Основи економіки

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господарства України після 1861 р., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. її характерними ознаками є: по-перше, утілення в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції "знизу", а силовій модернізації-- "революції згори"; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існування нового та попередніх устроїв, а також порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

74. Представники Київської психологічної школи (М. Бунге, Д. Піхно, О. Білимович) про шляхи ринкової перебудови суспільства

Грунтовне дослідження ринкових відносин характерне і для представників Київської психологічної школи, зокрема, М.Бунге, О. Біли-мовича, П.Струве, В.Желєзнова, в яких ринкове господарство аналізувалися як системне утворення.

У працях відомого економіста П.Струве проблемам генезису ринкових відносин надавалося надзвичайно важливе значення. По-перше, вчений стверджував, що тільки ринкове господарство спроможне забезпечити країні потрібну екон динаміку. По-друге, П. Б. Струве був певен, що це історично необхідний шлях. По-третє, виділяючи у своїй концепції "первинне" (натуральне) і "вторинне" (грошово-цінове) типи осподарювання та порівнюючи їх, учений дійшов висновку, що екон та культ прогрес суспільства можливий лише за умов "вторинного", конкурентно-ринкового господарства.

О.Білимович, зокрема, не поділяючи взглядів К. Маркса стверджував, що затрати праці -- це не єдина умова товарного обміну. Ha думку вченого, якщо товар позбавлений корисності, він не може бути предметом купівлі-продажу на ринку, а отже і не має мінової цінності. У своїх дослідженнях ринкової ціни Білимович наголошував на необхідності поєднання об'єктивних факторів у вигляді затрат праці та рідкісності благ, суб'єктивних -- у вигляді потреб та їхньої корисності, а також чинників неекономічного порядку (соціальних, культурних, політичних тощо). Тільки з таких позицій можна пояснити механізм попиту й пропонування, а також зрозуміти сутність обміну та ринкової ціни.

За умов розвитку мінових відносин актуальність вивчення ринкових проблем зростала. Про це писав, зокрема, В. Желєзнов, наголошуючи, що питання про ринки для цієї епохи господарського розвитку набуває надзвичайно важливого значення. Учений справедливо зауважував про становлення ринкової системи, в основі якої лежить відокремлення с/г та промисловості, спеціалізація останньої, швидкий розвиток обробної промисловості порівняно із с/г, що потребує розширення територій обміну.

Ринок як комплексне, системне утворення був також предметом дослідження В.Желєзнова. Він зокрема, зазначав, що під ринком розуміє одну із сторін сучасної екон організації на основі функціонування якого не тільки реально визначається сукупність суспільних потреб, але й забезпечується еквівалентність процесів обміну та рівноважний розвиток економічної системи в цілому. Відомий учений-економіст М. Бунге, професор, згодом ректор Київського університету, а у 80-ті pp. -- міністр фінансів Росії, критично ставився до ідей класичної школи політичної економії. Він став фундатором Київської психологічної школи, яка згодом здобула високу оцінку на Заході. Бунге вказував на велике значення для розвитку політичної економії правильного визначення її предмета і вважав, що складність такого визначення пояснюється нечіткими позиціями ліберальної економічної школи та соціалістів. Обстоюючи шлях капіталістичного розвитку як необхідний і природний, М. Бунге критикував соціалістів за те, що вони засуджували існуючий порядок і вбачали свій ідеал у "вигаданих формах суспільного устрою". Цінність речі Бунге визначає її корисністю, "придатністю", величина якої залежить від попиту і пропозиції. Згодом він розробив теорію цінності на засадах психологічної школи і визначив цінність як "корисність"

75. Творчий внесок М.Тугана-Барановського в українську та світову економічну думку

Характеризуючи еволюцію поглядів М. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку як пункту продажу товару до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи. Зазначена проблема найбільш повно викладена ним у праці "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і найближчий вплив на народне життя" Учений дійшов висновку, що ринок 19ст. є центральною силою, яка керує всім капіталіст господарством і відіграє вирішальну роль у його розвиткові.

Туган-Барановський, користуючись методом схематичної побудови суспільного виробництва як цілого, висловлює думку про те, що розміри ринку не визначаються обсягами народного споживання, оскільки суспільний продукт включає ще й засоби виробництва. Тому проблема реалізації бмежується тільки пропорційністю розподілу між галузями суспільного виробництва. Проблеми ж так званих третіх осіб і необхідності зовнішніх ринків, на думку вченого, не існує, адже капітал виробництво спроможне самостійно створити для себе достатній ринок.

Акцентуючи увагу на визначальній ролі сфери обміну в сучасному йому суспільстві Т-Б був певен, що з'ясувати характер проблеми ринку можливо тільки на основі системного аналізу, охопивши "в одній картині усе суспільне гос-подарство в сукупності".

