Розміщення необоротних активів на підприємстві і оцінка ефективності їх використання на прикладі ТОВ "Котлозавод Крігер"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки , молоді та спорту України

Житомирський державний технологічний університет

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему

Розміщення необоротних активів на підприємстві і оцінка ефективності їх використання на прикладі ТОВ «Котлозавод Крігер»

Студентки II курсу

групи ЕП-34

Шваб Людмила Іллівна

Керівник курсової роботи

к.ек.н.,доцент

Клаус Юліани Олегівни

Житомир - 2012р.



Розділ 1. Теоретичні основи суб'єкта дослідження (необоротних активів)

1.1 Економічна сутність, роль та стан розгляду необоротних активів в різних джерелах

Серед проблемних аспектів оцінки необоротних активів залишається порушення із заниженням вартості основних засобів та інших необоротних активів. В звітних документах ревізорів такі порушення відображаються у графі “інші фінансові порушення”.

Цьому питанню була присвячена стаття начальника КРУ в Миколаївській області Кривди О.В., яку було опубліковано у журналі “Фінансовий контроль” № 1 2008 року.

В статті зазначено, що такому порушенню останніми роками приділяється дедалі менше уваги. Вважається, що таке порушення - це результат недотримання об'єктами контролю вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, за що передбачено притягнення до адміністративної відповідальності окремих посадових осіб.

Під час ревізій державних підприємств контролери мають провести суцільну інвентаризацію необоротних активів та перевірити стан відображення їх у бухгалтерському обліку щодо повноти вартості, а також ліквідності, що зробить неможливим різноманітні маніпуляції із вартістю майна.

Завдання даної статті - дослідження правильності оцінки необоротних активів та попередження порушень щодо правильності оцінки необоротних активів.

- Об'єктами дослідження виступають необоротні активи державних підприємств.

- Особливістю необоротних активів є багаторазове їх використання в процесі повсякденної діяльності, збереження початкового зовнішнього вигляду (форми) протягом тривалого періоду, який перевищує один рік. Під впливом зовнішніх умов вони зношуються і протягом нормативного терміну переносять свою первісну вартість на кінцевий результат діяльності установи, а з цього випливає, що від правильності формування первісної вартості, залежить кінцевий результат діяльності установи.

- Дослідження розпочнемо із розгляду порядку обліку необоротних активів державних підприємств. Питання обліку необоротних активів бюджетних установ є актуальним і завжди привертало до себе увагу багатьох науковців, серед них слід виділити Джогу Р.Т., Атамаса П.Й., Палія В.Ф., Гаценко О.П., Панкевича Л.В., Свірко С.В. та інші. Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних вчених, слід відзначити, що розкриття питання обліку необоротних активів бюджетних установ потребують подальшого наукового дослідження.

Необоротні активи є найменш мобільною частиною активів підприємства.

У процесі формування і управління необоротними активами необхідно враховувати їх переваги і недоліки в порівнянні з оборотними активами. Основними перевагами необоротних активів у порівнянні з оборотними активами є: менший ризик інфляційного зменшення та можливе збільшення ринкових цін на нерухомість швидшими темпами, ніж темпи інфляції; здатність приносити стабільний прибуток у разі несприятливої господарської діяльності щодо орендних та лізингових платежів. Можливість більш інтенсивного використання в періоди підйому ринкової інфраструктури.

До недоліків слід віднести: низький рівень маневреності, неможливість швидко змінити структуру вкладених коштів; низький рівень ліквідності і неспроможність забезпечити потік платежів при погіршенні платоспроможності підприємства.

У таблиці 1.1 розглянемо трактування поняття “необоротні активи” в різних літературних джерелах



Таблиця 1.1 Трактування поняття “необоротні активи” в різних літературних джерелах

№	Назва джерела	Визначення
1	Міністерство Фінансів України Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс” (п.4) N 87 від 31.03.99 м.Київ	Необоротні активи - всі активи, що не є оборотними.
2	Правління Національного Банку України постанова про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банку України (Інструкція, п.1.4) 20.12.2005 N 480	Необоротні активи - основні засоби (необоротні матеріальні активи) та нематеріальні активи.
3	Федерація Професійних Спілок України порядок бухгалтерського обліку, збереження та використання необоротних активів у Федерації профспілок України (розд. 1) 13.11.2006 N 180	Необоротні активи - це матеріальні та нематеріальні ресурси, які є на балансі ФПУ та надані у розпорядження структурним підрозділам для їх експлуатації і строк корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року.
4	Міністерство Економіки України наказ про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (Методичні рекомендації, п. 4) 19.01.2011 N 14	Необоротні активи - всі активи, що не є оборотними.

1.1.1 Класифікація необоротних активів за різними ознаками

На підприємстві, враховуючи характер основних господарських операцій та особливості його діяльності, всі активи поділяються на оборотні та необоротні. Активи, метою формування яких не є реалізація чи споживання протягом будь-якого часу, що наступає раніше і визначається:

1). або тривалістю операційного циклу;

2). або в межах дванадцяти місяців з дати використання; класифікуються як необоротні.

