Роль зайнятості у забезпеченні економічного зростання

На формування сучасних уявлень про розвиток як про процес, у центрі якого має бути найповніша реалізація прав і потреб людей, розвиток та реалізація їхніх здібностей і талантів, вирішальний вплив мала запропонована А. Сеном концепція розширення можливостей вибору людини. Основна ідея її - в пропозиції оцінювати добробут за можливостями людей вести такий спосіб життя, який вони вважають належним, а не за рівнем доходу на душу населення чи іншими макроекономічними показниками.

зайнятість економічне зростання

2.2 Вплив доходів та заробітної плати на зайнятість населення

Підвищення ефективності формування державної та регіональних програм зайнятості населення значною мірою залежить від визначення ключових методологічних підходів щодо взаємодії доходів, заробітної плати та зайнятості населення через гармонізацію соціально-трудових відносин. Саме такі категорії, як доходи, заробітна плата, зайнятість населення у їх взаємозв'язку та взаємозалежності відображають формування певного рівня якості трудового життя працівників підприємств, вагомих важелів забезпечення гідної праці персоналу, сталих темпів економічного зростання на основі інноваційно-інвестиційної моделі розвитку.

Встановлення належного взаємозв'язку між цими показниками сприятиме, перш за все, забезпеченню ринково-договірними засобами регулювання відповідності рівня заробітної плати працівників ринковій вартості послуг робочої сили як основи товарообмінних процесів на ринку праці. Однак поза увагою не мають залишатися й державні механізми регулювання цих процесів, що й обумовлює актуальність цієї проблеми в контексті забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості населення.

Проведені дослідження свідчать, що фактичний рівень мінімальної заробітної плати та середньої зарплати як загалом по економіці України, так і по окремих видах економічної діяльності у 2 рази нижче від нормативної вартості послуг робочої сили. Вартість послуг робочої сили на ринку праці має стати фундаментом побудови як оплати праці, так і всієї системи доходів населення [17, 3].

Тому проблеми забезпечення повної, продуктивної та вільнообраної зайнятості населення доцільно вирішувати в комплексі з проблемами реформування оплати праці та інших складових механізму господарювання, особливо в сучасних умовах різноманітності форм власності. Тільки так можна сформувати цивілізований ринок праці, досягти максимальної відповідності ціни товару робоча сила (заробітної плати) її нормативній, тобто суспільно доцільній вартості.

Сучасну державну та регіональну політику зайнятості населення навряд чи можна назвати адекватною - вимогам часу, оскільки відсутній взаємозв'язок між зайнятістю і доходами населення. Це суперечить ролі доходів загалом і їх найважливішої частка заробітної плати як основного регулятора зайнятості. В дослідженнях проблем зайнятості у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) надзвичайна увага приділяється впливу на безробіття реальної заробітної плати як досить автоматичного стабілізуючого фактора.

Методичні підходи, що використовуються для розробки Державної та територіальних програм зайнятості населення мають суттєві вади. Головні з них пов'язані з недорозвиненістю ринкових відносин у галузі формування і використання людських ресурсів, наслідком чого є неринкові принципи формування переважної частини грошових доходів, населення загалом і заробітної плати як основного джерела доходів зокрема.

Наслідком вкрай низького рівня заробітної плати є те, що вона не виконує жодної зі своїх функцій: відтворювальної, мотивуюючої, регулюючої, соціальної та оптимізаційної. Хоча номінальна середньомісячна заробітна плата щороку збільшується, темпи її зростання несуттєво перевищують темпи зростання індексу споживчих цін.

Вартість робочої сили в Україні значно нижча, ніж у Західній Європі, США, Японії, країнах Центральної та Східної Європи, а також у деяких країнах СНД. Наприклад, середньомісячна заробітна плата в Україні у 2006 р. становила $206,2, тоді як у Казахстані -- $321,2, Російській Федерації - $394,9.

Низький рівень заробітної плати не мотивує персонал підприємств до збільшення продуктивності праці, подальшого розвитку виробництва, підвищення кваліфікації працівників. Крім того, внаслідок вкрай низького рівня заробітної плати в Україні склалася дуже низька питома вага оплати праці у валовому внутрішньому продукті [17, 4].

Таблиця 2.1 Структура валового внутрішнього продукту в Україні за категоріями доходу за 1995-2006 рр.

Показник	1995 р.	2000 р.	2005 р.	2006 р.
Валовий внутрішній продукт	100,0	100,0	100,0	100,0
Оплата праці найманих працівників	43,5	42,3	49,1	49,4
Податки за виключенням субсидій на виробництво та імпорт	19,1	16,8	12,7	13,5
Валовий прибуток, змішаний дохід	37,4	40,9	38,2	37,1

Джерело: Статистичний щорічник України за 2006 рік / Державний комітет статистики України, 2007. - 551 с.

Не зважаючи на те, що за досліджуваний період питома вага оплати праці найманих працівників у структурі валового внутрішнього продукту збільшилася з 43,5% у 1995 р. до 49,4% у 2006 p., цей показник в Україні залишається ще, досить низьким порівняно з країнами Європейського співтовариства, де частка оплати праці найманих працівників у ВВП в середньому становить 65%.

Питома вага витрат на оплату праці та відрахування на соціальні заходи в операційних витратах із реалізації продукції (робіт, послуг) у промисловості у 2006 р. становила лише 12,9%, тоді як у більшості країн Європейського співтовариства цей показник коливається від 30% до 35%.