3 позицій такого бачення Т-Б уважав, що вирішення проблеми ринку залежить від цілого спектра проблем, зокрема власності, конкуренції, державного регулювального впливу на ринкові процеси й зазначеної вище проблеми пропорційного розподілу суспільного виробництва. Тільки комплексне їх розв'язання сприяло б вирішенню проблеми ринку, оскільки ж воно утруднене, то економіка періодично зазнає порушення макроекономічної рівноваги у вигляді криз надвиробництва, депресій.

Він критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади "теорії реалізації" Сея , яка стверджувала, що пропозиція порджує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те , що межа вир-тва визн. прод. силами людства .Він писав, що поит на товари створюється самим вирибництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку прод. сил, не існує. Це на його думку підтверджує ідея про зв. пром. коливань з період. зростанням основного капіталу . Він розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух "економічної активності", а також фактори , що зумовл. таку активність . Т.-Б. звертає увагу на виявлення гол. рушійної сили ек. активності і робить висновок, що це є рух інвестицій. Він першим сформулював осн. закон інвестиційної теорії циклів , відповідно до якого фази пром. циклу визн активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях , що виготовляють засоби вир-тва порджує мультипрлікаційний процес всіх елементів ек. активності. Джерелом приб. він наз весь капітал.У багатьох дослідж. "Учення про гран. кор-сть", "Осн. помилка абстрактної теорії кап-зму" та ін. вчений намагався переорієнтувавти П.Е. в Рос. та Укр. на позиції

Велику увагу він приділив питанню розвитку капіталізму в Рос., що в останнє десятиріччя 19ст стало головним тор питаням у країні. Було опублік його докторську дисетацію "Рос. фабр. в минулому та сучасному. Історико-економічне досл."

76. Роль столипінської аграрної реформи в госп розвитку України

9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку - "відруб", а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася "хутором".

Нова аграрна політика передб. здіснення 3 груп законів:

- Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

- Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

- Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях вести господарство могли в основному лише заможні селяни - куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Селянський поземельний банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни - до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і "розрідити" атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.

Важливою рисою селянського землеволодіння була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність.

Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв'язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв'язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв'язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.

77. Сутність та етапи становлення світової системи господарства

Світове господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн, - міжнародних економічних відносин.

Суть світового господарства визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково - технічної і виробничої торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.

Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є:

1) міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво;

2) вивіз капіталу і міжнародний кредит;

3) світова торгівля;

4) міграція робочої сили;

5) міжнародні валютні відносини.

Світове господарство склалося на початку XX століття у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного включення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.

Економічні основи світового господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов'язаному з першим великим суспільним поділом праці, що збігається у часі з мідним, бронзовим та раннім періодом залізного віку.

Другий великий суспільний розподіл праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального.

Третій великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, і як наслідок, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові.

Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинутих країн:

1) підприємницька проста кооперація: від зародження підприємництва у промисловості і до сер. XVI ст.;

2) мануфактурне виробництво: XVI - XVIII ст.;

3) велике машинне виробництво: XVIII - XX ст.;

Світове господарство кінця XIX -- 20-х років XX ст. характеризується історичним протистоянням двох систем:

1) ринкової (капіталістичної);

2) командно-адміністративної (соціалістичної).

Усього в переважно ринковій системі світового господарства в середині 80-х років було понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутих. У країнах, що розвиваються, проживало 3/4 населення, вони займали понад 4/5 території і на них припадало лише 18,5 % сукупного валового продукту усіх країн переважно ринкової системи.

У країнах централізовано керованої економіки, яким належало понад 40 % промислового виробництва усіх країн світу, в 70-80 роках почалося активне поглиблення суперечностей, що спричинило фактично руйнацію соціалістичної системи і переорієнтацію на ринкові відносини.

У країнах розвинутої ринкової економіки подальшого розвитку набула соціалізація суспільства, що відбилося у високому ступені задоволення матеріальних і духовних потреб населення.

78. Зміни в господарствах країн Західної цивілізації в 20-30 рр. ХХ ст. та їх відображення в теоретичній системі Дж. М. Кейнса

До 30их років 20ст панувала думка що за допомогою вільного цінутвореня економіка автоматично прямує до рівноваги (попит = пропозиції) але згодом ця теорія вичерпала себе, яскравим прикладом цього був циклічний характер розвитку капітал економіки. На рубежі 20ст монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталіст господарства, вільне переливання капіталу та робочої сили, вирівнювання витрат виробнитва, цін та норми прибутку стають тепер неможливими. Економічна криза 1929-33рр продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів.

Перші кроки були зроблені у США у "новому курсі" Рузвельта. На перших порах втручання в екон життя пояснювалося практичними міркуваням без відповідної теоретичної бази. У 1936 англ економіст Кейнс видав книгу "Загальна теорія зайнятості, процента, грошей", цим самим створивши теорет базу нового напряму котрий обгрунтовує неможливість саморегулювання капітал. економіки на мікрорівні та необхідності державного втручання в екон процеси.

Кейнс(1883-1946)-англ.ек-ст, держ. і політичний діяч. Гол.праця - "Загальна теорія вартості, процента і грошей" (1936) - книгу сприйняли у колі великої буржуазії і назв. "біблією кейнсіанства".

Кризи 1929-1933рр. змінює погляди Кейнса, він пориває з ідеями фритредерства, вв., що доба вільної конкуренції вичерпала свої можливості.

Він чітко сформулював новий напрям ек. теорії дер-го регулювання ек-ки. Оперував величинами, що визначають рівень та темпи зростання нац.доходу- споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість. Він заклав основи макроекономічному напрямку ек-ки. Кейнс вважав, що проблеми розви-го кап. сус-ва, слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів, а у сфері попиту. Кейнс поставив під сумнів існування за умов монополістичного капіт-му вільного руху цін у напрямку зниження (досвід показав, що ціни залишаються незмінними навіть заумов зниження зарплати та спаду вир-ва.Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є ета, нижче якої суб"єкти не передадуть свої заощадження у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі ускладнень.Отже він намагався показати, що мех-зм автоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія є утопією.

За К. витрати на споживання зростають мірою збільшення доходу, що є у розпорядженні сус-ва. Але зі зростанням доходу зменшується показник граничної схильності до споживання, а відтак зменшується і частка споживання в доході. Це пов"язано з тим, що частина НД заощаджується. Причину цього К. бачив в схильності людини споживати менше в міру збільшення її доходу - "основний психологічний закон сус-ва".Умова досягнення рівноважного стану ек-ки за К. полягає щоб вакуум між рівнем доходу і споживанням заповнювався збільшенням інвестиційних витрат

К. виділив три мотиви зберігати гроші готівкою;

- трансакційний мотив (бажання мати готівку для нгепередбачених платежів) ;

- мотив перестороги;

-спекулятивний мотив.

За К. зменшення зарплати не здатні зменшити безрбіття.

Теорія попиту на гроші у К. - теорія " переваги ліквідності ". Ліквідність за К. - це можливість ати за одиницую часу за макс. ціною будь-яке майно.

Значення теорії К.;

-висуває на перший план проблеми реалізіції (неефективного попиту), що започаткувало розвиток динамічної теорії циклу.

-теорія НД та мультиплікатора увійшли в післякеййстанські теорії ек. зростання;

-поєднав ек. теорію та ек. політику.

79. Світова економічна криза (1929-1933 рр.) та шляхи виходу з неї. "Новий курс" Д. Ф. Рузвельта

Сутність політики "Нового курсу" Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Лінія "Нового курсу" передбачала жорстку боротьбу і являла собою певну рівнодіючу багатьох сил: великого бізнесу, банківських кіл, дрібних підприємців, фермерів, профспілок, широких мас працюючих і велику кількість безробітних. Перші дні президентства Рузвельта були ознаменовані екстреними заходами з боку уряду. За умов банківської кризи, що вибухнула (банки банкрутували один за одним), президент оголосив загальні "банківські канікули" до 9 березня й запропонував Конгресу США "Надзвичайний закон про банки". Положення закону доводили, що Рузвельт не пристав на необхідну для багатьох націоналізацію банківської системи. Закон передбачав такі заходи:

1) надання Федеральною резервного системою (ФРС) позик банкам;

2) наділення міністра фінансів повноваженнями, до яких входило право запобігати масовому вилученню внесків;

3)заборону на експорт золота;

4) продаж банкам ФРС облігацій державної позики.

Завдяки введенню таких заходів банки змогли отримати від держави позики під заставу цінних паперів і державних облігацій.

