Главная
База знаний "Allbest"
Финансы, деньги и налоги
Удосконалення управління прибутком ПрАТ "Ліктрави"
Удосконалення управління прибутком ПрАТ "Ліктрави"
Економічна сутність прибутку підприємства. Методика розрахунку прибутку та його розподіл. Організаційна характеристика ПрАТ "Ліктрави". Динаміка структури активів досліджуваного підприємства. Показники рентабельності. Оцінка рівня економічної безпеки.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.02.2014 |
| Размер файла | 198,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
прибуток розподіл актив рентабельність
Актуальність теми дослідження. Становлення та розвиток конкурентного середовища на ринку, динамізм факторів оточення підприємств та високий ступінь комерційного ризику, що традиційно присутній в суб'єктів господарювання, потребує від них ефективного управління прибутком на підприємстві. Являючись головною рушійною силою ринкової економіки, прибуток забезпечує інтереси держави, власників та персоналу підприємства. Розмір чистого прибутку залежить від багатьох умов: загальної суми балансового прибутку підприємства, рівня її оподаткування, системи та пропорцій розподілу чистого прибутку на ту частину, що споживається та накопичується підприємством, порядку формування резервного фонду. Сформована за рахунок цього джерела частина власних фінансових ресурсів може бути використана на будь-які цілі виробничого розвитку - поповнення оборотних активів, інвестування в нове будівництво, реконструкція та модернізація підприємства; купівля цілісних майнових комплексів чи їх викуп в процесі приватизації; оновлення окремих видів основних засобів; купівля різних нематеріальних активів; розширення портфелю фінансових інвестиції і т.д. Тому управління прибутком, що включає в себе управління його формуванням, розподілом та використанням є необхідною умовою для досягнення підприємством конкурентних переваг на ринку.
Діяльність кожного підприємства полягає у тому, щоб їх фінансові результати покривали витрати виробництва, а також приносили їм певні доходи. Для забезпечення ефективності такої роботи важливим її елементом є правильність управління та розподілу прибутку, його раціональним використанням, оскільки прибуток відображає кінцеву грошову оцінку виробничої діяльності підприємства, а саме: ефективність виробництва, обсяг і якість реалізованої продукції, рівень її собівартості.
Теоретичні та практичні аспекти проблем управління прибутком висвітлені у працях І.А. Бланка, Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова, В.О. Василенко, М.О. Данилюк, О.В. Карпенка, Л.В. Нападовської. Проте, дослідження даної проблеми в сучасних ринкових умовах господарювання залишається актуальним, адже, отримання позитивного результату ведення господарювання залежить від правильно організованої та налагодженої системи управління прибутком.
Метою дослідження дипломної роботи є визначення основних напрямків удосконалення управління прибутком ПрАТ «Ліктрави» та розробка механізму їх реалізації. Для досягнення мети виконаємо наступні завдання:
- теоретично розкрити сутність прибутку підприємства, методики його розрахунку та розподілу;
- дослідити теретичні аспекти управління прибутком підприємства;
- дати загальну економічну характеристику досліджуваного підприємства;
- проаналізувати фінансовий стан та інвестиційну привабливість досліджуваного підприємства;
- вивчити сучасний стан управління прибутком підприємства та проаналізувати рівень його прибутковості;
- на основі проведених досліджень запропонувати шляхи удосконалення управління прибутком підприємства;
- розглянути питання охорони праці на досліджуваному підприємстві.
Об'єктом дослідження є система управління прибутком підприємства. Предметом дослідження є механізм удосконалення управління прибутком підприємства. Дослідження здійснювалися на матеріалах ПрАТ «Ліктрави»
Методологічною та теоретичною базою дипломної роботи є логіко-діалектичний метод пізнання явищ і процесів, концептуальні положення сучасної економічної теорії, фундаментальні дослідження теорій конкуренції, стратегічного менеджменту й маркетингу, а також науково-теоретичні розробки вчених з проблем стратегічного планування та аналізу у бізнесі. При обробці матеріалів застосовувалися методи аналітичних і комбінаційних групувань статистичних даних, вирівнювання рядів динаміки, кореляційно-регресивний, розрахунково-конструктивний, балансовий, монографічний, історичний, графічний, факторного аналізу та. інші. Методика дослідження викладена в першому розділі і в окремих розділах роботи.
Інформаційну базу досліджень складають матеріали наукових конференцій, монографії, збірники наукових праць. Спеціальна періодична література, Публікації з Інтернет, дані статистичної та управлінської звітності досліджуваного підприємства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні та використанні рекомендацій і методичного інструментарію, що дозволяє забезпечити ефективне управління прибутком підприємства. Удосконалено підходи до інформаційного забезпечення системи управління прибутком підприємства. Запропоновано удосконалений перелік напрямків і способів підвищення прибутковості підприємства.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження доповідались, обговорювались і отримали позитивну оцінку на засіданнях керівництва ПрАТ «Ліктрави». Основні положення дипломної роботи доведені до рівня методичних і практичних рекомендацій, які можуть бути використанні підприємствами.
Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Розділ 1. Теоретичні аспекти управління прибутком підприємства
1.1 Економічна сутність прибутку підприємства
Термін «прибуток» є наріжним каменем у системі економічних категорій і від правильності його трактування значною мірою залежить об'єктивність оцінки економічної ефективності через систему відповідних показників та правильність розуміння критерію ефективності. Тому важливість адекватного трактування даної категорії обумовлюється як теоретичними, так і прикладними аспектами вирішення цієї проблеми. Разом із цим, як зазначають деякі вчені [12, с. 7], прибуток є найпростішою і в той же час найскладнішою категорією ринкової економіки, при цьому теорія прибутку характеризується як одна із найбільш складних. За цих умов дослідження теоретичних основ сутності прибутку набуває першочергового значення.
Не можна не погодитися з точкою зору В.Б. Клевець, яка відмічає, що серед вчених і донині не склалася єдина думка з приводу економічного змісту прибутку, погляди розходяться й у визначенні функцій прибутку, місця і його значення в економіці. Необхідність правильного трактування змісту поняття «прибуток» цілком закономірна тому, що він є чи не найважливішою економічною категорією, без вивчення якої неможливо визначити науковий підхід до вирішення концептуальних питань підвищення ефективності виробництва [51, с. 5].
Сьогодні ситуація не змінилася, бо й нині термін «прибуток» використовується в різних значеннях. Так, тлумачний словник сучасної української мови трактує прибуток як: 1) сума, яка складає різницю між доходом і витратами; 2) дохід одержаний від якої-небудь діяльності; 3) приріст, збільшення чого-небудь [109]. У тлумачно-термінологічних словниках економічних термінів прибуток (англ. profіt; нім. - Gewіnn; фр. - profіt; пол. - zysk) розглядається як одна з форм чистого доходу, що виражає вартість додаткового продукту, й виникає у разі перевищення сукупних доходів над сукупними витратами [15, 55]. У цьому зв'язку дійсно заслуговує уваги теза П. Хейне, до якої звертається Ю. А. Греченко [25], про те, що не існує правильного визначення прибутку, адже його зміст залежить від того, в якому значенні його використовують.
Результати наукових досліджень свідчать, що сучасні дослідники здебільшого розвивають теорії прибутку економістів XІX -початку XX ст., пристосовуючи їх до нових умов. З певною мірою узагальнення розмаїття методологічних підходів до визначення сутності прибутку, на нашу думку, можна виділити такі основні теорії прибутку, що зображені на рис. 1.1. Аналіз літератури впевнив нас у тому, що сучасними дослідниками внесено дещо нове в ці теорії.
По-перше, все більше поширюється думка, згідно з якою для пояснення суті прибутку використовуються кілька теорій водночас. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон трактує прибуток з позицій теорії «продуктивності капіталу», згідно з якою прибуток є результатом його функціонування; теорії «утримання» - прибуток є винагородою капіталіста за утримання від споживання та за підприємницьку активність, а згодом, теорії «виробничої функції» та ін., сформульованих неокласиками та кейнсіанцями. Він зазначає, що прибуток є також функцією науково-технічного прогресу, бо в разі браку нововведень за умов статики, повної та вільної конкуренції прибуток не буде створено, власники капіталу отримають лише заробітну плату за підприємницьку діяльність та позичковий процент на капітал. У цілому ж П. Самуельсон виділяє такі точки зору на трактування категорії «прибуток»: 1) як дохід від факторів виробництва (процент, рента, зарплата); 2) як винагорода за підприємницьку діяльність і введення технічних удосконалень; 3) як плата за ризик, невизначеність; 4) як монопольний дохід, тобто він породжується монопольним становищем [99, с. 221-237].
По-друге, набула поширення концепція революції в доходах, яскравим представником якої є американський економіст Д. Гелбрей. Суть даної теорії полягає в тому, що в умовах, коли власники й підприємці відходять від керівництва, то управління підприємствами надається найманим менеджерам, а тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб. На цій основі прибуток як економічна категорія зникає, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують справедливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві [106, с. 87].
По-третє, в науковій літературі має місце повернення до пояснення механізму утворення прибутку та його сутності за допомогою трудової теорії вартості. Цю думку активно відстоює професор М. Павлишенко, що знайшло відображення в ряді його публікацій [77, 78, 79]. Вчений різко критикує ринкову концепцію утворення прибутку, адже сам по собі ні капітал, ні ризики, ні підприємницька діяльність не створюють вартості, тому найбільш правдоподібною є точка зору, що прибуток як категорія товарного виробництва є формою вираження додаткової вартості, що створюється затратами додаткової праці [77].
По-четверте, у розвинених країнах прибуток все більше стає соціальною категорією, що відображає відносини між зростаючим усуспільненням засобів виробництва та суспільним характером праці. З такої точки зору, прибуток відображає приріст капіталу господарюючого суб'єкта за певний період [63]. Крім того, Т. Є. Кучеренко звертає увагу на те, що в зарубіжній та вітчизняній теорії виділяють такі концепції визнання прибутку: податкова, юридична, етична, психологічна, макроекономічна, мікроекономічна, соціально-корпоративна [64].
По-п'яте, сучасними дослідниками дещо нове внесено і в теорію чинників (факторів) виробництва, згідно з якою, прибуток є винагородою за підприємницьку діяльність, яка є певною мірою ризикованою, і передбачає застосування різних нововведень, що принаймні тимчасово дозволяє підприємцю бути своєрідним монополістом [39, с. 349].
На думку деяких авторів, у сучасній економічній думці превалює погляд на прибуток як результат використання трьох факторів виробництва - праці, землі та капіталу [38, с. 181; 56]. У такому контексті прибуток слід вважати результатом дії (точніше, взаємодії) факторів виробництва. Якщо підприємець не привласнює частку прибутку у вигляді підприємницького доходу, він, за словами К. Макконнелла і С. Брю «. переорієнтує свої зусилля з цього напряму діяльності на інший, більш привабливий, або навіть відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні». При цьому К. Макконнелл та С. Брю зазначали, що прибуток - дохід тих, хто пропонує економіці підприємницькі здібності і стверджували, що він є винагородою підприємця за ризик і виконання ним організаційної функції [67, с. 955].
Таким чином, підсумовуючи викладене зазначимо, що переважна більшість із наведених теорій прибутку є однобічними, проте всі вони, природно, мають право на існування. Не вдаючись до дискусії стосовно того, яка ж із теорій є правильною, слід зазначити, що нашу думку, відповідно до теорії чинників виробництва, різновидом якої є запропонована науковцями ННЦ ІАЕ НААНУ теорія ресурсної вартості [132, с. 8], доцільно розглядати всі чинники, що залучаються до виробничого процесу - працю, землю, капітал, підприємницькі здібності та інформацію.
У контексті спрямування дослідження наведемо деякі точки зору щодо трактування сутності прибутку провідних вітчизняних учених. У цьому зв'язку достатньо цікавою є позиція професора С. В. Мочерного та Я. С. Мочерної, які дають таке визначення сутності прибутку: «це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, що реалізується в процесі виробництва та реалізації товарів з використанням найманої праці, діяльності самих підприємців, отримуваного синергічного ефекту від взаємодії найманих працівників із засобами виробництва, а також виражає певну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці» [71, с. 331]. Як бачимо, автори в цілому є прихильниками пояснення прибутку через трудову теорію вартості.
З точки зору професора А. М. Поддєрьогіна, прибуток - це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена в створеному продукті вартість буде реалізована й набере грошової форми. Оскільки додатковий продукт є вартістю, створеною понад вартість необхідного продукту, то об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту [114, с. 62].
Доволі своєрідною є точка зору відомого вітчизняного фахівця в галузі фінансового менеджменту І. О. Бланка: «прибуток представляє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, і являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності» [12, с. 8].
Дослідник Е. А. Кузнєцов та інші вчені [131, с. 232] стверджують, що «прибуток - це частина додаткової вартості продукту (чистого доходу), яка залишається в розпорядженні підприємства після виконання розрахунків із бюджетом». Очевидно, даючи таке трактування досліджуваної дефініції, автори мають на увазі чистий прибуток.
Відомий науковець у галузі аграрної економіки академік В. Г. Андрійчук зазначає, що «прибуток в загальному економічному розумінні - це додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва, або іншими словами - це вартість, створена в процесі підприємницької діяльності понад вартість виробничо спожитих ресурсів і робочої сили» [3, с. 171]. Подібне визначення категорії «прибуток» наводять й інші дослідники [49, с. 4]. Учасники Десятих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників на чолі з П. Т. Саблуком вважають, що «прибуток є частиною чистого доходу підприємства, який створюється у виробництві та реалізується в процесі обміну» [90, с. 20].
Провідні фахівці в сфері бухгалтерського обліку М. Ф. Огійчук та М. І. Бєлєнкова розглядають прибуток як основний економічний показник, що всебічно характеризує фінансово-господарську діяльність суб'єкта господарювання, і є джерелом поповнення його обігових коштів, капітальних інвестицій та збільшення власного капіталу [74, 75].
Учений В. П. Кодацький розглядає прибуток як одну із форм грошових нагромаджень, створених у галузях економіки, і представляє собою частину національного доходу, що включає в себе вартість додаткового й окремі елементи необхідного продукту. Основним джерелом виникнення прибутку, на його думку, є виробнича діяльність господарюючого суб'єкта [54, с. 7].
В. Б. Клевець у дисертаційній роботі дійшла висновку, що прибуток, як економічна категорія, охоплює широке коло суспільних відносин, які пов'язані з утворенням, розподілом і використанням додаткового продукту, що віддзеркалюється у відносинах між підприємством, з одного боку, і робітниками, підприємствами та державою, з іншого боку [51, с. 6].
Ю. А. Греченко вважає, що «прибуток - це економічні відносини, які відображають особливий вид доходу, одержуваного в результаті ефективної інноваційної діяльності, проведення ризикових проектів, використання підприємницьких талантів і навичок в процесі здійснення господарської діяльності, який існує в грошовій формі і повністю готовий до розподілу» [25, с. 220]. На нашу думку, очевидно було б коректніше вести мову не про особливий вид доходу, а лише про ту його частину, яка залишається в господарюючого суб'єкта після відшкодування понесених витрат.
Отже, нами було розглянуто прибуток як економічну категорію. З цієї точки зору він є абстракцією, певним теоретичним обґрунтуванням. Проте, для практичного використання потрібна інтерпретація цієї дефініції під кутом зору прикладних економічних наук, до яких належить і бухгалтерський облік [65]. У цьому контексті деякі дослідники [65, 68] розглядають прибуток як об'єкт бухгалтерського обліку, при цьому С. О. Кучеркова зазначає, що «бухгалтерський прибуток є фактичним приростом власного капіталу протягом звітного періоду, що визначений за даними бухгалтерського обліку» [65, с. 80]. У цілому частково погоджуючись із такою тезою, зазначимо, що коли ми говоримо про прибуток як економічну категорію, то мова йде про якісний аспект цієї економічної субстанції, а коли йдеться про прибуток як категорію бухгалтерського обліку - має місце кількісний аспект. Тому, на наш погляд, все ж таки коректніше в даному випадку вживати не поняття «бухгалтерський прибуток», а «прибуток як об'єкт бухгалтерського обліку».
Щодо «бухгалтерського прибутку», то це інша класифікація, згідно з якою економісти-теоретики, як правило, розрізняють такі види прибутку: 1) економічний; 2) бухгалтерський; 3) нормальний [20, с. 355]. Проте існує й інша думка, відповідно до якої в сучасній економічній науці розглядають три концепції прибутку: бухгалтерська, економічна та податкова [132, с. 8].
У контексті сказаного знову-таки ми вважаємо, що логічніше розглядати податковий прибуток разом із обліковим, оскільки це зовсім інша класифікаційна ознака. Традиційно вважається, що бухгалтерський прибуток визначається як різниця між виручкою підприємства та його бухгалтерськими (явними, зовнішніми) витратами, а економічний прибуток є величиною, що може бути одержана за умови найбільш ефективного використання ресурсів, тобто він розраховується як різниця між виручкою підприємства та його економічними (явні плюс приховані) витратами. Виходячи з того, що приховані (внутрішні) витрати розрахувати дуже складно, а інколи й неможливо, то цей вид прибутку має більш теоретичне, ніж прикладне значення. З точки зору нашого дослідження прибуток має визначатися за даними бухгалтерського обліку, адже лише бухгалтерський прибуток характеризує реальний рівень господарювання підприємств.
У цьому зв'язку К. І. Посилаєва зазначає, що як економічний, так і бухгалтерський підхід до інтерпретації категорії «прибуток» достатньо логічні і, в принципі, не суперечать один одному. Проте для проведення аналізу ефективності діяльності підприємств доцільно застосовувати бухгалтерський підхід визначення прибутку [87], з чим ми погоджуємося.
У контексті викладеного вище звернемо увагу на те, що академік М. Я. Дем'яненко у своїй публікації зазначає, що, на думку багатьох економістів, доцільно розрізняти два види прибутку: бухгалтерський, який показує збільшення капіталу незалежно від джерел його утворення, та економічний, що має показувати ту його частину, яка створена в результаті комерційної (виробничої) діяльності господарюючого суб'єкта власними силами і, на думку автора, обчислювати економічний прибуток слід як різницю між доходами й витратами підприємства [29], що суперечить усталеним поглядам та викладеному вище. У цьому зв'язку В. П. Кодацький стверджує, що безоплатно отримана грошова допомога є прибутком підприємства [54, с. 7]. Ми вважаємо, що до прибутку неправомірно включати будь-яке безоплатне одержання коштів у власність підприємства, оскільки це суперечить економічній природі прибутку. Звичайно, господарюючий суб'єкт, що безоплатно отримує кошти, повинен їх відобразити в бухгалтерському обліку, але не як прибуток, а як додатковий капітал.
Проведене дослідження логічно підводить до проведення певної паралелі між баченням прибутку економістами й бухгалтерами. Так, економісти, особливо теоретики, як правило, визначають прибуток як міру покращення благоустрою господарюючого суб'єкта за даний період часу. Бухгалтери ж традиційно дотримуються іншої точки зору на прибуток, згідно з якою він є величиною, яку одержують, віднімаючи від виручки, собівартість реалізованої продукції, інших витрат або збитку [90, с. 20-21].
1.2 Методика розрахунку прибутку та його розподіл
В Україні згідно з П(С)БО 17 «Податок на прибуток» виділяють обліковий (сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку й відображена у звіті про фінансові результати) та податковий прибуток (сума прибутку, визначена за податковим законодавством об'єктом оподаткування) [29]. Звідси стає очевидним, що обліковий прибуток розглядається в класичному розумінні цього поняття, а податковий прибуток є дещо умовною величиною, що розраховується за правилами податкового законодавства. І тут природно виникає питання, чи повинна відрізнятися величина податкового прибутку від облікового? Така постановка є цілком обґрунтованою з огляду хоча б на те, що існують дві принципово протилежні точки зору щодо відповіді на дане питання.
Так, деякі дослідники [25] вважають, що податковий прибуток повинен суттєво відрізнятись від бухгалтерського, аргументуючи це різними цілями податкового та бухгалтерського обліку, при цьому наголошується, що ця проблема по-різному вирішується і в міжнародному масштабі. У той же час інші вчені [75] стверджують, що поділ прибутку на обліковий та податковий уводить в оману користувачів фінансової звітності, тим самим заважає приймати правильні управлінські рішення.
Як переконують дослідження академіка В. Г. Андрійчука й фактичні дані діяльності підприємств, існуюча методика визначення податкового прибутку побудована так, що за своєю абсолютною величиною він, як правило, перевищує бухгалтерський. Це є причиною парадоксальної ситуації, що часто має місце на практиці, коли за даними бухгалтерського обліку підприємство має збиток, у той час як за даними податкового обліку - прибуток, якого реально не існує, але він оподатковується [8, с. 39].
Отже, на нашу думку, податковий прибуток для визначення економічної ефективності роботи підприємств використовувати неможна. Для цього доцільно застосовувати обліковий прибуток, який більш правдиво відображає фінансові результати підприємства. Разом із цим зазначимо, що обліковий прибуток також не завжди відповідає своєму реальному наповненню. У цьому зв'язку деякі вчені зазначають, що «не дивлячись на популярність показників прибутку як критерію оцінки успішної роботи підприємства, його слабкість є очевидною» [42, с. 25]. На користь цієї точки зору автори, звертаючись до праці П. Дойля, наводять такі аргументи: а) як свідчить практика, мають місце факти маніпуляції розмірами прибутку; б) показники прибутковості можна легко збільшити, фінансуючи розвиток підприємства за рахунок позичкових коштів; в) прибуток ні в якому разі не можна вважати показником цінності підприємства, оскільки він не відображає потенціалу його успішної роботи в майбутньому; г) заходи, спрямовані на підвищення прибутку, є нічим іншим як «вижиманням останніх соків» з наявних засобів [42, с. 26].
Ми із вказаними аргументами, за незначним винятком, не можемо погодитись, адже, по-перше, сільськогосподарським підприємствам немає сенсу приховувати розміри прибутку, принаймні поки вони є платниками фіксованого сільськогосподарського податку; по-друге, не зовсім коректно говорити про підвищення прибутковості за рахунок позичкових коштів, адже їх все рівно доведеться повертати, а безоплатно отримані кошти, як ми уже зазначали, до величини прибутку не відносяться; по-третє, саме розмір прибутку виступає основою для відтворення (у т. ч. розширеного) в майбутньому; по-четверте, підвищення прибутковості підприємства, на наше переконання, має асоціюватись з боротьбою за поліпшення технології виробництва, зростання продуктивності праці й зниження на цій основі собівартості продукції, а не бути боротьбою за самозбагачення.
З прийняттям стандарту бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» підприємства, в тому числі й аграрні, визначають прибуток на різних стадіях його формування, а саме: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, прибуток від звичайної діяльності після оподаткування і чистий прибуток.
Валовий прибуток -- це економічний результат діяльності суб'єктів господарської діяльності, що визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції, робіт, послуг і виробничою собівартістю. Під чистою виручкою розуміють різновид кінцевого результату, що визначається вирахуванням із загальної виручки від реалізації продукції (робіт. послуг) наданих знижок, повернення проданих товарів, податку на додану вартість, акцизного збору. Якщо виробнича собівартість перевищує чисту виручку, то це означає, що підприємство замість валового прибутку отримує валовий збиток.
На другій стадії визначають операційний прибуток. Він являє собою фінансовий результат від операційної діяльності, що визначається відніманням від валового прибутку операційних витрат і додаванням до одержаного результату інших операційних доходів. До операційних витрат відносять адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, собівартість реалізованих виробничих запасів, визнані економічні санкції, втрати від операційних курсових різниць, безнадійні борги тощо. Джерелом інших операційних доходів можуть бути доходи від операційної оренди активів та операційних курсових різниць, дохід від реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів тощо. Операційна діяльність підприємства -- це його основна діяльність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Як бачимо, за економічним змістом валовий прибуток і операційний прибуток істотно відрізняються між собою. Якщо перший з них характеризує, по суті, ефективність на стадії виробництва продукції, то другий дає змогу судити про ефективність використання всіх витрат. Чим менша різниця між сумою валового й операційного прибутку, тим вищою буде ефективність діяльності підприємства за інших однакових умов господарювання в даний звітний період.
На третій стадії визначають прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування, який являє собою результат від фінансової діяльності, що визначається додаванням до операційного прибутку доходу від участі в капіталі, фінансових доходів у формі дивідендів, відсотків, отриманих від фінансових інвестицій, та інших доходів (від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходу від неопераційних курсових різниць), і відніманням від одержаного результату фінансових витрат у формі процентів та інших витрат, пов'язаних із залученням позичкового капіталу, втрат (збитків) від участі в капіталі та інших витрат (собівартість фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, втрат від неопераційних курсових різниць, втрат від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів).
Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення. Методика визначення прибутку від звичайної діяльності побудована таким чином, що нею враховуються фінансові результати від усіх видів діяльності. А це означає, що підприємство може мати операційний прибуток, але через неефективне господарювання за окремими напрямами звичайної діяльності воно може понести істотні втрати цього прибутку і навіть отримати збиток. Ефективне господарювання передбачає, що прибуток від звичайної діяльності повинен перевищувати операційний прибуток і чим вищий ступінь такого перевищення, тим за інших однакових умов буде кращим фінансово-економічний стан підприємства. Важливо також пам'ятати, що прибуток від звичайної діяльності, розрахований на даній (третій) стадії, є об'єктом оподаткування.
На четвертій стадії визначають прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток. У 2001 р. підприємства, інші суб'єкти господарювання, крім аграрних підприємств, сплачували податок на прибуток у розмірі 30 % суми отриманого прибутку від звичайної діяльності, розрахованого на третій стадії. Що ж стосується аграрних підприємств, то вони звільнені від сплати цього податку, що дало змогу істотно зменшити на них податковий тиск.
На п'ятій стадії розраховують чистий прибуток (збиток) як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку. Надзвичайний прибуток (збиток) може бути отриманий від операції (події), яка не є характерною для звичайної діяльності і не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді. Чистий прибуток повністю залишається в розпорядженні підприємства. Цим і зумовлюється його велике значення.
Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і положення на ринку. Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з урахуванням вимог ринку переорієнтувати виробництво, реконструювати його, придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, передовіші технології і завдяки цьому забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і цим досягти високої конкурентної спроможності. Це, в свою чергу, є гарантом того, що підприємство й надалі буде спроможним одержувати високі прибутки без загрози стати банкрутом. Саме тому прибуток розглядається як критерій ефективності діяльності підприємств в умовах ринку.
Для правильного визначення чистого прибутку необхідно оволодіти методикою розрахунку прибутку від окремих видів діяльності. Наприклад, прибуток від торгівлі цінними паперами і деривативами визначається як різниця між проданими цінними паперами і деривативами та витратами, понесеними підприємством у зв'язку з придбанням цінних паперів і деривативів протягом звітного року. Ці витрати збільшуються на суму некомпенсованих балансових збитків від таких операцій минулих періодів.
Об'єктом розподілу є прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.
Принципи розподілу прибутку можна сформулювати так:
- прибуток, отриманий підприємством у результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом;
- прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов'язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюються законодавчо;
- величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості у зростанні обсягів виробництва та поліпшенні результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;
- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, насамперед направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині -- на потреби споживання.
На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Розподіл чистого прибутку -- один із напрямів внутрішньо-фірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.
В умовах ринкового господарства держава не втручається у процес розподілу прибутку. Підприємство повинне самостійно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі. (рис. 1.2).
Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, пов'язаних зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.
Конкретно ці витрати становлять собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.
Однією з потреб виробництва, пов'язаною з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.
Кошти, що спрямовуються на соціальні потреби, використовуються переважно на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:
- будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об'єктів соціально-культурної сфери;
- утримання закладів, об'єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);
- проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, у тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;
- інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).
Кошти матеріального заохочення використовуються для стимулювання зацікавленості працівників підприємства в досягненні високих результатів праці. У цьому напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги працівникам.
Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій -- засновникам і акціонерам.
Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку визначається не тільки установчими документами, а й є обов'язковим у порядку і розмірах, що встановлюються чинним законодавством.
Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов'язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, в тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми оподатковуваного прибутку), звільняється від оподаткування.
Нерозподілений прибуток, у широкому розумінні як прибуток, що використовується в діяльності підприємства свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку.
1.3 Управління прибутком підприємства
Висока роль прибутку в розвитку підприємства і забезпеченні інтересів його власників і персоналу визначають необхідність безупинного й ефективного керування ним.
Керування прибутком являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу і використання на підприємстві [5, с.170].
1. Інтегрованість з загальною системою управління підприємством. У якій би сфері діяльності підприємства не приймалося управлінське рішення, воно прямо чи побічно впливає на прибуток. Керування прибутком безпосередньо зв'язано з виробничим менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу, інвестиційним менеджментом, фінансовим менеджментом і деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості системи управління прибутком із загальною системою управління підприємством.
2. Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення в області формування і використання прибутку найтіснішим чином взаємозалежні і здійснюють прямий чи непрямий вплив на кінцеві результати управління прибутком. У ряді випадків цей вплив може носити суперечливий характер. Так, наприклад, здійснення високоприбуткових фінансових вкладень може викликати дефіцит фінансових ресурсів, що забезпечують виробничу діяльність, і як наслідок - істотно зменшити розмір операційного прибутку. Тому керування прибутком повинно розглядатися як комплексна система дій, що забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з який вносить свій внесок у результативність формування і використання прибутку на підприємстві в цілому.
3. Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення в області формування і використання прибутку, розроблені і реалізовані на підприємстві в попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах його діяльності. Насамперед, це зв'язано з високою динамікою факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, і в першу чергу - зі зміною кон'юнктури товарного і фінансового ринків. Крім того, міняються в часі і внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних стадій його життєвого циклу. Тому системі керування прибутком повинний бути присутній високий динамізм, що враховує зміну факторів зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації і керування виробництвом, фінансового стану й інших параметрів функціонування підприємства.
4. Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цієї вимоги припускає, що підготовка кожного управлінського рішення в сфері формування, розподілу і використання прибутку повинна враховувати альтернативні можливості дій. При наявності альтернативних проектів управлінських рішень їхній вибір для реалізації повинний бути заснований на системі критеріїв, що визначають політику управління прибутком підприємства. Система таких критеріїв установлюється самим підприємством.
5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Якими би прибутковими не здавалися ті чи інші проекти управлінських рішень у поточному періоді, вони повинні бути відхилені, якщо вони вступають у протиріччя з місією (головною метою діяльності) підприємства, стратегічними напрямками його розвитку, підривають економічну базу формування високих прибутків в майбутньому періоді.
Таким чином, головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді. Ця головна мета покликана забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналу підприємства.
Виходячи з цієї головної мети, система керування прибутком, на думку фахівців, покликана вирішувати наступні основні задачі (табл.1.1).
Таблиця 1.1 Система основних задач, спрямованих на реалізацію головної мети: керування прибутком
|
Головна мета управління прибутком |
Основні задачі управління прибутком, спрямовані на реалізацію головної мети: |
|
|
Забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді |
1. Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства і ринковій кон'юнктурі |
|
|
2. Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем формованого прибутку і припустимим рівнем ризику |
||
|
3. Забезпечення високої якості формованого прибутку |
||
|
4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства |
||
|
5. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді |
||
|
6. Забезпечення постійного зростання ринкової вартості підприємства |
||
|
7. Забезпечення ефективності програм участі персоналу в прибутку |
1. Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства і ринковій кон'юнктурі. Ця задача реалізується шляхом оптимізації складу та ефективного використання ресурсів підприємства. Основними природними обмеженнями розміру прибутку виступають максимально можливий рівень використання ресурсного потенціалу і сформована кон'юнктура товарного і фінансового ринків.
2. Забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем формованого прибутку і припустимим рівнем ризику. Між цими двома показниками існує прямо пропорційний зв'язок. З урахуванням відносин менеджерів до господарських ризиків формується припустимий рівень, що визначає агресивну, помірну (компромісну) чи консервативну політику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремих господарських операцій. Виходячи з заданого рівня ризику в процесі керування повинний бути максимізований відповідний йому рівень прибутку.
3. Забезпечення високої якості формованого прибутку. У процесі формування прибутку підприємства повинні, в першу чергу, бути реалізовані резерви його росту за рахунок операційної діяльності і реального інвестування, що забезпечують основу перспективного розвитку підприємства, У рамках операційної діяльності основна увага приділяється забезпеченню зростання прибутку за рахунок розширення обсягу випуску продукції й освоєння нових перспективних її видів.
4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства. Цей рівень при успішній діяльності підприємства повинний бути не нижче середньої норми прибутковості на ринку капіталу, при необхідності відшкодовувати підвищений підприємницький ризик, зв'язаний зі специфікою діяльності підприємства, а також інфляційні втрати.
5. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді. Тому що прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, його розмір визначає потенційну можливість створення фондів виробничого розвитку, резервного та інших спеціальних фондів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. При цьому в самофінансуванні розвитку підприємства прибутку повинна приділятися чільна роль.
6. Забезпечення постійного зростання ринкової вартості підприємства. Ця задача покликана забезпечувати максимізацію добробуту власників у перспективному періоді. Темп зростання ринкової вартості в значній мірі визначається рівнем капіталізації прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді. Кожне підприємство виходячи з умов і задач господарської діяльності саме визначає систему критеріїв оптимізації розподілу прибутку на капіталізуєму і споживану частини.
7. Забезпечення ефективності програм участі персоналу в прибутку. Програми участі персоналу в прибутку, покликані гармонізувати інтереси власників підприємства і його найманих робітників, повинні з однієї сторони ефективно стимулювати трудовий внесок цих працівників у формування прибутку, а з іншого боку - забезпечувати досить прийнятний рівень їхнього соціального захисту, тому що держава в сучасних умовах цілком це забезпечити не в змозі.
Усі розглянуті задачі керування прибутком найтіснішим образом взаємозалежні, хоча окремі з них і носять різноспрямований характер. Тому в процесі керування прибутком окремі задачі повинні бути оптимізовані між собою [2, с.160].
Система керування прибутком реалізує свою головну мету й основні задачі шляхом здійснення визначених функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи, обумовлені комплексним змістом розглянутої системи керування прибутком (рис.1.4).
1. Функції керування прибутком як керуючої системи. Ці функції є складовими частинами будь-якого процесу керування (будь-якої керуючої системи) поза залежністю від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т.п.
2. Функції керування прибутком як спеціальної області керування підприємством. Склад цих функцій визначається конкретним об'єктом відповідної керуючої системи.
У групі функцій керування прибутком як керуючої системи основними з них є:
1. Розробка цілеспрямованої комплексної стратегії керування прибутком підприємства. У процесі реалізації цієї функції виходячи з загальної стратегії економічного розвитку підприємства і прогнозу кон'юнктури товарного і фінансового ринків формується система цілей і цільових показників формування і використання прибутку на довгостроковий період; визначаються пріоритетні задачі, розв'язувані в найближчій перспективі і розробляється система дій підприємства по основних напрямках розвитку його прибутку.
2. Створення організаційних структур, що забезпечують прийняття і реалізацію управлінських рішень по формуванню і використанню прибутку на різних рівнях. Такі структури будуються по ієрархічній чи функціональній ознаці з виділенням конкретних “центрів відповідальності”. У процесі реалізації цієї функції керування прибутком необхідно забезпечити постійну адаптацію цих організаційних структур до мінливих умов функціонування підприємства і напрямкам господарської діяльності.
3. Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень. У процесі реалізації цієї функції повинні бути визначені обсяги і зміст інформаційних потреб керування прибутком; сформовані зовнішні і внутрішні джерела інформації, що задовольняють ці потреби; організований постійний моніторинг конкурентної позиції підприємства і кон'юнктури товарного і фінансового ринків.
4. Здійснення аналізу різних аспектів формування і використання прибутку. У процесі реалізації цієї функції проводиться експрес-аналіз окремих господарських операцій; досліджується рівень і динаміка основних показників розвитку прибутку в розрізі видів діяльності і “центрів відповідальності” підприємства; здійснюється фундаментальний аналіз факторів, що впливають на формування і використання прибутку в розглянутому періоді.
5. Здійснення планування формування, розподілу і використання прибутку. Реалізація цієї функції зв'язана з розробкою системи поточних планів і оперативних бюджетів по основних напрямках господарської діяльності, що генерує прибуток. Основою такого планування є розроблена стратегія керування прибутком, що вимагає конкретизації на кожному етапі поступального руху підприємства до поставлених стратегічних цілей.
6. Розробка діючої системи стимулювання формування прибутку і її ефективного використання. У процесі реалізації цієї функції формується система заохочень і санкцій у розрізі керівників і менеджерів окремих структурних підрозділів підприємства за виконання чи невиконання встановлених цільових показників, нормативів і планових завдань. Індивідуалізація системи стимулювання забезпечується шляхом впровадження на підприємстві контрактної форми оплати праці керівників підприємства і функціональних менеджерів.
7. Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень в області формування і використання прибутку. Реалізація цієї функції керування прибутком пов'язана зі створенням систем внутрішнього контролю на підприємстві; розподілом конкретних обов'язків окремих служб і функціональних менеджерів; визначенням системи контрольованих показників і періодів; оперативним реагуванням на результати суспільного контролю.
У групі функцій керування прибутком як спеціальної області керування підприємством основними є [29, с.69]:
1. Керування формуванням прибутку. Функціями цього керування є обґрунтування цільової потреби в загальній сумі прибутку, необхідної для ефективного розвитку підприємства; прогнозування можливостей одержання прибутку в розрізі окремих видів його діяльності; формування цільових критеріїв норми прибутку по підприємству і забезпечення їх досягнення.
2. Керування розподілом і використанням прибутку. У процесі реалізації цієї функції забезпечується своєчасна сплата податків за рахунок прибутку; формується система пропорцій розподілу прибутку на капіталізуєму і споживану його частини; забезпечується формування фінансових ресурсів за рахунок прибутку для розвитку окремих видів діяльності, а усередині них - по окремих напрямках використання.
Процес керування прибутком підприємства базується на визначеному механізмі. Механізм керування прибутком являє собою систему основних елементів, що регулюють процес розробки і реалізації управлінських рішень в області його формування, розподілу і використання.
Ринковий механізм регулювання формування і використання прибутку підприємства базується на співвідношенні попиту і пропозиції. Попит та пропозиція на товарному і фінансовому ринках формують рівень цін на продукцію, вартість залучення кредитів, прибутковість окремих цінних паперів, середню норму прибутковості капіталу т.п. У міру поглиблення ринкових відносин роль ринкового механізму регулювання формування і використання прибутку підприємства буде зростати.
Подобные документы
Сутність та значення прибутку підприємства. Техніко-економічна характеристика та аналіз фінансового стану ПП "Компанія Вітар". Аналіз факторів, які вплинуть на прибуток від операційної діяльності. Шляхи удосконалення управління прибутком підприємства.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 04.01.2013Економічна сутність і джерела формування прибутку підприємства. Шляхи та фінансові інструменти управління прибутком. Факторний аналіз прибутку і аналіз можливостей збільшення рентабельності діяльності. Застосування факторингу дебіторської заборгованості.
дипломная работа [941,7 K], добавлен 06.06.2016Економічний аналіз фінансового стану підприємства, методи його проведення. Структурний аналіз активів, пасивів, прибутку та рентабельності. Оцінка ділової активності. Рекомендації щодо підвищення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.
курсовая работа [723,8 K], добавлен 13.06.2019Економічна сутність та функції прибутку підприємства. Основні принципи розподілу прибутку. Загальна характеристика, аналіз результатів виробничої діяльності, економічна сутність та функції прибутку, вдосконалення політики розподілу прибутку підприємства.
курсовая работа [82,6 K], добавлен 15.02.2010Економічна сутність формування та функцій прибутку підприємства. Сутність факторів що впливають на збільшення прибутку. Оцінка фінансово-господарської діяльності ПАТ "Електро". Повний аналіз чинників підвищення ефективності діяльності підприємства.
курсовая работа [1,5 M], добавлен 29.03.2015Аналіз базових понять прибутку, його економічного змісту та складових елементів прибутку страхових організацій. Вивчення та оцінка рівня і динаміки прибутку страхових організацій ПрАТ "Страхове товариство "Стройполіс". Формування та розподіл прибутку.
курсовая работа [299,8 K], добавлен 13.11.2014Організаційно-фінансова характеристика заводу, характеристика засновників підприємства за статутним капіталом. Аналіз господарської діяльності. Оцінка структури та динаміки персоналу підприємства. Динаміка обертання активів, аналіз рентабельності.
отчет по практике [182,9 K], добавлен 23.04.2013Економічна сутність, роль і значення прибутку в сучасних умовах. Зміст аналізу фінансового стану підприємства. Аналіз і оцінка процесів формування й розподілу прибутку підприємства. Порядок формування та використання прибутку господарюючих суб’єктів.
курсовая работа [108,6 K], добавлен 22.12.2013Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства. Прибуток від реалізації продукції, його формування. Методи розрахунку прибутку від реалізації продукції. Сутність і методи обчислення рентабельності. Розподіл і використання прибутку.
лекция [181,4 K], добавлен 15.11.2008Сутність, значення та завдання аналізу формування та використання прибутку підприємства. Аналіз складу та динаміки прибутку підприємства, показників ефективності використання прибутку підприємства. Шляхи підвищення прибутковості діяльності підприємства.
курсовая работа [150,0 K], добавлен 23.08.2012
