Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції

Підсумовуючи викладене, слід вказати, що існують різні групи формування структури породно-сортового складу. Зокрема, О.Шестопаль виділяє п`ять організаційно-економічних принципів формування породно-сортового складу промислових садів: забезпечення виробництва садівницької продукції у відповідності до народно-господарської потреби в ній; пріоритет не на виробника, а споживача; повне врахування економічних факторів (трудові ресурси, розміщення ринків збуту плодопереробних підприємств, зональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва та інше), які впливають на рівень розвитку, концентрації і спеціалізації садівництва, прискорення окупності капітальних вкладень на створення садів та ягідників, можливість більш рівномірного використання робочої сили і техніки протягом року [147, с.200-203].

У дещо іншому плані і більш ширше трактування наводить О.Єрмаков. Він вважає, що породний сортовий склад садів і ягідників повинен відповідати таким вимогам: у найбільшій мірі бути адаптованим до грунтово-кліматичних умов вирощування, мати стійкій споживчий попит на дану продукцію, забезпечувати стабільний за роками валовий збір садівничої продукції, мати оптимальний склад плодових та ягідних культур для забезпечення концентрації виробництва однопорідної продукції, забезпечувати найбільш рівномірне використання протягом року постійної робочої сили, давати максимально стійкий прибуток при найменших витратах ресурсів і найменшому підприємницькому ризику [31, с.19].

З урахуванням вищевикладеного можна узагальнити й виділити такі принципи розміщення породно-сортового складу в ринкових умовах :

- розміщення виробництва плодової та ягідної продукції з урахуванням природно-кліматичних умов, виробничого потенціалу й цільового призначення регіону;

- встановлення оптимального співвідношення між породами та сортами залежно від строків дозрівання і з урахуванням споживчого попиту;

- стабільне забезпечення регіону плодовою продукцією протягом року на основі збалансованого постачання свіжої й переробленої продукції;

- обмеженість породного асортименту плодової продукції до 3-5 сортів у сільськогосподарських підприємствах різних форм власності з урахуванням вимог ринку;

Одним із факторів розміщення та розвитку виробництва плодово-ягідної продукції, як вказувалося вище, має бути оптимальний рівень забезпеченості населення плодами та ягодами в регіоні. Стосовно вирішення цієї проблеми В.Андріевський, Н.Сеперович, В.Нога і В.Кірсанов вказують, що підвищення рівня забезпеченості продовольством повинно стати невід`ємною частиною загальної стратегії та розвитку країни. Цього неможливо успішно досягти, якщо цю проблему вважати сільськогосподарською чи міською проблемою [8, с.38].

Розглядаючи проблему продовольчої безпеки, багато вчених акцентують увагу лише на провідних продовольчих культурах і не приділяють достатньої уваги плодам та ягодам. Так, І.Умачев підкреслює „пріоритетне значення в забезпеченні продовольчої безпеки належить хлібопродуктам, цукру, рослинній олії, молочним продуктам, рибі” [139, с.7].

Як відомо, серед продуктів харчування особливе місце займає плодова продукція, яка постачає організм людини основними вітамінами та мінеральними речовинами. Нестача їх у щоденному раціоні харчування, тим більше відсутність, призводить до серйозних наслідків. Достатнє їх споживання забезпечує масову профілактику здоров`я населення, поліпшує роботу харчотравного тракту, кровотворних органів і судинної та нервової системи [116, с.26]. Разом з тим, з підвищенням матеріального добробуту населення змінюється структура споживання: зменшується частка хліба та картоплі, а плодів, ягід і овочів - збільшується, на чому й наголошує П.Кондратенко [46, с.5]. Такої ж думки дотримується і В.Майдебура, який більше увагу акцентує на споживанні плодово-ягідної продукції. Зокрема, він вказує на необхідність продовження періоду споживання плодів та ягід у свіжому вигляді за рахунок тривалішого їх зберігання і заморожування, а також на тенденцію підвищення попиту споживачів на ранні сорти зерняткових і кісточкових плодів та ягід, збільшення попиту на високоякісну продукцію, особливо на яскраво забарвлені та крупні вирівняні плоди і ягоди [159, с.10].

Українським науково дослідним інститутом гігієни харчування розроблені норми споживання плодів та ягід. У розрахунку на одну особу на рік вони становлять 79 кг плодів і ягід, у тому числі яблук - 50, груші й айви - 7,5, сливи - 7, вишні та черешні - 6, абрикосів - 2, персику - 1, горіхів - 1,5 і ягід - 4 кг. За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я, щоденний раціон людини повинен включати не менше 400-500 г свіжих плодів і овочів [116, с.35].

У цьому напрямку у різні роки вели дослідження А.Ткач, В.Свободін, Н.П. Касьянова, В.Мілосердов, В.Андрієвський, Н.Сеперович, О.Єрмаков, В.Рульєв. Низький рівень споживання та виробництва вітчизняних продуктів харчування є наслідком низького рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, відсталості системи і глибини переробки сільськогосподарської продукції [125, с.44]. Вказується також на нерозвиненість інфраструктури продовольчого ринку, сервісного й інформаційного забезпечення його суб`єктів, неконтрольовані поставки продуктів харчування за імпортом [136, с.30; 135, с.12].

Необхідно особливо відзначити точку зору В.Мілосердова, який переконаний, що неконтрольований імпорт низькоякісних іноземних товарів витісняє вітчизняних товаровиробників з продовольчого ринку. Він пропонує увести поняття „межа” безпеки, яка складає 16% імпортованої продукції в загальному споживанні [82, с32]. За дними ФАО рівень імпорту в загальному споживанні повинен становити не більше 20%. При цьому, як відзначає Г.Кумачов, продовольчу незалежність країни можна вважати достатньою, якщо частка вітчизняного продовольства в загальному обсязі продовольства становить не менше 80% [139, с.8].

Розв`язання проблеми забезпечення регіону продовольством можливе за рахунок обґрунтування споживчого попиту на плодово-ягідну продукцію і визначення необхідних граничних рівнів виробництва з позиції задоволення потреб у ній, формуванням регіональних ринків сировинних ресурсів, обґрунтування оптимальної структури виробництва регіону з урахуванням максимального самозабезпечення власного ринку і можливих обсягів міжрегіонального товарообміну, визначення параметрів перспективного розвитку й розміщення садівництва з огляду на внутрішні регіональні потреби у плодово-ягідній продукції.