На підставі закону про надзвичайний стан в Історії США вперше була змінена концепція бюджетної політики, тобто держава свідомо пішла на перевищення витрат над доходами. Припинився обмін банкнот на золото, яке зрештою остаточно вилучили з обігу. Щоб уникнути гіперінфляції, держава вжила заходів для закупівлі золота у населення за ціпами, що перевищували курс долара стосовно золота

Поряд зі зростанням державного контролю над банківською системою посилювався контроль над біржею і ринком цінних паперів. У 1933--1934 роках, незважаючи на критику з боку ділових кіл, було прийнято кілька законів, які регулювали випуск цінних паперів, у результаті чого було:

1) встановлено контроль над випуском акцій (у разі випуску компанією акцій усі її директори несли персональну відповідальність за випуск);

2) передано контроль над ринком цінних паперів до спеціально створеної комісії, членів якої призначав Президент;

3) обмежувалося використання банківського кредиту в операціях на біржі;

4) заборонялися будь-які маніпуляції з цінними паперами;

5) вводився щорічний звіт корпорацій, зареєстрованих на біржі.

Двома найважливішими законами першого терміну президентства Ф. Рузвельта (1933---1936), що вплинули на подальший розвиток економіки США, можна вважати закон про відновлення національної промисловості (НІРА) і закон про регулювання сільського господарства (ААА), ухвалені на початку 1933 року.

На відміну від "Нового курсу" Рузвельта, Велика Британія в боротьбі з наслідками "Великої депресії" не пішла шляхом порятунку промисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері.

Головним у діяльності уряду лейбористів було:

1) виправлення дисбалансу бюджету;

2) поліпшення становища у внутрішній і зовнішній торгівлі. Англійці залишалися консерваторами стосовно переходу до дефіцитного бюджету, хоча така політика США згодом цілком виправдала себе. Велика Британія використовувала у боротьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвід головного "банкіра світу". Тому в 1931--І934 роках уряд Великої Британії головним економічним завданням вважав забезпечення сприятливих фінансових умов для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі.

У цей період уряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану па зниження рівня безробіття, організацію громадських робіт. Ця політика передусім стосувалася державного сектору і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи із найменшими втратами.

"Велика депресія" 1929---1933 років далася взнаки й на господарському житті Німеччини через "прив'язку" економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припинення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб).

Нездатність уряду Веймарскої республіки ефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу до влади НСДАП.

Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер. Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господарства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою -- світове панування.

80. Особливості економічної кризи 1929-1933 років у Німеччині. Виникнення необералізму та його роль у господарському відродженні країни

"Велика депресія" 1929---1933 років далася взнаки й на господарському житті Німеччини через "прив'язку" економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припинення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб).

Нездатність уряду Веймарскої республіки ефективно протидіяти економічній кризі, намагання монополій відновити втрачені позиції на світових ринках, різке падіння життєвого рівня були головними чинниками встановлення фашистського режиму в Німеччині 1933 року й приходу до влади НСДАП.

Економічна політика фашизму мала яскраво виражений статистичний характер. Антикризові заходи набули рис надзвичайних, оскільки переслідували не так тактичні цілі виведення господарства у режим зростання, як стратегічні військово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою -- світове панування.

Така стратегія визначила форми і методи виведення країни з кризи, суттю яких стає тотальна мілітаризація народного господарства. Прихід до влади уряду на чолі з Гітлером спонукав швидке й рішуче проведення політики встановлення "нового порядку", за умов якого економічний, військовий потенціал Німеччини буде максимізований, і країна відродить колишню міць і вплив.

"Новий порядок" ґрунтувався на низці принципів і заходів, що визначали основу і сутність економічної політики фашизму. До них слід віднести:

1) примусове картелювання промисловості;

2) ліквідація свободи торгівлі та вільних ринків;

3) контроль над цінами і заробітною платою;

4) централізований адміністративний розподіл трудових і матеріальних ресурсів;

5) жорстке обмеження управлінських функцій та управлінської свободи підприємців;

6) прагнення максимальної самозабезпеченості всіма ресурсами (продовольством і сировиною);

7) протекціоністська (меркантилістська) зовнішньоторговельна політика.

Закон про підготовку органічної побудови німецького господарства (27 лютого 1934 р.) став завершальним етапом формування системи, яка підкорила окремі підприємства інтересам держави, а саме інтересам фашистської військової держави. Тепер вершиною німецької економіки була Національна економічна палата, яка координувала та управляла діяльністю національних груп індустрії. Наступними були картелі. Картелі фашистського періоду здійснювали контроль за розподілом сировини і зовнішньою торгівлею, ринком капіталів, процесом інвестування, встановлювали рівень заробітної плати і відсотків. Проведення політики примусового картелювання означало практично повністю ліквідацію системи вільної конкуренції й ринкового господарства.

Створене у вересні 1933 р. національне міністерство продовольства було уповноважене регулювати виробництво, ціни, доходи, умови торгівлі.

Трансформація трудових відносин 1930-ми роками в Німеччині була підпорядкована головній меті -- досягненню максимального економічного та військового потенціалу. Працю розглядали винятково як ресурс, використовувати який належало із найбільшою віддачею за найменших витрат для його утримування, що й було закріплено в законі про регулювання національної праці.

