Особливості управління ліквідністю та платоспроможністю суб’єктів господарювання в Україні

- ставлення до підприємства і продукції громадськості (наявність чинників забруднення підприємством навколишнього середовища, шкідливість впливу продукції чи її відходів на споживачів, співпраця підприємства із місцевими громадами та їх підтримка у вигляді корпоративної соціальної відповідальності);

- контактні аудиторії і наявність маркетингових каналів для поширення інформації контактним аудиторіям (можливість розповсюдження маркетингових комунікацій цільовим групам населення, доступність для підприємства контактних аудиторій засобів масової інформації, громадських організацій, навчальних закладів, державних установ тощо).

Постановка мети та цілей діагностики ліквідності та платоспроможності підприємства



Рис. 3.3Модель управління ризиком втрати платоспроможності підприємства

Джерело Розроблено автором на основі [121]

Підприємство, як відкрита система та самостійний учасник ринкових відносин має унікальну структуру внутрішнього та зовнішнього середовища, тобто «зіштовхується» із унікальним, властивим тільки йому набором чинників втрати платоспроможності, притаманним конкретному сегменту ринку, вплив яких потрібно мінімізувати з метою покращення фінансового стану підприємства. Отже, аналіз чинників платоспроможності та ліквідності підприємства дозволяє розробити унікальну, персональну систему управління підвищенням ліквідності і платоспроможності підприємством

3.2 Шляхи покращення ліквідності та платоспроможності підприємства

Сучасний етап розвитку економіки характеризується наявністю значної кількості чинників, які негативно впливають на функціонування підприємств, основні з яких були подані раніше у роботі. Дія цих чинників негативно впливає на економічну діяльність підприємства, що в результаті може призвести до втрати підприємством фінансової стійкості, а можливо, й до банкрутства.

Усунення з ринку збанкрутілих підприємницьких структур - неодмінна умова ефективного функціонування ринкового механізму. Проте запобігти банкрутству, забезпечити тривале функціонування цих структур - завдання значно складніше й важливіше. Формування механізму та застосування до багатьох підприємств процедур банкрутства допускає об'єктивну оцінку їх фінансового стану і має пріоритетне значення як для самих підприємств, так і для їх контрагентів, інвесторів, кредиторів, державних установ. Найбільш важливими характеристиками оцінки фінансової неспроможності господарюючих суб'єктів є показники платоспроможності та ліквідності [23].

Відповідно для подальшого розроблення заходів по відновленню та забезпеченню того чи іншого різновиду платоспроможності, необхідно визначити причини, наслідком яких стала втрата суб'єктом платоспроможності. Так, О.О. Непочатенко вбачає, що головними причинами настання неплатоспроможності підприємства, окрім чинників зовнішнього середовища, можуть бути [87, с. 366]:

- помилки у розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції, її собівартості;

- невиконання замовлень;

- неконтрольоване зростання собівартості продукції;

- втрата каналів реалізації та постійних замовників;

- неплатоспроможність покупців і замовників;

- брак власних джерел фінансування;

- значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість й у надлишкові виробничі запаси;

- низька якість фінансового планування на підприємстві;

- низька оборотність оборотних коштів.

Питанням аналізу платоспроможності та ліквідності в економічній літературі, нормативних актах державних органів та організацій в останнє п'ятиріччя приділялася значна увага. За цей період була опублікована велика кількість підручників, навчальних посібників, наукових статей, методичних розробок, в яких описані методики аналізу ліквідності. Проте основна проблема полягає в тому, що до цього часу зберігаються суттєві суперечності в трактуванні й розрахунку показників ліквідності. Застосування різних методик може призводити до абсолютно протилежних результатів, з яких випливають суперечливі висновки. А це у свою чергу призводить до проблем, пов'язаних із викладенням зазначених питань в межах відповідних економічних дисциплін.

Тому, вважаємо за доцільне, обґрунтувати перш за все, основні методичні проблеми з якими стикається підприємство на шляху оцінки ліквідності та платоспроможності, та ефективної діяльності загалом.

До основних недоліків розрахунку відносних показників щодо оцінки ліквідності (коефіцієнт поточної, швидкої і загальної ліквідності) слід віднести такі

По-перше, всі коефіцієнти є статичними, оскільки їх розраховують на основі балансу, який характеризує стан підприємства на певну дату. Виникає необхідність їх аналізу за декілька періодів.

По-друге, коефіцієнти не дають реальної оцінки стану ліквідності і платоспроможності, бо є можливість завищення величин показників (коефіцієнта покриття та проміжного коефіцієнта покриття) у результаті включення до складу поточних активів неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей, «неліквідної» дебіторської заборгованості та ін. Оскільки неплатежі останнім часом стали масовим явищем, то значна частка дебіторської заборгованості прострочена, деяку її частину становить заборгованість, яка не буде погашена взагалі. У результаті цього сума дебіторської заборгованості збільшується в балансі саме внаслідок низької платіжної дисципліни, а не зростаючої ділової активності підприємства.

По-третє, в сучасних умовах в Україні відсутні орієнтовні (нормативні) величини зазначених коефіцієнтів, розраховані на основі глибокого аналізу стану підприємств різних галузевих структур, рівень коефіцієнтів західних країн не відповідає вітчизняній практиці. Некоректним, на наш погляд, є при розрахунку коефіцієнтів ліквідності, розраховувати їх у вигляді процентів, оскільки це протирічить самому поняттю «коефіцієнт»[25].

Для стабілізації стану підприємства важливими є внутрішньогосподарські резерви. До внутрішньогосподарських належать ті резерви, які виявляються і можуть бути використані лише на досліджуваному підприємстві.

Здійснюючи пошук резервів, слід керуватися наступними принципами:

- пошук резервів повинен носити науковий характер: ґрунтуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, знаннях економічних законів, досягненнях науки і передової практики. Необхідно при цьому добре знати економічну суть і природу господарських резервів, джерела і основні напрями їх пошуку, а також методику і техніку їх підрахунку і узагальнення;

- пошук резервів має бути комплексним і системним. Комплексний підхід вимагає всебічного виявлення резервів по всіх напрямах господарській діяльності з подальшим їх узагальненням. Системний підхід до пошуку резервів означає уміння виявляти і узагальнювати резерви з врахуванням взаємозв'язку явищ, що вивчаються. Це дозволяє, з одного боку, більш повно виявляти резерви, а з іншого - уникнути їх повторного рахунку;

- принцип запобігання повторному рахунку резервів витікає безпосередньо з попереднього. Повторний рахунок резервів виникає при їх узагальненні, коли не враховується взаємодія і супідрядність різних чинників, від яких залежать результати господарської діяльності.

- однією з вимог до пошуку резервів є забезпечення їх комплектності, тобто збалансованості по трьох основних моментах процесу праці (засобів праці, предметів праці і трудових ресурсів). Резерв буде комплектним тоді, коли він забезпечений всіма необхідними ресурсами і не лише у вартісній оцінці, але і за натурально-речовим складом. Лише після досягнення необхідних співвідношень ресурсів по натурально- речовій формі виявлені резерви можна вважати комплектними і реальними;

- резерви мають бути економічно обґрунтованими, тобто при їх підрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів має бути підкріплена відповідними заходами;

- пошук резервів має бути оперативним. Чим більш оперативно проводиться пошук резервів, тим більше ефективним є цей процес. Особливо важливе значення має скорочення часу між виявленням і освоєнням резервів;

- пошук резервів не має бути дискретним. Його необхідно здійснювати планомірно, систематично;

- резерви виявляються тим повніше, чим більша кількість працівників різних професій і спеціальностей бере участь в їх пошуку. Звідси виникає принцип масовості пошуку резервів, тобто залучення до цього процесу всіх працівників, розвиток і удосконалення суспільних форм економічного аналізу;

- при попередньому визначенні напрямів пошуку резервів слід виділяти “провідні ланки” або “вузькі місця” в підвищенні ефективності виробництва. За цим принципом виділяють ділянки виробництва, де систематично не виконуються плани, або спостерігаються великі втрати сировини, допускається виробничий брак, простої техніки і так далі [131].

Система заходів для підтримки фінансового стану на високому рівні, що ґрунтується на теоретично-методичних аспектах відображена на рисунку 3.4

Рис. 3.4Система заходів для підтримки ефективного функціонування підприємства

Джерело: Розроблено автором на основі:[62, с. 59; 104].

Оборотні активи, на нашу думку, є першопричиною зниження показників ліквідності, тому потребують особливої уваги.

Оборотні активи є одним з найважливіших елементів для успішного функціонування підприємства, розмір яких безпосередньо впливає на ефективність підприємства загалом. Саме оборотні активи є індикатором роботи усього підприємства. Наявність активів понад норму призводить до їх неефективного функціонування, невиправданого відволікання в запаси, не використання в подальшій операційній діяльності. При умові, якщо оборотних активів недостатньо, це призводить до невиконання підприємством своїх зобов'язань в повному обсязі.

Разом з тим, існує ряд недоліків в питанні управління оборотними активами, серед яких є проблема відсутності чітко визначеної методики, якою можуть слідувати підприємства для прийняття своїх управлінських рішень з питань оборотних активів, і тому як результат кожне підприємство змушене розробляти власну методику вирішення цієї проблеми самостійно.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним. Абсолютне вивільнення оборотних коштів - це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду при одночасному збільшенні обсягу виробництва (реалізації). Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва. За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Прискорення обігу оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства[44].

Управління оборотними активами більшість науковців визначають як важливу складову загальної фінансової стратегії підприємства, основною метою якої є раціоналізація та оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів, а також формування оптимального обсягу і складу оборотних активів [42, с.231].

Підхід до фінансування оборотних активів обирається підприємством в залежності від умов діяльності компанії, а також схильності власників підприємства до ризику. Інколи, зважаючи на певні особливості окремих видів оборотних активів, політика управління розробляється окремо для кожного виду, наприклад: політика управління запасами ТМЦ, дебіторською заборгованістю, грошовими активами тощо.

Виходячи із різноманітності самого складу оборотних активів, екзогенних та ендогенних чинників, методики управління оборотними активами можна запропонувати алгоритм забезпечення ефективного управління оборотними активами на основі системи показників (Додаток М).

Незважаючи на велику кількість досліджень різних науковців щодо визначення методичних рекомендацій розрахунку показників щодо аналізу оборотних активів, вважаємо за доцільне систематизувати основні з них з метою покращення якості управління фінансовим станом підприємства (Додаток Н)

Основними пропозиціями щодо підвищення ефективності управління оборотними активами на підприємствах України, на нашу думку, є:

оптимізація організації постачання та системи вибору постачальників;

забезпечення оптимального обсягу та структури запасів для забезпечення стабільного виробничого процесу за мінімальних витрат на утримання запасів;

прискорення оборотності оборотних активів, одним з основних шляхів визначення зайвих запасів та їх ліквідація;

забезпечення єдиної методології щодо організації та ведення обліку окремих складових активів;

впровадження прогресивних технологій і ,як наслідок, підвищення ефективності праці;

поліпшення організації матеріально- технічного забезпечення та реалізації продукції;

оптимізація збутової та кредитної політики;

оптимізація обсягу дебіторської заборгованості, розрахунків та визначення оптимального залишку грошових коштів, складання бюджетів поточних надходжень і витрат;

правильна організація складських приміщень;

адекватна інформаційна база, яка має бути достатньою та достовірною для ретельного аналізу з метою управлінського впливу [103].

У рамках реструктуризації активів використовуються наступні заходи.

1. Мобілізація прихованих резервів. Більшість резервів відновлення платоспроможності відносяться до прихованих. Приховані резерви - частина капіталу, що не відображена в балансі.

На нашу думку, даний метод є найбільш ефективним для підвищення платоспроможності підприємства, оскільки він полягає у визначенні принципово нових технічних, технологічних, управлінських рішень стосовно діяльності підприємства, які забезпечують раціоналізацію витрат при одночасному збереженні їх якісних характеристик та споживчих властивостей.

2. Використання зворотного лізингу. Зворотній лізинг - господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг.

3. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

4. Рефінансування дебіторської заборгованості - це форма реструктуризації активів, що полягає у перетворенні дебіторської заборгованості в інші ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення [61].

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

Факторинг -- операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові.

Наприклад, банк може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та послуги, строк сплати за які минув[14, 123].

Облік векселів. Зміст цієї операції полягає у тому, що банк, придбавши вексель, терміново його сплачує пред'явнику, а платіж отримує лише в строк, який визначений у векселі. Сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, за достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, що її сплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається дисконтом [27, с. 116].

Форфейтинг -- операція щодо рефінансування дебіторської заборгованості за комерційним кредитом, яка оформлюється шляхом індосаменту перехідного векселя на користь банку. У результаті цієї операції комерційний кредит перетворюється в банківський. За своєю сутністю форфейтинг поєднує у собі елементи факторингу та обліку векселів[94, с.133].

Неменш важливою є система управління платоспроможністю, оскільки виступає як механізм раннього виявлення та попередження кризових явищ, її функціонування спрямоване на вирішення таких завдань, як:

кількісна оцінка платоспроможності;

розроблення прогнозів і планування платоспроможності на різні періоди;

моніторинг платоспроможності;

виявлення факторів, що спричиняють погіршення платоспроможності і кризові ситуації, і розроблення заходів щодо їх усунення;

аналіз рівня платоспроможності;

контроль за реалізацією заходів із відновлення платоспроможності[88].

Основні напрями управління платоспроможністю та заходи спрямовані на досягнення ефективного функціонування підприємства шляхом підтримки нормального рівня платоспроможності зображені на рис. 3.5.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, з-поміж багатьох різних заходів, які сприяють підвищенню платоспроможності та ліквідності й підтримуванню ефективної господарської діяльності на практичному рівні, зокрема на прикладі ПГОТАПМ «Львівархпроект», ПрАТ «Укргіпроцукор» та ПАТ «Діпрозаводтранс» можна виділити наступні:

зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

інвентаризація активів підприємства;

оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат підприємства;

Зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань

Збільшення суми грошових активів в поточному періоді

Напрями управління платоспроможністю підприємства

-скорочення суми постійних витрат (включаючи скорочення управлінського персоналу, витрат на поточний ремонт, тощо);

-скорочення рівня змінних витрат;

скорочення обсягів капітальних вкладень, у тому числі витрат на капітальний ремонт;

-прискорення оборотності оборотного капіталу;

-зниження обсягу виробництва продукції, що не користується попитом, з відповідним скороченням необхідного обсягу фінансових ресурсів, тощо);

-продовження термінів кредиторської заборгованості 30 товарними операціями (одержаному комерційному кредиту);

-пролонгація короткострокових банківських кредитів;

-відстрочення виплати нарахованих дивідендів, відсотків на паї, винагород за виробничі результати та інших.

-ліквідація портфеля короткострокових фінансових вкладень;

-реалізація окремих високоліквідних грошових і фондових інструментів портфеля фінансових вкладень;

-використання оберненого лізингу (операція, яка передбачає продаж основних фондів лізингової компанії з одночасним отриманням назад таких основних фондів в оперативний чи фінансовий лізинг);

-оптимізація структури оборотного капіталу (у тому числі за рахунок реалізації надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей, сировини, незавершеного виробництва);

-реорганізація маркетингових служб з метою підвищення ефективності їх функціонування в напрямі збільшення обсягів збуту продукції;

-рефінансування дебіторської заборгованості з метою зменшення загального її розміру;

-прискорення обороту дебіторської заборгованості, особливо по товарних операціях за рахунок скорочення термінів комерційного і споживчого кредиту, що надається;

-нормалізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей:

-скорочення розміру страхових і сезонних запасів ТМЦ.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.3.5 Основні напрями управління платоспроможністю

Джерело: Розроблено автором на основі [121, с.108; 127;122]

продаж незавершеного будівництва;

обґрунтування необхідної чисельності персоналу;

продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків товарів;

реструктуризація боргів перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокові позики або іпотеки;

запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

удосконалення організації праці;

проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування.

адаптувати методики аналізу до потреб підприємств;

вдосконалювати теоретичні засади формування та реалізації інформаційної системи підприємства;

розробляти методичне забезпечення процесу прогнозування фінансового стану підприємства (статистична математика);

вивчення вітчизняного ринку збуту продукції та підвищення обсягу реалізованої продукції;

збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку призведе до збільшення коефіцієнта абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі;

залучення іноземних спеціалістів (послуги аутсорсиногової компанії) ;

послуги з аутсорсингу та краудсорсингу (рахунки-фактури, бухгалтерія, попередні замовлення), вивчення світового досвіду з даних послуг;

кредити на розвиток бізнесу (поворотні - кредитні, безповоротні - гранти, мінігранти);

Інші маркетингові заходи.

Отже, можна зробити висновки, що для кожного підприємства дуже важливо мати в своєму розпорядженні достатньо ліквідні кошти, так як це є запорукою їх процвітання та подальшого розвитку. Тому підприємства повинні обирати правильні та найбільш ефективні методи управління своїми коштами, які в майбутньому принесуть йому прибутки та забезпечать поточну і перспективну платоспроможність і ліквідність.



3.3 Вдосконалення державного регулювання платоспроможності суб'єктів господарювання в Україні

Сучасні умови господарювання вимагають від керівництва прийняття швидких рішень, які прямо відображаються на фінансовій стійкості підприємства та характеризуються особливою складністю, що спричинена відсутністю результативних, практичних дій з боку держави. Тому актуальним постає питання практичної сторони державного регулювання для забезпечення фінансової стійкості підприємств України.

У процесі становлення в Україні ринкової системи соціального спрямування зростає значення формування стійких економічних підприємницьких формувань як ефективних суб'єктів господарювання. Це викликано тим, що підприємство як самостійний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову національної економіки, сприяє збільшенню виробництва споживчих товарів, забезпечує стимулювання інноваційних процесів інвестиційного розвитку, створює конкурентне середовище економічних відносин і усунення монополізму в здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Зовнішній аспект платоспроможності підприємства пов'язаний із стабільністю економічного середовища, в якому воно функціонує, що забезпечується відповідним державним макроекономічним регулюванням ринкової економіки. Вважаємо, що в довгостроковій перспективі одним із визначальних чинників платоспроможності господарюючих одиниць є ефективна система державного регулювання підприємницької діяльності. Роль держави у забезпеченні ліквідності та платоспроможності суб'єктів господарювання полягає у створенні сприятливих умов їхнього функціонування та передбачає проведення ефективної податкової, грошово-кредитної, амортизаційної, валютної, зовнішньоекономічної та бюджетної політики [97, с. 385-438].

Основними передумовами, що мали б «змусити» державу рішуче діяти є загострення ситуації щодо:

зменшення частки власного капіталу в структурі капіталу підприємства,

зростання потреби в залучених ресурсах,

здорожчання ресурсів (як матеріальних, так і фінансових), складність їх залучення, що безпосередньо знижує платоспроможність та кредитоспроможність підприємств, а це в свою чергу призводить до втрати конкурентних позицій на національному та зовнішніх ринках, що в кінцевому результаті призводить до банкрутства,

зростання рівня безробіття, тенденцій до появи схем від ухилення сплати податків та зменшення ВВП [28, с.74].

Важливість проблеми підвищення ефективності державної політики у сфері розвитку підприємництва в Україні обумовлюється також тим, що для економіки посткризового періоду характерними є

розподільчий тип економіки;

процеси трансформації власності;

зміни форм та суб'єктів управління суспільно-економічними процесами;

взаємопов'язаність інтересів бізнесу та влади;

виникнення конфлікту інтересів суспільно-політичних груп;

надмірна монополізація окремих товарних ринків та доступу до господарських ресурсів і сфер діяльності;

криміналізація і тінізація підприємницької діяльності та суспільства;

недостатньо керовані з боку держави процеси формування та розвитку сектору малого і середнього підприємництва, недостатня соціальна відповідальність бізнесу тощо [17, с.146].

Сьогодні, вітчизняні підприємства переживають нелегкі часи, і як наслідок знижується рівень фінансової стійкості та платоспроможності. Про це свідчить [18]:

зменшення капіталу суб'єктів підприємництва. Так, станом на початок 2016 року, резервний капітал вітчизняних підприємств зменшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 2525,1млн. грн. або на 4,4%;протягом2014 та 2015 років діяльність підприємств супроводжує нерозподілений збиток -у 2015 році цей показник збільшився порівняно із 2014 роком на 314933,9 млн. грн. або на 54,1%,у 2012діяльність підприємств характеризувалася нерозподіленим прибутком у розмірі57010,0 млн. грн.[22].

вагома частка збиткових підприємств. Частка збиткових підприємств на початок 2016 року становила 32%. Ними допущено 230,6 млрд. грн збитків, що на 5,8 відсоткових пунктів менше ніжу попередньому році. Значна частка збиткових підприємств спостерігалась у таких видах економічної діяльності: операції з нерухомим майном (49,9%); транспорт, тимчасове розміщування й організація харчування (42,5%);мистецтво і розваги (42,5%) [124].

зростання частки сумнівних та безнадійних боргів. За даними видання Forbes на 1 січня 2016 року рівень проблемних кредитів в банківській системі перевищив 50% [100].

Невиправданий темп зростання обсягів реалізації продукції. Обсяг реалізованої продукції за 2015рік становив 5318957,7 млн. грн, це на24,3% більше ніж у 2012 році. Зважаючи на індекси інфляції(143,3% у 2015 році, 99,8% у 2012 році), можна стверджувати про застій у сфері виробництва;

низькі показники рентабельності суб'єктів підприємництва. Станом на початок 2016 року показники рентабельності операційної та усієї діяльності становлять відповідно 1,0 та -7,3%. Ці показники на протязі 2012-2015 років мають тенденцію до зменшення. Так рентабельність операційної діяльності зменшився зменшиласьна4 %, а рентабельність усієї діяльності на 8,3%;

погіршення доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування. Частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень у 2015 році скоротилась на 1,5% порівняно з аналогічним періодом 2014 року і становила 7,3 %, а порівняно із 2012 роком частка кредитів зменшилася у 2,2 рази[124].

У випадку невтручання органів державного управління у вирішення проблемної ситуації, вірогідними видаються подальші негативні наслідки для підприємницького сектора економіки України [17]:

критичне значення частки власного капіталу підприємств, збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості, передусім, безнадійної дебіторської заборгованості, надмірне погіршення фінансової стійкості вітчизняних підприємств;

зниження рівня платоспроможності і кредитоспроможності суб'єктів підприємництва;

подальше зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках внаслідок недостатніх обсягів фінансових ресурсів;

підвищення рівня збитковості підприємств усіх форм власності і, як наслідок, збільшення кількості збанкрутілих підприємств;

зростання соціальної напруженості в суспільстві внаслідок зменшення рівня реальної заробітної плати та збільшення заборгованості із виплати заробітної плати;

зниження інвестиційного потенціалу економіки у зв'язку з ускладненим доступом суб'єктів підприємництва до зовнішніх джерел фінансування;

зростання частки сумнівних та безнадійних боргів;

формування у суспільстві негативного ставлення до ведення підприємницької діяльності, погіршення підприємницького середовища та подальше скорочення іноземних інвестицій в економіку України.

Для мінімізації негативно впливу чинників на діяльність суб'єктів господарювання та забезпечення довгострокової платоспроможності підприємств України необхідно здійснити заходи щодо [28, с.74]:

спрощення процедури отримання підприємством кредиту на невелику суму з метою зростання оборотності та пожвавлення господарської діяльності;

кредитування підприємств пріоритетних галузей економіки на пільгових умовах комерційними банками за рахунок їх довгострокового рефінансування НБУ;

стимулювання альтернативних способів фінансування (лізинг, факторинг, форфейтинг, акціонування, фінансування по векселях) через урегулювання суперечностей та прогалин законодавства;

практичного застосування методів податкового регулювання (інвестиційний податковий кредит, податкові канікули, податкова амністія, відтермінування та (чи) прострочення платежів, податкові вирахування);

надання дотацій, субсидій експортоорієнтованим галузям;

збільшення державних закупівель продукції, що виробляється пріоритетними галузями економіки;

використання авансової форми платежів при розрахунках за сировину, матеріали;

покращення інвестиційного клімату шляхом усунення суперечностей законодавства;

адаптація законодавства у сфері господарської діяльності до європейських стандартів.

В процесі розвитку економіки України важливою є проблема залучення інвестиційних ресурсів, як для забезпечення ефективності конкретного виробництва, так і для досягнення певної стратегічної мети. В українській економіці надзвичайно актуальною є акумуляція фінансових ресурсів і їх цільове спрямування на здійснення великомасштабних інвестиційних проектів. Однією з найважливіших умов ефективності функціонування суб'єктів господарювання в Україні є формування низки базових засад їх нормальної роботи, серед яких важливе значення має належний рівень взаємодії банківського та промислового капіталів. Об'єднання банків і промислових підприємств здійснюється найрізноманітнішими способами і не базується на стандартних методиках. Найбільш ефективним організаційним оформленням цих інтеграційних відносин в світовій практиці є промислово-фінансові групи (ПФГ) [29, с.63].

Підсумовуючи аргументи економістів та юристів щодо необхідності та доцільності створення та діяльності ПФГ в Україні, слід зазначити, що [39, с.21]:

у ПФГ залучення фінансових ресурсів пов'язане з процесом їх вкладення та концентрації за напрямами, що забезпечують закріплення і розширення власного сектору на внутрішньому ринку, а також активне проникнення, експансію на світовий ринок;

об'єднання банків і промисловості, створення підприємствами власних банків полегшує для учасників ПФГ умови кредитування, взаємозаліків, сприяє пом'якшенню небезпеки неплатежів, спрощує процедуру прийняття рішень;

за допомогою ПФГ уможливлюється пошук і залучення капіталу під великі проекти;

ПФГ дає змогу диверсифікувати (розподіляти) фінансові ризики;

ПФГ надає можливості ефективніше здійснювати фінансування науки, техніки й зміцнення обороноздатності країни;

ПФГ забезпечують міжгалузевий і міжрегіональний переливи капіталу між підприємствами групи;

ПФГ порівняно з малим та середнім бізнесом мають значно ширші можливості з проведення НДДКР, освоєння високотехнічних виробництв, здійснення великомасштабних проектів за рахунок потенціалу концентрації виробництва, науки і фінансових ресурсів;

за допомогою створення ПФГ Україна зможе швидше вийти на рівень розвинених держав за рахунок науково-технічних «проривів», впровадження високоефективних ресурсозберігаючих технологій, освоєння випуску конкурентоспроможної продукції;

перевагою ПФГ є можливість підприємств - учасників групи одного технологічного ланцюга використовувати механізм трансфертних цін;

створення ПФГ з одним з ефективних шляхів розв'язання проблеми залучення інвестицій у вітчизняну економіку;

створення ПФГ дає змогу вирішити проблеми забезпечення надійних поставок та збуту продукції, послаблення неплатежів, налагодження взаємозаліків між їх учасниками;

ПФГ складає умови для реалізації державних програм, підвищення конкурентоспроможності, звуження сфери впливу «тіньової» економіки, посилення керованості економікою в цілому, боротьби із зарубіжними конкурентами;

за допомогою ПФГ можлива реалізація пріоритетних загальнонаціональних програм, а також отримання учасниками ПФГ необхідної державної підтримки, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів [120].

Варто зазначити, що існуючі співвідношення між власними та залученими джерелами фінансування українських підприємств призводять до зростаючої залежності їх від фінансово-кредитних установ і ринку позичкових капіталів, сприяючи тісній інтеграції банківського та промислового капіталу і створенню таких об'єднань, як промислово-фінансові групи. У результаті їх функціонування на теренах України забезпечуватиметься перерозподіл фінансових ресурсів на користь перспективних галузей, що позитивно вплине на стабілізацію виробництва, сприятиме покращенню інвестиційного клімату, прискоренню науково-технічного прогресу, фінансовій стабілізації підприємств, тобто стимулюватиме розвиток вітчизняної економіки, що зміцнить українську державу [74, с.144].

Отже, для забезпечення оптимізації рівнів ліквідності та платоспроможності підприємств України необхідні конструктивні зміни в організації управління, планування та регулювання економіки через створення специфічних бізнесових об'єднань - ПФГ, які сприятимуть оздоровленню фінансового стану виробничих підприємств [32, с.97].

В процесі розвитку ринкових відносин та інтегрування української економіки в європейську спільноту, проблема реформування податкової системи є надзвичайно актуальною. Діюча податкова система України не повною мірою відповідає вимогам нинішнього стану економіки та суспільних взаємовідносин, а, отже, вимагає кардинальних змін та удосконалення окремих елементів податкового механізму [31, с.95].

Механізм взаємовідносин суб'єктів підприємництва із державою з приводу нарахування та сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів - один із найвагоміших чинників підвищення платоспроможності підприємства. Забезпечити належне функціонування цього механізму дозволить грамотно і раціонально організоване планування податкових надходжень до бюджетів різних рівнів та цільових фондів держави [30,с.94].

Планування податкових надходжень, як чинник впливу на фінансову стійкість, являється інструментом податкового регулювання органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері законодавчої та нормотворчої діяльності з метою наповнення державного бюджету. Серед завдань, які стоять перед державними органами влади в процесі планування податкових надходжень, насамперед, необхідно виділити:

розробку нормативно-правового забезпечення функціонування системи оподаткування;

встановлення суспільно-ефективних пропорцій розподілу податкових надходжень між бюджетами різних рівнів, зокрема через підсилення стимулюючої функції оподаткування;

оптимізацію податкових надходжень;

контроль за надходженням податків і зборів;

визначення обсягів податкових надходжень у межах регіону (території), виходячи з потужності податкового потенціалу та можливостей його розширення в перспективі;

забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку по всій країні.

Чинники, які мають негативний вплив на якість планування податкових надходжень, можна згрупувати таким чином:

відсутність належної методологічної основи планування податкових надходжень;

відсутнє належне інституційне забезпечення процесу планування;

мінливість і недосконалість податкового законодавства;

нестабільність політичної та соціальної ситуації в державі;

недосконалість інформаційно-аналітичної бази для розрахунку планових показників;

відсутність податкової дисципліни платників податків;

недостатня пропрацьованість чинного законодавства;

велика кількість правових колізій та неоднозначних трактувань законодавства, які не дозволяють з достатньою точністю визначити законність чи незаконність того чи іншого способу мінімізації податків;

відсутність в законодавстві України чітких критеріїв оцінки дій платників з податкового планування.

Податкова система України характеризується нестабільністю та громіздкістю податкового законодавства, його суперечністю, складністю в адмініструванні податкових платежів та значними витратами на утримання податкових органів. Усі ці недоліки виступають чинниками формування ризиків втрати платоспроможності, що у свою чергу породжує стимули для ухилення від сплати податків та зборів. Саме тому податкові органи, на нашу думку, повинні не тільки законодавчо усунути усі неточності та протиріччя, а й забезпечити ефективне планування податкових надходжень, базуючись на реальній ринковій ситуації [30, с.95].

У сучасних умовах органи державної влади повинні розробити низку засад державного регулювання суб'єктів господарювання для досягнення ними ліквідності та платоспроможності, як у сфері нормативно-правового регулювання з метою усунення подвійності трактування та неточностей законодавства, а також ряд практичних дій з метою адаптування нормативно-правової бази до умов сьогодення.

Отже, держава повинна зробити ряд комплексних дій, що дозволять суб'єктам господарювання не тільки виживати в сучасних умовах, а й ефективно здійснювати свою фінансово-господарську діяльність, підтримуючи на нормальному рівні показники ліквідності і платоспроможності,щоспричинитьподальшепроцвітанняпідприємницькихструктуртаінтеграцію в європейський простір.

Висновки до розділу 3

Здійснивши пошук шляхів зміцнення ліквідності та платоспроможності підприємств України, можемо зробити такі висновки:

1. Основними чинниками, що мають вплив на ліквідність та платоспроможність підприємств є фаза економічного розвитку системи, грошово-кредитна, амортизаційна, податкова політика держави, наявність споживачів та їх лояльність до підприємства і його продукції, поведінку конкурентів, наявність маркетингових каналів для просування продукції, стратегія управління активами, капіталом та грошовими потоками підприємства, рівень конкуренції, інфляції, низька оборотність оборотних коштів, низька якість фінансового планування на підприємстві, брак власних джерел фінансування.

2. Запропоновано модель управління ризиком втрати платоспроможності суб'єкта господарювання. Дана модель - система, що побудована на основі діагностики ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки будь який суб'єкт господарювання - відкрита система, що піддається впливу зовнішнього середовища та зміни у внутрішньому середовищі чи прийняття певного управлінського рішення знаходить своє відображення у фінансових показниках.

3. Основними шляхами оптимізації підвищення рівня ліквідності та платоспроможності підприємств є прискорення оборотності оборотних активів, оптимізація обсягу дебіторської заборгованості, скорочення суми постійних та змінних витрат, пролонгація короткострокових банківських кредитів, реалізація окремих високоліквідних грошових і фондових інструментів портфеля фінансових вкладень, збільшення грошових коштів на розрахованому рахунку, адаптація методики дослідження до потреб підприємства, поліпшення організації матеріально - технічного забезпечення та реалізації продукції, розроблення методичного забезпечення процесу прогнозування ліквідності та платоспроможності підприємства в найближчому майбутньому.

4. Способом стимулювання підвищення платоспроможності підприємства може бути: спрощення процедури отримання підприємством кредиту на невелику суму з метою зростання оборотності та пожвавлення господарської діяльності; кредитування підприємств пріоритетних галузей економіки на пільгових умовах комерційними банками за рахунок їх довгострокового рефінансування НБУ; стимулювання альтернативних способів фінансування (лізинг, факторинг, форфейтинг, акціонування, фінансування по векселях) через урегулювання суперечностей та прогалин законодавства; практичного застосування методів податкового регулювання (інвестиційний податковий кредит, податкові канікули, податкова амністія, відтермінування та (чи) прострочення платежів, податкові вирахування);надання дотацій, субсидій експортоорієнтованим галузям; збільшення державних закупівель продукції, що виробляється пріорітетними галузями економіки; використання авансової форми платежів при розрахунках за сировину, матеріали; покращення інвестиційного клімату шляхом усунення суперечностей законодавства, розробка законодавчих актів ідентичних для вітчизняного та зарубіжного простору.



ВИСНОВКИ

Результати дослідження за темою магістерської дипломної роботи дають можливість зробити такі основні висновки та пропозиції:

Проаналізувавши існуючі підходи до трактування поняття «ліквідність» та «платоспроможність» було ще раз підтверджено їх тісний взаємозв'язок, але разом з тим розмежовано ці поняття. Економічну категорію платоспроможності запропоновано розглядати як здатність підприємства здійснювати перманентну фінансово-господарську діяльність, що є найвищою метою функціонування будь-якого суб'єкта господарювання. Ліквідність більшістю вчених розглядається, як спроможність підприємства своєчасно перетворювати активи на грошові кошти з метою виконання необхідних платежів;

Визначення сутнісних характеристик дало можливість чітко виділити види ліквідності підприємства за джерелами забезпечення та періодами оцінки; систематизувати та доповнити класифікацію станів платоспроможності підприємства, що підлягають оцінюванню;

Запропонована модель діагностики ліквідності та платоспроможності підприємств передбачає систему абсолютних та відносних показників. Серед абсолютних показників ліквідності та платоспроможності для аналізу використано: надлишок або нестачу відповідних груп активів та пасивів, надлишок або нестачу власних оборотних коштів, а серед відносних: коефіцієнт абсолютної, швидкої, поточної ліквідності, коефіцієнт загальної платоспроможності, коефіцієнт забезпечення власного оборотного капіталу, рівня платіжної готовності та коефіцієнта автономії та фінансової стійкості, коефіцієнт фінансового левериджу. Узагальнюючим показником ліквідності та платоспроможності підприємств є інтегральний показник ліквідності, який дає змогу допомогти підприємству визначити тенденцію руху основних показників ліквідності та здійснити прогнозна найближче майбутнє.

Для забезпечення ефективного управління підприємством загалом, керівництву першочергово необхідно забезпечити належну по інформованість менеджерів для прийняття відповідних управлінських рішень, від лагодження процесу інформаційно-аналітичного забезпечення фінансової стійкості. Процес інформаційно-аналітичного забезпечення ліквідності та платоспроможності підприємства - це сукупність процесів, що передбачають визначення потреби в інформації, її збір, перевірку, обробку та зберігання для прийняття управлінських рішень щодо забезпечення ліквідності та платоспроможності підприємства.

У процесі аналізу ліквідності та платоспроможності визначених підприємств (ПГОТАПМ «Львівпрхпроект», ПрАТ «Укргіпроцукор», ПАТ «Діпрозаводтранс») було прослідковано тенденцію до зменшення ліквідності та платоспроможності з кожним роком (2012-2016 рр). За аналізований період значення показників не відповідають нормативам. Також можна стверджувати про недостатні обсяги чистого робочого капіталу, невідповідність нормативам показників, ділової активності, фінансової стійкості, структури активів, які мають прямий вплив на стан ліквідності та платоспроможності суб'єктів господарювання. На основі розрахунку відповідних показників, також можна стверджувати про неможливість покращення стану платоспроможності у найближчий період.

На основі здійсненого факторного аналізу, можна виокремити фактори, що мають найбільший вплив на ліквідність та платоспроможність підприємств. Основними факторами, що мають позитивний вплив на стан платоспроможності підприємства є частка податків у поточних зобов'язаннях, фондовіддача, співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей. До числа факторів, що мають негативний вплив на платоспроможність підприємств, можна віднести: податкоспроможність підприємства, частка основних засобів в ліквідних активах, частка дебіторської заборгованості та виручки.

Для підприємства в умовах мінливості зовнішнього середовища особливо важливим є вчасно виявити чинники впливу на ліквідність та платоспроможність вітчизняних підприємств, як внутрішні, так і зовнішні, тому постає питання відлагодженості процесу моніторингу чинників впливу на ліквідність та платоспроможність підприємств. Автором запропоновано п'ять етапів даного процесу, щ охоплюють визначення суб'єктів моніторингу ліквідності та платоспроможності, вибір цілей, методів, об'єкту моніторингу, делегування відповідальності суб'єктів моніторингу ліквідності та платоспроможності та визначення результату моніторингу ліквідності та платоспроможності.

Головними причинами неплатоспроможності підприємства, окрім чинників зовнішнього середовища, можуть бути: помилки у розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції, її собівартості; невиконання замовлень; неконтрольоване зростання собівартості продукції; втрата каналів реалізації та постійних замовників; неплатоспроможність покупців і замовників; брак власних джерел фінансування; значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість й у надлишкові виробничі запаси; низька якість фінансового планування на підприємстві; низька оборотність оборотних коштів.

У сучасних умовах господарювання можна виділити основні шляхи підвищення платоспроможності підприємства: розробка ефективної стратегії розвитку підприємства; відмова від капітальних вкладень, що перевищують фінансові можливості підприємства; зменшення змінних витрат за рахунок автоматизації виробничого процесу; відстрочка й реструктуризація по можливості кредитної заборгованості; прискорення оборотності дебіторської заборгованості та ефективне використання необоротних активів; проведення реорганізації або реструктуризації підприємства, вдосконалення його організаційної структури та корпоративного управління

Для мінімізації негативно впливу чинників на діяльність суб'єктів господарювання та забезпечення довгострокової платоспроможності підприємств України необхідно здійснити заходи щодо: кредитування підприємств пріоритетних галузей економіки на пільгових умовах комерційними банками за рахунок їх довгострокового рефінансування НБУ; стимулювання альтернативних способів фінансування (лізинг, факторинг, форфейтинг, акціонування, фінансування по векселях) через урегулювання суперечностей та прогалин законодавства; спрощення процедури отримання підприємством кредиту на невелику суму з метою зростання оборотності та пожвавлення господарської діяльності; практичного застосування методів податкового регулювання (інвестиційний податковий кредит, податкові канікули, податкова амністія, відтермінування та (чи) прострочення платежів, податкові вирахування);надання дотацій, субсидій експортоорієнтованим галузям; покращення інвестиційного клімату шляхом усунення суперечностей законодавства; приведення законодавчих актів у відповідність до вимог ЄС.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Miller F.The Theory of Finance / Fama Miller - Prentice Hall, 1993. - 402 p.

Revsine Lawrence. Finansial Analisis Upper Saddle River / Revsine Lawrence, Collins Daniel W., Jhonson Bruse. - N. J.: Printice Yfll, 1999. - 244 р.і:

Абрютина М. С. Анализ финансово-экономичес- кой деятельности предприятия: учеб.-практ. Пособие. / М. С. Абрютина, А. В. Грачев. -- 2-е изд., испр. -- М.: «Дело и Сервис», 2000. -- 256 с.

Авраменко Т.П. Платоспроможність, контролінг, антикризове регулювання діяльності аграрних підприємств / Т.П. Авраменко// Глобальні та національні проблеми економіки. - 2015. - Вип.3-с. 185-187

Ареф'єва О.В., Городницька Д.М. Економічна стійкість підприємства: сутність, складові та заходи з її забезпечення/ О.В. Ареф'єва, Д.М. Городницька//Актуальні проблеми економіки. - 2005. -№5. - с.54-59

Багацька К.В. Діагностика і управління ризиком ліквідності підприємства / К.В. Багацька // Економічний аналіз: зб. наук. праць. - 2012. - Вип.11. - Частина 2. - С. 19-22 - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecan_2012_11%282%29__5

Базілінська О.Я. Фінансовий аналіз: теорія та практика:навч. посіб. / О. Я. Базілінська -- К.: Центр учбової літератури, 2009. -- 328 с.

Бечко П.К., Непочатенко О.А. Сутність платоспроможності підприємств/ П.К.Бечко, О.А.Непочатенко //Вісник ХНТУСГ імені П.Василенка.-2016- Вип 98 - Режим доступу: http://www.khntusg.com.ua/files/sbornik/vestnik_98/16.pdf

Білик М.Д. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник / Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмежицька Н.Ю. - К.КНЕУ, 2005. - 592с.

Білоусько Т. Ю. Зовнішній моніторинг організацій в конкурентному середовищі / Т. Ю. Білоусько // Вісник Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. Сер. : Економічні науки. - 2013. - № 7. - С. 55-64. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vkhnau_ekon_2013_7_11

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. В 2-х томах / Игорь Александрович Бланк. - К.: Ника-Центр, 1999. - 592 с

Бланк И.А. Управление формированием капитала/ И.А.Бланк - К.:Ника - Центр, 2000. - 512с. - (Серия «Библитотека фінансового менеджера»,Вип 4)

Болюх М.А., Бурчевький В.З., Горбатюк М.І. Економічний аналіз: навч. посібник / за заг. ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - [Вид. 2-е, перероб. і доп]. - К.: КНЕУ, 2008. - 412 с.

Бондаренко П. Факторинг як фінансовий важель суб'єктів господарювання / П. Бондаренко // Науковий вісник. - 2014. - № 2. - С. 5-19. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nv_2014_2_3

Варічєва Р.В. Звіт про власний капітал як джерело аудиту операцій з руху власного капіталу / Р. Варічєва // Міжнар. зб. наук. праць: Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. - 2010. - Вип. 2 (17) - Житомир, 2010. - С. 37-43.

Васильева Л.С., Петровская М.В. Финансовый анализ: Учебник. - 3-е издание стереотипное. -М.: КНОРУС, 2008. -816 с.

Васильців Т. Г. Удосконалення методики оцінювання економічної безпеки підприємства / Т. Г. Васильців, Р. М. Микитюк // Науковий вісник НЛТУ України. - 2012. - Вип. 22.14. - С. 181-188. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnltu_2012_22.14_33

Васильців Т.Г. Пріорітети державної політики сприяння посиленню фінансової стійкості суб'єктів підприємництва України в умовах фінансово-економічної кризи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://niss.lviv.ua/analytics/134.htm

Вдовенко Л. Платоспроможність підприємств: сутність та методика розрахунку показників / Л. Вдовенко // Економічний аналіз: зб. наук. Праць. - 2012. - Вип. 10. - Частина 2. - С. 27-29.

Велкова І.Ю. Сучасні методики розрахунку показників ефективності використання оборотних активів підприємств АПК/ І.Ю. Велкова // Вісник соціально - економічних досліджень. - 2013. - Вип. 1.. - с.46-51

Весельська К. Методика визначення коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства / К. Весельська // Економічний аналіз. - 2012. - Т. 10(4). - С. 31-32.- Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecan_2012_10%284%29__8