Фінансовий аналіз ефективності виробництва (на прикладі ВТП "Вода")

6

120

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

На сучасному етапі, в умовах розвитку ринкової економіки в Україні, розвитку великого, малого та середнього підприємництва, загострення конкурентної боротьби, науково-технічного прогресу виникає потреба аналізу. Аналізу фінансово-економічних результатів діяльності підприємства. Це потрібно насамперед заради більш ефективного управління підприємством для досягнення поставлених цілей, а саме: подальшого розвитку підприємства, відтіснення конкурентів і завоювання більшої частки ринку; особливо необхідним є аналіз при спробі підприємства виходу на світовий ринок - для визначення реальних можливостей підприємства.

Усі показники фінансово-економічних результатів діяльності підприємства розділяють на 4 групи:

1) прибутковість;

2) ділова активність;

3) фінансова стійкість;

4) платоспроможність.

У даній дипломній роботі буде розглянуто групу показників прибутковості, а саме: аналіз аспектів формування та розподілу прибутку на підприємстві, вивчення їх динаміки, аналіз можливостей та шляхи їх підвищення.

Ключовим показником у цій групі є прибуток. Саме цей показник, який відображає у вартісній формі кінцевий результат діяльності підприємства в умовах роботи за принципами самофінансування є головним у аналізі. У прибутку акумулюються підсумки всіх сторін роботи підприємства: зростання виробництва продукції та її реалізації відповідно до договорів замовника, ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, наявних в його розпорядженні.

Прибуток за сучасних умов є не тільки показником ефективності роботи окремого підприємства, а й має важливе практичне значення. Він є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Також це одне з найбільших джерел фінансових ресурсів держави.

Необхідною умовою вирішення поставлених завдань є науковий пошук, аналіз, узагальнення практики й обґрунтування такої системи управління підприємством, що могла б забезпечити підвищення ефективності виробництва й насичення ринку високоякісними товарами, доступними для масового споживача.

Виходячи з вищесказаного, тема, розглянута в роботі, є актуальною на сьогоднішній день, у період економічної кризи, спаду виробництва й реформування економіки нашої держави.

Мета проекту:

- визначення можливих напрямків реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення прибутковості виробництва (діяльності підприємства);

- розробка заходів для впровадження на підприємстві з метою підвищення прибутковості виробництва й одержання значного економічного ефекту.

Завдання дипломного проекту:

- розгляд теоретичних аспектів прибутковості підприємства;

- описання характеристики КП «ВТП «Вода»;

- аналіз ефективності виробництва КП «ВТП «Вода», із метою виявлення причин низької ефективності виробництва підприємства;

- розробка заходів щодо підвищення прибутковості виробництва й одержання значного економічного ефекту.

У проекті досліджуються: теоретична й практична основа аналізу й оцінки прибутковості виробництва, методи оцінки; фактори підвищення ефективності виробництва. У дипломній роботі, на основі проведених досліджень і аналізу виробничої діяльності суб'єкта господарської діяльності, виявляються причини низької ефективності виробництва підприємства і визначаються спрямованість діяльності й заходи щодо підвищення ефективності виробництва суб'єкта ринкових відносин. Результатом проведення заходів щодо підвищення ефективності виробництва є ефект, що виражається в підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості й підвищенні конкурентноздатності продукції на ринку.

Об'єктом дослідження обрано підприємство КП «ВТП «Вода», розташоване: 61052 м. Харків, вул. Червоножовтнева 90, яке здійснює господарську діяльність у такій галузі промисловості як - водозабезпечення.

Предмет роботи - результат теоретичного абстрагування ефективності виробництва, що дозволяє виділити певні закономірності розвитку й функціонування виробництва, а також виявити найбільш значимі з наукової й практичної точок зору закономірні зв'язки і відносини ефективності виробництва.

Розділ 1. Теоретичні аспекти прибутковості підприємства

1.1 Сутність поняття «прибутковість», «прибуток»

З витратами виробництва пов'язана ще така категорія як прибуток. Вона надзвичайно складна і неоднозначна. Один з американських економістів Ф. Найт у середині XX ст. зазначив, що жоден економічний термін не використовується у такій неуявлюваній кількості загальновживаних значень, як прибуток. Сьогодні становище не змінилося, бо й нині слово «прибуток» використовується в різних значеннях.

У найзагальнішому вигляді прибуток -- це надлишок над витратами виробництва, або загальний доход (виручка) підприємства чи фірми за вирахування витрат виробництва.

Оскільки останні поділяються на явні та приховані (неявні), то розрізняють бухгалтерський й економічний прибутки (його ще називають чистим прибутком, або надприбутком).

Бухгалтерський прибуток -- це виручка фірми за вирахування явних, зовнішніх витрат виробництва.

Економічний прибуток -- це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб'єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним. [7. 50-60, 125]

Щодо джерела прибутку серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Різні теорії по-різному трактують джерело прибутку. Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами, ніж ті, за якими товар куплено.

Класична політична економія в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як вирахування підприємця з продукту праці найманого робітника. Д. Рікардо розкрив залежність між прибутком і заробітною платою, яка полягає в тому, що збільшення прибутку призводить до зменшення заробітної плати і навпаки. Цим були обгрунтовані економічні засади суперечностей інтересів підприємців і найманих робітників.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістичних відносин, маскуючи справжнє джерело прибутку, яким є неоплачена праця найманих робітників.

Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов'язує прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов'язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності.

Не вдаючись до детального аналізу теорій прибутку, слід зазначити, що ближче до істини ті теорії, які джерело прибутку вбачають у безпосередньому виробництві й пов'язують його з додатковим продуктом. Дійсно, на поверхні економічних явищ прибуток виступає як надлишок над витратами виготовлення товару. Реалізуючи товар, підприємець одержує певну суму грошей, що становить валову виручку або суму продаж. Якщо з цієї суми вирахувати загальні витрати виробництва, то це і буде прибуток, або чиста виручка. Оскільки ця виручка надходить лише після того, як реалізується виготовлений товар, створюється враження, що саме процес реалізації (обігу) і створює прибуток.

Проте це поверхове уявлення про прибуток. Лише в сфері обігу прибуток виникнути не може. При продажу товару втілена в ньому вартість додаткового продукту реалізується як надлишок грошей над витратами на виготовлення товару, тобто виступає як прибуток. При цьому прибуток і вартість додаткового продукту, як правило, не збігаються, що пов'язано з тим, що ціни, за якими реалізуються товари, під впливом ринкової кон'юнктури відхиляються від вартості товару. Недоодержану одним суб'єктом частину вартості додаткового прибутку ринок перерозподілить іншому, на продукцію якого на цей час склався високий попит. У зв'язку з цим останній реалізує як прибуток і свою, і частину чужої вартості додаткового продукту. Це дає підстави для висновку, що прибуток є формою додаткового продукту.

Прибуток є основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування.

Прибуток як важлива категорія ринкових відносин визначає такі функції:

1) характеризує економічний ефект - вона служить кінцевим фінансовим результатом. Разом з тим на величину прибутку, його динаміку, які залежать і не залежать від підприємства. Практично поза межами підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень ціни на матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизації.

Від підприємства залежить рівень цін на реалізовану продукцію, зарплату, рівень господарювання, компетентність керівників, конкурентноспроможність продукції, організація виробництва і праці, продуктивність праці, фінансове планування.

2) прибуток відіграє стимулюючу функцію - він одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Самофінансування визначається отриманим прибутком. Доля чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального розвитку колективу і матеріального стимулювання.

3) прибуток джерело формування бюджетів різних рівнів. Він поступає в бюджет у виді податків і використовується для фінансування державних, інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.

Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства. Кожен підприємство прагне одержати якомога більший прибуток. Однак при цьому його цікавить не тільки абсолютний розмір прибутку, а й віддача кожної одиниці здійснених витрат. Для того щоб її визначити, в практиці підприємництва використовують норму прибутку, яка обчислюється як виражене у відсотках відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів.

Існує декілька видів прибутку:

1) загальний - це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше - це балансовий прибуток.

2) прибуток після оподаткування - це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.

У зарубіжній практиці існує поняття

1) валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

2) операційний прибуток - це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

3) маржинальний прибуток - обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться тільки за змінними витратами.

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана на рисунку 1.1.



Рисунок 1.1 - Схема використання прибутку підприємства

Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини:

- Перша -- прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо).

- До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Чинні нормативні акти визначали, що за рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках: за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання; за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків; за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів; за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків; за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем); за прострочені банківські позички; за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів; за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання у різних сферах економіки стягувалися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосувалося комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишався в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Використання прибутку підприємство може здійснювати через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл прибутку частково через попереднє формування цільових фондів, а частково шляхом безпосереднього фінансування витрат.

За рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання прибутку на виплату дивідендів здійснюэться безпосередньо.

Принципове значення в розподілі прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворювалися, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Після ліквідації адміністративної системи управління використання прибутку (напрямок і пропорції) визначалися самостійно кожним суб'єктом господарювання. Відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" державне регулювання використання прибутку здійснювалося досить активно і в основному суто економічними інструментами, зокрема:

- зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) у разі використання прибутку на фінансування реконструкції та модернізації активної частини основних фондів;

- зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми балансового прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);

- зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на покриття витрат для утримання об'єктів соціально-культурного призначення, а також витрат на благодійну діяльність.

Прибутковість підприємства розглядають у двох основних вимірах:

1) як прибутковість усього підприємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v);

2) як прибутковість виготовлення окремої партії товарів. Така прибутковість вимірюється відношенням прибутку та собівартості певної партії товарів.

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку: відношення річного прибутку до авансованого капіталу. Якщо річний прибуток віднести до затрат, то отримаємо норму рентабельності. Норму прибутку записують формулою

p' = [ p / (c + v) ] * 100%, (1.1)

де p' -- норма прибутку;

р -- маса прибутку;

с + v -- авансований капітал.

У цій формулі маса прибутку є абсолютним показником кількісного визначення прибутку, капіталу.

У розвинутих країнах норма і маса (величина) прибутку -- головна мета підприємців і критерій ефективності виробництва. Середня норма прибутку в великих компаніях США становить приблизно 12%, у венчурних підприємствах -- до 40%.

Величина норми прибутку залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання суспільної продуктивності праці, величини створеного додаткового продукту, якості праці, швидкості обороту капіталу та інших факторів.

1.2 Управління прибутковості підприємства

Будучи найважливішою економічною категорією і основною метою діяльності будь-якої комерційної організації, прибуток відбиває чистий доход, створений у сфері матеріального виробництва, і виконує ряд функцій.

По-перше, прибуток характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності підприємства. Одержання прибутку на підприємстві означає, що отримані доходи перевищують усі витрати діяльності.

По-друге, прибуток має стимулюючу функцію. Це зв'язано з тим, що прибуток є одночасно не тільки фінансовим результатом, але й основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Тому підприємство зацікавлено в одержанні максимального прибутку, тому що це є основою для розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства. Адже від прибутку залежить нормальна діяльність будь-якого підприємства, тому що: прибуток забезпечує розширене відтворення; прибуток необхідний для розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, що забезпечують науково-технічний прогрес; за рахунок прибутку фінансуються витрати на соціальні заходи; прибуток необхідний для виплати дивідендів, а отже від нього залежать інвестиції [11, с. 79].

По-третє, прибуток є одним з найважливіших джерел формування бюджетів різних рівнів, тому що з його виплачується податок на прибуток, що є частиною доходів, за рахунок яких формується бюджет держави.

Тому необхідно здійснювати управління прибутковістю підприємства та постійно шукати резерви її підвищення.

Основними задачами управління прибутковістю підприємства є:

- забезпечення високої фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку;

- оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності підприємства;

- забезпечення мінімізації фінансових ризиків тощо.

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами - це: усвідомлення того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси; прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси; вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Управління витратами - це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

На величину прибутку впливає багато факторів. Але ці фактори можна умовно поділити на три групи: виробничі; комерційні; фінансові.

Виробничі фактори пов'язані з обсягом виробництва, його ритмічністю, матеріальною, науково-технічною й організаційно-технічною оснащеністю, відповідно -- якісними параметрами продукції, її асортиментом і структурою.

Комерційні фактори ніби підводять до фінансових факторів і охоплюють у широкому змісті поняття маркетингу: висновок господарських договорів на основі найпильнішого вивчення діючої і перспективної кон'юнктури ринку, цінове регулювання збуту, його напрямок і організаційно-економічне забезпечення. Надійність прогнозу комерційних факторів спирається, з одного боку, на страхування ризиків (в основному, ризиків втрати майна, зриву постачань, чи віддалення відмовлення від платежу), з іншого боку - на залучення солідних, платоспроможних клієнтів (замовників, покупців), що у свою чергу вимагає відомих невиробничих витрат (представницьких, на рекламу).

