Економічні засади удосконалення організації роботи ТОВ ТК "Термінал"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ

Кафедра «Економіка підприємств транспорту»

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

«Економіка підприємств транспорту»

____________ д.е.н., проф. Сич Є. М.

ДИПЛОМНА РОБОТА

ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ТОВ ТК «ТЕРМІНАЛ»

Розробив студент 2 курсу

cпеціальності 7.050107

«Економіка підприємства»

Міхальчук Ірина Олегівна

Керівник роботи

к.е.н., доц. Приймук О. Р.

Консультанти:

к.е.н, доц. Пилипенко О. В.

к.і.н, доц. Горецький О. А.

Київ - 2011р.

АНОТАЦІЯ

ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

«Економічні засади удосконалення організації роботи ТОВ ТК «Термінал»»

Предмет дослідження організація виробничої діяльності ТОВ ТК «Термінал».

Мета дипломної роботи розробка шляхів покращення організаційно-економічної роботи підприємства.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішені такі задачі:

розкриті теоретичні основи економічних засад удосконалення роботи підприємства;

досліджено об'єми продажу авіаперевезень та туристичних путівок, популярність країн відпочинку;

введено нові туристичні маршрути, та впроваджено внутрішній туризм для основної діяльності підприємства.

Серед методів обробки економічної інформації головними були: порівняльний економічний аналіз, діагностика фінансового стану підприємства, метод математичної статистики,емпіричний метод та інші.

Об'єктом вивчення є господарська діяльність ТОВ ТК «Термінал».

Практичні рекомендації, що спрямовані на розробку нових туристичних маршрутів та введення внутрішнього туризму, як основного напрямку діяльності для ТОВ ТК «Термінал», як туроператора.

ВСТУП

Актуальність вивчення основ організації роботи підприємства зумовлена тим, що сучасне підприємство не може розвиватися інтуїтивно, ігноруючи закони економіки. Як і людина, що не може існувати в цивілізованому суспільстві одна, підприємство не існує без зв'язків з зовнішнім середовищем (постачальники сировини і матеріалів, транспортні послуги тощо). Не менш важливім є організація самого підприємства, його підрозділів та окремих елементів, так як від їх взаємодії залежить кінцевій результат всього виробничого процесу, а отже і прибутку.

Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу, організаційну та управлінську структуру підприємства, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.

Організація як специфічне соціальне утворення, форма спільної діяльності людей у виробництві матеріальних благ (товарів) і послуг, наділена певними особливостями. Успішне управління організацій передбачає розуміння їх основних рис і принципів функціонування, складових внутрішнього і зовнішнього середовища, розвитку у різних соціально-економічних формаціях, особливостей комерційних і некомерційних організацій, функцій, способів управління організаційним розвитком.

Завдання полягає в розподілі організаційної структури на підрозділи і здійсненні вертикальної та горизонтальної координації їх діяльності.

Виробничий процес здійснюється через доцільну комбінацію виробничих факторів і систематизацію однотипних видів діяльності персоналу, що забезпечує розв'язання завдання організації. Його ефективність значною мірою залежить від якості організаційної структури, що дає змогу ефективно управляти персоналом і оптимально адаптуватися до умов ринку.

Процес взаємодії виробничих факторів на підприємстві, спрямований на перетворення вихідної сировини (матеріалів) на готову продукцію, придатну до споживання або до подальшої обробки, утворює виробничий процес або виробництво.

Об'єкт дослідження - господарська діяльність ТОВ ТК «Термінал».

Предмет дослідження - організація виробничої діяльності ТОВ ТК «Термінал».

Завдання дипломної роботи: розкрити теоретичні основи організації роботи, визначити основні принципи та підходи наукової організації роботи, розглянути методи вивчення ефективності заходів з організації роботина основі аналізу діяльності ТОВ ТК «Термінал» розробити заходи щодо вдосконалення організації роботи на підприємстві.

Методи дослідження: обробка та аналіз економічної інформації, порівняльний економічний аналіз, діагностика фінансового стану підприємства, метод математичної статистики, емпіричний метод.

Джерела інформації що використовували під час написання диплому:

планово-нормативна інформація (норми витрат і нормативи, прейскуранти цін і тарифів, законодавчі акти, інструкції, договори, технологічна документація), дані бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку й звітності, внутрішня позаоблікова інформація (накази, довідки про перевірки та акти ревізій (аудиту), протоколи виробничих нарад, доповідні записки), зовнішня інформація (звітні дані споріднених підпіприємств, збірники статистичних матеріалів).

РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Підприємство складна виробнича система

Підприємство як об'єкт вивчення є відокремленою виробничо-господарською одиницею, що володіє правами юридичної особи, що займається виробництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Структура підприємства визначається наступними основними факторами:

розміром підприємства,

галуззю виробництва,

рівнем технологій і спеціалізації підприємства.

Якої-небудь стійкої стандартної структури не існує. Вона постійно коректується під впливом виробничо-економічної кон'юктури, науково-технічного прогресу і соціально-економічних прогресів.

Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва і фактично формує кістяк виробничого процесу.

Поряд з цим при всьому різноманітті структур усі виробничі підприємства мають ідентичні функції, головне з яких виготовлення і збут продукції. Щоб забезпечити нормальне функціонування повинне мати у своєму складі цехи і майстерні по виготовленню продукції (виконанню робіт, наданню послуг) і по обслуговуванню виробничого процесу. Крім того, кожне підприємство не залежне від його розмірів, галузевої приналежності й рівня спеціалізації постійно веде роботу з оформлення замовлень на виготовлення продукції; організує її схоронність і збут замовникові; забезпечує закупівлю і постачання сировини, матеріалів.

Сучасне підприємство це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка: складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва; взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) продукція, роботи, послуги; здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи); має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та механізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.

Організаційно підприємство є виробничою одиницею економіки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім оточенням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу, організаційну та управлінську структуру підприємства, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підприємством та зовнішніми організаціями.

Основу будь-якої організації становлять люди, об'єднані в групи (не менш як дві особи). Групи створюються для досягнення певної мети. Звідси, організація це спільна діяльність групи людей, яка координується для досягнення їх загальної мети. Законом України «Про підприємства в Україні» встановлено, що підприємство є основною первинною організаційно-господарською ланкою економічної системи країни, яка, виготовляючи і реалізуючи продукцію та послуги, забезпечує досягнення своїх цілей [12].

Головна мета підприємства задовольнити запити і потреби ринку в певних видах продукції та послуг. Економічним результатом діяльності підприємства є одержання максимального прибутку в довгостроковій перспективі.

Підприємство виступає у ролі товаровиробника, оскільки вироблений ним продукт, перед тим як бути використаним для задоволення Суспільних потреб, проходить стадію обміну, купівлі-продажу. Тобто реалізації споживної вартості товару передує реалізація його вартості.

Вироблена підприємством продукція виступає у двох формах: у натурально-речовій та у вартісній. За натурально-речовою формою вона включає в себе різноманітні засоби виробництва і предмети споживання.

Рисунок 1.1. Класифікація продукції

Продукція це результат діяльності або процесу. Нею можуть бути послуги, обладнання, матеріали, що переробляються, програмне забезпечення та ін.

Кінцевою вважається продукція, що виробляється підприємством і передається іншим господарським суб'єктам. При цьому вона може мати вигляд як споживчих, так і інвестиційних (виробничих) благ. В цілому по підприємству кінцева продукція визначається у вартісному виразі за цінами фактичної реалізації (закупівлі). У вартості кінцевих продуктів уже враховано всі проміжні операції.

Проміжні продукти в багатостадійному виробництві використовуються в наступних процесах як чинники виробництва. Деталі та вузли, з яких складаються вироби, є проміжним продуктом. Ця особливість показує, що чітко розділити блага (вироби) на продукти та виробничі чинники складно, і вирішальним для класифікації є місце благ (виробів) у виробничому процесі.

Відходи це продукти, що залишаються при виготовленні благ (виробів) чи їхньому використанні і не можуть більше застосовуватися як споживчі чи виробничі блага (наприклад, обрізки листового металу, стружка при обробці матеріалів).

Виходячи з законів і принципів організації та розвитку, загальних особливостей та характерних властивостей виробничих систем, промислове підприємство, що являє собою сукупність функціонуючих елементів і зв'язків між ними, спрямованих на зміну форм, властивостей вхідних ресурсів та випуск певних видів продукції, послуг, належить до класу дуже складних виробничих систем.

З погляду економічних відносин промислове підприємство являє собою складну підприємницьку структуру, для якої характерні виробничо-технологічна та організаційно-економічна єдність, а також господарська самостійність.

Процес у

Виробничий процес

Рисунок 1.2. Підприємство як складна виробнича система

Виробничо-технологічна єдність означає тісний взаємозв'язок і взаємозалежність усіх складових підрозділів підприємства, що визначається спільністю споживаних сировини, матеріалів і послуг, призначення виготовленої ними продукції і технологічного процесу. Технологічний взаємозв'язок доповнюється допоміжними й обслуговуючими підрозділами (господарствами).

Організаційно-економічна єдність характеризується наявністю: єдиних органів управління; єдиного виробничого колективу; адміністративної відособленості; взаємозв'язку плану виробництва з забезпечуючими його виконання матеріальними, трудовими, технічними і фінансовими ресурсами; організації діяльності на засадах комерційного розрахунку. Замкнена система організаційно-адміністративних відносин і зв'язків підприємства забезпечує його організаційно-адміністративну самостійність. Вона зазвичай підкріплюється правом юридичної особи. Центральною фігурою на підприємстві є генеральний менеджер (директор), який у межах своїх повноважень приймає самостійні рішення щодо механізму і результатів функціонування підприємства та діяльності персоналу.

Повна господарська самостійність підприємства полягає в самозабезпеченості необхідними основними та оборотними коштами для здійснення виробничої діяльності та надання послуг, самостійному збуті виготовленої продукції, наявності самостійної закінченої системи звітності та бухгалтерського балансу.

Підприємству належить установлений розмір основного й оборотного капіталу; воно відповідає за фінансові результати своєї діяльності (прибутки або збитки); має право в певних межах самостійно розпоряджатися фінансовими ресурсами (чистим прибутком, накопиченою амортизацією, кредитами); має розрахункові рахунки в банках (включаючи валютні).

При частковій відокремленості підприємство є складовою фірми (компанії) поряд з іншими підприємствами, що означає обмеженість його фінансово-господарських прав, які регламентуються положенням чи статутом.

Підприємства класифікуються за різноманітними ознаками. Залежно від розмірів розрізняють дрібні, середні та великі підприємства; на дрібних працюють десятки людей; на середніх сотні; на великих тисячі; можна також говорити про дуже великі підприємства, на яких працюють десятки тисяч людей.

За характером продукції, що випускається, і сферою діяльності підприємства поділяються на промислові, сільськогосподарські, транспортні, торгові та ін.

На підставі організаційного типу виробничих процесів розрізняють підприємства з масовим (кондитерська фабрика), серійним (домобудівний комбінат) і одиничним (судноверф) виробництвом.

За ступенем спеціалізації продукції розрізняють три типи підприємств:

універсальні, що випускають різноманітну, не обов'язково взаємопов'язану продукцію;

спеціалізовані, які виробляють однорідні вироби (послуги);

комбінати, процес виготовлення продукції на яких складається з окремих послідовних етапів часткового перетворення предметів праці.

За ступенем механізації та автоматизації виробничих процесів підприємства бувають автоматизовані, комплексно-механізовані, частково механізовані.

Виробничі процеси на підприємстві здійснюються завдяки його техніко-виробничій базі, яка становить матеріальну основу підприємства. До основних елементів техніко-виробничої бази підприємства належать насамперед будинки і споруди виробничого призначення (корпуси цехів, труби, естакади, складські приміщення), а також різноманітне устаткування та машини, які групують за певними ознаками. До важливих елементів виробничої системи підприємства належать також транспортні засоби та інструменти всіх видів.

Інформація про стан та використання техніко-виробничої бази, її окремих елементів потрібна для прийняття обґрунтованих управлінських рішень з планування діяльності та розвитку виробничої системи.
Підприємство одночасно розглядається як соціально-економічна система, що містить функціональні підсистеми, серед яких основною є колектив працівників за відповідними професійно-кваліфікаційними категоріями. У єдиній системі підприємства виділяють ієрархічні, функціональні, кібернетичні підсистеми.

Будь-яке підприємство є складною ієрархічною системою, яка складається зі ступенів: робоче місце, дільниця, цех, виробництво.

Кожний верхній щабель являє собою елемент зовнішнього середовища для нижніх ступенів, а кожен нижній є елементом внутрішнього середовища для верхнього. Усі ступені ієрархії можуть підрозділятися на функціональні підсистеми, які мають об'єкт і суб'єкт управління за аналогією з кібернетичними системами.

Застосування системного підходу дає змогу виділити в діяльності підприємств спеціальні функції як відносно відокремлені компоненти.
У межах підсистем здійснюються певні види діяльності. Їх відносна самостійність, визначеність цілей та зміст дають їм можливість інтегруватися у функціональні підсистеми:

1) організація виробничих процесів: технічна підготовка виробництва, виробничі та трудові процеси, забезпечення якості продукції.

2) елементна складова виробництва: будівлі, споруди, виробничі приміщення, устаткування, пристрої, прилади; предмети праці певних властивостей; кадри різних рівнів кваліфікації.

3) виробнича інфраструктура підприємства: технічне обслуговування і ремонт основних матеріальних елементів виробничої системи, її матеріально-технічне й енергетичне забезпечення та транспортне обслуговування, а також складське і тарне господарство, збут готової продукції.

4) управлінська підсистема підприємства: техніко-економічне планування, фінансування, бухгалтерський облік, науково-технічний та соціальний розвиток підприємства.

Кожна ланка та функціональні підсистеми підприємства подібно до кібернетичних систем мають «вхід», «процес» і «вихід». Усе це зумовлює наявність у них об'єктів і суб'єктів управління, які пов'язані між собою каналами зв'язку. Залежно від пріоритетів і мети діяльності функціональні підсистеми підприємства підлягають перегрупуванню. Наприклад, однорідні елементи і зв'язки за функціональним змістом об'єднують у підсистеми: технічну, технологічну, організаційну та соціальну.
В умовах ринкових відносин рішення про створення нового підприємства або реконструкцію діючого має прийматися, коли прогнозований прибуток від його функціонування перевищує середній рівень.

Мета створення підприємства пов'язана з потребами ринку, конструкцією і технологією виготовлення продукції, обсягами її випуску, організаційним типом виробництва, вибором елементів виробничої системи, визначенням виробничих потужностей, їх розташуванням на певній площі та іншими параметрами.

Мета і підцілі створення і функціонування виробничої системи можуть бути різноманітними. Тому для побудови дерева цілей використовують системне формулювання цілей і підцілей.

Дерево цілей дає змогу оцінити ймовірність досягнення цілей вищого та нижчого рівнів відповідно до ресурсів, визначити пріоритетні цілі, а також оцінити функціонування системи, її підсистем, елементів. Ступінь досягнення оперативних цілей визначається показниками виконання планів, завдань, графіків та іншими показниками, що характеризують виробничу діяльність.

Сучасні виробничі стратегії та концепції організації виробництва. В умовах глобалізації товарних ринків конкурентоспроможність стає вирішальним чинником досягнення успіху будь-якого підприємства. Конкурування здійснюється різними способами: ціною, якістю, споживчими властивостями продукції (послуг), сервісним обслуговуванням, термінами виконання замовлень, гнучкістю пристосування виробництва до нових виникаючих потреб ринку, швидкістю вдосконалення існуючих чи проектування нових виробів (послуг).

Тому умовою виживання в сучасній системі господарювання є моніторинг ринкової ситуації шляхом маркетингових досліджень, оцінювання власних можливостей і постійне коригування та перегляд цілей підприємства.

Досягнення чітко сформульованої мети в оптимальному режимі можливе за наявності конкретного плану загальної та виробничих стратегій за функціональними сферами діяльності, дія яких охоплює вироби (послуги), процеси, методи і ресурси виробництва, якісні і цінові показники, терміни виготовлення продукції, її сервісне обслуговування та графіки роботи.

Практика підприємницької діяльності виробила деякі виробничі стратегії:

1) увага на спрощення;

2) постійне вдосконалення;

3) активізація та підтримка інновацій;

4) ретельний вибір процесів;

5) безперервне навчання;

6) виробниче прогнозування;

7) зменшення розміру партії виробів;

8) скорочення виробничих запасів;

9) мінімізація запасів заготовок;

10) зменшення різноманітності робіт;

11) збільшення частоти поставок комплектуючих виробів;

12) всезагальний контроль (перевірка та статистичний контроль процесів).

1.2 Організаційні основи виробничих систем

З моменту виникнення праці як свідомої діяльності людини з метою створення матеріальних і духовних благ накопичився значний досвід організації виробничого процесу. Аналіз цього досвіду дав можливість узагальнити надбання суспільної практики і на цій основі сформулювати ряд наукових положень, дати наукове пояснення, встановити закономірності розвитку явищ у сфері організації виробництва.

Теорія організації виробництва пов'язана з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. На основі узагальнень набутого досвіду і діалектики розвитку виробництва формулюються закони, які відкривають перспективи розвитку виробничих відносин на підприємстві.

Загальна теорія організації виробництва ґрунтується на таких положеннях:

1) будь-який виробничий процес є функціонуючою сукупністю фізичних дій людини, засобів праці, предметів праці і власне трудових процесів з метою виготовлення заданого продукту для задоволення певних потреб;

2) основні елементи праці знаходяться у взаємозв'язку між собою та з технологічним змістом процесу;

3) зазначені елементи праці знаходяться між собою у певному якісному співвідношенні, тобто вони повинні відповідати заданому кінцевому результату, отримуваному в процесі виробництва;

4) засоби праці, предмети праці і виконавці повинні знаходитися у визначеному кількісному співвідношенні, обумовленому обсягом виробництва і часовими обмеженнями;

5) у виробничому процесі сукупність елементів праці повинна знаходитися не тільки в певному якісному і кількісному, але й у просторовому співвідношенні, тобто кожний елемент праці, трудового процесу та їх сукупність повинні займати певний простір, мінімально необхідний для їх нормального функціонування;

6) виробничий процес відбувається не тільки в просторі, але і в часі. Кожна стадія, операція або їх сукупність має здійснюватися у чітко визначений період часу. Отже, здійснення трудового процесу та його елементів повинно відбуватися у певному часовому співвідношенні [3].

Розглянуті співвідношення обумовлені технологічним змістом виробництва.

Виробництво найважливіша сфера людської діяльності з перетворення предметів праці з метою задоволення потреб всіх суб'єктів суспільства.

Економічна сутність виробничої системи полягає у створенні (у процесі перетворення) доданої вартості як різниці між вартістю вкладень та вартістю або ціною кінцевого продукту. Аналіз складових процесу перетворень дає змогу усунути чи перепроектувати збиткові операції, збільшуючи тим самим додану вартість.

Досягнення мети виробництва з виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів можливе тільки за умови тісної взаємодії виробничої функції насамперед з функціями маркетингу та фінансів, а також іншими допоміжними функціями.

Фінансова функція передбачає дії з забезпечення виробничої функції ресурсами за вигідною ціною і з розподілом цих ресурсів, у тому числі й за іншими функціями. Персонал, який виконує операції по кожній з функцій, працює спільно, обмінюючись інформацією та досвідом щодо:
підготовки кошторисів, бюджетів для визначення фінансових потреб або наступного їх коригування у випадку змін умов функціонування. Оцінюється також робота підрозділів підприємства відносно прийнятого бюджету; економічного аналізу та оцінювання запропонованих інвестицій в устаткування, технологію виробництва; забезпечення необхідними фондами для своєчасного фінансування виробничого процесу. Ретельне планування набуває важливого і навіть критичного значення в умовах обмеження фондів та сприяє подоланню проблем з потоком грошової готівки.

Маркетингова функція полягає: у продажу і просуванні на ринок товарів та послуг; у здійсненні заходів у сфері реклами та ціноутворення; в оцінці побажань і потреб споживачів; у доведенні до виробничників результатів короткострокових маркетингових досліджень і до дизайнерів та проектувальників довгострокових.

Виробники мають потребу в інформації про поточний попит, щоб спланувати виробництво (купувати необхідні матеріали і складати робочі графіки). Дизайнерам і проектувальникам необхідна маркетингова інформація для поліпшення та модернізації існуючих товарів і розроблення нових. Тому маркетинг, проектування та виробництво мають працювати разом у тісному контакті. При цьому маркетингова інформація характеризує запити споживачів і вимоги до конструкційних та функціональних особливостей нових видів товарів, що важливо для проектувальників. Виробники також зацікавлені в отриманні своєчасної інформації про потреби в нових виробах, щоб розробити технологічні процеси і придбати необхідне устаткування.

Фінансисти активно включаються в процес обміну інформацією і повідомляють про наявність фондів (при короткостроковому плануванні), а також, які фонди потрібні для виготовлення нових виробів (за умови довгострокового планування).

У процесі активної взаємодії функцій маркетингу, виробництва та фінансів розробляються вироби, прогнозуються і створюються реальні виробничі графіки, приймаються кількісні та якісні рішення, здійснюється обмін інформацією про стан діяльності.

Дослідження взаємопов'язаних умов та чинників, що забезпечують успішне виконання виробничої функції як важливої сфери діяльності людей, потребують розглядання її з позиції системного підходу, як своєрідну складну систему.

Виробнича система та її структура. Виробничі системи (ВС) це особливий клас систем, що об'єднують працюючих, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для функціонування системи, у процесі якого створюється продукція або послуги.

Елементами виробничої системи є люди і матеріальні об'єкти праця, знаряддя, предмети, продукти праці, а також технологія, організація виробництва.

Виробнича система на первинному рівні може розглядатися як група механізмів (устаткування, апарати тощо), що обслуговуються робітником (оператор, машиніст). Кожний механізм і робітник, що обслуговує його, являють собою два взаємодіючих та взаємозалежних елементи, які складають систему «людина машина». Під елементом виробничої системи розуміється складова частина системи, яка не розчленовується на дрібніші складові. Елементами виробничої системи нижчого рівня (дільниці, цеху, відділу) є робочі місця (частина виробничої площі з розташованими на ній верстатами або агрегатами та робітниками, які їх обслуговують), які оснащені приладдям та інструментом, партією деталей та ін.

Інтеграція первинних систем «людина машина» створює виробничу дільницю складну систему, яка охоплює основних і допоміжних робітників, основне і допоміжне устаткування, функціональні підсистеми зі складним комплексом взаємозв'язків, взаємовідносин та інтересів, що й зумовлює її складну структуру та організацію.

До систем вищого рівня належать цехи, підприємства, галузі і т. п. При цьому кожна ланка системи, підсистеми будь-якого рівня відбиває найістотніші риси системи вищого рівня, частиною якого вони є.

У виробничій системі здійснюються виробничі процеси. Їх основою і визначальною частиною є технологічні процеси, під час яких робітник за допомогою знарядь праці впливає на предмети праці і перетворює їх у продукт праці готову продукцію.

Усі матеріальні елементи і підсистеми виробничої системи характеризуються особливим складом, взаємним розташуванням і взаємозв'язками, які створюють технологічну, або виробничу структуру. Формальна, що передбачена проектом, структура виробничої системи формується за технологічним або функціональним принципом. Вона складається з основних та допоміжних елементів. До основних елементів належить технологічне устаткування та оснащення, яке призначене для безпосередньої обробки чи складання предметів праці (верстати, комплекси машин, конвеєри, інструмент, пристрої, приладдя тощо).

Нормальне функціонування основних елементів залежить від забезпечення їх енергією, інструментом, ремонтом, а також транспортуванням, складуванням предметів, контрольними і випробувальними стендами та приладами. Ці функції виконують відповідні допоміжні елементи виробничої системи, у яких на вході є як зовнішні, так і внутрішні зв'язки, а на виході тільки внутрішні. Тому необхідними для основних елементів виробничої системи можуть бути лише ті допоміжні елементи, продукція і послуги, які не є результатом діяльності інших самостійних систем (виробництв, підприємств).

Виробнича система поряд з технологічними (матеріальними) містить соціальні елементи робітників, які використовують засоби праці і керують ними при виготовленні продукції. Сукупність груп людей певного професійного складу, що узгоджено взаємодіють у процесі виконання заздалегідь передбачених функцій на технологічному устаткуванні для досягнення поставленої мети, становить соціальну структуру виробничої системи. Таким чином, соціальні та матеріальні елементи формально діють як цілісна складова виробничої системи. Існування матеріальної і соціальної структур зумовлене поділом праці всередині виробничої системи. Тому структура елементів має відповідати її загальним цілям і постійно пристосовуватися до них, адже кожен елемент і підсистема як відносно відокремлені частини виконують чітко визначені завдання.

Виробнича система визначається поведінкою, еволюцією і набором структур. Структура виробничої системи це сукупність елементів і стійких зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи і її тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей системи під час різноманітних зовнішніх і внутрішніх змін [3].

Структура виробничої системи визначається складом і взаємозв'язками її елементів і підсистем, а також зв'язками з зовнішнім середовищем. Розрізняють просторову (розташування елементів системи в просторі) і часову (послідовність змін у часі стану елементів і системи в цілому) структури виробничих систем. Вони тісно взаємопов'язані і взаємозалежні.

Усі елементи ВС функціонують з єдиною загальною метою розроблення, проектування, виготовлення необхідної продукції. Будь-яка ВС має вхід, процес, вихід і зворотний зв'язок.

Через пристрій входу в систему надходять вихідні ресурси (сировина, матеріали, паливо, пальне, енергія, праця та інше), що забезпечують функціонування системи. Цей процес є центральним основним компонентом системи, завдяки якому ресурси входу перетворюються і набувають зовсім інших нових властивостей, які вони отримують на виході. Вихід системи є результатом функціонування системи, може бути окремо виробом, послугою, інформацією чи всім одночасно залежно від спеціалізації виробничої системи.

Споріднення елементів виробничої системи. Елементи, які входять до складу виробничої системи, відрізняються за своїми властивостями. Кожен з них, як структурно відокремлена частина системи, виконує тільки йому властиві функції. Водночас функції кожного елемента системи підпорядковані завданням і цілям системи (наприклад, на робочому місці виконуються операції відповідно до завдань, що випливають із закономірностей технологічного процесу, і тим самим підпорядковані основній меті забезпечення ефективного функціонування виробничих систем дільниці, цеху, підприємства в цілому).

Характерна особливість елемента виробничої системи тісний взаємозв'язок та взаємодія з іншими частинами або елементами системи шляхом: або послідовного здійснення частини функцій над предметом праці, що виконуються системою в цілому до отримання готового продукту; або комплексного перероблення однорідної сировини і отримання з неї різноманітних продуктів; або паралельного виконання однорідних, але не однакових функцій з оброблення багатьох видів матеріалів і отримання з них частин готового продукту.

У першому випадку вхід кожного елемента за ходом процесу збігається з виходом попереднього, а вхід і вихід системи в цілому відповідно з входом і виходом першого і останнього елемента. Таке розташування елементів дає змогу використовувати додаткові корисні властивості, що отримуються на виході попереднього елемента, надходять на вхід наступного у вигляді частини необхідних ресурсів, завдяки чому досягається багаторазове використання частини ресурсів, що витрачені на вході системи. Прикладом такої системи є металургійний завод, де тепло рідинного чавуну з доменної печі використовується як одне з джерел тепла в сталеплавильному виробництві, потім тепло злитків економить енергію для нагрівання їх під прокат у відповідному цеху. Вимоги економічності технології диктують всебічне скорочення перерв у процесі обробки предметів праці під час переходу від однієї стадії до іншої шляхом зосередження всіх елементів в одній системі.

Для систем другого виду характерною є наявність багатьох виходів при одному вході. Комплексні технології глибокого перероблення сировини потребують послідовно-паралельної побудови елементів виробничої системи агрегатно-сепаратного типу. Прикладом може бути хімічний комбінат.

Третій вид виробничих систем відрізняється одним виходом при багатьох входах. Так, на машинобудівному підприємстві використовується одночасно багато різноманітної сировини, матеріалів, способів їх перероблення для виготовлення кінцевого продукту (виробу). Характерною особливістю при цьому є існування трьох взаємопов'язаних послідовних підсистем: заготівельної, що забезпечує первісне змінювання форми матеріалу (металу); обробної, яка пов'язана з отриманням готових деталей із заготовок; складальної, що зайнята з'єднанням окремих деталей у вузли і готовий виріб машину. Наприклад, заготовки з металу можна отримати різними методами: литтям (відливки), тиском (поковки), штампуванням, механічним обробленням або зварюванням. Подальша обробка заготовок механічна, термічна тощо здійснюється в різній послідовності і різними робочими інструментами та машинами. Крім того, окремі частини виробу вузли, агрегати можуть збиратися в підсистемах-елементах (цехах, дільницях) виробничої системи таким чином, щоб бути готовими до початку складання виробу в цілому.

До важливих особливостей виробничої системи третього виду слід також віднести:

існування кількох паралельних входів і виходів кожного з її елементів (наприклад, ливарний цех може одночасно подавати заготовки кільком механічним цехам, а кожний механічний цех отримати їх одночасно від низки однорідних і різнорідних цехів свого підприємства, а також зі сторони безпосередньо з входу системи);

надання певних заданих властивостей проміжним продуктам, але відсутність додаткових супутніх властивостей, які можна використовувати в наступних стадіях;

можливість затримки проміжних продуктів на стадіях виготовлення у зв'язку з необхідністю впливу сил природи для виділення зайвої енергії (наприклад, охолодження, сушіння).

Остання обставина зумовлює переривчастий (дискретний) характер процесу, у якому вихід попереднього за ходом елемента не може бути суміщений за часом входом наступного. У свою чергу, дискретний характер процесу системи створює об'єктивні передумови для виділення з неї однорідних елементів у відокремлені спеціалізовані виробництва, що виготовляють проміжні продукти для багатьох виробничих систем, де вони споживаються у вигляді вхідних матеріальних ресурсів (заготовок, деталей, комплектуючих виробів) при виготовленні кінцевого продукту. У такий спосіб забезпечується висока концентрація однорідного виробництва, що є умовою технологічного прогресу і підвищення ефективності виробництва.

Виникненню матеріальних зв'язків у виробничій системі передують інформаційні зв'язки, під якими розуміють спілкування і взаємодію людей шляхом обміну усними, письмовими, графічними та іншими видами відомостей. Інформаційні зв'язки на відміну від матеріальних мають прямий і зворотний рух. Якщо прямі зв'язки визначають еталон поведінки системи та її елементів, то зворотні відображають відомості про результати виконання завдань і параметри функціонування елементів. При цьому інформація супроводжує матеріальний потік, що відбиває рух реальних матеріальних ресурсів під час їх перетворення в готовий продукт На «виході» системи виникають інформаційні зв'язки стосовно результатів функціонування, які відображають відомості про кількість, якість, споживчі властивості виробів (послуг), про економічні показники процесів та ін.

Матеріальні зв'язки виробничої системи починаються з моменту виконання замовлення на сировину, матеріали та завершуються відвантаженням готової продукції споживачам. Цикл руху матеріалів охоплює час їх виготовлення, упакування, відвантаження, транспортування від постачальника, складування та зберігання в продуцента кінцевої продукції. Далі ці матеріали у безпосереднього виробника підлягають обробці, складанню, упакуванню і відвантаженню готової продукції споживачам.

1.3 Виробничий процес і принципи його організації

Організація виробничого процесу на підприємстві, в будь-якому його цеху, на ділянці базується на раціональному поєднанні в часі і в просторі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Це дозволяє випускати продукцію при мінімальних витратах живої і матеріалізованої праці. Промислове виробництво це складний процес перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інших предметів праці на готову продукцію, що задовольняє вибагливі потреби окремих споживачів і ринку в цілому.

Для здійснення процесу виробництва необхідні наступні три цілеспрямовано взаємодіючих фактори: осіб (робоча сила); засоби праці і предмети виробництва.

Основою виробничого процесу є технологічний процес , під яким прийнято розуміти частину виробничого процесу, в ході якого відбувається зміни геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей предметів праці.

Основні процеси це технологічні процеси, в результаті яких відбуваються зміни геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей продукції.

Допоміжні процеси це процеси, що забезпечують безперебійне протікання основних процесів (виготовлення та ремонт інструментів; ремонт устаткування; забезпечення виробництва електроенергією, теплом, парою, водою, стислим повітрям тощо).

Обслуговуючі процеси це процеси, пов'язані з обслуговуванням основних і допоміжних процесів, які забезпечують їх нормальний перебіг. До них відносять збереження продукції, складські операції, внутрішньозаводське транспортування, технічний контроль тощо.

В умовах автоматизованого, автоматичного і гнучкого інтегрованого виробництв допоміжні й обслуговуючі процеси в певній мірі поєднуються з основними і стають невід'ємною частиною процесів виробництва продукції.

Будь-який виробничий процес ґрунтується на складових технологічних процесів. Технологічні процеси, у свою чергу, поділяються на фази. Фаза, це комплекс робіт, виконання яких характеризує завершення певної частини технологічного процесу і пов'язане з переходом предмета праці з одного якісного стану в інший.



Рисунок 1.3. Фазна структура технологічних процесів

Операції, що не ведуть до зміни геометричних форм, розмірів, фізико-хімічних властивостей предметів праці, не відносяться до технологічних операцій (транспортні, завантажувально-розвантажувальні, контрольні, випробувальні, комплектувальні).

Залежно від застосовуваних засобів праці розрізняють такі операції:

ручні, виконувані працівниками власноруч без застосування машин, механізмів і механізованого інструмента;

машинно-ручні, виконувані за допомогою машин чи ручного інструмента під наглядом працівника;

автоматизовані, виконувані на автоматичному устаткуванні чи автоматичних лініях.

Основні принципи організації виробничого процесу. Дотримання принципів організації виробничого процесу є однією з основних умов ефективної діяльності підприємства.

міжнародний тур економічний показник

Таблиця 1.4. Основні принципи організації виробничого процесу

Принципи	Зміст принципів
1. Пропорційності	Пропорційна продуктивність в одиницю часу усіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць) і окремих робочих місць
2. Диференціації	Поділ виробничого процесу виготовлення однойменних виробів між окремими підрозділами підприємства (наприклад, створення виробничих дільниць чи цехів за технологічною чи предметною ознакою)
3. Комбінування	Об'єднання усіх чи частини різнохарактерних процесів з виготовлення певного виду виробів в межах однієї дільниці, цеху, виробництва
4. Концентрації	Зосередження виконання визначених виробничих операцій з виготовлення технологічно однорідної продукції чи виконання функціонально однорідних робіт на окремих дільницях, робочих місцях, в цехах
5. Спеціалізації	Форма поділу праці на підприємстві, в цеху, яка полягає в закріпленні за кожним підрозділом підприємства виконання обмеженої номенклатури робіт, операцій чи виробів
6. Універсалізації	Протилежний принципу спеціалізації, який передбачає, ідо на кожному робочому місці (у виробничому підрозділі) виготовляються вироби і деталі різного асортименту чи виконуються різні виробничі операції
7. Стандартизації	Розробка, встановлення і застосування однакових умов протікання виробничого процесу
8. Паралельності	Одночасне виконання окремих технологічних процесів чи операцій, що призводить до істотного скорочення виробничого циклу виготовлення виробів і, як наслідок, до скорочення потреби в оборотних коштах
9. Прямо точності	Вимога прямолінійного руху предметів праці в ході технологічного процесу, тобто забезпечення найкоротшого шляху проходження виробом усіх фаз виробничого проценту без перебоїв у його русі
10. Безперервності	Зведення до мінімуму різних перерв у процесі виробництва конкретного виробу
11. Ритмічності	Рівномірний випуск продукції у рівні проміжки часу
12. Автоматичності	Максимально можливе й економічно доцільне звільнення робітника від витрат ручної праці на основі застосування автоматичного устаткування
13.Відповідності норм виробничого процесу	Формування виробничої структури підприємства з урахуванням особливостей виробництва та умов протікання технологічних процесів, що є передумовою отримання найкращих показників

До загальних принципів раціональної організації виробничих процесів, передусім, слід віднести принцип відповідності організації виробничого процесу вимогам збереження здоров'я що беруть участь в нім робітників. Цей принцип реалізується в різних аспектах: шляхом створення нормальних санітарно-гігієнічних умов праці, застосування раціональних режимів праці і відпочинку, створення сприятливого психологічного клімату і т.д. Необґрунтована регламентація напруженості праці без урахування психофізіологічних чинників призводить або до недовикористання виробничого потенціалу потокової лінії, або до підвищеної монотонності і тяжкості праці, що викликає передчасну втому робітника і не дозволяє потім відновити його нормальну працездатність. До загальних принципів раціональної організації виробничих процесів відноситься також принцип альтернативності.

Принцип альтернативності являється, як відомо, одним з основних принципів системного підходу. Він припускає обов'язковість опрацювання декількох варіантів можливих рішень для досягнення мети, що стоїть перед системою.

Логічним завершенням рішення задачі організації виробничого процесу є вибір оптимального варіанту з ряду альтернативних. Тому разом з принципом альтернативності в теорії організації виробництва як загальний приймається принцип оптимальності.

Принцип оптимальності означає, що з усіх альтернативних варіантів організації виробничого процесу має бути вибраний кращий за заданим критерієм з урахуванням обмежуючих умов.

Що стосується локальних принципів, то вони повинні визначатися стосовно конкретних форм і методів організації виробництва з урахуванням техніко-технологічної специфіки процесу.

Принципи раціональної організації виробничого процесу тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТК «ТЕРМІНАЛ»

2.1 Організаційно-виробнича характеристика ТОВ «Термінал»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал» створено згідно чинного законодавства України на підставі рішення зборів засновників Товариства. Підприємство діє на підставі статуту і Законів України «Про господарські товариства», «Про власність», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України.

ТОВ ТК «Термінал» було зареєстровано 25.06.2008 р. Голосіївською районною адміністрацією м. Києва (Серія А01 № 218393).

Компанія займається продажем авіаційних перевезень (Сертифікат на продаж авіаперевезень № АП0604 від 05.11.2008 р. та туристичною діяльністю, Ліцензія Міністерства культури і туризму України Державна служба туризму і курортів на тур агентську діяльність Серія АВ № 428887 від 06.02.2009 р.).

Додатковою послугою, яка не відноситься до основної діяльності є видача страхових полісів та бронювання номерів в готелях в будь-якій країні світу на будь-який смак. Також ТОВ туристична компанія «Термінал» сприяє оформленню віз до країн відпочинку. Після підписання договору з міжнародним аеропортом Бориспіль, компанія має змогу бронювати зали очікування та відпочинку для своїх клієнтів за бажанням.

На сучасному етапі розвитку підприємства компанія має таку організаційну структуру:



Рисунок 2.1 Організаційна структура ТОВ «Термінал»

На першому етапі свого існування компанія займалась лише продажем авіаперевезень, і мала дещо іншу структуру яка залежала лише від директора туристичної компанії. З впровадженням нової послуги, продажу туристичних подорожей, було створено відносно автономну структуру яка підпорядковується також директору, але не залежить від іншого відділу. Тому туристична компанія поділяється на туристичний відділ, який підпорядковується директору туристичного відділу, що в свою чергу директору компанії в цілому і на відділ авіаперевезень, який ще від початку створення компанії підпорядковується безпосередньо директору. Головний бухгалтер розглядається окремою одиницею яка підпорядковується директору туристичної компанії та взаємодіє з усіма її працівниками.

Як і будь-яке підприємство ТОВ ТК «Термінал» є окремою структурою, яка функціонує в суспільстві тому не може існувати сама по собі, а тісно взаємодіє з іншими компаніями. У підприємства відкриті рахунки у гривні та іноземній валюті, в таких банках: ПА ТКБ «Правекс банк», ОАО КБ «НАДРА», АТ «УкрСиббанк».

Як тур агенти компанія працює з туроператорами та іншими турагентами: компанія «ANEX TOUR», «Turtess Travel», «TEZ TOUR», компания «IdrisKa tour», туроператор «Travel Professional Group», компания «Pegas Touristik», «Coral Travel», «МІБС Тревел» та іншими. Як компанія яка надає послуги з продажу авіаперевезень туристична компанія ТОВ «Термінал» взаємодіє з компанією «Аквавита», яка в свою чергу дає можливість реалізовувати квитки всіх авіаліній, на будь-які напрямки. Надаючи додаткові послуги ТОВ ТК «Термінал»співпрацює з компанією «Контент Україна», в якої бронює готельні номери, та СК «Фінекс» продаючи страхові полюси. Компанія «Укрторгбуд» надає послуги з оренди приміщення де компанія орендує 2 офіси. А також з рядом інших компаній.

Рисунок 2.2 Організаційна структура постачальників підприємства

База клієнтів компанії є умовно стабільною: ТОВ «Тойота Україна», «Мітсубіші Корпорейшин», ТОВ «Ніко Україна», ТОВ « Хюндай Моторс», ТОВ «Кіа моторс», Кондитерська корпорація «Рошен», Компанія Пік Україна, ТОВ «ЛГ Електронікс». Тому продаж авіаційних перевезень на пряму залежить від стану справ автомобільних перевізників. Коли в 2008 році криза призупинила продаж автомобілів, це відразу ж відобразилося на об'ємі продажу квитків.

Ці компанії є основною клієнтською базою авіаційного відділу. Проаналізуємо діяльність ТОВ ТК «Термінал» з продажу авіаперевезень за період 2008 2010 рр.

Рисунок 2.3 Динаміка обсягу авіаперевезень ТОВ ТК «Термінал» за 2008 - 2010 рр

Відкриття компанії припало на період великої жвавості туристів. На кінець 2008 р. витрати громадян на туризм значно зросли порівняно з іншими роками. Побувати за кордоном міг собі дозволити навіть студент. Починаючи з 2 місяця своєї роботи компанія продала понад 600 квитків на авіаперевезення. А вже в жовтні місяці ТОВ ТК «Термінал» відчула на собі світову кризу. Різке падіння об'ємів визвано було тим, що основними клієнтами компанії були і залишаються автосалони, які першими постраждали, адже більше 70 % продажу автосалонів складали кредити, а на момент кризи, банки припинили кредитування. Припинене кредитування спричинило певний застій в компаніях. Перельоти здійснювались по мінімуму. Фізичні особи також зменшили свої витрати на відпочинок та літали лише по необхідності, обираючи при цьому найдешевші перельоти. До кінця року ситуація суттєво не змінилася.

Початок року, як видно на графіку характеризується зниженням обсягів продажу. Це можна пояснити продовженням кризи, а також зростанню доларової валюти відносно гривні, так як квитки в Україні бронюються саме в цій грошовій одиниці. При збільшенні долару збільшувались і ціни на квитки. Ціну змінювали навіть заброньовані раніше квитки. Клієнти відмовлялись від перельотів.

З початку весни ситуація почала стабілізуватись. Підвищення об'ємів продажу пояснюється відносній стабілізації курсу гривні по відношенню до долару, а також початку діяльності фірм, що заморозили діяльність на період кризи. Критичне зменшення заробітних плат припинилось і почалось поступове збільшення. До нового року обсяги знову знизились, але це пояснюється певній сезонності авіаційних перевезень України. Щороку обсяги в зимовий період знижуються і починають збільшуватись на весні.

2010 р. не можна охарактеризувати певними факторами які впливали на покупну спроможність громадян. Як звичайно початок року не можна назвати досить успішним порівняно з продовженням року, але як і говорилось при характеристиці 2009 р., це пояснюється сезонністю яка спостерігається на ринку авіаперевезень України. Пік у жовтні пояснюється проходженням автомобільних виставок за кордоном. Та масовістю їх відвідування. Але в загальному можна відзначити покращення об'ємів продажу та прибутку. Це пояснюється оговтанням країни від світової кризи 2008 р. А також здешевленням авіаквитків.

Розглянемо прибутковість компанії за цей же період.



Рисунок 2.4 Прибуток відділу з авіаперевезень за період 2008 2010 рр.

Як бачимо є прямий зв'язок між обсягами продажу та прибутком підприємства, це можна пояснити відносно однаковій системі збору комісійних від продажу квитків. Пік отримання прибутку відповідає піку продажу авіаквитків.

Але графік прибутку від авіаперевезень дещо не відповідає графікові обсягів як мі бачимо в 2008 р. Це пояснюється тим, що для виживання на ринку авіаційних перевезень компанія була змушена знизити комісійний збір, що іноді відповідало собівартості послуг,за для збереження бази клієнтів. І лише близько осені графіки почали відносно співпадати. Піки отримання прибутку відповідають найвищім точкам графіку по обсягам перевезень.

Туристичний відділ компанії було відкрито в 2009 р. (Ліцензія на туроператорську діяльність СА № 428887 від 06.02.2009 р.) Тоді в штатний розпис було введено одну додаткову одиницю, менеджер з продажу авіаперевезень. Світова криза вплинула і на туризм. Велика частина туристів цього року відмовилась від відпочинку за кордоном, а ті що лишились обрали для себе більш дешеві курорти , це видно на динаміці продажу по країнам за рік.