У виробничій господарській діяльності операційний цикл - це проміжок часу між придбанням матеріалів і сировини для виробництва та зарахуванням виручки за реалізовані, вироблені з них товари (продукцію, роботи, послуги).

Необоротні активи підприємства - це сукупність матеріально-фінансових ресурсів, що використовуються в його господарській діяльності у своїй натуральній формі тривалий час (більше року) і мають значну вартість окремого об'єкта, а також довгострокове відчуження майна в підприємницьку діяльність інших суб'єктів господарювання. [12]

Майно, що знаходиться у необоротних активах, може бути на підприємстві у формі: основних засобів, нематеріальних активів, незавершених капітальних вкладень (капітальних інвестицій), довгострокових фінансових інвестицій, довгострокових активів у розрахунках, відстрочених податкових активів, негативного гудвілу та інших необоротних матеріальних активів.

1. Основні засоби - сукупність матеріально-речових цінностей (засобів праці), що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері, а їх вартість переноситься конкретною працею, частинами в міру спрацювання на вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг або витрат обігу при реалізації товарів. [1]

З метою визначення прибутку для оподаткування під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності підприємства протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

В господарській діяльності підприємств до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Не належать до основних засобів інші необоротні матеріальні активи, зокрема:

- предмети терміном служби менше одного року;

- тимчасові (нетитульні) споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт;

- інвентарна тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для здійснення технологічних процесів;

- предмети, призначені для видачі напрокат;

- молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини;

- багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадочний матеріал.

Необхідною умовою правильного використання та відтворення основних засобів є їх класифікація за такими ознаками:

1. Функціональне призначення (натурально-речовий склад).

1.1. Будинки (будинки виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління).

1.2. Споруди (об'єкти, що виконують технічні функції - дороги, мости, водокачки тощо).

1.3. Передавальні пристрої (об'єкти трансформації, перетворення і передачі енергії та для переміщення речовин - лінії електропередач, трубопроводи).

1.4. Машини та обладнання:

- силові машини та обладнання (об'єкти, що виробляють теплову енергію та перетворюють різного роду енергію у механічну;

- робочі машини та обладнання (об'єкти, що призначені для механічного, термічного та хімічного впливу на предмет праці);

- вимірювальні прилади (водоміри, вольтметри, касові апарати тощо);

- регулюючі прилади та пристрої (лінійні пристрої диспетчерського контролю, пульти автоматичного управління тощо);

- лабораторне обладнання (мікроскопи, витяжні шафи тощо);

- обчислювальна техніка (електронно-обчислювальні, керуючі та аналогові машини тощо);

- медичне обладнання;

- комп'ютерна техніка та її комплектуючі (комп'ютери, монітори тощо), вартість яких за одиницю чи комплект є вищою за 500 грн;

- інші машини та обладнання (телефони, факси, копіювальна техніка тощо).

1.5. Транспортні засоби (всі види засобів пересування, які призначені для переміщення людей і вантажів).

1.6. Інструмент (механічні та немеханічні знаряддя праці).

1.7. Виробничий інвентар та приладдя (предмети, які служать для полегшення виробничих операцій - робочі столи, верстати, стелажі тощо).

1.8. Господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування).

1.9. Робоча та продуктивна худоба.

1.10. Бібліотечний фонд (наукова, художня та навчальна література, спеціальні види літератури та інші видання незалежно від вартості окремих екземплярів книг).

1.11. Інші основні засоби (багаторічні насадження, капітальні затрати на покращення земель, документація з типового проектування).

2. Формування інформації про основні засоби підприємства.

- Земельні ділянки

- Капітальні витрати на поліпшення земель

- Будинки та споруди

- Машини та обладнання

- Транспортні засоби

- Інструменти, прилади та інвентар

- Робоча і продуктивна худоба

- Багаторічні насадження

- Інші основні засоби

3. Роль в процесі господарської діяльності.

- Активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі).

- Пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва).

4. Сфера використання.

- Виробничі (беруть участь у процесі виробництва і переносять свою вартість на вироблений продукт).

- Невиробничі (використовуються у невиробничій сфері підприємства).

З метою визначення прибутку для оподаткування під терміном “невиробничі фонди” слід розуміти капітальні активи, які не використовуються в господарській діяльності підприємства. Відтворюються вони за рахунок прибутку, який залишається підприємству.[1]

Вартість основних засобів на підприємстві формується за рахунок витрат на придбання, доставку, встановлення, державну реєстрацію, самостійне спорудження і виготовлення, ремонт (якщо вартість перевищує 5 % балансової вартості основних засобів на початок звітного року), страхування господарських операцій тощо. Сума цих витрат складає первісну вартість окремих об'єктів основних засобів.

