Основи економіки

118. Остання спроба реформування радянської командно-адміністративної системи в другій половині 80-х років ХХ ст.

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, що мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі новітніх досягнень науки та техніки, модернізації машинобудування, а на цій основі -- й усього народного господарства, а також активізації "людського фактору". Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її "вдосконалення", виправлення певних "деформацій"; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на витратний шлях, тож принести кардинальних позитивних змін був неспроможний. Проте вжиті на цьому етапі заходи (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, широка заміна керівників тощо) дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовкладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розв'язано антиалкогольну кампанію, яка завдала колосального удару по державних фінансах (за деякими даними, збитки сягали 10 млрд крб щорічно).

Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни наявної в СРСР економічної моделі, які були підготовлені багаторічними економічними дискусіями, зокрема малопомітним у 1970-х роках напрямом удосконалення господарського механізму, що орієнтувався на перехід до ринкової економіки, із конкуренцією та вільним ціноутворенням за відсутності централізованого управління економікою та мінімальним втручанням держави в економічні процеси. Власне, у другій половині 1980-х років цей підхід ще не став підґрунтям реформування радянської економіки, але перші кроки на цьому шляху -- прийняття законів "Про індивідуальну трудову діяльність" (1986 р.) та "Про кооперацію" (1988 р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво, означали відхід від традиційного тлумачення соціалістичної економіки.Певні перетворення відбуваються й в аграрному секторі, але вони зводилися до перебудови системи управління в сільському господарстві (створено Держагропром). . Створення Держагропрому, який об'єднав практично всі міністерства та відомства галузі, не дало істотного ефекту в розв'язанні сільськогосподарських проблем: послабити гостроту продовольчої проблеми й забезпечити реальну самостійність колгоспів та радгоспів.Кризові явища в економіці поглиблювалися, а реформи не давали жодних позитивних зрушень.

В 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових відносин під жорстким державним контролем, але вона не дістала підтримки Верховної Ради СРСР. Не була підтримана й більш радикальна програма групи Шаталіпа ("500 днів"). Зрештою, Верховна Рада СРСР затвердила "Основні напрямки стабілізації народного господарства та переходу до ринкової економіки", втім ця програма не мала під собою твердого грунту й не могла дати позитивних результатів. Унаслідок цього всього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна, безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу радянської економіки та розпаду СРСР.

119. Зробіть порівняльний аналіз спроб та результатів реформування радянської господарської системи у 60-х та в другій половині 80-х років ХХ ст.

Косигінські реформи у 60-тих рр. 20 ст.:

Сільське господарство

У листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959--1963 рр., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який намітив заходи щодо розвитку сільського господарства. Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськими підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності. Вводилася додаткова оплата праці працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Запроваджувалась вільна заготівля сільськогосподарської продукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювалася 50%-ва надбавка від вартості. Зросли капіталовкладення в позвиток сільського господарства, обсяги зрошення і меліорації земель.

Промисловість та система управління

У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості. На пленумі було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії).

У жовтні було утворено 9 нових (існувало 9) загальносоюзних та 11 союзно-республіканських (існувало 2) міністерств. У жовтні 1965 р. ухвалили рішення про проведення економічних реформ. Так, було проведено реорганізацію органів управління, у результаті якої в УРСР було утворено 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств .

Причини невдач реформ 60-тих рр.20 ст.:

Реформи не мали комплексного характеру, загалом вони обмежилися промисловістю. Реформи в промисловості прагнули поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств. Отже, через внутрішню суперечливість і непослідовність реформи були приречені на провал. До того ж, вище партійне керівництво не виявляло жодного інтересу до їх проведення.

Горбачовська перебудова у 80-тих роках 20 ст.:

Лютий 1986 р. ХХVІІ з'їзд КПРС підтвердив курс на прискорення, який за три п'ятирічки мав створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже існуючому.

30 червня 1987 р. Прийняття Закону "Про державне підприємство". Закон передбачав надання підприємствам самостійності, самоуправління, самоокупності, самофінансування. Згодом були прийняті інші партійно-державні постанови: про перебудову планування, матеріально-технічного постачання, ціноутворення тощо. Деякі підприємства отримали право виходу на зовнішній ринок. Було порушено державну монополію на зовнішньоекономічну діяльність

Березень 1988 р. Прийняття нового положення про колгоспи, що допускало можливість існування орендних відносин 1988 р. Запровадження орендних і кооперативних форм господарювання. Початок створення асоціацій, концернів, малих підприємств, спільних підприємств з іноземними фірмами

1989 р. Початок стрімкого підвищення цін і зарплат. Підвищення на 100 % зарплат представникам партійної і державної номенклатури

1990 р. Спроба приборкати інфляцію та ажіотажний попит. Павловська фінансова реформа (обмін купюр вартістю 50 і 100 карбованців).

Осінь 1990 р. Запровадження продажу продовольчих і промислових товарів в УРСР за картками споживача з купонами.

Причини невдач реформ 80-тих рр. 20 ст.:

- Відсутність послідовної, адекватної, науково обґрунтованої стратегії розвитку

- Непослідовність уряду в здійсненні реформ

- Прагнення поєднати несумісні економічні моделі: адміністративно-командну з повним одержавленням власності та ринкову з приватною власністю та ініціативою

- Некомпетентне керівництво в проведенні реформ

- Опір консервативних сил

- Переважання у промисловості підприємств військово-промислового комплексу.

120. Становлення національної господарської системи України в перш.пол.90-х років ХХ ст.

Важливим етапом у вирішенні головних завдань перехідного періоду були "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності", розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, -- які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перерозподіл матеріальних і трудових ресурсів на користь галузей, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості тощо. Після розпаду СРСР (грудень 1991 р.) в Україні здійснюються кроки, спрямовані на ринкові перетворення. Уряд з початку 1992 р. запроваджує в обіг купонокарбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти -- гривні, і стає на шлях "шокової терапії", проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів та зниження рівня життя основної маси населення. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла "Основи національної економічної політики України", що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. "Основи" містили цілий ряд заходів, як то: роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД (Україна залишається у складі СНД, але повністю виходить з "рублевого" простору, що стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми стало умовою вступу України до Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) у квітні 1992 р. У той же час керівництво країни стало на шлях поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів. Зрозуміло, що перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до національної економічної системи не міг бути безболісним. Економіка України переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991--1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %. Найбільш суттєвих втрат у перші роки незалежності зазнав споживчий сектор, адже при загальному зменшенні обсягів промислової продукції приблизно на 20 % виробництво товарів народного споживання скоротилося на 30 %, у тому числі продовольства -- на 35 %. У 1994 р. падіння промислового виробництва досягло 28 %, а валового внутрішнього продукту (ВВП) -- 23 %. Надзвичайно знизився і життєвий рівень населення, його купівельна спроможність у 1994 р. зменшилася порівняно з 1991 майже у п'ять разів. Глибокі деформації відбулися й у сфері державних фінансів. Україна стала лідером серед інших країн за обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного дефіциту поглинуло від 85 до 95 % кредитної емісії і досягло майже 20 % валового національного продукту. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі (10 256 %). На початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України "Основи національної політики на 1993 рік", в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію, проте вимога уряду щодо здійснення жорсткої грошово-кредитної політики не отримала належної підтримки парламенту. Кінець 1991 -- перша половина 1994 рр. -- це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні ж вона у 1992 р. складала 44,9 %, у 1993 р. -- 37,6 %, а в 1994 р. -- 45,4 %. За цими цифрами стоїть збереження великої ресурсомісткості суспільного виробництва.

121. Формування теоретичних засад обґрунтування шляхів переходу до ринкової системи в українській економічній літературі 90-х років ХХ ст.

Разом із тим на роз-к Укр.ек-ки негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, зменшення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівартість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.

Усі ці проблеми привертали увагу науковців, з'являється низка публікацій, присвячених обґрунтуванню концепції структурної перебудови, і передусім трансформації промислового комплексу, питанням оптимізації галузевої структури національного виробництва, забезпечення його конкурентоспроможності на світових ринках.

Так, у колективній монографії "Рьіночньїе трансформации в переходной зкономике" доволі детально досліджено мету й об'єкти структурних перетворень у промисловості України, стверджується, що "ефективнішою вважається та структура виробництва, в якій частка проміжної продукції (сировини, палива, матеріалів) буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції (споживчих та інноваційних товарів)--- відповідно більшою" . Щодо наявної структури промислового виробництва в Україні, то, на думку авторів, вона є "нераціональною як з економічної, так і з соціальної точок зору, оскільки в ній переважають екологічно шкідливі виробництва", а відтак вона потребує кардинальної трансформації передусім у бік наукоємних виробництв .

Цим проблемам присвячено й монографію В. Коломойцева "Восстановлеиие и структурная трансформация промьішленного комплекса Украиньї". Автор як основу структурної політики розглядає політику промислову, "що визначає стратегію і тактику розвитку промислового комплексу та його структурну трансформацію", головними складовими якої є проблеми енергозбереження, досягнення енергетичної безпеки держави й організації імпортозамісного виробництва. Основою промислової політики України, па його думку, має стати посилення конкурентоспроможності національної економіки. Але, зосередившись на питаннях структурної переорієнтації промислового комплексу країни, автор залишає поза увагою конче важливі проблеми інституціонально-структурних перетворень складових цього важливого процесу.

Утім, як доводить досвід, за умов перехідної економіки структурна перебудова насамперед має спрямовуватися на формування та розвиток ринкового середовища. З огляду на це для України й у теорії, і на практиці на перший план виходить проблема обгрунтування та здійснення комплексу інституціональпих реформ: приватизація та законодавче закріплення прав інституту приватної власності, формування конкурентного середовища, вдосконалення інституту права, становлення правового поля господарювання, розвиток фінансових інститутів, обмеження й ліквідація тіньової економіки тощо.

Наприкінці 1990-х років такий комплексний підхід до аналізу суті та спрямованості структурної політики стає основою багатьох економічних досліджень. Так, П. Єщенко, розглядаючи особливості формування структурної політики за умов трансформації економіки, зосереджується не лише на макроекономічних показниках та аналізі структури промислового виробництва, а й на особливостях формування нової структури власності, соціальної структури суспільства. Він стверджує, що найважливішим завданням у процесі трансформації української економіки є необхідність "подолати економічні, політичні, інституційні перепони, що стримують рух економіки України до нової моделі розвитку" .Отже, наприкінці XX -- на початку XXI ст. істотно розширюється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудови української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі Інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічного розвитку й структурної трансформації економіки іпституціо-нальну модернізацію. Усе це дає підстави стверджувати, що, па думку багатьох українських економістів, саме інсти-туціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проблематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

122. Ринкова трансформація господарської системи України в 90-х роках ХХ ст

Кінець 1991 -- перша половина 1994 рр. -- це період поглиблення структурного розбалансування економіки України. Світовий досвід переконливо свідчить, що для ефективного господарювання необхідно, щоб у структурі промислового виробництва частка базових галузей (паливно-енергетичний та металургійний комплекси) становила від 19 до 23 %. В Україні 1992 року вона становила 44,9 %, 1993 -- 37,6 %, а 1994 року -- 45,4 %. За цими цифрами криється збереження великої рссурсоємності суспільного виробництва. Водночас випереджувальними темпами зростають ціни на продукцію базових галузей ціни: на продукцію вугільної промисловості у першому кварталі 1992 р. зросли у 90 разів, більш як у 40 разів зросли ціни на продукцію металургійної та нафтопереробної промисловості, ціни на продукцію легкої промисловості зросли у 12 разів, а сільського господарства-- вшестеро, що свідчило про істотне погіршення галузевої структури національного виробництва. Спроба поліпшити ситуацію за рахунок емісійних кредитів лише стимулювала подальше зростання бюджетного дефіциту.