Особливостями німецького неолібералізму є те, що представники цієї течії не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують також інституціональні підходи, розроблені ще історичною школою. Німецька неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання економіки.

Теорія "соціально-ринкового" господарства мала своїм вихідним пунктом протиставлення ринкового господарства центрально-керованому господарству, заснованому на суспільній власності, а також господарству, побудованому на базі приватної власності і централізовано керованому економічними угрупованнями (олігопо-лія, монополія). Це була теорія "третього шляху" розвитку.

Отже, складовими соціально-ринкового господарства є: конкурентна ринкова економіка на засадах приватної власності та держава, що з допомогою економічних механізмів перерозподіляє національний дохід з метою забезпечення соціальної справедливості.

Напрям розвитку Німеччини визначався окупаційним урядом відповідно до плану Маршалла, згідно з яким країні надавалася реальна матеріальна допомога. Німеччина стала перед вибором між центрально-керованим типом господарства (та аграрною спрямованістю розвитку) і ринковим (отримання грошової допомоги, кредитів для відновлення економічної структури).

Державне втручання в економіку обмежувалось правовим регулюванням та непрямим впливом, що не шкодив вільному ринковому механізмові. Пряма участь держави в суспільному житті не виходила за межі соціальної сфери.

81. Соціально- економічні наслідки Першої світової війни. Версальська угода та її економічний зміст

У період Першої світової війни вирішального значення для економік країн, які брали в ній участь, набули потреби фронту. Держава не обмежувалася функціями замовника і покупця військової продукції. Масштабність воєнних дій і загострення економічних проблем змусили уряди країн, що воювали, перебрати на себе частину організаційних функцій та забезпечення взаємодії між приватними підприємствами, що обслуговували потреби фронту. Управління економікою з боку держави набуло форм контролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

Так, у США в 1917--1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувалася військово-промисловою радою. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини ("військово-сировинні союзи"), Англії (міністерство військового постачання).

Завершення війни спричинило неминучий процес повоєнної реконверсії економіки США, Великої Британії та Франції. Наприклад, Велика Британія розформувала майже всі створені під час війни органи контролю. Та попри те, що уряд організував розпродаж багатьох військових заводів, під контролем держави залишалося вчетверо більше підприємств, ніж до війни. Це було свідченням того, що до планів уряду не входила остаточна відмова від державного регулювання економіки.

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

Видатний економіст XX ст. Дж. М. Кейнс у праці "Економічні наслідки Версальського мирного договору" (1919) писав, що прийняті рішення не залишають надії на відновлення мирного господарства, адже репарації з Німеччини (132 млрд золотих марок) нечувано великі. Кейнс пропонував надати американські позики Німеччині, бо вважав, що лише в такому разі Німеччина зможе виплачувати помірні репарації.

Разом із територіями (скорочувалася на 70 тис. км²) Німеччина втратила 75 % видобутку залізної руди, 25 % кам'яного вугілля; 35 % виплавки сталі. Німеччина була позбавлена колоній площею 3 млн км² із населенням 13 мли осіб. Розв'язання військових питань передбачало:

1) заборону мати ВМФ;

2) обмеження збройних сил до 100 тис. осіб;

3) скорочення військового виробництва;

4) заборону мати підводний флот;

5) руйнування значної частини військових укріплень.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць

82. Світове господарство в роки стабілізації. Економічний зміст планів Дауеса та Юнга

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.

1924 - 1929 рр. в Німеччині були періодом економічного піднесення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13 %. За підтримки міжнародних капіталів Німеччина відновила економічну могутність і повернула собі друге місце у світі за розмірами промислового виробництва, відтіснивши Англію на третє місце.

Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата.

Період 1924--1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відносини. Однак це не було простим, механічним поверненням до системи вільних ринкових відносин. Скорочення статистських відносин було частковим: у 20-ті роки практично в усіх країнах тривав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила "новий" політичний порядок, не розв'язала європейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загальну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби територіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів етатизму і в період стабілізації.

Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки коливалися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили невигідним обмін товарами між країнами.

83. Особливості розвитку світового господарства на зламі 19-20 ст. та їх відображення в концепціях імперіалізму(Дж. Гобсон, Ленін, Каутський,Гільфердінг, Шумпетер)

Становлення світового господарства. Концепції Імперіалізму як відображення зовнішньополітичної політики країн Західної Європи.

Перша промислова революція підготувала екон передумови для здійснення другої технологічної революції (1870--1918) B нових істори умовах, які позначилися подальшим розвитком ринкового господарства в період монополіст. конкуренції.

У 1873 p. відбулася світова екон криза, яка була наслідком циклічного розвитку капіталіст економіки в умовах вільної конкуренції. Криза співпала з початком другої наук-технологічної революції, що позначилася значними відкриттями в галузі науки й техніки.

Збільшення обсягів виробництва товарів, зростання міст, освоєння корисних копалин у колоніях призвело до розвитку та вдосконалення транспорту. Швидкими темпами зростає довжина залізниць,будуються нові величезні канали-- Суецький та Панамський, почалась електрифікація залізниць.

Упровадження у всі сфери людського життя досягнень другої технологічної революції суттєво вплинуло на світове промислове виробництво. Так, лише з 1870 по 1900 pp. обсяги продукції збільшилися в три рази.

Унаслідок технічних зрушень прискореними темпами розвивається важка промисловість, яка випереджає легку, а також сільське господарство.

У сільському господарстві відбувається подальший розвиток фермерства, зростає його товарність та кардинально поліпшується механізація.

Продовжується освітня революція, яка розпочалася в середині XIX ст. У кінці XIX ст. країни особливий наголос зробили на розвитку середньої та вищої освітй, особливо технічної, щоб задовольнити потреби промисловості у кваліфікованих кадрах.

Технічний прогрес наприкінці XIX -- на початку XX ст. активно вплинув на процес розширення виробництва, застосування нової техніки, збільшення розмірів промислових підприємств і централізації капіталу та виникнення монополій.

У такій ринковій системі монополії набувають форми картелів, синдикатів, трестів та концернів, з виробництва, збуту та керування підприємствами.

У провідних країнах Зах Європи та США посилюється, вплив держави на економіку та утвор державно-монополістичний капіталізм.

На рубежі XIX--XX ст. в економічній літературі для опису змін, що відбувалися, дедалі частіше почали вживаться термін "імперіалізм", переважно у значенні експансіоністської зовнішньо політичної діяльності капіталіст держав. На початку століття з'являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства. Найпоширенішими підходами до аналізу імперіалізму були економічний та політичний.

Засновником екон інтерпретації імперіалізму вважають англ ліберального економіста Дж. Гобсона. У 1902 р. в праці "Імперіалізм" він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фінансові інтереси класу капіталістів, що є "керуючим імперського двигуна". Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, що не може бути реалізований у країні через малу місткість внутрішнього ринку, перешкоди, що виникають під час розподілу капіталу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризиків і загрози надвиробництва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за кордоном. Однак за межами своїх країн монополії стикаються з іншими конкурентами. Для усунення конкурентів з ринку фінансова олігархія використовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні аван тюри і створюючи загрозу війни. Це був економічний стрижень імперіалізму, але без ризику, агресії, проявів расизму, націоналізму, на думку Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він вважав, що імпер-м створює великі витрати для екон розвитку, що призводить до війни.

Екон інтерпретацію імперіалізму розвивали також Р. Гільфердинг ("Фінансовий капітал"), В. 1. Ленін ("Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму") та ін.

Прихильники неекономічного підходу до аналізу імперіалізму (лідери II Інтернаціоналу К. Каутський, Р. Люксембург, український дослідник П. Мигулін та ін.) намагалися обґрунтувати тезу, згідно з якою імперіалізм не є прямим породженням капіталізму.

У такому висвітленні найвідомішою є праця Й. Шумпетера "Соціологія імперіалізму" (1919), в якій німецький учений з позицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа людини (а не суспільство) призводить до неминучості виникнення війни, й у цьому Й. Шумпетер бачив "нормальність" перебігу суспільних подій. По-перше, він вважав, що клас воїнів є традиційною структурою суспільства, яке віддає "воїнам" свої цінності та прагнення. По-друге, монополії є викривленням природи капіталізму і породженням вспадкованої від феодального порядку системи протекціонізму й тарифів. По-третє, імперіалізм з'являється через наявність егоїзму фінансової олігархії.

Отже, імперіалізм, на його думку, не є нормальним розвитком капіталізму, а являє собою результат випадкового поєднання мілітаризму, монополії та фінансової олігархії. У разі усунення двох останніх шляхом проведення реформ і за умов вільної ринкової економіки капіталізм вийде на магістральний шлях свого розвитку.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. поступово накопичуються й загострюються соціально-економічні суперечності між провідними країнами світу, що призводить до блокового протистояння між ними. Екон й територ претензії країни-Суперниці намагалися розв'язати під час Першої світової війни, яку можна назвати першою кризою світової цивілізації.

84. Зміни в ринковому господарстві на етапі державно-монополістичного розвитку та їх відображення в теоріях конкуренції Чемберліна, Робінсона, Шумпетера

На зламі XIX--XX століть під впливом монополізації суттєвих деформацій зазнали конкурентні відносини, що призвело до серйозних соціально-економічних потрясінь (банкрутства слабких підприємств, безробіття, зубожіння робітників і сільського населення тощо). Крім того, посилення монополізації виробництва зміцнило політичну владу монополістичної буржуазії, яка й надалі прагнула проводити олігархічну політику.

Розкрити цю нову якість ринкової господарської системи, що входила у суперечність із панівною неокласичною доктриною, спробували майже одночасно і незалежно один від одного провідні економісти XX ст. Дж. Робінсон та Е. Чемберлін. Зокрема, Дж. Робінсон у праці "Економічна теорія недосконалої конкуренції" (1933) спростовує існування вільної(досконалої) конкуренції як механізму, що забезпечує економічну рівновагу.

Одним із найважливіших питань ринкової політики монополістичних компаній Дж. Робінсон вважає можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту шляхом "дискримінації в цінах", тобто сегментування ринку з огляду на різну еластичність попиту за ціною в різних категоріях споживачів. У результаті своїх досліджень вона доходить висновку, що можливість цінового маневрування підриває основні постулати класичної теорії: незалежність ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропозиції з оптимальним використанням ресурсів тощо.

У цьому ЇЇ позиція принципово відрізняється від позиції Е. Чемберліна, який вважав, що саме механізм монополістичної конкуренції найліпше забезпечує інтереси економічного добробуту підприємців, фірми та держави. Вчений у своїй головній праці "Теорія монополістичної конкуренції" (1933) аналізував структуру ринку, що поєднує елементи конкуренції (вільний доступ на ринок, велика кількість фірм тощо) з елементами монополії (споживачі віддають перевагу деяким продуктам, за які згодні платити навіть завищену ціну). На думку Е. Чемберліна, монопольне становище на ринку досягається за рахунок диференціації продукту, під якою він розумів різні властивості товару, умови його реалізації й доведення продукту до споживача. Тобто ринок будь-якого виробника за умов монополістичної конкуренції визначається трьома чинниками: ціною продукту, його особливостями та витратами зі збуту.

У теорії Е. Чемберліна конкуренція і монополія існують поряд. На відміну від позиції Дж. Робінсон, яка аналізувала процес становлення монополій на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу, Е. Чемберлін серед причин виникнення монополій називав поза виробничі чинники, зокрема унікальні особливості підприємства, репутацію фірми, виготовлення товарів-субститутів, рекламу тощо. Учений визнавав, що утворення монополій супроводжується підвищенням цін, безробіттям, зменшенням випуску товарів і незавантаженими виробничими потужностями, але при цьому не вважав, що монополісти мають нести відповідальність за таку економічну ситуацію.

За таких умов саме держава мусила вдатися до певного регулюючого впливу на економіку, обмежуючи тим самим процес монополізації. Одним із перших антимонопольний закон був ухвалений у США 1890 року. Конгрес ухвалив закон (відомий як закон Шермана), що забороняв будь-яке об'єднання у формі тресту чи іншій формі, спрямоване на обмеження виробництва або торгівлі. Це був час, коли економісти вірили, що лише досконала конкуренція може дати найкращі результати і тільки вона є альтернативою монополії. В антимонопольній політиці багатьох країн світу відбулися суттєві зсуви акцентів: пріоритетним напрямом став захист споживачів. Водночас велику увагу приділяли проблемам підвищення ефективності й динаміки споживчих цін. Сприятливі умови для розвитку у США були створені завдяки гарантуванню з боку держави повної свободи економічної діяльності після Громадянської війни; значним сировинним ресурсам; еміграції; відсутності морально застарілого устаткування; протекціонізму уряду в сфері торгівлі імпортом, повною свободою імпорту іноземного капіталу тощо.

Німеччина в цей період набувала статусу другої країни після США за рівнем і темпами економічного розвитку. Цьому сприяло об'єднання країни, відновлення і розвиток паливно-металургійної бази німецької промисловості, запровадження новітньої й відсутність морально застарілої техніки, введення військово-морських програм, а також залучення у промисловість значних обсягів державних і приватних капіталів. Основним чинником, що стримував подальше зростання економіки Німеччини, був брак сировини (нафти і кольорових металів) та незначний за обсягом внутрішній ринок.

Велика Британія втрачала промислову гегемонію через низку чинників: застаріла виробнича база англійської індустрії; експорт капіталу; закриття ринків для британських товарів (епоха вільної торгівлі добігла кіпця). Економіка країни (крім суднобудування) переживала кризу. Проте в банківській сфері набирала обертів така сфера економіки, як кредит, і особливо -- іноземний. Певною мірою доходи від іноземних інвестицій відшкодовували втрату передових позицій у світовій промисловості, але разом із тим вони підсилювали застій англійської економіки, що спричинило занепад заповзятливості англійської буржуазії, бо через зменшення верстви капіталістів у країні збільшувалася кількість рантьє.

На початок XX ст. припадає економічне відставання Франції, слід зазначити, що тут в основних рисах повторилася ситуація Великої Британії. Становище економіки Франції ускладнювалося тим, що в країні лише частково збереглася капіталістично перетворена соціально-економічна структура населення, й тим, що буржуа віддавали перевагу вкладенням у фінансову сферу економіки, а не в промисловість. Французький капіталізм був переважно лихварським. Слід наголосити, що певні зрушення відбулися у важкій промисловості, що пояснювалося підготовкою до військового реваншу.

На думку Шумпетера, досконала конкуренція для суспільства -- це стимул для мінімізації витрат і максим наближення оплати праці до її граничної продуктивності. Для підприємця -- це стимул для мінімізації витрат і максимізації прибутку. Тобто прибу-ток є результатом підприємницької активності за інших однако-вих умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетер називає таку екон ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справді досягне якісно нового рівня.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умов екон динаміки. Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва, що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві на всіх рівнях -- технологічному, управління й організації виробництва, якості продукту, освоєння нових ринків збуту, сировини.

85. Причини виникнення, суть та основні напрями раннього інституціоналізму

На початку XX ст. посилилися монополістичні тенденції в світовій економіці і особливо в США - найбагатшій країні світу. Монополізм і корпоратизація економіки негативно впливали на діяльність дрібних і середніх підприємств, вони не витримували конкурентної боротьби з трестами, і це приводило їх до банкрутства. Перед країнами постала необхідність стримування стихійної монополізації та протидії її руйнівним наслідкам, створення нового господарського механізму, який би сприяв підтримуванню здорової конкуренції в економічному житті. Така ситуація сприяла формуванню нового напрямку в економічній науці, який тепер прийнято називати соціально-інституціональним, або просто інституціоналізмом.

Виникнення інституціоналізму обумовлено такими факторами:

1) трансформаційними зрушеннями в ринковій системі під впливом монополізації та корпоратизації економіки та проявами ринкової нестабільності - ознаками циклічності, проблемою зайнятості тощо;

2) наявністю соціальних суперечностей та посиленням впливу масових суспільних організацій та рухів (робітничого, профспілкового);

3) неспроможністю неокласичної доктрини підтримувати думку про самодостатність конкурентного ринку, його цілком автоматичне ефективне регулювання та невтручання держави;

4) потребою суспільного контролю над ринковим механізмом та демократичного реформування суспільних відносин.

Прихильники цього напряму, як уже зазначалось, вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факторам -- соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, Звичаї і т. ін.). Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов монополістичного капіталізму.

У рамках раннього інституціоналізму сформувались три основні напрями; соціально-психологічний (його було започатковано працею Т. Веблена "Теорія бездіяльного класу"); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) -- засновник В. Мітчелл.

Інституціоналізм передбачав аналіз економічних проблем у контексті з іншими соціальними, політичними, етичними, правовими тощо. Він виник як суто американське явище, але пізніше його місце в науці змінилося. Інституціоналізм отримав поширення і в інших країнах.

86. Економічні аспекти 2 св. Війни (причини, методи, воєнно-господарського регулювання, економічні наслідки)

Питання про причини Другої світової війни залишається в історичній науці досить дискусійним і неоднозначним. Але більшість дослідників виділяють такі причини, які призвели до початку Другої світової війни:

Версальсько-Вашингтонська система, яка встановила несправедливі кордони (ігнорування етнічного принципу) та систему економічних і політичних взаємин;

підготовка СРСР до світової революції;

неефективність Ліги націй;

фашистські та мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великобританії, Франції і США;

загострення суперечностей між великими державами через глибоку економічну кризу;

політика потурання агресорам, яку проводили Великобританія і Франція, сподіваючись, що своїми вчинками вони задовольнятимуть їхні апетити.

Масштаби

Війна завдала народам світу непоправних людських і матеріальних втрат. Кількість жертв досі точно не встановлена. За приблизними підрахунками у війні загинуло понад 60 млн людей, 90 млн стали інвалідами. Найбільших людських жертв зазнали: СРСР - до 27 млн, Китай - до 10 млн, Польща 6 млн, Югославія - 1,7 млн чоловік. Втрати держав-агресорів становили: Німеччини - до 13 млн, Японії - 2, 5 млн, Італії - 500 тис.