

98. Особливості реалізації ідей неоконсерватизму та монетаризму в реформуванні господарств Англії („тетчеризм") та США" („рейганоміка"): порівняльний аналіз

Діяльність неоконсервативних урядів 70---80-х рр. XX ст. ("рейганоміка" у США, "тетчеризм" у Вел Британії, відроджене "соціальне ринкове господарство" у ФРН) була спрямована на забезпечення монопольно високих прибутків, стимулювання підприємницької ініціативи.

Структурна перебудова капіталіст відтворення, здійснювана у 1960--1970 роки під впливом НТР та складних умов екон зростання, була досить болісною і супроводж певним зниженням темпів росту продуктивності праці, ефективності капіталіст економіки загалом. Зовсім новий характер мали економічні труднощі та суперечності 1970-х --- початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування пропозиції. Так звана "рейганоміка" була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж ї 980-х --- на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинених капіталістичних країнах (зокрема, у Вел Британії політика М. Тетчер -- "тетчеризм"). На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 1970-і роки активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рішень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981--1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економ політики Р. Рейгана було скорочення податків. У 1970-х роках у Великобр уповільнилося зростання виробництва, почастішали кризи, подовжилася депресії, зросли темпи інфляції. Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулювання, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Теттчер, увійшла в історію під назвою "тєтчєргізм". М. Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економ програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації-- монетаризмі.

У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М Тетчер керувався монетаристського концепцією, яка пропонувала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та одночасного обмеження держ підприємництва. Найважливішим напрямом реформ був курс на приватизацію держ сектору. Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов'язував продавати будинки за пільговими цінами мешканцям-орендаторам, унаслідок чого значно зросла частка громадян країни, які стали власниками свого житла.

Уряд Великої Британії ужив цілу низку заходів, що стимулювали розвиток приватного бізнесу, серед них -- збільшення податкових пільг. Одним із найважливіших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією. Суворо контролювалися темпи зростання грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному сектору, відмінено контроль над цінами та заробітною платою, підвищено ставки відсотка. Реформаторська діяльність уряду М. Тетчер дала плідні результати. Було не лише зупинено спад виробництва у промисловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середину 1980-х років Велика Британія мала середні темпи екон зростання, характерні для розвинених країн. Різко скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу. У США альтернативою кеннсіанству стала чиказька школа неолібералізму, що сповідувала ідеї монетаризму. Очолював школу відомий американський економіст Мілтон Фрідмен. Монетаризм центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. На думку монетаристів, лише послідовна політика забезпечення господарства грошима може створити впевненість економічних агентів у неіінфляційному розвитку економіки й сприяти рівномірному інвестуванню із мінімальним ризиком.У широкому сенсі монетарим -- це всі економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані із розробленням грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країн. В основі сучасних монетаристських концепцій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще XVI ст., згідно з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей в обігу. На відміну від кейнсіаиства, природу та причини циклічності ринкової економіки М. Фрідмен вбачає у порушенні монетарної стабільності, неперед-бачених зрушеннях грошової пропозиції, негативних наслідках невираженого втручання держави в економіку, передусім його емісійної політики. М. Фрідмен та його прихильники вважали, що розширення капіталістичного відтворення в довгостроковому періоді можливе лише за умови приросту грошової маси в обігу. М. Фрідмен визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: "Гроші мають значення".

99. Посилення інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства кінця ХХ - початку ХХІ ст.

У кінці XX ст. в результаті поглиблення міжнародного географічного поділу праці, зміцнення зв'язків між національними господарствами виникла світова господарська система. В основі спеціалізації країн у межах світового господарства на початку XXI ст. лежать не стільки кількісні (зробити більше за нижчою ціною), скільки якісні характеристики (наукомісткість, надійність, екологічна чистота тощо). Для світового господарства характерна різностадійність: країни світу одночасно перебувають на всіх стадіях розвитку -- від постіндустріальної до аграрної. Глобалізація світового господарства свідчить про універсальну тенденцію наближення більшості країн до постіндустріальної стадії, коли основні матеріальні потреби людей задоволені і на перший план виступають духовні потреби та обслуговуючі їх сфери економіки. Глобалізація на межі ХХ-ХХІ ст. охопила всі основні сфери діяльності людини -- економіку, політику, культуру, спосіб життя, а також самі умови існування людства. Під впливом НТР відбуваються значні зрушення в галузевій структурі світового господарства. Провідними галузями промисловості стали наукомісткі галузі -- електроніка, лазерна техніка, тонка хімія, а також біотехнології. Розвиток країн все більше залежить від витрат на НДДКР, наука перетворилася у продуктивну силу. Із поширенням автоматизації не тільки у виробництві, а й у сфері розумової праці та сфері послуг винник новий вид ресурсів -- інформаційних. Усе більшого значення набуває сфера послуг, у складі якої, крім традиційних галузей, з'явилися нові - інформаційні, фінансово-кредитні, програмне забезпечення тощо.У кінці XX -- на початку XXI ст. під впливом НТР змінилися й чинники розміщення виробництва. Провідним став чинник "наукомісткості", пов'язаний з різким посиленням ролі науки. Змінилася й дія чинника трудових ресурсів. Зміни у виробництві вимагають все більшого залучення до нього висококваліфікованих кадрів. Усе вагомішим стає екологічний чинник.На початку XXI ст. продовжує формуватися світова агропродовольча система. Незважаючи на зменшення працюючих у цій сфері, у розвинутих країнах сільське господарство відіграє важливу роль як за обсягом виробництва, так і за їх питомою вагою на ринках продовольства. Водночас у більшості країн, що розвиваються, сільське господарство залишається основою економіки.У кінці XX ст. склалася світова транспортна система, налагоджено взаємодію міжнародного й національних видів транспорту і зв'язку. Під впливом НТР поступово зменшується роль залізничного транспорту й зростає роль автомобільного та трубопровідного транспорту. За допомогою супутників зв'язку й найновіших кабелів став можливим зв'язок з будь-яким місцем на планеті.В умовах глобалізації світового господарства все більшу роль відіграють міжнародні економічні зв'язки. Прискореними темпами розвиваються обмін інформацією та кредитно-фінансові зв'язки. Крім розвинутих країн, значними інвесторами стали Республіка Корея, Тайвань, а також Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати.

100. Транснаціональні корпорації та особливості їх діяльності на сучасному етапі розвитку світового господарства

Однією з ключових характеристик світогосподарських процесів 50--70-х рр. XX ст. стає транснаціоналізація.

Поява у світовому господарстві міжнарод- них корпорацій означала вихід підприємницьких структур на якісно новий рівень, вирішальною рисою якого стала втрата капіталом своєї винятково національної природи.

Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнар-ї корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвроп регіоні.

Загальним чинником появи транснаціональних корпорацій (ТНК) був розвиток процесів інтернаціоналізації, в основі якого-- поглиблення міжнар поділу праці та спеціалізації. Конкретні причини виникнення ТНК можуть бути різними. До переліку їх входять існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, сильна монопольна влада виробників, валютний контроль, транспортні витрати, відмінності в податковому законодавстві окремих країн тощо.