Первісна балансова вартість основних засобів показує їх вартість на момент введення в експлуатацію і обчислюється:

Пв= Ц(Сп)+Вд+Ву (1.1)

де Пв - первісна вартість основних засобів; Ц(Сп) - ціна придбання об'єктів (повна собівартість виготовлення); Вд - витрати на доставку до місця експлуатації; Ву - витрати на установку і монтаж по введенню в експлуатацію.

Податок на додану вартість бере участь у формуванні первісної вартості основних засобів наступним чином:

а) суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) підприємством у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних засобів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних засобів;

б) у разі, коли підприємство здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням основних засобів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно на збільшення вартості основних засобів і до податкового кредиту не включаються;

в) у разі, коли виготовлені та/або придбані основні засоби частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку, яка відповідає частці їх в оподатковуваних операціях звітного періоду;

г) у разі, коли підприємство придбає основні засоби, вартість яких не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок власних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

Підприємство має право застосовувати щорічну індексацію вартості основних засобів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

Кі=(Іф-10):100 (1.2)

де Кі - коефіцієнт індексації; Іф - індекс інфляції, за результатами якої проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.

Основні засоби, що використовуються підприємством у господарській діяльності, можуть формуватися на принципах оперативного і фінансового лізингу (оренди).

Оперативний лізинг (оренда) передбачає передачу орендарю права користування основними засобами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних засобів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди.

Фінансовий лізинг (оренда) передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних засобів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних засобів з обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні засоби орендарю.

2. Нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

В господарській діяльності підприємства інформація про нематеріальні активи формується щодо кожного об'єкта за такими групами:

- права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

- права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

- права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

- авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

- гудвіл - перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання;

- інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

В процесі їх формування на підприємстві виникають витрати на придбання, виготовлення і доведення до стану, в якому вони придбані для використання відповідно до визначеної мети.

Сума цих витрат складає їх первісну вартість, яка може індексуватися за методикою індексації основних засобів.

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, визнається як об'єкт за умов, якщо підприємство має:

- намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

- можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

- інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Не визнаються активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:

- витрати на дослідження;

- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

- витрати на рекламу та просування продукції на ринку;

- витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;

- витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань.

3. Незавершені капітальні вкладення (капітальні інвестиції) - це вартість об'єктів, що перебувають у стадії будівництва (введення в експлуатацію), а після його завершення формують об'єкти основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.

При здійсненні будівництва підприємство несе витрати на будівельно-монтажні та проектно-розвідувальні роботи, послуги і роботи підрядників тощо.

Вн=МВ+ОП+ОПП+А+ПП (1.3)

де Вн - витрати незавершених капіталовкладень; МВ - матеріальні витрати (вартість матеріалів робіт і послуг) суб'єкта господарювання; ОП - оплата праці; ОПП - обов'язкові платежі; А - амортизація основних засобів, які використовуються для здійснення капітальних вкладень; ПП - вартість робіт і послуг підрядчиків.

Витрати підприємства з метою створення нових та оновлення існуючих основних засобів називають капітальними вкладеннями або інвестиціями

Таблиця 2 Класифікація капітальних вкладень (інвестицій)

Класифікаційні ознаки	Види капітальних вкладень (інвестицій)
Відтворювальна структура	Нове будівництво Розширення Реконструкція Модернізація Технічне переозброєння Ремонт об'єктів основних фондів
Технологічна структура	Будівельні і монтажні роботи Придбання обладнання, інструменту, інвентарю Капітальні роботи і затрати (податок на землю, зайняту під забудову) Поліпшення основних засобів.
Призначення	Виробничого призначення Невиробничого призначення
Спосіб здійснення	Підрядний Господарський Змішаний

Капітальні інвестиції для здійснення господарської діяльності формуються на підприємстві за такими каналами.

Капітальне будівництво (витрати на будівництво, що здійснюється як господарським, так і підрядним способом для власних потреб підприємства), а також устаткування, що підлягає монтажу в процесі будівництва, та авансові платежі для фінансування будівництва).

Необоротні активи у формі не введеного в експлуатацію
устаткування - це майбутні об'єкти основних засобів. Витрати на його формування визначаються за фактичними затратами для доведення їх до того стану, в якому вони знаходяться на підприємстві. [10]

Придбання (виготовлення) основних засобів (витрати на придбання або виготовлення власними силами матеріальних активів, крім об'єктів будівництва та основного стада).

Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів.

Придбання (створення) нематеріальних активів.

Формування основного стада.

Джерелами фінансування (відшкодування) перелічених вище капітальних затрат можуть бути:

- кошти державного бюджету;

- кошти амортизаційного фонду;

- кошти фондів економічного стимулювання;

- прибуток;

- кредити банку;

- позикові кошти;

- цільове фінансування і цільові надходження (інновації);

- пайові внески (інвестиції);

- кошти від продажу акцій;

- вклади засновників;

- кошти від продажу та ліквідації основних засобів;

- джерела формування оборотних активів.