Зазначені та інші недоліки в оплаті праці є наслідком того, що послуги робочої сили ще не стали повною мірою товаром на ринку праці, а їх вартість -- рівноважною величиною, що забезпечувала б відповідність між попитом і пропозицією на робочу силу у професійно-кваліфікаційному розрізі. В сучасних умовах рівень заробітної плати як ціни робочої сили значною мірою визначається не в ході конкуренції на ринку праці. Тому виникає необхідність розробки нових, більш досконалих концептуально методичних підходів щодо формування Державної програми економічного і соціального розвитку та Програми зайнятості населення (ПЗН).

Цільовим завданням Державної програми економічного та соціального розвитку, програм зайнятості населення має бути посилення взаємозв'язку та взаємообумовленості рівня зайнятості населення та розмірів грошових доходів на душу населення і заробітної плати як основної їх складової для посилення стимулювання ефективного розвитку економіки на основі повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості.

Державна програма економічного та соціального розвитку, програми зайнятості населення мають містити комплекс взаємопов'язаних заходів щодо забезпечення повної продуктивної зайнятості населення та посилення мотивації до праці за виваженого державного регулювання цих процесів.

Програмні заходи щодо зайнятості населення повинні охоплювати всі напрями економічної політики зайнятості населення та ринку праці. Кінцевою метою цих заходів має бути забезпечення позитивних тенденцій та умов економічного зростання і збільшення на цій основі номінальних і реальних доходів населення та заробітної плати як їх основної складової, а також забезпечення фінансової стабілізації економіки і раціональної соціальної політики.

Економічні та правові методи управління заходами щодо зайнятості населення та ринку праці, передбачені програмами зайнятості, мають застосовуватись із метою створення сприятливих умов для зайнятості населення на підприємствах усіх форм власності.

Дія ринкових механізмів регулювання зайнятості та доходів населення у їх взаємозв'язку та взаємозалежності має доповнюватися державною (регіональною) політикою регулювання цих процесів. При цьому у тих сферах, які безпосередньо не охоплені ринковими відносинами або на які ринкове середовище має побічний вплив (таких, як бюджетна, соціальна сфера тощо), застосовуються заходи прямого впливу держави на процеси зайнятості та зокрема на визначення порядку формування грошових доходів.

Концептуально-методичні підходи до формування ПЗН як складової частини Державної програми економічного і соціального розвитку мають передбачати перехід від державної та регіональної політики дешевої робочої сили до політики дорогої робочої сили з відповідним збільшенням частки оплати праці у структурі собівартості продукції та у ВВП. З цією метою слід, перш за все, сформувати якісну стратегію та чітко визначити основні завдання державної та регіональної політики у сфері зайнятості та оплати праці.

Важливим аспектом політики дорогої робочої сили, яка передбачає зростання частки оплати праці у структурі собівартості продукції та у ВВП, є запобігання масовому вивільненню працюючих і різкому скороченню зайнятості. Цей процес обов'язково має бути об'єктом як державного, так і колективно-договірного регулювання.

Для того, щоб Державна і регіональні програми зайнятості стали складовими частинами Державної та регіональних програм економічного та соціального розвитку необхідно, щоб програми зайнятості всіх рівнів характеризували не тільки сучасний стан і прогнозні показники зайнятості населення та рівня безробіття, ай показники середньооблікової чисельності робітників і службовців. Щодо показників фонду оплати праці та середньої заробітної плати, то їх доцільно визначати у зазначених програмах по середньообліковій чисельності робітників і службовців.

Показники валового внутрішнього продукту та грошових доходів населення доцільно використовувати для розробки програм зайнятості населення усіх рівнів як у номінальному, так і в реальному вимірі; як у розрахунку на душу населення, так і в розрахунку на одного середньооблікового працівника. При цьому для об'єктивного визначення і обґрунтування прогнозних показників зайнятості доцільно визначати всі реальні показники (валовий внутрішній продукт, фонд оплати праці, середньомісячна заробітна плата) у порівняних цінах 1990 p., а не 1995 p., як пропонують статистичні органи [17, 5].

Розробці Програми економічного і соціального розвитку та програми зайнятості населення має передувати:

- оцінка доходів населення та заробітної плати за звітній період і до кінця поточного року;

- аналіз взаємозв'язку між доходами населення, заробітною платою та зайнятістю;

- визначення місця цих показників у програмі зайнятості;

- інтеграція цих працівників із макроекономічними показниками соціально-економічного розвитку України, визначеними у проекті плану економічного та соціального розвитку.

Державна (регіональна) політика зайнятості має вдосконалюватися за рахунок розширення меж впливу економічних важелів і, у першу чергу, стимулювання і мотивації до праці, системи формування та розподілу доходів на діяльність підприємств як державної, так і недержавної форми власності, суб'єктів підприємницької діяльності.

При розробці державної та регіональних програм зайнятості населення для забезпечення взаємозв'язку та взаємозалежності політики доходів і заробітної плати з одного боку, і політики зайнятості та ринку праці -- з іншого, необхідно визначити:

- пріоритетні напрями розвитку політики грошових доходів, заробітної плати, завдання щодо підвищення рівня заробітної плати та інших грошових доходів і забезпечення їх своєчасної)виплати на прогнозний період;

- вдосконалення системи виплати допомоги -побезробіттю та ш ляхи забезпечення своєчасної їх виплати;

- основні напрями підвищення рівня життя населення;

- вплив рівня доходів і заробітної плати на стан зайнятості населення і ринку праці;

- основні фактори, що впливають на покращення зайнятості населення за рахунок стимулювання і мотивації до праці, зокрема підвищення фактичної вартості і реальної ціни робочої сили, поліпшення відтворення робочої сили, зменшення обсягів неформальної зайнятості тощо;

- спроби сприяння вирішенню проблем зайнятості шляхом реформування оплати праці, посилення стимулювання та мотивації до праці, забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, подолання негативних тенденцій необґрунтованого розшарування населення за рівнем доходів, підвищення адресності надання допомоги по безробіттю;

- напрями реформування системи акумуляції коштів на здійснення політики зайнятості населення на основі вдосконалення інституту соціального страхування на випадок безробіття;

- перспективи вдосконалення нормативно-правової та організаційно-методичної бази формування політики зайнятості населення у взаємозв'язку та взаємообумовленості з політикою доходів і, зокрема, оплати праці [17, 6].

