Однією з важливих ознак фінансового стану підприємства є його фінансова стійкість.

Фінансова стійкість підприємства характеризується:

* достатньою фінансовою забезпеченістю безперервності основних видів діяльності;

* фінансовою незалежністю від зовнішніх джерел фінансування;

* здатністю маневрувати власними коштами;

* достатнім забезпеченням матеріальних оборотних засобів власними джерелами покриття;

* станом виробничого потенціалу.

Як уже зазначалось, в умовах становлення ринкових відносин кожен суб'єкт господарювання повинен володіти достовірною інформацією про фінансову стійкість та платоспроможність як власного підприємства, так і своїх партнерів. Оцінка фінансової стійкості дозволяє зовнішнім суб'єктам аналізу (банкам, партнерам по договірних відносинах, контролюючим органам) визначити фінансові можливості підприємства на перспективу, дати оцінку фінансовій незалежності від зовнішніх джерел, скласти в загальній формі прогноз майбутнього фінансового стану.

На основі узагальнення світового досвіду аналізу фінансового стану фірм, компаній, що працюють у ринкових умовах, та практики проведення такого аналізу на підприємствах нашої країни, яка переживає процес роздержавлення і переходу до ринку, рекомендується відповідна система показників, які характеризують фінансову стійкість.

Усі ці показники об'єднуються в такі групи:

Показники структури капіталу, які характеризують фінансову незалежність від зовнішніх позикових коштів, а саме:

* коефіцієнт фінансової незалежності (Кф.н.);

* коефіцієнт фінансової стійкості (Кф.с.)',

* коефіцієнт фінансової залежності (Кф.з.);

* плече фінансового важеля (коефіцієнт фінансового ризику, (Кф.р.).

Показники, які характеризують стан оборотних коштів

* коефіцієнт маневрування власного оборотного капіталу (Км.в.к.);

* коефіцієнт забезпечення матеріальних оборотних фондів власними джерелами фінансування (Кз.в.к.).

Показники, які характеризують стан основних засобів

* частка основного капіталу у власному (індекс постійного активу) (Ко.к.);

* коефіцієнт модернізації (Км.д.)

* коефіцієнт реальної вартості майна (основних і матеріальних

оборотних коштів) (Кр.в.м.).

Таблиця 2.10. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Як видно, і на початок, і на кінець року основний капітал повністю сформований за рахунок власних джерел. На початку року власний капітал у 2 раза перевищував вартість основних фондів. На кінець року цей показник дещо збільшився і становив 1,6 раза.

Збільшення коефіцієнта модернізації на 0,1 свідчить про підвищення зниження інтенсивності вивільнення коштів, іммобілізованих в основні фонди та нематеріальні активи.

Господарська практика показує, що для промислових підприємств нормальним значенням Кр.в.м. слід вважати Кр.в.м. > 0,5.

Як видно, відносний розмір реальної вартості майна виробничого призначення збільшився на кінець звітного періоду на 0,03 і вищий від 0,5, що свідчить про високий рівень матеріало- і фондовіддачі.

Для нормальної роботи підприємства коефіцієнт окупності ввідсотків повинен бути не менше ніж 3, ця умова виконується.

Коефіцієнт ділової активності (Кд.ак.), або коефіцієнт оборотності балансу, показує обсяг продукції, для виробництва якої використовується майно підприємства, і характеризується відношенням виторгу від реалізації продукції до валюти балансу. Тобто за рахунок виторгу, одержаного у звітному році, підприємство може в 0,23 (0.27) раза компенсувати вартість майна.

Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів дає можливість визначити, за який період часу прибуток, отриманий підприємством, може компенсувати вартість майна. Тобто всі вкладені в підприємство кошти окупляться трохи більше, ніж за 6 років (100: 15). Цей коефіцієнт має першочергове значення для оцінки народногосподарської ефективності підприємства.

Тобто на кожну гривню власних коштів підприємство звітного року одержало 59 коп. прибутку. Минулого року цей показник становив 56 коп. Це свідчить про підвищення ефективності використання власних коштів.

Можна зробити висновок що підприємство має нормальний стан стійкості фінансового стану який гарантує його платоспроможність (якщо запаси і витрати дорівнюють сумі власного оборотного капіталу і кредитам банку під товарно-матеріальні цінності).