4. Довгострокові фінансові інвестиції - це цінні папери, облігації, внески майна до статутних фондів інших підприємств тощо.

При цьому з метою володіння об'єктами фінансових інвестицій підприємство відчужує майно (активи) у натуральній і вартісній формі із своєї господарської діяльності за фактичними витратами на їх формування (балансовою вартістю).

Довгострокові фінансові інвестиції можуть використовуватися на підприємстві у формі:

- інвестицій пов'язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі;

- інших інвестицій пов'язаним сторонам;

- інвестицій непов'язаним сторонам.

Пов'язана сторона - це юридична особа, яка здійснює контроль над підприємством, або контролюється підприємством, або перебуває під спільним контролем з таким підприємством. Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість осіб, найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду підприємства, або не меншою 20 відсотків, або найбільшою кількістю голосів у керівному органі.

5. Довгострокові активи в розрахунках - це майно, яке передано у власність інших суб'єктів власності з відстрочкою платежів на тривалий строк. Борги підприємству визначаються за домовленістю або визначеними нормами діючого законодавства. Вартість довгострокових активів за балансом підприємства визначається як сума фактичної вартості майна, можливого фінансового результату і відповідного платежу за користування активами на правах власника. [6]

Довгострокова дебіторська заборгованість - борги підприємству фізичних та юридичних осіб, які виникають в ході нормального операційного циклу і будуть погашені після дванадцяти місяців з дати балансу. Такі борги виникають у формі:

- заборгованості за майно, що передано у фінансову оренду (чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду);

- довгострокових векселів, одержаних у забезпечення боргів;

- іншої дебіторської заборгованості, зокрема розрахунки з працівниками за виданими довгостроковими судами.

6. Відстрочені податкові активи - суми податків на прибуток, що підлягають відшкодуванню в наступних звітних періодах внаслідок:

- тимчасових різниць між балансовою вартістю активів або зобов'язань та оцінкою цих активів або зобов'язань, яка використовується з метою оподаткування;

- перенесення податкових збитків, не використаних для зменшення податку на прибуток у звітному періоді.

7. Негативний гудвіл - перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю придбання на дату придбання. Негативний гудвіл може виникнути:

а) в процесі діяльності придбаного підприємства, що прогнозується з обчисленими збитками в майбутньому;

б) в процесі корисного використання (амортизації) придбаних необоротних активів;

в) у разі перевищення справедливої вартості придбаних немонетарних активів над вартістю негативного гудвілу.

Немонетарні активи - всі активи, крім грошових коштів, їх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей.

В господарській діяльності підприємства можуть брати участь інші необоротні матеріальні активи, до яких відносять:

- бібліотечні фонди;

- малоцінні необоротні матеріальні активи (предмети, строк корисного використання яких більше одного року, зокрема спеціальні інструменти, спеціальні пристосування, вартість яких погашається нарахуванням зносу за встановленою підприємством ставкою (нормою) з урахуванням очікуваного способу використання таких об'єктів);

- тимчасові (нетитульні) споруди;

- природні ресурси (придбані природні ресурси для видобутку нафти, газу тощо);

- інвентарна тара;

- предмети прокату;

- інші необоротні матеріальні активи.

В процесі формування необоротних активів здійснені витрати підприємства перетворюються в об'єкти, які мають довгостроковий характер використання в господарській діяльності.

1.2 Економічний механізм формування і використання необоротних активів

Методика аналізу основних засобів та ефективності їх використання

Виконуємо написання дипломних і курсових робіт з економічних дисциплін

Основні засоби є одним з найважливіших факторів будь-якого виробництва. їх стан та ефективність використання впливають на кінцеві результати господарської діяльності підприємств.

Раціональне використання основних засобів та виробничих потужностей промислового підприємства сприяє покращанню всіх техніко-економічних показників, зокрема збільшенню виробництва продукції, зниженню її собівартості, трудомісткості виготовлення.

Завданнями аналізу стану та ефективності використання основних засобів є визначення тенденцій розвитку матеріально-технічної бази підприємства, оцінка динаміки основних засобів підприємства в цілому і за видами, аналіз їх наявності та руху, оцінка якісного і технічного стану основних засобів, аналіз ефективності їх використання, визначення напрямів підвищення технічного рівня підприємства, обчислення резервів підвищення ефективності використання.

Для забезпечення ефективного управління основними засобами їх групують за такими ознаками:

* за характером участі в процесі виробництва,

* за належністю,

* за використанням.

Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами та ефективності їх використання здійснюється за такими етапами:

1. Аналіз динаміки обсягу, складу та структури основних засобів у цілому і за їхніми класифікаційними ознаками.

2. Оцінка якісного стану основних засобів.

3. Аналіз ефективності використання основних засобів.