Фінансові фактори, що охоплюють і виторг від реалізації продукції (послуг), і підприємницький доход від усіх видів діяльності, включають відповідно: форми розрахунків; цінове регулювання, у тому числі уцінку у випадку уповільнення реалізації; залучення кредиту банку або засобів з централізованих резервів; застосування штрафних санкцій; вивчення і стягнення дебіторської заборгованості, а також забезпечення ліквідності інших активів; стимулювання залучення грошових ресурсів на фінансових ринках -- доходів від цінних паперів, внесків, депозитів, оренди й інших фінансових вкладень. Тут немаловажний принцип «час -- гроші»: чим швидше і повніше надходження доходів, тим ефективніше вся діяльність [18, с. 70]. Г.Г. Кірейцев пропонує наступну класифікацію факторів, що впливають на величину прибутку (рис. 1.2).

Рисунок 1.2. - Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні і інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через якісні зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних технологій, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці працівників, зниження матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.

Одержання бажаного результату залежить від трьох складових - витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв'язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом «Витрати-Обсяг-Прибуток», тим самим розкриваючи його сутність - дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат [17, с. 88].

Дія виробничого важеля проявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації призводить до більшої або меншої зміни прибутку. Цей ефект зумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних та змінних витрат на формування фінансових результатів діяльності підприємства при зміні обсягу виробництва. Чим більшим є рівень постійних витрат, тим більшою є сила впливу операційного важеля. Визначаючи темп зменшення прибутку з кожним процентом зменшення виручки, сила операційного важеля свідчить про рівень підприємницького ризику даного підприємства.

Операційний аналіз сприяє пошуку найбільш вигідних комбінацій між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною та обсягом продажу. Тому цей аналіз є неможливим без розподілу витрат на постійні і змінні. Фінансовий менеджер обов'язково повинен мати дані про постійні та змінні витрати, знати характер їх руху, адже на їх основі визначається точка беззбитковості, запас фінансової міцності підприємства.

Точка беззбитковості - це такий обсяг продукції, за якого підприємство покриває повністю витрати, але ще не отримує прибутку. Тому точку беззбитковості називають межею рентабельності.

Чим вищою є межа рентабельності, тим складніше її перевищити. З низькою межею рентабельності легше переносити зменшення попиту, відмовитись від завищеної ціни реалізації.

Окремо треба розглянути балансовий прибуток -- загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій.

Залежно від сфери, виду діяльності підприємства є деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

Прибуток від реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни реалізації ПДВ і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди. На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що прибутки від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані суб'єктами господарської діяльності, обкладаються податком.

Діяльність, зв'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

До них належать:

- прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;

- невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

- надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

-штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання в зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;

-штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;

-кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

-дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;

-прибуток від завищення цін і тарифів;

-курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

-прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;

-вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;

-прибуток (збиток) від спільної діяльності.

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання пов'язане з діяльністю не тільки па території України, а й за її межами. Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.

З прийняттям Закону «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства -- суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по-різному трактують настання момент) реалізації. Так, згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», реалізацією визнається подія, що відбулася раніше: дата зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника в оплату товарів або дата відвантаження товарів. Згідно із Законом «Про податок на додану вартість», реалізацією вважається зарахування коштів від покупця па банківський рахунок постачальника в оплату товарів, що підлягають реалізації. [6.114-119,121,124]

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді. Тобто, коли кошти від покупця надходять на розрахунковий рахунок постачальника.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить істотними.

1.3 Джерела прибутковості підприємства

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю.

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:

продаж (реалізація) продукції

продаж іншого майна

позареалізаційні операції.

Схема формування прибутку підприємства наведена на рисунку 1.3.



Рисунок 1.3 - Схема формування прибутку

1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)

Пр=ВД - S_вир - ПДВ - А_зб (1.2)

де ВД - виручка;

S_вир - витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;

ПДВ - податок на додану вартість;

А_зб - акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР - Sрнв - Sн (1.3)

де ВР - виручка;

Sрнв - собівартість реалізованої продукції на неповними витратами;

Sн - витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.

Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді.

Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

Пін = Ц_пр - Ц _прид (1.4)

де Ц_пр - ціна продажу;

Ц_прид - ціна придбання.

3) прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Ппр = Д - Sп.р. (1.5)

де Д - дохід;

Sп.р. - витрати на виконання.

Отже, загальний прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр + Пін (1.6)

де Пр - прибуток від реалізації продукції;

Ппр - прибуток від позареалізаційних операцій;

Пін - прибуток від іншої реалізації.

Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об'єкт оподаткування.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв - (Вв +АВ) (1.7)

де Дв - валовий дохід;

Вв - валові витрати;

Ав - сума амортизаційних відрахувань [12, с. 78-86, 101].

Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.

Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.

Варіанти дивідендної політики:

виплата дивідендів зі щорічним зростанням;

виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

спрямування на дивіденди встановленої частки чистого прибутку;

виплата дивідендів із прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний із варіантів має свої переваги і недоліки і використовується з врахуванням специфіки фінансового стану підприємства.

Величина дивіденду у відсотках визначається за формулою:

(1.8)

де Пд - частина прибутку, що спрямовують на виплату дивідендів

Кст - статутний капітал.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію становить:

(1.9)

де Na - кількість акцій, що формує величину статутного капіталу.

Досвід свідчить, що оптимальним вважають частину Пд у чистому прибутку в межах 30-70%. Якщо Пд <30%, то виплати вважаються заниженими, а коли Пд >70%, то виплати завищені.

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективності і господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку матиме підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг). Прибуток -- це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, тобто, по суті, винагорода за ризик підприємницької діяльності

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі зробленими витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються в розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що беруться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або по іншим очними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку.

Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність -- це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Різні варіанти обчислень прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, що ними користуються для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності.

Наведено класифікацію показників рентабельності (див рис. 1.4). Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може здійснюватися на основі показників прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можна брати в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).



Рисунок 1.4 - Класифікація показників рентабельності

Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позиковий капітал, основний капітал, оборотний капітал). Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів):

(1.10)

де R -рентабельність, %;

П - прибуток підприємства, грн.;

А_і - кількість засобів (і-го виду);

і - вид вкладених засобів (капітал, поточні витрати та ін.) [29, с.107].

Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує підприємство при понесених витратах в його господарській діяльності у розмірі 1 гривні.

Рентабельність має декілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовуються у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції.

Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Розділ 2. Характеристика КП «ВТП «ВОДА»

2.1 Юридичний статус підприємства

Комунальне підприємство “Виробничо - технологічне підприємство “Вода” засновано відповідно до рішення ХХVI сесії Харківської міської ради “Про створення комунального підприємства” від 28.10.04р. №169/04 та Господарського кодексу України. Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про власність” і інших законодавчих актів України, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Діяльність підприємства здійснюється на підставі положень Конституції та Законів України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Харківської міської ради, рішеннями виконавчого комітету Харківської міської ради, розпорядженнями Харківського міського голови, іншими нормативними актами і цим Статутом.

Юридична адреса: 61052, м. Харків, вул. Червоножовтнева, 90.

Генеральний директор:Кадигроб Сергій Володимирович.

Ідентифікаційний код 33206804.

Орган реєстрації: виконавчий комітет Харківської міської ради.

Дата реєстрації: 28.10.2005р.

2.2 Мета і предмет діяльності КП «ВТП «Вода»

Основний вид діяльності: видобуток, виробництво, обробка питної води, подача, транспортування, розподіл і реалізація усім групам споживачів м. Харкова, переброска та транспортування і регулювання водних ресурсів для Харківської, Донецької, Луганської областей, технічне водопостачання промислових підприємств.

Метою діяльності підприємства, це забезпечення водопостачанням м. Харків та групове водопостачання населених пунктів Харківської області, регулювання водних ресурсів р. Сіверський Донець та перекидання водних ресурсів, здійснення заходів щодо поліпшення екологічного стану України.

Переважним предметом діяльності підприємства:

- видобуток, виробництво, обробка питної води, подача, транспортування, розподіл та реалізація;

- здійснення планово - попереджувальних, капітальних та поточних ремонтів;

- технічне водопостачання споживачів;

- здійснення капітального будівництва;

- розробка заходів щодо раціонального використання води та установлення лімітів водоспоживання;

- розробка автоматизованих систем управління технологічними процесами водопостачання з використанням існуючих та розробкою нових технічних засобів і методів оперативного управління;

- видача технічних умов на водопостачання та узгодження проектів;

- розробка проектної документації по розвитку, реконструкції діючих водопровідних споруджень та технологічного устаткування, у тому числі по перекладці водогінних мереж замість технічно зношених;

- проведення дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок, створення нових високоефективних технологій для одержання екологічно чистої води, по удосконаленню технологічного устаткування подачі і розподілу води з метою економії усіх видів ресурсів та безпеки водопостачання в екстремальних обставинах;

- прискорення впровадження науково-технічних досягнень і нових технологій;

- участь у формуванні товарного ринку;

- підвищення якості послуг, які надаються фізичним особам та суб'єктам господарювання;

- розробка локальних систем управління виробництвом;

- забезпечення нагляду за виконанням санітарних заходів та охорона санітарних зон об'єктів водопостачання відповідно до нормативних актів і інструкцій;

- здійснення матеріально-технічного водопостачання відповідно до нормативних актів і інструкцій;

- здійснення матеріально-технічного постачання;

- виготовлення насосів, іншого обладнання та запасних частин, у тому числі побутових і промислових фільтрів води;

- створення заводів з виробництва бутильованої води, міні заводів води в жилих мікрорайонах і на підземних джерелах;

- здійснення користування водними природними ресурсами в порядку, встановленому Водним кодексом України та іншими діючими нормативними актами, у тому числі, що регулюють дану сферу діяльності;

- здійснення контролю за якістю води та станом санітарно-захисних зон джерел господарсько-питного і технічного водопостачання, що використовується в порядку, встановленому чинним законодавством;

- здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень автомобільним транспортом для організації виробництва та ведення статутної діяльності;

- залучення коштів з бюджетів усіх рівнів, а також коштів суб'єктів господарювання-водокористувачів незалежно від форм власності та організаційно-правових форм для здійснення природоохоронних заходів на джерелах господарсько-питного і технічного водопостачання, спрямованих на зниження і компенсацію негативних антропогенних впливів на них, а також для будівництва, реконструкції, модернізації систем водопостачання, виробництв, культурних центрів, житла, тощо;

- регулювання порядку та умов користування водою з поверхневих джерел, що використовуються для господарсько-питного і технічного водопостачання;

- реалізація матеріальних цінностей і торгівельна діяльність через біржі, ярмарки, аукціони тощо;

- розробка технічної документації по складанню державних актів на право власності та право користування землею;

- геодезичні роботи з інвентаризації та встановлення меж земельних ділянок (крім землеврядних робіт);

- інженерні вишукування (топографо-геодезичні), кадастрові зйомки.

- побудова і розвиток знімальних мереж;

- створення спеціальних геодезичних і нівелірних мереж при проектуванні та будівництві будівель та інженерно-технічних споруд;

- створення у графічному, цифровому та електронному виді топографічних карт та планів міст інших населених пунктів кадастрових карт і планів (крім земельно-кадастрової документації);

- створення і ведення відомчих інформаційних фондів, які включають топографо-геодезичні і картографічні матеріали і дані;

- будівництво і технічне обслуговування мереж місцевого телефонного зв'язку з правом надання послуг зв'язку;

- використання радіочастот для ультракороткохвильового радіозв'язку, фіксованої рухомої сухопутної служби;

- використання радіочастот для організації мережі радіального радіотелефонного зв'язку;

- організація і проведення семінарів, конференцій, салонів, виставок, ярмарків, тощо;

- виконання копіювально-множувальних робіт та видавнича діяльність;

- випуск та реалізація власної продукції наукового та виробничого характеру;

- виробниче навчання фахівців по профілю основної діяльності;

- роботи з створення та ведення геоінформаційних систем баз та банків даних;

- організація та проведення рекламних заходів;

- виконання робіт, виготовлення продукції та надання послуг як на території України, так за її кордоном, у тому числі для іноземних юридичних і фізичних осіб у відповідності з чинним законодавством;

- складання проектів, створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і земле користувань;

- розробка технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на землю, на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі (крім топографо-геодезичних і картографічних робіт);

- оформлення документів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування на землею;

- складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування (у тому числі на умовах оренди), перенесення в натуру (на місцевість) меж вилучених (викуплених) і відведених земельних ділянок (крім топографо-геодезичних і картографічних робіт);

- оновлення земельно-кадастрових планів зйомок минулих років (крім топографо-геодезичних і картографічних робіт);

- складання технічної документації з якісної характеристики земель у межах та за межами населених пунктів;

- земельно оціночні роботи;

- здійснення будь-якої іншої підприємницької діяльності, яка не заборонена чинним законодавством, в тому числі такої підприємницької діяльності, на яку необхідно отримання відповідних ліцензій в установленому законодавством порядку.

Основними джерелами централізованого водопостачання м. Харкова та населених пунктів системи групового водопостачання Харківської області є три незалежні джерела розміщені на значній відстані один від одного:

1) Печеніжське водосховище на р. Сів. Донець;

2) Краснопавлівське водосховище із каналу “Дніпро-Донбас”;

3) Артезіанські свердловини глибиною від 80 до 800м.

В комплекс робіт КП ВТП ”Вода” по забезпеченню системи централізованого водопостачання входять: регулювання стоку р. Сів. Донець для водозабезпечення Харківської, Донецької та Луганської областей, експлуатація Печеніжського водосховища; створення водозаборів на джерелах водопостачання, комплекс насосних станцій, фільтрувальні станції, резервуари, система водогону та розподільчої мережі, контроль якості води, забезпечення функціонування автоматизованих систем управління технологічними процесами і організаційно-економічними задачами, проектно-конструкторські розробки СПКБ АСУВ, система технологічного водопостачання, обводнення та регулювання річок Харків, Лопань та Сів. Донець. Цілісний майновий комплекс КП ВТП “Вода” належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

КП ВТП “Вода” забезпечує цілодобове водопостачання м. Харкова та системи групового водопостачання області. Система групового водопостачання була створена шляхом підключення до магістральних водогонів КП ВТП “Вода” населених пунктів (м. Лозова, м. Чугуїв, м. Первомайський, Краснопавлівка, Покотилівка та ін., всього 52). Підключення до системи групового водопостачання вказаних населених пунктів забезпечило їм друге джерело водопостачання питної води. Місто Харків споживає 95% загального обсягу подачі води системою централізованого водопостачання КП ВТП “Вода”. Розвиток системи водопостачання являється основним напрямком реформування водопостачання і по своїм масштабам і значущості порівнюється з відродженням водопровідного господарства. На сьогодні 32,9% водопровідних мереж технічно зношені і з амортизовані (близько 800км), але продовжують експлуатуватись із-за відсутності коштів на їх зміну. Загальна довжина водогонів та мереж системи водопроводу - 2532,1 км. Облік споживання води являється важливим етапом у раціональному використанні водних ресурсів. З 2003 року стала значно зростати кількість встановлених водолічильників холодної води на водопровідні вводи, у період з 2004 по 2005 роки продовжує зростати зацікавленість населення у встановленні квартирних приладів обліку холодної води.

2.3 Аналіз організаційної структури управління

Організаційна структура управління відображає внутрішню форму системи управління. Тобто сукупність таких елементів як: структурні виробничі підрозділи, розподілення між ними прав та відповідальності. В ній реалізуються різні вимоги до вдосконалення систем управління.

Організаційна структура підприємства не являє собою щось завмерле, вона, відрізняється багатим різноманіттям, постійно змінюється і вдосконалюється що підтверджено об'єктивними факторами та умовами. До них можна віднести розміри діяльності підприємства, виробничий профіль, характер продукції.

Організаційна структура охоплює всі сфери діяльності підприємства від виробництва до соціальної сфери. В ній відображені всі етапи виробничого процесу. Структура чітко відокремлює обов'язки її функціональних підрозділів. Кожний підрозділ виконує окремий напрямок роботи, який забезпечує цілісність сукупного функціонування.

На підприємстві КП “ВТП ”ВОДА” існує лінійно-функціональна організаційна структура управління.

Вона характеризується тим, що керівник підприємства делегує частину своїх обов'язків та уповноважень функціональним заступникам. Це дозволяє розподілити адміністративно-управлінську роботу і доручити її найбільш кваліфікованим кадрам та робітникам. Так, в структурі КП “ВТП ”ВОДА” найвищий рівень посідає генеральний директор. В його підпорядкуванні знаходяться чотири заступники: з господарсько-правових питань, з економічних та фінансових питань, з виробництва та з капітального будівництва; головний бухгалтер, головний інженер та три помічники: з енергоринку, з соціальної політики та з інформаційно-комп'ютерного забезпечення. Кожному з них підпорядковані окремі служби підприємства. Також під керівництвом генерального директора знаходиться департамент водозбуту, який керує районними дільницями.