Основною складовою грошових доходів населення є заробітна плата. Саме обсяг фонду оплати праці визначає можливості фінансування заходів програми зайнятості населення, оскільки відрахування в основне джерело здійснення як державної, так і регіональних програм зайнятості населення. Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття - здійснюється у відсотках до фонду оплати праці. Тому, чим вищий рівень середньої заробітної плати, тим, за інших рівних умов, більший розмір відрахувань до фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття.

У перспективі тягар внесків у Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття має більш рівномірно поділятися між роботодавцями та застрахованими особами.

Низький рівень заробітної плати і надмірний податковий тиск на роботодавців стають кризовими чинниками і деструктивно впливають на стан зайнятості населення, стимулюють відплив людських ресурсів у сферу тіньового розподілу доходів, ускладнюють дію соціальних компенсаторів для безробітних.

Крім того, деструктивно впливав на стан зайнятості населення високий рівень інфляції, особливо на початку 90-х років минулого століття, який зруйнував основні контрольні індикатори й ускладнив визначення раціональних співвідношень між темпами зниження ВВП, продуктивністю праці, середньою заробітною платою і зайнятістю населення. Це поглибило нееквівалентний характер економічних відносин, оскільки склалися суттєві диспропорції між рівнем акумульованої інфляції, рівнем реальної купівельної спроможності доходів населення та між темпами падіння ВВП і продуктивністю праці з одного боку і реальною заробітною платою та реальними грошовими доходами населення -- з іншого.

Такі диспропорції негативно вплинули на стан відтворення робочої сили і, відповідно, загострили проблеми зайнятості населення. Усе це призвело до деградації системи стимулювання і мотивації до праці та системи соціального забезпечення безробітних, стан яких залежить від розмірів середньомісячної заробітної плати. Тому необхідно вирішити питання про суттєве підвищення рівня заробітної плати у контексті реформування господарського механізму та про створення гнучкої та ефективної для ринкових умов системи допомоги безробітним.

Саме реалізація зазначених заходів, врахування їх у прогнозному обґрунтуванні програм зайнятості всіх рівнів і планів економічного та соціального розвитку дозволить усунути деструктивний вплив інфляції, відновити втрачений принцип соціальної справедливості у процесі розподілу первинних суспільних доходів, пом'якшити дискримінацію робочої сили на ринку праці, запобігти розвитку небезпечних процесів маргіналізації населення.

Між чисельністю зайнятих в економіці, фондом оплати праці та середньомісячною заробітною платою існує тісний взаємозв'язок. Так, виходячи з певного розміру фонду оплати праці, більш високому рівню середньомісячної заробітної плати відповідає менша чисельність зайнятих і навпаки. Тобто, між показниками середньої заробітної плати і чисельності працюючих існує зворотно пропорційний зв'язок. У цьому розумінні рівень середньомісячної заробітної плати як основне джерело грошових доходів громадян має безпосередньо впливати на чисельність зайнятих у видах економічної діяльності.

Інтеграція програм зайнятості населення усіх рівнів із програмами економічного та соціального розвитку регіонів та України має передбачати узгодження змісту вищезазначених програм для формування стратегії дій, зокрема, у сферах політики доходів і заробітної плати -- з одного боку та політики зайнятості населення -- з іншого. З цією метою у плани дій, які щорічно затверджуються для реалізації програм зайнятості населення пропонується включати й заходи з реалізації окремих положень планів економічного та соціального розвитку регіонів і України у сфері доходів населення та рівня життя [17, 7].

Положення про доповнення та координацію змісту державної і регіональних програм зайнятості населення у контексті з відповідними складовими програм економічного та соціального розвитку потребує відпрацювання цих питань у відповідних нормативно-методичних, законодавчо-правових і концептуально-програмних документах державного та регіонального рівнів.

Необхідною умовою успішної реалізації програм зайнятості населення усіх рівнів, інтегрованих із відповідними програмами економічного та соціального розвитку, є суттєве посилення організуючої і координуючої ролі держави у розв'язанні проблем зайнятості у взаємозв'язку з проблемами доходів населення та рівня життя.

Економічними передумовами запровадження нових, більш досконалих, концептуально-методичних підходів до формування державної і регіональних програм зайнятості населення, заснованих на ув'язці грошових доходів населення і/зокрема, оплати праці, із рівнем зайнятості населення можна вважати:

- подальший розвиток ринкових відносин у сфері зайнятості населення, розширення обсягів застосування недержавних форм власності;

- здійснення заходів структурно-технологічної перебудови суспільного виробництва, наслідком чого має бути зростання темпів вивільнення працівників і зменшення зайнятості населення;

- суттєве збільшення середньомісячної заробітної плати працівників;

- підвищення якості робочої сили, зниження рівня безробіття, подальше реформування ринку праці;

- посилення впливу соціальних партнерів на формування комплексної політики зайнятості у державі та регіонах.

Зростання мінімальної і середньої заробітної плати у прогнозному періоді супроводжуватиметься певним зростанням фондів оплати праці та продуктивності праці. Так, Державним бюджетом України на 2008 р. передбачається, що розмір мінімальної заробітної плати з і грудня 2008 р. становитиме 605 грн на місяць.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної; плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб" передбачається, що мінімальна заробітна плата з 2009 р. встановлюватиметься на рівні, не нижчому за розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки Державна та регіональні програми зайнятості населення складаються на середньострокову перспективу, доцільно розробляти ці програми як мінімум за двома можливими варіантами розвитку подій на ринку праці: оптимістичному та базовому (кризовому). В перспективі ж доцільно перейти до прогнозування показників зайнятості населення та ринку праці за трьома варіантами: оптимістичному, проміжному (сприятливому) та базовому (кризовому).