Аналіз динаміки основних засобів за обсягом,складом та структурою є підставою визначення тенденцій розвитку матеріально-технічної бази підприємства,оцінки його виробничого потенціалу.

На зміну обсягу і структури основних виробничих засобів впливають такі фактори,як тип виробництва (масове,серійне,одиничне),характер та особливості процесу виробництва,технологія,рівень спеціалізації та кооперування,методи організації виробництва.

Збільшення основних засобів підприємства відбувається за рахунок капіталовкладень (будівництво, придбання устаткування, реконструкція підприємства), безкоштовного отримання основних засобів. Причинами зменшення основних засобів може бути реалізація основних засобів, ліквідація при повному зносі, надзвичайна діяльність підприємства (стихійне лихо, техногенна аварія тощо).

Якщо необхідно, аналіз наявності та руху основних засобів здійснюється за натуральними показниками (кількість одиниць устаткування в цілому і за видами тощо).

Якісний стан основних засобів підприємств характеризується структурою основних засобів, їх відповідністю основним вимогам науково-технічного прогресу в галузі, рівнем забезпеченості підприємства необхіднім устаткуванням, терміном експлуатації та ступенем зносу основних засобів, що використовуються.

Прискорення технічного розвитку галузей національної економіки вимагає зростання темпів оновлення основних засобів, особливо їх активної частини. Показники оновлення основних засобів використовують при аналізі їх якісного стану.

Характеризуючи якісний стан основних засобів, визначають також показники фондозабезпеченості, фондоозброєності та механізації праці.

Для вивчення динаміки кількісного і якісного стану основних засобів підприємства використовують абсолютні показники первісної та залишкової вартості основних засобів, зносу, надходження та вибуття основних засобів, а також коефіцієнти здатності, зносу, оновлення, вибуття та приросту основних засобів, фондозабез-печеності, фондоозброєності та механізації праці працівників підприємства.

Для визначення якісного стану основних засобів використовують також структурні показники,алгоритм обчислення.

Важливою складовою аналізу якісного стану основних засобів с оцінка їх технічного стану. Для характеристики вікової структури парку устаткування проводиться групування машин і устаткування за терміном експлуатації. Технічний стан у непрямій формі визначається його віковим складом, який характеризує питому вагу вікової групи у загальній кількості одиниць даного виду устаткування.

Підвищення частки прогресивного устаткування сприяє впровадженню сучасних прогресивних технологій.

Оцінюючи технічний рівень основних засобів, доцільно розглянути організацію ремонту, модернізації засобів праці і виконання ремонтних робіт, звертаючи увагу на виконання ремонтних робіт у строк, високу якість ремонту, його економність. Для аналізу ступеня задоволення технічних потреб за основу розрахунку беруть величину виробничої потужності, яка визначається за продуктивністю активної частини основних засобів. При цьому, здійснюючи аналіз, необхідно враховувати виділення технологічної, виробничої та загальногосподарської системи основних засобів.

Структура основних засобів, що забезпечує технологічний процес виробництва, визначає технологічну систему основних засобів. Виробнича система охоплює технологічну систему, а також необхідну інфраструктуру основних засобів для функціонування технологічної системи. А загальногосподарська система основних засобів містить виробничу систему, інфраструктуру основних засобів, які забезпечують повноцінну життєдіяльність підприємства і створюють умови для її прогресу. Для перелічених систем необхідна збалансованість. Як нестача, так і надлишок основних засобів за будь-якою системою або обмежують ділову активність підприємства, або формують непродуктивні витрати.

Оцінка ефективності використання основних засобів як одного з основних видів виробничих ресурсів, базується на використанні загальної для всіх видів ресурсів методики оцінки, яка передбачає обчислення і аналіз показників віддачі та місткості.

Під запасами ресурсів розуміють наявний обсяг .ресурсів на звітну дату, а під витратами - поточні витрати ресурсів, зокрема, за основними засобами - амортизацію. При зіставленні запасів ресурсів з доходом (виручкою) від реалізації продукції за звітний період слід обчислювати середню величину запасів за той же період.

Одним із узагальнювальних показників ефективності використання основних засобів є фондовіддача, зростання якої є одним з факторів інтеисивного зростання обсягу виробленої продукції.

Ф =ЧД/СрВоз , (1.5)

де ЧД - чистий дохід; СрВоз- середньорічна вартість основних засобів.

Зростання фондовіддачі - головний фактор економії коштів, вкладених в основні засоби. З метою виявлення ефективності використання різних груп основних засобів показник фондовіддачі обчислюється за групами основних засобів, тобто за мінусом вартості основних засобівсоціального призначення,за активною часткою промислово-виробничих запасів (машинам і обладнанню). Зіставлення темпів зміни фондовіддачі за різними групами основних засобів дає можливість визначити напрями удосконалення їх структури.

Іншим показником ефективності використання основних засобів є фондомісткість, яка визначається як відношення середньої вартості основних засобів до обсягу виробленої продукції і є оберненим показником до фондовіддачі. Особливого змісту набувають обчислення і оцінка фондомісткості в динаміці. Зміна фондомісткості вказує на приріст або зменшення вартості основних засобів на 1 грн виробленої продукції і застосовується при визначенні суми відносної економії чи перевитрат коштів у основних засобах.

Фс=СрВоз/ЧД, (1.6)

де ЧД-чистий дохід; СрВоз- середньорічна вартість основних засобів.

Співвідношення темпів приросту вартості основних засобів і темпів приросту обсягу випущеної продукції дає змогу визначити граничний показник фондомісткості, тобто приріст основних засобів на 1% приросту продукції. .Якщо граничний показник фондомісткості менший одиниці, має місце підвищення ефективності використання основних засобів і зростання коефіцієнта використання виробничої потужності.

Рентабельність основних засобів характеризує величину чистого прибутку, яку приносить кожна гривня основних засобів підприємства.

Р= ЧД/Оз, (1.7)

де, ЧД - чистий дохід; Оз - основні засоби.

Показник оборотності основних засобів характеризує час, необхідний для здійснення повного обороту, в процесі якого основні засоби повністю перенесуть свою вартість на вироблену продукцію.

Коб= ЧД/СрВоз, (1.8)

де, ЧД-чистий дохід; СрВоз - середньорічна вартість основних засобів.

Крім загальних показників ефективності використання основних засобів, застосовують і часткові показники, зокрема, такі, як величина виробничих запасів па 1 кв. км виробничої площі, чистий прибуток на 1 кв. км виробничої площі.

З метою розробки технологічної політики підприємства необхідно провести поглиблений факторний аналіз показників ефективності використання основних засобів і насамперед фондовіддачі.

* механізація і автоматизація виробництва, використання прогресивної технології, модернізація діючого обладнання;

* збільшення часу роботи обладнання;

* підвищення інтенсивності роботи обладнання, в тому числі шляхом забезпечення відповідності якості сировини і матеріалів вимогам технологічного процесу і підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу;

* збільшення питомої ваги активної частини основних засобів;

* збільшення частки діючого обладнання.

Підвищенню фондовіддачі сприяють такі фактори:

Для аналізу використання обладнання підприємства його групують залежно від ступеня використання. До наявного обладнання належить все обладнання, що числиться на балансі, незалежно від його технічного стану і місцезнаходження (тобто те обладнання, що знаходиться в цехах, на складах, як у робочому стані, так і у розібраному вигляді). Наявним є як встановлене, так і невстановлене обладнання. Встановлене обладнання це верстати, агрегати і машини, передані в експлуатацію і закріплені на робочому місці, а також обладнання, що знаходиться в ремонті та на модернізації. І невстановлене обладнання - це обладнання, що підлягає списанню з причини морального чи фізичного зносу, або те, що підлягає встановленню.

Важливе значення у сфері матеріального виробництва має проблема скорочення цілозмінних і внутрішньозмінних простоювань обладнання. Для оцінки завантаження обладнання використовують показники балансу часу.

Рівень цілозмінного використання обладнання характеризує коефіцієнт змінності, який обчислюється як співвідношення фактично відпрацьованої кількості верстато-змін за період і максимально можливої кількості верстато-змін, відпрацьованих встановленим обладнанням за одну зміну того ж періоду.

Кзм= (1.9)

Де ВП - випущена продукція (грн.);

Взм - кількість відпрацьованих машинозмін;

С - кількість встановленого обладнання;

Др - кількість робочих днів за місяць (рік);

tзм - тривалість зміни (год.).

Ступінь внутрішньозмінного використання обладнання характеризує коефіцієнт завантаження обладнання, який визначається відношенням часу його фактичної роботи в годинах до ефективного фонду часу в годинах чи номінального фонду.

Кекст=; (1.10)

де Фд, Фн - відповідно дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, (год.)

Цей показник дає змогу оцінити втрати часу з причин браку, холостої роботи обладнання, планово-попереджувальпнх ремонтів.

Ступінь використання номінального часу визначається відношенням ефективного фонду до номінального.

На основі даного коефіцієнта оцінюється вплив часу простоювань за технологічними причинами на результативні показники роботи обладнання.

Підвищити завантаження обладнання можливо лише за умови автоматизації виробництва, в основу якої закладено потенційні можливості випереджуючого зростання продуктивності праці над її фондоозброєністю.

Підвищити завантаження обладнання можливо лише за умови автоматизації виробництва, в основу якої закладено потенційні можливості випереджуючого зростання продуктивності праці над її фондоозброєністю.

Показники складу обладнання і використання робочого часу характеризують екстенсивну форму використання обладнання. Інтенсивність використання обладнання підприємства вимірюється кількістю виробленої продукції одним верстатом за одиницю часу. На продуктивність одиниці обладнання в свою чергу впливають такі фактори:

* використання прогресивної технології;

* використання сучасних методів організації та управління виробництвом;

* рівень кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Аналіз причинно-наслідкових зв'язків у факторній системі фондовіддачі дає змогу побудувати декілька варіантів детермінованих факторних моделей:

1) модель залежності фондовіддачі основних засобів від фондовіддачі їх активної частини та питомої ваги активної частини у загальній вартості основних засобів.

2) модель залежності фондовіддачі основних засобів від фондовіддачі діючих машин і обладнання, питомої ваги активної частини у вартості основних засобів і питомої ваги діючого обладнання в активній частині.

Такі перетворення дають змогу вивчити вплив використання робочого часу і середньої вартості одиниці обладнання на фондовіддачу діючого обладнання. Приймаючи до уваги, що вартість діючого обладнання визначається як добуток кількості одиниць обладнання і середньої вартості одиниці обладнання, а випуск продукції - як добуток середньорічного виробітку та фактичного (корисного) фонду робочого часу.

Корисний час роботи обладнання залежить від номінального фонду робочого часу і коефіцієнта завантаження обладнання. Номінальний робочий час можна представити в свою чергу як добуток кількості відпрацьованих днів,коефіцієнта змінності і середньої тривалості одної зміни.

Таким чином,факторна модель фондовіддачі основних засобів дає змогу вивчити вплив складу обладнання,продуктивності одиниці обладнання за одну годину корисного часу і показників використання часу.

Зв'язок між факторами та результативним показником є функціональним,отже,факторний аналіз фондовіддачі основних засобів на її основі може здійснюватись за допомогою модифікованого методу ланцюгових підстановок.

Методика кількісної оцінки впливу факторів на зміну фондовіддачі складається з таких елементів:

1. Визначення абсолютної зміни фондовіддачі у звітному періоді;

2. Побудова детермінованої мультиплікативної моделі;

3. Поетапна оцінка кількісного впливу факторів на зміну фондовіддачі.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується натуральними та умовно-натуральними показниками: отриманою продукцією з 1 м виробничої площі; чистим прибутком з 1 м виробничої площі; навантаженням на виробничу одиницю та іп. Вказані показники характеризують також ефективність використання виробничих засобів у пасивній частині. Випуск продукції з 1 м виробничої площі визначають як відношення обсягу випущеної продукції підприємства до його виробничої площі. Зростання виробленої продукції з 1 м виробничої площі свідчить про підвищення ефективності її використання. Під час аналізу враховують прогресивні зміни у структурі виробничої площі.

Наявність, структура, технічний стан основних засобів та ефективність їх використання є визначальними факторами виробничої потужності підприємств.

Виробнича потужність - це максимально можливий обсяг виробництва продукції визначеного асортименту і якості за одиницю часу. Вона визначається потужністю провідних виробничих підрозділів (цехів, дільниць) і має визначальну роль в аналізі збалансованості забезпечення основними засобами.

Виробнича потужність провідних підрозділів визначається за формулою:

ПМ=n* Нт*Ф; (1.11)

де ПМ - виробнича потужність підрозділу (цеху, дільниці);

n - кількість одиниць однойменного ведучого обладнання, од.;

Нm - годинна технічна (паспортна) потужність одиниці обладнання, од.; Ф - фонд часу роботи обладнання, годин.

До головних елементів, що визначають виробничу потужність, належать:

* склад устаткування і його кількість за видами;

* техиіко-економічні показники використання машин і устаткування;

* виробнича площа підприємства;

* фонд часу роботи устаткування;

* експлуатаційні можливості машин і устаткування.

Ступінь використання виробничої потужності визначається як співвідношення фактичного обсягу випуску продукції і величини виробничої потужності підприємства.

Отже, в ході написання статті були розкриті і поставлені задачі і питання.

У роботі були ретельно вивчені питання, пов'язані з визначенням основних засобів,методикою аналізу використання .

Так, було дане визначення основних засобів як частини виробничих фондів, яка бере участь в процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на продукт, що виготовляється поступово, по частинах, по мірі використання.

Основні засоби діляться на виробничі і невиробничі. До основних виробничих засобів відносять засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, а до невиробничих - ті основні засоби, які створюють умови для життя працівників. Особлива увага приділяється діленню основних засобів на активну і пасивну частину. Збільшення частки активної частини основних засобів сприяє підвищенню показників випуску продукції і економічної ефективності діяльності підприємства.

Для більш ефективного використання основних коштів можа прийняти наступні заходи: введення в дію не встановленого обладнання, скорочення цілодобових і внутрьозмінних простоїв, підвищення коефіцієнта змінності, більш інтенсивне використання обладнання, впровадження заходів НТП, підвищення кваліфікації робочого персоналу і інш.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

ѕ необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів господарської діяльності;

ѕ залишок необоротних активів на початок планового періоду;

ѕ планове вибуття необоротних активів у зв”язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому залучити в достатньому обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки вирочних засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартістних показниках.

Управління необоротними активами здійснюється по таким етапам: спочатку проводиться аналіз складу; сктруктури необоротних активів; сутність їх придатності; інтенсивності оновлення та ефективності використання. З цією метою визначаються наступні показники:

1. Коефіцієнт участи операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства:

Ку - коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.

Ку= ; (1.12)

Де ВАс - середня вартість операційних необоротних активів.

ОАс - середня вартість оборотних активів.

Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки - негативно.

2. Коефіцієнт зносу:

Кз= ; (1.13)

Де Кз - коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець аналізує мого періоду.

Зк - сума зносу. ВАс - середня вартість необоротних активів.

Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення - навпаки позитивно.

3. Коефіцієнт придатності необоротних активів:

Кп= ; (1.14)

Де Кп - коефіцієнт придатності необоротних активів. ВАз - залишкова вартість необоротних активів. ВАп - первісна вартість необоротних активів.

Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки - негативно.

4. Період обороту необоротних активів:

По= ; (1.15)

Де По - період необороту необоротних активів; ВАс - середня вартість необоротних активів; Зс - середня сума зносу необоротних активів.

Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно зарактеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки - негативно.

5. Коєфіцієнт рентабельності:

Кр= ; (1.16)

Де Кр - коефіцієнт рентабельності необоротних активів;

Пч - чистий прибуток підприємства.

ВАс - середня вартість необоротних активів.

На основі проведеного аналізу визначається оптимальна сума необоротних активів в плановому періоді за формулою:

ВАо= (ВАк - Вап)*(1+?КВА)*(1+?КОР); (1.17)

Де ВАо - оптимальна сума необоротних активів;

ВАк - вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;

ВАн - вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду;

КВА - приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді;

КОР - коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому періоді.

Таким чином, фінансовий менеджер повинен забезпечувати ефективне використання грошових коштів, пов”язаних з придбанням, реконструкцією, розширенням та технічним переоснащенням необоротних активів.

1.2.1 Визначення перспективних напрямків розвитку (удосконалення, поліпшення) об'єкта дослідження за темою курсової роботи

Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від характеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конкретного підприємства, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньорічної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин.

Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Підприємствам важливо своєчасно скористатися досягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузі, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення. Швидкість обороту Основних фондів, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим циклом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидкості обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт.

В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні показники:

Фондовіддача -- відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.

Фондомісткість -- це зворотний показник фондовіддачі, тобто Фм = І : Іф від. Він указує, скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об'єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі. [8]

Поліпшення використання основних виробничих фондів означає, що за тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого прибутку або коли темпи збільшення цих видів ефекту випереджають подальше підвищення фондооснащеності виробництва.

Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збільшення вартості більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність використання знарядь праці. Кращих результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість застарілої, впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну.

1.3 Нормативно-правове забезпечення управління необоротними активами

У зв'язку з прийняттям П(С)БО 7 “Основні засоби”, в бухгалтерському обліку з'явився новий термін «інші необоротні матеріальні активи», якому відведено рахунок 11 “Інші необоротні матеріальні активи”, що ввійшов до першого класу рахунків „Необоротні активи”. На ньому за окремими субрахунками передбачено здійснення обліку бібліотечних фондів, малоцінних необоротних матеріальних активів, тимчасових (нетитульних) споруд, природних ресурсів, інвентарної тари, предметів прокату та інших необоротних матеріальних активів. Раніше такі цінності обліковувались частково в складі основних засобів (бібліотечні фонди), малоцінних і швидкозношуваних предметів (малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, інвентарна тара тощо) й товарів (предмети прокату). Згідно з П(С)БО 7 інші необоротні матеріальні активи є складовою частиною основних засобів. Підґрунтям для визначення основних організаційних моментів ведення обліку в підприємствах та організаціях, у будь-якій країні, є документи нормативно-правового характеру, де закріплені відповідні норми права суб'єктів господарювання. Основною метою нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку в Україні є встановлення єдиних для всіх підприємств правил його ведення, які гарантують і захищають інтереси користувачів фінансової звітності і визначення перспектив та основних напрямків удосконалення його з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів. Згідно з Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” з 1 січня 2000 року нормативно-правове регулювання питань методології бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та інші нормативно-правові акти в межах його повноважень [9, с. 187].У період з 2000 року по сьогоднішній день Міністерством фінансів було розроблено і затверджено 34 положення (стандарти) бухгалтерського обліку, План рахунків бухгалтерського обліку, Інструкцію про йогозастосування та інші нормативно-правові документи. Проаналізувавши прийняті нормативні документи з бухгалтерського обліку, в тому числі обліку інших необоротних матеріальних активів, можна виділити декілька рівнів нормативного регулювання обліку інших необоротних матеріальних активів: