Конкурентоспроможність продукції підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства

1.1 Економічна сутність конкурентоспроможності продукції та її вплив на рентабельність підприємства

1.2 Методи оцінювання конкурентоспроможності продукції підприємства

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності віртуального підприємства

3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

В сучасних умовах розвитку економіки України формуються якісно нові вимоги до діяльності підприємств. Однією з таких вимог є конкурентоспроможність підприємства та його продукції.

Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності продукції підприємства є дуже актуальним питанням. Сьогодні умови формування ринкових відносин в Україні характеризуються не тільки впливом зовнішньої загальносвітової економічної кризи, а й швидкими темпами динамічності вітчизняної економіки, зниженням платоспроможності населення через значне підвищення рівня інфляції, загострення конкурентної боротьби, інколи не досить чесної. Тяжкий фінансовий стан деяких вітчизняних підприємств пояснюється не тільки сильним податковим тиском, відсутністю коштів на модернізацію виробництва, а й низькою конкурентною здатністю вітчизняної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Сьогодні більшість суб'єктів господарювання у галузі виробництва змушені шукати нові способи та засоби для виживання і для забезпечення свого ефективного функціонування. Основною метою підприємств стає не тільки одержання прибутків, а й підвищення своєї конкурентоспроможності. У зв'язку з цим виникає необхідність у вдосконаленні управління конкурентоспроможністю підприємства та його продукції шляхом використання принципів сучасних економічних наук - менеджменту і маркетингу.

Обґрунтування поняття та методики оцінки конкурентоспроможності розкривається у працях зарубіжних дослідників: Ж. Ламбена, Л. Мартіна, М. Портера, Д. Роудерса, Р. Фатхутдінова. Різні аспекти забезпечення конкурентоспроможності відповідних об'єктів є предметом дослідження і вітчизняних фахівців, зокрема Л.В. Балабанової, С.С. Гаркавенка, В.Д. Немцова, П.Т. Саблука та інших.

Метою курсової роботи є дослідження конкурентоспроможності продукції підприємства та розробка заходів щодо її підвищення.

Завдання курсової роботи:

- з'ясувати теоретичне значення та сутність конкурентоспроможності продукції;

- узагальнити теоретико-методологічні основи оцінювання конкурентоспроможності продукції;

- провести аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

- обґрунтувати шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції в сучасних умовах.



1. Теоретичні засади оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства

1.1 Економічна сутність конкурентоспроможності продукції та її вплив на рентабельність підприємства

Однією з економічних категорій, що характерні для ринкової економіки є конкурентоспроможність продукції. Якщо під конкурентоспроможністю підприємства розуміють його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення умов конкурентного ринку, то під конкурентоспроможністю продукції - сукупність її властивостей, що відображає міру задоволення конкретної потреби споживача.

Конкурентоспроможність - багатовимірне економічне явище, отже, повинно виражатися системою показників. Зведення поняття до одного або кількох складових, спричинює неповноту його визначення та подальшого оцінювання. Через це має місце необхідність зазначити, що конкурентоспроможність як показник існує лише за умови існування на ринку конкуренції, тому підхід до цього поняття доцільно сформувати цією умовою.

Згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції» - «економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку” [5].

Тобто, конкуренція визначається як суперництво між господарюючими одиницями, зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети за умови обмеженості необхідних ресурсів. Якщо цю мету конкретизувати з точки зору ринкової економіки, то ринкова конкуренція є боротьбою господарюючих суб'єктів за отримання прибутку. Таким чином, прибуток є кінцевою метою діяльності підприємства.

Для чіткого розуміння поняття конкурентоспроможності підприємства постає задача визначити - яке місце відносно кінцевої мети у вигляді отримання чистого прибутку підприємством займає його конкурентоспроможність і як вона на неї впливає.

Аналіз наукових джерел свідчить, що саме поняття конкурентоспроможність є багатоаспектним поняттям. Згідно виразу М. Портера досі «не існує загальноприйнятого визначення конкурентоспроможності. Для фірм конкурентоспроможність означає можливість конкурувати на світовому ринку за наявності глобальної стратегії. Для багатьох конгресменів конкурентоспроможність означає додатний зовнішньо торгівельний баланс. Для деяких економістів конкурентоспроможність уособлювалася в низьких виробничих витратах на одиницю продукції, доведених в обмінному курсі» [4].

Сам термін «конкурентоспроможність продукції», на думку деяких дослідників, означає здатність продукції витримати конкуренцію, тому продукція може мати тільки потенційну конкурентоспроможність, про реальну конкурентоспроможність варто говорити лише щодо товару[4;11].

Конкурентоспроможність товару є більш широким поняттям, позаяк конкурентоспроможність продукції виникає тільки під час її реалізації в умовах конкурентного ринку[3].

Поняття конкурентоспроможність товару і конкурентоспроможність продукції тісно пов'язані між собою. Вони зведені до однієї головної мети - отримання прибутку в результаті реалізації продукції виробництва на ринку. Але будь-який товар може бути реалізованим тільки за умови його відповідності вимогам конкретного споживача. Купуючи продукцію, кожен споживач реалізує своє право вибору з-поміж аналогічної продукції, яку пропонує ринок. Тому він купить лише ту продукцію (товар), що найбільшою мірою задовольнить його потреби [13].

Конкурентоспроможність продукції за методами здійснення можна розрізнити на цінову і нецінову. Низька ціна може мати багатоцільове призначення. Вона є свого роду інструментом проникнення на нові ринки, використовується підприємством проти конкурентів і т.д. Нецінова конкуренція базується на відмінних особливостях продукції (товару) у порівнянні з аналогічними виробами конкурентів. Основні показники конкурентоспроможності продукції це - ціна і якість. Але до її складу входять і інші важливі елементи такі, як корисність і споживча вартість.

Отже, конкурентоспроможністю продукції є її здатність задовольняти потреби споживача в умовах певного ринку, часу, за показниками якості та витрат споживача на придбання, експлуатацію чи вживання даної продукції.

Кінцевим результатом функціонування виробничого підприємства є процес випуску продукції, що є фактором появи підприємства на ринку. Після чого продукція реалізується на ринку та підприємство отримує дохід від цього в обсязі, що перевищував би витрати. Обсяг реалізації продукції безпосередньо залежить від умов ринку, на якому відбуваються операції купівлі-продажу. За нинішніх умов господарювання у світі та в окремо взятих країнах майже кожен ринок має значну чисельність продавців та покупців одночасно, тобто має місце конкуренція серед учасників ринку. В процесі участі підприємства в конкуренції, саме його продукція в першу чергу піддається критичному та порівняльному аналізу відносно продукції конкурентів за вимогами споживачів (покупців). Споживачі купують ту продукцію, яка, на їх думку, найбільшою мірою задовольняє їх потреби. Надаючи перевагу певному підприємству, споживачі формують попит на його продукцію і забезпечують йому відповідний обсяг реалізації. Таким чином, у кожного підприємства на ринку утворюється свій попит і своя частка ринку. За цим фактором підприємства спочатку займають свої ніші в ринковому просторі. Тобто, покупці визначають виробнику певне місце серед інших на ринку за сукупними результатами споживання - його конкурентну позицію.

По мірі ускладнення ринкових відносин під позицією на ринку також розуміють сформований імідж підприємства як постачальника і партнера, фінансову спроможність як учасника ринку, стратегічну спрямованість його діяльності на ринку. Тобто, по мірі ускладнення ринкових відносин, визначаючи обсяг конкурентної позиції, враховується не тільки оцінка споживачів, але й інших суб'єктів, які співпрацюють з підприємством і зацікавлені знати його місце на ринку. Це спричинює комплексність проведення оцінки конкурентної позиції.

Отже, показник конкурентної позиції відображає оцінку результатів виробничої діяльності підприємства учасниками ринку, які конкурують або співпрацюють з ним та отримують від цього певні блага (до них відносяться не тільки споживачі). Змінити свою конкурентну позицію підприємство може, лише змінивши характеристики результатів своєї діяльності згідно з вимогами суб'єктів оцінки.

Інакше кажучи, конкурентна позиція підприємства відображає довгострокові зусилля підприємства по завоюванню частки ринку та водночас визначає відмінність від конкурентів. Але, не варто обмежувати конкурентну позицію обсягом реалізації продукції. Такий підхід правомірний лише на момент виходу підприємства на ринок, коли інші учасники ще не можуть оцінити його через недостатність інформації.

Слід зазначити, що показник конкурентної позиції є динамічним, так як відповідає змінам ринку, коливанням результатів виробничої діяльності самого підприємства та, відповідно, змінам критеріїв оцінки суб'єктів оцінювання. Тобто, є показником, що визначається у конкретний момент часу. Умови ринку та вимоги споживачів швидкоплинні, розмір конкурентної позиції - теж. І, якщо, насампочаток, доходність як результат оцінки формувала розмір конкурентної позиції, то надалі саме конкурентна позиція, яка аналізується вже не лише споживачами, впливає на обсяг виручки підприємства. Таким чином, при зниженні розміру конкурентної позиції, підприємство більшою чи меншою мірою (а можливо, і повністю) може втратити доходи від випуску продукції.

Суб'єкти оцінювання конкурентної позиції аналізують показники, що характеризують діяльність підприємства в рамках власних інтересів. Тобто, змінюючи характеристики своєї діяльності, підприємство, відповідно, змінює свою конкурентну позицію. Так, спостерігається двосторонній зв'язок між конкурентною позицією та діяльністю підприємства, який активізується в разі невідповідності обсягу конкурентної позиції та бажаного рівня доходів підприємства. Інакше кажучи, в процесі пристосування підприємства до ринкових конкурентних вимог.

Усе вищевикладене доводить, що прибуток, як основна мета діяльності, визначається конкурентною позицією підприємства і залежить від неї.

Таким чином, взаємозв'язки ключових процесів діяльності підприємства мають послідовність, наведену на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Структурно-логічна схема ключових процесів діяльності підприємства [4]

Отже, конкурентоспрожність є показником, похідним від показника конкурентної позиції. Адже, конкурентоспроможність представляє собою спроможність підприємства конкурувати, тобто змінювати свою конкурентну позицію на ринку. Характер цієї зміни обумовлений загальною ситуацією на ринку. Зважаючи на те, що конкуренція на ринку зумовлює нестабільне середовище, перед підприємством постає задача зміцнити свою конкурентну позицію. Під зміцненням конкурентної позиції слід розуміти утримання або збільшення значення показника, що визначає її обсяг

1.2 Методи оцінювання конкурентоспроможності продукції підприємства

Як зазначає теорія та практика господарювання, виробництво конкурентоспроможної продукції - головна вимога ринкової економіки. Конкурентоспроможна продукція включає в себе багато параметрів, це можуть бути: відомість торгової марки, наявність супровідних послуг, органолептичні характеристики продукції тощо, але головною є якість продукції.

Якість продукції, включає в себе декілька параметрів: новизна, технічне забезпечення, відсутність браку, надійність. Дотримання стандартів якості - це є головним чинником утримання позицій на ринку та забезпечення максимального рівня продажів [1], відповідної стратегічної орієнтації, обґрунтування політики розвитку підприємств.

Проблема конкурентоспроможності вітчизняної продукції в умовах подальшого розвитку економіки пов'язана, насамперед, з розробкою системи управління конкурентоспроможністю. Завоювання й утримання конкурентних переваг - ключові фактори успіху підприємства в конкурентній боротьбі. Особливої гостроти ця проблема досягає в умовах посилення інтенсивності конкуренції на окремих ринках, де від виробників продукції потрібно постійно відслідковувати зміни попиту, вартості сировинних ресурсів, а питання рентабельності активів прямо залежить від ступеня використання новітніх підходів у сфері стратегічного маркетингу.

Оцінка конкурентоспроможності дозволяє визначити не лише наявний стан показників, а і необхідні завдання для підвищення конкурентоспроможності продукції. Вона може відбуватися за наступними напрямами: дослідження кон'юнктури (попит та пропозиція, ціни на ринку, канали збуту), аналіз якісних та кількісних показників продукції, визначення основних конкурентних переваг товару, економічних показників для визначення конкурентоспроможності та обрання зразка для порівняння.

Аналіз літератури свідчить, що на сьогоднішній день розроблено значну кількість методів оцінки конкурентоспроможності продукції (табл.1.1.), які можна класифікувати за різними критеріями.

Таблиця 1.1 Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності продукції [11]

Критерій	Види методів
За принципом, що використовується	- органолептичні, реєстраційні, вимірювальні, соціологічні (вимірюють одиничні критерії конкурентоспроможності); - експериментальні (оцінюють одиничні параметри конкурентоспроможності на певний момент часу, є досить достовірними, проте витратними за часовим параметром); - розрахункові (використовують, якщо необхідно визначити груповий показник або узагальнений критерій); - статистичні (застосовують при оцінці конкурентоспроможності на основі обсягу продажу); - аналітичні ( застосовують для оцінки групових критеріїв, а також для оцінки діяльності конкурентів); - маркетингові (застосовують для визначення загального рівня конкурентоспроможності );
За номенклатурою	- прямі (можуть містити значну кількість критеріїв, з яких основними є якість та ціна, дають можливість розраховувати інтегральний показник якості чи оцінювати відношення якість/ціна); - непрямі (основними також є якість та ціна, що закладаються в основу оцінювання після прямого розрахунку);
За стадією життєвого циклу	- методи, які використовуються переважно на етапі проектування та виробництва продукту; - методи, що переважно використовують на етапі реалізації та експлуатації продукції;
За способом відбору важливих аспектів товару	- відбір проводиться суб'єктами оцінки; - відбір проводиться на основі експертного опитування з числа внутрішніх та зовнішніх експертів; - відбір проводиться на основі думки репрезентативної вибірки споживачів;
За показниками оцінки	- диференційований; - комплексний; - змішаний;
За формою представлення результатів	- розрахунково-аналітичний; - матричний метод (наприклад, "Матриця Нільсона"); - графічний метод.

Усі вони орієнтовані на отримання відповідних показників рівня конкурентоспроможності, але їх результати відображають лише деякі параметри продукції, важливі з погляду його підтримки чи підвищення.

На наш погляд, оскільки якість на сьогоднішній день виступає однією з основних характеристик продукції підприємства, варто більше уваги приділяти методам оцінювання конкурентоспроможності, які засновані на порівнянні обраного товару зі зразком для визначення відносного рівня якості [3]. До них можна віднести диференційований, комплексний і змішаний методи (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Порівняльна характеристика методів оцінки конкурентоспроможності продукції[15]

Метод	Опис	Переваги	Недоліки
Диференціальний	здійснюється порівняння одиничних параметрів еталону і обраної продукції для оцінювання	- дозволяє визначити параметри, що забезпечують відповідний рівень конкурентоспроможності або навпаки; - точність у розрахунку;	- складність збору інформації; - не враховує вплив параметрів продукції на вибір споживача; - оцінка впливу параметрів може містити значну похибку; - статичний;
Комплексний	використовується, якщо при характеристиці якості товару застосовуються сукупні параметри, які описують певну властивість товару	- простий у застосуванні; - доступність необхідної для оцінювання інформації; - дозволяє оцінити окремі властивості товару;	- оцінка впливу параметрів є не точною; - статичний;
Змішаний	цей метод поєднує у собі характерні риси та методичні засади диференціального і комплексного методів, при його розрахунку використовують найбільш важливі одиничні показники.	- оцінка найбільш важливих одиничних показників; - точність оцінки конкурентоспроможності;	- не враховує динаміки розвитку продукту та потреб споживача; - складність математичного розрахунку; - статичний.

Їхній детальний аналіз дає можливості визначити, що найбільшу цікавість та практичну доцільність представляють комплексний та змішаний, оскільки вони забезпечують розрахунок інтегрального показника. Інтегральний показник має важливе значення, оскільки дає можливість відслідковувати динаміку зміни показника конкурентоспроможності у часі та просторі. Крім того, він закладає засади для відпрацювання відповідних управлінських рішень як основи реалізації стратегії і тактики конкурентоспроможності. конкурентоспроможність фінансовий економічний

Проте, на нашу думку, при виборі між комплексним та змішаним методами перевагу варто віддати комплексному, оскільки змішаний є більш складним у розрахунках, що може призводити до певних неточностей, похибок, а також підвищенні витрат на його здійснення.

Будь-який товар характеризується за трьома основними групами показників: якість, сервісні послуги, що надаються разом з товаром, економічні параметри товару. У разі відсутності такого товару або послуги для порівняння можуть бути взяті потреби покупців. Також на інтегральний показник конкурентоспроможності впливає економічне середовище [7, с. 42].

При розрахунку параметрів необхідно звернути увагу на те, що якщо елемент одиничних показників дорівнює 0, то товар не задовольняє обрану норму. Як наслідок груповий показник товару буде дорівнювати 0. Це свідчить про те, що дана продукція є не конкурентоспроможною і випуск на даний ринок є недоцільним.

Для розрахунку групового показника за технічними параметрами використовують формулу [9]:

(1.1)

де - груповий показник конкурентоспроможності за технічними параметрами;

- одиничний показник конкурентоспроможності за і-м технічним параметром;

- важливість і-го параметра в вибірці з n технічних параметрів, що описують потребу;

- число параметрів, які оцінюються.

Розрахований груповий показник відображає ступінь відповідності даного товару існуючим потребам за набором технічних характеристик. Саме тому, чим вищий цей показник, тим повніше задовольняються параметри.

За допомогою повних витрат на експлуатацію продукції можна визначити груповий показник за економічними параметрами. Повні витрати споживача визначаються за формулою [9]:

(1.2)

де - повні витрати споживача на придбання і споживання товару;

- одноразові витрати на купівлю продукції;

- середні сумарні витрати на придбання і споживання продукції, що відносяться до і-того року служби;

- строк служби;

При цьому:

(1.3)

де - витрати на придбання і споживання по j-ї статті;

- кількість статей;

Але якщо необхідно врахувати коефіцієнт приведення витрат на експлуатацію виробу, то використаємо наступну формулу [8]:

(1.4)

Відповідно підрахунок групового показника за економічними параметрами проводиться за формулою:

(1.5)

де - груповий показник за економічними параметрами;

,- одноразові витрати на купівлю аналізованої продукції та зразка;

, - сумарні витрати на придбання і споживання аналізованої продукції та зразка в і-му році;

- строк служби;

- коефіцієнт приведення експлуатаційних витрат до розрахункового року.

Строк служби виробів промислового призначення відповідає терміну амортизації. Для споживчої продукції відбувається оцінка терміну служби на основі даних про аналогічні товари.

Інтегральний показник конкурентоспроможності розраховується за допомогою наступної формули:

(1.6)

де - інтегральний показник конкурентоспроможності аналізованої продукції по відношенню до виробу - зразка.

Суть показника К полягає у тому , що він відображає відхилення між продукцією що порівнюється в споживчому ефекті, який припадає на одиницю затрат покупця з купівлю та споживання виробів. Якщо К < 1, то товар що аналізується поступається еталону за конкурентоспроможністю, а якщо К> 1, то перевершує, у випадку якщо К = 1, то конкурентоспроможність вважається рівною.

Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва й можливості вигідного продажу. Разом з тим конкурентоспроможність товару - це не тільки висока якість і технічний рівень, це й уміле маневрування в ринковому просторі й у часі, а головне - максимальний облік вимог і можливостей конкретних груп покупців. Причому об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути вироблена тільки на основі критеріїв, якими оперує споживач, для якого цей товар призначений. Причини конкурентоспроможності товару необхідно шукати в конкурентних перевагах окремих його характеристик, що є наслідком більш ефективного управління процесом розробки, реалізації й експлуатації пропонованої продукції.

Конкурентоспроможність продукції й конкурентоспроможність фірми виробника співвідносяться між собою як частина й ціле. Можливість компаній конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару, а також сукупності економічних методів управління діяльністю фірми, що роблять вплив на результати конкурентної боротьби.



2. Аналіз фінансово-господарської діяльності віртуального підприємства

Для забезпечення ефективної діяльності в сучасних умовах керівництву необхідно вміти реально оцінювати фінансово-економічний стан свого підприємства, а також стан ділової активності партнерів і конкурентів.

Фінансово-економічний стан - найважливіший критерій ділової активності й надійності підприємства, що визначає його конкурентоспроможність і потенціал в ефективній реалізації економічних інтересів всіх учасників господарської діяльності. Воно характеризується розміщенням та використанням засобів (активів) та джерел їх формування (власного капіталу і зобов'язань, тобто пасивів). Основна мета аналізу - виявлення найбільш складних проблем управління підприємством у цілому і його фінансових ресурсах зокрема.

Головними завданнями аналізу фінансово-економічного стану підприємства є правильні оцінки початкового фінансового положення та динаміки його подальшого розвитку, що складається з наступних етапів:

1) ідентифікації фінансово-економічного становища;

2) змін фінансово-економічного стану в просторово-часовому розрізі;

3) основних факторів, що викликали зміни у фінансово-економічному стані;

4) внутрішньогосподарських резервів зміцнення фінансового становища.

Для проведення фінансово-економічного аналізу господарської діяльності підприємства використано дані фінансово-економічної звітності віртуального підприємства згідно варіанту 64.

В таблиці 2.1. Наведено загальні дані щодо обсягів діяльності підприємства за 2012-2014 роки.



Таблиця 2.1. Оцінка обсягів діяльності підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2 012р.	2 013р.	2 014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2 012р.	2 013р.	2 012р.	2 013р.
1. Обсяги діяльності в діючих цінах, тис.грн.	3370	3450	3860	115	112	490	410
2. Індекс цін	1,02	1,03	1,06	104	103	0,04	0,03
3. Обсяги діяльності в порівняльних цінах, тис.грн.	3437,4	3553,5	4091,6	119	115	654,2	538,1
4. Обсяги реалізації продукції, тис.грн.	3500	3495	4010	115	115	510	515

Згідно даних таблиці 2.1, обсяги діяльності підприємства зростають в середньому на 15% щороку. Зокрема, у 2014 році обсяги діяльності підприємства збільшилися на 490 тис. грн.. у порівнянні з 2012 роком та на 410 тис.грн. у порівнянні з попереднім 2013 роком. Частково це відбулося за рахунок підвищення індексу цін на 4 і 3% відповідно. Проте, можна зробити висновок, що підприємство динамічно розвивається.

Персонал є головним ресурсом кожного підприємства, від ефективності його використання здебільшого залежать результати діяльності та конкурентоспроможність. Трудові ресурси призводять до дії матеріально-речові елементи виробництва, створюють продукт, вартість та доданий продукт у формі прибутку.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку і забезпечують господарську діяльність. Крім постійних працівників, в господарській діяльності можуть брати участь й інші працездатні особи.

В господарській діяльності підприємства беруть участь усі працівники на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, становлять його трудовий колектив.

В таблиці 2.2 наведені основні чисельні та структурні характеристики персоналу підприємства.

Таблиця 2.2 Оцінка чисельності персоналу підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2012р.	2013р.	2012р.	2013р.
1.Чисельність працівників на початок року. ос.	50	54	59	118	109	9	5
2. Чисельність працівників на кінець року, ос.	54	59	68	126	115	14	9
3. Середньооблікова чисельність працівників, ос.	52	57	64	122	112	12	7
4.Чисельність робітників, %	64	60	58	91	97	-6	-2
5.Чисельність робітників, ос.	33	34	37	111	109	4	3
6.Чисельність спеціалістів і працівників апарату управління, ос.	19	23	27	142	118	8	4

Чисельність персоналу станом на кінець 2014 року становить 59 чол. В динаміці чисельність персоналу збільшувалася в середньому на 14% щороку, що пов'язане насамперед зі збільшенням обсягів діяльності.

Таблиця 2.3. Оцінка структури персоналу підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2 012р.	2 013р.	2 014р.	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2012р.	2013р.
1. Середньооблікова чисельність працівників, ос.	52	59	68	16	9
2.Чисельність робітників, ос.	33	34	37	4	3
3. Питома вага робітників, %	64	60	58	-6	-2
4.Чисельність спеціалістів і працівників апарату управління, ос.	19	23	27	8	4
5.Питома вага спеціалістів і працівників апарату управління, %	36	40	42	6	2

У структурі персоналу чисельність робітників становить в середньому за досліджуваний період 63%, проте в динаміці спостерігається тенденція до скорочення виробничого персоналу Це негативне явище, оскільки саме виробничий персонал створює додану вартість.

Персонал підприємства знаходиться в постійному русі, внаслідок найму одних працівників і звільнення інших. Процес оновлення колективу за рахунок вибуття одних і найму інших називається змінністю персоналу. Закріплення й використання персоналу характеризується системою показників:

1. Коефіцієнт загального обороту (К_об) розраховується як відношення кількості прийнятих і звільнених працівників за звітний період до середньооблікової чисельності штатних працівників:

К_об = Ч_пр + Ч_зв / Ч_об х 100 (2.1)

2. Коефіцієнт прийому кадрів (К_п) визначається як відношення кількості осіб, прийнятих на роботу за певний період (Ч_пр), до середньооблікової чисельності штатних працівників за той самий період

К_п =Ч_пр /Ч_об х 100 (2.2)

3. Коефіцієнт звільнення, тобто вибуття (К_зв), працівників розраховується як відношення кількості звільнених працівників за звітний період до середньооблікової чисельності штатних працівників

К_зв = Ч_зв / Ч_об (2.3)

Великого значення для оцінки обороту кадрів має визначення коефіцієнтів плинності та відновлення.

4. Коефіцієнт плинності кадрів (К_пл) розраховується як відношення кількості звільнених працівників за звітний період за прогули та інші порушення трудової дисципліни, невідповідність зайнятій посаді, а також за власним бажанням (крім поважних причин) до середньооблікової чисельності штатних працівників:

К_л = Ч_зв.пор /Ч_об (2.4)

Де Ч_зв.пор - чисельність звільнених за порушення трудової дисципліни та за власним бажанням.

5. Коефіцієнт відновлення кадрів характеризується співвідношенням кількості прийнятих працівників до кількості звільнених з різних причин за певний період:

К_від = Ч_{пр /}Ч_зв (2.5)

У таблиці 2.4 наведено показники руху персоналу підприємства.

Таблиця 2.4. Оцінка руху персоналу підприємства за 2012-2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2012р.	2013р.	2012р.	2013р.
1.Чисельність працівників на початок року. ос.	50	54	59	118	109	9	5
2. Чисельність працівників на кінець року, ос.	54	59	68	126	115	14	9
3.Середньооблікова чисельність працівників, ос.	52	57	64	123	112	12	7
7. Коефіцієнт прийому кадрів	0,17	0,14	0,20	117	145	0,030	0,063
8. Коефіцієнт вибуття кадрів	0,10	0,05	0,06	65	119	-0,034	0,010
9. Коефіцієнт плинності кадрів	0,1	0,05	0,06	60	120	-0,040	0,01

Аналізуючи рух кадрів на підприємстві можна зробити висновок про доволі ефективну кадрову політики,оскільки коефіцієнт знаходяться в межах природного руху (10-17% на рік) . Показник плинності кадрів є також невисоким, що свідчить про сприятливі умови праці та наявність стабільного колективу працівників.

Важливими показниками ефективності праці є показники продуктивності праці. Під продуктивністю праці розуміють ефективність затрати праці, яка визначається кількістю продукції, виготовленої в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю продукції, тобто:

(2.6)

де Q - обсяг виручки від реалізації;

Ч- загально облікова чисельність працівників.

Основні показники ефективності використання персоналу підприємства наведено в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Оцінка продуктивності праці підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2012р.	2013р.	2 012р.	2 013р.
1. Обсяги діяльності в діючих цінах, тис.грн.	3370	3450	3860	115	112	490	410
2. Середньооблікова чисельність працівників, ос.	52	57	64	123	112	12	7
3.Чисельність робітників, ос.	33	34	37	112	109	4	3
4.Чисельність спеціалістів і працівників апарату управління, ос.	19	23	27	142	117	8	4
6. Продуктивність праці, тис.грн.	64,8	60,5	60,3	93	100	-4,4952	-0,21382
7. Трудомісткість праці, тис.грн.	0,015	0,017	0,017	107	100	0,00115	0

Аналізуючи таблицю 2.5, слід відмітити, що ефективність використання персоналу у 2014 році знизилася на 7% у порівнянні з 2012 роком та становила на протязі 2013-2014рр. 60,5 та 60,3 тис. грн.на 1 працівника. На зниження продуктивності праці вплинуло насамперед зміна у структурі персоналу, оскільки збільшилася кількість працівників апарату управління на 42 % а чисельність промислово-виробничого персоналу лише на 12% за досліджуваний період. Для підвищення продуктивності праці підприємству необхідно удосконалити структуру персоналу.

Стабільність фінансового стану підприємства в умовах ринкової економіки обумовлена значною мірою його діловою активністю, що залежить від шпроти ринків збуту продукції, його ділової репутації, ступеня виконання плану за основними показниками господарської діяльності, рівня ефективності використання ресурсів і стабільності економічного зростання.

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється, насамперед, у швидкості обороту його коштів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів оборотності, що наведено у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6. Показники ділової активності підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2 012р.	2 013р.	2 012р.	2 013р.
1.Середній період погашення дебіторської заборгованості	90	180	120	133	67	30	-60
2.Середній період погашення кредиторської заборгованості	360	360	360	100	100	0	0
3.Оборотність власного капіталу	2,69	2,81	3,4	126	121	0,71	0,59

У процесі господарської діяльності підприємство дає товарний кредит для споживачів своєї продукції, тобто існує розрив у часі між продажем товару й надходженням оплати за нього, у результаті чого виникає дебіторська заборгованість. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, КО_{деб._заб} визначається як частка від ділення чистої виручки від реалізації продукції на середню за аналізований період чисту дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги:

(2.7)

де Деб_Заб - дебіторська заборгованість

За цим коефіцієнтом судять, скільки разів у середньому за аналізований період дебіторська заборгованість перетворюється в грошові кошти.

Цей коефіцієнт порівнюють із середніми галузевими значеннями й аналогічними показниками за 3-5 попередніх періодів. Крім того, цей показник корисно порівнювати з періодом обороту кредиторської заборгованості. Це дозволяє зіставити умови комерційного кредиту, яким підприємство користується у своїх постачальників, з умовами надання товарного кредиту для його клієнтів. Оборотність дебіторської заборгованості досить низька. Це означає, що підприємство або надає більш тривалий товарний кредит, або не вимагає від споживачів неухильного виконання контрактних умов. Термін погашення дебіторської заборгованості є високим, тобто з обігових коштів підприємства вилучаються ресурси на 120 днів. У 2014 році термін погашення дебіторської заборгованості покращився. Що позитивно вплинуло на рівень ділової активності.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості показує, через скільки днів у середньому підприємство погашає свою заборгованість перед постачальниками.

(2.8.)

У нашому випадку період обороту дебіторської заборгованості в 2 рази є нижчим ніж період обороту кредиторської заборгованості. Це позитивно впливає на фінансовий стан підприємства.

Діяльність підприємства нерозривно пов'язана з наявністю та використанням основних засобів, які повинні характеризуватися відповідним складом та структурою для здійснення процесу виробництва. Для забезпечення конкурентоспроможності підприємства та отримання необхідної величини прибутку необхідно здійснювати постійний аналіз ефективності використання основних засобів та досліджувати фактори, які впливають на цю зміну. У таблиці 2.7. Наведено показники забезпеченості підприємства основними засобами.

Таблиця 2.7. Оцінка наявності основних фондів підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2012р.	2013р.	2012р.	2013р.
1. Вартість основних фондів на початок року, тис. грн.	2250	2010	1568	70	78	-682	-442
2. Вартість основних фондів на кінець року, тис. грн.	2010	1568	1404	70	90	-606	-164
3.Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.	2130	1789	1486	70	83	-644	-303
4. Середньорічна вартість будинків, споруд, передавальних пристроїв, тис.грн.	1230	1074	912	74	85	-318	-162
5. Середньорічна вартість машин та обладнання, тис.грн.	705	520	407	58	78	-298	-113
6. Середньорічна вартість транспортних засобів, тис. грн.	125	125	105	84	84	-20	-20
7. Середньорічна вартість інструментів, приладів, інвентарю, тис.грн.	45	45	42	93	93	-3	-3
8. Середньорічна вартість інших основних фондів, тис.грн.	25	25	20	80	80	-5	-5

Загальна вартість основних фондів підприємства на кінець 2014 року становила 1568тис. грн. У динаміці на протязі досліджуваного періоду вартість основних засобів зменшилася на 682 тис. грн.(30%), в тому числі:

- вартість будинків, споруд, передавальних пристроїв зменшилася на 26% ( 318 тис. грн..);

- вартість машин та обладнання на 42% (298 тис. грн..);

- вартість транспортних засобів 16% (20тис.грн);

- вартість інших основних фондів на 27%.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства. Збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів.

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів. Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів. До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

Таблиця 2.8. Показники технічної забезпеченості підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2 012р.	2 013р.	2 012р.	2 013р.
1. Обсяги діяльності в діючих цінах, тис.грн.	3370	3450	3860	115	112	490	410
2. Середньооблікова чисельність працівників, ос.	52	57	64	123	112	12	7
3.Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.	2130	1789	1486	70	83	-644	-303
4. Середньорічна вартість активної частини основних фондів, тис. грн.	875	690	554	63	80	-321	-136
5. Фондоозброєність, тис.грн.	41,0	31,4	23,2	57	74	-17,74	-8,17
6. Технічна фондоозброєність, тис.грн.	16,8	12,1	8,7	51	72	-8,17	-3,45
7.Фондозабезпеченість, тис.грн.	0,63	0,52	0,38	61	74	-0,25	-0,13

Фондоозброєність - це додатковий коефіцієнт, що показує середньорічну вартість основних засобів, які приходяться на 1 одного працюючого. Зростання цього показника свідчить про позитивну динаміку технічної оснащеності виробництва, але слід мати на увазі, що перевищення темпів фондоозброєності над темпами росту продуктивності праці є негативним явищем, а ідеальним вважається варіант більш швидкого зростання продуктивності праці, бо це свідчить про зростання максимальної ефективності виробництва.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача (Фо). Цей коефіцієнт показує, яка сума виконаного обсягу робіт приходиться на 1 грн. вартості основних виробничих фондів.

Зважаючи на те, що приріст обсягів діяльності підприємства зростає (15%), а загальна вартість основних засобів знижується (-30%) то можна сказати що на підприємстві зростає ефективність використання основних засобів і знижуються такі показники як фондозабезпеченість і фондоозброєність. Проте, зниження показника фондоозброєності є негативним явище оскільки свідчить про підвищення ручної праці.

Фондовіддача являє собою один з основних факторів, що визначають обсяг продукції підприємства, тому необхідно детально проаналізувати, які фактори, в свою чергу, впливають на неї. Їх багато, як залежних, так і не залежних від підприємства. Проте резерви її росту - краще використання техніки на кожному підприємстві і робочому місці. Інтенсивний шлях ведення господарства припускає систематичне зростання фондовіддачі за рахунок росту продуктивності машин, механізмів і устаткування, скорочення їхніх простоїв, оптимального завантаження техніки, технічного удосконалення основних засобів.



Таблиця 2.9. Оцінка руху основних фондів підприємства за 2012-2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2012р.	2013р.	2012р.	2013р.
1.Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.	2130	1789	1486	70	83	-644	-303
2. Вартість основних фондів, що вибули, тис.грн.	535	600	420	79	70	-115	-180
3. Придбано основних фондів, тис. грн.	295	158	256	87	162	-39	98
4. Коефіцієнт оновлення	0,14	0,09	0,17	124	195	0,03	0,08
5. Коефіцієнт вибуття	0,25	0,34	0,28	113	84	0,03	-0,05
6. Коефіцієнт заміщення	-0,11	-0,25	-0,11	98	45	0,00	0,14

На протязі досліджуваного періоду спостерігається тенденція до зменшення вартості основних засобів на 30%. Аналізуючи коефціціенти руху основних засобів можна сказати, що на підприємстві проводиться ефективна політика модернізації основних засобів про що свідчить зростання коефіцієнту оновлення на 95 %з2013року та на 24% у порівнянні з 2012. Коефіціент вибуття основних засобів здійснюється швидшими темпами ніж коефіцієнт заміщення. Це свідчить про те, що підприємство виводить з балансу непродуктивні основні засоби.

Про підвищення ефективності використання основних фондів свідчить зростання показника фондовіддачі у 2014 році на 35% у порівнянні з 2013 та на 64 у порівнянні з 2012р. Підвищення показників фондовіддачі призводить до підвищення рентабельності капіталу підприємства.

У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства виступає його ліквідність і платоспроможність. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна в кошти платежу. Чим менше час, необхідний для перетворення окремого виду активів, тим вища його ліквідність. Таким чином, ліквідність підприємства- це його здатність перетворити свої активи в кошти платежу для погашення короткострокових зобов'язань.

Таблиця 2.10. Оцінка ефективності використання основних фондів підприємства за 2012- 2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2012р.	2013р.	2012р.	2013р.
1. Обсяги діяльності в діючих цінах, тис.грн.	3370	3450	3860	115	112	490	410
2.Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.	2130	1789	1486	70	83	-644	-303
3. Фондовіддача основних фондів, грн.	1,58	1,93	2,60	164	135	1,02	0,67
4. Фондоємність основних фондів, грн.	0,63	0,52	0,38	61	74	-0,25	-0,13

Оцінку ліквідності підприємства виконують за допомогою системи фінансових коефіцієнтів, які дозволяють зіставити вартість поточних активів, що мають різний ступінь ліквідності, із сумою поточних зобов'язань.

Таблиця 2.11. Оцінка показників ліквідності та фінансової стійкості підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2 012р.	2 013р.	2 014р.	Відхилення показників 2014 р. від показників: (+,-):
				2 012р.	2 013р.
1. Коефіцієнт покриття	2,8	2,7	2,77	0,000	0,05
2. Величина власного оборотного капіталу	979,5	958,5	904,5	-75,000	-54,00
3. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами	5,47	5,33	5,09	-0,380	-0,24
4. Коефіцієнт концентрації власного капіталу	2,61	2,68	2,61	0,000	-0,07
5. Коефіцієнт фінансової залежності	43	33	43	0,000	10,00

Аналіз показників ліквідності та платоспроможності показав, що фінансовий стан підприємства знаходиться в межах нормативних значень.

Коефіцієнт загальної ліквідності (Коефіцієнт покриття) характеризує здатність підприємства забезпечити свої короткострокові зобов'язання з найбільше легко реалізованої частини активів - оборотних коштів. Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку ліквідності активів. Нормальним значенням даного коефіцієнта вважається 1,5…2,5, але не менше 1.

В динаміці спостерігається погіршення показників забезпечення власними оборотними засобами що пов'язане зі зростання дебіторської заборгованості, проте це погіршення не є критичним.

Коефіцієнт фінансової залежності підприємства також є нижчим за 50%, що свідчить про те, що підприємство фінансується переважно з власних джерел.

Показники рентабельності дозволяють дати оцінку ефективності використання менеджментом підприємства його активів.

Рентабельність - це показник, який характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність -- відносний показник, що порівнює одержаний ефект з витратами чи ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту.

Існує багато коефіцієнтів рентабельності. Використання кожного з них залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарчої діяльності підприємства. Від цього залежить і вибір показника прибутку, що використовується в розрахунках. У таблиці 2.12 наведено показники рентабельності підприємства.

Таблиця 2.12. Оцінка рентабельності основних фондів та продукції підприємства за 2012 - 2014 рр.

Показники	2012р.	2013р.	2014р.	2014 р. у % до:	Відхилення 2014 р. від (+,-):
				2012р	2013р.	2012р	2013р.
1.Прибуток підприємства, тис.грн.	639	648	697	109	108	58	49
2.Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.	2130	1789	1486	70	83	-644	-303
3. Рентабельність основних фондів, %	30	36	47	157	131	17	11
4. Рентабельність продукції,%	22	20	24	102	103	2	4
5.Рентабельність продажу, %	18,3	18,5	17,4	95	94	-0,9	-1,1
6.Рентабельність виробництва (основної діяльності),%	19	18,8	18,1	95	96	-0,9	-0,7

Дані таблиці 2.12 свідчать про те, що підприємство працює прибутково і рентабельно. Спостерігаються відносно високі показники рентабельності основних засобів( 47%) та продукції (24%), що зростають у динаміці. Показники рентабельності продажу трохи знизилися у 2014 році (-5%), проте мають також позитивне значення.



3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції

При виборі шляхів підвищення конкурентоспроможності товару нерідко буває дуже своєчасним рішення не про запуск нового, не про зняття з виробництва морально застарілого, а про модифікацію товару. Рішення про модифікацію товару приймається з метою задоволення особливих вимог покупців для отримання більшого прибутку.

Безперечним є і розвиток такого напрямку підвищення конкурентоспроможності товару, як своєчасне надання комплексу послуг, пов'язаних зі збутом і використанням машин, обладнання та іншої промислової продукції та забезпечують їх постійну готовність до високоефективної експлуатації, тобто сервісне або післяпродажне обслуговування. При вмілій організації сервіс є вирішальним чинником підвищення конкурентоспроможності товару, так як ціни на запасні частини в 1,5 - 2,0 рази нижче, ніж ціни на комплектуючі, використовувані у виробництві.

В окремих галузях промисловості існує практика, відповідно до якої фірма-виробник гарантує постачання запасних частин до продаваним виробам протягом певного більш-менш тривалого періоду (нерідко 10 - 12 років, а в Німеччині наприклад автобудівники законодавчо зобов'язані забезпечити наявність запчастин на протязі 10 років ) після зняття їх з виробництва, що дуже привабливо для користувачів. При цьому дуже важливим є те, що працівники служби сервісу, щодня стикаються з встановленим обладнанням, служать джерелом найбільш цінних ідей, що стосуються підвищення рівня конкурентоспроможності наявних і нових виробів [14].

У рішенні задач підвищення конкурентоспроможності продукції з кожним роком все зростаюче значення набуває проблема вибору та освоєння нових ринків збуту. У зв'язку з цим на будь-якому підприємстві дуже важливі аналітико-пошукові зусилля в цій області. Нові ринки збуту вирішальним чином можуть змінити конкурентоспроможність товару і рентабельність збутової діяльності. Зрозуміло, що впроваджуючи товар на новий ринок, можна продовжити життєвий цикл товару. Сезонні коливання в попиті можуть сприяти успішній реалізації того самого товару в різних точках планети. А збільшення обсягу продажів на нових ринках дозволить знизити витрати виробництва на одиницю продукції, насамперед за рахунок використання дешевої робочої сили, досить низьких рівнів податків і митних зборів і ряду інших факторів на нових ринках збуту. У зв'язку з цим дуже важливо для подальшого розвитку конкурентоспроможності товару (перш ніж перейти до нового, його модифікації, зняттю з виробництва) спробувати вийти з ним на новий ринок збуту, якщо на внутрішньому його конкурентоспроможність різко впала. Але при цьому треба точно знати ступінь забезпеченості нових ринків висококваліфікованими працівниками ремонтних і обслуговуючих організацій, тому що в противному випадку покупці можуть зажадати підвищення надійності і спрощення конструкції реалізованої продукції.

В результаті оцінки конкурентоспроможності продукції можуть бути прийняті наступні шляхи підвищення конкурентоспроможності [15, с.31]:

Зміна складу, структури застосовуваних матеріалів (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів та / або конструкції продукції;

Зміна порядку проектування продукції;

Зміна технології виготовлення продукції; методів випробувань, системи контролю якості виготовлення, зберігання, упакування, транспортування і монтажу;

Зміна цін на продукцію, цін на послуги, по обслуговуванню і ремонту, і цін на запасні частини;

Зміна порядку реалізації продукції на ринку;

Зміна структури і розміру інвестиції в розробку, виробництво і збут продукції;

Зміна структури та обсягів коопераційних постачань при виробництві продукції і цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників;

Зміна системи стимулювання постачальників;

Зміна структури імпорту і видів імпортованої продукції.

Стратегія підвищення якості товару є найважливішою складовою частиною стратегії фірми. Об'єктами прогнозування є показники якості товару, що уступають аналогічним показникам товарів конкурентів.

Нагадаємо, що в країнах Європи особливе значення має екологічна група чинників, у тому числі з точки зору їх впливу на конкурентоспроможність підприємств. У всіх країнах світу домінантним стає екологічний тип виробництва, який передбачає комплексне використання ресурсів, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, скоєних очисних споруд, всемірне поліпшення стан охорони праці та навколишнього середовища.

Можна відзначити основну можливість, що відкривається на екологічному ринку - це поліпшення існуючої продукції шляхом її адаптації до нових екологічних вимог. Багато діючі компанії розширюють свій бізнес, пристосовуючи вже випускається, або способи виробництва до нових потреб ринку.

Прикладом вдалої реалізації подібної стратегії може служити популярний в Німеччині бренд "Happy Chicken" (Щасливе Курча). Спочатку таке маркування дійсно ставилася на бройлерних курчат, вирощених в екологічно чистих умовах, без застосування генетично зміненого корму і штучних кормових добавок. Потім під цим брендом стали випускатися і інші продукти харчування. Паралельно йшла активна розкрутка нового бренду. Споживачам переконували, що, використовуючи продукцію з маркуванням "Happy Chicken", піклуються про своє здоров'я і здоров'я своїх близьких. На сьогоднішній день популярність цього бренду в Німеччині настільки велика, що навіть незважаючи на в півтора-два рази вищу ціну (порівняно зі звичайною продукцією), продукти з маркуванням "Happy Chicken" користуються дуже високим попитом [10, с.113].