Доларизація в системі фінансових чинників розвитку економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

«Доларизація в системі фінансових чинників розвитку економіки України»

Київ - 2011

Вступ

Актуальність теми дослідження. Початок нового століття характеризується процесами дерегулювання валютної сфери, лібералізації фінансових ринків, посилення інтеграційних процесів, завершенням основних перехідних процесів в економіках більшості пострадянських країн. Радикальні реформи позначились на основних принципах грошово-кредитних відносин. Нездатність подолати високі темпи інфляції, нерозвиненість інституційної бази грошово-кредитної системи, розчарування в ефективності проведення економічних реформ на їх початковому етапі, і як, наслідок, втрата довіри населення до національної грошової одиниці стимулювали виникнення феномену доларизації. Після відкриття кордонів та зняття обмежень на валютні операції стабільна іноземна валюта почала витісняти ненадійну, схильну до знецінення внутрішню валюту.

В умовах високого рівня інфляції і надмірної волатильності валютного курсу національна валюта частково перестає виконувати класичні функції грошей: засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження. Подібні умови можуть змусити державу замінити національну валюту стабільнішою іноземною грошовою одиницею.

З точки зору здійснення макроекономічної політики наявність високої доларизації ускладнює проведення монетарної політики: по-перше, оскільки монетарні агрегати містять у собі іноземну валюту, виражену у національній, тому їх важко контролювати; по-друге, фінансування бюджетного дефіциту при інших рівних умовах стає більш інфляційним, оскільки іноземна валюта витісняє національну, по-третє, вірогідність банківської кризи збільшується у випадку неспівпадання структури активів і зобов'язань, а також погіршення платоспроможності позичальників, які брали кредити у валюті, але частина їх доходів генерується на внутрішньому ринку, по-четверте, структура доларизації - превалює заміщення валют чи заміщення активів - ускладнює проблему вибору режиму обмінного курсу і грошового агрегату як операційної мети монетарної політики. Отже, в цілому, наявність доларизації збільшує ризикованість макроекономічного середовища.

Таким чином, тематика цієї роботи є актуальною як з точки зору теоретичного аналізу, так і з точки зору емпіричних досліджень процесу доларизації з метою виявлення грошово-кредитної політики в напрямку подолання цього явища.

Ступінь наукової розробки проблеми. Існування множинності концепцій та протилежних позицій науковців з макро- та мікроекономіки свідчать про відсутність теоретичної та методичної уніфікації феномену доларизації. В роботах зарубіжних і вітчизняних авторів представлений глибокий і всебічний аналіз різних аспектів цієї проблеми. Розробкою перспектив офіційної доларизації, її переваг та недоліків а також наслідків для економік Латинської Америки займається Комітет банківського нагляду і Об'єднаний економічний комітет Конгресу США. Економісти МВФ розробили методику оцінки рівня доларизації та аналізують фінансову статистику країн, в яких працюють стабілізаційні програми фонду. До прибічників офіційної доларизації слід віднести Р. Барроу (Стенфордській університет) і Р. Дорнбуша (Массачусетський технологічний інститут), а також К. Шулера (Об'єднаний економічний комітет Конгресу США) і Г. Кальво (Міжамериканський банк розвитку). Протилежні позиції займають П. Кругман (Прінстонський університет), Дж. Сакс (Центр міжнародного розвитку Гарвардського університету), М. Філдстайн (Національне бюро економічних досліджень, США) і С. Едвардс (Вища школа бізнесу Андерсена). Так само існують протилежні концепції валютного заміщення: Р. Кальво і К. Вег є опонентами Р. МакКінона. Вивченням доларизації в країнах, що розвиваються, займалися науковці Кармен Рейнхард (Університет штату Меріленд, США), Кенет Рогофф (Гарвардський університет, США) і Мігель Савастано (МВФ), які провели розмежування між доларизацією зобов'язань і доларизацією активів. Вичерпний аналіз доларизації пасивів і активів банківських систем провели економісти МВФ А. Бараяс і А. Моралес.

Особливий інтерес представляють роботи Г. Кальво, К. Родрігеса (1977), Н. Лівятана (1981), М. Майлза (1978), У. Брансона, Д. Хендерсона (1985), Кадінгтона і Л. Томаса (1985), в них прослідковується послідовна еволюція подходів до моделювання процессу заміщення валют і активів. Окрему групу досліджень складає проблема доларизації фінансової системи. А. Айзом і Е. Леві Єяті удосконалили модель послідовного балансування портфеля для вивчення заміщення банківських активів.

Проблему доларизації в українській економічній науці порушували В. Козюк (при дослідженні валютно-курсових проблем монетарної політики в сучасних умовах), А. Скрипник, Г. Варваренко (в аспекті впливу інфляційних процесів на поведінку домогосподарств), Р. Піонтківський (при аналізі залежності рівня доларизації від порівняльної доходності активів (банківських депозитів у національній валюті відносно депозитів в іноземній валюті) в Україні, мінливості інфляції і розвитку фінансових ринків в перехідних економіках), Береславська В.І. (при оцінці доларизації кредитного ринку України). Окремих аспектів впливу доларизації у своїх роботах торкалися А. Гальчинський, А. Шаповалов, С. Шумська. Останньою найбільш повною роботою по доларизації української економіки є монографія екс-голови Національного банку України Стельмаха В.С., який показує вплив доларизації на глибину фінансової кризи в Україні у 2008-2009 рр. на фоні світової фінансової кризи 2007-2008 рр.

Актуальність проблеми еволюції різних форм доларизації обумовили вибір теми роботи, її цільову спрямованість та структуру дослідження.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є аналіз і доповнення існуючих в економічній науці уявлень про феномен доларизації, методичне обґрунтування розмежування різних форм заміщення валют при здійсненні іноземною валютою класичних функцій грошей; визначення інструментів економічної політики, спрямованої на подолання доларизації.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:

1. узагальнити теоретичні аспекти та виявити особливості різних форм доларизації та заміщення валют;

2. проаналізувати вплив використання іноземної валюти на макроекономічну рівновагу;

3. специфікувати основні передумови та визначити інституційні чинники, які впливають на динаміку доларизації в перехідних економіках для вибору інструментів грошово-кредитної політики, спрямованої на зниження доларизації;

4. провести аналіз існуючих економетричних моделей для вивчення валютного заміщення та доларизації (моделей простого портфельного балансу, послідовного балансування портфеля та балансових моделей доларизації з боку фінансового посередника (банку) з урахуванням специфіки нерозвинених фінансових ринків країн з перехідною економікою);

5. визначити та оцінити наявні та потенційні ефекти та ризики у фінансовій системі України для встановлення орієнтирів ефективної грошово-кредитної політики та макроекономічної стабілізації.

Об'єкт дослідження. Офіційна, неофіційна доларизація, валютне заміщення, доларизація фінансової системи.

Предмет дослідження. Сукупність теоретичних, методичних і емпіричних аспектів факторів доларизації та заміщення валют, а також вибір шляхів розвитку грошово-кредитної системи для досягнення ефекту дедоларизації.

Методологічні основи та джерела дослідження. Методологічною основою дослідження стала макроекономіка, мікроекономіка, нова макроекономічна теорія відкритої економіки, сучасний інституційний аналіз та економетричні моделі. При проведенні дослідження використовувались загальнонаукові методи: індуктивний і дедуктивний аналіз, класифікація і групування, історичний і економіко-статистичний методи.

На прикладах країн, які обрали режим валютного курсу без суверенного платіжного засобу чи режим валютного бюро, досліджуються процеси та ефекти офіційної доларизації на динаміку макроекономічних показників.

Формулювання і обґрунтування висунутих в роботі положень вимагало опрацювання великого кола вітчизняної і зарубіжної літератури, наукових праць сучасних провідних науковців макро- та мікротеорії, матеріалів періодичних видань, наукових конференцій, міжнародної фінансової та вітчизняної статистики по проблемі доларизації.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

§ в результаті узагальнення теоретичних висновків та емпіричного досвіду країн з перехідною економікою та тих, що розвиваються, в роботі була підтверджена гіпотеза про закономірність явища доларизації та заміщення валют внаслідок лібералізації грошово-кредитних відносин та глобальних інтеграційних процесів;

§ згрупована та представлена еволюція поглядів на процес моделювання заміщення валют. На основі аналітичного огляду теоретичних та емпіричних робіт були визначені основні умови, фактори та механізми переходу до бівалютної системи;

§ по результатам класифікації країн за ступенем доларизації (зовнішньої, внутрішньої), в регіональному розрізі була висунута ідея про подальший розвиток міжнародної валютної системи в напрямку валютної дефрагментації та утворення нових валютних об'єднань;

§ на основі аналізу емпіричних моделей та макроекономічних показників України були висунуті рекомендації щодо проведення ефективної грошово-кредитної політики для стабілізації макросередовища та створення передумов переходу до більш гнучкого режиму курсоутворення.

доларизація гроші іноземний валюта

1. Сутність економічної природи доларизації

1.1 Офіційна доларизація

З тих пір, як майже тридцять років тому припинила своє існування Бреттон-Вудська система фіксованих валютних курсів, перед країнами ще гостріше постала стара дилема створення дієвих валютних механізмів, а діапазон можливих засобів значно розширився. Із збільшенням інтеграції світової торгівлі і ринків капіталу стало важче ухвалювати рішення про вибір оптимального режиму валютного курсу, який би повною мірою відповідав сучасним реаліям і забезпечував прискорення економічного розвитку країни. Лібералізація грошово-кредитних відносин характеризується розширенням паралельного обігу валют (currency co-circulation) - використанням у грошовій системі держав поряд з національною валютою однієї або кількох валют інших держав, які визнаються законним платіжним засобом [17]. Виникнення паралельного обігу валют часто пов'язане зі ступенем конвертованості національної валюти: запровадження часткової - внутрішньої конвертованості приводить до використання у внутрішньому грошовому обігу як резидентами, так і нерезидентами валют інших країн, найчастіше долара США. Крім того, іноземні валюти можуть використовуватись як засіб розрахунку і платежу в нелегальному обігу.

Паралельний обіг валют має позитивний і негативний аспекти. Так, за умов кризового стану економіки або перехідного періоду і високої інфляції кошти, що зберігаються економічними суб'єктами в доларах, є джерелом фінансування поточних і виробничих потреб. Політика лібералізації валютних операцій усередині країни сприяє залученню іноземного інвестора. Але паралельний обіг валют у значних масштабах може послабити грошову політику держави, оскільки унеможливлює контроль за тією часткою грошової маси, що деномінована в доларах. Отже, за цих умов уряд країни практично втрачає монетарні методи контролю за інфляцією.

Виокремлюють такі два види паралельного обігу валют як валютне витискання (сиrrепsу substitution), тобто використання іноземної валюти тільки як засобу обігу; та доларизація.

Доларизація (dollarization) є заміною національної валюти доларом США, який використовується як засіб грошового обігу і заощадження, а також як міра вартості. Нерідко термін «доларизація» служить для позначення будь-якого процесу витіснення національної валюти іноземною (необов'язково доларом США) [9]. Доларизація може набувати різних форм. Вона може бути офіційною і неофіційною. У разі неофіційної, або тіньової, доларизації (unofficial or shadow dollarization) внутрішня валюта використовується переважно для здійснення невеликих операцій і офіційних платежів (податки, збори, мита тощо), тоді як долар відіграє ключову роль в проведенні великих операцій і накопиченні заощаджень, перебуваючи поза межами державної статистики.

Менш розповсюдженою є офіційна, формальна або повна доларизація (official, formal, or full dollarization), яка передбачає використання долара (іншої стабільної валюти) як офіційної внутрішньої грошової одиниці в країнах, які не мають національних банкнот та інколи монет, або одночасний обіг іноземної та національної валют у країні, яка є членом валютного союзу. Офіційна доларизація відповідно до Класифікації режимів валютного курсу МВФ від 1999 року [9] (за станом на 2007 р.) може розглядатися як жорстка форма фіксованого валютного курсу, і означає відмову від використання національної грошової одиниці, від проведення суверенної внутрішньої грошово-кредитної політики, введення в якості законного платіжного засобу валюти іншої держави. Наприклад, сінгапурський долар обертається у Брунеї, південноафриканський ренд - у Лесото і Свазіленді, долар США - у Панамі та Ліберії. За умов офіційної доларизації підприємства можуть сплачувати заробітну плату й укладати контракти в доларах, споживачі можуть робити покупки, розраховуючись доларами, а уряд - приймати долари для оплати боргів та податків, здійснювати офіційні платежі.

Долар США (буквений код USD по стандарту ISO) - одна з чотирьох ведучих валют світу (долар США, фунт-стерлінгів Великобританії, євро Європейського союзу, йена Японії). Країни, де долар США знаходиться в офіційному обігу станом на початок 2011 року:

1. Незалежні держави: Східний Тимор, Маршалові Острови, Палау, Федеральні Штати Мікронезії, Еквадор.

2. Залежні від США території: Американські Віргінські острови, Американське Самоа, Гуам, Пуерто-Ріко, Північні Марсіанські острови.

3. Залежні від США території, які належать іншим державам: Бермудські Острови (Великобританія), Британські Віргінські острови (Великобританія).

Долар США має вільний обіг та замінює в платежах місцеву валюту в Анголі, Сальвадорі і на Багамських островах.

Найвідомішою країною з офіційно доларизованою економікою є Панама. З 1904 р. вона використовує долар США як внутрішню грошову одиницю. Не зважаючи на те, що Панама випускає власні монети і має розрахункову одиницю (бальбоа), це ніяк не заважає доларизації. Один бальбоа рівний одному долару США, а дрібні монети відіграють допоміжну роль і полегшують готівкові розрахунки. Окрім Панами ще одинадцять економік офіційно використовують долар США. Три з них або входять до складу США, або знаходяться під їх опікою. Решта економік - це невеликі держави, що мають незалежний політичний статус від США (Додаток А). Ще близько двадцяти невеликих офіційно доларизованих економік крім долара США використовують також австралійський долар або євро. Ці дві грошові одиниці - найбільш розповсюджені валюти за межами своїх країн після долара США (Додаток Б).

Як грошова одиниця «євро» введена 1 січня 1999 року, коли 11 держав Європи, що складають Європейський монетний союз, перейшли на розрахун-ки в євро, зробивши національні валюти дрібним еквівалентом єдиної валю-ти. З 1 січня 2002 року випущені в обіг банкноти та монети (євро и євроцен-ти), які поступово до 2012 року замінюють старі грошові купюри країн єдиної валюти «євро».

У 2011 році сімнадцять з 27 членів Євросоюзу, а саме: Бельгія, Німеччина, Ірландія, Греція, Іспанія, Франція, Італія, Кіпр, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Австрія, Португалія, Словенія, Фінляндія, Естонія використовують євро як національну валюту. 10 країн: Болгарія, Чехія, Данія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Румунія, Швеція і Великобританія, хоча і є членами ЄС, не використовують євро як єдину національну валюту [67].

В Швеції, Данії та Великобританії на основі проведених референдумів вирішили не замінювати національну валюту. Латвія, Литва, Болгарія, Польща, Угорщина, Чехія, Румунія планували перейти на євро в 2009-2010 рр., але під впливом наслідків світової економічної кризи 2008-2009 рр. на економічний стан країн Європейського Союзу відклали цей перехід до 2012-2014 рр.

На рішення про проведення офіційної доларизації впливають такі характеристики економіки, як її розмір, рівень відкритості, кореляція макроекономічних шоків і т.д. Інша група критеріїв приєднання до валютної зони - неекономічні. Перш за все, йдеться про суспільно-політичні цілі країни. Рішення властей про проведення офіційної доларизації залежить не тільки від кількісної оцінки економічних переваг і витрат, але також і від національних орієнтирів. Найчастіше рішення про доларизацію є наслідком не економічного, а політичного вибору.

Для реалізації програми офіційної доларизації національна грошово-кредитна система повинна пройти ряд підготовчих етапів:

§ визначення частини пасивів центрального банку, які повинні бути доларизовані,

§ оцінка фінансових позицій центрального банку і уряду,

§ період вільного плавання валютного курсу,

§ фіксація валютного курсу і оголошення долара США внутрішньою валютою,

§ конвертація активів і пасивів, виражених в національній валюті, в доларові активи і пасиви,

§ заморожування загальної маси пасивів центрального банку, доларизація частини пасивів, визначених на першому етапі,

§ чеканка власних монет,

§ реорганізація центрального банку: ліквідація, злиття з Міністерством фінансів або перетворення в спеціалізоване агентство по банківському нагляду.

У США вважають, що розповсюдження долара в латиноамериканських країнах набиратиме обертів. З боку США проблемою офіційної доларизації займаються два комітети Конгресу: Комітет з банківського нагляду і Об'єднаний економічний комітет. Перший з них вивчає вплив доларизації на банківську систему США, а другий займається загальноекономічними питаннями. Щоб обійти одну з перепон на шляху до офіційної доларизації - втрату сеньйоражу національним урядом, - сенатор К. Мак спільно з представником Об'єднаного комітету П. Ріаном в листопаді 1999 р. внесли до Конгресу США проект Акту міжнародної валютної стабільності (International Monetary Stability Act) [12]. Об'єднаний комітет підготував список претендентів на доларизацію, до якого в першу чергу увійшли Аргентина, Бразилія, Індонезія і Мексика.

Прихильники офіційної доларизації, як більш ефективного валютного режиму, обґрунтовують доцільність її запровадження низкою позитивних наслідків [1]:

§ нівелювання валютного ризику (або ризику девальвації внутрішньої валюти): чим більше розгорнуті торгові і фінансові зв'язки країни з доларовою зоною, тим більшою буде економія за рахунок зменшення страхування валютного ризику;

§ усунення ризику девальвації полягає в скороченні премії за ризик по іноземних позиках країни і отриманні нижчих процентних ставок для уряду і приватних інвесторів. Нижчі процентні ставки і велика стабільність міжнародних потоків капіталу дозволяють скоротити вартість обслуговування державного боргу і сприяють збільшенню інвестицій і економічному зростанню. При доларизації процентна премія, пов'язана з ризиком девальвації, зникає, але премія, пов'язана з суверенним ризиком залишається;

§ стабільність: доларизація не усуває ризику криз, викликаних зовнішніми чинниками, оскільки інвестори можуть покинути країну через слабкість бюджетних позицій країни або нерозвиненість фінансової системи. Проте доларизація дає підстави сподіватися на велику стабільність в поведінці учасників ринку, оскільки з усуненням валютного ризику зменшуються як кількість і масштаби криз, так і загроза розповсюдження криз з інших країн. Більше того, значні коливання міжнародних потоків капіталу викликають різку зміну циклів ділової активності в країнах з ринками, що формуються, навіть якщо вони не пов'язані з кризами платіжного балансу.

§ запобігання відпливу капіталів із країни, оскільки доларизована економіка для інвестора є частиною єдиного доларового простору на чолі з США. Отже такі країни в меншій мірі піддаватимуться негативним наслідкам кризових явищ;

§ зменшення волатильності реального валютного курсу: для країн, що розвиваються, з високою інфляцією і нестійкою національною валютою відбувається стабілізація реального валютного курсу;

§ скорочення резервів фінансової системи: зменшення потреб фінансової системи в додаткових резервах, наприклад, згідно з експертними оцінками, якби Панама не була доларизованою країною, її фінансовій системі довелося б тримати на 3% ВВП резервів більше;

§ зниження інфляції: офіційна доларизація за своїм ефектом аналогічна реалізації умілої антиінфляційної програми;

§ зниження реальної процентної ставки: у Панамі в 1990-х рр. як реальні, так і номінальні процентні ставки знаходилися на найнижчому рівні серед латиноамериканських країн;

§ можливості довгострокового фінансування і доступ до довгострокових ресурсів;

§ максимальна інтеграція в світову фінансову систему: доларизація спрощує економічну інтеграцію з рештою світу. Доларизація може служити міцною основою для створення надійного фінансового сектора і, таким чином, сприяти стійкому економічному зростанню. Доказом слугує те, що доларизація сприймається як необоротна інституційна зміна у напрямі зниження інфляції, відповідальної податково-бюджетної політики і транспарентності. Крім того, доларизація може сприяти більшій економічній інтеграції зі Сполученими Штатами або іншою країною, валюта якої приймається;

§ поліпшення державних фінансів: зворотний ефект Олів'єра-Танци - уряд позбавляється можливостей інфляційного оподаткування, за рахунок чого відбувається зростання реальних доходів бюджету. Крім того, завдяки зниженню валютного ризику, зменшуються витрати зовнішніх запозичень уряду, що також покращує стан державних фінансів.

Водночас доларизація має і негативні наслідки:

§ втрата національних доходів від сеньйоражу. Офіційна доларизація передає потік доходів, що формуються внаслідок приросту грошової бази, від внутрішньої влади до іноземної. Отже, традиційним підходом до аналізу втрат від переходу на іноземну валюту є оцінка втрати сеньйоражу (чистого прибутку, що отримується будь-якою організацією, яка здійснює емісію грошей). Термін «сеньйораж» застосовується не тільки по відношенню до готівкової валюти, але й до грошової бази, яка включає як готівку в обігу, так і резерви комерційних банків[12]. До уваги беруться два валові показники: одночасні накопичені витрати і безперервний потік витрат. Накопичені витрати - це витрати від початкової заміни національної валюти в готівковому обігу на іноземну валюту, виражені в іноземній валюті. Безперервний потік витрат - це зміна грошової бази впродовж року в процентах від ВВП. Згідно з оцінками Стенлі Фішера одноразові накопичені витрати від втрати доходів від сеньйоража складають в середньому 4,6% ВВП, а безперервний потік витрат - 2,3% ВВП [67];

§ неможливість використання внутрішнього центрального банку як кредитора останньої інстанції: доларизація обмежує можливості центрального банку реагувати на надзвичайні ситуації у фінансовій системі. При цьому роль центрального банку як оператора дисконтного вікна, через яке надається короткострокова ліквідність слід відрізняти від його ролі головного гаранта стабільності фінансової і платіжної систем у разі масового вилучення депозитів з системних банків. У Панамі, наприклад, національні банки не можуть звернутися за допомогою до ФРС США за кредитами у разі кризової ситуації;

§ втрата незалежності і гнучкості національної грошово-кредитної політики: країна приймає грошову політику США, не може проводити девальвацію і фінансувати бюджетний дефіцит через кредити центрального банку, оскільки останній позбавлений можливості емітувати гроші, що ускладнює процес урегулювання економічної кризи;

§ конфлікт інтересів: країна-емітент може дотримуватися абсолютно інших економічних цілей, ніж доларизована країна;

§ неможливість конкурентної девальвації. Країни, що увійшли до доларової зони, не зможуть проводити девальвацію з метою збільшення конкурентоспроможності свого експорту і зниження привабливості імпорту.

§ технічні витрати: модернізація програмного забезпечення, обмін банкнот і монет, переозброєння банкоматів і касових апаратів тощо;

§ юридичні і фінансові витрати: перегляд контрактів, досягнутих домовленостей, умов рефінансування, платежів тощо.

Офіційна доларизація впливає не тільки на країни, що приєднуються до доларової зони, але і на самі США. Вплив доларизації на Сполучені Штати в першу чергу пов'язаний з безконтрольним використанням доларових мас за кордоном. У зв'язку з тим, що Америка має значний вплив на міжнародний ринок і процентні ставки, втрата контролю знижує ефективність проведення грошово-кредитної політики Федеральною резервною системою. Другий ефект доларизації в США - зростання політичних ризиків. Якщо ФРС з яких-небудь причин піде на збільшення процентної ставки, доларизовані країни можуть чинити тиск на американський уряд, з тим, щоб він, у свою чергу, вплинув на ФРС і примусив її понизити процентну ставку. Цей тиск може бути особливо помітним, якщо країна - стратегічний торговий партнер США. Ще серйозніша проблема доларизації - валютний демпінг. Велика країна з офіційно доларизованою економікою або група дрібних доларизованих країн може відмовитися від використання долара США як внутрішньої валюти і ввести національну грошову одиницю. Масова відмова від долара призведе до валютного демпінгу і різкого падіння курсу долара США. Разом з тим офіційна доларизації несе з собою ряд переваг, без яких Сполучені Штати перешкоджали б її проведенню. По-перше, це зміцнення статусу провідної світової валюти. Зростання кількості країн, де долар США служить внутрішньою грошовою одиницею, допомагає американській валюті зберігати за собою статус світового лідера. Доларизація однієї або навіть декількох великих країн Латинської Америки відразу висуне доларову зону по народонаселенню на перше місце, залишивши позаду зону єдиної європейської валюти. По-друге, сеньйораж, який вже розглядався вище. По-третє, це зниження витрат і зникнення ризиків. Особливо слід виділити усунення валютного ризику і конверсійних витрат. Офіційна доларизація або дозвіл на вільне використання долара в зовнішньоторговельних операціях і інвестиціях дозволить нівелювати всі ризики і витрати, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю. Вигоди від доларизації отримають не тільки США, але і доларизовані країни, що мають один з одним економічні зв'язки. Усунення валютного ризику має і зворотну сторону медалі. Доларизація зробить неможливою конкурентну девальвацію. Країни, що увійшли до доларової зони, не зможуть проводити девальвацію з метою збільшення конкурентоспроможності свого експорту і зниження привабливості імпорту. Для Сполучених Штатів це особливо важливо, оскільки вони є імпортуючою країною.

Впродовж останніх років офіційна доларизація перетворилася з туманної ідеї в практичну програму, щодня обговорюється у ряді країн, що розвиваються. Судячи з усього, ми стоїмо на початку нової хвилі валютних об'єднань. Двадцяте сторіччя показало себе як час валютної дефрагментації. Всього декілька поколінь назад в світі існувала невелика група незалежних країн, які дотримувалися фіксованого валютного курсу до золота або срібла. Міжнародна валютна система була розділена на два великі валютні блоки. Валютні кризи якщо і відбувалися, то носили локальний характер і не могли розповсюджуватися так широко, як зараз. Із закінченням Першої світової війни кількість національних валют безперервно збільшувалася одночасно із зростанням кількості незалежних держав. Тепер же світ стоїть перед хвилею валютної консолідації, яка, мабуть, знову розділить міжнародну валютну систему на декілька валютних блоків. Введення євро призвело до народження першого реального конкурента долару США. Услід за європейською інтеграцією країни, що розвиваються, стали виявляти найактивнішу зацікавленість до утворення регіональних валютних об'єднань або приєднання до вже існуючих валютних зон. Офіційна доларизація для них виступає одним з можливих стратегічних варіантів подальшої економічної політики.

1.2 Теоретичні засади офіційної доларизації з позицій науковців мікро- та макроекономіки

Режим обмінного курсу без суверенного платіжного засобу (еxchange arrangements with no separate legal tender) як найбільш жорстку форму фіксованого валютного курсу прийнято вважати офіційною доларизацією. Валюта іншої країни циркулює як єдиний законний засіб платежу, або країна належить до монетарного чи валютного союзу, в якому циркулює такий же, як і в союзі, засіб платежу. Встановлення таких режимів означає повну відмову від контролю над внутрішньою грошово-кредитною політикою. Більшість супротивників переходу на іноземну валюту вважають, що доларизація може бути постійною грошовою системою тільки у обмеженого кола невеликих держав або тимчасовим стабілізаційним заходом для великих країн, де криза позбавила монетарні влади можливості управління економікою. Критиками доларизації виступають в основному представники так званого mainstream фундаментальної економічної науки. Вони працюють у всесвітньо відомих університетах і орієнтують свою дискусію головним чином один на одного, не виходячи за рамки економічного моделювання.

До найбільш виданих супротивників офіційної доларизації можна віднести П. Кругмана (Прінстонський університет), Дж. Сакса (Центр міжнародного розвитку Гарвардського університету), М. Філдстайна (Національне бюро економічних досліджень, США) і С. Едвардса (Вища школа бізнесу Андерсена). Прибічники дискреційної грошово-кредитної політики в своїх дослідженнях цілком спираються на макроекономічний підхід: об'єктом їх аналізу виступає країна, а витрати і вигоди доларизації оцінюються з погляду національного господарства. У моделях відкритої економіки офіційна доларизація розглядається як один з протилежних режимів в системі фіксованих і плаваючих обмінних курсів валют. А в моделях закритої економіки доларизація вивчається з позицій моделі тимчасової неузгодженості грошово-кредитної політики (time-inconsistency model) і правил грошово-кредитної політики (monetary policy rules).

Доларизація знайшла велику кількість прихильників як серед академічних працівників, так і серед економістів-практиків. Зa неї ратують Р. Барроу (Стенфордській університет) і Р. Дорнбуш (Массачусетський технологічний інститут), а також К. Шулер (Об'єднаний економічний комітет Конгресу США) і Г. Кальво (Міжамериканський банк розвитку). На відміну від своїх опонентів захисники офіційної доларизації не розглядають її як спосіб вирішення кризової ситуації в країнах, де інші заходи виявилися безуспішними. Доларизація для них не виступає «наріжним» рішенням (corner solution) в дискусії про двополярний світ грошово-кредитної політики з тієї причини, що її прихильники не збираються кидати виклик інституту центрального банку як ідеальній грошовій системі. Їх аналіз емісійної політики знаходиться в абсолютно іншій, незвичній для класичних монетарних економістів, площині.

Більшість захисників доларизації визначають себе як послідовників Австрійської економічної школи. Розробивши суб'єктивну теорію цінностей, Австрійська школа з 1920-х рр. відступила від класичних постулатів пануючої економічної думки: головним об'єктом досліджень прихильників доларизації став економічний агент, що самостійно, на свій страх і ризик, діє на ринку. Їх аналіз повністю лежить в руслі мікроекономічної теорії, з усіма наслідками, що звідси витікають.

Власні інтереси економічного агента можуть абсолютно не співпадати з макроекономічними цілями уряду. Для позначення такої відмінності в інтересах Південно-Африканський економіст У. Хатт в 1936 р. ввів в обіг поняття «суверенітет споживачів» (consumers sovereignty) - на противагу національному грошово-кредитному суверенітету (у трактуванні У. Хатта він носить назву «суверенітет виробників», producers sovereignty) [40]. Прибічники офіційної доларизації вважають, що індивідуальний споживач має право вибору валюти для використання в повсякденних операціях. Вони дивляться на вибір валюти не крізь призму фіксованих і плаваючих обмінних курсів, а з погляду конкурентної емісії і приватного випуску грошей, відомого під назвою «вільна банківська діяльність» (free banking). Вододілом між минулим і майбутнім емісійної політики стало надання Банку Англії в 1844 р. статусу центрального банку Великобританії з виключними повноваженнями по випуску грошей. Відродження ідеї конкурентної емісії відбулося в 1976 р., коли вийшла робота Нобелівського лауреата Ф. Хайєка «Вибір валюти» [15]. Протягом 1980-х рр. невелика, але активна група економістів, що складається з Л. Уайта, Дж. Селджіна, Д. Доуда, Д. Гласнера і Р. Ваубеля, відновила теорію вільної банківської діяльності і запропонувала широко використовувати електронні гроші для скорочення ролі уряду в грошовій емісії [4]. Вільна банківська діяльність, на думку найбільш радикальних прихильників офіційної доларизації, повинна стати кінцевою метою грошової реформи. Першим її кроком може бути перехід від інституту центрального банку до валютного правління, далі - до доларизації і, нарешті, до конкурентної емісії приватних грошей. На думку С. Ханка і До. Шулера, валютне правління і офіційна доларизація є оптимальними варіантами грошової системи для більшості слаборозвинених економік.

Безперервні дебати між прихильниками офіційної доларизації і її супротивниками можна пояснити різницею в підходах макро- і мікроекономічної теорії. Тут виділяються три основні сфери суперечностей в поглядах.

1. Критерії вибору політики валютного курсу. Традиційно макроекономісти ухвалюють рішення, проводити офіційну доларизацію чи ні, виходячи з теорії оптимальних валютних зон (optimum currency area theory), автором якої є лауреат нобелівської премії 1999 р. Р. Манделл. Якщо національна економіка відповідає критеріям оптимальності, які дозволяють підтримувати внутрішню і зовнішню мікроекономічну рівновагу, то уряду буде вигідно перейти від плаваючого до фіксованого валютному курсу. Показовим об'єктом аналізу в останні роки як найбільш відповідний кандидат на доларизацію виступає Аргентина. На думку макроекономістів, Аргентині не слід переходити на долар як офіційну внутрішню грошову одиницю, оскільки вона характеризується незначною мобільністю трудових ресурсів з США, переживає шоки, що не абсорбуються, і має невеликі торгові зв'язки з країнами доларової зони. Аналогічний аналіз проводився і з рештою країн Американського континенту, що розвиваються. Як пише в статті «Правда в рекламі і великому шахрайстві доларизації» Т. Уілетт, директор Кларемонтського дослідницького інституту економічної політики (США): «Рекомендації по доларизації для всієї Латинської Америки логічно не витікають з теорії оптимальних валютних зон» [66]. Для прихильників доларизації критерії оптимальності валютної зони визначаються виходячи з мікроекономічних міркувань. Вони розглядають класичну теорію Манделла як субоптимальний варіант моделі ухвалення рішень. Для них оптимальна та грошова система, яка найбільш вигідна індивідові: якщо більшість аргентинців віддадуть перевагу долару замість песо, власті, незалежно від порад теоретиків, повинні будуть затвердити вибір споживачів».

2. Детермінанти рівня цін. Прихильники доларизації розглядають проблему стабільності цін з позицій. Якщо інфляція визначається грошовою пропозицією, то для досягнення цінової стабільності необхідно обмежити можливості грошово-кредитної політики, що можна зробити, позбавивши центральний банк емісійного права. Супротивники доларизації відзначають, що обмеження політики грошових властей не є гарантією стабільності цін, яка також залежить від податково-бюджетної політики. Цей погляд на детермінанти рівня цін, висунутий професором відділення економіки Прінстонського університету М. Вудфордом в 1994 р. отримав назву «Фіскальна теорія рівня цін» (fiscal theory of the price level). Її логіка достатньо проста: уряд має хронічний дефіцит бюджету і зростаючий борг, центральний банк, щоб уникнути дефолту по держборгу, друкує гроші. Після робіт американців Т. Саджента і Н. Уоллеса сучасна макроекономіка вважає, що в довгостроковому плані емісія державних боргових зобов'язань може мати значніші інфляційні наслідки, ніж грошова емісія, і тому піклуватися треба не про емісію, а про держбюджет. Найбільш яскравою ілюстрацією до фіскальної теорії рівня цін стала криза 2000 року в Еквадорі, що завершилася доларизацією. Невелика латиноамериканська країна зробила все, щоб дискредитувати залучення приватного сектора до розв'язання кризи і допомогу МВФ. За оцінкою П. Кругмана, власті Еквадору, замість того, щоб зайнятися проблемами банківського сектору і держбюджету, вважали за краще перейти на долар США [44].

3. Оцінка балансу вигод і витрат. Макроекономісти для визначення ефектів (externalities) від зміни режиму грошово-кредитної політики звертаються до теорії оптимальних валютних зон. Але вона не дозволяє точно кількісно оцінити вигоди від підвищення мікроекономічної ефективності, макроекономічної стабільності, а також від позитивних зовнішніх екстерналій. Економісти намагаються через індекси оптимальності, кореляційно-регресійні рівняння і векторні моделі виявити переваги валютної інтеграції. Проте все це лише розрахунки ex ante: реальні вигоди і витрати на макрорівні у вигляді корекції процентних ставок, цін і зарплат з'являться тільки ex post.

Мікроекономісти здійснюють індивідуальні оцінки. Так само, як будь-який банківський вкладник самостійно визначає прийнятне співвідношення ризику і прибутковості депозитів, індивідуум обирає відповідну для себе валюту.

У 1995 р. професор економіки Каліфорнійського університету М. Обстфельд і головний економіст МВФ К. Рогофф заклали фундамент нової макроекономічної теорії відкритої економіки (new open economy macroeconomics) [45]. У своїй роботі вони зробили спробу виявити детермінанти валютного курсу в контексті динамічної моделі загальної рівноваги, що враховує ряд мікрочинників (microfoundations). В якості мікроекономічних основ макроекономіки були взяті номінальні жорсткості, ціноутворення, орієнтоване на ринок (pricing to market), альтернативні специфікації споживчих переваг і структури фінансових ринків. Якщо спроба вивести макроекономічні залежності у відкритій економіці з отриманих в мікроекономіці висновків про поведінку індивідів виявиться успішною, дебати навколо доларизації будуть припинені.

1.3 Неофіційна доларизація, сутність та процес

Другою формою доларизації вважається напівофіційна доларизація (semiofficially dollarization). Більше десяти держав характеризуються напівофіційною доларизацією (Додаток В), в них функціонує бівалютна система (bimonetary system). Відповідно до визначення МВФ в напівофіційно доларизованих країнах іноземна валюта вважається «іншим легальним платіжним засобом». Це означає, що іноземна валюта може широко використовуватися в економіці, але вона обов'язково виступає другорядним платіжним засобом по відношенню до національної валюти.

На практиці в напівофіційно доларизованих країнах іноземна валюта превалює як валюта банківських вкладів, проте нарахування і виплата заробітної плати, податків і повсякденні витрати здійснюються тільки в національній валюті. На відміну від офіційно доларизованих країн в бівалютних системах продовжує діяти внутрішній центральний банк (або інший тип грошових властей) і залишається можливість проведення національної грошово-кредитної політики.

Хвиля економічних перетворень 1990-91 років в Центральній і Східній Європі супроводжувалася різким шоком монетарної дестабілізації. Вона, перш за все, виражалася лавиноподібним зростанням інфляції. У відповідь національні власті вводили адміністративне регулювання цін, неконвертованість валют і гальмували подальші реформи. Проте інфляція незмінно супроводжувала подальший процес лібералізації. Крім нестабільності грошової сфери структурні зміни в економіці супроводжувалися хронічним падінням виробництва і високим безробіттям. Якщо звернути увагу на статистику того періоду, перше, що впадає в очі, - різкий ціновий шок, який багатократно вплинув на рівень внутрішніх цін і спричинив гіперінфляцію. В основі гіперінфляції лежав цілий ряд чинників: первинний грошовий навіс, одномоментна лібералізація цін, загальний брак бюджетної дисципліни в комбінації з емісійним покриттям податкових дефіцитів. При цьому хаос в грошовій сфері супроводжувався одним цікавим (і у той час ще незнайомим) феноменом швидкого розповсюдження іноземних валют на внутрішньому ринку. Проникнення зарубіжних валют на внутрішній ринок безпосередньо пов'язане з таким економічним поняттям як неофіційна доларизація (unofficial dollarization). Національна грошова одиниця є ключовим елементом незалежної монетарної політики країни. Проте влада не може змусити громадян вважати грошима тільки ту валюту, яку вона їм пропонує. Зокрема, домогосподарства використовують долар США і євро, як заощадження, так і для встановлення ціни і оплати деяких товарів і послуг. Традиційно основною причиною доларизації вважають різкі девальвацію національної валюти і пов'язану з нею інфляцію. «Свої» гроші настільки швидко втрачають вартість, що люди починають шукати їм замінники. Це можуть бути деякі товари і дорогоцінні метали, але в першу чергу - стабільніші грошові одиниці інших країн. Іншими словами, коли купівельна спроможність національних грошей падає щодо стабільних іноземних, то частка іноземної валюти у фінансовому обороті має тенденцію до збільшення. Висновки емпіричних досліджень, проведених Кальво і Вей говорять про те, що процес доларизації починається із заміщення такої функції грошей, як збереження вартості, потім - міри вартості, і в останню чергу - засобу платежу [31].

Якщо населення не довіряє національній валюті або банківській системі, люди прагнуть зберігати депозити в доларах США за кордоном або готівкову іноземну валюту «під матрацем» (з'явився навіть спеціальний термін - «mattress money»). І в тому, і в іншому випадку доларові заощадження не фігурують в державній статистиці у зв'язку з тим, що вони, нерідко порушуючи національне законодавство, знаходяться за межами внутрішньої фінансової системи. За оцінкою ФРС США на руках іноземців знаходиться від 55% до 70% доларових банкнот, головним чином, номіналом в $100. У абсолютному виразі, виходячи з того, що доларові банкноти складають суму в $480 млрд., за межами США знаходиться близько $300 млрд. [10]. Основна частина доларових нагромаджень припадає на латиноамериканські держави і країни колишнього СРСР. У Болівії, наприклад, населення використовує національну валюту, - болівано, - для оплати продуктів і дрібних покупок, але 80% банківських депозитів і позик номіновано в доларах США; ціноутворення дорогих товарів і їх оплата проводиться також в доларах США.

Більшість же країн вважають за краще мати свою власну валюту. Пояснення тому криється в економічних перевагах, які несе з собою самостійна грошово-кредитна політика. Її самостійність зазвичай передбачає, що країна володіє внутрішньою валютою, що емітується внутрішнім центральним банком. За загальноприйнятою точкою зору, самостійна грошово-кредитна політика дозволяє країні регулювати грошову пропозицію, процентні ставки, валютний курс і, врешті решт, стимулювати економічне зростання. Проте на практиці в країнах, що розвиваються, з центральним банком спостерігається низьке (або взагалі негативне) економічне зростання в тандемі з хаосом на внутрішньому фінансовому ринку. За останні тридцять років в 5/6 країнах, що розвиваються, з центральним банком річна інфляція перевищувала 20% і в більш ніж у 1/3 річна інфляція зашкалювала за 100%. Найважчі банківські кризи також відбувалися в країнах, що розвивалися, з центральним банком. Таким чином, наявність внутрішнього центрального банку в більшості країн, що розвиваються, несе скоріше шкоду, ніж користь, оскільки він не здатний самостійно забезпечити фінансову стабілізацію[10]. Логічний наслідок з цього полягає в тому, що для основної частини країн, що розвиваються, кращим варіантом є відмова від своєї валюти на користь стабільнішої валюти іншої держави. Проте країни, що розвиваються, продовжують дотримуватися самостійної грошово-кредитної політики. По-перше, власті сподіваються, що вони зможуть скористатися перевагами самостійного регулювання грошової пропозиції. По-друге, наявність внутрішньої валюти як символу національного суверенітету надає властям більшої політичної ваги. По-третє, у разі потреби уряд в змозі здійснити емісію для покриття бюджетного дефіциту. Нарешті, по-четверте, власті можуть отримувати постійну користь з хронічного інфляційного оподаткування.

Врешті-решт уряд в умовах грошового хаосу стикається з доларизацією, яка відбувається поза його волі. Неофіційна доларизація означає, що економічні агенти тримають своє багатство в іноземних фінансових активах, не дивлячись на те, що іноземна валюта може не бути легальним платіжним засобом (legal tender). Засіб платежу вважається легальним, якщо законодавство допускає використовувати його для погашення всіх видів боргів за умови, що учасники операції заздалегідь не визначили платіж в іншій валюті. Легальний засіб платежу відрізняється від вимушеного або примусового засобу платежу (forced tender), коли економічні агенти зобов'язані прийняти як платіж визначену валюту, навіть якщо вони спеціально мають намір використовувати іншу валюту. Термін «неофіційна доларизація» стосується обох випадків, коли володіння іноземними активами є як легальним, так і нелегальним. У деяких країнах резиденти можуть офіційно володіти деякими типами іноземних активів, наприклад, доларовими рахунками у внутрішніх банках, але володіння іншими іноземними активами, такими як банківські рахунки за кордоном, без спеціального дозволу властей вважається незаконним. Неофіційна доларизація може приймати будь-яку з нижченаведених форм:

- зберігання іноземної готівки;

- валютні депозити у внутрішній банківській системі;

- валютні депозити за кордоном;

- іноземні облігації і інші види негрошових активів за кордоном.

Результати емпіричних досліджень неофіційної доларизації показали, що вона проходить у декілька етапів[8]:

1. Заміщення активів. Використання іноземної валюти у внутрішньому грошовому обігу зазвичай починається із такої функції як засіб заощадження. Щоб забезпечити свої заощадження в національній валюті від знецінення, економічні агенти починають їх конвертувати в іноземну валюту і придбавати іноземні фінансові активи. Крім того, якщо ризики в країні (наприклад, небезпека конфіскації і націоналізації) достатньо великі, резиденти вважають за краще тримати іноземні негрошові активи не на батьківщині, а за кордоном.

2. Валютне заміщення. Резиденти можуть також почати відкривати короткострокові валютні депозити у внутрішній банківській системі, якщо це дозволено властями. У міру того, як інфляція швидко набирає темпи, стає незручним фіксувати ціни в національній валюті з великою кількістю нулів. Ціни починають представляти в доларах або інших стабільних валютах. Тим самим іноземна валюта набуває і функції засобу розрахунку. На довершення всього, населення починає оплачувати товари і послуги в іноземній валюті, внаслідок чого вона стає і засобом платежу. Готівкова іноземна валюта може надходити до країни по декількох основних каналах:

§ ввезення уповноваженими комерційними банками (що мають ліцензію на проведення операцій з валютними цінностями), які отримують її в зарубіжних центральних банках зі своїх рахунків;

§ перевезення туристами, екіпажами транспортних засобів, службовцями під час відряджень;

§ зняття готівкової валюти з рахунків компаній і організацій у вигляді виплати витрат на відрядження, премій, бонусів тощо;

§ оплата готівковими коштами контрабанди наркотиків, зброї та ін.;

§ переказ готівкової валюти з-за кордону громадянами даної країни, що працюють там;

§ переказ готівкових коштів на особові рахунки за рахунок фіктивних контрактів, заниження вартості експорту, завищення вартості імпорту або використання відмінного від офіційного валютного курсу.

3. Повна доларизація. Резиденти можуть також почати відкривати короткострокові валютні депозити у внутрішній банківській системі. Банки, щоб застрахувати себе від валютного ризику, тоді стануть вкладати залучені кошти у валютні активи на національному або міжнародному ринку. Відбудеться повна доларизація банківської системи, а далі фінансової системи в цілому.

У тій чи іншій мірі іноземні гроші використовуються для внутрішніх платежів (як легально, так і нелегально) практично у всіх країнах. Точно оцінити масштаби обігу іноземних валют на внутрішньому ринку практично не представляється можливим. Оборот іноземної валюти не враховується ні в рамках грошової статистики, ні в статистиці платіжного балансу. Деякі країни робили спроби фіксувати зміни в розмірах запасів готівкової валюти, що приходяться на душу населення, в країнах, чия валюта найактивніше вивозиться за кордон (перш за все США). У інших країнах проводилися статистичні дослідження підприємств і домашніх господарств на предмет оцінки їх резервів готівкової іноземної валюти. Але ці дослідження не дали бажаних результатів, оскільки респонденти не бажали розкривати подібну інформацію. Деякі фахівці пропонують створити міжнародну систему обліку грошових купюр. У теоретичному плані це можливо (кожна з банкнот має серійний номер), проте технічно поки нездійсненно, оскільки ні технічної, ні інституційної, ні законодавчої бази з цього приводу не існує ні в одній з країн.

Проте орієнтовними показниками доларизації можуть служити:

§ частка валютних депозитів в загальному об'ємі грошового агрегату М2 (інакше кажучи, рівень доларизації);

§ ввезення готівкової валюти комерційними банками і населенням;

§ витрати населення на покупку іноземної валюти.

Згідно з дослідженнями МВФ вісімнадцять країн характеризується об'ємом депозитів в іноземній валюті понад 30% М2. Ще в тридцяти чотирьох країнах депозити в іноземній валюті складають 18% М2 [67]. Як відзначають фахівці МВФ, долар США є основною валютою цих заощаджень.