Роль зайнятості у забезпеченні економічного зростання

* регіональні фактори і стан зайнятості. Це стан трудових ресурсів і зайнятості, рівень безробіття, соціально-економічний стан регіону, природно-кліматичні умови регіону, діючий механізм регулювання соціально-економічної сфери і сфери зайнятості зокрема. Регіональні фактори безпосередньо впливають на соціально-економічний розвиток регіону, на сферу зайнятості, а також на регіональне регулювання зайнятості. У результаті аналізу передумов розробки стратегії визначаються цілі стратегії. На підставі цілей розроблюються основні положення стратегії (принципи і концептуальні положення стратегії), які у свою чергу перевіряють правильність і якість поставлених цілей.

Принципи стратегії регулювання зайнятості визначають основні вимоги регулювання зайнятості і є підставами регулювання зайнятості, подальшого кроку розробки стратегії, а також підставою коригування цілей стратегії.

Напрями політики регулювання зайнятості визначають форму регіонального регулювання зайнятості (кон'юнктурна політика, стратегічне регулювання тощо), тип політики зайнятості (активна, пасивна) і методи впливу на зайнятість (адміністративні, економічні) [9, 28].

Центральною складовою стратегії регулювання зайнятості є система концепцій, яка передбачає цілеспрямовані заходи і рекомендації щодо реалізації намічених цілей. Підставою вибору варіанта заходів є результат аналізу передумов розробки стратегії, розроблених принципів, напрямів політики і визначення цілей стратегії.

Заключною частиною моделі стратегічного регулювання зайнятості регіону є розробка і реалізація стратегічних змін у системі регулювання зайнятості. Важливими при цьому є інформаційні питання і контрольна функція при реалізації стратегії. Контроль необхідний для виявлення проблем раніше, ніж вони набудуть загрозливого характеру, і є підставою прийняття оперативних рішень і рішень про зміну концепцій стратегії при необхідності.

3.2 Стратегія ефективної зайнятості населення в системі соціальної політики

В Україні зайнятість, навіть така, що потребує складної професійної і освітньої підготовки, не забезпечує нормального, не лише за світовими стандартами, а й за колишніми стандартами України, рівня життя. Спостерігається феномен бідності зайнятого населення, що є свідченням порушень прав людини на справедливу винагороду за працю, а також принципових засад формування вартості робочої сили і системи оплати праці.

За умов, коли не лише пенсія, а й заробітна плата в зареєстрованому секторі не забезпечує належних умов життя, основна частина населення України вимушена вдаватись до так званої 'стратегії виживання', яка передусім означає додаткову зайнятість на присадибних ділянках, у неформальному секторі тощо. Це неминуче призводить до істотного перевищення тривалості робочого дня, роботи в несприятливих умовах, практичної відсутності відпочинку і дозвілля, результатом чого є погіршення стану здоров'я людей. А це, в свою чергу, призводить до зменшення тривалості життя, розповсюдження захворювань, які пов'язані з такою ситуацією.

Вкрай важливим напрямом державної політики в нинішніх умовах є підтримка рівня життя соціальне вразливих верств населення. У найважчих умовах опинились сім'ї з дітьми, хоча саме молодь і діти мають бути одним з головних об'єктів соціального захисту держави, а їхній добробут і розвиток -першочерговою ціллю соціальної політики.

З метою розширення зайнятості та підвищення рівня життя населення доцільно запровадити державний механізм взаємопов'язаного регулювання такими важливими процесами, як ринок праці і доходи населення.

Це стосується: створення додаткових робочих місць; надання позик на підприємницьку діяльність, субсидій на розвиток додаткових робочих місць, інших пільгових позик підприємцям; коштів на профнавчання або перенавчання тощо; створення банків даних щодо професій і спеціальностей, бірж тимчасових і громадських робіт; створення умов ефективного функціонування відповідних органів (державних, недержавних, громадських організацій - агентств, бірж, бюро та інше) для забезпечення працевлаштування незайнятого населення; надання інформаційних та консультативних послуг; стимулювання створення нових робочих місць, зокрема для молоді, молодих спеціалістів, інших соціально незахищених груп, особливо в депресивних регіонах з критичною ситуацією на ринку праці [12, 8].

Можливості працевлаштування на нові робочі місця у період трансформації економіки України є вельми обмеженими, адже відбуваються суттєві зміни в структурі робочих місць. За таких умов основним засобом стримування масового безробіття стає стимулювання підприємств і організацій до створення додаткових робочих місць насамперед на приватних і спільних підприємствах, у сфері малого і сімейного підприємництва, на підприємствах і в організаціях комунальної власності. З цією метою доцільно внести пропозиції до служби зайнятості, виходячи з досвіду розвинутих країн, про надання субсидій малим підприємствам за кожне додатково створене робоче місце з повним робочим днем і наймом працівника для його заміщення на невизначений строк. Субсидія має виплачуватись лише за умови, що протягом року не буде зменшена чисельність працюючих на підприємстві, її розмір має компенсувати не менш як половину витрат, пов'язаних зі створенням додаткових робочих місць на малих підприємствах. У державному секторі економіки потрібно відстоювати спрямування інвестиційної політики на розвиток трудомістких виробництв шляхом їхньої реконструкції - як найбільш економного напряму створення додаткових робочих місць; економічну підтримку підприємств, що можуть випускати продукцію на експорт і не відчувати труднощів в її збуті на внутрішньому ринку через зменшення платоспроможного попиту населення. Головний зміст цієї політики має зводитись до пільгового кредитування всіх видів витрат, пов'язаних зі створенням нових та збереженням ефективно діючих робочих місць [18, 14].

Збільшення неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції, зростаючий рівень безробіття, низька соціальна захищеність населення в Україні свідчать про те, що в Україні ще не існує ефективного механізму державної політики зайнятості та й сама вона концептуально знаходиться на стадії формування.

Важливим напрямом соціального захисту населення є розвиток страхування на випадок безробіття. У країнах, де використовуються системи допомоги у зв'язку з безробіттям, можна виділити три підходи до вирішення цих проблем:

- обов'язкове страхування від безробіття, яке охоплює певні групи працівників;

- добровільне страхування;

- соціальну допомогу у зв'язку з безробіттям (фінансується із суспільних фондів чи держбюджету, що залежить від наявності відповідних коштів, рівня доходів тих, хто звертається по допомогу [12, 10].

Зазначені напрями не вичерпують усіх заходів впливу держави на ринок праці. Існує комплекс заходів непрямого регулювання - податкова, інвестиційна, грошово-кредитна, амортизаційна політика, які також певним чином впливають на ринок праці [14, 17].

Узагальнюючи зарубіжний досвід функціонування ринку праці та системи соціального захисту населення, потрібно зазначити, що для формування ринку праці та ефективного механізму соціального захисту населення в Україні доцільно здійснити такі заходи:

- розробку і впровадження цільової комплексної програми соціального захисту населення;

- розробку заходів щодо сприяння розвитку малого й середнього підприємництва, які обов'язково передбачатимуть економічні пільги;

- забезпечення державної підтримки високої мобільності робочої сили;

- створення економічних умов для вільного переливу капіталу в соціальну сферу;

- запобігання перетворенню безробіття в довгострокове, застійне;

- розширення системи соціального страхування в усіх сферах та галузях, що забезпечує нормальні умови для життєдіяльності людини;

- надання фінансової допомоги підприємствам при працевлаштуванні окремих категорій громадян, які не конкурентоспроможні на ринку праці;

- удосконалення існуючих та запровадження нових методів моніторингу економічної та соціальної безпеки, рівня життя на базі показників його якості, соціально-трудових відносин, соціально-економічного становища окремих міст та селищ, ділової активності підприємств регіону тощо;

- приведення державного законодавства про працю у відповідність до міжнародних договорів і зобов'язань України, а також міжнародних правових актів про права людини, конвенцій і рекомендацій МОП, ратифікованих Україною;

- створення інформаційно-довідкової системи управління ринком праці.

Висновки

Отже, на основі висвітленого можемо зробити наступні висновки.

Зайнятість - це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства є робочий силі із врахуванням її кількості та якості: задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіта та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи.

Соціально-економічна політика держави в галузі зайнятості повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення.

Саморозвиток і пристосування ринку праці до сучасної економічної ситуації сформували в Україні досить суперечливі соціально-трудові відносини: тінізація доходів, галузева розбалансованість ринку праці, наявність значного прихованого безробіття. Регулювання ринку праці вимагає взаємопов'язаного вирішення проблем у сфері макроекономічної стабілізації, структурної перебудови фінансово-кредитної, бюджетної і податкової політики, соціального захисту населення.

Очевидно, чим більш оперативний і короткочасний характер носить та чи інша проблема зайнятості, тим вище імовірність використання прямого адміністративного впливу. Оскільки рішення питання про наявність надлишкової зайнятості у вітчизняній економіці є пріоритетним, саме заходу для її зниження повинні враховуватися при розробці концепції регулювання економічних відносин зайнятості. Ця концепція повинна включати:

- макроекономічне регулювання, що створює загальне середовище, що сприяє ефективної зайнятості (інвестиційна, структурна політика, роздержавлення і приватизація, створення сприятливих умов для дрібного бізнесу) і поліпшенню якісних характеристик людського капіталу;

- державну політику зайнятості, що впливає на форми, структуру, рівень зайнятості і безробіття адміністративними, правовими, фінансово-кредитними методами;

- регулювання зайнятості на підприємствах за рахунок активізації дій кадрових служб підприємств у напрямок створення внутрішніх ринків праці, їхнього співробітництва з регіональними центрами зайнятості;

- регулювання відносин зайнятості за допомогою громадських організацій суб'єктів цих відносин.

Головними стратегічними цілями регулювання зайнятості повинні бути підвищення економічної і соціальної ефективності зайнятості за рахунок зміни її структури, форм, створення умов для розвитку людського капіталу країни, удосконалювання економічних відносин зайнятості. Для цього необхідно знижувати рівень надлишкової зайнятості на підприємствах, гнучко перерозподіляти працівників, що вивільняються, в інші галузі і види зайнятості. Ефективному проведенню подібних заходів буде сприяти активна взаємодія працівників відділів кадрів підприємств і регіональних центрів зайнятості населення.

Не можна сказати, що в даний час такої взаємодії немає. Але вона існує у виді разових, одноразових заходів, що ініціюються лише державною службою зайнятості, хоча задача зниження рівня надлишкової зайнятості - це в першу чергу проблема підприємства. Тому мова повинна йти про створення активних кадрових служб підприємств, внесенні необхідних змін і доповнень у посадові інструкції їхніх співробітників, а також про організацію навчання і підготовки працівників для таких кадрових служб.

Турбота держави про досягнення в країні найбільш повної й ефективної зайнятості як важливої соціальної гарантії для економічно активного населення є найважливішим аспектом державного регулювання ринку праці, механізм формування якого буде постійно удосконалюватися стосовно до нових умов розвитку ринкової економіки, структурної перебудови виробництва, формування ефективної соціальної політики.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія. Підручник. - К., 2008. - 320 с.

2. Богиня Д.П., Грішною О.А. Основи е кономіки праці: Навч. посіб. - 3-тє вид., стер. - К.: Зкання-Прес, 2002. - 313 с.

3. Васильченю B.C. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 252 с.

4. Дацишин М., Вдович П. Людські ресурси як чинники інвестиційної привабливості регіонів України // Україна: аспекти праці. 2007. - С. 3-7.

5. Діденко Я. Формування ефективної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. - 2008. - №2. - С. 3-8.

6. Гуць М. Проблеми безробіття та рівня життя населення України // Україна: аспекти праці. - 2007. - №2. - С.13-18.

7. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 200 с.

8. Закон України «Про зайнятість населення» за станом на 12 квітня 2005 р. / Верховна Рада України: Офіц. вид. - К.: Парламентське вид-во, 2005. - 32 с.

9. Калина А.В. Державне регулювання зайнятості: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2006. - 144 с.

10. Карлін М.І. Стимулювання праці в освітньо-науковій сфері: проблеми теорії і практики: Монографія. - Луцьк: Ред.-вид. від. Волин. держ. ун-ту ім.Лесі Українки. - 2005. - 192 с.

11. Климко Г.Н. Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект.: Підручник - К.: Вища школа, 2004. - 298 с.

12. Кучер Г. Соціально вразливі категорії населення і ринок праці в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. - 2008. - №2. - С.8-14.

13. Левчук Ю.С. Теоретичні аспекти зайнятості населення // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - № 5. - С. 160-167.

14. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 224 с.

15. Морозова О. Прогнозування розвитку ринку праці молодих фахівців в Україні // Україна: аспекти праці. - 2008. - №3. - С.3-8.

16. Мазурок П. Ринок праці: проблеми заробітної плати // Україна: аспекти праці. - 2008. - №5. - C.13-18.

17. Павловські О. Вплив доходів та заробітної плати на зайнятість населення // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 5. - С. 3-12.

18. Петюх В.М. Ринок праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 228 с.

19. Прокопов Ф. Макроекономическая динамика, занятость и безработица в переходной экономике // Человек и труд. - 2007. - № 2, 3 - С. 45-50.

20. Попова В., Попов В. Реалії та перспективи економічного зростання в Україні. // Економіка України. - 2008. - №6.-С. 23-29.

21. Рябий Є.О. Проблеми, тенденції та шляхи зменшення безробіття в Україні // Економіка та держава. - 2006. - №11. - С. 84-88.

22. Сардак С. Особливості функціонування ринку праці України та використання потенціалу саморозвитку для підвищення зайнятості населення // України: аспекти праці. - 2006. - №7. - С 8-12.

23. Таршина О.С. Державна політика регулювання зайнятості // Економіка та держава. - 2006. - №1. - С. 77-80.

24. www. ukrstat. gov. Ua. Державний комітет статистики України.

Размещено на Allbest.ru