При базовому (кризовому) розвитку подій на ринку праці доцільно зберегти чинну систему соціального забезпечення безробітних громадян, яка перебуває у процесі довготривалого реформування. Одночасно необхідно посилити адресність і вдосконалити форми надання допомоги по безробіттю.

При проміжному (сприятливому) варіанті розвитку подій на ринку праці, для якого характерні стабілізація та відродження сталого зростання економіки, система виплат матеріальної допомоги безробітним має бути повністю реформована на основі запровадження більш ефективного інституту обов'язкового державного соціального страхування громадян України на випадок безробіття, а також розвитку інших організаційно-фінансових механізмів, таких, як добровільне персоніфіковане страхування громадян на випадок безробіття.

Регулювання заробітної плати і доходів населення можна використовувати як вагомий важіль вдосконалення сегментації ринку праці. Це пов'язано з тим, що рівень грошових доходів і заробітної плати впливають не тільки на формування ринку робочої сили загалом, але й на пропорції та обсяги її розподілу за різними видами діяльності по підприємствах різних форм власності [17, 8].

Крім того; диференціація грошових доходів і, зокрема, заробітної плати посилює мобільність робочої сили та конкуренцію на ринку праці, слугує мотивом до вторинної та третинної зайнятості, відтоку робочої сили у «тіньову» економіку. Зниження реальної заробітної плати і низький її рівень сприяють збереженню відносно неефективної зайнятості та застійному безробіттю.

Заходи програм зайнятості населення усіх рівнів мають бути спрямовані на розв'язання проблем працевлаштування вивільнених працівників, безробітних і незайнятого населення в умовах подальшого розвитку ринкових відносин, вдосконалення формування та зростання грошових доходів і заробітної плати, розробки ефективних підходів щодо вирішення проблем, пов'язаних із масовим звільненням працівників при більш активному запровадженні заходів структурної та технологічної перебудови економіки.

Вдосконалення системи надання грошової допомоги, зокрема допомоги по безробіттю, у перспективі мають прискорити процес переходу до повноцінних ринкових відносин.

Політика в галузі доходів і заробітної плати на перспективний період має будуватися таким чином, щоб посилювати здатність ринків праці, пристосовуватись до характерних для ринкової економіки змін. Враховуючи зазначене, програми регулювання доходів і, Окрема, заробітної плати мають посісти важливе місце серед макроекономічних заходів забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості населення.

Як засвідчує зарубіжний досвід, найбільший ефект для забезпечення повної та продуктивної зайнятості населення дає запровадження програм регулювання доходів, в яких нижня межа доходу, що звільняється від оподаткування, знаходиться на рівні прожиткового мінімуму.

Важливо вдосконалити систему надання всіх видів допомоги по безробіттю на основі подальшого вдосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування підприємств і громадян на випадок безробіття для того, щоб забезпечити гарантовану матеріальну підтримку громадян на період пошуку роботи у зв'язку з її втратою, а також перепідготовку громадян за новими професіям у разі затяжного періоду безробіття або за умов відсутності попиту на певні професії на рику праці.

Так, середній розмір допомоги по безробіттю у грудні 2007 р. становив лише 339,27 грн, що складає тільки 73,8% законодавчо встановленого мінімального рівня заробітної плати (460 грн). Разом із тим, мінімальний розмір допомоги по безробіттю не повинен перевищувати розмір прожиткового мінімуму, оскільки це може знизити мотивацію безробітних до праці.

2.3 Продуктивна зайнятість у контексті забезпечення економічного зростання

Науково-практичне обґрунтування стратегії забезпечення людського розвитку за рахунок економічного зростання є одним з найважливіших напрямів реалізації економічної думки. У межах цієї роботи ми маємо на меті дослідити важливу складову цієї стратегії - забезпечення продуктивної зайнятості. Необхідність зміни пріоритетів економічної політики держави в бік орієнтації на розвиток людини обумовлена не лише глобалізаційними процесами, загальносвітовими тенденціями, загостренням конкуренції у високотехнологічних сферах виробництва, а й істотним відставанням нашої країни від європейської спільноти за соціальними показниками. На перше місце в системі чинників економічного зростання мають вийти проблеми людського розвитку в найширшому розумінні, і однією з найважливіших із них є забезпечення продуктивної зайнятості [3].

Можливість займатися продуктивною працею, забезпечення зайнятості - основна сполучна ланка між досягненням економічного зростання і створенням можливостей для розвитку людини. У цьому випадку під «зайнятістю» розуміються способи отримання засобів існування, а не лише оплачувана робота. З точки зору створення можливостей для людського розвитку зайнятість важлива як трудова діяльність у широкому сенсі слова. У законодавстві України зайнятість населення визначається як трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить чинному законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий дохід). Слід підкреслити, що в цивілізованій країні ця діяльність має відбуватися в безпечних і здорових умовах праці, здійснюватися на підставі законного трудового договору з роботодавцем або бути належним чином оформленою самостійною роботою, приносити трудовий дохід у грошовій або іншій формі, вищий за прожитковий мінімум. На рис. 3.1. схематично зображено роль продуктивної зайнятості в забезпеченні взаємозв'язку економічного зростання та людського розвитку.

Рис. 3.1 Роль продуктивної зайнятості у забезпеченні взаємозв'язку економічного зростання та людського розвитку

Соціально орієнтована держава здійснює економічну політику, пріоритетом якої є людський розвиток, через регулювання сфери зайнятості населення, забезпечення прискорення соціально-економічного розвитку, неухильне поширення продуктивної праці та загальне піднесення життєвого рівня населення [3].

Рис. 3.2 Варіанти стратегій досягнення економічного зростання

Завдання поєднання економічного зростання і людського розвитку можна сформулювати як завдання забезпечення економічного зростання, яке супроводжується створенням нових економічно ефективних робочих місць, що розширює можливості зайнятості. У цілому з урахуванням екстенсивних та інтенсивних факторів економічне зростання, виражене у динаміці ВВП, залежить від динаміки рівня зайнятості, продуктивності праці і чисельності економічно активного населення. Збільшення рівня зайнятості саме і відображає розширення можливостей працевлаштування. Економічне зростання може досягатися як шляхом розширення можливостей, так і шляхом зростання продуктивності праці. На збільшення можливостей працевлаштування позитивно впливає збільшення ВВП на душу населення, тобто зростання продуктивності праці, але збільшення доходів не означає автоматичного розширення можливостей працевлаштування. Показники розширення можливостей у країнах зі схожими показниками темпів зростання доходу на душу населення відрізняються один від одного. Інакше кажучи, однакові показники розширення можливостей можуть бути досягнуті в умовах і швидких і повільних темпів зростання продуктивності праці.

Ідеальний сценарій такий: стійке економічне зростання веде до розширення можливостей зайнятості, сприяючи скороченню безробіття, збільшенню продуктивності праці й підвищенню доходів дедалі більшої частки працюючих. Якщо ж економічне зростання не супроводжується збільшенням кількості робочих місць, збільшення доходів і підвищення продуктивності праці, за інших однакових умов, приносять користь лише тим, хто має роботу, а в цілому відзначається зростання безробіття і збільшення розриву між зайнятими й безробітними.

Отже, важливу роль у забезпеченні того, щоб економічне зростання супроводжувалося розширенням можливостей зайнятості і сприяло людському розвитку, відіграють не тільки темпи такого зростання, а й чинники, за рахунок яких воно досягається і які впливають на кількість і характеристики створюваних робочих місць.

У прагненні до досягнення економічного зростання державам доводиться робити вибір між зростанням, що забезпечує можливості працевлаштування більшої кількості та кращої якості, і зростанням, яке забезпечує тільки щось одне. Схематично варіанти, які існують у країн для досягнення економічного зростання за різних стратегій зайнятості, наведено на рис. 3.2. За яким сценарієм буде розвиватися певна країна, визначають ряд факторів, серед яких: зростання чисельності економічно активного населення, інвестиції в освіту, розвиток науки і техніки, підвищення економічної активності підприємців та держави тощо [14].

Не існує універсального рецепта для одночасного досягнення і економічного зростання, і розширення зайнятості в межах орієнтованої на забезпечення зайнятості стратегії зростання. Водночас, якщо проаналізувати досвід країн, що мали успіх у цій сфері, то можна побачити деякі важливі складові, які могли б бути включені до такої стратегії. У країнах, де успішно створювались робочі місця, це було, як правило, результатом здійснення продуманої стратегії. Не покладаючись на те, що робочі місця виникнуть самі по собі, керівництво цих країн виділило це завдання як пріоритетне. В Японії та Швеції, яким вдавалося зберігати найнижчі рівні безробіття серед промислово розвинутих країн протягом пережитих ділових спадів та підйомів в економіці, існували довгострокові загальнонаціональні стратегії зайнятості, що підтримувались урядами, профспілками та роботодавцями.

Разом з тим країни, що досягли економічного зростання в поєднанні з розширенням можливостей зайнятості, часто для цього на ранніх етапах розвитку за умов надлишку робочої сили ставали на шлях здійснення стратегій зростання, орієнтованих на розвиток працемістких галузей. Вони виявляли та за допомогою різноманітних політичних інструментів заохочували розвиток галузей, здатних найефективніше використовувати наявну в надлишку некваліфіковану та напівкваліфіковану робочу силу.

Соціально-економічні зрушення, що відбуваються в нашій країні, вимагають постійного відстежування та внесення змін до існуючої правової бази державного регулювання трудових відносин. Поглиблення економічних реформ в Україні, зокрема перехід до етапу стабілізації та економічного зростання, формування приватного сектору економіки та існування різних форм власності, розвиток конкурентних відносин, вільний вибір зайнятості, лібералізація цін створили принципово нову соціально-економічну ситуацію і вимагають формування адекватної політики зайнятості та ефективних механізмів її регулювання. Посилення ролі держави у сфері зайнятості дозволить прискорити перехід України до європейських стандартів, вимог інформаційного суспільства, моделі інноваційного розвитку, підвищення ефективності соціально орієнтованого ринкового господарства.

Для сприяння людському розвитку засобами політики у сфері зайнятості держава має забезпечити таку систему пріоритетів:

- наближення державних стандартів зайнятості до стандартів Європейського Союзу;

- проведення попередньої експертизи проектів нормативно-правових актів щодо їх впливу на рівень і ефективність зайнятості;

- підвищення попиту на працю в галузях економіки, що потребують робочої сили високої та середньої кваліфікації та здатні забезпечити її продуктивне використання, а також активне запровадження прогресивних систем оплати праці;

- зростання якості національної робочої сили, її конкурентоспроможності, розвиток трудового потенціалу;

- обмеження рівня пропозиції праці в нерентабельних, неперспективних сферах господарювання, з важкими умовами праці, екологічно небезпечних;

- упередження застійних форм безробіття і неформальної зайнятості, які зумовлюють декваліфікацію населення і посилюють соціальну напругу в суспільстві;

- оптимізація процесу вивільнення і перерозподілу робочої сили з метою мінімізації соціальних втрат і нейтралізації можливих негативних економічних наслідків;

- мобілізація організаційних, технологічних, соціально-економічних резервів на зниження трудомісткості виробничих процесів, передусім на ос нові їх технологічного оновлення.

Економічне зростання останніх років в Україні створює передумови для створення нових та реконструкції існуючих робочих місць з метою зменшення частки робочих місць із важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захисту навколишнього середовища. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати пріоритетним напрямом і рушійною силою розвитку вітчизняних галузей економіки та регіонів. Але для прискорення цих процесів потрібні стимулюючі механізми, зокрема, спрямовані на реконструкцію робочих місць, вкладання коштів приватного інвестора відповідно до визначених державою пріоритетів регіонального й галузевого розвитку тощо. Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили -- професійної, соціальної, територіальної -- шляхом належної професійно-освітньої підготовки відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла [6].

Відповідно необхідно:

- оновити законодавство України про зайнятість населення;

- створити механізм пільгового кредитування створення нових робочих місць на визначений термін та відповідно до кількості створених робочих місць;

- запровадити систему дотацій підприємцям на створення нових робочих місць;

- розширити практику державного замовлення;

- створити систему дієвих субсидій підприємцям на працевлаштування безробітних, передусім із соціально вразливих верств населення та тих, хто не має роботи понад 6 місяців;

- організаційно та інформаційно підтримувати самозайнятих та підприємців, забезпечити консультаційне, інформаційно-рекламне обслуговування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників, безкоштовної юридичної консультації, інформації про державні та громадські установи, які

працюють із підприємцями;

- сприяти активізації діяльності об'єднань підприємців для захисту своїх інтересів і здійснення спільних заходів;

- стимулювати розвиток фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі і з використанням сучасних індустріальних технологій; диверсифікація зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;

- законодавчо врегулювати статус і діяльність особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі;

- чітко визначати і законодавчо закріпити права самозайнятих та членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у тому числі допомогу у зв'язку з безробіттям, з урахуванням складу сім'ї.

Після тривалого періоду скорочення обсягів зайнятості з дворічним запізненням порівняно зі зростанням ВВП (з 2005 р.) розпочалося збільшення обсягів зайнятості. Такий відносно короткий хронологічний лаг істотно відрізняє реакцію українського ринку праці від інших країн з перехідної економікою, де стале збільшення попиту на робочу силу розпочиналося тільки через кілька років після початку економічного підйому. Але потребує глибокого осмислення в державній політиці те, що значно вищі темпи зростання зайнятості характерні для старших вікових груп. Це є непрямим свідченням того, що зростання попиту на робочу силу забезпечується створенням непрестижних (а можливо, і низько-кваліфікованих) робочих місць. З початком економічного зростання припинився процес відпливу робочої сили із сектору найманої праці до сектору самостійної зайнятості, однак темпи зростання чисельності самозайнятих значно вищі [15].

На тлі позитивних зрушень, пов'язаних передусім зі сприятливими економічними тенденціями, в Україні зберігається нераціональна структура зайнятості. Порівняння її основних параметрів з аналогами країн з розвиненою та перехідною економікою свідчить про дуже значне скорочення обсягів промислового виробництва й відповідне зменшення попиту на робочу силу цієї галузі. У результаті нині в Україні частка працівників промисловості істотно нижча, ніж у більшості економічно розвинутих країн. До того ж зберігається пріоритет видобувних галузей, характерний для сировинних економік.

Надзвичайно велика чисельність працюючих в Україні сконцентрована у сільському господарстві (понад 20% усіх зайнятих). Така структура зайнятості не відповідає інноваційним стратегіям розвитку, зорієнтованим на випереджальний розвиток наукоємних сфер промислового виробництва, спроможних забезпечити оновлення техніко-технологічної бази сільськогосподарського виробництва. Для порівняння: частка сільськогосподарського сектору в Канаді становить близько 3% загальної чисельності зайнятих, у Франції -- 3,6, в Угорщині -- 6,3, у Чехії - 4,8%.

Попри помітне зростання, протягом останніх років надто низькою залишається зайнятість у будівництві, хоча збільшення обсягів виробництва цієї галузі є необхідним з огляду на її важливість для забезпечення сталого економічного розвитку. Частка працюючих у невиробничих галузях у загальних обсягах зайнятості в Україні в цілому відповідає світовим стандартам. Проте помітно нижчими є частки зайнятих у науці та науковому обслуговуванні і фінансовій діяльності, що свідчить про неінноваційний тип розвитку економіки та недостатній розвиток ринкової інфраструктури. Оцінюючи структуру зайнятості в Україні, її зрушення протягом періоду економічного зростання та порівнюючи з європейськими стандартами, слід також ураховувати збереження загального низького рівня продуктивності праці в Україні.

У сфері забезпечення гідної та продуктивної зайнятості, що сприяє реалізації ідей людського розвитку, важливим є прискорення адаптації населення до нових вимог ринку праці, що формуються під впливом світових

інтеграційних процесів. Зусилля органів державної влади мають концентруватися на підвищенні гнучкості та розвитку інфраструктури ринку праці, формуванні дієвих стимулів до створення робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості працівників у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, сприянні розвитку малого бізнесу, підтримці підприємництва і самозайнятості населення, удосконаленні системи підготовки кадрів, розширенні практики оплачуваних громадських робіт.

Повна продуктивна зайнятість населення -- найважливіший фактор економічного зростання, котрий визначає рівень та якість життя населення. Повна зайнятість в економіці визначається як стан економіки, коли всі, хто бажає і здатен працювати, забезпечені достатніми видами й обсягами робіт. Продуктивна (повноцінна) зайнятість - зайнятість населення, завдяки якій за допомогою продуктивної праці в безпечних і здорових умовах створюються суспільно корисні ресурси й блага, а сам працівник отримує доходи, що дають йому можливість відтворювати й розвивати необхідні для праці якості та мати життєвий рівень, достатній для себе та своєї сім'ї [15].

Саме тому активну політику зайнятості ми розглядаємо як один з головних інструментів вирішення економічних і соціальних проблем сучасного українського суспільства й розширення можливостей людського розвитку. Тому активна політика зайнятості має стати пріоритетом як економічної, так і соціальної політики держави. Активна політика зайнятості - це комплекс заходів, спрямованих на розширення попиту на продуктивну працю з безпечними і здоровими умовами та оплатою відповідно до законодавства, на поліпшення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили, скорочення безробіття, запобігання довготривалому, застійному, масовому безробіттю, добровільне залучення безробітних до активної праці (допомога у працевлаштуванні, сприяння створенню робочих місць, сприяння в перепідготовці, самозайнятості, профконсультування тощо).

Відповідно до принципів МОП в Україні слід проводити активну політику сприяння зайнятості за такими основними напрямами:

- пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності в країні;

- створення нової виробничої структури підтримки вітчизняного товаровиробника;

- розвиток системи нових робочих місць, збільшення потреби в робочій силі в пріоритетних галузях економіки;

- стимулювання особистої ініціативи, розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу, що забезпечує створення нових робочих місць;

- удосконалення системи оплати праці та соціального захисту;

- удосконалення та оновлення системи професійного навчання в навчальних закладах та на виробництві;

- недопущення масового вивільнення працівників.

На подальшу перспективу основною метою політики зайнятості, орієнтованої на людський розвиток, має стати досягнення структури зайнятості постіндустріального типу, якій притаманно збільшення чисельності та частки осіб, зайнятих у сфері послуг, передусім в інформаційному секторі економіки [21].

Активні методи підтримки ринку праці передбачають діяльність держави, спрямовану на скорочення рівня безробіття як такого, тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам, а відповідно на забезпечення повної зайнятості всього трудоактивного населення країни.

Велике значення в межах активної політики зайнятості для поліпшення процесу працевлаштування має наявність та повнота інформації в службах зайнятості щодо наявних вакансій.

Важливим є також укладання контрактів тимчасового найму на тристоронній основі між службою зайнятості, тимчасовим працівником і підприємцем. Цією формою найму користуються переважно такі вразливі з погляду зайнятості групи, як некваліфіковані працівники, жінки, молодь, іноземні працівники. Однак за тимчасовими контрактами працюють і висококваліфіковані фахівці: конструктори, дизайнери, архітектори та ін., тобто ті, хто виконує конкретні проекти. Високою організаційною формою тимчасового найму стало працевлаштування через так звані підприємства тимчасового найму.

Ще одним елементом активної політики є організація громадських робіт, яка передбачає створення додаткових робочих місць, але вона забезпечує певною мірою квазізайнятість, оскільки жодна людина не сприймає свою участь у громадських роботах як нормальну трудову діяльність. Майже всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу у зв'язку з безробіттям. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний елемент між активною та пасивною політикою [14].

Сприяння самозайнятості населення як напрям активної політики ринку праці виявив свою високу ефективність передусім в умовах економічної кризи і відповідної обмеженості доступу до найманої праці. Допомога в організації власної справи досить поширена в економічно розвинутих країнах. Коли це стосується безробітних, допомога у відкритті власної справи означає, по суті, оплату урядом створення самими безробітними собі роботи замість компенсації доходів, втрачених унаслідок відсутності роботи [16].

Однією з основних проблем ринку праці, критерієм ефективності його функціонування є ступінь якісної збалансованості між пропозицією робочої сили та попитом на неї, тобто відповідність за професійно-освітньою підготовкою, статтю, віком, рівнем працездатності тощо. У вирішенні цієї проблеми велике значення має професійна підготовка та перепідготовка робочої сили, яка здійснюється цілим рядом структур -- як приватних, так і державних. У контексті забезпечення якісної збалансованості пропозиції робочої сили і попиту на неї першочергове значення має підготовка та перепідготовка економічно активного населення за професіями, яких потребує економіка країни, відповідно до її вимог щодо кваліфікації.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є підготовка економічно активного населення до відкриття власної справи. Це передусім стосується мікропідприємництва та самозайнятості. Оскільки далеко не все населення має необхідні для цієї діяльності здібності, кінцевий успіх значною мірою залежить від якості попереднього професійного відбору.

Отже, можливість ефективно працювати, забезпечення продуктивної зайнятості є основною сполучною ланкою між досягненням економічного зростання і створенням можливостей для розвитку людини, тому процеси, що відбуваються в трудовій сфері, і параметри, які їх характеризують, з точки зору людського розвитку ми розглядаємо не лише як одну з позицій, що описує життєві стандарти людини, але і як важливий елемент системи, яка забезпечує цей розвиток. Без трудової діяльності для суспільства не може бути людського розвитку, тому що зникають матеріальна основа цього розвитку і стимули, що забезпечують у майбутньому затребуваність результатів цього розвитку. Завдання поєднання економічного зростання і людського розвитку можна сформулювати як завдання забезпечення економічного зростання, яке супроводжується створенням нових економічно ефективних робочих місць, що розширюють можливості зайнятості. Взаємовплив зайнятості, людського розвитку й економічного зростання є багатоплановим і неоднозначним. Але забезпечення повної продуктивної зайнятості, безперечно, є потужним і однозначно позитивним чинником як економічного зростання країни, так і розширення можливостей людського розвитку [18].

Саме тому активну політику зайнятості ми розглядаємо як один з головних інструментів вирішення економічних і соціальних проблем сучасного українського суспільства та розширення можливостей людського розвитку.

Розділ 3. Перспективи зростання зайнятості для економічного зростання

3.1 Стратегія регулювання зайнятості у забезпеченні економічного зростання

У сучасних умовах трансформації економіки відбувається процес формування нової економічної моделі, в якій роль ринку праці значно зросла. Ринок праці виявляє такі нові риси сучасного розвиненого і соціально регульованого ринку [9, 23]:

* свобода вибору пропозиції праці в межах потреб економіки та економічної кон'юнктури, особистих професійних даних, пов'язаних з метою суспільства підвищити статус працівника, рівень його життя;

* свобода конкуренції на ринку праці в усіх її проявах: конкуренція за робочі місця, конкуренція між працівником і роботодавцем за умови праці, за умови купівлі-продажу робочої сили (праці). При цьому обов'язково є межа всіх видів конкуренції на користь соціально вразливих верств населення;

* система оплати праці повинна відображати суспільно доцільну винагороду за працю, умови економічної та соціальної доцільності функціонування суб'єктів господарювання;

* державна політика зайнятості орієнтована на наближення кількості робочих місць до потреб населення в них, на регулювання суспільно необхідних структурних та технологічних зрушень у виробництві, які впливають на зайнятість;

* державна та суспільна підтримка розвитку трудового потенціалу суспільства, стимулювання професіональної підготовки та підвищення кваліфікації працівників;

* стимулювання таких аспектів соціально-трудових відносин, які сприяють демократизації виробничих відносин, стабілізації та розширенню робочих місць, підтримці зобов'язань та прав роботодавців та працівників, досягненню компромісів, залученню працівників до складу акціонерів підприємства.

При цьому проблема зайнятості (безробіття) в багатьох країнах має тенденцію до загострення і стає однією з головних соціальних проблем. На ц розв'язання спрямовують значні сили та фінансові ресурси, і нерідко вибір між проблемою зайнятості та критеріями ефективності робиться на користь першої. У зв'язку з цим важливу роль відіграє стратегія регулювання зайнятості.

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні свідчить про те, що механізм його регулювання має враховувати, з одного боку, загальні закономірності організації ринку праці, властиві ринковій економіці, а з іншого -- соціально-економічні й політичні особливості розвитку нашої держави.

Процеси зайнятості населення регулюються на трьох головних рівнях: державному, територіальному і на рівні підприємства.

Для того щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, слід досягти максимальної узгодженості дій на всіх рівнях, що зумовить поліпшення стану зайнятих громадян і тих, хто шукає роботу.

На державному рівні визначаються мінімально необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію системи соціального й трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і працівників сфери найму, можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці [9, 25].

Окрім використання нормативів прямої дії, держава безпосередньо регулює ринок праці через податкову, кредитно-грошову систему, а також за допомогою інших заходів загальноекономічного характеру. Таким чином, можна говорити про вирішальну роль держави у формуванні ринку праці.

Найважливішим у майбутньому рівнем регулювання ринку праці буде регіональний. Макроекономічне його регулювання не може охопити місцевих особливостей, усіх напрямів економічної активності. На регіональному рівні складаються програми зайнятості населення, вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту й пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону. У конкретному регіоні визначаються свої пріоритети розвитку, потім складається структура останнього і відповідно до цього формується концепція зайнятості, передбачаються заходи стимулювання різних підприємств з метою подолання деформації.

Наступний рівень регулювання ринку праці -- підприємство. Тут застосовуються усі заходи, що впливають безпосередньо на працівника. На цьому рівні регулюванню підлягають робочі місця і трудові процеси, планування у сфері кадрової політики, професійне навчання й соціальний захист.

При цьому особлива роль належить стратегічному підходу до регулювання зайнятості трудових ресурсів регіону. Сутність стратегічного регулювання зайнятості регіону насамперед полягає у тому, що управління сферою зайнятості орієнтоване на напрямок довгострокового, конкурентоспроможного значення, на розробку і реалізацію стратегії регулювання зайнятості, в остаточному підсумку на досягнення поставлених цілей стратегії.

Стратегія регулювання зайнятості трудових ресурсів регіону--це система розроблених принципів, напрямів і концепцій, спрямованих на досягнення поставлених довгострокових стратегічних цілей регулювання зайнятості.

Методологія розробки стратегії регулювання зайнятості регіону характеризується системним підходом до визначення цілей, принципів, концептуальних положень з урахуванням стратегії соціально-економічного розвитку цього регіону.

Модель розробки стратегії регулювання зайнятості передбачає аналіз передумов розробки стратегії -- факторів, що безпосередньо чи значною мірою впливають на зайнятість, на формування і використання трудових ресурсів і регулювання зайнятості загалом. До них належать [9, 26]:

* соціально економічні показники розвитку країни і регіону, оскільки регулювання зайнятості є невід'ємною складовою регулювання соціально-економічних відносин;

* зовнішні фактори: політико-правові, економічні, техніко-технологічні та ін. Ці фактори виникають поза постійним контролем адміністрації регіону і регіональних установ та впливають на діяльність управління соціально-економічною сферою і зайнятість регіону зокрема. Зовнішніми факторами вважаються такі: зростання валового внутрішнього продукту загалом і на душу населення, а також його тенденція, стадія економічного циклу: рівень інфляції та процентної ставки; середня заробітна плата й діюча система оплати праці; система законодавства, зокрема із соціально-трудових проблем; поява нових професій та нові вимоги у зв'язку з розвитком нової техніки, передових технологій та ін.;