На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар па товаровиробників, давалися взнаки фіскальні ознаки податкової системи, що вкрай негативно позначалося на економічній ситуації, З метою скорочення емісії не забезпечених товарною масою грошей уряд вдається до збільшення податків, встановлює найвищу в світі ставку прибуткового податку з громадян -- 90 %. Але в підсумку лише збільшуються так звані бартерні операції (натуральний обмін), ще більше посилюється "тінізацїя" економіки, обороти якої у 1994 р. досягли 40 % валового внутрішнього продукту, катастрофічно зростають неплатежі за продані товари й надані послуги, відбувається подальше згортання виробничої та комерційної діяльності. Зростає заборгованість з виплати заробітної плати та інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було результатом непродуманої дефляційиої політики монетаристсь-кими методами без обмежень видатків державного бюджету, які й надалі зростали. Тільки за першу половину 1993 р. обсяги кредитування дефіциту державного бюджету Національним банком збільшилися вдвічі.

123. Теоретичне обґрунтування трансформаційних процесів в українській економічній літературі кінця ХХ -- початку ХХІ ст.

Основ підготовчі документи трансформац процесів в Україні:

1)"Концепція переходу України до ринк економіки" грудень 1990 р.

2) закон України "Про власність", "Про бюджетну с-му", "Про підприємництво", "Про банки і банків с-му".

3) "Осн напрямки екон політики в умовах не залеж-ті" жовтень 1991 р.

Прогр " Основ напрямки ек політики в умовах незалеж-ті":

1.перерозподіл ресурсів на користь галузей що виробляють споживчі товари для населення

2.маш-будня зростає на потреби агро-пром комплексу

3.вступ Укр до МВФ квітень 1992 р.

4.за умовою МВФ Україна стає на шлях "шокової терапії! (поч. 1992) - лібералізація та повна свобода ринк цін.

Осн напрямки теорем обг-ня трансф процесів:

- ліберальний(монетар) - визнає переваги ринк механізму перед ек політикою д-ви(Пинзеник)

- кейнсіанський(неоклас) - визнає необх-ть розробки та впровадж-я д-вою такої структ політики, яка забезпечує ринк трансф-цію нац. Госп с-си(Лукінов, Гальчинський).

Так, у колективній монографії "Рьіночньїе трансформации в переходной зкономике" доволі детально досліджено мету й об'єкти структурних перетворень у промисловості України, стверджується, що "ефективнішою вважається та структура виробництва, в якій частка проміжної продукції (сировини, палива, матеріалів) буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції (споживчих та інноваційних товарів)--- відповідно більшою" . Отже, наприкінці XX -- на початку XXI ст. істотно розширюється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудови української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі Інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічного розвитку й структурної трансформації економіки іпституціо-нальну модернізацію. Усе це дає підстави стверджувати, що, па думку багатьох українських економістів, саме інсти-туціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проблематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

124. Основні етапи аграрної реформи в Україні в 90-ті роки ХХ ст.

У другій половині 1990-х років відбуваються й певні зрушення в аграрному секторі. Формування ринкових відносин в аграрному секторі відбувається на основі земельної реформи. У Постанові Верховної Ради України "Про земельну реформу", прийнятій 15 березня 1991 року, вказано, що земельна реформа - це комплекс правових, економічних, політичних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу. Сутністю аграрних перетворень є зміна власності на селі, що передбачає роздержавлення і приватизацію землі, відродження приватної власності та створення реального плюралізму різних форм власності. Завдання земельних перетворень полягає в перерозподілі земель з одночасним наданням їх у власність громадян і юридичних осіб з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Перетворення земельної власності здійснюється в Україні в 3 етапи: роздержавлення і приватизація земель; паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність аграрних підприємств; реструктуризація сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури. Роздержавлення і приватизація стали важливими підвалинами реформування всієї системи життя суспільства. Цілями роздержавлення власності виступають, насамперед, відродження економічних відносин між товаровиробниками, підвищення ефективності виробництва, пожвавлення ділової активності та підприємницької діяльності. Приватизація передбачає дещо іншу мету - забезпечити передачу права власності на державне майно, майно підприємств, інших майнових комплексів на користь фізичних осіб та їх господарських об'єднань у приватну власність.

Монопольне положення держави щодо власності на землю було ліквідовано через приватизацію на 1-му етапі реформування земельних відносин.

Приватизація сільськогосподарських угідь здійснювалася 2 шляхами: Так, держава започаткувала передачу громадянам у приватну власність сільськогосподарських угідь для ведення особистого селянського господарства та в приватну власність і користування для ведення фермерського господарства із земель запасу та земель резервного фонду. Також держава ініціювала здійснення комплексу заходів з наданням суб'єктам сільськогосподарських підприємств статусу власників земель, що знаходилися в користуванні цих підприємств.

Приватизація здійснювалася шляхом безоплатної передачі земель, які знаходилися в державній власності, селянам, а також через створення недержавних сільськогосподарських підприємств.

З 1995 року здійснюється паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємства і організаціям. В результаті паювання земель кожному члену колективу і пенсіонеру, який раніше працював у цьому підприємстві і залишається його членом, виданий сертифікат на право на земельну частку (пай), яка може бути об'єктом оренди, успадкування, дарування, міни, застави, купівлі-продажу. Станом на 1.01.2002 р. 6630,2 тис. селян стали власниками паїв. Середній розмір паю становить 4,2 га і коливається від 1,1-1,5 га в Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій областях до 7,5-9,2 га у Запорізькій, Херсонській, Луганській областях. Аналізуючи стан проведення земельної реформи в Україні, можна відмітити, що створені умови для рівноправного розвитку всіх форм власності, вільного вибору селянами сфери прикладання своєї праці. Дано поштовх для розвитку різних форм господарювання. Починаючи з 1991 р. виконано значний обсяг робіт з реформування земельних відносин.

125. Структурна перебудова української економіки: теорія та практика (1990-ті роки)

Важливим етапом у розв'язанні головних завдань перехідного періоду були "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності", розглянуті наприкінці жовтня 1991 р. Верховною Радою України, які передбачали структурну перебудову господарства України, конверсію оборонної промисловості, перероз поділ матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляють споживчі товари для населення, а також переорієнтацію машинобудування на першочергове задоволення потреб агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості тощо, здійснення яких мало відбуватися в процесі переходу від командно-адміністративної системи до ринкової.

Ще у 1990--1991 роках Верховною Радою було затверджене Концепцію переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу, підготовка законо- відавчого поля, для чого було прийнято цілу низку законів, а саме: "Про власність", "Про бюджетну систему", "Про підприємництво", "Про банки і банківську діяльність" тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки.

Від початку 1992 р. був запроваджений в обіг ку пон-карбованець як розрахунковий знак і попередник повноцінної національної валюти -- гривні. Україна виходить на шлях "шокової терапії", проголосивши лібералізацію торгівлі та повну свободу ринкових цін, за винятком цін на окремі товари, що призвело до посилення інфляційних процесів і зниження рівня життя основної маси населення.

У березні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила "Основи національної економічної політики України", що було наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. "Основи" передбачали низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію, структурну перебудову й модернізацію промисловості, відмову від деяких принципових положень, прийнятих під час створення СНД (Україна залишається у складі СНД, але остаточно виходить з рублевого простору, що стало можливим завдяки запровадженню купоно-карбованця), перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін, переорієнтацію зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Певною мірою прийняття цієї програми було умовою вступу України до Міжнародного валютного фонду (МВФ) у квітні 1992 р.

Серед керівництва країни така точка зору мала певну підтримку й на практиці воно пішло шляхом поступових економічних змін зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Декларуючи прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.

Економіка України переживала глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили панівні в цей період в економічній сфері тенденції. Передусім це катастрофічне падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991--1993 рр.) національний дохід України скоротився на 39 %.

Ще на початку 1993 р. уряд подав до Верховної Ради України "Основи національної політики на 1993 рік", в яких передбачалися заходи, спрямовані на фінансову стабілізацію, проте вимога уряду щодо здійснення жорсткої грошово-кредитної політики недістала належної підтримки парламенту.

Кінець 1991 -- перша половина 1994 рр. -- це період поглиблення структурного розбалансування економіки України

На цьому тлі суттєво посилився податковий тягар на товаровиробників. Зростає заборгованість з виплати заробітної плати та інших виплат (пенсій, стипендій тощо). Усе це було результатом непродуманої дефляційної політики монетаристськими методами без обмежень видатків державного бюджету, якій надалі зростали.

Размещено на Allbest.ru