У комплексі заходів щодо стабілізації та поліпшення продовольчого забезпечення населення важливе місце відводиться системі розподілу продукції, яка виробляється сільськогосподарськими товаровиробниками, харчовими та переробними підприємствами. Функціонування такої мережі ґрунтується на вільному русі товарів і послуг, конкуренції та механізмі ціноутворення з урахуванням попиту та пропозиції [11, с.53].

В умовах нерозвиненості ринкової інфраструктури необхідно розглядати питання ефективного плодівництва з позиції інтегрованого підходу, тобто до балансу виробництва і споживання продовольства, який є в будь-який країні з ринковою економікою. [139, с. 9; 102, с.82; 120, с.31]. Так, починаючи з травня, коли надходять для споживання свіжі суниця й черешня, до вересня-жовтня є можливість забезпечити постачання свіжих плодів і ягід, а наявність в насадженнях зимових сортів яблук і груш продовжує строк споживання фруктів до травня-червня наступного року з плодосховищ [160, 155].

Вирішення продовольчого забезпечення населення плодово-ягідною продукцією залежатиме значною мірою від визначення раціонального співвідношення споживання її у свіжому й переробленому вигляді та надходження із плодосховищ. Наявність плодосховищ, відновлення роботи плодоовочевих заводів, у тому числі цехів у сільськогосподарських підприємствах, дасть змогу певною мірою вирішити проблему рівномірного споживання плодової продукції протягом року.

Серед заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування агропромислового комплексу, поліпшення забезпечення населення країни високоякісними продуктами харчування особливе значення має розвиток інтеграції виробництва сільськогосподарської продукції [16, с.15; 90, с.178; 38, с.15; 19, с.33; 66, с.56].

Зокрема, П.Т.Саблук, Ю.С.Коваленко, В.І.Криворучко, розглядаючи питання впливу інтеграційних процесів на удосконалення організації сільськогосподарського ринку, вказують, що на становлення структури продовольчого ринку вони справляють досить відчутний вплив. Вертикальна інтеграція сприяє більш чіткому відокремленню продуктових підкомплексів, як специфічних складових національного продовольчого комплексу [118, с.6]. Разом з тим інтеграційні процеси у сфері формування продовольчих ресурсів в умовах ринку мають досить багатоплановий характер, розвиток яких здійснюється від створення простих до більш складних інтегрованих систем, функціонування виробничих структур за участю кількох територіально близько розташованих підприємств сільськогосподарського і промислового виробництва та транснаціональних формувань [16, с.17, 38, с.13].

Вертикальна інтеграція ніби дещо деформує ринкове середовище, звужуючи можливості та свободу партнерів у поведінці на ринковій арені, тобто виборі напрямів і місць купівлі чи збуту продукції, діє ніби проти традиційних принципів ринку. Проте це компенсується істотним зменшенням ринкового ризику, зростанням гарантій збуту й одержання доходів [106, с.8; 16, с.16].

Розвиток інтеграції повинен бути спрямований на забезпечення господарської самостійності підприємств; багатоукладність форм власності; розвиток головних асоціативних агропромислових формувань і, в кінцевому підсумку, на ефективність результативних процесів [66, с.58].

Як відомо, за схемою реформування агропромислового комплексу України процес інтеграції виробництва передбачає:

- розроблення пропозицій щодо розвитку інтеграції промислових підприємств із сільгоспформуваннями, інтеграції аграрного, промислового, банківського, торгового капіталу з метою організації великого товарного виробництва експортного стримування;

- перехід на прогресивну форму відносин: інтеграцію на кооперативних принципах визначення власника кінцевого продукту;

- налагодження взаємовигідних відносин між переробними та агросервісними підприємствами із сільськогосподарськими товаровиробниками;

- забезпечення внутрішньогалузевого паритету економічних відносин [132, с.9].

В.Зіновчук вважає, що одним із шляхів здійснення інтеграції для повнішого задоволення економічних інтересів окремих підприємств і суспільства є кооперування аграрних підприємств через добровільну централізацію частини їх ресурсів з метою створення екологічно безпечного спільного агропромислового підприємства, раціонального за розмірами і з глибокою переробкою сировини, що забезпечує виробництво конкурентоспроможної за якістю і ціною кінцевої продукції [26, с.53].

У кінцевому результаті мета і зміст економічних перетворень в АПК полягають у створенні таких організаційно-виробничих інтегрованих формувань, які здатні успішно конкурувати на внутрішньому і зовнішньому агропродовольчому ринку, спроможні на активну підприємницьку та маркетингову діяльність [29, с.18].

У цьому зв`язку постає питання, що економічно вигідніше: створювати власні об`єкти з первинної переробки та збуту плодово-ягідної продукції в господарстві, чи налагоджувати економічні взаємовідносини з об`єктами ринкової інфраструктури. Саме це питання є найбільш дискусійним [13, с.23; 28, с.30; 3, с.53].

Розглянемо узагальнено основні недоліки й переваги великих об`єктів ринкової інфраструктури та власні об`єкти реалізації продукції (табл. 1.3)

У ринкових умовах для забезпечення конкурентоспроможності продукції не можливо зупиняти вибір на якійсь довготривалій формі інтеграції. На нашу думку, вона буде розвиватися на базі інтеграційних процесів різних рівнів при створенні сприятливих умов для їх ефективного функціонування при недопущенні монополізму.

Таблиця 1.3.

Основні недоліки та переваги об`єктів ринкової інфраструктури в сільськогосподарських підприємствах

	Переваги	Недоліки
Відділи збуту сільськогосподарської продукції в сільгосппідприємствах	Збільшення прибутку в господарстві Зниження впливу сезонності Підвищення конкурентоспроможності підприємства Матеріальна заінтересованість виробників у результатах виробництва Вільний вибір каналів збуту виробниками сільськогосподарської продукції Вибір часу реалізації продукції та керування реалізацією залежно від сезонного коливання цін	Низький рівень зберігання продукції Низька якість продукції. Висока собівартість за рахунок витрат на просування продукції на ринок Неповне використання потужностей сховищ оптових ринків
Об`єкти ринкової інфраструктури	Рівномірне забезпечення населення продукцією протягом року Функціонування маркетингової діяльності Висока продуктивність праці Якість продукції відповідно до діючих стандартів	Залежність сільськогосподарських виробників від об`єктів ринкової інфраструктури Ізольованість виробника сільськогосподарської продукції від кінцевого результату Низькі ціни на продукцію для виробників і високі для споживачів

При цьому, з одного боку, реалізовувати продукцію через власні господарські системи вигідніше, ніж реалізовувати її через посередників і здавати на оптові бази, які диктують свої умови та ціни. З іншого боку, при вирішенні цієї проблеми на рівні регіону з`являється безліч негативних чинників: нераціональне забезпечення населення продукцією, низька якість переробки, незавантеженість потужностей на оптових ринках.

Форми агропромислових інтегрованих асоціацій за напрямками взаємовідносин їх учасників можна розділити такі групи:

- спільна домовленість про порядок й умови заготівлі продукції (транспортні операції, зберігання тощо);

- надання головним підприємством допомоги сільськогосподарським товаровиробникам безпосередньо в господарствах по визначеному напрямку інтеграції з метою підвищення якості продукції;

- виділення авансом сільськогосподарським товаровиробникам фінансових ресурсів, здійснення передоплати будь-яких інших операцій в рахунок зданої сільськогосподарської продукції;

- переробка сільськогосподарської продукції на бартерних умовах;

- використання сільськогосподарськими товаровиробниками торговельної мережі засновника (інтегратора) або спільних торговельних об`єктів [67, с.31].

До об`єктів ринкової інфраструктури належать товарні біржі, агроторгові доми, оптові ринки, виставки, ярмарки, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, заготівельні пункти, фірмові магазини та інші. Однак, нині перед багатьма господарствами постала проблема збуту плодово-ягідної продукції. З огляду на це, формування інфраструктури має відбуватися за рахунок створення та розширення маркетингової мережі збуту сільськогосподарської продукції на шляху від виробника до споживача [4, с.499].

Система оптових продовольчих ринків вирішує завдання цілорічного постачання населенню високоякісних продуктів харчування, забезпечення сталого виходу сільськогосподарських товаровиробників на конкурентоспроможний ринок, зустрічного продажу продукції виробничо-технічного призначення, підвищення ефективності розподілу продовольства у великих містах, промислових центрах й окремих регіонах країни, спрощення та прискорення процесу просування товарів до кінцевого споживача [44, с.49].

Одним із перспективних напрямів виходу сільськогосподарських підприємств на продовольчий ринок є розвиток фірмової торгівлі, яка дає змогу підприємству ефективно управляти фінансовими потоками, забезпечувати швидке повернення коштів і направляти їх на виробничі потреби, успішно конкурувати на споживчому ринку [75, с.26].

У системі забезпечення плодово-ягідною продукцією населення важливу роль відіграють місцеві ринки. Як визначає Т.Зирянова, через такі ринки можна реалізовувати продукцію товаровиробників усіх форм власності [41, с.32]. Однак на такому типі ринків забезпечується низький рівень зберігання продукції, що призводить до погіршення якості продукції.

Об`єктивно постає питання територіального розташування об`єктів ринкової інфраструктури з урахуванням розміщення сільськогосподарських підприємств як основних виробників плодово-ягідної продукції та її споживачів. Перш за все це визначається підвищеними транспортними тарифами й іншими витратами на перевезення продукції [2, с.54]. Якщо йдеться про оптові ринки, то вони, як правило, повинні розташовуватися поблизу транспортних магістралей і мати необхідні комунікації. Як визначає Н.Сеперович, оптові продовольчі ринки створюються, як правило, у місцях, де покупцям і продавцям зручно зустрічатися [128, с.13].

Теоретичне узагальнення аспектів розміщення та розвитку садівництва дає підстави зробити висновок, що тенденція переходу сільськогосподарських підприємств, які виробляють плодово-ягідну продукцію, до ринкових умов відіграла негативну роль у формуванні ринку цієї продукції. Для ефективного розвитку садівництва розміщення виробництва має відповідати не тільки природнокліматичним, організаційним й економічним умовам, але й передбачати задоволення потреб населення за наявності ринкової інфраструктури.

1.3. Методика досліджень і система показників ефективності виробництва

Перед економічною наукою постає завдання не тільки визначення сутності чи опису того чи іншого явища, а й розробки методів кількісного її вираження. При цьому всебічне і глибоке вивчення процесу розміщення й ефективності виробництва в цілому залежить від того, наскільки вірно буде обрана методика дослідження, оскільки від вибору методичного підходу до вивчення цього процесу залежить встановлення тенденцій та закономірностей його прояву на практиці, виявлення небажаних явищ, опрацювання конкретних шляхів подальшого розвитку садівництва. Теоретичне обґрунтування процесу розвитку садівництва нерозривно пов`язано з практичними проблемами.

У відповідності з метою і завданнями дисертаційного дослідження з урахуванням існуючих методик нами доповнена методика дослідження ефективності виробництва продукції садівництва в умовах зони Степу України на прикладі Запорізької області (рис. 1.2). Пропонована схема дослідження передбачає поетапне вивчення процесу розвитку й аналізу ефективності садівництва в ринкових умовах.

І етап - розміщення і породно-сортовий склад насаджень:

- за категоріями господарств;

- за видами культур;

- динаміка площ під багаторічними насадженнями;

ІІ етап - виробництво плодово-ягідної продукції:

- урожайність плодово-ягідних культур;

- рівень концентрації;

- рівень спеціалізації господарств;

- структура валового збору;

- витрати праці на одиницю продукції

- реалізація плодів та ягід:

- рівень товарності;

- структура каналів реалізації плодів і ягід;

- структура окремих товарних груп;

- собівартість 1 ц реалізованої продукції;

- виручка та рентабельність від реалізації продукції;

- цінова ситуація на ринку.

ІІІ етап - забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією:

- рівень споживання плодів і ягід;

- забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією;

- споживання плодів і ягід за окремими видами;

- щомісячні витрати на плоди та ягоди;

- сезонність споживання;

- якість продукції за критеріями споживчої переваги.

Послідовний аналіз системи економічних показників, згрупованих у відповідності до наведеної схеми, дає можливість глибше проаналізувати сутність процесів розміщення, спеціалізації, концентрації і визначити ефективність виробництва плодово-ягідної продукції залежно від впливу різних організаційно-економічних факторів.

Серед економістів немає єдиного загальноприйнятого визначення сутності розвитку виробництва. Відсутня і єдина думка щодо визначення показників рівня розвитку виробництва. Так, група вчених, яка визначає сутність розвитку виробництва як зміну кількісних показників у часі, основними вважає показники обсягів виробництва в динаміці за декілька років. Так, розглядаючи питання розвитку садівництва, В.Майдебура акцентує увагу на важливості таких показників, як частка садів і ягідників у загальній площі сільгоспугідь та обсяг валової продукції [159, с11-13]. Для характеристики тенденцій розвитку садівництва О.Єрмаков виділив також такі показники, як обсяги виробництва плодів та ягід, товарна продукція, рівень товарності, частка суспільних господарств у виробництві та товарній продукції плодів і ягід [31, с.61].

Причому серед прихильників вищевикладеної концепції немає єдиної думки щодо показників розміру виробництва. В.Юрчишин вказує: „... як правило, групування ведуться за загальною площею насаджень, тоді як методично вірніше це здійснювати за площею продуктивних насаджень, оскільки при цьому досягається максимальне врахування результативності галузі в період плодоношення, який в садівництві є значно важчим і складнішим, ніж догляд за продуктивними насадженнями” [160, с.100].

Характеризуючи показники розміру виробництва О.Єрмаков звертає увагу на обсяги виробництва плодової продукції і стверджує, що „він є найбільш ємним та точним показником рівня концентрації галузі, відображаючи, з одного боку, площа - вал, а з іншого боку, показник інтенсифікації - урожайність” [31, с.116].

Показник рівня розвитку виробництва повинен характеризувати природно-ресурсний потенціал регіону й рівень забезпечення населення плодами та ягодами. Спираючись на ці міркування П.П.Борщевський, С.А.Кошелюк і Л.Г.Чернюк визначили узагальнюючий показник регіонального розвитку плодоовочеконсервної промисловості, яким є рівень виробництва її продукції у розрахунку на одинцю природного ресурсного потенціалу, що може розраховуватися як добуток індексів виробництва продукції у розрахунку на одиницю території та на душу населення [73, с.159].

Недоліком цих показників є відсутність системи, яка дозволяє дати комплексну, всебічну оцінку рівня розвитку виробництва плодово-ягідної продукції. Як свідчать результати дисертаційного дослідження узагальнюючими показниками плодово-ягідного виробництва, які характеризують розміри підприємств, є:

- обсяги валової продукції в натуральному та вартісному вираженні;

- обсяги товарної продукції;

- площа багаторічних насаджень;

- вартість основних засобів виробництва;

- середньосписочна чисельність працівників.

Більшість науковців розглядають ефективність виробництва як відношення економічного ефекту (результату) до ресурсів (витрат). Разом з тим економічна ефективність повинна відбивати не тільки результати виробництва, а й включати показники, які відображають результати кінцевої діяльності господарства - реалізації сільськогосподарської продукції, тобто показники рентабельності, рівня прибутку на 1 га та одиницю товарної продукції.

Для характеристики ефективності виробництва і рентабельності окремих галузей, культур, сортів та агротехнічних заходів вважаємо за доцільне використання показника, який являє собою визначене у відсотках співвідношення вартості одержаної валової продукції до суми витрат, які пов`язані з її виробництвом та реалізацією, тобто до її повної собівартості. Це співвідношення визначає окупність виробничих витрат, тобто по суті відображає порівняння витрат і результатів господарської діяльності [158, с.50].

Подальший розвиток садівництва повинен ураховувати кон'юнктуру ринку як комплекс взаємопов`язаних факторів. Ми поділяємо думку В.А.Свободіна та М.В. Свободіной, які аналізують ефективність виробництва на всіх стадіях відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання) [127, с.9].

Для визначення економічної ефективності виробництва плодової та ягідної продукції в дисертаційній роботі пропонується наступна система показників:

- урожайність плодово-ягідної продукції, ц/га;

- виробничі витрати на 1 га насаджень, грн.;

- затрати праці на 1 га, люд.-год.;

- затрати праці на одиницю продукції, люд.-год.;

- собівартість 1 ц плодів та ягід, грн.;

- ціна реалізації 1 ц плодів та ягід, грн.;

- прибуток на 1 га, грн.;

- рівень рентабельності, %;

- рівень товарності, %;

Наведена система економічних показників, сформована у відповідності з методикою дослідження, дозволяє послідовно й широко вивчити цей процес. Однак кожний показник характеризує роль окремого фактора, і не дає змоги виявити сукупний вплив їх на досліджуваний процес. Для оцінки комплексного впливу факторів необхідно розглянути сукупність тих із них, які забезпечують умови для ефективного виробництва продукції садівництва.

При визначенні ефективності виробництва плодово-ягідної продукції виникає потреба розрахунку норми прибутку, що включає до себе вартість землі як основного капіталу у сільськогосподарському виробництві. Сутність показника норми прибутку полягає у порівнянні прибутку з обсягом капіталу, який використовувався для його одержання, а потім результат співставлення цих двох величин множиться на 100% [80, с.95].

У сучасній економічній літературі при дослідженні розвитку садівницької галузі значна увага приділяється аналізу забезпечення та споживання плодово-ягідної продукції. Проте різний рівень платоспроможності споживачів вимагає уточнення окремих базових понять і диференційованого підходу у споживанні окремих видів продукції.

Так, В.Андрієвський, Н. Сеперович, В.Нога, В.Кірсанов вказують, що „оцінка обсягів споживання продовольства ускладнена не тільки з огляду на досягнення „продовольчої безпеки”, але і у зв`язку з відсутністю критеріїв її визначення - „норми споживання” і „нормативна поживність раціону” [8, с.38].

Стосовно забезпечення населення плодово-ягідною продукцією основними показниками будуть: частка їх у структурі харчування, частка власного виробництва у забезпеченні населення регіону плодово-ягідною продукцією, обсяг виробництва плодів у розрахунку на душу населення, обсяги власного виробництва і завезення плодів та ягід для задоволення потреб населення регіону.

Поділяємо думку О.Єрмакова, який вказує, що науково обґрунтованою рекомендовану норму ніяк неможливо назвати, тому що вона кілька разів зменшувалась на догоду директивних рішень [31, с.79].

О.Шестопаль, зокрема, вказує, що „норма споживання не є постійною величиною”, її необхідно коригувати відповідно, економічних умов регіону та країни, географічного розташування певного регіону та інших факторів. Тому, перш ніж планувати обсяги виробництва тих чи інших видів плодової продукції, необхідно мати достовірну інформацію про раціональне використання та канали реалізації [147, с.195].

В дисертаційній роботі використовувались дані статистичної річної звітності: 29 с.-г. «Про збір урожаю сільськогосподарських культур»; 21-заг «Звіт про реалізацію сільськогосподарської продукції»; 16 с.-г. «Баланс сільськогосподарської продукції», що дає змогу повною мірою порівняти дані по сільгосппідприємствах та областях, а також детально обґрунтувати перспективи розвитку та розміщення садівництва в цілому, виявити напрями удосконалення ринку плодово-ягідної продукції. Все це вимагає більшого обсягу інформації з різних джерел. З цією метою були використані різні методи дослідження. Перш за все здійснений детальний аналіз та групування сільськогосподарських підприємств виробників плодово-ягідної продукції у південному регіоні Степу, який включає Бердянський, Веселівський, Мелітопольський, Приморський, Приазовський та Якимівський райони. У результаті виділено три типових господарства з виробництва плодів та ягід: дослідне господарство “Мелітопольське”, ТОВ “Маяк”, СВК “ім. Фрунзе”.

Урожайність плодово-ягідних культур відзначається досить різко вираженою періодичністю та нерівномірністю по окремих періодах за роками. Тому для одержання достовірних висновків про економічну ефективність та розвиток садівництва в регіоні у дисертаційному дослідженні використано дані за 4 або 6 років.

Управління процесом розміщення й ефективного ведення садівництва найбільш результативне за умови, коли воно спирається на дані системного дослідження при використанні комплексу методів та прийомів, і зокрема, розрахунково-конструктивного, абстрактно-логічного, виробничо-аналітичного, монографічного, статистичного, економіко-математичного та інших.

При аналізі розміщення й ефективності садівництва насамперед необхідно використовувати методи статистики - сукупність загальних та спеціальних принципів і засобів, які використовуються для вивчення кількісної сторони суспільних явищ та процесів у нерозривному зв`язку з їх кількісними параметрами. Методи статистичного спостереження дають можливість одержати масові достовірні дані про показники рівня та розвитку садівництва в досліджуваних господарствах різних форм власності.

Важливим етапом роботи з інформацією щодо розвитку садівництва є застосування методу статистичних групувань, який являє собою виділення в сукупності явищ кількісно однорідних груп за однією чи кількома ознаками. В даному дослідженні для виявлення впливу факторів на ефективність розвитку і ведення садівництва був використаний метод факторних аналітичних групувань. Він дозволив встановити взаємозв`язок між спеціалізацією, концентрацією насаджень, урожайністю плодів і ягід, формами власності та виробничими витратами на 1 га, товарністю і рентабельністю виробництва садівницької продукції.

Аналітичні групування не дають змоги одержати повну кількісну характеристику впливу рівнів спеціалізації та концентрації на ефективність садівництва в сільськогосподарських підприємствах. Тому необхідно використовування більш точних кількісних методів, які відносяться до математичної статистики, тобто кореляційно-регресійні прийоми й дисперсійний аналіз, які є логічним продовженням групувань. Пристосування кореляційно-регресійного аналізу дозволило визначити вплив окремих видів ресурсів на обсяг валової продукції садівництва, структуру ресурсного потенціалу галузі та виявити раціональні шляхи його подальшого формування.

Для визначення загальної тенденції зміни рівня урожайності за окремими плодово-ягідними культурами був використаний метод вирівнювання рядів динаміки способом найменших квадратів за лінійним трендом та по параболі.

У дисертації був використаний метод розрахунку показників динаміки (абсолютний приріст, коефіцієнт росту, частка приросту, значення 1% приросту), що дозволило визначити загальну динаміку валового збору окремо в сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення.

Визначення показників структури дозволило розподілити й проаналізувати структуру площ під багаторічними насадженнями за категоріями господарств та групами культур одночасно.

Для порівняння аналізу наслідків і причин стану виробництва у розрахунку плодових культур на 1 га сільськогосподарських угідь був використаний метод складових статистичних показників на ряд простих.

Досліджувані господарства значно різняться за розмірами, спеціалізацією т показниками ефективності виробництва тому для вивчення рівня розвитку садівництва був використаний монографічний метод. Монографічне вивчення господарств дозволило у конкретних умовах виробництва виявити особливості ведення садівництва та типові риси й тенденції розвитку галузі в умовах зміни земельних відносин і реформування сільськогосподарських підприємств у процесі переходу до ринкових відносин.

Нині статистичні дані не дають можливості більш повно проаналізувати рівень споживання плодово-ягідної продукції. З цією метою застосований експериментальний метод, який дозволив виявити основних споживачів плодово-ягідної продукції, їх частку в загальній структурі харчування, уточнити періоди найбільшого споживання продукції в регіоні тощо. Для уточнення обсягів визначення споживання плодово-ягідної продукції нами були проведені маркетингові дослідження. Дослідження проводилось методом анкетного опитування за місцем проживання. Генеральна сукупність - населення Запорізької області обласного і районних центрів та сільської місцевості. Обсяг вибірки становив 500 осіб. Основними завданнями даного дослідження були: визначення соціально-демографічного портрету споживача плодово-ягідної продукції; розрахунок обсягів купівлі плодів і ягід залежно від середньомісячного доходу сім`ї; визначення асортименту переваги (вид, сорт плодово-ягідної продукції та рівень переробки продукції); вимірювання сезонних змін споживчого попиту на плодово-ягідну продукцію.

Таким чином, послідовний аналіз економічних показників, які були обрані згідно наведеної методики дослідження за визначеними економіко-математичними методами дають можливість всебічно проаналізувати ефективність виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах і визначити напрями подальшої її підвищення.

Висновки до розділу 1

1. Економічні аспекти ефективності виробництва плодово-ягідної продукції в умовах командно-адміністративної системи досить широко були висвітлені в роботах українських вчених. В умовах ринкової економіки поряд з питаннями підвищення урожайності плодів і ягід, зниження собівартості продукції та витрат праці, немаловажними постають питання пошуку нових каналів реалізації, удосконалення економічних відносини з переробними підприємствами і ринкової інфраструктури. Основною метою діяльності сільськогосподарських підприємств сьогодні є одержання прибутку від результатів діяльності.

2. Проблеми подальшого розвитку і ефективності садівництва мають вирішуватися за допомогою оцінки найповнішої адаптації цієї галузі та оптимального розміщення плодових насаджень згідно з природними та економічними умовами регіону.

3. Оптимальне розміщення плодово-ягідних насаджень базується на спеціалізації та концентрації виробництва, розміщенні породно-сортового складу насаджень, наближеності переробних підприємств, наявності підприємств ринкової інфраструктури та потреб населення в плодах і ягодах.

4. Згідно з метою дисертаційного дослідження запропонована схема поетапного вивчення процесу розвитку й аналізу ефективності садівництва в ринкових умовах, яка включає до себе питання розміщення багаторічних насаджень, виробництво та реалізацію плодово-ягідної продукції, а також забезпеченість населення плодово-ягідної продукцією.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ПЛОДОВО-ЯГІДНОЇ ПРОДУКЦІЇ

2.1. Розміщення і породно-сортовий склад насаджень

Південний Степ є одним із провідних регіонів України з виробництва плодів та ягід, особливо кісточкових культур, що дозволяє забезпечувати внутрішню потребу в продукції й поставляти її в інші регіони країни та ближнього зарубіжжя. За останні роки виробництво плодово-ягідної продукції у Південному Степу характеризується зменшенням як загальної площі насаджень, так і площі насаджень у плодоносному віці (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка виробництва плодово-ягідної продукції у Південному Степу в усіх категоріях господарств

Показники	Роки
	1990	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Загальна площа плодово-ягідних насаджень, тис. га	201,1	129,5	118,7	110,7	102,3	90,6	83,3
Площа плодово-ягідних насаджень у плодонос-ному віці в усіх категоріях господарств, тис. га	146,4	110,0	103,5	97,7	91,7	81,1	73,5
Валовий збір плодів та ягід , тис. ц	9357	3448	1138	3465	2156	2094	4313
Урожайність плодів та ягід, ц/га	63,9	31,3	11,0	35,5	23,5	25,8	58,7
Частка Південного Степу у виробництві плодів та ягід в Україні, %	32,2	29,3	14,9	23,9	19,5	17,3	25,4
Частка областей Південного Степу у виробництві плодів та ягід, %
АР Крим	53,5	46,3	19,9	38,5	18,2	16,9	29,1
Запорізька	16,3	5,7	13,7	16,7	19,7	22,5	19,4
Миколаївська	9,1	9,2	10,5	6,8	10,5	9,4	8,5
Одеська	11,9	21,0	17,0	19,1	25,2	30,9	24,3
Херсонська	9,2	17,9	38,9	18,9	26,4	20,3	18,7

Починаючи з 1990 року садівництво Південного Степу зазнало спаду: зменшилися площі насаджень, різко знизились урожайність і валові збори продукції. Зокрема, у 1999 р. виробництво плодів і ягід порівняно з 1990 р. в області зменшилось у 8 разів. Після реформування колективних сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринкового спрямування спостерігається процес піднесення галузі: у 2003 р. урожайність плодів та ягід зросла до 58,7 ц/га, обсяги валового збору збільшились у 4 рази порівняно з 1999 роком. Частка Південного Степу у виробництві продукції в Україні займає 25,4%.

Сприятливі грунтово-кліматичні умови та розташування Запорізької області зумовили тут ефективний розвиток виробництва плодів та ягід. Займаючи 16,3% земельної площі під плодово-ягідними насадженнями у Південному Степу, Запорізька область у 2003 році забезпечувала виробництво 19,4% валової продукції. Це дає можливість розвивати промислове садівництво і забезпечувати внутрішній ринок плодової продукції, а Запорізькій області зайняти важливе місце на ринку України.

Висока щільність населення у Запоріжжі, Бердянську, Мелітополі та інших містах області, велика концентрація промислових об`єктів, наявність зон відпочинку населення на Азовському узбережжі, підприємств із переробки плодової продукції, розвиненість транспортної мережі та інші фактори зумовлюють необхідність і доцільність розвитку ефективного промислового садівництва у Запорізькій області.

За останні 12 років виробництво плодово-ягідного виробництва у досліджуваній області формувалось в умовах переходу від планово-адміністративної до ринкової економіки. Цей період характеризується зменшенням як загальної площі насаджень, так і площі насаджень у плодоносному віці. Внаслідок цього поступово зменшуються обсяги виробництва садівницької продукції як у Запорізькій області, так і в Україні в цілому (додаток А). При постійному зменшенні площ у Запорізькій області частка її в структурі насаджень по Україні практично залишалась незмінною і становила в середньому 4,5-5,0%.

Протягом 1992-2003 років негативні економічні наслідки у сільськогосподарському виробництві призвели до скорочення площ під плодовими насадженнями в області від 39,5 тис. га до 15,4 тис. га, або на 61,0%, водночас площі під плодовими насадженнями по Україні зменшились на 59,4 %. Найбільше зменшення площ як в Україні, так й у Запорізькій області спостерігалось в 1999 р. і відповідно становило 43,2% і 48,5% порівняно з попереднім роком. Аналогічна тенденція спостерігається при зміні площ насаджень у плодоносному віці. У 2003 р. площа насаджень в досліджуваній області дорівнювала 38,8% від рівня 1998 року.

Скорочення площ під насадженнями плодово-ягідних культур у свою чергу призвело до значного зменшення валового збору плодів та ягід. За період 1992-2002 рр. обсяги виробництва в області скоротилися на 51,5 тис. тонн, або на 52,3%, в Україні на - 42,9 %. Виключення складає обсяг валового збору в 2003 році. За останні 6 років в області був одержаний максимальний урожай плодів і ягід, який дорівнював 83,5 тис. тонн і порівняно з 1998 р. більше на 176,5%. Питома вага досліджуваної області в структурі виробництва плодів і ягід в Україні протягом дослідного періоду нестабільна і в середньому становить 4,0%. В основному такий рівень виробництва забезпечується за рахунок спеціалізованих господарств, які приділяють увагу впровадженню нових сортів плодових і ягідних культур, удосконаленню технології виробництва й організації праці. Скорочення площ плодово-ягідних насаджень відбулось і за категоріями господарств (додаток Б).

Аналіз динаміки площ плодових насаджень показує, що протягом 1992-2003 рр. частка багаторічних насаджень у сільськогосподарських підприємствах зменшилась на 53,3%, у тому числі в плодоносному віці на - 45,0%. Велике скорочення плодових насаджень спостерігалося і в господарствах населення. За цей період площа під багаторічними насадженнями в цій категорії господарств зменшилась на 11,2 тис. га, або на 73,2%, у тому числі в плодоносному віці - на 70,2%. Зміна площ багаторічних насаджень позначилася на структурі насаджень за категоріями господарств. У 1992 р. частка площ у сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення відповідно становила 61,3 і 38,7%, у 2003 р. вона збільшилася в сільськогосподарських підприємствах і вже дорівнювала 73,4 і 26,6 відсотків.

Основними причинами різкого скорочення багаторічних насаджень у цей період була відсутність заінтересованість сільськогосподарських підприємств у подальшому розвитку галузі, недостатнє фінансування для закладення молодих плодових насаджень нестача власних обігових коштів у садівництві та скасування в 1997 року держзамовлення. Як наслідок, більшість багатогалузевих господарств фактично припинили ведення галузі садівництва й переорієнтували свою виробничу діяльність. У Запорізькій області садівництво сконцентровано у багатогалузевих господарствах, що значно прискорило зменшення площ під промисловими насадженнями.

Площі під багаторічними насадженнями в досліджуваній області розташовані нерівномірно залежно від організаційно-правових форм господарювання (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Структура багаторічних насаджень за категоріями господарств і груп культур в 2003 році, %

Категорії господарств	Зерняткові	Кісточкові	Горіхоплідні	Ягідники	Всього плодових насаджень
Недержавні сільсько-господарські підприємства	29,7	32,0	1,0	0,2	62,9
сільсько---го-с---подарські товариства	22,6	19,0	0,8	0,2	42,6
сільсько---господарські кооперативи	4,1	7,2	0,2	-	11,5
фермерські господарства	0,9	2,4	0,1	-	3,4
Державні сільськогос-подарські підприємства	5,1	4,9	-	0,3	10,3
Особисті господарства населення	6,2	13,9	2,6	4,0	26,8
Господарства всіх категорій	41,1	50,8	3,7	4,5	100,0

Основна частина плодово-ягідних насаджень розташована у недержавних сільськогосподарських підприємствах (62,9%), в тому числі 42,6% насаджень - у сільськогосподарських товариствах. Причому сільськогосподарські товариства спеціалізуються на вирощуванні зерняткових культур, які займають у структурі всіх плодово-ягідних насаджень 22,6%, (рис. 2.1), водночас у сільськогосподарських кооперативах частка кісточкових насаджень у загальній структурі в 1,8 рази вища, ніж зерняткових, що зрівнює відношення між насадженнями зерняткових і кісточкових культур майже 1:1 у недержавних сільськогосподарських підприємствах.

Основна частина насаджень горіхоплідних культур і ягідників зосереджена в господарствах населення. Так, ягідники займають 4,0% насаджень з 4,5%, які припадають у структурі насаджень під ягідники в Запорізькій області. Це насамперед зумовлюється тим, що вирощування ягідних культур потребує великих затрат ручної праці та застосування системи зрошення, яка відсутня в багатьох сільськогосподарських підприємствах.

Запорізька область відноситься до тих регіонів, у яких наявність родючих ґрунтів і сприятливий клімат створюють об`єктивні передумови для розвитку високотоварного садівництва. Однак при цьому необхідно виходити з найбільш доцільного розміщення виробництва плодових і ягідних культур.

Кліматичні умови області сприяють вирощування практично всіх плодових та ягідних культур, особливо кісточкових. Територія області умовно поділяється на три агрокліматичні зони, які різняться між собою сумою активних температур, кількістю опадів за період вегетації та тривалістю безморозного періоду:

І агрокліматична зона: Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Куйбишевський, Новомиколаївський, Оріхівський, Пологівський і Розівський райони;

ІІ агрокліматична зона: В.-Білозерський, Василівський, К.-Дніпровський, Михайлівський, Токмацький, Чернігівський райони;

ІІІ агрокліматична зона: Бердянський, Веселівський, Мелітопольський, Приазовський, Приморський, Якимівський райони.

Північні райони області, які формують першу агрокліматичну зону, характеризуються континентальними кліматом, а південні райони зазнають пом`якшуючого впливу Азовського моря. Друга агрокліматична зона дуже тепла і посушлива. Сприятливими умовами для вирощування плодових і ягідних культур характеризуються райони третьої зони, де сума активних температур досягає 3400-3500⁰; кількість опадів - 193-203 мм, а безморозний період триває 195-240 днів [123].

Зональне розміщення садівництва у досліджуваній області (табл. 2.3) залишалося практично незмінними протягом останніх років, незважаючи на постійне зменшення площ під плодовими та ягідними насадженнями.

Таблиця 2.3

Динаміка розміщення плодово-ягідних насаджень у сільськогосподарських підприємствах

Запорізької області протягом 2000-2003 рр.

Агроклі-матичні зони	2000	2001	2002	2003	Зміни площі в 2002 р, у % до
	га	%	га	%	га	%	га	%	2000	2002
І зона	3623	24,3	3414	25,9	2800	23,9	1868	22,7	51,6	66,7
ІІ зона	3298	20,1	2817	21,4	2236	19,1	2035	24,7	61,7	91,0
ІІІ зона	7997	53,6	6964	52,8	6660	56,9	4330	52,6	54,1	65,0
Разом по області	14918	100,0	13195	100,0	11696	100,0	8233	100,0	55,2	70,4

При зменшенні площ під плодово-ягідними насадженнями в сільськогосподарських підприємствах третьої зони на 45,9%, частка цієї зони у структурі насаджень майже не змінилась. Перша агрокліматична зона за останні чотири роки характеризується поступовим зменшенням частки плодових насаджень у загальній структур плодово-ягідних насаджень. При зменшенні площ у цій зоні майже удвічі, частка в структурі насаджень зменшилась на 1,6%. Зміни в розміщенні плодово-ягідних насаджень спостерігались і за районами. Майже удвічі зменшились площі в Гуляйпільському, Новомиколаївському та Оріхівському районах. При зменшенні площ у Гуляйпільському районі протягом з 371 га до 137 га, частка цього району в структурі насаджень у 2003 р. дорівнювала лише 1,7%, у Новомиколаївському районі при зменшенні площ на 50,0% частка у структурі насаджень становила 1,5%. У структурі насаджень майже удвічі збільшилася частка Приазовського району. Мелітопольський район є одним з основних районів, який забезпечує область плодово-ягідною продукцією. Його частка у площі плодово-ягідних насаджень в 2003 р. досягла 27,0% відсотків.

Основні райони, в яких сконцентровані багаторічні насадження розміщенні на південному заході області (Запорізький - 5,8% у структурі насаджень, 2003 р., Михайлівський - 6,4%, Якимівський - 10,1%, Василівський - 11,2%, Мелітопольський - 27,0%,). Це пояснюється тим, що багаторічні насадження розташовуються вздовж траси Москва - Сімферополь. Але слід зазначити, що притрасові насадження є вкрай незручними для господарств з точки зору концентрації виробництва (розпорошені по господарству і віддалені від центральної садиби) та небезпечні з точки зору екології.

Отже, можна констатувати, що у визначених зонах розміщення садівництва на території досліджуваної області досить нерівномірне. Тому значення окремих районів у виробництві того чи іншого виду плодів різне (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Зональне розміщення плодових і ягідних культур в сільськогосподарських підприємствах за агрокліматичними зонами Запорізької області в 2003 р., га

Райони	плодово-ягідні насадження у плодо-носному віці	В тому числі
		зерняткові	кісточкові	горіхо-плідні	ягідники
І зон	1868	1151	593	81	43
ІІ зона	2035	1133	883	10	8
ІІІ зона	4330	1512	2735	51	2
Разом по області	8233	3796	4241	142	53

Для розміщення садівництва велике значення має розташування промислових центрів й економічні умови їх розвитку, що створює передумови до зональної спеціалізації садівництва. У Запорізькій області створена розгалужена мережа плодопереробних підприємств з урахуванням сприятливих природно-кліматичних умов для розвитку садівництва, сезонного характеру й необхідності продовження терміну її споживання протягом року.

На території області діють Бердянський, К.Дніпровський, Мелітопольський і Токмацький консервні комбінати, що обумовлює наявність насаджень зерняткових культур - Бердянський (68,6%), К.Дніпровський (54,9%), Токмацький (23,0%). Характерною ознакою Запорізької області є наявність курортної зони в Бердянському, Приазовському, Приморському та Якимовському районах, що свідчить про необхідність збільшення площ насаджень кісточкових і ягідних культур. Однак, при достатньому забезпеченні у третій зоні площ під кісточковими культурами, під ягідниками зайнято лише 1,2% площ. Попит на ягоди в літній період обумовлює високі ціни на ягоди на півдні області. В цьому регіоні розташовані два великих промислових міста Мелітополь і Бердянськ. Отже, тут необхідно збільшити частку ягідних культур не тільки за рахунок спеціалізованих господарств, а й за рахунок реформованих господарств області. У достатніх обсягах і асортименті необхідно забезпечувати плодовою продукцією також населення екологічно-забрудненої зони - міста Енергодар і Запоріжжя (обласний центр). Потреба споживання продукції в цих районах зросла внаслідок погіршення екологічного стану біосфери.

У Запорізькій області склалися спеціалізовані мікрозони, що особливо характерно для культур, які через біологічні та економічні особливості мають обмежений ареал поширення. Наприклад, розміщення черешні в Мелітопольському районі, яблуні і груші - в К.Дніпровському, ягідних - в Запорізькому районі, персика - на острові Хортиця.

У структурі багаторічних насаджень яблуня займає 42,0% (Василівський - 15,8%; Мелітопольський район - 12,6%; Бердянський - 12,0%), груша - тільки 4,0% (Михайлівський район - 19,6%; Мелітопольський - 14,0%; Якимівський - 9,3%; Оріхівський - 7,3%). Серед кісточкових культур, внаслідок сприятливих грунтово-кліматичних умов, у структурі багаторічних насаджень найбільша частка припадає на черешню - 33,8% (Мелітопольський район - 47,7%; Якимівський - 13,4% Василівський - 7,4%; Михайлівський - 5,0%), абрикос - 8,1% (Мелітопольський - 27,6%, Якимівський - 21,2% Приазовський - 7,5%). Насадження вишні займають лише 2,3% і сконцентровані переважно в Мелітопольському (11,6%) районі. Площі під сливою і персиком відповідно становлять 5,1% і 2,0%. Насадження в основному сконцентровані в Мелітопольському, Запорізькому і Василівському районах.

Серед багатьох факторів, які зумовлюють рівень розвитку садівництва, велике значення має породно-сортовий склад і структура плодово-ягідних насаджень. Враховуючи відповідність грунтово-кліматичних умов біологічним вимогам плодових і ягідних культур, плодові культури можна вирощувати в окремих районах. Однак, значно більшу вагу має урахування економічних факторів (необхідність й економічна доцільність виробництва окремих видів плодів і ягід за умов попиту населення на них).

Дослідження останніх переписів багаторічних насаджень свідчать, що порідний склад їх істотно змінився (табл. 2.5)

Таблиця 2.5

Співвідношення плодових насаджень у сільськогосподарських підприємствах Запорізької області за даними перепису

Культури	1984 р.	1998 р.
	тис. га	%	тис. га	%
Зерняткові	28,8	74,8	9,3	56,4
яблуня	25,4	65,9	8,4	50,9
груша, айва	3,4	8,9	0,9	5,5
Кісточкові	8,9	23,1	6,8	41,2
слива	1,3	3,4	0,7	4,3
вишня	1,0	2,6	0,4	2,4
черешня	4,8	12,4	4,3	26,1
абрикос	1,6	4,2	1,2	7,2
персик	0,2	0,5	0,2	1,2
Горіхоплідні	0,6	1,6	0,3	1,8
Ягідники	0,2	0,5	0,1	0,6
Усього плодових і ягідних	38,5	100,0	16,5	100,0

Частка яблуні у плодових насадженнях зменшилась від 65,9% у 1984 р. до 50,9% у 1998 р., груші - відповідно від 8,9 до 5,5%. Водночас частка черешні у структурі насаджень збільшилась від 12,4 до 26,1%, абрикосу - від 4,2 до 7,2%, сливи - від 3,4% до 4,3%. Отже, частка кісточкових культур зросла від 23,1 до 41,2%, хоча їх площі скоротилися на 2,1 тис. га, або на 23,6%, як і зерняткових культур, відповідно з 28,8 тис. га до 9,3 тис. га, або на 67,7%. За цей період площі плодових насаджень яблуні скоротились утричі, груші - в 3,8 рази.