Мікроекономічна модель підприємства ЗАТ "Втормет"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ МІКРОЕКОНОМІЧНОГО РІВНЯ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Поняття суб'єктів господарювання у мікроекономіці

1.2 Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

1.3 Нормативно-правове регулювання діяльності підприємств в Україні

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МІКРОЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ ПІДПРИЄМСТВА НА ПРИКЛАДІ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ЗАТ «ВТОРМЕТ»

2.1 Аналіз ринку заготівлі вторинної сировини кольорових і чорних металів та діяльності ЗАТ «Втормет» на ньому

2.2 Аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ А ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ЗАТ «ВТОРМЕТ»

3.1 Побудова прогнозних моделей розвитку підприємства

3.2 Вдосконалення управління прибутком як кінцевим результатом виробництва

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Невід'ємною частиною будь-якої ринкової економічної системи є підприємство. Його функції полягають у забезпеченні виробництва благ та послуг, необхідних для задоволення потреб споживачів. В реальному житті підприємства можуть мати різну організаційно-правову форму, різний розмір та обсяг наявного капіталу, поєднувати на одному підприємстві випуск різних товарів. мікроекономічний прогнозний модель

В мікроекономіці використовується дещо спрощена модель підприємства, яка практично не враховує його розмір та зовсім не бере до уваги організаційно-правову форму. Дана модель розглядає підприємство, як ринково-виробничу систему, яка використовуючи певні фактори виробництва випускає товари та послуги. Вивчення даної моделі підприємства має дуже важливе значення для розуміння економічної сутності підприємства, як суб'єкта ринкових відносин, його основної мети діяльності та механізму формування доходів та витрат підприємства. Особливо розуміння даних процесів важливе в країнах, де ринкова економіка знаходиться в процесі свого становлення, оскільки тільки глибоке розуміння сутності і механізму функціонування підприємства дозволяє приймати в реальному житті ефективні господарські рішення.

Проблемам функціонування підприємства як мікроекономічної моделі та ринково-виробничої системи присвячено багато досліджень в економічній теорії. Зокрема, необхідно відмітити таких вчених, як В. Леонтьєв, Саймон, А. Маршалл та Й. Шумпетер.

Серед сучасних авторів заслуговують на увагу праці Р. Нурєєва, А.О. Задої, Дж.Р. Долана, Н. Задорожної та інших вчених та практиків.

Хоча дану тему неодноразово намагалися опрацьовувати багато науковців, однак на сьогоднішній день залишаються багато невирішених як теоретичних, так і практичних питань в побудові мікроекономічної моделі підприємства, що і обумовило актуальність обраної теми.

Метою даної курсової роботи є вивчення теоретичних основ побудови мікроекономічної моделі підприємства та вибір шляхів їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в роботі передбачається вирішення ряду завдань:

- вивчення теоретичної сутності суб'єктів господарювання у мікроекономіці;

- розгляд параметрів підприємства як мікроекономічної моделі;

- дослідження нормативно-правової бази функціонування підприємств в Україні;

- характеристика господарської діяльності Хмельницького ЗАТ «Втормет»;

- вибір шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства Хмельницьке ЗАТ «Втормет».

Об'єктом дослідження виступають теоретичні основи побудови і удосконалення мікроекономічної моделі підприємства.

Предметом дослідження є діяльність ЗАТ «Втормет» на ринку вторинної сировини.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ МІКРОЕКОНОМІЧНОГО РІВНЯ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Поняття суб'єктів господарювання у мікроекономіці

Економічна теорія вивчає функціонування економічної системи, насамперед на мікроекономічному, макроекономічному та глобально-економічному рівнях господарювання .

Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.

В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в економічному, соціальному, правовому, екологічному, територіальному просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем .

Виходячи з цього мікроекономічний рівень господарювання - це система відносин діяльності мікроекономічних господарських суб'єктів щодо оптимізації співвідношення попиту та пропозиції [25, с. 13].

Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності:

- домашні господарства (сім'я);

- підприємства.

Першим суб'єктом є домашні господарства (сім'я). З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним.

Підприємство є другим суб'єктом мікроекономічного рівня господарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).

У ринковій економіці підприємство - це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки [9, с. 18]. Воно є суб'єктом господарювання; товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.

Суб'єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов [14, с. 97]:

- зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи - статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

- виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;

- зберігає умови постійного повторення процесу виробництва - індивідуального відтворення;

- проходить (повторює) життєвий цикл.

Підприємство має майно, завдяки чому може виконувати господарські функції, зобов'язання перед партнерами, державами, приймати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (повторювати) життєвий цикл.

Важливою відмітною рисою підприємства як суб'єкта господарювання є його виробничо-технічна, організаційна та економічна єдність.

Виробничо-технічна єдність підприємства виражається в єдності всіх структурних підрозділів підприємства, включених у єдиний процес виготовлення продукції або окремих частин готового виробу. При цьому підприємство може складатися з технологічно різнорідних виробництв, цехів та дільниць, які завдяки спільній діяльності забезпечують випуск відповідної продукції (надають послуги). Такий тип підприємства характерний, наприклад, для машинобудівної промисловості, приладобудування тощо.

Підприємство може складатися з технологічно однорідних виробництв, цехів та дільниць. Така організація виробництва характеризується технічною та технологічною сумісністю структурних підрозділів, однорідністю сировини, матеріалів, палива, енергії, що споживаються, єдністю методів організації виробництва, праці та управління. Ця форма організації властива фабрикам, комбінатам у металургійній, текстильній, деревообробній промисловості.

Організаційна єдність передбачає наявність постійного трудового колективу, організаційної структури й апарату управління, організаційних та управлінських регламентів, інформаційної бази тощо.

Економічна єдність виявляється в єдності методів господарювання, системи обліку та звітності, оцінки діяльності структурних підрозділів.

Функціонування підприємства як надскладної соціально-технічної відкритої системи та об'єкта управління забезпечується трьома головними процесами: отриманням засобів виробництва із зовнішнього середовища; виготовленням продукту; переданням продукту у зовнішнє середовище. Якщо один із цих процесів припиняється, підприємство не може існувати.

Отже, господарююча одиниця ( суб'єкт ) стає підприємством з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.

1.2 Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Підприємство є економічно самостійним товаровиробником, воно має своє майно і розпоряджається ним на свій розсуд, визначає програму дій, вид діяльності, ціни, вибір ринків збуту і постачальників, несе відповідальність за результати господарської діяльності - як поточними доходами, так і капіталом.

Прийнято поділяти підприємства в мікроекономіці на такі види [23, с. 51]:

- підприємство з вертикальною структурою;

- підприємство з горизонтальною структурою;

- підприємство-конгломерат.

Підприємство з вертикальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, специфічну, відмінну від інших, стадію виробництва.

Підприємство з горизонтальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг.

Підприємство-конгломерат виробляє широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, які оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках.

Основними організаційно-правовими формами підприємств є наступні [19, с. 38]:

- індивідуальна підприємницька фірма;

- партнерство;

- корпорація.

Кожна з вказаних організаційно-правових форм має свої переваги і недоліки, однак у мікроекономіці не приймають до уваги всю різноманітність форм і структур, всі підприємства і організації об'єднують узагальненим поняттям фірма. Фірма представляє собою ринково-виробничу систему, оскільки одночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів і їх споживач в процесі виробництва та як виробник і продавець продукції на ринку товарів і послуг.

Модель поведінки фірми будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання: мета - обмеження - вибір [20, с. 60].

Мета фірми - одержання максимальної величини прибутку за даний період.

Обмеженнями фірми у мікроекономіці виступають:

- продуктивність факторів виробництва;

- витрати виробництва;

- ціна продукції;

- попит на продукцію фірми.

Мікроекономічна модель фірми ґрунтується на припущенні раціональності її поведінки, тобто на тому, що головною метою її власника є максимізація вигоди у вигляді суми прибутку за певний період і що саме ця мета визначає всі рішення фірми відносно того, що, як і для кого виробляти.

Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма.

Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво в мікроекономіці розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції.

Фактори виробництва в мікроекономіці розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ - готової продукції. Основними факторами виробництва є наступні [16, с. 9]:

- праця;

- земля;

- капітал;

- організація або підприємливість;

- час;

- технологія.

Праця - кваліфіковані і некваліфіковані робітники, менеджери; в іншій інтерпретації - це потенціал фізичної і розумової енергії людей, яка використовується в процесі виробництва, набуті знання і трудові навички. Цей фактор ще називають «людський капітал» [2, с. 116].

Земля або природні ресурси - речовини природи, а також предмети праці, які вже пройшли обробку (електроенергія, пластмаси тощо) [2, с. 118].

Капітал або фізичний капітал - це вироблені раніше блага, які використовуються як засоби виробництва інших благ, зокрема, споруди, устаткування, інструменти, складські запаси, тобто майно фірми тривалого користування [2, с. 119].

Технологія - знання про те, як сполучити різні фактори для забезпечення випуску певного блага. Технологічні знання застосовуються для вибору найкращого способу виробництва товарів і послуг [2, с. 121].

В мікроекономічному аналізі факторів виробництва застосовують кілька припущень [11, с. 18]:

- припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе;

- припущення монотонності: додаткове використання будь якого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції;

- припущення взаємозамінності основних факторів виробництва: деяку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора. З цією властивістю пов'язана проблема вибору технології для кожної фірми.

Використовуючи властивість взаємозамінності вхідних ресурсів, можна виробляти ту саму кількість продукції за певний час різними способами - або найняти багато робітників і озброїти їх ручними знаряддями праці, або за допомогою комплексу дорогих роботів і невеликої кількості висококваліфікованих спеціалістів.

Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи продуктивність і витрати на ресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності. Під ефективністю розуміють ступінь віддачі факторів виробництва.

Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо не існує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції витрачалось би менше будь-якого виду ресурсів, при тому, що іншого виду ресурсів витрачається не більше [6, с. 14]. Іншими словами: спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів.

Узагальнену інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона відображає технічний закон: для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.

Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску, який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду - праця і капітал , і тільки один змінний фактор - праця - для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати [13, с. 207]:

(1.1)

(1.2)

(1.3)

де К - капітал;

L - трудові ресурси (праця).

Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Як відомо, фірма є частиною економічної системи країни, а тому її функція зазнає змін в разі зміни ринку держави.



1.3 Державне регулювання діяльності підприємств в Україні

В сучасних умовах державному впливові підлягають усі сторони господарського життя, у тому числі і діяльність підприємств.

Державне регулювання підприємництва це об'єктивна потреба, яку слід знати та враховувати. Роль держави в економічному житті суспільства сьогодні значно посилюється. Це виявляється у розробці системи нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання ринку, підприємницької діяльності, митних правил, банківської діяльності, цін і заробітної плати, соціального захисту населення.

Об'єктивна потреба регулювання підприємництва сьогодні в Україні зумовлена цілями економічної політики держави, зокрема:

- поступовим переходом до ринкової економіки;

- створенням сприятливих умов для вільної творчої праці, реалізації підприємницької ініціативи;

- підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей;

- підвищенням престижу підприємництва;

- забезпеченням високої ефективності діяльності підприємницьких структур.

Механізми державного регулювання підприємництва - це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. До цієї системи входять правовий правове і фінансове регулювання, механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, покликані займатися діяльністю суб'єктів підприємництва.

Основні функції державного регулювання підприємництва такі [13, с. 309]:

- підтримка пропорційності виробництва та споживання, анти циклічне регулювання;

- підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;

- перерозподіл доходів та соціальних захист підприємців і споживачів.

До інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать [13, с. 309]:

- податково-бюджетна система (фіскальна);

- цінове регулювання;

- кредитно-грошове регулювання;

- зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).

Органами державного регулювання підприємництва є центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади та органів самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва.

Центральним органом виконавчої влади, який за сучасних умов забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку і підтримки підприємництва, є Державний комітет з питань розвитку підприємництва України. Правовими завданнями цього органу є узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності та її ліцензування, підготовка пропозицій, спрямованих на його удосконалення. Крім того, Державний комітет з питань розвитку підприємництва України сприяє розвитку малого підприємництва, системи його консультаційної та інформаційної підтримки; готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та підтримки його зовнішньоекономічної діяльності; координує систему підготовки та перепідготовки кадрів.

Питання регулювання підприємництва нерозривно пов'язане з питанням формування сприятливих умов для його розвитку. За цих умов за своїм функціонально-структурним призначенням державне регулювання підприємництва може поєднувати суто адміністративно-розпорядчі, обмежувальні та фінансово-економічні стимулюючі методи.

Згідно з чинним законодавством держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

За засобами впливу механізми регулювання підприємництва можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття Верховною Радою України законодавчих актів, на яких ґрунтуються дії виконавчої влади, та непрямими, котрі ґрунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (цін, податків, кредитів, відсотків, пільг).

Органи державного управління планують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

- податкову та фінансово-кредитну політику, включно зі встановленням ставок податків і процентів із державних кредитів; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

- державне майно та систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

- договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Державне регулювання підприємницької діяльності має на меті [24, с. 107]:

- запобігання зростанню цін;

- стримування або стимулювання виробництва нових товарів;

- вилучення додаткових коштів для державного бюджету;

- запобігання значній диференціації доходів.

Державна політика підтримки підприємництва - це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання [2, с. 261].

Сучасний механізм регулювання підприємницької діяльності базується на використанні певних принципів. По-перше, це - ефективність дії механізму. Регулювання має сприяти зростанню добробуту населення, вирішенню на цій основі соціальних питань і не бути дорогим для держави. Другий принцип - справедливість. Воно має сприяти забезпеченню рівноправності усіх без винятку суб'єктів підприємницької діяльності. У поєднанні з відповідальністю за дотримання законодавства як органами державного регулювання, так і їхніми працівниками це дозволить зробити даний механізм послідовним, увести такі принципи, як відповідальність та послідовність. Останнім принципом є простота. Правові акти мають бути зрозумілими за змістом, легкими у виконанні.

Наведені принципи відображені в Указі Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 03.02.98. У ньому підкреслюється, що перегулювання є одним із пріоритетних напрямків реформування державного управління економікою. Під перегулюванням слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, на усунення правових, адміністративних, економічних і організаційних перепон у розвитку підприємництва [13, с. 234].

Дерегуляція - це відмова від обмежень діяльності компаній і підприємств із метою сприяння вільній конкуренції та більшій продуктивності економіки [13, с. 237]. За цієї системи таким галузям, як повітряні перевезення, автомобільний транспорт чи телефонні компанії дозволяється самим встановлювати ціни та ухвалювати рішення, не зважаючи на їхній вплив на споживача.

Для перехідної економіки дерегуляція - це зняття певних обмежень на підприємницьку діяльність, усунення зайвої зарегульованості, яка негативно впливає на залучення до підприємницького сектору широких верств населення. Одночасно дерегуляція - це засіб стабілізації діяльності вже наявних підприємницьких утворень.

Для формування повноцінного прошарку підприємців, стимулювання цього виду діяльності важливо ліквідувати перепони, що виникають уже на стадії заснування власної справи та відтворюються у різноманітних формах протягом усього існування підприємства. Це означає, що необхідно забезпечити простоту процедури входження у бізнес та виходу з нього.

Основні напрями дерегуляції [24, с. 109]:

- формування єдиної законодавчої стратегії розвитку підприємницького сектору;

- спрощення процедур реєстрації, ліцензування та ліквідації;

- скорочення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню;

- підвищення відповідальності органів державної реєстрації за порушення строків і процедур реєстрації.

Подальше сприяння становленню і розвитку підприємницького сектору вимагає як дотримання єдиного державного підходу до регулювання цього досить складного ринкового виду діяльності, так і творчого стимулювання ініціативного, самостійного ведення бізнесу з боку регіональних органів влади.

Дослідимо діяльність підприємства на українському ринку за сучасного стану державного регулювання підприємницької діяльності.



РОЗДІЛ ІІ. Аналіз мікроекономічної моделі підприємства на прикладі Хмельницького ЗАТ «Втормет»

2.1 Аналіз ринку заготівлі вторинної сировини кольорових і чорних металів та діяльності ЗАТ «Втормет» на ньому

Багаторічна енергетично-сировинна орієнтація економіки України обумовила гігантські накопичення на її території промислових відходів, які містять велику кількість металу.

Основні промислові фонди України відпрацьовані на 60 - 70 %, а на деяких підприємствах - більше, ніж на 90 % [26]. Це слугує потужним джерелом утворення амортизаційного металобрухту.

З існуючого на сьогодні металофонду України можна повторно використовувати до 120 млн. т. у вигляді лому і відходів чорних металів та до 3 млн. т. у вигляді лому і відходів кольорових металів та їх сплавів. Утворився свого роду «банк металобрухту», котрий за найскромнішими підрахунками сьогодні можна оцінити в 10 - 12 млрд. дол. [26].

На початку 90-х років в Україні заготівлею і переробкою брухту лому і відходів кольорових металів займались 2 об'єднання і 4 управління системи «Вторкольормет», які мали у своєму розпорядженні 20 виробничих цехів і 25 майданчиків. Об'єм заготівлі складав близько 330 тис. тонн на рік. Чорний лом і відходи заготовляли 22 підприємства системи «Вторчормет» через свої 77 цехів і 62 майданчики. Об'єм заготівлі складав 10 млн. т. в рік [26].

На сьогоднішній день картина заготівельної мережі корінним чином змінилася. На ринку металобрухту працює близько 2,2 тис. підприємств. Однак, наявність такої кількості ні в якому разі не говорить про можливість значного збільшення об'ємів заготівель чи появу здорової конкуренції.

Хоча, відповідно до ст. 8 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про металобрухт» та постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування», затверджені Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, однак, на практиці, досить часто ліцензії видаються без дотримання вимог законодавства, що призводить до появи на ринку сотень невеликих підприємств, які, не маючи ані належного обладнання, ні необхідних площ здійснюють діяльність із заготівлі брухту металів.

Стосовно діяльності Хмельницького ЗАТ «Втормет», то варто відмітити, що підприємство не є безумовним лідером на ринку заготівлі вторинної сировини Хмельниччини хоча б тому, що доводиться конкурувати з провідними компаніями-переробниками металобрухту, які мають кілька своїх філій у Хмельницькій області. Однією з таких відомих як в Україні так і за її межами компанією експортером та переробником металобрухту є Західно-українське ТОВ «Колірмет». Хоча дана компанія займається заготівлею і переробкою лише кольорових металів, однак вона, маючи великі об'єми виробництва, і, відповідно, вищі прибутки, може диктувати ціну на ринку, зокрема підвищуючи закупівельні ціни на металобрухт, чого на сьогоднішній день Хмельницьке ЗАТ «Втормет» дозволити собі не може. Крім того, по Хмельницькій області існують кілька десятків дрібних підприємств-заготівельників металобрухту, які, діючи напівлегально, знову ж таки можуть виставляти вищі закупівельні ціни.

Дані причини, а також те, що в Україні фактично штучним чином дозволено було об'єднання шести потужних підприємств із переробки та заготівлі брухту чорних і кольорових металів в одну промислово-фінансову групу на сьогоднішній день ускладнює виживання підприємств середнього рівня на даному ринку. Так як такі підприємства діють повністю на законних підставах, то вони не можуть дозволити собі надприбутки як десятки нелегальних пунктів прийому металобрухту і конкурувати із потужностями підприємств промислово-фінансових груп їм також не під силу. А тому для підтримання необхідного рівня прибутковості і рентабельності керівництву таких підприємств слід ретельно вивчати ситуацію на ринку, можливі фактори впливу на її зміни для прогнозування і планування діяльності підприємства.

Закрите акціонерне товариство «Втормет» займається заготівлею вторинної сировини кольорових і чорних металів. Сьогодні - це потужне підприємство, яке володіє сучасними технологіями і дбає про екологію.

Хмельницьке ЗАТ «Втормет» було утворено у 1995 році. Діяльність його поширюється на всю Хмельницьку область, а також на частину Вінницької та Тернопільської областей.

Із розвитком промисловості регіону розвивалося й підприємство, бо збільшувалася кількість відходів брухту чорних та кольорових металів. Підприємство пережило переломний момент.

У своїй діяльності товариство керується чинним законодавством України, власним Статутом, а також внутрішніми правилами, регламентами та іншими локальними актами Товариства.

Товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у банківських установах, круглу печатку, кутовий штамп з власним найменуванням, бланки, торговельну марку (знак для товарів та послуг), іншу атрибутику юридичної особи, від свого імені набуває майнові та особисті немайнові права, може від свого імені укладати договори, набувати майнові та пов'язані з ними немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді, господарському та третейському судах.

Місцезнаходження підприємства Хмельницьке ЗАТ «Втормет»: вул. Димитрова, 4, м. Хмельницький, Україна, 29008.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

Одноособовим виконавчим органом в ЗАТ є директор, до компетенції якого належать:

- функції щодо розпорядження майном та коштами ЗАТ (укладення від імені ЗАТ угод з обмеженнями чи без них, відкриття рахунків та розпорядження коштами на цих рахунках);

- функції адміністративного характеру (видання наказів, затвердження внутрішніх процедур і правил, прийняття й звільнення працівників);

- функції представницького характеру (представляти інтереси ЗАТ у відносинах з третіми особами, державними органами; представництво в суді як на території України, так і за її межами).

Основними видами діяльності Хмельницьке ЗАТ «Втормет» є наступні:

- заготівля брухту чорних та кольорових металів і утилю;

- виробництво металевих деталей для столярних і теслярських виробів.

З метою забезпечення вимог по охороні навколишнього середовища постійно модернізуються методи заготівлі і переробки брухту з використанням сучасних досягнень науки і техніки. Особливо це стосується переробки брухту свинцевих акумуляторів, кількість відходів яких зі збільшенням одиниць експлуатованого автотранспорту в регіоні значно зростає.

Хмельницьке ЗАТ «Втормет» сьогодні - це стабільно працююча оперативна система заготівлі та переробки брухту металів. Підприємство забезпечене капітальними виробничими приміщеннями, власними під'їзними залізничними коліями і необхідним технологічним та спеціально-технологічним обладнанням, в т. ч. тарою, ваговим господарством, автотранспортом.

Завдяки багатолітній історії діяльності ЗАТ «Втормет» на ринку металобрухту, підприємство залишаємося одним із лідерів цієї галузі на території Хмельницької області. Виїзд до брухтоздавача, порізка брухту і демонтаж об'єктів проводяться спеціалістами підприємства в найкоротший термін, і передбачені для зручності клієнтів. Налагоджені багатолітні прямі зв'язки з користувачами - підприємствами по переробці та виробниками столярних і теслярських виробів - дозволяють підприємству пропонувати високі ціни на брухт всього асортименту чорних та кольорових металів.

2.2 Аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства

Про основні показники виробничо-господарської діяльності підприємства можна дізнатись, провівши загальний аналіз їх динаміки, яка наведена в табл. 2.1, що побудована на основі Балансу та Звіту про фінансові результати підприємства за 2009 р. (дод. А, Б).

Таблиця 2.1.

Основні фінансово-господарські показники діяльності Хмельницького ЗАТ «Втормет» за 2008 - 2009 рр.

№ з/п	Показник	Сума, тис. грн.	абсолютне відхилення	Темп росту, %
		2008 р.	2009 р.
1	Дохід (виручка) від реалізації продукції, робіт та послуг (без ПДВ та акцизу)	41891,3	20689,2	-21202,10	49,39
2	Собівартість реалізованої продукції	31986,2	15158,8	-16827,40	47,39
3	Витратомісткість продукції (витрати на 1 грн. реалізованої продукції)	0,76	0,73	-0,03	95,96
4	Валовий прибуток до оподаткування (збиток)	995,5	2169,1	1173,60	217,89
5	Чистий прибуток	488,8	-171	-659,80	-34,98
6	Рентабельність: - - доходу	0,02	0,10	0,08	441,18
	- - витрат	0,03	0,14	0,11	459,77
7	Вартість капіталу підприємства	3632,5	3383,2	-249,30	93,14



Як бачимо з таблиці, протягом досліджуваного періоду у підприємства різко скоротилися обсяги доходу від реалізації продукції - фактично на 50 %. Крім того, скорочення собівартості реалізованої продукції становило 47,4 %. Тобто, можемо відмітити, що в періоді, що аналізується. Підприємство значно скоротило обсяги власної діяльності.

Говорячи про витратомісткість продукції підприємства, слід відмітити, що у 2008 р. вона становила 0,76, тобто на 1 грн. реалізованої підприємством продукції припадало 76 коп. витрат і лише 24 коп. прибутку.

Стосовно валового прибутку підприємства, то позитивним моментом в діяльності підприємства є те, що він збільшився у 2 рази навіть при значному скороченні доходу від реалізації продукції, а, отже, має зміст говорити про підвищення ефективності діяльності підприємства.

Стосовно рентабельності доходу і витрат, то у 2008 р. вони становили 2 та 3 % відповідно. Однак, протягом 2009 р. підприємству вдалося підвищити рентабельність доходу у 4,4 рази, а рентабельність витрат - у 4,6 раз. Таким чином, на кінець 2009 р. рентабельність доходу підприємства вже становила 10 %, а рентабельність витрат -14 %.

При цьому, також зменшилася вартість капіталу підприємства на 6,86 %, отже капітал також став ефективніше використовуватися.

Оцінку фінансового стану підприємства проведемо за допомогою аналізу його платоспроможності (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Динаміка платоспроможності Хмельницького ЗАТ «Втормет» за 2008 - 2009 рр.

Коефіцієнт	2008 р.	2009 р.	Абсолютне відхилення, (+, -)	Темп росту, %
1	2	3	4	5
Коефіцієнт платоспроможності (автономії)	0,92	0,87	-0,05	94,57
Коефіцієнт фінансування	0,009	0,008	-0,001	88,89
Чистий оборотний капітал	2707,5	3439,9	732,4	127,05
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами	0,86	0,79	-0,07	91,86
Коефіцієнт маневреності	0,43	0,51	0,08	118,60

Так, коефіцієнт платоспроможності (автономії) є одним із найважливіших показників фінансового стану підприємства, який розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

(2.1)

де ВК - власний капітал підприємства.

Нормальним вважається, якщо коефіцієнт автономії більше 0,5. Як бачимо, у даному випадку коефіцієнт автономії підприємства є досить високим, тобто підприємство майже не залежить від залучених коштів.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених і власних засобів підприємства і характеризує залежність підприємства від залучених засобів:

(2.2)

Оптимальне значення коефіцієнта повинно бути менше 1. У випадку Хмельницького ЗАТ «Втормет» коефіцієнт фінансування є надто низьким - у 2009 р. він становить 0,008. А тому підприємство є практично абсолютно незалежним від зовнішніх запозичень.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними коштами:



(2.3)

де ЧОК - чистий оборотний капітал підприємства;

ОА - оборотні активи.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами підприємства у 2008 р. становив 86 %, але протягом 2009 р. він знизився до рівня 79 %. Проте і в такому разі забезпечення підприємства власними фінансовими ресурсами є досить високим.

Величина чистого оборотного капіталу розраховується як різниця між оборотними активами підприємства та його поточними зобов'язаннями. Його наявність та величина свідчать про спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та розширювати подальшу діяльність.

Величина чистого оборотного капіталу підприємства в аналізованому періоді зросла на 732,4 тис. грн., або на 27,5 % і становила на кінець 2009 р. 3439,9 тис. грн.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка - капіталізована. Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

(2.4)

З табл. 2.2. бачимо, що у 2008 р. 43 % власного капіталу підприємства використовувалося в процесі господарської діяльності, а інших 57 % були капіталізовані. Протягом 2009 р. ситуація дещо змінилася і в оборот підприємства вже вкладається 51 % власних коштів (власного капіталу).

Таким чином, з проведеного нами аналізу фінансового стану Хмельницького ЗАТ «Втормет» можемо зробити висновок, що підприємство є фінансово стійким, платоспроможним і рентабельним. При цьому, варто відмітити також, що ефективність діяльності підприємства з часом лише підвищується.



РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства Хмельницьке ЗАТ «Втормет»

3.1 Побудова прогнозних моделей розвитку підприємства

Прогноз - це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому [21, с. 11]. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування стану підприємства або організації - це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди повинен базуватися на певних принципах. Головними з них є такі:

- цілеспрямованість - змістовий опис поставлених дослідницьких завдань;

- системність - побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю;

- наукова обґрунтованість - усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду;

- багаторівневий опис - опис об'єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи;

- інформаційна єдність - використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак;

- адекватність об'єктивним закономірностям розвитку - виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта;

- послідовне вирішення невизначеності - ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку;

- альтернативність - виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень.

Система методів прогнозування формується через фіксацію можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану того чи іншого суб'єкта господарювання. Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві порівняно великі групи:

- фактографічні;

- евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі всієї сукупності чи окремих ознак (показників) об'єкта прогнозування.Основними в цій групі є наступні методи:

- метод екстраполяції,

- метод функцій,

- побудова кореляційно-регресійних моделей.

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем; у його основу покладається припущення про незмінність чинників, що визначають розвиток об'єкта дослідження. Відтак сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта в минулому на його майбутнє.

Метод функцій належить до математико-статистичних методів прогнозування, що базуються на використанні автокореляційних функцій. Процес прогнозування з використанням автокореляційних функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання прогнозування й визначають критерій його вирішення, а потім, використовуючи часовий ряд, який відображає процес розвитку параметрів виробничої системи в часі, визначають прогнозовану величину на перспективний період за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення.

Методи кореляційних і регресійних моделей також порівняно широко застосовуються в економічному прогнозуванні. Прогнозування з використанням кореляційних моделей полягає в пошуку математичних формул, що характеризують статистичний зв'язок одного показника з іншим (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Обов'язковою умовою можливості та доцільності застосування таких методів є встановлення ступеня надійності кореляційних формул на підставі логічного аналізу достатності статистичної вибірки (масиву даних).

Для прогнозування подальшої господарської діяльності ЗАТ «Втормет» використаємо ряди тренду. Розвиток явища в часі називають динамікою, а цифрову інформацію, що характеризує цей розвиток - рядом динаміки, або динамічним рядом.

Під динамічним рядом розуміють ряд значень певного економічного показника, що характеризує досліджуване явище за послідовні проміжки або моменти часу.

Рівні динамічних рядів більшості економічних показників постійно змінюються. Їх коливання залежить від багатьох причин. Основна тенденція розвитку лінії тренду - це те, що властиве самому явищу, основним законам його зміни.

Лінії тренда дозволяють графічно відображати тенденції даних та прогнозувати їх подальші зміни. Використовуючи регресійний аналіз, можна продовжити лінію тренда в діаграмі за межі реальних даних для прогнозу майбутніх значень.

Використовуючи дані про обсяги реалізації продукції Хмельницького ЗАТ «Втормет» та динаміку його прибутку за 5 років, спрогнозуємо подальші тенденції в господарській діяльності підприємства.

Спрогнозуємо обсяги доходу від реалізації продукції підприємства на найближчі три роки (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Прогноз доходу від реалізації продукції підприємства на 2010 - 2012 рр.

Отже, з рис. 3.1 бачимо, що в 2010 - 2012 рр. намічається тенденція до зростання обсягів доходу від реалізації продукції підприємства. Однак, дана лінія тренду не може бути свідченням того, що зростатимуть і реальні прибутки підприємства. Зростання доходів від реалізації свідчить, скоріше за все, про постійне зростання цін на продукцію підприємства і закупівельних цін на металобрухт на українському ринку.

3.2 Вдосконалення управління прибутком як кінцевим результатом виробництва

Основною метою будь-якого підприємства до сталого економічного розвитку є забезпечення прибутковості його діяльності. Саме тому управління прибутком підприємства є одним із головних у господарській діяльності, оскільки саме у прибутку концентрується ефект усієї господарської діяльності кожного підприємства.

Головною метою управління прибутком на ЗАТ «Втормет» має бути забезпечення збільшення добробуту власників підприємства на цей момент і у перспективі. Ця мета повинна забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналу підприємства. Виходячи з головної мети, система управління прибутком на підприємстві повинна вирішувати ряд завдань:

- забезпечення максимізації розміру прибутку, що формується відповідно до ресурсного потенціалу підприємства;

- забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку і допустимим рівнем ризику;

- забезпечення високої якості прибутку, що формується;

- забезпечення виплат необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства;

- забезпечення формування відповідного обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до завдань розвитку підприємства на майбутній період;

- забезпечення постійного зростання ринкової вартості підприємства;

- забезпечення ефективності програм участі персоналу щодо прибутку.

Для забезпечення чіткої дії механізму управління прибутком на ЗАТ «Втормет» необхідно постійно аналізувати чинники впливу на прибуток. Аналіз чинників дає змогу виявити найбільш важливі фактори та подальше їх використання у прийнятті управлінських рішень, що спрямовані на досягнення необхідної величини прибутку.

У системі управління прибутком підприємства його планування являє найбільш відповідальний етап. Це обумовлено тим, що в ринкових умовах планова сума прибутку є цільовим орієнтиром комерційної діяльності підприємств і мірою її ефективності, а також служить базою забезпечення його наступного виробничого розвитку і задоволення матеріальних інтересів власників і персоналу.

Планування прибутку повинне являти собою процес розроблення системи заходів щодо забезпечення його формування в необхідному обсязі й ефективне використання відповідно завданням розвитку підприємства в майбутньому періоді.

Для забезпечення ефективного внутріфірмового планування на Хмельницькому ЗАТ «Втормет» слід дотримуватися ряду принципів:

- планування повинно мати необхідну гнучкість і адаптивність, тобто своєчасно реагувати на зміни зовнішнього середовища підприємства;

- плануванням повинні займатися насамперед ті, хто буде потім впроваджувати в життя розроблені плани.

Визначення планової величини прибутку може здійснюватися двома шляхами (на рівні підрозділу):

- методом прямого обчислення прибутку (як різниця між обсягом реалізованої продукції і її повною собівартістю);

- пофакторним методом (прогнозований прибуток обчислюється коректуванням його базисної величини з урахуванням впливу зміни обсягу продукції, її собівартості і цін).

План про прибуток і збитки підприємства повинен складатися після прогнозування балансу. У цьому плані повинні окремо виділятися суми податків, і балансового прибутку разом з чистим прибутком. Це має робитися для того, щоб показати можливості підприємства по формуванню резервного фонду й окупності капітальних вкладень. Крім цього з такого плану буде видно потреби підприємства в додатковому фінансуванні.

В умовах нестабільності економіки і постійного зростання цін багато підприємств не планують прибуток, пояснюючи це складностями прогнозування, проте без планових розрахунків ступінь керованості фінансовими результатами істотно знижується. Водночас, як показує зарубіжний досвід, саме детальне планування забезпечує успіх підприємств на ринку, а тому доцільним буде впровадження планування на ЗАТ «Втормет» для удосконалення управління прибутком.



ВИСНОВКИ

Метою написання даної курсової роботи є вивчення теоретичних основ побудови мікроекономічної моделі підприємства та вибір шляхів підвищення ефективності діяльності промислових підприємств.

В роботі було досліджено суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності і, зокрема, встановлено, що суб'єкт господарської діяльності стає підприємством лише за наступних умов:

- зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи - статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

- виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;

- зберігає умови постійного повторення процесу виробництва - індивідуального відтворення;

- проходить (повторює) життєвий цикл.

При розгляді параметрів підприємства як економічної моделі було охарактеризовано види підприємств у мікроекономіці, їх основні організаційно-правові форми, мету, вибір і обмеження, яким виступають:

- продуктивність факторів виробництва;

- витрати виробництва;

- ціна продукції;

- попит на продукцію фірми.

Значну увагу в роботі приділено дослідженню державного регулювання діяльності підприємств України і, зокрема, визначено механізм державного регулювання підприємства, основні його функції, інструменти і методи, мету здійснення. Особлива увага в роботі зверталася на висвітлення державної політики підтримки підприємництва.

Для аналізу мікроекономічної моделі підприємства на прикладі ЗАТ «Втормет» було вивчено стан ринку, на якому діє організація, охарактеризовано основні її напрямки діяльності, проведений аналіз показників фінансової звітності.

Для підвищення ефективності діяльності підприємства в роботі запропоновано застосовувати побудову прогнозних моделей розвитку підприємства та використовувати ряди динаміки. Для удосконалення управління прибутком пропонується запровадити на підприємстві ефективну систему планування показників діяльності і прибутковості.

Впровадження запропонованих заходів на підприємстві дозволить суттєво підвищити ефективність його діяльності і підвищити ефективність прийняття управлінських рішень, оскільки прийняття рішень за умови прогнозування майбутньої економічної ситуації і господарської діяльності є більш раціональним.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баранцева С. Стратегія управління прибутком як регулятор діяльності підприємства // торгівля і ринок України. - 2002. - № 14. - С. 81 - 86.

2. Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навч. посібник для учнів ліцеїв гімназій та середніх загальньоосвітніх закладів / А.С. Гальчинський П.С. Єщенко Ю.І. Палкін. - К.: Знання, 2002. - 543 с.

3. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. - К.: ЦУЛ, 2002. - 236 с.

4. Економічна теорія: Макро - і Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. / Ред. 3. Ватаманюк та ін. - К.: Знання, 2001. - 606 с.

5. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 7-ме вид., випр. і перероб. - К.: Знання-Прес, 2008. - 719 с.

6. Задорожна Н.В. Мікроекономічна теорія виробництва і витрат: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 219 с.

7. Закон України «Про підприємництво» // http://www.rada.gov.ua/

8. Кальмук Н.В. Управління прибутком підприємства в сучасних умовах // Науковий вісник НЛУ України. - 2005. - № 15.5. - С. 254 - 258.

9. Косік А.Ф. Мікроекономіка: Навч. посібник / А.Ф. Косік Г.Е. Гронтковська. - К.: ЦНЛ, 2004. - 415 с.

10. Кривицька О.Р. Планування прибутку підприємства // Фінанси України. - 2005. - № 6. - С. 12 - 16.

11. Кулішов В.В. Мікроекономіка: основи теорії і практикум: Навч. посібник / В. В. Кулішов. - Київ: Ельга, Ніка-центр, 2004. - 331с.

12. Крупка М.І. Основи економічної теорії: Підручник / М. І. Крупка П.І. Островерх, С.К. Ревевчук. - Львів: Діалог, 2001. - 344 с.

13. Мікроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 679 с.

14. Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів / О.В. Мініна О.Я. Базілінська. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 350 с.

15. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підручник. - Львів, 2002. - 312 с.

16. Мухин С.А. Прибыль в новых условиях хозяйствования. - М.: Финансы и статистика, 2006. -144 с.

17. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. А.П. Наливайка. - К.: КНЕУ, 1999. - 208 с.

18. Падері І.Д. Методи прогнозування діяльності промислових підприємств в умовах перехідної економіки // Економіка. Фінанси. Право. - № 7. - 2005. - С. 6 - 9.

19. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

20. Пономаренко О.І. Сучасний економічний аналіз: У 2 ч.: Навч. посібник. Ч. 1: Мікроекономіка. - Київ: ЦУЛ, 2004. - 262 с.