3. Оптимізація структури капіталу на підприємстві

Серед теоретичних основ управління формуванням капіталу однією з базових є теорія його структури. Це пов'язано з тим, що теоретична концепція структури капіталу формує підгрунтя для вибору низки стратегічних напрямків фінансового розвитку підприємства, що забезпечують зростання його ринкової вартості. Отже, ця теорія має достатньо широку сферу практичного застосування [7. С, 48].

Поняття «структура капіталу» носить дискусійний характер і тому потребує чіткого визначення. Всі зарубіжні та вітчизняні економісти характеризують це поняття як відношення власного та позичкового капіталу підприємства.

На сучасному етапі значна кількість економістів дотримуються думки, що в понятті «структура капіталу» необхідно розглядати всі види як власного, так і позичкового капіталу підприємства [6. С, 131].

При цьому в складі власного капіталу слід розглядати не лише первинно інвестований обсяг (акціонерний, пайовий капітал, який бере участь у формуванні статутного фонду підприємства), а й частку у вигляді певних резервів та фондів, що створена в діяльності підприємства, та нерозподілений прибуток. Виходячи з цього, позичковий капітал необхідно розглядати за формами використання з урахуванням фінансового лізингу, товарного кредиту, кредиторської заборгованості та ін.

Структура капіталу відіграє провідну роль у формуванні ринкової вартості підприємства. Цей зв'язок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу. Тому концепцію структури капіталу доцільно досліджувати разом з концепцією вартості капіталу та концепцією ринкової вартості підприємства.

В теорії структури капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції [5. С, 211]:

- традиційна концепція;

- концепція індиферентності;

- компромісна концепція;

- концепція протиріччя інтересів.

В їх основу покладено різні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм оптимізації [4. С, 156].

Розглянемо детально один із методів на прикладі нашого підприємства, а саме оцінку ефективності структури капіталу з позиції фінансового левериджу.

Одне із головних завдань діяльності підприємства - максимізація рівня рентабельності власного капіталу за заданим рівнем фінансового ризику. Одним із основних механізмів реалізації цього завдання є «фінансовий леверидж» [11. С, 212].

Фінансовий леверидж характеризує використання запозичених засобів, які впливають на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж - це об'єктивний фактор, який виникає із появою позичених засобів у обсязі капіталу, що використовує підприємство, і дозволяє підприємству отримати додатковий прибуток на власний капітал [11. С, 213].

Таблиця 3.1. Аналіз ефективності використання позикових коштів

капітал структура формування ефективність

Практичне застосування моделі фінансового левериджу було проведене для відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» за 2008-2009 рр.

Як показав аналіз структури капіталу ВАТ «Укрнафта» за період з 2008 по 2009 рік, обсяг позичкового капіталу що використовувався за цей період не перевищував 25% від загального обсягу капіталу. Згідно з показником фінансового левериджу використання певної частки позичкових коштів дозволяло підвищити рентабельність власного капіталу підприємства.

Проведені розрахунки показали, що завдяки додатковому залученню позикових коштів у 2009 році та зростанню власного капіталу, рентабельність власного капіталу зросла на 6,87% порівняно з 2008 роком, і склала 53,4%. Рентабельність власного капіталу у 2009 році підвисилась до рівня 53,4%. Причому, рівень позикових коштів у структурі капіталу ВАТ «Укрнафта» дорівнював 20%, що у грошовому вимірі становило 1 777 677 грн. Значення даного показника за період, що аналізується було максимальне і забезпечувало, як показали розрахунки максимальний приріст рентабельності власного капіталу підприємства.

Мною була проаналізована структура капіталу ВАТ «Укрнафта» за період з 2008 по 2009 рік. Частина позичкового капіталу забезпечувала підвищення рентабельності власного капіталу згідно з показником фінансового левериджу.

Таблиця 3.2. Аналіз структури капіталу

Проаналізувавши структуру капіталу компанії, треба визначити чи оптимальний обсяг позичкового капіталу використовує підприємство на даний період. Побудуємо для даного підприємства оптимізаційні моделі перебору фактично можливих структур капіталу підприємства, дані яких занесемо в таблицю.

Таблиця 3.3. Оптимізаційні моделі перебору фактично можливих структур капіталу

Як бачимо із розрахунків найбільш ефективної структури капіталу підприємство набуло при співвідношенні власного та позичкового капіталу 87,8: 12,2%. Така структура забезпечила рентабельність власного капіталу 29,9%. Подальше збільшення долі позичкового капіталу призвело до зменшення рентабельності власного капіталу.

3.2 Заходи щодо забезпечення реалізації структури капіталу

Рішення даної проблеми полягає, на мій погляд у розробці оптимізаційних моделей та їх практичному застосуванні. На жаль, питання, пов'язані з розробкою оптимізаційних моделей не отримали ще широкого використання на українських підприємствах. Формування структури капіталу (тобто співвідношення власних та позичкових коштів) на багатьох підприємствах здійснюється інтуїтивно, або згідно з традиціями, без належного аналітично-математичного обґрунтування [13. С, 39].

При вирішенні проблеми оптимізації вимагало врахування того, що зростання долі позичкового капіталу підвищує мінливість чистого грошового потоку, тобто збільшує фінансовий ризик і більш високе значення долі позичкового капіталу забезпечує зниження рентабельності власного капіталу підприємства, і знижує величину чистого прибутку, що отримується.

Отже формування оптимальної структури капіталу вимагає забезпечення найбільш ефективної пропорції між рентабельністю та фінансовою стійкістю підприємства, тобто максимізації його ринкової вартості [13. С, 41].

Для вирішення питання оптимізації структури капіталу була розглянута модель оптимізації на основі критерію максимізації прогнозуючої рентабельності власного капіталу та показника фінансового левериджу.

Загальновідомо, що показник фінансового левериджу дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і податків на один відсоток, а отже й дозволяє оцінити зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Показник фінансового левериджу був розрахований як добуток трьох компонент:

1. Податкового коректора фінансового левериджу (1 - Спод) - показує в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з рівнем оподаткування прибутку;

2. Диференціалу фінансового левериджу, тобто різниці між коефіцієнтом економічної рентабельності (валової рентабельності активів) і середнім розміром відсотку за кредит. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу.

3. Коефіцієнт фінансового левериджу (ПК/ВК) - характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин власного і позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і для кожного окремого підприємства.

Таблиця 3.4. Заходи щодо забезпечення реалізації структури капіталу

Висновок

Під час виконання даної курсової роботи ми переконалися, що капітал підприємства є наріжним каменем розвитку системи підприємництва. З його допомогою можна стимулювати або стримувати розвиток будь-якого суб'єкта господарювання. Ефективність діяльності останнього значною мірою залежить від рівня розвитку та вдосконалення системи управління капіталом.

Капітал завжди виступає необхідним атрибутом діяльності - від моменту створення підприємства до його ліквідації або реорганізації. Важливою характеристикою будь-якого підприємства є ефективність його управлінської системи, У процесі проведеного мною теоретичного дослідження було визначено наступне:

1) з урахуванням існуючих підходів до тлумачення поняття «капітал», поданих в економічній літературі, та його характерних ознак, капітал підприємства трактуватимемо як сукупність економічних благ у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, які залучаються в економічний процес діяльності суб'єкта господарювання з метою їх відтворення та отримання доходу;

2) капітал підприємства характеризується багатоманітністю образів, в яких він виступає. При цьому найважливішим вважається його поділ на власний і позиковий - у процесі формування та основний і оборотний - у процесі використання.

3) як власні, так і позикові джерела капіталу мають переваги і недоліки. Підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має високу фінансову стійкість, але обмежує свій розвиток, не використовуючи можливості приросту прибутку на позиковий капітал. При частковому ж використанні позикового капіталу виникає ризик погіршення фінансового стану підприємства, але виникає можливість приросту розширення обсягів господарської діяльності підприємства, підвищення його ринкової вартості.

Для вирішення питання оптимізації структури капіталу була розглянута модель оптимізації на основі критерію максимізації прогнозуючої рентабельності власного капіталу та показника фінансового левериджу.

Мною була проаналізована структура капіталу ВАТ «Укрнафта» за період з 2008 по 2009 рік. Обсяг позичкового капіталу що використовувався за цей період забезпечував зниження рентабельності власного капіталу згідно з показником фінансового левериджу. Була поставлена задача визначити, а чи оптимальний обсяг позичкового капіталу використовувало підприємство на той період. Для цього було побудовано 5 оптимізаційних моделей, які передбачали перебір фактично можливих структур капіталу підприємства. Відповідно розрахунки показали, що найбільш ефективної структури капіталу підприємство набуло при співвідношенні власного та позичкового капіталу 87,8: 12,2%. Така структура забезпечила рентабельність власного капіталу 29,9%. Подальше збільшення долі позичкового капіталу призвело до зменшення рентабельності власного капіталу.

Список літератури