Зовнішні займи як інструмент управління державним боргом

Державний борг вважається погашеним одночасно з виплатою відсотків і поверненням основних сум кредиторові згідно з умовами державних боргових інструментів. Забороняється реструктуризація або списання заборгованості за бюджетними позичками та кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та відстрочення термінів її сплати, крім випадків, передбачених законодавством.

У випадку надходження коштів із внутрішніх або зовнішніх джерел у неповному обсязі допускається зменшення (збільшення) максимального розміру державного внутрішнього боргу за рахунок відповідного збільшення (зменшення) максимального розміру державного зовнішнього боргу на кінець року, але за умов не перевищення затвердженого у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік показника платежів з обслуговування державного боргу.

Державний внутрішній та державний зовнішній борг на кінець року, розміри надання державних внутрішніх та зовнішніх гарантій протягом року не повинні перевищувати максимальні розміри, які затверджуються Верховною Радою Украї-ни в Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік. Макси-мальний розмір державного внутрішнього боргу встановлюється в гривнях, а мак-симальний розмір державного зовнішнього боргу та надання державних зовніш-ніх гарантій - в іноземній та в національній валюті у перерахунку за прогнозним курсом, що застосовується в розрахунках при визначення параметрів бюджету.

Державний зовнішній борг утворюється шляхом виникнення зобов'язань внаслідок отримання кредитів від іноземних держав, міжнародних організацій та фінансово-банківських установ, здійснення державних запозичень на міжнарод-них фінансових ринках та вступу в дію державних зовнішніх гарантій. Утворення державного зовнішнього боргу у інший спосіб не допускається.

Для здійснення управління державним зовнішнім боргом, моніторингу і аналізу його стану та створення Реєстру державного боргу та гарантійних зобов'язань зовнішні боргові інструменти класифікують:

- за терміном обігу:

короткострокові, строк обігу яких не перевищує одного року;

середньострокові, строком обігу від двох років до п'яти;

довгострокові від п'яти років і більше;

- за характером виплати відсоткового доходу:

дисконтні;

купонні;

відсоткові без купонні;

- за характером визначення відсоткової ставки:

з фіксованою відсотковою ставкою;

з плаваючою відсотковою ставкою;

- за джерелами запозичень ті, які:

розміщуються на міжнародних фінансових ринках;

надходять від міжнародних організацій відповідно до кредитних угод;

надходять від урядів іноземних держав відповідно до кредитних угод;

надходять від закордонних фінансово-банківських установ відповідно до укладених угод про міжнародний кредит чи позику.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізація витрат, пов'язаних з ризиками, погашенням та обслуговування державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у коротко- та довготерміновому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов'язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень.

Структура державного боргу оцінюється за такими показниками: частка дер-жавного боргу в іноземній валюті в обсязі державного боргу; частка державного боргу з плаваючою ставкою в обсязі державного боргу; частка державного боргу, яка підлягає погашенню протягом наступних п'яти років, в обсязі державного боргу; максимальна сума державного боргу, що погашатиметься в наступному році, як частка обсягу державного боргу станом на 31 грудня минулого року.

Основні засади боргової політики передбачають: визначення завдання боргової політики та напрямів їх досягнення відповідно до стратегічної мети, включаючи обґрунтування шляхів оптимізації структури державного боргу в розрізі джерел, строків, валюти деномінації та процентних ставок; визначення основних ризиків реалізації майбутніх заходів та ризиків у майбутньому від вже здійснених заходів боргової політики та заходів з їх мінімізації; представлення та обґрунтування кількісних параметрів державного боргу, які визначають боргове навантаження на економіку України; визначення політики щодо надання державних гарантій.

Показниками, на підставі яких приймається рішення про управління державним боргом, є:

відношення валових зобов'язань державного сектора економіки України до валового внутрішнього продукту;

відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту;

відношення державного боргу до доходів Державного бюджету базового року, по якому бюджет затверджений;

відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до доходів Державного бюджету поточного року, по якому бюджет затверджений;

відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до валового внутрішнього продукту;

частка короткострокового державного зовнішнього та внутрішнього боргу;

відношення короткострокового зовнішнього боргу та платежів із обслуговування зовнішнього боргу до золотовалютних резервів НБУ.

Наслідки політики державного запозичення та проблеми управління зовнішнім боргом. Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не є загрозливим, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явищ.

Іншим механізмом пожвавлюючого впливу державних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничих факторів. В економіці, що характер-ризується неповною зайнятістю виробничих факторів, додаткові державні видатки, фінансовими позиками, дають поштовх внутрішньому виробництву, що сприяє більш повному завантаженню матеріальних факторів виробництва та підвищенню рівня зайнятості.

Стимулюючий вплив на розвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінах означає надходження додаткових ресурсів, що можуть

дати поштовх економічному зростанню.

Зовнішня заборгованість, зокрема, дозволяє країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний доход. У макроекономічному аналізі відоме таке рівняння:

NDI - А = - dFD, (1.1)

де NDI - національний доход,

А - сукупні витрати,

- dFD - приріст зовнішньої заборгованості.

За таких умов завдяки зовнішньому запозиченню з'являється можливість прискорити темпи зростання національного доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій:

S - I = - dFD, (1.2)

де S - внутрішні заощадження,

І - інвестиції,

-dFD - приріст зовнішньої заборгованості.

Оскільки можливості збільшення внутрішніх заощаджень за умов перехідної економіки обмежені мінімально-необхідним рівнем споживання, то саме зовнішнє фінансування стає важливим джерелом інвестування в економіку.

У платіжному балансі дані процеси виражаються таким cпіввідношенням:

СА = - dFD + dR, (1.3)

де СА - сальдо поточного рахунку,

- dFD - приріст зовнішньої заборгованості,

dR- накопичення чистих міжнародних резервів.

Зазначена рівність свідчить про те, що від'ємне сальдо поточного рахунку може фінансуватися чи то нарощуванням зовнішнього боргу, чи то зменшенням між народ-них резервів. Оскільки ціль забезпечення стабільності національної валюти не допус-кає зменшення офіційних валютних резервів, то інтенсифікація імпорту капітальних товарів, що є необхідною для забезпечення економічного зростання, та імпорту споживчих товарів з метою недопущення пропорційного скороченню виробництва падіння споживання, часто спирається на зростання зовнішньої заборгованості країни.

Джерелом приросту міжнародних резервів є або позитивне cальдо поточного рахунку платіжного балансу, або приріст зовнішньої заборгованості. Оскільки можливості швидкого нарощування експорту в середньостроковому періоді обмежені зовнішньою конкурентоспроможністю країни, а зростання імпорту стає необхідним для оновлення технологічної бази виробництва, накопичення міжнародних резервів, що є важливою складовою політики стабі-лізації, в багатьох випадках фінансується за рахунок зовнішніх кредитів і позик.

По суті, залучення зовнішніх фінансових ресурсів дозволяє державі вийти за рамки замкненого кола: слабкий динамізм економічного розвитку - недостатність національних заощаджені - звужене відтворення суспільного виробництва нагромадження кризових явищ в економіці.

Для аналізу ситуації у сфері державних фінансів часті застосовують таку рівність:

D = dID+ dNCg+ dFD, (1.5)

де D - дефіцит державного бюджету,

dID - внутрішні державні позики,

DNCg - кредити Центрального банку Уряду,

dFD - зовнішні кредити і позики.

Тобто дефіцит бюджету фінансується внутрішніми позиками та/або кредитами Центрального банку, а також зовнішніми кредитами і позиками. Відомо, що залучення кредитів Центрального банку, як правило, виливається у зростання цін, внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою вимагає використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Виходячи з вищенаведених обгрунтувань, можемо констатувати, що відновлення економічного зростання вимагає задіяння внутрішніх стимулів та зовнішніх рушійних сил. При цьому залучення внутрішніх позик зовнішніх фінансових ресурсів повинно передбачати проведення заходів структурної політики, в результаті яких відроджувалося національне виробництво.

При розробці стратегії економічного розвитку необхідно враховувати негативні наслідки державних позик, а тому обирати оптимальні спів-відношення параметрів державного запозичення з іншими макроекономічними показниками.

Руйнівні наслідки державного запозичення виявляються перш за все, у витісненні приватних інвестицій і зменшенні на цій основі основних виробничих фондів країни. Ефект витіснення вперше описаний Ф. Модільяні та Р. Масгрейвом, згодом був визнаний майже всіма економічними школами. За умов сьогодення ефект витіснення обґрунтовується таким чином:

- залучаючи вільні позичкові кошти на фінансування дефіцит державного бюджету, держава позбавляє підприємства ресурсів, які могли б бути інвестовані у виробництво;

- розширення запозичення державою призводить до зростання відсоткових ставок на ринку державних паперів. Це зумовлює підвищення ставок на інших сегментах фінансового ринку, в т. ч. й кредитному. Кредитні ресурси стають менш доступними для позичальників, і рівень інвестиційної активності падає.

Значний державний борг піднімає проблему його обслуговування. Якщо державний борг зростає швидкими темпами, стрімко збільшуються відсоткові виплати за державним боргом.

Тоді держава вимушена піднімати рівень оподаткування або ж скорочувати державні видатки. Збільшення податкового навантаження підриває стимули до економічної активності й сприяє розширенню тіньової економіки. Скорочення ж державних видатків загострює соціальні та економічні проблеми суспільства.

Державний борг погіршує розподіл доходу. Через зростання відсоткової ставки й падіння ставки заробітної плати, частка оплати праці у національному доході зменшується, а частка відсотків на позичковий капітал зростає.

Іншим негативним наслідком державного боргу є обмеження можливостей держави фінансувати соціально-економічні програми внаслідок здійснення відсоткових виплат.

Спостерігається так званий ефект звуження бюджетних доходів. На початковій стадії державні позики забезпечують додаткові ресурси для фінансування потреб бюджетної сфери. Проте згодом, як правило, відсоткові виплати перевищують нетто-запозичення (залучення позик мінус погашення), а відтак ресурси, залучені шляхом оподаткування, відволікаються з бюджету для обслуговування позичкових операцій держави.

Особливо небезпечним є те, що державний борг починає само-відтворюватися, втягуючи на своє обслуговування все більшу кількість ресурсів, якщо ставка відсотка за державними зобов'язаннями перевищує темпи зростання ВВП [35].

Ряд специфічних руйнівних наслідків має наявність значного
зовнішнього боргу. Так, обслуговування зовнішнього боргу означає вилучення національних ресурсів із споживання і нагромадження та передачу частини виробленого національного продукту у власність інших країн.

Дослідження трансфертів ресурсів із зовнішнім світом виявляє такі негативні наслідки зовнішнього запозичення :

- Іноземне запозичення веде до ревальвації обмінного курсу національної валюти і, таким чином, стає причиною поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. Причому доволі часто спроби запобігти ревальвації виявляються безуспіш-ними.

Так, викуп іноземної валюти Центральним банком стає причиною розширення грошової бази, що може стати чинником дестабілізації цін. А стерилізація притоку іноземного капіталу через продаж державних цінних паперів зумовлює підвищення рівня відсоткових ставок.

- Погашення зовнішнього боргу веде до зовнішнього дисбалансу: з виплатою відсот-ків і основної суми боргу пов'язаний відплив капіталу, оскільки такі виплати не ре інвестується, а відправляються за кордон, а пасивне сальдо рахунку капіталу й дефіцит платіжного балансу ведуть до зменшення міжнародних резервів, чинять тиск на національну валюту;

- За умов, коли реальна відсоткова ставка за зовнішніми зобов'язаннями перевищує темпи зростання експорту, рано чи пізно необхідним стає досягнення позитивного сальдо торговельного балансу; якщо ж можливості нарощування експорту країни вже вичерпані, то постає необхідність зменшення імпорту.

Проте скорочення імпорту інвестиційних товарів негативно впливає на економічне зростання, а скорочення імпорту споживчих товарів має негативні наслідки в соціальному відношенні.

Ряд небезпечних наслідків зовнішнього боргу можна виявити, поглянувши на джерела погашення й обслуговування боргу. Так, при вичерпанні можливостей бюджету обслуговувати надмірно обтяжливий зовнішній борг виплати кредиторам здійснюються за рахунок:

- валютних резервів (це може призвести до відпливу капіталу, спекулятивної атаки на національну валюту і, таким чином, до девальвації);

- власності шляхом конвертації боргових зобов'язань держави в акції, облігації компаній (тобто для погашення зовнішніх зобов'язань уряду доводиться розпродувати національне надбання).

Дослідження проблем зовнішнього боргу в країнах світу виявляє, що нераціо-нальна структура залучення іноземних позик призводить до валютних, біржових і бюджетних криз у країнах, що є міжнародними позичальниками. Значна питома вага короткострокових капіталів - "гарячих грошей" - у структурі боргу здатна підірвати стабільність національної валюти за раптового відтоку іноземного капіталу із національного ринку.

Проблеми зовнішнього боргу охоплюють не лише сферу економіки, а й мають політичні наслідки. Так, високий зовнішній борг усуває можливість проведення незалежної економічної політики, зовнішні кредитори починають насаджувати країні не лише умови погашення боргу, а й заходи внутрішньої економічної політики.

Задача політики в області управління заборгованістю складається в забезпеченні позитивного ефекту від зовнішнього фінансування, не створюючи складних проблем стабілізації макроекономічної сфери і платіжного балансу.

Висновки до розділу 1

Аналіз теоретичних підходів до ролі державного боргу дозволяє зробити наступні висновки:

1. Еволюцію теоретичної думки з проблеми зовнішніх запозичень можно поділити на 4 періоди. Представниками меркантилізму, класичної політичної економії та німецькою школою (в рамках першого періоду - 16-19 ст.) державний борг розглядався, як зло. На їхню думку дедалі більша державна заборгованість несе разом із собою багаторазове збільшення споживчого попиту, що за умов повної зайнятості неминуче приведе до інфляційного підвищення цін. На початку 20 ст. Дж. Кейнс та його послідовники (2 період) трактували державний борг як інструмент дії та спосіб стимулювання економіки. У більшості наукових праць ХХ ст. (3 період) державний борг розглядався як явище негативне, як тягар для майбутніх поколінь (теорії монетаризму, неокласична). У сучасних теоріях (4 період - кінець 19-початок 20 ст.) в дослідженні категорії державного боргу відбувся зсув акцентів із впливу державного боргу на економіку на бюджетний дефіцит як первинний макроіндикатор. По-друге, особливу увагу викликає розподіл тягаря національної заборгованості. Питання про те, чи є державний борг суспільним активом, перестало бути актуальним.

2. Жодна з теоретичних концепцій із боргової політики не може задовольнити всіх учасників суспільних систем. При цьому відзначаються принципові аспекти, які необхідно враховувати на різних етапах функціонування країни для збільшення ефективності використання зовнішніх запозичень, що грають допоміжну роль в економічному зростанні: стабільність макрочинників, якість фінансових інститутів, досконалість регуляторної системи та адекватність боргової політики щодо обсягів залучення зовнішнього фінансування й забезпечення їх спрямованості.

3. З позицій інтересів національної економіки найбільш ефективним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є зовнішні позики й кредити, тому що вони не відволікають фінансові ресурси із внутрішнього грошово-кредитного обороту. Однак притягнуті кошти повинні бути спрямовані винятково під інвестиційні проекти.

4. При вирішенні проблем, пов'язаних з дефіцитом бюджету, Україна повинна опиратися на досвід тих держав, які більш успішно здійснили перехід від планової економіки, тобто, у першу чергу, забезпечити, збалансованість бюджету. Існує кілька шляхів: необхідно ефективніше проводити приватизацію; увести більш твердий контроль над державним боргом; притягнуті зовнішні позики й кредити направляти переважно на інвестиційні проекти.

5. Державний зовнішній борг - частина державного боргу, що підлягає сплаті іноземним кредиторам (нерезидентам України) за строковими зовнішніми борговими інструментами та умовними борговими зобов'язаннями держави;

6. Зобов'язань зовнішні боргові інструменти класифікують: за терміном обігу; за характером виплати відсоткового доходу; за характером визначення відсоткової ставки: за джерелами запозичень.

7. Позитивні наслідки політики державного запозичення та проблеми управління зовнішнім боргом: можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки, збільшення зайнятості виробничих факторів, інвестування в економіку, приросту міжнародних резервів та ін..

Руйнівні наслідки державного запозичення виявляються перш за все, у витісненні приватних інвестицій і зменшенні на цій основі основних виробничих фондів країни. Значний державний борг піднімає проблему його обслуговування. Якщо державний борг зростає швидкими темпами, стрімко збільшуються відсоткові виплати за державним боргом. Тоді держава вимушена піднімати рівень оподаткування або ж скорочувати державні видатки. Державний борг погіршує розподіл доходу. Іншим негативним наслідком державного боргу є обмеження можливостей держави фінансувати соціально-економічні програми внаслідок здійснення відсоткових виплат. Особливо небезпечним є те, що державний борг починає само-відтворюватися, втягуючи на своє обслуговування все більшу кількість ресурсів, якщо ставка відсотка за державними зобов'язаннями перевищує темпи зростання ВВП. Обслуговування зовнішнього боргу означає вилучення національних ресурсів із споживання і нагромадження та передачу частини виробленого національного продукту у власність інших країн. Проблеми зовнішнього боргу охоплюють не лише сферу економіки, а й мають політичні наслідки.

запозичення управління державний борг

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СВІТОВОЇ ТА ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРАКТИКИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМ ЗОВНІШНЬОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

2.1 Порівняльний аналіз стану та структури зовнішнього боргу розвинутих країн , країн, що розвиваються, та України

Фінансова нестійкість стала наприкінці сторіччя характерною рисою глобальної економіки й носить системний характер. На приплив і відтік капіталів впливають фінансові умови у ведучих промислово розвинених країнах світу, тобто зовнішній фактор. Значний вплив на перерозподіл ресурсів у світі роблять США [1; с.3]. У цей час США є важелем світового фінансового дисбалансу, покриваючи дефіцит по поточних статтях залученням іноземних ресурсів. Розмір зовнішнього боргу США за 2005 рік склав 7,015 трильйонів дол., що відповідає 64,7% ВВП. За рахунок великої ємності внутрішнього ринку й ролі долара як світової валюти країна забезпечує свою кредитоспроможність, однак, економіка США має при цьому високу залежність від стану ринків капіталу й іноземних вкладників [2].

Торговельний дефіцит і активне сальдо по доходах від іноземних інвестицій Великобританії дозволяє говорити про відповідність цієї країни моделі кредитора, що сформувався. Оскільки Лондон є найважливішим центром торгівлі євродоларами і єврооблігаціями, то Великобританія відіграє ключову роль у якості світового фінансового перевалочного пункту, що також відноситься й до Швейцарії. Зовнішній борг Великобританії за 2005 рік становить 7,107 трильйонів дол. (42,2% ВВП), а Швейцарії відповідно - 856 млрд. дол. [2]. У той же час зовнішній борг Франції до кінця 2006 р. досяг 1,17 трлн. євро, що становить 66% від ВВП країни. Це на 6% більше, ніж показник, закладений у бюджетних нормах ЄС [5].

Слід зазначити, що в розвинених країнах частка позик у національній валюті значно перевищує частки позик в іноземній валюті, що характерно для Німеччини, Італії й Франції (табл. 2.1). При цьому зовнішній борг США, Франції і Японії обчислюється тільки в національній валюті. Максимальний показник залучення коштів у валютах, відмінних від національних, відзначається в Італії, що можна пояснити рекордним державним боргом даної країни в порівнянні з іншими й можливістю, що знижується, залучення ресурсів на національному ринку під низькі ставки.

Таблиця 2.1 - Структура державного боргу по валютах зобов'язань розвинених країн за 2005 р. [3]

Країна	Частка зобов'язань у національній валюті, %	Частка зобов'язань в іноземній валюті, %
Великобританія	98	2
Германія	98,5	1,5
Франція	100	-
Італія	92	8
США	100	-
Канада	95,4	4,6
Японія	100	-

Аналізуючи структуру державного ринкового боргу розвинених країн по строках запозичень, необхідно виділити загальну рису європейських країн, що складається в значній частки довгострокових облігацій (від 40 до 60%), у той час як для США й Канади характерний вагомий обсяг середньострокових облігацій (близько 50%).

На початку 90-х років у систему світового боргу влилися нові великі позичальники - країни колишнього соціалістичного табору (усього 28 країн), при чому деякі з них уже такими були раніше [81; с.4].

Таблиця 2.2 - Структура державного ринкового боргу розвинених країн по строках запозичень в % до загального розміру державного боргу [3]

Країна	Короткострокові облігації й векселі	Середньострокові облігації	Довгострокові облігації
Великобританія	23,2	17,9	48,3
Германія	17,35	20,45	62,2
Італія	17,18	36,97	42,2
Франція	13,8	21,2	65
США	26,04	47,2	15
Канада	26,7	52,2	11,2

Розмір зовнішнього боргу Росії за 2005 р. склав 215,3 млрд. дол., що становить 15,3% ВВП, Білорусії - 4622 млн. дол. (6,55% ВВП), Грузії - 2040 млн. дол. (14,1% ВВП), Вірменії - 1819 млн. дол. (13,3% ВВП), Молдови - 1986 млн. дол. (23,1% ВВП), Узбекистану - 5032 млн. дол. (10,6% ВВП). Загальний обсяг зовнішнього боргу постсоціалістичних країн в 2005 р. склав 334 млрд. дол., при цьому 4813 млн. дол. становили короткострокові облігації й 285,7 млрд. дол. - довгострокові облігації. Кредиторами виступили: офіційні кредитори - 56,6 млрд. дол., банки - 48,3 млрд. дол. і інші приватні інвестори - 229,1 млрд. дол. [1].

Фактично всі країни залучають позикові ресурси ззовні й мають зовнішні непогашені борги, більшість є нетто-позичальниками, включаючи розвинені краї-ни. Постійний дефіцит по поточному платіжному балансу мають Швеція, Іспанія, Австралія, Нова Зеландія. Розмір зовнішнього боргу цих країн в 2005 р. склав відповідно 516 млрд. дол., 970,7 млрд. дол., 323,4 млрд. дол., 42,840 млрд. дол.[2].

Самими великими боржниками в Латинській Америці є Бразилія, Аргентина й Мексика: на частку цих країн доводиться більше 70% зовнішнього боргу регіону, причому їхній сукупний борг за останнє десятиліття збільшився в 3 рази. Розмір зовнішнього боргу Бразилії в 2005 р. склав 161,3 млрд. дол., Аргентини - 118,2 млрд. дол. [2]. Навіть Мексика, що одержала безпрецедентну фінансову підтримку (50 млрд. дол.), має зовнішній борг в 156 млрд. дол. (близько 30% ВВП). Майже половина загального обсягу зовнішнього боргу всіх латиноамериканських країн доводиться на Бразилію. Загальний обсяг зовнішнього боргу західної півкулі в 2005 р. склав 754,1 млрд. дол., структура якого складається з короткострокових облігацій - 83,3 млрд. дол. і довгострокових облігацій - 670,8 млрд.дол.. Кредиторами виступали: офіційні кредитори - 164,7 млрд.дол., банки - 161 млрд.дол. і інші приватні інвестори - 428,4 млрд. дол. [4].

Великий зовнішній борг мають арабські країни - імпортери нафти: Єгипет, Йорданія, Ліван і деякі інші. В азіатському регіоні найбільшими боржниками є Філіппіни (65,71 млрд. дол.), Таїланд (52,46 млрд. дол.), Індонезія (135 млрд. дол.), Китай (252,8 млрд. дол.), Південна Корея (153,9 млрд. дол.) і Індія (125,5 млрд. дол.) [2]. Загальний обсяг зовнішнього боргу азіатського регіону склав в 2005 р. 808,3 млрд. дол. Структура зовнішнього боргу даного регіону складається з короткострокових облігацій - 221,7 млрд.дол. і довгострокових облігацій - 586,6 млрд.дол. Кредиторами виступали: офіційні кредитори - 302,1 млрд.дол., банки - 188,4 млрд.дол. і інші приватні інвестори - 317,7 млрд. дол. [4].

Напружена боргова ситуація зберігається на Африканському континенті, особливо в тропічній його частині, економіка якої підтримується в основному позиковими, пільговими й безповоротними ресурсами з боку міжнародних фінансових організацій і держав-кредиторів. 80% боргу всіх африканських країн за 2005 р. доводиться на найбідніші країни південніше Сахари, причому дві третини його становлять зобов'язання перед офіційними кредиторами. Середнє відношення зовнішній борг/ВВП становить близько 60%. Майже 100-процентне перевищення в Гани й Кенії, значне перевищення в Нігерії й Кот д"Івуара. Розмір зовнішнього боргу Нігерії за 2005р. склав 32,45 млрд. дол., Кот д"Івуара - 13,43 млрд. дол., Гани - 6,999 млрд. дол., Кенії - 7,391 млрд. дол. [2]. Загальний обсяг зовнішнього боргу африканського регіону склав в 2005 р. 289,4 млрд. дол. Структура зовнішнього боргу даного регіону складається з короткострокових облігацій - 18,8 млрд. дол. і довгострокових облігацій - 270,6 млрд. дол. Кредито-рами виступають: офіційні - 212 млрд.дол., банки - 47,8 млрд.дол. і інші приватні інвестори - 29,7 млрд. дол. [4]. Рівень боргу більшості африканських країн став некерованим. Вирішальну роль у цьому зіграли саме зовнішні фактори, зокрема короткострокова політика МВФ і Всесвітнього банку.

В Україні протягом майже всіх років суверенного розвитку при бюджетно-дефіцитній економіці спостерігалася стабільна тенденція росту зовнішнього боргу. Сукупний державний борг України до початку 2007 року склав 15,2% ВВП, тоді як до початку 2006 року - 17,7%. При цьому Мінфін відзначає, що протягом останнього років показник співвідношення держборгу й ВВП має тенденцію до зниження - поліпшення відбувається як за рахунок росту економіки країни, так і за рахунок проведення зваженої боргової політики. Значення цього показника свідчить про економічно безпечний розмір держборгу й відповідає критеріям, певним Бюджетним кодексом України [6].

У структурі держборгу України найбільшу частку (39,23%) становить забор-гованість по облігаціях зовнішньої державної позики (ОЗДП), тоді як зовнішній борг по позиках, наданим міжнародними організаціями економічного розвитку, становить 19,39%; по позиках, наданих закордонними органами управління - 16,26%. Протягом 2006 року відбулося збільшення державного прямого зовніньо-го боргу по облігаціях зовнішньої державної позики України, що пов'язане з фі-нансуванням держбюджету за рахунок випуску ОЗДП 2006 року. По інших групах кредиторів відбулося зменшення державного прямого зовнішнього боргу за рахунок його погашення.

У валютній структурі державного прямого й гарантованого боргу найбільшу частину становить борг у доларах США - 62,25% і в гривні - 13,82%. У структурі державного прямого боргу, за даними Мінфіну, найбільшу частину становить борг у доларах США - 63,59%, гривні - 16,84% і євро - 11,8% (рис.2.1). У струк-турі гарантованого боргу найбільшу частину становить борг у доларах США - 56,09%, SDR - 29,05%, євро - 14,85%. Протягом 2006 року відбулися такі основні зміни валютної структури зовнішнього боргу України: збільшення державного прямого й гарантованого боргу у швейцарських франках, японських ієнах і євро, відповідно, на 3,95%, 1,7% і 0,68% і зменшення державного прямого й гаран-тованого боргу в гривні, SDR і доларах США, відповідно, на 3,4%, 2,47% і 0,45%.

Рисунок 2.1 Валютна структура державного прямого зовнішнього боргу за 2006 р.

При цьому в структурі гарантованого боргу України на 31 грудня 2006 року найбільша частка (35,36%) заборгованості по позиках, наданих міжнародними організаціями економічного розвитку; заборгованість по позиках від іноземних комбанків - 31,66%. Протягом 2006 року відбулося збільшення гарантованого зовнішнього боргу по позиках, наданих іноземними комерційними банками, у зв'язку із залученням іноземного кредиту під держгарантію для будівництва, реконструкції й ремонту автомобільних доріг загального користування. По інших категоріях відбулося зменшення.

За даними Мінфіну, у структурі державного прямого й гарантованого боргу по типу процентної ставки на 31 грудня борг, за яким сплата відсотків здійснюється по плаваючих процентних ставках, становить 6,189 млрд. дол. (38,8%); по фіксованим - 9,761 млрд дол. (61,2%). В 2006 році відбулося збільшення частки державного прямого й гарантованого боргу, за якою сплата відсотків здійснюється по фіксованих ставках, на 3,7%, що пов'язано в основному з випусками ОЗДП 2006 року [6].

Виходячи з прийнятих у світогосподарській практиці критеріїв (відно-шення зовнішнього боргу до ВВП, річному експорту, а також його обслуго-вування до річного експорту й доходів держбюджету), Україну сьогодні варто віднести до «середньозаборговавших» країн. Зокрема, відношення зовнішнього боргу до річного експорту в Україні становить близько 70%, у той час як в Угорщині - 127%, Польщі - 109%, Словаччини - 87%, Чехії - 70%. Однак в України не саме несприятливе співвідношення зовнішнього боргу й ВВП: воно наближається до 40% при критичному рівні в 50%. За даними Мінфіну, спостерігається тенденція зменшення співвідношення держборгу до доходів фонду держбюджету: в 1999 р. - 314,7%; 2001 - 222,3%; 2004 - 130,2%, а на кінець 2006 р. - 65,2% при критичному рівні 300%. У принципі, зовнішні запозичення й нагромадження державного боргу через цьому співвідношення платежів по погашенню й обслуговуванню держборгу до доходів загального фонду держбюджету на кінець 2006 р. перебувало на рівні 12,3%, проти 20% на кінець 2005 р. і 22,67% - на кінець 2004 р. [8].

дефіцит держбюджету вважаються обґрунтованими, якщо майбутні доходи покривають суми, необхідні для його обслуговування. В умовах сформованої макроекономічної динаміки, поєднання негативного ефекту дефіциту бюджету й дефіциту поточного рахунка, зменшення доходів від експорту, несприятливого інвестиційного клімату, важко розраховувати на традиційні джерела фінансування для обслуговування зовнішнього боргу. Обсяг платежів по погашенню держав-ного боргу України на 2006 рік намічений у сумі 9,6 млрд. гривень, що на 0,7 млрд. гривень більше плану на 2005 рік, у тому числі: погашення зовнішнього державного боргу - 5,4 млрд. гривень, погашення внутрішнього державного боргу - 4,2 млрд. гривень. Державні позики планується здійснювати в обсягах, аналогічних необхідним на погашення боргу. При цьому тільки від міжнародних фінансових організацій у наступному році планується одержати 2 млрд. гривень позичок на реалізацію інвестиційних і інституційних проектів розвитку [9].

МВФ виконує безліч функцій і адаптує свою політику для подолання фінансових криз. МВФ пустив у хід нові фінансові механізми, такі як Інструмент додаткових резервів (SRF). Даний проект являє собою доповнення до вже існуючих і діючих програм: SRF варто застосовувати країнам, що випробовують істотний дефіцит платіжного балансу через короткочасні спекулятивні інтер-венції; він необов'язково спрямований на фінансування безпосередньо дефіциту, а скоріше покликаний стабілізувати ринок і в такий спосіб обмежити відтік капіталу; SRF варто використовувати тільки в тому випадку, якщо існує високий ризик погіршення стану платіжного балансу, що загрожує міжнародній фінансовій системі. Крім того, МВФ бере активну участь у процесі координуван-ня зусиль між боржниками й кредиторами відносно реструктуризації боргу.

Протягом 2005 р. МВФ представив кілька нових інструментів, які доповнили спектр уже існуючих програм допомоги бідним країнам. Серед нововведень Фонду - Інструменти, що підтримують політику (PSI) і Подолання екзогенних шоків (ESF). У жовтні 2005 р. МВФ увів у дію нові кошти допомоги країнам з низьким доходом, які не мають потреби у фінансовій підтримці МВФ. PSI були створені для тих держав, які досягли прийнятних показників росту економіки, помірного рівня інфляції й адекватних офіційних міжнародних резервів, і приступилися до забезпечення стабільності внутрішнього й зовнішнього боргу. ESF був затверджений Виконавчою радою МВФ 25 листопада 2005 р. Програма ESF покликана підвищити здатність МВФ надавати допомогу членам з низьким рівнем доходу. ESF є частиною проекту PRGF: програми залежно від конкретної країни коливаються від 1 до 2 років, мають однакову процентну ставку - 0,5% і строки виплати становлять близько 10 років.

5 січня 2006 р. історична Багатобічна ініціатива звільнення від боргу (MDRI) вступила в дію й, як слідство, Виконавча рада МВФ прийняла офіційне рішення, що припускає 100% термінове звільнення від боргу на суму 3,3 млрд. дол. 19 країн. Країнами, що одержали можливість не виплачувати борг МВФ, стали Бенін, Болівія, Буркина Фасо, Гана, Гавана, Гондурас, Замбія, Камбоджа, Мадагаскар, Малі, Мозамбік, Нікарагуа, Нігер, Руанда, Сенегал, Таджикистан, Танзанія, Уганда й Ефіопія. Таким чином, MDRI дозволить перерахованим вище державам збільшити видатки в пріоритетних галузях національної економіки, що, у свою чергу, буде сприяти скороченню вбогості, стимулювати економічне зростання і просуне їх на шляху досягнення певних цілей розвитку.

Необхідно відзначити, що на даний момент у МВФ існує значне число боржників по різних ініціативах, проектам і програмам допомоги. Суми найбільш великих неоплачених кредитів, виданих МВФ, наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Найбільш великі неоплачені позики (млрд. СПЗ, за станом на 1.05.2006)

Без надання пільг	Пільгові
Туреччина	10,25	Пакистан	0,99
Індонезія	5,46	ДР Конго	0,55
Уругвай	1,60	Замбія	0,41
Україна	0,82	Гана	0,29
Сербія й Чорногорія	0,61	Танзанія	0,24

Розглядаючи умови застосування ініціативи MDRI доцільно привести наступний приклад. У результаті проведення задовільної макроекономічної політики, досягнення прогресу в скороченні рівня вбогості, а також поліпшеннь в секторі державних фінансів Замбія ввійшла в групу країн, що підпадають під Багатобічну ініціативу звільнення від боргу (MDRI).

Стійке економічне зростання даної країни протягом останніх п'яти років дало поштовх до стрімкого оздоровлення економіки, що довелося до речі після більш ніж двох декадного скорочення подушевого ВВП. Основні економічні показники Замбії за останні п'ять років представлені в таблицях 2.4, 2.5.

Таблиця 2.4 [6] - Динаміка оздоровлення економіки Замбії

Показники	2001	2002	2003	2004	2005
Річна зміна, %
1. Реальний ВВП	4,9	3,3	5,1	5,4	4,3
2. Інфляція (на кінець періоду)	18,7	26,7	17,2	17,5	19,0
3. Реальний ефективний обмінний курс	8,5	- 5,8	- 1,7	8,1	12,2
4. «Вільні» гроші	10,8	31,5	23,4	30,2	8,6
% ВВП
5. Фіскальний баланс	- 8,1	- 6,3	- 6,6	- 1,7	- 2,7
6. Баланс по поточних операціях	- 13,9	- 9,2	- 9,6	- 5,4	- 6,0
7. Резерви іноземної валюти	0,8	2,1	1,3	1,2	1,5

Таблиця 2.5 - Показники зовнішніх запозичень Замбії

Показники	2005	2006 (план)	2007 (план)
		До MDRI	Після MDRI	Після MDRI
USD млн.
PPG зовнішній борг, усього	3,493	3,594	502	628
у тому числі:
1. МВФ	601	635	64	80
2. Міжнародна асоціація розвитку	2,429	2,499	220	330
3. Африканський фонд розвитку	261	272	30	45
4. NPV з PPG до експорту	65,8	63,0	14,1	14,5
5. Обслуговування боргу до експорту	5,0	3,3	2,5	1,9
6. PPG до ВВП, %	50,9	43,1	6,0	7,0
7. NPV з PPG до ВВП, %	22,8	19,8	4,4	4,5

PPG - Державою борг, що гарантован;

NPV - Чиста поточна вартість.

Удосконалена політика управління держвитратами й більше раціональна фіскальна політика внесли свій внесок у боротьбу з убогістю. У рамках програми MDRI МВФ забезпечує Замбії 100% звільнення від сплати боргу за станом на 1 січня 2005 р. Таким чином, МВФ «простить» Замбії невиплачений 572 млн. дол. кредит (фактично, 5 млн. дол. уже списані по лінії Ініціативи для найбідніших країн з великою заборгованістю (НIPS). За допомогою додаткової підтримки з боку Світового Банку й Африканського фонду розвитку в 2006 р., зовнішній борг Замбії значною мірою скорочено з 3,5 млрд. дол. наприкінці 2005 р. до 500 млн. дол. наприкінці 2006 р.

Показник відношення зовнішнього боргу Замбії до експорту знизився з 66% до 14,5% (кінець 2005 р. і кінець 2006 р. відповідно). Винятково сприятливі перспективи Замбії відносно зовнішньої заборгованості в комплексі з підтримкою намічених пріоритетів економічної політики дозволять створити надійний базис для зміцнення економічної ситуації в середньо- і довгостроковій перспективі [6].

Таблиця 2.6 - Основні економічні показники Іраку

ІРАК	2004	2005	2006
	ЕРСА	Факт	ЕРСА	Факт	Факт
USD млрд.
1. Експорт нафти й газу	16,5	17,8	17,6	22,8	28,7
Річна зміна, %
2. Реальний ВВП	51,7	46,5	16,7	2,6	10,4
3. Індекс споживчої інфляції	7	32	15	20	15
% ВВП
4. Фіскальний баланс	- 41,9	- 39,6	- 27,3	- 10,8	- 8,2
5. Платіжний баланс по зовнішніх розрахунках	- 4,8	6,1	- 14,9	4,2	4,0
6. Сумарний зовнішній борг	588,2	308,6	541,3	154,3	125,2
7. Поточний рахунок	- 17,8	- 36,8	- 18,2	- 14,4	- 2,7
8. Валові резерви	2,6	3,2	3,7	3,1	3,6

У вересні 2004 р. Ірак одержав 436 млн. дол. позики за допомогою програми МВФ за назвою Термінова постконфліктна підтримка (ЕРСА). Даний первісний кредит був виданий для поліпшення відносин між Іраком і його кредиторами з Паризького клубу під ініціативою реструктуризації боргу, активно застосовуваної в цей момент із метою підтримки національних економічних програм 2005 р. Умовою для одержання Іраком другого кредитного траншу від країн-членів Паризького клубу буде участь у Резервній угоді [7].

Деякі уряди прагнуть вирішувати виникаючі економічні проблеми самостійно, не вдаючись до допомоги міжнародних кредиторів. Бразилія й Аргентина, наприклад, погасили свої заборгованості перед МВФ, причому раніше, ніж очікувалося. Бразилія й Аргентина виплатили повністю свої зобов'язання МВФ на суму 15,46 млрд. дол. і 9,6 млрд. дол. відповідно.

Рішення Бразилії достроково погасити заборгованість з'явилося слідством посилення міжнародної позиції країни. Особливо, значний профіцит торгівель-ного балансу й балансу по поточних операціях, а також потужні потоки капіталу в країну істотно збільшили резерви й скоротили розмір зовнішнього боргу.

Бразилія випустила свої облігації в рамках Термінової угоди, що було схвалено Виконавчою радою у вересні 2002 р., а згодом продовжено й розширено - у грудні 2003 р. Аргентина ж одержувала позики декількома невеликими траншами за допомогою Термінових угод - Виконавча рада затверджувала їх у березні 2000 р., січні 2003 р. і вересні 2003 р.

Згідно зі спочатку погодженим планом виплати кредитів, Бразилія повинна була повернути позику в 2007 р., Аргентина - в 2008 г. [10].

Міністри фінансів країн Великої сімки в жовтні 2003 р. домовилися прийняти нову законодавчу ініціативу за назвою «Підхід Evian», що при участі Паризького клубу забезпечує більше гнучкий процес реструктуризації боргу бідних країн, що не є великими боржниками й країн із середнім рівнем доходу. Новизна даного підходу укладається в систематичному, своєчасному й передбачуваному рішенні проблеми боргу на підставі боргових обмежень із метою скорочення випадків виникнення фінансових криз і відповідно їхніх труднощів [8].

Парижский клуб кредиторів домовився 13 липня 2001 р. з урядом України про реструктуризацію української зовнішньої заборгованості після затвердження 19 грудня 2000 р. Виконавчою Радою МВФ поширення

угоди на підставі затвердженого 4 вересня 1998 р. Розширеного фонду пільг. This agreement consolidates roughly US$ 580 million due on loans contracted by Ukraine before December 31, 1998 ("cut-off-date", see attached technical notes).Ця Угода поєднує близько 580 млн. дол. по позиках України до 31 грудня 1998 р. This amount consists of principal arrears and maturities due from December 19, 2000 through September 3, 2002.Ця Сума складається з основної заборгованості й строків погашення її з 19 грудня 2000 р. по 3 вересня 2002 р. таThe rescheduling is structured on the following terms : credits are to be repaid over 12 years, with 3 years of grace, in 18 equal and successive semi-annual payments.Реструктуризація будується на наступних умовах: кредити повинні бути виплачені протягом 12 років, з 3-х літньою відстрочкою, на підставі 18 річних і послідовних піврічних платежів.

Рисунок 2.2 Доступні ресурси МВФ

Paris Club creditors agreed on July 13, 2001 with the Government of Ukraine to a restructuring of Ukraine's external debt, following the approval on December 19, 2000 by the Executive Board of the International Monetary Fund of an extension of the arrangement under the Extended Fund Facility approved on September 4, 1998.Ця угода призвела до скорочення заборгованості за період 2001-2002 р. від первісної суми близько 800 млн. дол. до приблизно 285 млн. дол. після реструктуризації, до складу входять в основному виплати відсотків по існуючих кредитах, по реструктуризованих сумах і платежам, що підлягають виплаті по закінченні періоду консолідації в 2002 р. This debt restructuring will make an important positive contribution to Ukraine's economic outlook.Даний Процес реструктуризації боргу вніс важливий позитивний внесок в економічні перспективи України This rescheduling will satisfy Ukraine's financing requirements for 2001 and 2002, taking into account comparable treatment that Ukraine has obtained or has committed to seek from other external creditors. [9].

На сучасному етапі економічного розвитку продовжується обговорення доцільності фінансування державних витрат за рахунок зовнішніх запозичень. Однак більшість вітчизняних та зарубіжних вчених схиляються до думки, що проблема полягає не в наявності зовнішнього боргу, а у проблемі його обслуговування та досягнення оптимальності структури зовнішнього боргу.

2.2 Оцінка сучасної політики державних запозичень та навантаження за зовнішніми державними борговими платежами в Україні

Важливим з цієї точки зору є поняття граничного розміру зовнішнього боргу, який визначається як розмір зовнішнього боргу, що не створює перешкод для подальших запозичень і дає змогу безпроблемно обслуговувати раніше накопичені борги. За підрахунками МВФ граничний розмір зовнішнього боргу повинен не перевищувати 40%.

Нагромадження державного боргу в перехідній економіці України було спричинене певними суб'єктивними та об'єктивними факторами. Серед об'єктивних причин формування державного боргу слід відзначити трансформаційний спад, викликаний процесами переходу української економіки до ринкової; скорочення надходжень до бюджету через звуження податкової бази; незбалансованість торговельного балансу; переважання неефективних та енергомістких технологій тощо.

Дію суб'єктивних чинників можна пояснити непослідовним та неефективним проведенням трансформаційної політики, дефіцитом державного бюджету і торгівельного балансу, відсутністю боргової політики, що у результаті наклало відбиток на його структуру та обсяги. На збільшення державного боргу в Україні вплинули також такі специфічні чинники:

- структурна розбалансованість національної економіки;

- надмірне збільшення видаткової частини бюджету за рахунок дотацій, які надає держава певним галузям (енергетика, вугільна промисловість та ін.);

- збереження значної кількості нерентабельних підприємств, що дотуються урядом;

- прихований дефіцит бюджету;

- накопичення заборгованості бюджетними установами через розрахунки взаємозаліками та казначейськими векселями;

- нецільове використання бюджетних коштів;

- нерозвиненість фондового ринку;

- інфляційні очікування і перманентна девальвація гривні;

- недостатній рівень економічної свідомості і практики регулювання зовнішньої заборгованості.

Формування державною боргу в Україні відбувалося у кілька етапів. Характерною особливістю першого періоду (з 1991 р. до 1993 р.) було безсистемне утворення та нагромадження боргу шляхом залучення прямих кредитів НБУ, надання урядових гарантій за іноземними кредитами українським підприємствам. Тільки протягом 1992 р. заборгованість за міждержавними кредитними лініями зросла до 396 млн. дол.. На початок 1994 p. державний борг становив 4,8 млрд. дол., із значним переважанням частки зовнішнього боргу у загальній структурі боргу.

На другому етапі (1994 р. -- 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, почалося активне залучення ресурсів міжнародних фінансових організацій та зовнішніх комерційних позик. За період з початку 1994 року і до кінця 1996 року загальна сума боргу зросла майже 2,5 рази за рахунок заборгованості Світовому Банку, МВФ, ЄБРР в розмірі 3,5 млрд.дол. (39% загального зовнішнього боргу України).

Третій етап формування державного боргу, (1998 р. - 2000 p.) позначився загостренням проблем у сфері управління державним боргом. Необхідність виконання Україною своїх боргових зобов'язань, особливо “пікові” їх виплати в окремі періоди у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, дуже ускладнили ситуацію. Оскільки на даному етапі Росія досі залишалася головним українським кредитором, згідно з договором від 1.01.1998 року про взаємні розрахунки значна частина зовнішнього боргу України перед Росією погашається шляхом зарахування плати за використання російським флотом земельних ділянок України. Це спростило процес реструктуризації зовнішнього боргу України та дозволило їй отримати економію в 1998 р. 665 млн.дол.

Четвертий етап формування державного боргу охоплює період з 2001 р. і до теперішнього часу. Управління державним боргом спрямовується на зменшення боргового навантаження на економіку держави. Масштабна реструктуризація боргів 2000-2001 рр. у поєднанні зі сприятливою для України зовнішньою кон'юнктурою і стійким економічним зростанням дозволила суттєво знизити обсяги боргового навантаження на економіку, що зумовило підвищення міжнародних кредитних рейтингів України (табл.2.7) [67].

Таблиця 2.7 - Тенденції зміни реального та законодавчо встановленого розміру зовнішнього боргу України, тис.дол. [55]

Показники	Роки
	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Законодавчо встановлений розмір зовнішнього боргу, млн.дол.	10845,58	7993,08	8588,47	8855,47	9285,55	9172,39
Реальний розмір зовнішнього боргу, млн.дол.	7978,48	8079,42	8544,73	8807,82	8704,38	9803,18
Перевищення реального розміру зовнішнього боргу над законодавчо встановленим, млн.дол.	-2867,99	86,34	-43,75	-47,65	-581,2	630,8
Співвідношення реального розміру зовнішнього боргу над законодавчо встановленим, %	74,1	101,3	98,8	99,3	93,5	106,5

Слід відмітити незначні коливання близько 1-7% перевищення законодавчо встановленого розміру зовнішнього боргу України над реальним, що говорить про негативну тенденцію щодо зростання реальної заборгованості на протязі 2002-2005 рр. Окремо слід відзначити 2002 р. та 2006 р., що відзначився негативною тенденцією зростання зовнішньої заборгованості більш швидкими темпами, на що значним чином вплинула нестабільна політична ситуація. На думку експертів, тенденція попередніх років має спостерігатися і в цьому році. Однією з проблем обслуговування зовнішнього боргу України є те, що його структура лише на 14% складається з заборгованості в національній валюті, що є несприятливим фактором для погашення несплачених кредитів, особливо в умовах інфляційних процесів. Виплати процентів за позиками посідають одне з перших місць серед витрат державних бюджетів. Так, у США на виплату процентів за державним боргом щорічно виділяється близько 250 млрд.дол., це четверта за розміром стаття витрат у федеральному бюджеті США після асигнувань на соціальне забезпечення, медичне обслуговування і оборону. В Україні останнє десятиліття кошти, що виділяються на обслуговування державного боргу, дорівнюють 5-10% ВВП (табл. 2.8), тому мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в ширшому розумінні - всієї бюджетно-податкової політики.

Таблиця 2.8 - Динаміка зовнішньої заборгованості України у 2001-2008 рр.

Показники	Роки
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007 (план)	2008 (прогноз)
ВВП, млн.дол.	38009	41469	46067	51641	52984	84215	64371	69222
Експорт,млн.дол.	21086	23351	24730	32666	34228	35677	31534	33688
Зовнішній борг,млн.дол	10118	10190	10692	12148	11611	10948	9157	9046
Обслуговування боргу, млн.дол.	2254	2340	2000	1744	1538	1987	2020	1718
Експорт/ВВП,%	55	56	54	63	65	42	49	49
Зовнішній борг/ВВП,%	33	28	25	24	22	13	14	13
Зовнішній борг/експорт,%	60	50	46	37	34	31	29	27
Обслуговування боргу/ВВП,%	5,9	5,6	4,3	3,4	2,9	2,4	3,1	2,5
Обслуговування боргу/експорт,%	10,7	10,0	8,1	5,3	4,5	5,6	6,4	5,1

*Розраховано за даними Міністерства Фінансів України та даними Світового Банку [84;85]

Очевидним є стійке поступове поліпшення тенденції зміни як відносних, так і абсолютних показників заборгованості України. Слід зазначити зменшення боргу та частки витрат на обслуговування зовнішнього боргу по відношенню до ВВП, що свідчить про вірний зовнішньоекономічний курс країни.

Відношення валового боргу до ВВП в 2005 р. в Японії складало 118,7%, США - 54,3%, Франції - 61,6%, Італії - 111,9%, Британії - 48,1%. У 2006 зовнішній борг США складав 8,5 трлн.дол. і був найбільшим в світі [96]. За величиною та темпами росту боргу Німеччина стоїть на третьому місці після США та Великобританії. Співвідношення зовнішнього боргу Німеччини до ВВП склало в 2005 р. 67,5%. З огляду на це 28% відношення зовнішнього боргу України до ВВП у 2006 р. - незначна величина. Зовнішній борг країн, що розвиваються та країн з транзитивною економікою в 2005 р. дорівнював 3 трлн. 47 млрд. дол., що склало 83,1 % експорту товарів та послуг цих країн та 31,6 % ВВП. Платежі з обслуговування зовнішнього боргу в 2005 р. перевищили 470 млрд. дол., або приблизно 13% доходу цих країн від експорту товарів та послуг. Цей показник значно поліпшився за останні чотири роки - з 23% в 2001 р. Однак 55 країн, що розвиваються, 40% загальної кількості, на сьогодні включени до групи країн, що мають труднощі в обслуговуванні боргу [97].