Формування і реалізація державної політики зайнятості в сучасних умовах на прикладі Харківського регіону

Протягом звітного періоду проведено 433 профінформаційних семінари для учнівської молоді, в яких взяли участь 250 осіб з числа незайнятих, 1954 особи з числа зайнятих громадян, серед яких випускники загальноосвітніх навчальних закладів. Проведено 10 профінформаційних семінарів «Молодь на ринку праці», в яких взяли участь 158 осіб з числа незайнятих та 162 з числа зайнятих громадян, серед яких випускники професійно-технічних та вищих навчальних закладів.

Харківським обласним центром зайнятості розпочато новий профорієнтаційний проект «Волонтерський рух «Твої обрії» щодо профорієнтаційної роботи серед учнівської молоді Харківського регіону.

Метою волонтерського руху є:

- формування у учнівської молоді самостійного професійного визначення відповідно своїм індивідуальним особливостям та кадровому запиту суспільства, його вимогам до сучасного робітника;

- отримання студентами вищих навчальних закладів та старшокласниками практичних навичок проведення профорієнтаційної роботи зі школярами для подальшого їх використання безпосередньо під час професійної діяльності.

Протягом звітного періоду службою зайнятості підготовлено понад 80 волонтерів із числа студентів вищих навчальних закладів та учнів 7 загальноосвітніх навчальних закладів м. Харкова. Волонтерами проведено 185 профорієнтаційних уроків для майже тисячі учнів 5-8 класів [38].

Протягом січня-червня 2009 р. в Харківському обласному притулку для неповнолітніх «Гармонія», Харківському обласному притулку для неповнолітніх та Харківській загальноосвітній школі соціальної реабілітації були проведені профінформаційні зайняття щодо підвищення престижу професій, що користуються попитом на ринку праці.

Неповнолітні вихованці притулків (89 осіб) мали змогу отримати інформацію про особливості сучасного ринку праці, соціальні послуги служби зайнятості, значення правильного вибору професії.

В рамках Угоди про спільну діяльність з управлінням у справах сім'ї та молоді Харківської обласної державної адміністрації з червня 2009 р. розпочато проведення профорієнтаційних заходів «Велика перерва» в позаміських закладах оздоровлення та відпочинку Харківської області. Такі заходи проведені в дитячому оздоровчому таборі - базі відпочинку «Дубрава» с. Липці Харківського району; в санаторії-профілакторії «Факел» газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» смт. Червоний Донець Харківської області; в позаміському закладі оздоровлення та відпочинку «Орлятко» смт. Борова Харківської області; в комунальному підприємстві «Чугуївський районний дитячий оздоровчий табір «Орлятко» смт. Кочеток Чугуївського району Харківської області; в позаміському закладі оздоровлення та відпочинку «Орлятко» с. Червоний Оскіл Ізюмського району Харківської області; в дитячому оздоровчому таборі «Лісовичок» Сахновщинської спеціалізованої школи-інтернату с. Великі Бучки Сахновщинського району Харківської області [38].

Для забезпечення виконання Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю в базових центрах зайнятості Харківського регіону пройшло 45 міні-ярмарок вакансій для осіб з інвалідністю. Під час проведення міні-ярмарків, спеціалістами відділу працевлаштування базових центрів зайнятості направлено на підприємства для працевлаштування 267 осіб з інвалідністю, в результаті 19 осіб працевлаштовані.

В базових центрах зайнятості надається повний комплекс соціальних послуг особам з інвалідністю за участю територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, органів праці та соціального захисту населення.

У приміщеннях базових центрів зайнятості, районних управлінь праці та соціального захисту населення, сільських радах розміщено інформаційні матеріали, які включають окремі положення законодавства про пільги для інвалідів [38].

Служба зайнятості постійно здійснює підбір підходящої роботи інвалідам з урахуванням рекомендацій Медико-соціальних експертних комісій (МСЕК), ведеться постійне оновлення банку вакансій для осіб з інвалідністю та оновлюється інформація у «куточку для осіб з обмеженими фізичними можливостями».

Інваліди інформуються про можливість їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, в тому числі стажування на робочому місці [38].

харківський правовий зайнятість безробіття



2.3 Особливості діяльності державної служби зайнятості в сучасних умовах

Основними завданнями державної служби зайнятості в сучасних умовах є:

Розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття;

Систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

Раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення;

Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності.

Послуги пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, його соціальним захистом від безробіття надаються державної службою зайнятості безплатно

Державна служба відповідно до покладених на неї завдань:

Інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і в організаціях держави, про послуги, що надаються службою зайнятості;

Консультує громадян з питань одержання роботи, в тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

Інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій;

Веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

Здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації усіх форм власності, працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль за їх працевлаштуванням; веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи;

Сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку;

Розробляє прогнози щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення;

Здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та безробітних з метою підвищення їх конкурентної спроможності на ринку праці як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян;

Бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю;

Вносить до місцевих державних адміністрацій пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 процентів загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

Бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами інших підприємств, в установах і організаціях;

Подає допомогу бажаючим влаштуватися на роботу громадянам, у тому числі тим, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

Реєструє безробітних, забезпечує їх працевлаштування, в тому числі за бажанням направляє безробітних на сезонні та оплачувані громадські роботи, виплачує допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу по безробіттю, надає одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їх утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надає безпроцентні позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;

Виплачує матеріальну допомогу громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку;

Готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

Інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про строки навчання;

Проводить роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

Видає суб'єктам підприємницької діяльності ліцензії на посередництво у працевлаштуванні за кордоном;

Видає дозволи на працевлаштування іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін

Здійснює контроль за дотриманням підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, законодавства про зайнятість населення. Вживає заходів до запобігання незаконному використанню робочої сили;

Розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, попит і пропонування на робочу силу, іншу звітність про зайнятість населення, забезпечує її достовірність та своєчасне подання;

Веде облік та складає звіти про витрачання коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ В РЕГІОНІ

3.1 Шляхи розв'язання проблеми зайнятості в Україні

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків [41].

Зайнятість відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

- працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

- вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

- громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;

- особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

- зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

- працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [2].

Ринок праці, як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства [42].

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю [43].

Державне регулювання зайнятості населення, ми вважаємо, має ґрунтуватися на:

- забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

- сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

- гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

- дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

- підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

- забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

- певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів [44].

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

Державне регулювання ринку праці можна представити таким чином (див. рис.3.1).

В літературі регулювання зайнятості розуміється іноді як підтримання нормального з точки зору ринкової економіки співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці. Однак це дещо хибна позиція.

До активних заходів належать:

- створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

- профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

- організація громадських робіт;

- посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

- розвиток служби зайнятості тощо;

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних [45].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.1. Державне регулювання ринку праці

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначитися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей [46].

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Про ефективність створення малих підприємств свідчить і зарубіжний досвід. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних отримують роботу саме на малих підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціально незахищеним групам незайнятого населення [46].

Важливим напрямом активної політики зайнятості повинна бути професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Ми вважаємо, насамперед, необхідно здійснювати професійну підготовку й перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників, які становлять основну масу безробітних.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючі існуючі системи професійного навчання [45].

Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійного віку, біженців, вимушених переселенців.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення повинна бути призначена головним чином для підготовки та перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.

Великого значення повинна набути підвищення гнучкості системи профнавчання і перекваліфікації, передусім шляхом розвитку прямих договірних відносин між підприємцями, підприємствами і навчальними закладами. При цьому плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних потреб замовника [44].

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікацій), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Через удосконалення системи інформації та підвищення її ефективності можливе входження комп'ютерної системи державної служби зайнятості “Internet”.

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.) [38].

В умовах зростання безробіття і переростання їх в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних громадських робіт.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку - непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо) [38].

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги. Розрізняють довгострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні і територіальні програми зайнятості населення, на нашу думку, мають бути спрямовані на:

- сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

- попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

- формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості [38].

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 рік як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці [38].

У програмах, розроблених в Україні, ми пропонуємо більш узагальнити конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

- формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

- створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

- регулювання трудових міграцій;

- забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

- сприяння професійній мобільності;

- розвиток соціально-трудових відносин;

- удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

- сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо [38].

У програмах також більш потребує обґрунтуванню організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, повинні передбачати забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування [38].

Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях [2].

Основними джерелами коштів фонду є:

1. кошти державного і місцевого бюджетів;

2. обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ;

3. добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;

4. кошти служби зайнятості;

5. цільові фінансові відрахування підприємств;

6. інші надходження.

Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.

На відрахування коштів до Державного фонду сприяння зайнятості населення впливають:

- демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;

- рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежить обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;

- чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;

- розміри допомоги у зв'язку з безробіттям.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізації виробничих систем.

Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукту становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у країнах з розвиненою економікою [36].

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці [37].

Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями Міжнародної організації праці передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає 50-70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5-1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами [5].

Доцільно запровадити порядок централізованого управління Державного фонду сприяння зайнятості населення з метою забезпечення перерозподілу коштів між регіонами залежно від їх економічного розвитку та стану ринку праці.

Фонд зайнятості має формуватися як страховий на принципах соціального страхування. При цьому внески до фонду зайнятості мусять робити всі без винятку підприємства незалежно від форм власності, господарювання і фінансування. Має бути особисте страхування працівників від безробіття.

Реалізація конституційних прав України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення [5].

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 року. Її обов'язки й права були визнані статтею 19 Закону України “Про зайнятість населення”.

Головними функціями служби зайнятості є:

- аналіз ринку праці та інформування про його стан;

- трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадян - в одержанні роботи;

- регулювання ринку праці, яке здійснюється через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;

- допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;

- безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо;

- стимулювання механізмів адаптації до вимог ринку (і в першу чергу сприяння розвитку виробничої та соціальної інфраструктури) [38].

На сьогодні політика зайнятості в Україні спрямована на допомогу традиційним групам ризику та особам, які знаходяться під загрозою звільнення з промислових підприємств. Питання ж найбільш цінної з людської точки зору довгочасної економічної віддачі частини трудового потенціалу залишається невирішеним [47].

3.2 Удосконалення нормативно-правової бази щодо зайнятості населення як інструмент подолання кризи 2009-2010 рр

Останні місяці політичного, соціального й економічного життя в Україні сповнені думками про світову фінансову кризу, зокрема - про кризу в нашій державі. На жаль, остерігаючись погіршення показників дохідності виробництва, роботодавці оголошують, що на виробництвах можливе скорочення, а рівень зарплат протягом найближчого часу в найкращому випадку залишиться тим самим. Якщо відкинути емоційну складову й спробувати реально оцінити процеси, які зараз відбуваються у світі, то ознаки фінансової кризи справді є. Проте, за словами аналітиків, таке явище цілком закономірне. Тому треба підготуватися до можливих змін в економіці й подбати про нормативно-правове забезпечення для працюючих і безробітних громадян. Необхідність визначення категорій працюючих громадян, їхніх гарантій, прав і обов'язків, допоможе уникнути важкої кризи у сфері зайнятості населення [48].

Ураховуючи вищевказане, знову став актуальним законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» [2]. Свого часу цей проект Закону був поданий Кабінетом Міністрів України до парламенту 5-го скликання, пройшов усі необхідні процедури розгляду, погодження й голосування, що передбачає Регламент Верховної Ради України, і вже 7 червня 2006р. був прийнятий в цілому й направлений на підпис Президенту України. Однак Закон було повернуто без розгляду. Парламент, вбачаючи нагальну суспільну необхідність, повторно вніс законопроект на розгляд до Верховної Ради України. Новий проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» був розроблений на виконання ст. 2 Указу Президента України від 11 липня 2008 р. №1073 «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні» й відповідно до пункту 1 заходів Програми зайнятості населення на 2009 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2008 р. №744. Розробка й прийняття цього законопроекту обумовлені необхідністю удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення, приведення її у відповідність до сучасних вимог соціально-економічного розвитку країни, необхідністю гармонізації українського законодавства з міжнародними правовими нормами. Необхідність викликана й тим, що у діючому Законі України «Про зайнятість населення», прийнятому Верховною Радою України у 1991 р., зафіксовано стратегію зайнятості, яка відповідала періоду становлення ринкових відносин і була спрямована на соціальну підтримку зареєстрованих безробітних, що було особливо актуальним у період кризового стану економіки. Проект Закону встановлює перелік категорій зайнятого населення, який відповідає ринковим умовам функціонування економіки України. Категорії зайнятого населення приведено у відповідність з нормами чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про пенсійне забезпечення». Досить новаторським, але цілком виправданим є ведення такої категорії громадян, як «частково безробітні» - в умовах сьогоднішнього ринку праці досить розповсюджене явище. Тому недопустимим є визначення в законопроекті лише самого терміну. Час потребує детального визначення конкретних законодавчих пропозицій, на що частково безробітні можуть розраховувати, поки не зможуть відновити свої показники праці [36].

Введення до проекту Закону статей «Професійна орієнтація населення» і «Професійна освіта населення» обумовлено важливістю професійної орієнтації й професійної освіти громадян. Не секрет, що зараз досить складно знайти кваліфікованого робітника і не є проблемою пошук кваліфікованого юриста чи економіста. Мода на певні професії призводить до перенасичення ринку праці, до надмірної конкуренції й до погіршення умов співпраці. До проекту Закону введено статтю «Створення робочих місць», яка законодавчо визначає державну політику й сприяє задоволенню інтересів найманих працівників, роботодавців, держави [49].

Введення до проекту Закону статті, яка визначає порядок діяльності недержавних підприємств, установ і організацій, що надають послуги на ринку праці, їх права, обов'язки й відповідальність, забезпечує системний підхід при формуванні законодавчої бази у сфері зайнятості. При цьому за держслужбою зайнятості закріплюються функції реалізації державних гарантій зайнятості населення і його соціального захисту на випадок безробіття. Але слід зауважити, що детальнішого врегулювання потребує визначення статусу на ринку праці так званих посередників. Закон досить розмито описує цих суб'єктів господарської діяльності, визначаючи як основну їхню рису надання послуг у сфері працевлаштування. Можливо, було б доречним визначення саме Державної Служби Зайнятості України та її структурних підрозділів основними посередниками у сфері працевлаштування. Крім цього, варто було б доопрацювати перелік обов'язків цих державних органів при наданні таких послуг. Також більше уваги слід приділити регулюванню діяльності недержавних організацій, регламентації порядку їх створення й надання послуг у пошуках роботи, відповідальності за належне забезпечення прав осіб, які до них звертаються. Було б раціонально усунути таку прогалину, як невизначеність правового статусу Державної Служби Зайнятості України, оскільки з тексту законопроекту не зрозуміло, до якого рівня державних органів її віднесено [49].

Методологічною основою соціального захисту громадян на випадок безробіття є рекомендації Міжнародної організації праці та Європейського Союзу. У статті про порядок і умови визнання громадян, які шукають роботу, безробітними враховані міжнародні критерії визначення громадян безробітними, понятійний апарат приведений у відповідність з міжнародними нормами. У статті «Підходяща робота» враховано критерії визначення підходящої роботи для різних категорій безробітних. Критерієм непідходящої роботи можуть стати поважні особисті чи сімейні обставини, як це вказано в Модельному законі Співдружності Незалежних Держав [5].

Оскільки прийняття законопроекту і його реалізація сприятиме державному регулюванню у сфері зайнятості населення, підвищенню відповідальності роботодавців за використання робочої сили та посиленню ролі соціального партнерства у вирішенні проблем зайнятості населення, хочеться, щоб усі ці плани не залишилися на папері. Забезпечення роботи Державної Служби Зайнятості України щорічно потребуватиме досить значних видатків із Держбюджету України (за розрахунками, видатки становитимуть близько 1,8 млн. грн.). Варто було б окремо доопрацювати фінансово-економічну складову законопроекту відповідно до норм Бюджетного кодексу України й передбачити реальні витрати на фінансування сфери працевлаштування, щоб закон не був відкладений взагалі через необґрунтоване фінансування [36].

Отже, перш за все потрібно зробити все можливе для збереження вже існуючих робочих місць. А це безпосередньо пов'язано із скороченням заборгованості по заробітній платі. Людина буде дотримуватись свого місця роботи, якщо буде вчасно отримувати заробітну плату і мати надію на її збільшення. По-друге ми не зможемо полегшити проблему безробіття без створення додаткових робочих місць. Вони можуть бути створені на діючих підприємствах за рахунок відродження і розширення виробництва.

По трете нові робочі місця з'являться, якщо будуть створені нові виробництва тих галузях, які у нас недостатньо розвинені, наприклад переробка сільськогосподарської продукції. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні забезпечити бронювання необхідної кількості робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для працевлаштування випускників навчальних закладів. Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо та зовнішньо виробничими відносинами [50].

В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності [50].

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори [4].

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів [4].

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов [50].

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо [51].

Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв'язання особливо гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових економічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення [52].

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є:

- частка працездатного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

- регіональний рівень безробітних;

- виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

- рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

- показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості [5].

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні вважаємо за необхідне провести комплекс заходів, серед яких найважливіші такі [6]:

- інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

- забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

- проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном;